--PAGE_BREAK--Розділ ІІ. ОПИС ДІЯЛЬНОСТІ ТА СТРУКТУРИПІДПРИЄМСТВА ВАТ «КИЇВСЬКИЙ ЗАВОД «РАДАР»
2.1 Історія заснування підприємства ВАТ «Київський завод «Радар»
8 лютого 1930 Президія Київського Обласного виконкому на своєму засіданні прийняла рішення про організацію в м. Києві експериментальної майстерні для виготовлення зразків за пропозиціями та винаходів київських раціоналізаторів. У перший же рік свого існування майстерня надала допомогу трикотажної промисловості, освоївши виготовлення мальезних голок, в результаті чого був скорочений їх імпорт. Через деякий час майстерня завоювала авторитет и уже в 1931 році була перетворена в Київський експериментальний завод № 8 у системі місцевої промисловості.
Самою найпершою продукцією заводу були:
- Узкопльоночні кінопроекційні апарати;
- Електромотори до кінопроектора;
- Комплект оснащення та інструментів для друкарських машинок «Україна»;
- Насоси для перекачування бензину;
- Автоклави;
- Револьверні верстати для Музфабрики.
Стара територія, яка знаходилась на вул.Свердлова стала дуже малою, тому 15 травня 1932 Президія Київської Міської ради прийняла рішення про розміщення експериментального заводу № 8 на території колишнього котельного заводу чеського концесіонера Пауля ( на даний момент вона має назву — вул. Предславинська, 35). Виробнича база складалася з виробничого корпусу площею близько 900 кв. метрів і декількох десятків металообробних верстатів. Серійної продукцією заводу були кисневі компресори КК-1. На базі отриманого досвіду фахівцями заводу був розроблений і виготовлений компресор високого тиску ВК-1 до 150 атмосфер. На протязі декількох років завод був єдиним постачальником портативних компресорів високого тиску. Саме за допомогою цього завод швидко розвивався.
У 1934 році завод був переведений з системи місцевої промисловості в систему Наркомату легкої промисловості і до 1940 року залишався єдиним підприємством, що випускає унікальне обладнання для текстильної промисловості СРСР. Завод випустив ряд верстатів і автоматів для виготовлення текстильних машин, шпуль, котушок, човників. Була виготовлена перша машина для шовкової промисловості, автомат для просушування ниток основи. Освоєння та організація випуску верстатів і автоматів, розроблених колективом заводу, дозволило витіснити з текстильної промисловості країни обладнання ряду іноземних фірм.
В листопаді 1940 року постановою уряду завод був переданий системи Наркомату текстильної промисловості в систему авіаційної промисловості. Наказом Наркомату авіаційної промисловості № 650 від 19 листопада 1940 заводу було присвоєно № 454, і надалі він іменується «Державним Союзним Заводом № 454 НКАП». Завод віднесений до другої категорії НКАП.
21 грудня 1943 директором заводу № 454 був призначений Я.С. Кучер.
Постановою Державного Комітету Оборони від 11 січня 1944 № 4922 і наказом Народного Комісара Авіаційнної Промисловості СРСР від 16 січня 1944 № 24 заводу № 454 було присвоєно № 483 (відкрите найменування — організація п / я 1).
Усього в 1944 році було введено в експлуатацію 12 корпусів.
Згідно з постановою 2-го Головного управління НКАП в середині 1944 року завод отримав від інших заводів 20 одиниць обладнання, яке було зовсім не придатне до експлуатації. Проте вже 1 вересня 1944 року 12 одиниць обладнання були відновлені та введені в експлуатацію. До кінця 1944 року парк обладнання виріс до 37 одиниць, в число яких входили: 19 металорізальних верстатів, 6 одиниць ковальсько-пресового обладнання, 1 одиниця ливарного устаткування і 6 зварювальних апаратів. Інших видів устаткування на заводі не було.
У січні 1945 року заводу був встановлений новий — радіотехнічний — профіль виробництва. У зв'язку зі зміною профілю виробництва наказом НКАП СРСР від 30 січня 1945 № 34 завод № 483 був переданий з 2-го Головного управління в систему 17-го Головного управління приказом НКАП СРСР. Перед колективом заводу поставлено завдання в найкоротші терміни освоїти випуск нової для того часу техніки.
12 травня 1945 вагони з першим верстатним обладнанням прибули до Києва. Серед прибулого обладнання були верстати токарні, фрезерні, свердлильні, гвинтові преси, молот зусиллям в 250 кг, працюючий до цих пір в кузні цеху № 8. З червня по вересень 1945 року на завод прибули дві великі партії демонтованого верстатного обладнання. Усього в 1945 році завод отримав з інших підприємств 546 верстатів, а також 45 нових верстатів. Протягом 2-ї половини 1945 року було змонтовано 340 верстатів. До цього часу на завод почали надходити на роботу демобілізованні з Радянської Армії воїни, що повернулися з евакуації зі сходу робітники, інженерно-технічні працівники, випускники навчальних закладів та молоді спеціалісти. Досвідчені і молоді фахівці утворили ядро, навколо якого стали формуватися колективи цехів і відділів заводу. Багато молодих фахівців закріпилися на заводі і виросли в хороших, які чудово знають виробництво, фахівців і керівників служб. Почалася організація комплексу цехів. Відповідно до поставлених перед заводом завданнями почався монтаж обладнання. Все робилося вручну, тому що ніяких підйомних механізмів не було.
Новостворені цеху продовжували удосконалюватися і безперервно поповнюватися новим обладнанням. В цей час завод зростав і розвивався.
У грудні 1945 р. відбувся перший випуск радіолокаційного прибору для розпізнавання літаків СЧ-1. Це було найбільше досягнення колективу на шляху розвитку нової техніки цієї галузі. В процесі освоєння цього вироби були підготовлені перші кадри спеціалістів і освоєно ряд нових спеціальних технологічних процесів. У 1946 році на заводі організована радіолабораторія, укомплектована в основному молодими фахівцями, випускниками інститутів, які розробили технічну документацію. А в 1947 році освоєно виробництво радіометеорологіческого сигнал-реєстратора ПАР-1 і стандартного сигнал-генератора СГ-1. У 1946 році наказом Міністра Авіаційної промисловості СРСР від 2 I грудня 1946 № 1002 / К директором заводу було призначено молоду енергійну людину — Андрій Макарович Данилов, а головним інженером — В.П.Островський.
У 1947 році завод почав серійний випуск тренажерів для навчання льотного складу, електровимірювальних приладів ВП-4 для визначення вологості зерна, що набули широкого поширення в сільському господарстві.
У ході освоєння виробництва нової техніки був введений ряд нових технологічних процесів — вакуумна електроізоляційна просочення, виготовлення високо стабільних крокових шукачів, дрібно модульних зубчастих коліс 2-го і 3-го класу точності, панелей і шкал методом фотохімії та інші процеси.
З 1946 по 1956 рік сформувалося сучасне радіотехнічне підприємство широкого профілю. У цей час було освоєно виробництво 6 — типів сервісної апаратури, 2 вимірювальних приладів широкого застосування власної розробки — ультракороткохвильові сигнал-генератори СГ і ШГВ,6 виробів народного споживання (у тому числі — «юний» радіо конструктор «ЮРК» і апаратура радіоуправління моделями «РУМ», які випускалися великими серіями протягом декількох років).
У 1954 році був створений радіолокаційний бомбоприцел РБП-3 для літаків ІЛ-28, ІЛ-54, Я-26, ЛІ, ЯК-125, а в наступні роки освоєно прицільно-навігаційний пристрій — "Ініціатива-2я", встановлюється на борт літака-штурмовика ЯК-28І для забезпечення прицільного бомбометання, а потім і нові його модифікації — "Ініціатива-4", "Ініціатива 4 / 100", що встановлюються відповідно на борт воєнно-транспортних літаків АН-12Б та АН — 22 для радіолокаційного огляду місцевості, виведення літака в заданий район, прицільного скидання вантажів і десанту, в т.ч. по винесених точок для виключення ураження літака наземними засобами протиповітряної оборони противника. Для виконання цих же тактичних завдань було розроблено виріб "Ініціатива-2К" для вертольотів К-25 і виріб "Ініціатива-2Б" для гідролітаків Бе-12 та Б-14. До складу даних виробів входив лічильно-вирішальний прилад (перша в країні бортова обчислювальна машина), виконаний на сіпусно-косинусних колихающих трансформаторах (СКТ) і багаторазового прецизійних потенціометра (ППМЛ). Трансформатори, що обертаються і потенціометри, дуже складні по своєму конструктивному виготовлені, виготовлялися на нашому підприємстві. На заводі були організовані механічна, металографічна, спектральна, рентгенівська, пірометричних лабораторії, бюро контролю матеріалів, цех контрольних випробувань, фотохімічна лабораторія, ділянка лиття але виплавлюваних моделях, заготівельний цех і ряд інших служб.
На підприємстві існує антикризова програма заходів для забезпечення життєдіяльності заводу в кризових умовах 2010 року (Додаток).
2.2 Положення про організацію нормування праці в підрозділах підприємства ВАТ «Київський завод «Радар»
Значну роль реалізації висунутого партією курсу на прискорення соціально-економічного розвитку країн належить нормуванню праці. Його найважливішим завданням є послідовне поліпшення організації праці і виробництва, зниження трудомісткості продукції, посилення матеріальної зацікавленості працівників у підвищенні ефективності виробництва, підтримання економічно обґрунтованих співвідношень між зростанням продуктивності праці та заробітної плати. Нормування праці має сприяти активному впровадженню досягнень науки і техніки, прогресивної технології. Це Положення підлягає застосуванню в усіх підрозділах об'єднання.
1. Методичні основи організації нормування праці:
1.1. Нормування праці являє собою складову частину управління виробництвом і включає в себе визначення необхідних витрат праці (часу) на виконання робіт (виготовлення одиниці продукції) окремими працівниками (бригадами) та встановлення на цій основі норм праці. Необхідними визнаються витрати, відповідні ефективному для конкретних умов виробництва, використання трудових і матеріальних ресурсів за умови дотримання науково обґрунтованих режимів праці та відпочинку.
1.2. Організація нормування праці в народному господарстві регламентується основами законодавства Союзу РСР і союзних, республік про працю, постановами партії і уряду, постановами Держкомпраці СРСР і ВЦРПС і цим Положенням.
1.3. При нормуванні праці робітників і службовців застосовуються такі види норм праці: норма часу, норма виробітку, норма обслуговування, норма (норматив) чисельності.
З метою підвищення ефективності праці погодинно оплачуваних працівників їм встановлюються нормовані завдання на основі зазначених вище видів норм праці.
Нормоване завдання — це встановлений обсяг роботи, який працівник чи група працівників (бригада) зобов'язані виконувати за робочу зміну, робочий місяць (відповідно змінне та місячне нормоване завдання) або в іншу одиницю робочого часу на почасово оплачуваних роботах.
1.4. Норми праці встановлюються на окрему операцію (операційна норма) та взаємопов'язану групу операції, закінчений комплекс робіт (укрупнена, комплексна норма). Ступінь диференціації норм визначається типом та масштабом виробництва, особливостями продукції, що випускається, формами організації праці.
1.5. Норми праці повинні визначатися в основному за нормативними матеріалами для нормування праці, затвердженими в централізованому порядку.
До нормативних матеріалів для нормування праці належать: нормативи з праці (нормативи часу, включаючи мікроелементні, нормативи чисельності, нормативи часу обслуговування, нормативи режимів роботи обладнання), єдині і типові норми (часу, виробітку, обслуговування).
1.6. За сферою застосування нормативні матеріали для нормування праці поділяються на міжгалузеві, галузеві (відомчі) та місцеві.
1.7. Діюча в народному господарстві система норм і нормативів з праці повинна забезпечувати можливість розрахунку повної трудомісткості продукції за всіма елементами виробничого процесу, виробам, групах персоналу та структурним підрозділам.
1.8. На ряду з нормами, встановленими на стабільні за організаційно-технічними умовами роботи, застосовуються тимчасові і разові норми. Тимчасові норми встановлюються на період освоєння тих чи інших робіт за відсутності затверджених нормативних матеріалів для нормування праці.
1.9. Обов'язковими для застосування на підприємствах є міжгалузеві та галузеві (відомчі) норми і нормативи, включені до затверджується міністерством (відомством) перелік норм і нормативів з праці, обов'язкових для застосування. У зазначених переліків за наявності відповідних видів робіт в обов'язковому порядку повинні включатися міжгалузеві норми і нормативи з праці, затверджені Госкомтрудом СРСР і ВЦРПС, а також Госкомтрудом СРСР, Держбудом СРСР і ВЦРПС.
1.10. Праця працівників повинна нормуватись в основному за технічно обґрунтованими нормами. Технічно обґрунтованими є норми, встановлені аналітичним методом нормування і відповідні досягнутому рівню техніки і технології, організації виробництва і праці.
2. Порядок встановлення, перевірки, заміни і перегляду норм праці
2.1. Норми праці на виробництво нової продукції розробляються одночасно з технологічними процесами відповідно до запроектованими організаційно-технічними умовами виробництва даної продукції та встановленою проектною трудомісткістю.
2.2. З метою забезпечення прогресивності, так само напруженості та підвищення точності розрахунку норм праці, скорочення термінів і трудомісткості їх встановлення використовуються ЕОМ. Розрахунок норм, як правило, здійснюється в єдиному циклі з автоматизованим проектуванням технологічних процесів.
2.3. Введення нових норм праці і нормованих завдань, включаючи змінені та переглянуті, проводиться адміністрацією підприємства за погодженням з профспілковим комітетом.
2.4. Організаційно-технічні умови виробництва (організація праці, технологія, обладнання, оснащення і т.д.) на робочих місцях, де будуть застосовуватися нові норми праці, повинні бути приведені у відповідність до вимог, запроектованими в нормах при їх розробці.
2.5. При запуску у виробництво нової продукції розробляються графік досягнення її проектної трудомісткості з урахуванням освоєння проектних потужностей та інших техніко-економічних показників, а також технічно обґрунтовані норми, розраховані на проектну технологію, організацію виробництва і праці.
2.6. Застосування на підприємствах поправочних коефіцієнтів, що послаблюють напруженість норм, розрахованих за міжгалузевим і галузевою (відомчим) нормативними матеріалами для нормування праці, допускається тільки за згодою вищестоящої по підпорядкованості організації і відповідного профспілкового органу, а також в інших випадках, передбачених трудовим законодавством (встановлення знижених норм виробітку молодим робітникам, інвалідам та пенсіонерам по старості, жінкам-механізаторам і т.п.).
2.7. Норми підлягають обов'язковій заміні новими, але міру впровадження у виробництво організаційно-технічних і господарських заходів, що забезпечують зростання продуктивності праці, незалежно від того, передбачалися ці заходи календарним планом заміни та перегляду норм чи ні.
2.8. З метою підтримки прогресивного рівня діючих на підприємстві норм праці вони підлягають обов'язковій перевірці в процесі атестації робочих місць (порядок проведення атестації робочих місць регламентується відповідними галузевими положеннями).
2.9. Перегляд застарілих норм здійснюється у строки і розмірах, що встановлюються керівником підприємства за погодженням з профспілковим комітетом у календарному плані заміни та перегляду норм праці. Перегляд помилкових норм здійснюється в міру їх виявлення за погодженням з профспілковим комітетом.
2.10. Застосування робочим (службовцям), бригадою за власною ініціативою, нових прийомів праці і передового досвіду, вдосконалення своїми силами робочих місць, підвищення своєї професійної майстерності і досягнення на цій основі високого рівня виробітку в період між атестаціями робочих місць (перевірками норм) не є підставою для перегляду норм праці за рішенням адміністрації. Перегляд норм у цих випадках може проводитися тільки за ініціативою колективів бригад, робітників і службовців, за що вони заохочуються у встановленому порядку.
2.11. З метою планомірної роботи зі зниження трудових витрат, забезпечення прогресивності діючих норм на підприємстві до початку року розробляється календарний план заміни та перегляду норм праці, що включається до техпромфінплан (строй фінплан).
2.12. Керівництво підрозділів та профспілкові комітети зобов'язані роз'яснити кожному працівникові (бригаді) підстави заміни або перегляду норм, ознайомити його з методами, прийомами праці і умовами при яких вони повинні застосовуватися.
2.13. Робота по нормуванню праці здійснюється на підприємстві адміністрацією спільно з профспілковим комітетом за широкої участі трудових колективів у відповідності з Законом СРСР про трудові колективи і підвищення їх ролі в управлінні підприємствами, установами, організаціями.
2.14. Адміністрація підприємства та профспілковий комітет повинні постійно підтримувати і розвивати ініціативу робітників і службовців щодо перегляду діючих і впровадженню нових, більш прогресивних норм праці.
3. Матеріальне стимулювання роботи з прогресивними нормами
3.1. З метою посилення зацікавленості працівників у роботі за прогресивними нормами та зниження затрат праці адміністрація підприємства і комітет профспілки повинні широко використовувати надані їм права по матеріальному стимулюванню за роботу по технічно обґрунтованим нормам ініціаторів впровадження або перегляду технічно обґрунтованих ОРЗ, за освоєння нових норм праці, розширення зон обслуговування і збільшення обсягу виконуваних робіт з меншою чисельністю працівників і т.д.
3.2. При освоєнні нових норм праці, усиновлених у зв'язку з заміною діючих норм на основі впровадження організаційно-технічних заходів, а також у зв'язку з переглядом застарілих норм, частину отриманої в результаті зниження трудомісткості продукції економії фонду заробітної плати може використовуватися для додаткової оплати праці робітників протягом 3-6 місяців на період освоєння або нових норм, а також для преміювання майстрів, нормувальників, технологів та інших працівників виробничих ділянок, брали безпосередню участь у розробці та впровадженні нових норм праці (пункт 34 постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1965р.№ 729).
3.3. Робітникам-ініціаторам перегляду норм може виплачуватися одноразова винагорода в розмірі не менше 50 відсотків економії фонду заробітної плати, одержуваної в результаті впровадження або перегляду технічно обґрунтованих норм з їх ініціативи.
3.4. Для посилення зацікавленості робітників у впровадженні технічно обґрунтованих норм їм можуть встановлюватися підвищені розцінки (відрядникам) і підвищені тарифні ставки при переході на роботу за нормами, встановленими на основі міжгалузевих, галузевих (відомчих) і інших більш прогресивних нормативів з праці, у розмірах, передбачених постановою Держкомпраці СРСР і Секретаріату ВЦРПС від 12 листопада 1985р.№ 367/24-33 (пункт 12 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 червня 1985р. № 540).
3.5. Застосовувати для робітників-почасовиків тарифні ставки робітників-відрядників відповідно до підпункту «б» пункту 81 Положення про соціалістичне державне виробничому підприємстві за умови їх роботи з міжгалузевим, галузевою (відомчим) та іншим технічно обґрунтованих норм праці (нормованим завданням).
3.6. З метою посилення матеріальної зацікавленості працівників у прискоренні зростання продуктивності праці та виконання встановленого обсягу робіт з меншою чисельністю персоналу для них може застосовуватися матеріальне заохочення за суміщення професій (посад), розширення зон обслуговування і збільшення обсягу виконуваних робіт з меншою чисельністю працівників, а також виконання поряд з основною роботою обов'язків тимчасово відсутніх працівників (постанова Ради міністрів СРСР від 4 грудня 1981№ 1145).
4. Система контролю за станом нормування праці
Контроль за станом нормування праці на підприємстві здійснює адміністрація спільно з профспілковим комітетом і за широкої участі трудового колективу та громадських організацій (громадських бюро організації та нормування праці, групи народного контролю, Рад бригадирів і ін.).
5. Порядок планування, фінансування розробки і затвердження міжгалузевих та галузевих нормативних матеріалів для нормування праці
5.1. Розробка міжгалузевих нормативних матеріалів для нормування праці здійснюється за п'ятирічним і річними планами науково і нормативно-дослідних робіт.
5.2. При затвердженні міжгалузевих і галузевих (відомчих) норм і нормативів з праці, в тому числі і укрупнених, комплексних норм, встановлюються терміни їх дії залежно від характеру виробництва, технологічного процесу, виду робіт і т.зв., але не більше ніж на 5 років.
У міру затвердження нових або перегляду (перезатвердження) діючих норм і нормативів до переліків вносяться необхідні уточнення, доповнення.
2.3. Підґрунтя для підвищення заробітної плати
Останнім часом у вітчизняній пресі й у фаховій літературі, на превеликий жаль, нормуванню праці приділяють недостатню увагу, попри його безперечну важливість як для окремого підприємства, так і для економіки держави в цілому.
Важливо нагадати аксіому про залежність рівня ефективності національної економіки від результативності праці та її складових, особливо мікрорівня, тобто ефективності функціонування підприємств, установ, організацій. У свою чергу, для цих економічних суб'єктів вона визначається передусім ефективністю використання наявних виробничих ресурсів.; особливе місце серед яких належить трудовим ресурсам. У структурі собівартості виробленої продукції саме вартість витрат праці є традиційно найдинамічнішим елементом, зменшення якого може призвести до скорочення інших виробничих витрат і, як наслідок, — до зменшення собівартості виробленої продукції.
На нашу думку, подібне скорочення повинно мати раціональну базу, воно, безперечно, актуалізує дослідження питань нормування праці, котре є найважливішою умовою раціональної організації праці на підприємстві.
Отже, нормування праці — важливий елемент ефективного управління підприємством будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, від якого залежить позиція підприємства на ринку, його конкурентоспроможність та результативність функціонування. Крім цього, нормування праці відіграє також важливу роль у трудовій діяльності працівників підприємства, є важливою складовою їхнього трудового життя, адже від якості встановлених норм праці залежить не лише розмір заробітної плати працівника, а також його психофізіологічний стан та психологічний клімат у колективі.
Слід визнати, що за радянських часів існувала досить міцна система нормування праці, яка повністю відповідала централізованій моделі господарювання;. Майже всі питання нормування праці, починаючи від установлення показників зниження трудомісткості та закінчуючи жорстким контролем якості норм праці, контролювалися зверху. При цьому модель нормування праці була орієнтована -в цілому на виконання та перевиконання планових завдань з випуску продукції встановленої якості.
Через незначний проміжок часу після набуття Україною незалежності та обрання нею ринкового шляху розвитку економіки, 20 березня 1995 р. Кабінет Міністрів України ухвалив постанову «Про заходи поліпшення нормування праці в народному господарстві» (далі — постанова №197), заходи якої були спрямовані на створення нормативної бази та організаційно-методичну роботу. Ці заходи мали захистити права працівників підприємств щодо оплати праці та підвищити ефективність роботи підприємств. На жаль, постанова №197 не спричинила глибоких змін у сфері організації та нормування праці. У подальші роки в Україні не було зроблено суттєвих кроків на шляху розвитку наукової організації праці та її нормування як у науковому, так і в практичному плані.
У результаті ситуація, яка склалася нині, є такою, що роботодавці, хоча й усвідомлюють важливе значення наукової організації праці, не розглядають її як першочергову. Більш того, на багатьох підприємствах узагалі нехтують нею. А колективи, де застосовується нормування праці (здебільшого це підприємства, на яких ще з радянських часів залишились відповідні традиції), не вдаються до пошуку нових шляхів вирішення проблем, до застосування нових прогресивних форм організації та нормування праці, які з успіхом діють на підприємствах країн з розвинутою ринковою економікою.
Отже, практично на кожному підприємстві нині існують проблеми, обумовлені насамперед скороченням сфери діяльності служб організації, нормування та оплати праці. Так, на більшості підприємств нормування праці не використовується для визначення чисельності допоміжних робітників та працівників інженерного складу, що іноді призводить до необґрунтованого скорочення штату працівників та зростання соціального напруження в колективі, а також не проводяться аналізи основних показників, які свідчать про ефективність використання трудових ресурсів та робіт, пов'язаних з виявленням резервів зростання продуктивності праці, з подальшими розробками організаційно-технічних заходів щодо її підвищення.
Таким чином, сьогодні можна казати про фактичний занепад нормування праці, основною причиною чого є, на нашу думку, відсутність чіткої позиції з боку держави щодо цих проблем або часткове (викривлене) продовження політики, яка більше відповідає системі централізованого управління економікою, коли сфера нормування праці була прерогативою лише уряду. Так, сьогодні основна функція держави з розвитку нормування праці полягає в розробці та впровадженні на підприємствах галузевих та міжгалузевих нормативних довідників, які містять певні затрати робочого часу на виконання визначених робіт. Такі нормативи розробляються виходячи з нормальних умов праці та згідно зі ст.85 КЗпП України «Норми праці», застосування яких є обов'язковим для підприємств усіх форм власності. Причому усупереч ст.88 КЗпП «Умови праці, які мають враховуватися при розробленні норм виробітку, норм часу і норм обслуговування підприємства» саме під час розробки та впровадження нормативів умови праці підприємства до уваги не беруться.
Ситуація ускладнюється й тим, що в Україні виробництво промислової продукції здебільшого здійснюється на зношеному устаткуванні, яке було придбане ще за радянських часів. Так, за оцінками фахівців, ступінь зношення основних фондів підприємств становить 50—60%, а часом і більше. Звісно, що за таких умов фактичні витрати робочого часу на виконання працівником робіт будуть вищими, ніж зазначено в нормативних довідниках. Тобто встановлені норми (на основі нормативних довідників) не відповідають трудовому внеску робітника та призводять до заниження заробітної плати. До того ж виконання виробничих планів, розроблених на основі названих нормативів, для багатьох робітників буде недосяжним, що безумовнопозначиться на кінцевому розмірі заробітної плати.
Слід також зауважити, що встановлення норм на основі нормативних довідників негативно позначається на якості проведення економічних розрахунків на підприємствах, оскільки ці норми не відображають реального стану речей і призводять до нераціонального використання виробничих ресурсів (як матеріальних, так і людських). Деякі підприємства за відсутності сучасних нормативних довідників змушені зазвичай використовувати нормативні довідники, розроблені ще в радянські часи і розраховані з міркувань технічного прогресу на найближчі п'ять років. Усе це спричинило ситуацію, коли значна кількість підприємств була змушена взагалі відмовитись від нормування праці оскільки воно було неефективним. Інші підприємства, фактично порушуючи чинне законодавство щодо застосування галузевих та міжгалузевих нормативів з оплати праці, встановлювали норми праці виходячи з фактичних витрат робочого часу.
На жаль, маємо констатувати той факт, що до недавнього часу інтереси підприємців, як правило, були спрямовані на одержання прибутку здебільшого шляхом простого підвищення цін на свою продукція (це найпростіший варіант вирішення проблеми підвищення прибутку) без ефективної організації виробництва. Так, свого часу передбачалося, що розробка та впровадження на підприємствах виробничої сфери галузевих та міжгалузевих нормативів дасть змогу налагодити організаційну роботу підприємств та захистить права працівників щодо заробітної плати, але на практиці цього не відбулося.
Досвід країн з розвинутою ринковою економікою та продекларований Україною європейський шлях розвитку змушують упроваджувати нові досягнення в організації та нормуванні праці, що забезпечують справедливість установлення норм часу, обумовлених у колективних угодах між працівниками та підприємцями. Діяльність Міністерства праці та соціальної політики в цій сфері полягає лише в аналізі стану нормування праці та розробці відповідних рекомендацій щодо сучасних підходів до такого нормування.
Зауважимо, що в багатьох розвинутих країнах допомогу підприємствам у розробці нормативів надають спеціально створені з цією метою консультативні центри (центри продуктивності), які діють практично в кожному регіоні. Наші підприємства здебільшого змушені звертатися до сторонніх організацій з цих питань, і лише невеличка їхня кількість має в штаті спеціалістів, які вирішують такі проблеми. При цьому нормативи розробляються виходячи з технічного оснащення конкретного підприємства, що дає змогу справедливо встановлювати норми затрат робочого часу. До складу консультативних центрів входять національні і регіональні організації, фірми з проблем управління та профспілкові об'єднання, а фінансування відбувається з боку приватних компаній, урядових організацій та місцевих органів влади.
продолжение
--PAGE_BREAK--Розділ ІІІ. Нормування складально-монтажних робіт на підприємстві ВАТ «Київський завод «Радар»
3.1 Слюсарно-складальні роботи на підприємстві ВАТ «Київський завод «Радар»
При нормуванні слюсарно-складальних операцій залежно від типу виробництва застосовують диференційовані або укрупнені нормативи часу. Необхідно враховувати, що будь-які нормативи передбачають раціональну організацію робочих місць: деталі доставляються на робоче місце допоміжними робітниками; трудовий процес протікає в нормальних санітарно-гігієнічних умовах; переміщення деталей або складальних одиниць у процесі складання не перевищує 2м. Нормативи слюсарно-складальних робіт передбачають переміщення деталей вручну масою до 20кг. На всі відхилення від нормальних умов роботи в нормативах наведені поправочні коефіцієнти.
При нормуванні слюсарно-складальних робіт прямі витрати праці не поділяють на основні та допоміжні, тому в нормативах дано оперативний час.
Штучно-калькуляційний час на слюсарно-складальну операцію при нормуванні за диференційованими нормативами (5):
Тш-к = ∑tоп ί kп-з, обс, от. л kпkуд, (3.1)
Де tоп ί — оперативний час на один елемент (перехід) слюсарно-складальної операції (визначають за машинобудівельними чи галузевими нормативам); kп-з, обс, от. л — коефіцієнт, що враховує час на підготовчо-завершальну роботу, обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби (табл. 3.1 та 3.2 ); kп — коефіцієнт, що враховує розмір партії збираючих складальних одиниць (табл. 3.1 та 3.2); kуд — коефіцієнт, що враховує вплив ступеня зручності виконання елементу слюсарно-складальних робіт (табл. 3.3).
Для прискорення процесу нормування складальних робіт використовують укрупнені нормативи, які виражають вплив головних факторів на тривалість збірки. Укрупнені нормативи на складальні роботи несуть, як правило, галузевий характер.
Таблиця 3.1: Поправочні коефіцієнти на оперативний час для умов одиничного та малосерійного виробництва:
Число деталей в партії, шт..
kп-з, обс, от. л
kп
1
1,11
1,3
2
1,10
1,12
3 — 5
1,09
1,00
6 — 10
1,08
0,90
Більше 10
1,08
0,80
Укрупнені нормативи часу містять штучно — калькуляційний час, який включає оперативний час збирання та додатковий час у розмірі 10-15% на підготовчо-завершальну роботу, обслуговування робочого місця, відпочинок і особисті потреби. У норму штучно-калькуляційного часу на складальну операцію не включають чисто слюсарні операції, які нормують окремо.
Таблиця 3.2: Поправочні коефіцієнти на оперативний час для умов середньо серійного виробництва:
Число деталей в партії, шт..
K п-з, обс, от. л
kп при тривалості операції, не більше минути,
10
20
Більше 20
1
1,09
0,90
1,00
1,10
2
1,08
0,80
0,90
0,90
3 – 5
1,07
0,70
0,80
0,85
6 – 10
1,06
0,65
0,70
0,75
11 – 30
1,06
0,60
0,65
0,70
31 – 80
1,05
0,55
0,60
0,70
81 – 240
1,05
0,55
0,60
-
Св. 240
1,07
0,.55
-
-
Час на розбирання виробів після проведеного випробування згідно з технічними умовами визначають за тими ж нормативами, що і на складання, приймаючи поправочний коефіцієнт, що дорівнює 0,85.
Таблиця 3.3: Поправочні коефіцієнти на зміну умов роботи:
Характеристика робочого стану або виконання роботи
kуд
Характеристика робочого стану або виконання роботи
kуд
Виконання зручне, рухи робітника не обмежені
1,0
При стельовому положенні
1,3
Установка деталей зверху або збоку
На колінах або сидячи навпочіпки
1,4
Установка деталей (складальних одиниць) знизу
1,1
Сидячи з зігнутим корпусом
1,5
У важкодоступних місцях, рух рук пригнічений
1,2
Лежачи на спині, на боці, на животі і з опорою на лікті
1,6
Норму часу за укрупненими нормативами визначають залежно від форми організації складального процесу. Слід розрізняти одно вузловий і багато вузловий процеси складання. Одно вузловий процес складання представляє таку форму організації складального процесу, при якій зборку кожного наступного виробу (складальної одиниці) з партії однакових виробів починають після закінчення повної збірки попереднього виробу. Багато вузловий процес передбачає одночасну збірку кількох однакових виробів.
Норма штучно-калькуляційного часу на складання виробу при користуванні укрупненими (тобто, нормування за укрупненими нормативами дано на прикладі галузевих укрупнених нормативів, розроблених в електротехнічній промисловості) нормативами (6):
Тш-к= Т 'ш-к k10k11k12+ t1,…,7 – t8 + t9, (3.2)
де Тш-к — штучно-калькуляційний час складання виробу, що визначається за таблицями укрупнених нормативів залежно від маси і сумарної кількості деталей і кріпильних елементів (табл. 3.4 – див. додатки); k10; k11; k12; t1-8; t9 — значення коригувальних коефіцієнтів і часу, що визначаються за таблицями 3.5 — 3.6 залежно від характеру і значення додаткового чинника трудомісткості, індекси відповідають номерам поправок до табл. 3.5 (див. додатки) — 3.6.
Таблиця 3.5: Поправка на норму штучного часу залежно від способу запресовування, хв.
Спосіб запресовування
Маса деталі, кг
До 1
2 — 3
4 — 8
9 — 20
Вручну
0,5
0,8
1,2
1,6
На гідравлічному пресі
0,5
0,6
0,7
0,9
Примітка: Час добавляють на кожну деталь, встановлену на напружену, плотну, тугу або пресову посадку.
Таблиця 3.6: Поправочні коефіцієнти на норму штучного часу в залежності від типу виробництва, форми, організації та складності збирання:
Вид виробництва
Коефіцієнт k10 при числі збираємих деталей
1 – 3
4 – 5
6 – 7
8 і більше
Дрібносерійне
1,0
0,95
0,9
0,85
Одиничне
1,3
1,1
1,0
0,90
Форма організації збирання
Коефіцієнт k11при масі збираємих деталей, кг
До 30
31 — 100
101 — 300
301 — 1000
1001 — 3000
Одно вузлова
1,0
1,0
1,2
1.15
1,1
Багато вузлова
0,8
0,9
1,0
1,0
1,0
Вид збірки
Коефіцієнт k12
Проста
0,8
Середньої складності
1,0
Складна
1,35
Для механізації процесу нормування або підвищення точності встановлення норм часу на складання можна використовувати математичні залежності, які наведені в табл. 3.7(див. додатки).
За даними таблиць визначимо норму штучно-калькуляційного часу на складання електросхем за укрупненими нормативами.
Маса складальної одиниці 97кг; сумарне число деталей і кріпильних елементів на даній операції — 83, в тому числі чотири деталі масою 0,85кг кожна, деталі встановлюють за напруженою посадкою вручну, розмір складальної партії 7 шт. Форма організації складального процесу багато вузлова.
За табл. 3.5 залежно від маси складальної одиниці (97кг) і числа складальних елементів 83 знаходимо, що Тш-к = 41,3 хв.; за табл. 3.1, 3.7 та 3.8 знаходимо поправки на норму часу в залежності від додаткових факторів: на установку чотирьох деталей по напруженій посадці вручну 4 ∙ 0,5 = 2 хв. (табл. 3.7); на розмір складальної партії — коефіцієнт 0,9 (табл. 3.1); на форму організації складального процесу — коефіцієнт 0,9 (табл. 3.8).
Тоді норма штучно-калькуляційного часу з урахуванням додаткових факторів становить:
Тш-к = (41,3 + 2) 0,9 ∙ 0,9 = 35,1 хв.
Отже, ми бачимо, що штучно-калькуляційний час на складання електросхем за укрупненими нормативами становить 35,1 хв., і це є дуже позитивним для нашого підприємства.
3.2 Електромонтажні та намотувальні роботи
При значному різноманітті електромонтажних робіт їх можна підрозділити на такі види:
а) заготівельні – заготівля кінців дроту, кабелю, що екранує плівки, ізоляційних і хлорвінілових трубок, металевих і паперових бирок, пресшпану та інших матеріалів, необхідних для виробництва електромонтажних робіт;
б) розділювальні – оброблення кінців м'якого і жорсткого проводів, кабелю різних марок і перерізів; надягання ізоляційних і гумових трубок та екрануючу плетінку та інші роботи;
в) монтажні — укладання дротів за шаблоном; в’язання джгутів нитками, волосінню і стрічками; укладання джгута в корпусу блока, приладу, на панель і інші пристрої; кріплення скобами; підключення вивідних кінців джгута або жил кабелю до електроелементів.
Передбачено застосування спеціального обладнання, ручного інструменту та пристроїв залежно від характеру виконуваного технологічного переходу.
Розрахунок норм на електромонтажні роботи залежно від типу виробництва здійснюють:
1) за нормативами оперативного часу на прийоми робіт в умовах середньо серійного виробництва;
2) за нормативами оперативного часу на комплекси технологічних прийомів в умовах дрібносерійного виробництва (1).
Розрахунок норми часу виробляють підсумовуванням оперативного часу виконанням прийомів (комплексів прийомів) електромонтажних робіт з урахуванням часу організаційно-технічного обслуговування, часу на відпочинок та особисті потреби і підготовчо-заключного часу на партію деталей за такою формулою:
Тш-к = Топ (1 + аобс + аот. л / 100 ) + Тп-з / nп, (3.3)
де Топ – сумарний оперативний час на виконання прийомів і комплексів прийомів.
У таблиці 3.8 — 3.11 дані витрати оперативного часу на окремі прийоми електромонтажних робіт. Укрупнені нормативи часу на комплекси прийомів для умов дрібносерійного виробництва встановлюють за диференційованими нормативами часу на прийоми робіт для умов середньо серійного виробництва з коефіцієнтом 1,2.
Нормативи часу на організаційно-технічне обслуговування включають витрати часу на прибирання робочого місця протягом зміни, зміну інструмента, підналагодження інструменту і пристосувань, складають:
а) для умов середньо серійного виробництва 2%;
б) для умови дрібносерійного виробництва 3% від оперативного часу.
Нормативи часу на відпочинок та особисті потреби, розроблені в залежності від факторів стомлюваності (фізичного зусилля, маси переміщуваного вантажу, темпу роботи тощо), представлені в табл. 3.12.
Таблиця 3.12: Час на відпочинок та особисті потреби, %від оперативного часу ( середньо серійного та дрібносерійного виробництва ):
Час, під час якого затрачено фізичні зусилля
Мас переміщених вантажів, кг
Час на відпочинок
Час на особисті потреби
Всього
Більша половина суми оперативного часу під час зміни
До 4
5
2
7
5 – 15
5
2
7
16 — 30
7
2
9
Менша половина суми оперативного часу під час зміни
5 – 15
4
2
6
16 — 30
6
2
8
Нормативи підготовчо-заключного часу включають витрати часу, що відносяться до всієї партії виготовлених або зібраних виробів; на отримання технічної документації, інструменту і пристосувань, ознайомлення з технічною документацією, отримання та здачу роботи. Вони становлять: для умов середньо серійного виробництва 11,5 хв.; для умов дрібносерійного виробництва 15,5 хв.
За даними таблиць розраховуємо норму штучно-калькуляційного часу на виготовлення джгута з дроту перетином 0,2 мм2, попередньо виготовленого, з поліхлорвінілової ізоляцією, на шаблоні, розташованому в горизонтальному положенні.
Середня довжина дроту 2,2м, 6 проводів; діаметр джгута 5мм; розмір партії – 20 джгутів; середньо серійне виробництво. Розрахунок оперативного часу проводять за формою 3.1.
В електротехнічній промисловості для умов дрібносерійного виробництва розроблені нормативи штучного часу (3).
Ці нормативи представлені в одно строковій формі, що дозволяє більш компактно, порівнюючи з табличною формою нормативів, розмістити більший об’єм нормативних матеріалів і спростити розрахунки норми штучно-калькуляційного часу.
Форма 3.1: Розрахунок оперативного часу на виготовлення джгута із провода:
1). Зміст роботи: Відмотати від бухти кінець провода, встановити його в отвір, положить провід на шаблон ( шаблон знаходиться на столі ), відкусити провід плоскогубцями, вставити інший кінчик провода в отвір. За таблицею 3.12 кількісне значення становить 6, а середня довжина провода 0,17.
Отже, розраховуємо оперативній час:
0,17 продолжение
--PAGE_BREAK--