Роль підприємств в ринковій економіці Види підприємств в Україні

--PAGE_BREAK--Чисельність малих підприємств в Україні дорівнювала у 1990 р. — 1 тис. од., 1991 р. — 20; 1992 р. — 50; 1993 р. — 74; 1994 р. — 79; 1995 р. — близько 100 тис. одиниць.
Світова ринкова практика вже давно довела, що малі підприємства мають певні переваги перед іншими організаційними формами, оскільки вони більш гнучкі й швидше переорієнтовуються на конкретного споживача, не потребують великого апарату менеджерів, великих капіталів, швидко створюють додаткові робочі місця, здійснюють швидку окупність авансованого капіталу, сприяють послабленню монополізму в економіці тощо.Проте малі підприємства беззахисні перед потрясіннями ринкової економіки, вони потребують всілякої підтримки держави, громадських об'єднань, союзів, асоціацій тощо [ 5 ], [ 7 ].
Неабияку роль у ринковій економіці відіграють різноманітні господарські товариства, акціонерні підприємства і об'єднання. Відповідно до чинного законодавства в Україні діють такі організаційні форми господарських товариств: акціонерні, з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні і командитні. Господарськими товариствами є підприємства, організації, установи, створені на засадах угоди юридичними особами і громадянами об'єднанням їхнього майна та підприємницької діяльності з метою одержання прибутку.
Акціонерні товариства — це юридичні особи. Вони мають свій капітал, вкладений у акції, статут, що регулює всі внутрішні питання організації господарювання товариства.
Акція для господарюючих суб'єктів має значення в різних аспектах. Це: частка основного капіталу акціонерного товариства; документ про членство в певному акціонерному товаристві; цінний папір, що надає право брати участь в управлінні акціонерним товариством чи лише отримувати певний доход — дивіденд.
Усі інші господарські товариства дуже нагадують акціонерні товариства. Їхні члени входять до товариств зі своїм капіталом. Товариства є юридичними особами, мають власне майно, статут та ін. Проте ці товариства — з обмеженою відповідальністю, з додатковою відповідальністю, повні, командитні — не мають акцій, а його члени не є акціонерами, а пайовиками.
Пай — не цінний папір, ним торгувати на біржі (як акцією) не можна.
Акціонера не можна усунути з акціонерного товариства, якщо він цього не хоче і залишається власником акції. Пайовик же може бути виключений з господарчого товариства, якщо він, на думку інших пайовиків, діє на шкоду товариства [ 1 ].

2. Характеристика об'єднань підприємств, їх особливості та принципи.
У розвинутих економічних країнах для вирішення різноманітних задач підприємства об'єднуються тимчасово або на постійній основі. Українські підприємства також потребують в цьому.
Зупинимось на головних видах об'єднань:
Консорціум – це тимчасове об'єднання господарюючих незалежних підприємств. Його ціль – зміцнення зусиль для реалізації конкретного проекту, часто у сфері головної діяльності. Організаційно – правова  форма консорціума як юридичної особи може бути у вигляді акціонерного товаривства або іншого господарчого суспільства, а також часто можуть бути організовані як  неприбуткові організації.
Особливість ще у тому, що підприємства можуть одночасно входити в скад декількох консорціумів.
Корпорація – договорне об'єднання, створене на основі об'єднання виробничих, научних і комерційних інтересів.
Особливоті корпорації – це те, що капітал створюється в грошовій формі і розділяється на однакові паі у вигляді акцій. Цим вони відрізняються від господарських товаривств.
У підприємницькій діяльності в настоящий час домінують, як найбільш зручна форма, саме корпорації. Весь прибуток є власністю акціонерів корпорачії. Функції контроля поділені між акціонерами.
Концерн – це форма об'єднання самостійних підприємств, пов'язаних з допомогою системи участі у капіталі, фінансових зв'язках тощо. Крупні концерни об'єднюють від 10 до 100 та більше компаній.
Асоціація – одна із самих розповсюджених форм договірних об'єднань підприємств (фірм, компаній), які є юридичними особами, з метою постійної координації господарської (комерційної) діяльності.
Асоціація не має права втручатися в виробницбку та комерційну діяльність осіб які беруть участь. Головна мета об'єднання – участь в захисті зацікавленностей національних товаровиробників.
Картель – це об'єднання, як правило підприємств однієї отраслі, які вступають між собою у згоду. Ця згода торкається різних сторін комерційної діяльності компанії – згода про ціни, про ринок збуту, об'єм виробництва та збуту, асортименту, тощо. В першу чергу під регулювання підпадає збут продукції, тому така форма цікава торговим і збутовим підприємствам. У більшості країн картель законодавчо заборонена, але заборона знімається з таких картелей, які освоюють нові ринкі, тобто приносять користь всій державі.
Трест – це об'єднання в якому зливаються в єдинийвиробничий комплекс всі підприємства, які в нього входять. При цьому ці підприємства втрачають свою юридичну, виробничу та комерційну самостійність, а керівництво їх діяльністю здійснюється з єдиного центру. Загальний прибуток треста ділиться згідно пайової участі окремих підприємств. Всі підприємства підлягають під одну компанію, яка здійснює єдине керівництво.
Франчайзинг – це спеціфічна форма організації бізнеса. Як відомо, не всі бажаючі фізичні особи з різних наслідків можуть успішно займатися бізнесом, тому для таких людей може стати привабливим франчайзинг.
Франчайзинг – це отримання прав на виробництво та збут продукції з практичною допомогою в ділі організації та управлінні бізнесом. Розрізняють три види франчайзинга: торгівельний, чистий і франчайзинг розповсюдження. Торгівельний франчайзинг – цікавий молодим торгівельним підприємствам. Вони отримують право використовувати назву і товарний знак фірми вже знайомої спживачу. Чистий франчайзинг передбачає комплексне забезпечення бізнесу франчайзоотримувача і включає право на використання імені франчайзодателя, ліцензію на продаж товару, тощо. Франчайзинг розповсюдження продукції – це отримання ліцензії на продаж окремих видів продукції під товарним знаком виробника. Франчайзингові відносини вигідні двум сторонам, тому що дають змогу збільшити прибуток.
Конгломерат – це організаційна форма інтеграції компаній, які об'єднують під загальний фінансовий контроль цілу низку різних видів підприємств. Вони зберігають юридичну самостійність. В структуру конгломерата входять також крупні фінансові та івестиційні компаніі.
Холдинг – це особливий вид об'єднання капіталів, державне утворення, яке не займається виробничою діяльністю, а використовує свої фінансові ресурси для придбоння контрольних пакетів акцій інших підприємств, які приймають участь у концерні або іншому добровольному об'єднанні. Це дає право холдинг-компанії здійснювати контроль за діяльністю підприємств, контрольний пакет акцій яких вона має у власності [ 13, 2, 6 ].
В настоящий час при необхідності утворюються і інші форми обєднань підприємств, наприклад, синдикати, фінансово-промислові групи та інші, які при становленні та розвитку риночних відносин допомагають підприємствам ефективно співпрацювати та створювати конкурентні переваги. В Україні з'являються та розвиваються різноманітні форми обєднання підприємств. За законом підприємства мають право добровільно обєднувати свою виробничу, научну, комерційну, фінансову та інші види діяльності, якщо це не заперечує законодавству України [ 11 ].

3. Форма індивідуального відтворення підприємства в ринковій економіці.
Формою індивідуального відтворення підприємства є відтворення його основних виробничих фондів, тобто основного капіталу у вигляді засобів праці — будівель, машин, устаткування, АСУ тощо. Індивідуальне відтворення підприємства в умовах ринкової економіки забезпечується за рахунок: збереження авансованих коштів (просте відтворення); частки прибутку, отриманого внаслідок виробництва і реалізації товару (розширене відтворення).Досвід засвідчує, що індивідуальне відтворення підприємств (як і суспільне відтворення) може бути позначене періодами значного зростання чи уповільнення виробництва, застою чи навіть депресії. Ці коливання називаються кон'юнктурними. Коливання мають певні циклічні повторення, тому їх в економічній науці позначають ще як кон'юнктурні цикли. Рух індивідуального відтворення підприємства від авансування до авансування характеризується кругооборотом основних виробничих фондів [ 10 ].
У ринкових відносинах підприємство незалежно від виду, організаційної структури, форми власності та господарювання мусить авансувати кошти на власне відтворення. Вкладаючи певні кошти у виробництво на основний капітал, воно ставить за мету повернення їх через певний час (5-7 років тощо) як мінімум, і з приростом, як максимум. Авансовані у основні виробничі фонди кошти як складова частина вартості товару, який виробляють, рухаються у вигляді амортизаційних відрахувань, зосереджуються в амортизаційному фонді до повного повернення, знову авансуються у новий цикл індивідуального виробництва, забезпечуючи його збереження. Індивідуальне відтворення розширюється за рахунок використання частини прибутку. Рух усіх виробничих фондів (основних — засобів праці та оборотних — предметів її) супроводжується їхнім зношенням, використанням і заміщенням у вартісній та натуральній формах. Водночас оскільки до вартості виготовленого продукту входить вартість не тільки використаних виробничих фондів, а й найманої робочої сили підприємства, то реалізація його продукції має не тільки повернути кошти, авансовані на виробничі фонди, а й створити фонд заробітної плати працівників.
Завершується виробнича діяльність підприємства маркетинговою функцією, оскільки задоволення потреб споживача — головний і єдиний спосіб досягнення прибутку [ 15 ].
За довгу історію свого існування західна економічна наука розробила багато концепцій ринкової діяльності підприємства: удосконалення виробництва (кінець XIX- початок XX ст.); удосконалення товару та інтенсифікація комерційних зусиль, які передують маркетингу, і власне маркетинг (50-і роки XX ст.); соціально-економічного маркетингу (70-і роки XX ст.). Маркетинг підприємства формується завдяки взаємодії ринкових елементів регулювання виробничого процесу. До його складу входять: концепція, стратегія, план і програма маркетингу, підприємництво, вибір ринку і його сегментів, структура, організація маркетингу, маркетинговий контроль. Кількість цих елементів може збільшуватись чи зменшуватись залежно від обсягу ринкової діяльності підприємства. Концепція маркетингу — це орієнтована на споживача підприємницька доктрина, завдяки якій задовольняється споживчий попит у межах певного ринку. Вона є основою бізнесу підприємства, а також планового керівництва виробничим процесом, дає змогу узгодити, збалансувати можливості виробництва з можливостями реалізації товарів і задоволення попиту споживачів. Ця концепція зумовлює вибір системи управління підприємством та формування організаційної структури виробництва. Стратегія маркетингу — це прогнозування довгострокової ринкової діяльності підприємства відповідно до змін попиту споживачів на певні товари. Вона передбачає здійснення маркетинговими підрозділами підприємства таких функцій, як вивчення споживача та ринку збуту товарів, стратегічне планування, планування маркетингу, вироблення тактики виконання планів, маркетинговий контроль. Стратегічне планування передбачає збалансування цілей підприємства та потенційних можливостей досягнення їх. Воно спирається на чітке формулювання програми підприємства, визначення допоміжних завдань, планів розвитку і стратегію зростання.
Узагальнення досвіду маркетингової діяльності фірм у країнах розвиненої ринкової економіки свідчить про те, що стратегічне планування забезпечує досягнення кожним підрозділом своєї мети, яка виходить із загальних завдань компанії, стимулює координацію зусиль різних функціональних напрямів.
План маркетингу — це тактика ринкової діяльності. Підприємства розробляють довгострокові (від 5 до 15 років), середньострокові (від 2 до 5) і короткострокові (на один рік) плани. У практиці вони комбінуються. На відміну від директивного планування плани маркетингу являють собою гнучку програму дій і розробляються щонайменше в трьох варіантах: мінімальному, оптимальному, максимальному [ 16 ].
Підприємницька діяльність підприємств грунтується на таких принципах: вільний вибір її видів; залучення на добровільних засадах майна та коштів юридичних осіб і громадян, а також матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством; самостійні формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції; встановлення цін відповідно до законодавства; вільне наймання працівників; вільне розпорядження прибутком, який залишається після внесення платежів, установлених законодавством; самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності; використання будь-яким підприємцем належної йому частини валютної виручки на свій розсуд. Підприємництво — це і наслідок, і умова самостійної господарської діяльності товаровиробника, успішної маркетингової діяльності.
В умовах ринкової економіки воно дає змогу підприємству забезпечити себе достатньою кількістю ресурсів для вирішення завдань індивідуального відтворення, економічного і соціального розвитку тощо [ 8 ].

4. Види підприємств
Формування ринкової структури економіки України призве­де до появи різноманітних форм сучасних підприємств, які функціо­нують у розвинених країнах, їх можна класифікувати за різними кри­теріями, найпоширенішими з яких є форма власності, розмір, сфера діяльності [ 15 ].
Види підприємств за формою власності.
Залежно від основних форм власності (приватна, колектив­на, державна) розрізняють такі організаційні види підприємств — одноосібне володіння, партнерство, або товариство, корпорація (ак­ціонерне товариство), державне підприємство (рис. 1).

Рис. 1. Види підприємств за формами власності Одноосібне володіння— підприємство, в якому майно належить одному суб'єкту, що самостійно веде справу, отримує весь доход і несе відповідальність за ризик від бізнесу.
Такі підприємства мають свої переваги і недоліки. До перших належать: економічна самостійність, свобода і оперативність дій, високий безпосередній стимул до ефективного виробництва, низькі організаційні витрати. Недоліками одноосібних володінь є передусім те, що їхніх власних фінансових ресурсів недостатньо для швидкого розширення виробництва, а комерційні структури не охоче надають їм кредити у достатніх розмірах. Багатоманітність обов'язків, які покладаються на власника підприємства у виробничій, комерційній, технічній та інших сферах, нерідко призводить до помилкових рішень, які стають причиною не тільки значних витрат, а навіть і банкрутства. Через це одноосібні володіння у країнах з ринковою економікою є досить поширеною і водночас найменш стійкою формою організації. Щороку значна кількість їх як виникає, так і припиняє свою діяльність [ 11, 17].
Партнерство, або товариство, — форма організації бізнесу, що засновується на об'єднанні (пайовому, дольовому) майна різних влас­ників.
Паї відіграють двоїсту роль. По-перше, одержання товариством прибутку після сплати податків і виділення засобів на нагромаджен­ня капіталу та розподілу між його членами на доход, пропорційно до паїв. По-друге, надання права голосу. Кількість їх кожний член отри­мує пропорційно до його паю.
Товариства, як правило, — це закриті компанії, де зміна влас­ників паїв відбувається лише зі згоди більшості їхніх членів. Кількість членів товариства, які особисто беруть участь у їхній роботі, віднос­но невелика.
Розрізняють такі види партнерства:
• повне товариство (товариство з необмеженою відповідальністю);
• товариство з обмеженою відповідальністю;
• змішане (коммандитне) товариство.
Найпоширенішим є повне товариство (товариство з необме­женою відповідальністю). Його учасники несуть відповідальність за роботу фірми в розмірах як свого внеску, так і своїх особистих коштів. Найчастіше статус повного партнерства використовують не­великі фірми у сфері професійних послуг (юридичних, аудиторсь­ких, медичних тощо).
У товариствах з обмеженою відповідальністю майнова відпо­відальність партнерів не перевищує суми, яку вони внесли при ство­ренні товариства. Такі партнерства характерні для фірм, зайнятих здійсненням будівельних проектів, розробкою природничих ресурсів, операціями з нерухомістю та іншими видами діяльності в капітало­містких сферах.
Змішане (коммандитне) товариство об'єднує частину своїх членів за принципом повної (необмеженої) відповідальності (дійсні члени), а частину — за принципом обмеженої відповідальності, май­нова відповідальність яких поширюється лише на внесок, зробле­ний учасником у капітал товариства. Право голосу в таких фірмах мають лише дійсні члени товариства.
    продолжение
--PAGE_BREAK--