--PAGE_BREAK--1.1 Формування структур підприємницького бізнесу
Організація бізнесу за своєю природою має процесуальний характер. Це відпрацювання, насамперед, правил формування підприємницьких структур, обов'язкових для всіх суб'єктів бізнесу. Ці правила (принципи) регулюються законодавчими актами відповідно до норм, прийнятих у суспільстві.
Джерелом законодавчих актів є відносини, які склалися у суспільстві, передусім — економічні. Юридичні акти закріплюють ці відносини, даючи простір для розвитку або гальмуючи їх.
Економічні відносини не існують поза формами їх прояву. Форми ж економічних відносин різноманітні, рухомі, мінливі. Вони не завжди знаходять відображення у законодавчих актах, які постійно відстають від економічного розвитку і тим самим стримують здійснення реформ, гальмуючи перехід до ринку.
Відносини бізнесу — одна з форм прояву економічних відносин, які почали розвиватися у нашій економіці.
Підприємницький бізнес є не що інше як організація власного підприємства (фірми) і, залежно від виду діяльності, воно може бути промисловим підприємством, адвокатською конторою, консалтинговою фірмою, фермерським господарством, банком, видавництвом, торговельною точкою, акціонерним товариством, товариством з обмеженою відповідальністю тощо.
Відповідно до форм власності, встановлених Законом України „Про власність", і організаційної структури розрізняють підприємства:
— індивідуальне — на особистій власності фізичної особи та виключно його праці;
— сімейне — на власності та праці громадян — членів однієї сім'ї, що проживають разом і ведуть спільно своє господарство;
— приватне — на власності окремого громадянина, з правом найму робочої сили;
— колективне — на власності трудового колективу підприємства, кооперативу, іншого статутного товариства, суспільної та релігійної організації;
— державне комунальне — на власності адміністративно-територіальних одиниць;
— державне — на загальнодержавній (республіканській) власності;
— спільне — на базі об'єднання майна різних власників (мішана форма власності);
— орендне — на орендних відносинах, що передбачають передачу в оренду і повне господарське володіння колективу засобів виробництва та іншого майна, що залишається власністю орендодавця.
Підприємницькі структури розподіляють за такими ознаками:
· економічним призначенням — на виробництво засобів виробництва; предметів споживання; продукції воєнно-промислового комплексу (ВПК); виробництво ідей та послуг, духовне виробництво;
· масштабами виробництва — індивідуальні, серійні, масові;
· рівнем спеціалізації — спеціалізовані, універсальні, мішані;
· кількістю персоналу — малі, середні, великі;
· галузями виробництва — промислові, будівельні, сільські, громадського харчування, торгівлі, побутового обслуговування та ін.;
· сферами виробництва — виробничі, невиробничі;
· новими формами господарювання — фірми, контори, бюро, агентства, біржі, групи, фонди, кооперативи, товариства, банки, шопи тощо. Підприємство — основна ланка бізнесу, тому що саме на підприємстві відбувається процес виробництва матеріальних благ та послуг, і воно виступає як самостійний господарський осередок, як організаційна структура підприємницького бізнесу. Набувши господарської самостійності та вивільнившись від відомчої опіки, багато підприємств, включившись у підприємницьку діяльність, почали змінювати свій статус та форми функціонування. Так почали формуватись нові структури підприємницького бізнесу. Ряд підприємств перетворились у фірми, компанії, товариства, акціонерні товариства і залишаються основною ланкою бізнесу. Закон України „Про підприємства в Україні" створює однакові правові умови для діяльності підприємств незалежно від форм власності та організаційної форми підприємства.
Як особлива форма підприємницької діяльності розглядаються об'єднання підприємств. До них відносять:
- асоціації — договірні об'єднання, створені з метою постійної координації господарської діяльності. Асоціація не має права втручатися у виробничу та комерційну діяльність будь-кого з її учасників;
- корпорації — договірні об'єднання, створені на основі поєднання виробничих, наукових та комерційних інтересів з делегуванням окремих повноважень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників; концерни — статутні об'єднання підприємств промисловості, транспорту, банків, торгівлі, наукових організацій на основі повної фінансової залежності від одного або групи підприємців;
- консорціуми — тимчасові, статутні об'єднання промислового та банківського капіталу для досягнення загальної мети;
- виробничі об'єднання — єдиний виробничо-господарський комплекс, до складу якого входять підприємства, конструкторські бюро, технологічні організації та ін;
- науково-виробничі об'єднання (НВО) — об'єднання різних господарських одиниць, але основною є сильна, науково-дослідна, проектно-конструкторська або технологічна організація. НВО покликане забезпечити органічну єдність елементів циклу „наука — створення експериментального зразка — впровадження у виробництво"
- об'єднання — за галузевими, територіальними та іншими принципами. Усі об'єднання є юридичними особами, мають самостійний баланс, розрахункові рахунки, печатку зі своєю назвою та інші реквізит.
Основні форми бізнесу та їх класифікація
Різноманітність форм власності зумовила різноманітність форм ведення господарства, тобто кожній формі власності відповідає певна організаційна форма господарства Організаційно-правові форми (види) підприємницьких структур закріплено у Законі України „Про підприємства в Україні". Проте організаційно-правові форми підприємницьких структур і форми підприємницької діяльності (бізнесу) — це не одне і те саме. Наприклад, організаційно-правова форма підприємницького бізнесу — фірма, а форма його підприємницької діяльності (бізнесу) — акціонерне товариство або організаційно-правова форма — спільне підприємство, а форма його підприємницької діяльності — товариство з обмеженою відповідальністю. Розглянемо поняття „форми організації" і „форми функціонування".
Форми організації виступають як зовнішні. Вони мають певну самостійність, але приховують зміст, спотворюють його.
1) Форми бізнесу рухомі, вони взаємопов'язані та взаємодіють між собою; переходячи з одного стану в інший, тобто змінюють форму функціонування на організаційно-правову форму і навпаки. Так, організаційно-правова форма такого підприємства — командитне товариство, форма його підприємницької діяльності (бізнесу) — спільне підприємство. Можливе й поєднання організаційно-правової форми підприємства з формою підприємницької діяльності (бізнесу). Наприклад, організаційно-правова форма підприємства і форма його функціонування — акціонерне товариство. Спосіб ведення господарства являє собою єдність організаційно-правових і господарських відносин, що виявляються в формах організації та функціонування, тому форми бізнесу в конкретній практиці сприймаються як цілісні. Тому не можна вибрати форму організації підприємства, не визначивши форму його функціонування. Вибір статусу підприємства та форми його функціонування — це єдиний процес, який не повинен залежати від розпорядження уряду або чиновника, що його представляє.
Проте, для того щоб зробити правильний вибір, потрібно знати, з чого можна вибирати. Спробуємо розібратися в цьому.
В усіх країнах з ринковою економікою існує велика різноманітність підприємницьких структур або, як їх ще прийнято називати, підприємницьких фірм, класифікація яких здійснюється за якісними і кількісними параметрами.
Основним якісним параметром при такому розмежуванні є тип власності, на якому ґрунтується підприємство (фірма), наприклад приватна, спільна, державна Поряд з цим розмежування за якісними параметрами може здійснюватися за характером і змістом діяльності (виробничі, комерційні); за обсягом та асортиментом випущеної продукції (масове, серійне, універсальне, спеціалізоване); за способом входження у різні міжфірмові спілки (асоціації, консорціуми, об'єднання); за способами та методами ведення конкуренції (лідери, претенденти, відомі, новачки) тощо.
Основними кількісними параметрами класифікації форм бізнесу є чисельність працівників і річний обіг капіталу.
Відповідно до першого критерію підприємницькі структури (фірми) поділяють на малі (до 200 чол.), середні (не більше як 500 чол.) і великі (понад 500 чол.).
Кількісні параметри класифікації зумовлені якісними і насамперед типом власності. Наприклад, малі підприємства — це, як правило, або індивідуальні, приватні фірми, або невеликі колективні підприємства типу кооперативів або товариств. Середні та великі утворення — це товариства з обмеженою відповідальністю або акціонерні товариства.
Практика розвитку бізнесу в різних країнах виробила багато підходів до класифікації форм бізнесу, але більшість дослідників та ділових людей дійшли висновку, що надмірне роздроблення форм бізнесу не виправдане, тому що, які б критерії класифікації не використовувалися, — все зводиться до одиничного або групового виробництва та володіння. Виходячи з цього, можна зробити висновок, що основними формами бізнесу є індивідуальне та колективне підприємництво.
Особливість індивідуального підприємництва полягає в тому, що бізнесмен діє на свій страх і ризик, під повну особисту відповідальність. Індивідуальне підприємництво – це індивідуальне підприємство (фірма), основане на особистій власності та праці фізичної особи (індивідуальна трудова діяльність) або приватне підприємство (фірма) – як власність окремого громадянина з правом найму робочої сили. Різновид приватного підприємства — сімейне підприємство (фірма), основане на власності та праці членів однієї сім'ї, що проживають разом.
Особливість колективного підприємництва полягає в тому, що партнери – члени колективу несуть спільну відповідальність за справи фірми. Колективне підприємництво – це різноманітні форми колективної власності: акціонерка, муніципальна, мішана та ін. Воно виступає у вигляді різних підприємств, товариств, фірм, об'єднань.
1.3 Принципи та умови організації підприємницького бізнесу
Організаційний механізм здійснення підприємницького бізнесу в умовах переходу до ринкової економіки закладений у Законі України „Про підприємництво". Відповідно до нього підприємництво здійснюється на основі таких принципів:
— вільний вибір видів діяльності;
— залучення на добровільних засадах до здійснення підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;
— самостійне формування програм діяльності та вибір постачальників і споживачів вироблюваної продукції;
— встановлення цін відповідно до законодавства;
— вільний найм працівників;
— залучення та використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;
— вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством;
— самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності;
— використання підприємцем частки валютної виручки, що йому належить, за власним розсудом.
Принципи організації бізнесу не можна абсолютизувати. Вони розвиваються, взаємодіють між собою і відображають відносини, що склалися у суспільстві на певний період. Для розвитку підприємницької діяльності необхідні певні умови, які в основному можна звести до наступного: потреба створення законодавчої та нормативної баз; додержання конкурентного режиму господарювання; формування ринкової інфраструктури, стимулювання бізнесу. Потреба створення законодавчої бази продиктована потребою надати всім господарюючим суб'єктам гарантії для збереження їх власності, виключення можливості націоналізації, експропріації, створення для всіх учасників бізнесу однакових прав, повної економічної свободи, неприпустимості втручання органів державного управління в діяльність підприємницьких структур. Конкурентний режим господарювання передбачає вільне суперництво між учасниками бізнесу: за джерела сировини; вигідні умови вкладення капіталу; за більшу частину прибутку. Формування елементів ринкової інфраструктури відкриває можливість для бізнесмена брати участь у системі товарних і фондових бірж, користуватися послугами комерційних банків, підприємств оптової торгівлі; доступ до ресурсів, кредитів, інформації тощо. Стимулювання бізнесу передбачає заохочення та розвиток підприємництва, малого бізнесу, створення сприятливого економічного середовища (податкові пільги), прямі державні дотації, фінансування ризикових проектів інноваційного характеру та ін.
Обмеження в здійсненні бізнесу
Підприємці-бізнесмени мають право без обмеження приймати рішення і самостійно займатися будь-якою діяльністю, яка не суперечить чинному законодавству. Разом з тим законодавчими актами передбачено обмеження у підприємницькому бізнесі, зокрема, діяльність з виготовлення та реалізації наркотичних засобів і зброї та боєприпасів до неї, вибухових речовин може здійснюватися тільки державними підприємствами, а проведення ломбардних операцій — повним товариством. Тільки з дозволу (ліцензії) Кабінету Міністрів України можуть здійснюватися: пошук (розвідка) та експлуатація родовищ корисних копалин; виробництво, ремонт та реалізація спортивної, мисливської вогнепальної зброї та боєприпасів до неї, а також холодної зброї; виготовлення та реалізація медикаментів і хімічних речовин; виготовлення пива та алкогольних напоїв, внутрішні та міжнародні перевезення пасажирів і багажу повітряним, річковим, морським, залізничним та автомобільним транспортом; фрахтування морського торговельного флоту; виготовлення цінних паперів, грошових знаків і знаків поштової оплати; посередницька діяльність з приватизаційними паперами; надання послуг з охорони державної, колективної та приватної власності; монтаж, ремонт та профілактичне обслуговування охоронної сигналізації; видобування дорогоцінних металів та дорогоцінного каміння, збір, переробка твердих і рідкісних відходів виробництв, що містять дорогоцінні метали та дорогоцінне каміння, виконання авіаційно-хімічних робіт та агрофотозйомок; проектування, будівництво та експлуатація об'єктів атомної енергетики, а також надання послуг на обслуговування їх; аудиторська та страхова діяльність, виготовлення та реалізація ветеринарних медикаментів і препаратів та інші види діяльності, зазначені у доповненні до Закону України „Про підприємництво". Без спеціального дозволу не може здійснюватися медична, ветеринарна та юридична практика; потребує дозволу організація азартних ігор та інших ігорних закладів.
II. Розвиток малого підприємництва в умовах ринкової економіки
Мале підприємництво – це самостійна, систематична діяльність малих підприємств та громадян-підприємців на власний ризик з метою реалізації економічного інтересу – отримання прибутку (підприємницького доходу). При визначенні поняття «мале підприємництво» слід враховувати не стільки кількісні показники, скільки якісну характеристику, зокрема єдність права власності та безпосереднього управління підприємством, повну відповідальність за результати господарювання тощо.
продолжение
--PAGE_BREAK--До малих підприємств відносяться такі підприємства:
* у промисловості і будівництві — з числом працюючих — до 200 чол.;
* у науці — до 100 чол.;
* в інших галузях виробничої сфери (окрім роздрібної торгівлі) — до 500 чол.;
* у галузях нематеріального виробництва — до 25 чол.;
* у роздрібній торгівлі — до 15 чол.
Діяльність малих підприємств базується на таких принципах:
* добровільність утворення;
* самоуправління;
* самофінансування;
* відповідальність за результати господарської діяльності.
Малі підприємства є одним з дійових засобів розв'язання першочергових соціально-економічних проблем. Серед них можна назвати: прискорення структурної перебудови економіки, забезпечення насиченості ринку товарами і послугами, створення конкурентного середовища, створення нових робочих місць шляхом самозайнятості, забезпечення ефективного використання місцевих сировинних ресурсів та багато інших.
Доцільність створення малих підприємств зумовлена основними їхніми перевагами:
1. Низькі витрати на управління. Малі підприємства є тією частиною економіки, де найбільш послідовно проводиться принцип господарської самостійності і самоврядування, освоюються найрадикальніші шляхи активізації трудової діяльності трудового колективу. На таких підприємствах набуває поширення поєднання професій і посад. Це зумовлюється необхідністю у ряді випадків взаємозмінювання у процесі виробництва, що у свою чергу сприяє кращому використанню робочого часу, вдосконаленню професійних навичок, загальному розвитку людини.
2. Малий бізнес сприяє розвитку науки, технічному прогресу. Висока ефективність малого бізнесу у створенні нової техніки і технології досягається завдяки мобільності управління такими фірмами, швидкості прийняття рішень, концентрації зусиль на одному напрямі, залученню висококваліфікованих спеціалістів, фінансовій підтримці великих фірм, які сподіваються використати результати малого бізнесу.
3. Не потребують великого стартового капіталу, тому негайно розпочинають виробництво, заповнюючи збіднілий ринок, забезпечують додатковими доходами значну частину населення і розширюють кількість нових робочих місць.
4. Висока оборотність ресурсів.
5. Підприємця спонукає найбільш сильний варіант мотивації до праці. В його основі лежить найбільша серед усіх верств економічно активного населення — матеріальна зацікавленість у результатах своєї діяльності, оскільки він несе повну відповідальність за дані результати. Причому її повнота вимірюється для нього втратою власності і всього, що з нею пов'язане. Крах, банкрутство — з одного боку, успіх і примноження статків — з іншого.
6. Швидше реагує на потреби споживача. Швидке перелагодження виробництва для випуску нової продукції (в основному товари народного споживання і надання послуг).
Разом з тим слід відзначити і недоліки функціонування малих підприємств.
1. Малі підприємницькі структури є досить нестійкими.
2. Великий комерційний ризик, пов'язаний із залученням особистих коштів.
3. Розвиток економіки будь-якої держави характеризується циклічністю. Періоди економічного зростання змінюються періодами спаду ділової активності та депресією. У зв'язку з тим, що малий бізнес значно чутливіший до економічних коливань, ніж великий, його розвиток залежить від загальної макроекономічної стабільності в державі, стану її економіки, рівня стабільності економічно, кон'юнктури.
4. Функціонування малих підприємств значною мірою залежить і від рівня інфляції. Високі темпи інфляції є причиною для серйозних проблем у будь-якому бізнесі.
5. В малих підприємствах більш низька продуктивність праці і прихована інтенсифікація за рахунок використання сімейної праці, досить слабка сприйнятливість малих підприємств до найновіших досягнень науково-технічного прогресу.
Однак слід відзначити, що поки що розвиток бізнесу в Україні стримується внаслідок:
* дефіциту виробничих площ і приміщень;
* складностей в одержанні кредитів та нерозвиненості системи гарантій і страхування діяльності малих підприємств;
* нестачі кваліфікованих кадрів, здатних працювати в умовах ринку;
* відсутності розгалуженої мережі організаційних і управлінських організацій, які надають малим підприємствам різного роду послуги на комерційній основі;
* причин бюрократичного характеру, що примушує засновників підприємств оббивати пороги численних інстанцій для збору підписів.
Підтримка малого підприємництва — один з основних напрямів економічної політики урядів розвинутих країн світу, оскільки малий бізнес не тільки виступає фактором економічного розвитку, а й сприяє соціально-політичній стабілізації суспільства.
Підприємництво є універсальним інструментом участі мільйонів громадян як в економічному житті власних країн, так і в системі міжнародного розподілу праці, виступає для економічно свідомих громадян як своєрідний засіб існування і стимул до самовдосконалення.
В демократичних країнах світу мале підприємництво визнається одним з головних чинників політичної та соціальної стабільності суспільства.
Таке важливе значення малого підприємництва для політичної та соціальної стабільності демократичних суспільств визначається тим, що мале підприємництво в першу чергу виконує соціальні функції, до яких належать:
§ створення додаткових робочих місць, зменшення рівня безробіття, вирішення проблем бідності – вирішення яких становить одну з найважливіших функцій держави;
§ формування середнього класу, тобто такого прошарку населення, який реально готовий нести на своїх плечах відповідальність за сталий розвиток країни — що становить одне з головних завдань соціально-орієнтованого ринкового суспільства;
§ підтримання конкурентного середовища і обмеження монополізму великих підприємств — що становить одну з головних цінностей для людини, бо надає пересічним громадянам (споживачам) можливість вільного вибору.
Розвиток малого підприємництва з часу проголошення Україною її незалежності, більш або менш активно проголошувався державою як один з пріоритетів державної політики. Але за результатами незалежних досліджень державної політики щодо малого підприємництва в Україні можна зробити невтішний висновок: непослідовні, фрагментарні та часто взаємо суперечливі рішення та дії влади свідчать про фактичну відсутність в країні державної політики щодо малого підприємництва.
Державна політика сфері підприємництва
Державна політика у всьому світі визначається як єдність змісту, форм і методів здійснення державної влади у визначеній сфері діяльності держави, характеризується певною самостійністю, однорідністю, повторюваністю. Тому якщо державна влада у сфері малого підприємництва здійснюється непослідовно, суперечливо та фрагментарно, то це свідчить про відсутність державної політики як такої. Головна проблема, з якою стикається система державного управління в Україні в цілому, полягає у низькій якості виконання державних рішень, відсутності або спотворених стимулах до її належної роботи як системи, і, як результат, до невиконання або вибіркового виконання національного законодавства (в першу чергу самими органами державної влади). Низька якість державного управління в Україні у свою чергу породжує наступні основні проблеми, з якими в свою чергу стикається і від яких потерпає національне мале підприємництво:
§ відсутність чітко сформульованої та виконуваної державної політики у сфері підтримки малого підприємництва;
§ збільшення адміністративних бар'єрів (реєстрація, ліцензування, сертифікація, системи контролю і дозвільної практики, тощо) та надмірне втручання органів державної влади в діяльність суб'єктів малого підприємництва;
§ корупція в органах державної влади, яка стимулює суб’єктів підприємництва до ведення діяльності у „тіньовій зоні”.
Ці проблеми створюють у певному розумінні „зачароване коло” системно-адміністративних перешкод розвитку малого підприємництва, і, відповідно, суттєвого гальма на шляху розбудови демократії та громадянського суспільства в Україні.
За кількістю суб’єктів малого підприємництва на 1000 населення Україна досягла рівня країн ЄС.
Але при цьому слід зауважити, що розвиток малого підприємництва в Україні характеризується значною кількістю системних проблем.
Так якісний стан розвитку національного малого підприємництва дуже далекий від оптимального, включаючи структуру малого підприємництва та його регіональний розвиток. При цьому слід відмітити, що Україна на сучасному етапі свого розвитку в першу чергу потребує не стільки розвитку виробничо-орієнтованих суб’єктів малого підприємництва, скільки суттєвого збільшення частки малого підприємництва з високою доданою вартістю.
Мале підприємництво в Україні сьогодні
Також мале підприємництво в Україні сьогодні характеризується низьким запасом „міцності” проти негативних зовнішніх чинників, до головного з яких все ще відноситься недосконале державне управління.
Тому можна констатувати, що для України на часі формування нової державної політики щодо малого підприємництва, яка має відповідати новим реаліям, і яка має як отримати принципово нову якість, так і сприяти досягненню нової якості сектору малого підприємництва.
Нова якість державної політики щодо малого підприємництва пов’язана зі зміною суті системи державного управління. Базис нової суті державного управління визначається тим фактом, що державна влада має прецедентний характер. Прецедентна природа державної влади останніми десятиріччями замовчувалась, що було пов’язане з її бажанням зменшити, а в ідеалі і взагалі відмовитись, від відповідальності за свої рішення та дії. Рішення державної влади сприймаються та виконуються суспільством, суб’єктами бізнесу та громадянами лише тоді, коли сама державна влада реально та без виключень виконує свої рішення. А це можливо лише тоді, коли в державі панує верховенство права.
Тому визначальними принципами нової системи державного управління мають реально стати: служіння народу України; демократизм і законність; доцільність; адекватність; ефективність; збалансованість; передбачуваність; прозорість та врахування громадської думки. Побудова нової системи державного управління має відбутися в результаті впровадження у повсякденну практику органів державного управління принципів та норм регуляторної політики, що виступає одним з основних інструментів адміністративної реформи.
Таким чином в Україні на часі формування нової державної політики, у тому числі й щодо підприємництва, яка має відповідати сучасним реаліям. Основне гасло цієї нової політики щодо малого підприємництва має стати: „Від політики підтримки через політику розвитку до політики партнерства”.
Нова державна політика щодо малого підприємництва у сучасних умовах має будуватися на двох важливіших складових:
Сучасне — збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва;
Майбутнє — покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва.
Перша складова — збереження досягнутих результатів щодо кількісного стану розвитку малого підприємництва — у своїй основі базується на принципі не погіршення умов ведення господарської діяльності та високому ступеню інертності щодо ставлення громадян до дій державної влади. Збереження досягнутих результатів є окремим завданням і не може бути вирішено автоматично. Ця складова державної політики щодо малого підприємництва має реалізовуватись на основі збереження існуючих норм спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва та досягнутого рівня відкритості влади і громадських консультацій.
Друга складова — покращення та забезпечення нового рівня якісного стану розвитку малого підприємництва — у своїй основі базується на принципі, що розвиток малого підприємництва становить завдання національного розвитку і має вирішуватись всіма органами державної влади без винятку. При цьому державна система управління має постійно і неухильно проводити принцип, що держава у будь-яких своїх програмах має забезпечити врахування, дотримання та реалізацію політики допомоги малому підприємництву.
Розвиток та становлення національного малого підприємництва не є і не може бути автоматичним наслідком економічного зростання, і лише виважена та розумна державна політика є запорукою сталого розвитку, однією зі складових якого є розвиток демократії та громадянського суспільства, що забезпечується розвитком та вдосконаленням національного малого підприємництва.
Формування ринкової системи господарювання в Україні пов'язане із зростанням підприємницької активності в усіх сферах економіки. Одним з найперспективніших напрямків створення конкурентного середовища є розвиток малого підприємництва. Мале підприємництво — це найдемократичніший суспільний сектор національної економіки, який практично нічого не коштує бюджету, але забезпечує значну частку обсягу виробленої продукції держави та переважну частку робочих місць.
Саме тому в більшості країн світу мале підприємництво є не тільки об'єктом державної політики, але й розглядається як один з чинників національної безпеки.
Становлення малого підприємництва умовно можна поділити на 3 етапи.
І етап: 1991-1994 роки – початок формування державної політики підтримки малого підприємництва, прийняття Верховною Радою України Закону «Про підприємництво», утворення Державного комітету України з сприяння малим підприємствам і підприємництву та схвалення Урядом Програми державної підтримки підприємництва;
ІІ етап: 1995-1997 роки – період реформування системи державної підтримки підприємництва, схвалення Кабінетом Міністрів Концепції Державної політики розвитку малого підприємництва, конституційне закріплення свободи підприємництва та затвердження Урядом Програми розвитку малого підприємництва на 1997-1998 роки;
ІІІ етап: з 1998 року по теперішній час – визнання на рівні державної політики необхідності зменшення державного втручання у підприємницьку діяльність, введення спрощеної системи оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва, прийняття Верховною Радою України Законів «Про державну підтримку малого підприємництва» та «Про Національну програму сприяння розвитку малого підприємництва в Україні».
Рисунок 2.1 – Кількість суб’єктів малого підприємництва за 1991-2002рр
Станом на 01.01.2003 в Україні діяло 2660 тис. суб'єктів малого підприємництва, що у 10 разів більше, ніж у 1992 році, з них:
248 тис. малих підприємств (у 3,6 разів більше);
2412 тис. фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності ( майже у 12 разів більше). Крім того, діяло 43 тис. селянських (фермерських) господарств. За період з 1992 по 2002 рік їх кількість зросла майже у 3 рази.
На сьогодні малі підприємства складають 83,8% від загальної кількості усіх підприємств — суб'єктів підприємницької діяльності.
Рисунок 2.2 – Кількість зайнятих в малому підприємництві за 1991-2002рр
Кількість зайнятих в секторі малого підприємництва (з урахуванням фізичних та юридичних осіб) становить 4305 тис. осіб, що у 3 рази більше, ніж у 1992 році.
Посилились позитивні зміни в галузевій структурі кількості малих підприємств за видами економічної діяльності: поряд із зменшенням частки кількості малих підприємств в оптовій та роздрібній торгівлі відбувається зростання їх частки в промисловості, сільському господарстві, транспорті та будівництві.
Динаміка розвитку малого підприємництва України свідчить про стійке кількісне зростання як суб'єктів малого підприємництва, так кількості працюючих в цьому секторі економіки та обсягу виробленої в ньому продукції.
Президент України, визначаючи у щорічних посланнях до Верховної Ради України концептуальні засади подальшого розвитку підприємництва, спільно з Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України та центральними органами виконавчої влади, закладають основи для подальшого ефективного розвитку підприємництва та створюють належні правові умови для реалізації конституційного права громадян на підприємницьку діяльність.
Тісна взаємодія органів державної влади з підприємницькою громадськістю при вирішенні актуальних та стратегічних питань розвитку підприємництва багато в чому досягається завдяки ефективним механізмам співпраці, які впроваджені Національною програмою.
2.1 Порівняння розвитку малого підприємництва у країнах ЄC та в Україні
продолжение
--PAGE_BREAK--