--PAGE_BREAK--- Український державний науково-виробничий центр стандартизації, метрології та сертифікації (УкрЦСМ);
- Український навчально-науковий центр із стандартизації, метрології та якості продукції;
- Технічні комітети зі стандартизації (ТК);
- Територіальні центри стандартизації, метрології та сертифікації.
- Держстандарт України був створений Постановою Кабінету Міністрів України №293 від 23.09.1991 р. на базі Українського республіканського управління Держстандарту СРСР. Він є національним органом зі стандартизації, створює державну систему стандартизації в країні і керує всіма роботами з стандартизації, методології та сертифікації [8].
На УкрНДІССІ покладена розробка науково-технічних і економічних основ стандартизації, перспективних планів комплексної стандартизації сировини, матеріалів, півфабрикатів і готових виробів, стандартів на єдині методи продукції. Він виконує експертизу стандартів перед їх затвердженням, проводить порівняльний аналіз рівня стандартизації в Україні і зарубіжних країнах, надає інформацію з стандартизації всім зацікавленим організаціям.
На ДНДІ “Система” покладена розробка основоположних стандартів.
На УкрЦСМ покладено здійснення всієї централізованої інформації організацій і підприємств про чинні стандарти, технічні умови і іншу нормативну документацію, а також забезпечення їх цією документацією. Центр здійснює реєстрацію стандартів та іншої нормативної документації з стандартизації державного і галузевого значення, підготовку кадрів, підвищення їх кваліфікації та видання нормативних документів зі стандартизації.
На Український навчально-науковий центр зі стандартизації, метрології та якості продукції покладена підготовку кадрів і підвищення їх кваліфікації.
Технічні комітети з стандартизації створюються за рішенням Держстандарту України для організації та забезпечення розроблення, розгляду, експертизи, погодження і підготовки до затвердження державних стандартів України, інших нормативних документів зі стандартизації, а також проведення робіт з регіональної і міжнародної стандартизації.
До роботи в технічних комітетах залучаються на добровільних засадах уповноваженні представники заінтересованих підприємств, установ та організацій замовників (споживачів), розробників, виробників продукції, органів і організацій з стандартизації, метрології, сертифікації, товариств (спілок) споживачів, науково-технічних та інженерних товариств, інших громадських організацій, провідні вчені та фахівці.
На територіальні центри покладено контроль за впровадженням і додержанням стандартів і технічних умов. В структурі Держстандарту України налічується 35 територіальних центрів – 26 обласних і 9 міських.
Господарюючі суб’єкти за порушення вимог стандартів (норм, правил) несуть матеріальну відповідність у вигляді сплати відчутних штрафів [8].
Світовим досвідом економічного розвитку країн доведено, що головна його рушійна сила – ринок, вільна конкуренція. У ринкових господарствах вільна конкуренція веде до пріоритету якості продукції, тому що насиченість розвинутого ринку примушує виробників пропонувати товари високої якості. Зниження цін за умов стабільності функціонування ринку практикується не дуже часто, і конкурують на ньому приблизно однакові за якістю (конкурентноспроможні) товари.
Якість товарів та послуг – це складний соціально-економічний феномен, в якому фокусується перехрещення інтересів споживача та виробника. На успіх на ринкові, тобто на успіх у споживача можуть розраховувати тільки ті виробники, які спроможні оперативно задовольняти різні і досить нестабільні потреби споживачів. Виграш конкретному виробникові забезпечують переваги його системи управління якістю. Головна перевага ефективної системи забезпечення якості полягає в тому, що вона гарантує портфель замовлення виробникові, тобто його виживання в умовах ринкових відносин та конкурентної боротьби. Неабияке значення для виживання має також зниження обсягу та питомої ваги прихованого виробництва, пов’язаного з переробкою продукції, та лагодження браку, тобто підвищення загальної ефективності діяльності підприємства. Ось чому центр ваги конкурентної боротьби за ринок збуту явно переміщується у бік якості продукції та послуг, особливо – засобів виробництва.
У розвитку суспільного виробництва промислово розвинутих країн поряд із законом підвищення продуктивності праці діє тенденція випередження у підвищенні якості засобів виробництва. Стійкість цієї тенденції пов’язана з існуванням прямої залежності між прибутком на інвестиційний капітал та якістю продукції: високоякісна продукція дає приблизно на 40% більше прибутку, ніж продукція низької якості [5].
Тобто виробництво високоякісної продукції дає потрійний зиск: зниження виробничих витрат, підвищення чистого доходу, розширення вітчизняних ринків збуту та вихід на міжнародний ринок.
Тому доки підприємці не зрозуміють справжньої необхідності у забезпеченні якості своєї продукції вони будуть продовжувати втрачати свої можливі доходи, і доки Держстандарт України не візьме під контроль ціну на стандартизацію та сертифікацію продукції, тобто не зробить її доступною для кожного виробничого підприємства, то все більше буде виникати підприємств які хотіли б бути легальними, але за даними витратами на сертифікацію своєї продукції – змушені іти в “тінь”.
2 РОЗРОБКА КОМЕРЦІЙНОЇ ІДЕЇ
Майбутні засновники підприємств, які мають необхідні навички створення підприємств, значно частіше потерпають від відсутності перспективних комерційних ідей, ніж від відсутності фінансових ресурсів. Життєздатні комерційні ідеї потрібні не тільки для того, щоб почати свою власну справу, але й для успішного функціонування бізнесу на всіх його етапах. Нові комерційні ідеї потрібні:
- для розробки нових видів продукції, послуг, диверсифікації існуючого виробництва;
- для зменшення рівня витрат;
- для підвищення прибутковості бізнесу.
Для початку розробки нашої ідеї заповнимо карту ідей згідно варіанту:
Рисунок 2.1 – Карта ідей
Отже, за напрямком „виробництво” можна запропонувати такі позиції: зимове жіноче взуття, весняно-осіннє взуття, літнє взуття, засоби догляду з взуттям.
За напрямком „послуги” – ремонт, чистка жіночого взуття., послуги консультантів у фірмових магазинах, підбір аксесуарів до вибраного взуття.
За напрямком „торгівля” –організація продаж зимового, літнього, осінньо-весняного жіночого взуття та засобів догляду за ним.
Із запропонованих позицій обираємо найбільш перспективну. Наприклад, обираємо таку позицію, як «Виготовлення літнього жіночого взуття».
Сформуємо більш детально потенційну комерційну ідею з урахуванням задуму виробника [9].
Проаналізуємо обрану позицію «Виготовлення літнього жіночого взуття» і дамо відповіді на деякі питання.
Таблиця 2.1 — Потенційна комерційна ідея та проблеми, які можуть бути вирішені
Отже із наведених потенційних ідей обираємо найбільш привабливу та перспективну: „Виробництво жіночого літнього взуття різноманітного асортименту”.
Скоригуємо більш точно комерційну ідею з урахуванням можливих змін в потребах споживачів.
Потреби споживачів протягом певного часу змінюються. Тому потенційну комерційну ідею, яку було висунуто, скорегуємо з урахуванням таких основних факторів: зміни в стилі життя людини, зміни в технологіях, зміни в моді. Для цього потрібно дати відповідь на питання: „Яким чином названі фактори можуть вплинути на вирішення визначеної проблеми та внести корективи в комерційну ідею?”
Отже, зміни в умовах життя зумовлюють потребу у зручному та комфортному взутті, з натуральних матеріалів, для забезпечення комфорту жінок; зміни в технологіях можуть стимулювати виробництво взуття із сучасних, нестандартних матеріалів, що підвищить його міцність та захисні властивості, в той же час не заважаючи комфорту; зміни в моді приведуть до необхідності дизайну та пошиву жіночого взуття, оздобленого додатковими прикрасами, із дорогих нарядних матеріалів (замша, тканини), із модною висотою каблука, які, однак, будуть розроблені із врахуванням ергономічних особливостей організму людини.
На підставі аналізу всіх цих змін формулюємо уточнену комерційну ідею: „Дизайн та пошив літнього жіночого взуття з натуральних матеріалів (шкіра, замша, натуральні тканини) із оздобленням”.
Удосконалимо потенційну комерційну ідею з метою надання їй більш привабливих рис. Спершу проведемо аналіз пропозицій по доробці, удосконаленню, покращенню висунутої комерційної ідеї з метою надання споживачу додаткових вигод, причому за додаткову плату. Проаналізуємо такі фактори: вид доставки, покращений дизайн, нова упаковка, надання нових, вигідних для споживача умов.
Доставка повного асортименту взуття може здійснюватись в ряд фірмових магазинів. Упаковка кожної пари взуття повинна бути не лише витривалою, а й досить привабливою, адже покупець може бути задоволений лише в тому випадку, якщо усі складові його покупки відповідатимуть найвищим вимогам. При створенні нових для споживача умов можуть бути розглянуті умови якісного обслуговування клієнта, а також умови його матеріального заохочення, такі як надання знижок за кожну наступну пару взуття, користування дисконтними картками, проведення різноманітних акцій тощо.
Отже, новим, більш детальним варіантом комерційної ідеї є: „Індивідуальний дизайн та пошив жіночих босоніжок із натуральної шкіри та замші, ергономічно доцільних матеріалів, сучасного модельного ряду, оздобленого стильними унікальними прикрасами".
Спробуємо досягти удосконалення комерційної ідеї за рахунок внесення в неї спеціальних знань, навичок самого розробника. На даному етапі розробки вносимо в висунуту комерційну ідею свої професійні знання, отримані в результаті навчання., а саме: „Індивідуальний дизайн та пошив нарядних жіночих босоніжок із натуральної шкіри, замші, інших натуральних матеріалів, сучасного модельного ряду, оздобленого стильними унікальними прикрасами, а також підбір та створення відповідних аксесуарів до них."
Після того, як комерційна ідея сформована, проведемо її оцінювання за допомогою таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 — Оцінка комерційної ідеї на предмет реалізації
Питання
Так
Ні
Чи є потреба в додатковій інформації
1. Чи буде працювати Ваша ідея?
Ú
Ні
2. Чи буде ця ідея спрацьовувати протягом певного часу?
Ú
Ні
3. Чи будуть люди за це платити?
Ú
Ні
4. Чи достатня кількість людей буде за це платити?
Ú
Так
5. Чи усвідомлюєте Ви, які потреби при цьому задовольняються?
Ú
Ні
6. Чи знаєте Ви, якими будуть затрати на виробництво?
Ú
Так
7. Чи безпечна Ваша ідея?
Ú
Ні
8. Чи законна Ваша ідея?
Ú
Ні
9. Чи знаєте Ви конкурентну продукцію?
Ú
Так
10. Чи сподобається Ваша ідея людям?
Ú
Ні
11. Скільки Вам потрібно грошей для реалізації Вашої ідеї?
Так
12. Чи можете Ви знайти необхідну кількість грошей для реалізації ідеї?
Ú
Ні
13. Чи потрібне Вам спеціальне обладнання?
Ú
Так
14. Чи володієте Ви необхідними навичками, знаннями?
Ú
Ні
15. Чи потрібен Вам персонал з певними знаннями, навичками
Ú
Так
Проаналізувавши відповіді на вищенаведені питання, ми можемо зробити остаточний висновок про доцільність запровадження комерційної ідеї. Отже, запропонована комерційна ідея має можливість затвердитися на ринку конкуруючих виробників, та є економічно вигідною, хоча потребуватиме значних витрат на її впровадження у зв'язку з високим рівнем конкуренції в даній галузі промислового виробництва.
3 РОЗРОБКА УСТАНОВЧИХ ДОКУМЕНТІВ ДЛЯ СТВОРЕННЯ СУБ’ЄКТА ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ – ЮРИДИЧНОЇ ОСОБИ
Для створення суб'єкта бізнесу – юридичної особи необхідно підготувати та подати до державного органу реєстрації, який знаходиться за місцем розташування офісу суб'єкта бізнесу, такі документи:
1. Реєстраційну картку встановленого зразка.
2. Рішення власника про створення суб'єкта бізнесу. Якщо заявників два або більше, то подаються протокол зборів засновників установчий (засновницький) договір.
3. Статут.
4. Документ про сплату реєстраційного мита (7 н.м.з.п.).
5. Документи, які підтверджують сплату внесків до статутного фонду (для акціонерних товариств та товариств з обмеженою відповідальністю).
продолжение
--PAGE_BREAK--Установчий (засновницький) договір – це угода між засновниками суб'єкта бізнесу, в якій регламентуються питання створення суб'єкта бізнесу, формування статутного фонду, даються відомості про засновників, обумовлюються майнові, фінансові, організаційні умови взаємодії між засновниками, порядок розподілу прибутку та покриття збитків тощо. Суть установчого договору полягає в тому, що він є одним із різновидів згоди про спільну діяльність. Його зміст — порядок об'єднання майна, капіталів і підприємницьких зусиль засновників з метою отримання прибутку.
Статут– це основний документ, який регламентує діяльність суб'єкта бізнесу. Завдання статуту — дати повне уявлення про правовий статус підприємства як самостійного суб'єкта господарювання, що має права юридичної особи, про його внутрішній механізм управління. У цьому розумінні статут – нормативний документ підприємства, що доповнює та конкретизує більшість положень установчого (засновницького) договору.
Статут пишеться в довільній формі та повинен містити такіобов'язкові відомості: засновники (власники) суб'єкта бізнесу; повна назва та повне найменування суб'єкта бізнесу; місцезнаходження суб'єкта бізнесу (повна адреса); мета та предмет діяльності; порядок утворення майна; органи управління, порядок їх створення та компетенція; повноваження трудового колективу та його виборних органів; умови реорганізації та ліквідації [9].
Завершується створення суб'єкта бізнесу видачею йому свідоцтва про державну реєстрацію. Новоствореному суб'єкту бізнесу присвоюється 8-ми значний ідентифікаційний код, який слугує для ідентифікації суб'єкта бізнесу в ринковому просторі.
У даній курсовій роботі згідно заданого варіанта створюється приватне підприємство (див. табл. 3.1).
Таблиця 3.1 — Початкові дані для виконання завдання Отже в даному розділі потрібно виконати такі завдання:
1. Скласти реєстраційну картку суб’єкта бізнесу, який планується створити та зареєструвати (додаток А).
2. Заповнити свідоцтво про державну реєстрацію суб’єкта підприємницької діяльності — юридичної особи (додаток Б).
3. Скласти статут підприємства, яке планується створити (додаток В).
4 РОЗРАХУНОК ВАРТОСТІ нематеріального активу, який виступає внеском до статутного фонду підприємства
Під нематеріальними активами розуміють довгострокові вкладення на придбання об'єктів інтелектуальної власності, права на здійснення окремих видів діяльності, права оренди будівель (споруд, приміщень) або користування ними, а також інші аналогічні майнові права, що визнаються такими і приносять дохід.
В загальному вигляді до нематеріальних активів підприємства відносяться:
- об'єкти права інтелектуальної власності;
- об'єкти права користування ресурсами природного середовища;
- об'єкти права користування економічними, організаційними та іншими вигодами;
- гудвіл (ділова репутація).
Об'єкти права інтелектуальної власності — все те, що винайдено розумом людини, створено її працею, належать цій людини і може бути юридично захищено. Конвенція Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), яка була прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що об'єктами інтелектуальної власності є:
- літературні, художні твори та наукові праці;
- виконавська діяльність артистів, фонограми та радіопередачі;
- винаходи;
- наукові відкриття;
- промислові зразки;
- товарні знаки, знаки обслуговування та фірмові найменування і позначення;
- право на припинення недобросовісної конкуренції, тобто, таких дій конкурентів, які протирічать промисловій або торговельній практиці.
Об'єктами права промислової власності визнаються:
- право власності на винахід, яке засвідчується патентом. Об'єктом винаходу може бути продукт (пристрій, речовина, культура клітин рослин і тварин), спосіб.
- право власності на корисну модель, яке засвідчується патентом. Об'єктом корисної моделі може бути конструктивне використання пристрою;
- право власності на промисловий зразок, яке засвідчується патентом. Об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок тощо, в результаті чого визначається зовнішній вигляд промислового виробу;
- право власності на знаки для товарів і послуг, яке засвідчується свідоцтвом. Об'єктом права власності на знак можуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення, виконані в будь-якому кольорі;
-право власності на сорт рослин, яке засвідчується патентом. Власником даних об'єктів права визнається той, хто першим заявив про це, подавши заявку до Державного агентства України з ох о-рони промислової власності.
Об'єктами авторського права визнаються: літературні письмові твори (книги, брошури, статті тощо); виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори; музичні, драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні твори тощо; аудіовізуальні твори; твори архітектури; твори прикладного мистецтва; фотографії, ілюстрації, карти, плани, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, архітектури; скульптури, картини, малюнки, гравюри, літографії та інші твори образотворчого мистецтва; сценічні обробки творів, переклади тощо (без заподіяння шкоди охороні оригінальних творів); право власності на фірмове найменування, яке має кожна юридична особа; право власності на програми для ЕОМ, тобто, право на публікування, відтворення, розповсюдження та інші дії з введення в господарський обіг сукупності даних та команд, що призначені для функціонування ЕОМ та інших комп'ютерних пристроїв з метою отримання певного результату; право власності на базу даних, тобто, право на публікування, відтворення, розповсюдження та інші дії з введення у господарський оборот сукупності даних (статей, розрахунків тощо), які систематизовані для пошуку і обробки за допомогою ЕОМ; право власності на науково-технічну інформацію, тобто, право на результати науково-технічних, виробничих робіт та іншої науково- технічної діяльності, що зафіксовані у формі, яка забезпечує їх відтворення, використання та поширення.
Право власності на ці твори зазначається на примірнику твору, якщо суд не доведе іншого.
До об'єктів права користування ресурсами природного середовища відносяться:
-право користування земельною ділянкою, надрами;
-право користування інформацією про природне середовище. До об'єктів права користування економічними, організаційними та іншими вигодами відносяться:
- економічні вигоди від користування монопольним становищем на ринку виробництва товарів та послуг. Ці вигоди визначаються на підставі інформації, наданої Антимонопольним комітетом України;
- право на використання економічних та інших пільг. Це право визначається на підставі документів, що засвідчують ці права (напри к- лад, пільги зі сплати податків тощо).
І нарешті, гудвіл (ділова репутація) — це комплекс заходів, спрямованих на збільшення прибутку підприємства без відповідного збільшення активних операцій, а шляхом використання кращих управлінських здібностей, застосування ноу-хау тощо.
Найвагомішою частиною нематеріальних активів є право на інтелектуальну власність. Саме здобутки інтелектуальної власності найчастіше виступають внесками до статутного фонду господарських товариств.
Експертна оцінка вартості інтелектуальної власності може здійснюватись такими способами:
- шляхом визначення сучасної вартості відтворення даної інтелектуальної власності;
- шляхом капіталізації прибутків від впровадження здобутків інтелектуальної власності у виробництво.
Вихідні дані для виконання завдання представлені в табл. 4.1 та 4.2 [9].
Таблиця 4.1 – Початкові дані для виконання завдання
варіант
Ni,
шт.
Мі,
грн.
ЗПі,
грн.
Аі,
грн.
Црі,
грн.
Во,
млн.
грн.
λ,
%
β,
%
Вк,
млн.
грн.
Х
Y
Х
Y
Х
Y
Х
Y
Х
Y
19
780
880
310
340
190
200
68
78
1450
1550
1,5
27
18
1,6
Таблиця 4.2 – Початкові дані для виконання завдання
варіант
ΔМ, %
ΔЗП, %
Δ Ni, шт.
± ΔЦрі, грн.
Кі,
тис.грн.
Х
Y
Х
Y
Х
Y
Х
Y
19
40
38
21
23
100
90
-10
+35
165
Користуючись даними таблиць 4.1 та 4.2 визначимо вартість об'єкта права інтелектуальної власності. Для цього скористуємось таким набором дій:
1. Розрахуємо дохід Д, який отримувало підприємство від реалізації виробів за рік за формулою (4.1):
(4.1)
де Вр – виручка від реалізації продукції за рік, грн.;
β – ставка податку на додану вартість, %;
Црі – ціна реалізації виробу і-го найменування, грн.;
Nі – кількість виробів і-го найменування, які були реалізовані за рік, шт.;
п – кількість найменувань видів виробів.
2. Розрахуємо інші витрати підприємства Ін на виготовлення та реалізацію продукції згідно формули (4.2):
(4.2)
де В0 – витрати підприємства від операційної діяльності, грн.;
Мі – витрати матеріалів на виготовлення одиниці і-го виробу, грн.;
ЗПі – основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників в розрахунку на одиницю і-го виробу, грн.;
Фі – відрахування до обов'язкових фондів в розрахунку на один виріб і-го найменування, грн.;
т – кількість видів витрат.
3. Розрахуємо величину податку на прибуток Пп, що сплачувало підприємство до впровадження винаходу за формулою (4.3):
(4.3)
де λ – ставка податку на прибуток, %.
4. розрахуємо витрати підприємства ВТ за рік згідно формули (4.4):
(4.4)
4. Розрахуємо величину чистого прибутку П1, який отримувало підприємство за формулою (4.5):
(4.5)
6. Розрахуємо витрати на матеріали М2 в розрахунку на один виріб, що будуть мати місце після впровадження виробу за формулою (4.6):
(4.6)
де М – витрати на матеріали на один виріб до впровадження винаходу, грн.;
ΔМ – зменшення витрат на матеріали на один виріб після впровадження винаходу, %.
7. Розрахуємо витрати на основну та додаткову заробітну плату виробничих робітників ЗП2 за формулою (4.7):
(4.7)
де ЗП – витрати на основну і додаткову заробітну плату виробничих робітників з обов'язковими нарахуваннями в розрахунку на один виріб до впровадження винаходу, грн.;
ΔЗП – зменшення основної та додаткової заробітної плати після впровадження винаходу, %.
8. Розрахуємо витрати від операційної діяльності Во2, які будуть мати місце на підприємстві у випадку впровадження винаходу згідно формули (4.8):
(4.8)
де К – додаткові витрати на впровадження винаходу, грн.;
N2і – кількість виробів і-го найменування, які можуть бути реалізовані за рік у випадку впровадження винаходу, шт.
9. Розрахуємо дохід Д2, який може отримати підприємство у випадку впровадження виробу згідно формули (4.9):
(4.9)
де Ц2 – ціна реалізації виробу після впровадження винаходу, грн.;
ΔЦ – зміна ціни реалізації виробу у випадку впровадження винаходу, грн.
10. Розрахуємо величину податку на прибуток Пп2, який повинно буде сплачувати підприємство у випадку впровадження винаходу за формулою (4.3):
11. Розрахуємо витрати підприємства ВТ2 за рік у випадку впровадження винаходу згідно формули (4.4):
12. Розрахуємо величину чистого прибутку П2, який може отримати підприємство у випадку впровадження винаходу згідно формули (4.5):
13. Розрахуємо додатковий річний чистий прибуток ПД, який може отримати підприємство у випадку впровадження винаходу як різницю між чистим прибутком до і після впровадження винаходу, тобто:
14. Розрахуємо можливу вартість об'єкта права інтелектуальної власності – патенту на винахід, що пропонується внеском до статутного фонду підприємства за формулою (4.10):
(4.10)
де ВК – вартість цілісного майнового комплексу, що визначається за балансом підприємства, грн.;
Ск – ставка капіталізації прибутків, що складає 0,12.
Таким чином, ми отримали від'ємний результат, що свідчить про те, що запропонований об'єкт права інтелектуальної власності, що пропонується внеском до статутного фонду підприємства, є неефективним і не доцільним для придбання.
5 ВИЗНАЧЕННЯ ПОТРЕБИ В КАПІТАЛІ, НЕОБХІДНОМУ ДЛЯ ПОЧАТКУ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ
Для здійснення підприємницької діяльності необхідно мати певний капітал.
Під капіталом прийнято розуміти матеріальні і грошові кошти, а також об’єкти інтелектуальної власності і організаторські навички, котрі використовуються в процесі виробництва і його обслуговування і виступають джерелом і засобом отримання прибутку. Стартовий (початковий) капітал– це капітал, який вкладається у будь-яку підприємницьку справу з самого початку практичної реалізації комерційної ідеї. Величина стартового капіталу залежить від змісту комерційної ідеї, виду продукції або послуги, масштабів виробництва, тривалості виробничого циклу виготовлення продукції. Чим складніша продукція, чим триваліший виробничий цикл, тим більшою повинна бути величина стартового капіталу.
Вихідні дані для виконання завдання представлені в табл. 5.1 та 5.2 [9].
Таблиця 5.1 – Початкові дані для виконання завдання
Варіант
Витрати на здійснення підприємницької діяльності Г (за січень), тис. грн.
Го1
Го2
Гн
Гс-м
Гі
19
46
321
8
38
7
Таблиця 5.2 – Початкові дані для виконання завдання
Величина власного капіталу підприємця, який він збирається вкласти в бізнес, прогнозовані величини щомісячного чистого прибутку та щомісячного обсягу виробництва наведено в таблиці 5.3 [9].
Таблиця 5.3 – Початкові дані для виконання завдання
продолжение
--PAGE_BREAK--З врахуванням значень коефіцієнтів Кі розрахуємо помісячні витрати підприємця протягом року, які необхідно здійснити для реалізації комерційної ідеї. Визначають щомісячнівитрати на оплату праці працівників з урахуванням обов'язкових виплат в державні соціальні фонди; щомісячні витрати на покупку сировини, матеріалів, палива, енергії тощо, які необхідні для налагодження технологічного процесу виготовлення продукції; щомісячні витрати на рекламу тощо. Ці розрахунки можна зробити на основі використання чинних посадових окладів спеціалістів, прогнозованих масштабів виробництва, тривалості виробничого циклу виготовлення продукції тощо. Їх сума і буде становити загальну величину щомісячних витрат підприємця (Г). Отримані результати представлено в таблиці 5.4.
Таблиця 5.4 – Щомісячні витрати для здійснення підприємницької діяльності (Г) (тис. грн.)
Побудуємо графік зміни щомісячних витрат підприємця (рис. 5.1).
Рисунок 5.1 – Графік зміни помісячних витрат
Розрахуємо потребу в капіталі, враховуючи помісячний чистий прибуток, який буде отримувати підприємець з певного часу у випадку реалізації комерційної ідеї з врахуванням даних, представлених в таблиці 5.3. Потреба в капіталі буде визначатись як різниця між загальною місячною потребою (Гі) в коштах та величиною помісячного прибутку (ЧПі).
Таблиця 5.5 – Розрахунок потреби в капіталі (Кі) з врахуванням величини щомісячного чистого прибутку (ЧПі) (тис. грн.)
Щомісячна потреба в капіталі з врахуванням величини чистого прибутку (тис. грн.)
січ.
лют.
бер.
квіт.
трав.
черв.
лип.
серп.
вер.
жовт
лист.
груд.
Г
420
1076,6
396,6
527,7
105,8
121
98,2
109,6
102
102
102
102
ЧПі
0
0
0
63·0,1
63·0,3
63·1,1
63·2,1
63·2,1
63·2,1
63·4,1
63·4,2
63·4,2
Кі
420
1076,6
396,6
521,4
86,9
51,7
-34,1
-22,7
-30,3
-156,3
-162,6
-162,6
Побудуємо графік потреби капіталу у часі з врахуванням величини щомісячного чистого прибутку (рис. 5.2):
Рисунок 5.2 – Скоригований графік потреби капіталу у часі з врахуванням величини щомісячного чистого прибутку
Таким чином, потреба в капіталі буде відчуватись у підприємця протягом перших шести місяців і буде складати:
Згідно з початковими даними заданого варіанту величина власного капіталу, наявного у підприємця складає 1200 тис. грн. Розрахуємо величину покриття стартового капіталу за рахунок власних коштів, що визначатиметься як різниця між потребою в капіталі (Кі) та величиною власного капіталу (ВКі). Результати розрахунків представлено у табл. 5.6.
Таблиця 5.6 – Розрахунок потреби в капіталі (СКі/) з врахуванням величини власного капіталу підприємця (ВКі) (тис. грн.)
Щомісячна потреба в капіталі з врахуванням величини власного капіталу (тис. грн.)
січ.
лют.
бер.
квіт.
трав.
черв.
лип.
серп.
вер.
жовт
лист.
груд.
Кі
420
1076,6
396,6
521,4
86,9
51,7
-34,1
-22,7
-30,3
-156,3
-162,6
-162,6
ВКі
1200
780
0
0
0
0
0
0
0
0
0
0
СКі/
0
926,6
396,6
521,4
86,9
51,7
-34,1
-22,7
-30,3
-156,3
-162,6
-162,6
Отже, загальна потреба стартового капіталу підприємця буде відчуватись з другого по шостий місяць і буде складати:
Таким чином, саме на суму в 1983,2 тис. грн. підприємцю потрібно буде брати позику. Побудуємо графік потреби у стартовому капіталі з урахуванням величини власних коштів підприємця.
Рисунок 5.3 – Графік покриття потреби в капіталі з урахуванням величини власного капіталу
Починаючи з сьомого місяця підприємець почне отримувати чистий прибуток, величина якого щомісяця являє собою від'ємні величини стартового капіталу, представлені в табл. 5.5. Середньомісячний прибуток підприємства (Псер-міс) складе середнє арифметичне щомісячного прибутку, тобто:
Підрахуємо, за скільки місяців підприємець може повернути кредит (тобто величину потреби у стартовому капіталі). Якщо прийняти, що із середньомісячного прибутку на повернення кредиту підприємець буде повертати 50% від його величини, то термін повернення позики (Т) буде становити:
Тоді загальний термін, на який потрібно взяти позику (Тзаг) складе:
де 5 – термін безпосереднього користування позиченими коштами (число тих величин стартового капіталу на рис. 5.3, які знаходяться над позначкою «0»).
Зрозуміло, що зроблені нами розрахунки є приблизними. Вони не враховують величину процентних ставок в комерційних банках, інфляцію тощо. Але на початковому етапі підприємництва, коли є велика невизначеність як витрат, так і результатів, зроблених розрахунків в принципі достатньо для визначення потреби підприємця в коштах, необхідних для започаткування власної справи.
6 РОЗРАХУНОК ОСНОВНИХ ВИДІВ ПОДАТКІВ, ЯКІ ПОВИНЕН СПЛАЧУВАТИ СУБ’ЄКТ підприємницької діяльності – ЮРИДИЧНА ОСОБА
В процесі своєї діяльності підприємець повинен сплачувати близько 20 основних та 15 місцевих податків. Основними з них є податок на прибуток, акцизний збір та податок на додану вартість.
Податок на прибуток підприємства – один з основних прямих податків, який повинен сплачувати підприємець. Податок на прибуток, що його повинно сплачувати підприємство за результатами діяльності в цілому, розраховується за даними бухгалтерського обліку даного підприємства. Об'єктом оподаткування є прибуток, який визначається як різниця між валовим доходом і валовими витратами (з урахуванням амортизаційних відрахувань), що були отримані підприємством на протязі певного періоду. Величина податку на прибуток (ПП(заг)), що його повинно сплатити підприємство за результатами діяльності в цілому протягом певного часу, розраховується за формулою (6.1):
(6.1)
де ВД – валовий дохід (виручка) підприємства за визначений період, грн.;
ВВ – валові витрати підприємства за той же період часу, включаючи амортизаційні відрахування, грн.;
λ – ставка податку на прибуток, у %. З 2006 року λ=25%.
Розрахуємо величину податку на прибуток, який повинен сплатити підприємець за перший, другий, третій та четвертий квартали. Вихідні дані для виконання завдання представлені у табл. 6.1 [10].
Таблиця 6.1 – Початкові дані для розрахунку податку на прибуток
При виборі дати фіксації валового доходу та валових витрат обирають дату, яка настала раніше: для валових витрат – це або дата оприбуткування матеріалів на складі підприємства або дата списання коштів з рахунку підприємства за отримані матеріали, для валового доходу – або дата відвантаження продукції замовнику або дата надходження грошей за відвантажену продукцію. Розрахунок величини податку на прибуток підприємства за чотири квартали представлено в табл. 6.2.
Таблиця 6.2 – Розрахунок податку на прибуток підприємства (грн.)
У випадку, якщо продукція відвантажена, однак гроші на рахунок підприємства ще не надійшли, у підприємства можуть виникнути складності, пов'язані з тим, що дата (а отже, і подія) настання валового доходу уже є, однак реальних коштів ще немає, а відповідно, і немає джерел сплати податку на прибуток.
Підприємство може зменшити величину податку на прибуток у певному періоді в тому випадку, якщо зменшить величину валових витрат за цей період (що не завжди є можливим), або якщо змістить дату настання валового доходу на наступний звітний період.
Податок на додану вартість (ПДВ) – один із найголовніших непрямих податків. Об'єктом оподаткування є операції з продажу товарів, робіт, послуг, ввезення товарів в Україну. Базою оподатковування є вільні ринкові ціни (ціна виробу, в якій враховується акцизний збір, що запроваджується державою для певних видів товарів).
Розрахуємо податок на додану вартість на основі вхідних даних, представлених в табл. 6.3 [10].
Таблиця 6.3 – Початкові дані для розрахунку податку на додану вартість
Розрахунок величини податку на додану вартість можна здійснювати за такими кроками.
1-й крок: підприємець для організації виробництва купує матеріали. Продавець матеріалів виписує йому рахунок, у якому вказує суму платежу і величину ПДВ (ця величина є податковим кредитом, який надає підприємство державі у зв'язку з придбанням матеріалів для своєї діяльності), що розраховується за формулою (6.2):
ПДВ = Цв · β, (6.2)
де Цв – вільна ринкова ціна виробу, грн.;
β – ставка податку на додану вартість. З 2006 року β=20%.
Окрім того, підприємцю виписується рахунок за куповані матеріали (СМ) на суму вартості купованих матеріалів та нарахованої величини ПДВ. Результати розрахунків представлені у табл. 6.4.
Таблиця 6.4 – Розрахунок податкового кредиту підприємства
2-й крок: визначається дата виникнення податкового кредиту. Датою виникнення податкового кредиту є одна з подій, що відбулася першою:
а) дата виписки податкової накладної;
б) дата списання коштів з рахунку.
Отже, датою настання податкового кредиту є:
Операція а: 13.01 – дата списання коштів з рахунку;
Операція б: 10.02 – дата списання коштів з рахунку;
Операція в: 11.03 – дата виписки податкової накладної.
3-й крок: підприємець виробляє певні вироби, додаючи до раніше куплених матеріалів нову вартість. Тоді нові вироби будуть мати вільну ринкову ціну (). Ці вироби підприємець реалізує на ринку. Він розраховує величину податку на додану вартість на виготовлені товари (ця величина є податковим зобов'язанням підприємства). Далі підприємець виписує покупцю рахунок на суму вільної ринкової ціни та величини ПДВ, яка і є ціною реалізації виробів (Цр). Розрахунок вільної ринкової ціни виготовлених виробів, податкового зобов'язання та ціни їх реалізації представлено в табл. 6.5.
Таблиця 6.5 – Розрахунок вільної ринкової ціни виготовлених виробів, податкового зобов'язання та ціни їх реалізації
4-й крок: визначається дата виникнення у підприємця податкових зобов'язань. Датою виникнення податкових зобов'язань вважається подія, що протягом податкового періоду сталася раніше (в цей момент у підприємця виникають податкові зобов'язання):
а) дата відвантаження готової продукції покупцю;
б) дата отримання коштів на рахунку підприємства.
Таким чином датою настання податкового зобов'язання є:
Операція а: 2.01 – дата отримання коштів;
Операція б: 12.02 – дата відвантаження готової продукції;
Операція в: 12.03 – дата отримання коштів.
5-й крок: розраховується величина ПДВ, яка реально повинна бути сплачена підприємцем. Вона визначається як різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом.
Згідно із вказаним завданням ми повинні розрахувати ПДВ за двома методами: методом настання податкового зобов’язання в момент отримання коштів на рахунок (так званим касовим методом) та методом настання податкового зобов’язання в момент відвантаження продукції. Різниця методів полягає у різній даті настання податкового зобов’язання. У табл. 6.6 представлено дати настання податкового зобов’язання підприємства за двома методами.
Таблиця 6.6 – Дата настання податкового зобов’язання
Розрахунок реальної величини ПДВ за двома методами по кожній операції за всі місяці представлено в табл. 6.7.
Таблиця 6.7 – Розрахунок реальної величини ПДВ
продолжение
--PAGE_BREAK--