--PAGE_BREAK--За цінами на молоко країни світу можна умовно розділити на три основні групи. Перша — це країни з цінами на рівні 15–18 євро/100 кг (Океанія, Південна Америка, Індія). До другої належать США і більшість країн Західної Європи: ціни тут коливаються в межах 27–34 євро/100 кг. І третя група — це країни з високим рівнем цін на молоко (Японія, Швейцарія, Канада).
Можна виділити ряд країн із традиційно низьким споживанням молока; навіть за умови успішного їх розвитку споживання молока там перебуватиме на досить низькому рівні. До числа таких країн належать Китай, Мексика, Іспанія, Італія, Японія.
В інших країнах — до них належать Україна і Росія — споживання молока традиційно доволі високе, проте в останні роки із загальноекономічних причин воно скоротилося. Із збільшенням виробництва молока на душу населення буде зростати і споживання.
У країнах Північної Європи і США рівень споживання молока високий, але його зростання не відбувається. Навпаки, у найбільш розвинутих країнах цей показник дещо від’ємний: -1,5% за рік.
Водночас у Східній Європі, Латинській Америці, Азії й Африці вбачається перспективним збільшення виробництва молока, оскільки в цих регіонах на молоко і молочні продукти є незадоволений попит.
У цілому ж можна констатувати, що споживання молока зростає швидше, ніж його виробництво. У наступні роки, якщо попит на молоко буде випереджати пропозицію, варто очікувати і зростання цін. Зокрема, у найближчі роки варто очікувати збільшення споживання масла, сухого незбираного молока, сиру. Водночас світовий ринок сухого знежиреного молока вже насичений, і в нього навряд чи варто робити інвестиції.
Обсяг світової торгівлі молоком і молочними продуктами становить приблизно 56 млн т (дані 1999 р.), тоді як його виробництво наблизилося до позначки в 600 млн т. Як видно з цих цифр, на зовнішній ринок надходить лише невеличка частина виробленої продукції, і цим молочний ринок різниться з ринками інших аграрних товарів.
Приблизно половина з усіх зовнішньоторговельних обсягів молока реалізується в рамках регіональних торгових потоків, наприклад, у рамках ЄС або СНД. Інші 50% міжнародної торгівлі — це міжконтинентальні товаропотоки.
Для того, щоб збільшити збут продукції найбільших виробників молока, у рамках СОТ нині ведуться переговори, спрямовані на полегшення доступу розвинутих країн на ринки країн менш розвинутих.
Молочний сектор України, щоб набути конкурентоздатності, потребує дотацій та інших форм державної підтримки. Проте Україні не варто копіювати політику Євросоюзу.
Ще в 50–60-і роки, коли Європейський Союз лише створювався, ідея підтримки сільгоспвиробників полягала в тому, щоб запропонувати їм ціну, яка перевищує ціну світового ринку. З погляду “приборкання” імпорту це доволі легко: досить застосувати мито. Проте в цьому разі стає набагато складніше експортувати товар. Подібну ситуацію Україна переживала торік із зерном, коли ціна на нього піднялася вище за світову і експорт зупинився.
Щоб врегулювати ці проблеми, у ЄС було вирішено запровадити систему інтервенцій, тобто обсяги продукції, що перевищують розмір внутрішнього споживання, держава повинна була скуповувати. Передбачалося, що ці надлишки будуть викидатися на світовий ринок. Таким чином, бюджет країн Євросоюзу став субсидувати на молочне виробництво великі суми. У 1995 році в цілому по ЄС молочний ринок поглинув 9,4 млрд євро бюджетних коштів, з них 2,3 млрд пішло на відшкодування експорту. З погляду нинішніх бюджетних можливостей України, подібні цифри вбачаються абсолютно нереальними.
Крім того, питомі витрати на відшкодування експорту в ЄС значно випереджають аналогічні показники зростання виробництва молока. Так, при збільшенні виробництва за останні роки на 9% експортні відшкодування збільшилися вдвічі. Це пояснюється тим, що споживання молока всередині “єврозони” не збільшувалося, тому вся прибавка повинна була надходити на зовнішній ринок. Тому в ЄС було вирішено запровадити спеціальні стабілізатори, що дали б змогу дещо зменшити пропозицію молока. Почали виплачувати спеціальні премії за забій худоби. Були впроваджені квоти, що визначають граничні обсяги виробництва для кожного підприємства. Проте квоти не могли бути стабільними, оскільки в середовищі підприємств проходили процеси злиття, банкрутств, перепрофілювань тощо. Тому була запроваджена торгівля квотами, ціна квоти також лягла на собівартість молока. І що більшою була ціна молока, то більший вона забезпечувала прибуток, то дорожчою була квота. За підсумками минулого року, на дотування молочної галузі ЄС повинен виділити 80 млрд євро. Цей тягар зрештою лягає на споживача. Проте в Європі споживач витрачає на продукти харчування 15% свого прибутку, в Україні ж — 60%, і значні бюджетні витрати на підтримку окремо взятої галузі можуть призвести до соціальної дестабілізації.
1.3 Тваринництво як основа м’ясного комплексу України Тваринництво — це комплекс взаємопов'язаних галузей сільського господарства. Воно забезпечує населення найбільш цінними продуктами харчування (м'ясо, молоко, яйця), промисловість — сировиною (шкіри, хутро, вовна, пух, перо), а рослинництво — органічними добривами. Тваринництво охоплює ряд підгалузей. основними з яких є скотарство, свинарство, вівчарство, птахівництво. Крім того, виділяються ще і менш значні і дуже вузькі галузі: кролеводство, рибництво, шовківництво, звірівництво, бджільництво та ін. Різні галузі і підгалузі виконують свої специфічні функції в задоволенні потреб населення, в продуктах харчування, у предметах першої необхідності (одязі і взутті), в забезпеченні промисловості сировиною.
Скотарство — найбільша галузь тваринництва, яка ґрунтується на розведенні великої рогатої худоби. В галузі зосереджено 65% умовного продуктивного поголів'я худоби. Головна її продукція — м'ясо і молоко. Залежно від того визначають такі напрями спеціалізації скотарства: молочний, молочно-м'ясний, м'ясний і м'ясомолочний. Крім того, воно дає велику кількість сировини (шкіри, копита, роги) для переробної промисловості. Скотарство споживає найрізноманітні і дешеві корми (зелені, грубі, соковиті, концентровані) і дає найбільшу кількість органічних добрив.
Свинарство — друга за масштабами галузь тваринництва. Вона дає одну третину всього валового виробництва м'яса. На нього припадає 15% умовного поголів'я продуктивної худоби. Вона дає м'ясо, сало, шкури та іншу сировину для переробної промисловості. Залежно від типу годівлі в свинарстві розрізняють беконний, м'ясний, м'ясо-сальний і сальний типи. Висока плодючість, короткий ембріальний період розвитку, скороспілість і вигідність, висока оплата кормів і високий вихід м'яса при забої зумовлюють значні економічні переваги свинарства над іншими видами тваринництва.
Вівчарство має значно меншу питому вагу в тваринництві, ніж скотарство і свинарство, всього лиш 6%, але воно є джерелом таких цінних продуктів як м'ясо і молоко і сировини для промисловості (вовна, хутрові і шубові овчини, шлунки і шкури). Овече молоко, сири, бринза — цінні і висококалорійні продукти харчування. Залежно від якості і призначення продукції розрізняють тонкорунне, напівтонкорунне, напівгрубововняне, смушкове, м'ясо-сальне і м'ясо — вовняне вівчарство.
Конярство — одна з важливих галузей тваринництва. Коней використовують як робочу худобу, тяглову силу. Однак м'ясо коней є також і продуктом харчування, а шкіри — цінною сировиною для шкіряної промисловості. У зв'язку з розвитком особистого і селянського фермерського господарств кількість коней в них постійно зростає.
Птахівництво забезпечує населення найбільш дієтичними продуктами харчування — яйцями і м'ясом. Тут і сировина для легкої промисловості. А пташиний послід є найбільш цінним органічним добривом. Птиця характеризується високою плодючістю, скороспілістю та продуктивністю, високою окупністю корму, за затрати праці і коштів.
Поряд з основними, більшими галузями тваринництва, важливе значення мають і такі як кролівництво, звірівництво, шовківництво, бджільництво та інші.
Економічне призначення тваринництва забезпечувати населення високоякісними, калорійними, дієтичними і вітамінізованими продуктами харчування, а промисловість — сировиною. Екологічне значення полягає в забезпеченні землеробства органічними добривами, внесення у ґрунт яких повертає в природу значну кількість органічної маси, сприяє підвищенню його родючості, вмісту гумусу, розвитку мікрофлори, інтенсифікації ґрунтотворного процесу і кругообігу речовин в породі. Тому проблемам розвитку тваринництва, удосконаленню чистоти його ведення необхідно надавати особливо важливого значення. На жаль, протягом останнього періоду в Україні відбувається катастрофічне зменшення поголів'я продуктивної худоби і досить великий занепад тваринництва. Статистичні дані щодо поголів’я продуктивної худоби наведено у табл. 1.3.
Таблиця 1.3
Поголів'я продуктивної худоби, тис. гол.
Роки
Велика рогата худоба
В тому числі корови
Свині
Вівці, кози
2002
17557,3
7531,3
13144,4
4098,6
2003
15313,2
6971,9
11235,6
3047,1
2004
12758,5
6264,8
9478,7
2361,8
2005
11721,6
5840,8
10083,4
2026,0
2006
10626,5
5431,0
10072,9
1884,7
2007
9423,7
4958,3
7652,3
1875,0
Постійне зростання цін на промислові засоби виробництва (комбайни, сільськогосподарські машини і обладнання для тваринницьких ферм) і предмети праці (комбікорми і мікробіологічні добавки, мінеральні добрива і хімічні меліоранти, пальне, мастильні та інші матеріали), збільшення матеріальних затрат на виробництво продукції і зростання її собівартості зумовило значне зниження рентабельності тваринницької продукції. Фактично виробництво всіх її видів стало збитковим для господарств, що стало основною причиною зменшення їх виробництва і реалізації на внутрішньому ринку.
2. Передумови регіональних відмінностей у розвитку і розміщенні м’ясомолочної промисловості 2.1. Природноекономічні умови Формування м’ясомолочної промисловості і особливості її територіальної організації залежать від сукупної дії природно і суспільно-географічних факторів. Водночас кожен фактор зокрема впливає на формування м’ясомолочної промисловості в певному напрямі.
Найбільший вплив на формування м’ясомолочної промисловості України мають такі суспільно-географічні фактори: рівень господарського освоєння території, науково-технічний прогрес, потреби населення в продуктах харчування, характер розселення і рівень забезпечення трудовими ресурсами.
Для формування м’ясомолочної промисловості України дуже велике значення мають природно-географічні фактори. Під впливом природних умов формується територіальна структура м’ясомолочної промисловості України.
Важливою галуззю сільського господарства, яке сприяє розвитку м’ясомолочної промисловості України є тваринництво, скотарство, а в гірських районах ще й вівчарство, що зумовлено великими площами природних пасовищ — полонин.
Водні ресурси відіграють важливу роль у розвитку аграрно-промислового комплексу. Основними джерелами задоволення сучасних і перспективних потреб м’ясомолочної промисловості України в прісній воді є водні ресурси поверхневого стоку (річки, озера і водойми) і підземного стоку.
Україна має досить обмежені ресурси поверхневих вод. Загальне водоспоживання в країні досягло 65% її середнього багаторічного поверхневого стоку. Забезпеченість водними ресурсами місцевого стоку у розрахунку на одну людину становить 1000 м3 на рік. Найвищим є цей показник в Карпатах, на Поліссі та в західній частині Лісостепу, найменшим — у Степу.
Важливою умовою створення розвиненого природно-ресурсного потенціалу м’ясомолочної промисловості є дотримання при його використанні наступних принципів: єдності використання і охорони природних ресурсів; комплексності використання природно-ресурсного потенціалу; оптимальність норм природокористування, дотримання балансу між використанням і відтворенням природних ресурсів; збільшення обороту природних ресурсів, що використовуються; зниження природомісткості готової продукції. Необхідним кроком до реалізації цих принципів є усвідомлення негативних наслідків господарської діяльності підприємств сільського господарства і харчової промисловості відносно природного ресурсного потенціалу, особливо земельних і водних ресурсів, екстенсивного характеру їх використання.
Отже, природні умови і ресурси України в цілому сприятливі для розвитку м’ясомолочної промисловості.
2.2. Історичні передумови Харчовий комплекс України в цілому і м’ясомолочна промисловість зокрема пройшли довгий і складний шлях історичного розвитку. До 1917р. м’ясо-молочна промисловість тільки почала розвиватись. У 1940р. обсяг виробництва продуктів в УРСР майже в 6 разів перевищив рівень 1913р. Основні потужності створювались у післявоєнний час. Поліпшилась галузева структура харчової промисловості, зокрема зросла питома вага м’ясо-молочної промисловості.
Як відомо після створення СРСР у країні почалася політика індустріалізації. Це, звичайно відобразилось і на промисловості України. У першій п’ятирічці в харчовій промисловості виникли нові галузі – маргаринна, сироробна, комбікормова, хлібопекарська. Передбачалося створення чималої кількості нових підприємств, зокрема у цукровій промисловості планом першої п’ятирічки передбачалося будівництво 11 нових підприємств. Але х часом виявилося, що сільське господарство не може забезпечувати сировиною такий приріст потужності.
У післявоєнні роки, за роки четвертої п’ятирічки, значно збільшився випуск продукції м’ясомолочної промисловості. Так, довоєнний рівень по виробництву м’яса у 1950р. був перевищений на 25%, молока – на 47%.
В 1951 —1960 рр. швидкими темпами нарощувалось поголів’я худоби і птиці. Так, великої рогатої худоби стало більше майже на 6 млн. голів (або на 54,8%), свиней — на 9,5 млн. (або в 2,4 рази), овець і кіз — на 5,8 млн. (або в 2 рази) і т.д.
Слід зазначити, що і в ті роки збалансованість у розвитку сільського господарства не забезпечувалася. Відставала кормова база галузі, внаслідок чого продуктивність тварин практично не підвищувалася і була значно нижчою від їх біологічних можливостей. Так, у 1980 році середньорічний надій молока від 1 корови становив 2272 кг, що є всього на 82 кг (або на 3,7%) більшим, ніж у 1970 році, і на 75 кг меншим, ніж було вже в 1975 році. На рівні 1970 р. — у розмірі 3 кг — залишився середньорічний настриг вовни з 1 вівці ( в 1975 р. він був на 0,1 кг більшим). Обсяги виробництва нарощувалися, головним чином, екстенсивним шляхом. Поголів’я великої рогатої худоби збільшилося з 21,4 млн. голів на початок 1971 р. до 25,4 млн. — на початок 1981 р., овець і кіз — відповідно, з 8971 тис. до 9185 тис. Поголів’я свиней за ці роки скоротилося на 4,6%.
У часи УРСР скотарство було провідною галуззю тваринництва і було, в основному, сконцентровано у Північно-Східному економічному районі. Поголів’я рогатої худоби на 100 га сільськогосподарських угідь у Північно-Східному економічному районі становило 55-65 голів. Загальне ж поголів’я рогатої худоби у Харківській та Полтавській областях становило понад 900 тис. голів. У Сумській області поголів’я дещо менше (750-900). В основному переважав молочно-м¢ясний напрямок, а навколо великих міст (Харків, Суми, Полтава, Кременчук) переважав молочний напрямок.
На сьогодення тут зберігаються традиційні для району м’ясо-сальний і сальний напрямок свинарства. поголів’я свиней на 100 га орної землі у Полтавській та Харківській областях становить в середньому понад 35голів, у Сумській – 30-35. поголів’я свиней у Полтавській та Харківській області також наближається до максимального в Україні – понад 600 тис. голів.
Тваринництво є сировинною базою для м¢ясної промисловості. Головними підприємствами цієї галузі є м’ясокомбінати, що зосереджені в основному у великих містах, а також у районах розвитку тваринництва. Найбільшими у Північно-Східному економічному районі є Харківський та Полтавський.
2.3. Соціально-демографічні передумови (виробник, споживач) М’ясомолочна промисловість — одна з найбільших розвинених і типових для центрально українського району галузей. Вона зосереджена як у великих промислових центрах, так і в численних невеликих містах, центрах адміністративних районів.
продолжение
--PAGE_BREAK--