Облік, аудит та аналіз формування та розподілу прибутку на прикладі ХФ ВАТ Свемон-Волинь

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра обліку та аудиту
МАГІСТЕРСЬКАРОБОТА
Облік і аудит формування та розподілу прибутку на прикладі Хмельницької філії ВАТ „Свемон-Волинь”, м. Хмельницький
МРОА.04089.02.00
Студент групи _______ ____ Д.В. Богнен

ОАм-04-1 (підпис) (дата)
Керівник роботи

канд. екон. наук _______ ____

доцент (підпис) (дата) В. В. Пухальський
До захисту допустити

Завідувач кафедри

д-р екон. наук, _______ ____

професор (підпис) (дата) М. П. Войнаренко
2009

Анотація
Тема магістерської роботи: Облік і аудит формування та розподілу прибутку на прикладі Хмельницької філії ВАТ „Свемон-Волинь”, м. Хмельницький.

Випускник магістратури: Богнен Дмитро Вікторович.

Керівник: Пухальський Вадим Валентинович.

Робота написана на: 218 сторінках, містить 24 додатки, 20 рисунків, 31 таблицю.

Магістерськаробота присвячена вивченню особливостей обліку операцій пов’язаних з формуванням та розподілом прибутку на Хмельницькій філії ВАТ„Свемон-Волинь”,порядку документального відображення таких операцій, а також дослідженню удосконалення методичних, організаційних і правових засад організації бухгалтерського обліку, аудиту та аналізу формування та розподілу прибутку на підприємстві.

В роботі досліджено сутність та основні економічні визначення прибутку, здійснено огляд чинного нормативно-правового забезпечення обліку формування та розподілу прибутку, розглянуто діючу українську практику формування та розподілу прибутку. Здійснено аналіз фінансово-господарської діяльності ХФ ВАТ «Свемон-Волинь» та детально розглянуто документальне оформлення та порядок відображення операцій з формування та розподілу прибутку на об’єкті дослідження. Обґрунтовано рекомендації щодо удосконалення обліку розподілу прибутку в частині їх відображення в бухгалтерському обліку.Також приділена увага вивченню необхідності впровадження на підприємстві служби внутрішнього аудиту та системи проведення аналізу формування і розподілу прибутку.

Дипломна робота складається із трьох розділів:

теоретичні основи обліку формування та розподілу прибутку;

облік формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон-Волинь»;

удосконалення обліку, аудиту та аналізу формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон-Волинь».


21.06.09 /Д. В. Богнен/

–

З М І С Тс.
Вступ………………………………………………………………………………….6

1 Теоретичні основи обліку формування та розподілу прибутку…...……………8

1.1 Прибуток як економічна категорія та результат діяльності підприємства. …………………………………………………………………..8

1.2 Огляд нормативно–правового забезпечення обліку формування та розподілу прибутку в Україні………………………………………………...21
1.3 Загальні підходи до формування та розподілу прибутку………………31

2 Облік формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»………………………………………………………………………..……51

2.1 Характеристика та аналіз діяльності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»…….51

2.2 Облік доходів………………………………………………………...……..63

2.3 Облік витрат……………………………………………………………….72

2.4 Облікформування фінансових результатівта розподілу прибутку…...83

3 Удосконалення обліку, аудиту та аналізу формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» ………………………………………………...….92

3.1 Пропозиції щодо покращення обліку розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» …………………………………………………………….92

3.2 Пропозиції щодо вдосконалення аудиту на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»…………………………………………………………………...……98

3.3Пропозиції щодо удосконалення аналізу формування і розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь……………………………………118

Висновки…………………………………………………………………..………145

Перелік посилань……………………………………………………………….…149

Додаток А Баланс ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки………..…..154

Додаток Б Звіт про фінансові результати ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки……………………………………………………………….………….158

Додаток В Звіт про рух грошових коштів ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки……………………………………………………………………….….162

Додаток Г Звіт про власний капітал ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки………………………………………………………………………………...166
Додаток Д Примітки до річної фінансової звітності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки……………………………………………………………...….170

Додаток Е Статут ВАТ «Свемон–Волинь» ………………………………......…180

Додаток Ж Витяг з Протоколу загальних зборів акціонерів..…………………183

Додаток К Видакова накладна…………………………………………………...184

Додаток Л Акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг)…..…185

Додаток М Картка рахунку 701 «Доходи від реалізації готової продукції»…............................................................................................................186

Додаток Н Журна–ордер і головна книга по рахунку 701 «Доходи від реалізації готової продукції» ………………………………………………………………..187

Додаток П Оборотно–сальдова…………………………...……………………...189

Додаток Р Акт на списання матеріалів ТМЦ……………………………………192

Додаток С Відомість нарахування заробітної плати…………………………....193

Додаток Т Табель з обліку використання робочого часу та особовий рахунок………………………………………………………………………….…194

Додаток У Відомість нарахування зносу…………………………………….….196

Додаток Ф Калькуляція…………………………………………………………..199

Додаток Х Головна книга (залишки) по рахунках 90, 91, 92……………….….201

Додаток Ц Рух прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки……………………………………………………………………………..…204

Додаток Ш Звіт про основні показники діяльності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки………………………………………………………………....206

Додаток Щ Звіт по виконанню кошторису загально виробничих витрат ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки…………………………...………………208

Додаток Ю Розшифровка джерел прибутку ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки……………………………………………..……………………..210

Додаток Я Пояснююча записка до річної фінансової звітності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» за 2007–2008 роки………………………………….....……..212

Додаток 1 Подактова накладна……………………………………………..……218
ВСТУП



Актуальність теми. Стимулювання розвитку підприємництва –основне завдання прибутку в економіці з ринковими відносинами. Тільки завдяки одержанню прибутку розвиватиметься підприємство. У сукупності це свідчитиме про те, що відбувається економічне зростання держави. Економіка не може бути стаціонарною, тому що замість прогресу може бути тільки один інший, протилежний напрям – занепад. Щоб цього не сталось, варто дати можливість підприємствам забезпечувати себе фінансовими ресурсами і одержувати достатні прибутки з метою досягнення високих фінансово–економічних результатів на всіх рівнях економіки в країні.

Прибуток – це кінцевий фінансовий результат від здійснення підприємством підприємницької діяльності, який є приростом усього фінансового потенціалу суб’єкта господарювання. Прибуток, зокрема, є видом фінансових ресурсів підприємства. Тому актуальність проблеми формування і розподілу прибутку підприємств не викликає сумнівів і потребує дослідження як в теоретичному, так і практичному аспектах.

Вся перспективна і поточна діяльність підприємства спрямована на отримання прибутку для забезпечення свого існуючого стану чи подальшого розвитку. Тому одним з найголовніших аспектів в управлінні підприємством є отримання своєчасної повної та достовірної інформації про фактори, що впливають на розміри прибутку та напрямки його використання. Інформаційною базою для такого контролю служить саме бухгалтерський облік. Саме з облікових рахунків та регістрів управлінський персонал підприємства отримує інформацію про обсяги та джерела надходження доходів, напрямки витрат, формування та використання прибутку.

Обсяг реалізації, рівень прибутковості залежать від виробничої, збутової, постачальницької, маркетингової і фінансової діяльності підприємства. Облік формування та розподілу прибутку повинне охоплювати всі галузі діяльності підприємства, бо якщо при відображенні в обліку дещо випаде з уваги, тоді неминуче виникнення у цій ланці “вузького місця”, тобто зривів, неузгодженості.

Метою даної роботи є вивчення теоретичних та практичних аспектів обліку і аудиту формування і розподілу прибутку і розробка на цій підставі пропозиції щодо введення аналізу формування і розподілу прибутку.

Виходячи з поставленої мети визначено наступні завдання:

проаналізувати основні визначення прибутку як економічної категорії, та систематизувати наявні підходи до визначення категорії;

опрацювати діючу нормативну базу формування і розподілу прибутку;

вивчити теоретичні аспекти формування і розподілу прибутку підприємств;

проаналізувати поточні економічні показники господарської діяльності досліджуваного підприємства;

проаналізувати діючу практику обліку формування і розподілу прибутку підприємства;

надати рекомендації щодо введення системи аудиту тааналізу формування та розподілу прибутку на досліджуваному підприємстві.

Предметом дослідження виступає облік та аудит формування і розподілу прибутку підприємства.

Об’єктом дослідження є Хмельницька філія віткритого акціонерного товариства «Свемон–Волинь» (далі – ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»), що виконує будівельно–монтажні роботи, а також здійснює торгівельну діяльність залізобетонними виробами з метою отримання прибутку.

Результати дослідження можуть бути використані у процесі формування стратегії формування та розподілу прибутку. Реалізація пропозицій автора сприятиме розвитку аналітично–облікового апарату підприємства та зможе допомогти віднайти наявні резерви та шляхи збільшення прибутку.

Магістерська робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних літературних джерел та додатків. У першому розділі наведено визначення прибутку, як економічної категорії, опрацьовано діюче нормативно–правове забезпечення проаналізовано теоретичні основи формування та використання прибутку на підприємстві. В другому розділі проводиться аналіз стану фінансово–господарської діяльності ХФ ВАТ „Свемон–Волинь” та дана оцінка діючої на підприємстві системи бухгалтерського обліку формування і розподілу прибутку. У третьому розділі наводяться методологічні та організаційні пропозиції щодо побудови ефективних моделей аудиту та аналізу формування і розподілу прибутку, а також удосконалення самої системи обліку розподілу прибутку.

1 Теоретичні основи обліку формування та розподілу прибутку

Прибуток як результат діяльності підприємства. Основні підходи до визначення категорії

Прибуток є одним з узагальнюючих оціночних показників діяльності підприємств (фірм).

Економісти використовують поняття «прибуток» для вираження різниці між доходом підприємства і його витрат. Прибуток виступає як перевищення доходів від продажу товарів (послуг) над зробленими витратами (капіталом).

В сучасній економічній літературі сутність прибутку тлумачиться по–різному. Так, англійські економісти стверджують, що прибуток — це різниця між виручкою, отриманою від продажу продукції, і повними альтернативними факторними витрата­ми, пов'язаними з виготовленням цієї продукції. В економічній енци­клопедії за редакцією Л. Абалкіна прибуток характеризується переви­щенням доходів від продажу товарів і послуг над затратами на вироб­ництво і продаж цих товарів. Такі визначення, однак, розкривають лише кількісний бік даної категорії за різними методиками, але не зачіпають важливішої для з'ясування сутності якісної сторони.

У марксистській економічній літературі від часів К. Маркса доміну­вало визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості. З кількісного боку прибуток є різницею між ціною продажу товару і затратами капіталу на його виробництво. Як перетворена форма доданої вартості прибуток на практиці є породженням всього авансова­ного капіталу, усіх факторів виробництва. Такими факторами за сучас­них умов західна економічна наука називає працю, капітал (засоби ви­робництва), землю, діяльність управлінського персоналу з організації виробництва, підприємницьку діяльність, а також ризик, інформацію, час. На відміну від цього, марксистська політична економія стверджу­вала, що прибуток формується лише в результаті експлуатації найма­ної праці капіталом. Кожен погляд є певною мірою однобічним. Крім того, визначення прибутку як перетвореної форми додаткової вартості, хоча й підкреслює зв'язок цієї категорії з доданою вартістю (і та­ким чином фіксує основне джерело прибутку), але є некомплексним, а отже, розкриває зміст прибутку недостатньо [28, c.132].

Насправді прибуток створюється не лише працею найманих робіт­ників у сфері матеріального виробництва. До працівників також нале­жать великий штат менеджерів різних ланок (вищої, середньої, нижчої), наукові працівники, спеціалісти, зайняті збором, обробкою і наданням інформації, функціонуючий капіталіст.

Засоби виробництва, земля, як зазначалося, самі собою прибутку не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, що витрачається на покра­щення якості землі, її родючості. Стосовно засобів виробництва, то за сучасних умов значної фондоозброєності, енергоозброєності праці, ні пра­ця, будучи відокремленою від засобів виробництва, ні засоби виробниц­тва, відокремлені від праці, прибутку не створюють. У процесі їх поєд­нання виникає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект, який створює видимість створення прибутку самими засобами виробництва.

Оскільки без засобів виробництва синергічний ефект неможливий, власники цього фактора, за умов сучасного виробництва також привласнюють частину прибутку. Додану частину при­бутку вони повинні привласнювати у випадку виконання функцій підприємця. У такому контексті прибуток можна вважати результа­том дії (точніше, взаємодії) багатьох факторів. Якщо підприємець не привласнює частку прибутку у вигляді підприємницького доходу, він, за словами американських економістів Кемпбелла Р. Макконнелла і Стенлі Л. Брю переорієнтує свої зусилля з цього напряму діяльності на інший, більш привабливий, або навіть відмовиться від ролі підприємця заради одержання зарплати або платні [28, c.134].

Ще більший синергічний ефект виникає у випадку поєднання інших факторів виробництва, зокрема діяльності підприємців або вищих ме­неджерів щодо впровадження досягнень науково–технічного прогресу у виробництво, вмілого керівництва, маркетингової діяльності тощо. Тому з якісного боку категорія, прибуток, також виражає відносини економіч­ної власності між власниками і найманими працівниками з приводу його створення.

Ця нова продуктивна сила створює враження про самостійну роль у створенні прибутку таких факторів, як ризик. Насправді, кожен із них реалізується через сукупну дію інших факторів (підприємницьку діяль­ність, процес управління), але самостійної ролі у створенні прибутку не відіграє.

Отримання прибутку в ринкових умовах є головною метою і вирі­шальним мотивом виробництва. Всі інші цілі (підвищення ефективності виробництва, стабільні темпи зростання та ін.) є похідними від неї. Вна­слідок цього прибуток є найважливішим критерієм ефективності сучасного виробництва, будь–якої підприємницької діяльності.

Важливо й те, що у прибутку втілена уже реалізована у товарі або послузі додаткова вартість, а процес такої реалізації здійснюється за межами безпосереднього виробництва — у сфері обміну.

На основі вищезазначеного доцільно дати таке коротке політекономічне визначення сутності прибутку: це перетворена форма додаткової вартості, що виражає відносини економічної власності між найманими працівниками та власниками щодо створення та реалізації додатко­вої вартості.

Розгорнене визначення категорії «прибуток» має враховувати те, що його отримання уособлює основну мету діяльності підприємства в ринкових умовах, кожного підприємства зокрема, наявність синергічного ефекту як важливого джерела прибутку тощо. З урахуванням цього більш повно прибуток можна визначити так: це головна мета діяльності підприємства, що реалізуєть­ся у процесі виробництва та реалізації товарів і послуг з використан­ням найманої праці, діяльності самих підприємців, отримуваного си­нергічного ефекту від взаємодії найманих працівників із засобами ви­робництва, а також виражає певну сукупність відносин економічної власності при здійсненні названих видів діяльності та праці [28, c.134].

Основними формами існування прибутку є середній прибуток (який привласнюють дрібні та середні підприємства), монополь­ний прибуток (привласнюють монополії, у т. ч. групові монополії або концерни), прибуток транснаціональних корпорацій і транснаціональ­них банків (як різновид монопольного прибутку), прибуток державних підприємств та ін.

Джерелом монопольного прибутку, як зазначалось, є не лише екс­плуатація найманої праці на монополістичних підприємствах та інші похідні джерела, але й привласнення частини додаткової вартості, ство­реної на підприємствах немонополізованого та державного секторів, частина додаткового продукту, створеного дрібними товаровиробника­ми, частина доходів споживачів та ін.

Частину прибутку вилучає держава (в особі центральних і місцевих органів влади), певна його частка йде на виплату дивідендів, відсотків за банківські кредити. За сучасних умов деяку (зазвичай, незначну) частку прибутку привласнює частина тих висококваліфікованих най­маних працівників, яка придбала певну кількість акцій.

Всі названі форми прибутку є одним із різновидів валового прибутку суспільства. Останній створюєть­ся, передусім, додатковою працею працівників у всіх сферах народного господарства й усіх сферах суспільного виробництва (насамперед, у без­посередньому виробництві). В узагальнюючому кількісному вимірі він дорівнює загальній сумі прибутку, отриманій всіма фірмами (у т. ч. підприємствами), компаніями різних сфер і галузей економіки. Із суто кількісного боку він представляє собою різницю між виторгом від реа­лізації товарів і їхньою собівартістю. З суми валового прибутку підприєм­ство сплачує державі податки, відсотки за взяті кредити, ренту, штра­фи та ін.

Після їх сплати на підприємстві залишається чистий прибуток, частка якого капіталізується (спрямовується на розширене відтворен­ня), йде на поповнення резервного фонду, акціонерні компанії виплачу­ють дивіденди, створюють преміальні фонди тощо.

Частиною валового прибутку підприємства є підприємницький дохід. Щодо джерел та величини цього доходу в економічній літературі існу­ють різні погляди. Вперше таку спробу здійснив німецький економіст Й. Тюнен. Він визначав підприємницький дохід як різни­цю між величиною валового прибутку від ділової операції та виплатами: а) відсотка на інвестований капітал; б) за управління; в) страхової премії за обчислювальні втрати через ризик. Загалом дохід підприєм­ця він розглядав як дохід за прийняття на себе ризиків.

А. Тюрго стверджував, що прибуток на капітал (надлишок над ви­тратами виробництва) розпадається на підприємницький дохід: оплату праці, ризику й уміння капіталіста, земельну ренту. Капіталісту як влас­нику капіталу належить, на його думку, рента (землевласнику — зе­мельна рента), а також винагорода за безпомилковий вибір об'єкта вкла­дення капіталу, мистецьке управління підприємством та турботи інвес­тора. Ця частка відповідає величині позичкового відсотка.

А. Сміт розглядав величину винагороди управляючих залежно від кількості, складності їхньої праці та нагляду й управління. Прибуток, на його думку, належить промисловому капіталу, який залишається після сплати ренти землевласнику і позичкового відсотка банкіру. Прибуток, що залишається після цього, і є підприємницьким доходом. У даному разі А. Сміт виступав проти того, щоб називати прибуток іншим видом заробітної плати за управління підприємством (особли­во це видно тоді, коли власник наймає управляючого, але сам привлас­нює прибуток).

Д. Рікардо ввів поняття «підприємницький відсоток», під яким ро­зумів різницю між грошовим еквівалентом майбутньої кінцевої про­дукції й сумою виплаченої заробітної плати, причому такий відсоток є результатом «розриву у часі», тобто очікувань підприємця.

Дж. Мілль прибуток підприємця розглядав як:

1) плату за ризик;

2) винагороду за утримання від негайного витрачання свого капіталу;

3) плату за працю та мистецтво контролю над виробництвом.

Згідно з теорією К. Маркса підприємницький дохід є частиною при­бутку, що залишається у власності функціонуючого капіталіста після сплати відсотка за взятий у позику капітал. Цей капітал витрачається на купівлю засобів виробництва і робочої сили, яка у процесі виробниц­тва створює додаткову вартість (прибуток). Частину прибутку капіталіст віддає банкірові за користування кредитом. Так відбувається поділ ка­піталу на капітал–власність і капітал–функцію. Спочатку такий поділ стосується лише позичкового капіталу, але з розвитком кредитування та акціонерної власності поділ прибутку на відсоток і підприємниць­кий дохід набуває загального характеру. Нині основними формами підприємницького доходу є дивіденд, засновницький прибуток, плата за участь у роботі керівних органів великих акціонерних компаній тощо [28, c.134].

Найлогічніше підприємницький дохід розглядати як плату за підприємницьку діяльність, за виконання основних функцій підприємця. Кількісно він у функціонуючого капіталіста вимірюється як різниця між валовим прибутком підприємства і сплатою податків та інших платежів у бюджет, дивідендів акціонерам акціонерної компанії, від­сотків за кредити та ін. Проте підприємницький дохід не може розгля­датися як плата за ризик, за очікування, оскільки вони є витратами психічної, нервової енергії та входять складовими до управлінської праці.

Слід врахувати й те, що вищі менеджери гігантських компаній самі частково стають їхніми власниками, виконуючи функції управління, беруть участь у формуванні новоствореної вартості, отримуючи плату за свою працю як із необхідного, так і з додаткового продукту. Якщо величина цієї плати перевищує обсяги витраченої ними кількості та якості праці (управлінська праця надзвичайно складна), вони водно­час, виступають у ролі експлуататорів. У сучасній економічній літера­турі прибуток розглядають як дохід від використання факторів вироб­ництва, в тому числі як плату за ризик, невизначеність результатів підприємницької діяльності.

Також, в економічній літературі зустрічається поняття нормального прибутку. Нормальний прибуток — це той мінімальний прибуток, що повиннен заробити підприємець, якщо він хоче залишитися у своєму бізнесі і продовжувати діяльність. Це — плата за виконання підприємницьких функцій [17, c.202].

Поняття «нормальний прибуток» часто використовують для позначення альтернативних (неявних) витрат капіталу фірми. Нормальний прибуток — це прибуток, від якого власник фірми відмовляється, використовуючи свої власні ресурси у своїй фірмі, але який він міг би одержати, вкладаючи свої ресурси в іншу справу.

Економісти включають нормальний прибуток у неявні платежі (витрати), щоб одержати ресурси підприємства в даній галузі. Нормальний прибуток повинний бути досить високої, щоб існуючі підприємства залишалися в даній галузі, і досить низьким, щоб нові підприємства не входили в цю галузь. Він відбиває неявний фактор витрат, що виробник визначає собі за можливість керувати. Цей фактор відображає власну вартість виконання управлінської праці в даній галузі.

У західній економічній літературі також розрізняють бухгалтер­ський прибуток, який визначають як різницю між доходами від продажу товарів і послуг і бухгалтерськими витратами (або явними витратами, що йдуть на оплату робочої сили, придбання основного та оборотного капіталу, оренду землі, транспортних і комунальних послуг, відсотків за кредит та ін.) й економічний прибуток — різницю між зовнішніми і внутрішніми витратами (заробітна плата, яку б міг отримувати нинішній власник компанії, працюючи в іншому місці, банківські депозитні відсотки які він втратив інвестуючи гроші в поточний проект). Економічний прибуток також визначають як різницю між сукупними доходами і сукупними витра­тами (з урахування альтернативних витрат). Найкраще відмінність понять економічний прибуток охарактеризує рисунок 1.1.

/>--PAGE_BREAK--

Рисунок 1.1 – Економічний та бухгалтерський прибуток фірми
Категорія «прибуток», як і всі інші економічні категорії, має істо­ричний характер, який, по–перше, полягає в тому, що вона з'являється лише за капіталізму (як перетворена форма доданої вартості), по–друге, в конкретизації категорії «прибуток» у процесі еволюції самого капіталістичного способу виробництва. Так, на нижчій стадії розвитку капіталізму типовим був середній прибуток, на вищій — монопольно високий прибуток.

Щодо прибутку в економічній теорії є різні погляди (кон­цепції). Вони різняться не лише поглядами на суть категорії, а й поглядами на джерела прибутку.

Першою спробою пояснити природу прибутку в політичній економії була теорія меркантилістів. Виходячи з суто зовнішньо–верхового сприйняття дійсності, вони вважали, що прибуток виникає у сфері обігу, у зовнішній торгівлі внаслідок продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили. Зовніш­ня торгівля, на думку представника меркантилізму Томаса Мана, приносить користь трьох видів: користь державі, при­буток купцю, доходи королю.

Фізіократи, які прийшли на зміну меркантилістам, перенес­ли проблему одержання прибутку із сфери обігу в сферу вироб­ництва, однак вони вважали, що прибуток створюється лише в землеробстві, бо тут досить наочно видно, як вплив сил приро­ди веде до зростання споживних вартостей понад витрати ви­робництва (посіяно навесні одну кількість зерна, зібрано восе­ни значно більше) [39, c.138].

Вперше науковий підхід до з'ясування сутності прибутку здійснили класики політичної економії — А. Сміт і Д. Рікардо. Так, А. Сміт при визначенні вартості працею стверджував, що одна час­тина створеної робітниками вартості йде на оплату їхньої заробітної пла­ти, інша — на оплату прибутку підприємств. Водночас А. Сміт розгля­дав прибуток як дохід, що служить винагородою капіталісту за послуги капіталу (тобто засобів виробництва). Він не зміг узгодити ці супереч­ливі погляди, об'єднати їх у цілісну концепцію прибутку. Цей синтез, на нашу думку, полягає у тому, що джерелом прибутку є, насамперед, праця найманих працівників, а також праця підприємця (управлінська, організаторська). Засоби праці самі по собі прибуток не створюють, але у процесі їх техніко–економічного поєднання з найманою працею вини­кає нова продуктивна сила, так званий синергічний ефект.

Д. Рікардо не з'ясовував проблему джерел прибутку, ототожнював додаткову вартість і середній прибуток, не помітив суперечності між визначенням її величини залежно від величини капіталу (про що ствер­джує зміст закону середньої норми прибутку) і рівнем продуктивності праці (про що говорить зміст закону вартості). Водночас він робив вис­новок, що зміна прибутку залежить від зміни заробітної плати. Зокре­ма, при зростанні продуктивності праці знижується, на його думку, вартість засобів існування, а це призводить до зменшення заробітної плати і зростання прибутків.

Французький економіст Ж.Б. Сей на початку XIX ст. стверджував, що засобам виробництва (які він ототожнював із капіталом) притаман­на самостійна продуктивність, незалежна від продуктивності праці. Цю самостійну продуктивність капіталу привласнює, на його думку, капі­таліст у формі прибутку.

Близькою за змістом до теорії продуктивності капіталу є теорія трудового доходу підприємців, яку започаткував англійсь­кий економіст Дж. Мілль і яку поділяли такі відомі економісти XIX ст. як Ф.Бастіа, Мак–Куллох, А.Маршалл та інші. Згідно з цією теорією підприємці утворюють особливу групу трудящих. Вони, як і робітники, виконують соціально необхідні функції: робітники — функції виконавців, підприємці — функції органі­заторів. І перші, і другі за свою працю отримують справедливу винагороду: робітники – заробітну плату, підприємці – при­буток. Отже, прибуток як трудовий доход підприємців є лише іншою назвою заробітної плати.

Досить оригінальною теорією прибутку була теорія утри­мання, з якою виступив у середині XIX ст. англійський еко­номіст Н. Сеніор. Він стверджував, що підприємці заради ви­робництва й нагромадження жертвують своїм добробутом, утри­муючись від повсякденного використання коштів на особисте споживання, виявляють бережливість тощо і завдяки цьому от­римують прибуток [28, c.132].

У другій половині XIX ст. американський економіст Дж. Бейте Кларк обґрунтував теорію «граничної продуктивності». На його думку, кож­ний фактор, у т. ч. і капітал (засоби виробництва) має свою специфічну продуктивність, що вимірюється «граничним продуктом» даного чин­ника. Під останнім він розумів приріст продукції, що отримується від останньої, найбільш продуктивної продукції даного фактора. Ілюстру­ючи цей висновок, він наводить приклад із 5 робітниками. Перший з них виробляє продукції на 10 доларів, другий — на 8, третій — на 6, четвертий — на 4 і п'ятий — на 2 долари. Вартість граничного продук­ту праці в даному випадку становить 2 долари; вона одночасно і визна­чає величину заробітної плати робітників, яка для них всіх становити­ме 10 дол. Водночас новостворена вартість становить 30 дол. (10 + 8 + 6 + 4 + 2). Різниця між цими величинами (сукупною зарплатою і ново–створеною вартістю) становить 20 дол. і є прибутком для капіталіста.

Помилковість цієї теорії, як і концепції Ж.Б. Сея, полягає у твер­дженні про наявність специфічної продуктивності капіталу, про вста­новлення величини заробітної плати залежно від вартості граничного продукту працівника. Водночас позитивним моментом концепції Дж. Бейтса Кларка є положення про те, що одним із джерел прибутку є виконання підприємцем своїх функцій щодо координування праці та капіталу, сприяння вдосконаленню процесу виробництва, розвитку тех­ніки. Безперечно, що ці функції є продуктивною працею і їх виконання заслуговує на винагороду. Найважливішими у даному випадку є питан­ня про величину цієї нагороди.

Цю теорію за сучасних умов підтримує американський економіст Е. Денісон та інші економісти. Е. Денісон, зокрема, дає кількісні обґрунту­вання участі найважливіших факторів (у т. ч. освіти, науки) у створенні національного доходу і привласненні відповідної частини цього доходу. Значного поширення серед західних учених набула неокласична теорія прибутків. Розрізняючи бухгалтерський (різниця між валовими дохами і бухгалтерськими витратами виробництва) й економічний прибуток (різниця між валовими доходами й економічними витратами), вони вва­жають останню предметом економічної теорії. Економічні витрати по­в'язуються з «витратами втрачених можливостей» і «прихованими ви­тратами», які, у свою чергу, поєднуються з принципами концепції гранич­ної корисності. Внаслідок цього витрати втрачених можливостей будь–якого фактора виробництва стають доходом, який він (фактор) міг би отримати у випадку найкращого альтернативного застосування.

Поняття «витрати втрачених можливостей» і «приховані затрати» нерідко ототожнюються. Під прихованими затратами, що приносять додатковий дохід (хоч він і не фіксується в бухгалтерській звітності), розуміють максимальну винагороду капіталіста (максимальний відсо­ток, ренту, заробітну плату, прибуток), яку він міг би отримати за свою працю, капітал, природні ресурси у тому випадку, коли б вони були використані іншим підприємцем. Економічний прибуток менший за бухгалтерський на величину прихованих затрат, а в економічні витра­ти входять як явні, так і приховані витрати компанії.

Залежно від типу конкуренції, що панує на ринку (і, насамперед, «досконалої» та «недосконалої»), розрізняють нульовий і ненульовий прибуток. Нульовий, або нормальний прибуток існував за умов доско­налої конкуренції (за умов відсутності впливу монополій або олігополій на ціни, будь–яких обмежень), економічної рівноваги. Його роз­міри визначаються величиною затрат, які здійснює підприємець внаслі­док неальтернативного використання виробничих факторів, тобто вміне–них витрат. За наявності такої конкуренції кожен фактор виробницт­ва, на думку неокласиків (американських економістів М. Бредлі, Д. Фасфельда та ін.), приносить своєму власнику дохід, який вимірюється «ви­тратами втрачених можливостей», а компанія відшкодовує всі свої еко­номічні витрати (явні та приховані).

Нульовий прибуток розгядається західними вченими або як сукуп­ний дохід підприємця від усіх факторів, які є у його власності (відсоток за авансований капітал, плата за його працю, винагорода за ризик, рента за природні ресурси, тобто відшкодування всіх прихованих витрат ви­робництва), або лише як частину прихованих витрат компаній, пов'язаних із підприємницькою діяльністю, застосуванням його здібностей. Завдяки підприємницькій діяльності регулюється діяльність усіх інших факторів (капіталу, землі та праці), здійснюється пошук нових альтер­натив, впроваджується нова техніка, розробляються нові види вироб­ництва тощо. Така діяльність підприємця є, безперечно, продуктивною працею і заслуговує на винагороду, рівень якої, на думку авторів кон­цепції, становить нормальний (нульовий) прибуток і спонукає людей до підприємницької діяльності. Отже, нормальний прибуток не є надлиш­ком доходів над витратами, а ціною капіталу (або витрат втрачених можливостей капіталу) і підприємницької діяльності. При наявності досконалої конкуренції граничний дохід кожного фактора виробницт­ва дорівнює його граничним витратам, тобто компенсується тією ціною, яку виплачують за певний фактор.

Якщо зіставити нульовий прибуток з відповідною категорією марк­систської політичної економії, то він є середнім прибутком, який при­власнює кожний капіталіст пропорційно величині його індивідуально­го капіталу в сукупному суспільному капіталі.

За умов недосконалої конкуренції прибуток набуває форми «ненульової», «чистої», «диференціальної», «чистої економічної» та ін. Ненульовий, або чистий, прибуток є надлишком над нормальним прибутком, або наддохід над всіма витратами, тобто явними і прихованими. На думку неокласиків, чистий економічний прибуток виникає за умов на­явності на ринку монополії і встановлення нею високої ринкової ціни, застосування реклами, патентів, диференціації продукції та інших ме­тодів нецінової конкуренції, а його величина залежить від ступеня кон­тролю фірми над пропозицією певного товару, його ціною та інших факторів. Він є результатом перерозподілу доходів споживачів, своєрід­ною премією, отриманою за їхній рахунок. Водночас вони стверджують про незначні розміри чистого економічного прибутку.

Ще одним варіантом теорій прибутку є концепція «ризикового» прибутку, автором якої є американський економіст Ф. Найт. Джере­лом цього прибутку називається діяльність підприємців за умов ризи­ку і невизначеності, що притаманні недосконалій конкуренції. Його привласнення розглядається як винагорода кмітливим капіталістам за подолання невизначеності. При цьому виділяється два види ризику: 1) вичислюваний (збитки від нього визначаються витратами страху­вання) і 2) непередбачуваний, невичислюваний. Концепція ризикового прибутку є необґрунтованою, оскільки ризик не є самостійним факто­ром виникнення прибутків, він виявляється через інші реальні факто­ри. Зокрема, чистий прибуток може бути платою за здійснення підприєм­цем нововведень, впровадження в компанії передових досягнень нау­ково–технічного прогресу, що підпадає під концепцію «функціонально­го прибутку» американського вченого Й. Шумпетера. Цей вид прибут­ку справедливо вважається тимчасовим, оскільки він зникає у випадку впровадження нововведень конкурентами. Але його джерело пов'язуєть­ся з працею підприємця, що відповідає критеріям науковості.

Маркс розробив свою теорію прибутку, яка значною мірою перекликалася з поглядами представників класичної політичної економії (спиралася на трудову теорію вартості) і суттєво відрізнялася від концепції прагматичної політичної економії. На відміну від економістів–прагматиків, які в своєму теоретичному аналізі прибутку прагнули виправдати його при­власнення власниками засобів виробництва, К.Маркс аналізує природу прибутку й джерела його виникнення. Зокрема він довів, що прибуток — це перетворена форма додаткової вартості. А до­даткова вартість є неоплаченою працею найманих робітників. Отже, по–перше, прибуток – категорія виробництва, а не сфери обігу, і тим більше не психологічна. І, по–друге, привласнення його підприємцями здійснюється не на основі того, що вони бе­руть певну участь у виробництві (як їхня заробітна плата), і не тому, що вони утримуються від споживання, а тому, що вони є власниками засобів виробництва, робітники ж їх (засобів вироб­ництва) не мають і тому змушені продавати свою здатність до праці (робочу силу), яка і є джерелом прибутку. Останній привласнюєть­ся підприємцями безоплатно.

Сучасні західні економісти розвивають теорії прибутку еко­номістів XIX — початку XX ст., пристосовуючи їх до нових умов. Серед них можна виділити чотири основні концепції:

— теорія «продуктивності капіталу», згідно з якою прибу­ток є результатом капіталу як фактора виробництва;

— теорія «утримання», яка проголошує прибуток психоло­гічним фактором;

— теорія, яка визначає прибуток як «трудовий доход» підприємців за підприємницьку діяльність;

— теорія, в якій прибуток розглядається в як дохід, породже­ний монополіями.

Однак внесено дещо нове в ці теорії:

По–перше, вони пов'язують прибуток із нововведеннями: тех­нічним прогресом та наукою. Відомий американський еко­номіст XX ст. П.Самуельсон дає визначення прибутку як дохо­ду від чинників виробництва і також як винагороди за підприєм­ницьку діяльність і введення технічних удосконалень.

По–друге, вважається, що прибуток значною мірою зумов­лений ризиком і невпевненістю підприємців у майбутніх дохо­дах. Підприємці, які вкладають свої капітали у виробництво нових товарів, розробку природних ресурсів, або ті, які відкрива­ють нові ринки збуту товарів, не впевнені в прибутковому при­кладанні капіталу, а тому повинні отримувати прибуток як ком­пенсацію заризик і невпевненість у майбутніх прибутках.

По–третє, багато сучасних економістів трактують прибуток як трудовий доход, тобто різновид заробітної плати. Так, анг­лійський економіст Р.Харрод пише, що прибуток люди заробляють службою, особистою старанністю, інтелектуальною діяльні­стю, мужністю. Таку саму точку зору поділяє й американський економіст Е.Сайке, який стверджує, що доход підприємця по­вністю відповідає його праці, тій послузі, яку він надає суспіль­ству, керуючи підприємством.

По–четверте, прибуток пов'язаний з «монопольним доходом». Вважають, що прибуток можуть отримувати лише монополі­сти, тобто вони володіють певними перевагами (нововведення­ми) порівняно з іншими. Якщо нововведення стає надбанням усіх виробників, прибуток зникає.

По–п'яте, поряд з модернізацією старих теорій прибутку сучасні економісти Заходу висунули низку нових. Досить по­ширена серед них концепція революції в доходах. До найактивніших пропагандистів цієї концепції належить американський еко­номіст Д.Гелбрей. В умовах, коли власники і підприємці відхо­дять від керівництва господарством, управління фірмами надаєть­ся найманим менеджерам. Тому змінюється й мета підприємниц­тва. Рушійним мотивом виробництва стає не прибуток сам по собі, а задоволення потреб. На цій основі прибуток як економічна ка­тегорія зникає, відбувається вирівнювання доходів різних со­ціальних верств населення. Всі отримують справедливі доходи відповідно до участі кожного у виробництві. Формується єдність інтересів різних суб'єктів господарювання, на основі чого вини­кає гармонія між найманими працівниками та роботодавцями. Частина прибутку у вигляді дивідендів на акції привласнюється людьми найманої праці [39, c.134].

У розподілі функціонального прибутку можуть брати участь підприємці, менеджери, інженери, частина висококваліфікованих праців­ників, які мають певну кількість акцій і брали участь у нововведеннях.

Підсумовуючи даний підрозділ необхідно відмітити, що прибуток є одним із найважливіших показників діяльності підприємства, який є індикатором успішності діяльності підприємства. За весь час свого існування економічна наука встигла розробити ряд підходів до трактування цієї категорії, крім того прибутку завжди приділяли велику увагу вчені із світового рівня.
1.2. Огляд нормативно–правового забезпечення обліку формування та розподілу прибутку в Україні
Облік формування та розподілу прибутку на українських підприємствах має досить таки широку нормативну базу. До основних нормативно–правових документів, що регламентують формування та розподіл прибутку відносяться:

Цивільний кодекс України вiд 16.01.2003 № 435–IV з останніми змінами 30.04.2009 р.

Господарський кодекс України вiд 16.01.2003 № 436–IV з останніми змінами 30.04.2009 р.

Закон України «Про господарські товариства» вiд 19.09.1991 № 1576–XII зі змінами вiд 05.11.2008 р.

Закон України «Про оподаткування прибутку підприємств» вiд 28.12.1994 р. № 334/94–ВР остання редакцiя вiд 17.03.2009 р.

Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 № 168/97–ВР остання редакцiя вiд 17.03.2009.

Закон України «Про державний бюджет України на 2009 рік» від 26.12.2008 р. № 835–VI остання редакцiя вiд 04.06.2009р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, з останніми змінами 5.03.2008 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 р. № 87, з останніми змінами 23.05.2003 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 29.11.1999 р. № 290, з останніми змінами від 11.12.2006 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 р. №38, з останніми змінами від 11.12.2006 р.

Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибутк» затверджений наказом Міністерства фінансів України від 28.12.2000 р. № 353, з останніми змінами 11.12.2006 р.

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженого наказом міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій затвердженого наказом міністерства фінансів України від 30.11.99 р. № 291.

Статут підприємства та установчий договір.

Притримуючись порядку сили чинності нормативних документів, почнемо їх аналіз з Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ). Даний нормативний документ, в основному, регулює розподіл прибутку різних видів товариств. Так, стаття 123 ЦКУ регламетує розподіл прибутку та збитків повного товариства, і відповідно до неї прибуток та збитки повного товариства розподіляються між його учасниками пропорційно до їхніх часток у складеному капіталі, якщо інше не передбачено засновницьким договором або домовленістю учасників. Позбавлення учасника повного товариства права на участь у розподілі прибутку чи збитків не допускається.Пункт четрвертий статті 165 говорить, що прибуток виробничого кооперативу розподіляється між йогочленами відповідно до їхньої трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу. Стаття 1139 ЦКУ регламентує розподіл прибутку простого підприємства та визначає, що прибуток, одержаний учасниками договору простого товариства в результаті їх спільної діяльності, розподіляється пропорційно вартості вкладів учасників у спільне майно, якщо інше не встановлено договором простого товариства або іншою домовленістю учасників. Умова про позбавлення або відмову учасника від права на частину прибутку є нікчемною [1].

Більше нормативної інформації по формуванню та розподілу прибутку містить Господарський кодекс України (далі – ГКУ). Пункт 2 стаття 3 ГКУ, що регулює господарську діяльність та господарські відносини визначає прибуток основною метою підприємництва.

Пункт 5 статті 87 ГКУ визначає порядок формування прибутку товариста і говорить, що прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки по кредитах банків і по облігаціях. Прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Трохи інше трактування прибутку знаходиться в статті 142 ГКУ. Дана стаття визначає, що прибуток (доход) суб'єкта господарювання є показником фінансових результатів його господарської діяльності, що визначається шляхом зменшення суми валового доходу суб'єкта господарювання за певний період на суму валових витрат та суму амортизаційних відрахувань. Склад валового доходу та валових витрат суб'єктів господарювання визначається законодавством. Для цілей оподаткування законом може встановлюватися спеціальний порядок визначення доходу як об'єкта оподаткування.

Порядок використання прибутку (доходу) суб'єкта господарювання визначає власник (власники) або уповноважений ним орган відповідно до законодавства та установчих документів.

Порядок використання прибутку державних підприємств та господарських товариств, у статутних фондах яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) належить державі, здійснюється відповідно до статті 75 цього ГКУ, де вказано, що державні комерційні підприємства утворюють за рахунок прибутку (доходу) спеціальні (цільові) фонди, призначені для покриття витрат, пов'язаних з їх діяльністю: амортизаційний фонд; фонд розвитку виробництва; фонд споживання (оплати праці); резервний фонд; нші фонди, передбачені статутом підприємства.

Порядок використання цих фондів визначається відповідно до затвердженого фінансового плану.

Держава може впливати на вибір суб'єктами господарювання напрямів та обсягів використання прибутку (доходу) через нормативи, податки, податкові пільги та господарські санкції відповідно до закону.

Пункт 6 статті 191 ГКУ встановлює, що органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування при встановленні фіксованих цін, застосування яких унеможливлює одержання прибутку суб'єктами підприємництва, зобов'язані надати цим суб'єктам дотацію відповідно до закону [2].

Безоплатне вилучення прибутку (доходу) передбачає собою стаття 240 ГКУ, де вказано, що прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом. Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у двократному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції – у трикратному розмірі вилученої суми. Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання застосовуються санкції, передбачені цією статтею, а також порядок їх застосування визначаються законами.

Відповідно до статті 253 прибуток (доход), незаконно одержаний суб'єктами підприємницької діяльності в результаті порушення статей 29, 30 і 32 ГКУ, стягується за рішенням суду до Державного бюджету України.

Стаття 14 Закону України «Про господарські товариства» регламентує створення резервного фонду У товаристві створюється резервний (страховий) фонд у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше 25 відсотків статутного фонду, а також інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами товариства. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми чистого прибутку.

Стаття 15 цього ж закону встановлює, що прибуток товариства утворюється з надходжень від господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З балансового прибутку товариства сплачуються проценти до кредитних банків та по облігаціях, а також вносяться передбачені законодавством України податки та інші платежі до бюджету. Чистий прибуток, одержаний після зазначених розрахунків, залишається у повному розпорядженні товариства, яке відповідно до установчих документів визначає напрями його використання.

В статті 37 вказується, що порядок, строки та напрямки розподілу прибутку регламентуються статутом підприємства. Статут акціонерного товариства, крім відомостей, вказаних у статті 4 цього Закону, повинен містити відомості про види акцій, що випускаються, їх номінальну вартість, співвідношення акцій різних видів, кількість акцій, що купуються засновниками, наслідки невиконання зобов'язань по викупу акцій строк та порядок виплати частки прибутку (дивідендів) один раз на рік за підсумками календарного року.

Стаття 41, що регламентує правовий статус загальних зборів товариства як вищого органу акціонерного товариства визначає, що до їх компетенції належить затвердження річних результатів діяльності акціонерного товариства, включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку, строку та порядку виплати частки прибутку (дивідендів), визначення порядку покриття збитків [3].

Первинний розподіл отриманого підприємством прибутку – між підприємством та державою – чітко регламентується Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». В першу чергу стаття 3 даного закону визначає прибуток об’єктом оподаткування який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з пунктом 4.3 цього закону на: суму валових витрат платника податку, визначених статтею 5 цього закону, суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього закону.

Порядок визначення об’єкту оподаткування також регламентується цим законом.

Статтею 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» визначено, що валовий доход – загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, її континентальному шельфі, виключній (морській) економічній зоні, так і за її межами. У підпунктах вищезгаданої статті визначено, які види доходів включаються до валових, а які ні.

Стаття 5 дає визначення валових витрат виробництва та обігу як суми будь–яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. У підпунктах вищезгаданої статті визначено, які види витрат включаються до валових, а які ні.

Стаття 8 під терміном «амортизація» основних фондів і нематеріальних активів слід розуміти поступове віднесення витрат на їх придбання, виготовлення або поліпшення, на зменшення скоригованого прибутку платника податку у межах норм амортизаційних відрахувань, установлених цією статтею.

Крім цього даний закон регулює оподаткування особливих видів операцій, оподаткування при мінусових значеннях, склади валових доходів та валових витрат залежно від обраної системи оподаткування та багато іншого [4].

Законом України «Про державний бюджет України на 2009 рік» визначаються розміри відрахувань у різноманітні фонди державними комерційними підприємствами. У статтях 59 та 60 цього закону знавстановлено, що державні унітарні підприємства (крім державного підприємства обслуговування повітряного руху України «Украерорух» відповідно до Закону України «Про приєднання України до Багатосторонньої угоди про сплату маршрутних зборів», а також державних підприємств «Міжнародний дитячий центр „Артек“ і „Український дитячий центр “Молода гвардія») та їх об'єднання сплачують до Державного бюджету України частину чистого прибутку (доходу) в розмірі 15 відсотків.

Порядок відрахування частини чистого прибутку (доходу) встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Установити, що комунальні унітарні підприємства та їх об'єднання сплачують до загального фонду місцевих бюджетів частину чистого прибутку (доходу) відповідно до порядків і нормативів, які встановлюються відповідними радами.

Частина чистого прибутку (доходу) сплачується до Державного бюджету України або місцевих бюджетів наростаючим підсумком щоквартальної фінансово–господарської діяльності. У 2009 році у строки, встановлені для сплати податку на прибуток підприємств.

Державними підприємствами та господарськими товариствами енергетичної галузі, 100 відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій, чистий прибуток, з якого розраховується та сплачується частина чистого прибутку (доходу) або дивіденди, зменшується на суму цільових коштів (обсяг інвестиційної складової), що надійшли у складі тарифу і спрямовуються на виконання інвестиційних проектів, рішення по яких приймаються Кабінетом Міністрів України.

Державні унітарні підприємства та їх об'єднання подають розрахунок частини чистого прибутку (доходу) разом з фінансовою звітністю, складеною відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку, до органів Державної податкової служби у строки, передбачені для подання декларації з податку на прибуток.

Установлено, що господарські товариства, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у власності господарських товариств, частка держави в яких складає не менше 50 відсотків (крім дочірніх компаній та підприємств Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», а також закритого акціонерного товариства «Укргаз–Енерго»), сплачують до 1 червня 2009 року безпосередньо до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово–господарської діяльності за 2008 рік у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у статутних фондах господарських товариств, акціонером яких є держава і володіє в них контрольним пакетом акцій. Закрите акціонерне товариство «Укргаз–Енерго» сплачує до 1 червня 2009 року дивіденди, нараховані за результатами фінансово–господарської діяльності за 2006, 2007 та 2008 роки, безпосередньо Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» у розмірі частки (акцій, паїв) Компанії у його статутному фонді.

Господарські товариства, у статутному фонді яких є корпоративні права держави (крім Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України»), сплачують до 1 червня 2009 року до Державного бюджету України дивіденди, нараховані за результатами фінансово–господарської діяльності за 2008 рік пропорційно розміру державної частки (акцій, паїв) у їх статутних фондах у розмірі базових нормативів відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів.

На суму несвоєчасно сплачених господарським товариством, у статутному фонді якого є корпоративні права держави, та господарським товариством, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) якого знаходиться у статутному фонді господарського товариства, частка держави якого складає не менше 50 відсотків (у тому числі закритим акціонерним товариством «Укргаз–Енерго»), дивідендів на державну частку Фондом державного майна України нараховується пеня, яка сплачується до Державного бюджету України з розрахунку 200 відсотків річних облікової ставки Національного банку України від суми недоплати, розрахованої за кожний день прострочення платежу, починаючи з наступного дня після настання строку платежу і по день сплати включно.

У разі неприйняття господарськими товариствами, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, та господарськими товариствами, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, пастка держави яких складає не менше 50 відсотків (крім закритого акціонерного товариства «Укргаз–Енерго»), рішення про нарахування дивідендів за результатами фінансово–господарської діяльності за 2006, 2007 та 2008 роки до 1 червня 2009 року, такі господарські товариства сплачують частину чистого прибутку до державного бюджету у розмірі, визначеному за базовими нормативами відрахування частки прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, встановлених на відповідний рік, до 1 червня 2009 року.

У разі неприйняття закритим акціонерним товариством «Укргаз–Енерго» рішення про нарахування дивідендів за результатами фінансово–господарської діяльності за 2006, 2007 та 2008 роки до 1 червня 2009 року, це акціонерне товариство забезпечує перерахування Національній акціонерній компанії «Нафтогаз України» частини чистого прибутку за результатами фінансово–господарської діяльності за 2006, 2007 та 2008 роки у розмірі частки (акцій, паїв) Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» у його статутному фонді до 1 червня 2009 року.

На суму несвоєчасно внесених господарськими товариствами, у статутному фонді яких є корпоративні права держави, та господарськими товариствами, 50 і більше відсотків акцій (часток, паїв) яких знаходиться у статутних фондах господарських товариств, частка держави яких складає не менше 50 відсотків (у тому числі закритим акціонерним товариством «Укргаз–Енерго»), коштів нараховується пеня у порядку, визначеному частиною дев'ятою статті 59 цього Закону, яка сплачується до Державного бюджету України [6].

В першу чергу П(С)БО 3 надає визначення прибутку, яке звучить як прибуток – сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Крім того в П(С)БО 3 викладено стадії формування прибутку підприємства на основі Форми № 2 «Звіт про фінансові результати». Доходи і витрати, які відповідають критеріям, викладеним вище, наводять у Звіті про фінансові результати з метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду (крім випадків, коли відповідні положення (стандарти) передбачають винятки з цього правила) [8].

П(С)БО 5 «Звіт про власний капітал» міститься інформація про розподіл прибутку за звітний період, а саме: дивіденди, відрахування до резервного фонду та поповнення статутного капіталу [9].

П(С)БО 15 «Дохід» изначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи підприємства та її розкриття у фінансовій звітності. Зокрема статті 5 – 11 регламентують визнання та класифікацію доходів. Так, згідно статті 10 Визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами:

а) дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг);

б) інші операційні доходи;

в) фінансові доходи;

г) інші доходи;

д) надзвичайні доходи.

Оцінка доходів регламентується статтями 21 – 24 П(С)БО 15: дохід відображається в бухгалтерському обліку в сумі справедливої вартості активів, що отримані або підлягають отриманню. У разі відстрочення платежу, внаслідок чого виникає різниця між справедливою вартістю та номінальною сумою грошових коштів або їх еквівалентів, які підлягають отриманню за продукцію (товари, роботи, послуги та інші активи), така різниця визнається доходом у вигляді процентів. Сума доходу за бартерним контрактом визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг, що одержані або підлягають одержанню підприємством, зменшеною або збільшеною відповідно на суму переданих або одержаних грошових коштів та їх еквівалентів. Якщо справедливу вартість активів, робіт, послуг, які отримані або підлягають отриманню за бартерним контрактом, достовірно визначити неможливо, то дохід визначається за справедливою вартістю активів, робіт, послуг (крім грошових коштів та їх еквівалентів), що передані за цим бартерним контрактом [10].

П(С)БО 16 «Витрати» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати підприємства та її розкриття в фінансовій звітності та критерії визнання витрат. Основні положення вказаного П(С)БО детально будуть розглянуті в наступному розділу [11].

П(С)БО 17 «Податок на прибуток» визначає методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про витрати, доходи, активи і зобов’язання з податку на прибуток та її розкриття у фінансовій звітності [12].

План рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій та Інструкція про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов'язань і господарських операцій підприємств і організацій узагальнюють інформацію про бухгалтерські рахунки, що використовуються для узагальнення інформації про формування та розподіл прибутку та використання цих рахунків у кореспонденції з іншими.

Виходячи з вище проаналізованих нормативно–правових документів, ми прийшли до висновку, що основним документом, що регламентує розподіл дивідендів на підприємстві є його статут, в якому повинен міститись розділ, де таке зазначено. Для прикладу використаємо статті 5.5 – 5.7 Статуту ВАТ «Свемон–Волинь».

«…Товариство розподіляє чистий прибуток, що залишається в його розпорядженні після сплати податків, розрахунків з бюджетом, кредиторами, сплати відсотків за кредит та виплат по зобов’язаннях Товариства у відповідності з Установчим договором від 13.12.1995 року. Не менше, як 50 % прибутку (відповідно до частки АТ «Свемон» у статутному фонді Товариства) направляється материнській компанії на розвиток виробництва, поновлення обігових коштів, на виплату дивідендів та інші цілі. 50 % прибутку (або менше – пропорційно частці внеску фізичних осіб) направляється на розвиток виробництва, на поповнення обігових коштів, на виплату дивідендів, в резервний фонд та на інші цілі Товариства.

Для забезпечення виробничого ризику та виконання своїх зобов’язань, покриття непередбачених витрат та втрат, погашенні заборгованості Товариства у випадку його ліквідації, Товариство формує резервний (страховий) фонд у розмірі 25 % від Статутного капіталу. Формування резервного фонду здійснюється шляхом щорічних відрахувань до нього в розмірі 5 % чистого прибутку щорічно.

Використання коштів резервного фонду проводиться за Рішенням правління з відновленням його розміру в наступних періодах…» (додаток Е).

Підсумовуючи всю проаналізовану нормативно–правову базу, що регулює питання обліку та аналізу формування та розподілу прибутку, необхідно усвідомити, що на даний момент в Україні діє досить розмите і нечітке законодавство з даного питання, яке потребує хоча б стабілізації та доопрацювання певних напрямків.
1.3 Загальні підходи до формування та розподілу прибутку
Трансформація обліку до міжнародної практики вплинула на порядок визначення прибутку підприємств. На рисунку 1.2 показано схему формування прибутку підприємства з урахуванням змін у бухгалтерському обліку та звітності. Облік і визначення фінансових результатів – прибутку (збитку) здійснюється за такими видами діяльності підприємства: звичайна діяльність, у тому числі операційна, та інша звичайна діяльність; діяльність, пов'язана з виникненням надзвичайних подій. У свою чергу, операційна діяльність поділяється на основну та іншу операційну діяльність.

Отримання прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) залежить від здійснення основної діяльності суб'єктів господарювання. Прибуток є складовою частиною виручки від реалізації. Однак на відміну від виручки, надходження якої на поточний рахунок підприємства фіксується регулярно, обсяг отриманого прибутку визначається тільки за певний період (квартал, рік) на підставі даних бухгалтерського обліку.

Реально формування прибутку на підприємстві відбувається) міру реалізації продукції. Згідно із законодавчими актами України момент реалізації визначається за датою відвантаження продукції (товарів), а для робіт (послуг) –

/>    продолжение
--PAGE_BREAK--

Рисунок 1.2 – Структурно–логічна схема формування прибутку підприємства відповідно до П(С)БО

за датою фактичного виконання (надання) таких, або за датою зарахування коштів покупця на банківський рахунок постачальника.

Однак незалежно від визначення моменту реалізації в законодавчих актах реальне формування на підприємстві прибутку від реалізації продукції має місце тільки за умови, коли така відбувається насправді, тобто коли кошти від покупця надходять на банківський рахунок постачальника.

Визначення моменту реалізації за датою відвантаження товарів і встановлення податкових зобов'язань підприємств згідно з цією датою може призводити до використання оборотних коштів підприємств на сплату податків, погіршання їхнього фінансового стану.

На рисунку 1.3 наведено структурно–логічну схему формування прибутку від реалізації продукції, а також названо основні показники, що впливають на прибуток від реалізації.
/>
Рисунок 1.3 – Структурно–логічна схема формування прибутку

від реалізації продукції
Прибуток від реалізації продукції безпосередньо залежить від двох основних показників: обсягу реалізації продукції та її собівартості. На зміну обсягу реалізації продукції впливає зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції, частки прибутку в ціні продукції (рентабельність продукції).

Зміна обсягу виробництва, залишків нереалізованої продукції справляють вплив не тільки на обсяг реалізації продукції, а й на її собівартість, оскільки змінюються умовно–постійні витрати (за зміни обсягу виробництва продукції); витрати на зберігання продукції, інші витрати (за зміни залишків нереалізованої продукції).

Істотний вплив на обсяг реалізації продукції, а також і на прибуток від реалізації справляє розмір прибутку, що включається в ціну виробів. За умов формування ринкової економіки державного регулювання рентабельності продукції, як правило, уже нема. Отже, створюється можливість збільшення прибутку підприємства за рахунок збільшення частки прибутку в ціні окремих виробів. Цьому сприяє брак належної конкуренції, монопольне становище деяких підприємств у виробництві та реалізації багатьох видів продукції. Отже, можна зробити висновок, що можливості підприємств впливати на обсяг прибутку від реалізації, змінюючи обсяги виробництва продукції, залишки нереалізованої продукції, її рентабельність, є досить суттєвими [31].

Розглянемо вплив на формування прибутку собівартості продукції (робіт, послуг). Собівартість є узагальнюючим, якісним показником діяльності підприємств, показником її ефективності. Є певні особливості у формуванні собівартості продукції (робіт, послуг) залежно від сфери діяльності, галузі господарства.

Узагальнено можна дати таке визначення собівартості. Собівартість продукції (робіт, послуг) – це виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на їх виробництво (виконання).

Витрати на виробництво продукції утворюють виробничу собівартість. Як уже було сказано, підприємство може суттєво впливати на формування собівартості. Однак при цьому необхідно взяти до уваги таке.

Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.

До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються:

прямі матеріальні витрати;

прямі витрати на оплату праці;

інші прямі витрати;

змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.

Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу вироблюваної продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, викладеному в пункті 11 П(С)БО 16.

До складу прямих витрат на оплату праці включаються заробітна плата та інші виплати робітникам, зайнятим у виробництві продукції, виконанні робіт або наданні послуг, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат.

До складу інших прямих витрат включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, втрати від браку, які складаються з вартості остаточно забракованої з технологічних причин продукції (виробів, вузлів, напівфабрикатів), зменшеної на її справедливу вартість, та витрат на виправлення такого технічно неминучого браку.

До складу загальновиробничих витрат включаються: витрати на управління виробництвом; амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення; витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення; витрати на вдосконалення технології й організації виробництва; витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення та інше утримання виробничих приміщень; витрати на обслуговування виробничого; витрати на охорону праці, техніку безпеки і охорону навколишнього природного середовища; інші витрати.

Витрати, пов'язані з операційною діяльністю, які не включаються до собівартості реалізованої продукції (товарів, робіт, послуг), поділяються на адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати.

До адміністративних витрат відносяться такі загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством.

До складу витрат на збут у торговельних організаціях включаються витрати обігу, за винятком витрат, наведених у пунктах 18, 20 і 27 П(С)БО 16.

До інших операційних витрат включаються: витрати на дослідження та розробки відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 «Нематеріальні активи»; собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти; собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією; сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів; втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства); втрати від знецінення запасів; нестачі й втрати від псування цінностей; визнані штрафи, пеня, неустойка; витрати на утримання об'єктів соціально–культурного призначення; інші витрати операційної діяльності.

Витрати операційної діяльності групуються за такими економічними елементами:

матеріальні затрати;

витрати на оплату праці;

відрахування на соціальні заходи;

амортизація;

інші операційні витрати.

До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із запозиченнями.

Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі. Приклад розрахунку втрат від участі в капіталі наведено в додатку 2 до П(С)БО 16.

До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:

собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);

собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);

собівартість реалізованих майнових комплексів;

втрати від неопераційних курсових різниць;

сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;

витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);

залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;

інші витрати звичайної діяльності.

Податки на прибуток визнаються витратами згідно з Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 17 «Податок на прибуток».

Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій. Приклад розрахунку для включення до фінансової звітності втрат від надзвичайних подій наведено в додатку 3 до цього Положення (стандарту).

Вплив підприємств на названі елементи витрат є обмеженим. Однак і він можливий через належне управління показниками, до яких застосовуються встановлені нормативи відрахувань: витрати на оплату праці, структура і джерела її виплати; вартість основних виробничих фондів, що належать підприємству, їх структура і джерела формування. У Законі «Про оподаткування прибутку підприємств» від 22 травня 1997 року і прийнятих до нього доповненнях не згадується категорія «собівартість», бо розрахунок оподаткованого прибутку базується на обчисленні валового доходу і його наступному коригуванні. Однак з цього не слід робити висновку про ліквідацію собівартості як показника діяльності підприємства, що поспішили оголосити деякі економісти після прийняття названого закону.

Без обчислення собівартості неможливо визначити фінансовий результат виробничо–господарської діяльності підприємства. Скорочення витрат на виробництво продукції, тобто зниження її собівартості, є важливим фактором збільшення прибутку від реалізації. Цього можна досягти за рахунок використання численних факторів, що впливають на скорочення витрат на виробництво продукції. Для цього необхідно знати: повний перелік указаних витрат; особливості складу і формування витрат з урахуванням сфери й галузі діяльності підприємства [31].

Управління формуванням прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) передбачає розрахунок його планового обсягу. Планування, прогнозування суми прибутку суб'єктів господарювання необхідне для складання поточних і перспективних фінансових планів.

Визначення суми прибутку від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) має певні особливості залежно від сфери діяльності суб'єкта господарювання: виробничої сфери, торгівлі, сфери послуг.

У виробничій сфері є особливості в розрахунках прибутку від реалізації продукції промисловими і сільськогосподарськими підприємствами, будівельними організаціями, підприємствами транспорту. У сфері послуг будуть особливості визначення прибутку від надання послуг комерційними банками, страховими компаніями, інвестиційними фондами, підприємствами торгівлі.

На підприємствах виробничої сфери можуть бути використані три методи розрахунку прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Прибуток розраховується за окремими видами продукції, що виробляються і реалізуються. Для розрахунку необхідні такі вихідні дані: перелік і кількість продукції відповідної номенклатури (асортименту), що планується до виробництва і реалізації, собівартість одиниці продукції.

Цей метод розрахунку застосовується за відносно невеликого асортименту продукції. Метод достатньо точний, але надто трудомісткий, коли реалізується великий асортимент продукції. Крім того, він не дає можливості визначити вплив на прибуток окремих факторів.

Розрахунок прибутку на підставі показника витрат на 1 грн продукції. Це укрупнений метод. Може застосовуватись по підприємству в цілому за розрахунку прибутку від випуску, реалізації всієї продукції. Передбачається використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Економічний (аналітичний) метод. Може використовуватися для розрахунку прибутку від випуску (реалізації) продукції. Він відрізняється від уже розглянутих методів розрахунку прибутку тим, що дає змогу визначити не тільки загальну суму прибутку, а й вплив на неї зміни окремих чинників: обсягу виробництва (реалізації) продукції; собівартості продукції; рівня оптових цін і рентабельності продукції; асортименту та якості продукції. Розрахунок прибутку цим методом здійснюється окремо за порівнянною і непорівнянною продукцією в плановому періоді. Порівнянна продукція – це продукція, що вироблялася в попередньому періоді. Непорівнянна продукція – це продукція, що не вироблялася на підприємстві в попередньому періоді [31].

Розрахунок прибутку за порівнянною продукцією здійснюється в такій послідовності:

визначається очікуваний базовий прибуток і базова рентабельність продукції;

порівнянна продукція планового періоду визначається за собівартістю періоду, що передував плановому;

виходячи з рівня базової рентабельності продукції розраховується прибуток за порівнянною продукцією в плановому періоді;

розраховується вплив окремих чинників на зміну прибутку в періоді, що планується.

Розрахунок базового прибутку здійснюється на підставі звітних або очікуваних даних за попередній період. Базовий прибуток – це прибуток від випуску (реалізації) продукції в періоді, що передував плановому. За його розрахунку здійснюється коригування звітного, очікуваного прибутку з урахуванням чинників, що на нього вплинули тоді, але не діятимуть у періоді, що планується: зміна оптових цін, припинення випуску окремих видів продукції, зміна рентабельності окремих видів продукції, зниження їх собівартості. Від точного розрахунку базового прибутку залежить точність усіх наступних розрахунків.

Прибуток від випуску (реалізації) непорівнянної продукції може бути розрахований методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. За браком таких прибуток розраховується для всієї непорівнянної продукції з використанням показника середньої рентабельності продукції по підприємству.

Слід зазначити, що в тому разі, коли розрахунок прибутку розглянутими вище методами здійснений виходячи із загального випуску продукції, окремо розраховується прибуток від реалізації продукції. При цьому враховується обчислена сума прибутку від випуску продукції, а також зміна прибутку в залишках нереалізованої продукції. Може бути використана така формула розрахунку:
Прп = Пзпп + Пвп – Пзкп (1.1)
де Прп – прибуток від реалізації продукції;

Пзпп – прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду;

Пвп – прибуток від випуску продукції;

Пзкп – прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду.

Прибуток у залишках нереалізованої продукції можна розраховувати за методом прямого розрахунку, якщо є відповідні вихідні дані. Проте, як правило, дуже складно визначити асортимент, перелік виробів у залишках, особливо на кінець періоду, що планується. Тому частіше прибуток у залишках нереалізованої продукції розраховується за показником рентабельності продукції. При цьому прибуток у залишках нереалізованої продукції на початок планового періоду обчислюється множенням собівартості цих залишків на середню рентабельність продукції на підприємстві в попередньому періоді (або в четвертому кварталі попереднього року за розрахунку прибутку на плановий рік). Прибуток у залишках нереалізованої продукції на кінець планового періоду можна розрахувати множенням їхньої собівартості на середню рентабельність продукції на підприємстві в період, що планується (або в четвертому кварталі планового року за розрахунку прибутку на плановий рік).

Із розглянутих методів обчислення прибутку метод прямого розрахунку практично може бути використаний на підприємствах різних сфер діяльності і галузей економіки. Щодо аналітичного методу розрахунку і методу з використанням показника витрат на 1 грн продукції, то методологія й окремі положення можуть бути застосовані також і на підприємствах сфери послуг [31].

Абсолютна сума прибутку, отримана підприємством, у тому числі прибуток від основної діяльності, є дуже важливими показниками. Однак вони не можуть характеризувати рівень ефективності господарювання. За інших однакових умов більшу суму прибутку отримає підприємство, яке володіє більшим капіталом, використовує більше живої і матеріалізованої праці, більше виробляє і реалізує продукції (робіт, послуг). Прибуток – це частина отриманого на вкладений капітал чистого доходу підприємства, що характеризує його винагороду за ризик підприємницької діяльності. Щоб зробити висновок про рівень ефективності роботи підприємства, отриманий прибуток необхідно порівняти зі здійсненими витратами. По–перше, витрати можна розглядати як поточні витрати діяльності підприємства, тобто собівартість продукції (робіт, послуг). Тут можливі різні варіанти визначення поточних витрат і прибутку, що використовуються у розрахунках.

По–друге, витрати можна розглядати як авансовану вартість (авансований капітал) для забезпечення виробничої та фінансово–господарської діяльності підприємства. Тут також можливі різні варіанти визначення авансованої вартості й визначення прибутку, що береться для розрахунків.

Співвідношення прибутку з авансованою вартістю або поточними витратами характеризує таке поняття, як рентабельність. У найширшому, найзагальнішому розумінні рентабельність означає прибутковість або дохідність виробництва і реалізації всієї продукції (робіт, послуг) чи окремих видів її; дохідність підприємств, організацій, установ у цілому як суб'єктів господарської діяльності; прибутковість різних галузей економіки. Рентабельність безпосередньо пов'язана з отриманням прибутку. Однак її не можна ототожнювати з абсолютною сумою отриманого прибутку. Рентабельність – це відносний показник, тобто рівень прибутковості, що вимірюється у відсотках. Різні варіанти рішень, що приймаються при визначенні прибутку, поточних витрат, авансованої вартості, для розрахунку рентабельності, зумовлюють наявність значної кількості показників рентабельності. На рисунку 1.4 наведено класифікацію показників рентабельності. Обчислення рентабельності окремих видів продукції (робіт, послуг) може грунтуватися на показниках прибутку від їх випуску або реалізації. При цьому поточні витрати можуть братися в таких варіантах: собівартість продукції (виробнича); собівартість продукції за виключенням матеріальних витрат (заново створена вартість); вартість продукції в цінах виробника (вартість за мінусом непрямих податків).
/>    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рисунок 1.4 – Класифікація показників рентабельності
Для розрахунку рівня рентабельності підприємств можуть використовуватися: загальний прибуток; прибуток від реалізації продукції (робіт, послуг), тобто від основної діяльності. При цьому прибуток зіставляється з авансованою вартістю, яку можна визначати в різних варіантах (весь капітал підприємства, власний капітал, позичковий капітал, основний капітал, оборотний капітал).

Прибуток є важливим показником ефективності виробничо–господарської діяльності, а також джерелом формування централізованих і децентралізованих фінансових ресурсів. Отриманий підприємством прибуток може бути використаний для задоволення різноманітних потреб. По–перше, він спрямовується на формування фінансових ресурсів держави, фінансування бюджетних видатків. Це досягається вилученням у підприємств частини прибутку в державний бюджет. По–друге, прибуток є джерелом формування фінансових ресурсів самих підприємств і використовується ними для забезпечення господарської діяльності.

Отже, отриманий підприємством прибуток є об'єктом розподілу. У розподілі прибутку можна виділити два етапи. Перший етап – це розподіл загального прибутку. На цьому етапі учасниками розподілу є держава й підприємство. У результаті розподілу кожний з учасників одержує свою частку прибутку. Пропорція розподілу прибутку між державою і підприємствами має важливе значення для забезпечення державних потреб і потреб підприємств. Це одне з принципових питань реалізації фінансової політики держави, від правильного вирішення якого залежить розвиток економіки в цілому. Пропорції розподілу прибутку між державою (бюджетом) і підприємством складаються під впливом кількох, чинників. Істотне значення при цьому має податкова політика держави щодо суб'єктів господарювання. Ця політика реалізується в сумі податків, що сплачуються за рахунок прибутку, у визначенні об'єктів оподаткування, ставках оподаткування, у порядку надання податкових пільг.

Другий етап – це розподіл і використання прибутку, що залишився в розпорядженні підприємств після здійснення платежів до бюджету. На цьому етапі можуть створюватися за рахунок прибутку цільові фонди для фінансування відповідних витрат.

У фінансовій політиці підприємства важливе місце займає розподіл і використання одержуваного прибутку як основного джерела фінансування інвестиційних потреб і задоволення економічних інтересів власників (інвесторів).

Із загального прибутку сплачується податок згідно з умовами, передбаченими законодавством про оподаткування прибутку підприємств. Прибуток, що залишився після оподаткування (чистий прибуток), поступає в повне розпорядження підприємства та використовується згідно з його статутом і рішеннями власників.

Відповідно до принципових (головних) напрямів використання цей прибуток можна розділити на дві частини:

1) прибуток, що спрямовується за межі підприємства у вигляді виплат власникам корпоративних прав, персоналу підприємства за результатами роботи (як заохочувальний захід), на соціальну підтримку тощо (розподілений прибуток);

2) прибуток, що залишається на підприємстві і є фінансовим джерелом його розвитку (нерозподілений прибуток). Останній спрямовується на створення резервного та інвестиційного фондів. Резервний фонд є фінансовим компенсатором можливих відхилень від нормального обороту коштів або джерелом покриття додаткової потреби в них. Його формування є обов'язковим для господарських товариств, орендних підприємств, кооперативів.

Цю загальну схему розподілу прибутку можна конкретизувати стосовно підприємств із різними організаційно–правовими формами. Це стосується насамперед акціонерних товариств (підприємств). Як відомо, власники акцій одержують частину корпоративного прибутку у вигляді дивідендів (доходу інвесторів на вкладений капітал). Щодо акціонерного підприємства дивіденди можна розглядати як плату за залучений від продажу акцій капітал.

З реформуванням бухгалтерського обліку і фінансової звітності відповідно до міжнародних стандартів відбуваються зміни в розподілі й використанні прибутку підприємств (рисунок 1.5).
/>
Рисунок 1.5 – Структурно–логічна схема розподілу і використання прибутку підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку
Визначення чистого прибутку підприємства здійснюється виключенням із загальної суми прибутку тільки податку на прибуток. Отримання і сплата штрафів тепер враховуються при визначенні прибутку від іншої операційної діяльності, тобто в процесі формування прибутку. Отже, сплата штрафів підприємством безпосередньо не впливає на обсяг його чистого прибутку, як це мало місце раніше.

Згідно з прийнятими положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку не передбачено формування за рахунок прибутку ряду цільових фондів, як це мало місце раніше. Передбачено облік використання чистого прибутку на створення резервного фонду, виплату дивідендів, поповнення статутного фонду, інші напрямки використання.

Розподіл прибутку на виплату дивідендів та інвестування є фінансовою проблемою, яка істотно та неоднозначне впливає на фінансову стабільність і перспективи розвитку підприємства. Спрямування достатньої суми прибутку на виплату дивідендів і високий рівень таких збільшують попит на акції та підвищують їхній ринковий курс. Водночас обмежується власне джерело фінансування, ускладнюється розв'язання завдань перспективного розвитку підприємства.

Зрозуміло, що низький рівень дивідендів призводить до протилежних наслідків. З урахуванням цих обставин акціонерне товариство (підприємство) мусить вибирати таку дивідендну політику, яка відповідала б конкретним умовам його діяльності.

Основними варіантами дивідендної політики можуть бути: 1) виплата постійного рівня дивідендів протягом кількох років; 2) виплата дивідендів зі щорічним певним зростанням; 3) спрямування на дивіденди встановленої (нормативної) частки чистого прибутку; 4) виплата дивідендів із залишку прибутку після фінансування інвестиційних потреб; 5) виплата дивідендів не грошима, а додатковим випуском акцій. Кожний з цих варіантів має свої переваги й недоліки і застосовується, як правило, не постійно, а в межах певного перспективного періоду з урахуванням економічної кон'юнктури та фінансового стану підприємства.

Розподіляючи прибуток підприємства, величину дивіденду у відсотках (d) визначають за формулою:
d = Пд / Кст •100 (1.2)
де Пд — частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів;

Кст — статутний капітал (фонд) підприємства.

Абсолютна сума дивідендів у розрахунку на одну акцію (D) відповідно становитиме
D =Пд / Na (1.3)
де Na — кількість акцій, що формує величину статутного капіталу (кількість проданих акцій).

Частина прибутку, що спрямовується на виплату дивідендів, визначається відповідно до вибраного варіанта дивідендної політики. Досвід зарубіжних корпорацій свідчить, що частка величини Пд у чистому прибутку коливається в межах 30—70 %. Якщо вона менша за 30 %, то виплати вважаються заниженими, а коли її відносний розмір більший за 70 % — завищеними.

Виходячи із класифікації доходів і витрат за видами діяльності і функціями і побудована система рахунків бухгалтерського обліку для відображення формування фінансових результатів діяльності підприємства та визначення чистого доходу (прибутку) чи збитку звітного періоду, а також для складання Звіту про фінансові результати. Для узагальнення інформації про фінансові результати від звичайної діяльності і надзвичайних подій Планом рахунків передбачено рахунок 79 «Фінансові результати», який ведеться за субрахунками:

791 «Результат основної діяльності»,

792 «Результат фінансових операцій»,

793 «Результат іншої звичайної діяльності»,

794 «Результат надзвичайних подій».

По кредиту рахунка 79 «Фінансові результати» та його субрахунків відображаються суми в порядку закриття рахунків обліку доходів, а по дебету — суми в порядку закриття рахунків обліку витрат, а також належна сума нарахованого податку на прибуток.

По кредиту субрахунка 791 «Результат основної діяльності» підприємства відображають суму доходів від реалізації готової продукції, товарів, робіт, послуг та іншої операційної діяльності в кореспонденції з дебетом рахунків: 70 «Доходи від реалізації» та 71 «Інший операційний доход».

На дебет субрахунка 791 «Результат основної діяльності» наприкінці звітного періоду в порядку закриття рахунків списують:

— собівартість реалізованої готової продукції, товарів, послуг (з кредита рахунка 90 «Собівартість реалізації);

— адміністративні витрати (з кредита рахунка 92 «Адміністративні витрати»);

— витрати на збут (з кредита рахунка 93 «Витрати на збут»);

— належну за даними бухгалтерського обліку суму податку на прибуток від звичайної діяльності (з кредита рахунка 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності»).

Шляхом порівняння на субрахунку 791 «Результат основної діяльності» кредитового обороту (загальна сума одержаних доходів від реалізації та інших операційний доход) з дебетовим оборотом (загальна сума операційних витрат з урахуванням суми податку на прибуток від звичайної діяльності) визначають фінансовий результат (прибуток, збиток) від основної діяльності підприємства.

Визначену суму фінансового результату від основної діяльності списують на фінансово–результатний активно–пасивний рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» записом:

— на суму одержаного прибутку:

Д–т рах. 791 «Результат основної діяльності»;

К–т рах. 441 «Прибуток нерозподілений»;

— на суму збитку:

Д–т рах. 442 «Непокриті збитки»;

К–т рах. 791 «Результат основної діяльності».

Формування фінансових результатів основної діяльності підприємства в системі рахунків можна відобразити за такою схемою:

Субрахунок 792 «Результат фінансових операцій» призначений для визначення фінансових результатів (прибутку, збитку) від фінансових операцій підприємства за звітний період.

На кредит субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» наприкінці звітного періоду списують:

в кореспонденції з дебетом рахунка 72 «Доход від участі в капіталі»; — доход від участі в капіталі (доход від інвестицій в асоційовані підприємства, в дочірні підприємства, від спільної діяльності);

в кореспонденції з дебетом рахунка 73 «Інші фінансові доходи» — інші фінансові доходи (дивіденди, одержані від інших підприємств; відсотки, одержані за облігаціями чи іншими цінними паперами, інші доходи від фінансових операцій).

На дебет субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» наприкінці звітного періоду списують:

в кореспонденції з кредитом рахунка 95 «Фінансові витрати» — фінансові витрати (нараховані відсотки за користування кредитами банків, за договорами кредитування, фінансового лізингу; витрати, пов'язані з випуском, утриманням і обігом власних цінних паперів та ін.);

в кореспонденції з кредитом рахунка 96 «Втрати від участі в капіталі» — втрати від Інвестицій в асоційовані підприємства, від спільної діяльності, від інвестицій в дочірні підприємства тощо.

Фінансовий результат (прибуток, збиток), визначений за даним субрахунка 792 «Результат фінансових операцій» (порівнянням кредитового і дебетового обороту), списується відповідними записами на рахунок 44 «Нероз поділені прибутки (непокриті збитки)».

Субрахунок 793 «Результат іншої звичайної діяльності призначений для визначення фінансових результатів іншої звичайної діяльності.

На кредит субрахунка 793 в кореспонденції з дебетом рахунка 74 «Інші доходи» списують доходи від реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, від неопераційної курсової різниці, від безоплатно одержаних активів та від іншої звичайної діяльності (зокрема, від списання кредиторської заборгованості по закінченні строку позовної давності, від вартості негативного гудвілу, яка визнана доходом, та ін.).

На дебеті субрахунка 793 «Результат іншої звичайної діяльності» в кореспонденції з кредитом рахунка 97 «Інші витрати» списують витрати, які виникли в процесі звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але які не пов'язані з виробництвом або реалізацією основної продукції (товарів) та послуг (зокрема, собівартість реалізованих фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, втрати від неопераційних курсових різниць і від уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій та інші витрати звичайної діяльності).

Фінансовий результат (прибуток, збиток), визначений за даними субрахунка 793 «Результат іншої звичайної діяльності», відповідними запасами списується на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

За даними субрахунка 794 «Результат надзвичайних подій» визначають прибуток (збиток) від надзвичайних подій. На кредит цього субрахунка в кореспонденції з дебетом рахунка 75 «Надзвичайні доходи» списують доходи, одержані від надзвичайних подій (суми відшкодованих збитків від надзвичайних подій), а на дебет (у кореспонденції з кредитом рахунка 99 «Надзвичайні витрати») — втрати від надзвичайних подій (втрати від стихійного лиха, техногенних катастроф, аварій, пожежі тощо).

Сальдо субрахунка 794 «Результат надзвичайних подій» наприкінці звітного періоду списують відповідним записами на рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Таким чином на рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» формуються фінансові результати від усіх видів діяльності підприємства за звітний період — основної діяльності, фінансових операцій та надзвичайних подій.

Фінансові результати від усіх видів діяльності (основної діяльності, фінансових операцій, надзвичайних подій), як зазначалося раніше, наприкінці звітного періоду списуються на фінансово–результатний рахунок 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)», який ведеться за субрахунками:

441 «Прибуток нерозподілений»,

442 «Непокриті збитки»,

443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

Згідно із законодавством одержаний підприємством прибуток на субрахунку 441 «Прибуток нерозподілений» відображається наростаючим підсумком з початку року і до кінця року показується нерозподіленим. Використання одержаного прибутку протягом року відображається на дебеті субрахунка 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» в кореспонденції з кредитом рахунків:

40 «Статутний капітал» (на суму прибутку, використаного на збільшення статутного капіталу);

43 «Резервний капітал» (на суму прибутку, використаного на створення або поповнення резервного капіталу);

67 «Розрахунки з учасниками» (на суму дивідендів, нарахованих акціонерам за простими і привілейованими акціями, а також нарахованої належної суми прибутку учасникам, які вибувають).

Субрахунок 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді» — активний; виконує функцію регулювального контрарного рахунка по відношенню до пасивного субрахунка 441 «Прибуток нерозподілений». Ведення цього субрахунка забезпечує інформацію на будь–яку звітну дату

про суму одержаного з початку року прибутку (за даними субрахунка 441), суму використаного прибутку (за даними субрахунка 443) і суму невикористаного прибутку, що залишилася на звітну дату в господарському обороті підприємства (як різниця між залишками зазначених субрахунків).

При складанні річного звіту сума використаного прибутку списується на зменшення нерозподіленого прибутку записом по дебету субрахунка 441 «Прибуток нерозподілений» і кредиту субрахунка 443 «Прибуток, використаний у звітному періоді».

У бухгалтерському балансі, складеному на 1 січня наступного за звітним року, по статті «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)» відображається сума невикористаного на цю дату прибутку (або непокритого збитку).

Збитки підприємства, облік яких ведеться на активному субрахунку 442 «Непокриті збитки», за рішенням керівника (власника) підприємства списуються за рахунок нерозподіленого прибутку або резервного капіталу, що в бухгалтерському обліку відображається записом по кредиту субрахунка 442 «Непокриті збитки» І дебету відповідно рахунків: 441 «Прибуток нерозподілений» або 43 «Резервний капітал» (залежно від джерела покриття збитків підприємства).

З аналізу сучасної ситуації з формуванням та розподілом прибутку та її ретроспективи можна сказати, що в цьому напрямку є над чим працювати і найкращим варіантом буде логічне поєднання елементів колишньої системи формування та розподілу прибутку з найкращими елементами сучасної.

2Організація бухгалтерського обліку формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

2.1 Характеристика та аналіз діяльності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»
Відкрите акціонерне товариство «Свемон–Волинь» було засновано в 1982 році як державне підприємство. (м. Хмельницький, вул. Комунарів 4/1).

В 1992 році підприємство перетворилося у закрите акціонерне товариство «Свемон–Волинь» (далі – ВАТ «Свемон–Волинь») згідно Указу Президента України «Про корпоратизацію підприємств» від 15.06.1993р. Пізніше в 1999 році після виходу з числа співробітників багатьох акціонерів підприємство було реорганізоване в відкрите акціонерне товариство.

Основними напрямками діяльності підприємства є генеральний підряд по організації та освоєнню інвестицій, будівництво, монтаж та експлуатація засобів телекомунікацій, радіо та телебачення

Продукція підприємства використовується для будівництва житлових будинків, промислових підприємств, індивідуальних будинків, шкіл тощо. Основна продукція – це плити, фундаменти, перемички, плити огорожі, балконів, опорні подушки, прогони, підвіконники, тротуарна плитка, бруківка.

Крім основної діяльності, ВАТ «Свемон–Волинь» надає такі послуги:

зберігання автотранспорту (автостоянка);

різного роду авто послуги;

Виконання проектно–вишукувальних робіт;

послуги по оренді майна;

послуги з громадського харчування (їдальня).

Місцезнаходження підприємства є географічно та економічно вигідним, оскільки знаходиться воно на перетині торгових шляхів, які історично склалися в м. Хмельницькому. До підприємства ведуть асфальтована дорога та залізнична гілка.

Частка ВАТ «Свемон–Волинь» в структурі аналогічних підприємств в Україні складає близько 8 %. Територіальні межі ринку виконання робіт із засобами телекомунікацій – це Хмельницька та Чернівецька області.

Середньооблікова чисельність працюючих за 2008 рік склал 57 осіб, в т.ч. штатних працівників – 53 осіб, сумісників – 2 особи, по договорах – 2 особи. Середньомісячна заробітна плата по будівельно–монтажним роботам та підсобному виробництву з заохочувальними виплатами склала 655,1 тис. грн Оплата праці в Хмельницькій філії проводиться згідно з «Положенням про формування і використання фондів на оплату праці». За 2008 рік виконано об’єм будівельно–монтажних робіт по договірній вартості в сумі 1829,2 тис. грн, в т.ч. власними силами 1453,1 тис. грн, надано послуг механіками – 20,8 тис. грн Виготовлено ЗБ виробів на 73,5 тис.грн. Реалізовано залізобетонних виробів на 52,6 тис. грн. Разом виручка по договірних цінах складає 1526,5 тис.грн Крім того поступили й інші надходження на суму 9,2 тис. грн.

Від одержаного загального доходу в сумі 915,8 тис.грн фактично нараховано зарплати 448,1 тис. грн, економія по зарплаті складає 9,8 тис. грн.

Із фонду матеріального заохочення виплачено 2,4 тис. грн. Фонд матеріального заохочення працівників, витрачається на підприємстві на організацію корпоративних святкувань, закупівля та вручення новорічних подарунків, так звана, тринадцята заробітня плата, а особливо цінним та відзначеним працівникам – чотирнадцята.

Крім фонду матеріального заохочення на підприємстві створені наступні фонди:

Фонд утримання дирекції;

Фонд економічного стимулювання;

Фонд виплати дивідендів;

Фонд поповнення обігових коштів;

Фонд розвитку виробництва.

Амортизація на підприємстві нараховується за податковим методом. Запси списуються на виробництво методом FIFO, МШП – методом 100 % вартості в перший місяць експлуатації. Резерв сумнівних боргів на створюється. Заробітна плата нараховується методом бригадного підряду. Нарахування на фонду оплати праці для фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань становить 2,9 %.

Основні техніко–економічні показники підприємства характеризують його діяльність вилому за 2 роки.
Таблиця 2.1 – Аналіз основних техніко–економічних показників діяльності підприємства ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

Показник

2007 р.

2008 р.

Абсолютне відхилення, + / -

Темп зростання, %

Вартість виготовленої продукції, тис. грн

2193,80

1847,60

-346,20

84,22

Виручка від реалізації продукції, тис. грн

2197,30

1837,90

-359,40

83,64

Собівартість реалізованої продукції, тис. грн

1401,00

991,80

-409,20

70,79

Чистий прибуток, тис. грн

124,60

216,30

91,70

173,60

Власний капітал, тис. грн

398,50

479,50

81,00

120,33

Активи, тис. грн

859,80

1110,60

250,80

129,17

Дебіторська заборгованість, тис. грн

285,10

483,80

198,70

169,69

Поточні зобов'язання, тис. грн

461,30

631,10

169,80

136,81

Середньооблікова чисельність працюючих, чол.

63,0

53,00

-10,00

84,13

Середньомісячна заробітна плата 1–го працюючого, грн

567,60

704,60

137,00

124,14

Проведені розрахунки свідчать, ряд показників, таких як обсяг виготовленої продукції, виручка від реалізації та собівартість продукції знизились. Інші показники, в тому числі і прибуток, продемонстрували зростання. Даний факт можна було б віднести до позитивного, але основною причиною зростання прибутку стало значне зниження собівартості ніж зниження виручки від реалізації. Тому як видно, однією із причин скорочення витрат стало саме згортання діяльності підприємства.

Також необхідно відмітити, що більше ніж на чверть збільшились актви, дебіторська та кредиторська заборгованості. Збільшилась середньомісячна заробітна плата, проте, як ми бачимо до основних причин такого збільшення стало скорочення кількості працівників.

Аналіз діяльності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» включає аналіз його майнового стану, ліквідності, фінансової стійкості, ділової активності та рентабельності.

Для проведення аналізу використаємо фінансову звітність ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» (див. додатки А, Б, В, Г, Д).

Для аналізу майнового стану підприємства використовуються також наступні коефіцієнти, що наведені у таблиці 2.2.
Таблиця 2.2 – Аналіз майнового стану підприємства

Показник

Порядок розрахунку

(за рядками звітності)

2007 р.

2008 р.

Зміни в абсолютній величині

1 Коефіцієнт зносу основних засобів

/>

0,62

0,66

0,04

2 Коефіцієнт придатності

/>

0,38

0,34

–0,04

3 Коефіцієнт оновлення основних засобів

/>

0,11

0,03

0,08

4 Коефіцієнт вибуття

/>

0,0

0,0

0,0

Коефіцієнт зносу основних засобів показує частку зношених основних засобів у загальній їх вартості, а аналізуючи отримані показники слід зазначити, що коефіцієнт зносу основних засобів у 2007 р. складає 0,62 і у 2008 р. цей показник зріс на 0,04, що свідчить про ріст зносу основних засобів.

Коефіцієнт придатності показує на скільки ще обладнання придатне до використання. І чим значення цього показника вище, тим фонди придатніші до використання. Відповідно в 2007 р. основні фонди придатні до використання на 38 %, а в 2008 р. – на 34 %.

В 2008 р. частка введених в дію основних засобів зменшилась до 0,03, тоді як в 2007 р. становила 0,11. Частка основних засобів, що вибули, у вартості основних засобів на початок періоду суттьєво не змінились через те, що вибували основні засоби на дуже незначні суми..

Таким чином інтенсивність руху основних засобів в 2008 році зменшилась.    продолжение
--PAGE_BREAK--Підприємству потрібно обновити більшу частину основних засобів або купувати більш досконале обладнання.

Наступним етапом є оцінка ліквідності підприємства. Аналіз ліквідності підприємства здійснюється за даними балансу та дозволяє визначити спроможність підприємства сплачувати свої поточні зобов'язання та наскільки обсяги наявних фінансових ресурсів можуть забезпечити відповідні по строкам погашення зобов’язання.

Для оцінки ліквідності підприємства було розрахуємо відносні показники, які представимо у таблиці 2.3.

Таблиця 2.3 – Аналіз показників ліквідності підприємства

Показник

Порядок розрахунку

(за рядками звітності)

2007 р.

2008 р.

Абсолютне відхилення

1 Коефіцієнт покриття 

/>

0,85

1,07

0,22

2 Коефіцієнт швидкої ліквідності 

/>

0,65

0,83

0,18

3 Коефіцієнт абсолютної ліквідності

/>

0,03

0,05

0,02

4 Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованості

/>

1,57

1,25

–0,32

5 Коефіцієнт мобільності активів

/>

0,45

0,61

0,16

6 Коефіцієнт співвідношення активів

/>

0,83

1,56

0,73

7 Чистий оборотний

капітал, тис. грн 

/>

–70,2

45,2

115,4

Коефіцієнт покриття розраховується як відношення оборотних активів до поточних зобов'язань підприємства та показує достатність ресурсів підприємства, які можуть бути використані для погашення його поточних зобов'язань. Для нормального функціонування підприємства цей показник має бути більшим за 2.

Коефіцієнт покриття в 2008 році підвищився з 0,85 до 1,07. Це було спричинено тим, що ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» покращило свою фінансову політику і стабілізувало розрахунки з кредиторами. Не дивлячись на це значення коефіцієнта не відповідає нормативному значенню.

Коефіцієнт швидкої ліквідності відображає платіжні можливості підприємства щодо сплати поточних зобов'язань за умови своєчасного проведення розрахунків з дебіторами. Нормативне значення показника встановлено на рівні 0,7–0,8.

Падіння коефіцієнта швидкої ліквідності свідчить про ріст низьколіквідних елементів (запасів) у структурі поточних активів та про ріст ризикованості діяльності підприємства з погляду неповернення боргів і зниження реального рівня платоспроможності.

Крім того, даний коефіцієнт менший за нормативне значення, що свідчить про неспроможність грошових засобів, розрахунків та інших активів забезпечити покриття поточних зобов’язань.

Коефіцієнт абсолютної ліквідності є найбільш жорстким критерієм ліквідності підприємства. Значення коефіцієнта повинно знаходитись в межах 0,2 – 0,35. За даними підприємства показник на кінець 2008 р. набуває значення 0,05. Це означає, що у підприємства є ризик неспроможності покриття своїх невідкладних зобов'язань.

Коефіцієнт співвідношення кредиторської та дебіторської заборгованостірозраховується як відношення кредиторської заборгованості до дебіторської заборгованості. Значення коефіцієнта повинно бути менше 1.

Як видно з розрахунків значення коефіцієнта в обох випадках не відповідає нормативному.

Коефіцієнт мобільності активів показує, яку частку в активах підприємства займають оборотні активи. Значення коефіцієнта повинно бути більше 0,5. На підприємстві частка оборотних активів за 2007–2008 р.р. зросла до значення 0,61.

Коефіцієнт співвідношення активів показує рівень співвідношення між оборотними та необоротними активами підприємства. Нормативне значення має бути більше 1. З даних розрахунків видно, що значення цього коефіцієнта в 2008 році повністю відповідає нормативному.

Чистий оборотний капітал різко зріс за 2007–2008 р.р. на 115,4 тис. грн, це позитивнана тенденція, так як зменшились кошти, що забезпечують процес виробництва, реалізації продукції та отримання прибутку.

Під фінансовою стійкістю розуміють такий стан фінансових ресурсів підприємства і такий ступінь їх використання, за яким підприємство, вільно маневруючи грошовими коштами, здатне через ефективне їх використання забезпечити безперебійний процес виробництва та реалізації продукції, робіт, послуг, а також здійснювати витрати для його розширення й оновлення. Фінансова стійкість показує ступінь незалежності підприємства. Аналіз фінансової стійкості повинний показати наявність чи відсутність у підприємства можливостей по залученню додаткових позикових засобів, здатність погасити поточні зобов'язання за рахунок активів різного ступеня ліквідності. Аналіз фінансової стійкості ХФ ВАТ „Свемон–Волинь” представлено у таблицю 2.4.

Таблиця 2.4 –Аналіз платоспроможності (фінансової стійкості) підприємства

Показник

Порядок розрахунку

(за рядками звітності)

2007 р.

2008 р.

Абсолютне відхилення

1 Коефіцієнт платоспроможності (автономії)

/>

0,46

0,43

–0,03

2 Коефіцієнт фінансування

/>

1,16

1,32

0,16

3 Коефіцієнт фінансової стійкості

/>

0,86

0,76

0,1

4 Коефіцієнт концентрації залученого капіталу

/>

0,54

0,57

0,03

5 Коефіцієнт фінансового левериджу

/>

0

0

0

6 Коефіцієнт маневреності власного капіталу 

/>

–0,18

0,09

0,27

7 Коефіцієнт інвестування

/>

0,85

1,10

0,25

8 Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами

/>

–0,15

0,07

0,22

Усі показники фінансової стійкості знаходяться в межах нормативних значень, але по деяких з них спостерігаються негативні зміни.

З розрахунків видно, що за 2007 – 2008 р.р. коефіцієнт платоспроможності (автономії) підприємства зменшився на 0,03, у 2007р. він становив 0,46, а в 2008 р. – 0,43.

Крім того, частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів становить менше 50 %. Це означає, що підприємство є залежним від позикових джерел.

Коефіцієнт фінансування означає скільки позичкових коштів припадає на одну гривню власних коштів, вкладених в активи підприємства. Збільшення показника на кінець 2008 р. свідчить про зростання залежності підприємства від кредиторів. Але разом з тим значення коефіцієнта є більшим 1, іншими словами не відповідає нормативному значенню.

Коефіцієнт концентрації залученого капіталу характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Значення коефіцієнта має бути менше 0,5. На підприємстві частка позикового капіталу становить у 2008 р. – 0,57.

Позитивним моментом є відсутність залежності підприємства від довгострокових зобов’язань, про що свідчить значення коефіцієнта фінансового левериджу до 0. Це означає, що підприємство погасило частину свого кредиту.

Коефіцієнт маневреності власного капіталу визначає, яка частка власного капіталу дозволяє вільно маневрувати – збільшувати обсяги закупівлі сировини, матеріалів, змінювати номенклатуру поставок, купувати додаткове устаткування. Не дивлячись на його різке збільшення, для підприємства характерна наявність досить низького значення цього коефіцієнта (–0,18 в 2007 р. та 0,09 в 2008 р.).

Коефіцієнт забезпеченості власними оборотними засобами збільшиввся порівняно з –0,15 в 2007 р. до 0,07 в 2008 р., не зважаючи на це його значення є більшим за нормативне, що рівне одиниці.

Таким чином, підприємство в достатній мірі наділене власним капіталом. Його вистачає як для інвестування необоротних активів, так і для здійснення поточної діяльності, про що свідчать значення показників інвестування та забезпеченості власними оборотними коштами.

Підприємство може вільно маневрувати своїм власним оборотним капіталом. Але мобільність власних коштів знизилась на кінець 2008 року.

Аналіз ділової активності дозволяє проаналізувати ефективність основної діяльності підприємства, що характеризується швидкістю обертання фінансових ресурсів підприємства. Аналіз здійснюється за допомогою коефіцієнтів оборотності наведених у таблиці 2.5. За даними таблиці знайдемо ряд показників, які характеризують швидкість обороту, запасів, дебіторської заборгованості, кредиторської заборгованості, матеріальних запасів, основних фондів та власного капіталу. На основі одержаних показників розрахуємо строки погашення дебіторської заборгованості та кредиторської заборгованості, що дасть нам уявлення про рівень фінансової дисципліни на досліджуваному підприємстві.
Таблиця 2.5 –Аналіз ділової активності підприємства

Показник

Порядок розрахунку

(за рядками звітності)

2007 р.

2008 р.

Зміни в абсолютній величині

1 Коефіцієнт оборотності активів

/>

2,0

1,5

–0,5

2 Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

/>

6,44

3,17

–3,27

3 Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

/>    продолжение
--PAGE_BREAK--

4,09

2,53

–1,56

4 Строк погашення дебіторської заборгованості, днів

тривалість періоду

коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості

56

113

57

5 Строк погашення кредиторської заборгованості, днів

тривалість періоду

коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості

88

142

54

6 Коефіцієнт оборотності матеріальних запасів

/>

15,39

6,44

8,95

7 Коефіцієнт оборотності основних засобів (фондовіддача)

/>

1,58

1,23

–0,35

8 Коефіцієнт оборотності власного капіталу

/>

4,91

3,49

–1,42

Коефіцієнт оборотності активів характеризує ефективність використання підприємством усіх наявних ресурсів, незалежно від джерел їхнього залучення.

З розрахунків видно, що за 2008 р. оборотні активи здійснили 1,5 обороти, тобто кількість оборотів змінилась на 0,5. Враховуючи специфіку виробництва підприємства можна стверджувати, що оборотні кошти використовувались не в повній мірі.

Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованостіпоказує швидкість обертання дебіторської заборгованості підприємства за період, що аналізується, розширення або зниження комерційного кредиту, що надається підприємством. Значення коефіцієнта на підприємстві свідчить про те, що дебітори в середньому 6–7 раз в рік повертають свої борги. Строк погашення дебіторської заборгованості збільшився в 2008 р., що є негативною тенденцією, щосвідчить про не стабільні розрахунки з клієнтами.

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованостіпоказує швидкість обертання кредиторської заборгованості підприємства за період, що аналізується. Оборотність кредиторської заборгованості на підприємстві низька, особливо в 2008 р. Ще одним негативним моментом є зменшення тривалості погашення кредиторської заборгованості порівняно з 2007 роком.

З огляду на значення коефіцієнтів оборотності можна зробити висновок про те, що рівень ділової активності на підприємстві не досить високий. Але у 2008 р. оборотність активів скоротилась порівняно з 2007 р. Зменшення рівня коефіцієнтів оборотності активів пов’язано із зростанням дебіторської заборгованості та запасів.

Знизилась також ефективність використання основних фондів: з 1 грн використаних основних фондів на підприємстві в 2008 р. отримували продукції на суму 1,23 грн. Також знизилась ефективність використання власного капіталу.

Аналіз рентабельностіпідприємства дозволяє визначити ефективність вкладення коштів у підприємство та раціональність їхнього використання.

Показники даної групи дають уявлення про те, наскільки ефективно підприємство здійснює свою діяльність, контролює витрати на виробництво і реалізацію продукції, і який чистий прибуток при цьому отримує.

Перед проведенням аналізу показників рентабельності слід навести порівняльну характеристику показників обсягу реалізації товарів, робіт та послуг, собівартості реалізованої продукції, валового прибутку та чистого прибутку за два роки. Ілюстрація даних показників потрібна нам для того, щоб ефективніше та якісніше розглянути аналіз показників рентабельності, адже вони є лише відносними показниками прибутковості підприємства і не надають повної інформації по зміні абсолютних показників, що впливають на розмір прибутку.

Всі розрахунки представимо у таблиці 2.6.

Таблиця 2.6 – Динаміка показників обсягу реалізації товарів, робіт та послуг, собівартості продукції, валового та чистого прибутку

Показник

2007 р.

2008 р.

Абсолютне відхилення

1 Обсяг реалізації продукції, тис. грн

2197,3

1837,9

–359,4

2 Собівартість реалізованої продукції, тис. грн

1401,0

991,8

–409,2

3 Валовий прибуток, тис. грн

430,1

539,8

109,7

4 Чистий прибуток, тис. грн

124,6

216,3

91,7

Як видно із вищенаведеної таблиці чистий прибуток зріс більше ніж на 91 тис. грн, причина цього безперечно криється в значному зменшенні собівартості над зменшення обсягу реалізації продукції.

Для аналізу рентабельності підприємства є доцільним використання даних таблиці 2.7.

Підприємство є рентабельним, якщо суми виручки від реалізації продукції досить не тільки для покриття витрат на виробництво та на реалізації, а й на утворення прибутку.
Таблиця 2.7 –Аналіз рентабельності підприємства

Показник

Порядок розрахунку

(за рядками звітності)

2007 р.

2008 р.

Зміни в абсолютній величині

1 Коефіцієнт рентабельності активів

/>

0,136

0,221

0,085

2 Коефіцієнт рентабельності власного капіталу 

/>

0,333

0,493

0,160

3 Коефіцієнт рентабельності діяльності 

/>

0,068

0,141

0,073

4 Коефіцієнт рентабельності продукції 

/>

0,089

0,218

0,129

Коефіцієнт рентабельності активів характеризує ефективність використання активів підприємства. У підприємства даний коефіцієнт становить: на 2007р. – 0,136, на 2008р. – 0,221. Нормативне значення даного коефіцієнту має бути більше нуля, окрім того, повинне збільшуватись. Значення даного коефіцієнту свідчить, що підприємство ефективно використовує свої активи, так як рентабельність активів є на доволі високому рівні.

Коефіцієнт рентабельності власного капіталу характеризує ефективність вкладення засобів в дане підприємство. Рентабельність власного капіталу складає 33,3 % як в 2007 р., в 2008 р – 49,3 %, що також можна відмітити як позитивну тенденцію.

Коефіцієнт рентабельності діяльності характеризує ефективність господарської діяльності підприємства. Коефіцієнт рентабельності діяльності становить: в 2007р. – 0,068, в 2008р. – 0,141. Нормативне значення цього показника також має бути більше нуля та має збільшуватися. Показники даного коефіцієнту говорять про те, що господарська діяльність підприємства є ефективною.

Коефіцієнт рентабельності продукції характеризує прибутковість господарської діяльності підприємства від основної діяльності.

На основі проведеного аналізу рентабельності ХФ ВАТ „Свемон–Волинь” можна зробити висновок про те, що господарська діяльність підприємства не є досить прибутковою. Порівняно з витратами на виробництво продукції, прибуток, який підприємство отримує в результаті реалізації є незначним (рентабельність продукції у 2008 році склала 21,8 %).

Крім аналізу фінансового стану потрібно здійснити аналіз ймовірності банкрутства. Для цього скористаємось п’ятифакторною моделлю Альтмана, моделю Таффлера та універсальною дискримінантною моделлю.

Використовуючи фінансову звітність ХФ ВАТ «Свемон–Волинь», виведемо середні значення всіх необхідних нам для аналізу показників. Для цього сформуємо наступну таблицю.

Отже, за результатами проведеного аналізу фінансових показників діяльності можна зробити наступні висновки:

на підприємстві спостерігається тенденція до зменшення частки основних засобів і стрімкого зростання частки оборотних активів.Негативним моментом є зростаннянизьколіквідних елементів (запасів) у структурі поточних активів;

враховуючи результати, отримані в процесі дослідження, є необхідним оновлення частини основних засобів. Для цього стає доцільним залучення банківських коштів у вигляді кредиту для розширення діяльності підприємства, що й було здійснено на підприємстві;

закріпилася негативна тенденція до збільшення частки дебіторської заборгованості, щосвідчить про нестабільні розрахунки з клієнтами;

не висока оборотність кредиторської заборгованості означає, що підприємство не вчасно розраховується з виставленими йому рахунками;

рівень власного капіталу (коефіцієнт автономії) свідчить пронизький запас міцності. Тобто підприємство має можливості по залученнюдодаткових позикових засобівз ризиком втрати фінансової стійкості.

Загалом можна говорити, що рівень виробничої та комерційної діяльності підприємства є досить високим, хоч в 2008 році й спостерігались деякі негативні тенденції.


2.2 Облік доходів
Методологічні засади формування в бухгалтерському обліку інформації про доходи наводяться у Положенні (стандарті) бухгалтерського обліку 15 «Доходи». Для визначення прибутку необхідно відповідно до стандартів розрахувати доходи та витрати за період.

Доход визнається, під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена".

Критерії визначення доходу застосовуються окремо до кожної операції, але можуть застосовуватися також до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої операції (операцій).

Не визнаються доходами такі надходження від юридичних і фізичних осіб:

сума податку на додану вартість;

сума інших податків і обов'язкових платежів до бюджету та позабюджетних фондів;

сума попередньої оплати за послуги;

сума авансу в рахунок оплати робіт, послуг;

сума завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

надходження, що належать іншим особам;

В інших випадках доход визнається під час збільшення активу чи зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.

У фінансовому обліку доходи групуються за такими напрямками:

доход (виручка) від реалізації робіт, послуг;

інші операційні доходи;

фінансові доходи;

інші доходи;

надзвичайні доходи.

Якщо доходи можуть бути достовірно визначені, то їх потрібно відображати в обліку в момент надходження активу або погашення зобов'язань, котрі призводять до збільшення власного капіталу, а витрати – в момент вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу.

У випадку, коли актив забезпечує економічні вигоди протягом кількох звітних періодів, витрати відображаються в обліку та звітності на основі систематичного та раціонального їх розподілу протягом декількох звітних періодів (наприклад амортизація). Витрати негайно відображаються в обліку, якщо економічні вигоди не відповідають стану, за якого вони визнаються активами підприємства,

На ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» доходи (виручка) від реалізації робіт, послуг відображається на рахунку 70 за такими субрахунки передбачений робочим планом рахунків:

70.1 «Доход від реалізації продукції (залізо–бетонні вироби)»;

70.31 «Доход від реалізації послуг (будівельно–монтажні роботи)»;

70.32 «Доходи від реалізації автотранспортних послуг та послуг механізмів».

За кредитом рахунку 70.1 «Доход від реалізації продукції (залізо–бетонні вироби)» відображаються суми нарахування доходів від реалізації залізобетонних виробів, в більшості випадків колодязів, рідше стовпів.

За кредитом крахунку 70.31 «Доход від реалізації послуг (будівельно–монтажні роботи)» відображаються нарахування доходів суми від виконання наступних видів будівельно–монтажних робіт: будівництво волоконно–оптичних ліній зв’язку, розширення міських телефонних мереж та земних трубопроводів, виконання переходів, будівництво та розширення автоматизованих телефонних станцій та стільникових телефонних станцій.

За кредитом крахунку 70.32 «Доходи від реалізації автотранспортних послуг та послуг механізмів» відображаються нарахування доходів за виконання послуг, суміжних з основним видом діяльності підприємства: вантажні перевезення, виконання земельно–будівельних робіт тощо.

Визнання доходів відбувається за наявності усіх вказаних умов:

передані покупцю ризики й вигоди, пов'язані з правом власності на цінності;

підприємство надалі не здійснює контролю за реалізованою продукцію;

сума доходу може бути достовірно визначена;

в результаті операції відбудеться збільшення економічних вигод підприємства, а витрати на операцію можуть бути достовірно визначені.

Крім цього у структурі доходів ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» є інші операційні доходи, що відображаються на рахунку 71 за такими субрахунками і відображається в балансі:

71.2 «Доходи від реалізації інших оборотних активів»;

71.3. «Доходи від оренди необоротних активів».

За кредитом крахунку 71.2 «Доходи від реалізації інших оборотних активів» відображаються суми нарахування доходів від продажу надміру придбаних запасів та реалізація МШП.

За кредитом крахунку 71.3. «Доходи від оренди необоротних активів» відображаються суми нарахування доходів від оренди житлових приміщень.

Визнання доходів відбувається за наявності за тих самих умов, що і при визнанні доходів від реалізації товарів, робіт, послуг.

Обліковий процес відображення доходів розпочинається з укладання договору про надання послуг, виконання робіт або передачу продукції.

Первинним документом, що підтверджує визнання на підприємстві доходів від реалізації продукції є видаткова накладна (Додаток К), який відображається в системі як зображено на рисунку 2.1. Бухгалтерія підприємства складає даний документ в системі 1С.
/>    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рисунок 2.1 – Документ «Расходная накладная» сформований системою 1С: Бухгалтерія
Даний тип доходів ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» обкладається податком на додану вартість, а отже на його підставі підприємство повинно виписати податкову накладну (Додаток 1), вигляд якої зображений на рисунку 2.2. В системі 1С вона створюється на основі документу «Расходная накладная».

Аналогічно на підприємстві відображається реалізація виробничих запасів: виписується видаткова накладна, на її підставі формується податкова накладна. І так як, на підприємстві діє автоматизована форма обліку, всі дані заносяться до журналів і відомостей, що є в системі автоматично.

Щоправда у випадку реалізації запасів кредитуватиметься рахунок 71.2 «Доходи від реалізації інших оборотних активів».

/>
Рисунок 2.2 – Документ «Налоговая накладная» сформований системою 1С: Бухгалтерія
Незважаючи на вищеназвані доходи підприємство основну масу доходів формує за рахунок виконання будівельно–монтажних робіт (далі – БМР) та надання інших послуг. Даний вид доходів має свої особливості.

В першу чергу необхідно розібратись із формуванням цін на послуги ХФ ВАТ «Свемон–Волинь», які є основним показником що впливає на розмір доходів. Так, вартість виконання БМР для основного замовника ВАТ «Укртелеком» встановлюється на рівні договору між представниками дирекцій материнських компаній, для інших замовників ціна є договірною, проте з урахуванням рекомендацій надісланих материнської компанією. Вартість послуг автотранспорту лежить цілком в компетенції дирекції.

На балансі підприємства є також гуртожиток, який класифікується як приміщення для проживання малих сімей. Вартість виконання послуг ЖКГ розраховується в бухгалтерії відповідно до метражу та розрахункового періоду.

В первинному обліку всі ці послуги будуть відображатись документом «Акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг)» (Додаток Л). Даний документ формується в системі 1С і носить назву «Оказание услуг» і зображений на рисунку 2.3. Проте даний документ в 1С формується, але не проводиться, він може бути проведений тільки після того як уповноважені особи обох сторін підписали його. При оплаті послуг по гуртожитку уповноваженою особою є комендант.
/>
Рисунок 2.3 – Документ «Оказание услуг» сформований системою 1С: Бухгалтерія
Акт приймання–передачі наданих послуг (виконаних робіт) також є підставою для складання податкової накладної (Додаток 1).

Всі доходи підприємства групуються в системі 1С за субрахунками та субконто, якими виступають усі можливі види діяльності, які здійснюються товариством: будівельно–монтажні роботи, виробництво та реалізація залізо–бетонних виробів, виконання замовлень за послугами, що надаються авторанспотром та робочими механізмами товариства, а також плата за проживання в гуртожитку для малих сімей. Після групування доходів за такими напрямками вони зводяться до більш синтетичних за своєю природою регістрів – оборотно–сальдової відомості по відповідному рахунку доходів. З цього регістру дані потрапляють до загальної сальдово–оборотної відомості, яка є аналогом головної книги, і вже звідти до фінансової звітності підприємства.

Загальну схему формування та узагальнення інформації про доходи підприємства, починаючи від складання первинних документів і до фінансової звітності зобразимо на наступному рисунку 2.4.
/>
Рисунок 2.4 – Загальна схема формування і узагальнення інформації про доходи на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»
На основі вищеназваних документів формуються бухгалтерські проведення, які ми представимо у таблиці 2.8. Тут також необхідно зазначити, що для відображення в обліку операцій з реалізації подібних активів відображається одними й тими ж документами (реалізація готової продукції та запасів відображаються видатковою накладною), проте діюча система бухгалтерського обліку розподіляє всі види ви діяльності, зокрема на досліджуваному товаристві на основну та іншу операційну (реалізація готової продукції – основна діяльність, а реалізація запасів – інша операційна). Всі суми, що наведені в таблиці є результатами проведених операцій за березень місяць на досліджуваному підприємстві – Хмельницькій філії відкритого акціонерного товариства «Свемон–Волинь».
Таблиця 2.8 – Бухгалтерські проведення формування доходів на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

Зміст операції

Документ (підстава)

Кореспонденція

Сума, грн

Дт

Кт

1 Нараховано доходи від реалізації залізобетонних виробів

Видаткова накладна

36.1 «Дебіторська заборгованість вітчизняних покупці та замовників»

70.1 «Доход від реалізації продукції (залізо–бетонні вироби)»

21679,31

2 Нараховано доходи від виконання будівельно–монтажних робіт

Акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг)

36.1 «Дебіторська заборгованість вітчизняних покупці та замовників»

70.31 «Доход від реалізації послуг (будівельно–монтажні роботи)»

71647,60

3 Нараховано доходи від надання автотранспортних послуг та послуг механізмів

Акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг)

36.1 «Дебіторська заборгованість вітчизняних покупці та замовників»

70.32 «Доходи від реалізації автотранспортних послуг та послуг механізмів»

7944,60

4 Нараховано доходи від реалізації виробничих запасів

Видаткова накладна

36.1 «Дебіторська заборгованість вітчизняних покупці та замовників»

71.2 «Доходи від реалізації інших оборотних активів»

11597,30

5 Нараховано доходи від реалізації послуг оренди житлових приміщень

Акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг)

36.1 «Дебіторська заборгованість вітчизняних покупці та замовників»

71.3. «Доходи від оренди необоротних активів»

7800,00

6 Нараховано платежі до бюджету з ПДВ за реалізовану продукцію

Видаткова накладна

Податкова накладна

70.1 «Доход від реалізації продукції (залізо–бетонні вироби)»;

71.2 «Доходи від реалізації інших оборотних активів»;

64.15 «Заборгованість перед бюджетом з ПДВ»

3613,22
1932,88

7 Нараховано платежі до бюджету з ПДВ за виконані роботи (надані послуги)

Акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг

Податкова накладна

70.31 «Доход від реалізації послуг»

70.32 «Доходи від реалізації автотранспортних послуг та послуг механізмів»

71.3. «Доходи від оренди необоротних активів»

64.15 «Заборгованість перед бюджетом з ПДВ»

1974,60
1324,10

1300,00

Проведення наведені в таблиці 2.8 можна побачити в системі 1С, використавши відповідний пункт контекстного меню. Дане меню рекомендується використовувати для перевірки проведень, що були складені системою 1С на основі документів. Така необхідність виникає через те, що загальна конфігурація системи не адаптована для роботи на всіх видах товариств і через те в кожному окремому випадку існує потреба її підготовки для роботи в дійсних умовах існування підприємства, а через часті втручання оператора в роботу системи в 1С.
/>
Рисунок 2.5 – Проводки, що сформовані системою 1С: Бухгалтерія документами «Оказание услуг» та «Налоговая накладная»
На досліджуваному підприємстві як зазначалось діє автоматизована форма ведення бухгалтерського обліку. Тому для отримання повних відомостей по рахунку 701 «Доходи від реалізації продукції» достатньо скористатись сформованою оборотно–сальдовою відомістю, вибрати необхідний нам рахунок і вибрати пункт «Карточка счета» (Додаток М) і перед нами з’явиться вся інформація по цьому рахунку (дати та змісти проведених операцій, документи підстави та кореспондуючі рахунки. У випадку якщо нам потрібно змінити період або субрахунок досить скористатись пунктом контекстного меню «Настройка» і внести відповідні зміни. На підставі таких функцій на підприємстві отримується вся необхідна аналітична інформація.

Крім того, при необхідності система може скласти ряд документів аналогів регістрів синтетичного обліку серед яких журнали–ордери по рахунках та головна книга (Додаток Н). При цьому, якщо нам необхідно отримати інформацію про обсяги доходів від продажу колодязів за місяць, ми вибираємо в системі 1С Отчеты/Журналы ордеры по счетам і в формі запиту, що з’явилась на екрані вибираємо період, рахунок, і відповідне субконто. Проте для складання фінансової звітності система 1С формує розгорнуту оборотно–сальдову відомість (Додаток П), в яку заносяться суми по проведеннях після здійснення кожної операції, на основі цієї відомості і складається вся необхідна фінансова звітність.
2.3 Облік витрат
Визначення витрат – одна з найважливіших ділянок бухгалтерської роботи. А якщо додати ще й специфіку, притаманну підприємствам, що займаються будівельно–монтажними роботами, то стає зрозуміло, що розібратися з цим не так то просто.

Класично, за допомогою обліку підприємство має можливість:

по–перше, проконтролювати кожну статтю витрат;

по–друге, провести аналіз витратного механізму;

по–третє, підготувати дані для калькулювання собівартості одиниці послуг;

по–четверте, використати дані обліку для планування витрат на майбутнє.

Насамкінець, за даними обліку складаються такі форми фінансової звітності – «Звіт про фінансові результати (ф. № 2)» та «Примітки до фінансової звітності».

Для обліку витрат діяльності на підприємстві використовуються рахунки 23 «Виробництво», 91 «Загальновиробничі витрати», 92 «Адміністративні витрати» та 94 «Інші операційні витрати». Собівартість реалізованих товарів, робіт та послуг віобображається за рахунком 90 «Собівартість реалізованих товарів, робіт та послуг».

За дебетом рахунку 23 «Виробництво» відображаються прямі матеріальні, трудові та інші прямі витрати, а також виробничі накладні витрати, за кредитом – суми фактичної виробничої собівартості завершеної виробництвом продукції, виконаних робіт та послуг (у дебет рахунку 90). За кредитом субрахунків обліку витрат списується собівартість робіт, послуг.

Аналітичний облік за рахунком 23 «Виробництво» ведеться за видами виробництв, за статтями витрат і видами або групами продукції, що виробляється.

В дебет рахунку 23 «Основне виробництво» на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» потрапляють прямі матеріальні витрати:

— з кредиту рахунку 20.1 «Сировина та матеріали» вартість сировини та матеріалів: арматура, дороти в’язальні, круги, пісок, щебінь, цемент тощо. Підставою для цього є вимога завідуючого складом, також Акт на списання товарно–матеріальних цінностей (Додаток Р).

— кредиту рахунку 20.3 «Паливо» списується вартість палива та інших паливо мастильних матеріалів: бензин марок Аи–92 та Аи–80 і дизельне паливо. Підставою для цього є Подорожній лист вантажного автомобіля, також Акт на списання товарно–матеріальних цінностей.

— кредиту рахунку 20.7 «Запасні частини» списується вартість запасні частини: вузлів силових машин та агрегатів, частини. Підставою для цього є Акт на списання товарно–матеріальних цінностей.

Електронним аналогом Акту на списання ТМЦ в системі 1С: Бухгалтерія виступає документ «Списание ТМЦ», рисунок 2.6.
/>
Рисунок 2.6 – Документ «Списание ТМЦ», що формується системою 1С: Бухгалтерія
З кредиту рахунку 66.1 «Розрахунки за заробітною платою» на суму нарахованої основної та додаткової заробітної плати та інших заохочувальних платежів. Підставою для цього є Відомість нарахування заробітної плати (Додаток С) та табель використання робочого часу і особові рахунки (Додаток Т). Електронним аналогом Відомості нарахування заробітної плати в системі 1С: Бухгалтерія виступає документ «Начисление заработной платы» (рисунок 2.7).
/>
Рисунок 2.7 – Документ «Начисление заработной платы», що формується системою 1С: Бухгалтерія
Інші прямі витрати також потрапляють на рахунок 23 «Виробництво»:

з кредиту рахунку 65.1 «Розрахунки за пенсійним забезпеченням»

з кредиту рахунку 65.2 «Розрахунки за соціальним страхуванням»

з кредиту рахунку 65.3 «Розрахунки за страхуванням на випадок безробіття»

з кредиту рахунку 13.1 «Знос основних засобів»

з кредиту рахунку 13.3 «Знос інших необоротних матеріальних активів»

з кредиту рахунку 22.1 «МШП у виробництві» (інструменти)

Дані витрати списуються на підставі спец розрахунків, відомості нарахування зносу (Додаток У), а також різноманітних актів на відпуск МШП у виробництво. Нарахування на заробітну плату система 1С: Бухгалтерія виконує на підставі документу «Начисление заработной платы».

Собівартість будівельно–монтажних робіт — це витрати будівельної організації, пов'язані з виконанням будівельно–монтажних робіт із використанням у процесі будівельного виробництва машин, механізмів, устаткування, матеріальних, трудових та інших виробничих ресурсів.

Собівартість будівельно–монтажних робіт будівельної організації, що має статус юридичної особи, складається з витрат, пов 'язаних з виконанням на свій ризик власними силами будівельно–монтажних робіт відособленими структурними підрозділами, які входять до її складу.

ХФ ВАТ “Свемон–Волинь” виконує будівельні роботи і відображає витрати, пов'язані з виконанням таких робіт на рахунку 23 «Виробництво». Якщо, крім будівельних робіт, підприємство виконує інші роботи або надає послуги (провадить іншу діяльність з виробництва), то для відображення затрат з будівельних робіт необхідно відкрити окремий субрахунок. Що і зроблено на товаристві: для відображення витрат на БМР застосовується рахунок 23.1, а для виробництва залізобетонних виробів – 23.2. Протягом періоду виконання будівельних робіт підприємство списує в дебет рахунка 23.1 «Основне виробництво» всі витрати, які були понесені для виконання таких робіт, з кредиту відповідних рахунків обліку витрат, необхідних для виконання будівельних робіт.

Після завершення робіт виконавець визначає їх фактичну собівартість. Реалізаційна вартість виконаних будівельних робіт зазначається в акті виконаних робіт, який виконавець виписує замовнику після завершення будівельних робіт. У бухгалтерському обліку надання послуг замовнику за актом виконаних робіт відображається як реалізація послуг. А в системі 1С: Бухгалтерія це виконується документом «Оказание услуг».

Документально процес виконання будівельно–монтажних робіт оформляється наступним чином: на відпуск матеріалів, що необхідні для виконання відповідних робіт створюють документи «Акт на списання ТМЦ» при цьому по субконто розкривається аналітика на який саме вид БМР списуються матеріальні цінності. При списанні ТМЦ, одночасно, списані матеріали заносяться до фактичної Калькуляції (Додаток Ф). До калькуляції також потрапляють розподілені загально виробничі витрати води електроенергії та інше. Калькуляція закривається тільки по завершені робіт в день їх передачі замовнику.

Документальне оформлення процесу виробництва залізо–бетонних виробів майже аналогічне будівельно–монтажним роботам, лише з тією відмінністю, що в різних документах на списання тих чи інших цінностей та калькуляції проставляються інші рахунки та субконто.

При списанні виробничих запасів на виробництво та формуванні собівартості продукції в системі 1С формуються документи, на основі яких система формує проведення. Типові проведення проілюструємо в таблиці 2.9.
Таблиця 2.9 – Кореспонденція рахунків по списанню товарно–матеріальних цінностей на виробництво та формуванню собівартості продукції

Зміст операції

Кореспонденція

Сума,

грн

Документ підстава

Дебет

Кредит

1

2

3

4

5

1 Відображено витрати матеріальних цінностей на виробництво продукції

23.1 «БМР»

23.2 «ЗБВ»

201 «Сировина і матеріали»

203 «Паливо»

207 «Запасні часини»

209 «Інші матеріали»

5791,97
597,18

6711

32,78

Акт на списання ТМЦ

2 Відображено витрати на оплату праці і відрахування на соціальні заходи

23.1 «БМР»

23.2 «ЗБВ»

66 «Розрахунки за виплатами працівникам»

65 «Розрахунки зі страхування»

4559,52

1595,83

Відомість нарахування заробітної плати

Особові картки

3 Списання загальновиробничих витрати на витрати виробництва

23.1 «БМР»

23.2 «ЗБВ»

91.«+ВВ»

91.«–ВВ»

91.«гот.прод»

12791,03

127,15

3750,00

Фінансові результати

Кінецьтаблиці 2.10

1

2

3

4

5

4 Оприбуткування готової продукції на склад

26«Готова продукція»

23.2 «ЗБВ»

78905,12

Остаточна калькуляція

5 Відображення собівартості виконаних робіт

903«Собівартість реалізованих робіт»

23.1«БМР»

78905,12

Калькуляція БМР

6 Відображення собівартості готової продукції

901«Собівартість готової продукції»

26 «Готова продукція»

119752,03

Видаткова накладна

Окремого слова заслуговує облік загально виробничих витрат на ХФ ВАТ “Свемон–Волинь”. Загалом під загальновиробничими розуміють витрати по обслуговуванню виробництва й управлінню роботою цехів та інших підрозділів основних і допоміжного виробництв.

До них належать зокрема:

— витрати на управління виробництвом (оплата праці апарату управління цехами, дільницями тощо); витрати на соціальні заходи і медичне страхування апарату управління цехами, дільницями; витрати на службові відрядження персоналу цехів, дільниць тощо;

— амортизація основних засобів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

— амортизація нематеріальних активів загальновиробничого (цехового, дільничого, лінійного) призначення;

— витрати на утримання, експлуатацію і ремонт, страхування, операційну оренду основних, інших необоротних активів загальновиробничого призначення;

— на удосконалення технології і організації виробництва (оплата праці і відрахування на соціальні заходи працівників, зайнятих удосконаленням технології та організації виробництва, покращенням якості продукції, підвищенням її надійності, довговічності, інших експлуатаційних характеристик у виробничому процесі; витрати матеріалів, купівельних комплектуючих виробів і напівфабрикатів, оплата послуг сторонніх організацій тощо);

— витрати на опалення, освітлення, водопостачання, водовідвід та інше утримання виробничих приміщень;

— витрати на обслуговування виробничого процесу (оплата праці загальновиробничого персоналу; відрахування на соціальні заходи, медичне страхування працівників апарату управління виробництвом; витрати на здійснення технологічного контролю за виробничими процесами й якістю продукції, робіт, послуг);

— витрати на охорону праці, техніку безпеки та охорону навколишнього середовища та ін.

Облік зазначених витрат ведеться на збірно–розподільчому рахунку 91 «Загальновиробничі витрати».

Аналітичний облік загальновиробничих витрат ведуть по кожному виду діяльності, залежно від аналітики субрахунків та довідників, створених та заповнених в системі 1С: Бухгалтерія. На досліджуваному підприємстві багато витрат списуються на загально виробничі і прикладом може слугувати будь–які з них. Як прикладом скористаємось відомістю нарахування амортизації. Даний документ створюватиме проведення, що засвідчать списання амортизації обладнання на загальновиробничі витрати (рисунок 2.8). Крім того, потрібно зазначити, що робочим планом рахунків вже передбачений поділ на субрахунки: загальновиробничі витрати, що не відносяться до валових витрат, загальновиробничі витрати, що відносяться до валових витрат та загальновиробничі витрати, що відносяться до готової продукції.
/>    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рисунок 2.8 – Проведення, що засвідчують нарахування амортизації виробничого обладнання і визнання її загально виробничими витратами
Загальновиробничі витрати розподіляються між витратами, що були понесені підприємством на виробництво продукції чи виконання робіт. Розподілена сума загально виробничих витрат списується з кредиту рахунка 91 «Загальновиробничі витрати» на дебет рахунків: 23.1 «Основне виробництво» (в сумі, що відноситься до затрат виробництва), 23.2 «Виробництво залізобетонних виробів”.

За загальноприйнятою методикою загальновиробничі витрати розподіляються відповідно до нормальної потужності підприємства, але на ХФ ВАТ “Свемон–Волинь” базою розподілу загально виробничих витрат служить виключно сума витрат понесених на виготовлення залізобетонних виробів чи виконання будівельно–монтажних робіт.

На рахунку 92 “Адміністративні витрати” відображають і накопичують протягом року витрати, пов’язані з управлінням та обслуговуванням підприємства. Витрати на управління та обслуговування підприємства (загальногосподарські витрати), на відміну від попереднього порядку, не розподіляються між реалізованою та нереалізованою продукцією, а списуються щомісяця або в кінці року на фінансові результати основної діяльності в загальній сумі наростаючим підсумком з початку року з кредиту рахунку 92 на дебет субрахунку 791 “Результати основної діяльності”.

Раціональна організація аналітичного обліку витрат взагалі та аналітичний облік адміністративних витрат зокрема мають важливе значення для визначення їх рівня, контролю й аналізу, а також об’єктивного визначення прибутку підприємства.

На ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» аналітичний облік ведеться адміністративних витрат за наступною номенклатурою статей, за дебетом:

Адміністративні витрати, що включаються до валових витат:

загальні корпоративні витрати (організаційні витрати, витрати на проведення річних зборів, представницькі витрати тощо);

витрати на службові відрядження і утримання апарату управління підприємством та іншого загальногосподарського персоналу;

витрати на утримання основних засобів, інших матеріальних необоротних активів загальногосподарського використання (операційна оренда, страхування майна, амортизація, ремонт, опалення, освітлення, водопостачання, водовідведення, охорона);

винагороди за професійні послуги (юридичні, аудиторські, з оцінки майна тощо);

витрати на зв’язок (поштові, телеграфні, телефонні, телекс, факс тощо);

амортизація нематеріальних активів загальногосподарського використання;

витрати на врегулювання спорів у судових органах;

податки, збори та інші передбачені законодавством обов’язкові платежі (крім податків, зборів та обов’язкових платежів, що включаються до виробничої собівартості продукції, робіт, послуг);

плата за розрахунково–касове обслуговування та інші послуги банків.

Адміністративні витрати, що не включаються до валових витат:

допомога співробітникам;

соціокультурні витрати;

пенсія колишнім співробітника;

паливно–мастильні матеріали службових автомобілів адміністрації;

новорічні подарунки.

Прикладом утворення адміністративних витрат може бути списання ПММ для службового автомобіля директора. Дана операція в системі 1С: Бухгалтерія оформлюється за допомогою документу “Списание ТМЦ” і формує відповідні проведення (рисунок 2.9).

Порядок розподілу адміністративних витрат на окремі види основної діяльності підприємства з метою визначення в управлінському обліку їх рентабельності та ефективності Інструкцією не встановлений. Тому підприємство при веденні управлінського обліку повинно вирішувати це питання самостійно з врахуванням специфіки діяльності за аналогією з розподілом загальновиробничих витрат.

Інші витрати операційної діяльності – це операційні витрати, які були понесені підприємством, але не можуть бути включені до жодного виду операційних витрат.

/>
Рисунок 2.9 – Документ “Списание ТМЦ” і проведення

На ХФ ВАТ “Свемон–Волинь” у складі інших операційних витрат є:

собівартість реалізованих виробничих запасів.

сумнівні і безнадійні борги.

штрафи, пені, неустойки.

інші операційні витрати (комунальний податок, амортизація невиробничих приміщень).

Реалізація оборотних активів проходить в тому випадку, якщо раніще підприємство закупило виробничих запасів надміру, а тепер має можливість їх вигідно реалізувати.

Сумнівні і безнадійні борги у товариства виникли через не донарахування покупцем суми в 0,48 копійок та внаслідок відносин із бюджетом.

Штрафи до підприємства були застосовані через нестрокове виконання замовлень на будівельно–монтажні роботи його замовником. І сумнівні борги і штрафи в системі 1С: Бухгалтерія не мають документальних аналогів, тому їх ведуть в ручному режимі, через журнал господарських операцій.

Інші операційні витрати – це в основному видатки підприємства по статтях, що не відносяться до валових витрат: Документи і проведення по даному виду витрат наводилися вище.

Узагальнену схему формування і відображення інформації про витрати на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» у вигляді рисунку 2.10.

/>
Рисунок 2.10 – Загальна схема формування і узагальнення інформації про витрати на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

На ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» облік ведеться за автоматизованою формою, а тому бухгалтерія підприємства щомісячно формує і друкує «Журнали–ордери» по рахунках витрат (при необхідності можна формувати Журнали як по синтетичних рахунках так і по аналітичних рахунках з розбивкою по субтоконто), які є вбудованою функцією в системі 1С. По кожному рахунку витрат формується Головна книга (оборотно–сальдова відомість по рахунку) (Додаток Х) і за кінцевими залишками складається Головна книга, аналогом якої є оборотно–сальдова відомість.

З вищезазначеного можна зробити висновок, що відображення інформації про витраи на досліджуваному підприємстві відбувається згідно діючої в Україні практики, але з урахуванням специфіки галузі діяльності підприємства та автоматизованої форми ведення обліку.
2.4 Облік формування фінансових результатів та розподілу прибутку
Після відображення в бухгалтерському обліку всіх доходів та витрат їх списують на фінансові результати, для узагальнення інформації про які Планом рахунків передбачено рахунок 79 «Фінансові результати», який ведеться за субрахунками:

791 «Результат основної діяльності»,

792 «Результат фінансових операцій»,

793 «Результат іншої звичайної діяльності»,

794 «Результат надзвичайних подій».

На ХФ ВАТ «Свемон–Волинь», де встеновлена система 1С: Бухгалтерія, за допомогою якої бухгалтерська служба підприємства і списує на фінансові результати доходи і витрати звітного періоду і визначає фінансовий результат. Для цього у вищезгаданій системі передбачено документ “Финасовые результаты”. Цей документ формує наступні проведення (рисунок 2.11). Використання цього документу полегшує роботу бухгалтерії, які вже не потрібно шукати всі наявні за період доходи і витрати, а система самостій но їх знаходить і закриває на розподільчий рахунок 791, при цьому попередньо необхідно закрити всі загально виробничі витрати та витрати, що ведуться на восьмому класі рахунків.
/>
Рисунок 2.11 – Документ “Финансовые результаты” і проведення що ним формуються
Як видно із малюнка всі отримані доходи і проведені видатки звітного періоду списані на фінансовий результат. Підтвердженням цього також може слугувати сформована в системі 1С: Бухгалтерія оборотно–сальдова, а точніше відсутність в ній на початок періоду сальдо по рахунках доходів і витрат.

Наступним і одним з найбільш складних етапів формування прибутку є визначення, облік і списання податку на прибуток. В першу чергу на даному етапі потрібно визначити базу оподаткування. Визначення бази оподаткування податком на прибуток на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» відбувається за правилами податкового обліку передбаченими Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств». Об'єктом оподаткування є прибуток, що визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду суму валових витрат платника податку та суму амортизаційних відрахувань.

Дана сума, отримана на основі даних податкового обліку переноситься в бухгалтерський проведенням Дт 981 Кт 6415. Для цього в Плані рахунків передбачено рахунок 98 «Податки на прибуток» з субрахунком 981 «Податки на прибуток від звичайної діяльності», на якому ведуть облік нарахованої суми податку на прибуток від звичайної діяльності, визначеної за встановленою ставкою від прибутку, відображеного в бухгалтерському обліку (незалежно від суми прибутку для цілей оподаткування); та субрахунком 982 «Податки на прибуток від надзвичайних подій», на якому відображають суму податку, яка підлягає сплаті з прибутку від надзвичайних подій. В бухгалтерській системі 1С: Бухгалтерія операції і по нарахуванню податку на прибуток і по його списанню провадяться в ручному режимі, через журнал операцій (рисунок 2.12).
/>
Рисунок 2.12 – Відображення в системі 1С: Бухгалтерія: Бухгалтерія операцій по нарахуванню та списанню витрат з податку на прибуток
Проте на практиці виникають ситуації коли отриманий податок на прибуток за результатами бухгалтерського фінансового обліку відрізняється від податку на прибуток отриманого за результатами податкового обліку. В такому випадку виникає податкова різниця, яка в бухгалтерському обліку носить назву відстрочених податкових активів чи відстрочених податкових зобов’язань. При цьому користуються П(С)БО 17 і використовують рахунки 17 «Відстрочені податкові активи» та 54 «Відстрочені податкові зобов’язання». Тобто, проблема виникає в розбіжності між величинами витрат, що відображаються за дебетом рахунку 981 та зобов’язаннями перед бюджетом, що відображаються за кредитом рахунку 6415. Для згладження вищезазначених розбіжностей і використовуються рахунки 17 та 54. Це значить, що при переважанні суми податку на прибуток за податковим законодавством над сумою за даними бухгалтерського обліку різниця заноситься в дебет рахунку 17 «Відстрочені податкові активи». При протилежній ситуації в кредит рахунку 54 «Відстрочені податкові зобов’язання». Після цього у всіх наступних періодах сума витрат з податку на прибуток коригується на суму відстрочених податкових активів чи зобов’язань.
/>
Рисунок 2.13 – Загальна схема формування фінансових результатів ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»
Остаточним етапом по формуванню прибутку є списання кредитового залишку з дебету рахунку 79 в кредит рахунку 441 (відповідний аналітичний субрахунок). У випадку якщо підприємство отримало збитки від інших видів діяльності наступним кроком має бути використання прибутку на покриття збитків. Обидві вищезазначені операції в системі 1С: Бухгалтерія будуть відображатись в ручному режимі.

Сформований прибуток на підприємстві підлягає розподілу. Розподіл прибутку підприємства на реінвестування розвитку виробництва і дивіденди

Фінансові надходження підприємство розподіляє на чотири основні потоки: відшкодування поточних матеріальних витрат; оплату праці; грошові нагромадження і сплату податків, відрахувань; здійснення різноманітних платежів.

Важливим завданням є розподіл прибутку підприємства на розвиток виробництва і виплату дивідендів власникам цінних паперів. Розподіл прибутку, з одного боку — це результат ефективності виробництва, з іншого — раціональність розподілу прибутку, що визначає ефективність подальшого виробництва.

Розподіл прибутку підприємства у загальному вигляді ілюструє рисунок 2.14. Прибуток спрямовується насамперед на сплату податків у бюджети різних рівнів, виплату відсотків за кредит і за облігаціями, далі — на інвестування розширення основних і оборотних коштів, у резервні та страхові фонди, на виплату дивідендів за акціями.

Рішення про розподіл прибутку на реінвестиції та виплату дивідендів на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» приймається на основі протоколу зборів акціонерів товариства (Додаток Ж). Виходячи із вищеназваних документів та документу про рух прибутку (Додаток Ц) ми можемо побачити, що на досліджуваному підприємстві розподіл прибутку проходить наступні етапи (Чистий прибуток – 216,3 тис грн):
/>

Рисунок 2.14 –Розподіл прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

Відрахування до резервного фонду – 5 %: 216,3·10 % = 10,8 тис грн Тут також необхідно згадати про те, що резервний капітал вилучається материнською компанією на власні потреби.

Далі сума прибутку зменшується на відрахування до резервного капіталу і поділяється на 2:

216,3 – 10,8 = 205,5 тис. грн; 205,5 / 2 = 102,8 тис. грн.;
Сума в 102,8 тис. грн повинна бути перерахована материнській компанії.

Прибуток, що залишається розподіляється вже в межах самого підприємства 205,5 – 102,8 = 102,7 тис. грн;

10 % йде на поповнення обігових коштів: 102,7 · 10 % = 10,3 тис. грн;

40 % прибутку, що залишився в розпорядженні підприємства спрямовують на розвиток виробництва: 102,7 · 40 % = 41,1 тис. грн. При цьому необхідно відмітити, що два вище перераховані етапи – це умовне спрямування коштів на зазначені потреби. Це буде більше помітно, коли мова йтиме про облік розподілу прибутку.

Потім відраховуються 35 % від розподілюваного прибутку на дивіденди акціонерам філії: 102,7 · 35 % = 35,9 тис. грн;

Наступним етапом є відрахування 10 % прибутку на утримання адміністрації (заохочувальні виплати керівництву): 102,7 · 10 % = 10,3 тис. грн;

І останнім етапом розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» є спрямування, суми що залишилась до фонду економічного стимулювання підприємства (заохочувальні виплати рядовим працівникам товариства): 102,7 · 5 % = 5,1 тис. грн.

Держава в разі потреби може регулювати загальну суму виплати дивідендів. Розмір дивідендів може бути обмежений законами або рішеннями уряду, що спричинить також обмеження розміру дивідендів. Законодавство регулює дивідендну політику підприємств, що перебувають у важкому фінансовому становищі, і не обмежує діяльності фінансово стабільних підприємств. Такі обмеження можуть бути запроваджені законодавчо. Наприклад, дивіденди забороняється виплачувати, якщо це призведе до втрати підприємством платоспроможності; дивіденди можна виплачувати тільки тоді, коли є поточний оперативний прибуток; не розподілені в минулому дивіденди можуть бути виплачені в наступні роки. Але у практиці ВАТ «Свемон–Волинь» такого не траплялось.

Виплата дивідендів за простими акціями не є конкретним зобов'язанням акціонерного товариства перед акціонерами. Раді директорів і загальним зборам акціонерів забороняється повідомляти і виплачувати дивіденди, якщо акціонерне товариство неплатоспроможне або стане таким після виплати дивідендів. Якщо в річному балансі товариства є збитки, то Рада директорів або загальні збори акціонерів не мають права повідомляти і виплачувати дивіденди за акціями доти, поки збитки не будуть покриті або не буде зменшений статутний капітал (фонд) акціонерного товариства. Незалежно від форми виплати дивіденди оподатковуються відповідно до чинного податкового законодавства. Згідно із законодавством України податок сплачує акціонерне товариство.

Облік розподілу прибутку ведеться бухгалтерською службою в імпровізованих бухгалтерських довідках на основі вище згаданих даних рішення загальних зборів акціонерів. Якщо ми поглянемо на Звіт про власний капітал (Додаток Г) і Рух прибутку, то побачимо, що облік на розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» дуже складний.

В першу чергу прибуток списується з дебету рахунку 791 в кредит рахунку 441. Після цього вся сума, що проходила по попередній операції списується з дебету рахунку 443 в кредит рахунків:

43 «Резервний капітал»;

441.1 «Прибуток призначений для відрахування материнській компанії»;

441.2 «Прибуток призначений для відрахувань до Фонду поповнення обігових коштів»;

441.3 «Прибуток призначений для відрахувань до Фонду розвитку виробництва»;

441.4 «Прибуток призначений для розподілу на дивіденди»;

441.5 «Прибуток призначений на утримання Дирекції»;

441.6 «Прибуток призначений на ФЕС підприємства».

Такий розподіл дуже гарно проілюстровано на рисунку 2.14.

Після проведення розподілу згідно відсотків, що містяться в рішенні загальних зборів акціонерів, задля уникнення подвійного відображення нерозподіленого прибутку весь дебетовий оборот рахунку 443 списують на дебет рахунку 441.0 «Нерозподілений прибуток».

Саме використання вже розподіленого прибутку в обліку відображається з використанням рахунку 683 «Внутрішньогосподарські розрахунки». Це відбувається наступним чином до бухгалтерії надходять накази керівництва, щодо використання частини прибутку: виплату дивідендів, перерахування материнській компанії, використання фонду заохочення на проведення різного роду свят і таке інше.

/>    продолжение
--PAGE_BREAK--
Рисунок 2.15 – Облік розподілу прибутку
На підставі такого наказу бухгалтерія використовуючи рахунок 683 (його аналітичні субрахунки четвертого порядку) в ручному режимі в системі 1С: Бухгалтерія формує проведення, що засвідчуватиме використання прибутку і взяття зобов’язань по сплаті дивідендів (аналітичний субрахунок 683.4). Таким проведенням слугуватиме: Дт 441.4 Кт 683.4.

Після цього бухгалтерія подає до обслуговуючого банку платіжне доручення на перерахування дивідендів разом (рисунок 2.15) із відомістю, в якій зазначені рахунки отримувачів та суми що вони мають отримати.

Після того як розрахунки будуть проведені банк надасть підприємству банківську виписку, на основі якої останнє спише із себе зобов’язання по перерахунку дивідендів (проведення: Дт 683.4 Кт 311).

Таким чином після розподілу прибутку на кредит субрахунків 441.1 – 441.6 і їх використання через проведення по дебету цих же рахунків, в кінці звітного періоду кредитове сальдо згорнутого рахунку 441 показуватиме суму невикористаного нерозподіленого прибутку. А якщо звернутись до даних Додатку Л, то можна навіть прослідкувати за якими саме напрямками і в якій сумі не був використаний прибуток. Також необхідно відмітити, що, так як і зазначалось раніше, з таких рахунків як 441.2 «Прибуток призначений для відрахувань до Фонду поповнення обігових коштів» та 441.3 «Прибуток призначений для відрахувань до Фонду розвитку виробництва» суми не списуються в кредит інших рахунків, так як цих два фонди є абстрактною категорією і їх використання не можна прослідкувати.

Підсумовуючи усе вище сказане в даному розділі, необхідно зазначити, що досліджуване підприємство відображає класичну, для української практики, схему формування та розподілу прибутку: це і різні види отримуваних доходів, і різні напрямки видатків і дуже цікава система формування фінансових результатів. Сам же розподіл отриманого прибутку ускладнюється тим фактом, що досліджуване підприємство є філією і в розподілі отриманого прибутку одним із етапів є саме перерахунок частини прибутку материнській компанії.
3 Удосконалення обліку та аналізу формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

3.1 Пропозиції щодо покращення обліку розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»
В акціонерних товаристваз діє найскладніша система розподілу прибутку. Особливістю розподілу прибутку акціонерного товариства є формування резервного фонду (і інших аналогічних по призначенню фондів — гарантійних, страхових і т.п.), що створюється суспільством. Величина резервного фонду не може бути менш 10 та більш 25 % величини оплаченого статутного капіталу. Розмір відрахувань у резервні фонди встановлюється загальними зборами акціонерів, але вони не можуть складати більш 50 % оподатковуваного прибутку.

Резервний і інший фонди призначені для покриття збитків акціонерного товариства івикористовуються, якщо прибутку звітного року недостатньо для виплати доходів по цінних паперах.

До витрат акціонерноо товариства, зв’язаним з розвитком виробництва та тих, що фінансуються з чистого прибутку, відносяться витрати по випуску і поширенню акцій і облігацій (придбання бланків цінних паперів, сплата винагороди посередникам за первинне розміщення цінних паперів). Частина прибутку, використовуваної на накопичення, може бути спрямована на збільшення статутного капіталу акціонерного товариства чи як внесок у статутний капітал дочірнього суспільства.

Якщо це передбачено статутом, частина прибуток спрямовується для розподілу між працівник у вид грошових винагород чи у вигляді акцій.

Політика АТ в області розподілу прибутку звичайно здійснюється Радою директорів і підлягає твердженню на загальних зборах акціонерів. При плануванні розподілу чистого прибутку акціонерного товариства необхідно враховувати види випущених акцій. Так, по привілейованих акціях передбачається обов’язкова виплата дивідендів по затверджених ставках. Питання про виплату дивідендів по простих акціях зважується в залежності від фінансових результатів діяльності суспільства і з урахуванням перспектив його розвитку. З метою розвитку підприємства при недостатності прибутку може бути прийняте рішення про реінвестування дивідендів по простих акціях і невиплаті доходів їх власникам. Розподіл прибутку на частину, що інвестується, і дивіденд є найважливішим моментом фінансового планування, тому що від цього залежить розвиток акціонерного товариства і його можливості виплачувати дивіденди в майбутньому. Занадто високі дивіденди, виплачувані в рекламних цілях, приводять до ”проїдання” основного капіталу. У той же час невиплата дивідендів знижує ринковий курс акцій суспільства і створює складності при розміщенні чергового випуску акцій.

З метою повного інформаційного забезпечення про операції пов’язані з розподілом прибутку на акціонерних товариствах повинна діяти добре налагоджена система відображення в бухгалтерському обліку таких операцій.

Як стало зрозуміло з попереднього розділу облік розподілу прибутку на підприємстві ведеться за досить таки цікавою схемою. Її краще було б представити у вигляді таблиці.
Таблиця 3.1–Кореспонденція рахунків з обліку розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

Зміст операції

Кориспонденція

Сума, грн.

Дебет

Кредит

1

2

3

4

1 Відображено нерозподілений прибуток

79 «Фінансові результати»

441 «Нерозподілений прибуток»

215900

2 Відрахування прибутку до материнської компанії

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

441.1 «Прибуток призначений для відрахування материнській компанії»

102500

3 Відрахування прибутку до резервного капіталу

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

43 «Резервний капітал»

10800

4 Відрахування прибутку до Фонду поповнення обігових коштів

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

441.2 «Прибуток призначений для відрахувань до Фонду поповнення обігових коштів»

10200

5 Відрахування прибутку до Фонду розвитку виробництва

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

441.3 «Прибуток призначений для відрахувань до Фонду розвитку виробництва»

41000

6 Відрахування прибутку до розподілу на дивіденди

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

441.4 «Прибуток призначений для розподілу на дивіденди»

35900


Кінець таблиці 3.1

1

2

3

4

7 Відрахування прибутку до утримання Дирекції

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

441.5 «Прибуток призначений на утримання Дирекції»

10300

8 Відрахування прибутку до ФЕС підприємства

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

441.6 «Прибуток призначений на ФЕС підприємства»

5200

9 Закриття рахунків прибутку використаному в звітному році

441.0 «Нерозподілений прибуток».

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

215900

10 Використання прибутку на дивіденди, ФЕС чи на утримання дирекції

441.4 «Прибуток призначений для розподілу на дивіденди»

441.5 «Прибуток призначений на утримання Дирекції

441.6 «Прибуток призначений на ФЕС підприємства

683 «Внутрішньо–господарскі розрахунки»

35900
10300

5200

На нашу думку такий розподіл можна було б покращити кількома способами. В першу чергу хотілося б, щоб для використання прибутку для перерахування материнській компанії та на дивіденди кредитувався рахунок 671 «Розрахунки з учасниками», а при використанні прибутку на ФЕС та утримання дирекції – рахунок 672 «Розрахунки за іншими виплатами».

Далі, на нашу думку, важка ситуація склалась із самим відображенням розподілу прибутку: якщо дебетується звичний нам рахунок 443 «Прибуток використаний в звітному періоді», то кредитується знову таки аналітичний субрахунок третього порядку субрахунку 441 «Нерозподілений прибуток. Ситуація дуже схожа на перекидання сум по субрахункам.

Для відвернення такої ситуація потрібно для початку розділити всі шість діючих напрямків на дві групи: кошти які будуть споживатися формально і ті що будуть споживатися фактично.

До першої групи треба віднести:

Фонд поповнення обігових коштів;

Фонд розвитку виробництва.

До другої групи слід віднести:

прибуток призначений для відрахування материнській компанії;

прибуток призначений для розподілу на дивіденди;

прибуток призначений на утримання Дирекції;

прибуток призначений на ФЕС підприємства.

Посилаючись на План рахунків бухгалтерського обліку, краще було б для розподілу прибутку кредитувати рахунок 426 «Фонди спеціального призначення», а не 441 «Нерозподілені прибутки». Але на відміну від Наказу Міністерства фінансів України №460 від 10.06.05 задати трохи іншу аналітику. Так, для відрахувань до фондів, що будуть використовуватись формально можна відкрити субрахунок 426.1 «Фонди спеціального призначення формального використання», а для тих що будуть використовуватись фактично – 426.2 «Фонди спеціального призначення фактичного використання».

В рамках цих субрахунків відкриваємо субрахунки четвертого порядку, а саме:

426.11 «Фонд поповнення обігових коштів»;

426.12 «Фонд розвитку виробництва»;

426.21 «Фонд відрахування материнській компанії»;

426.22 «Фонд дивідендів»;

426.23 «Фонд утримання Дирекції»;

426.24 «ФЕС підприємства».

Крім цього необхідно ввести субрахунок для відображення фондів формального використання, це може бути субрахунок 426.19 або 426.10 «Використання фонду розвитку виробництва».

Після введення вищеописаних рахунків розподіл прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» відображатиметься як представлено в таблиці 3.2.
Таблиця 3.2 – Відображення в обліку операцій по розподілу прибутку ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» після прийняття рекомендацій по його удосконаленню

Зміст операції

Кореспонденція рахунків

Сума, грн.

Дебет

Кредит

1

2

3

4

Відображено нерозподілений прибуток

79 «Фінансові результати»

441 «Нерозподілений прибуток»

215900

Розподіл прибутку

Відрахування прибутку до материнської компанії

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

426.21 «Фонд відрахування материнській компанії»

102500

Відрахування прибутку до резервного капіталу

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

43 «Резервний капітал»

10800




Кінець таблиці 3.2

1

2

3

4

Відрахування прибутку до Фонду поповнення обігових коштів

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

426.11 «Фонд поповнення обігових коштів»

10200

Відрахування прибутку до Фонду розвитку виробництва

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

426.12 «Фонд розвитку виробництва»

41000

Відрахування прибутку до розподілу на дивіденди

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

426.22 «Фонд дивідендів»

35900

Відрахування прибутку до утримання Дирекції

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

426.23 «Фонд утримання Дирекції»

10300

Відрахування прибутку до ФЕС підприємства

443 «Прибуток використаний в звітному періоді»

426.24 «ФЕС підприємства»

5200

Використання прибутку

Використання фонду розвитку виробництва на придбання нової техніки

426.12 «Фонд розвитку виробництва»

426.10 «Використання фонду розвитку виробництва».

12579

Використання прибутку відрахування материнській компанії

426.21 «Фонд відрахування материнській компанії»

671 «Розрахунки з учасниками»

2248

Використання прибутку на дивіденди

426.22 «Фонд дивідендів»

671 «Розрахунки з учасниками»

32188

Використання прибутку на утримання дирекції

426.23 «Фонд утримання Дирекції»

672 «Розрахунки за іншими виплатами»

8597

Використання прибутку на економічне стимулювання співробітників

426.24 «ФЕС підприємства»

672 «Розрахунки за іншими виплатами»

3670

На нашу думку, застосування саме такого варіанту обліку розподілу і використання прибутку на досліджуваному підприємстві більше задовольнятиме інформаційні потреби як керівництва так і інших зацікавлених сторін.

Оскільки на підприємстві відсутній системний аналіз діяльності не проводиться, ми пропонуємо його запровадження у систему управління підприємством. Для цього ми пропонуємо використовувати метод аналізу заснований на аналітичному зіставленні всіх втрат та вигід, які будуть мати місце при введенні в експлуатацію нового обладнання чи нематеріального активу.

Більш детально дану ситуацію можна проілюструвати на прикладі ХФ ВАТ «Свемон–Волинь». Для ілюстрації на нашу думку краще буде використати спрощений приклад.

Так, для виконання одного з видів будівельно–монтажних робіт досліджуваним підприємством використовувались десять робітників та механізований агрегат вартість 10 тисяч гривень. З часом на підприємстві стало питання про придбання більш вартісного обладнання ніж діюче. Нове обладнання коштуватиме 35 тисяч гривень, але для виконання будівельно–монтажних робіт за його допомогою потрібно буде лише двоє людей. При цьому, за допомогою старого обладнання роботи виконувались 7 днів, а за допомогою нового 4 дні. Крім того, нове обладнання виконує роботу на більш якісному рівні, за який на ринку платять – 1400 гривень, при цьому старий вартує лише – 1200 гривень. І ставилось питання наскільки ефективною буде ця інвестиція.

Розрахунки приведемо в наступній таблиці.

Таблиця 3.3 –Розрахунок ефективності інвестиції

Показник

МКК–340б

KUBOTA

Дохід від одиниці БМР

1200

1400

Змінні витрати на одиницю БМР

574,6

369,92

у тому числі:







– оплата праці працівників

300

60

– нарахування

99,6

19,92

– амортизація обладнання

55

195

– експлуатаційні витрати

120

95

Маржинальний прибуток на одиницю БМР

625,4

1030,08

Максимально можлива місячна кількість виконання робіт (21/·)

3

5

Максимально можливий місячний маржинальний прибуток

1876,2

5150,4

Місячні накладні витрати, що згідно розподілу відносяться до даного виду робіт

850

850

Максимально можливий місячний прибуток

1026,2

4300,4

Як видно з проведених розрахунків використання нового обладнання має великий ряд позитивних моментів, а тому, виходячи з проведеного аналізу, такі інвестиції варто здійснювати.

Тут також варто сказати, що даний приклад є спрощеним, наприклад, положеннями проте що обидва види обладнання мають однакове функціональне призначення і можуть використовуватись в одному і тому ж самому періоді, також була прийнята гіпотеза про повну завантаженість потужностей підприємства. На практиці можуть виникати зовсім інші ситуації, проте описана методика аналізу може бути доречною при деякій трансформації.

Загалом, при введенні в дію даних пропозицій робота бухгалтерської служби та планово–економічного відділу може й і ускладнились, проте управлінський персонал підприємства отримав набагато більш вичерпну інформацію для прийняття управлінських рішень.
3.2 Пропозиції щодо вдосконалення аудиту на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»
Хмельницька філія ВАТ «Свемон–Волинь» є відокремленим підрозділом АТ «Свемон–Волинь» і єдиний візуальний зв'язок між представниками філії та материнської компанії проводиться один раз на квартал при здачі квартальних звітів уповноваженими особами (директором, головним бухгалтером та головним механіком) в місті Луцьк. Крім перевірки показників фінансової звітності на місці його здачі ніякої перевірки представниками материнської компанії не проводиться. Однак наказ про проведення перевірки може бути складений та підписаний у випадку виникнення у керівництва материнської компанії недовіри та підозр до керівництва філії. За період діяльності хмельницької філії таких випадків не було.

Проте, не дивлячись на відсутність тривожних сигналів для керівництва материнської компанії, на нашу думку було б доцільно запровадити службу внутрішнього аудиту в материнській компаній, яка періодично проводила перевірки обліку діяльності у філіях.

В повноваження такої служби повинна була б включатися перевірка всієї діяльності, але ми, притримуючись рамок обраної теми, обмежимось лише описом методики аудиту формування та розподілу прибутку.

Розпочинати аудит формування та розподілу прибутку на філії ВАТ «Свемон–Волинь» доцільно з аудиту витрат діяльності.

Джерелами інформації для аудиту операцій з обліку витрат діяльності є:

1) Наказ про облікову політику підприємства – тут зазначаються основні моменти, які можуть вплинути на розміри витрат понесеніфілією. Загалом для філій та материнської компанії діє один і той же наказ тому кожного разу перед початком перевірки його вивчати не варто;

2) Первині документи з обліку витрат діяльності:

акти на списання товарно–матеріальних цінностей;

подорожні листи;

відомість нарахування заробітної плати;

платіжна відомість;

особова картка;

наряд на відрядну роботу;

табель обліку використання робочого часу;

акт приймання–здачі відремонтованих, реконструйованих модернізованихоб'єктів;

розрахунок амортизації необоротних активів;

калькуляції будівельно–монтажних робіт та залізобетонних виробів;

видактова накладна та акти приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг);

3) Облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку витрат діяльності.В силу того факту, що в акціонерному товаристві «Свемон–Волинь» облік ведеться за автоматизованою формою, тому основними регістрами, що повинні перевірятись є карки аналітичних субрахунків по субконто та оборотно–сальдові відомості по синтетичних рахунках;

4) Акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати контролю;

5) Звітність.

Аудит операцій з обліку витрат діяльності необхідно розпочинати з інвентаризації об'єктів обліку.Це дає можливість виявити недостачі або лишки та правопорушення, якщо такі мають місце на підприємстві. Об'єктом інвентаризації при цьому виступає незавершене виробництво, як в плані виробництва залізобетонних виробів так в плані виконання будівельно–монтажних робіт.

Незавершене виробництво має піддаватися найретельнішій перевірці не тільки на предмет фактичної наявності незавершених обробкою сумішейі маси, а й щодо визначення їх правильної оцінки (вартості).

При інвентаризації незавершеного виробництва необхідно:

виявляти суміші та маси, обробка яких ще не закінена;

перевірити правильність обліку руху матеріалів та інших запсів.

За даними інвентаризації перевіряють також витрати, які обліковуються на рахунках основного виробництва та визначають вартість випущеної продукції.

Перед початком інвентаризації матеріали, купівельні напівфабрикати, що непотрібні цехамта ділянкам, обробка яких завершена на даному етапі здаються на склад.

При інвентаризації незавершеного виробництва виявляються також не списані з тих чи інших причин витрати по виготовленій раніше продукції, по припинених роботах, анульованих замовленнях тощо, витрати, які підлягають списанню з рахунку 23 „Виробництво”.

Сировина, матеріали і купівельні напівфабрикати, що знаходяться біля робочих місць, але ще не оброблялись, до опису незавершеного виробництва не включаються, а фіксуються в описах матеріальних запасів. При цьому в інвентаризаційних описах зазначається їх фактична кількість, яка визначається шляхом зважування, замірів, підрахунків, лабораторних аналізів. Кількість сировини і матеріалів, що входять до складу неоднорідної маси або суміші в незавершеному виробництві, визначається технічними розрахунками в порядку, передбаченому галузевими інструкціями з питань планування, обліку і калькулювання собівартості продукції.

Інвентаризаційні описи складаються окремо кожнимструктурною одиницею цехомта ділянками.

Ступінь готовності незавершеного виробництва визначається розрахунковим методом. Для цього члени комісії повинні досконало знати весь технологічний процес виготовлення того чи іншого виробу, умовно поділити його на етапи в залежності від того, який етап проходить виріб, визначати процент його готовності.До прикладу у акціонерного товариства «Свемон–Волинь» при прокладанні ліній телефонного зв’язку такими епапами є: розриття траншей, прокладання азбесто–цементних труб, протягання кабелю телефонного зв’язку та зариття траншей. Для зручності аудиту всю роботу, крім етапів, буде доцільно поділити й на дистанції.

Вартісна оцінка незавершеного виробництва здійснюється згідно вимог П(С)БО 9 „Запаси”. Тобто, відпуск матеріалів на виробництво продукції чи виконання будівельно–монтажних робіт відбувається методои FIFO.

Практика аудиту показує, що інвентаризація незавершеного виробництва часто проходить нерегулярно і неякісно, її результати не відображаються в бухгалтерському обліку. Це призводить до необґрунтованого завищення собівартості, відсутності контролю за збереженнямта витрачанням виробничих запасів.

Після вивчення фактичної наявності об'єктів обліку витрат діяльності контролер розпочинає документальну перевірку. Перед тим, як перейти до основного етапу аудиту операцій з обліку витрат діяльності контролеру необхіднознати пункти наказу про облікову політику, що стосуються витрат філії.

Аудит операцій з обліку витрат діяльності рекомендується проводити наступним чином.

Перевірка дотримання умов визнання витрат діяльності. Згідно п.п. 5–8 П(С)БО 16 витрати визнаються за наступних умов:

1) зменшення активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу підприємства і (крім зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) (наприклад, списання матеріалів на виробництво; нарахування заробітної плати персоналу підприємства);

2) визнання на основі систематичного і раціонального розподілу економічних вигод, які забезпечує актив протягом декількох звітних періодів (наприклад, нарахування амортизації основних засобів, нарахування амортизації нематеріальних активів);

3) негайне визнання, якщо економічні вигоди не відповідають або перестають відповідати критеріям активів підприємства наприклад, уцінка запасів, створення резерву сумнівних боргів);

4) можлива достовірна оцінка суми

Аудитору також необхідно звернути увагу на те, що не визнаються витратами й не включаються до Звіту про фінансові результати:

попередня (авансова) оплата запасів, робіт, послуг;

погашення одержаних позик;

інші зменшення активів або збільшення зобов'язань, що не відповідають ознакам, наведеним у п. 6 П(С)БО 16;

витрати, які відображаються зменшенням власного капіталу відповідно до Положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Перевірка правильності формування собівартості продукції (робіт, послуг).При проведенні перевірки необхідно пам'ятати, що згідно П(С)БО 16 до виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються тільки прямі матеріальні витрати, прямі витрати на оплату праці, інші прямі витрати та змінні і розподілені постійні загальновиробничі витрати. Тобто» здійснюючи перевірку правильності формування собівартості продукції (робіт, послуг) необхідно, передусім, дослідити правильність включення витрат до собівартості.

Вивчаючи достовірність, формування прямих матеріальних витрат, необхідно порівнювати фактично списані суми з нормами; при постійному списанні за нормами аналізують залишки в матеріальних звітах; при списанні понад норм з'ясовують причини і напрямки віднесення перевитрат за даними зведених відомостей за відхиленнями; перевіряють правомірність віднесення такого виду витрат до статті „Сировина і матеріали”. При цьому використовують дані актівна списання товарно–матеріальних цінностей, звітів про рух запасів, норм витрат, актів на списання палива, енергії, зведених відомостей за відхиленнями, даних рахунків 20, 22та 23 .

Проводячи дослідження, контролер може виявити наступні порушення: наявність дебетових залишків в матеріальних звітах при постійному списанні матеріалів за нормами, що говорить про завищення фактичного їх витрачання; необґрунтований вибір джерел списання відхилень перевитрат; відсутність пошуку дійсних винуватців та стягнення з них сум збитку; неправильне віднесення до матеріальних витрат витрачання палива, енергії, запасних частин.

Крім того, при перевірці матеріальних витратна філіях АТ «Свемон–Волинь» необхідно звернути увагу на:

правомірність віднесення витрат до прямих матеріальних. До складу прямих витрат включаються тільки ті, що можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат;

правильність оцінкиметодом FIFO виробничих запасів, які включені до собівартості продукції (робіт, послуг); відповідність методу оцінки обраній обліковій політиці;

наявність договорів про повну матеріальну відповідальність з особами, відповідальними за збереження запасів у виробничих підрозділах;

правильність відображення в бухгалтерському обліку процесу придбання і виготовлення матеріалів у відповідності із діючою обліковою політикою підприємства;

наявність фактів списання на собівартість витрат, які не відносяться до матеріалів, що використовувалися у виробництві, а також випадки списання на виробничі рахунки вартості ПДВ;

наявність фактів включення до собівартості продукції (робіт, послуг) вартості сировини, матеріалів, переданих в цехи, дільниці тощо, але фактично не використаних у виробництві;

правильність встановлення норм витрат сировини і матеріалів відповідно до рівня технічного стану і технології виробництва продукції;

правильність списання недостач і втрат в межах норм природного убутку;

наявність фактів віднесення на собівартість продукції серійного і масового виробництва витрат на підготовку і освоєння виробництва нових видів продукції і технологічних процесів.

Перевірка достовірності формування прямих витрат на оплату праці    продолжение
--PAGE_BREAK--.При проведенні такої перевірки контролеру необхідно порівняти обсяги фактично виконаних будівельно–монтажних робіт (на підставі первинних документів) з нормами і розцінками, порівняти розцінки з тарифними ставками відрядників за відповідними розрядами робіт і кількістю часу, що вимагається для їх виконання (за даними тарифно–кваліфікаційного довідника, тарифних сіток і ставок), перевірити правильність нарахування оплати праці відрядників у відповідності з проводкою: Д–т 23 К–т 66. При цьому використовуються дані нарядів на відрядні роботи, відомостей норм і розцінок, тарифно–кваліфікаційних довідників, тарифних сіток, тарифних ставок облікових регістрів по рахунках 23, 66.

Проводячи дослідження, можуть бути виявлені наступні порушення: неправильне застосування норм, їх заниження і, як наслідок, необґрунтоване отримання премій; неправильне застосування розцінок, що призводить до неправильного нарахування заробітної плати, заниження (завищення) собівартості продукції.

Основна помилка, що виявляється при перевірках даного елементу собівартості – ценедотримання принципу виробничої направленості витрат. При перевірці первинних документів з нарахування заробітної плати (табелів, розрахунково–платіжних відомостей) контролер, може виявити фактор включення до собівартості основної діяльності витрат на оплату праці працівників, зайнятих в інших видах діяльності (соціально–культурне обслуговування, утримання адміністрації). Це досягається шляхом звірки даних по кредиту рахунку 66 в частині сум, списаних на рахунки виробничих витрат і показників за підсумком зведеної відомості з оплати праці в частині її нарахування. Дані за підсумками зведеної відомості, як правило, повинні бути більше, ніж дані, по дебету рахунків обліку виробничих витрат.

Вивчення правильності формування інших прямих витрат. При проведенні такої перевірки необхідно враховувати, що до їх складу включаються всі інші виробничі витрати, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкту витрат, зокрема відрахування на соціальні заходи, плата за оренду земельних і майнових паїв, амортизація, плата за використання роботи підрядників при виконанні замовлень.

При перевірці правильності віднесення на собівартість відрахувань на соціальні заходи необхідно звернути увагу на дотримання прямої залежності джерела нарахування внесків до позабюджетних фондів від джерела нарахування самого фонду оплати праці. Тобто, необхідно встановити відповідність джерела виплати заробітної плати джерелу сплати внесків. При цьому використовують дані перевірок за іншими розділами (перевірка розрахунків з оплати праці, операцій з поточними зобов'язаннями тощо). Дані про перевірку правильності нарахування та відображення в обліку амортизаціїповинна отримуватись від аудитора, що займається аудитом операцій з необоротними активами. Завданнями контролера при вивченні правильності формування собівартості продукції (робіт, послуг) є перевірка правомірності віднесення таких витрат до складу прямих і, відповідно, включення їх до собівартості.

Перевіряючи правильність формування собівартості продукції (робіт, послуг) необхідно дослідити:

визначення обґрунтованості вибору методу обліку витрат і калькулювання, варіанту зведеного обліку, порядку відображення на рахунках витрат та методів розподілу загальновиробничих витрат;

організацію аналітичного обліку витрат на виробництво;

відповідність групування витрат за місцями їх виникнення (цехта дільниці);

правильність оцінки незавершеного виробництва, розподілу витрат між готовою продукцією та незавершеним виробництвом;

ведення синтетичного і аналітичного обліку витрат на виробництво;

арифметичний контроль показників собівартості за даними зведеного обліку;

ведення обліку витрат допоміжних виробництв;

складання бухгалтерських записів з обліку витрат на виробництво;

відповідність записів аналітичного і синтетичного обліку по рахунках витрат записам в облікових регістрах, оборотно–сальдовій відомості та звітності.

Досліджуючи правильність і достовірність відображення в обліку і звітності незавершеного виробництва необхідно:

звірити відповідність відображення в бухгалтерському обліку вартості незавершеного виробництва порядку, наведеному в Наказі про облікову політику підприємства;

вивчити відповідність обраного в обліковій політиці методу П(С)БО 16, галузевим інструкціям і типовим методичним рекомендаціям з планування, обліку і калькуляції собівартості продукції (робіт, послуг);

вивчити законність і правильність відображення на рахунках бухгалтерського обліку операцій з обліку незавершеного виробництва;

порівняти залишки на рахунку 23 з результатами інвентаризації незавершеного виробництва;

перевірити вибірковим способом правильність оцінки залишків незавершеного виробництва;

встановити відповідність фактичних залишків незавершеного виробництва даним, наведеним в балансі.

Перевірка правильності накопичення, розподілу, та списання загальновиробничих витрат. Вивчаючи операції з обліку загальновиробничих витрат, необхідно пам'ятати, що повний перелік витрат, які можуть бути віднесені до загальновиробничих витрат наведено в п. 15 П(С)БО 16 „Витрати”. Контролер, передусім, повинен перевірити правомірність віднесення витрат до загальновиробничих.

Відповідно до П(С)БО 16 загальновиробничі витрати повинні бути розподілені на постійні та змінні, при цьому до постійних загальновиробничих витрат відносять тільки ті, що залишаються незмінними при зміні обсягу діяльності, а до змінних загальновиробничих витрат відповідно такі, що змінюються прямо (або майже прямо) пропорційно до зміни обсягу діяльності.

Перелік і склад змінних і постійних загальновиробничих витрат встановлений на рівні АТ «Свемон–Волинь» і вказіний в Наказі про облікову політику, тому контролеру необхідно перевірити, чи дотримується зазначений перелік нафілії.

Перевірка обґрунтованості віднесення витрат до загальновиробничих здійснюється шляхом зіставлення фактично здійснених витрат з їх нормативною величиною (за кошторисом), аналізу причини перевитрат, виявлення резервів зниження витрат, перевірки правильності списання відхилень (на основі інформації за вказаними рахунками). При цьому використовуються дані карток аналітичного обліку загальновиробничих витрат (рахунок 91), ліміти витрат по кожній статті (в кошторисах), дані рахунків 23,24, 37, 65, 66, 68.

Досліджуючи операції з обліку загальновиробничих витрат необхідно перевірити правильність і достовірність їх розподілу. При цьому, перш за, все, перевіряється дотримання вимог П(С)БО 16 щодо порядку розподілу загальновиробничих витрат.

Змінні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на підставі фактичного використання виробничих потужностей Постійні виробничі накладні витрати розподіляються на кожну одиницю виробництва на підставі нормальної виробничої потужності виробничого устаткування.

Перевірка правильності розподілу накладних витрат відбувається за даними відомостей і відповідних аналітичних статей по дебету рахунку 91.На АТ «Свемон–Волинь» розподіл загально виробничих витрат носить досить формальний характер, адже основний розподіл між видами діяльності проходить таким чином, що витрати які відносяться до виготовлення залізобетонних виробів фізично не можуть відноситись до витрат на виконання БМР. Між замовленнями загально виробничі витрати списуються пропорційно прямим витратам на оплату праці.

Після перевірки правильності проведення розподілу загальновиробничих витрат, перевіряють відповідне відображення в бухгалтерському обліку результатів розподілу. Необхідно пам'ятати, що усі розподілені змінні та постійні загальновиробничі витрати є елементами собівартості готової продукції та незавершеного виробництва.

Перевірка правильності накопичення та списання адміністративних витрат та інших операційних витрат.Вивчаючи операції з обліку адміністративних витрат та інших операційних витрат необхідно пам'ятати, що вичерпний перелік таких витрат наведено в п.п. 18 та 20 П(С)БО 16 „Витрати” відповідно складу. Тобто контролер повинен перевірити правомірність віднесення витрат до адміністративних та інших операційних витрат. Окрім цього необхідно застосувати наступні прийоми та способи перевірки:

встановитинаявність документального обґрунтування зазначених витрат;

порівняти вказані в обліковому регістрі суми і місяці, до яких вони відносяться, з первинними документами (рахунками, договорами, банківськими виписками, товарно–транспортними накладними, подорожніми листами). Перевірити наявність в документах всіх необхідних реквізитів: назву документу, дату складання, назву підприємства, від імені якого складений документ, зміст господарської операції, її вимірники в натуральному і грошовому вираженнях, перелік посадових осіб та їх підписи;

порівняти суми, зазначені в рахунках–фактурах, платіжних вимогах–дорученнях тощо, з сумами платіжних документів. Порівняти тривалість проміжку між датами платежу, оприбуткування товарів (послуг), отримання рахунку–фактури;

дослідити санкціонування всіх витрат шляхом ознайомлення з внутрішніми документами підприємства за підписом керівника або уповноваженої ним особи, які регламентують політику підприємства по затвердженню витрат;

перевірити віднесення витрат до того періоду, в якому вони реально понесені (тобто до періоду, до якого відноситься пов'язана з ним діяльність), шляхом порівняння даних первинних документів з бухгалтерськими записами;

перевірити правильність включення сум зносу по основних засобах, нематеріальних активах до собівартості продукції (використовуючи дані, отримані в ході перевірки по відповідних розділах);

перевірити правильність віднесення до витрат вартості ремонтних робіт: наявність необхідної первинної документації, відповідність відображення витрат на ремонт основних засобів в бухгалтерському обліку прийнятій обліковій політиці;

перевірити можливість визнання проведених витрат ремонтом. Відповідно до П(С)БО 7 „Основні засоби” витрати на проведення модернізації обладнання, реконструкції об'єктів основних засобів до витрат діяльності не включаються;

перевірити правильність включення до витрат нарахованої заробітної плати (перевірити трудові угоди, наказ про посадові оклади, відрядні розцінки тощо) і правильність її обліку на відповідних рахунках (використовуючи дані перевірки розрахунків з персоналом з оплати праці); перевірити відповідність інших виплат працівникам підприємства, віднесених на рахунки обліку витрат, діючим первинним документам;

оцінити правильність віднесення на витрати відрахувань на соціальні заходи;

оцінити правильність включення до собівартості витрат на оплату послуг банку, порівняння їх зі ставками і сумами, вказаними в договорах з банками;

перевірити наявність та правильність складання кошторису на представницькі витрати підприємства, правильність накопичення та списання таких витрат;

перевірити правильність відображення сплачених штрафів, пені, неустойок. Всі визнані підприємством чи присуджені судом штрафи, пені, неустойки, суми претензій за штрафними санкціями, по. яких минув термін оскарження, відносяться на інші операційні витрати. Але важко з'ясувати, чи реально погашена така заборгованість, чи не обліковується вона у складі кредиторської заборгованості.

На підставі первинних документів і бухгалтерського запису в облікових регістрах сформованих системою 1С – картка рахунку по рахунках 92 та 94:

встановити, чи не включені до витрат суми, пред'явлені до утримання як претензії, але не визнані платником;

дослідити достовірність формування собівартості реалізованих виробничих запасів;

визначити правомірність відображення втрат від знецінення запасів, їх псування;

з'ясувати правильність дотримання строків позивної давності;

визначити правильність ведення синтетичного та аналітичного обліку по рахунках 92та 94 та їх списання.

В кінці кожного місяця адміністративні витратита інші операційні витрати списуються на фінансові результати. В ході заключної перевіркм необхідно:

перевірити незвичайні операції, проводки з нестандартною кореспонденцією рахунків;

встановити відповідність записів синтетичного та аналітичного обліку записам в оборотно–сальдовій відомості, звітності.

Після завершення аудиту витрат потрібно переходити до аудиту доходів та результатів діяльності.

Джерела інформації для аудиту операцій з обліку доходів і результатів діяльності аналогічні джерелам аудиту витрат:

1) наказ про облікову політику підприємства;

2) первинні документи з обліку доходів і результатів діяльності(акт приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг), видаткова накладна та податкова накладна);

3) облікові регістри, що використовуються для відображення господарських операцій з обліку доходів і результатів діяльності (основними регістрами, що повинні перевірятись є карки аналітичних субрахунків по субконто та оборотно–сальдові відомості по синтетичних рахунках);

4) акти та довідки попередніх ревізій, аудиторські висновки та інша документація, що узагальнює результати аудиту;

5) звітність.

Аудиторська перевірка правильності визначення фінансових результатів господарської діяльності господарюючого суб'єкту значно відрізняється від перевірки балансових статей активів та зобов'язань підприємства тощо.

Для успішного проведення перевірки процесу реалізації контролер повинен добре знати характер і особливості ринків збуту продукції, що випускається господарюючим суб'єктом, про конкурентну ситуацію на цих ринках, про платоспроможність споживачів цієї продукції.

В процесі вивчення операцій з обліку доходів і фінансових результатів з'ясовується:

умови визнання доходів і результатів від звичайної діяльності;

визначається, чи ведеться окремий облік доходів і фінансових результатів, отриманих від здійснення різних видів діяльності;

уточнюється, чи відбувались зміни облікової політики;

досліджується методика формування чистого прибутку підприємства та його розподілу;

перевіряється наявність необхідних пояснень у примітках до звітності.

Вивчення операцій з обліку доходів і фінансових результатів від діяльності проводиться в наступній послідовності.

Перевірка правильності класифікації, оцінки та умов визнання доходів і результатів діяльності.    продолжение
--PAGE_BREAK--Увага аудитора при проведенні такої перевірки концентрується на умовах визнання доходів звітного періоду.

Згідно з П(С)БО 15 доходи визнаються на наступних умовах:

1) збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена;

2) визнання доходів, які включаються до складу об'єктів облікового процесу на підставі принципів нарахування і відповідності доходів і витрат;

3) критерії визнання доходу, застосовуються окремо до кожної операції. Проте, ці критерії також застосовуються до окремих елементів однієї операції або двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із змісту операції;

4) можлива достовірна оцінка суми доходів.

Разом з тим окремі види доходу мають певні особливості визнання. Контролеру необхідно звернути увагу на те, що не визнаються доходами наступні види надходжень:

суми податку на додану вартість, акцизів, інших податків і обов'язкових платежів, що підлягають перерахуванню до бюджету та позабюджетних фондів;

суми попередньої оплати продукції (товарів, робіт, послуг);

суми авансу в рахунок оплати продукції(товарів, робіт, послуг);

суми завдатку під заставу або в погашення позики, якщо це передбачено відповідним договором;

надходження, що належать іншим особам;

Перевірка правильності відображення доходів і результатів від реалізації продукції (товарів, робіт і послуг).Операції з реалізації продукції відіграють основну роль в формуванні результатів господарської діяльності господарюючого суб'єкта, тому їх достовірність є досить високою. При перевірці операцій з реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) контролер, з одного боку, використовує внутрішні джерела доказів (розрахунки собівартості реалізованої продукції, накладні на відвантаження готової продукції, акти ліквідації основних засобів), а з іншого – змішані джерела доказів (рахунки, виставлені господарюючим суб'єктом на оплату за виконані роботи і акцептовані покупцями у встановленому порядку), які можуть бути підтверджені відомостями, отриманими від третіх сторін (підтвердження обсягу дебіторської заборгованості).

Таким чином, при перевірці операцій з обліку доходів від реалізації продукції (товарів, робіт і послуг) контролеру слід з'ясувати:

умови визнання доходів від реалізації продукції (робіт, послуг);

правильність визначення і законність відображення фактичного доходу від реалізації продукції (робіт, послуг) на рахунках бухгалтерського обліку;

законність і обґрунтованість створення резервів по сумнівних боргах;

правильність відображення даних про угоди, які здійснюються на бартерній основі. При цьому необхідно встановити, чи немає випадків нерівномірного відображення цих операцій, минаючи рахунок 70 і чи правильно визначений фінансовий результат від реалізації продукції (робіт, послуг) за бартерною угодою;

правильність ведення аналітичного і синтетичного обліку по рахунках: 70, 791, 90, 91, 92, 93.

Для встановлення достовірності прибутку (збитку) від реалізації проводиться перевірка правильності обліку реалізації робіт та продукції.

В ході проведення перевірки повинно бути підтверджено, що:

операції з реалізації належним чином санкціоновані;

на рахунках бухгалтерського обліку відображені всі реально здійснені угоди з продажу;

реалізація своєчасно відображена на відповідних рахунках обліку;

вартісна оцінка операцій з продажу правильно визначена;

суми продажу правильно класифіковані;

суми дебіторської заборгованості по розрахунках за поставку продукції (робіт, послуг) правильно відображені на відповідних рахунках.

Правильність відображення операцій з реалізації встановлюється в ході вибіркової перевірки таких операцій шляхом звірки даних, відображених в облікових регістрах господарюючого суб'єкта, з первинними документами і навпаки.

Аудитору необхідно перевірити дотримання політики господарюючого суб'єкта щодо надання кредитів покупцям, процедур доставки та ціноутворення при виконанні щоденних операцій. Перевірка проводиться шляхом порівняння фактичних цін по різних видах продукціїта робіт або доставки, вказаних в рахунках, з даними відповідних документів, затверджених керівництвом. Фактичні ціни та умови доставки, що удержуються з рахунків–фактур або товарно–транспортних накладних, можна порівняти із затвердженою номенклатурою цін, іншими документами, які визначають порядок та умови реалізації.

Якщо ціни продажу або умови продажу продукції визначаються індивідуально для кожного замовника, то необхідно впевнитися в тому, що вони були належним чином санкціоновані уповноваженою на це особою підприємства (наприклад, начальником відділу продажу). У випадку, якщо продаж базується на виконанні деяких крупних договорів, сума та опис фактично доставлених товарів або наданих послуг повинні бути пов'язані з умовами таких угод.

Особливу увагу аудитор концентрує на перевірці наявності необхідних дозволів на здійснення операцій з продажу, а також перевірці правильності відображення всіх реально здійснених операцій з продажу на рахунках бухгалтерського обліку. При цьому враховується можливість виникнення наступних помилок:

дані по реально здійснених операціях не відображені в обліку;

на рахунках відображено фіктивні операції.

Подібні помилки можуть відповідно призводити до заниження або завищення вартості активів та сум продажу. Перевірка повноти та достовірності відображення сум продажу та реалізації на рахунках бухгалтерського обліку може бути частиною перевірки ефективності системи внутрішнього контролю.

При перевірці достовірності відображення сум від реалізації продукціїна АТ «Свемон–Волинь»,  слід вибірково порівняти ряд записів в регістрах обліку з даними первинних документів (актів приймання–передачі виконаних робіт (наданих послуг) та видаткових накладних), а також з документами, що засвідчують приймання відвантаженої продукції, для підтвердження того, що товари були дійсно відвантажені, роботи виконані, послуги надано і право власності на них перейшло від виконавця до замовника (покупця). Одночасно увага звертається на умови поставки для точного визначення моменту переходу права власності.

У випадку, якщо факт переходу права власності не можна встановити з наявної документації, необхідно проаналізувати платежі, отримані від замовника (покупця) в погашення дебіторської заборгованості, і на підставі цього зробити висновок про реальність угоди, відображеної на відповідних субрахунках рахунку 70.

Перевірка повноти обліку реалізації продукції проводиться шляхом вибіркової перевірки товарно–транспортних накладних (чи документів, що їх замінюють) відділу продажу з рахунками–фактурами і даними бухгалтерського обліку. При проведенні такої перевірки аудитор і ревізор повинні бути впевнені, що всі товарно–транспортні накладні зібрані і належним чином зберігаються у відділі продажу, що встановлюється шляхом аналізу порядкової нумерації таких документів.

При перевірці своєчасності обліку доходів від реалізації, як правило, контролеру необхідно порівняти дати, зазначені в видаткових накладних, з датами відповідних рахунків–фактур, датами записів по рахунках обліку реалізації та дебіторської заборгованості. Значні розбіжності в датах можуть свідчити про потенційні проблеми у своєчасності обліку реалізації.

Точний розрахунок суми продажу впливає на правильне виставлення рахунків–фактур за відвантажені товари, виконані роботи, надані послуги та подальше відображення цих даних в облікових регістрах.

Перевірка правильності оцінки реалізаціїАТ «Свемон–Волинь» вміщує в себе перерахунок даних обліку для виявлення можливих арифметичних помилок. Як правило, в ході дослідження підраховуються кінцеві суми рахунків–фактур чи здійснюється перевірка контрольних документів, підготовлених, самостійно.

Окрім повного і достовірного обліку даних щодо проданої продукції (виконаних робіт, наданих послуг), також важливо, щоб ці дані були правильно класифіковані в Звіті про фінансові результати.

В процесі перевірки класифікації операцій з обліку доходів від реалізації на підставі первинних документів визначається правильність відображення кореспонденції рахунків в облікових регістрах, правильність відображення оборотно–сальдовій відомості.

Повнота відображення даних з реалізації (продажу) в регістрі (обліку розрахунків з покупцями та замовниками) є важливою, оскільки визначає можливість господарюючого суб'єкта контролювати оплату непогашеної дебіторської заборгованості.

Встановлення повноти відображення даних з реалізації здійснюється в ході перевірки правильності класифікації операцій з продажу, як це описано вище. При перевірці правильності рознесення даних регістру обліку продажу по рахунках оборотно–сальдової відомості необхідно також пересвідчитися, що ці дані належним чином відображено на рахунках обліку дебіторської заборгованості.

В ході перевірки відображення результатів від реалізації продукції (робіт, послуг)на АТ «Свемон–Волинь» контролеру необхідно зосередити увагу на правильності визначення і відображення результату від реалізації продукції на рахунку 791.

Використовуючи прийом арифметичної перевірки документів, аудитор у оборотно–сальдовій відомості по рахунку 70 перевіряє правильність визначенняустановленою на АТ «Свемон–Волинь» ситемою 1С відповідних показників.

Перевірка правильності відображення інших операційних доходів і результатів операційної діяльності.При перевірці операцій з обліку інших операційних доходів та результатів від цих операцій контролеру необхідно встановити:

правильність і повноту відображення доходів від визнаних боржниками штрафів, пені, неустойок за порушення умов господарських договорів. При цьому контролеру необхідно порівняти суми отриманих штрафів, пені, неустойок, відображених по кредиту відповідного субрахунку рахунку 71, з сумами, зазначеними в договорах. Вияснити, чи не викликане порушення умов господарських договорів недопостачанням сировини іншими підприємствами і чи пред'явлені до них претензії. Під час дослідження необхідно порівняти суми отриманих штрафних санкцій, відображених по дебету рахунку 31, з сумою, відображеною по дебету рахунку 374. У випадку розходження необхідно вияснити причину;

правильність відображення доходів від курсових різниць по операціях з валютою;

правильність віднесення на доходи інших операцій;

правильність списання боргів і дебіторської заборгованості. Під час перевірки увага зосереджується на встановленні дотримання термінів позовної давності;

правильність ведення синтетичного та аналітичного обліку на рахунку 71 та його віднесення в кінці кожного місяця на фінансові результати.

Перевірка правильностіта достовірності формування фінансового результату, його використання і розподілуфілій АТ «Свемон–Волинь». Одним з важливих завдань перевірки обліку фактичного прибутку є встановлення відповідності записів синтетичного та аналітичного обліку чистого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт і послуг), валового прибутку, результату основної діяльності, результату фінансових операцій, результату іншої звичайної діяльності, результату надзвичайних подій записам в оборотно–сальдовій відомості та формах бухгалтерської звітності.

Проведення перевірки фінансових результатів передбачає наступну послідовність робіт:

перевірка тотожності показників бухгалтерської звітності і регістрів бухгалтерського обліку фінансових результатів;

встановлення правильності оформлення первинних документів;

перевірка правильності визнання доходів і витрат за видами діяльності та віднесення їх на відповідні рахунки бухгалтерського обліку;

вивчення організації обліку фінансових результатів діяльності;

визначення правильності обліку результату основної діяльності;

перевірка правильності розподілу чистого прибутку підприємства.

При проведенні перевірки аудитору необхідно звернути увагу на правильність розмежування понесених витрат у відповідності до одержаних доходів. Таким чином, необхідно встановити, чи дотримуються підприємством вимоги П(С)БО 15 „Дохід” і 16 „Витрати” щодо класифікації понесених витрат і одержаних доходів за відповідними напрямками діяльності (табл. 3.4).

Таблиця 3.4 – Співставлення доходів і витрат згідно положень бухгалтерського обліку

Доходи

Витрати

Доходи від реалізації

Собівартість реалізації

Загальновиробничі витрати

Адміністративні витрати

Витрати на збут

Інший операційний дохід

Інші витрати операційної діяльності

Дохід від участі в капіталі

Витрати від участі в капіталі

Інші фінансові доходи

Фінансові витрати

Інші доходи

Інші витрати

Перевіряючи формування чистого прибутку (збитку) діяльності підприємства, аудитор визначає дотримання господарюючим суб'єктом порядку його визначення.

Результати перевірки правильності визначення чистого прибутку підприємства в значній мірі залежать від якості знання перевіряючими процесу виробництва і реалізації продукції, перевірки основних засобів та іншого майна, розрахункових операцій тощо.

При проведенні перевірки операцій з використання прибутку необхідно пам'ятати, що згідно Плану рахунків бухгалтерського обліку та інструкції по його застосуванню, прибуток, отриманий у звітному періоді, розподіляється між власниками (нарахування дивідендів), іде на виплати за облігаціями, на відрахування до резервного капіталу та на інше використання в поточному періоді.На АТ «Свемон–Волинь» передбачений ширший розподіл: крім відрахувань до резервного фонду, провадяться відрахування до материнської компанії та ряду фондів передбачених статутом підприємства. Звідси і перше, що аудитор повинен бути ознайомлений із статутом підприємства, для того щоб знати напрямки відрахувань до фондів, що створені на підприємстві.

По закінчені фінансового року в місті Луцьку відбуваються загальні збори акціонерів, на яких приймається рішення про обсяги розподілу прибутку до різних фондів. До бухгалтерських служб філій АТ «Свемон–Волинь» така інформація доходить у вигляді витягу із протоколу загальних зборів акціонерів. Отже, виходячи із цього, аудитор повинен ознайомитись із протоколом загальних зборів акціонерів, та застосовуючи арифметичний метод перевірити правильність відрахувань до тих чи інших фондів.

При перевірці використання зарезервованих фондів необхідно перевіряти:

наявність розпоряджень материнської компанії на використання (перерахування) зарезервованих коштів;

достовірність наявних розпоряджень;

відповідність сум вказаних в розпорядженнях, сумам, що фактично використовуються – по платіжних дорученнях;

перевірка доцільності та напрямків використання фондів економічного стимулювання та утримання дирекції;

правильність відображення сум на прийнятих в обліковій практиці рахунках призначених для обліку розподілу та використання прибутку;

достовірність відображення даних з обліку формування і розподілу прибутку в регістрах обліку, сформованих системою 1С;

правильність перенесення сум з регістрів обліку до фінансової звітності.

Підсумовуючи розділ присвячений аудиту, необхідно сказати, що вище ми привели лише уривок із загальної системи проведення аудиту на філіях АТ «Свемон–Волинь», тому що повноцінні результати аудит формування прибутку може дати лише в комплексному взаєзв’язку із аудитом діяльності. Іншими словами аудит формування і розподілу прибутку є завершальною стадією аулиту фінансової звітності філій АТ «Свемон–Волинь».
3.3 Пропозиції щодо удосконалення аналізу формування та розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»
Підвищення ефективності господарювання в більшості залежить від обгрунтованості, своєчасності і доцільності прийнятих рішень. Все це може бути досягнутим в процесі аналізу. Однак тільки вірно організована робота по аналітичному дослідженню результатів господарювання може забезпечити її дієвість і ефективність, обгрунтовано вплинути на хід господарських процесів.

Проведення аналізу повинно стати органічною частиною службових обовязків кожного фахівця, керівника різних рівней господарювання, обовязком всіх службовців, що мають відношення до прийняття управлінських рішень. Звідси витікає важливий принцип організації аналізу – обгрунтований розподіл обовязків по проведенню аналізу між окремими виконавцями.

Аналітична робота на підприємстві поділяється на слідуючі організаційні етапи:

виділення субєктів і обєктів аналізу, вибір організаційних форм їх обстеження і розподілу обовязків між окремими дослідниками;

планування аналітичної роботи;

інформаційне та методичне забезпечення аналізу;

аналітична обробка даних про хід і результати господарювання;

оформлення результатів аналізу;

контроль за впровадженням в виробництво пропозицій, зроблених по результатам аналізу.

В сукупності вони являють комплекс організаційних елементів, здатних забезпечити ефективність аналізу. Організаційні форми аналізу господарської діяльності підприємства визначаються складом апарату та технічним рівнем керівництва. Діяльністю усіх економічних служб керує заступник директора з економічних питань. Він організовує свою економічну роботу на підприємстві, в тому числі і по аналізу господарської діяльності. в безпосередній його підлеглості знаходяться планово–економічний відділ, відділ праці та заробітної плати, бухгалтерського обліку. В окремий структурний підрозділ виділено групу економічного аналізу.

Приблизна схема розподілу функцій аналізу господарської діяльності може бути надана слідуючим чином:

технічні служби аналізують ритмічність роботи, підвищення якості продукції, запровадження нової техніки, комплексної механізації і автоматизації виробництва, роботу обладнання, використання матеріальних ресурсів, загальний технічний та технологічний рівень виробництва;

відділ праці та заробітної плати аналізує рівень організації праці, виконання плану заходів по підвищенню його рівня, забезпеченість підприємства трудовими ресурсами по категоріям і професіям, рівень продуктивності праці, використання фонду робочого часу і фонду заробітної плати;

відділ бухгалтерського обліку та звітності аналізує виконання кошторису витрат на виробництво, собівартість продукції, виконання плану прибутку і його використання, фінансовий стан, платоспроможність підприємства;

планово–економічний відділ здійснює складання планів аналітичної роботи та контроль за його виконанням, методичне забезпечення аналізу, організує та узагальнює результати аналізу господарської діяльності підприємства і його структурних підрозділів, розробляє заходи по підсумках аналізу.

На досліджуваному підприємстві відсутня широка аналітична робота, а тому керівництво підприємства наражається на небезпеку прийняття обґрунтованих рішень. Єдиним видом аналітичної роботи, що проводиться на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» є визначення рентабельності чи збитковості окремих видів діяльності.

На нашу думку, було б доцільно розширити штат введенням посади планово–економічного відділу в функціональні повноваження якої входив би повноцінний аналіз діяльності підприємства. Притримуючись рамок даної магістерської роботи, нижче ми проілюструємо методику аналізу доходів, витрат, формування і розподілу прибутку.

На нашу думку, уло б логічно почати аналіз із загальної схеми формування прибцтку підприємства – аналізу звіту про фінансові результати.

Схема визначення формування прибутку підприємства за фор­мою, яка наведена в першому розділі розглядається втаблиці 3.4.Інформаційне джерело – Звіт про фінансові результати (Додаток Б).
Таблиця 3.5 – Динаміка формування прибутку підприємстваХФ ВАТ “Свемон–Волинь”

Показник

2007 рік (тис. грн)

2008 рік (тис. грн)

Відхилення +,– (тис. грн)

Темп росту %

1

2

3

4

5

1 Доход (виручка) від реалізації продукції

2197,3

1837,9

–359,4

–16,36

2 ПДВ

366,2

306,3

–59,9

–16,36

3 Вирахування з доходу

17,0

5,1

–11,9

–70,00

4 Чистий доход

1831,1

1531,6

–299,5

–16,36

5 Собівартість реалізації продукції

1401,0

991,8

–409,2

–29,21

6 Валовий прибуток

430,1

539,8

109,7

25,51

7 Інші операційні доходи

130,1

18,1

–112

–86,09

8 Адміністративні витрати

208,0

245,7

37,7

18,13

9 Інші операційні витрати

156,1

19,4

–136,7

–87,57

10 Прибуток від операційної діяльності

196,1

292,8

96,7

49,31

11 Інші доходи

–

–







12 Інші витрати

14,5

–

–14,5

–100,00

13 Прибуток від звичайної діяльності до оподаткування

181,6

292,8

111,2

61,23

14 Податок на прибуток від звичайної діяльності

57,0

76,5

19,5

34,21

15 Прибуток від звичайної діяльності

124,6

216,3

91,7

73,60

16 Чистий прибуток

124,6

216,3

91,7

73,60

Проаналізувавши „Звіт про фінансові результати” підприємства за 2007 – 2008 роки, можна сказати, що дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) у звітному році порівняно з попереднім роком зменшився, але зменшення чистого доходу та валового прибутку не відбулося.

Для того, щоб розглянути процес формування цих показників, проведемо оцінку фінансових результатів роботи підприємства.

Чистий дохід (ЧД) від реалізації продукції визначається шляхом вирахування з доходу (виручки) від реалізації продукції ПДВ та акцизного збору. Оскільки підприємство не є платником акцизного збору, то його чистий дохід склав:

У 2007 році: ЧД = 2197,2 – 366,2 – 17,0 = 1831,1 тис. грн;

У 2008 році: ЧД = 1837,9 – 306,2 – 5,1 = 1531,6 тис. грн.

Отже, чистий дохід у 2008 році порівняно з попереднім роком зменшився на 299,5 тис. грн

Сума валового прибутку (ВП) вираховується шляхом віднімання собівартості продукції від суми чистого доходу:

2007 рік: ВП = 1831,1 – 1401,0 = 430,1 тис. грн;

2008 рік: ВП = 1531,6 – 991,8 = 539,8 тис. грн.

Отже, валовий прибуток у звітному періоді є більшим, ніж у попередньому, що є наслідком стрімкішого зменшення собівартості продукції аніж зменшення чистого доходу.

Для того, щоб підрахувати фінансові результати від операційної діяльності, необхідно до валового прибутку додати інші операційні доходи і вирахувати з отриманої суми адміністративні витрати, витрати на збут та інші операційні витрати. Отже, прибуток від операційної діяльності (Поп) склав:

2007 рік: Поп = 430,1 + 130,1 – (208,0 + 156,1) = 196,1 тис. грн;

2008 рік: Поп = 539,8 + 18,1 – (245,7 + 19,4) = 292,8 тис. грн.

З підрахованих результатів видно, що прибуток від операційної діяльності у 2007 році збільшився на 96,7 тис. грн порівняно з попереднім роком, що свідчить про розвиток позитивних тенденцій діяльності підприємства.

Отже, сума чистого прибутку (ЧП) склала:

2007 рік ЧП = 196,1 тис. грн;

2008 рік ЧП = 292,8 тис. грн.

що на 96,7 тис. грн більше, ніж у попередньому році.

Узагальнюючи результати аналізу, проведеного в даному підрозділі, можна зробити висновок, що у 2008 році ХФ ВАТ „Свемон–Волинь” отримало прибуток від звичайної діяльності в розмірі 292,8 тис. грн, при доволі таки різкому зменшенні виручки від реалізації, що безсумнівно є позитивним фактом.

Отже, порівняно з попереднім роком, становище підприємства покращилось.

Наступним етапом буде аналіз показників які формують фінансовий результат підприємства: доходи і витрати.

Досліджуючи дохід підприємства, проведемо аналіз його структури і обсягу. Визначимо обсяг доходу за 2007 і 2008 роки, його зміну та питому вагу кожного з видів доходу, які отримує підприємство. При цьому, скористаємосьДодатком Б.
Таблиця 3.6 –Динаміка і структура доходу ВАТ „Свемон–Волинь” за 2007 – 2008 роки

Показники

2007 р.

2008 р.

Відхилен-ня, тис. грн

Відхи-лення, %

Сума, грн

Питома вага

Сума, грн

Питома вага

Дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), тис. грн

2197,3

94,41

1837,9

99,02

–359,40

4,61

Інші операційні доходи, тис. грн

130,10

5,59

18,10

0,98

– 112,00

– 4,61

Інші фінансові доходи, тис. грн

–

–

–

–

–

–

Інші доходи, тис. грн

–

–

–

–

–

–

Надзвичайні доходи, тис. грн

–

–

–

–

–

–

Всього доходів:

2327,40

100,00

1856,00

100,00

– 471,40

0


З таблиці3.5 видно, що основну питому вагу займає дохід від реалізації: 94,41 % (2197,3 тис. грн) в 2007 році і 99,02 % (1837,9 тис. грн) в 2008 році, поряд з цим спостерігається зменшення доходу від реалізації в 2008 році порівняно з 2007 роком на суму 359,4 тис. грн Ще одним негативним явищем в діяльності підприємства є зменшення іншого операційного доходу на 112,0 тис. грн

Доход є основним джерелом відшкодування коштів на виробництво і реалізацію продукції, формування фінансових ресурсів, створення фондів споживання, всебічного розвитку підприємства.

Як і всі показники фінансово–господарської діяльності підприємства, дохід залежить від ряду факторів, які впливають на його величину. Такими факторами можуть бути:

зміна обсягу продукції;

зміна структури випущеної продукції;

зміна цін на продукцію та ін.

Проаналізуємо вплив перерахованих факторів на дохід від виконання будівельно–монтажних робіт.

Оцінка достатності формування доходів дозволяє зробити висновок про підприємства до самоокупності і самофінансування. Вона здійснюється в цілому по підприємству шляхом дослідження напрямків використання отриманих доходів, проведемо аналіз достатності формування основного виду доходу – доходу від реалізації продукції.

Аналіз витрат розпочинають з оцінкидинаміки й структури понесених витрат за два роки.
Таблиця 3.7 – Аналіз структури та динаміки витрат

Показник

2007 р.

2008 р.

Відхилення +,– (тис. грн)

Відхилення +,– %

Тис. грн

Питома вага, %

Тис. грн

Питома вага, %

1 ПДВ

366,2

16,50

306,3

18,62

-59,9

2,13

2 Вирахування з доходу

17

0,77

5,1

0,31

-11,9

-0,46

3 Собівартість реалізації продукції

1401

63,11

991,8

60,30

-409,2

-2,81

4 Адміністративні витрати

208

9,37

245,7

14,94

37,7

5,57

5 Інші операційні витрати

156,1

7,03

19,4

1,18

-136,7

-5,85

6 Інші витрати

14,5

0,65

–

–

-14,5

–

7 Податок на прибуток від звичайної діяльності

57

2,57

76,5

4,65

19,5

2,08

Всього витрат

2219,8

100

1644,8

100

-575

-

З проведених розрахунків видно, що основну масу витрат підприємства складає собівартість продукції та податок на додану вартість. При цьому питому вага собівартості знижується. Негативним явищем є різке збільшення адміністративних витрат і зростання їхньої частки в загальній питомій вазі. На основі цього керівництво підприємства повинно прийняти відповідні заходи.

Наступним етапом є дослідження рівня виконання планового завдання з виробничої собівартості. Для цього здійснюють порівняння фактичного показника з плановим, скорегованим на фактичний обсяг продукції. Детальному вивченню підлягають відхилення, визначенні в постатейному розрізі. В процесі досліджень встановлюють причини невиправданих перевитрат по окремих статтях. Важливо також проаналізувати відповідно зміни в структурі виробничої собівартості.

Поглибленому аналізу підлягають витрати по окремих статтях собівартості. Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюється підприємством.

Груповання витрат по статтях витрат дає можливість бачити витрати по їх місцеві і призначенню, знать, у що обходиться підприємству виробництво і реалізація окремих видів продукції. Планування й облік собівартості по статтях витрат необхідні для того, щоб визначити, під впливом яких факторів сформувався даний рівень собівартості, у яких напрямках потрібно вести боротьбу за її зниження.

Витрати підприємств, що включаються в собівартість продукції, поділяються на прямі і непрямі. До прямих витрат відносяться витрати, безпосередньо зв'язані з виготовленням продукції. До непрямих витрат відносяться витрати, що чи неможливо недоцільно прямо відносити на собівартість конкретних видів продукції (загальновиробничі).

У собівартість реалізованої продукції включається виробнича собівартість, а також нерозподілена частина загальновиробничих витрат і понаднормативні виробничі витрати.

Собівартість реалізованої продукції значною мірою залежить від виробничої собівартості. П(С)БО 16 встановлено, що кожне підприємство самостійно визначає склад статей виробничої собівартості продукції.

Найбільш узагальнюючим показником собівартості робіт, який відображає прямий зв’язок з прибутком є рівень витрат на 1 гривню продукції. Його розраховують як відношення собівартості робіт до виручки від виконання таких робіт:

/>    продолжение
--PAGE_BREAK--,(3.1)

де к – кількість продукції в натуральному виразі;

с – собівартість одного виробу;

ц – ціна одного виробу;

В – витрати на 1 гривню продукції.

Відхилення фактичного рівня витрат на 1 гривню продукції від планового залежить від таких основних факторів: зміни структури продукції, зміни собівартості продукції, зміни цін на продукцію.

Вплив факторів визначається наступним чином:

вплив зміни структури випуску :

/>(3.2)

вплив зміни собівартості:

/>(3.3)

вплив зміни цін на роботи :

/>(3.4)

Умовні позначення з індексом 0 – базисні, а з індексом 1 – фактичні.

Для аналізу впливу факторів на фактичний рівень витрат скористаємось наступними таблицями. Як інформаційну базу використаємо звіт про основні показники діяльності (Додаток Ш).
Таблиця 3.8 –Дані по собівартості, цінах та кількості виконаних робіт та виготовленої продукції.

Показник

Кількість

Собівартість, грн

Ціна, грн

2007р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.

Будівельно–монтажні роботи

304

241

5266,12

4850,21

5860,53

6029,46

Залізобетонні вироби

30

94

516,67

559,57

516,67

559,57

Послуги

235

198

58,72

78,79

72,34

105,05

Виконання функцій ЖКГ

1

1

8400

5800

7400

5400

Виходячи з даних таблиці можна провести вищезазначені розрахунки. Так, витрати на одну гривню товарної продукції в 2007 році (В) становлять:

/>

витрати на одну гривню товарної продукції в 2008 році (В1) становлять:

/>

Крім того, для впливу факторів розрахуємо:

/>

та,

/>

Таким чином вплив зміни структури продукціїстановить:

0,9022 – 0,8996 = 0,0026 грн;

– вплив зміни собівартості:

0,8383 – 0,9022 = – 0,064 грн;

– вплив зміни цін на продукцію:

0,8113 – 0,8383 = – 0,027 грн.

Перевірка

0,8113 – 0,8996 = –0,0883 = 0,0026–0,064–0,027 = – 0,0883.

Як видно з розрахунків сума витрат на 1 гривню випуску знизилась на 8,83 копійки, чому найбільше посприяло зниження собівартості продукції та робіт. При цьому необхідно відмітити, що зміна структури випуску мала негативний вплив – збільшувала витрати на 1 грн продукції на 0,26 копійки.

Велике значення для аналізу маєвикористання класифікації витрат діяльності за економічними елементамидля вивчення їх складу, структури та динаміки.

 При аналізі витрат за економічними елементами вивчається співвідношення між витратами живої і уречевленої праці, і в залежності від питомої ваги окремих елементів в загальній сумі визначається характер виробництва (трудомістке, матеріаломістке, фондомістке).

Фактичне співвідношення співставляють з базовим і з`ясовують причини отриманих відхилень. При аналізі результатів виходять з об`єктивної закономірності зміни структури витрат, під впливом удосконаленої техніки, технології на підприємстві, що проявляється в збільшенні частки матеріальних витрат, амортизації при відносному зменшенні витрат на оплату праці.

Аналіз структури витрат за елементами дозволяє здійснити пошук резервів можливого зменшення витрат операційної діяльності.

Склад, структура і динаміка витрат операційної діяльності представлена в таблиці 3.9.Джерело – Звіт про фінансові результати Додаток Б.

Таблиця 3.9 – Динаміка і структура витрат операційної діяльностіХФ ВАТ «Свемон–Волинь»

Витрати

операційної діяльності

2007

рік

2008

рік

Зміна (+,–)

сума, тис.

грн

пит. вага, %

сума, тис.

грн

пит. вага, %

суми, тис.

грн

пит. ваги,

%

Матеріальні витрати
    продолжение
--PAGE_BREAK--734,9
44,46

279,2

22,46

–455,7

–21,99

Витрати на оплату праці

435,2

26,33

448,1

36,05

12,9

9,73

Відрахуванняна соціальні заходи

169,9

10,28

175,6

14,13

5,7

3,85

Амортизація

77,1

4,66

71,4

5,74

–5,7

1,08

Інші витрати

236,0

14,28

268,6

21,61

32,6

7,33

Разом

1653,1

100

1242,9

100

–410,2

0,00

Найбільшу питому вагу в складі витрат операційної діяльності займали матеріальні витратив 2007 році – 44,46 %. Відповідно в 2008 році більшу питому вагу вже мали витрати на оплату праці – 36,05 %. Отже, досліджуване виробництво було матеріаломістким, а стало трудомістким. Частка витрат на оплату праці в минулому періоді дорівнює 26,33 %, а в звітному році частка матеріальних витрат склала – 22,46 %. Велику питому вагу складають інші витрати (14,28 і 21,61 %). Порівняно з попереднім періодом матеріальні витрати зменшились. Проте по усіх інших елементах операційних витрат спостерігається збільшення, та незважаючи на це збільшення воно не забезпечило зростання загальної величини витрат, вони зменшились на загальну суму 410,2 тис. грн

Більш детальному аналізу підлягає кожен елемент витрат операційної діяльності.

До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини і основних матеріалів, що утворюють основу продукції, купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об’єкта витрат.

Значний резерв зменшення собівартості продукції полягає в економії сировини і матеріалів, в зменшенні відходів виробництва, усунення матеріальних витрат в технологічному процесі.

Аналіз прямих матеріальних витрат передбачає вирішення таких завдань:

вивчення складу і структури прямих матеріальних витрат;

оцінка зміни фактичних матеріальних витрат порівняно з планом;

визначення впливу факторів на загальну зміну величини прямих матеріальних витрат;

оцінка витрат матеріалів на окремі видиробіт чи продукції;

розробка заходів по зменшенню собівартості продукції внаслідок більш ефективного використання матеріалів.

Прямі матеріальні витрати залежать від зміни обсягу продукції, її структури, рівня матеріальних витрат на одиницю продукції.

Рівень матеріальних витрат на одиницю продукції змінюється під впливом: фактора “норм”та фактора “цін”.

Аналіз першого фактора передбачає визначення впливу зміни кількості матеріалу на питомі матеріальні витрати на одиницю продукції.

Для визначення впливу цього фактора потрібно: відхилення фактичної кількості матеріалу від норми помножити на планову середню ціну одиниці матеріалу.

Аналізуючи вплив другого фактора визначають вплив зміни середньої вартості одиниці матеріалу на зміну рівня матеріальних витрат на одиницю виконаних робіт.Для цього потрібно знайти добуток зміни ціни одиниці матеріалу і фактичної кількості даного матеріалу. Розглянемо прикладна основі даних вибірково взятих з калькуляції (Додаток Ф) (таблиця 3.9).

Таблиця3.10 –Дані для аналізу питомих матеріальних витрат

Вид матеріалу

За планом

За звітом

Відхилення,

(+, –)

Кількість, кг, м3

Ціна, грн

Сума, грн

Кількість, кг, м3

Ціна, грн

Сума, грн

Цемент

606

1,1

666,6

603

1,1

663,3

–3,3

Щебень

2,25

148,5

334,13

2,38

152,1

361,99

27,87

Пісок

1,17

127,5

149,18

1,16

125,4

145,46

–3,71

Дріт

0,51

6,5

3,315

0,55

7,1

3,905

0,59

Разом

–

–

1153,22

–

–

1174,67

21,45

Обчислимо вплив факторів на відхилення фактичних матеріальних витрат від планових:

– по матеріалу “Цемент”:

фактор “норм” – (603 -606) · 1,1 = -3,3 (грн);

фактор “цін” – (1,1 — 1,1) · 603 = (грн);

Сума впливу факторів становить: -3,3 + 0 = — 3,3 (грн);

– по матеріалу “Щебень”:

фактор “норм” (2,38 — 2,25) · 148,5 = 19,31 (грн);

фактор “цін” (152,1 — 148,5) · 2,38 = 8,57 (грн);

Сума впливу факторів становить: 19,31 + 8,57 = 27,87 (грн).

– по матеріалу “Пісок”:

фактор “норм” (1,16 — 1,17) · 127,5 =— 1,28 (грн);

фактор “цін” (125,4 — 127,5) · 1,16 = — 2,44 (грн);

Сума впливу факторів становить: -1,28 — 2,44 = — 3,71 (грн).

– по матеріалу “Дріт”:

фактор “норм” (0,55 — 0,51) · 6,5 = 0,26 (грн);

фактор “цін” (7,1 — 6,5) · 0,55 = 0,33 (грн);

Сума впливу факторів становить: 0,26 + 0,33 = 0,59 (грн).

При загальних матеріальних перевитратах на одиницю продукції на сумупо деяких видах матеріалів мала місце економія.

Для того, щоб визначити вплив даних факторів на собівартість продукції даного виду необхідно результати впливу факторів помножити на фактичну кількість виробів. Дані відобразимо в наступній таблиці. Джерело – Звіт про виконання кошторису загально виробничих витрат (Додаток Щ).
Таблиця 3.11 –Вплив зміни деяких видів матеріалів на собівартість залізобетонних виробів

Матеріал

Фактор

Зміна фактора

Кількість продукції

Вплив фактора

Цемент

Норм

–3,3

94

–310,2

Цін

0

94

0

Щебінь

Норм

19,31

94

1815,1

Цін

8,57

94

805,58

Пісок

Норм

–1,28

94

–120,3

Цін

–2,44

94

–229,4

Дріт

Норм

0,26

94

24,44

Цін

0,33

94

31,02

Як видно з проведених розрахунків основною причиною перевитрат є відхилення від норм витрат щебеню та збільшення його ціни. Крім того, позитивний вплив мали скорочення витрат цементу та падіння цін на пісок.

Одним з найважливіших джерел зниження собівартості продукції є більш швидке зростання продуктивності праці порівняно із середньою оплатою праці.

Основні завдання аналізу прямих витрат на оплату праці такі:

1) оцінка відхилення фактичних прямих витрат на оплату праці від планових;

2) вивчення впливу факторів, що призвели до відхилення фактичних витрат від планових враховуючи виконання плану за обсягом продукції;

3) оцінка співвідношення темпів зростання продуктивності праці та середньої оплати праці і його вплив на собівартість продукції;

4) факторний аналіз фонду оплати праці робітників;

5) визначення резервів зниження собівартості продукції внаслідок економії фонду оплати праці.

Використовуючи дані за 2088 рік про те, що на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» було заплановано ФОП в розмірі 457,9 тис. грн, а фактично було вилачено 448,1 тис. грн. Тобто, показник абсолютного відхилення складає 9,8 тис. грн зменшення витрат на оплату праці. А показник відносного відхилення:
/>(3.5)
Пряма заробітна плата робітників відображається на відповідних статтях калькуляції, як основна та додаткова заробітна плата.

Загальна сума прямої зарплати залежить від обсягу виробництва товарної продукції, її структури і рівня витрат на окремі вироби, що, у свою чергу, залежать від трудомісткості і рівня оплати праці на одиницю продукції.

Крім того, заробітна плата робітників погодинної оплати праці залежить ще і від відпрацьованих днів в середньому одним робітником за рік, середньої тривалості робочої зміни і середнього годинного заробітку робітника.

В процесі аналізу потрібно встановити відповідність між темпами зростання середньої заробітної плати та продуктивністю праці. Зростання продуктивності праці повинно випереджати збільшення оплати праці, забезпечуючи цим самим зниження собівартості продукції.

Динаміку продуктивності праці наведемо у вигляді таблиці 3.12.
Таблиця 3.12 –Динаміка продуктивності праці на ВАТ «Свемон–Волинь»

Показник

Рік

Відносне відхилення

%

2007

2008

1 Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, робіт та послуг., тис. грн

2197,3

1837,9

–16,36

2 Середньооблікова чисельність персоналу, осіб

63

53

–15,87

– в тому числі робітників

35

30

–14,29

3 Питома вага робітників в загальній чисельності промислово–виробничого персоналу, %

55,56

56,60

1,89

4 Відпрацьовано днів одним працівником за рік, дні

232,90

242,92

4,30

5 Середня тривалість робочого дня, год.

8

8




6 Загальна кількість відпрацьованого часу за рік працівниками:
– людино–днів

117306

102936,6

–12,25

– людино–годин

938448

823492,8

–12,25

7 Середньорічний виробіток, тис. грн:
– одного працюючого

34,88

34,68

–0,57

– одного робітника

62,78

61,26

–2,42

8 Середньоденний виробіток працівника, грн

149,69

252,11

68,42

9 Середньогодинний виробіток працівника, грн

18,71

31,51

68,42

З таблиці 3.12 бачимо, що середньорічний виробіток одного працівника та одного робітника спадає. В наслідок цього підприємство скоротило обсяги діяльності. Похідними від середньорічного виробітку є показники середньоденного та середнього динного виробітку. Вони зросли за рахунок збільшення тривалості робочого року.

Зміна середньої заробітної плати робітника за певний період часу (рік, місяць, день, година) характеризується її індексом який визначається як відношення середньої заробітної плати за звітний період до середньої заробітної плати за базисний період Аналогічно розраховується індекс продуктивності праці.

Факторний аналіз ФОП можна здійснити за наступною моделлю:
/>    продолжение
--PAGE_BREAK--(3.5)
Для впливу факторів візьмемо спочатку показники за 2007 р. і за 2008 р. з табелів використання робочого часу на підприємстві (Додаток Т)
Таблиця 3.13 – Факторний аналіз витрат на оплату праці

Показник

Рік

Абсолютне відхилення

2007

2008

1 Середньооблікова чисельність працівників, осіб

63

53

–10

2 Середньоденна заробітна плата, грн

29,23

34,79

5,56

3 Відпрацьовано днів

233

243

10

4 Фонд оплати праці, тис. грн

429,1

448,1

19

Послідовність розрахунку:

1) Визначаємо розмір впливу зміни чисельності працівників на зміну ФОП:

/>грн;

2) Визначаємо розмір впливу середньоденного заробітку працівника на зміну ФОП:

/>грн;

3) Визначаємо розмір впливу кількості відпрацюваних днів працівника на зміну ФОП:

/>грн

Робимо перевірку: сума впливу цих факторів повинна дорівнювати абсолютній різниці між звіт і базов. Значеннями ФОП, або:

–68111,11 + 68670,78 + 18440,33 = 448,1 – 429,1

19000 = 19000

Як видно із розрахунків зміна чисельності працівників зменшила витрати на оплату праці на 68 тис. грн Приблизно таку ж величину, але зростання ФОП показав фактор «середньоденної зарплати» – його ріста на 5,5 грн призвів до збільшення ФОП на 68,7 тис грн Крім того, значне зростання витрат на оплату праці (18,4 тис. грн) було продемонстровано за рахунок збільшення кількості відпрацьованих днів.

Завершальним етапом аналізу є визначення резервів зниження собівартості продукції за рахунок скорочення невиправдних перевитрат у фонді оплати праці робітників. В нашому випадку важко назвати конкретний вид резерву скорочення витрат на оплату праці. Ним може виступати лише середньоденна зарплата, та й то не на значні суми, адже скоротивши заробітну плату до мінімуму, підприємство ризикує залишитись без працівників взагалі.

Загальновиробничі витрати – це витрати, пов’язані з організацією і обслуговуванням виробничого процесу. Їх склад визначений пунктом 15 П(С)БО №16 “Витрати”.

В процесі проведення аналізу вирішують такі основні завдання:

визначають динаміку цих витрат на одну гривню товарної продукції;

вивчають динаміку цих витрат на одну гривню товарної продукції;

визначають вплив зміни структури та обсягу випуску продукції та обсяг зазначених затрат;

перевіряють правильність розподілу цих витрат між окремими видами виробів;

розробляють заходи щодо зниження затрат на одиницю продукції.

Джерелами для аналізу є дані аналітичного бухгалтерського обліку.

Аналіз витрат починають з визначення динаміки цих витрат на одну гривню товарної продукції. Загальна сума загально виробничих витрат лімітується затвердженими кошторисами на кожен вид витрат залежно від обсягу виробництва, структури й характеру продукції.

Таблиця 3.14 –Факторний аналіз рівня загальновиробничих витрат на 1 грн випущеної продукції та виконаних робіт

Показник

За планом

Фактичний обсяг

План витрати

Факт продукція

Фактична сума

Обсяг випущеної продукції та виконаних робіт, тис. грн

1292,8

1453,0

1453,0

Сума загальновиробничих витрат, тис. грн

292,0

292,0

300,4

Рівень загальновиробничих витрат на 1 грн випущеної продукції та виконаних робіт, тис. грн

0,23

0,20

0,21

Вплив відхилення загальновиробничих витрат від плану:

0,21 – 0,20 = 0,01 грн;

Вплив відхилення обсягу продукції від плану:

0,20 – 0,23 = – 0,03 грн.

Як видно з проведених розрахунків основною причиною зменшення витрато місткості продукції на 1 гривню продукції стало збільшення обясгів виконаних робіт та виготовленої продукції. Збільшення цього фактору дало змогу скоротити витрато місткість ЗВВ на 3 копійки. При цьому, необхідно відмітити, що збільшення ЗВВ на 8,4 тис грн в порівнянні із кошторисом негативно вплинули на рівень загальновиробничих витрат на 1 грн продукції, це призвело до їх збільшення на 1 копійку.

Далі аналізують виконання кошторису на кожен вид витрат у розрізі статей затрат.

Витрати на утримання, експлуатацію та ремонт, страхування, операційну оренду основних засобів, інших необоротних активів загальновиробничого призначення за своїм характером є основними, тобто пов`язаними з технологічним процесом і в більшій своїй частині змінними – залежними від обсягу виробництва. Для аналізу цих витрат потрібно порівняти фактичні затрати з кошторисом і кошторисом, перерахованим на процент виконання плану випуску продукції з урахуванням коефіцієнта залежності.

Потім виявляють абсолютні та відносні відхилення, як у цілому від усіх витрат, так і за окремими статтями, а також непродуктивні витрати. До останніх належать невиправдані перевитрати за окремими статтями затрат.Інформаційне джерело – Звіт про виконання кошторису загально виробничих витрат (Додаток Щ).

Таблиця 3.15 –Аналіз виконання кошторису по загальновиробничих витратах

Показник

План

Фактично

Абсолютне відхилення

Темп зростання

1

2

3

4

5

Пов'язані з управлінням виробництвом

16,0

15,3

–0,7

–4,38

Пов'язані з оплатою службових відряджень

65,0

69,2

4,2

6,46

Амортизаційні відрахування

–

–

–

–

Некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва

8,0

4,8

–3,2

–40,00

Кінець таблиці 3.15

1

2

3

4

5

На обслуговування виробничого процесу

145,0

149,8

4,8

3,31

На пожежну та сторожову охорону

–

–

–

–

Зношення малоцінних і швидкозношуваних предметів

8,0

4,6

–3,4

–42,50

Платежі з обов'язкового страхування

–

–

–

–

Сума процентів, сплачених за надані в оперативну та фінансову оренду основні фонди

–

–

–

–

Інші витрати

50,0

56,7

6,7

13,40

РАЗОМ

292,0

300,4

8,4

2,88

Проведені розрахунки свідчать, що на підприємстві мали місце перевитрати ЗВВ на 8,4 тис. грн або 2,88 % від запланованих обсягів. Найвищі суми перевитрат спостерігались по статтях витрати пов'язані з оплатою службових відряджень (4,2 тис. грн), витрати н обслуговування виробничого процессу (4,8 тис. грн). та інші витрати (6.7 тис. грн). При цьому всі інші статті показали суттєве зменшення – витрати капітального характеру, пов'язані з удосконаленням технологій та організацією виробництва зменшились на 40 % або 3,2 тис. грн і знос МШП скоротився на 42,5 % або 3,4 тис. грн

Наступним є визначення відносного відхилення загальновиробничих витрат відносно рівня виконання плану. Розрахунок проведемо за формулою:
/>(3.6)

З вище проведених розрахунків видно, що незважаючи на абсолютні перевитрати ЗВВ, їх відносна різниця показує, що підприємство зуміло їх скоротити відносно обсягів виконання плану. Цехові витрати планують і обліковують на підприємстві відповідно до діючої номенклатури статей цих затрат, а при аналізі порівнюють фактичні затрати з кошторисом і даними за попередній звітний період. Виявляють відхилення фактичних затрат від планових, з`ясовують обґрунтованість планового завдання за фактичним рівнем затрат у попередньому році, для чого складають таблиці цехових витрат.

Заходи щодо скорочення загальновиробничих витрат на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь»:

зміцнення штатної і фінансової дисципліни на підприємстві;

суворе дотримання режиму економії внаслідок скорочення витрат за статтями кошторису;

поліпшення структури управління;

усунення непродуктивних витрат.

Підсумовуючи проведений аналіз доходів та видатків ХФ ВАТ «Свемон–Волинь», необхідно сказати, що на об’єкти на підприємстві заслуговують неоднозначної оцінки. Так, скоротились обсяги доходів, проте це не завадило росту прибутку, при цьому основним фактором збільшення прибутку стало саме підвищення цін на виконувані роботи. Також знизились і виратомісткість продукції та виконаних будівельно–монтажних робіт, чому найбільше посприяло зниження їх собівартості. А на зменшення собівартості продукції та виконаних будівельно–монтажних робіт істотно вплинуло різке скорочення матеріальних витрат. Складною є ситуація з витратами на оплату праці: на даний момент вони на підприємстві є основною статтею затрат, проте як показало проведене нами дослідження резервів скорочення цих витрат у підприємства не залишилось. Що стосується загальновиробничих витрат, то, незважаючи на їх зростання, підприємство недовиконало план по ЗВВ відносно перевиконання плану виконання будівельно–монтажних робіт та виготовлення продукції.

Розробка стратегії управління прибутком передбачає дослідження динаміки прибутку та рентабельності, оцінку факторів, що обумовлюють їх величину, а також визначення достатності прибутку для вирішення завдань виробничого і соціального розвитку підприємства.

Аналіз прибутку базується на використанні наступних джерел інформації: форма № 2 “Звіт про фінансові результати”; форма № 1–кр “Звіт про товарооборот”; форма № 1 “Баланс”.

Аналіз прибутку здійснюють за даними фінансового звіту (форма № 2) і плановими данними підприємства. При цьому дається оцінка виконання плану прибутку (збитку) в цілому і за окремими його видами.

За даними табл. 1 можна зробити такі висновки. План з чистого прибутку підприємство недовиконало на 17,47 %, недобір прибутку становив 45,8 тис. грн Це сталося, в першу чергу, через значне невиконання плану з валового прибутку (–44,2 тис.грн). Також, можна констатувати невиконання плану по всім заданим показниками.

Характеризуючи джерела формування прибутку ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» звернемось до додатку Ю.
Таблиця 3.16 – Аналіз джерел прибутку ХФ ВАТ «Свемон–Волинь», тис. грн

Джерело прибутку

2007 рік

2008 рік

Відхилення

Темп зростання

1 Підрядна діяльність

217,2

287,3

70,1

32,27

2 Послуги механізмів

3,2

5,2

2

62,50

3 Реалізація матеріалів, ОЗ, підсоб виртва

1,6

1,1

-0,5

-31,25

4 Штрафи, пені

-30,1

-3,0

27,1

-90,03

5 %по депозиту

0,3

0,4

0,1

33,33

6 Надання ОЗ в оренду

0,6

1,3

0,7

116,67

7 Кредиторська заборгованість між підприємствами недержавної форми власності

8,4

0,8

-7,6

-90,48

8 Дохід від повернення коштів за навчання

2,3

–

-2,3

-100,00

9 Збитки від ЖКГ

-1

-0,4

0,6

-60,00

10 %за користування кредитом

-14,5


14,5

-100,00

11 Збитки від списання непридатних матеріалів

-5,9

-0,1

5,8

-98,31

12 Амортизація невиробничих ОЗ

-0,1

–

0,1

-100,00

13 Пільгова пенсія

-0,4

–

0,4

-100,00

14 Дохід від переробки металопродукції

–

0,2

0,2

–

Разом

181,6

292,8

111,2

61,23

Як видно з проведених розрахунків основною причиною збільшення прибутку до оподаткування на 111,2 тис. грн стало зростання прибутку від підрядної діяльності на 32,27 % або на 70,1 тис. грн Крім того інші види доходів також показили динаміку на збільшення: послуги механізмів – 62,50 %, відсотки по депозиту – 33,33 %, доходи від оренди – 116,67 %. Великий вплив також справило скорочення витрат. Так, підприємство взагалі ліквідувало такі статті витрат як амортизація невиробничих фондів та пільгова пенсія були ліквідовані взагалі. Ґрунтовно були зменшені збитки від списання непридатних матеріалів – 98,31 %, витрати на штрафи – 90,03 %. Це свідчить про покращення роботи підприємства.

Крім того, потрібно оцінити вплив факторів на формування прибутку для цього скористаємось даними таблиці 3.16.
Таблиця 3.17 – Дані про кількість, собівартість та ціну виконаних робіт та виготовленої продукції.

Показник

Кількість

Змінні витрати, грн

Ціна, грн

2007 р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.

2007 р.

2008 р.

Будівельно–монтажні роботи

304

241

5266,12

4850,21

5860,53

6029,46

Залізобетонні вироби

30

94

516,67

559,57

516,67

559,57

Послуги

235

198

58,72

78,79

72,34

105,05

Виконаня функцій ЖКГ

1

1

8400

5800

7400

5400

Постійні витрати в 2007 році – 237,6 тис. грн.

Постійні витрати в 2008 році – 251,1 тис. грн.

При одно товарному виробництві дослідження залежності розміру прибутку від факторів досліджувалося б за формулою:

/>    продолжение
--PAGE_BREAK--(3.7)

Але в нашому випадку має місце багато товарне виробництво тому доцільніше буде змінити формулу і представити її у вигляді:

/>(3.8)

З огляду на той факт, що ми маємо кілька видів продукції, тому не буде доцільним представляти розрахунки в табличній формі. Для аналізу скористаємось методом ланцюгових підстановок.

Прибуток в 2007 році склав:

Пр2007 = (304 · 5860,53 – 304 · 5266,12) + (30 · 516,67 – 30 · 516,67) + (235 · 72,34 – 235 · 58,72) + (1 · 7400 – 1 · 8400) + 237,6 = 183,1 тис. грн.

Спершу розрахуємо прибуток при кількості реалізації 2008 року, витрати та ціни 2007 р.

Прк = (241 · 5860,53 – 241 · 5266,12) + (94 · 516,67 – 94 · 516,67) + (198 · 72,34 –198 · 58,72) + (1 · 7400 – 1 · 8400) + 237,6 = 144,7 тис. грн.

Після цього замінимо суми змінних витрат:

Прзм = (241 · 5860,53 – 241 · 4850,21 + (94 · 516,67 – 94 · 559,57) + (198 · 72,34 –198 · 78,78) + (1 · 7400 – 1 · 5800) – 237,6 = 239,5 тис. грн.

Наступний фактор – ціна реалізації:

Прц = (241 · 6029,46 – 241 · 4850,21 + (94 · 559,57 – 94 · 559,57) + (198 · 105,05 –198 · 78,78) + (1 · 5400 – 1 · 5800) – 237,6 = 288,8 тис. грн.

Останній фактор – зміна величини постійних витрат:

Пр2008 = (241 · 6029,46 – 241 · 4850,21 + (94 · 559,57 – 94 · 559,57) + (198 · 105,05 –198 · 78,78) + (1 · 5400 – 1 · 5800) + 237,6 = 288,7 тис. грн.

Дані по прибутку відрізняються від тих що подано в звіті про фінансові результати через не включення так званого податкового фактору (ПДВ та податку на прибуток)

Вплив зміни кількості продукції:

144,7 – 183,1 = – 37,9 тис. грн.

Вплив зміни змінних витрат:

239,5 – 144,7 = 94,8 тис. грн.

Вплив зміни цін реалізації:

288,8 – 239,5 = 49,3 тис. грн.

Вплив зміни суми постійних витрат:

288,7 – 288,8 = –0,1 тис. грн.

Як видно із проведених розрахунків найбільший позитивний вплив на збільшення прибутку спричинило зменшення суми змінних витрат. Трішки менший, але також позитивний вплив мало збільшення реалізаційних цін. Як не дивно, але ми бачимо негативний вплив від зміни структури виробництва, цей фактор досить суттєво знизив прибуток.

Підсумовуючи даний розділ потрібно сказати наступне: прибуток підприємства збільшився і це, безумовно, позитивний момент. Це збільшення було спричинене, в основному зниженням собівартості продукції, а особливо скороченням матеріальних затрат. Не дивлячись на масу позитивних моментів є прояви тривожних дзвіночків, які сигналізують, що не все добре на підприємстві. Так, ми бачимо різке збільшення доходів від БМР в загальній сумі доходів і в той же час зниження прибутку від зміни структури виробництва. Тому керівництву підприємства необхідно звернути більшу увагу на негативні тенденції, що мають на ньому.

Після сплати податків прибуток розподіляється так: одна частина використовується на розширене виробництво, інша – на матеріальне заохочення робітників. Створюється також резервний фонд.

Для підвищення ефективності виробництва дуже важливо, аби при розподілі прибутку було досягнуто оптимальності у задоволенні інтересів держави та робітників.

У процесі аналізу необхідно вивчити виконання плану по розподілу та використанню прибутку, для того фактичні дані про виконання прибутку за всіма напрямами порівнюються з даними плану та з’ясовуються причини відхилення від плану за кожним напрямом використання прибутку (табл. 3.17).Джерело – Пояснююча записка до річної фінансової звітності за 2008 рік. (Додаток Я)
Таблиця 3.18 – Рівень виконання плану по розподілу прибутку, тис. грн

Показник

План

Фактично

Відхилення

1 Чистий прибуток

262,1

215,9

–46,2

2 Резервний фонд

13,1

10,8

–2,3

3 Розподіл чистого прибутку










в т.ч. АТ Свемон–Волинь

124,5

102,5

–22

в розпорядженні підприємства

124,5

102,6

–21,9

– на виплату дивідендів

43,6

35,9

–7,7

– поповнення обігових коштів

12,5

10,2

–2,3

– на розвиток виробництва, науки і техніки

49,8

41,0

–8,8

– утримання дирекції

12,4

10,3

–2,1

– фонд економічного стимулювання

6,2

5,2

–1

4 Нерозподілений прибуток

249,0

205,1

–43,9

Як видно з проведених розрахунків в 2008 році план по формуванню та розподілу прибутку не було виконано. Основною причиною цього не виконання стало скорочення об’ємів отриманого прибутку відносно плану. План по прибутку був недовиконаний на 46,2 тис. грн, звідси і всі інші відхилення.

У процесі аналізу необхідно також вивчити динаміку частки прибутку, яка йде на виплату дивідендів по акціях (якщо це акціонерне товариство), самофінансування підприємства (реінвестований прибуток), фонд соціального споживання, матеріальне заохочування робітників і таких показників, як сума зарплати і виплат на одного робітника. Ці показники треба вивчати в тісному зв'язку з рівнем рентабельності, сумою прибутку на одного робітника, на одну гривню основних виробничих фондів.Джерело – Пояснююча записка до річної фінансової звітності за 2008 рік (Додаток Я).

Проведені розрахунки свідчать про те, що однозначно прибуток збільшився на 91,3 тис. грн або 73,27 %, що неодмінно вплине на суми відрахувань до фондів створених на підприємстві. Так, відрахування до резервного фонду збільшились на 4,57 тис. грн і в цьому заслуга повністю збільшення прибутку.

Також збільшились і відрахування до фонду дивідендів – на 22,21 тис. грн, правда у цьому випадку майже рівнозначний вплив мало як збільшення прибутку, так і збільшення відсотку відрахування дивідендів.
Таблиця 3.19 –Розрахунок впливу факторів на розмір відрахуваньдо фондів підприємства

Вид фонду

Прибуток, тис. грн

Частка відраху-вань, %

Сума відрахувань, тис. грн

Відхилення, тис. грн

2007 рік

2008

рік

2007 рік

2008

рік

2007 рік

2008

рік

Усього

В.т.ч. за рахунок

При–бутку

Частки відра–хувань

Резервний фонд

124,6

215,9

5

5

6,23

10,80

4,57

4,57

–

Дивіденди

124,6

215,9

12,5

17,5

15,58

37,78

22,21

11,41

10,80

Фонд поповнення обігових коштів

124,6

215,9

5

5

6,23

10,80

4,57

4,57

–

Розвитку виробництва, науки і техніки

124,6

215,9

20

20

24,92

43,18

18,26

18,26

–

Фонд утриманнядирекції

124,6

215,9

5

5

6,23

10,80

4,57

4,57

–

Фонд економічного стимулювання

124,6

215,9

7,5

2,5

9,35

5,40

–3,95

6,85

–10,80


Фонди поповнення обігових коштів та фонд розвитку виробництва, науки і техніки зросли і це зростання було зумовлене лише впливом збільшення прибутку. Така ж ситуація склалася з фондом утримання дирекції: відрахування до нього залишилися незмінними. Зовсім інша ситуація склалась з статтею фонд економічного стимулювання – відрахування до даного фонду зменшились на 3,95 тис грн, при чому цьому найбільше посприяла зниження ставки відрахування (зменшило на 10,8 тис. грн), а зростання прибутку навпаки збільшило даний показник на 6,85 тис. грн.

У процесі аналізу необхідно також вивчити динаміку частки прибутку, яка йде на виплату дивідендів по акціях. У нашому випадку ми бачимо, що збільшилась частка дивідендів від прибутку. Станом на 2007 рік вона становила 12,5 %, а станом на кінець 2008 року – 17,5 %. Цей рівень є замалим, відносно загальноприйнятих концепцій дивідендної політики, загальноприйнятий нормальний рівень становить від 20 до 30 %. Хоча, якщо звернутись до протоколу зборів акціонерів, там вказано, що на дивіденди спрямовується 35 % від прибутку, який залишається у розпорядженні у підприємства, але в тому ж таки протоколі вказується, що 50 % прибутку направляється до материнської компанії, от і з 35 % виходить 17 %.

Важливим завданням аналізу є вивчення питань використання засобів фондів накопичення і використання. Засоби цих фондів мають цільове призначення і витрачаються згідно з затвердженим кошторисом. Фонд накопичення використовується в основному для фінансування витрат на розширення виробництва, його технічне переоснащення, впровадження нових технологій та інше.
    продолжение
--PAGE_BREAK--
Фонди, створені на підприємстві можна умовно розділити на фонди накопичення (фонд поповнення обігових коштів та фондів розвитку виробництва) та фонди споживання (фонд утримання дирекції та фонд економічного стимулювання).

Фонди споживання використовуються на колективні потреби (витрати на утримання об'єктів культури й охорони здоров'я, проведення оздоровчих та культурно–масових заходів) та індивідуальні (винагорода за результатами роботи за рік, матеріальна допомога, вартість путівок у санаторії і будинки відпочинку, стипендії студентам, часткова оплата харчування і проїзду, допомога у зв'язку з виходом на пенсію та інші).

У процесі аналізу встановлюється на скільки поповнення та використання таких фондів вплинуло на підвищення продуктивності праці робітників підприємства.
Таблиця 3.20 – Динаміка зміни показника продуктивності праці

Показник

Рік

Відносне відхилення

%

2007

2008

1

2

3

4

1 Чистий дохід (виручка) від реалізації продукції, робіт та послуг., тис. грн

2197,3

1837,9

-16,36

2 Середньооблікова чисельність персоналу, осіб

63

53

-15,87

– в тому числі робітників

35

30

-14,29

3 Питома вага робітників в загальній чисельності промислово–виробничого персоналу, %

55,56

56,60

1,89

Кінець таблиці 3.20

1

2

3

4

4 Відпрацьовано днів одним працівником за рік, дні

232,90

242,92

4,30

5 Середня тривалість робочого дня, год

8

8

–

6 Загальна кількість відпрацьованого часу за рік працівниками:
– людино–днів

117306

102936,6

12,25

– людино–годин

938448

823492,8

12,25

7 Середньорічний виробіток, тис. грн:
– одного працюючого

34,88

34,68

0,57

– одного робітника

62,78

61,26

2,42

8 Середньоденний виробіток працівника, грн

149,69

252,11

68,42

9 Середньогодинний виробіток працівника, грн

18,71

31,51

68,42

Як видно із роз розрахунків середнього динний виробіток працівника збільшився, що може свідчити про ефективність використання коштів фондів споживання.

Аналізуючи використання засобів фонду накопичення, слід вивчити повноту фінансування всіх запланованих заходів, своєчасність їх виконання й отриманий ефект. Щодо повноти фінансування запланованих заходів, то всі заплановані оновлення основних фондів були проведені.

За рахунок фонду розвитку виробництва, в основному фінансуються придбання необоротних активів. Джерела – фінансова звітність за 2007 – 2008 роки.
Таблиця 3.21 – Показники використання основних виробничих фондів

Показник

2007

2008

Абсолютне відхилення

Чистий дохід (виручка) від реалізації продуктів, робіт та послуг, тис. грн

2197,3

1837,9

-359,4

Чистий прибуток, тис. грн

124,6

216,3

91,7

Вартість основних фондів на кінець звітного періоду, тис. грн

1230,3

1266,5

36,2

Фондовіддача, грн

1,79

1,45

-0,33

Фондомісткість, грн

0,56

0,69

0,13

Фондоозброєність, тис.грн/ос.

19,53

23,90

4,37

Рентабельність (прибутковість) основних фондів, %

10

17

7

Як видно з таблиці вартість основних фондів звісно збільшилась але на дуже незначну величину. Тому говорити про ефективне чи неефективне використання основних фондів не доводиться.

Відносно ефективності використання фонду поповнення обігових коштів, то потрібно подивитись до Форми №1 на скільки збільшилась стаття «грошові кошти». В Балансі за 2008 рік (Додаток А) ми бачимо, що обсяг грошових коштів за рік збільшився з 14,1 тис. грн до 32,5 тис. грн – а це більше ніж у два рази. Тобто, даний крок можна однозначно записати до позитивних дій дирекції, які сильно сприяють підвищенню ліквідності підприємства.

Завершуючи аналіз розподілу прибутку, треба сказати, що в 2008 році план по формуванню та розподілу прибутку не був виконаний, але, незважаючи на це все ж перевищив рівень прибутку 2007 року. В розподілі прибутку в 2008 році, в порівнянні з 2007, змін зазнали фонди дивідендів та фонд економічного стимулювання. Самі ж дивіденди на доволі таки низькому рівні, проте прослідковується тенденція до покращення такої ситуації. Фонди споживання дають позитивний ефект, хоча точно не можна встановити наскільки саме фонди споживання посприяли підвищенню продуктивності праці. Фонди накопичення – це абстрактне поняття (вони за даними бухгалтерського обліку не використовуються), тому результат використання цих фондів оцінити практично не можливо, проте ми змогли прослідкувати зростання «споріднених» з цими фондами статей фінансових звітів.



Висновки
Отже, проаналізувавши усе вищевикладене, можна зробити наступні висновки та узагальнення. На сьогоднішній день прибуток – одна з основних форм грошового накопичення, що створюється у галузях економіки: вона займає одне з центральних місць у загальній системі вартісних інструментів і важелів управління і є рушійною силою ринку. Саме прибуток визначає для підприємницької діяльності рішення трьох корінних взаємозалежних проблем: що продавати, як продавати і для кого продавати, і, таким чином, визначає політику формування прибутку – політику планування, організації, аналізу і контролю витрат і доходів в середині підприємства.

Поняття прибутку як економічної категорії було об’єктом дослідження економічної науки з початком встановлення капіталістичного устрою і залишається ним по сьогодні. Економісти різних епох та шкіл давали різні визначення прибутку, яке в підсумку пройшло генезис від простого визначення, що прибуток виникає внаслідок продажу товарів за кордоном дорожче, ніж їх купили до складних сучасних концепцій Денісона, який дає кількісні обґрунту­вання участі найважливіших факторів (у т. ч. освіти, науки) у створенні національного доходу і привласненні відповідної частини цього доходу.

Нормативна база по цьому питанню залишає бажати кращого. Так, за українською практикою сам процес формування прибутку, в принципі, регламентується Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку. Проте для остаточного формування прибутку підприємству необхідно сплатити податок на прибуток, а от визначення цього показника немає нічого спільного з визначенням прибутку згідно П(С)БО. В цьому випадку він визначається згідно правил діючого податкового законодавства, а тому для визначення нерозподіленого прибутку потрібно знати його формування як за положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку та і за податковим законодавством. Розподіл прибутку є регламентованим лише для підприємств, в статутному капіталі яких частка держави складає понад 50 %, при цьому він щорічно регламентується законами про бюджет на наступний рік. Всі інші підприємства самостійно визначають напрямки розподілу прибутку в статуті, а об’єми його розподілу щорічно за рішенням власника або за рішенням загальних зборів акціонерів підприємства.

В бухгалтерському обліку також є відчутна недостача нормативних напрацювань. Якщо з формуванням прибутку справа знаходиться в рамках допустимого, то на розподіл прибутку виділено цілих два (!) субрахунки: 443 «Прибуток використаний в звітному періоді» та 426 «Фонди спеціального призначення». При чому абсолютно ніяк не регламентовано які фонди можуть бути створені і знаходитись на рахунку 426, а особливо їх використання.

Об’єкт дослідження – Хмельницька філія відкритого акціонерного товариства «Свемон–Волинь», підприємство що займається виконанням будівельно–монтажних робіт, реалізацією залізобетонних виробів та товарів та здачею в оренду житлових приміщень. Аналіз показників діяльності показав, що у підприємства є проблеми з оновленням основних фондів, строками погашення дебіторської та кредиторської заборгованостей, а також залишають бажати кращого коефіцієнти ліквідності. Проте в деяких з означених проблемних питаннях проглядається позитивна тенденція.

Облік формування і розподілу прибутку на досліджуваному підприємстві знаходиться чітко в рамках чинного законодавства. Серед доходів товариства є доходи від реалізації продукції, робіт та послуг, доходи від продажу запасів та доходи від оренди необоротних активів. Їх облік ведеться в розрізі видів діяльності в системі бухгалтерської програми 1С: Бухгалтерія. Дана система формує всі необхідні підтверджуючі документи з обліку доходів (видаткова накладна, акт приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг)), відомості по рахунках, які є аналогами регістрів синтетичного обліку і на основі яких данні про доходи потрапляють до різних форм фінансової звітності.

З обліком витрат на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» ситуація аналогічна ситуації з доходами: система формує всі необхідні підтверджуючі документи з обліку витрат (видаткова накладна, акт приймання передачі виконаних робіт (наданих послуг), відомості нарахування заробітної плати, відомості нарахування амортизації та інші документи), відомості по рахунках, які є аналогами регістрів синтетичного обліку і на основі яких данні про витрати потрапляють до різних форм фінансової звітності.

Формування фінансових результатів взагалі є хвилинною роботою, адже вони формуються системою 1С за допомогою однойменного пункту меню. Тобто, користувач викликає функцію «Фінансові результати», запускає її і за кілька секунд всі рахунки обліку доходів і витрат закриваються на рахунок 79 «Фінансові результати». Єдина складність – це те, що потрібно самостійно, в ручному режимі робити проведення по нарахуванню податку на прибуток, списанню витрат по податку на прибуток на фінансові результати та списання самого залишку рахунку 79 «Фінансові результати» на один із субрахунків рахунку 44 «Нерозподілені прибутки (непокриті збитки)».

Ситуація з розподілом прибутку на підприємстві є прикладом всіх можливих напрямків розподілу прибутку на підприємствах України. На підприємстві прибуток відраховується до резервного фонду, материнській компанії, на поповнення обігових коштів, до фонду розвитку виробництва, фонду утримання дирекції, на дивіденди та до фонду економічного стимулювання. При цьому на кожен з фондів на підприємстві відкрито аналітичний субрахунок субрахунку 441 «Нерозподілений прибуток», на якому акумулюються зарезервовані кошти і на якому відображається їх використання. В системі 1С всі ці проведення формуються в ручному режимі.    продолжение
--PAGE_BREAK--

Останній розділ даної роботи ми присвятили опису пропозицій по удосконаленню обліку та аналізу формування та розподілу прибутку. Описана вище методика відображення в бухгалтерському обліку операцій по розподілу прибутку, на нашу думку є недосконалою, тому ми запропонували для відображення в обліку операцій з акумулювання і використання зарезервованих коштів рахунку 426 «Фонди спеціального призначення», замість рахунку 441 «Нерозподілений прибуток» і відкритих в його рамках аналітичних субрахунків. При цьому, рахунок 426 «фонди спеціального призначення» ми пропонуємо спочатку розбивати на фонди, що використовуються формально і фонди, що використовуються фактично і тільки після цього відкривати в їх рамках субрахунки четвертого порядку по всіх фондах, що створюються на підприємстві.

Крім того, ми запропонували і проілюстрували схему аналізу ефекту від використання прибутку на здійснення інвестицій на основі зіставлення всіх отриманих витрат і вигод. Наша схема не є універсальною і не може застосовуватись для випадків однаково, під кожний окремий випадок вона повинна підбиратись, розширюватись чи звужуватись, залежно від того чого вимагає від аналітика ситуація.

Також нами були здійсненні пропозиції щодо впровадження на підприємстві системи аудиту операцій пов’язаних з формуванням та розподілом прибутку. В ході висвітлення даної рекомендації нами була описана методика проведення аудиту всіх наявних на підприємстві видів доходів, видатків та самих процесів формування та розподілу прибутку.

Що стосується аналізу доходів, витрат, формування і розподілу прибутку на ХФ ВАТ «Свемон–Волинь», то він зводиться до лише до розрахунків рентабельності окремих видів діяльності. Тому ми вирішили рекомендувати створення на підприємстві планово–економічного відділу або введення відповідної посади, в функціональні обов’язки якої входило б проведення аналізу діяльності підприємства, зокрема доходів, витрат, формування та розподілу прибутку. В другій частині третього розділу даної роботи ми на прикладі даних фінансової звітності ХФ ВАТ «Свемон–Волинь» продемонстрували методику аналізу доходів, витрат, формування та розподілу прибутку, отримані лані з якого дали нам інформацію про структуру та динаміку доходів, залежність підприємства від зміни економічної ситуації в країні, динаміку витрат та основні причини відхилення від запланованих витрат, вплив доходів і витрат та їх на формування прибутку, ефективність розподілу прибутку та вплив різних чинників на розміри відрахувань на фондів, що створюються на підприємстві.

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

Цивільний кодекс України: [Електронний ресурс]: кодекс № 435–IV: [прийнято Верховною Радою України 16 січня 2003 р.] : [за станом на 13 червня 2009 р.]– режим доступу:

zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=435–15

(дата звернення: 14.06.2009).

Господарський кодекс України: [Електронний ресурс]: кодекс № 436–IV: [прийнято Верховною Радою України 16 січня 2003 р.] : [за станом на 30 квітня 2009 р.] – режим доступу:

zakon1.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=436–15 ,

(дата звернення: 14.05.2009).

Про господарські товариства: [Електронний ресурс]: закон № 1576–XII: [прийнято Верховною Радою 19 вересня 1991 р.] : [за станом на 16 квітня 2009 р.]– режим доступу:

zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=1576–12

(дата звернення: 10.06.2009).

Про оподаткування прибутку підприємства: [Електронний ресурс]: закон № 334/94–ВР: [прийнято Верховною Радою 22 травня 1997 р.] : [за станом на 16 квітня 2009 р.]– режим доступу:

zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0225–08

(дата звернення: 10.05.2009).

Про податок на додану вартість: [Електронний ресурс]: закон № 168/97–ВР: [прийнято Верховною Радою 03 квітня 1997 р.] : [за станом на 11 червня 2009 р.]– режим доступу:

zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=168 %2F97– %E2 %F0(дата звернення: 14.05.2009).

Про державний бюджет України на 2009 рік: [Електронний ресурс] : закон України № 835–VI : [прийнято 26 грудня 2008 р. ]: [за станом на 04 червня 2009 р.]– режим доступу:

zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=835–17

(дата звернення: 04.05.2009).

Про затвердження змін до деяких нормативно–правових актів Міністерства фінансів України у бухгалтерському обліку : [Електронний ресурс]: наказ Міністерства фінансів України № 460: [прийнято 10 червня 2005 р.]: [за станом на 19 грудня 2006 р.] – режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0670–05

(дата звернення: 08.06.2009).

Звіт про фінансові результати: [Електронний ресурс]: положення (стандарт) бухгалтерського обліку 3: [затверджений наказом Міністерства фінансів України 31 березня 1999 р.] : [за станом на 14 жовтня 2008 р.] // Законодавство України. – режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0397–99

(дата звернення: 27.05.2009).

Звіт про власний капітал: [Електронний ресурс]: положення (стандарт) бухгалтерського обліку 5: [затверджений наказом Міністерства фінансів України 31 березня 1999 р.]: [за станом на 23 травня 2003 р.] // Законодавство України. – режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0399–99

(дата звернення: 27.05.2009).

Дохід: [Електронний ресурс]: положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15: [затверджений наказом Міністерства фінансів України 29 листопада 1999 р.] : [за станом на 11 грудня 2006 р.] // Законодавство України. – режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0860–99

(дата звернення: 27.05.2009).

Витрати: [Електронний ресурс]: положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16: [затверджений наказом Міністерства фінансів України 31 грудня 1999 р.] : [за станом на 11 грудня 2006 р.]// Законодавство України – режим доступу:
    продолжение
--PAGE_BREAK--
http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0027–00

(дата звернення: 26.05.2009).

Податок на прибуток :[Електронний ресурс]: положення (стандарт) бухгалтерського обліку 17: [затверджений наказом Міністерства фінансів України 28 грудня 2000 р.]: [за станом на 31 травня 2008 р.]// Законодавство України – режим доступу:

http://zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0161–00

(дата звернення: 26.05.2009).

Інструкція із застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку активів, капіталу, зобов’язань і господарських операцій підприємств та організацій: [затверджена наказом Міністерства фінансів України 30 листопада 1999 р.]: [ за станом на 14 жовтня 2008 р.] // Законодавство України – режим доступу:

zakon.rada.gov.ua/cgi–bin/laws/main.cgi?nreg=z0893–99

(дата звернення: 12.05.2009).

Базилевич В. Д. Економічна теорія: політекономія: підручник / за ред… В. Д. Базидевича. – К.: Знання, 2006. – 631 с.

Бутинець Ф. Ф. Бухгалтерський фінансовий облік: підручник для студентів спеціальності „Облік і аудит” вищих навчальних закладів / під ред. проф. Ф. Ф. Бутинця.– 4–те вид., доп. і перероб. – Ж.: ПП „Рута”, 2002. – 688 с.

Бутинець Ф. Ф. Економічний аналіз: навч. посібник /Ф. Ф. Бутинець, Є. В. Міних, О. В. Олійник – Житомир: ФІТІ, 2000. – 243 с.

Ватамнанюк З. Економічна теорія: макро– і мікроекономіка: навчальний посібник для студентів економічних спеціальностей / З. Ватаманюк, С. Панчишин. – К.: ВД «Альтернатива», 2001. – 607 с.

Верескун Г. В. Інтерпретація обліку фондів розвитку підприємництва / Г. В. Верескун, А. В. Хмелевська // Облік, аудит і економічний аналіз: історія становлення, проблеми та перспективи: збірник наукових праць студентів та молодих вчених. – 2008. – Т. 1 – С. 52–55.

Голов С. Ф. Управлінський облік: Підручник / С. Ф. Голов. – К.,: Лібра, 2003. – 703 с.

Головко Т. В. Стратегічний аналіз: навч.–метод. посібник для самост. вивч. дисц. / за ред. д–ра екон. наук, проф. М. В. Кужельного, Т. В. Головко, С. В. Сагова. – К.: КНЕУ, 2002. – 198 с.

Гончаренко О. О. Облік використання нерозподіленого прибутку державного комерційного підприємства / О. О. Гончаренко, Я. В. Марштупа // Вісник ХНУ. – 2008. – № 1 Т. 2 – С. 35–38.

Іваненко В. М. Курс економічного аналізу: навч. посібник /В. М. Іваненко. – К.: Алерта, 2004. – 189 с.

Івахненко В. М. Курс економічного аналізу: конспект лекцій/В. М. Івахненко. – К.: КНЕУ, 2000. – 347 с.

Зазимко А. З. Політична економія: структурно–логічний навчальний посібник. – 2–ге вид. без змін / А. З. Зазимко. – К.: КНЕУ, 2006. – 358 с.

Кім Г. Бухгалтерський облік: первинні документи та порядок їх заповнення: навч. посібник /Г. Кім, В. В. Сопко, С. Г. Кім. – К.: ЦНЛ, 2004. – 440 с.

Ковальов В. В. Фінансовий аналіз / В. В. Ковальов.– К.: Знання, 2000. – 215 с.

Коробов М. Я. Фінансово–економічний аналіз / М. Я. Коробов. – К.: Знання, 2000. – 321 с.

Мочерний С. В. Політична економія: навчальний посібник / С. В. Мочерний. – К.: Знання–Прес, 2002. – 687 с.

Пичугин П. 1С: Бухгалтерия: доступно для бухгалтера. Полное практическое пособие для современного бухгалтера/ П. Пічугін. – К.: Фактор. – 2007. – 452 с.

Плахотнікова А. С. Удосконалення механізму управління прибутком / А. С. Плохотнікова // Держава та регіони. – 2006. – №3. – С. 417–419.

Поддерьогін А. М. Фінанси підприємств: підручник: [Електронний ресурс]– режим доступу:

books.efaculty.kiev.ua/finpd/2/r4/1.htm

(дата звернення: 25.04.2009).

Пономаренко Є.Д.Фінансовий аналіз: конспект лекцій: [Електронний ресурс]– режим доступу:

inpos.com.ua/144

(дата звернення: 14.04.2009).

Пушкар М. С. Фінансовий облік: навчальний посібник / М. С. Пушкар. – Тернопіль: Карт–Бланш, 2002. – 628 с.

Рибалкін В. О. Політична економія: навчальний посібник / за ред. В. О. В. Рибалкіна, В. Г. Бодрова. – К.: Акедемвидав, 2007. – 672 с.

Рязанцева В. В. Аналіз формування та використання прибутку підприємства / В.В. Рязанцева // Статистика України. – 2007. – № 1. – С. 40–43.

Сірош М. Управлінський облік і його застосування в корпоративному управлінні АТ / М. Сірош, І. Десяткіна // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – К., 2006. – № 11. – С. 12–15.

Сірош М. В. Удосконалення механізму розподілу прибутку в акціонерному товаристві / М. В. Сірощ, В. О. Щербак // Державний інформаційний бюлетень про приватизацію. – К., 2004. –№8. –С. 15–12.

Склабінська А. І. Факторний аналіз ліквідності підприємства з використанням математичних методів/ А. І. Склабінська, П. М. Наконечний // Вісник Технологічного університету Поділля. Економічні науки. – 2003. – № 1, Ч. 2. – С. 235–238.

Сопко В. В. Організація і методика проведення аудиту: навчально–практичний посібник. 2–ге вид., перероб. та доповн. – К.: ВД «Професіонал», 2006 р. – 576 с.

Степура О. С. Політична економія: навчальний посібник / О. С. Степура, О. С. Єремєєв, Т. Ю. Пономарьова, М. О. Степура. – К.: Кондор, 2006. – 408 с.

Ткаченко Н. М. Бухгалтерський фінансовий облік оподаткування і звітсність / Н. Ткаченко. – К.: Алерта, 2007. – 954 с.

Усач Б. Ф. Організація і методика аудиту: підручник/ Б. Ф. Усач, З. О. Душко. – К.: «Знання», 2006. – 848 с.

Хом’як Р. Л. Бухгалтерський облік та оподаткування : навч. посібник /за ред. Р. Л. Хом’яка, В. І. Лемішовського.– Л.: Бухгалтерський центр „Ажур”, 2008. – 1112 с.

Хорнгрен Ч. Управленческий учёт / Ч. Хорнгрен, Дж. Фостер, Ш. Датар. – М.: Фокстер, 2008. – 879 с.

Хрущ Н. А. Інвестиційна діяльність: сучасні стратегії та технології / Н.А. Хрущ. – Хмельницький: ХНУ, 2004. – 309 с.

Чабанова Н. В. Бухгалтерський фінансовий облік: Посібник / Н. В. Чабанова, Ю. А. Василенко. – К.: „Академія”, 2002. – 672 с.

Чернецька Р. Використання прибутку державними підприємствами / Р. Чернецька // Вісник податкової служби України. – 2007. – № 22. – С. 14–16.

Чумаченко М. Г. Економічний аналіз: навчальний посібник/ М. Г. Чумаченько. – К.: КНЕУ, 2000. – 249 с.

Шеверя Я. В. Гармонізація обліку використання прибутку підприємств в Україні з міжнародними стандартами бухгалтерського обліку / Я. В. Шеверя // Вісник ХНУ. – 2008. – № 1 Т. 2. – С. 437–443.