Планування прибутку та рентабельність підприємства

Планування прибутку та рентабельність підприємства.
ПЛАН
Вступ.
1. Особливості планування виробничо-комерційної діяльності підприємства на мікрорівні.
1.1 Планування діяльності фірми.
1.2 Фінансове планування.
2. Планування прибутку та рентабельності на підприємстві.
2.1 Загальна інформація про підприємство.
2.2 Процес планування прибутку від операційної діяльності підприємства
2.3 Процес планування рентабельності.
3.Проблеми організація стратегічного й оперативного планування на підприємстві.
Висновок.
Список використаної літератури.
ВСТУП
Актуальність даної теми неможливо перебільшити. Бізнес не може розраховувати на процвітання, а вірніше на виживання, не розробляючи планів і не контролюючи їхнє виконання. Планування повинне представлятися у фінансовому вираженні, тому що різні напрямки діяльності бізнесу виміряються загальним мірилом — грошима. Світ твердої конкуренції вимагає гнучкості і пристосованості як у плануванні, так і в практичній діяльності. І все-таки на практиці, на жаль, система планування таких показників як прибуток і рентабельність часто буває дуже далека від ідеалу. А правильне планування цих показників на підприємстві має ключове значення. Прибуток підприємства є його фінансовою базою. За рахунок прибутку утворяться фонди виробничого розвитку, додаткового матеріального стимулювання працівників, соціальних виплат, виплат власникам підприємства і т.п..
В даній роботі на прикладі реально діючого підприємства ЗАТ „Тканини” ілюструється процес планування його прибутку і рентабельності. Всі приклади, які наведені в даній роботі базуються на даних фінансової звітності підприємства які наведені в додатку.
Курсова робота складається з трьох розділів, в яких послідовно наведено процес планування прибутку від операційної діяльності та рентабельності підприємства.
1. Особливості планування виробничо-комерційної діяльності підприємства на мікрорівні.
1.1 Планування діяльності фірми.
Планування необхідне для досягнення фірмою наступних цілей:
підвищення контрольованої частки ринку;
передбачення вимог споживача;
випуск продукції більш високої якості;
забезпечення погоджених термінів постачань;
установлення рівня цін з урахуванням умов конкуренції;
покращення репутації фірми в споживачів.
Задачі планування визначаються кожною фірмою самостійно в залежності від діяльності, якою вона займається. В цілому задачі стратегічного планування будь-якої фірми зводяться до наступного:
Планування зростання прибутку.
Планування витрат підприємства.
Збільшення частки ринку, збільшення частки продажів.
Поліпшення соціальної політики фірми.
Чому планування життєве важливо для господарюючого суб'єкта? Планувати необхідно для того:
щоб розуміти, де, коли і для кого підприємство збираєтеся робити і продавати продукцію;
щоб знати, які ресурси і коли знадобляться підприємству для досягнення поставлених цілей;
щоб домогтися ефективного використання залучених ресурсів;
нарешті, щоб передбачати несприятливі ситуації, аналізувати можливі ризики і передбачати конкретні заходи щодо їх зниження.
Планування — це система керування виробництвом, що забезпечує його динамічний і пропорційний розвиток, а також виявлення й ефективне використання резервів виробництва.
Планування знаходить своє вираження в складанні планів. Властивості планів:
Наступність (взаємозв'язок планів різного рівня);
Безперервність (взаємозв'язок планів різного призначення);
Стабільність (відсутність переглядів планів у конкретному, відносно короткому проміжку часу).
Плани поділяються на:
довгострокові (прогнози);
перспективні: визначають стратегічні задачі розвитку підприємства (на тривалий період часу);
поточні (річні): складаються з урахуванням перспектив розвитку підприємства і конкретизують задачі функціонування підприємства в залежності від зовнішніх факторів у конкретному тимчасовому відрізку;
оперативні (квартальні, місячні) — це плани повсюдного керівництва виробництва.
До кожного плану пред'являються вимоги техніко-економічного обґрунтування, тобто єдинства техніки й економіки.
Плани, як правило, складаються в два етапи:
Попередній етап (проект плану): на основі очікуваного виконання плану за попередній період і зовнішні фактори, що визначають діяльність підприємства в конкретній тимчасовій ситуації.
Остаточний: після внесення всіх уточнень і доповнень у розроблений проект.
В основі виробничого плану були раніш конкретні цифри. Зараз планування — прерогатива самого підприємства.
Остаточний варіант плану доводиться до конкретних виконавців. Планове завдання є програмою того чи іншого підрозділу підприємства. Загальне керівництво планової роботи здійснює керівник підприємства, методичне ж керівництво здійснюють керівники економічних служб.
У поняття «планування» входить визначення цілей і шляхів їхнього досягнення. На Заході планування діяльності підприємств здійснюється по таких важливих напрямках, як збут, фінанси, виробництво і закупівлі. При цьому, звичайно, усі приватні плани тісно взаємозалежні між собою.
Планування завжди орієнтується на дані минулого, але прагне визначити і контролювати розвиток підприємства в перспективі. Тому надійність планування залежить від точності фактичних показників минулого.
Наведені вище види планування дають найкращий ефект, якщо їх використовувати правильно. Будь-яка компанія повинна застосовувати як довгострокове, так і короткострокове планування. Наприклад, при планування виробництва продукту як одного з найважливіших елементів ринкової стратегії доцільно застосовувати довгострокове й оперативне планування в сукупності, тому що планування виробництва продукту має свої специфічні риси і визначається поставленою метою, термінами її досягнення, видом товару і так далі.
1.2 Фінансове планування.
Фінансове планування — це керування процесами створення, розподілу, перерозподіли і використання фінансових ресурсів на підприємстві, що реалізується в деталізованих фінансових планах. Фінансове планування є складовою частиною загального процесу планування і, отже, управлінського процесу, здійснюваного менеджментом підприємства. Його головними етапами виділяють наступне:
аналіз інвестиційних можливостей і можливостей фінансування для компанії;
прогнозування наслідків поточних рішень, щоб уникнути несподіванок і зрозуміти зв'язок між поточними і майбутніми рішеннями;
обґрунтування обраного варіанта з ряду можливих рішень (цей варіант і буде представлений в остаточній редакції плану);
оцінки результатів, досягнутих компанією, у порівнянні з цілями, встановленими у фінансовому плані.
Фінансове планування (крім уже згадуваних способів розрахунків) потребує широкого використання економіко-математичного моделювання. Фінансовий план складається з декількох документів, що знаходяться між собою у визначеному взаємозв'язку через показники, що у них містяться. Проробка деталей у фінансовому плані можуть бути різна (у залежності від розмірів компанії і масштабу проектів), але в будь-якому випадку в нього входять:
Прогноз обсягів реалізації (Sales Forecast);
План руху наявних коштів / Баланс грошових потоків (Projected Cash flow Statement);
План прибутків і збитків / Таблиця доходів і витрат (Pro forma Profіt and Loss Statement);
Проект балансу (Pro forma Balance Sheet);
Розрахунок крапки досягнення беззбитковості (Break-even Analysіs).
Фінансовий план обов'язково включає описову частину, що чітко установлює фінансові цілі компанії, докладно пояснюючої, які інвестиції і чому фірма збирається здійснювати (яка частина інвестицій при цьому піде, скажемо, на придбання нового обладнання, яка — на заміну старого, яка — на установку очисних споруджень, яка — на розробку і просування на ринок нового товару і т.п.) і як, саме головне — погоджуються стратегічні цілі компанії з її фінансовими планами. У реальному житті процес фінансового планування неминуче супроводжується помилками, уникнути яких не допоможе ніяка теорія.--PAGE_BREAK--
Основним об’єктом у фінансовому плануванні є прибуток підприємства. Безпосередньо організація керування фінансами залежить від розмірів компанії і виконуваних нею задач. При вирішенні фінансових питань необхідно точно трактувати поняття «прибуток». Якщо повернутися до рахунка прибутків і збитків, то по ньому легко помітити, що є істотна різниця між валовим і чистим прибутками: валовий прибуток являє собою поточні доходи до сплати податків, чистий — після їхньої сплати, тобто це ті засоби, який компанія може використовувати за своїм розсудом. У свою чергу чистий прибуток, у залежності від виконуваних ним функцій, ділиться на розподілений, тобто той що пішов на виплату дивідендів чи взагалі в особисті доходи власників фірми, і нерозподілений, тобто вкладений у виробництво. Якихось особливих рецептів відносно розподілу чистого прибутку не існує, — усе залежить від конкретних цілей фірми і її фінансового стану. Можна лише відзначити, що прибуток, який розподіляється, складає зазвичай 30-50% чистого прибутку.
В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту. За чистим прибутком визначається прийнятний для інвестора рівень дохідності активів підприємства для порівняння з альтернативними варіантами напрямку інвестування (за умови порівняльного ризику). Чистий прибуток є одним з основних джерел збільшення капіталу підприємства, що відбито у формі №4 „Звіт про власний капітал” фінансової звітності. Постійне збільшення прибутку за умов припустимого ризику, тобто в разі залучення додаткових позикових коштів чи додаткового розміщення акцій, зміцнює конкурентні позиції підприємства на ринку капіталу.
Розглянемо, які саме чинники впливають на цей підсумковий показник.
Основним чинником є дохід (виручка) від реалізації продукції, що свідчить про ринковий попит на продукцію підприємства, повернення вкладених у виробництво коштів і можливість розпочати новий виробничий цикл. Розмір виручки від реалізації залежить від обсягів і структури виробництва за видами продукції та ринкових цін кожного виду. Відділи маркетингу підприємств зобов’язані постійно аналізувати ринковий попит на продукцію підприємства і своєчасно на нього реагувати. Економічне обґрунтування обсягів виробництва виконується через пошук так званого критичного обсягу, критичної точки, або точки беззбитковості.
Ще один чинник, який істотно впливає на розмір чистого прибутку, — це сукупні витрати на виробництво і збут продукції: собівартість реалізованої продукції, а також адміністративні витрати (загальногосподарські витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства) та витрати на збут (витрати на утримання підрозділів, що займаються збутом продукції, рекламу, доставку продукції споживачам тощо).
Послідовність формування чистого прибутку (збитку) підприємства показано на рис. 1.1
З плануванням прибутку тісно пов'язане касове планування, тобто процес оцінки всіх джерел надходження і видатків наявних засобів протягом визначеного періоду часу.
Основна задача тут — визначити мінімальний розмір оборотного капітал, необхідного для перетворення готівки в товарні запаси, потім у дебіторську заборгованість і, нарешті, знову в готівку.
Оборотним капіталом звичайно вважається перевищення мобільних засобів (поточних активів) над короткостроковими пасивами. Збалансованість оборотного капіталу обов'язкова в силу цілого ряду причин: вона дає можливість вчасно оплачувати рахунки за матеріали і робочу силу, робити витрати, зв'язані з виробничою і збутовою діяльністю, користуватися стійкою кредитною репутацією.
Визначивши потребу в оборотних коштах, необхідно скласти прогноз надходження і витрат наявних засобів, необхідних для планування виплати дивідендів, оплати відсотків і погашення кредитів. Функції такого прогнозу виконує касовий бюджет, що відбиває передбачувані надходження готівки і її використання, а також потреба в кредитах чи неможливе одержання надлишків готівки.
Касовий бюджет розглядати як рахунок прибутків і збитків, але лише в тому, що стосується готівки .
Фактичні надходження і платежі зазвичай відрізняються від передбачених у касовому бюджеті, що може бути викликане зміною умов збуту чи виробництва, а також недостатнім контролем за рухом наявних засобів. Щоб зберегти оборотний капітал у належному стані, можливе прийняття визначених стабілізуючих мір:
зменшення прямих перемінних витрат;
посилення інкасації рахунків дебіторів;
тимчасове відмовлення від великих витрат;
скорочення товарних запасів;
використання спроби відстрочки погашення кредитів;
як останній засіб — зміна виробничих планів.
Як стабілізуючий фактор повинні також виступати спеціальні резерви і фонди, що фінансуються як із прибутку, так і з витрат. Досвід показує, що підприємства повинні обов'язково накопичувати засоби, щоб мати їх на майбутні витрати — сплату податків, погашення боргів, заміну устаткування і т.д..
Резерви відрізняються від фондів тим, що у фондах наявні засоби акумулюються, а в резервах наявні засоби зазвичай складають заздалегідь фіксовану суму.
Резерви від прибутку забезпечують виконання планів по розвитку виробництва, а також служать для непередбачених подій.
Фонд є сума готівки, відкладена для спеціальних цілей. Головні характеристики фонду — цільова спрямованість і строго регламентована система формування шляхом регулярних відрахувань. Наприклад, пенсійний фонд (якщо такий формується на підприємство) призначений тільки для виплати пенсій (фірмових надбавок до пенсії, вихідних допомога при виході на пенсію) і формується за рахунок відрахувань із заробітної плати.
2. Планування прибутку та рентабельності на підприємстві.
2.1 Загальна інформація про підприємство.
1.1 Характеристика підприємства
ЗАТ «Тканини» за своєю організаційно-правовою формою є товариством з обмеженою відповідальністю. Юридична адреса: м. Київ, вул… Поповича 15/27
У 1993 р. колишній текстильний цех був приватизований, а у 1994р. реорганізований.
Як юридична особа підприємство може мати цивільні права, що відповідають цілям діяльності, передбаченим у його статутних документах, і нести зв'язані з цією діяльністю обов'язку.
ЗАТ „Тканини” займається випуском тканин, а також готової продукції з даних тканин, крім того при підприємстві діє ательє.
Види тканин, що випускаються ЗАТ „Тканини”:
шовк, шириною 140 см. (10 відтінків);
вовна, шириною 110 см. (4 відтінки);
льон, шириною 150 см. (5 відтінків);
трикотаж, шириною 140 см. (7 відтінків);
ситець, шириною 80 см. (6 відтінків);
фланель, шириною 80 см. (6 відтінків);
бязь, шириною 80 см. (5 відтінків);
До готової продукції, що випускається ЗАТ «Тканини», відносяться:
комплекти постільної білизни (2 простирадла, 2 наволочки, 2 підодіяльники) — 8 різновидів;
кухонні комплекти (фартух, 2 прихватки, рушник, скатертина) — 4 різновиду;
кухонні подарункові комплекти ( 2 фартухи, рушник, скатертина, 4 серветки) — 4 різновиду;
рушник, розмір 30х50 см. — 4 різновиду;
серветки, розмір 14х20 см. — 4 різновиду;
фартух, 2 види — 4 різновиду;
халат домашній — 8 різновидів.
Показники
Сума
тис.грн.
1.Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції
10 000
2. Собівартість реалізованої продукції
8500
3. Валовий прибуток від реалізації (р.1-р.2)
1500
4. Адміністративні витрати
350
5. Витрати на збут
150
6. Собівартість реалізованої продукції з урахуванням адміністративних витрат і витрат на збут (р.2+р.4+р.5)

    продолжение
--PAGE_BREAK--

9000
7. Прибуток від реалізації (р.1-р.6)
1000
8. Інші операційні доходи
150
9. Прибуток від операційної діяльності (р.7+р.8)
1150
10. Прибуток від участі в капіталі
30
11. Інші фінансові доходи
20
12. Прибуток від звичайної діяльності (р.9+р.10+р.11)
1200
13. Податок на прибуток
360
14. Чистий прибуток (р.12-р.13)
840
15. Статутний капітал
3500
16. Основні засоби
2900
17. Середня чисельність працівників
(чол..)



429
в т.ч. – управлінський персонал
20
— обслуговуючий персонал
50
— робочі основного вироб-ва
359 Основні фінансово – господарські показники діяльності ЗАТ „Тканини” за 1 півріччя 2002 року.
2.2 Процес планування прибутку від операційної діяльності підприємства
Процес плануванні прибутку підприємства слід розбити на дві частини: — перша, факторний аналіз прибутку; — друга, спираючись на результати факторного аналізу безпосередньо планування суми прибутку, який за прогнозом може отримати підприємство.
Факторний аналіз прибутку від операційної діяльності.
До чинників, що впливають на операційний прибуток, належать зміни:
ціни на реалізовану продукцію;
обсягів реалізації продукції;
собівартості одиниці продукції;
собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
Суть розрахунку впливу на операційний прибуток наведених чинників полягає в послідовному аналізі кожного з них, тобто припускається, що інші чинники у цей час на прибуток не впливають.
1. Вплив на прибуток змін ціни на реалізовану продукцію.
/>,
де Qil – обсяг реалізації і-го виду продукції у звітному періоді (i = 1, n); Pil, Pio– ціна реалізації і-го виду продукції у періоді відповідно звітному та попередньому.
Для кожного і-го виду продукції встановлюється, скільки можна одержати прибутку додатково завдяки реалізації обсягів виробництва у звітному періоді за цінами, що перевищують ціни в попередньому періоді.
Приклад(вихідні дані для всіх прикладів наведені у таблиці1).
Вплив на прибуток змін ціни на реалізовану продукцію за видами виробів: ∆РА= 55 (20 – 19) = 55 тис. грн.;
∆РВ= 30 (50 – 39,9) = 303 тис. грн.;
∆РГ= 50 (35 – 35) = 0 (ціни не змінювалися);
∆РД= 55 (30 – 23,5) = 357,5 тис. грн.;
∆РЄ= 34 (41,2 – 43) = -61,2 тис. грн..;
∆Рж= 52 (50 -10*) = 2080 тис. грн..
* Ціна виробу Б, що був замінений на виріб Ж.
Сукупний вплив на прибуток змін ціни на всю реалізовану продукцію
∆РР= 555 + 303 + 357,5 – 61,2 +2080 = 2734,3 тис. грн.
2. Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції.
/>,
де, Ро– прибуток від реалізованої продукції за попередній період;
S1,0– фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді, що розрахована в цінах і тарифах попереднього періоду,
/>;
Sio– собівартість і-го виду продукції в попередньому періоді;
Qil— обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді;
So– фактична собівартість реалізованої продукції в попередньому періоді,
/>,
де, Qio– обсяг реалізації і-го виду продукції в попередньому періоді.
З’ясовується, скільки додатково було отримано прибутку тільки завдяки збільшенню обсягів виробництва окремих видів продукції. Для зручності порівняння обсяги виражені через собівартість (з метою уникнення впливу цінового чинника). Припускається, що пропорційно до зміни обсягів виробництва змінюється прибуток.
Приклад.Фактична собівартість реалізованої продукції у звітному періоді за видами виробів
SA1,0 = 55 * 17,3 = 951,5 тис. грн.
SB1,0= 30 * 35,9 = 1077 тис. грн.    продолжение
--PAGE_BREAK--
SГ1,0 = 50 * 29,8 = 1490 тис. грн.
SД1,0= 55 * 18,77 = 1032,3 тис. грн..
SЄ1,0= 34 * 42,1 = 1431,4 тис. грн..
SЖ1,0= 52 * 11,32* = 588,6 тис. грн.
* Собівартість виробу Б за попередній період.
Вплив на прибуток змін обсягів реалізації продукції
∆РQ= 777/>
3. Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції
/>,
де, V1,0– обсяги реалізації продукції у звітному періоді за цінами попереднього періоду;
V– виручка від реалізації продукції за попередній період,
/>.
Приклад.Обсяги реалізації продукції за видами виробів у звітному періоді за цінами попереднього періоду.
VA1,0 = 55 * 19 = 1045 тис. грн.
VB1.0 = 30 * 39,9= 1197 тис. грн.
VГ1,0= 50 * 35 = 1750 тис. грн.
VД1,0= 55 * 23,5 = 1292,5 тис. грн.
VЄ1,0 = 34 * 43 =1462 тис. грн.
VЖ1,0= 52 * 10 = 520 тис. грн.
V1,0= 7266,5 тис. грн.
Вплив на прибуток змін у структурі реалізованої продукції
∆РQ`= 777 />
4. Вплив на прибуток змін собівартості одиниці продукції
/>,
де, Sil– собівартість і-го виду продукції у звітному періоді.
Приклад.Вплив на прибуток змін собівартості продукції за видами виробів.
∆РА= 55 (18 – 17,3) = 38,5 тис. грн.;
∆РВ= 30 (47,7 – 35,9) = 354,0 тис. грн.;
∆Рг= 50 (30,0 – 29,8) = 10,0 тис. грн.;
∆РД= 55 (22,1 – 18,77) = 183,1 тис. грн.;
∆РЄ= 34 (39,5 – 42,1) = — 88,4 тис. грн.;
∆РЖ= 52 (48,5 – 11,32*) = 1933,4 тис. грн.;
* Собівартість одиниці виробу Б за попередній період.
Сукупне збільшення собівартості продукції (тобто зменшення прибутку) зумовлюється збільшенням собівартості одиниці продукції:
∆РS= 38,5 + 354,0 + 10,0 + 183,1 – 88,4 + 1933,4 = 2430,6 тис. грн.
5. Вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
/>
Приклад.Вплив на прибуток змін собівартості продукції за рахунок структурних зрушень у складі продукції.
∆РSQ= 8390/>— 6570.8 = 82,2 тис. грн.
6. Сукупний вплив чинників на прибуток від реалізації продукції.
∆РТ= ∆РР+ ∆РQ+ ∆РQ`+ ∆РS+ ∆РSQ= 2734 – 169 + 7 – 2431 + 82 = 223 тис. грн.
7. Загальне збільшення операційного прибутку.
∆Р = Р1 – Р0= ∆РТ + ∆РО
де Р1 – операційний прибуток за звітний період; ∆Р0– збільшення інших операційних доходів.
Приклад. Загальне збільшення операційного прибутку.
∆Р = 1150 – 897 = 223 + 30 = 253 тис. грн.
Структуру змін операційного прибутку за чинниками з числовими абсолютними показниками і у відсотках наведено на рис. 2.
Збільшення операційного прибутку до 253 тис. грн. пояснюється збільшенням прибутку від реалізації продукції (88,1%) та збільшенням інших операційних доходів (11,9%). Вирішальними чинниками збільшення прибутку від реалізації продукції були такі:
підвищення цін на реалізовану продукцію (за умови виключення впливу інших чинників цей чинник сприяв би збільшенню операційного прибутку в 10,8 раза порівняно з фактичним рівнем);
збільшення собівартості реалізованої продукції (внаслідок дії цього чинника за умови незмінності інших чинників операційний прибуток зменшився б майже в 10 разів порівняно з фактичним рівнем).
Оскільки ціни на реалізовану продукцію підвищились більше ніж її собівартість, то прибуток у загальному підсумку збільшився.
Таблиця 1
Вихідні дані та розрахункові показники для аналізу операційного прибутку від реалізованої продукції за чинниками.
Вид ви-робів    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
41,2
50
Змінні витрати на 1 шт.
13
30
24
20
28
35
Маржинальний дохід за 1 шт., тис. грн..
7
20
11
10
13,2
15
Частка виробу в сукупному обсязі реалізації, %
(за даними гр.7 табл. 1)
11
15
17,5
16,5
14
26
Постійні витрати на 1 шт., тис. грн.
2500
Узагальнений маржинальний дохід визначається як сума добутків маржинального доходу за видами виробів на їх частку: 7*0,11 + 20*0,15 + 11*0,175 + 10*0,165 + 13,2*0,14 + 15*0,26 = 13,1 тис. грн..
Критичний обсяг виробництва (точка беззбитковості)
Qкрит = 2500 / 13,1 = 191 од.,
у тому числі (з округленням результатів до цілих)
QA= 191 * 0,11 = 21 од.;
QВ= 191 * 0,15 = 29 од.;
QГ= 191 * 0,175 = 33 од.;
QД= 191 * 0,165 = 32 од.;
QЄ = 191 * 0,14 = 26 од.;
QЖ= 191 * 0,26 = 50 од.
За такої структури обсягів виробництва підприємство матиме виручку, яка дорівнюватиме загальним витратам (постійним та змінним).
У розглядуваному прикладі (див. гр.1 табл. 1) фактичні обсяги реалізації за всіма видами виробів перевищували критичні. Це забезпечило підприємству прибуток від реалізації продукції у звітному періоді у розмірі 1000 тис. грн.
Якщо підприємство реалізує продукцію в умовах недосконалої конкуренції, тобто коли зі збільшенням обсягів реалізації зменшується ціна за одиницю продукції, пошук оптимальної позиції продукції підприємства на ринку можна продемонструвати на прикладі, проілюстрованому на рис.4, вихідні дані для якого наведені в табл.3.
Таблиця 3
Вихідні та розрахункові дані для визначення оптимальних обсягів реалізації продукції в умовах недосконалої конкуренції.
Обсяг реалізації продукції Q, од.
Ціна за одиницю продукції р, тис. грн..
Виручка від реалізації V, тис. грн… (гр.1 * гр.2)
Змінні витрати, тис. грн.
Повні витрати S, тис. грн… (Sпост* гр.5)
Прибуток (+), збиток (-) Р, тис. грн… (гр.3 – гр.6)






на одиницю продукції Sзмін
на обсяг реалізації Sзмін (гр.1*гр.4)




1
2
3
4
5
6
7
5
10
50
5,6
28
66
-16
10
10
100
3,7
37
75
+25
15
8
120
3,3
50
88
+32
20
7,3
146
2,8
56
94
+52
25
6,2
155
2,5
62
100
+55
30
5
150
2,9
87
125
+25
35
4,1
143
3,6
125
163
-20
Примітка.Постійні витрати Sпост= 38 тис. грн..
Водночас у цьому прикладі змінні витрати на одиницю продукції не залишаються однаковими при різних обсягах виробництва. Так, зі збільшенням обсягів виробництва вони зменшуються (наприклад, завдяки знижкам при купівлі сировини у великих обсягах), а в подальшому можуть збільшуватись (наприклад, за рахунок залучення більш віддалених постачальників чи сплати надбавок за понаднормову роботу).
Як випливає з даних табл. 3, максимальний прибуток підприємство отримає при обсязі реалізації 25 одиниць продукції. Прибуткова зона діяльності обмежена обсягами від 6 до 33 одиниць продукції. За її межами маржинального доходу недостатньо, щоб покрити постійні витрати підприємства, отже, підприємство зазнає збитків. Таким чином, якщо еластичність попиту перевищує одиницю, є дві точки критичного обсягу, де сукупні витрати дорівнюють виручці від реалізації. У наведеному прикладі – це 6 та 33 одиниці реалізованої продукції (див. рис. 4).
За даними рівнями виручки та змінних затрат можна обчислити рівень постійних витрат, який відповідатиме максимальному прибутку. Аналогічно, виходячи із заданих рівнів інших взаємопов’язаних чинників, можна послідовно розрахувати оптимальні рівня цін на продукцію та змінних затрат.    продолжение
--PAGE_BREAK--
Підприємству слід уникати „ножиць”, тобто коли попит на його продукцію еластичний, а попит підприємства на споживані ресурси, наприклад на енергоносії, нееластичний.
2.3 Процес планування рентабельності.
У плануванні використовують різні показники рентабельності. Усі вони відносні й показують, скільки одиниць прибутку (балансового, чистого, операційного, оподаткованого тощо).
Інакше кажучи, при визначенні показників рентабельності в чисельнику завжди буде прибуток. Сукупність показників рентабельності всебічно відбиває ефективність виробничої (операційної), інвестиційної та фінансової діяльності підприємства і відповідає інтересам учасників економічного процесу.
В розвинених країнах рентабельність власного капіталу вважають найважливішим підсумковим показником, де фокусуються результати всіх напрямків діяльності підприємства. Ще понад 100 років тому фінансові менеджери фірми „Дюпон” запропонували рентабельність власного капіталу Рвк визначати як добуток рентабельності реалізації за чистим прибутком Рч, оборотності активів Оа та коефіцієнта фінансової залежності (відношення сукупного капіталу до власного) Кфз, тобто
Рвк = Рч * Оа * Кфз = Р/ВК = Р/V* V/A* A=П/ВК;
де Р – чистий прибуток; V– чиста виручка від реалізації продукції; А– активи; П– пасиви.
Приклад.Чистий прибуток становить 840 тис. грн., середньорічний розмір власних коштів – 5240 тис. грн… (р.380, 430 та 630 форми №1), чиста виручка від реалізації – 10000 тис. грн.., середньорічна валюта балансу – 8365 тис. грн..
Розрахуємо рентабельність власного капіталу за звітний період (за вихідними даними додатка 1 та 2):
Рвк = />
З наведеної моделі рентабельності власного капіталу випливає, що на її значення істотно впливає збільшення частки позикових коштів, тобто так званий фінансовий ліверидж (важіль), який супроводжується підвищенням ризику втрати підприємством фінансової незалежності.
З огляду на цей ризик фінансовий аналітик визначає і регулює рівень фінансового важеля, з’ясовує, на скільки відсотків зміниться рентабельність власного капіталу при зміні валового прибутку (ВП) на 1% за умов різних часток позикового капіталу в пасивах підприємства.
Проілюструємо дію фінансового важеля на прикладі, наведеному на рис. 5 та в таблиці 4.
Таблиця 4
Рівень фінансового важеля
№ п/п
Показники
Частка позикового капіталу П/К, %




30
50
80
1
Капітал, тси. грн.., разом
8000
8000
8000


2
У тому числі:
— власний капітал, тис. грн.
5600
4000
1600
3
— позиковий капітал, тис. грн.
2400
4000
6400
4
Прибуток до сплати відсотків і податку, валовий прибуток (варіанти), тис. грн.
1300
1500
2000
1300
1500
2000
1300
1500
2000
5
Відсотки за позики (20% * р.3)
480
480
480
800
800
800
1280
1280
1280
6
Прибуток, тис. грн. (р.4 – р.5)
820
1020
1520
500
700
1200
20
220
720
7
Податок на прибуток, тис. грн… (30% * р.6)
246
306
456
150
210
360
6
66
216
8
Чистий прибуток, тис. грн… (р.6 – р.7)
574
714
1064
650
490
840
14
154
504
9    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рентабельність власного капіталу, % (р.8: р.2)
0,10
0,13
0,19
0,09
0,12
0,21
0,1
0,1
0,31
Аналогічно до дії механічного важеля, що передбачає внаслідок прикладання невеликих зусиль отримання помітного результату, дія фінансового важеля полягає в тому, що незначні зміни валового прибутку можуть спричинити істотні зміни рентабельності власного капіталу.
Рівень фінансового важеля: РФВ = />;
РФВ п/к=30%= />;
РФВ п/к=50%=/>;
РФВ п/к=80%=/>;
Якщо частка позикового капіталу становить 30%, то зміна валового прибутку на 1% спричинює збільшення Рвк на 1,6%, при П/К = 50% — на 2,62%, при П/К = 80% — на 63,14%. Точка перетину на рис.5 відповідає валовому прибутку 1600 тис. грн., тобто значення показника Рвк не змінюється при різних значеннях П/К (фінансовий важіль нейтральний). Якщо прибуток менший, підприємству доцільно нарощувати капітал за критерієм Рвк, використовуючи власні джерела (від’ємний фінансовий важіль), якщо прибуток більший, доцільно залучати позикові кошти (додатний важіль).
Слід, при плануванні, зважати також на зворотний напрямок дії фінансового важеля. При незначному зменшені валового прибутку рентабельність власного капіталу істотно знизиться на підприємстві з високим фінансовим важелем і несуттєво – з низьким.
3. Проблеми організація стратегічного й оперативного планування на підприємстві.
Планування відноситься до числа найбільше інтенсивно досліджуваних проблемних областей у теорії економіки виробництва. Воно займає найважливіше місце й у практичній діяльності підприємства. Разом з тим ретельний аналіз внутріфірмового планування свідчить про наявність у цій області ряду недоліків, найбільш важливі з який полягають у наступному.
По-перше, у рамках стратегічного планування постановка цілей на багатьох підприємствах зайво формалізована. Процес виявляється недостатньо прозорим у відношенні базових ідей і інтуїтивно висунутих цільових настанов. Спроби розробок оригінальної стратегії за допомогою бюрократичних структур, як правило, не дають бажаного результату.
По-друге, відсутній необхідний зв'язок між стратегічним і оперативним плануванням. Одна з головних причин цього складається в недостатній комунікації стратегічних цілей у напрямку оперативної сфери діяльності. У результаті ці мети виявляються не охопленими оперативним плануванням, що утрудняє їхню реалізацію надалі .
По-третє, у рамках оперативного планування постановка цілей у власному змісті слова фактично не виробляється. Оперативні цілі базуються, як правило, на показниках попереднього періоду. І, навпаки, занадто багато уваги приділяється бюджетним питанням, користь від рішення яких дуже сумнівна через відсутність досить чітких установок цілей.
Рамки організаційного поля планування на підприємстві визначаються дефіцитом знання і розходженням між формуванням і здійсненням намірів. Дефіцит знання ідентифікується як найважливіший критерій ефективності організації планової діяльності. Як перший параметр обмежувальних рамок внутріфірмового планування виступають розходження в рівні дефіциту знання. Цей рівень зв'язаний з поняттями стратегічного й оперативного планування. Дефіцит знання стосується не тільки умов і цілей планування, але і ресурсів, що повинні бути задіяні при стратегічному плануванні, і самого планового процесу. Так, до початкового моменту стратегічного планування не можна точно установити, який персонал повинний бути залучений у цю область діяльності, яка інформація і які інструменти повинні при цьому використовуватися. Знання про необхідні планові ресурси і процеси виникають тільки в ході самого планування.
Другий параметр обмежувальних рамок планування визначається розходженням між формуванням і реалізацією намірів. Формування намірів може бути охарактеризоване як процес трансформації даних, виходом якого є передбачення заходів (чи більшої їхньої частини) на стадії виконання виробничої функції. Якщо обмеженість знання розглядати як величину, від якої залежить ефективність внутріфірмового планування, то можна виділити дві форми прийняття планових рішень — усвідомлені дії й інтуїцію.
Якщо підприємство має у своєму розпорядженні достатній обсяг знання в явному виді, щоб визначити свої майбутні дії, то процес прийняття планових рішень протікає в усвідомленій, ефективній формі. Це раціональний елемент керування і може бути охарактеризований як управлінський фактор, що визначає заздалегідь чи цілком у значній мірі виробничу функцію. Джерелом необхідного знання є досвід і спеціальні дані.
Якщо ж підприємство має у своєму розпорядженні обмежений обсяг явного знання, то прийняття планових рішень знаходить форму інтуїції. Поки неясно, яким чином здійснюється цей процес. Однак досвід свідчить, що інтуїтивно прийняті рішення дуже часто виявляються ефективними. Інтуїція являє собою ірраціональний фактор управлінських дій, що явно недостатній для опису виробничої функції.
Організація процесу планування на підприємстві залежить від рівня дефіциту знання.
Стратегічне планування
Як засіб підвищення ефективності цього виду планування через високий дефіцит знання може бути визнана тільки координація планів у формі загальфірмового узгодження.
Важливий аспект обґрунтування ефективності такого узгодження полягає в інноваційному характері самого стратегічного планування. Це виражається, зокрема, у тім, що воно не тільки виходить зі сформованих умов роботи підприємства, але і впливає на них і навіть створює нові передумови успішної діяльності. Тому найбільш краща горизонтальна координація планів, тому що будь-яка форма вертикальної координації по ієрархічних рівнях може знизити інноваційний ефект планування.
Оперативне планування.
На відміну від стратегічного планування, націленого на відкриття нового, у сфері оперативного планування домінує принцип конкретизації уже відомого. Дефіцит знання тут значно нижче, ніж у стратегічному плануванні. Це порозумівається, зокрема, що випливає:
результати стратегічного планування у виді рамкових чи цільових показників знижують дефіцит знання в сфері оперативного планування. Для оперативних плановиків немає проблеми, зв'язаної зі слабким знанням загальфірмових взаємозв'язків;
для оперативного планування характерний більш точний ступінь прогнозування через більш короткий тимчасовий обрій.
У цілому підприємства мають у своєму розпорядженні тут достатній обсяг знання, щоб осмислити майбутній стан підприємства і комплекс дій. Відповідно і раціональний елемент займає більш важливе місце у формуванні намірів.
Висновок.
В умовах ринкової економіки чистий прибуток є основою економічного та соціального розвитку підприємства. Постійне збільшення чистого прибутку – це стале джерело фінансування розвитку виробництва (реінвестування прибутку), виплати дивідендів, створення резервних фондів, задоволення соціальних і матеріальних потреб працівників підприємства, благодійної діяльності. Чистий прибуток – найважливіший показник для оцінювання виробничої та фінансової діяльності підприємств, оскільки відбиває ступінь його активності та фінансового благополуччя, а також ефективність менеджменту.
Аналіз беззбитковості і цільове планування таких показників як прибуток і рентабельність є невід'ємною частиною фінансового плану підприємства. Виконання фінансового плану здійснюється безпосередньо в процесі фінансово-господарської діяльності, забезпечуючи постійну платоспроможність підприємств, шляхом оперативного фінансового планування.
В даній роботі ілюструється тільки частина об’ємного процесу планування на підприємстві, проте застосовувані методи, які описані в даній роботі можуть бути використані для планування не тільки прибутку і рентабельності підприємства.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ.
Брігхем Є.Ф.Основи фінансового менеджменту: Підруч.: Пер. з англ… – К.: Молодь, 1997. – 1000с.;
Конрад Карлберг. Бізнес-анализ с помощью Excel.-К.: Діалектика, 1997;
Ковалев В.В.Фінансовій аналіз. – М.: Финансі и статистика, 1998. – 512с.;
Крейнина М.Н.Финансовое состояние предприятий. – М.: ДИС, 1998. – 224с.;
Фінансова діяльність підприємств / О.М.Бандурка та ін.- К.: Либідь, 1998. – 312с.    продолжение
--PAGE_BREAK--
ДОДАТКИ
Баланс ЗАТ „Тканини” станом на 01.01. 2001р.
АКТИВ
Код
На початок року
На кінець року
1.Необоротні активи






Нематеріальні активи:






залишкова вартість
010
100
150
первісна вартість
011
100
150
знос
012




Незавершене будівництво
020
1000
700
Основні засоби :






залишкова вартість
030
2400
2900
первісна вартість
031
2600
3300
знос
032
200
400
Довгострокові фінансові інвестиції:






— які обліковуються за методом участі в капіталі інших підприємств
040




— інші фінансові інвестиції
045
500
600
Довгострокова дебіторська заборгованість
050




Відстрочені податкові активи
060


40
Інші необоротні активи
070




Усього за розділом 1
080
4000
4390
2.Оборотні активи






Запаси:






— виробничі запаси
100
900
710
— тварини на вирощуванні та відгодівлі
110




— незавершене виробництво
120
1000
1220
— готова продукція
130
1200
370
— товари
140




Векселі одержані
150




Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги:






чиста реалізаційна вартість
160
200
850
первісна вартість
161
200
80
резерв сумнівних боргів
162




Дебіторська заборгованість за розрахунками:






— з бюджетом
170




— за виданими авансами
180




— з нарахованих доходів
190




— із внутрішніх розрахунків
200





Інша поточна дебіторська заборгованість
210



    продолжение
--PAGE_BREAK----PAGE_BREAK----PAGE_BREAK--
1200
967
— збиток
175




Податок на прибуток від звичайної діяльності
180
360
290
Фінансові результати від звичайної діяльності:






— прибуток
190
840
677
— збиток
195




Надзвичайні:






— доходи
200




— витрати
205




Податок з надзвичайного прибутку
210




Чистий:






— прибуток
220
840
677
— збиток
225





2.Елементи операційних витрат
Стаття
Код рядка
За звітний період
За попередній період
1
2
3
4
Матеріальні затрати
230
18921
12032
Витрати на оплату праці
240
2945
1994
Відрахування на соціальні заходи
250
1049
703
Амортизація
260
1869
1448
Інші операційні витрати
270
1145
861
Разом
280
25929
17038