--PAGE_BREAK--РОЗДІЛ
II
. МЕТОДИЧНІ ПІДХОДИ ДО ВИЗНАЧЕННЯ ПОКАЗНИКІВ У СФЕРІ ЗАЙНЯТОСТІ
2.1 Невизначеність обсягу сукупної робочої сили та безробіття
Проблема виникає при спробі підрахувати кількість працездатного населення та оцінити кадровий потенціал. Держкомстат використовує методологію Міжнародної організації праці, а саме – розраховується чисельність економічно активного населення. Останнє складається з представників обох статей віком від 15 до 70 років включно, які впродовж звітного періоду займалися економічною діяльністю (зайняті) або шукали роботу і були готові приступити до неї (безробітні). Згідно з даними Держкомстату на 01.10.2007 таких осіб в Україні нараховувалось 23 млн.
З іншого боку, використовується поняття особи працездатного віку. За визначенням до числа осіб працездатного віку включаються жінки у віці 16-54 років та чоловіки – 16 – 59 років. Держкомстат наводить дані на 01.10.2007 — 19,18 млн. Тобто, навіть за офіційними даними існує різниця в 3,1 млн осіб в оцінці загального обсягу робочої сили (за рахунок виключення пенсіонерів та підлітків віком з 15 до 16 років). Якщо враховувати положення Європейської соціальної хартії (переглянутої), яка набула чинності в Україні з 1 лютого 2008 року, то такі підлітки також мають вважатися особами працездатного віку.
Використовуючи паралельно різні методики у визначенні обсягу робочої сили, неможливо чітко визначити рівень пропозиції її на ринку праці[1,12].
Кількість безробітних в Україні розраховується як за методикою МОП, так і за методикою, зазначеною у Законі «Про зайнятість населення». На даний момент жодне офіційне чи неофіційне джерело не спроможне навести точну кількість безробітних в Україні. Причина полягає у різниці між законодавством та методологією розрахунків. Відповідно до закону України «Про зайнятість населення» безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які через відсутність роботи не мають заробітку або інших передбачених законодавством доходів і зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу, готові та здатні приступити до підходящої роботи. Безробітними вважаються також інваліди, які не досягли пенсійного віку, не працюють та зареєстровані як такі, що шукають роботу. Одночасно з цим не можуть бути визнані безробітними громадяни віком до 16 років, за винятком тих, які працювали і були вивільнені у зв’язку із змінами в організації виробництва і праці, реорганізацією, перепрофілюванням і ліквідацією підприємства, установи і організації або скороченням чисельності (штату). Згідно з демографічними показниками осіб віком від 15 до 16 років – більш ніж 300 тис. Держкомстат подає дані на 01.10.2007 пор 1 419,4 тис безробітних, визначених за методологією МОП, з них працездатного віку – 1 418,4 тис. Тобто різниця складає всього 1000 осіб. Для того щоб повірити цьому факту, слід припустити, що практично всі підлітки віком від 15 до 16 років та пенсіонери віком до 70 років, працюють.
Так само, як і у визначенні обсягу робочої сили, рівень безробіття оцінюється, зважаючи на різні показники. Відповідно до ЗУ «Про зайнятість населення» рівень безробіття розраховується, виходячи з показників чисельності громадян працездатного віку, а згідно з методологією МОП – виходячи з чисельності економічно активного населення[1,13].
Рівень безробіття (за МОП) в середньому за січень – вересень 2007 року складав 6,9% економічно активного населення працездатного віку. Рівень зареєстрованого безробіття, розрахований по відношенню до населення працездатного віку, на 1 лютого 2008 року становив 2,8%.
Зниження показника рівня безробіття вигідне здебільше уряду та державному центру зайнятості. Це забезпечує непогану політичну та макроекономічну звітність; скорочує видатки на послуги служби зайнятості для проблемних клієнтів – молоді та осіб похилого віку. Правозахисні організації досить часто заявляють про бажання служб зайнятості в регіонах позбутися клієнтів передпенсійного віку. З іншого боку, «технічне» зменшення обсягу робочої сили та рівня безробіття – несприятливе для ринку праці. Організації роботодавців вже тривалий час заявляють про дефіцит кваліфікованих кадрів у 2 млн. осіб. Серед осіб непрацездатного віку кваліфікованих працівників достатньо багато. Крім того, до них можна застосувати засоби перекваліфікації. Проте, оскільки вони виключаються з ринку праці як пенсіонери, на них поширюються безоплатні послуги служби зайнятості. Про цю категорію часто не знає роботодавець, одночасно їх мотивація до праці занижується через наявність доходів у вигляді пенсії. По суті, ми недооцінюємо тримільйонний потенціал пропозиції на ринку праці.
2.2 Дисбаланс попиту та пропозиції на ринку праці
Впродовж останніх кількох років кількість осіб, що мають статус безробітного, стабільно є в два рази нижчою за кількість офіційно нарахованих безробітних. Наприклад, на 01.07.2006 кількість безробітних працездатного віку, розрахована за методикою МОП – 1 733,8 тис. осіб, кількість безробітних, зареєстрованих у державній службі зайнятості, — 975,8 тис. осіб. З них працевлаштовано – 560,6 тис. Відповідно станом на 01.07.2007 кількість безробітних працездатного віку розрахована за методикою МОП – 1 518,5 тис осіб, кількість зареєстрованих безробітних у державній службі зайнятості – 871,2 тис. осіб. З них працевлаштовано – 560,6 тис. При цьому кількість вакансій (потреба в робочій силі) – на 01.07.2006 – 250.7 тис., на 01.07.2007 – 250.9 тис. осіб. Це свідчить про значний рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості [1,13].
Фахівці, що користуються попитом на ринку праці представлені в табл.1
Табл. 1. Процентне співвідношення працевлаштованих осіб по галузям
Впродовж 2007 року пропозиціями скористалися більше 2,4 млн. осіб, з яких працевлаштовано – 1,07 млн осіб[8,16].
Як бачимо, майже 40% осіб працевлаштовано у виробничій сфері, 30% — у торгівлі та сфері послуг, 12% — в бюджетній сфері і лише близько 9% — у сфері фінансової діяльності[1,14].
За даними державного центру зайнятості на одну вакансію економіста у 2007 році претендувало 93 особи, на вакансію юриста – 180 осіб. Найбільшим попитом користувалися інженери виробництва, екологи, хіміки, технологи харчового виробництва, спеціалісти страхування, машинобудування, будівництва, бізнес — аналітики, PR-спеціалісти.
За даними Державного центру зайнятості гостродефіцитними робітничими професіями на сьогодні є: продавець, слюсар-сантехнік, слюсар-ремонтник, слюсар-електрик, токар-фрезерувальник, монтажник сантехнічнічних систем, штукатур, електрогазозварник, верстатник деревообробних верстатів, водій автотранспортних засобів, електромонтер, муляр, касир торгового залу, касир на підприємств, в банку.
2.3 Неефективність інструментів державної політики у сфері зайнятості
На даний момент вектор державної політики щодо зайнятості населення важко визначити. Основним документом, який визначає позицію держави у сфері зайнятості, є Закон України «Про зайнятість населення». Програма зайнятості населення останній раз приймалася постановою уряду в серпні 2005 року. Програма розроблялася на базі іншої урядової програми – «Назустріч людям» та передбачала низку слушних кроків, але не визначила жодних механізмів їх реалізації. Вказані нижче положення так і залишилась на рівні побажань. Відповідної нормативно-правової бази для їх реалізації не розроблено й досі впродовж майже двох років [1,17]. Подаємо перелік цих положень:
- економічне заохочення підприємців до створення нових робочих місць, розвитку гнучких форм зайнятості, створення робочих місць з неповним робочим часом;
- удосконалення форм соціальної підтримки незайнятих осіб, зареєстрованих у державній службі зайнятості, з метою повернення їх до продуктивної праці;
- гарантоване надання першого робочого місця випускникам навчальних закладів різних ступенів акредитації, підготовленим за державним замовленням;
- розвиток співпраці між навчальними закладами і підприємствами з метою формування, відтворення та збереження кадрового потенціалу, підвищення його кваліфікації.
На затвердженою залишається «Концепція розвитку професійно-технічної освіти», основними завданнями якої є:
- забезпечення економіки країни кваліфікованими кадрами з урахуванням потреб ринку праці та громадян; збалансування попиту і пропозиції робочої сили на ринку праці з урахуванням пріоритетних напрямів розвитку економіки;
- вдосконалення системи управління професійно-технічною освітою: розвиток соціального партнерства; залучення та участь роботодавців у підготовці та підвищенні кваліфікації робітничих кадрів; вдосконалення системи професійного навчання на виробництві.
Виконання завдання Президента України щодо щорічного створення 1 млн робочих місць жодним чином не позначається на зменшенні рівня безробіття в Україні. За даними Держкомстату протягом 2007 року працевлаштовано 1,07 млн осіб, а звільнилося з роботи – 1,278 млн осіб. Тобто треба вести мову не стільки про створення нових робочих місць, скільки про підвищення якості вже існуючих.
Фактично відсутня система професійної орієнтації в загальноосвітніх школах.
Високим залишається рівень недовіри роботодавців до державної служби зайнятості[1,18].
Для покращення ситуації на ринку праці уряду слід вдатися до наступних, вже давно актуальних заходів:
- розробити довгостроковий (щонайменше на 10 років) прогноз потреби економіки країни у робочій силі за професійно-кваліфікаційними групами;
- розробити механізм збільшення масштабів та розширення напрямів освіти дорослого населення, своєчасної підготовки та перепідготовки зайнятої робочої сили, залучити до цього процесу соціальних партнерів – роботодавців та профспілок;
- прийняти концепцію розвитку професійно-технічної освіти та запровадити відповідно державну цільову програму із відповідним бюджетним фінансуванням;
- запровадити багатоканальне фінансування професійної освіти, залучивши роботодавців до цього процесу;
- забезпечити трансформацію професійно-технічної освіти, належну її відповідність потребам ринку;
- істотно збільшити масштаби професійної підготовки та перепідготовки безробітних у відповідності до потреб ринку праці;
- формувати державне замовлення на підготовку кадрів у системі вищої освіти тільки для реальних потреб державного сектору економіки;
- з метою підвищення територіальної мобільності робочої сили в межах України необхідно створити систему постійного інформування населення про наняв вакансії на загальнонаціональному ринку праці та регіональних та місцевих ринках;
- разом з роботодавцями розробити стандарти соціальних пакетів для заохочення працівників не змінювати робоче місце;
- забезпечити інфраструктуру безбар’єрного доступу інвалідів до місця роботи.
РОЗДІЛ III. ПРАКТИЧНЕ ОБГРУНТУВАННЯ ПРОБЛЕМИ ЗАЙНЯТОСТІ НАСЕЛЕННЯ
3.1 Тенденції в сфері трудової міграції
В Україні відбувається постійний міграційний рух населення, пов'язаний із надлишком робочої сили в західних та південних регіонах та пропозицією вакансій у східних і північних регіонах. Аналіз даних щодо середньомісячної заробітної плати свідчить пор те, що в східних і північних регіонах у 2007 році вона була на 15-20% вищою, ніж у західних та південних регіонах [1,13].
Відповідно внутрішньо українські потоки трудової міграції спрямовані із заходу та півдня на схід та північ. Одночасно з цим процесом відбувається зовнішній міграційний рух населення: із північних та східних регіонів України до країн СНД (найбільша чисельність трудових мігрантів з України працюють в Росії), а із західних та південних регіонів до Європи (найчисельніші громади трудових мігрантів з України в Італії, Португалії, Польщі, Чехії) та меншою мірою до Північної та Південної Америки.
Спробуємо порахувати кількість «зовнішніх» трудових мігрантів. Дані про середньооблікову кількість штатних працівників – 11 428,3 тис. осіб на 01.10.2007 – свідчать про наявність розриву майже у 8 млн осіб від загальної чисельності осіб працездатного віку, які є або самостійними, або безробітними. Які категорії населення створюють цей розрив? Відповісти на це питання важко, оскільки для оцінки можна використовувати лише непрямі дані. Так, кількість фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності в Україні близько 4 млн. Відповідно, якщо враховувати офіційно нарахованих майже 1,5 млн безробітних, ми вийдемо на цифру приблизно у 2,5 млн «неврахованих» осіб, які, скоріше за все, є заробітчанами у наших країнах. Ця цифра корелює з даними дослідження, проведеного Державним центром зайнятості у 2006 році щодо оцінки кількості громадян України, які працюють за кордоном, — їх виявилося 2,4 млн осіб.
3.2 Тенденції в сфері забезпечення якості системи освіти
Сьогодні система освіти як вищої, так і професійно-технічної, не відповідає вимогам ринку праці. За останні 17 років спостерігається тенденція зменшення кількості учнів професійно-технічних навчальних закладів та студентів вищих навчальних закладів I-IIрівнів акредитації та збільшення кількості студентів ВНЗ III-IVрівнів акредитації (Табл.2).
За роки незалежності паралельно з державними виникли та розвиваються недержавні ВНЗ. Основна орієнтація цих закладів – отримання прибутку від комерційної діяльності – бізнесу в галузі освіти. Наскільки система підготовки фахівців в державних та недержавних ВНЗ відповідає вимогам сучасного ринку праці, важко сказати[1,15]
Табл.2. Професійно-технічні навчальні заклади
Вищі навчальні заклади
29 листопада 2007р. відбувався перший в Україні круглий стіл «Якість підготовки професійних кадрів для ринку праці України», присвячений кризовій ситуації у сфері забезпечення України професіоналами необхідних спеціальностей. Уперше до діалогу були запрошені всі 4 ключові сторони системи підготовки кадрів і ринку праці: представники державних інститутів, системи освіти, роботодавців і працівників.
Виступи працівників роботодавців та ВНЗ довели принципову розбіжність в їхніх позиціях щодо підготовки кадрів для ринку праці. Кожного року роботодавці України змушені витрачати значні кошти на навчання та перенавчання молодих спеціалістів. У свою чергу, представники ВНЗ наголошували на наданні більшої незалежності та самоврядності учбовим закладам, головним чином у складанні учбових планів та розробці навчальних програм. Втілення в життя такого бажання може призвести до повної невідповідності рівні підготовки випускників вимогам ринку праці.
Неузгодженість рівня підготовки кадрів з вимогами ринку – не єдина проблема, пов’язана із системою професійної підготовки кадрів.
Якість пропозиції робочої сили часто не відповідає сучасним вимогам професійно-освітньої підготовки, трудової та виконавчої дисципліни, мобільності та економічної активності загалом. Наслідком незбалансованості пропозиції робочої сили із попитом на неї є високий рівень безробіття, зокрема прихованого та часткового, та велика частка безробітних, які не мають роботи понад 1 рік.
Слід зазначити, що більшість (72%) зайнятих у неформальному секторі працювала самостійно, а решта виконувала роботу за наймом на основі усної домовленості з роботодавцем.
Неформальний сектор економіки був єдиним місцем праці для кожної другої особи з числа зайнятих сільських жителів. Проте у міській місцевості зайнятість у цьому секторі не набула таких масштабів завдяки більш сприятливій кон’юнктурі ринку праці та наявності попиту на робочу силу в офіційному секторі.
продолжение
--PAGE_BREAK--