--PAGE_BREAK--2.
Розробка установчих документів для створення суб’єктів підприємницької діяльності – юридичної особи
Згідно з ГК України Товариством з додатковою відповідальністю є господарське товариство, статутний фонд якого поділений на частки визначених установчими документами розмірів і яке несе відповідальність за своїми зобов’язаннями власним майном, а в разі його недостатності учасники цього товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
Правовий статус товариства з додатковою відповідальністю характеризують, в основному, ті самі риси, що і правове становище товариства з обмеженою відповідальністю. Але на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, де відсутня субсидіарна майнова відповідальність учасників товариства за його боргами, у товаристві з додатковою відповідальністю його учасники можуть бути притягнуті до додаткової відповідальності належним їм на праві приватної власності майном у солідарному порядку.
Органами управління товариства здодатковою відповідальністю є:
· загальні збори засновників – вищий орган товариства.
· дирекція або директор – виконавчий орган.
· ревізійна комісія – контроль за діяльністю директора (дирекції) товариства.
Для реєстрації товариства з додатковою відповідальністюнеобхідно:
надати такі документи:
· копію паспорта та ідентифікаційного коду керівника;
· копії паспортів Засновників;
визначитися з:
· найменуванням;
· юридичною адресою;
· видами діяльності;
· розміром та розподілом часток у Статутному капіталі;
· системою оподаткування;
З огляду на положення ч. 4 ст. 151 ЦК України (ст. 65 Закону України «Про господарські товариства») про те, що до товариства з додатковою відповідальністю застосовуються положення законодавства про товариство з обмеженою відповідальністю, якщо інше не встановлено статутом товариства і законом, у характеристиці цього виду товариств більшу увагу приділено саме його специфіці порівняно з іншими видами товариств.
Характеристика товариства з додатковою відповідальністю.
1. Статутний фонд товариства з додатковою відповідальністю поділений на частки визначених установчими документами розмірів. Мінімальний його розмір, як і у товаристві з обмеженою відповідальністю, складає 100 мінімальних заробітних плат.
Певна специфіка передбачена законодавством щодо товариств з додатковою відповідальністю – довірчих товариств. Так, статутний фонд довірчого товариства повинен формуватися виключно за рахунок коштів та цінних паперів учасників, на відміну від статутного фонду товариства з обмеженою відповідальністю, який може бути сформований як за допомогою грошових коштів, так і майна та майнових прав.
2. Товариство з додатковою відповідальністю несе відповідальність за своїми зобов'язаннями власним майном. Проте ця ознака актуальна лише тоді, коли у товариства є майно; за його відсутності настають наслідки, передбачені ознакою 3, що, власне, опосередковує назву цього товариства і різницю у правовому статусі товариств з обмеженою і додатковою відповідальністю.
3. В разі недостатності майна учасники товариства з додатковою відповідальністю несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими документами однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників.
Тобто, на відміну від товариства з обмеженою відповідальністю, відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю не обмежується лише сумою внесків до статутного фонду. Додаткова (субсидіарна) відповідальність у вигляді стягнення належного учасникам майна настає в обсязі, кратному розміру внеску кожного учасника (наприклад, якщо внесок учасника складає 5000 гривень, а установчими документами передбачена кратність відповідальності із коефіцієнтом 2, відповідальність учасника товариства з додатковою відповідальністю дорівнює сумі його внеску (5000 гривень), а в разі її недостатності – додатково сумі, що не перевищує 10000 гривень (5000 гривень х 2).
Солідарність відповідальності учасників товариства з додатковою відповідальністю означає, що за вимогами ст. 543 ЦК України кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх учасників разом, так і від будь-кого з них окремо. Учасник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти учасників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.
Граничний розмір відповідальності учасників (коефіцієнт кратності) передбачається в установчих документах. Що ж до довірчих товариств, ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» передбачена додаткова відповідальність учасників товариства з додатковою відповідальністю в 5-кратному розмірі до внеску кожного учасника.
Специфічною рисою товариства з додатковою відповідальністю – довірчого товариства є і обов'язкова особиста участь його учасників у веденні справ товариства. Згідно зі ст. З Декрету Кабінету Міністрів України «Про довірчі товариства» довірчі операції від імені довірчого товариства здійснюють його учасники – довірені особи. В товаристві з обмеженою відповідальністю учасники можуть взагалі не брати участь в оперативно-господарській діяльності товариства (крім вирішення питань, що належать до виключної компетенції зборів учасників), уповноваживши виконавчий орган на здійснення відповідних дій.
Статут Товариства з додатковою відповідальністю «Зірка Поділля» наведений в додатку А.
Отже, товариство з додатковою відповідальністю – це один з видів господарських товариств з усіма притаманними останньому рисами відповідно до законодавства України. Правове становища товариства з додатковою відповідальністю і його учасників подібне до правового становища товариства з обмеженою відповідальністю та його учасників, за винятком обсягу відповідальності учасників і пов'язаних із цим питань (у т. ч. змісту статуту).
Установчий документ – статут, який визначає правовий статус товариства, його внутрішню структуру, види діяльності, органи управління, відповідальність учасників і товариства, порядок припинення товариства. Він створений на основі ЦК України, ГК України та Закону України «Про господарські товариства». Договір про заснування товариства з додатковою відповідальністю не відноситься до установчих документів, а розглядається як акт, що створює правові наслідки виключно для учасників товариства. Товариство з додатковою відповідальністю може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником
3. Розробка комерційної ідеї
Ключовим моментом підготовчого етапу є формування перспективної комерційної ідеї, тобто ідеї нового продукту або послуги, а також рішення технічного, організаційного або економічного характеру.
Існуєбезліч джерел нових комерційних ідей:
– публікації з інформацією про проведені науково-дослідні й дослідно-конструкторські роботи;
– публікації з інформацією про нові патенти;
– продукція або послуги, пропоновані конкурентами;
– думка працівників підприємства, особливо відділу маркетингу й збуту, а також оптової або роздрібної торгівлі;
– відгуки споживачів тощо.
Потенційно в будь-якому бізнесі існує безліч можливостей. Тим, хто їх знаходить і грамотно використовує, набагато легше досягти позитивного результату. В умовах розвиненого ринку успіх може прийти тільки до того, хто вносить у свою справу щось нове, відмінне від пропонованого конкурентами. Ця новизна може стосуватися різних напрямів діяльності фірми. Входження на ринок з новим товаром, раціоналізація способів обробки сировини, надання додаткових послуг споживачам, цінове забезпечення конкурентоспроможності, відкриття нових ринків чи каналів збуту і т.д. – в усьому цьому присутній потенціал успіху. А виявлення цих можливостей бізнесу називається комерційною ідеєю.
Комерційна ідея – це запропонований засіб поліпшення ведення підприємницької діяльності з метою досягнення більш вагомого підприємницького успіху.
Хоч поява комерційної ідеїє творчим актом, це не означає, що процес її появи та формулювання зовсім не керований. Справді, як і будь-який інший творчий процес, появу нових бізнес-ідей неможливо запрограмувати та формалізувати. Водночас він має визначені закономірності, врахування яких у методах управління фірмою допомагає стимулювати цей творчий процес. Саме в цьому і полягає основне завдання ділового розвитку фірми.
Реалізація ділового розвитку фірми має керуватися закономірністю впровадження бізнес-ідеї, згідно з якою далеко не кожна зі сформульованих пропозицій доводиться до логічного завершення. Лише 5–10% від запропонованих ідей завершуються результативно. Цю особливість можна трактувати як закон успішності нових ідей.
Ця межа успішності стосується не тільки безпосередньо комерційної ідеї. Вона зафіксована і в інших сферах творчої діяльності: конструюванні, розробці нових технологічних процесів, фундаментальних та прикладних науках. Наявність об'єктивної межі успішності свідчить про безперспективність спроб жорсткої системи управління життєвим циклом розвитку ідеї, тобто побудова такої схеми роботи з реалізації ділового розвитку фірми, за якої кожна ідея має проходити через чітко визначені стадії, а завершальним етапом її стає практична реалізація, позбавлена здорового глузду.
Про правильність цієї тези свідчить досвід колишнього СРСР щодо управління процесами науково-технічного прогресу. Маючи передову фундаментальну науку та систему освіти, країна безнадійно відставала у питаннях практичної розробки та впровадження нововведень. Головною причиною цього була система директивного планування, яка вимагала від розробників обов'язкового отримання ефекту від витрачених коштів. У результаті перед науковцями, конструкторами, технологами та виробничниками ставала дилема:
ризикнути і здійснити спробу створити щось нове та ефективне, але при цьому поставити під загрозу виконання плану;
скопіювати відоме технічне рішення, яке гарантує виконання планового завдання у визначений термін.
Прийняття першого шляху вело до великих неприємностей як у матеріальному, так і у психологічному плані, а тому здоровий конформізм підказував доцільність другого варіанта розвитку подій, що і визначало відставання у науково-технічному прогресі.
Одним із аспектів логіки впровадження комерційної ідеїє можливість відшкодування витрат, які були зроблені під час здійснення невдалих спроб з їх впровадження, за рахунок надприбутків від реалізацій плідних ідей. Схематично цю особливість відображено на рис. 3.1.
Рис. 3.1 – Результати впровадження комерційної ідеї
За всієї умовності цієї схеми вона досить повно відображає логіку формування загального результату від впровадження нових ідей. Відповідно до цієї схеми 70% нових ідей не втілюється у життя, 20% – тільки компенсує кошти, які витрачені на їх реалізацію. Проте 10%, які залишилися, дають такий ефект, який значно перекриває всі витрати на розробку та впровадження не тільки цих, а й усіх інших спроб здійснення нововведень.
Таким чином, щоб впровадження нових комерційних ідейприносило потрібний ефект, їх має бути багато.
В курсовій роботі комерційна ідея розробляється методом, який базується на використанні так званої карти ідей. Даний метод полягає в передбачає виконання низки дій, які можна об’єднати в певні етапи розробки.
Ключове слово: іграшки.
Аналіз запропонованих позицій і вибір найперспективнішої
Наведені ідеї, на нашу думку, є досить перспективним. А саме: виготовлення дитячих іграшок впродовж року користується стабільним попитом. Виготовлення іграшок для тварин також має сталий попит, що обумовлено зростанням кількості тварин, що утримуються у квартирах та будинках. Виготовлення авторських робіт має певні обмеження, що обумовлено обмеженим попитом на даний товар: корпоративні іграшки, авторські іграшки мають досить високу вартість.
Оптова та роздрібна торгівля та продаж запасних частин мають найперспективніший напрямок це торгівля дитячими іграшками.
Надання послуг у сфері іграшок має обмежені напрямки реалізації: доставка або виготовлення іграшок на замовлення або їх ремонт.
Токами чином найперспективнішим напрямком є виготовлення дитячих іграшок, а саме м’яких іграшок різного розміру.
Необхідно врахувати такі фактори впливу у процесі формування асортименту:
– зміни в стилі життя людини;
– зміни в технологіях;
– зміни у віковій структурі населення;
– зміни в моді.
Для оцінювання ідеї на предмет можливості її реалізації потрібно відповісти на запитання, заповнивши таблицю 3.2.
Таблиця 3.1 – Оцінювання комерційної ідеї на предмет можливості її реалізації
Отже, ідея виготовлення м’яких іграшок різного розміру, цікава, а отже приваблива для споживачів. Ідея стане ще більш приваблива, якщо запропоновані іграшки матимуть високу якість матеріалів та пошиття. Ідею доцільно реалізувати [1].
4. Вибір оптимального місця розташування підприємства
Показниками раціонального планування виробництва і підприємства в цілому є розмір площі території, оптимізація поверховості, протяжність комунікацій, ступінь забудівлі, забезпечення санітарно-гігієнічних норм і виробничих умов, наявність резервних площ для розширення і реконструкції підприємства, функціональність конструкції, естетична та архітектурна виразність форм корпусів та службових приміщень.
Деякі з принципових положень раціонального розташування виробничого процесу суперечать одне одному. Наприклад, забезпечення прямоточності переміщення предметів праці потребує монтажу верстатів (робочих місць) в одну лінію, що зумовлює збільшення площі будівель, території, протяжність комунікації. Тому існують різні компромісні підходи до проектування будівельно-архітектурних форм виробничих будівель, споруд та конструктивно-технічні й організаційні рішення щодо розташування технологічного устаткування, які в комплексі забезпечують економію простору, поліпшення умов праці та екологічну складову виробничого процесу.
Проектування і будівництво сучасних підприємств здійснюються за принципом блочно-модульних конструкцій. Його суть полягає в групуванні однорідних елементів виробничої системи в блоки (дільниці, цехи) та з’єднанні їх у технологічні і предметні модулі (виробництва) вертикального чи горизонтального типу, що забезпечує максимальну раціоналізацію матеріальних, енергетичних та інформаційних зв’язків, удосконалення зв’язків управління, компактність території, скорочення протяжності всіх видів комунікацій, зменшення витрат на будівництво та експлуатацію підприємства.
Критерії розташування виробничих об’єктів. Розміщення виробничих об’єктів є загальною проблемою як нових, так і існуючих підприємств, особливо в процесі реструктуризації і диверсифікації останніх. При їх розміщенні керуються різними критеріями, які визначаються конкуренцією і економічною вигодою.
До критеріїв, що впливають на вибір місця розташування підприємств, належать:
1) близькість до споживачів (швидкість урахування попиту в процесі створення нових товарів та їх поставки);
2) діловий клімат (сприятливе для бізнесу законодавство, підтримка підприємництва місцевими органами управління, надання субсидій, податкових пільг тощо);
3) загальні витрати (регіональні витрати на вартість землі, споруд, оплату робочої сили, податків, енергетичних ресурсів, а також приховані витрати, що пов’язані з різними посередниками та запізненням реакції на ринок споживачів);
4) інфраструктура (наявність розгалуженої і узгодженої транспортної системи, забезпеченість потреб в електроенергії і телекомунікаціях та перспективи їх розвитку);
5) потенціал трудових ресурсів (освітній та професійний рівні місцевих працівників, якість підготовки і здібності до навчання);
6) постачальники (наявність високопрофесійної та конкурентоспроможної мережі постачальників, близькість їх розташування сприятиме скороченню запасів);
7) місце розташування інших об’єктів підприємства (асортимент та обсяги виробництва продукції, що випускається, тісно пов’язані з вибором місця розташування нового виробництва-відділення);
8) зони вільної торгівлі (можливість використання імпортних комплектуючих у готових виробах і отримання відстрочки від оплати митних зборів до моменту доставки виготовленої продукції в країну-споживач);
9) політичний ризик (геополітичні зміни та стан реформування економічних відносин у країнах потенційного розташування підприємств);
10) державні бар’єри (наявність законодавчих, неюридичних та культурних обмежень на розташування підприємств);
11) торговельні союзи (урахування діючих умов торговельних угод між країнами, що дають переваги нових ринків або низькі загальні витрати при розміщенні підприємств у країнах союзів);
12) екологічні вимоги (наявність екологічного законодавства і ступінь впливу виробництва на довкілля, фінансові наслідки і взаємовідносини з місцевим населенням);
13) країна-споживач (зацікавленість країни в розміщенні на своїй території іноземного підприємства, урахування якості життя та освітнього рівня населення);
14) конкурентоспроможні переваги (розташування штаб-квартир, баз та окремих частин бізнесу в країнах та регіонах, де сприяють інноваціям і забезпечують ліпші умови для глобальної конкурентоспроможності).
Джерело постачання В.
Пункти де можна розташувати підприємство:
12 – звичайний район: К1 = 1,0; К2 = 1,0; К3 = 1,0; К4 = 1,0; К5 = 0,025; К6 = 0,12.;
1 – звичайний район: К1 = 1,0; К2 = 1,0; К3 = 1,0; К4 = 1,0; К5 = 0,025; К6 = 0,12.;
9 – район з розвинутою інфраструктурою, К1 = 1,25; К2 = 1,15; К3 = 1,1; К4 = 1,0; К5 = 0,3; К6 = 0,1;
23 – елітний центральний район з розвинутою інфраструктурою, К1 = 1,25; К2 = 1,15; К3 = 1,3; К4 = 1,0; К5 = 0,3; К6 = 0,1;
Визначимо схеми маршрутів руху та відстань доставки товарів в км.
Довжина маршруту до пункту 12 становить 7,5 км;
Довжина маршруту до пункту 1 становить 20 км,
Довжина маршруту до пункту 9 становить 6 км,
Довжина маршруту до пункту 23 становить 9,5 км.
Визначимо масу матеріалів та сировини, що будуть перевезені по кожному з маршрутів впродовж року: Р = 1107 тис. чол., М = 2,3 кг
Q 12 = (1107000 х 0,025 х 0,12 х 2,3) / 1000 = 7,64 тонн
Q1 = (1107000 х 0,025 х 0,12 х 2,3) / 1000 = 7,64 тонн
Q9 = (1107000 х 0,3 х 0,1 х 2,3) / 1000 = 76,4 тонн
Q23 = (1107000 х 0,3 х 0,1 х 2,3) / 1000 = 76,4 тонн
Визначимо виручку Д підприємства за рік по кожному з маршрутів впродовж року: ц = 27 грн.
Д 12 = 27 х 1107000 х 0,025 х 0,12 = 89667 грн.
Д 1 = 27 х 1107000 х 0,025 х 0,12 = 89667 грн.
Д 9 = 27 х 1107000 х 0,3 х 0,1 = 896670 грн.
Д 23 = 27 х 1107000 х 0,3 х 0,1 = 896670 грн.
Визначимо витрати, які залежать від місця розташування підприємства:
В1 12 = 1,0 х 7,5 х 1 х 1,16 х 7,64 = 66,47 грн.
В1 1 = 1,0 х 20 х 1 х 1,16 х 7,64 = 177,25 грн.
В1 9 = 1,25 х 6 х 1 х 1,16 х 76,4 = 664,68 грн.
В1 23 = 1,25 х 9,5 х 1 х 1,16 х 76,4 = 997,02 грн.
В2 12 = 1,0 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 13020 грн.
В2 1 = 1,0 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 13020 грн.
В2 9 = 1,15 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 14973 грн.
В2 23 = 1,15 х 155 х 1,4 х 5 х 12 = 14973 грн.
В3 12 = 1,0 х 3,3 х 120 х 12 = 4752 грн.
В3 1 = 1,0 х 3,3 х 120 х 12 = 4752 грн.
В3 9 = 1,1 х 3,3 х 120 х 12 = 5227,2 грн.
В3 23 = 1,3 х 3,3 х 120 х 12 = 6177,6 грн.
В4 12 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.
В4 1 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.
В4 9 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.
В4 23 = 90000 х 0,013 х 1,0 = 1170 грн.
В5 12 = 89667 х 0,26 х 0,2 = 4662,7 грн.
В5 1 = 89667 х 0,26 х 1,0 = 23313,4 грн.
В5 9 = 896670 х 0,26 х 1,0 = 233134,2 грн.
В5 23 = 896670 х 0,26 х 1,0 = 233134,2 грн.
Визначимо брутто прибуток для кожного з варіантів розташування підприємства – табл. 4.1
Таблиця 4.1 – Зведена таблиця розрахунків брутто-прибутку
Отже, з 4 варіантів місця розташування підприємства найоптимальнішим згідно розрахунків виявився варіант 12, що знаходиться у звичайному районі, довжина маршруту до пункту становить 7,5 км, брутто-прибуток за цим варіантом становитиме 65995,83 грн.
Також варіантом із досить високим брутто-прибутком є варіант 9, що знаходиться у районі з розвинутою інфраструктурою довжина маршруту до пункту становить 6 км, брутто-прибуток за цим варіантом становитиме 641500,9 грн.
Найгіршим варіантом виявився варіант 1.
продолжение
--PAGE_BREAK--5. Розрахунок потреби в капіталі, необхідному для початку підприємницької діяльності
Потреба в капіталі для фінансування господарської діяльності підприємства виникає в таких випадках:
– у разі заснування певного підприємства або започаткування виробництва нових видів продукції;
– якщо планується суттєве розширення виробництва, яке неможливо забезпечити за наявних потужностей;
– у разі технічного переозброєння наявних засобів з метою підвищення продуктивності виробництва чи поліпшення якості продукції.
На обсяги потреби в капіталі для фінансування основних засобів і нематеріальних активів впливають фактори:
– вид діяльності (галузь);
– місце розташування підприємства;
– обсяги виробництва продукції та їх види;
– первісна вартість активів, які заплановано придбати;
– вартість модернізації існуючих основних засобів;
– строк окупності інвестицій.
Базою для визначення потреби в капіталі для визначення придбання основних засобів і нематеріальних активів є план (бюджет) виробництва продукції.
Поряд з прогнозними обсягами виробництва і реалізації продукції на додаток до плану також наводиться перелік виробничих машин, обладнання, технічної документації, технологій, ноу-хау, будівель, споруд, які слід придбати для того, щоб забезпечити необхідних для виробництва планових обсягів продукції рівень технічної потужності. Виробнича потужність підприємства розраховується, виходячи з технічних норм продуктивності устаткування і виходів продукції з сировини. Технічні норми продуктивності основного технологічного устаткування і річний фонд робочого часу беруть в розрахунках відповідно до галузевих і інструкцій з визначення виробничих потужностей підприємств. Для встановлення ступеня використання виробничої потужності підприємства робиться розрахунок середньорічної потужності по кожному виду продукції з урахуванням введення і вибуття потужностей протягом року. Річна виробнича потужність обладнання визначається множенням середньорічної змінної потужності на число змін роботи в році. Використання потужностей (у%) визначається діленням річного планового випуску продукції на річну потужність і множенням отриманого результату на 100%.
Отже, необхідна кількість основного технологічного устаткування розраховується, виходячи з його продуктивності: відношення планового приросту обсягів виробництва продукції до прибутковості одиниці обладнання протягом року.
Обсяг потреби в фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів розраховується, виходячи із їх первісної вартості та кількості.
Первісна вартість основних засобів та нематеріальних активів – це вартість окремих об'єктів основних засобів (нематеріальних активів), за якою вони зараховуються на баланс підприємства.
Ця вартість включає такі витрати:
– витрати на виготовлення чи придбання активів;
– транспортні витрати, пов'язані з доставкою засобів на підприємство;
– страхування під час транспортування;
– витрати, пов'язані з державною реєстрацією відповідних засобів (якщо це передбачено законодавством);
– митні платежі, інші непрямі податки, що не підлягають відшкодуванню;
– сплата комісійних винагород;
– вартість монтажу (спорудження, встановлення);
– витрати на реконструкцію, модернізацію та інші види поліпшення основних засобів;
– інші витрати, пов'язані з придбанням активів та доведення їх до стану, в якому вони придатні для використання за призначенням.
Обсяг потреби в фінансових ресурсах для фінансування придбання основних засобів і нематеріальних активів розраховується, виходячи із їх первісної вартості та кількості. Капітал, необхідний для фінансування даних витрат, повинен бути мобілізований на довгостроковий період та повинен мати інвестиційний характер. Потреба в капіталі для фінансування необоротних активів є основною складовою бюджету інвестицій.
Визначимо загальні витрати, згідно варіанту дані наведені в таблиці 5.1 (дані за січень) та в таблиці 5.2, де наведені коефіцієнти зміни витрат по місяцям.
Таблиця 5.1 – Основні витрати за січень
Таблиця 5.2 – Коефіцієнти зміни витрат по місяцях
Конкретні витрати, з врахуванням коефіцієнтів, та загальні витрати по місяцям наведені в таблиці 5.3
Таблиця 5.3 – Витрати по місяцям
Побудуємо графік зміни щомісячних загальних витрат рис 5.1.
Рис. 5.1 – Графік зміни загальних щомісячних витрат
Таблиця 5.4 – Дані по реалізації продукції
Визначаємо прибуток по місяцям, використовуючи дані таблиці 5.4, див. таблицю 5.5
Таблиця 5.5 – Величина щомісячного прибутку
Будуємо графік щомісячної потреби в капіталі, див. рис. 5.2. Для побудови графіка потрібно визначити величину реальних потреб в капіталі.
Використовуючи таблиці 5.3 та 5.5 знайдемо реальну потребу в капіталі. Результати розрахунку представлені в таблиці 5.6.
Таблиця 5.6 – Реальна щомісячна потреба в капіталі (тис. грн.)
Рисунок 5.2 – Графік щомісячної потреби в капіталі
Як видно з графіка потреба в капіталі буде відчуватись протягом перших дев’яти місяців.
Розраховуємо величину стартового капіталу. Для даного варіанту величину стартового капіталу дорівнює:
356 + 874,6 + 350,2 + 440,1+89,1+78,8+52,6+45,9+15,3 = 2302,6 тис. грн.
Розраховуємо величину капіталу покриття.
Власний капітал 1280 тис. грн.
За рахунок власного капіталу підприємства зменшаться щомісячні витрати наступним чином:
січень – 356–356=0 тис. грн.;
власного капіталу залишилось 1289–356=924 тис. грн.;
лютий – 924 – 874,6 = 49,4 тис. грн.;
березень 350,2 – 49,4 = 300,8 тис. грн.
Потреба капіталу покриття по місяцям наведено в таблиці 5.7.
Таблиця 5.7 – Потреба капіталу покриття по місяцям
Будуємо графік щомісячної потреби капіталу покриття, див. рис. 5.3.
Рисунок 5.3 – Покриття потреби капіталу у часі
Отже, загальна величина потреби в капіталі, складає:
0 + 0 + 300,8 + 440,1 + 89,1 +78,8 + 52,6 + 45,9 + 15,3 = 1022,6 тис. грн.
Визначимо реальні джерела покриття потреби в капіталі. Це можуть бути, наприклад, позики (позички), кредити комерційних банків, інвестиції зацікавлених осіб тощо.
Чистий прибуток підприємства дорівнює: 127,7 + 147,2+147,2 = 422,1 тис. грн.
Середньомісячний прибуток дорівнює: 422,1 тис. грн./ 3 = 140,7 тис. грн.
Визначаємо реальні джерела покриття потреб. Згідно завдання – це позика.
Визначаємо термін повернення взятої позики.
Величина позики дорівнює: 1022,6 тис. грн. Починаючи з 10-ого місяця підприємство починає отримувати середньомісячний прибуток в 140,7 тис. грн. Припустимо, що 50% цієї суми, тобто 70,35 тис. грн. спрямовано на повернення позики. Тоді термін повернення позики буде дорівнювати:
1022,6 тис. грн./70,35 (тис. грн./міс.) = 14,5≈ 15 міс.
Загальний термін на який потрібно взяти позику дорівнює: 7+15 = 22 міс.
За перший місяць затрати повністю покриваються власним капіталом.
Щоб отримати ці кошти підприємство бере позику в розмірі 1022,6 тис. грн. і зможе повернути її лише через 22 місяці.
Проведені розрахунки є приблизними, адже вони не враховують ні інфляції, ні процентних ставок і т. п. На момент відкриття підприємства це є найважливіший підрахунок, адже від його правильності залежить прибуток підприємства на початку його діяльності [1].
6. Розрахунок податку з прибутку та податку на додану вартість, що їх сплачує суб’єкт підприємництва – юридична особа
Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві і як форма фінансових відносин виникають одночасно з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюється в основному в грошовій формі. Податки – це обов'язкові платежі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з метою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпечують фінансування державних витрат.
Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі автори називають різні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки виконують дві основні функції – фіскальну та регулюючу.
Рис. 6.1 – Вплив податків на фінансово-господарську діяльність підприємства
Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у розпорядження держави та формуванні централізованих фінансових ресурсів для забезпечення виконання функцій держави. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту. Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики податків, їхнього суспільного призначення. Для реалізації цієї функції важливе значення має постійність і стабільність надходження коштів в розпорядження держави.
З підвищенням ролі держави зростає значення регулюючої функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні напрямки, показники діяльності суб'єктів господарювання (рис. 6.1). Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань:
1. Установлення об'єкта оподаткування та методики його визначення. Згідно з чинним законодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість майна, сума виплаченої заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалізації та ін.
2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (за стягнення податку на прибуток); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата мита, акцизного збору, податку на додану вартість).
3. Установлення розміру ставок податків і методики їх розрахунку. Розмір ставок податків є дуже складною проблемою оподаткування, що істотно впливає на здійснення фіскальної і регулюючої функцій податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційованими. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на одиницю оподаткування або у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зростають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (знижуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).
4. Установлення термінів сплати податків. Для різних податків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру податків і джерел сплати. Для уникнення негативного впливу податків на фінансово-господарську діяльність важливе значення має запобігання тимчасовій іммобілізації оборотного капіталу підприємства для сплати податків. 5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на здійснення регулюючої функції податків і можуть надаватися окремим платникам податків, а також визначатися для окремих об'єктів оподаткування.
6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції застосовуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових платежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне заниження суми податку. При цьому регулююча функція податку залежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.
У процесі реалізації регулюючої функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підприємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, прибуток підприємства, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швидкість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стійкість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг залучення кредитів.
Платниками податку на прибутокє резиденти та нерезиденти. З числа резидентів платниками податку є суб'єкти господарської діяльності, бюджетні, громадські та інші підприємства, установи й організації, які здійснюють діяльність, спрямовану на отримання прибутку на території України і за її межами. З числа нерезидентів платниками податку є фізичні особи, а також юридичні особи, створені у будь-якій організаційно-правовій формі, які отримують доходи, джерелом походження котрих є Україна (крім установ і організацій, що мають дипломатичний статус).
Платник податку, який має відокремлені підрозділи (філії), може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку на прибуток.
Валовий дохід– це загальна сума доходу платника податку від усіх видів діяльності, отриманого (нарахованого) протягом звітного періоду в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах як на території України, так і за її межами.
Для визначення сум оподаткованого прибутку важливе значення має розрахунок валових витрат.
До складу валових витрат слід включати:
1. Суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду і пов'язаних з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг), та охороною праці. Таким чином, у валові витрати будуть включені матеріальні витрати і витрати на оплату праці.
Датою збільшення валових витрат вважається дата, котра припадає на податковий період, протягом якого раніше відбувалася подія:
· списання коштів з банківських розрахунків на оплату товарів;
· оприбуткування товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного їх отримання.
Розрахуємо величину податку на прибуток. Для розрахунку використаємо дані завдання.
Таблиця 6.2 – Дата настання валового доходу та валових витрат
1. І кварталПпзаг=(235000 – 45000)∙0,25 = 47500 грн.
ІІ квартал Ппзаг = (200000 – 41000) ∙0,25 = 39750 грн.
ІІІ квартал Ппзаг= (242000 – 58000)∙0,25 = 46000 грн.
IV квартал Ппзаг= (200000 – 65000)∙0,25 = 33750 грн.
Прік = 167000 грн.
2. Якщо продукція відвантажена з неї вже платиться податок на прибуток, а реальних грошей на підприємстві в цьому випадку немає. Отже може бути так, що у підприємства не буде з чого заплатити податок.
3. Коригувати величину податку на прибуток в певному кварталі можна зменшуючи чи збільшуючи валові надходження або валові витрати, змінюючи дату фіксації валового доходу або валових витрат.
Отже, підприємство за рік сплатить податок на прибуток в сумі 167000 грн.
Акцизний збір – це непрямий податок на окремі товари (продукцію), визначені законом як підакцизні, який включається до ціни цих товарів (продукції) (ст. 1 Декрету №18–92).
Відповідно до ст. 2 Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року №18–92 «Про акцизний збір» зі змінами та доповненнями платниками акцизного збору є:
а) суб'єкти підприємницької діяльності, а також їх філії, відділення (інші відокремлені підрозділи) – виробники підакцизних товарів на митній території України, у тому числі з давальницької сировини по товарах (продукції), на які встановлено ставки акцизного збору у твердих сумах, а також замовники, за дорученням яких виготовляється продукція на давальницьких умовах по товарах, на які встановлено ставки акцизного збору у відсотках до обороту, які сплачують акцизний збір виробнику;
б) нерезиденти, які здійснюють виготовлення підакцизних товарів (послуг) на митній території України безпосередньо або через їх постійні представництва чи осіб, прирівняних до них згідно із законодавством;
в) будь-які суб'єкти підприємницької діяльності, інші юридичні особи, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, які імпортують на митну територію України підакцизні товари, незалежно від наявності внесених до них іноземних інвестицій;
г) фізичні особи – резиденти або нерезиденти, які ввозять (пересилають) підакцизні речі або предмети на митну територію України у вигляді супроводжувального або несупроводжувального багажу, а також фізичні особи, які одержують такі підакцизні речі (предмети), переслані (надіслані) з-за митного кордону України у вигляді поштових чи інших відправлень або несупроводжувального багажу, в обсягах або вартістю, що перевищують норми безмитного провезення (пересилання) для таких фізичних осіб, визначені митним законодавством;
д) юридичні або фізичні особи, які купують (одержують в інші форми володіння, користування або розпорядження) підакцизні товари у податкових агентів.
Для даного підприємства необхідні показники занесемо до табл. 6.3.
продолжение
--PAGE_BREAK--Таблиця 6.3 – Показники S, Р, aдля всіх видів виробів [7]
Розрахуємо акцизний збір. Результати розрахунку наведені в таблиці 6.4
Таблиця 6.4 – Величина акцизного збору та ціни 1 виробу (грн.)
Податок на додану вартість – це частина новоствореної вартості на кожному етапі виробництва продукції (виконання робіт, надання послуг), що надходить до бюджету після їх реалізації. Інакше кажучи, ПДВ – це непрямий податок, який стягується до бюджету у вигляді надбавки до ціни товару, який сплачується споживачами.
Незважаючи на те, що податок на додану вартість використовується в Україні вже 8 років, він був і залишається «terra incognito» як для платників, так і збирачів. ПДВ, був запроваджений як альтернатива податку з обороту та податку з продажу. Це був цікавий експеримент, бо за своїм змістом ПДВ найкраще працює в демонополізованій економіці з мінімальним застосуванням «внутрішньокорпоративних» цін та відсутністю так званих «зв'язаних осіб». Натомість, головна мета планової системи є зворотною – підтримання планового ціноутворення, збереження єдиного власника в особі держави.
ПДВ, сплачений у ціні придбання товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації (тобто відносяться до податкового кредиту).
Платник ПДВ має право на отримання податкового кредиту тільки за умови, якщо придбання будь-якого товару підтверджується податковими чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) – актом, прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).
Зазначимо необхідні дані для проведення розрахунків в табл. 6.5.
Таблиця 6.5 – Початкові дані
Визначимо дату виникнення податкового кредиту.
Таблиця 6.6 – Дати виникнення податкового кредиту
Датою виникнення податкових зобов'язань є подія, що протягом податкового періоду сталася раніше: це – або дата надходження грошей від покупця, або це ¾дата відвантаження товару. В цей момент виникає обов’язок сплатити до бюджету ПДВ.
Таблиця 6.7 – Дати виникнення податкових зобов’язань згідно з двома методами
Розмір ПДВ, що реально повинен бути сплачений підприємством визначається як різниця між податковим зобов’язанням і податковим кредитом. Термін сплати ¾до 20 числа кожного за звітним періодом місяця.
Метод моменту відвантаження:
Загальна сума ПДВ за методом моменту відвантаження складе: 1311000 грн.
В даному розділі розраховано податок на прибуток, податок на додану вартість за двома методами, сума акцизного збору. Серед методів нарахування акцизного збору кращім методом вважається той, сума акцизного збору за яким найбільша [3].
7. Розрахунок товарного запасу та оцінювання повноти торгового асортименту магазину
Асортимент продукції – це сукупність її видів, різноманітність та сортамент, які об’єднані конкретною ознакою.
Формування асортименту продукції на підприємстві є складним процесом, який здійснюється з урахуванням дії цілого ряду факторів. Ці фактори поділяються на загальні та специфічні. До загальних факторів відносять споживчий попит та виробництво товарів. Специфічними факторами є умови товаропостачання, чисельність та спеціалізація підприємств або склад населення, яке обслуговується, транспортні умови, наявність інших конкурентних підприємств в зоні діяльності.
Споживчий попит є основним фактором, який впливає на формування асортименту, і направлений на максимальне задоволення попиту споживача і разом з цим – на активний вплив на попит в сторону його розширення. Формування асортименту та споживчий попит в своєму розвитку взаємозв’язані. Суттєві зміни в попиті повинні відбиватися в сформованому асортименті.
При формуванні асортименту продукції (товарів), враховуються деякі особливості попиту. Попит на непродовольчі товари менш стійкий ніж на продовольчі товари, яким притаманна висока степінь стійкості, а в окремих випадках – консервативність. Споживач звикає до конкретних видів продукції, тому важливо досягнути стабільності в формуванні асортименту таких товарів, забезпечуючи їх безперебійний продаж.
При формуванні асортименту товарів, треба враховувати фактор взаємної заміни. У випадку відсутності у продажі потрібного товару покупець, як правило, не відкладає покупку, а буде шукати йому заміну.
На формування асортименту впливає також характер попиту. Розрізняють попит стійкий, альтернативний та імпульсивний.
Суттєвим фактором формування асортименту являється ціна товару. Покупець обов’язково визначає для себе граничну ціну, або діапазон цін в границях якого він збирається заплатити за покупку. Тому одним із критеріїв раціонального формування асортименту продукції є забезпечення співставлення продукції з різною ціною.
Формування асортименту продукції на підприємстві дозволяє забезпечити задоволення споживчого попиту, підвищення економічної ефективності підприємства та рівня обслуговування замовників (населення).
Від складу та своєчасного оновлення асортименту продукції на підприємстві, в значній мірі, залежить степінь задоволення попиту, витрати населення, які пов’язані з покупкою товарів, кількісні та якісні показники господарської діяльності підприємства. Відсутність в пропозиції окремих товарів, їх вузький, нестабільний або не відповідаючи запитам покупців асортимент, породжують незадоволений попит, збільшуючи витрати часу споживача на пошук необхідної продукції, негативно відбивається на економічній ефективності діяльності підприємства. Тому при формуванні асортименту товарів важливою вимогою являється максимальне задоволення попиту споживачів при мінімальних витратах часу на пошук та здійснення покупки і забезпечення найбільшої ефективної роботи підприємства.
Процес формування асортименту продукції (товару) складається з 3-х етапів.
На першому етапі фірма встановлює груповий асортимент продукції. Ця робота проводиться на основі маркетингових досліджень в області цільового ринку. В залежності від цього визначаються місце та роль підприємства в загальній системі цільового забезпечення та обслуговування споживача.
На другому етапі формування асортименту проводяться розрахунки структури групового асортименту, визначаються кількісні співвідношення окремих груп товарів. Структура групового асортименту встановлюється з урахуванням того сегменті що займає підприємство, його територіальне розміщення та багато інших факторів.
На третьому – заключному етапі визначається внутрішньо-груповий асортимент, здійснюється підбір конкретних видів продукції в границях кожної групи. Це найбільш відповідальний етап, і від того, наскільки вірно сформовано тут асортимент продукції, залежить задоволення попиту покупців цільового ринку.
На кінцевому етапі робота по формуванню асортименту ведеться з урахуванням очікування змін в попиті споживача, а також виходячи із наявних виробничих потужностей, складських та торгових площ, розрахункових показників товарообігу, контингенту споживачів що обслуговується та інших факторів.
Формування асортименту залежить від асортиментного переліку продукції підприємства.
Отже, розробка кожним конкретним підприємством асортиментного переліку продукції та здійснення контролю за його дотриманням веде до кращого обслуговування споживачів цільового ринку та створення стійкого асортименту. У випадку виявлення відсутності в продажі товарів, які передбачені асортиментом, підприємство повинно приймати міри по їх виготовленню та пред’явлення для реалізації споживачу.
Наявність асортиментного переліку дозволяє не тільки раціонально регулювати асортимент товарів, але і систематично контролювати його повноту та стабільність.
Визначимо початкові дані для проведення розрахунків необхідних показників в табл. 7.1.
Таблиця 7.1 – Початкові дані для проведення розрахунків
К ст. = (3 + 2 + 6 +6) / 6 х 4 = 0,71
Різновиди товарів, а також інші характеристики наведено в таблиці 7.2
Таблиця 7.2 – Різновиди товарів і характеристик
Для кожного різновиду товару розрахуємо величину запасуна початок місяцю використовуючитакі методів:
Визначимо коефіцієнт товарного запасу Ктз розраховується за формулою:
(7.1)
де Зп – запас товару даного різновиду на початок місяця (або на останній день місяця), натуральних одиниць;
Q с.м. – середньомісячний обсяг реалізації товару даного різновиду за місяць, натуральних одиниць.
Підставивши значення з таблиці 7.2 у формулу 7.1 отримаємо:
Тоді запас товару даного різновиду на початок місяця Зп можна розрахувати за формулою:
Зп=КтзQпл, (7.2)
де Ктз – коефіцієнт товарного запасу;
Qпл – плановий обсяг реалізації товарів даного різновиду за місяць, нат. одиниць.
Підставивши значення з таблиці 7.2 у формулу 7.2 отримаємо:
Знаючи норму запасу Нзал., розрахуємо запас товару даного різновиду на початок місяця Зп:
(7.3)
де Н зал. – норма запасу товару даного різновиду, днів;
Д роб. – число днів роботи магазину за місяць.
Підставивши значення з таблиці 7.2 у формулу 7.3 отримаємо:
Через врахування коливань рівня запасу відносно коливання обсягу реалізації. В цьому випадку запас товару даного різновиду на початок місяця 3п розраховують за формулою:
(7.4)
де Зс.м. – середньомісячний запас товару даного різновиду, нат. одиниць;
Qc.м. – середньомісячний обсяг реалізації товару даного різновиду, натуральних одиниць.
Підставивши значення з таблиці 7.2 у формулу 7.4 отримаємо:
Із врахуванням базового (мінімального) товарного запасу запас товару 3П на початок місяця розраховується за формулою:
Зп=Qпл + (Зс.м. — Qс.м) (7.5)
де Qпл – плановий обсяг реалізації товарів даного різновиду за місяць, нат. одиниць;
Зс.м. – середньомісячний запас товару даного різновиду, нат. одиниць; Qc.м – середньомісячний обсяг реалізації товару даного різновиду нат. одиниць. Даний метод розрахунку товарних запасів застосовується длямагазинів, де оборотність товарних запасів становить не більше 6-ти разів на рік.
Підставимо значення з табл. 7.2 у формулу 7.5 отримаємо:
Таким чином, асортимент формується відповідно до спеціалізації кожного з сегменті ринку. Також асортимент характеризується: – шириною та глибиною. На умовах переходу до ринкових відносин робота по оформленню асортименту в підприємствах значно ускладнюється. Ширина і глибина асортименту реалізуємих товарів залежить в значній мірі від кваліфікації працівників маркетингових служб підприємства та комерційних служб, які повинні володіти широкою інформацією про попит покупців, джерел можливого поступлення товарів, ціни на товари тощо.
Велика кількість товарів призначені для продажу на протязі обмеженого терміну. Міняються запити і смаки покупців, міняються технологічні можливості промисловості. Товари старіють–як технічно, так і морально, психологічно. Тобто товар проходить певний життєвий цикл, фази розвитку.
Виробництво та реалізація товару, які перебувають на стадіях росту чи зрілості зменшує витрати на впровадження, а прибутки від реалізації ростуть. Підприємства часто не виробляють та не продають товари, які перебувають на стадії впровадження, тому що потрібні додаткові витрати на рекламу що значно зменшується товарообіг. Але, в деяких випадках, ризик виправдовується.
продолжение
--PAGE_BREAK--