Зміст ВСТУП.
Останнє десятиріччя двадцятого століття позначене докорінними змінами, що вже відбулися і нині відбуваються в країнах Східної Європи. Не обійшли ці зміни і незалежні країни, що утворилися на руїнах колишнього Радянського Союзу.
Формування у посттоталітарних країнах ринкової економіки змінило ставлення в них до іноземних інвестицій. І це цілком зрозуміло. Адже без них не вдається подолати глибоку економічну та фінансову кризу.
З формуванням ринкової економіки і докорінною перебудовою системи зовнішньоекономічних зв'язків у країнах Східної Європи та колишнього Радянського Союзу розвиваються нові форми інвестиційної діяльності.
Однією з таких форм залучення іноземних інвестицій в економіку України є створення вільних економічних зон, під якими розуміються певні території, на яких встановлюються і діють спеціальні правові режими економічної діяльності. Вільні економічні зони є особливо привабливими для іноземних інвесторів з огляду на пільгові умови розміщення капіталу.
На Україні концептуальні програми вільних економічних зон розробляються давно, але практичне їх втілення відбувається мляво.
Для України необхідність створенню вільних економічних зон обумовлена:
— вичерпністю преференційного режиму для українсько-зарубіжних підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних інвесторів в цілому, відсутністю прямої кореляції між посиленням стимулюючих заходів та масштабами і, особливо, результативністю іноземної діяльності;
— негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні;
— наявністю першочергових і критично важливих національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій.
Все це а також новинка у нашій країні даної теми і спонукали мене у виборі теми дипломної роботи. Для написання цієї роботи використовувалися законодавча база створення вільних економічних зон в Україні, вітчизняні та іноземні видання. ОСНОВНА ЧАСТИНА Розділ І. Міжнародний досвід створення та функціонування БЕЗ. § 1. Загальні положення.
Зростання кількості вільних економічних зон (у роботі також буде використовуватися скорочення — БЕЗ) -також відомих, як вільні зони, експортні промислові зони, спеціальні економічні зони, або зони зовнішньої торгівлі тощо — є, мабуть, одним з найбільш значних організаційних нововведень, що поширилися на світовій економічній арені за останні три десятиріччя.
Саме на протязі останніх десяти років вільні економічні зони одержали найбільший розвиток На даний час у світі налічується близько 1000 зон різних типів, які вже у 1981 р здійснювали близько 10 % світової торгівлі, а в період між 1985 — 1990 р р — приблизно 20 %
На початок 1989 року у країнах, що розвиваються, функціонувало більш як 200 вільних економічних зон, понад 100 створювалося і принаймні 50 планувалося створити Загальна зайнятість у більш як 200 діючих вільних економічних зонах перевищувала 1 5 мільйона осіб.
Для уніфікації всіх термінів, які перелічені у табл. № 1, у даній роботі буде використовуватися термін «вільна економічна зона» (за винятком прямого посилання на даний вид зони).
Що стосується проблеми термінології, то необхідно відмітити, що в українському законодавстві найчастіше використовується термін «спеціальна (вільна) економічна зона» У світовій практиці більше використовується поняття «вільна зона», яка є складовою того, що прийнято називати «вільною економічною зоною». Це зумовлено тим, що класичні моделі вільних зон, що застосовуються в деяких країнах світу, відповідають потребам цих країн лише частково, Вони концептуально потребують коригування і підпорядкування діяльності «зон» рішенню не тільки зовнішньоекономічних, але і загальногосподарських завдань цих країн.
У Таблиці 1. наведені терміни, які найбільш використовуються у світовій практиці.
Таблиця 1.
Група 1.
Торгові зони
Група 2.
Експортні зони
Група 3.
Переробні
зони
Група 4.
Зони активізації
торгівлі
Група 5.
Основні
типи
1
Митна зона
2
Безмитна
експортна зона
3
Експортна
переробна
вільна зона
4
Зона
стимулювання
інвестицій
5
Вільна зона
Безмитна зона
Експортна
вільна зона
Експортна
переробна
зона
Зона спільних
підприємств
Вільний порт
Зона вільної
торгівлі
Експортна
переробна
вільна зона
Вільна
експортна
переробна
зона
Технологічна зона
Маquiladora
(експортно-промисловий
режим)
Безподаткова торгівельна зона
Експортна переробна зона
Вільна виробнича зона
Спеціальна економічна зона
Вільна безподаткова зона
Вільна
експортна
переробна зона
Промислово-переробна
зона
Зона спільного
підприємництва
Експортний
промисловий
режим
Промислова
вільна зона
Міжнародні зони
послуг
--PAGE_BREAK--
Для того, щоб перейти до висвітлення теоретичних питань створення та функціонування вільних економічних зон, необхідно визначитись, що ж таке вільна економічна зона:
Вільна економічна зона — територіальне обмежений простір, в якому промислова та/або комерційна діяльність користується особливим режимом оподаткування, який повинен бути пільговим або зовсім відсутнім. Сукупність особливостей, які звичайно перешкоджають економічному розвитку таким чином усуваються завдяки механізму стягнення податків та мита. Це також стосується адміністративних регламентацій та процедур ввезення товарів до даної країни та вивезення товарів з неї, умов розміщення іноземних інвесторів та механізму оподаткування щодо інвесторів і вигоди одержаної виконавцями.
Вільні економічні зони є політичними інструментами, які призначені для сприяння розвитку міжнародної торгівлі і промисловості. Тому, напевно, логічно чекати, що вільні економічні зони розвиваються і є певні позитивні результати від їх діяльності, коли йде процес розширення світової торгівлі і коли вільні економічні зони розміщуються у портах, аеропортах, залізничних вузлах, або на міжнародних торгівельних маршрутах.
Також необхідно відмітити, що при збереженні у доцільних межах експортної орієнтованості для країн з економікою перехідного періоду, вони в той же час призвані:
— працювати на внутрішній ринок країни, що сприяє насиченню його новітньою технологією і високоякісними товарами;
— бути центрами освоєння та розповсюдження закордонного управлінського досвіду, полігоном для перевірки нових форм господарювання;
— повинні створюватися не анклавно, а як її невід'ємна частина і передбачати благоприємний режим не тільки для іноземних, але й для національних підприємств.
БЕЗ можуть розміщуватися не тільки у прикордонних, але і у внутрішніх районах країни і іноді сягати значних територіальних розмірів. Їхня конфігурація і кордони визначаються виходячи з економічної доцільності, а територія залишається частиною суверенної території країни. В зоні діє національне законодавство, вилучення і зміни до нього можуть стосуватися тільки господарських і соціальних питань, які фіксуються в законодавчому акті щодо створення БЕЗ.
.Якщо порівнювати регіони, де вільні економічні регіони найбільш розповсюджені та така форма успішно працює, то необхідно перш за все назвати Азіатсько-тихоокеанський регіон. Також розповсюдження концепції вільних економічних зон характерно для Африканського регіону. Кількість країн Європейського регіону, які мають вільні економічні зони мала.
Відлік світової практики створення особливих економічних зон починається ще з часів фінікійців, коли країни, які зацікавлені у розширенні світової торгівлі ( ці зони почали створюватися у сфері зовнішніх для країни зв'язків), почали «огороджувати» території, вільні від традиційних податків та мит. Американські економісти М. Фраз'є та Р Рей розрізнюють три основні стадії в еволюції ВЕЗ :
1) складські і транзитні зони;
2) промислові вільні (експортно-виробничі) зони;
3) комплексні зони вільного підприємництва (вільні порти, спеціальні економічні зони і зони обробки інформації).
Зони спочатку відрізнялися своєрідною комерційною «екстериторіальністю»: безмитним ввезенням та вивезенням (крім товарів, призначених для вживання в тій же країні), полегшенням у використанні різного виду зручностей — для складування, упакування тощо.
Розвиток концепції сучасних експортно-орієнтованих зон за останні 20 років являється ілюстрацією того, як під впливом різних факторів початкова концепція була перетворена у різних країнах, в зв'язку з пристосуванням її до умов національних економік різних країн. В зв'язку з цим необхідно відмітити деякі нові аспекти:
1. Привілеї та переваги зон, замість того, щоб бути сконцентрованими на чітко визначеному просторі, були розповсюджені на інші підприємства (місцеві та ті, що належать іноземцям), які діють у різних частинах країни. Передбачалось, що привілеї та переваги (наприклад валютний режим, податкові пільги тощо) будуть мати такий ж позитивний вплив на експорт та імпорт по всій країні, як це мало місце в рамках спочатку створеної зони.
2. Експортно-орієнтовані зони почали також виконувати функції сприяння імпорту (як приклад вільна зона Манаус у Бразилії, яка на даний час працює для задоволення потреб внутрішнього ринку).
3. Закріплення місцевих підприємств у експортно-орієнтованих зонах. У деяких країнах участь місцевих підприємств або фірм і місцевого капіталу (наприклад в Індії) досить значна.
4. Новація більш характерна для Китаю — поява та розповсюдження такої точки зору, що зонами повинні бути великі території, а не невеликі промислові анклави. Цей підхід ілюструє термін «спеціальна економічна зона, який використовується у цій країні». Подібні зони спочатку були задумані як великі території, в деяких випадках це були цілі провінції, такі як, наприклад, зона острова Хайнань. Деякі країни намагаються розширити свої експортні зони до таких меж, що вся країна стає однією великою зоною (наприклад Шрі-Ланка, Маврикій).
5. Тенденція, яка поки що формується — перетворення класичних промислових експортно-орієнтованих зон у зони, які спеціалізуються на наданні послуг. § 2. Різні форми вільних економічних зон.
В зв'язку з тим, що об'єм роботи не дозволяє більш детально зупинитися на кожному з вказаних у табл. №1 типі вільних економічних зон, ми розглянемо лише основні з тих, які найбільш використовуються у світі. На деяких ми зупинимось більш детальніше, зокрема таких як банківські зони та ін.
1) Вільний порт (порто-франко) і вільна торгова зона.
Ці дві форми є найбільш поширеними.
Вільна торгівельна зона(далі «ВТЗ») — це обмежений простір, на якому дозволена безперешкодна торгівля з іншими країнами світу. Товари можуть ввозитися в зону і вивозитися з неї без митного контролю, можуть зберігатися на протязі різних періодів — від 15 днів до одного року без стягнення податків, чекаючи, наприклад, можливості надходження на ринок даної країни.
Як правило, «ВТЗ» користуються фірми, дальність яких пов'язана з імпортними і експортними поставками.
Вільний порт (порто-франко)займає найбільший простір та має найширше застосування. Він може включати у свою структуру «ВТЗ» і охоплювати ціле місто. Крім переміщення, поміщення вантажу на склад та комерційної діяльності, товари можуть видозмінюватися, вироблятися та збиратися у середині цього простору.
Магазини, що знаходяться поза митним контролем «д'юти-фрі шоп» є розширенням поняття «ВТЗ» і розташовуються в портах та аеропортах. Туристи можуть придбати в них певні товари, які не обкладаються податком.
2) Вільні промислові зони експорту.
Визначення, запропоноване конференцією ООН з питань торгівлі і розвитку, таке.
«вільна промислова зона експорта»(далі ВПЗЕ) є відносно недавно виниклою різновидністю форми «ВТЗ» і являє широко розповсюджену форму, яка відповідає певній локалізації, і як правило, розташована всередині порта або примикає до нього, що належить і відноситься до тієї частини, в якій торгівля з іншими країнами світу дозволена без обмежень
Товари можуть ввозитися і вивозитися в/з ВПЗЕ без будь-якого митного контролю Вони можуть перебувати на складах магазинів на протязі різних періодів і при необхідності перепаковуватися.
Цінності, що надходять із ВПЗЕ до країни-власника підлягають митному обкладенню згідно з діючими правилами.
ВПЗЕ дають можливість більш специфічного використання споруд та послуг з точки зору виробничої діяльності, — такої, наприклад, як переробка імпортованої сировини і проміжних послуг в кінцеві продукти, призначені, як правило, для експорту, а також і для внутрішнього ринку, які обкладаються у даному випадку передбаченими митними платежами.
ВПЗЕ утворює таким чином промислову зону, розташовану фізично та/або адміністративне поза митними бар'єрами і орієнтовану на виробництво в плані експорту.
Сприятливі умови, які вона забезпечує, носять демонстративний характер, щоб залучити інвесторів і створити зручності для їх розташування. Подібно до традиційних вільних зон (вільні торгівельні зони і порто-франко) вільні промислові зони експорту надають фірмам, які займаються імпортними та експортними операціями велику різноманітність заходів, пов'язаних, головним чином, з оподаткуванням.
3) Вільні зони, які звуться виробничими-категорія, яка входить до категорії вільних промислових зон експорту, одержали недавно такі різновиди
1. Вільні зони експорту, в яких виробництво орієнтується на експорт;
2 Вільні зони імпорту, які націлені на виробництво на території країни-власника, але зовнішніми інвесторами, товарів, потреба в яких існує на внутрішньому ринку;
3. Підприємницькі зони, які мають на меті залучення інвесторів в міста або регіони, що знаходяться в занепаді або з метою їх розвитку;
4. Технологічні вільні зони, призначені для здійснення виробництва, що основується на передових технологіях.
4) Нова форма: вільні банківські зони.
Концепція вільної економічної зони знайшла застосування не тільки в промисловому і комерційному секторі фінансова система також має у своєму розпорядженні вільні зони.
Вільна банківська зона або офшорна (оff-chore) банківська зона — це географічний простір, в якому будь-які банки вільно здійснюють свою діяльність, але при виконанні двох умов: по-перше — вони повинні працювати лише з іноземною валютою, іншими словами, з валютою, яка мається в розпорядженні банка за кордоном, по-друге — повинні мати відносини тільки з тими хто не проживає у даній місцевості.
У більшості вільних банківських зон, відсутній податок з обороту, податок на комісійні або податок з капіталу. Податок на прибуток в більшості існуючих зон нижче ніж в країні походження. Банки таким чином сплачують меншу кількість податків. продолжение
--PAGE_BREAK--
Перевага, пов'язана з оподаткуванням, міститься у тому, що вільні банківські зони пропонують найбільш цікаве оподаткування процентів. Банки не здійснюють відрахування у першооснові на проценти вкладів і, відповідно, являються особливо конкурентоспроможними в цій області.
Відсутність регламентації грошових курсів дозволяє банкам, представленим у вільній банківській зоні, вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами і обирати вирахування вексельних курсів, які вони мають намір здійснювати.
В вільних економічних зонах відсутні обов'язкові резерви або прикриття кредиту. Банки, що здійснюють свою діяльність в таких зонах, можуть таким чином підвищувати свою конкурентоспроможність по відношенню до інших банків, що стосується збору внесків та збільшення кредитів.
Дотація_в капітал скорочена до мінімуму. Фінансові заклади можуть таким чином заморожувати мінімальну частину капіталу, збільшуючи тим самим сферу їх діяльності. Запаси власних фондів і ліквідність досить незначна (за винятком Гон-Конгу).
Географічні переваги — цей фактор дуже часто е вирішальним при виборі комерційним банком вільної банківської зони. Гон-Конг, Сінгапур і Бахрейн крім фіскальних і структурних переваг, мають вигоду і з місця свого розташування. Гон-Конг і Сінгапур забезпечують доступ до товарів з Далекосхідної Азії, Бахрейн — для Середнього Сходу.
Географічне розташування України, що знаходиться на кордоні Західної Європи, але за рамками ЄЕС, має у даному випадку, певні переваги.
Вільні банківські зони пропонують банкам підтримку ринку на протязі 24 годин на добу, для керування їх ресурсами у валюті. Крім того, у їх розпорядженні часто знаходиться ультрасучасна інфраструктура:
телекомунікаційні мережі, нерухоме спорядження та готелі, сполучення з міжнародними аеропортами.
Вигоду дістають не тільки банки, а й країна, на території якої розташовується вільна банківська зона.
Значні витрати на створення інфраструктури компенсуються витратами зарубіжних банків на їх функціонування Банки сплачують платню службовцям і несуть місцеві витрати. Таким чином прибутки країни-власника багато в чому залежать від структури персоналу. Якщо персонал складається головним чином із іноземців, національна економіка дістає з вільної зони незначну вигоду, в протилежному випадку вигода може бути досить істотною для країни, в якій розташовується зона.
Необхідно відзначити, що у ряді країн доля, пов'язана з витратами банків off-chore, у валовому національному продукті досягає 10% і по своєму значенню часто буває джерелом прибутків номер два, поступаючись лише туристичній діяльності. Оподаткування, навіть мінімальне, дозволяє країні мати вигоду від перебування банків на її території.
Але все буде залежати від статусу вільної банківської зони. Заінтересованість банків буде незначною, якщо їх існування буде залежати від коливання податків і місцевих регламентуючих правил. Очевидно, що банки легко можуть змінити місце реєстрації, якщо попередні умови буде скасовано.
Основні вільні банківські зони:
Гон-Конг е одною із вільних банківських зон, яка становить найбільший інтерес.
140 банків (в тому числі — 96 іноземних), 1550 бюро, 400 фінансових закладів, 4 біржі, сприятливі фіскальні, фінансові і юридичні умови та відсутність Центрального банку — все це характеризує цю фінансову зону, яка займає 3 місце у світі. Цілковита свобода грошових курсів переважає у Гон-Конгу, незважаючи на те, що він належить до «стерлінгової зони». Будь-які гроші можуть обмінюватися на американські долари або на іншу валюту. Місцева валюта (гонконгівський долар) випускається двома фінансовими закладами, які знаходяться у місцевому володінні. Її курс залежить від залишкових сум в стерлінгах, що знаходяться у контрольному бюро.
У Сінгапурі розташовано більш як 220 банків. Їх основна діяльність пов'язана з емісією грошей і фінансуванням міжнародної торгівлі. Кредитні операції і документальні режими, пов'язані з міжнародною торгівлею і портовою торгівлею є традиційними видами діяльності банків.
Банкам видаються 2 види ліцензій.
1) Повні ліцензії, які дозволяють займатися усіма видами банківських операцій без будь якого обмеження.
2) Обмежені ліцензії, введені у 1970р. які призначені для захисту місцевих банків від сильної конкуренції з боку зарубіжних щодо скупки сінгапурських доларів.
Острів Бахрейн став вільною банківською зоною з часів першої нафтової кризи. Значний потік нафтодоларів, які знаходилися у даному регіоні, був причиною привернення сюди численних банків. Після невдалих спроб заснуватися у Саудівській Аравії, Кувейті та в Абу Дабі, міжнародні банки зупинили свій вибір на Бахрейні в якості вільної банківської зони. На протязі 5-6 років більш як 60 з них розташувалися у Бахрейні у вигляді Off-shore Banking Unit (Obu).
5) Зони зовнішньої торгівлі
Зони зовнішньої торгівлі (ЗЗТ) розповсюджені у США. Вони розташовуються на їхній території, але юридичне знаходяться зовні їхнього митного простору. Це відносно нова версія вільних торгівельних зон вважається американськими фахівцями як один з механізмів зниження митних платежів і стимулювання зовнішньоторговельної діяльності.
Компанії, які діють у ЗЗТ, можуть відстрочити сплату зазначених платежів (або взагалі уникнути їх), знижувати тарифи на товари, які проходять через територію зазначених зон.
Ці товари можуть закуповуватися для збереження, перепакування, обробки тощо. Вони не виступають об'єктами формального митного контролю, однак у випадку доставляння із зони на митну територію США, вони підлягають проходженню митного оформлення на загальних засадах. Рух товарів через ЗЗТ може відбуватися у різних напрямках — одні товари імпортуються у зону і потім переправляються у третю країну або у США. Другі — вітчизняного виробництва — направляються у зону для їхнього «доведення» до експортної кондиції перед остаточним вивезенням за кордон і т.і.
На даний час основним стимулом створення зон таких типів являється можливість істотного зниження тарифів на комплектуючі вироби, які імпортуються для низки відповідних галузей, зокрема автомобільна промисловість.
Існує 2 основних типи цих зон -
1. GP (general purpose, GP) — зони загального призначення-це зони, які знаходяться під контролем митної служби США і законно функціонують зовні їхнього митного простору. Вони як правило розташовані у районах складування товарів, біля доків, промислових парків і аеропортів. Компанії мають право здійснювати свій бізнес в GP зонах на постійній чи тимчасовій основі. Їхні операції можуть включати і виробництво, яке переважно здійснюється у SP-зонах.
2. SP (special purpose, SP) — субзони спеціального призначення-зони, де окремим компаніям (типово — великим виробникам), які не можуть адаптуватися до умов ірежимуСР, надається можливість приймати участь у зональній програмі.
На даний час у США існує більше 200 таких типів зон і субзон, створення і управління якими належить до компетенції управління ЗЗТ.
6) Зони підприємств.
Зони підприємств — це спеціальні території, на яких діючі підприємства отримують у місцевих або інших державних органів відповідні преференційні права. Вони створюються в економічно депресуючих районах великих міст з високим рівнем безробіття і як правило займають площу у декілька десятків квадратних кілометрів Преференційні права найбільш прийнятні для діяльності венчурних компаній (bisiness ventures) і включають стимули як податкового так і неподаткового характеру. До податкових відносяться — податкові знижки на виробництво, будівництво та торгівлю. До неподаткових — стимули до сфери управління, до стандартів довкілля
Строки дії преференційних прав у більшості зон складає — від 10 до 20 років.
6) Наукові парки.
Наукові парки — це райони з великою концентрацією високотехнологічних підприємств, які розташовані біля великих наукових установ. До необхідних передумов створення наукових парків (НП) відносяться :
— велика кількість інноваційних ідей,
— доступ до джерел венчурного капіталу,
— інфраструктура НДОКР і промисловості;
— відповідні умови життя та відпочинку тощо.
Еволюційною особливістю розвитку НП у США було те, що спочатку вони виникли спонтанно, як наслідки вдалого поєднання низки факторів -географічних, економічних, соціальних і т.і «Спонтанні» в результаті були найбільш ефективними. Це: Кремнієва долина (розташована біля Стендфорського університету (штат Каліфорнія); Дорога № 128 — біля Массачусетського інституту і Гарвардського університету; Дослідницький парк «Трикутник» у Північній Кароліні.
7) Технополіси Японії.
Японська програма «Технополіс» — концепція розвитку міст. Технополіс — це місто і територія, яка примикає до нього, де в органічній єдності розташовуються підприємства, високотехнологічні галузі промисловості, наукові установи, учбові заклади, які готують для технополіса наукові та інженерні кадри, а також житловий сектор з відповідною сучасною виробничою і соціальною інфраструктурою.
Програма «Технополіс» переслідувала такі цілі:
— перерозподіл промисловості з центру на периферію;
переорієнтація промисловості на розвиток науковоємких та енергозберігаючих технологій:
— інтенсифікація наукових досліджень на території всієї країни за рахунок активізації діяльності університетів;
— прискорення інноваційних процесів тощо
З метою залучення приватних корпорацій до технополісів на їхній території передбачались різні заходи кредитного та податкового стимулювання. Наприклад, фірмам, які відносились до галузей «високих технологій» дозволялось списувати в перший рік 30% вартості обладнання і 15% вартості будівель та споруд тощо продолжение
--PAGE_BREAK--§ 3. Юридичні питання створення вільної економічної зони.
Права, привілеї та обов'язки фірм, розташованих у вільних економічних зонах, з одного боку і адміністративна структура зони — з другого, визначаються компетентними органами (парламент, уряд) в кожній із країн.
Як правило, процедура встановлення вільної зони водночас порушує такі аспекти:
митні процедури;
різновидності керування;
системи фінансування і процедури позики;
умови доступу Іноземних фірм;
фіскальні суми заходи заохочення.
Вільні економічні зони, як правило, керуються і очолюються «автономними» або «напівавтономними агентствами», дирекція яких визначається державою. Однак бувають випадки, коли держава довіряє керівництво зоною приватному сектору. Виходячи з цього, можна апріорі припустити, що, сформований з політиків, рівно як і з промисловців комітет, може схвалювати потенційних кандидатів на розташування у вільній економічній зоні.
Також, можливо, що керування зоною буде залежати безпосередньо від міністерства.
В цілому, найбільшого успіху досяглиті зони, де, в більшості випадків, автономія дорадчого керування була найбільш широкою Це стосується зокрема Південної Кореї, в якій влада у зоні щодо прийняття інвестиційних запитів, видачі імпортних та експортних ліцензій, дозволу на будівництво, повернення
фондів і дозволу на перебування для іноземних фізичних осіб належала делегаціям від різних адміністрацій.
Така концентрація влади у руках єдиного і автономного керівництва відповідає теорії, що зветься "єдине бюро" — згідно з якою існує лише один орган для виконання регламентаційних зобов'язань і строк отримання будь-яких дозволів в такому органі значно скорочується.
Існування такої системи єдиного бюро має важливе значення для зарубіжних інвесторів при вирішенні ними питання іх розташування, тому що промисловець не змушений відвідувати значну кількість інстанцій (Міністерство фінансів, праці, планування, торгівлі і навіть у ряді випадків — охорони здоров'я, енергетики, транспорту тощо).
Звільнення підприємств вільної економічної зони від імпортного мита є ефективним стимулюючим засобом, оскільки воно приваблює іноземних інвесторів і звичайно не вимагає додаткових витрат з боку приймаючої країни. Некомплектні імпортоємні галузі, що розміщуються у зонах, у багатьох випадках не з'явилися б у приймаючій країні при відсутності таких зон. Ті фірми, які робили б капіталовкладення на внутрішній тарифній території за умови відсутності вільних економічних зон, найбільш вірогідно, отримали б вигоду від можливості відшкодування імпортного мита або угод про заставу товарів на митниці, які деякою мірою можуть становити альтернативу вільній економічній зоні у випадку, коли доводиться відмовитися від «територіального підходу».
Ефективна система повернення мита передбачає заміщення (без нескінчених відстрочувань) мит, що були виплачені за імпортовані ресурси, які використовуються для виробництва товарів на експорт. Ця компенсація здійснюється після завершення експорту готової продукції, куди було включено імпортовані ресурси. На практиці серйозні проблеми в управлінні системою компенсації мит виникають по відношенню до встановлення коефіцієнтів компенсації мит і особливо розгляду клопотань про повернення мита. Звичайно виробники скаржаться, що розміри коефіцієнтів компенсації мита у багатьох випадках є недостатніми, тобто повертається менше коштів, ніж було заплачено у вигляді мита. Більше того, клопотання про компенсацію мит на митниці вимагають багато часу. Внаслідок невиправданого затягування розгляду клопотань про компенсацію, а значить, і її виплати, фінансові ресурси виробників блокуються на більший період, ніж необхідно. Може бути й так, що інвестори прийматимуть на себе витрати у ході розгляду клопотань. Досвід показує, що в процесі функціонування системи компенсацій такі недоліки буває важко подолати. Застава товарів на митниці та тимчасове безмитне допущення імпорту виробничих ресурсів під банківську гарантію викликає аналогічні проблеми. Їх вирішення звичайно є невиправдано складним, затяжним та дорогим для виробника. Системи дозволу тимчасового безмитного імпорту під банківські гарантії на практиці застосовуються в обмеженому обсязі через підвищення ризику виходу імпортованих товарів на місцевий ринок
Режим вільної економічної зони, що передбачає безмитний імпорт, пропонує інвестору-експортеру деякі переваги у порівнянні з альтернативними можливостями, які використовуються на внутрішніх тарифних територіях. Цей режим ефективніший у оперативному плані, бо при цьому виключаються громіздкі та затяжні адміністративні процедури, характерні для митних пільг, що надаються експортним галузям за межами вільної економічної зони Режим зони також більш ефективний для уникнення цінових збитків. Зокрема, можна уникнути або значно знизити витрати на компенсації неадекватних тарифів, не функціонуючий капітал та ресурси, що витрачені у відповідності з складними адміністративними процедурами.
Видається, що для параметрів, якими характеризується сьогодні економіка, підійде режим, який дозволить концентрувати надання дефіцитної високоякісної інфраструктури і сприятиме використанню відповідних адміністративних можливостей. Пізніше треба буде проявляти більшу гнучкість у наданні іноземним фірмам можливості вибору оптимальних місць для діяльності, що призведе до поширення інвестицій на більші території. Режим, запроваджений у Франції у 1986 році (який на ділі є режимом «підприємницької зони» або вільної економічної зони), поєднується з «спеціальним режимом», який діє з 1969 року, і схожий на описану вище можливість компенсації імпортних мит та угоди про заставу товарів на митниці. Це — чудовий приклад експериментального устрою, що поєднує кращі риси обох систем.
4. Досвід вільних економічних зон.
А.Основні спонукальні заходи, які пропонуються країнами, де розміщується зона:
1 Загальні переваги митної регламентації у різних вільних економічних зонах.
1.1. Надання пільг щодо сплати мита і різного виду податків, а також надання режиму вільної циркуляції товарів, які знаходяться у зоні
1.2 Спрощення адміністративних формальностей — що полегшує транспортування.
1.3. Спрощення регламентаційних формальностей — це стосується як розміщення, так і щоденного функціонування підприємств.
1.4. На товари, які призначені для експорту, не накладається митне забезпечення
1.5. Платежі, що пов'язані із виконанням портових робіт — також менші
Існування у більшості вільних економічних зон великої кількості складів, що мають невисокі тарифи. 2 Фіскальні переваги.
Як правило у вільних економічних зонах вводяться .
2.1. часткове або повне звільнення від податків на прибутки, на протязі певних періодів ( від 2 до 5 років),
2.2. відміна експортних податків та інших податків (зокрема, професійні податки, земельні та інші місцеві та муніципальні податки);
2.3. звільнення від податку на дохід задіяного іноземного персоналу тощо
3. Фінансові переваги
3.1. Деякі країни (такі як Дакар, Південна Корея, острів Маврикія тощо) пропонують найом під пільгові проценти для фірм, які збираються розміститися у зоні.
3.2 Більшість зон припускає, також, необмежений переказ прибутків і відсутність примусових механізмів валютного контролю
4. Інші заходи.
4.1. Іноді країна, де розміщується зона бере на себе частину іммобілізації проекту (як приклад — вартість навчання персоналу частково вираховується з податку на прибуток),
4.2. Також можуть виділятися дотації для виробництва певного виду товару, потреба країни в якому, є дуже високою. § 5. Вільні економічні зони у різних країнах світу.
5.1. Вільні економічні зони у США.
Кількість вільних економічних зон у Сполученнях Штатах Америки почала рости після 1975 року. На даний час їх кількість приблизно більше 200 вільних економічних зон, які в більшості мають спеціалізацію — торгівлю. Також в останні роки — зони підприємств, наукові парки тощо.
Найбільш важливі — Маямі (оборот за рік — 400000000 $), Новий Орлеан (оборот за рік — 200000000 $), і Нью-Йорк (дані відсутні).
5.2. Вільні економічні зони в Латинській Америці.
Країни Латинської Америки прийняли концепцію вільних економічних зон в середині 60-х років. На даний час у цьому регіоні існує близько 52 зони, більша частина яких має спеціалізацію на промисловій діяльності, яка зорієнтована на експорт.
У вільних економічних зонах в Латинській Америці є дві особливості:
— у Мексиці статус вільних економічних зон отримали окремі підприємства, на яких працює приблизно 200 000 чоловік;
— в Бразилії, де існує лише одна зона — Маhaus (яка являється однією з найбільших у світі) — працює 79 000 чоловік.
5.3. Вільні економічні зони в Африці та на Середньому Сході. У цій частині світу є приблизно 25 вільних економічних зон, які перш за
все, зорієнтовані на міжнародні ринки.
Найбільш розвинуті на даний час — це зони Дубая, острова Маврикія та
Дакара. продолжение
--PAGE_BREAK--
5.4. Вільні економічні зони в Азії.
Південно-східна Азія — можна без сумніву назвати світовим центром вільних економічних зон, зокрема такі як тайванські, філіппінські, індонезійські тощо. Це пояснюється існуванням великої кількості переваг, які існують в Південно-Східній Азії: великий ринок робочої сили, місцевий капітал, якісний сервіс і тому інше.
Південно-східна Азія на даний момент перетворюється у новий регіон розвитку вільних економічних зон. В зв'язку з цим можна назвати 2 вільні економічні зони, які діють в Індії: Гланда і Санта Круз.
5.5. Вільні економічні зони в Західній Європі (за виключенням Франції}.
Ситуація в Західній Європі з приводу існування вільних економічних зон наступна:
з одного боку існує «фінансовий і банківський рай», який підтримує політичну і адміністративну ситуацію в так званому «середньовічному » регіоні :
Монако, Сен Мартин, Андорра, Ліхтенштейн, а з іншого боку, порто-франко, які знаходяться практично в усіх країнах Західної Європи і які є фактично вільними складами, на яких є можливість складувати товари, та проводити різні операції з ними поза митним контролем.
Також існують сучасні типи вільних економічних зон, такі як експортно-промислові зони. Начало розвитку таких типів зон покладено зоною аеропорту Шеннон (Ірландія). Основна мета створення таких типів вільних економічних зон — переробка продукції на експорт.
В Великобританії існують вільні склади і підприємницькі зони, які є територіями, де існує режим звільнення від мита і податків, а також митні пільги.
Також необхідно відмітити, ще таку особливість — в Бельгії статус вільних зон мають підприємства, а не зони.
Концепція вільної зони у загальноєвропейському праві складає частину одного із п'яти митних режимів з відстроченням платежів, які дозволяють імпортерам завозити товари на митну територію ЄС без сплати митних платежів.
Юридичне обґрунтування режиму витікає з директиви № 69175/СЄЄ від 4 березня 1969 р
Стаття 1 цієї директиви проголошує, що вільні зони і вільні склади є окремими частками митної території ЄС. Товари, які ввозяться туди і не належать країнам членам ЄС, з точки зору торгово-політичних правил імпорту вважаються такими, що не знаходяться на території ЄС.
Різниця, згідно із загальноєвропейським правом між вільними складами і вільними зонами полягає у двох критеріях, вільні зони можуть займати великі площі, у той час як склади — це тільки приміщення. Крім того, вільні зони можуть бути створені в односторонньому порядку кожною із країн, в той час як створення вільного складу передбачає попередній запит іноземного виконавця.
Проте юридичний режим цих двох понять — однаковий.
Товари, що завозяться на склад або у вільну зону не підлягають обкладенню імпортним митом. Однак, операції в цій зоні — обмежені Дозволені лише операції по навантаженню, розвантаженню, транспортуванню, поміщенню на склад і зберіганню, які не утворюють добавлену вартість товарів
Можливість залучення іноземного оборотного капіталу через різні форми спільних підприємств існує в Угорщині з 1972р, і законодавство поновлювалося кілька разів. Проте розвиток вільних економічних зон є досить новою справою. Уряд вважає прямі інвестиції та розвиток вільних економічних зон перспективним напрямком економічної політики.
Угорщина не дотримується ніяких особливих правил у створенні вільних економічних зон. Однією з причин цього е невеликі розміри країни, друга причина полягає в демонстраційному ефекті окремих зон Основною метою є використання вільних економічних зон для пробудження зацікавленості іноземного партнера у вкладенні капіталу за межами зон Для іноземного партнера зона таким чином є містком до національної економіки, завдяки якому виникає можливість пристосуватись до зовсім відмінної економічної та соціальної системи. Пільгове оподаткування, вільний рух товарів та послуг, а також ліберальні правила щодо переказування прибутків вважаються основними перевагами для іноземних партнерів.
Іноземні інвестори в зонах користуються рядом переваг. Вони мають багато пільг, притаманних для місцевого ринку — таких, як відносно дешева робоча сила та послуги, їм також надається особливий режим, встановлений для іноземного капіталу Правова основа у порівнянні з іншими країнами є досить ліберальною.
Слід зазначити, що іноземна компанія, яка збирається діяти у вільній економічній зоні, повинна придбати в Угорщині певну кількість форинтів, необхідних для її заснування, за тверду валюту Після цього вона має зберігати ці форинтові кошти на рахунку однієї з угорських фінансових установ.
Спільні підприємства у вільній економічній зоні підлягають корпоративному оподаткуванню на основі прибутків за календарний рік. Компанія не зобов'язана робити ніяких інших виплат до державного бюджету. Ставка корпоративного податку складає 40% з прибутку — 3 млн. форинтів і 50% з більших сум. Якщо іноземна частка у первісному капіталі перевищує 1 млн. форинтів, компанії надається додаткова знижка у розмірі 20% Якщо більше
половини реалізованих виробів складає готова продукція, якщо початковий капітал перевищує 25 мли. форинтів і якщо іноземна частка в ньому становить принаймні 30%, компанії надається податкова знижка в розмірі 60% протягом перших п'яти років функціонування і до 40% у наступні роки.
Якщо умови, викладені у попередньому абзаці, мають місце, і якщо компанія веде діяльність, що має особливе значення для економіки Угорщини (згідно із списком, наведеним у Додатку до Закону XXIV від 1988 р.), компанії надається податкова знижка у розмірі 100% прямого майнового податку на перші 5 років діяльності і до 60% у наступні роки. (Важливо відзначити, що ці скидки застосовуються також до спільних підприємств, розташованих на митній території; інакше кажучи, це скидки не лише спеціально для вільних економічних зон).
Існують також знижки для податків з суми дивідендів, що розподіляються серед акціонерів. Якщо частка іноземного партнера у спільному підприємстві становить принаймні 30%, і він діє у сферах, що є особливо важливими для народного господарства, а також реінвестує всі свої прибутки або їх частину, компанія звільняється від сплати цього податку.
Устаткування, яке становить натуральний внесок іноземного партнера, може імпортуватися без стягнення мита. (Це положення стосується також всіх спільних підприємств як у межах зони, так і поза нею).
Адміністративні працівники, директори, члени контрольних рад по нагляду та службовці-іноземці можуть вільно переказувати за кордон 50% своїх доходів після сплати податків у валюті країни їх постійного проживання.
У зоні можуть створюватися компанії, які цілком або частково належать іноземним власником. Інші іноземні особи можуть купувати частку акцій у таких компаніях. Закон XXIV про прямі інвестиції регулює заснування компаній у вільних економічних зонах, придбання частини акцій та діяльність таких компаній.
Для створення компанії потрібен спільний дозвіл з боку Міністерства фінансів та Міністерства торгівлі, який включає в себе також дозвіл від органів валютного контролю. Якщо заяву не відхилено протягом 90 днів з дня подачі, можна вважати, що дозвіл надано. Якщо іноземна частка акцій становить менше 50%, то не вимагається жодного дозволу з боку органів валютного контролю та інших установ.
Митні процедури для вільних економічних зон є значно простішими, ніж порядок, встановлений для інших видів імпорту. Національне управління митного та акцизного контролю (НУМАК), що діє у співробітництві з міністерствами торгівлі, внутрішніх справ та будівництва, а також зв'язку та поштової служби, може на прохання підприємців оголосити територію об'єктом володіння, користування та розпорядження місцевої юридичної особи у вигляді вільної економічної зони. У цьому випадку підприємець буде зобов'язаний звести огорожу по периметру зони висотою принаймні три метри. *
Ніякого мита не сплачуються за імпортовані до зони з-за кордону товари, призначені для складування або переробки. Так само, оборотний капітал, необхідний для функціонування спільного підприємства в зоні, не обкладається митом. Проте компетентні органи місцевого управління можуть зажадати від підприємця у зоні скасування дозволу на складування або розриву угод на оренду з наймачами, які нехтують митними правилами, встановленими для вільних економічних зон.
Відповідно до пункту 5 Спільного наказу Nо. 62/1982 (XI.16.) РМ-КкМ Міністра фінансів та Міністра зовнішньої торгівлі про економічні об'єднання за участю іноземного капіталу, створені у безмитних зонах на прохання або за вибором іноземного партнера об'єднання вільної зони, Національний банк Угорщини або Угорський зовнішньоторговельний банк із обмеженою відповідальністю може видавати гарантії (на звичайних банківських умовах) про те, що прибуток та інші грошові суми, які належать іноземному партнеру, після вирахування податків та інших державних зборів будуть переказуватися на закордонну адресу іноземного інвестора. Те ж саме стосується частини власності, що залишається після ліквідації об'єднання. Однак у будь-якому випадку максимальна величина переказу не повинна перевищувати суму, сплачену банкові, — гаранту в конвертованій валюті.
Підприємства у вільних економічних зонах тісно пов'язані з економікою Угорщини, але не справляють на неї істотного впливу. Більше переваг національній економіці дають комплексні вільні економічні зони (де поєднується декілька взаємозв'язаних виробничих одиниць), ніж окремі безмитні території
3.6. Вільні економічні зони у Франції .
Поняття вільної зони на даний момент переживає у Франції своє відродження. Якщо раніше такі зони існували у численних районах, то тепер, залишилася лише так звана прикордонна вільна зона, у департаментах Жекс і Верхня Савойя.
Проте, французькі митниці, починаючи з 1969 р. мають у своєму розпорядженні весь набір режимів з відстрочкою платежів для розташування підприємств.
Так, у рамках «спеціальних» економічних режимів можна імпортувати з відстрочкою мита та податків, потім реекспортувати без сплати податків готові товари, розміщувати на складі зарубіжні товари і поступово їх розмитню вати (оплачувати мито і митні процедури та одержувати вантаж).
Крім того, поміщення на склад, виробництво або переробка можуть здійснюватися у приміщеннях підприємств, які таким чином можуть користуватися в рамках індивідуального контракту здійсненням митного оформлення за місцем знаходження. Це те, що французькі митниці називають «вільна зона на домівці». Все це не виходить за межі зупиняючих режимів, які можна поділити на 3 категорії:
(і). Режими зберігання під митним контролем при імпорті. Вони дозволяють після здійснення контролю уповноваженими особами митних органів — поміщення на склад товарів, які надійшли із-за кордону. Такі товари користуються відстроченням мита, сільськогосподарських обкладень та податків, аж до їх надходження на ринок. Існує декілька видів митних складів цього типу: продолжение
--PAGE_BREAK--
— суспільні склади, відкриті для всіх осіб і для будь-яких товарів, які можна віднести до колективного господарства. Товари на таких складах можуть зберігатися на протязі 3-х років. Тут допускається проведення різних операцій, пов'язаних із зберіганням;
— приватні склади, що визначаються як «звичайні». Ці склади знаходяться у власності самого підприємця і товари на них можуть зберігатися на протязі 2-х років.
(іі). Режими зберігання під митним контролем при експорті: товари з внутрішнього ринку і поміщені на склад під митним контролем, користуються привілеями при експорті, хоч фізично вони не залишають національну територію. Існують дві категорії складів такого типу: склади, що звуться «експортними без зміни властивостей товарів» і склади «експортні для переробки».
(ііі). Режими безмитного ввезення товарів або промисловий склад: сюди можуть імпортуватися товари, призначені для тимчасового реекспорту, без сплати мита та податків після виробництва або переробки.
Під тиском великих французьких портів, заінтересованих в одержанні частини транзитних перевезень морським шляхом, митні органи пішли на створення нових умов поміщення на склад і переробки товарів під митним контролем через «вільні магазини».
Вільний магазин — це місце, географічне розмежоване, яке здобуває вигоду із переваг, пов'язаних із юридичним режимом поміщення на склад. Частково такий магазин має особливості приватного складу, але на відміну від нього, власник такого складу не сплачує заставу за товари. Ця застава вноситься портом. Товари, які імпортуються, а потім реекспортуються, звільняються від портових податків.
Ці магазини, відкриті для осіб будь-якої національності, можуть служити для поміщення на склад як імпортучих, так і експортуючих товарів на період до 5 років. Власники можуть виконувати тут крім простих операцій з товарами, роботи по перепакуванню.
1986 р. відзначився зміною загальної позиції публічної влади по відношенню до концепції вільної зони у Франції.
Закон 86-793 від 2 липня 1986 р. дозволив уряду з метою створення зайнятості:
«На обмежений період надати підприємствам, розташованим у ряді регіонів, в яких стан зайнятості носить найбільш серйозний характер, звільнення або зменшення державних податків або соціальних внесків, або змінити правила нарахування суми державних податків, які ці підприємства повинні сплачувати».
Так французька влада відкрила шлях для створення підприємницьких зон, для підняття економіки у найбільш потерпілих регіонах країни.
Розташовані в такій зоні підприємства користуються пільговим фіскальним статутом, зокрема:
— звільнення фірм від податків строком до 10 років з моменту створення підприємства;
— звільнення від щорічного податку, яким обкладаються підприємства, що не мають доходів.
В рамках цієї нової політики, було також запроваджено щось подібне на зразок "єдиного бюро", куди підприємства могли б звертатися за будь-якими адміністративними дозволами, необхідними для початку та продовження їх діяльності. Було проведено ряд заходів, які б дозволили у найкоротші строки одержати дозвіл, необхідний для їх розташування, і, зокрема, для будівництва. 5.7. Вільні економічні зони у Китаї.
У 1979 році Китай встановив чотири спеціальні економічні зони у південних провінціях Гуандун і Фуцзянь. Для цих зон повинні були застосовуватися особливі правила та положення, щоб їхня економіка розвивалася і процвітала інакше, ніж решта економіки країни. Було визначено чотири основні мети створення спеціальних економічних зон:
* прискорювати розвиток підприємств експортної орієнтації, що збільшить прибуток в іноземній валюті і водночас активізує місцеві можливості працевлаштування;
* заохочувати вкладення інвестицій у основні проекти інфраструктури, такі як будівництво доріг, систем водопостачання, морських портів, аеропортів та мереж зв'язку;
* служити центрами навчання, підготовки та експериментування з різноманітними формами економічного співробітництва;
* служити місцем провадження іноземних технологій, ноу-хау та прийомів менеджменту для інших районів Китаю.
Політика відкриття Китаю для зовнішнього ринку була всеохоплюючою. Шеньчженській, Чжухайській та Шантонській спеціальним економічним зонам у провінціях Гуандун, Сямень та Фуцзян було надано більш сприятливий режим імпортно-експортної торгівлі та одержання іноземного капіталу.
Спеціальні економічні зони, які вважались експериментальним полігоном, у якому можна було перевірити найбільш важливі питання контактів та співробітництва з іноземними підприємствами, були фізично ізольовані від решти території країни. Це той спосіб, завдяки якому китайські планові органи намагалися захистити територію своєї країни від небажаного іноземного впливу (особливо у соціальній та культурній сферах).
Місця для спеціальних економічних зон було обрано спеціально:
Шеньчжень розташований на кордоні з Гонконгом, Чжухай межує з португальською колонією Макао, а Сямень розташований навпроти Тайваню. Однак невдовзі виявилося, що ці спеціальні економічні зони були спроектовані з занадто вузькою спрямованістю. У провінціях — Гуандун та Фуцзян — було запроваджено гнучкі заходи та проведено особливі політичні акції, які гарантували їм більшу автономію у сфері економіки.
У 1984 р. Китай зробив наступний крок, відкривши 14 портових міст:
Далянь, Ціньхуандао, Тяньцзінь, Янтай, Ціндао, Ляньюнган, Нантон, Шанхай, Нінбо, Веньчжоу, Фучжоу, Гуанчжоу, Чжанцзян та Бейхай. До них планувалося залучити іноземний капітал з метою модернізації та перебудови старих підприємств або спорудження нових заводів із сучасним рівнем техніки. Відповідно, у портових містах були створені райони двох типів: перші — «райони старих міст», другі — «зони економічного та технічного розвитку». Тяньцзіню та Шанхаю було надано право самостійно вирішувати питання про проекти із залученням інвестицій у обсязі до ЗО млн. дол., Даляню та Ляодуну — до 10 млн.дол., решті міст до 5 млн.дол.
У 1986 р. дельти рік Чжанцзян і Чжуцзян, а також міста Сямень, Чжанчжоу і Кванчжоу у південній провінції Фуцзян були перетворені на відкриті прибережні райони. У 1988 р. Державна рада прийняла рішення про реорганізацію острова Хайнань у провінцію і створення там найбільшої спеціальної економічної зони у Китаї. Після цього відкрита берегова зона поширилася на Ляодунський і Шандунський півострови, чим було завершено утворення відкритого прибережного кільця з півдня на північ, що охоплює територію у 320 тис.кв.км з населенням понад 200 мільйонів чоловік.
Оскільки умови для вкладення інвестицій у китайські прибережні зони (завдяки порівняно добре розвинутій інфраструктурі) сприятливі, якість робочої сили досить висока, а зарплата відносно низька, то виникли певні диспропорції між материковими та прибережними містами, а також збільшився розрив у рівні економічного розвитку між материковими та прибережними районами. Такий результат можна було передбачити. Відповідне гасло того часу звучало так: «Спочатку багатими повинні стати певні регіони, щоб їм могли наслідувати.
Проте згодом виявилось нераціональне використання іноземного капіталу. Так, значну його частину було спрямовано у сектор послуг; потреба у цьому е не такою нагальною, але це приносить великі прибутки і дозволяє швидко окупити вкладення. Тому в Китаї сьогодні планується поступово проводити політику диференціації галузей промисловості відповідно до їх значення з метою спрямування іноземного капіталу у найважливіші стратегічні галузі, такі як енергетика, транспорт, хімічна промисловість.
5.7.1. Різноманітні форми економічного співробітництва
Коли Китай почав відкриватись для іноземного бізнесу, стало очевидним, що країна потребує нових форм економічного співробітництва, відмінних від традиційних методів зовнішньої торгівлі. Іноземці, які були готові вкладати капітал у Китаї, зажадали прийняття чіткого законодавства про гарантування інвестицій та забезпечення безперешкодного ведення ділових операцій. Китайським адміністративним органам не дозволялося частково або повністю втручатися у ділові операції.
8 червня 1979 р. був опублікований „Закон Китайської Народної Республіки про спільні підприємства (Закон про спільні акціонерні підприємства)“. Це основний закон, яким керуються спільні підприємства; у ньому закладені лише принципи, сформульовані до того ж, досить розпливчасте. Через деякий час з'ясувалось, що ряд детальних проблем потребує особливого регулювання, що призвело до прийняття ряду нових законів. Одним із заходів, передбачених законом про спільні акціонерні підприємства, було визначення частки іноземного капіталу, що повинна бути не меншою, ніж 25% загальної величини капіталу. Внесок у вигляді іноземного капіталу може складатися з верстатів, устаткування, технічних ноу-хау та іноземної валюти. Китайська сторона звичайно надає землю, приміщення, сировину і, природно, робочу силу.
До цих нових законів відносяться: „Положення про реєстрацію спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу“ від 26 липня 1980 р., „Закон про прибутковий податок спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу“, „Детальні правила та положення про застосування Закону про прибутковий податок спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу“ від 14 грудня 1980 р., „Положення про надання Банком Китаю позик спільним підприємствам за участю китайського та іноземного капіталу“ від 3 березня 1981 р., „Положення про порядок реєстрації, вивчення та схвалення спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу“ від 24 квітня 1981 р., „Положення про реєстраційні внески, виплачувані спільними підприємствами за участю китайського та іноземного капіталу“ від 2 лютого 1982 р., „Правила застосування Положення про контроль над валютою у підприємствах за участю іноземного капіталу, китайських та спільних підприємствах“ від 1 серпня 1983 р, „Рішення про доповнення до Закону про прибутковий податок для спільних підприємств за участю китайського та іноземного капіталу“ від 2 вересня 1983 р., „Положення про застосування Закону про спільні підприємства за участю китайського та іноземного капіталу“ від 20 вересня 1983 р., „Заходи по застосуванню Положення про організацію праці у спільних підприємствах за участю китайського та іноземного капіталу“ від 19 січня 1984 р, „Положення про нагляд і контроль над спільними китайсько-іноземними підприємствами, їхнім експортом та імпортом, а також системою їх оподаткування та звільнення від податків“ від 1 травня 1984 р, „Положення Китайської Народної Республіки про бухгалтерський облік у спільних підприємствах за участю китайського та іноземного капіталу“ від 4 березня 1985р., „Положення про баланс прибутків і витрат у іноземній валюті спільних підприємств“ від 15 січня 1986 р., „Заходи Державної ради Китайської Народної Республіки по заохоченню іноземних інвестицій“ від 11 жовтня 1986 р., „Додаткові правила до Положення про фінансовий контроль китайсько-іноземних акціонерних спільних підприємств“ від 20 січня 1987 р., „Тимчасове положення про частку зареєстрованого капіталу від загальної величини інвестицій китайсько-іноземних акціонерних підприємств“ від 1 березня 1987 р, „Заходи по забезпеченню заміщення імпорту продукцією, виробленою китайсько-іноземними акціонерними спільними підприємствами“ від 19 жовтня 1987 р, „Положення про вкладення інвестицій кожною з сторін китайсько-іноземного акціонерного підприємства“ від ЗО грудня 1987 р.
Керівництво спільним акціонерним товариством здійснює рада директорів, головою якої повинен бути китаєць (стаття 5 Закону про спільні акціонерні підприємства). Головний управляючий, що призначається радою директорів, звичайно є іноземцем. Стаття 10 Закону про спільні акціонерні підприємства передбачає, що пропорційні прибутки та пропорційний капітал можуть бути переведені за кордон після закінчення спільних ділових операцій. продолжение
--PAGE_BREAK--
Типовою умовою в багатьох контрактах великих спільних акціонерних підприємств є пункт про відмирання, який означає, що протягом певного періоду (від 10 до 25 років) або по закінченні встановлених термінів частина власності, що належала іноземному підприємцю, передається китайській стороні У випадку спільного акціонерного підприємства «Фольксваген-Шанхай», яке почало діяти у 1985 р і функціонуватиме до 2010 р., було визначено календарну програму для націоналізації, тобто підвищення місцевої частки у виробництві До 1991 р. повинна була забезпечити 85 % всіх необхідних компонентів автомобіля «Сантана» Однак в середині 1988 р. виявилося, що лише близько 12 % компонентів виробляються у Китаї. Причина цього полягає у тому, що китайським субпідрядникам бракує необхідних інвестицій та технологій для виробництва компонентів належної якості.
Після 1979 р було розроблено ряд законів та вироблено деякі форми співробітництва з іноземними підприємцями Відповідно до прийнятого 12 квітня 1986 р. Закону Китайської Народної Республіки про підприємства, які знаходяться у повній власності іноземного капіталу, закладено законну основу для створення на китайській території підприємств, що на 100 % інвестуються іноземцями.
З прийняттям Закону Китайської Народної Республіки про договірні спільні підприємства від 13 квітня 1988 р було створено правову базу для встановлення підприємств без утворення юридичної особи на території Китаю Відповідно до цього закону, обидва партнери по договірному спільному підприємству діють відносно незалежно один від одного, укладаючи лише угоду про взаємні права та обов'язки
Існують і інші форми співробітництва, деякі з них можуть розвиватися під прикриттям вищезазначених правових форм Серед них можна відзначити такі:
— спільне виробництво (іноземний підприємець забезпечує ноу-хау, устаткування та персонал для технічної підготовки кадрів, а китайська сторона виробляє компоненти, арматуру або комплектні вироби);
— компенсація безпосередньо виробленою продукцією або «викуп» (за продаж іноземними підприємствами обладнання їм повертаються у вигляді плати виробами, що виготовляються у Китаї на цьому обладнанні);
— компенсація іншими товарами або компенсація як така (з іноземним підприємцем розплачуються іншими виробами).
Теоретично рентабельним є створення виробничої одиниці на території Китаю без залучення капіталу з китайської сторони шляхом компенсації безпосередньо продукцією. Після оплати за рахунок продукції усіх іноземних поставок, вся власність на устаткування переходить до китайського партнера. Проблема полягає у фізичній заміні парку верстатів після періоду виплати. Наявна проблема компенсації непрямими товарами пов'язана з нерівним товарообміном. Часто здійснюється бартерний обмін непрямими товарами, а посередники у бартері отримують комісійні, що зменшує загальний прибуток виробника цих товарів.
Одним із заходів, передбачених законом про спільні акціонерні підприємства, було визначення частки іноземного капіталу, що повинна бути не меншою, ніж 25 % загальної величини капіталу. Внесок у вигляді іноземного капіталу може складатися з верстатів, устаткування, технічних ноу-хау та іноземної валюти. Китайська сторона звичайно надає землю, приміщення, сировину і, природно, робочу силу.
В кінці 80-х років пільгова політика залучення іноземного капіталу була розповсюджена на п'ять відкритих приморських економічних районів. Перенесення відкритої політики із міста в село е енергійним стимулом для підприємств сільської промисловості. Ступінь пільговості інвестиційного режиму цих районів займає проміжне положення між режимом БЕЗ і режимом внутрішніх районів Китаю.
Для подолання технічної відсталості внутрішніх районів країни було створено також 27 зон розвитку високих технологій — технополісів. Справа в тому, що «внутрішні райони» є самою слабкою ланкою в ланцюзі «БЕЗ — відкриті приморські міста — відкриті приморські райони — »внутрішні райони". Цікавим нововведенням 90-х років в сфері зовнішньоекономічних зв'язків Китаю стала концепція формування «нового північного полюсу відкритості» вздовж кордону Китаю з країнами СНД і Монголією. Ціллю цієї концепції є підключення до зовнішнього співробітництва внутрішніх, прикордонних провінцій. Прикордонні з Росією міста Хейхе, Хуньчунь, Маньчьжурія, Харбін, Синьузянь-Уйгурський автономний район, який межує з Казахстаном стали «відкритими містами», статус яких близький БЕЗ. Пошук шляхів прискореного
розвитку внутрішніх північних районів повинен допомогти підтягнути внутрішні райони країни до рівня більш розвинених приморських.
Слід відмітити, що питання функціонування БЕЗ вилучені з підпорядкування центрального уряду і передані в сферу компетенції провінційних органів управління, які реєструють підприємства, надають земельні дільнки, координують діяльність митних, прикордонних, страхових і податкових установ у БЕЗ. Однак основні пільги фіксуються загальнодержавним законодавством КНР. Наприклад:
— ставка прибуткового податку для всіх підприємств з іноземними інвестиціями складають 15 % в порівнянні з діючою в країні — 33%;
— введені додаткові пільги підприємствам, які використовують нову технологію і 70 % продукції поставляють на експорт (їм зменшено ставку прибуткового податку на 10 %, надаються більш тривалі терміни звільнення від сплати прибуткового податку та ін.);
— підприємства з тривалим періодом обороту капіталу, обсяг іноземних інвестицій яких складає більш як 5 млн. дол., зменшується ставка прибуткового податку або ж вони повністю звільняються від сплати податку на певний термін;
— з тих іноземних підприємств, які реінвестують свою долю прибутку в БЕЗ терміном біліше п'яти років, не береться прибутковий податок;
— підприємства сфери промислового виробництва, які засновані на термін не менш як 10 років, звільнені від сплати податків в перші два роки прибуткової роботи, а в три послідуючі роки виплачують їх державі в розмірі 50 % встановленої ставки;
— підприємства сфери послуг, створені на період не менш як на 10 років, в перший рік з моменту отримання прибутку не вносять податок на прибуток, а в наступні два роки виплачують його в повному розмірі (на невиробничі підприємства зазначена пільга розповсюджується тільки у випадку, якщо розмір іноземного капіталу перевищує 5 млн. дол.);
— надані пільгові ставки сплати за оренду землі;
— ті підприємства, які входять у БЕЗ, повністю звільняються від сплати мита в разі ввезення потрібних для виробництва сировини, матеріалів, а також при вивезенні готової продукції на зовнішні ринки."
Іноземні інвестори та зарубіжні інвестори китайського походження, які реінвестують прибутки підприємств спеціальної економічної зони протягом 5 або більше років, можуть звернутись із проханням про скорочення прибуткового податку або звільнення від нього в залежності від величини реінвестованої суми.
Частка прибутку підприємства після сплати податків, накопичена іноземним інвестором, може бути переведена у тверду валюту з утриманням 10 % спеціального податку, що стягується з цих репатрійованих прибутків. Лише 50 % заробітної плати після сплати податків, що її отримують іноземці в Китаї, може бути переведено за кордон, що є серйозною перешкодою для залучення іноземного капіталу до спеціальної економічної зони.
Ставки персонального прибуткового податку в спеціальних економічних зонах більш сприятливі, ніж за їх межами. В Гуандунській спеціальній економічній зоні застосовується податкова ставка у розмірі від 3 до ЗО %, в той час як у всій країні ця ставка коливається від 5 до 45%.
Незважаючи на те, що продукція підприємств спеціальної економічної зони розрахована в першу чергу на експорт, існує можливість реалізації деяких товарів або певної частки загального обсягу продукції на місцевому китайському ринку.
Спільні економічні зони заохочуються використовувати засоби виробництва та ресурси китайського виробництва.
Законодавством передбачено покриття збитків підприємств з іноземним капіталом за рахунок прибутків наступних років (не більш як 5 з початку функціонування).
Необхідно відмітити, що до 1989 р. всі податкові і фінансові надходження ВЕЗ залишались в розпорядженні адміністрації зон, і тільки з 1989 р. БЕЗ проводять відрахування в бюджет країни в тих же розмірах, що і провінції Китаю.
Звільняється від єдиного торгово-промислового податку продукція БЕЗ, яка йде на експорт (за винятком нафти, бензину, і ряд інших товарів), а також більшість видів продукції, що реалізується безпосередньо в зоні.
Уряд Китаю проводить політику заохочення спільних підприємств у вільних економічних зонах. Іноземним органам надані права на тривалу (50-90 років) оренду земельних ділянок, а також на придбання нерухомості в Китаї.
Корисним для України е досвід Китаю по створенню і функціонуванню спеціальних економічних зон, які є анклавами ринкової економіки і одним із способів залучення в національну промисловість передової технології зарубіжних країн.
В Китаї немає єдиного закону про спеціальні економічні зони (БЕЗ). Більшість зон діють на підставі постанов законодавчої і виконавчої влад центрального і провінційного рівня
Розглянемо законодавчі документи Шеньчженьської спеціальної економічної зони.
Порядок перевірки та затвердження підприємств, що випускають експортну продукцію, та передових у технічному відношенні підприємств за участю іноземного капіталу у Шеньчженьській спеціальній економічній зоні, схвалений та опублікований муніципальним народним урядом Шеньчженю 18 травня 1987 р., було розроблено для перевірки та затвердження підприємств експортного виробництва та технологічно передових підприємств згідно з Положенням Державної Ради Китайської Народної Республіки про заохочення іноземного капіталу, після проходження щорічної перевірки., зважаючи на реальні умови Шеньчженьської спеціальної економічної зони.
Згідно з цим порядком підприємства іноземного капіталу, які відповідають трьом наступним вимогам, можуть бути затверджені як підприємства експортної продукції:
— вони повинні бути підприємствами, які виробляють продукцію на експорт;
— їх продукція має головним чином іти на експорт (включаючи вироби, які вони експортують безпосередньо самі або через посередництво зовнішньоторговельної корпорації, а також вироби, що визнані відповідними відомствами замінниками імпорту, або експортовані через інші канали), а експорт перевищує 50% загального обсягу випуску продукції підприємства у відповідному році;
— вони можуть урівноважувати або мати активне сальдо своїх щорічних прибутків та витрат у іноземній валюті з розписками про експорт їхньої продукції (формула: Баланс = переведений в запас + діючий прибуток в іноземній валюті) — діючі витрати у іноземній валюті в поточному році. продолжение
--PAGE_BREAK--
Підприємства, що виробляють продукцію на експорт, які відповідають вимогам, викладеним вище, можуть, за умови, що їх експорт становить більше 70 % загального обсягу випуску продукції за той же рік «сплачувати прибутковий податок за зниженою 10%-ною ставкою», як передбачено статтею 8 Положення Державної Ради Китайської Народної Республіки про заохочення іноземного капіталу, після проходження щорічної перевірки.
Якщо якесь із підприємств вважається таким, що не відповідає статусу при перевірці в кінці року, воно повинно виплатити ту частину податку та збори, які було скорочено або скасовано в рамках пільгового режиму, наданого «підприємству, що виробляє продукцію на експорт» або «технічно передовому підприємству».
Відповідно до Правової структури регулювання економічного та технічного розвитку Шанхаю для Шанхайської зони економічного та технічного розвитку, затвердженої на четвертій сесії постійно діючої комісії дев'ятого муніципального народного зібрання Шанхаю, підприємства з іноземним капіталом у зоні економічного та технічного розвитку підлягають звільненню від місцевого прибуткового податку до кінця 1995 року.
Будинки, що збудовано, або нові будинки, придбані підприємствами з іноземним капіталом в ЗЕТР, підлягають звільненню від житлового та земельного податку на 5 років, починаючи з місяця завершення купівлі.
Підприємства з іноземним капіталом, у яких виникають труднощі із сплатою податку в означеному порядку, подавши заяву і отримавши схвалення з боку податкових установ, можуть сплачувати зменшену ставку об'єднаного промислового і комерційного податку або можуть бути звільнені від нього.
Підприємства з іноземним капіталом у ЗЕТР, які потребують короткострокових оборотних фондів у виробництві та обігу, повинні бути забезпечені необхідними позиками після перевірки та схвалення з боку розрахункового банку або інших фінансових установ, а також мати переваги в отриманні інших фінансових установ.
Іноземні бізнесмени, згідно з правилами єдиного планування, можуть вкладати інвестиції у розвиток земельного господарства та брати участь у розвитку інфраструктури і житлового господарства у ЗЕТР.
Підприємства з іноземним капіталом, зайняті діяльністю по розвитку інфраструктури в ЗЕТР, користуються такими ж пільгами, що й виробничі підприємства.
Зазначені вище правила є чинними для підприємств ЗЕТР, що фінансуються закордонними китайськими корпораціями, а також корпораціями, підприємствами, іншими економічними організаціями та громадянами Гонконгу, Макао або Тайваню."
5.7.2. Стимулювання іноземних інвесторів.
Отже з метою залучення іноземного капіталу, спеціальні економічні зони Китаю пропонують ряд стимулів для потенційних інвесторів, які загалом вигідно відрізняються від концесій, що надаються іноземним інвесторам за межами зони:
* Керівники спеціальної економічної зони беруть зобов'язання (якщо можливо, при залученні іноземних партнерів) надати базову інфраструктуру.
Земельні ділянки надаються за таку плату, яку можна порівняти, наприклад, з орендною платою в Гонконгу. У 1980 р. щорічна орендна плата в Шеньчжені досягла 2-4 гонконзьких доларів за квадратний фут, у Семені вона становила 0,92 гонконзького долара, цей показник щороку підвищується на 10%. Окремо визначені галузі можуть мати більш сприятливі умови вибору та використання земельних ділянок.
*Засоби та фактори виробництва (обладнання, запчастини, сировина, транспортні засоби) для спеціальних економічних зон звільняються від об'єднаного податку і мита. Проте податок збирається, якщо ці товари пізніше перепродуються у Китаї. Предмети споживання, які необхідні для ведення бізнесу в спеціальній економічній зоні, можуть бути повністю або частково звільнені від імпортного мита; експорт також не підлягає обкладенню митом.
* Встановлено незмінний прибутковий податок у розмірі 15% (порівняно з 20% у інших районах Китаю), який береться з підприємств спеціальної економічної зони без додаткового оподаткування на місці. Ця величина встановлена для всіх підприємств вільної економічної зони. Залежно від розмірів інвестицій, характеру переданої технології та періоду часу, на який вкладено інвестиції, податкові пільги у спеціальних економічних зонах загалом перевищують пільги, що надаються інвесторам за межами зони. Звичайно можуть надаватися пільги строком на 2 роки для інвестицій обсягом 5 млн.дол. і більше, вкладених на довгі строки з залученням високих технологій. З третього чи п'ятого року надається право скорочення податку на 50%. Підприємство, що експортує до 70% річної продукції, сплачує податки у розмірі 10%. Іноземні інвестори та зарубіжні інвестори китайського походження, які реінвестують прибутки підприємств спеціальної економічної зони протягом 5 або більше років, можуть звернутись із проханням про скорочення прибуткового податку або звільнення від нього в залежності від величини реінвестованої суми.
* Частка прибутку підприємства після сплати податків, накопичена іноземним інвестором, може бути переведена у тверду валюту з утриманням 10% спеціального податку, що стягується з цих репатрійованих прибутків. Лише 50% заробітної плати після сплати податків, що її отримують іноземці в Китаї, може бути переведено за кордон, що є серйозною перешкодою для залучення іноземного капіталу до спеціальної економічної зони.
* Ставки персонального прибуткового податку в спеціальних економічних зонах більш сприятливі, ніж за їх межами. В Гуандуиській спеціальній економічній зоні застосовується податкова ставка у розмірі від 3 до 30%, в той час як у всій країні ця ставка коливається від 5 до 45%.
* Незважаючи на те, що продукція підприємств спеціальної економічної зони розрахована в першу чергу на експорт, існує можливість реалізації деяких товарів або певної частки загального обсягу продукції на місцевому китайському ринку.
* Спільні економічні зони заохочуються використовувати засоби виробництва та ресурси китайського виробництва.
5.8 Спеціальні економічні зони Російської федерації
Президент Російської федерації Указами від 10 грудня 1992 р. «Про створення зони вільної торгівлі „Шереметьєво“ і від 3 червня 1993 р. „Про вільні митні зони “Московський Франко-Порт» і «Франко-Порт „Термінал“ підтримав пропозицію уряду Москви щодо створення в Москві вільної митної зони „Московський Франко-Порт“ на території, що межує з аеропортом „Внуково“, і вільної митної зони „Франко-Порт “Термінал» на території Західного річного порту.
Уряд Москви 10 травня 1994 р, прийняв постанову про поетапне створення вільної митної зони «Франко-Порт „Термінал“.
Указом Президента Російської федерації від 18 липня 1994 р. було передбачено створення вільної митної зони на території Амурської області.
І з економічної, і з юридичної точки зору потрібно розрізняти регіональні проекти залучення іноземних інвестицій в Росії від планів створення вільних економічних зон.
Загальним є намагання залучити іноземні інвестиції. Однак в зонах реалізації такої цілі повинен діяти комплекс митних, податкових, валютних, кредитно-фінансових і зовнішньоекономічних стимулів для підприємств за умови створення такої адміністративної структури, яка в максимальній мірі спростила б для іноземних інвесторів здійснення господарської діяльності і створення підприємств.
5.8.1 Розвиток правового регулювання.
Як здійснюється правове регулювання в частині, що стосується створення зон і визначення особливих умов для інвестування іноземних капіталовкладень в таких зонах? В багатьох законодавчих актах про іноземні інвестиції були включені спеціальні положення про іноземні інвестиції в вільних економічних зонах.
В деяких республіках були прийняті спеціальні закони.
В Росії Верховна Рада прийняла постанови від 14 липня 1990 року і від 13 вересня 1990 року „Про створення зон вільного підприємництва“, а також постанову Уряду про міри щодо розвитку вільних економічних зон. Першою такою зоною, правовий статус якої визначений парламентом Росії, стала зона, яка знаходиться на Далекому Сході, в місті Находка. Спеціальна постанова про неї була прийнята Верховною Радою РСФСР 24 жовтня 1990 року. Пізніше приймались документи про інші зони, зокрема про зони вільного підприємництва м. Ленінграда і м. Виборга і про господарчо-правовий статус вільної економічної зони в м. Зеленограді (розпорядження Голови Верховної Ради РСФСР 12 і 21 травня 1991 р.), про створення вільної економічної зони „Сахалін“ (постанова Президіуму Верховної Ради РСФСР від 27 травня 1991 р.), Положення про вільну економічну зону в Калінінградській області (БЕЗ „Янтарь“) було затверджено постановою Ради Міністрів РСФСР від 25 вересня 1991 року. Такі положення, прийняті і по іншим зонам, визначали правові основи господарської діяльності в них, цілі їх створення і т д. Так ціль створення БЕЗ „Янтарь“ була сформульована таким чином.
БЕЗ „Янтарь“ створюється з метою:
прискорення вирішення завдань соціально-економічного розвитку Калінінградської області;
підвищення життєвого рівня населення області на основі розвитку торговельно-економічного і науково технічного співробітництва з зарубіжними країнами;
забезпечення сприятливих умов для залучення іноземного капіталу, технології і управлінського досвіду, потенціалу вітчизняних підприємств для збільшення експортних можливостей регіону;
розвиток виробництва експортної і імпортозамінюючої продукції, трансконтинентального транзиту;
відпрацювання нових форм господарювання в умовах переходу до ринкової економіки.
Ряд загальних питань підприємницького характеру, що стосуються всіх БЕЗ, був визначений Указом Президента Російської федерації від 4 червня
1992 р „Про деякі заходи щодо розвитку вільних економічних зон (БЕЗ) на території Російської федерації“. Цим же Указом була передбачена підготовка Закону „Про вільні економічні зони в Росії“.
5.8.2 Статус вільної економічної зони.
Будь-яка БЕЗ незалежно від місця її розташування, мети створення залишається невід’ємною частиною державної території. Суверенітет держави, на території якої створюється зона, і здійснення її суверенних прав при цьому не порушуються. Мається на увазі, що БЕЗ — господарчі, а не політичні утворення, державна влада в них буде здійснюватися органами влади і управління.
Коли в економічній літературі стосовно зон говориться про анклави, даний термін має не те значення, яке він має в державно-правовій літературі, де під анклавом розуміють територію одного державно-правового утворення, оточеного територією іншої держави. Тут мова йде саме про особливу, чисто економічну зону, яка продовжує залишатись в межах держави. продолжение
--PAGE_BREAK--
Практика створення зон в Російській Федерації свідчить про те, що шляхом прийняття положення по кожній зоні можна визначити її територіальні межі.
Створення ВЕЗ не передбачає яких-небудь територіальних змін, пересунення кордонів як в межах якої-небудь держави, так і за її межами.
Можуть бути, звичайно, особливі випадки. В міжнародній практиці найбільш відомим було встановлення особливого міжнародно-правового статусу Вільного міста Данціга (нині Гданьськ). За Версальським миром територія Данцігу не входила в склад Німеччини, ні в склад Польщі, гарантом був Верховний комісар Ліги Напій.
Представляють інтерес різні проекти створення спільних ВЕЗ, що створюються двома чи кількома прикордонними країнами. До числа таких зон можуть бути віднесені російсько-китайські економічні зони в районі Благовещенськ-Хейхе, різні зони в Причорномор'ї.
В вільних економічних зонах діє законодавство відповідної держави (цивільне, господарче, трудове і т. д.), за винятком тих виключень, які встановлені законодавчими актами про іноземні інвестиції, законами про ВЕЗ (якщо вони е) і положеннями про конкретні зони. Особливе значення для регулювання господарчої діяльності в ВЕЗ має законодавство про підприємницьку діяльність, податкове законодавство, положення законодавства про акціонерні товариства і товариства з обмеженою відповідальністю, антимонопольне законодавство, інші акти, які пов'язані з переходом до ринкової економіки. Що стосується органів господарчого управління, то на практиці зустрічаються різні варіанти вирішення цієї непростої проблеми.
У разі, коли територія зони повністю співпадає з територією області, міста, району і т. д., питання адміністративного і господарського керівництва зони повинні покладатись на відповідні місцеві органи влади і управління. В цих випадках адміністративне управління ВЕЗ повинно покладатись на відповідні територіальні органи регіону, в рамках якого пропонувалось на правах самостійного структурного підрозділу створювати адміністративні зони.
Міжнародний досвід підказує, що ефективною в будь-якому випадку е така система адміністрації в зоні, за якої іноземним інвесторам, які бажають здійснювати в зоні господарську діяльність, не потрібно було б звертатися в центральні органи Відомо, що в багатьох країнах де були створені спеціальні зони, широке розповсюдження має система обслуговування «в одному місці», коли всі питання надання необхідних дозволів і ліцензій, пов'язаних з здійсненням капіталовкладень, вирішувались на місці в оперативному порядку.
Оскільки в Російській федерації створено кілька зон і є можливість створення нових, виникає питання координації їх діяльності федеральними органами управління. Ці проблеми вирішувались в Указі Президента Російської Федерації від 4 червня 1992 року, відповідно до якого Комітет по іноземним інвестиціям зобов'язаний контролювати і координувати діяльність по створенню і розвитку вільних економічних зон на території Росії.
5.8.3 Умови господарської діяльності іноземних інвесторів.
Правовий режим і умови господарської діяльності іноземних інвесторів і підприємств з іноземними інвестиціями визначаються законодавством про іноземні інвестиції і положеннями про вільні економічні зони. Зупинимось на Положенні про зону «Янтарь». В ньому говориться про те, що іноземні інвестиції користуються на території вільної економічної зони правовим захистом і що їх режим не може бути менш сприятливим, ніж відповідний режим для майна вітчизняних юридичних осіб і громадян. В Положенні також передбачено, що не допускається яка-небудь дискримінація підприємств з іноземними інвестиціями в порівнянні з іншими діючими в ВБЗ підприємствами. Говориться про те, що не допускається примусове вилучення іноземних інвестицій: «Не допускається також секвестр інвестованого майна, за винятком тимчасового призупинення за рішенням суду права інвестора на вивіз цього майна до погашення інвестором своїх зобов'язань».
Відповідно до статті 42 Закону про іноземні інвестиції Росії, в зоні «Янтарь» був максимально спрощений порядок реєстрації підприємств з іноземними інвестиціями Згідно з статтею 42 Закону про іноземні інвестиції підприємство за участю іноземного капіталу з обсягом до 75 млн. крб, а також філіали, відділення і представництва підприємств з іноземними інвестиціями можуть реєструватися безпосередньо в вільній економічній зоні Комітетом по розвитку вільної економічної зони.
Питання створення спільних підприємств повинні вирішуватись на місці.
В зоні «Янтарь» можливі різні форми господарської діяльності іноземних фірм.
Господарська діяльність в зоні здійснюється без будь-яких обмежень Виняток зроблено Положенням по відношенню до господарської діяльності, пов'язаної з використанням розташованих на території зони родовищ паливно-енергетичних і мінерально-сировинних ресурсів
Необхідно відмітити, що такий особливий режим застосовується в Російській Федерації в таких випадках по відношенню до всіх зон В Указі Президента Російської федерації від 4 червня 1992 року «Про деякі заходи розвитку вільних економічних зон (ВЕЗ) на території Російської федерації» було спеціально передбачено, що умови господарської діяльності в ВЕЗ для іноземних інвесторів, діяльність яких пов'язана з пошуком, розвідкою, експлуатацією і видобуванням відновлюваних і не відновлюваних природних ресурсів, також ресурси континентального шельфу і морської економічної зони, визначаються відповідним законодавством і нормативними актами Російської федерації.
Всі підприємства, що знаходяться в зоні «Янтарь» мають право здійснювати посередницькі і бартерні операції, які проводяться в цій зоні з товарами і послугами. Експорт вироблених в зоні товарів, а також імпорт не піддягає квотуванню і ліцензуванню, крім тих товарів, які передбачені встановленим законодавством переліку.
По відношенню до вироблених в зоні товарів, які підлягають ліцензуванню, виникло питання про надання права на їх ліцензування адміністрації зони. Комітет по розвитку зони «Янтарь» попросив надати йому таке право по відношенню до Янтаря, риби і вугілля, що добувається на території зони. Комісія по розвитку і використанню Янтаря отримала право видавати ліцензії на розробку і вивіз Янтаря за межі зони. Товар вважається виробленим в зоні, якщо величина доданої вартості його обробки на території зони складає не менш як 30 відсотків.
Експортовані товари, які виробляються в зоні, і імпортовані товари, які використовуються для виробництва продукції або реалізації на місті, звільняються від сплати ввізного мита В перші п'ять років функціонування зони отримана підприємством з іноземними інвестиціями валютна виручка не менш як ЗО відсотків залишається в його розпорядженні, за винятком 10 відсотків
виручки, яка підлягає продажу в фонд розвитку зони, і 10 відсотків — в фонд соціального захисту населення.
Митні пільги не розповсюджуються на експорт і імпорт товарів через територію вільної економічної зони.
Особливо слід зупинитись на податкових пільгах. Відповідно до статті 41 Закону про іноземні інвестиції Росії, у всіх БЕЗ встановлений пільговий податковий режим. Він полягає в тому, що іноземні інвестори і підприємства з іноземними інвестиціями обкладаються податками за зменшеними ставками, включаючи податок на переведений за кордон прибуток. При цьому ставки податків не можуть бути менші 50 відсотків податкових ставок, які діють на території Росії для цього виду платників податку. В положенні про БЕЗ «Янтарь» були передбачені наступні податкові пільги: 1) всі підприємства в зоні звільняються від сплати податку на експорт продукції, яка виробляється в зоні, і на імпорт товарів, які використовуються у виробництві експортної або "імпортозамінюючої" продукції; 2) протягом перших п'яти років функціонування зони податок на прибуток підприємств, які знаходяться на території зони, не може перевищувати ЗО відсотків; 3) для підприємств з іноземними інвестиціями в розмірі ЗО і більше процентів і для всіх підприємств з обсягом експорту не менше ЗО відсотків річного обсягу виробництва введені податкові канікули терміном на 5 років, що стосується сплати податків і переказу частини прибутку за кордон, встановлено справляння податку на прибуток не більше 16 відсотків, за винятком частини прибутку, переведеного за кордон.
Слід підкреслити, що відповідно до Указу Президента від 4 червня 1992 року до прийняття закону про вільні економічні зони Російської федерації збережено той порядок оподаткування, який був встановлений законом Росії про іноземні інвестиції і положеннями про вільні економічні зони. Таким чином, встановлений в Російській федерації загальний порядок оподаткування, на основі якого іноземні інвестиції і підприємства з іноземними інвестиціями були позбавлені деяких діючих раніше пільг, на оподаткування у вільних економічних зонах не розповсюджується. Іншими словами, основні податкові пільги зберігаються тільки для вільних зон.
Однак податкова служба Російської федерації листом від 20 червня 1993 року роз'яснила, що спеціальні податкові пільги у вільних економічних зонах не повинні застосовуватися.
Із встановлених Законом про іноземні інвестиції Росії пільг найбільш вагомі наступні: зменшення ставки для користування землею і іншими природними ресурсами, право на довгострокову оренду терміном на 70 років з правом суборенди, можливість введення спрощеного порядку в'їзду і виїзду іноземних громадян, в тому числі і безвізового. Для зони «Янтарь», як і для інших зон, спрощений порядок в'їзду і виїзду введений Положенням про зону.
Крім вказаних пільг, в зоні «Янтарь» введена система нарахування зарплати в іноземній валюті шляхом перерахування її на спеціальні рахунки в банку і виплати у вигляді іменних чеків, розрахунково-кредитних карток і інших безготівкових платежів для використання в спеціальних магазинах зони і за кордоном.
Багато пунктів Положення про вільну економічну зону «Янтарь» не вдалось реалізувати на практиці. Тому велике значення має Указ Президента Російської федерації від 7 грудня 1993 року про Калінінградську область.
В Указі передбачено, що підприємства з іноземною участю, які створені в 1992 році, отримують податковий кредит терміном на 10 років з дати отримання об'явленого прибутку, якщо вони діють в сфері матеріального виробництва. Інші підприємства зайняті виробництвом промислової, сільськогосподарської продукції, товарів народного використання, якщо доля цієї продукції у підприємства не менше 75 відсотків, отримують пільговий кредит на 5 років, інші підприємства — на 4 роки. При цьому зміни в податковому законодавстві повинні розповсюджуватися на область лише при згоді її компетентних органів. Знімаються обмеження на реєстрацію СП. Товари вироблені в Калінінградській області звільняються від експортного мита на 10 років. Імпортні товари звільняються від мита і податку на додану вартість. Квоти на експорт нафти, риби, Янтаря відповідно до Указу як і раніше повинні встановлюватися федеральними органами,
' Розділ II. Вільні економічні зони в Україні. § 1. Передумови створення ВЕЗ в Україні.
В останні роки в Україні значно загострились господарські, соціальні, екологічні та інші проблеми, що призводить до зростання соціально-політичної напруги в окремих регіонах країни і негативно позначається на процесі стабілізації економіки і темпах здійснення економічних реформ. Неефективне використання ресурсних потенціалів регіонів на фоні відсутності чіткого розмежування функцій центральних та місцевих органів виконавчої влади з одного боку та законодавча невизначеність повноважень органів самоврядування і/або невміння на місцях використання існуючих повноважень з іншого боку призводить до невиправданого гальмування процесів еволюційного входження регіонів і країни в цілому до відкритого економічного простору цивілізованих країн.
В умовах реформування економічної системи України та побудови відкритого суспільства з високим рівнем соціальної орієнтованості, необхідно у найстисліші строки знайти рішення, спроможні принципово вплинути на стабілізацію економічної ситуації і, в подальшому, стимулювати всебічний розвиток регіонів. продолжение
--PAGE_BREAK--
Слід також підкреслити, що роль регіонів у процесі трансформації планово-централізованої економіки, яка з відомих причин домінувала на теренах нашої країни, у багатоукладну ринкову об'єктивно зростатиме, оскільки саме ринково-орієнтована регіональна політика визначає успіх кардинальних економічних реформ, започаткованих молодою українською державою.
Об'єктивна необхідність вимагає посилення впливу держави на регулювання розвитку регіонів, активізації діяльності місцевих органів влади і управління, з метою об'єднання зусиль для ефективного і своєчасного вирішення територіальних проблем, які накопичувались десятиріччями, забезпечення раціонального та збалансованого використання ресурсного потенціалу регіонів України. Саме з цією метою провідними міністерствами та зацікавленими відомствами і установами було розроблено проект Концепції регіональної економічної політики як складової частини загальнодержавної економічної політики.
Концептуальні положення зазначеного проекту розкривають цілі та завдання регіональної політики, визначають державні пріоритети структурної перебудови економіки та напрями розвитку продуктивних сил регіонів.
Запропоновані, зокрема, поряд з удосконаленням діючої бюджетно-податкової системи, пропозиції по розробці державних регіональних програм, створенню спеціальних (вільних) економічних зон різних видів, розвитку прикордонного та міжрегіонального співробітництва, залучення інвестицій, спрямовані, в першу чергу на прискорення соціально-економічного розвитку регіонів, придання процесу структурних змін у народногосподарському комплексі країни незворотного характеру.
Створення вільних економічних зон в Україні є одним із елементів перенесення ваги управління соціально-економічними процесами на регіональний рівень і являє собою одну із форм ефективності територіально-господарської організації економіки, що цілком співпадає з загальнодержавним підходом щодо перебудови економіки країни та розширення самостійності регіонів. § 2. Мета створення ВЕЗ.
Метою створення вільних економічних зон в Україні е залучення інвестицій та сприяння їм, активізація підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку регіонів.
В жовтні 1992 року прийнято Закон України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон», в 1994 році Урядом України затверджено Концепцію створення цих зон в Україні (постанова Кабінету Міністрів України від 14.0394 р. № 167 «Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон»).
Ряд регіонів України мають сприятливі, з погляду зовнішніх і внутрішніх можливостей, умови для розміщення і розвитку вільних економічних зон наявність достатнього ресурсного потенціалу, вигідне транспортно-географічне положення, високий науково-технічний потенціал тощо
Це, насамперед, відповідні території у Волинській (проект БЕЗ "Інтерпорт-Ковель"), Дніпропетровській (проект БЕЗ «Дніпроавіа»), Закарпатській (проект БЕЗ «Закарпаття»), Львівській (проект ВЕЗ «Жовква», БЕЗ «Мостиітька», БЕЗ «Яворів»), Одеській (проекти ВЕЗ «Порто-франко» та ВЕЗ «Аджалик»), областях та Автономної Республіці Крим (проект ВЕЗ «Манганарі») та інші § 3. Законодавча база щодо створення ВЕЗ в Україні.
Для України необхідність створення локальних зон сприятливого інвестиційного клімату, зокрема через створення різних типів ВЕЗ, обумовлена .
вичерпністю потенціалу преференційного режиму для україсько-зарубіжних підприємств з іноземними інвестиціями та іноземних інвесторів в цілому, відсутністю прямої кореляції між посиленням стимулюючих заходів та масштабами і, особливо, результативністю іноземної інвестиційної діяльності,
негативним впливом на мотивацію іноземних інвесторів практики багаторазових змін у загальному нормативно-правовому регулюванні,
необхідністю ефективнішого використання реально залученого в економіку України іноземного підприємницького капіталу;
наявністю першочергових і критично важливих національних пріоритетів реалізації іноземних інвестицій.
В Україні формується правова база для створення ВЕЗ. У відповідності із чинним законодавством, спеціальна (вільна) економічна зона визначається як частина території України, на якій створюються та діють спеціальний правовий режим економічної діяльності й спеціальний порядок застосування та дії законодавства України Такі зони мають створюватись для залучення іноземних інвестицій та розвитку спільної підприємницької діяльності для збільшення експорту товарів і послуг, а також поставок високоякісних товарів на внутрішній ринок, залучення та впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природо ресурсного потенціалу; вирішення завдань соціального розвитку
Статус та територія ВЕЗ, а також строки її функціонування визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної зони
В 1994 р. Кабінет Міністрів затвердив Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні з обґрунтуванням цілей, завдань і основних принципів БЕЗ, стратегії їх розвитку, поетапності формування в контексті національних інтересів. Сформовано також Міжвідомчу комісію з розгляду та підготовки документів про створення БЕЗ із терміном розгляду відповідних заяв у 60-ти денний строк.
У цілому сформувавши правову та інституціональну основи для створення БЕЗ і маючи конкретні ініціативи й пропозиції регіонів, підприємств та організацій, український уряд і законодавці можуть приймати відповідні рішення. Доцільно комплексно використовувати всі відомі підходи до створення БЕЗ: функціональний, територіальний та функціонально-територіальний. Серед функціональних зон пріоритетними є технопарки та технополіси, комплексні виробничі та експортні зони, а також зони, які сприяють розвиткові ринкової інфраструктури. Територіальні БЕЗ найбільш актуальні в районах, що межують з Росією, Білорусією, східноєвропейськими країнами.
Серед відомих проектів слід згадати Міжнародний портово-промисловий комплекс у Оденський області; зону вільного підприємництва у Придунайському регіоні з експортно-промисловою зоною в Ізмаїлі; Миколаївську зону вільного підприємництва; вільну туристичну зону в Криму; "Інтерпорт-Захід-Чоп";
вільний економічний район «Чернігів-Північ», вільні економічні зони за ініціативами Закарпатської, Чернівецької, Донецької, Дніпропетровської областей; технопарки і технополіси на базі науково-технічного потенціальну Києва, Харкова, Львова, Одеси, Донецька, Дніпропетровська.
Суперечливий характер БЕЗ не знижує їх стимулюючої ролі у формуванні політико-правових, економічних, соціально-культурних та інфраструктурних передумов міжнародної інвестиційної діяльності. В Україні створення сприятливого інвестиційного і підприємницького клімату найбільш реальне сьогодні саме у чітко орієнтованих на пріоритети національної економіки ВЕЗ.
Таким чином, суб'єкти міжнародної інвестиційної діяльності постійно оцінюють середовища тієї країни, куди в тій чи іншій формі вкладається капітал. Інвестиційне привабливою може бути лише країна із відповідними (привабливими) параметрами, насамперед, параметрами загального політико-правового, економічного, інфраструктурно-інституціонального і соціально-культурного середовища. Важливе значення мають також інвестиційна привабливість окремих регіонів, галузей, підприємств (об'єктів) інвестування. Для стимулювання іноземного інвестування в пріоритетні для національної екоміки регіону, галузі чи конкретні об'єкти, а також у випадках, коли не вдається створити в країні в цілому сприятливий для інвестування загальний клімат, досить ефективним е ВЕЗ."
Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони. Правовий режим, що встановлюється у спеціальних (вільних) економічних зонах щодо іноземних інвесторів, не може створювати умови інвестування та здійснення господарської діяльності, які є менш сприятливими, ніж установлені Законом України від 19 березня 1996 р. N 93/96-ВР «Про режим іноземного інвестування».
Законом України «Про загальні засади і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» від 13 жовтня 1992 р. визначається порядок створення спеціальних (вільних) економічних зон, управління спеціальними (вільними) економічними зонами, митні, податкові та валютно-фінансові умови їх функціонування, система державних гарантій інвесторам, регулювання економічних відносин з суб'єктами за межами спеціальних (вільних) економічних зон і громадян на території спеціальних (вільних) економічних зон, порядок в'їзду і виїзду з них, порядок ліквідації спеціальних (вільних) економічних зон та інше. Крім названого закону, було також прийнято постанову Кабінету Міністрів України «Про концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні» N 167 від 14 березня 1994 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» спеціальна (вільна) економічна зона являє собою частину території України, на якій встановлюються і діють спеціальний правовий режим економічної діяльності та порядок застосування і дії законодавства України На території спеціальної (вільної) економічної зони запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності національних та іноземних юридичних і фізичних осіб.
Метою створення спеціальних (вільних) економічних зон є залучення іноземних інвестицій та сприяння їм, активізація спільно з іноземними інвесторами підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг, поставок на внутрішній ринок високоякісної продукції та послуг, залучення і впровадження нових технологій, ринкових методів господарювання, розвитку інфраструктури ринку, поліпшення використання природних і трудових ресурсів, прискорення соціально-економічного розвитку України.
Відповідно до Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» на території України можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони різних функціональних типів, а саме: вільні митні зони і порти, експортні, транзитні зони, митні склади, технологічні парки, технополіси, комплексні виробничі зони, туристсько-рекреаційні, страхові, банківські зони тощо. При цьому деякі зони можуть поєднувати в собі функції, властиві різним типам спеціальних (вільних) економічних зон.
На території спеціальної (вільної) економічної зони діє законодавство України з урахуванням особливостей передбачених Законом «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» або законом про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони.
Закон про створення конкретної спеціальної (вільної) економічної зони не може суперечити Закону «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».
У спеціальних (вільних) економічних зонах створюються сприятливі митні умови та режим митного оподаткування.
На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачених законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції. Державою гарантується суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і капіталу, інвестованого в спеціальну (вільну) економічну зону, за межі спеціальної (вільної) економічної зони і України. продолжение
--PAGE_BREAK--
Відповідно до законодавства України держава гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони при й ліквідації
Постановою Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 року було затверджено Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні. В ній викладено цілі, правові основи, загальні принципи та передумови створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, подано класифікацію таких зон та їх загальну характеристику. Значна увага приділена визначенню стратегії розвитку спеціальних (вільних) економічних зон в Україні.
Концепція містить класифікацію спеціальних (вільних) економічних зон, дещо відмінну від тієї, що міститься у Законі України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон». Проте ця відмінність має лише редакційний характер. Так, відповідно до зазначеної концепції в Україні можуть створюватися зовнішньоторговельні, комплексні виробничі, науково-технічні, туристсько-рекреаційні, банківсько-страхові (офшорні) зони, зони прикордонної торгівлі. Крім вищезазначених, в Україні можуть створюватись спеціальні (вільні) економічні зони інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.
Відповідно до ст. 2 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» статус і територія спеціальної (вільної) економічної зони, а також строк, на який вона створюється, визначає Верховна Рада України, що приймає окремий закон для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. § 4. Організаційні питання створення БЕЗ в Україні.
Сучасні вітчизняні розробки проектів створення вільних економічних зон виконані різними науково-проектними установами і більш або менш повно використовують «Типові методичні рекомендації щодо розробки техніко-економічного обґрунтування доцільності створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон торговельно-виробничого типу».
Ці методичні рекомендації розроблені з метою створення єдиних методичних підходів та принципів обґрунтування доцільності створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон і призначені для використання ініціаторами заснування БЕЗ, розробниками ТЕО проекту БЕЗ, а також всіма державними органами управління, які вповноважені проводити експертизу, приймати рішення щодо створення БЕЗ.
Техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування вільних економічних зон — це організаційно-економічний і проектний документ, що визначає основні цілі і задачі створення БЕЗ, напрямки, можливі механізми реалізації, ресурсне забезпечення та ефективність формування і діяльності зони заданих типу та спрямування.
Розробка ТЕО БЕЗ має здійснюватись на основі Методичних рекомендацій, але з урахуванням специфічних умов об'єкту зонування та типу БЕЗ.
В основу розробки техніко-економічного обґрунтування БЕЗ мають бути покладені наступні принципи:
цільової спрямованості — відповідності проекту проведеному відбору основних проблем розвитку території або економічних суб'єктів із строгою координацією цілей, заходів щодо їх досягнення та передбачуваних результатів;
комплексності — урахування системного ефекту у соціальному, економічному, екологічному, інноваційному та інших аспектах;
альтернативності — мають розроблятись і оцінюватись з позицій ресурсного забезпечення і результативності функціонування не один, а декілька альтернативних варіантів заснування БЕЗ, як мінімум — варіанти сприятливого та несприятливого розвитку подій;
ефективності — тобто досягнення позитивних економічних, соціальних та інших результатів у відношенні до держави, регіону розміщення БЕЗ та населення, непогіршення існуючої на момент прийняття рішення про утворення вільної зони ситуації;
безпеки — дотримання умов безпеки держави, суб’єктів господарювання та окремих громадян в разі створення БЕЗ та формування її спеціального режиму діяльності;
екологічної безпеки, здійснення охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання природних ресурсів, безпеки життя, здоров’я людей, нормального функціонування структурних підрозділів та інституцій державної влади і управління;
передбачуваності соціально-економічних результатів;
відповідності пріоритетних напрямів розвитку БЕЗ та очікуваних результатів стратегічним напрямкам та програмам розвитку регіону розміщення ВЕЗ і держави в цілому.
До структури ТЕО створення конкретної ВЕЗ обов'язково входять (з можливою зміною послідовності та інтерпретацією) наступні розділи
«Аналіз вихідного рівня соціально-економічного розвитку базового об’єкту або території розташування ВЕЗ»;
«Оцінка та пріоритетний відбір соціально-економічних проблем, які передбачається вирішувати створенням ВЕЗ»;
«формування системи цілей»;
«Обґрунтування вибору території, типу, функціональної та галузевої спрямованості ВЕЗ»;
«Характеристика основних розділів та положень проекту ВЕЗ»;
«Обґрунтування спеціального митного, податкового, валютно-фінансового та іншого режиму діяльності ВЕЗ, структури і повноважень органу господарського розвитку та управління зони», «Оцінка витрат на створення відповідної виробничої та соціальної інфраструктури, обґрунтування ресурсних потреб ВЕЗ та можливостей їх забезпечення», «Прогноз результативності та соціально-економічної ефективності створення і функціонування ВЕЗ». Основні оціночні показники, що входять до складу аналітичного розділу ТЕО ВЕЗ, характеризують стан розвитку виробничої сфери на території розташування ВЕЗ. § 5. Проведення експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні «Сиваш».
Якщо підходити до питання створення та функціонування ВЕЗ в Україні з точки зору класичного юридичного оформлення меж зони, визначення питань митного оформлення тощо, то можна сказати, що на даний час в Україні не існує вільних економічних зон, схожих з тими, які існують у світі, але в той же час в Україні проводиться експеримент, основна мета якого — так звана «полігонна обкатка» законодавства та покращення економічної та соціальної ситуації в регіоні.
Указом Президента України від 17.11.95 р. № 1062 «Про заходи щодо проведення експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні „Сиваш“ розпочато проведення економічного експерименту у Північнокримському регіоні. Законом України від 23.02.96 р. № 65 „Про деякі питання валютного регулювання та оподаткування суб'єктів експериментальної економічної зони “Сиваш» визначені пільгові умови ведення господарської діяльності для суб'єктів ПБЕЗ «Сиваш». Зокрема наступні:
-сировина, матеріали, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), які ввозяться в Україну для потреб власного виробництва суб'єктами ПЕБЗ «Сиваш», не підлягають обкладанню ввізним митом та податком на добавлену вартість;
— сума податку на прибуток, нарахована відповідно до законодавства підприємствами-суб'єктами ПЕЕЗ «Сиваш», зменшується на 50 процентів у разі використання суми, на яку зменшується податок на прибуток, на реалізацію інвестиційних проектів у межах цієї зони;
— надходження в іноземній валюті на користь суб'єктів ПЕЕЗ «Сиваш» не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку у разі використання вивільнених валютних коштів на потреби розвитку цієї зони.
Цим же Законом визначено, що суб'єктами ПЕЕЗ «Сиваш» є зареєстровані згідно з законодавством на території ПЕЕЗ «Сиваш» суб'єкти підприємницької діяльності, які реалізують інвестиційні проекти, затверджені Кабінетом Міністрів України, у межах цієї зони під час проведення локального економічного експерименту.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.96 р № 455 затверджено положення про Північнокримську експериментальну економічну зону «Сиваш». Це Положення визначає економічні, організаційні, та правові засади проведення експерименту у ПЕЕЗ «Сиваш». Зокрема :
1. Північнокримська експериментальна економічна зона «Сиваш» включає територію Красноперекопського району, міст Красноперекопська та Армянська Автономної Республіки Крим, у межах якої проводиться економічний експеримент щодо розроблення моделі управління та господарювання в умовах переходу до ринкової економіки.
2. Керівним органом зони «Сиваш» є Адміністрація зони «Сиваш», що провадить свою діяльність у формі державної компанії, Статут якої затверджує Кабінет Міністрів України.
3. Експеримент проводиться з метою реалізації заходів:
— експериментального відпрацювання на практиці сучасних економічних механізмів та методів господарювання,
— впровадження передових вітчизняних і зарубіжних науково-технологічних розробок та винаходів;
— розвитку експортного потенціалу на основі ефективного комплексного використання сировинних, промислових та сільськогосподарських можливостей території;
— підготовки кадрового потенціалу, який відповідає вимогам організації високотехнологічного виробництва конкурентоспроможної продукції в умовах переходу до ринкової економіки;
— розв’язання проблеми зайнятості населення та інших соціальних проблем на території зони «Сиваш»;
— створення і забезпечення умов для реалізації інвестиційних проектів;
— залучення зовнішніх та внутрішніх ресурсів для реалізації інвестиційних проектів розвитку підприємств регіону;
— створення та розвитку виробничої і невиробничої інфраструктури
4. Реєстрація суб'єктів зони «Сиваш» здійснюється адміністрацією зони «Сиваш» в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України За реєстрацію суб'єктів зони «Сиваш» справляється плата, розмір якої встановлюється Адміністрацією зони «Сиваш» за погодженням з Мінфіном України. Кошти, отримані за реєстрацію суб'єктів зони «Сиваш», спрямовуються Адміністрації зони «Сиваш» та використовуються нею відповідно до поточних програм розвитку зони «Сиваш». продолжение
--PAGE_BREAK--
5. Інвестиційні проекти, реалізація яких пов'язана з наданням пільг суб'єктам зони «Сиваш», затверджується Кабінетом Міністрів України після розгляду та схвалення їх Спостережною радою по контролю за проведенням експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні Сиваш, Контроль за проведенням експериментув Північнокримській експериментальній економічній зоні «Сиваш» здійснює Спостережна рада
б. Перелік товарів власного виробництва, експорт яких суб'єктами зони «Сиваш» підлягає квотуванню та ліцензуванню, установлюється Кабінетом Міністрів України. Товари власного виробництва суб'єктів зони «Сиваш» -товари, які повністю вироблені ними або піддані достатній обробці чи переробці на території зони «Сиваш» і які відповідають вимогам статті 18 Закону України «Про Єдиний митний тариф» та мають відповідний сертифікат.
7 Кошти, отримані за рахунок надання суб'єктам зони «Сиваш» пільги щодо сплати податку на прибуток, спрямовуються ними на реалізацію інвестиційних проектів у межах зони «Сиваш».
8 Надходження в іноземній валюті на користь суб'єктів зони «Сиваш» не підлягають обов'язковому продажу на міжбанківському валютному ринку у разі використання вивільнених валютних коштів на потреби розвитку цієї зони.
9. Фінансування інвестиційних проектів у зоні «Сиваш» здійснюється відповідно до законодавства України за рахунок коштів суб'єктів підприємницької діяльності, бюджетних та позичкових коштів, іноземних інвестицій і кредитів, інших коштів
10. Основними завданнями Адміністрації зони «Сиваш» є
— розроблення стратегії і поточних програм розвитку зони «Сиваш», спрямованих на здійснення напрямів проведення експерименту та забезпечення їх реалізації;
— сприяння залученню та раціональному використанню зовнішніх і внутрішніх фінансових та матеріальних ресурсів для забезпечення проведення економічного експерименту,
— розроблення разом з відповідними міністерствами та відомствами нормативних документів і заходів, спрямованих на забезпечення досягнення позитивних результатів експерименту,
— забезпечення ефективного управління майном (акціями, паями, частками), що перебуває у загальнодержавній власності та знаходиться на території зони «Сиваш», яке передається на час проведення експерименту Адміністрації зони «Сиваш»;
— розроблення за позитивними наслідками експерименту проектів відповідних законодавчих актів про створення спеціальних (вільних) економічних зон.
На даний час Кабінетом Міністрів України вже прийнято розпорядження ЗО січня 1997 року № 52-р, яким затверджено перелік інвестиційних проектів, які реалізуються у Північнокримській експериментальній економічній зоні «Сиваш». Це:
1. «Виробництво хлібобулочних виробів», виконавцем якого є дочірнє підприємство фірми «Віалаки» (засновник — Фірма «Віалаки» м. Симферополь);
2. «Установка по виробництву туалетного мила „Джипсі“ (ТОВ -виробничо-комерційна фірма „Башкурт“);
3. „Виробництво газованої води“ (ТОВ з іноземними інвестиціями „Інкос“);
4. „Установка пакувального устаткування “ТЕТКА-РАК» на Красноперекопському міськмолзаводі (ЗАК з іноземними інвестиціями -українсько-турецька фірма «Тураеро»).
Також планується затвердження нових інвестиційних проектів, які зараз знаходяться на узгодженні у відповідних міністерствах та відомствах України.
Необхідно відмітити, що ПЕБЗ «Сиваш» тільки почала працювати і про наслідки її роботи вести розмову ще рано. Але необхідно відмітити, що одну з основних цілей її створення вона вже виконала. Як передбачалося цей експеримент мав стати «полігонною обкаткою» законодавчої та нормативної бази щодо створення та функціонування БЕЗ в Україні. На даний час, як ми вже побачили вже створені та затверджені документи, на підставі яких проводиться робота в зоні проведення експерименту. § 6. Спеціальні економічні зони в Донецькій області.
Створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності розглядається як механізм для досягнення економічного розвитку на окремих територіях Донецької області та послідуючого позитивного впливу відповідних зрушень на розвиток економіки регіону та країни в цілому.
У спеціальних економічних зонах та на територіях приоритетного розвитку створюється система управління та контролю за використанням основних ресурсів (землі, робочої сили, інфраструктури) та наданням митних, податкових та інших пільг. Основне завдання такої системи управління — спрямування інвестицій у приоритетні виробництва.
Передумовою створення ефективно функціонуючих спеціальних економічних зон є також встановлення чітких та стабільних умов і гарантій для інвесторів щодо здійснення підприємницької діяльності.
Розробку проекту створення спеціальних економічних зон та запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності здійснено на основі комплексного підходу: встановлення спеціального митного режиму для окремих, насамперед новостворюваних підприємств, які відповідають певним критеріям (як-то реалізація інвестиційного проекту в приоритетних галузях (підгалузях), виробництвах, обсяг інвестицій, працевлаштування вивільнених з гірничодобувних та інших підприємств робітників).
За результатами проведеного аналізу здійснено вибір територій та спеціалізації економічних зон.
З огляду на достатньо високий рівень наукового потенціалу, професійної підготовки робітників та спеціалістів, наявність розвиненої виробничої інфраструктури, і, в першу чергу, близькість до міжнародного аеропорту, запропоновано створення спеціальної економічної зони «Донецьк» у м. Донецьку.
Вибір місця для створення спеціальної економічної «Азов» у м. Маріуполі обумовлено сприятливими умовами для розташування зовнішньоторговельної зони. Створення цієї зони буде сприяти відновленню втрачених обсягів вантажоперевезень, насамперед транзитних. На території спеціальної економічної зони «Азов» будуть провадитися операції з обслуговування транзитних вантажів, зберігання, сортування, пакування, доробки, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, виробництво товарів, а також розміщення підприємств, які застосовують новітні технології, з метою виробництва товарів для їх експорту тощо.
Для забезпечення митного контролю за переміщенням товарів у зазначених спеціальних економічних зонах буде здійснено їх облаштування необхідною митною інфраструктурою, включаючи огородження.
З метою залучення інвестицій у приорітетні галузі виробництва для створення нових робочих місць та працевлаштування персоналу, що вивільняється у зв'язку із закриттям, перепрофілюванням гірничодобувних та інших підприємств прийнято Указ Президента України від 18 червня 1998 року N 650/98 «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області».
Відповідно до вищезазначеного Указу Президента на спеціально визначених територіях відповідно до карти території, яка є невід'ємною частиною Указу строком на 60 років створюються спеціальна економічна зона «Донецьк» та спеціальна економічна зона «Азов».
На територіях цих зон встановлюється спеціальний митний, податковий та інші режими економічної діяльності згідно з Указом Президента.
На період запровадження спеціального режиму інвестиційної діяльності у спеціальних економічних зонах діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та Указом Президента України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області».
Держава гарантує стабільність встановленого режиму інвестиційної діяльності у Донецькій області на строк 60 років.
У разі зміни режиму (умов провадження) підприємницької діяльності, передбаченого Указом, на вимогу платника податку застосовуються умови провадження такої діяльності, що діяли на момент укладення контрактів (договорів) з органами управління економічними зонами та територіями пріоритетного розвитку.
Невід'ємною складовою режиму підприємницької діяльності визнаються умови пільгового оподаткування та умови захисту інвестицій (державні гарантії захисту інвестицій), передбачені Указом Президента «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області», законодавчими актами з питань оподаткування та інвестиційної діяльності.
Згідно з Указом Президента органи виконавчої та судової влади, здійснюючи свої функції щодо спеціальних економічних зон, повинні керуватися законодавством України з урахуванням особливостей, передбачених Указом. 6.1 Органи управління.
Державне регулювання діяльності спеціальних економічних зон у Донецькій області здійснюють: Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності, утворена Донецькою обласною радою як спеціальний уповноважений орган управління спеціальними економічними зонами органи, місцевого самоврядування та місцеві державні адміністрації у межах своїх повноважень, органи господарського розвитку спеціальних економічних зон
До повноважень органу місцевого самоврядування належить укладення контракту з інвестором (інвесторами) після схвалення інвестиційного проекту Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.
До компетенції Ради належить питання розгляду і схвалення інвестиційних проектів, проведення міжнародних тендерів для відбору інвестиційних проектів та їх учасників.
Рада розроблює та здійснює комплекс організаційних заходів щодо забезпечення залучення фінансових ресурсів, у тому числі власних коштів підприємств та організацій (включаючи іноземні), бюджетних коштів, коштів позабюджетних фондів, а також коштів благодійних фондів, громадських організацій і фізичних осіб, видає дозволи на провадження діяльності на території спеціальної економічної зони без створення юридичної особи та здійснення відповідного контролю
До повноважень Ради належить також:
організація підготовки та перепідготовки кадрів,
підготовка пропозицій щодо ставок орендної плати, плати за комунальні послуги, тарифів та інших платежів;
розгляд у досудовому порядку спорів, що виникають між органом господарського розвитку спеціальної економічної зони, суб'єктами підприємницької діяльності та органами місцевого самоврядування, продолжение
--PAGE_BREAK--
здійснення разом з відповідними органами заходів щодо забезпечення законності і правопорядку, економічної та екологічної безпеки на території зони,
регулювання залучення до роботи у зоні іноземних робітників,
складання та подання статистичної звітності про діяльність зони відповідно до законодавства України,
прийняття у межах своєї компетенції нормативних та інших актів,
реалізація інших повноважень, передбачених Указом, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 9 Указу Президента України «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» на території спеціальної економічної зони провадяться всі види підприємницької діяльності, крім прямо заборонених законодавством України.
Суб'єкти підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони провадять підприємницьку, у тому числі пов'язану з реалізацією інвестиційного проекту, діяльність на підставі дозволу Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.
На території спеціальної економічної зони «Донецьк» розміщуються підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту та поставок на внутрішній ринок, а також з метою створення імпортозамінних виробництв.
На території спеціальної економічної зони «Азов» розміщуються підприємства, які здійснюють операції з обслуговування транзитних вантажів, їх зберігання, сортування, пакування, доробки, надання транспортно-агентських та експедиторських послуг, торгівлі, а також підприємства, які застосовують новітні технології з метою виробництва товарів для експорту з метою створення імортозамінних виробництв.
На території спеціальних економічних зон можуть розміщуватись об'єкти виробничої та невиробничої інфраструктури, у тому числі офісні будівлі, готелі, житлові будинки тощо.
На території спеціальних економічних зон забороняється створення казино, інших гральних домів (місць) та гральний бізнес.
Рішення Ради з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності щодо схвалення інвестиційного проекту або надання дозволу на провадження діяльності на території спеціальної економічної зони є підставою для укладення органом місцевого самоврядування контракту з інвестором та реєстрації суб’єкта підприємницької діяльності, укладення органом господарського розвитку спеціальної економічної зони договорів оренди землі, приміщень тощо. Порядок укладення контракту визначається Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.
У разі провадження суб'єктом підприємницької діяльності, яка підлягає ліцензуванню, відповідні дозволи (ліцензії) видаються згідно із законодавством.
Створення на території зони банківських установ, аудиторських фірм, страхових, фондових та інших фінансових організацій, діяльність яких підлягає ліцензуванню, здійснюється у встановленому законодавством порядку після попереднього погодження з Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності.
Суб'єкти підприємницької діяльності (інвестори), які провадять свою діяльність на території спеціальної економічної зони без створення юридичною особи через філії, відділення, відокремлені підрозділи тощо, а також реалізують інвестиційні проекти у приоритетних галузях (підгалузях), виробництвах, складають відокремлений баланс фінансово-господарської діяльності, погоджений з відповідними органами державної податкової служби України.
За державну реєстрацію суб'єкта підприємницької діяльності, за винятком банківських установ, на території спеціальної економічної зони та видачу дозволу на провадження підприємницької діяльності без створення юридичної особи вноситься плата, розмір якої встановлюється Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності за погодженням з Міністерством фінансів України. Розмір зазначеної плати є однаковим для всіх суб'єктів підприємницької діяльності одного виду діяльності. Кошти від внесення плати спрямовуються на розвиток інфраструктури цієї зони у порядку, визначеному Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності за погодженням з Міністерством фінансів України.
У разі порушення суб'єктами підприємницької діяльності (інвесторами) законодавства України та установчих документів, умов контракту, укладеного з органом місцевого самоврядування, Рада з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності має право скасувати виданий дозвіл на провадження підприємницької діяльності на території спеціальної економічної зони.
Скасування державної реєстрації суб'єкта підприємницької діяльності, його ліквідація та анулювання спеціального дозволу (ліцензії) на провадження окремих видів діяльності проводиться в установленому законодавством порядку.
У спеціальних економічних зонах «Азов» та «Донецьк» встановлюється режим спеціальної митної зони.
У спеціальній економічній зоні «Азов» встановлюється такий порядок ввезення (вивезення) товарів та інших предметів:
у разі ввезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони для використання в межах зони ввізне мито та податок на додану вартість не справляються;
у разі ввезення товарів та інших предметів, що попередньо були ввезені з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони, на митну територію з цієї зони оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України як при імпорті товарів в Україну;
у разі ввезення товарів та інших предметів, повністю вироблених або достатньо перероблених у спеціальній економічній зоні, на митну територію України з території спеціальної економічної зони податок на додану вартість і акцизний збір справляються як для внутрішнього споживання в Україні;
у разі вивезення товарів та інших предметів, вироблених, у тому числі повністю, або достатньо перероблених у спеціальній економічній зоні, з території цієї зони за межі митної території України вивізне мито і акцизний збір з цих товарів не справляються, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;
у разі вивезення товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони, за межі митної території України з цієї зони вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються;
у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території України на територію спеціальної економічної зони вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою;
у разі ввезення товарів та інших предметів на територію спеціальної економічної зони з метою транзиту оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України;
у всіх інших випадках оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про Єдиний митний тариф» повністю виробленими вважаються такі товари:
а) корисні копалини, видобуті в межах й території або економічної зони;
б) рослинна продукція, вирощена на й ґрунті,
в) живі тварини, вирощені в ній;
г) продукція, одержана в ній від живих тварин;
д) вироблена в ній продукція мисливського, рибальського і морського промислу,
е) продукція морського промислу, видобута або вироблена у Світовому океані суднами даної країни, а також суднами, орендованими (зафрахтованими) нею;
є) вторинна сировина і відходи, які є результатом виробничих та інших операцій, здійснюваних у даній країні;
ж) товари, вироблені в даній країні виключно з продукції, зазначеної в пунктах "«а»" — "є".
Строк перебування товарів та інших предметів на території спеціальної економічної зони не обмежується, крім випадків перебування товарів та інших предметів з обмеженим строком зберігання.
До митної вартості товарів та інших предметів, що попередньо були ввезені з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони та на митну територію України з цієї зони, не включається вартість послуг щодо зберігання товарів, їх дроблення, сортування, пакетування тощо, здійснюваних на території спеціальної економічної зони Зазначені послуги не підлягають обкладенню податком на додану вартість
Зазначений порядок не поширюється на товарообмінні (бартерні) операції.
У спеціальній економічній зоні «Донецьк» встановлюється порядок ввезення (вивезення) товарів та інших предметів, згідно з яким ввізне мито та податок на додану вартість не справляється з товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів), що ввозяться з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони для використання в межах зони.
Оподаткування товарів та інших предметів у разі ввезення їх на митну територію України, попередньо ввезених з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони, здійснюється відповідно до законодавства України як при імпорті товарів в Україну.
Товари та інші предмети, попередньо ввезені з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони, на митну територію
України з цієї зони оподатковуються відповідно до законодавства України як при імпорті товарів в Україну.
У разі ввезення товарів та інших предметів, повністю вироблених або достатньо перероблених у спеціальній економічній зоні, на митну територію України з території спеціальної економічної зони податок на додану вартість і акцизний збір справляються як для внутрішнього споживання в Україні.
Повністю виробленими або достатньо переробленими у спеціальній економічній зоні вважаються товари, які відповідають критеріям, викладеним у статті 18 Закону України «Про Єдиний митний тариф».
Вивезення товарів та інших предметів, вироблених, у тому числі повністю, або достатньо перероблених у спеціальній економічній зоні, з території цієї зони за межі митної території України здійснюється без справляння вивізного мита і акцизного збору з цих товарів, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою. продолжение
--PAGE_BREAK--
Вивізне мито, податок на додану вартість і акцизний збір не справляються у разі вивезення товарів та інших предметів, попередньо ввезених з-за меж митної території України на територію спеціальної економічної зони, за межі митної території України з цієї зони.
Також у разі вивезення товарів та інших предметів (крім підакцизних товарів) з митної території України на територію спеціальної економічної зони вивізне мито не справляється, а податок на додану вартість справляється за нульовою ставкою, згідно з Указом Президента України від 22 вересня 1998 року N 1050/98.
Ввезення товарів та інших предметів на територію спеціальної економічної зони з метою транзиту оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України.
Указом Президента передбачено також, що у всіх інших випадках оподаткування здійснюється відповідно до законодавства України.
Зазначений порядок ввезення (вивезення) товарів та інших предметів не поширюється на бартерні операції.
Для запобігання несанкціонованому і неконтрольованому проникненню на територію спеціальної митної зони або за її межі фізичних осіб, транспортних засобів, а також ввезенню і вивезенню товарів та інших предметів територія спеціальної митної зони повинна бути огороджена по периметру і облаштована відповідно до вимог Державної митної служби України
Території зон митного контролю для кожної спеціальної економічної зони, їх межі та режим переміщення товарів, транспортних засобів, громадян встановлюються Державною митною службою
У спеціальних економічних зонах митні збори справляються відповідно до законодавства України
Імпорт суб'єктами підприємницької діяльності товарів для потреб власного виробництва на території спеціальної економічної зони та експорт товарів виробництва спеціальної економічної зони не підлягає ліцензуванню та квотуванню, якщо інше не встановлено міжнародними договорами України.
На зовнішньоекономічну діяльність, що здійснюється у спеціальній економічній зоні, поширюється режим експорту (імпорту) товарів та інші заходи нетарифного регулювання зовнішньоекономічної діяльності відповідно до законодавства України.
Кабінет Міністрів України наділено повноваженнями встановлювати обмеження на ввезення на митну територію України з території спеціальної економічної зони та вивезення з митної території спеціальної економічної зони у спеціальну економічну зону окремих видів товарів
У спеціальній економічній зоні встановлюється спеціальний пільговий режим оподаткування:
а) прибуток платників податку на прибуток на території спеціальної економічної зони оподатковується за ставкою 20 відсотків до об'єкта оподаткування;
б) доходи, отримані нерезидентами з джерелом походження з території зони від провадження господарської діяльності, оподатковується у розмірі 2/3 ставок оподаткування, визначених статтею 13 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Ця норма не поширюється на доходи від здійснення інвестицій у цінні папери, випущені за рішенням уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування, та доходи, визначені пунктом 13 6 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»,
в) не справляються збори до Державного інноваційного фонду та до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення.
Спеціальний режим інвестиційної діяльності застосовується тільки до суб'єктів підприємницької діяльності, які реалізують схвалені Радою з питань спеціальних економічних зон та спеціального режиму інвестиційної діяльності інвестиційні проекти у пріоритетних галузях (підгалузях), виробництвах на території пріоритетного розвитку згідно з укладеним контрактом.
Відповідно до цього режиму:
а) звільняється на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше ніж на 5 років, від обкладення ввізним митом та податком на додану вартість під час ввезення в Україну устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів) у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
б) звільняється на 3 роки від оподаткування прибуток новоствореного, у тому числі у ході перепрофілювання, реструктуризації підприємства, інвестиція в яке еквівалентна не менш як 1 млн. доларів США.
З четвертого по шостий рік прибуток такого підприємства оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування
Зазначена пільга застосовується з моменту отримання першого прибутку,
в) звільняється від сплати збору до Державного інноваційного фонду та сплачує 50 відсотків встановленої норми збору до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення на період до 2009 року новостворене у тому числі у ході перепрофілювання, реструктуризації, підприємство, в якому чисельність вивільнених працівників гірничодобувних та інших підприємств, що закриваються, становить в податковому періоді не менш як 50 відсотків середньоспискової чисельності працюючих,
г) до валового доходу підприємства, розташованого у спеціальній економічній зоні та на території пріоритетного розвитку, з метою оподаткування не включається одержана згідно з інвестиційним проектом сума інвестиції у вигляді коштів, матеріальних цінностей та нематеріальних активів.
Кабінет Міністрів України може встановлювати спеціальний порядок перетинання кордону України іноземцями та особами без громадянства, які прямують у спеціальну економічну зону і виїзду з неї громадян України, іноземців та осіб без громадянства
У разі ліквідації підприємства, створеного на території спеціальної економічної зони, або його реорганізації (за рішенням власника або уповноваженого ним органу) до строку, зазначеного у контракті між інвестором та органом місцевого самоврядування, його інвестор (уповноважена ним особа) зобов'язаний у десятиденний строк після прийняття відповідного рішення повідомити органи управління спеціальної економічної зони про причини ліквідації (реорганізації) підприємства.
Спеціальна економічна зона вважається ліквідованою з моменту закінчення строку, на який її було створено в порядку, передбаченому законодавством України.
Держава відповідно до законодавства України гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав інвесторів та суб'єктів підприємницької діяльності, що діють у зоні, при її ліквідації.
Спори між органами управління спеціальними економічними зонами та територіями пріоритетного розвитку, суб'єктами підприємницької діяльності, що діють у зоні, інвесторами та ліквідаційною комісією, що можуть виникнути у зв'язку з ліквідацією зони, підлягають розгляду судами України, а спори за участю іноземного суб’єкта господарської діяльності — в судах за погодженням сторін, у тому числі за кордоном. 6.2 Майнова відповідальність за порушення законодавства
Однією з умов забезпечення майнових інтересів учасників інвестиційної діяльності є заходи цивільно-правової відповідальності. Підставою майнової відповідальності є правопорушення, яке виражається в протиправній поведінці (дії або бездіяльності) правопорушника. Майнова відповідальність покликана забезпечити належне виконання всіма учасниками інвестиційних відносин своїх обов'язків і виконує такі функції:
а) стимулююча — передбачає спонукання правопорушника та виконання обов'язку;
б) штрафна — полягає в несприятливих майнових наслідках для правопорушника;
в) попередження правопорушника — виявляється в застосуванні майнової відповідальності, коли не тільки усуваються наслідки інвестиційного правопорушення, але й створюються умови для його недопущення у майбутньому під загрозою застосування майнових санкцій;
г) компенсаційна — полягає у відновленні майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, які стягуються з правопорушника.
форми цивільно-правової відповідальності залежно від сфери їх дії поділяються на загальні та спеціальні. Загальною формою цивільно-правової відповідальності є відшкодування збитків
Загальним принципом цивільно-правової відповідальності є повне відшкодування збитків (ст. 203, 453 Цивільного кодексу України). Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору збитки в повному обсязі. Така майнова відповідальність в цивільному праві називається повною. Разом з тим, цивільному праву відома обмежена майнова відповідальність. Вона настає у визначених законом випадках. При обмеженій майновій відповідальності упущена вигода не відшкодовується.
Для відшкодування збитків необхідна наявність певних передбачених законом підстав: протиправна поведінка, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, вина правопорушника. Наявність складу цивільного правопорушення — загальна і, як правило, єдина підстава цивільно-правової відповідальності.
Протиправна поведінка може виражатися в протиправній дії чи бездіяльності Протиправній дії відповідає юридичний обов'язок, який полягає в необхідності утримуватися від вчинення суспільно-шкідливих дій Протиправній бездіяльності як формі протиправної поведінки відповідає юридичний обов'язок в активній формі — здійснювати суспільно-необхідні дії. Бездіяльність визнається протиправною: а) при наявності юридичного обов'язку вчиняти суспільне необхідні дії; б) при наявності об'єктивної можливості вчинення певної дії, тобто фізичної можливості діяти.
У відносинах між учасниками інвестиційної діяльності наявність причинного зв'язку між поведінкою особи та шкідливим результатом є однією з необхідних умов для покладення обов'язку відшкодувати заподіяні збитки.
Крім причинного зв’язку, ст. 209 Цивільного кодексу України установлено, що особа, яка не виконала зобов'язання або виконала його неналежним чином, несе майнову відповідальність лише при наявності вини. Вина є психічне ставлення у формі умислу або необережності до своїх дій та їх наслідків.
У процесі здійснення інвестиційної діяльності можливі різні порушення як з боку безпосередніх учасників інвестиційних договірних відносин, так і органів державної влади й управління, а також третіх осіб. Таким чином, відповідальність може бути договірною та позадоговірною. Одна з особливостей останньої полягає в тому, що виконання обов'язків по відшкодуванню шкоди її заподіювачем становить собою й покладення на нього цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду.'
Указом Президента «Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області» підкреслюється, що у разі неналежного виконання або невиконання інвестором чи суб'єктом підприємницької діяльності умов контракту (договору), укладеного з органом місцевого самоврядування, органом господарського розвитку спеціальної економічної зони, такий інвестор (суб'єкт підприємницької діяльності) несе майнову та іншу відповідальність, передбачену законодавством України та відповідним контрактом (договором). продолжение
--PAGE_BREAK--§7. Спеціальна економічна зона «Славутич».
Указом Президента України від 18 червня 1998 року N 657/98 створено спеціальну економічну зону «Славутич», яка розташована в адміністративних межах м. Славутича Київської області з метою розв'язання проблеми і розвитку виробничої та невиробничої інфраструктури, розвитку підприємництва і створення умов для реалізації інвестиційних проектів.
Органами управління зони «Славутич» є Славутицька міська рада та її виконавчий комітет (у межах їх повноважень), Адміністрація зони «Славутич».
Згідно з Указом Президента спеціальна економічна зона «Славутич» створюється на період до 1 січня 2010 року.
На території зони «Славутич» діє законодавство України з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» та Указом Президента України від 18 червня 1998 року N 657/98.
У разі зміни законодавства України з питань оподаткування до суб'єктів зони «Славутич» на їх вимогу протягом періоду функціонування зони застосовуються податкові пільги, встановлені на день їх реєстрації як суб'єктів зони «Славутич».
На території зони «Славутич» можуть провадитися всі види господарської діяльності, за винятком тих, що заборонені законами України
Спеціальний правовий режим економічної діяльності, установлений у зоні “Славутич", поширюється лише на суб'єктів цієї зони
У зоні «Славутич» суб'єкти цієї зони в обсягах господарської діяльності на її території звільняються на перші два роки від оподаткування прибутку за умови, якщо кількість працюючих осіб, вивільнених у зв'язку з достроковим виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, які мали там основне місце роботи, становить протягом звітного періоду не менш як 50 відсотків загальної чисельності (але не менш як 10 працівників) та фонд оплати праці таких працюючих становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що включаються до складу валових витрат, а загальна сума фактично вкладених інвестицій у створення нового підприємства чи створення нових робочих місць шляхом розширення виробництва (реконструкції, технічного переозброєння) е еквівалентною не менш як 200 тис. доларів США. На наступні три роки податок на прибуток таких суб'єктів оподатковується за ставкою в розмірі 50 відсотків діючої ставки оподаткування.
Суб'єкти зони «Славутич», які мають земельні ділянки в цій зоні і в яких кількість працюючих осіб, вивільнених у зв'язку з достроковим виведенням з експлуатації блоків Чорнобильської АЕС, які мали там основне місце роботи, становить протягом звітного періоду не менш як 50 відсотків загальної чисельності (але не менш як 10 працівників) та фонд оплати праці таких працюючих становить протягом звітного періоду не менш як 25 відсотків суми загальних витрат на оплату праці, що включаються до складу валових витрат, а загальна сума фактично вкладених інвестицій у створення нового підприємства чи створення нових робочих місць шляхом розширення виробництва (реконструкції, технічного переозброєння) є еквівалентною не менш як 200 тис. доларів США, звільняються від плати за землю на період функціонування зони «Славутич»
Суб'єкти зони «Славутич» звільняються від сплати збору до Державного інноваційного фонду, до Фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, на обов'язкове соціальне страхування на випадок безробіття.
Вони звільняються також від обкладення податком на додану вартість та ввізним митом устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), які ввозяться в Україну суб'єктами зони «Славутич» для потреб власного виробництва, пов'язаного з реалізацією інвестиційних проектів, затверджених Кабінетом Міністрів України
Згідно з Указом Президента України держава гарантує збереження у повному обсязі всіх майнових і немайнових прав суб'єктів зони «Славутич» у разі її ліквідації.
Спори, що можуть виникнути у зв'язку з ліквідацією зони «Славутич» між Адміністрацією зони «Славутич», суб'єктами зони «Славутич» та ліквідаційною комісією, підлягають розгляду в судах України, а спори за участю іноземних суб'єктів господарської діяльності, що діють у цій зоні, — в судах за погодженням сторін, у тому числі за кордоном.
Згідно з Указом Президента України від 18 червня 1998 р. N 657/98 «Про • спеціальну економічну зону „Славутич“ та постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1998 р. N 1166 „Про спеціальну економічну зону “Славутич» до переліку основних функцій Адміністрації зони «Славутич» відноситься, розгляд і затвердження в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, інвестиційних проектів, що реалізуються на території зони «Славутич». ВИСНОВКИ.
Підводячи підсумки необхідно ще раз зазначити, що однією з важливих форм залучення іноземних інвестицій в економіку України є створення вільних економічних зон, які є особливо привабливі для іноземних інвесторів з огляду на пільгові умови розміщення капіталу
Вільна економічна зона — територіальне обмежений простір, в якому промислова та /або комерційна діяльність користується особливим режимом оподаткування, який повинен бути пільговим, або зовсім відсутнім
Вивчення практики здійснення іноземних інвестицій у вільних економічних іонах різних країн показало, що основними спонукальними заходами, які пропонуються країнами, де розміщуються вільні економічні зони є
1 Загальні переваги митної регламентації у різних вільних економічних зонах — надання пільг щодо сплати мита і різного виду податків, надання режиму вільної циркуляції товарів, які знаходяться у зоні, спрощення адміністративних формальностей,
2 Фіскальні переваги — часткове або повне звільнення від податків на прибутки, на протязі певних періодів, відміна експортних податків та інших податків, звільнення від податків на дохід задіяного іноземного персоналу;
3 Фінансові переваги — більшість вільних економічних зон припускає необмежений переказ прибутків і відсутність примусових механізмів валютного контролю
Метою створення вільних економічних зон в Україні є залучення інвестицій та сприяння їм, активізація підприємницької діяльності для нарощування експорту товарів і послуг
Специфіка регулювання іноземних інвестицій у спеціальних (вільних) економічних зонах установлюється законодавством України про спеціальні (вільні) економічні зони
Для іноземних інвесторів в встановлюється правовий режим запроваджуються пільгові митні, валютно-фінансові, податкові та інші умови економічної діяльності іноземних юридичних і фізичних осіб
На всі об'єкти та суб'єкти економічної діяльності спеціальної (вільної) економічної зони поширюється система державних гарантій захисту інвестицій, передбачених законодавством України про інвестиційну діяльність та іноземні інвестиції Дер/кавою гарантується суб'єктам господарської діяльності спеціальної (вільної) економічної зони право на вивезення прибутків і капіталу, інвестованого в спеціальну (вільну) економічну зону, за межі спеціальної (вільної) економічної зони і України.
Все це є ефективним способом залучення іноземних інвестицій у вільні економічні зони, але необхідно продовжити формування і вдосконалення правової бази створення економічних зон в Україні, використовуючи при цьому досвід країн, де розміщуються такі зони. Список використаних джерел
Конституція України.
Закон України “Про єдиний митний тариф” від 5 лютого 1992 р. №2097-XII.
Закон України “Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон” від 13 жовтня 1992 р. №2673-XII.
Закон України “Про питання валютного регулювання та оподаткування суб’єктів експериментальної економічної зони “Сиваш” від 23 лютого 1996 р. №65\96-ВР
Закон України “Про режим іноземного інвестування” від 19 березня 1996 р.
Указ Президента України “Про Північнокримську експериментальну економічну зону “Сиваш” від 30 червня 1995 року № 497\95.
Указ Президента України “Про заходи щодо проведення експерименту у Північно-кримській експериментальній економічній зоні “Сиваш”” від 17 листопада 1995 року № 1062\95.
Указ Президента України “Про спеціальну економічну зону “Славутич” від 18 червня 1998 року № 657\98
Указ Президента України “Про спеціальні економічні зони та спеціальний режим інвестиційної діяльності в Донецькій області” від 18 червня 1998 року № 650\98
Постанова Кабінету Міністрів України “Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні” від 14 березня 1994 року №167
Постанова Кабінету Міністрів України “Про Північнокримську економічну зону “Сиваш”” від 23 квітня 1996 року №455
Постанова Кабінету Міністрів України “Питання Державної компанії “Адміністрація Північнокримської експериментальної економічної зону “Сиваш”” від 12 вересня 1996 року №1109
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про Спостережну раду по контролю за проведенням експерименту у Північнокримській експериментальній економічній зоні “Сиваш”” від 8 листопада 1996 року №1354
Постанова Кабінету Міністрів України “Про здійснення контролю за цільовим використанням валютних коштів суб’єктами експериментальної економічної зони “Сиваш”” від 11 листопада 1996 року №1374
Постанова Кабінету Міністрів України “Про спеціальну економічну зону “Славутич” від 27 липня 1998 р №1166.
Постанова Кабінету Міністрів України “Про затвердження Положення про порядок розгляду та схвалення інвестиційного проекту, видачі дозволу на продовження діяльності на територіях спеціальних економічних зон та на територіях пріоритетного розвитку в Донецькій області” від 27 липня 1998 року №1168
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 30 січня 1997 року № 52-р.
Розпорядження Кабінету Міністрів України від 17 квітня 1997 року № 209-р.
Вільні економічні зони. Міжнародні аспекти, К, 1993 року
Богуславський М.М. Иностранные инвестиции: правовое регулирование, М., 1996г.
Гельбрас В.Г. Економическая реформа в КНР, М., 1990г.
Дергачев В.А., Буркинский Б.В., Кухарская Н.А.Перспективы развития свободных економических зон и совместного предпринимательства (на примере украинского Причерноморья), Одесса, 1992г.
Кредисов А.И.Управление внешнеэкономической деятельностью, К., 1996 г.
Нейкова Л.И.Иностранное инвестирование экономики Украины: теория и практика, Одесса, 1996г.
Омельченко А.В. Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні, К., 1996р.
Омельченко А.В. Іноземні інвестиції в Україні, К., 1997р.
Пересада А.А. Інвестиційний процес в Україні, К., 1998р.
Export processing zones UNIDO, Vienna, Austria.
Організаційно — економічне забезпечення функціонування локальніх (точкових) вільних економічних зон в Україні (Наукові доповіді та матеріали конференції), м.Чернівці, квітень 1996 року.
Смородинская Н., Капустин А. Свободные экономические зоны: мировой опыт и российские перспективы, Вопросы экономикы, 1994 г., Т12.
Кондратенко Л. Я. верю: зона будет!, Зеркало недели, 24 декабря 1994 г.