Планування розвитку окремих галузей економіки

Пошукова робота:
Планування розвитку окремих галузей економіки
Зміст

1. Планування розвитку промисловості та окремих її галузей

2. Методи розрахунку обсягу виробництва продукції та обґрунтування використання виробничих потужностей промисловості України

3. Планування розвитку сільськогосподарського виробництва та обчислення його обсягів. Основні напрямки інтенсифікації аграрної сфери.

4. Особливості планування обсягів виробництва в будівництві, на транспорті зв'язку та в інших галузях економіки

Список використаної літератури

Планування розвитку промисловості та окремих її галузей

Промисловість — це високорозвинута й провідна галузь матеріального виробництва. Від рівня її розвитку, і зокрема, такої галузі, як машинобудування, залежить технічне переозброєння та інтенсифікація всіх галузей економіки, підвищення добробуту народу, зміцнення обороноздатності країни. Цим і визначається особлива роль промисловості в розвитку й підвищенні ефективності всієї економіки держави.

Промисловість — це галузь, яка виробляє всю сукупність знарядь праці, переважну частину предметів праці та предметів споживання. При цьому виготовлені засоби виробництва й товари народного споживання постійно вдосконалюються та оновлюються, розширюється номенклатура нових, більш досконалих знарядь праці, нових видів сировини, матеріалів, палива, енергії. Будучи високорозвинутою й добре організованою галуззю, промисловість є матеріальною основою всього суспільного виробництва, їй належить визначальна роль у перебудові та індустріалізації сільського господарства. Забезпечуючи його технікою, будівельними матеріалами, мінеральними добривами та іншими видами продукції, промисловість сприяє розвитку та підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.

Промисловість визначає масштаби й темпи розвитку інших галузей матеріального виробництва — транспорту та зв'язку, будівництва, торгівлі та громадського харчування, заготовок, матеріально-технічного забезпечення. За ознаками впливу на предмет праці галузі та підгалузі промисловості поділяються на видобувні й обробні. Головна роль планування розвитку промисловості визначається розробкою цілей розвитку виробництва та шляхів і засобів їх досягнення. З допомогою системи планування здійснюється врахування вимог економічних законів у практиці керівництва розвитком промисловості. Планування пов'язує всі галузі промисловості в цілісну виробничо-економічну систему.

Планування, як основна ланка в системі господарського управління промисловістю, має забезпечити:

1) комплексне вирішення економічних і соціальних проблем, концентрацію сил і ресурсів на виконання найважливіших загальнодержавних програм, не допускаючи вузькогалузевого підходу до розробки планів;

2) прискорене впровадження у виробництво науково-технічних досягнень, спрямованих на підвищення продуктивності праці, збільшення обсягів і підвищення якості продукції;

3) раціональне використання виробничих фондів, трудових і фінансових ресурсів; посилення режиму економії та скорочення виробничих витрат у галузях промисловості й економіки в цілому;

4) правильне визначення пріоритетів у розвитку галузей і економічних районів з метою досягти прогресивних зрушень у міжгалузевих і внутрішньогалузевих пропорціях; підвищити ефективність використання ресурсів;

5) накопичення матеріальних і фінансових резервів, необхідних для пропорційного та збалансованого розвитку економіки.

Вихідними даними для планування розвитку промисловості є потреба в промисловій продукції, державні контракти, довгострокові стабільні економічні нормативи й ліміти, їх конкретний перелік установлюється законами України й постановами Кабінету Міністрів України.

Планові цифри мають відображати суспільні потреби в продукції та мінімальні рівні ефективності виробництва. Вони включають показники виробництва продукції (робіт, послуг) у вартісному виразі: прибуток (доход), валютну виручку, рівень ефективності, у тому числі продуктивність праці, фонд споживання, показники розвитку виробництва й соціальної сфери.

Суспільство має потреби, задоволення яких необхідне для його життєдіяльності й безпеки: економічної незалежності, обороноздатності, вирішення завдань соціального забезпечення, постачання продуктів харчування та ін. Ці потреби носять пріоритетний характер з точки зору черговості їх задоволення, і суспільству потрібна гарантія їх забезпечення. З цією метою введено державні контракти. Вони можуть надаватися підприємствам безпосередньо або на конкурсній основі. Останнє означає, що державний контракт буде надано тому підприємству, яке забезпечить найкращі умови його виконання з погляду якості, термінів і ціни. Зацікавленість підприємств у державних контрактах пов'язана зі стабільністю їх матеріально-технічного забезпечення й фінансування (що для України є надзвичайно важким, а інколи нерозв'язним завданням).

Технологія підготовки плану розвитку промисловості така. Підприємства складають і затверджують плани самостійно, попередньо провівши підготовчу роботу з укладення договорів на поставку продукції споживачам і на отримання матеріально-технічних ресурсів під виробничу програму.

У процесі розробки планів міністерства й відомства використовують економічні стимули, орієнтують підприємства на виконання завдань державної ваги за умови дотримання інтересів трудових колективів. Таким чином досягається узгодженість планів підприємств, внутрішньогалузевих та міжгалузевих поставок по кооперації, збалансованість планів. Великого значення набуває при цьому досягнення забезпеченості планів виробництва продукції необхідними матеріалами, сировиною, комплектуючими виробами, трудовими ресурсами та ін.

Методи розрахунку обсягу виробництва продукції та обґрунтування використання виробничих потужностей промисловості України

У проекті перспективного плану мають бути визначені й обґрунтовані головні завдання розвитку промисловості та її галузей, які повинні базуватися на досягненнях науково-технічного прогресу — основи підвищення технічного рівня продукції, поліпшення структури виробництва, упровадження передової технології та підвищення рівня використання виробничих ресурсів.

План розвитку промисловості має бути скоординований з програмами щодо вирішення основних міжгалузевих проблем. Важливим завданням розробки плану є забезпечення збалансованості показників і розділів плану, узгодження виробництва з ресурсами, обґрунтування намічених шляхів і термінів вирішення конкретних економічних, науково-технічних і соціальних проблем планованого періоду.

Плани розвитку промисловості розробляються комплексно з необхідними розрахунками й обґрунтуваннями, які включають такі взаємопов'язані розділи: виробництво продукції в натуральному та вартісному виразі; розвиток науки й техніки; виробничі потужності, основні фонди та інвестиції; продуктивність праці та кадри; матеріальні витрати; комплексні програми вирішення важливих міжгалузевих проблем; охорона природи й раціональне використання природних ресурсів; розміщення промисловості та проведення оптимізаційних розрахунків розвитку й розміщення виробництва; зовнішньоекономічні зв'язки.

У план виробництва продукції закладаються необхідні умови для оптимального функціонування галузі (підгалузі) промисловості: номенклатура й асортимент продукції, які забезпечать найкраще використання основних фондів; установлені раціональні господарські зв'язки зі споживачами продукції. На основі показників плану виробництва продукції виконуються найважливіші розрахунки інших розділів плану. Від показників обсягу виробництва продукції (робіт, послуг) залежить кількість ресурсів, які будуть споживатися, їх склад і структура. Наявність плану з номенклатури та асортименту визначає рівень спеціалізації та кооперування, ступінь завантаження устаткування, використання виробничих потужностей і основних фондів. Показники обсягу виробництва є тією вихідною інформацією, на основі якої розраховуються чисельність промислово-виробничого персоналу, фонд заробітної плати, потреба в матеріально-технічних ресурсах та ін.

З показниками обсягу виробництва безпосередньо пов'язані найважливіші якісні показники, які служать для оцінки виробництва: продуктивність праці, фондовіддача, витрати на 1 грн. виготовленої продукції тощо.

План виробництва й реалізації продукції складається з трьох основних підрозділів: виробництво й реалізація продукції в натуральному та вартісному виразі, зміни залишків нереалізованої продукції, баланс виробничих потужностей і їх використання.

Під час визначення обсягу виробництва промислової продукції використовуються такі вихідні дані: портфель замовлень і господарські договори; виявлений або прогнозований попит на продукцію; залишки готової нереалізованої продукції на початок і кінець планованого періоду; перспективний план розвитку галузі та підприємств; розрахунки з використання виробничих потужностей і основних фондів; уведення в дію основних фондів, виробничих потужностей і їх освоєння; заходи з підвищення ефективності виробництва й поліпшення якості продукції.

Планування обсягів і структури виробництва базується на визначенні потреби економіки в промисловій продукції і розробці варіантів її задоволення з урахуванням взаємозамінності виробів. Потреба в продукції виробничого призначення обґрунтовується прогресивними нормами її витрат і передбаченими обсягами виробництва та капітального будівництва.

Потреба в експортній продукції розраховується на основі діючих довгострокових угод з урахуванням подальшого розвитку економічних стосунків із зарубіжними державами. При цьому необхідно передбачити розширення виробництва експортоспроможної продукції.

Для визначення потреби у взаємозамінюваній продукції враховується як потреба у кожному її виді, так і в продукції загального призначення, яка може бути задоволена за рахунок як даного, так і інших видів.

Під час розрахунків взаємозамінюваних видів продукції мають ураховуватись ефективність виробництва та споживання на основі питомих приведених витрат на одиницю зіставленого ефекту й можливостей розширення виробництва прогресивних видів продукції. Проект плану виробництва продукції в натуральному виразі має бути обґрунтований техніко-економічними показниками, загальними для всієї галузі.

У зв'язку зі специфікою довгострокового плану пропонуються такі методи розрахунків товарної (валової) продукції:

• у монопродуктових галузях — прямий розрахунок;

• у галузях, де весь обсяг продукції пов'язаний з кількома виробами, — виходячи з динаміки їх виробництва й тенденцій зміни

товарної (валової) продукції, яка припадає на одиницю даного продукту;

• у галузях з великою кількістю видів продукції загальний обсяг визначається на основі укрупнених розрахунків по груповій номенклатурі, середній ціні по групі та її зміни під впливом асортиментних зрушень.

Загальний обсяг промислової продукції по кожній галузі розподіляється за економічним призначенням на засоби виробництва (група А) і предмети споживання (група Б).

У плані обсягу виробництва в натуральному виразі визначають конкретні види продукції чи групи виробів, які необхідно виготовити в планованому періоді. Всебічна виробничо-господарська діяльність галузі й підприємства може бути оцінена на основі системи натуральних (тонни, м2, м3, декалітри, центнери, шт. і т. д.) і вартісних показників. Для цього встановлений у програмі випуск продукції в натуральному виразі переводиться у вартісний вираз.

До основних вартісних показників продукції належать валова (товарна) продукція, валовий оборот, реалізована, умовно чиста, чиста, нормативно-чиста продукція. Товарна продукція включає вартість готових виробів, напівфабрикатів власного виробництва, продукції допоміжних і підсобних виробництв, яка призначена для продажу, вартість робіт промислового характеру, які виконані для сторонніх замовників.

У валовий оборот включаються всі готові вироби, напівфабрикати й роботи незалежно від їх призначення — для реалізації на сторону чи для використання у власному виробництві. Реалізована продукція включає вартість призначених для поставки та належних до оплати в плановому періоді готових виробів і напівфабрикатів, а також робіт промислового характеру, реалізованих на сторону. Виключивши з обсягу валової продукції вартість матеріальних витрат на її виготовлення, отримаємо умовно чисту продукцію, а після відрахування з неї суми нарахованої амортизації — обсяг чистої продукції.

Обсяг виробництва продукції обґрунтовується розрахунками виробничих потужностей, основних фондів, інвестицій, матеріальних витрат і трудових ресурсів з урахуванням ефективного їх використання.

Під виробничою потужністю підприємства розуміється максимально можливий річний випуск продукції запланованого асортименту або обсяг переробки сировини при повному використанні встановленого устаткування й виробничих площ відповідно до прийнятого режиму роботи з урахуванням застосування передової технології. Розрахунки потужності мають бути реальними, але вони часто не співпадають з виробничою програмою через упущення в роботі та її організації, відсутність електроенергії, вихід з ладу машин, механізмів, устаткування та ін.

Під час розрахунків потреби в потужностях необхідно визначити максимальний обсяг виробництва продукції на діючих потужностях, а потім визначити потребу в нових для виконання виробничої програми.

В обґрунтуванні потреби в нарощуванні виробничих потужностей розробляється баланс на кінець планового періоду за переліком промислової продукції та відповідно до схеми балансу, яка викладена в переліку показників для розробки основних напрямів перспективного плану.

Найважливішими узагальнюючими показниками обґрунтування плану виробництва є розрахунки відтворення основних фондів у промисловості. Вони здійснюються з метою обґрунтування програми галузі (підгалузі) чи підприємства, пошуків шляхів удосконалення структури основних фондів, підвищення завантаження устаткування й коефіцієнту змінності, визначення додаткової потреби в устаткуванні, забезпечення підвищення фондовіддачі.

Обсяг основних виробничих фондів може визначатися за допомогою двох методів: виходячи з обсягу випуску продукції й фондовіддачі або з фондоозброєності, чисельності працівників і продуктивності праці. При першому методі необхідно виходити із підвищення фондовіддачі, а при другому — з більш швидкого зростання продуктивності праці порівняно з його фондоозброєністю. При цьому необхідне взаємоузгодження розрахунку основних виробничих фондів двома цими методами, яке здійснюється шляхом зіставлення різних варіантів фондовіддачі, фондоозброєності та продуктивності праці.

Потреба промисловості в інвестиціях включає витрати на реконструкцію й технічне переозброєння, будівництво нових і розширення діючих підприємств, відшкодування вибулих основних фондів, підтримання діючих потужностей і створення необхідного наробку, а також на проведення заходів з охорони природи й раціонального використання її ресурсів.

План виробництва продукції промисловості обґрунтовується розрахунками матеріальних витрат, потреба в яких визначається на основі середньогалузевих норм витрат сировини, матеріалів, палива, теплової та електричної енергії, а також відповідних обсягів виробництва продукції. Матеріальні витрати розраховуються в натуральному виразі на виробництво одиниці продукції, а також у натуральному й вартісному (на 1 млн. грн.) виразі.

У плані поряд із загальними напрямами мають передбачатися заходи, які враховують специфіку відповідної галузі промисловості,— з уловлювання й використання цінних речовин і компонентів, які викидаються зі стічними водами, з газами, що відходять при добуванні та збагаченні корисних копалин.

Планування розвитку сільськогосподарського виробництва та обчислення його обсягів. основні напрямки інтенсифікації аграрної сфери

На етапі формування ринкових відносин планування розвитку сільського господарства здійснюється на основі використання біржової торгівлі та інших каналів реалізації продукції та самостійності товаровиробників.

Потреба в сільськогосподарських продуктах (з виокремленням потреби держави) визначається їх кількістю, необхідною для:

• задоволення потреби населення в продуктах харчування, у тому числі для формування ринкових фондів;

• витрат на виробничі потреби сільського господарства (насіннєві, фуражні, страхові й перехідні фонди, витрати молока на випоювання молодняка тварин, яєць на інкубацію та ін.), у тому числі для створення державних ресурсів;

• промислової переробки на технічні цілі (включаючи виготовлення вина з винограду, плодів і ягід);

• експорту;

• поповнення державного резерву;

• приросту перехідних залишків у заготівельних, торгових і промислових підприємствах і організаціях.

При плануванні необхідно передбачити: взаємозв'язок обсягів виробництва сільськогосподарської продукції із заходами підвищення родючості земельних угідь і продуктивності тварин; раціональне використання отриманої продукції; подальшу спеціалізацію розвитку виробництва й первинної переробки, промислів згідно з розвитком підприємств харчової, легкої промисловості та інших її галузей. Валова продукція сільського господарства розраховується в порівнянних цінах з виділенням рослинництва й тваринництва.

Під час розробки плану використовуються техніко-економічні показники: виробництво продукції на 100 га сільськогосподарських угідь (ріллі), продуктивність тваринництва (надої молока на корову, виробництво яєць на одну несучку), виробіток на трактор, комбайн, енергоозброєність та ін.

Для визначення загальних обсягів валового виробництва продукції в сільському господарстві необхідно спочатку розрахувати показник загального обсягу виробництва в громадському та приватному секторах. Визначення загального обсягу продукції сільського господарства у вартісному виразі проводиться на основі грошової оцінки натуральних показників окремих видів виробленої продукції протягом року. Ці показники обчислюються в поточних та порівнянних цінах. Грошова оцінка дає можливість визначати вартість різних видів продукції не тільки по галузі, а й по окремих групах господарств. Визначення вартості сільськогосподарської продукції в поточних цінах проводиться за допомогою Інструментарію з розрахунку загального обсягу продукції, матеріальних витрат і чистої продукції сільського господарства у вартісному та натуральному виразі — на основі розроблених Держкомстатом України вартісних балансів основних сільськогосподарських продуктів. Для визначення обсягів виробничого споживання (наприклад, насіння) використовують дані річних звітів сільськогосподарських підприємств, звіти щодо заготівель, баланси сільськогосподарської продукції, іншу статистичну інформацію про виробництво продукції та її використання. Обсяги проміжного споживання в порівнянних цінах розраховуються на підставі статистичного звіту, який містить інформацію про виробниче споживання основної сільськогосподарської продукції в натуральному виразі в сільськогосподарських підприємствах. Для визначення валового виробництва продукції в особистих підсобних господарствах населення та фермерських господарствах здійснюються вибіркові обстеження в регіонах країни, підсумки яких поширюються на всю сукупність таких господарств України. Розрахунок обсягу витрат продукції сільськогосподарського походження у фактичних та порівнянних цінах у особистих підсобних та фермерських господарствах проводиться так само, як і в господарствах громадського сектора. Напрями використання основних сільськогосподарських продуктів — зерна та продуктів його переробки, картоплі, овочів, баштанних культур, соняшнику, плодів та ягід, м'яса, молока — визначаються за даними натурально-вартісних балансів цих продуктів по особистих підсобних і фермерських господарствах. Передбачається, що обсяг виробництва продукції сільського господарства без внутрішньогосподарського споживання у вартісному виразі буде значно меншим від обсягу валової продукції, розрахованої за діючою на даний час методологією.

Під час планування сільськогосподарського виробництва користуються балансовим методом. Баланси розробляють у вигляді таблиць, що складаються з двох частин: прибуткової (виробництво й надходження) і видаткової (використання). Баланси поділяють на матеріальні (натуральні) та вартісні. Серед матеріальних виділяють баланси основних видів продукції, техніки, добрив та інших засобів виробництва. Особливе значення надається балансам земельних ресурсів. До вартісних балансів належать баланси доходів і витрат, баланси трудових ресурсів, основних фондів тощо.

При внутрішньогосподарському плануванні застосовують також розрахунково-аналітичний метод, який поєднує кілька варіантів виконання планового завдання.

Планову врожайність тієї чи іншої культури визначають з урахуванням досягнутого середньорічного рівня за попередні 5 років, а також намічених заходів з поліпшення земель, меліорації угідь, унесення мінеральних і органічних добрив, упровадження нових, більш продуктивних сортів, технологій, техніки та ін.

Валовий збір зернових і зернобобових культур подається в почат-ково оприбуткованій масі (бункерній) і в масі після доробки. Валовий збір кукурудзи визначають за двома показниками: у фізичній масі качанів і в масі в перерахунку на сухе зерно. По льону-довгунцю планують урожай насіння, соломи й трести, а також соломи в перерахунку на волокно. Валовий збір цукрових буряків визначається у фізичній масі, а також у плановому виході цукру.

План по групі олійних культур розробляється окремо по кожній культурі — соняшнику, сої, ріпаку, гірчиці та ін.

Окремим розділом програми з рослинництва є виробництво кормів. Зокрема, планують обсяги використання зерна на фуражні цілі, вирощування кормових коренеплодів, цукрових буряків на корм худобі; кормових баштанних, кукурудзи на силос і зелений корм, однорічних і багаторічних трав, на зелений корм та сіно, виробництво кормів за рахунок післяжнивних посівів, а також пасовищ і сіножатей.

У виробничій програмі з тваринництва визначають: плановий рух поголів'я худоби й птиці в розрізі статево-вікових груп; планову продуктивність худоби й птиці; валове виробництво продукції тваринництва, її собівартість, розподіл продукції та потребу в ній.

Важливе місце в планах розвитку сільськогосподарського виробництва відводиться його інтенсифікації, основними напрямами якої є впровадження у виробництво розроблених наукою й перевірених практикою високопродуктивних сортів сільськогосподарських культур і порід тварин. Іншим важливим напрямом є розширення прогресивних технологій. Зокрема, це такі сучасні агротехнології, як без-відвальний обробіток ґрунтів, їх дискування, щілювання, використання відкаліброваного елітного насіння й багато інших.

До важливих напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва слід віднести механізацію, автоматизацію та електрифікацію. Вони дають змогу значно знизити трудомісткість виробництва.

Не менш важлива роль відводиться хімізації сільськогосподарського виробництва. Так, застосування мінеральних добрив сприяє підвищенню врожайності, а використання гербіцидів та пестицидів дозволяє зберегти врожай, знизити трудомісткість боротьби з бур'янами та шкідниками.

До факторів інтенсифікації слід віднести зрошення та осушення земель, зміну структури посівних площ та ін.

--PAGE_BREAK--Особливості планування обсягів виробництва в будівництві, на транспорті, зв'язку та в інших галузях економіки

Планування будівництва. Однією з важливих галузей економіки є капітальне будівництво. Воно пов'язане з усіма іншими галузями, оскільки завершує процес відтворення основних фондів, створює матеріальні умови, необхідні для того, щоб обладнання й інші елементи основних фондів, виготовлені промисловістю, могли функціонувати як засоби праці або як засоби задоволення комунально-побутових і культурних потреб населення; у свою чергу, майже всі інші галузі є постачальниками продукції (обладнання, матеріалів, послуг) для будівництва. Тому план капітального будівництва — один з головних розділів державного плану розвитку економіки.

Капітальне будівництво здійснюється в основному силами підрядних будівельно-монтажних організацій, тому, виходячи з плану капітального будівництва, розробляється державний план підрядних будівельно-монтажних робіт, плани робіт окремих будівельних міністерств, територіальних головних управлінь будівництва, трестів і первинних будівельно-монтажних організацій — загальнобудівельних спеціалізованих і монтажних управлінь.

Таким чином, план роботи будівництва є органічною частиною загального плану розвитку економіки країни. Від його виконання залежить діяльність інших галузей, для яких передбачена будівельна продукція (будівлі, споруди зі змонтованим устаткуванням). У свою чергу, будівництво залежить від виконання плану тими організаціями, продукція яких призначена для здійснення будівництва.

Плани, особливо перспективні, необхідні для виконання своєчасної комплексної підготовки будівництва, яка вимагає тривалого часу; вони дають можливість розрахувати та своєчасно здійснювати доробок, необхідний для забезпечення безперервного й ритмічного процесу; визначають збільшення виробничих потужностей, а також основні напрями технічного прогресу.

Під час розробки планів будівництва необхідно дотримуватися таких принципів:

1) повинні враховуватися перспективи науково-технічного прогресу, передбачатися швидкі темпи впровадження у виробництво найновіших досягнень науки й техніки — високоефективних машин, технологічних процесів, методів організації будівництва й праці, нових ефективних матеріалів, — широке розповсюдження передового досвіду та використання внутрішньовиробничих резервів;

2) плани мають базуватися на прогресивних нормах витрат матеріальних, трудових і грошових ресурсів;

3) плани мають обґрунтовуватися техніко-економічними розрахунками;

4) у плани будівництва мають включатися лише реальні об'єкти, які забезпечені затвердженою технічною документацією, будівельними майданчиками, кадрами робітників, матеріалами, обладнанням і фінансуванням.

Це є необхідною умовою для того, щоб уникнути простоїв працівників і будівельних машин через відсутність фронту робіт, а також змін програми протягом року, які дезорганізовують роботу будівництва.

Дотримання вказаних принципів при плануванні будівництва сприяє успішній роботі, поліпшенню організації та технології будівельного виробництва, скороченню на цій основі тривалості будівництва, підвищенню продуктивності праці, зниженню собівартості будівельно-монтажних робіт і поліпшенню їх якості.

Основні показники капітального будівництва — уведення в дію об'єктів виробничого та невиробничого призначення, житла, обсяг капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт, обсяг незавершеного будівництва, уведення в дію виробничих потужностей за рахунок розширення діючих і будівництва нових об'єктів. Основним документом плану капітального будівництва є титульні списки будов, які складаються на весь період будівництва.

Показники капітального будівництва прийнято поділяти на кількісні та якісні.

Кількісними називаються показники, які характеризують обсяг будівництва й потреби в ресурсах, тобто масштаби діяльності. До них належать уведення в дію потужностей і об'єктів виробничого та невиробничого призначення, обсяг будівельно-монтажних робіт у вартісному й натуральному виразі, чисельність працюючих, сума основних фондів і оборотних коштів, сума прибутку та ін.

Якісними називаються показники, які характеризують рівень використання ресурсів. Вони визначаються співвідношенням між відповідними кількісними показниками. До них належать:

• продуктивність праці, яка виражається відношенням обсягу робіт до кількості працюючих;

• рівень собівартості будівельно-монтажних робіт (відношення собівартості робіт до їх кошторисної вартості);

• рівень рентабельності (відношення суми прибутку до собівартості або до кошторисної вартості будівельно-монтажних робіт, а також до суми основних фондів і оборотних коштів);

• питома вага заробітної плати (відношення суми заробітної плати до кошторисної вартості робіт);

• середня заробітна плата одного працівника (відношення суми заробітної плати до числа працюючих) та ін.;

Головним показником плану виробничо-господарської діяльності будівельно-монтажних організацій — генеральних підрядників і субпідрядних організацій, які здійснюють будівництво, — є введення об'єктів у дію.

Перспективні плани базуються на титульних списках будов з розподілом по роках обсягів робіт і завдань по введенню об'єктів у дію. По будовах виробничого призначення, які розпочинаються знову, титульні списки, розроблені на основі проектів і кошторисів з розподілом завдань щодо введення в дію потужностей, основних фондів, капітальних вкладень і будівельно-монтажних робіт по роках відповідно до норм довготривалості будівництва, мають бути незмінними плановими документами на весь період будівництва.

У період розробки перспективного плану, як правило, відсутня технічна документація для багатьох об'єктів. Тому використовується документація для об'єктів аналогічного призначення й потужності, які будувалися раніше, а також нормативи витрат ресурсів, які розраховані на укрупнені одиниці виміру обсягів робіт (1 млн. грн., 1000 куб. м споруди, 1 км дороги та ін.).

Річні плани складаються на основі внутрішньобудівельних титульних списків, розробка яких передує складанню річних планів.

Планування транспорту. У плані перевезень вантажів і в розрахунках до нього за видами транспорту визначається відправлення (перекачка) у тоннах (кубометрах), середня дальність перевезень у кілометрах (милях), вантажообіг у тонно-кілометрах (тонно-милях) як для внутрішніх, так і зовнішньоторгових перевезень.

Планування робіт, що виконуються транспортними підприємствами, здійснюється з допомогою таких показників: загального пробігу транспортних засобів — без вантажу, з вантажем; обсягу перевезення вантажів, обсягу перевезення пасажирів; вантажообігу, па-сажирообігу; машино-годин у роботі транспортних засобів.

Розміри відправлення більшості номенклатури вантажів розраховуються на основі встановлених на плановий період рівнів виробництва, експорту та імпорту продукції методом балансових розрахунків виробництва й споживання.

Міжміські перевезення. Пасажирообіг на міжміських сполученнях на всіх видах транспорту в цілому або на окремих його видах визначається під час перспективного планування на основі даних про чисельність населення, його рухомість, зростання реальних доходів або фонду споживання в національному доході в розрахунку на одного жителя.

Внутрішньоміські перевезення. Обсяг перевезень пасажирів на внутрішньоміських сполученнях визначається виходячи з наміченої на плановий період чисельності міського населення (у цілому по країні й окремо по групах міст) і його транспортної рухомості — середнього числа поїздок на рік усіма видами міського і, відповідно, приміського транспорту, які припадають на одного жителя.

Потреба в рухомому складі (автомобілів, вагонів, локомотивів, літаків, суден та ін.) визначається виходячи з установлених на відповідний період обсягів перевезень вантажів і пасажирів, рівнів показників використання рухомого складу з урахуванням нерівномірності перевезень.

Планування зв'язку. План розвитку засобів зв'язку загального використання розробляється виходячи з необхідного найбільш повного задоволення потреби економіки й населення в усіх видах зв'язку, радіо й телебаченні з урахуванням дотримання загальної технічної політики експлуатації засобів зв'язку, створення Єдиної автоматизованої мережі зв'язку (ЄАМЗ) держави і загальнодержавної системи передачі даних (ЗДСПД), а також конкретних умов, які складаються в окремих регіонах держави.

Основними показниками розвитку галузі є: обсяг продукції зв'язку в грошовому виразі; протяжність каналів на міжнародних лініях зв'язку; ємність міських і сільських телефонних станцій; ємність вузлів комунікації каналів ЗДСПД і телефонної мережі; кількість телевізійних станцій потужністю 1 кВт і більше; кількість комплексно-механізованих вузлових підприємств поштового зв'язку; доходи, прибуток, рентабельність; обсяг державних капітальних вкладень і введення в дію виробничих потужностей.

Продукція зв'язку — результат виробничої діяльності з передачі телефонних, телеграфних і поштових повідомлень, програм телебачення й радіомовлення, даних для автоматизованих систем управління та інших видів інформації, а також із забезпечення дій технічних засобів, які використовуються споживачами. Обсяг продукції зв'язку в грошовому виразі визначається на основі розрахунків натуральних показників і відповідних їм цін, які затверджуються Державним комітетом зв'язку України.

Потреба в послугах поштового зв'язку (письмовій кореспонденції, посилках, періодичних виданнях і грошових переказах) визначається виходячи з обсягу цих послуг на одного жителя в базисному році, коефіцієнта зростання послуг і чисельності населення на кінець планованого періоду.

Список використаноїта рекомендованої літератури

Гальчинський А. С., Єщенко П. С., Палкін Ю. І. Основи економічної теорії: Підручник.— К.: Вища шк., 1995.— 471 с.

Дорошенко Л. С. Управление трудовыми ресурсами: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.- 60 с.

Калина А. В., Конева М. И., Ященко В. А. Современный экономический анализ и прогнозирование (микро- и макроуровень): Учеб.-метод, пособие.— 2-е изд.— К.: МАУП, 1998.— 272 с.

Ковалевский А. М. Техпромфинплан в новых условиях и типовая методика его разработки.— М.: Экономика, 1968.— 247 с.

Кравченко Ю. И., Цыба Г. £. Прогнозирование и планирование макроэкономики: Учеб. пособие.— Кременчуг: Изд. центр «Сербо», 1997.— 189 с.

Кулян В. Р., Юнькова Ε А Эконометрия: Учеб. пособие.— К.: МАУП, 1997.— 68 с.

Методические вопросы создания системы норм и нормативов / Под ред. В. В. Соколова.— М.: Экономика, 1983.— 192 с.

Панасюк Б. Концептуальні основи економічного прогнозування і планування // Економіка України.— 1996.— № 5.— С. 7 —17.

Панасюк Б., Літвінов В. Система національних рахунків як модель економічного обороту // Економіка України.— 1993.— № 1.— С. 18—36.

Панасюк Б., Сергиенко И., Присницкий Л. Прогнозирование развития экономики Украины // Економіка України.— 1996.— № 1.— С. 20—31.

Пашута Н. Т. Нормативное планирование потребности в продукции машиностроения.— К.: Наук, думка, 1992.— 117с.

Планирование в условиях перехода к рынку / В. Ф. Беседин, С. Ю. Михайличенко, Б. Я. Панасюк, Н. Л. Федоренко.— К.: Тэхника, 1990.— 262 с.

Планирование экономического и социального развития СССР / Под ред. И. И. Ищенко.— К.: Выща шк., 1983.— 399 с.

Поживанов М. А. Катастрофу можно отменить.— Мариуполь: Посейдон; Ростов-на-Дону: Изд-во Ростов, ун-та, 1995.— 224 с.

Рабочая книга по прогнозированию / Отв. ред. И. В. Бестужев-Лада.— М.: Мысль, 1982.- 430 с.

Сащенко Г. Погляди на деякі аспекти зовнішньоекономічної діяльності // Економіка України.— 1993.— № 12.— С. 29—34.

Система балансов в народнохозяйственном планировании / А. С. Емельянова,

B. Φ. Беседин, А. И. Москвин.— К.: Наук, думка, 1984.— 320 с.

Теория прогнозирования и принятия решений: Учеб. пособие / Под ред.C. А. Саркисяна.— М.: Высш. шк., 1977.— 351 с.