--PAGE_BREAK--k = ΔY
ΔI;
де: k – мультиплікатор інвестицій; ΔY – приріст національного доходу; ΔІ – приріст інвестицій.
Зробивши відповідні перетворення можна вивести залежність величини мультиплікатора інвестицій від рівня граничної схильності до споживання і граничної схильності до заощаджень.
k= ΔY
ΔY— ΔC
Поділивши і чисельник і знаменник дробу на ΔY, отримаємо вираз:
де: с – гранична схильність до споживання; s – гранична схильність до заощаджень.
Принцип мультиплікатора дає відповідь на питання яким чином коливання інвестицій, що складають відносно невелику частку національного доходу, здатні викликати значно більші коливання сукупної зайнятості і доходу.
Принцип мультиплікатора інвестицій відображає суттєву відмінність поглядів Дж. М. Кейнса на роль заощаджень в економіці. Якщо спочатку класична а потім і неокласична політична економія говорила про заощадження як головне джерело нагромадження капіталу та відповідну їх роль в економічному зростанні, то Дж. Кейнс підходить до цього дещо помірковано. По-перше, для економіки краще, коли значна частину доходу споживається – більший коефіцієнт мультиплікатора інвестицій. Перед суспільством завжди постає дилема та існує так би мовити соціальна ціна вибору між споживанням на даний момент і споживанням та рівнем зайнятості в майбутньому. Саме останні забезпечується заощадженнями і інвестиціями. По-друге, на думку Дж. Кейнса, заощадження – це ще не інвестиції. Перетворення заощаджень в інвестиції цілком залежить від інвестиційної активності бізнесу. А бажання підприємця інвестувати визначається дуже багатьма чинниками. В першу чергу – співвідношенням граничної ефективності капіталовкладень і позичкового процента. Гранична ефективність капіталовкладень є суб’єктивним феноменом. Він відображає сподівання та очікування підприємців, зокрема, на майбутню доходність інвестицій. Чим більша майбутня невизначеність – тим менші сподівання. Крім того на настрої, а отже і на бажання інвестувати впливає дуже велика кількість різноманітних чинників, як економічного так і позаекономічного характеру, як то, наприклад, ситуація на фондовому ринку, політичні зміни, війни і т.д. Проте, є інший, досить суттєвий чинник, що впливає на бажання здійснювати інвестиції. Це – рівень позичкового процента. Саме величина позичкового процента є тією межею, нижче якої не може опускатися гранична ефективність капіталовкладень. І чим нижча ця межа – тим більше стимулів для інвестиційної активності.
Ще в ранній праці «Трактат про гроші» Дж. Кейнс розглядає проблему співвідношення інвестицій і заощаджень та приходить до висновку, що найоптимальнішою для економіки в цілому є ситуація, коли сукупні інвестиції дорівнюють сукупним заощадженням. Якщо інвестиції менші заощаджень темпи економічного розвитку поступово спадають. Якщо ж більші – відбувається перегрів економіки з неминучим наближенням економічної кризи.
Тотожність І = S була покладена в основу вчення про ефективний попит. Яким же її забезпечити, та ще й в умовах економічної депресії, коли на негайне пожвавлення інвестиційної активності з боку бізнесу марно сподіватися? Кейнс приходить до висновку, що держава може безпосередньо впливати на збільшення приватних інвестицій та боротися з безробіттям, регулюючи рівень позичкового проценту. Для цього вона має всі важелі. Саме вона відповідає за кількість грошей в обігу і забезпечує економіку відповідною грошовою масою. Збільшення останньої матиме наслідком зниження рівня позичкового процента і, в подальшому, пожвавлення інвестиційної діяльності, зростання виробництва, скорочення безробіття.
Отже, робить висновок Дж.М. Кейнс – держава з метою подолання економічної депресії та забезпечення повної зайнятості повинна проводити активну, розширювальну монетарну політику. Саме така політика і дасть бажаний для економіки початковий поштовх. А як же бути з інфляцією? В трактуванні Дж. Кейнса між рівнем цін, номінальним національним доходом в цілому та грошовою масою немає тісного зв’язку. По-перше, він порушується в зв’язку із нестабільністю швидкості руху грошей, яка пов’язана з нестабільністю попиту на гроші. А по-друге, за зміни грошової маси в умовах неповної зайнятості в основному змінюється реальний національний доход, а не рівень цін. Тому, при розгляді впливу зміни пропозиції грошей на ціни, слід виділяти два типи інфляції: помірну і істинну. Помірна інфляція виникає при одночасному зростанні і реального доходу і цін, коли ще не досягнуто повної зайнятості. Істинна інфляція починається лише після досягнення повної зайнятості. Для економіки шкідлива лише істинна інфляція. Що ж стосується помірної інфляції, то вона неминучий супутник державної політики із збільшення реальних доходів і зайнятості. Таким чином, тип і небезпека інфляції визначається станом кон’юнктури на ринку праці, а вона, в свою чергу, залежить від загальноекономічної кон’юнктури.
Не дивлячись на всі переваги, грошово-кредитна політика держави все ж таки має певні обмеження. Пов’язані вони з так званою пасткою ліквідності – коли подальше збільшення кількості грошей в обігу вже не супроводжується зниженням позичкового процента. В цьому випадку, за умови недостатньої кількості приватних інвестицій держава повинна вдатися до іншого кроку, а саме, компенсувати їх нестачу своїми витратами та державними інвестиціями. Тому фінансово-бюджетна політика поряд із грошово-кредитною є важливою складовою кейнсіанських методів державного регулювання ринкової економіки. Дж. Кейнс пропонував збільшити державні витрати, державні інвестиції, державні закупівлі товарів. Розширення державної інвестиційної активності передбачалося в першу чергу здійснювати за рахунок організації суспільних робіт – будівництва шляхів, спорудження різноманітних будов і т.д. Пропонувалося також зменшити податки. Слід відзначити, що в подальшому зростаючі державні витрати досить часто покривалися за рахунок дефіциту державного бюджету та фінансувалися шляхом зростання державного боргу і продажу облігацій державної позики і т.д. (В цьому ще одна досить суттєва відмінність від неоліберального напрямку неокласичної економічної теорії)
Виступаючи за проведення активної державної економічної політики, Дж. Кейнс, в той же час, негативно ставився до розширення державної власності та будь яких спроб утиску приватної ініціативи, зменшення свободи підприємницької діяльності. Теорія Дж.М. Кейнса – це збереження ринкових механізмів саморегулювання на мікрорівні і здійснення суспільного, державного регулювання на макрорівні.
По-особливому ставився Дж. Кейнс і до проблеми заробітної плати. Розглядаючи суть заробітної плати з позиції теорії «граничної продуктивності», він віддавав перевагу встановленню «мінімальної заробітної плати», оскільки зростання доходів збільшує граничну схильність до заощаджень. Проте Дж. Кейнс фактично виступав проти зниження досягнутого рівня заробітної плати як одного із методів регулювання зайнятості. Зниження заробітної плати може позитивно вплинути на збільшення сукупного попиту і загальної зайнятості лише за умови зростання схильності до споживання, підвищення граничної ефективності капіталовкладень та зниження рівня позикового процента. Проте, соціальна ціна такого методу занадто висока. Потрібний результат значно ефективніше досягається за допомогою інших методів та важелів – грошово-кредитних та фінансово-бюджетних.
Таким чином, Дж.М. Кейнс пришов до висновку, що сучасна система ринкових відносин не є досконалою і саморегульованою і що максимально можливу зайнятість і економічне зростання може забезпечити лише активне втручання держави в економіку. Воно повинно бути скероване на стимулювання ефективного попиту.
Як уже було встановлено, США мають значні особливості свого історичного розвитку. Перші кроки індустріальної технологічної революції відбувалися в умовах, коли економічна політика шарахалася від протекціонізму до лібералізації і навпаки. Серед історичних подій, що свідчать про слабості США, виділяється «доктрина Монро». У 1823 року президент Монро проголосив: «… Американські континенти в результаті вільного і незалежного положення, що вони в себе установили і підтримують, відтепер не повинні вважатися об'єктами подальшої колонізації європейськими державами.., усяку спробу з їх боку розповсюдити свою політичну систему на яку-небудь частину нашої півкулі ми будемо розглядати як погрозу нашому спокою і безпеці» в 1889 р. закріпило пріоритетне положення США в Латинській Америці.
Роки Монро – це роки панування в Європі «Священного і юзу», спрямованого проти демократичних процесів у світі. А це значить проти фритредерства, тому воно не могло подобатися Англії. Що послужило основою для того, що Англія повинна була підтримувати США. А ця підтримка дорого коштувала Англії. США до 80-х років зміцніли настільки, щебетати на чолі капіталістичного розвитку світу. Тут капіталізм уже досяг такого етапу, коли нові організаційні форми ринкового господарства виступили в зрілому виді. Про це переконливо свідчить антитрестовий закон Шермана. Підкреслена в «доктрині Монро» особливість політичного устрою США складається, насамперед, у її демократичній конституції. Конституція дарувала американському громадянину загальне виборче право. Тут обираються не тільки законодавчі установи, але й адміністративні чини, судді, включаючи муніципальні. Виборчих турів уже на початку XX століття було 22 щорічно. Виборця не цікавив Конгрес, а він вибирав, обирав конкретних діячів з позиції, що вони могли йому принести користь, як людині, як соціуму.
Однією з особливостей США є пануюче положення про «суспільну думку». Обраний повинен не тільки прислухатися, але і керуватися ним. Тому міжособистісні відносини, у тому числі відносини найманої праці і власності тут мають особливу форму. Вони пайовики. У США панують дві партії з програмами, що мало чим відрізняються. Республіканська, виникла в умовах боротьби федерального центру за повноваження, але це було ще в епоху громадянської війни і Демократична, що боре за дотримання Конституції, у відомій мірі така, що відстоює інтереси фермерів. У країні значна роль штатів. А штати відрізняються своєю економічною, виробничою, національною і релігійною направленістю. Штати, які перевагою за виробництво бавовни, відрізняються від штатів, де виробляються машини. А значить вони бідують, вимагають політики, яка захищає їхні особливі інтереси. З цього випливає, що в країні особливу роль грають політичні, релігійні, національні інститути. Так, наприклад, антиалкогольні закони не можуть бути прийняті у всіх штатах. Там де виборців німців і ірландців, людей питущих, більшість дам цей закон не може бути прийнятий до виконання. У кожного штату свій бюджет.
Боротьбу за звільнення від рабства в США підтримувала релігія: методисти в 1784 році, баптисти в 1789 році, пресвітеріанці – 1793, а потім і квакери. У Новий світ приїхав емігрант із гарячим бажанням заробити. Його не бентежить тяжкість праці, тривалість робочого часу, він за «акорд». Тому його відношення до підприємця відрізняється від європейського. Вони, як уже сказано вище, пайовики. В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах», пише: «Американські робітники не незадоволені сучасним положенням речей. Навпроти, вони добре себе почувають як і всі американці… Він оптиміст – живи сам – давай жити іншим… Американський робітник ототожнює себе з американською державою. Він патріотично настроєний». Його заробітна плата в кілька разів вища ніж у Європі. Його житло – не «кімната» у бараку», а 4 – 6 кімнат у котеджі на двох родин. Він добре харчується, споживає алкоголю менше ніж німецький робітник».
Для США кінця XIX століття характерний альянс: монопольний союз робітників і монопольний союз підприємців. Їхня участь у виборах породили форму «Віннетта систем». Зміст її в тім, що профспілкові боси готують претендентам список питань і в залежності від відповідей вирішують питання про те як голосувати. Це відбулося в січні 1902 року, а 15.08.1904 року ця система впроваджена у всіх виборчих округах.
Ця політична подія, породжена Конституцією, всезагальним виборчим правом, мало для економічної науки США знакове значення. Саме тут повинен був з'явитися такий її напрямок як інституціоналізм, коли вивчення соціального інституту є вивчення економічної теорії. Для кінця XIX століття і найманого робітника була реальна можливість стати вільним.
Колонізація Заходу тільки почалася. А значить одержати умови для власного бізнесу – землю, були реальністю. Розмаїтість умов природних, політичних, релігійних, соціальних повинне було знайти своє відображені в інших економічних концепціях, в економічній думці.
Найбільш яскравим з економістів XIX ст. є Дж.Б. Кларк. Кларк учень Кніса, одного з пророків історичної школи Німеччини. Але якщо в методологічному відношенні він учень Кніса, то особливості США, а вони полягають у тому, що тут індустріальна технологічна революція здійснилася в особливо сприятливих умовах і організаційні форми ринкових відносин зрілого індустріалізму, у тому числі і відносини праці, капіталу і підприємця, тут виступили раніш, ніж у Європі.
Для Сполучених Штатів соціальні проблеми неминуче повинні були зважуватися інакше, ніж у Європі. Як уже встановлено по світовідчуванню праця і капітал пайовики. А значить найважливішу роль тут вже грає розподіл створеної цінності цими факторами виробництва. Дж. Б. Кларк досліджує цю проблему. «Для людей практики, а тим самим і для дослідників, найбільше значення має одна економічна проблема – проблема розподілу багатства між різними претендентами. Чи існує природний закон, відповідно до якого доход поділяються на заробітну плату, відсоток і прибуток?.. Більшість людей живе переважно працею і для них рівнодіюча всіх економічних сил приймає на практиці форму заробітної плати».
Кларк чітко відбиває ситуацію саме США в дослідженні взаємин найманої праці і підприємця. Тому першим коштує найбільше значення розподілу для практики, а потім для дослідника. Для дослідника – це метод емпіричний і історичний, дедуктивний. Відповідь дається в цьому ключі: «Заробітна плата визначається природним законом, хоча і регулюється індивідуальним договором».
Сутність цього природного закону полягає в тому, що валовий доход суспільства розпадається на заробітну плату, відсоток і прибуток. Це доходи праці, капіталу і доходи людей, що використовують функцію координації праці і капіталу – підприємців.
Для матеріального становища найманих робітників США характерний їх значно високий, у порівнянні з європейським, рівень. Це знаходить своє відображення й в економічних концепціях. Для Європи «залізний закон заробітної плати» – положення не зухвалої критики, за винятком Маркса і його послідовників. Для Кларка таке твердження неприйнятне. Він добре інформований про матеріальне становище робітників. Але він як і Госсен, Бастіа, Вальрас, Джевонс затверджує, що тяжкість праці – економічний феномен, що має важливе значення в дослідженні сучасного йому суспільства, і насамперед у теорії цінності. У Кларка її основою є «ефективна корисність». «Ціна речі вимірює її значення не для однієї людини, але для всіх людей у їхньому органічному відношенні друг до друга.., для суспільства як цілого вона постійна… Цивілізована людина… робить одиницю за одиницею продукт рутинного виду і вручає його суспільству. Тому процес виміру, що визначає величину цінності, повинний бути простежений у таємницях специфічно соціальної психології… Кінцева одиниця цінності є жертва, зв'язана ї витратами визначеної кількості специфічно соціальної праці».
Багатство, по Кларку, створюється працею і засобами виробництва, капіталом, що є результатом жертви, що він називає помірністю. Це взаємодія і відділення праці від засобів виробництва породило теорію про трудове мірило цінності. Але завдання полягає в тому, яка частина створеного продукту виробництва обумовлена винятково працею? При пропорційній, нормальній взаємодії праці і засобів виробництва, тобто статичному положенні, можливо визначити частку кожного з факторів. Для праці як одного з факторів вона визначаються через додаткову одиницю праці, «Не обладнана знаряддями праця є єдиний вид праці, що може виміряти цінність». Але праця не подібна одна з одною, як різні предмети, які потрібно їм вимірювати. «Подібно тому; як корисність властива всім товарам, так особиста жертва властива всім різновидам праці».
Це і є основа теорії корисності, що спирається на тяжкість праці. «Робота стає і кожною годиною усе більш тяжкої для людини, яка її виконує». Але в Кларка чисто американський варіант уміння про жертву, про тяжкість праці. Якщо він буде працювати одну годину він створює продукт у виді їжі. Якщо буде працювати другу годину, то «застосовуючи більшу кількість часу, вона додасть зручності до свого переліку і може закінчити його позитивною розкішшю».
Кларк ілюструє ситуацію наступною побудовою.
Де по горизонталі АВ – тривалість дня, БД – страждання від останньої години праці, АР. – виграш забезпечуваний першим продуктом, ВД- останнім продуктом. ВД складається з двох співпадаючих ліній, одна з яких викладає тягар праці, а друга – виграш від кінцевого споживання. АЕДВ – загальний доход, СЕД – надлишковий доход.
Кларк у своїй теорії «соціальної ефективності» і «соціальної корисності» відбив специфічну політичну і соціальну обстановку, характерну для США. Навіть найманий робітник пишається державою, вважаючи себе її часточкою. Відношення до Конституції, як до святині. Тут органічна єдність «практики і дослідження».
Відображенням реальності США є теорія ренти Кларка. Раніше було встановлено, що колонізація Північної Америки йшла зі сходу на захід – від узбережжя усередину материка. Саме усередині материка, на Заході знаходилися найбільш родючі землі; а Європа йшла шляхом від кращих земель до гірших. Це положення в Рікардо стало основою його теорії земельної ренти, що потім відтворив Маркс, додавши до диференціальної ренти Рікардо ще положення про абсолютну земельну ренту. У Європі ця конструкція відтворилась, але в США була інша ситуація і її відбив Дж. Б. Кларк.
Якщо австрійська школа в розробці своєї концепції граничної корисності виходить з аналізу споживання, то Кларк виводить закон цінності з розподілу. Але він підкреслює, що споживання і виробництво складають економічний процес у цілому що розподіл є частиною суспільного виробництва і включає обмін. Економічне суспільство – єдине ціле, – говорить Кларк. У суспільному господарстві існує три різних вили спільно діючих сил.
Є закони універсальні, закони які залежать від обміну продуктів, чи суспільні закони, закони соціально-економічної динаміки, керованої статичними силами. До універсальних законів Кларк відносить закон убутної віддачі від витрат праці чи закон граничної продуктивності праці; універсальний закон убутної віддачі від вкладень капіталу чи граничної продуктивності капіталу. Цей принцип робить соціальний ефект діючи на визначення того, скільки робітників і скільки капіталу буде знаходитись в одній з галузей виробництва чи цивілізаційному стані. Ця чинність загального закону є належний предмет для теорії соціальної економіки, і тут він стає базисом теорії розподіл.
Кларк установлює наявність трьох законів:
а) Закон ефективності споживчого багатства, що змінюється, що є основою природної цінності;
б) Закон ефективності продуктивного багатства, що змінюється, що є основою природного процесу;
в) Закон ефективності праці, що змінюється, що лежить в основі природної заробітної плати.
«Потреби міняються, і разом з ними повинні мінятися види виробленого багатства. Входять у вживання нові механічні процеси. Машини витісняють ручна праця і більш продуктивні машини заміняють менш продуктивні сили. Використовуються нові рушійні сили і вживається нова сировина». Відбуваються динамічні зміни. Динамічні сили діють у взаємодії з фізичними. Це створює реалістичність економічних досліджень. «Теорія економічної динаміки повинна користуватися дедукцією, як це робили теоретики Рікардівськой школи. Вона повинна базуватися на висновках економічної статистики. Проте реалізм динамічної теорії є її найхарактерніша риса. Коливання цін, рівнів заробітної плати і відсотка відбувається тільки навколо дії статичних сил і статичних стандартів. Статичні сили встановлюють рівні, а динамічні сили породжують відхилення: універсальні явища, суспільні статичні явища і динамічні суспільні явища являють собою об'єкт вивчення трьох розділів економічної науки». Таке методологічне кредо Д.Б. Кларка.
Під дією статичних законів установлюється природний стандарт, до якого тяжіють доходи економічних груп, і доходи робітників і капіталістів усередині груп. Динамічні закони в той же час пояснюють, по-перше, коливання дійсних доходів навколо цих природних стандартів і, по-друге, повільні і постійні зміни, що відбуваються з часом у самих стандартах.
«Природна заробітна плата в даний час не така, якою вона буде рік по тому. Якщо суспільство еволюціонує нормальним шляхом, стандарти оплати будуть постійно рости» – пише В. Зомбарт у своїй брошурі «Чому немає соціалізму в Сполучених Штатах». Тому не дивні його коливання про подальший шлях розвитку капіталізму. У країні найвищим розвитком капіталізму не виявилося місця соціалізму, що вибудовується по моделі К. Маркса.
Висновки Кларка, як ми уже вказували, мають своєю основою аналіз розподілу, а не споживання як в австрійської школи.
Хоча улаштовується той самий закон – граничної корисності блага. «Закон… відзначає останню одиницю запасу, як одиницю, найменш важливу. Це один із загальних законів економіки».
Теорію мінового господарства Кларк називає каталлактикою. Але закон граничної корисності діє у міновій економіці й примітивній економіці.
Кларк використовує функціональний метод. Прогрес головним чином залежить від соціальних відносин. Основною функцією економічного суспільства є ріст. Суспільство стає багатшим. Воно використовує всі покращенні засоби і в великій кількості відбуваються функціональні зміни. Зростають потреби та їх задоволення. Це динаміка. Це відображення американського способу життя кінця XIX століття, американської економіки, що стрімко набирали силу, її динамізм. Він закликає дослідити вплив багатьох чинників, що трансформують розвиток чисельності населення, машин, організації праці і виробництва, організаційних форм промислових груп. Що є предметом економічної історії.
Вчення про статистику та динаміку – це вчення про злиття двох економічних наук: політекономії та економічної історії.
«Тільки одна теорія економічної динаміки в багато разів розширить предмет політичної економії. Воно переносить теорію в нову площину. Але найбільш широка і постійна робота в майбутньому повинна знаходитися в історичному і статичному дослідженнях, направлених повним знанням економічних законів». Тут вже чітко видно вплив учителя – Кніса, історичної школи Німеччини. Займемося цим і ми.
Про роль і місце машини в розвитку суспільства говорить приклад з бавовноочисної машини. її винайшов шкільний вчитель з Півночі Елі Уітні в 1793 році. А очищення бавовни – операція найбільш трудомістка, яка різко підвищує витрати виробництва. При допомозі машини раб очищав 150 фунтів бавовни в день, а з появою парового двигуна – 1000 фунтів за той же час. продолжение
--PAGE_BREAK--