--PAGE_BREAK--Однією з характерних меж японської моделі економічного розвитку є використання національних традицій і особливостей робочої сили. У країні тривалий час пропагувався принцип довічного найму. Крупні компанії, які в змозі побудувати кадрову піраміду і забезпечувати зайнятість, мають великі можливості для здійснення цього принципу на відміну від дрібних і середніх фірм. Абсолютно очевидно, що ні в компаніях, ні в законодавстві немає чітких правил, що встановлюють гарантії найму на все життя. В той же час як працівники, так і адміністрація негласно розглядають тривалу працю пунктом колективного договору. Уряд, прагнучи підтримати зайнятість за допомогою системи субсидій, також має на увазі принцип безперервної багатолітньої роботи на одному місці. Отже, на практиці суть проблеми в порівнянні з іншими країнами зводиться просто до триваліших термінів найму. У 1999р. доля робітників, що звільнилися, складала 16%. Це означало, що протягом трьох років з роботи звільняється половина тих, що працюють. В основному це доводиться на молоді віки. Постійні робітники складають 20—30% робочої сили.
Що стосується державного сектора в економіці, то Центральному уряду належать всього п'ять казенних (унітарних) підприємств (у тому числі Монетний двір і державне лісове господарство), 13 банків, мережа вищих учбових закладів і пайова участь в 73 організаціях, переважно некомерційних. До їх числа належать зайняті фундаментальними науковими дослідженнями інститути і лабораторії, центр науково-технічної інформації, Японський фонд культурного обміну, а також підприємства, що надають допомогу в розробці лісових ресурсів, розвідці нафтових родовищ, розвитку сільського господарства. Є, нарешті, група підприємств, які спеціалізуються на будівництві і в місті автомобільних доріг, мостів, гребель, унікальних інженерних споруд (багатопролітний міст через Внутрішнє море, що сполучає острови Хонсю і Сікоку) [19, 78].
Таким чином, в Японії, як і в США, державний сектор невеликий. У відмінності від країн Західної Європи, він діє не в промисловості, а в галузях інфраструктури. Японія – країна з сильною державною економічною політикою, здійснюваною без прямої участі держави в господарській діяльності; у її арсеналі податково-бюджетні і грошово-кредитні важелі, митно-тарифне регулювання зовнішньої торгівлі, підтримка конкуренції на ринках і регламентація діяльності природних монополістів.
Розділ 2. Зовнішньоекономічна діяльність Японії
2.1 Діяльність Японії на міжнародному ринку Японія – одна із найбільших торгових держав світу. Зовнішньоекономічна діяльність відіграє важливу роль в її економічному розвиткові. 1991 р. на цю країну припадало 6,2% світового імпорту та 9,2% світового експорту. Нетто-актив прямих зарубіжних інвестицій Японії на 1991 р. становив 14,9% загального показника по світу ] [Додаток А, Табл… 3 ].
Загалом економічний розвиток Японії протягом останніх двох десятиріч відзначається поєднанням порівняно уповільнених темпів розвитку з активізацією процесів інтернаціоналізації господарства. При цьому, якщо в 70-ті – на початку 80-х років активізація участі країни в МПП була пов'язана з нарощуванням експортної експансії, то із середини 80-х років Японія перейшла до активного експорту капіталу і швидко стала одним із провідних нетто-кредиторів світового господарства. Чи не найважливіша тенденція в сучасній зовнішньоекономічній діяльності країни полягає в переході її від опори переважно на зовнішню торгівлю до опори переважно на інвестиційну діяльність. Понад два десятиріччя зберігалося і, часом, значно зростало позитивне сальдо платіжного і зовнішньоторгового балансів, постійно росли інвалютні резерви та резерви ліквідності, що вигідно вирізняло Японію серед інших економічно розвинутих країн [3, 173], [Додаток А, Табл… 1,2 ].
Зовнішньоторгова діяльність – життєво важливий елемент господарства Японії. Як видно з табл. 2.1.1, основні статті експорту та імпорту збігаються дуже мало. Країна довозить сировину, напівфабрикати, відсутні види обладнання та хімікатів, товари легкої промисловості, а вивозить винятково промислові товари. При цьому в економічно розвинуті країни, які є основними зовнішньоекономічними партнерами, йдуть переважно високоякісні вироби наукомістких галузей, а в країни, що розвиваються, — масова продукція машинобудування та легкої промисловості.
Таблиця 2.1.1
Структура зовнішньої торгівлі Японії (2006, %)
Галузь виробництва
Експорт
Імпорт
Продовольство
0,5
16,0
Текстиль і текстильна сировина
2,5
0,9
Сировина і паливо
Паливо
Нафта
Руди і металобрухт
Інші сировини
0,3
35,0
22,7
13,0
4,2
7,0
Хімпродукти
5,6
7,4
Машини і обладнання
Автомобілі
Судна
Прилади і оптика
радіоелектроніка
75,7
17,8
2,5
4,0
15,0
18,2
Метали
Сталь і прокат
6,3
3,9
4,0
Продукція інших галузей
9,0
18,5
Всього
100
100
Млн… дол… ФОБ
339649
Японія отримує сировину фактично з усіх кінців світу. Однак сегментація ринку надходження сировини склалася із врахуванням потреб економічної безпеки країни – за невеликими винятками на ринку Японії немає монополістів У поставках окремих видів сировини. Наприклад, нафта, хоч і йде в основному з Південно-Західної Азії, але з різних країн — Об'єднаних Еміратів, Саудівської Аравії, Кувейту, Оману, Ірану та ін., а також з Індонезії, Китаю, Мексики, Малайзії, Брунею й ін.; ліс надходить із США, Росії, Канади, Індонезії, Філіппін, Малайзії; залізна руда — з Австралії, Бразилії, Індії, Чилі, ПАР та ін [3, 180].
У географії сировинної бази Японії склалося декілька секторів. Найбільш важливе місце в поставках сировини займає Південно-Західна Азія, позаяк цей район — головний постачальник нафти для Японії. Важливими сировинними базами є також США та Канада: звідси йдуть вугілля, ліс, пшениця, кукурудза, соя, кольорові метали. Традиційно важлива база – Південно-Східна Азія, з якої надходять ліс, нафта, кольорові метали, продукція тропічного землеробства тощо. Дедалі більш важливого значення набувають Австралія і країни Океанії та країни Латинської Америки. Австралія, окрім традиційних вовни, м'яса та пшениці, дає залізну руду, вугілля, кольорові метали або концентрати їхніх руд. Із Латинської Америки надходить залізна руда й кольорові метали, бавовна та продовольство ] [Додаток А, Табл… 4].
У динаміці структури імпорту помітна тенденція до зростання довозу готової продукції, особливо з нових індустріальних країн Азії. Звідси, наприклад, надходять електронні калькулятори, кольорові телевізори, відеомагнітофони, не кажучи вже про широкий асортимент одягу та взуття. Важливу роль в появі такого імпорту відіграють філіали японських фірм або спільні підприємства, що використовують дешеву робочу силу в країнах Азії [3, 189] ] [Додаток А, Табл… 6 ].
В експорті Японії 98% припадає на готові промислові вироби. За обсягами вивозу ряду товарів Японія займає провідні місця в світі. Наприклад, на неї припадає понад 2/5 лічильної техніки (від міні-калькуляторів на сонячних батарейках до ЕОМ), що надходить на світовий ринок, а також морських суден, мотоциклів та роботів; понад 1/5 продажу автомобілів, сталі, текстильних виробів. Структура експорту під впливом перебудови її промисловості та підвищення у 80-ті роки курсу єни поступово змінюється. Діяльність структурно застарілих виробництв (наприклад, текстильна, швейна, взуттєва промисловість, виробництво побутових електроприладів тощо) переміщується в країни нової індустріалізації чи навіть в економічно розвинуті країни. В експорті самої Японії дедалі більшого значення набуває продукція високих технологій. У географічній структурі експорту теж певні зміни — зростає значення ринків економічно розвинутих країн, особливо Північної Америки та Європи.
У 80-ті роки Японія, яка довгий час була переважно споживачем науково-технічних знань та відкриттів, стала продавати ліцензій, «ноу-хау» та інжинірингових послуг більше, ніж купувати. Розгорнулась вперта боротьба японського науково-промислового комплексу з науково-виробничими системами економічно розвинутих країн. За сумами надходжень від експорту технологій Японія поступається лише США та Великобританії, але загальний баланс торгівлі технологічними знаннями для Японії поки що від'ємний через необхідність великих виплат за раніше закуплені ліцензії (ще на початку 80-х на Японію припадало 15% світового імпорту ліцензій).
На світовому ринку науково-технічних знань і технологій Японія виступає з ліцензіями у галузі радіоелектроніки, електротехніки, автомобіле- та суднобудування, хімії та виробництва нових конструкційних матеріалів, будівництва. Розширення експорту науково-технічних знань та технології розглядається підприємцями й науковими колами країни як засіб вирішення зовнішньоекономічних та зовнішньополітичних проблем [7, 306].
Чимало особливостей внутрішньоекономічного становища Японії в поєднанні з ситуацією у зовнішньоекономічних зв'язках стимулювали вивіз капіталу як життєву необхідність. По-перше, в країні ось уже два десятиріччя акумулювалися великі кошти за рахунок як внутрішніх, так і зовнішніх джерел надходження. Зростання прибутків громадян Японії, в поєднанні з їх великою ощадливістю, дали змогу фізичним особам в країні нагромадити наприкінці 80-х 700 трлн. єн (понад 5,5 трлн. дол. за курсом 1990-го, або близько 7 трлн. дол. за курсом 1993 — 1994 років). Зростали розміри позитивного балансу зовнішньої торгівлі (розміри експорту перевищували затрати на імпорт у 80-ті роки по 90 млрд. дол. щороку, а на початку 90-х тимчасово навіть 100 млрд. дол.). Наприкінці 80-х років, як ми вже зазначили, поліпшилася ситуація з виплатами у торгівлі науково-технічними знаннями та технологією, став позитивним і баланс прибутків від зарубіжних інвестицій, який від 1990 р. перевищує 20 млрд. дол. щорічно.
Все це створило добру базу для проведення Японією активної зовнішньої інвестиційної політики в усіх її формах, тобто в нарощуванні прямих, портфельних та інтелектуальних інвестицій. У 90-ті роки в Японії склалися приблизно рівновеликі обсяги операцій як з прямими, так і з портфельними інвестиціями (за активами, понад 50- 60 млрд. дол. щороку). Але рух капіталів виглядає по-різному. У портфельних інвестиціях (позики, акції, векселі, облігації та інші цінні папери) спостерігаються і потужні зустрічні потоки капіталу. У прямих же інвестиціях різко переважає вивіз капіталу. На порозі 80-90-х років понад 50% прямих інвестицій здійснювалось у вигляді придбання акцій, близько 10% — у вигляді інвестицій в облігаційні позики і лише кілька відсотків — у вигляді прямих інвестицій в основний капітал. Японські корпорації досить активно створюють змішані або спільні підприємства, закуповують підприємства в економічно розвинутих країнах [7, 312].
У галузевій структурі прямого зарубіжного інвестування близько 47% припадає на капіталовкладення в торгівлю та фінансову діяльність, 1/3 інвестицій іде в обробну промисловість, 1/5 частина інвестицій припадає на всі інші галузі діяльності, де приблизно рівнозначними є капіталовкладення в гірничодобувну промисловість, транспорт та сільське господарство. Географія сумарних інвестицій Японії за 1951- 1990 pp. така: 44% припадає на Північну Америку (42% — США), 19% на Європу. На всі країни Азії припадає 16,5% капіталовкладень (з них на шість «далекосхідних тигрів» — 10%), Австралія, Нова Зеландія та ПАР — також важливі об'єкти інвестування.
Головними дійовими особами у сфері міжнародного бізнесу Японії виступають комплексні торгові корпорації (так звані «сого сьося»), комерційні банки та найбільші промислові корпорації. Чільне місце займають "Іто-тю" (група «Дайїті-Кангьо»), «Сумітомо сьодзі» (група «Сумі-томо»), «Марубені» (група «Фуйо»), «Міцуї буссан» (група «Міцуї»), «Міцубісі сьодзі» (група «Міцубісі»), важливу роль відіграють також «Ніссо-Іваї», «Томен», «Нітімен», «Кане-мацу госьо».
Великою силою у зовнішньоторговій і інвестиційній діяльності є японські комерційні банки, сім із яких входить у першу десятку найбільших банків світу.
2.2 Структура зовнішньої торгівлі та фінансів За останніх 50 років обсяг експорту Японії збільшився більш, ніж в 70 разів, його темпи майже в два рази випереджали приріст світового експорту.
У основі успіхів японських компаній на світових ринках лежить конкурентоспроможність продукції, яка формується за рахунок високої якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвиненою системою всебічного і послідовного контролю і управління якістю продукції, яка пов'язана перш за все з характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його здібність до переналаштування і випуску нової продукції, постачання комплектуючих виробів і сировини точно в строк істотно підвищують якість продукції і ефективність роботи підприємств. Зростання рівня автоматизації і роботизації, використання систем контролю за якістю устаткування дозволяють значно покращувати якість товарів, що випускаються. Принцип автономізації виробництва передбачає випуск кінцевого виробу з повним контролем якості і гарантіями без дефектності [7, 341].
Один з методів конкурентної боротьби японських фірм — швидка зміна моделей. Період розробки нової продукції у них коротший, ніж в США.
При всій важливості вказаних вище чинників високої конкурентоспроможності японських товарів на світових ринках слід мати на увазі, що вартість робочої сили в Японії була нижча, ніж в США і низці інших промислово розвинених країн. По оцінках окремих японських дослідницьких організацій, Японія на 1/3 відстає від США по рівню продуктивності праці в оброблювальній промисловості. Розривши в цьому показнику скоротився (1975 р. — 50%), але залишається значним. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивність праці на дрібних і середніх підприємствах значно поступається показникам великих, складаючи 40% від рівня крупних підприємств. Це стримує загальні показники всієї промисловості.
Високий рівень продуктивності праці досягнутий в чорній і кольоровій металургії, хімічній промисловості, де він значно перевищує американські показники. У всіх інших галузях наголошується відставання, навіть в таких, як автомобілебудування і електротехніка, де японські компанії володіють сильною конкурентоспроможністю. Там рівень продуктивності складає 78% і 85% американського.
Японія довгий час займала провідне місце по конкурентоспроможності своїх товарів на світових ринках. В результаті збільшення цін вона опустилася на третє місце в 1993 р. після Сінгапуру і США. Сталося значне зростання вартості робочої сили [7, 355].
У післявоєнний період істотні зміни зазнала структура експорту. До 60-х років переважаюче місце в ній займали споживчі товари: радіоприймачі, телевізори, текстильні вироби. Потім провідні позиції зайняли продукція чорної металургії, судна, автомобілі — понад 60% експорту. У 80-і роки сталося нове зрушення в структурі експорту. При збільшенні долі автомобілів і побутової електротехніки, значно зросла доля продукції загального машинобудування (13,9% і 24,1%), електромашинобудування (9,9 і 25,6%), наукового устаткування оптики (3,7% і 4,5% за 1980—1995рр.).
По окремих видах продукції Японії припадає на частку ваговита частин світового експорту: напівпровідники — 50%, легкові автомобілі — 22%, конторське і телекомунікаційне устаткування — 22,6%, сталь — 17,4%. Перетворення Японії на одного з головних світових експортерів продукції машинобудування і наукоємкої продукції стало підсумком її промислового і науково-технічного розвитку.
Структура імпорту відображає процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність мінеральної бази. Японію відрізняє найнижча серед промислово розвинених країн міра самозабезпеченості| сировиною і паливом країна майже повністю залежить від ввезення багатьох видів мінеральної і сільськогосподарської сировини. По багатьом видам мінеральної сировини вона виступає крупним покупцем на світових ринках. На неї доводиться понад 30% світового імпорту залізняку, понад 19% руд кольорових металів, кам'яного вугілля, бавовни і шерсті [13, 471].
продолжение
--PAGE_BREAK--На перших етапах економічного розвитку Японія випробовувала велику залежність від країн, що розвиваються, — близько половини її експорту і понад 40% імпорту. Південно-східна Азія і країни Персидської затоки до цих пір є головним ринком збуту і постачань енергетичної сировини. Постачання рудної і хімічної сировини в останні десятиліття здійснюються з промислово розвинених країн — Канади, Австралії і Нової Зеландії.
Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв'язків є їх концентрація на США. До теперішнього часу на американському ринку реалізується 29% японського експорту і забезпечується 22% імпорту. У свою чергу на Японію доводиться понад 11% американського експорту, у тому числі майже 20% збуту сільськогосподарській продукції.
Японія виступає основним торгівельним партнером низки країн Східної і Південно-східної Азії. Вона забезпечує Індонезії 37% її експорту і 24% імпорту, для Малайзії — 26% її імпорту і 16% експорту, для Сінгапуру — 21% його імпорту і 17% експорту, для Південної Кореї — 26% її імпорту. Японія є також основним експортним і імпортним ринком КНР (15-16%).
Різниця між експортом і імпортом (сальдо) зросло в 6 разів за 1981—1995 рр. і перевищило 130 млрд. дол. Позитивне сальдо складається зі всіма регіонами, за винятком країн Середнього Сходу і в 90-і роки — з Східною Європою. Торгівельні стосунки з промислово розвиненими країнами супроводяться спалахами торгівельних воєн, тиском на Японію, встановленням «добровільних обмежень» її експорту. Особливо в цьому досягають успіху США.
На долю американської економіки доводиться сьогодні близько 40% всіх зарубіжних капіталовкладень Японії. Це сприяє різних форм виробничої кооперації між фірмами Підтвердженням є вже згаданий приклад|зразок| з|із| чорною металургією США, розвиток якої в даний час|нині| неможливо представити|уявляти| без японських інвестицій і японської технології [13, 479].
Зовнішньоекономічна діяльність сприяла появі в Східній Азії потужного фінансового центру. Токіо не поступається Нью-Йорку і Лондону за об'ємом валютно-біржовими операціями, кількості котируваних на фондовій біржі найменувань коштовних паперів і об'єму купівлі-продажу, але має і слабкі сторони діяльності. У Токіо акредитовано менше 100 іноземних банків, що в чотири рази менше, ніж в Нью-Йорку і Лондоні.
Слабкості Токіо як міжнародного фінансового центру стримують процес зміцнення позицій ієни як міжнародний платіжний засіб. Вона займає невисокі позиції у валютних резервах світу (6,8—8,1% за 1999—2004рр.), майже в два рази поступаючись німецькій марці і у вісім разів долару. Ширше використовується японська грошова одиниця в розрахунках по зовнішній торгівлі. Якщо в 1990 р. менше 1% розрахунків по японському експорту здійснювалося в ієнах, то в 2003 р. — вже 38%. Значне зрушення також сталося в обслуговуванні ієною імпортної торгівлі — 24%. Але дані значні зміни в основному визначалися лише одним районом — Азією, де частка експорту, вираженого в ієнах, піднялася з 39% в 2003 р. до 48% в 2004 р., а доля| імпорту — з 9,2 до 34%.
Необхідність зміцнення міжнародних позицій ієни для японської економіки зростає. Під сильним тиском долара і інших валют курс ієни зростає За 2001—2005 рр. по відношенню до долара він піднявся в 3,6 разу. По оцінках підвищення співвідношення ієна — долар на одну одиницю приводить до заборони ВВП Японії на 0,06%.
За 2000—2006 рр. курс ієни підвищився на 170 одиниць, що все одно, що зниженню ВВП Японії на 10,2% в результаті заборони експорту товарів і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно велику частку національного ринку, чим раніше — 16%.
Розділ 3. Розвиток економічних відносин України і Японії
Кінець 80-х років був ознаменований для японської економіки небаченим підйомом цін на внутрішньому фондовому ринку, ринку нерухомості й інших ринків капіталів, що одержав назву «економіки мильної бульбашки» (bubble economy). Відчуття статку в суспільстві, що з'явилося в результаті цього інфляційного зльоту, підігріло апетит до предметів розкоші і дорогого способу життя, що сприяло збільшенню попиту на різноманітний асортимент дорогих товарів і послуг, багато хто з яких є статтями імпорту. Однак, після підйому процентних ставок у 1991 р. «мильний зліт» змінився на тривалий економічний спад, з якого Японія почала виходити тільки наприкінці ХХ-го сторіччя. Рецесія, що наступила після періоду «мильного злету», викликала в японців ріст споживчої свідомості, що привело до принципових змін у системі збуту й в інших аспектах ділової активності в Японії. Середина 90-х років минулого століття стала найбільше вдалим часом для іноземних підприємців, що вирішили вести справи в Японії. Поряд зі згаданим підвищенням інтересу до споживчих цін — тенденцією, що сприяє ослабленню традиційної орієнтації на персоніфіковані послуги — множилися голоси, що призивали до обмеження втручання держави в економіку, що мало на меті зняття багатьох бар'єрів, які перешкоджали проникненню іноземних компаній на японський ринок [10, 12].
У той же час — починаючи з 80-90-х років — стала виявлятися тенденція до вивозу капіталу за межі країни, у т.ч. у країни Європи. До початку ХХІ-го століття, незважаючи на відсутність стійких тенденцій до зростання національної економіки (а, можливо, і завдяки цьому), відбувається подальше збільшення інтересу японських підприємців до інвестування капіталу в країни Східної Європи і, у т.ч. в Україну, що і стало спостерігатися в останні роки.
Японія дуже далека від нас географічно, але виробами її промисловості заповнена вся Україна, і збільшення обсягів японських інвестицій і розширення сфери співробітництва мало би величезне значення для розвитку вітчизняної економіки.
Зрозуміло, не слід недооцінювати впливу розвитку політичної ситуації в Україні на зміну відношення до нас з боку ділових кіл Японії, що, проте, у цілому має позитивну динаміку, однак темпи позитивних змін у галузі українсько-японських и японо-українських відносин поки що не задовольняють жодну із сторін. Японія хоче розвивати торговельне й інвестиційне співробітництво з Україною, Японія зацікавлена в закупівлі сировини, зокрема, для металургії у України, а також у розвитку торгівлі з Україною й в інвестуванні в розвиток української інфраструктури. Дотепер співробітництву Японії з Україною заважала недостатня поінформованість японських бізнесменів про Україну [15, 224].
Подібну думку розділяють багато японських підприємців, які є учасниками українсько-японських ділових контактів. Беручи участь у семінарі «Економіка України: нові можливості для зміцнення співробітництва» ділові люди з Японії відверто говорили про те, що наш ринок їх дуже цікавить, але на ньому дуже важко працювати.
Починаючи з 1997 року, Україна щорічно отримує технічну допомогу від Уряду Японії в рамках програми «Офіційна Допомога для Розвитку» (ОДР).
ОДР Японії базується на наданні економічної допомоги країнам-реципієнтам за рахунок коштів, які виділяє Уряд Японії, і складається з двох основних компонентів — фінансової допомоги (шляхом надання грантів) і кредитної допомоги. Визначення можливості надання країні кредитної допомоги в рамках ОДР здійснюється на основі статистичних підрахунків Міжнародного банку реконструкції та розвитку щодо ВВП на душу населення — рівень дохідності країни. Кредитна допомога у рамках ОДР Японії передбачає надання довгострокових кредитів під пільгові. Кошти надаються через Японський банк міжнародного співробітництва, як правило, в ієнах на фінансування закупівлі товарів та послуг, необхідних для реалізації кредитних проектів у різноманітних секторах економіки (телекомунікації, транспорт, енергетика, промисловість та ін.) або конкретних підприємств.
Координація залучення в Україну фінансової допомоги в рамках програми ОДР Японії та надання пропозицій Уряду України щодо напрямків її використання покладено на Міністерство економіки України. Перспективні інвестиційні українсько-японські проекти відносяться насамперед до галузі транспорту і енергетики. Українська сторона запропонувала декілька проектів для фінансування в рамках програми ОДР Уряду Японії, які представлені в таблиці 3.1.
Таблиця 3.1
Проекти України, що фінансуються в рамках програми ОДР Японі
№
Назва проекту
Вартість проекту (млн. дол. США)
Японська частка проекту (млн. дол. США.)
Строк кредиту, роки.
Відсоткова ставка,%
1
Проект будівництва мостового переходу через р. Південний Буг у
м. Миколаєві.
200
175
35
2,5
2
Проект реконструкції ТЕЦ ВО «Південний машинобудівний завод»
85
52
40
0,75
3
Проект реконструкції Черкаської ТЕЦ шляхом будівництва ПГУ-100
180
152
40
0,75
4
Проект реконструкції міжнародного аеропорту «Бориспіль»
330
289
30
1,5
5
Багатоцільовий проект очищення стічних вод у м. Кривий Ріг
90
—
40
0,75
Запропоновані Українською стороною проекти склали 885 млн. дол. США, а японська частка в цих проектах – понад 75%. Строк кредитів коливається від 30 до 40 років, а відсоткова ставка є дуже низькою – від 0,75% — 2,5%.
Починаючи з 2007 фінансового року, Урядом Японії запропоновано такі форми співпраці з Україною в галузі культури:
1. Надання культурного гранту для масштабних проектів, які включають в себе реконструкцію будівель, покращання інфраструктури галузі, постачання обладнання тощо (до 2,7 млн. дол. США);
2. Надання гранту загального типу для 5 дитячих лікарень (до $6,5млн.).
У 2007 році уряд Японії виділив гроші на поліпшення медичного устаткування дитячих лікарень у Харківській, Дніпропетровській і Донецькій областях. Це друга фаза проекту поліпшення медичного устаткування дитячих лікарень України. Перша відбулася в 2007 році, коли уряд Японії виділив 3,8 млн. доларів для переобладнання Луганської та Кіровоградської обласних дитячих лікарень.
З часу набуття Україною незалежності основними донорами було виділено понад 4 млрд. дол. США на реалізацію проектів міжнародної технічної допомоги. Українсько-японське технічне та грантове співробітництво здійснюється в рамках Угоди між Урядом України та Урядом Японії про технічне співробітництво та грантову допомогу.
Пріоритетами японської сторони є підтримка економічних реформ, розвиток банківсько-фінансового сектору, реструктуризація промислової політики, розвиток культури та мистецтва, охорона навколишнього природного середовища, охорона здоров’я.
Рис. 3.2. Обсяги міжнародної технічної допомоги Україні від Японії в 2001-2006 роках (млн. дол. США)
Технічна допомога від Японії починаючи з 2001 року має прогресивних характер. У 2001-2005 роках сума допомоги складала менше одного млн. дол. США, однак у 2006 році цей показник кардинально виріс до 6,7 млн., що свідчить про значне посилення взаємодії двох урядів.
Проте, розвиток українсько-японських зв'язків в економічній сфері стримується низкою істотних факторів. Дотепер співробітництву заважала недостатня поінформованість японських бізнесменів про Україну. Одними з найбільш специфічних і значущих факторів є відсутність довіри з боку японського партнера до України як до країни можливих інвестицій, що базуються на сприйнятті японцями реалій нашого громадського життя з погляду оцінки політичної й економічної ситуації в Україні. До стримуючих факторів також відносяться особливості японського бізнесу-етикету і національної психології, фактори культурального характеру, що не мають безпосереднього відношення до оцінки політичних або економічних реалій України [15, 240].
Таким чином співпраця між двома країнами сприятиме прагненню України реалізувати стратегію диверсифікації джерел енергопостачання та впровадити енергозберігаючі технології, а залучення японських інвестицій — розширити транспортні коридори і підвищити роль України, як транзитної держави. Якщо з боку України буде виконано всі вимоги щодо спільних проектів, це стане важливим кроком до майбутньої дружньої співпраці двох держав.
Розглянемо показники взаємовідносин України і Японії. Основними предметами експорту Японії в Україну в 2006 році були транспортні засоби (75.5% від загального об’єму), машини та устаткування (8.5%), прилади та апарати (4.8%), електричні машини (3.8%).
Основними предметами імпорту Японії з України в 2006 році були алюміній і вироби з алюмінію (34.3%), товари хімічної промисловості (17.6%), чорні метали (14.4%), молоко та молочні продукти (12.8%).
1. Торгівля товарами між Японією та Україною (Лютий 2008 р.)
(мільйонів доларів США)
1997
1998
1999
2000
2001
2002
2003 2004
2005
2006
11 місяців 2007 Товарообіг
242.8
171.3
158.1
167.5
231.9
267.2
465.6
522.2
630.2
947.2
1329.6
Баланс (Я)
57.2
56.4
39.2
30.6
97.5
101.9
289.8
321.8
466.2
750.0
1169.0
Експорт (ЯÞУ)
150.0
113.8
98.7
99.1
164.7
184.5
377.7
422.0
548.2
848.6
1249.3
Імпорт (УÞЯ)
92.8
57.5
59.5
68.4
67.2
82.7
87.9
100.2
82.0
98.6
80.3
2. Японські інвестиції в Україні
(мільйонів доларів США)
України реєструє походження інвестицій за розташуванням материнської компанії. Оскільки багато японських компаній здійснюють свою інвестиційну діяльність через свої офіси, що розташовані в Європі, тому багато інвестицій з японським капіталом реєструється як європейські, наприклад як у випадку з компанією Japan Tobacco International Ukraine, материнська компанія якої розташована в Швейцарії і яка інвестувала понад 50 млн. доларів США в тютюнову фабрику в м. Кременчук. Таким чином, реальний обсяг японських інвестицій в Україні може бути набагато більшим.
3. Кількість японських громадян та компаній в Україні
Під терміном “Компанії” розуміються філії, відділення, спільні підприємства, представництва та інш. японських компаній, які здійснюють свою діяльність в Україні. Станом на січень 2007 року в Україні проживали та здійснювали свою діяльність 24 японських бізнесмени (13 бізнесменів станом на січень 2006 року).
4. Нещодавні основні приклади японсько-українських відносин
продолжение
--PAGE_BREAK--