--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--
продолжение
--PAGE_BREAK--Доходами не визнаються:
— сума податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;
— сума надходжень за договором комісії, агентським та іншим аналогічним договором на користь комітента, принципала тощо;
- сума попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
- сума авансу в рахунок оплати продукції (товарів, робіт, послуг);
- сума завдатку під застану або й погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором тощо.
Доходи підприємства класифікуються за різними ознаками.
З метою визнання доходу т а визначення його суми розрізняють доход від:
— реалізації товарів, продукції, інших активів, придбаних з метою перепродажу (крім інвестицій у цінні папери);
— надання послуг;
— використання активів підприємства іншими фізичними та юридичними особами, результатом яких є отримання відсотків, дивідендів, роялті.
В залежності від виду діяльності розрізняють доходи:
- від звичайної діяльності;
- від надзвичайної діяльності.
Крім того, доходи можуть виникати в результаті операційної, фінансової та інвестиційної діяльності.
В залежності від місця виникнення доходу розрізняють доходи центрів інвестицій, центрів доходів, центрів прибутку та загальний дохід підприємства.
Отже, справжнім доходом є чистий доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (ЧД), який розраховується шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) (Д) податку на додану вартість (ПДВ), акцизного збору (АЗ), інших зборів або податків з обороту (ІЗП) та інших вирахувань з доходу (ЇВ), тобто
ЧД=Д-ПДВ-АЗ- ІЗП-ІВ
Якщо доход від операції неможливо достовірно оцінити і немає впевненості у відшкодуванні понесених ви ґрат, доход не визнається, а витрати визнаються як втрати звітного періоду.
Поняття фінансових результатів діяльності трактується й П(С)БО 3 «Звіт про фінансові результати».
Збитки перевищення суми витрат над сумою доходів, для отримання яких здійснені ці витрати.
Прибуток — сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.
Чистий прибуток (збиток) формується поступово протягом фінансово-господарського року від усіх видів звичайної та надзвичайної діяльності та включає:
- чистий доход (виручку) від реалізації продукції (товарів, послуг);
- валовий прибуток (збиток);
- фінансовий результат від операційної діяльності;
- прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування;
- прибуток (збиток) від звичайної діяльності;
- прибуток (збиток) від надзвичайної діяльності.
Різниця між чистим доходом і собівартістю реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг) називається валовим прибутком (збитком).
Узагальнено можна дати наступне визначення собівартості.
Собівартість продукції (товарів, робіт, послуг) — цс поточні витрати підприємства на їх виробництво та реалізацію, виражені в грошовій формі.
Собівартість — один з основних економічних показників підприємства і це обумовлює необхідність єдиної методики розрахунку, незалежно від того, де буде використовуватися цей показник: в бухгалтерському, статистичному чи управлінському обліку.
Склад (перелік) витрат, які можна відносити на собівартість, регламентований державою, а саме: Методичними рекомендаціями з формування собівартості продукції (робіт, послуг) від 2 лютого 2001 р.
Згідно з вище зазначеними методичними рекомендаціями витрати класифікуються за наступними ознаками (табл.4)_.
За центрами відповідальності (місцями виникнення витрат) витрати на виробництво групуються за виробництвами, цехами, дільницями, технологічними переділами, службами та іншими адміністративне відокремленими структурними підрозділами виробництв.
В залежності від характеру ти призначення виконуваних процесів виробництво поділяється на основне та допоміжне (підсобне).
До основного виробництва відносяться виробництва, цехи, дільниці, що беруть безпосередню участь у виготовленні продукції.
Допоміжне (підсобне) виробництво призначене для обслуговування цехів основного виробництва: виконання робіт з ремонту основних засобів, забезпечення інструментами, запасними частинами для ремонту обладнання, різними видами енергії (парою, холодом), тарою, транспортними та іншими послугами. До нього відносяться ремонтні цехи, експериментальні, енергетичні, паросилове господарство, компресорні, тарні, транспортні та інші підрозділи.
Таблиця 4.Класифікація витрат за різними ознаками
Ознаки
Витрати
1. За центрами відповідальності (за місцем виникнення витрат)
витрати виробництва, цеху, дільниці, технологічного переділу, служби
2. За видами продукції, робіт, послуг
витрати на вироби, типові представники виробів, групи однорідних виробів, одноразові замовлення, напівфабрикати, валову, товарну, реалізовану продукцію
3. За єдністю складу (однорідністю) витрат
одноелементні, комплексні
4. За видами витрат
витрати за економічними елементами, витрати за статтями калькуляції
5. За способами перенесення витрат на вартість продукції
витрати прямі, непрямі
6. За мірою впливу обсягу виробництва та рівень витрат
витрати змінні і постійні
7. За календарними періодами
витрати поточні, довгострокові, одноразові
8. За доцільністю витрачання
продуктивні, непродуктивні
9. За визначенням відношення до собівартості продукції
витрати на продукцію, витрати періоду
Всі витрати на виробництво включаються до собівартості окремих видів продукції, робіт, послуг (в тому числі окремих виробів, виготовлених за індивідуальними замовленнями), груп однорідних виробів, типових представників виробів, напівфабрикатів.
За єдністю складу витрат поділяються на одноелементні та комплексні. Одноелементні — складаються з одного елементу витрат, комплексні — з декількох економічних елементів.
За видами витрати класифікуються за економічними елементами і статтями калькуляції.
Під економічними елементами витрат розуміють сукупність економічно однорідних витрат в грошовому виразі за їх видами (це групування дозволяє відповісти на питання, що витрачено на даний об'єкт).
Статті калькуляції показують, як формуються ці витрати для визначення собівартості продукції — одні витрати показуються за їх видами (елементами), інші — за комплексними статтями (включають декілька елементів). При цьому один елемент витрат може бути в декількох статтях калькуляції.
За способом перенесення вартості на продукцію витрати поділяються на прямі та непрямі.
Прямі — це витрати, які можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливими шляхом. До прямих витрат відносяться витрати, пов'язані з виробництвом окремого виду продукції (прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці тощо), які можуть бути безпосередньо включені до її собівартості.
Непрямі витрати — витрати, які не можуть бути віднесені безпосередньо до певного об'єкту витрат економічно можливим шляхом.
До непрямих витрат відносять витрати, пов'язані з виробництвом декількох видів продукції (загальновиробничі), які включаються до виробничої собівартості за допомогою спеціальних методів. Непрямі витрати формують комплексні статті калькуляції (тобто складаються із витрат, що включають декілька елементів), які відрізняються за їх функціональним значенням у виробничому процесі.
За рівнем впливу обсягу виробництва на рівень витрат витрати поділяються на змінні та постійні.
До змінних витрат відносять витрати, абсолютна величина яких зростає зі збільшеннями обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням. До змінних витрат відносять витрати на сировину та матеріали, покупні напівфабрикати та комплектуючі вироби, технологічне паливо та енергію, на оплату праці робітників, зайнятих у виробництві продукції (робіт, послуг), з відрахуваннями на соціальні заходи, а також інші витрати.
Постійні — це витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) обсягу випуску продукції суттєво не змінюється. До постійних відносять витрати, пов'язані з обслуговуванням і управлінням виробничою діяльністю цехів, а також витрати на забезпечення господарських потреб виробництва.
Витрати на виробництво поділяються за календарними періодами на поточні, довгострокові і одноразові.
Поточні, тобто постійні, звичайні витрати або витрати, в яких періодичність менше місяця.
Довгострокові витрати — це витрати, пов'язані з виконанням довгострокового договору (контракту), тобто контракту, який не планується закінчити раніше, ніж через 9 місяців з моменту здійснення перших витрат або отримання авансу (передоплати).
Одноразові витрати – це витрати, які здійснюються один раз (з періодичністю більше місяця) і направляються на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу.
За доцільністю витрачання витрати поділяються на продуктивні і непродуктивні.
Продуктивні — передбачені технологією та організацією виробництва.
Непродуктивні необов'язкові, що виникають в результаті певних недоліків в організацій виробництва, порушення технології тощо.
За визначенням відношення до собівартості продукції розрізняють витрати па продукцію та витрати періоду.
Витрати на продукцію — це витрати, пов'язані з виробництвом. У виробничій сфері до таких витрат відносять всі витрати (матеріали, заробітну плату, амортизацію верстатів тощо), пов'язані з функцією виробництва продукції. Витрати на виробництво продукції створюють виробничу собівартість продукції (робіт, послуг).
Витрати періоду — це витрати, які не включаються до виробничої собівартості і розглядаються як витрати того періоду, в якому вони були понесені. Це витрати на управління, збут продукції та інші операційні витрати.
В сучасних умовах методика розрахунку собівартості продукції (товарів, робіт, послуг) не пов'язана з методикою розрахунку валових витрат. Це пояснюється існуванням в Україні податкового та управлінського обліку, які не пов'язані між собою. Перший призначений для розрахунку оподатковуваного прибутку, другий — для розрахунку фінансово-економічних показників для потреб управління.
Фінансовий результат від операційної діяльності визначається як алгебраїчна сума валового прибутку (збитку), іншого операційного доходу, адміністративних витрат, витрат на збут та інших операційних витрат.
Фінансовий результат від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів, фінансових та інших витрат.
Різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування та сумою податку на прибуток дає кінцевий фінансовий результат від звичайної діяльності.
Окремо від фінансових результатів від звичайної діяльності відображаються відповідно: невідшкодовані збитки та прибутки від надзвичайних подій (стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій тощо).
Остаточний фінансовий результат діяльності підприємства — чистий прибуток (збиток) визначається як різниця між різними видами доходів та витрат підприємства за звітний період.
Для підвищення ефективності роботи підприємств першочергове значення має виявлення резервів збільшення обсягів виробництва і реалізації, зниження собівартості продукції, зростання прибутку.
Для визначення основних напрямів пошуку резервів збільшення прибутку фактори, які впливають на його отримання, класифікують за різними ознаками (рис.3).
SHAPE \* MERGEFORMAT
Рис. 3. Класифікація факторів, які впливають на величину прибутку
До зовнішніх факторів відносяться природні умови, державне регулювання цін, тарифів, відсотків, податкових ставок і пільг, штрафних санкцій та інше. Ці фактори не залежать від діяльності підприємств, але можуть спричиняти значний вплив на величину прибутку.
Внутрішні фактори поділяються на виробничі і позавиробничі. Виробничі фактори характеризують наявність і використання засобів і предметів праці, трудових і фінансових ресурсів і, в свою чергу, поділяються на екстенсивні та інтенсивні. Екстенсивні фактори впливають на процес одержання прибутку через кількісні зміни: обсягу засобів і предметів праці, фінансових ресурсів, часу роботи обладнання, чисельності персоналу, фонду робочого часу тощо. Інтенсивні фактори впливають на процес отримання прибутку через «якісні» зміни: підвищення продуктивності обладнання і його якості, застосування прогресивних видів матеріалів і удосконалення технології їх обробки, прискорення обертання оборотних засобів, підвищення кваліфікації і продуктивності праці персоналу, зниження матеріалоємності продукції, удосконалення організації праці і більш ефективне використання фінансових ресурсів тощо.
До позавиробничих факторів належать, наприклад, постачальницько-збутова і природоохоронна діяльність, соціальні умови праці і побуту тощо.
При здійсненні фінансово-господарської діяльності всі ці фактори знаходяться в тісному взаємозв'язку і взаємозалежності. «Прямий» вплив на величину собівартості продукції, а отже, і прибутку, пов'язаний з тим, наскільки раціонально і економно витрачаються матеріальні ресурси — адже частка матеріальних витрат у складі собівартості зазвичай коливається від 60 до 90 %.
4.3 Методи планування прибутку
Планування прибутку — відповідальна частина фінансового планування і важлива ділянка фінансово-економічної роботи підприємства. Планування прибутку відбувається окремо за всіма видами діяльності підприємства. Це не тільки полегшує планування, але й має значення для передбачуваної величини податку на прибуток, так як деякі види діяльності не обкладаються податком на прибуток, а інші — обкладаються за підвищеними ставками. В процесі розробки фінансових планів важливо не тільки врахувати всі фактори, що впливають на величину можливих фінансових результатів, але й розглянувши варіанти виробничої програми, обрати той, що забезпечить отримання максимального прибутку.
Об'єктом планування є планові елементи балансового прибутку, головним чином, прибуток від реалізації продукції, виконання робіт, надання послуг. Основою для розрахунку є обсяг виробничої програми, який базується на замовленнях споживачів і господарських договорів.
Найчастіше для планування прибутку застосовують метод прямого рахунку.
В найбільш загальному вигляді прибуток — це різниця між ціною і собівартістю, але при розрахунку планової величини прибутку необхідно уточнити обсяг продукції, від реалізації якої очікується цей прибуток. Слід розрізняти плановий обсяг прибутку в розрахунку на товарний випуск від прибутку, що планується на обсяг реалізованої продукції. Прибуток по товарному випуску планується на підставі кошторису витрат на виробництво і реалізацію продукції, де визначається собівартість товарного випуску планового періоду:
Птп= Цтп — Стп,
де Птп — прибуток по товарному випуску планового періоду;
Цтп — вартість товарного випуску періоду, що планується, в діючих цінах реалізації (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);
Ста — повна собівартість товарної продукції планового періоду(розрахована в кошторисі витрат на виробництво та реалізацію продукції).
Прибуток на продукцію, що реалізується, розраховується інакше:
ПРІІ = ВРЛ-СРп,
де Пря — прибуток, що планується по продукції, яка підлягає реалізації в наступному періоді;
Врп — планова виручка від реалізації продукції в діючих цінах (без податку на додану вартість, акцизів, торгових і збутових знижок);
Сри — повна собівартість продукції, що реалізуватиметься в наступному періоді.
Виходячи з того, що обсяг продукції, що реалізується, в наступному плановому періоді в натуральному виразі визначається як сума залишків нереалізованої продукції на початок планового періоду і обсягу випуску товарної продукції протягом планового періоду без залишків готової продукції, які не будуть реалізовані в кінці цього періоду, то розрахунок планової суми від реалізації продукції прийме наступний вигляд:
продолжение
--PAGE_BREAK--