Макроекономічні показники

Гипероглавление:
Макроекономічні показники
Розділ І.
Система національних рахунків
як нормативна база
макроекономічного рахівництва
взаємопов`язані
1.1 Система
національних
Розділ ІІ.
Основні макроекономічні
показники
2.1 Валовий випуск (ВВ)
2.2 Валовий внутрішній продукт
2.2.1 Номінальний ВВП (ВВП
2.2.2 Реальний ВВП (ВВП
2.3 Чистий внутрішній продукт (ЧВП)
2.4 Валовий національний продукт.
2.5 Національний дохід.
2.6 Вплив ціни на валовий національний продукт.
Висновок
Список використаної літератури:
--PAGE_BREAK--
Курсова робота на тему:

Макроекономічні показники


Зміст:

Вступ

2

Розділ І. Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва




3

1.1 Суть системи національних рахунків та її значення

3

1.2 Основні методологічні принципи СНР

5

1.3 Базова одиниця обліку СНР

5

Розділ ІІ. Основні макроекономічні показники

13

2.1 Валовий випуск

13

2.2 Валовий внутрішній продукт

15

2.2.1 Номінальний ВВП

26

2.2.2 Реальний ВВП

26

2.3 Чистий внутрішній продукт

26

2.4 Валовий національний продукт

28

2.5 Національний дохід

34

2.6 Вплив ціни на валовий національний продукт

34

Висновок

41

Список використаної літератури

42





Вступ

В даному рефераті розглядається така тема, як макроекономічні показники: сутність та вимір.

Політична, соціальна та військова доля країн значною мірою залежить від економічного розвитку, і немає життєво важливішої сфери для успіху держави, ніж її макроекономічний розвиток. Такі країни як Японія, що розвинулися стрімко, завойовуючи зовнішні ринки для своїх товарів, пишаються своєю зростаючою політичною силою та високим життєвим рівнем.

На противагу їм існують країни, що перебувають у стані глибокої стагнації і терплять від галопуючої інфляції, значних торговельних дефіцитів та високого зовнішнього боргу. Життєвий рівень країни значною мірою залежить від її макроекономічної політики.

Для аналізу економічних явищ і процесів, складних господарських взаємозв'язків необхідна система надійних взаємозумовлених показників. В економічній теорії та у господарській практиці використовують різні форми виміру суспільного продукту. Різно­манітність форм і способів виміру результатів народногосподар­ської діяльності зумовлена різними теоретичними підходами до ха­рактеристики суспільного виробництва, різною методикою статис­тичних розрахунків, різними стадіями руху суспільного продукту в процесі економічного кругообігу.
Розділ І.

Система національних рахунків як нормативна база макроекономічного рахівництва

Формування нової економічної системи, заснованої на ринкових відносинах, матеріалізація націо­нальних цілей через державну економічну політику потре­бують широкого використання системи макроеконо-мічних показників. Вони покликані відображати складні взаємопов'язані процеси, що відбуваються в економіці й безпосередньовизначають динаміку економічного зрос­тання та важливі пропорції розширеного відтворення.

Розрахунки макроекономічних показників та важливих пропорцій розширеного відтворення здійснюються на основі відповідних економічних моделей, що відобража­ють річнийекономічний оборот на макрорівні. Вони є також важливим інструментом державного регулювання і прогнозування національної економіки. Країни з ринко­вою економікою, а також ті, що здійснюють перехід до ринкових відносин, як таку економічну модель використо­вують систему національних рахунків, що затверджена ООН і рекомендована для використання з метою забезпе­чення міжнародних зіставлень, порівнянь та ін.

1.1 Система національних рахунків (СНР)— це система взаємопов'язаних економічних показників, які відобра­жають загальні й найбільш важливі аспекти економічного розвитку, пов'язані з виробництвом і споживанням продуктів та послуг, розподілом і перерозподілом доходів, формуванням національного багатства країни.

СНР базується на відповідних методологічних принци­пах. Розглянемо, зокрема, ті її принципи, які впливають на методологію обчислення макроекопомічпих показни­ків. Серед них основними методологічними пршгцилами СНР с такі:

a)Продуктивною є будь-яка економічна діяльність,котра приносить доход суб'єктам цісї діяльності. Тобто критерієм продуктивностіпраці с одержання доходу. Це стосується економічної діяльності як у сфері матеріального, так і нематеріальноговиробництва.У марксистській теорії, на яку спиралася економічна практика соціалізму, застосовувався інший критерій. Про­дуктивною вважалася лише праця у сфері матеріального виробництва. Ця теорія покладена в основу іншої системи макроекономічногорахівництва, яка називається систе­мою балансу народного господарства.Згідно з СИР валовий продукт і сукупний доход ство­рюють не тільки галузі матеріального виробництва, а й галузі нематеріального виробництва, такі як торгівля, житлово-комунальне господарство, фінансово-кредитні організації, органи державного управління, армія, наукові установи, освіта та іп.

b)В основі СНР лежить концепція про тотожність між витратами на виробництво сукупного продукту і доходом, одержаним від його продажу.Це означає, що вартість продукту, з одного боку — це сума витрат факторів виробництва(праці, природних ресурсів, капіталу), з іншого боку — це сума доходів, одержаних власниками виробничих факторів. Отже, одна й та сама величина для виробників продукту є витратами, а для власників виробничих факторів —доходами. Тому витрати дорівнюють доходам. Такий стан свідчить про рівновагу в економічній системі.Слід вщзначити, що рівність між витратами і доходами досягається не завжди. Проте ринковий механізм постійно працює па вирівнюваннявитрат з доходами. В окремих випадках для досягнення цісї рівноваги в економічні процеси втручається держава. Проблема досяпіення економічної рівноваги — одна з ключових проблем макрое кономічної науки.

c)СНР виходить із того, що економіка знаходиться в постійному кругообороті, а крутооборот — це безпе­ рервний потік «витрати–доходи». Це означає, що витрати створюють доходи, а доходи є джерелом нових
витрат, нові витрати створюють нові доходи. Цьому пото­ку немає ні початку, ні кінця.

Із цього випливає висновок: щоб збільшити доходи необхідно збільшиш витрата, а щоб витрати зросли, потрібно одержати більше доходу. Це і є однією з головних проблем макрое копо міки. Концепція господарського кру-гообороту розглядає, таким чином, виробництво, розподіл і перерозподіл продукту і доходу, формування національного багатства як різні, але взаємопов'язані аспекти про­цесу відтворення.

1.2 Особливістю методології СНРє також те, що ключовим поняттям у структурі показників виробництва с дода­на вартість.

Повна вартість (валовий випуск) матеріальних благ і послуг, вироблених якою-пебудь галуззю, групою вироб­ників або економікою в цілому, включає, крім доданої вартості, також проміжне споживання.

Додана вартість характеризує внесок конкретної сукуп­ності факторів виробництва У створення вартості в масш­табах економіки в цілому. Слід підкреслити, що додана вартість як внесок кожного окремого виробника розгля­дається в СНР стосовно виробника, а не продукту.

Технічно макроскономічне рахівництво базується на запозиченому з бухгалтерського обліку принципі подвій­ного запису, згідно з яким СНР с взаємопов'язана сукуп­ність двосторонніх рахунків (балансових таблиць), а кожний економічний показник (економічна операція) записується у дебеті одного рахунку й кредиті іншого, що кореспондує з ним. Тобто кожний рахунок сам по собі має вигляд балансової таблиці, одна сторона якої характеризує ресурси, а інша —їхнє використання.

1.3 Базовою одиницею обліку в СНРслугує так звана їнституцшна одиниця, під якою розуміють економічну одиницю, що характеризується єдністю поведінки й самостійністю у прийнятті рішень у сфері свосї основної діяльності. Іиституційна одиниця веде повний набір бух­галтерської звітності й с юридичною особою. Поняття шституційної одиниці використовується у процесі аналізу балансів майна, формування й розподілу доходів і фінан­сових операцій.

Національна економіка в цілому визначається як сукупність усіх іпститупійних одиниць резидентів (еко­номічних одиниць), що функціонують на даній території протягом тривалого часу (понад рік). Сюди також включаються територіальні анклави (посольства, наукові органі­зації, військові бази в інших країнах) і виключаються екстериторіальні анклави (посольства, консульства інших країн, представництва міжнародних організацій).

Іпституційиі одиниці (домашні господарства, під­приємства і організації) с резидентами даної країни, якщо центр їхніх економічних інтересів пов'язаний з еконо­мічною територією даної країни. Поняття резидента не збігається з поняттям громадянства або національності. Практично до резидентів даної країни належать особи, які проживають на території даної країни, за винятком осіб, що приїздять на відносно короткий строк (менше ніж рік). Резиденти підприсмства даної країни — це економічні одиниці, що зайняті виробництвом на економічній території даної країни, включаючи спільні та змітані підприємства, філіали зарубіжних фірм і корпорація тощо.

Усі інституційні одиниці об'єднуються у сектори: під­приємства, що виробляють товари й послуги, крім фінан­сових послуг (нефінансові підприємства);фінансові уста­нови; державні установи; громадські й приватні організа­ції, які обслуговують домашні господарства; домашні господарства; зовнішньоекономічнізв'язки.

Сектор «Підприємства»охоплює інституційні одиниці, основною функцією котрих с виробництво продуктів і нефінансових послуг' для реалізації на ринку. До цього сектора включаються усі підприємства незалежно від форми власності.

Сектор „Фінансові установи” складається з інституційниходиниць, зайнятих фінансовими операціями та комерційній основі та операціями зі страхування незалеж­но від форми власності. Це — комерційні банки, кредитні товариства й асоціації, основною функцією яких с: випуск, придбання, зберігання й розподіл фінансових коштів; випуск цінних паперів; зберігання грошових коштів і падання кредитів підприємствам і домашнім гос­подарствам.

Сектор „Державні установи” охоплює інституційніодиниці, що зайняті наданням нсринкових послуг, при­значених для колективного споживання, а також перероз­поділом національного доходу й багатства. Цс стосується всіх державних установ і організацій, що утримуються за рахунок державного бюджету. До цього сектора, зокрема, належать державні центральні, регіональні й місцеві банки, Ощадбанки, а також різні по комерційні    продолжение
--PAGE_BREAK--громадські організації, котрі обслуговують населення, якщо вони фінансуються й коїпролюються державними установами.

Сектор „Громадські та приватні організації”, що обслуговують домашні господарства, охоплює інституційні одиниці, котрі падають неринкові послуги для домашніх господарств, задовольняючи при цьому їхні як індиві­дуальні, так і колективні потреби.

Сектор „Домашні господарства” складають одиниці–резиденти, основною функцією яких с споживання, а також підприємницька діяльність з виробництва продуктш і послуг, яка не може бути відокремлена від домашнього господарства.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зару­біжні економічні одиниці, які здійснюють операції з рези­дентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування за галузями. При розгляді вироб-ницгва використовується поняття закладу, що харак­теризується випуском однорідної про,'гукцІЇ і послуг.Галузь визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від інституційного статусу цих одиниць. На макроекопомічному рівні виділяють дев'ять основних галузей,а також близько 100-та підгалузей з різним ступе­нем агрегувания, щоповністю відповідає міжнародній стандартній господарській класифікації.

Одним із базових понять у системі показників макро-економічногорахівництва є економічна операція, котра відображає групуванняелемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.

Операції з продуктами і послугами належать до вироб­ництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга; гу і експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що пока­зують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощад­жень.

Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні. Підсумки операцій на кожно­му боці рахунку балансуються за допомогою відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесу відтворення па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки: про­дуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілу.

Сектор «Зовнішньоекономічні зв'язки» охоплює ті зару­біжні економічні одиниці, які здійснюють операції з рези­дентами даної країни.

Для вивчення процесів виробництва й балансу між ресурсами і використанням продуктів та послуг у СНР здійснюється групування загалузями. При розгляді вироб-ницгва використовується поняття закладу, що харак­теризується випуском однорідної продукції ї послуг. Га­лузь визначається як група одиниць з однорідним виробництвом незалежно від інституційного статусу цих одиниць.На макроекопомічному рівні виділяють дев'ять основних галузей,а також близько 100-та підгалузей з різним ступе­нем агрегувания, що повністю відповідає міжнародній стандартній господарській класифікації.

Одним із базових понять у системі показників макро-економічного рахівництва є економічна операція, котра відображає групування елемеїггарпих потоків за їхнім змістом. Економічні операції в СНР поділяються на три групи: операції з продуктами й послугами, розподільчі й фінансові операції.

Операції з продуктами і послугами належать до вироб­ництва, обміну й використання продуктів та послуг у галузях і секторах економіки, тобто вони відображають їхнє походження (виробництво та імпорт) і використання (проміжне й кінцеве споживання, формування основного каніга; гу і експорт) протягом відповідного періоду.

Розподільчі операції складаються з операцій, що пока­зують розподіл і перерозподіл доходу, або доданої вартості, створеної виробниками, а також перерозподіл заощад­жень.

Фінансові операції стосуються змін фінансових активів і пасивів у різних секторах і галузях економіки.

Для характеристики діяльності кожної групи одиниць і сукупної економіки загалом усі економічні операції в СНР подаються у вигляді рахунків. При цьому кожний рахунок належить до одного аспекту економічної діяльності. Відповідно до подвійного запису, прийнятого в СНР, кожна економічна операція фіксується в рахунках двічі: у ресурсах та у використанні. Підсумки операцій на кожно­му боці рахунку балансуються за допомогою відповідного розрахунку або з використанням балансуючої статті.

Для економіки у цілому розробляють десять рахунків. Вони мають па мсті відобразити матеріально-речову й вартісну структуру процесувідтворення па макроекопо-мічпому рівні. При цьому складаються такі рахунки: про­дуктів і послуг, виробництва, угворснші доходів, розподілудоходів, використання доходів, капітальних витрат і фінансовий рахунок (для внутрішньої економіки), а також поточних операцій, капітальних витрат і фінансовий раху­нок (для зовнішньоекономічних зв'язків).

Для кожного сектора внутрішньої економіки передба­чається складання шести рахунків, а для окремих галузей — двох рахунків: рахунок виробництва і рахунок утворення доходів.

Рахунки, що розробляються у складі СНР, передбача­ють визначення багатьох економічних показників.

Рахунок продуктів і послуг, зокрема, характеризує за­гальні ресурси продуктів і послуг, включаючи й їх імпорт, а також напрями використання цих продуктів і послуг: проміжне й кінцеве споживання, валове наїромаджештя основних фондів, зміну запасів матеріальних оборотних фондів і експорт продуктів та послуг.

Рахунок виробництва призначається для визначення валового випуску, проміжного споживання і розміру дода­ної вартості.

Рахунки утворення, розподілу й використання доходів відображають розподільчі операції, безпосередню по­в'язані з процесом виробішцтва (утворення первишіих доходів); операції, пов'язані з перерозподілом доходів через фінансово-кредитну систему, податкову систему, трансфертні платежі та ш., а також операції, пов'язані з використанням доходу, який спрямовується на кінцеве споживання і заощадження.

Рахунок капітальних витрат разом з фінансовим рахун­ком відображають потоки, що формують валове нагромад­ження, тобто потоки, що впливають на обсяг і структуру майна, потоки чистих кредитів і чистих боргів у всіх формах.

Рахунки зовнішньоекономічних зв'язків показують обсяги експортно-імпортних операцій, а також трансферт­ні й інвестиційні потоки.

Крім того, для кожного сектора й економіки в цілому складається баланс активів і пасивів на початок і кінець року. Він характеризує величиїгу і структуру наявних ресурсів (нефінансових і фінансових активів), фінансових зобов'язань, а також вартість чистого власного капіталу. Зміна вартості чистого власного капіталу на кінець і на початок року дозволяє визначити збільшення або змен­шення національного багатства.

У складі СНР с також зведена економічна таблиця й таблиця «витрати — випуск», які відображають взаємо­зв'язки між секторами, галузями, виробниками і спожи­вачами, тобто економічний крутооборот на макрорівні.

Таким чином, СНР являє собою струнку систему з високим рівнем централізації внутрішньоїструктури й урахуванням усіх зв'язків між елементами на основі відповідної методології і принципу подвійного запису кожної економічної операції. Ці особливості СНР у поєднанні з відповідною організацією збору та обробки економічної інформації зумовлюють той факт, що дана система с важливим підґрунтям для проведення розрахун­ків основних макроекопомічних показників і використан­ня її для регулювання економіки.

Створення СНР в Україні мас велике значення як для здійснення макроекономічного аналізу на основі запро­вадження міжнародних стандартів, так і для реалізації па практиці економічних методів управління процесом відтворення. Єдина система збору, підготовки, обробки та аналізу економічної інформації па основі запровадження універсальногопринципу бухгалтерського і фінансовогообліку в масштабах усієї економіки с важливою передумо­вою макроекономічного регулювання.

Згідно з концепцією, затвердженою ООН у 1993 р., на початку 1995 р. Мінстат України завершив розробку націо­нальних рахунків України. Вони розроблені відповідно до Методології СНР і включають шість консолідованих рахунків. Це насамперед рахунок 'товарів та Ііослуї', рахун­ки виробництва, утворення, розподілу і використання до­ходу і рахунок капіталу. Деякі з них, зокрема рахунки первинного і вторинного розподілу доходів та рахунок капіталу, розроблені частково через відсутність відповідної інформації. У зв'язку з відсутністю методології досі не розроблясться фінансовий рахунок, що не дозволяє дати повністю характеристику руху фінансових активів, пере­дусім капітальних трансфертів.Не всі операції зовнішньо­економічної діяльності враховуються українською статис­тикою, у зв'язку з чим неможливо об'єктивно оцінювати показники експорту і імпорту товарів та послуг, поточні операції зовнішньоекономічної діяльності взагалі та платіжного балансу України зокрема.

Залишаєтьсявідкри­тим питання щодо визначення чистого запозичення чи кредитування навіть у теоретичному плані. Розроблена класифікація видів економічної діяльності (КВЕД) поки що не використовується в економічній практиці- Згідно з Методологією СНР вся національна система бухгалтер­ського та фінансового обліку мас бути приведена у відпо­відність з міжнародними стандартами. Тому вдосконален­ня методології власної СНР та «й запровадження в економічну практику — цс відповідальне перспективнезавдання. Його вирішенняпов'язане також із входженням України до проекту міжнародних зіставлень ООН (ПМС ООН) та Європейського проекту.
Розділ ІІ.

Основні макроекономічні     продолжение
--PAGE_BREAK--показники

Система національних рахунків передба­чає обчислення багатьох макроекономічних показників. Первинним із них є валовий випуск.

2.1 Валовий випуск (ВВ)— це сукупна ринкова вартість товарів та послуг, вироблених за рік резидентами країни в базових цінах. При цьому підбазовими цінами розуміють ціни, які складаються Із собівартості та прибутку і не включають в себе продуктові податки (акцизний збір, податок на додану вартість, лгито та ін.).

Відповідно до прийнятої в СНР (1993 р.) трактовки меж виробничої діяльності, ВВ включає:

1)усі товари, незалежно від місця їх використання;

2)послуги, що надаються іншим шституційним одюпщям, та ін.

Розрізняють два типи валового випуску: ринковий і перипковий.

Ринковий ВВ включає:

товари і послуги, що реалізуються шляхом продажу або бартеру;

товари і послуги, що надаються працівникам як оплата праці в натуральній формі;

3)товари і послуги, що виробляються одним підрозділом даного підприємства, який знаходиться на самостійному балансі, і надаються іншим підрозділам цього ж підприємства для використання у виробництві;

4)готову продукцію і незавершене виробництво, якінадходять у запаси матеріальних оборотних засобів у виробника і призначені для ринкового використання.

Неринковий ВВ включає:

1)товари і послуги, що вироблені економічними одиницями для їх власного кінцевого споживання і нагро­ мадження;

товари і послуги, що надаються безкоштовно іішіим шституцшиим одиницям і суспільству в цілому;

продукцію і незавершене виробництво, що призначені для неринкового використання і надходять до запасів матеріальних оборотних коштів у виробника.

Нова СНР (1993 р.) з метою визначення ВВ передбачає •використання такої формули:

ВВ = РП + З1– З2,
    продолжение
--PAGE_BREAK--програмно­го забезпечення ЕОМ і витрат на придбання оригіналів літературних і художніх творів (фільмів, звукозаписів, рукописів, які с основою для тиражування). Придбання основних фондів включає купівлю, бартерні операції, отримання капітальних трансфертів у натуральній формі, виробництво для власного використання і капітальнийремонт.

Валоис нагромадження основного капіталу включає також витрати па поліпшення повироблених активів і у зв'язку з передачею права власності на них. До невироб-лених активів відносять ті активи, які не є результатом виробництва(земля, надра та інші природні ресурси, а також патенти, авторські права, торгові знаки, ліцензії тощо). Бони не входять до складу основного капіталу, проте роботи, пов'язані з їх поліпшенням(меліорація і осушення земель, розширення лісових угідь, плантацій, садів та ін.), і послуги, що надаються у зв'язку з передачею їх іншим одиницям, с виробничою діяльністю й тому вартість повироблених активів включається до нагромад­ження основного капіталу.

Зміна запасів матеріальних оборотнихфондів включає зміну вартості виробничих запасів (сировини, матеріалів, запасних частин, палива тощо), незавершеного вироб­ництва, готової продукції і товарів дляперепродажу. Зміна вартості запасів матеріальних оборотних фондів повинна визначатись як різниця між надходженням продукції у запаси і вилученням її із запасів за ринковими цінами, що діють відповідно па момент надходження або вилучення.

Чисте придбання цінностей— це нова категорія в СНР. Цінності — це предмети, які придбані не для виробничих або споживчих цілей, а для збереження вартості, тобто це предмети, цінність яких з часом зростає. До них відно­сяться коштовні метали і каміння, ювелірні вироби, антикваріат, колекції та ін. (крім монетарного золота, а також золота і каміння, призначених для промислового використання). Раніше цінності враховувались у складі кінцевого споживання.

Експорт і імпорт товарів та послуг охоплює експортно-імпортні операції нашої країни з іншими країнами світу. Це насамперед вартість вивезених із країни або завезених у країну (перетинаючих державний кордон) товарів різного призначення, включаючи також товари, ще на­даються у порядку гуманітарної допомоги і як дари, товари неорганізованої торгівлі, посилки, майно мігран­тів та ін.

Експорт і Імпорт послуг охоплює всю сукупність мате­ріальних і нематеріальних послуг. У складі ВВП, як зазна­чалось раніше, знаходить відображення показник чистого експорту (ЧЕ) як різниця між експортом і імпортом товарів та послуг.

У таблиці 2 наведені дані про структуру ВВПУкраїни, обчисленого за методом витрат.

Т а б л. 2. Структура ВВП України за категоріями використан­ня (в %)

Показник

Роки

1991

1992

1993

1994

1995

1996

1997

ВВП – усього

у тому числі

100

100

100

100

100

100

100

Споживчі витрати домашніх господарств

52,0

42,0

44,0

44,3

49,7

53,3

57,1

Витрати уряду та некомерційних організацій

19,4

21,6

20,6

23,6

26,7

26,3

26,6

Валове нагромадження основного капіталу

20,0

27,1

24,3

23,5

23,3

20,8

18,3

Зміна запасів матеріальних оборотних коштів

5,0

7,0

11,8

11,6

3,3

1,9

1,7

Чисте придбання цінностей

1,4

0,3

0,2

0,2

0,1

0,1

0,1

Чистий експорт

2,2

2,0

-0,3

-3,2

-3,1

-2,4

-3,8



Як свідчать наведені дані, у 1997 р. кінцеве споживання складало 83,7 %, валове нагромадження — 20,1 .%, а чистий експорт склав -3,8 % ВВП, розрахованого за ме­тодом витрат.

3. Згідно з розподільчим методом (за доходами) БВП — цс сума первинних доходів, створених резидентами країни за рік. Для обчислення ВБП розподільчим методом вико­ристовують таку формулу:

ВВП = ЗП + ВКП + ЗД + (НП — С)
--PAGE_BREAK--
ВНДн= ВИД + ЧГГТз
де ЧПТ3чисті поточні зовнішні трансферти, тобто різницяміж поточними трансфертами, отриманими з-за кор­дону і переданими за кордон.

Зазначимо, що поточні трансферти(отримані і пере­дані) включають: платежі зі страхування від нещасних випадків; поточні податки на доходи та майно (податок на прибуток, прибугковий податок на громадян, податок на транспортні засоби та ін.); відрахуванняна соціальне стра­хування; допомогу з соціального забезпечення, що над­ходить від інших країн; обов'язкові збори і платежі від домашніх господарств; добровільні внески; штрафи і непі та ін.

Якщо від ВИД і ВНДнвідрахуватиспоживання основ­ного капіталу (амортизацію), то отримаємо чистий націо­нальний доход (ЧНД) і чистий наявний національний доход (ЧНДн).

Наступний показник — особистий доход (ОД). Особис­тий доход складається із первинних доходів домашніх гос­подарств та їх вторинних доходів, які не зароблені, але отримані внаслідок перерозподілу первинних доходів (внутрішні соціальні трансферти—СТвта чисті зовнішні соціальні трансферти — ЧСТ3).

ОД = (ЗП — ВСФ) + Р + ЧВ + Д + ЗД + СТв+ ЧСТ3

де ВСФ– відрахуваннявід заробітної плати до страхових фондів;

Р — рента як доход від передачі прав на викори­стання власності (землі, надр тощо); ЧВ — чистий відсоток як доход від фінансових акти­вів (позички, облігації, термінові внески то­що); він обчислюєтьсяяк різниця між отрима­ними і сплаченими відсотками;

Д – дивіденди як доход від участі в акціонерному капіталі;

ЗД – змішаний доход, тобто доход не корпоративного (індивідуального) бізнесу.

Велике значення в макроекономічному аналізі мас показник особистого безподаткового доходу, або просто безподатковогодоходу (БД). Иш обчислюєтьсяяк різниця між особистим доходом і особистими податками (ОП):

БД = ОД — ОП

Де ОП – особисті податки (прибугковий податок, податки на особисте майно, на спадщину та ін.). Безподатковий доход використовується на особисте споживання та заощадження. Зазначимо, що особисте споживаїшя охоплює лише споживання домашніх госпо­дарств. Кінцеве споживання, крім споживання домашніх господарств, включає також витрати на споживашія органів державного управління і некомерційних органі­зацій, що обслуговують домашні господарства.

2.4 Валовий національний продукт.Економічна наука вважає, що одним із найкращих і доступних показників, які свідчать про здоров'я еконо­міки будь-якої країни, є обсяг річного сукупного виробництва товарів і послуг. Головний показник при скла­данні національних рахунків — валовий національний продукт, який виступає як сукупна ринкова вартість усього обсягу кінцевого виробництва товарів і послуг за один рік. За допомогою ВНП вимірюють ринкову вартість річного виробництва.

Для об'єктивного обчислення сукупного обсягу вироб­ництва треба, щоб усі продукти і послуги, вироблені да­ного року, були враховані лише один раз. Більшість про­дуктів проходить декілька виробничих стадій, перш ніж попадає на ринок. Як наслідок, окремі частини і компо­ненти більшості продуктів купуються і продаються по декілька разів. Отже, щоб уникнути багаторазового вра­хування частин продуктів, які продаються і перепроду­ються, при розрахунку ВНП враховується тільки ринкова вартість і виключається вартість проміжної продукції. Під кінцевими продуктами розуміються товари і послуги, які купуються для споживання, а не подальшої обробки чи переробки. У ВНП включається продаж кінцевих продуктів, але від нього віднімається продаж проміжних про­дуктів. Це пояснюється тим, що вартість кінцевих про­дуктів включає усі існуючі проміжні операції. Візьмемо для прикладу дані табл. 4.

Таблиця 4

Величина доходів, видатків і добавленої вартості при випіканні хліба (гривен за хлібину)

Стадії виробництва

Виручка від

Продажу

Вартість проміжних

Матеріалів або товарів

Добавлена вартість

(за­робітнаплата, прибуток тощо)

Пшениця

4

-0

=4

Мука

6

-4

=2

Випечений хліб

12

-6

=6

Хліб, доставле­ний

покупцеві

20

-12

=8

Всього


42

-22

=20

За даними табл. 4 слід визначити, яку частину вартості випеченого хліба треба врахувати при визначенні ВНП. Відповідь така: 20гривен, тобто вартість кінцевого про­дукту. Якщо додати вартість усіх проміжних продуктів до вартості кінцевого продукту (в табл.4 ця сума дорівнює 42гривнам) і включити отриманий результат у показник ВНП, його обсяг виявиться суттєво завищеним. Як наслі­док —подвійний рахунок.

Щоб при розрахунку національного доходу уникнути подвійного рахунку, необхідно старанно стежити, щоб до нього включалася тільки добавлена вартість, створена кожним підприємством. Добавлена вартість —то ринкова ціна обсягу продукції, виготовленої фірмою, за вираху­ванням вартості спожитої сировини і матеріалів, придба­них у постачальників. Склавши добавлену вартість, ство­рену всіма п'ятьма підприємствами, починаючи від виро­щування пшениці і аж до доставки хліба покупцеві, можна точно вирахувати вартість хліба. Точно так само, підраховуючи і складаючи добавлені вартості, створені всіма підприємствами в економіці, можна визначити ВНП, тобто ринкову вартість загального випуску.

З метою реального вимірювання ВНП слід виключити непродуктивні операції, до яких належать фінансові опе­рації і продаж уживаних речей. Чисто фінансовими опе­раціями вважаються державні трансфертні платежі, які включають виплати на соціальне страхування; допомогу безробітним та пенсії ветеранам; приватні трансфертні платежі, куди входять щомісячні субсидії, які отримують студенти вузів із дому, або разові дарунки від багатих родичів і операції з цінними паперами, тобто купівля-продаж акцій і облігацій.

Продаж вживаних речей не входить у ВНП, оскільки він не відображає поточного виробництва, або включаєть­ся у подвійний рахунок.

Валовий національний продукт вимірюється двома спо­собами: за обсягом виробництва або за сумою видатків на придбання товарів та послуг, за доходами або за сумою доходів, створених у процесі виробництва товарів і послуг. Мал. 1показує кругооборот грошових видатків в такому господарстві, де немає втручання держави і не відбува­ється нагромадження капіталу або чистих заощаджень.

Щорічно люди споживають товари і користуються по­слугами. Грошові видатки населення на всі ці товари і послуги відображені у верхній частині мал. 1.Щоб об­числити загальну величину ВНП, необхідно скласти всі грошові кошти, витрачені населенням у сфері кінцевого споживання. У простому господарстві можна легко обчис­лити величину національного доходу або національного продукту як суму річного потоку товарів і послуг у гро­шовому вираженні.

У нижній частині мал. 1відображені доходи населен­ня від реалізації чинників виробництва. Водночас ці дохо­ди складають у потоці товарів витрати виробництва.

Важливо відзначити, що вимірювання ВНП як за мето­дом обчислення потоку товарів, що показано у верхній частині мал. 1,так і за методом обчислення потоку доходів, показаного у нижній частині цього малюнка, говорить про те, що вони повинні дорівнювати одне одно­му. Причина полягає в тому, що в нижній частині малюн­ка разом із заробітною платою, відсотком і рентою врахо­ваний і прибуток, який свідчить про тє, що залишилось від продажу товарів або послуг після відновлення інших чинникових витрат. Отже, величина прибутку співпадає з тією сумою, на яку потік всіх інших доходів відрізняється від результату, обчисленого за методом підрахунку су­купності товарів.

Для вимірювання ВНП за видатками необхідно скласти не лише всі споживчі видатки населення, але й інвестиційні видатки бізнесу, державні закупівлі товарів та послуг і чистий експорт. Особисті споживчі видатки включають видатки домашніх господарств на предмети споживання тривалого користування, на товари поточно­го споживання, а також споживчі видатки на послуги.

Валові приватні внутрішні інвестиції (Іп) включають видатки, пов'язані з кінцевими покупками машин, устаткування і верстатів підприємцями, з усім будівництвом і змінами запасів. При цьому приріст запасів додасться до ВНП, а їхнє зменшення мас бути вираховано із ВНП.

Важливо відзначити, що до інвестицій не відноситься передача із рук в руки цінних паперів, оскільки такі операції означають просто передачу права власності на вже існуючі активи. Тє саме стосується і перепродажу вже існуючих активів. Інвестиціями є лише будівництво або створення нових капітальних активів.

Інвестиції діляться на валові і чисті. Валові інвести­ції —то сума відновлення і приросту інвестицій. Чисті внутрішні інвестиції призначені тільки для характеристи­ки добавлених інвестицій, що мають місце протягом по­точного року. Якщо валові інвестиції перевищують амор­тизацію, економіка перебуває в стані піднесення в тому розумінні, що виробничі потужності зростають. В застій­ній економіці валові інвестиції і амортизація між собою рівні. Із скороченням обсягу виробництва валові інвести­ції стають менші за амортизацію. Це означає, що в еко­номіці за рік споживається більше капіталу, ніж вироб­ляється. Подібна ситуація мас місце в Україні на початку 90-х років.

Державні закупівлі товарів і послуг поширюються на усі державні рівні, включаючи загальнодержавні, обласні і місцеві органи влади, на кінцеву продукцію підприємств і на всі прямі закупівлі ресурсів, а надто робочої сили. Сюди лише не включаються всі державні трансфертні платежі, оскільки вони не відображають збільшення по­точного виробництва, а лише передають державні доходи певним сім'ям та інвалідам.

Чистий експорт —величина, на яку зарубіжні видатки на вітчизняні товари і послуги перевищують вітчизняні затрати на іноземні товари та послуги. За допомогою розглянутих вище чотирьох видів видатків — особистих споживчих видатків (С), державних закупівель товарів і послуг (Дз), валових приватних внутрішніх інвестицій (Іп) і чистого експорту (Еч) — вимірюється ринкова вартість річного виробництва, тобто ВНП. Це означає, що С+Дз+Іп+Еч =ВНП.

Загальні видатки на річний випуск продукції в еко­номіці передусім поступають населенню у вигляді за­робітної плати, прибутку, відсотка і рентних платежів. При цьому важливо відзначити, що вартість загального обсягу продукції (ВНП) включає два види розподілу коштів, не пов'язаних з виплатою доходів (відрахування на споживання капіталу і посередні податки на бізнес).

Амортизаційні відрахування мають вигляд відрахувань на споживання капіталу. Вони показують обсяг капіталу, спожитого в ході виробництва за окремі роки. Саме амор­тизаційні відрахування і формують згадану вище різницю між валовими і чистими інвестиціями.

Посередні податки на бізнес компанії розглядають як витрати виробництва і тому додають їх до цін на продук­ти. До цього виду податків належать: загальний податок з продажу, акцизний збір, податок на майно, ліцензійні платежі і мито. Відрахування на відновлення спожитого капіталу і посередні прибутки на бізнес складають не пов'язані з виплатою доходу види розподілу ВНП. Сума, що залишається, являє собою заробітну плату, прибуток, відсоток і рентні платежі.

Винагорода за працю найманих робітників включає заробітну плату і безліч доповнень до неї, зокрема внески підприємців на соціальне страхування і до різноманітних приватних фондів пенсійного забезпечення, медичного обслуговування і допомоги на випадок безробіття тощо.

Рентні платежі являють собою доходи, що отримують домовласники, які забезпечують економіку ресурсами власності. Відсоток —то виплати грошового доходу при­ватного бізнесу постачальникові грошового капіталу. Сю­ди не входять лише відсоткові платежі, що здійснюються державою.

Поняття «прибуток» розпадається на два види: доход на власність, або доход некорпоративного підприємниць­кого сектора, і прибуток корпорації. Останній виступає у трьох формах: податків на прибуток корпорації, диві­дендів і нерозподілених прибутків корпорації. Ці нероз­поділені доходи корпорації, нарівні з відрахуваннями на відновлення спожитого капіталу, інвестують або зразу, або у майбутньому на створення нових заводів і купівлю устаткування.

На грунті валового національного продукту можна роз­рахувати і цілу низку інших показників. Від ВНП пере­дусім необхідно відрізняти чистий національний продукт (ЧНП). Він визначається шляхом вирахування із ВНП відрахувань на споживання капіталу, які є вимірником обсягу інвестицій, що заміщаються, або обсягу капіталу, спожитого виробництвом протягом поточного року. Чис­тий національний продукт являє собою валовий національний продукт, скоригований на суму амортизаційних відрахувань.

Особливе місце в системі економічних показників посі­дає національний доход (НД) —різниця між ЧНП і посередніми податками на бізнес. Національний доход може бути також визначений за допомогою розрахунку ВНП за доходами шляхом додавання всіх видів розподілу, за винятком амортизаційних відрахувань і посередніх податків на бізнес.

    продолжение
--PAGE_BREAK--2.5 Національний дохід.Важливою складовою частиною НД є особистий доход (Од), який визначається вирахуванням із національного доходу внесків на соціальне страхування, податків на прибуток корпорацій і нерозподілених прибутків корпо­рацій, а також шляхом додавання трансфертних пла­тежів. До останніх належать: виплати на страхування по старості і від нещасних випадків, а також допомога по безробіттю, яка грунтується на соціальних програмах; виплати пенсій і допомоги по безробіттю; а також про­центні платежі, що виплачуються урядом і споживачами.

Доход, що перебуває в особистому розпорядженні —це особистий доход за вирахуванням індивідуальних податків, які складаються із особистих подоходних податків, податків на особисте майно і податків на спадок. Доход після сплати податків являє собою доход, яким домогосподарства розпо­ряджаються у кінцевому вигляді. Та частина цього доходу, яка після сплати податків не витрачається на купівлю споживчих товарів, виступає у вигляді заощаджень.

2.6 Вплив ціни на валовий національний продукт.Величина ВНП залежить не тільки від фізичного обся­гу виготовленої за рік продукції, а й від рівня цін, що має вигляд індексу. Індекс цін виражає співвідношення між сукупною ціною певного набору товарів і послуг, що складають «ринковий кошик» для даного тимчасового періоду, і сукупною ціною ідентичної або подібної групи товарів і послуг у базовому періоді. Формула виглядає таким чином:

Індекс цін = Ціна «ринкового кошика» даного року x100

даного року Ціна «ринкового кошика» базового року

Найвідомішим серед цих індексів є індекс споживчих цін (ІСЦ) з допомогою якого вимірюються ціни фактич­ного «ринкового кошика», що містить споживчі товари і послуги, куплені типовим міським жителем. Проте індекс цін ВНП, або дефлятор ВНП, більше пристосований, ніж ІСЦ, для вимірювання загального рівня цін. Це пояснюється тим, що індекс цін ВНП вклю­чає не тільки ціни споживчих товарів і послуг, але й ціни інвестиційних товарів, товарів, закуплених урядом, а та­кож товарів і послуг, закуплених і проданих на світовому ринку. З цієї причини дефлятор ВНП являє собою індекс цін, пов'язаний з коригуванням грошового (номіналь­ного) обсягу ВНП з урахуванням зміни цін. Номінальний ВНП відображає обсяг виробництва, виражений у цінах, що існують на той момент, коли цей обсяг був виробле­ний.

Таким чином, з допомогою індексу цін ВНП можна порівняти ціну обсягу виробництва кожного даного року з ціною аналогічного обсягу виробництва базового року. Набір індексів цін різних років дає змогу порівняти рівні цін цих років. Підвищення індексу цін ВНП даного року порівняно з попереднім вказує на інфляцію, а зменшення індексу цін вказує на дефляцію. Врахування рівня цін при визначенні обсягу ВНП і НД особливо важливо для України, де гіперінфляція 1992року перевищила 2000 %.

Інфляція, як і дефляція, ускладнює підрахунок валово­го національного продукту. Це пояснюється тим, що на величину ВНП впливають зміни не лише фізичного обся­гу всієї виготовленої продукції, а й рівень цін. Проте рівень життя людей залежить передусім від кількості то­варів, виготовлених і реалізованих окремим індивідам, а не від цін, вказаних на етикетках даних товарів.

Показник ВНП, який виражає поточні ціни, тобто по­казник, не скоригований з урахуванням рівня цін, інакше називається нескоригованим, грошовим (вираженим у грошах за поточним курсом), або номінальним ВНП. Аналогічним чином показник ВНП, скоригований з ура­хуванням інфляції або дефляції, являє собою скориго­ваний, виражений у грошах за незмінним курсом, або реальний ВНП.

Дефлятор ВНП для певного року свідчить про від­ношення сукупної ціни на товари поточного року до су­купної ціни аналогічного набору товарів базового року. Отже, дефлятор ВНП, або індекс цін ВНП, може бути використаний для того, щоб інфлювати (підвищувати гро­шове вираження ВНП з урахуванням динаміки цін) або дефлювати (знижувати грошове вираження ВНП з ураху­ванням динаміки цін) показник номінального ВНП. Результатом подібного коригування є отримання реального вираження ВНП для кожного року. Іншими словами, йдеться про ВНП у незмінних цінах базового року.

Найпростішим і прямим методом дефлювання або інфлювання номінального ВНП даного року є ділення номінального ВНП на індекс цін у десятковій формі. Це дає такий самий результат, як і складніша процедура ділення номінального ВНП на відповідний індекс і помно­ження отриманого результату на сто.

Таким чином, з допомогою показника реального ВНП вимірюється вартість загального обсягу виробництва в різні роки за умови, що рівень цін незмінний, починаючи з базового року і впродовж усього періоду, який розгля­дається. Реальний ВНП показує ринкову вартість обсягу продукції кожного року, виміряну у постійних цінах, тобто в грошах, які мають таку ж саму ціну, або купі­вельну спроможність, як і базового року. Реальний ВНП є значно точнішою порівняно з номінальним ВНП характе­ристикою функціонування суспільного виробництва.

Важливо відзначити, що в Україні з 1988р. також введений в практику економічних розрахунків показник валового національного продукту, який так широко засто­совується в зарубіжних країнах і міжнародній статистиці. Щодо інших аналогічних макроекономічних показників, то методика їхнього обчислення в Україні, як і в інших державах, що виникли на грунті розпаду СРСР, значно відрізняється від методики, розглянутої в цьому розділі.

Приміром, статистика України веде облік такого показ­ника, як валовий суспільний продукт. Він являє собою сукупність створених матеріальних благ і визначається як сума валової продукції галузей матеріального виробницт­ва: промисловості, сільського господарства, будівництва, вантажного транспорту, зв'язку (та частина, що обслуго­вує матеріальне виробництво), торгівлі та громадського харчування тощо. Варто відзначити, що цей показник не вільний від подвійного рахунку, про який мовилося вище. Що ж до національного доходу, то він широко застосо­вується в макроекономічних рахунках України. Однак методика його ще грунтується на засадах марксистської методології. Згідно з цією методологією національний до­ход являє собою новостворену вартість тільки в галузях матеріального виробництва. Іншими словами, він є та частина валового суспільного продукту, яка залишається за вирахуванням спожитих у процесі виробництва засобів виробництва (сировини, палива, електроенергії тощо). Національний доход —це підсумок чистої продукції ок­ремих галузей матеріального виробництва. Чиста про­дукція окремої галузі обчислюється як різниця між вало­вою продукцією і матеріальними виробничими затратами.

У статистичних щорічниках України поряд з даними про темпи зростання виробленого національного доходу наводяться також дані про темпи зростання національ­ного доходу, який використовується для споживання і нагромадження. За кожний окремий рік загальна сума споживання і нагромадження (в фактичних цінах) відріз­няється від національного доходу як підсумку чистої про­дукції галузей матеріального виробництва (виробленого національного доходу) на величину відшкодування втрат і зовнішньоторговельного сальдо.

У національних рахунках України застосовується і такий показник, як чиста продукція підприємств матеріального виробництва. Цей показник характеризує конкретний вклад підприємства у створення національного доходу і визначається як національний доход за вирахуванням над­ходжень від зовнішньоторговельних операцій і податку на добавлену вартість та акцизного збору (крім дотацій).

Оскільки Україна як суверенна держава намагається ввійти до світової господарської системи, вона мас якнай­швидше перейти на систему показників макроекономічного рівня, прийнятих у більшості країн світу.

ВНП не дає повної картини економічного добробуту народу. Однак він є вимірником річного обсягу орієнтованої на ринок діяльності. Поширена думка, що між реальним ВНП і суспільним добробутом обов'язково повинна існу­вати тісна позитивна кореляція. Тобто чим вищий рівень виробництва, тим суспільство мас більші потенційні мож­ливості для забезпечення вищого життєвого рівня.

Важливо вияснити деякі причини, з яких ВНП може або завищувати, або занижувати реальний обсяг вироб­ництва, а також чинники, внаслідок дії яких збільшення обсягу виробництва не обов'язково веде до підвищення життєвого рівня народу. Приміром, чимало виробничих операцій не здійснюється на ринку. Отже, у ВНП, що є вимірником ринкової вартості обсягу виробництва, ці опе­рації не включаються. Так, праця домогосподарки або тесляра, що займається ремонтом власного будинку, або вченого, який пише неоплачений навчальний посібник,— все цє не знаходить відображення у звітах підприємств щодо прибутків і збитків і тому не враховується при обчисленні національного доходу, що веде до заниження обсягу ВНП. Хоча окремі значні за масштабами не-ринкові операції, як-от споживання фермерами частини власної продукції, при розрахункові національного доходу враховуються.

Важливим атрибутом добробуту суспільства є вільний час. Його тривалість зростає постійно і це, природно, позитивно впливає на добробут народу. Таким чином, існуюча система суспільного підрахунку повністю не відображає суспільного добробуту, оскільки не враховує даної обставини, як і не бере до уваги того доходу, який люди отримують від своєї роботи.

ВНП не повністю відображає поліпшення якості товарів. На економічний добробут можуть впливати зміни складу і розподілу сукупної продукції між окремими домашніми господарствами. Однак ВНП відображає тільки обсяг виго­товленої продукції, але нічого нам не говорить про те, наскільки даний набір товарів відповідає суспільним запи­там. Сприяє підвищенню життєвого рівня і справедливий розподіл сукупного обсягу виробництва. Отже, ВНП є ви­мірником обсягу сукупного виробництва, але не відоб­ражає змін у складі і розподілі продукції, які, у свою чергу, можуть вплинути на життєвий рівень народу. Так, якщо суспільство виробляє великий обсяг ВНП, але в ньому значну частку займає продукція воєнного призначення, то це, безперечно, значно знижує потенційні можливості за­безпечення економічного добробуту суспільства.

З багатьох причин найгрунтовнішу характеристику життєвого рівня народу дає випуск продукції на душу населення. Так, якщо ВНП збільшується швидкими тем­пами, але при цьому і населення зростає швидкими тем­пами, то рівень життя в розрахунку на душу населення може бути відносно стабільним або й зменшуватися. Таке співвідношення, до речі, має місце у багатьох країнах, що розвиваються.

Розширення виробництва часто супроводжується за­брудненням навколишнього середовища, посиленням шу­му тощо. Зрозуміло, що витрати, пов'язані із забруднен­ням навколишнього середовища, мають негативний вплив на добробут суспільства. Ці викидні витрати, пов'язані з виробництвом ВНП, не вираховуються на сьогоднішній день із обсягу сукупного виробництва, і, таким чином, ВНП завищує рівень матеріального добробуту суспільства.

Важливе місце в народному господарстві країн різних соціально-економічних систем посідає тіньова економіка. Вона пронизує всі сторони суспільного життя. Під тіньо­вою економікою мається на увазі передусім виробництво товарів і надання послуг населенню за плату, що не фіксується в офіційній статистичній звітності. З правової точки зору така трактовка включає як дозволені, так і заборонені законом види діяльності. Тіньова економіка в основному виступає у вигляді таких трьох блоків:

а) Неофіційна економіка. Сюди входять усі легальне дозволені види економічної діяльності, у рамках яких має місце невраховане офіційною статистикою виробництво товарів і послуг, приховування цієї діяльності від оподат­кування. Чим вищий рівень інфляції і більші податки, що зменшують реальні доходи населення, тим сильніші сти­мули до отримання доходу у формах, які не так легко виявити, наприклад, у вигляді готівки або бартеру.

б) Фіктивна економіка. Це — приписки, крадіжки, спекулятивні угоди, хабарництво і всілякі шахрайства, пов'язані з отриманням і передачею грошей.

в) Підпільна економіка. Вона охоплює заборонені зако­ном види економічної діяльності. Є підстави вважати, що підпільна економіка росте швидше легальної. І навіть із занепадом останньої підпільна економіка процвітає. Якщо це відповідає дійсності, то розрахунки національного до­ходу будуть дедалі більше недооцінювати стану еконо­міки і її зростання протягом певного періоду.

Залежно від того, яка частина населення залучена до нелегальної економіки або легальної діяльності, де части­на доходу приховується від оподаткування, відбувається завищення офіційної статистики щодо безробіття. І цс може стати проблемою для тих, хто формує економічну політику.

Дослідження показують, що основним чинником функ­ціонування тіньової економіки й незбалансованість попи­ту і пропозиції, або колосальний дефіцит товарів і послуг. Цє передусім викликано тим, що темпи нарощування матеріально-технічної бази галузей групи «Б», а також сфери послуг України вочевидь відстали від динаміки потреб і фінансових ресурсів населення. Становище ще більше ускладнилось, коли на початку 90-х років обсяг виробництва товарів народного споживання України по­чав різко скорочуватися.

Певний вплив на тіньову економіку мас негативне ставлення значної частини населення України до вільної підприємницької діяльності. Долання ідеологічного і психологічного бар'єрів на шляху розвитку індивідуальної і кооперативної форм діяльності, приватного сектора — важливий напрямок боротьби з тіньовою економікою.


Висновок

Практично в СНД відсутня належна інформація щодо тіньової економіки тощо. Неспроможність зібрати різноманітні інформаційні дані для комплексного ведення СНР, запровадженої ООН, свідчить про те, що для України сьогодні ця система ще не реаль­ність, а орієнтир для вдосконалення національного обліку.

Перехід України на СНР буде мати велике значення для соціаль­но-економічного розвитку країни. Цей процес:

а) забезпечить більш широку і орієнтовану на ринкову економічну систему макроекономічну інформацію, необхідну для розробки виваженої економічної політики органами державного управління;

б) сприятиме налагодженню міжнародного економічного співробітництва країн СНД, їх входженню в міжнародний поділ праці, інтеграції в систему світових економічних зв'язків;

в) за допомогою запровадження універсальної стандартної статистичної мови вирішить проблему подання даних в міжнародні економічні організації;

г) підвищить рівень статистичного аналізу і економічного прогнозування, міжнародного співставлення соціально-економічних параметрів.


Список використаної літератури:

1. „Макроекономіка” А. Г. Савченко, Г. О. Похтаєвич, О. М. Тітьонко Київ „Либідь” 1999 рік.

2. „Макроекономіка” К. С. Солонінко ЦУЛ 2002 рік

3. „Макроекономіка” Пол А. Семюельсон, Вільям Д. Нордгауз київ „Основи” 1995 рік.

4. „Економікс” Кемпбел Р. Макконел, Стенлі Л. Брю «ХаГар» 1998рік.

5. “Економікс”Самуельсон П.“Дело” 1991рік.

6. “Основи економічної теорії”за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка, “Вища школа — знання” 1997рік.

7. „Політична економія” Башнянин Г. І., „Ельга” 200 рік.

8. „Макроекономіка” Савченко А. Г. „Либідь”, 1999 рік.

9. „Макроекономіка” Старченко В. Д. „Європ.” 2000 рік.