Основні етапи реалізації основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
Реалізація Основних напрямів передбачається в три етапи.
На першому етапі (1997-2000 рр.) необхідно завершити і реалізувати невідкладні заходи щодо обмеження шкідливого впливу на довкілля найбільш небезпечних джерел забруднення.
Основними завданнями цього етапу є:
— вдосконалення законодавчо-правової бази з питань охорони довкілля;
— розроблення і впровадження економічного механізму охорони довкілля;
— здійснення першочергових заходів для стабілізації стану довкілля;
— розроблення і впровадження програм екологічної освіти.
На ІІ-му етапі (протягом 10-15 років з 1998 р.) планується розробити і розпочати реалізацію комплексних програм, орієнтованих на досягенння балансу між рівнями шкідливого впливу на довкілля.
Основними завданнями цього етапу є:
— оптимізація структури природокористування;
— екологічно орієнтована структурна перебудова економіки;
— розроблення і впровадження в Україні системи державного моніторингу довкілля, створення системи аналізу екологічної ситуації, прогнозування, планування і здійснення запобіжних заходів щодо ймовірних чинників шкідливого впливу.
На ІІІ-му етапі планується створити систему державного управління за використанням природних ресурсів.
Основним завданням цього етапу є:
— подальший розвиток системи державного моніторингу навколишнього природного середовища, створення автоматизованої системи оцінки екологічних ситуацій, прогнозування шкідливого впливу на довкілля;
— належна координація раціонального потенціалу.
Внаслідок реалізації Основних напрямів державної екологічної політики буде створено систему екологічно збалансованого управління розвитком суспільства, яка стимулюватиме відновлення природних властивостей довкілля, компетентного регулювання використання природних ресурсів та розвиток продуктивних сил країни.
Механізм реалізації основних напрямів державної політики України у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
До головних складових механізму реалізації державної екологічної політики належать:
— державна інституційна інфраструктура проведення природоохоронної політики;
— законодавчо-правовий механізм регулювання виробничої діяльності юридичних і фізичних осіб щодо охорони;
— економічний механізм природокористування та природоохоронної діяльності.
Основні напрями державної політики України
у галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.
І. Стан довкілля.
Нинішню екологічну ситуацію в Україні можна охарактеризувати як кризову, що формувалася протягом тривалого періоду.
Економіці України притаманна висока питома вага ресурсомістких та енергоємних технологій. Низький рівень екологічної свідомості суспільства призвели до значної деградації довкілля України, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, повітря і земель, зменшення народжуваності та збільшення смертності, а це загрожує вимиранням і біологічно-генетичною деградацією народу України.
1. Промисловість.
Головними причинами, що призвели до загрожуючого стану довкілля є:
— застаріла технологія виробництва та обладнання;
— високий рівень концентрації промислових об'єктів;
— несприятлива структура промислового виробництва з високою концентрацією екологічно небезпечних виробництв;
— відсутність належних природоохоронних систем;
— відсутність належного правового та економічного механізмів;
— відсутність належного контролю за охороною довкілля.
2. Енергетика і підприємства ядерної галузі.
Серед промислових об'єктів одним з основних забруднювачів атмосферного повітря є підприємства теплоенергетики.
У галузі екології в тепловій енергетиці домінують дві найважливіші проблеми: забруднення атмосфери повітря і забруднення земель.
Ядерна енергія в Україні використовується в усіх галузях народного господарства. Головними місцями накопичення радіоактивних відходів є атомні станції — Чорнобильська АЕС. У шести областях України розташовані регіональні підприємства УкрДО «Радон» з переробки та зберігання радіоактивних відходів.
Україна належить до країн з дуже розвинутим використанням джерел іонізуючого випромінювання.
3. Сільське господарство.
Сільське господарство України — найбільш трудомістка галузь, що має могутній природно-ресурсний потенціал. У сільськогосподарському виробництві щороку використовуються понад 10,9 млрд. куб.м води. Якщо Україна в Європі займає 5,7% території, то її сільськогосподарські угіддя — 18,9%, а рілля — 26,9 %.
Основними причинами низької віддачі земельного потенціалу в Україні є безгосподарське ставлення до землі, недосконалі техніка і технологія обробітку землі, повсюдне недотримання сівозмін і ін. Якісний стан земельного фонду погіршується. Використання у великій кількості мінеральних добрив, пестицидів ускладнює екологічну ситуацію в Україні.
4.Транспорт
Значним забруднювачем довкілля є транспортна галузь, значної шкоди довкіллю завдають відпрацьовані гази автомобілів, паливно-мастильні матеріали, пари шкідливих речовин.
Через великі обсяги використання пального автотранспорт забруднює навколишнє середовище токсичними компонентами: 25% — солями свинцю; 50% — оксидом вуглецю. Основні забруднювачі залізничного транспорту — це відпрацьовані гази тепловозів, фенол, аерозолі, сміття. Морський транспорт забруднює море відходами харчування, сміттям, нафтою.
5. Житлово-комунальне господарство.
В Україні інтенсивно відбуваються процеси урбанізації. Їх негативними наслідками є:
1) концентрація і навантаження промислових об'єктів на обмеженій території;
2) несприятлива територіально-планувальна структура міст;
3) другорядність проблем містобудування;
4) руйнування природного середовища великих міст.
Система водопровідно-каналізаційного господарства нині перебуває в кризовому екологічному стані з таких причин:
— водопровідні мережі не мають внутрішнього антикорозійного покриття;
— понад 17% води не відповідають вимогам стандарту;
— не мають централізованих систем каналізації;
— промислові підприємства скидають у водойми шкідливі речовини.
6. Промислові відходи.
Багаторічна енергетично-сировинна спеціалізація поклала Україну в число країн з найбільшими високими абсолютними обсягами утворення відходів.
Недостатні норми адміністративної та кримінальної відповідальності за порушення правил збирання, зберігання, транспортування промислових відходів.
Існуючи рівень утилізації відходів вторинних ресурсів не впливає на поліпшення стану довкілля.
7. Військова діяльність та конверсія військово-промислового комплексу.
Геополітичне розташування України на Європейському континенті історично зумовило роль і місце її території, а також військово-економічного потенціалу в проектах і програмах реалізації військових доктрин.
Щоденна військова діяльність негативно впливає на довкілля. Екологічний стан може погіршитися у ході проведення широкомасштабної військової реформи, ліквідації ракетно-ядерної зброї та хімічної зброї.
8. Водні ресурси та екосистеми.
Основні джерела прісної води на території України — стоки річок Дніпра, Дністра, Пд. Бугу, Сіверського Дінця, Дунаю. З метою забезпечення населення та народного господарства необхідною кількістю води в Україні з збудовано 1087 водосховищ. Для екосистем водних об'єктів України властиві елементи екологічного та метаболічного регресу.
До основних забруднюючих речовин належать нафтопродукти, феноли, важкі метали.
Основними причинами забруднення вод України є:
— скид неочищених та не досить очищених комунально-побутових і промислових стічних вод у водні об'єкти;
— надходження до водних об'єктів забруднюючих речовин;
— ерозія ґрунтів на водозабірній площі.
Значної шкоди екосистемі Дніпра поряд з щорічним забрудненням басейну органічними речовинами, завдає забруднення біогенними речовинами. Екологічне оздоровлення басейну Дніпра є одним з найважливіших пріоритетів державної політики у галузі охорони та відтворення водних ресурсів.--PAGE_BREAK--
9. Земельні ресурси.
Сучасне використання земельних ресурсів України не відповідає вимогам раціонального природокористування. Порушено екологічно допустимі співвідношення площ ріллі, природих кормових угідь, що негативно впливає на стійкість агроландшафту.
Значної екологічної шкоди земельні ресурси зазнають через забруднення ґрунтів викидами промисловості та використання засобів хімізації. Ситуація з забрудненням території ускладнилася після аварії на Чорнобильській АЕС.
10. Корисні копалини.
Мінерально-сировинна база є основою виробництва понад 90% продукції важкої промисловості. На частку мінерально-сировинного комплексу припадає третина виробничих фондів.
Нерозв'язаною є проблема геологічного вивчення і використання техногенних родовищ корисних копалин.
Тема: «Про комплексну програму поводження з радіоактивними відходами».
1. Загальні положення.
Цю програму розроблено відповідно до Закону України «Про поводження з радіоактивними відходами» (255/95-ВР) на 1999-2001 роки та на період до 2005 року.
Мета програми — забезпечення реалізації державної політики у сфері поводження з РАВ, основними напрямами якої є:
— розроблення нових, та впровадження існуючих технологій поводження з РАВ на всіх технологічних етапах;
— створення і функціонування єдиної державної системи обліку і контролю за переміщенням РАВ;
— науково-технічна та інформаційна підтримка робіт у сфері поводження з РАВ;
— захист життя і здоров'я персоналу, який працює з РАВ, та населення від дії існуючого випромінювання; налагодження міжнародного співробітництва у сфері поводження з РАВ;
— впровадження спеціального механізму фінансування робіт у сфері поводження з РАВ.
2. Основними завданнями програми є:
— введення в експлуатацію сховищ комплексу «Вектор», як першої черги Центру переробки та захоронення низько- і середньоактивних РАВ, зони відчуження і зони безумовного (обов'язкового) відселення;
— спорудження центрального підприємства переробки РАВ АЕС.
На АЕС доцільно виконувати такі заходди, щодо поводження з РАВ:
— для рідких відходів — забезпечення збирання і випаровування водних р-нів до отримання кубового залишку, очищення та спалення мастил, виділення та висушування відпрацьованих іонітів, мулів та шлаків, контейнерне зберігання;
— для твердих відходів — забезпечення збирання, сортування за технологічними та радіаційними ознаками, фрагментування довгомірних РАВ, компактування, контейнерне зберігання.
У 1999 — 2005 урядовою політикою передбачається здійснити такі заходи, щодо поводження з РАВ АЕС:
1. проектування, виготовлення та введення в експлуатацію технологічних ліній попередньої переробки твердих та рідких РАВ на Рівненській, Хмельницькій, Чорнобильській, Запорізькій, Південно-Українській АЕС;
2. проектування та введення в експлуатацію сховищ контейнерів з сольовим сплавом;
3. реконструкція сховищ твердих РАВ;
4. будівництво та введення в експлуатацію центрального підприємства переробки РАВ АЕС і багато ін. заходів пов'язаних із захороненням, сортуванням, транспортуванням РАВ.
3. Перетворення об'єкта «Укриття» в екологічно безпечну систему передбачає:
— здійснення комплексу заходів, спрямованих на забезпечення ймовірності реалізації його потенційної небезпеки, з переведенням об'єкта в контрольований стан;
— переробка пиловмісних мас і радіоактивних матеріалів з подальшим видаленням та захороненням у сховища РАВ.
4. Україна має досить потужну уранодобувну та переробну промисловість, яка представлена Східним гірничо-збагачувальним комбінатом, та Придніпровським хімічним заводом, на яких зосереджено значні обсяги РАВ.
За цих умов постає питання створення технології безпечного виробництва на основі маловідходної технології.
Основними принципами поводження з РАВ на підприємствах є:
— мінімізація обсягів РАВ, які складуються на поверхні;
— обов'язкове очищення рідких РАВ;
— визначення та здійснення заходів, щодо гарантованої ізоляції місць захоронення РАВ з обов'язковим довготерміновим моніторингом довкілля;
— реабілітація забруднених територій підприємствами уронадобувної та переробної промисловості.
У 1999-2005 р. передбачається здійснити такі заходи, щодо забезпечення з РАВ на підприємствах уранодобувної та переробної промисловості:
1. розроблення та впровадження маловідходних технологій;
2. розроблення та впровадження технологій очищення рідких РАВ;
3. розроблення концепції виведення з експлуатації об'єктів уранодобувної та переробної промисловості і ін.
Відповідальним за реалізацію цих заходів визначено Міненерго.
Об'єктами утворення та місцями зосередження РАВ чорнобильського походження є:
-спеціально обладнані пункти захоронення РАВ;
— пункти спеціального оброблення транспортних засобів;
Головним завданням, щодо поводження з РАВ чорнобильського походження є мінімізація їх шкідливого впливу на довкілля.
Основним завданням поводження з РАВ на державних міжобласних спеціалізованих комбінатах об'єднання «Радон» є:
— забезпечення збирання і зберігання РАВ і зведення до мінімуму ймовірності негативного впливу захоронених РАВ та тих, що тимчасово зберігаються на довкіллі.
Передбачається здійснити ряд заходів, щодо реконструкції та переобладнання станцій дезактивації та пунктів захоронення РАВ, створення і впровадження в експлуатацію та встановлення серійного виробництва контейнерів для зберігання РАВ, обстеження і приведення в екологічно безпечний стан сховищ РАВ Міноборони.
Одним з основних завдань державної політики у сфері поводження з РАВ є скорочення термінів тимчасового зберігання РАВ у місцях їх утворення та інтенсифікації їх переробки з наступним зосередженням їх у централізованих сховищах для тривалого або постійного зберігання. На даний час поводження з РАВ в Україні здійснюється на І-му і ІІ-му рівні. Тобто переважні обсяги накопичення РАВ знаходяться на тимчасовому зберіганні в місцях їх утворення.
Остаточному розміщенню у глибоких геологічних формаціях з метою постійного зберігання підлягають довгоіснуючі високо- і середньоактивні РАВ, а саме:
— РАВ підприємств енергетичної галузі;
— РАВ, що утворились внаслідок Чорнобильської катастрофи та тимчасово локалізовані в зоні відчуження паливомісні матеріали об'єкта «Укриття»;
— РАВ об'єктів Міноборони.
До основних питань з розміщення РАВ у глибоких геологічних сховищах належить:
проектування підземної лабораторії, спорудження і введення в дію центрального геологічного сховища РАВ.
Міжнародне співробітництво у сфері поводження з РАВ, що здійснюється відповідно до норм міжнародного права і на основі обміну досвідом з іншими державами, які спрямовані на забезпечення:
— експорту і імпорту технологій у сфері поводження з РАВ;
— виконання спільних програм і науково-дослідних робіт;
— сповіщення населення у разі виникнення радіаційної та ядерної небезпеки.
Економічне забезпечення даної програми здійснюється спеціальним державним фондом з поводження з РАВ та з державного бюджету.
Тема: Про Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвекції ООН про зміну клімату.
З метою забезпечення організації розроблення та координації впровадження національної стратегії та національного плану дії з виконання зобов'язань України відповідно до Рамкової конвекції ООН про зміну клімату та Кіотського Протоколу до неї Кабінет Міністрів України постановляє:
1. Створити Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвекції ООН про зміну клімату (995-044) у складі згідно з додатком.
2. Затвердити Положення про Міжвідомчу комісію із забезпечення виконання Рамкової конвекції ООН про зміну клімату.
Положення
Про міжвідомчу комісію із забезпечення виконання
Рамкової конвекції ООН про зміну клімату
1. Міжвідомча комісія із забезпечення виконання Рамкової конвекції ООН про зміну клімату (995-044) (далі — Комісія) утворюється з метою організації розроблення та координації впровадження національної стратегії та національного плану дії з виконання зобов'язань України відповідно до Рамкової конвекції ООН про зміну клімату (далі — Рамкова конвекція ООН) та Кіотського протоколу до неї. продолжение
--PAGE_BREAK--
2. Комісія у своїй діяльності керується Конституцією України (254К/96-ВР), законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, а також цим Положенням, рішенням Конференції Сторін Рамкової конвекції ООН про зміну клімату.
3. Комісія взаємодіє з відповідними комітетами Верховної Ради України. Міністерствами, іншими центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами та організаціями.
4. Основними завданнями Комісії є:
— організація розроблення національної стратегії та національного плану дії з виконання зобов'язань України відповідно до Рамкової Конвекції ООН та Кіотського протоколу до неї;
— координація діяльності Міністерств, інших центральних та місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій з питань впровадження національного плану дій з виконання зобов'язань України відповідно до Рамкової конвекції ООН та Кіотського протоколу до неї.
— розроблення пропозицій щодо впровадження передбачених Кіотським протоколом механізмів виконання зобов'язань;
— організація підготовки національного кадастру антропогенних викидів із джерел і адсорбції поглиначами усіх парникових газів, які не регулюються зазначеним Монреальським протоколом, та сприяння адекватній адаптації до зміни клімату;
— розгляд матеріалів щодо Рамкової Конвекції ООН та Кіотського протоколу до неї, які надходять від урядів інших країн, Глобального екологічного фонду, Світового банку, інших міжнародних організацій та підготовка на їх основі відповідних пропозицій.
Про Положення про Комітет водного господарства України.
1. Затвердити Положення про Комітет водного господарства України.
2. Установити, що Комітет водного господарства України є правонаступником Державного комітету України по водному господарству.
1. Комітет водного господарства України (Укрводгосп) є центральним органом виконавчої влади. Він забезпечує і сприяє розвитку водного господарства та меліорації земель, задоволення потреб населення і галузей економіки України у водних ресурсах.
2. У своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, а також цим Положенням. У межах своїх повноважень організовує виконання актів законодавства, і систематично контролює їх реалізацію.
* Діяльність Укрводгоспу контролюється Кабінетом Міністрів України через Міністерство охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України.
3. Основні завдання Укрводгоспу є:
* Проводити державну політику так, щоб сприяти розвитку водного господарства та меліорації земель. Впроваджувати досягнення науки, техніки, нових технологій, передового досвіду роботи.
Розроблювати програми використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.
Забезпечити потреби населення і галузі економіки України у водних ресурсах.
Здійснювати заходи по попередженню і ліквідації наслідків шкідливої дії вод, в т.ч. протипаводковий захист населених пунктів та земель.
4. Укрводгосп відповідно до покладених на нього завдань:
* Бере участь у визначенні напрямків розвитку галузей національної економіки. З врахуванням раціонального використання водних ресурсів, у розробленні державного бюджету України.
Готує пропозиції та бере участь у реалізації політики у сфері виконання робіт і поставок продукції для державних потреб.
* Визначає потреби населення і економіки у водних ресурсах.
* Вносить пропозиції щодо змін умов оподаткування і кредитування підприємств, установ, що належать до сфери його управління.
* Контролює режими роботи водосховищ комплексного призначення, водогосподарських систем і каналів.
* Розробляє довгострокові прогнози водогосподарських балансів і схеми комплексного використання вод та охорони водних ресурсів. З урахуванням галузевих особливостей забезпечує проектування, будівництво і реконструкцію групових і локальних водопроводів, каналізацій. Здійснює заходи щодо поліпшення експлуатації водогосподарських об'єктів комплексного призначення міжгосподарських зрошувальних і осушувальних систем.
* Координує роботу, пов'язану із забезпеченням єдності вимірювань, здійснення метрологічного контролю і нагляду на підприємтвах в установах і організаціях, що належать до сфери його управління.
* Організовує впровадження у галузі досягнень науково-технічного прогресу, винаходів, проводить обмін досвідом роботи з центральними органами виконавчої влади та іноземними організаціями у порядку, передбаченому законодавством, вивчає і використовує світовий досвід для поліпшення стану водного господарства та меліорації земель.
* Бере участь у проведенні державної політики у сфері соціально-трудових відносин і регулювання оплати праці.
* Бере участь у підготовці і укладанні міжнародних договорів України, щодо використання та охорони прикордонних вод, в межах своєї компетенції укладає міжнародні договори України, організовує і контролює їх виконання. Укладає і розриває відповідно до законодавства контракти з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до сфери його управління.
* В межах своїх повноважень вносить пропозиції про приватизацію майна, сприяє розвитку конкуренції. Забезпечує реалізацію державної політики стосовно державної таємниці, контроль за її збереженням у центральному апараті, на підприємствах.
* Розглядає адміністративні правопорушення і в межах своїх повноважень приймає відповідні рішення.
5. Укрводгосп має право:
* Залучати спеціалістів центральних і місцевих органів виконавчої влади підприємств для розгляду питань.
* Представляти Кабінет Міністрів України за його дорученням у міжнародних організаціях та під час укладання міжнародних договорів України.
* Скликати в установленому порядку наради з питань, що належать до його компетенції. Укравогосп взаємодіє з іншими центральними і місцевими органами виконавчої влади.
* Укрводгосп видає накази, організовує і контролює їх виконання. Рішення Укрводгоспу є обов'язковими для виконання центральними і місцевими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, усіх форм власності, громадянами.
* Укрводгосп очолює Голова, якого призначає на посаду та звільняє з посади в установленому порядку Президент України. До складу колегії можуть входити керівники інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, установ, організацій, що належать до сфери управління Укрводгоспо.
Граничну чисельність працівників центрального апарату Укрводгоспу затверджує Кабінет Міністрів України.
Стурктуру центрального апарату Укрводгоспу затверджує Віце-прем'єр-міністр України.
Положення про структурні підрозділи центрального апарату Укрводгоспу затверджує його Голова.
* Укрводгосп є юридичною особою, має самостійний баланс, рахунки в установах банків, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.
Концепція захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій
Забезпечення захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичаних ситуацій, які згідно з класифікацією поділяються за характером на техногенні, природні, воєнні та соціально-політичні, а за рівнем — на загальнодержавні, регіональні, місцеві та об'єктові, є одним з найважливіших завдань держави.
Актуальні проблеми забезпечення природно-техногенної безпеки населення і територій зумовлена тенденціями зростання витрат людей і шкоди територіям, що спричинюються небезпечними природними явищами, промисловими аваріями і катастрофами. Ризики надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру невпинно зростають.
Указ
Президента України
Про Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій
1. Схвалити Концепцію захисту населення і територій у разі загрози та виникнення надзвичайних ситуацій (додається).
2. Кабінету Міністрів України на основі Концепції внести у тримісячний строк на розгляд Верховної Ради України проект закону про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Політичні зміни, значна кількість великих катастроф, що сталися останнім часом на території України, серед яких особливе місце займає Чорнобильська АЕС.
Концепція має визначити загальну мету і завдання у сфері захисту громадян, які перебувають на території України, земельного, водного, повітряного простору в межах держави, об'єктів виробничого і соціального призначення, а також довкілля від надзвичайних ситуацій.
І. Загальні положення та основні принципи захисту населення і територій.
Рівень національної безпеки не може бути достатнім, якщо в загальнодержавному масштабі не буде вирішене завдання захисту населення, об'єктів економіки, національного надбання від надзвичайних ситуацій техногенного, природного або іншого характеру.
Загрози життєво важливим інтересам громадян, держави, суспільства поділяються на зовнішні та внутрішні і виникають під час надзвичайних ситуацій техногенного та природнього характеру та воєнних конфліктів.
ІІ. Основні напрями, мета та завдання захисту населення і територій.
Головною метою захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є забезпечення реалізації державної політики у сфері запобігання і ліквідації їх наслідків, зменшення руйнівних наслідків терористичних актів та воєнних дій.
Основними завданнями захисту населення і територій під час надзвичайних ситуацій є:
— розроблення і реалізація нормативно-правових актів, додержання державних технічних норм та стандартів з питань забезпечення захисту населення і територій від наслідків надзвичайних ситуацій;
— забезпечення готовності органів управління, сил і засобів до дій, призначених для запобігання надзвичайним ситуаціям та реагування на них;
— розроблення та забезпечення заходів щодо запобігання виникненню надзвичайних ситуацій;
— збирання та аналітичне опрацювання інформації про надзвичайні ситуації;
— прогнозування та оцінка соціально-економічних наслідків надзвичайних ситуацій;
— оповіщення населення про загрозу, виникнення надзвичайної ситуації;
— організація захисту населення (персоналу) та надання безкоштовної медичної допомоги;
— проведення рятувальних та інших невідкладних робіт щодо ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій та організація життєзабезпечення постраждалого населення;
— здійснення заходів щодо соціального захисту постраждалого населення;
— розроблення та забезпечення цільових і науково-технічних програм, спрямованих на запобігання надзвичайним ситуація та забезпечення сталого функціонування підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та підпорядкування, а також підвідомчих їм об'єктів виробничого і соціального захисту в разі виникнення надзвичайних ситуацій;
— міжнародне співробітництво у галузі захисту населення від надзвичайних ситуацій.
ІІІ. Основні заходи захисту населення і територій.
З метою захисту населення, зменшення втрат та шкоди економіці в разі виникнення надзвичайних ситуацій має проводитися спеціальний комплекс заходів. Він має такі складові:
Оповіщення та інформування
Спостереження і контроль
Укриття у захисних спорудах
Евакуаційні заходи
Інженерний захист
Медичний захист
Біологічний захист
Радіаційний і хімічний захист.
ІV. Фінансове і матеріальне забезпечення заходів захисту населення і територій.
Фінансувати діяльності постійних органів управління у сфері захисту населення і територій здійснюється за рахунок коштів відповідних бюджетів згідно із законодавством України.
Фінансування цільових програм захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій, забезпечення сталого функціонування підприємств і організацій здійснюється відповідно до законодавства України.
Фінансування заходів щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації проводиться за рахунок коштів організацій, що знаходяться на території розвитку надзвичайної ситуації, бюджетних і позабюджетних коштів Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій, відповідних виконавчих органів рад, страхових фондів та інших джерел,
у тому числі:
— кошти резервного фонду Кабінету Міністрів України;
— запасних державних матеріальних резервів техніки і спеціальних видів майна і ін.