--PAGE_BREAK-- — витрати на гарантійний ремонт і гарантійне обслуговування;
— витрати на страхування призначеної для подальшої реалізації готової продукції (товарів), що зберігається на складі підприємства;
— витрати на транспортування готової продукції (товарів) між складами підрозділів (філій, представництв) підприємства;
— інші витрати, пов'язані зі збутом продукції (товарів, робіт, послуг).
До інших операційних витрат включаються:
— витрати на дослідження та розробки відповідно до П(С)БО 8 «Нематеріальні активи»;
— собівартість реалізованої іноземної валюти, яка для цілей бухгалтерського обліку визначається шляхом перерахунку іноземної валюти в грошову одиницю України за курсом Національного банку України на дату продажу іноземної валюти, плюс витрати, пов'язані з продажем іноземної валюти;
— собівартість реалізованих виробничих запасів, яка для цілей бухгалтерського обліку складається з їх облікової вартості та витрат, пов'язаних з їх реалізацією;
— сума безнадійної дебіторської заборгованості та відрахування до резерву сумнівних боргів;
— втрати від операційної курсової різниці (тобто від зміни курсу валюти за операціями, активами і зобов'язаннями, що пов'язані з операційною діяльністю підприємства);
— втрати від знецінення запасів;
— нестачі й втрати від псування цінностей;
— визнані штрафи, пеня, неустойка;
— витрати на утримання об'єктів соціально-культурного призначення;
— інші витрати операційної діяльності.
Класифікація витрат операційної діяльності за економічними елементами відбувається в такій послідовності:
— матеріальні витрати;
— витрати на оплату праці;
— відрахування на соціальні заходи;
— амортизація;
— інші операційні витрати.
До складу елемента «Матеріальні витрати» включається вартість витрачених у виробництві (крім продукту власного виробництва):
— сировини й основних матеріалів;
— купівельних напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
- палива й енергії;
— будівельних матеріалів;
— запасних частин;
— допоміжних та інших матеріалів.
Вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, не включається до елементу операційних витрат «Матеріальні витрати».
До складу елемента «Витрати на оплату праці» включаються заробітна плата за окладами й тарифами, премії та заохочення, матеріальна допомога, компенсаційні виплати, оплата відпусток та іншого невідпрацьованого часу, інші витрати на оплату праці.
До складу елемента «Відрахування на соціальні заходи» включаються:
— відрахування на пенсійне забезпечення;
— відрахування на соціальне страхування;
— страхові внески на випадок безробіття;
— відрахування на індивідуальне страхування персоналу підприємства;
— відрахування на інші соціальні заходи.
До складу елемента «Амортизація» включається сума нарахованої амортизації основних засобів, нематеріальних активів та інших необоротних матеріальних активів.
До складу елемента «Інші операційні витрати» включаються витрати операційної діяльності, які не увійшли до складу вищевказаних елементів, зокрема витрати на відрядження, на послуги зв'язку, плата за розрахунково-касове обслуговування тощо.
До фінансових витрат відносяться витрати на проценти (за користування кредитами отриманими, за облігаціями випущеними, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позикового капіталу.
Втрати від участі в капіталі є збитками від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі.
До складу інших витрат включаються витрати, які виникають під час звичайної діяльності (крім фінансових витрат), але не пов'язані безпосередньо з виробництвом та/або реалізацією продукції (товарів, робіт, послуг). До таких витрат належать:
— собівартість реалізованих фінансових інвестицій (балансова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією фінансових інвестицій);
— собівартість реалізованих необоротних активів (залишкова вартість та витрати, пов'язані з реалізацією необоротних активів);
— собівартість реалізованих майнових комплексів;
— втрати від коопераційних курсових різниць;
— сума уцінки необоротних активів і фінансових інвестицій;
— витрати на ліквідацію необоротних активів (розбирання, демонтаж тощо);
— залишкова вартість ліквідованих (списаних) необоротних активів;
— інші витрати звичайної діяльності.
Надзвичайні витрати включаються до фінансової звітності за вирахуванням суми, на яку зменшується податок на прибуток від діяльності підприємства внаслідок збитків від надзвичайних подій.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством самостійно.
Класифікація витрат за елементами використовується при визначенні собівартості продукції в середньому по галузі, по промисловості, на окремих підприємствах незалежно від типу виробництва, номенклатури продукції, виробничої структури.
3. Особливості калькуляції собівартості продукції на підприємствах
Під структурою собівартості слід розуміти співвідношення окремих елементів витрат, які виражені у відсотках до загальної їх суми.
Групування витрат за статтями калькуляції докладно охарактеризовано нижче.
Витрати; пов'язані з виробництвом продукції (робіт, послуг), під час планування, обліку і калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) групуються за статтями так, як це було визначено в попередньому параграфі. Для внутрішньовиробничої економіки підприємства укрупнена класифікація витрат за економічними елементами не дає можливості здійснити детальний аналіз витрат, а також виявити причини, які викликали відхилення від нормального перебігу подій. Калькуляція витрат за калькуляційними статтями полягає в тому, що всі витрати формуються за ознакою виробничого призначення.
Отже, під калькуляцією собівартості розуміють процедуру обчислення вартості одиниці продукції в розрізі калькуляційних статей. Відтак основним завданням аналізу витрат є визначення собівартості одного окремо взятого виду продукції в загальній вартості товарної номенклатури підприємства.
Собівартість включає як прямі, так і непрямі витрати. Якщо оцінка прямих витрат не викликає проблем, то непрямі витрати повинні бути розподілені за видами продукції за допомогою певного принципу, який носить умовний характер внаслідок комплексності і стохастичності процесу формування сукупних витрат.
Найбільш складною стадією визначення точної собівартості одиниці виробу є визначення величини накладних витрат, що припадають на кожну одиницю продукції. Розрахунок накладних витрат спочатку базувався на прямих витратах праці. Останні легко піддавалися підрахунку з урахуванням погодинних ставок, і тому були базою при підрахунку собівартості продукції. Перевагою на користь цього методу була їх значна частка у собівартості продукції завдяки низькому рівню автоматизації.
Однак розвиток ринкових відносин призвів до необхідності розширення асортименту виготовлюваної підприємствами продукції. Товари стали відрізнятися за властивостями, розмірами, витратами ресурсів, складністю дизайну тощо. Завдяки цьому величина накладних витрат досягла тієї межі, де перестала спостерігатися кореляція між ними і прямими витратами праці.
На зміну моделі оцінки за прямими витратами праці в масштабах усього підприємства прийшла інша модель — модель оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції. При цьому величини нормативів установлювалися виходячи з особливостей виробничого циклу і залишалися незмінними протягом тривалого часу. Сутність моделі полягала в тому, що спочатку накладні витрати нараховувалися на так звані оцінювані одиниці (на окремі цехи і операції), потім — розподілялися в кожному цеху на окремі види робіт.
Проте ця модель також мала недоліки. При великій варіації видів продукції відбувалася їх систематична переоцінка з високим рівнем виробничих витрат і недооцінка продуктів з низьким рівнем виробничих витрат.
У такій ситуації виникла необхідність у застосуванні більш точного методу, яким виявився метод поопераційного обліку, АВС-метод. Істотним поняттям АВС-методу є поняття провідників витрат (носіїв витрат). Провідник (носій витрат) — будь-який процес (технологічна операція, угода тощо), що призводить до появи певного виду витрат підприємства і розглядається як укрупнено (для всього підприємства), так і деталізовано (в межах конкретного підрозділу підприємства). Він описується за допомогою кількісного показника, який є базовим і використовується як кількісний вимірник відповідного носія витрат;
АВС-метод представляє собою двохстадійний процес розподілу витрат.
На першій стадії накладні витрати співвідносяться з визначеними базовими показниками (часом роботи технологічного устаткування, кількістю операцій контролю якості тощо). На другій стадії витрати визначаються за кожним видом виробничої діяльності відповідно до носіїв витрат. Прикладами операцій-носіїв витрат є переналагодження устаткування, контроль якості, замовлення на виробництво (складання графіків), робота технологічного устаткування, споживання енергії тощо.
АВС-метод іноді називають операційною оцінкою. Його головна перевага полягає в тому, що він дозволяє точно відстежити причини виникнення накладних витрат і тим самим точно визначити собівартість одиниці продукції.
Процедура АВС-методу включає чотири етапи:
1) аналіз бізнес-процесу виробництва продукції;
2) визначення операційних центрів;
3) відстеження витрат за операційними центрами;
4) вибір провідників (носіїв) витрат.
Перший етап полягає в систематичному вивченні операцій, які утворюють виробничий процес, на цьому етапі ідентифікують виробничі операції. З точки зору управління витратами слід розподілити всі операції на дві групи: операції, що додають цінність продукції (безпосередньо пов'язані з виробництвом) і операції, що не додають цінності продукції (інші операції, включаючи переміщення продукту від однієї до іншої дільниці тощо).
Процедура цього етапу здійснюється в такій послідовності:
а) будується діаграма процесу з деталізацією кожного кроку за операціями від моменту одержання сировинно-матеріальних ресурсів до виготовлення готової продукції. Для кожної операції повинен бути задокументований час обробки, очікування, кількість перероблюваних сировини і матеріалів тощо. Час операції вказується в діаграмі як індикатор споживання ресурсів продуктом;
б) кожна операція аналізується на приналежність до першої чи другої групи;
в) визначаються шляхи виключення операцій, що не додають цінності продукції.
Другий етап передбачає визначення операційних центрів.
Операційний центр — частина виробничого процесу, для якої складається звітність за витратами при виконанні окремих операцій. Операції доцільно розподіляти на чотири групи:
1. Операції на рівні одиниці продукції (наприклад, споживання енергії, обслуговування, непрямі витрати праці).
2. Партіонні операції — операції, здійснювані щоразу при переміщенні чи виготовленні партії продукції (наприклад, переналагодження устаткування, доставка продукції споживачу).
3. Операції для окремих видів продукції — операції, які здійснюються при необхідності і охоплюють бізнес-процеси, направлені на випуск широкого асортименту продукції.
4. Загальновиробничі операції (наприклад, управління підприємством, страхова діяльність тощо) — операції, виконувані на рівні усього випуску продукції.
Необхідність групування операцій за операційними центрами обумовлена збільшенням розходжень між видами продукції і бажанням одержати більш точну інформацію про виробничі витрати з виготовлення продукції.
Третій етап передбачає відстеження витрат за операційними центрами. З метою уникнення отримання недостовірних даних підприємство надає перевагу прямому відстеженню витрат за кожним операційним центром.
Четвертий етап передбачає вибір провідників витрат.
Як вже визначалося, витрати розподіляються за видами продукції. Це відбувається через вибір провідників витрат, які повинні бути описані за допомогою відповідного показника.
ПРИКЛАД 11.1.Підприємство випускає два вироби: А і В. Виріб А випускається в кількості 5000 шт. у рік, а виріб В — 20000 шт. у рік. Обидва вироби мають потребу в 2 годинах прямої праці для кожної випущеної одиниці. Таким чином, витрати прямої праці на Підприємстві складають 50000 годин. Для випуску виробу А потрібно 10000 годин (5000 шт. х 2 години /шт.), для випуску виробу В — 40000 годин (20000 шт. х 2 години). Витрати на матеріали й оплату праці на одиницю виробу складають: для продукту А-35 грн і 15 грн (при розцінці 7,5 грн на годину) відповідно, для продукту В-25 грн і 5 грн (при розцінці 7,5 грн на годину) відповідно.
Накладні виробничі витрати підприємства складають 1 млн грн на рік.
Хоча обидва вироби потребують однакових витрат прямої праці, виріб А вимагає більшої кількості операцій контролю якості і більшої кількості переналагоджень устаткування, чим виріб В, що обумовлено складністю проекту. Крім того, продукція А випускається дрібними партіями, що обумовлено більшою кількістю виробничих замовлень у порівнянні з продукцією В.
РІШЕННЯ. Розглянемо способи визначення накладних витрат підприємства за допомогою методів розподілу, що базуються на прямих витратах праці та АВС-аналізі.
1. Використання прямих витрат праці як бази для розподілу накладних витрат. Розрахуємо норматив накладних витрат підприємства стосовно витрат прямої праці: Виробничі накладні витрати /Витрати прямої праці — 1000000 грн / 50000 годин — 20 грн / годину. Використовуючи цей норматив, розрахуємо собівартість виробів (табл. 2).
Таблиця 2 Визначення собівартості продукції при використанні прямих витрат праці як бази для розподілу накладних витрат
А
В
Матеріали (грн / виріб)
35
25
Витрати прямої праці (грн. виріб)
15
15
Виробничі накладні витрати (2години х 20 грн / годин-виріб)
40
40
Усього
90
80
Хоча даний метод є швидким і простим, він може використовуватися тільки тоді, коли вплив інших факторів незначний.
2. Використання АВС-аналізу.
Припустимо, що шляхом аналізу виробничих операцій було виявлено вісім операційних центрів з їх провідниками витрат, які наведені в табл. 3.
Таблиця 3 Визначення операційних центрів і провідників витрат відповідно до АВС-методу
Операційні центри і провідники витрат
Витрати, грн.
Очікувана кількість операцій
Усього
А
В
Трудові витрати (людино-годин)
80 000
50 000
10 000
40 000
Робота устаткування (машино-годин)
210 000
100 000
30 000
70 000
Виробничі замовлення (кількість)
45 000
600
200
400
Переналагодження устаткування (кількість)
160 000
2 000
1 500
500
Доставка матеріалів (кількість партій)
100 000
2 500
900
1 600
Витрати обробного інструмента (кількість)
35 000
175
100
75
Контроль якості (кількість операцій)
170 000
5 000
4 000
1 000
Робота допоміжного устаткування
200 000
100 00
30 000
70 000
Усього
1 000 000
Використовуючи відповідні провідники витрат, необхідно встановити нормативи накладних витрат для кожного операційного центра (табл. 4).
Нормативи накладних витрат за операційними центрами
Таблиця 4 Операційний центр
Витрати, грн.
Кількість операцій
Величини витрат на операцію
Трудові витрати
80 000
50 000
1.60 грн/люд-год
Робота устаткування
210 000
100 000
2.10 грн/люд-год
Виробничі замовлення
45 000
600
75 грн/замовлення
Переналагодження устаткування
160 000
2 000
80 грн / переналагоджування
Доставка матеріалів
100 000
2500
40 грн / доставку
Витрати обробного інструмента
35 000
175
200 грн / інструмент
Контроль якості
170 000
5 000
34 грн / контроль
Робота допоміжного устаткування
200 000
100 000
2 иашино-години
продолжение
--PAGE_BREAK--Ці нормативи у свою чергу використовуються для перенесення витрат з операційних центрів на продукцію. В табл. 5 наведений розрахунок розподілу накладних витрат кожного операційного центра за видами продукції (вироби А і В) і наступна оцінка накладних витрат, що припадають на одиницю продукції.
Таблиця 11.5 Розподіл накладних витрат за виробами Операційні центри
Виріб А
Виріб В
Операції (шт.)
Вартість (грн.)
Операції (шт.)
Вартість (грн.)
Трудові витрати, 1.60 грн /людино-годину
10000
16000
40000
64000
Робота устаткування, 2.10 грн /машино-годину
30000
63000
70000
147000
Виробничі замовлення, 75 грн /замовлення
200
15000
400
30000
Переналагодження устаткування, 80 грн/ переналагодження
1500
120000
500
40000
Доставка матеріалів, 40 грн /доставку
900
36000
1600
64000
Витрати обробного інструмента, 200 грн /інструмент
100
20 000
75
15 000
Контроль якості 34 грн /контроль
4000
136000
1000
34000
Робота допоміжного устаткування, 2 грн /машино-годину
30000
60000
70000
140000
Усього накладних витрат
466000
534000
Кількість випущених виробів
5000
20000
Накладні витрати на одиницю поодукції
93,20
26,70
Отже, що на кожен виріб А припадає 93,2 грн накладних витрат, а на кожен виріб В 26.7 грн. Калькуляцію повної собівартості одиниці продукції при використанні обох методів наведемо в табл. 6.
Таблиця 6 Калькуляція собівартості одиниці продукції АВС-метод
Використання прямої праці як бази розподілу
Виріб А
Виріб В
Виріб А
Виріб В
Матеріали
35,00
25,00
35,00
25,00
Прямі витрати праці
15,00
15,00
15,00
15,00
Виробничі накладні витрати
93,20
26,70
40,00
40,00
Усього
143.20
66,70
90,00
80,00
Як видно з табл. 6, при використанні першого методу на кожен виріб було нараховано по 40 грн накладних витрат. У дійсності накладні витрати на одиницю продукції склали відповідно 93,2 грн і 126,7 грн. Отже, перший метод привів до недооцінки вартості виробу А і переоцінці вартості виробу В.
Основні переваги АВС-методу:
1) поліпшує систему обліку витрат підприємства, допомагає в отриманні більш точних результатів;
2) збільшує число облікових одиниць, використовуваних для акумуляції накладних витрат (за цехами і відділами);
3) змінює базу, використовувану для нарахування накладних витрат на продукцію (будь-які базові показники, простежені за продукцією чи виконуваними операціями);
4) змінює сприйняття різних видів накладних витрат, які формально є непрямими витратами (використання енергії, контроль якості, переналагодження устаткування);
5) дає можливість управлінцям приймати дієві рішення щодо вибору ефективної маркетингової стратегії випуску прибуткової продукції і контролю витрат на стадії їх виникнення.
Істотними недоліками використання АВС-методу є:
1) довільність у виборі базового показника;
2) значні витрати на дослідження операцій, оформлення документації тощо.
4. Методи калькуляції собівартості продукції на підприємстві
Як було визначено в п. 2, усі виробничі витрати розділяються на витрати прямих матеріалів, прямої праці і загальновиробничі накладні витрати. Якщо перші дві групи відносяться до прямих змінних витрат (безпосередньо відносяться на виготовлену продукцію), то загальновиробничі накладні витрати є змішаними (включають як змінну, так і постійну компоненти).
Змінні виробничі накладні витрати варто відносити на собівартість готового продукту, тому що вони включають витрати на силову енергію, непрямі матеріали, упакування, контроль якості тощо, разом з тим постійні виробничі витрати потребують розподілу за такими варіантами:
— включення їх до складу виробничої собівартості рівномірно;
— віднесення їх на сукупність витрат, пов'язаних з реалізацією продукції в конкретний період, подібно до збутових і адміністративних витрат.
Іншими словами, ключовим питанням оцінки собівартості продукції є вибір періоду для віднесення постійних виробничих витрат: періоду їх фактичної появи чи періоду реалізації продукції.
Існує два методи калькуляції собівартості:
1) метод поглинених витрат, при якому усі виробничі витрати (змінні і постійні) відносяться на собівартість виробленої продукції і пропорційно розподіляються між реалізованою продукцією і продукцією, що залишилась на складі;
2) метод прямих витрат, при якому змінні витрати відносяться на вироблену продукцію, а постійні витрати відносяться на реалізовану продукцію.
Для того щоб зрозуміти принципове розходження між цими підходами, варто пам'ятати, що із загального обсягу виробленої продукції тільки частина реалізується (приносить дохід), а інша частина залишається на складі. Це є тиловою ситуацією сьогодення. Адже стовідсоткове спрогнозувати і спланувати виробничо-господарську діяльність конкретного підприємства в часі неможливо.
При застосуванні методу прямих витрат постійні виробничі витрати — це витрати, пов'язані зі сприянням виробництву, а не з випуском конкретних одиниць продукції. Тому їх варто враховувати як витрати конкретного періоду і відразу списувати на реалізовану в даному періоді продукцію. При застосуванні методу поглинених витрат для оцінки запасів на складі необхідно враховувати постійні; виробничі витрати, необхідні для виробництва продукції.
ПРИКЛАД 2. Підприємство-виготовляє один вид продукції. Його діяльність характеризується такими показниками: ціна за одиницю продукції (без ПДВ) — 11 тис грн; змінні витрати на одиницю продукції — В тис грн; постійні виробничі витрати за місяць — 240 тис грн; нормальний рівень виробництва — 150 виробів; адміністративні і збутові витрати на місяці — 100 тис грн. Обсяг виробництва продукції по місяцях: 1, 2, 3, 4 місяці 150 виробів; 5 місяць-170 виробів; в місяць -130 виробів. Обсяг реалізації готової продукції по місяцях: 1 місяць — 140 виробів; 2 місяць — 130 виробів; 3 місяць — 160 виробів; 4 місяць — 150 виробів; 5, 6 місяці — 160 виробів. При цьому до початку оціночних операцій склад був порожній.
РІШЕННЯ. Здійснимо порівняльний аналіз розрахунку собівартості і прибутку в кожному місяці за допомогою методів прямих та поглинених витрат.
У табл. 7 представлені результати розрахунку відповідно до методу прямих витрат.
У табл. 8 аналогічні розрахунки здійснені за допомогою методу поглинених витрат.
Таблиця 11.7 Розрахунок прибутку за методом прямих витрат Номер місяця
1
2
3
4
5
6
Запаси на початок
0
80
240
160
160
240
Змінні витрати
1 200
1200
1200
1200
1360
1040
Запаси на кінець
80
240
160
160
240
0
Сумарні змінні витрати
1 120
1040
1280
1 200
1280
1 280
Постійні виробничі витрати
240
240
240
240
240
240
Собівартість
1 360
1 280
1 520
1440
1520
1 520
Виручка від реалізації
1 540
1430
1760
1650
1760
1 760
Валовий прибуток
180
150
240
210
240
240
Загальновиробничі витрати
100
100
100
100
100
100
Чистий прибуток
80
50
140
110
140
140
Таблиця 11.8 Розрахунок прибутку за методом поглинених витрат Номер місяця
1
2
3
4
5
6
Запаси на початок
0
96
288
192
192
282,35
Змінні витрати
1.440
1440
1440
1 440
1600
1 280
Запаси на кінець
96
288
192
192
282,35
0
Собівартість
1 344
1 248
1536
1440
1509,65
1562,35
Виручка від реалізації
1 540
1430
1760
1650
1760
1 760
Валовий прибуток
196
182
224
210
250,35
197,65
Загальновиробничі витрати
100
100
100
100
100
100
Чистий прибуток
96
82
124
110
150,35
97,65
Принципове розходження між розрахунковими схемами досить очевидне з наведених у таблицях 7-8 даних. Разом з тим слід зазначити, що відповідно до обох схем сумарна величина прибутку за півріччя однакова і складає 660 тис грн. Отже, у загальному підсумку підприємство нічого не втрачає і нічого не виграє.
Особливості застосування методу поглинених витрат:
— найчастіше застосовується на українських підприємствах;
— використовується для оформлення зовнішньої звітності;
— ґрунтується на розподілі усіх складових собівартості за видами продукції, тобто передбачає розрахунок повної собівартості продукції;
— передбачає розподіл витрат на прямі і непрямі;
— передбачає оцінку запасів готової продукції на складі за повною собівартістю.
Разом з тим, при використанні цього методу існує можливість спотворення реальної собівартості окремих видів продукції, тому що непрямі витрати розподіляються за видами продукції відповідно до визначеної бази, що призводить до необґрунтованого встановлення цін на продукцію.
Метод поглинених витрат використовують в тих випадках, коли:
— на підприємстві виготовляють один продукт чи кілька продуктів в невеликому обсязі;
- сума загальновиробничих витрат істотно змінюється з часом;
— підприємство має довгострокові контракти на виконання певного обсягу робіт.
Особливості застосування методу прямих витрат:
— метод є невід'ємною частиною управлінського обліку;
— ґрунтується на обліку конкретних виробничих витрат;
— всі постійні витрати відносяться на фінансовий результат і не розподіляються за видами продукції;
— передбачає розподіл витрат на постійні і змінні;
— дає можливість здійснювати аналіз беззбитковості;
— передбачає оцінку запасів готової продукції на складі тільки за змінними витратами;
— дає можливість гнучко підходити до процесу ціноутворення.
Крім того, метод прямих витрат дає можливість визначити прибуток, який приносить продаж кожної додаткової одиниці продукції і, відповідно, планувати ціни і знижки на визначений обсяг продажів.
5. Напрямки зменшення собівартості продукції на підприємстві
Розрахунок зменшення собівартості продукції відбувається під впливом дії таких техніко-економічних чинників, як: підвищення технічного рівня виробництва, покращання організації виробництва і праці, зміна обсягу і структури виготовлюваної продукції тощо.
Урахування змін вказаних факторів визначає таку послідовність розрахунку напрямків зменшення собівартості:
— виходячи з рівня витрат базового року визначається собівартість товарної продукції планового року;
— за тими ж чинниками визначається рівень зниження собівартості продукції. Методика розрахунку напрямків зменшення собівартості продукції за окремими факторами виглядає таким чином:
1. Розрахунок зменшення собівартості продукції у результаті підвищення техніко-технологічного рівня виробництва () відбувається за формулою (1):
,(1)
де Со, С1 – витрати на одиницю продукції до і після проведення заходів;
Q0, Q1 – кількість продукції, виготовленої відповідно до і після впровадження відповідних заходів.
2. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення матеріальних витрат () здійснюється за формулою (2):
(2)
де СМВ0 — загальна сума амортизаційних відрахувань базового року;
Ів, Інв, Іц — індекси зміни середньорічної вартості основних виробничих фондів і фондомісткості продукції відповідно, частка одиниці.
3. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення витрат по заробітній платні () здійснюється за формулою (3):
де С ЗП0 — сума витрат на заробітну плату базового року;
Ів, Іт, Ізп — індекси зміни обсягів виробництва, трудомісткості виробів та оплати праці, частка одиниці.
4. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення відрахувань в соціальні фонди від заробітної плати () здійснюється за формулою (4):
де - (економія) внаслідок зменшення витрат по заробітній платі;
- індекс обов'язкових відрахувань від заробітної плати в соціальні фонди, частка одиниці.
5. Розрахунок зменшення собівартості продукції внаслідок економії на умовно-постійних витратах () при зростанні обсягів виробництва продукції здійснюється за формулою (5):
,
де 0 — загальна сума умовно-постійних витрат базового року;
Ів — індекс зміни обсягів виробництва продукції, частка одиниці.
6. Розрахунок зменшення собівартості продукції (економія) внаслідок зменшення амортизаційних відрахувань () здійснюється за формулою (6):
(6)
7. Розрахунок зменшення собівартості продукції за рахунок зміни структури (асортименту) виготовлюваної продукції () здійснюється за формулою (7):
(7)
о — собівартість асортименту продукції базового року;
сі1 — собівартість конкретної і-ої одиниці продукції у плановому періоді;
Qi1 — обсяг виготовлення і-ої продукції в плановому періоді.
8. Розрахунок загального зменшення собівартості продукції () як сума зменшення витрат за всіма розглянутими факторами і обчислюється за формулою (8):
(8)
6. Показники оцінки витратності виробництва
Оцінка витратності виробництва продукції на конкретному підприємстві здійснюється з метою визначення його виробничого потенціалу та можливостей оптимізації виробничої програми. Основними показниками оцінки витратності виробництва є:
1) потреба в сировинно-матеріальних ресурсах на одиницю виробленої підприємством продукції (), яка обчислюється за формулою (9):
, (9)
де Нсмі — норми витрат сировини і матеріалів на виробництво продукції, в натуральних вимірниках (т, кг, м3, л, км, кВт-години тощо);
Цсмі — покупна ціна сировини чи матеріалів, грн за одиницю;
2) загальні витрати на основну сировину та матеріали, паливо та електроенергію, газ та воду, напівфабрикати в собівартості продукції (Ссм) визначаються за формулою (10):
(10)
де Нсмі — норми витрат сировини і матеріалів на виробництво одиниці продукції, в натуральних вимірниках (т, кг, м3, л, км, кВт-години тощо);
Цсмі — ціна сировини чи матеріалів, грн за одиницю;
Q — обсяг виробленої продукції в натуральних одиницях (виробнича програма підприємства);
3) сума умовно-змінних витрат у собівартості продукції (Сзм) визначається за формулою (11):
грн.(11)
де Взі — умовно-змінні витрати на виробництво продукції, які залежать від змін обсягів виробництва продукції. До них відносять витрати на сировину, основні й допоміжні матеріали, напівфабрикати та комплектуючі, паливо, електроенергію, пару, воду, стисле повітря тощо, заробітну плату основних виробничих працівників-відрядників з відрахуваннями;
4) матеріалоємність виробництва (Мє) — показник, який характеризує суму матеріальних витрат (Ссм) в обсязі всієї виготовленої підприємством продукції (ВП). Він розраховується за формулою (12):
продолжение
--PAGE_BREAK--, грн/грн.(12)
Ссм – сукупні витрати на сировину, матеріали, напівфабрикати, необхідні для виготовлення певної продукції (без енерговитрат);
Ці – ціна одиниці виготовленої продукції відповідно до асортименту;
Qi – обсяг конкретного виду виготовленої продукції в натуральних одиницях в межах асортименту;
n – ассортимент продукції.
6) енергоємність виробництва (Еє) — показник, який характеризує суму витрат на оплату енергоресурсів (СЕ) в обсязі всієї виготовленої підприємством продукції (ВП). Він розраховується за формулою (13):
, грн/грн(13)
7) зарплатоємність виробництва (ЗПє) — показник, який характеризує суму витрат на оплату праці промислово-виробничого персоналу підприємства (ФОП) в обсязі всієї виготовленої підприємством продукції (ВП). Він розраховується за формулою (14):
, грн/грн(14)
8) собівартість обсягу виготовленої продукції (Сзаг) розраховується як сума всіх витрат на виробництво і реалізацію продукції.
Собівартість валової продукції як показник застосовується для внутрішніх потреб підприємства, на якому величина залишків незавершеного виробництва не є стабільною. За валовою продукцією обчислюється виробнича собівартість, за товарною і реалізованою — повна.
Собівартість товарної продукції (СТП) обчислюється за формулою (15):
СТП = Свп ±(3Нв1 — Знво). грн, (15)
де Свп — собівартість валової продукції;
Знв о, Знв 1 — вартість залишків незавершеного виробництва за собівартістю на початок і кінець розрахункового періоду відповідно.
9) собівартість одиниці виготовленої продукції (Сод) визначається за складеною калькуляцією або шляхом ділення загальної собівартості продукції (Сзаг) на обсяг її виробництва в натуральному вираженні (О) за формулою (16):
, грн за одиницю продукції,
10) витрати на 1 грн продукції (витрати на 1 грн валової продукції, витрати на 1 грн товарної продукції, витрати на 1 грн реалізованої продукції) (zвп, zтп, zРП) обчислюються шляхом ділення собівартості продукції (Сзаг) (собівартості валової продукції Свп, собівартості товарної продукції Ст, собівартості реалізованої продукції СРП) на її обсяг у вартісному вираженні (обсяг валової продукції ВП, обсяг товарної продукції ТП, обсяг реалізованої продукції РП), тобто за формулами (16, 17,18):
(16)
(17)
(18)
7. Поняття цін, їх видита функції
Ціна є грошовим вираженням вартості товару. Роль ціни полягає в тому, що вона повинна покривати витрати на виробництво товарів (послуг) і приносити товаровиробнику гарантований прибуток, забезпечуючи справедливий рівень рентабельності.
Функції цін:
1) вимірювально-інформаційна функція полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою товарів (послуг).
Ціна є критеріальним орієнтиром при обґрунтуванні підприємством рішення щодо доцільності і вигідності виробництва визначеного виду товарів (послуг), а також щодо розширення чи скорочення виробництва;
2) розподільна функцій передбачає, що за її допомогою здійснюється перерозподіл доходів між товаровиробником і споживачем;
3) стимулююча функція полягає в тому, що ціна має інтенсифікувати виробництво, спрямовуючи його на залучення додаткового капіталу для розширення та розбудови діяльності підприємства;
4) регулююча функція полягає в тому, що ціна коригує попит і пропозицію товарів на ринку, а також визначає взаємини між споживачами і виробниками на рівні встановлення рівноважної ціни.
В практиці ціноутворення існує досить розгалужена класифікація цін:
— за обсягами реалізації продукції виділяють оптові і роздрібні ціни;
— за якістю виготовленої продукції розрізняють ціни для товарів вищої якості, першого сорту, другого сорту тощо;
— за часом дії розрізняють постійні, тимчасові (на освоювану продукцію), сезонні ціни (відповідно до пори року);
— за територіальною ознакою виділяють єдині (загальнодержавні), місцеві, світові ціни тощо;
— за ступенем урахування в ціні транспортних витрат (франкування цін) розрізняють тринадцять базисів постачання, зібраних в чотири групи:
«Е» — термін — ЕХ Works (продавець передає товар покупцю на своїй території);
«F» — терміни — FСА, FAC і FОВ (продавець зобов'язаний доставити товар перевізнику, визначеному покупцем);
«С» — терміни — СFR, СІF, СРТ і СІР (продавець повинен укласти контракт на перевезення без прийняття на себе ризиків втрати або ушкодження товару або додаткових витрат внаслідок подій, що мають місце після відвантаження і відправлення);
«D» — терміни — DАF, DЕS, DЕQ, DDU і DDР (продавець повинен нести всі витрати і ризики, необхідні для доставки товару в країну призначення.
Більш детальна класифікація цін наведена в табл. .9.
Отже, ціна має враховувати корисність товарів чи суму якісних властивостей, заради яких цей товар придбавається.
За ступенем визначеності розрізняють визначені ціни та ціни, що визначаються.
Під визначеною ціною розуміють фіксовану вартість товару.
Під ціною, що визначається, розуміють непряме посилання на умови обчислення ціни до моменту здійснення платежу.
За способом фіксації ціни бувають: тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі.
Таблиця 9 Класифікація цін відповідно до ступеня урахування транспортних витрат
Група Е
ЕХW відправлення Франко-завод (… назва місця)
Основне перевезення не оплачене
Група F
FСА Франко-перевізник (… назва місця призначення)
FАS Франка уздовж борта судна (… назва порту відвантаження)
FОВ Франко-борт (назва порту відвантаження)
Основне перевезення оплачене
Група С
СFК Вартість фрахт (… назва порту призначення) СIF Вартість, страхування і фрахт (… назва порту призначення) СРF Фрахт /перевезення оплачені до (… назва місця призначення)
СIР Фрахт / перевезення i страхування оплачені до (… назва місця призначення)
Прибуття
Група D
DАF Постачання до кордону (… назва місця доставки)
DES Постачання із судна (… назва порту призначення)
DЕQ Постачання з пристані (… назва порту призначення)
DDU Постачання без оплати мита (… назва місця призначення) DDP Постачання з оплатою мита (… назва місця призначення)
Тверда ціна встановлюється в момент укладення контракту, вона не підлягає зміні протягом усього терміну його дії і не залежить від періодичності постачання товару (послуги).
Періодично тверді ціни на товар передбачають встановлення певної фіксованої суми, дійсної на визначений період часу.
Рухлива ціна — це ціна, яка переглядається, якщо ринкова ціна певного товару до моменту його постачання зміниться. Рухливі ціни, на відміну від періодично твердих, за умов істотних змін на ринку передбачають перегляд і коригування на певний відсоток.
Плаваюча ціна — це ціна, обчислена шляхом перегляду базисної ціни з урахуванням змін виробничих витрат в період укладання угод (формування портфелю замовлень).
За ступенем оприлюднення розрізняють опубліковані ціни, до яких відносяться довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропозицій окремих фірм та розрахункові ціни.
Коли йдеться про продаж унікального товару, який раніше на ринок не постачався і який надто складно порівняти з аналогами, застосовується розрахункова ціна. При її обчисленні враховуються технічні й комерційні умови замовлення, наводиться порівняння з аналогічними товарами.
8. Методи ціноутворення
В своїй діяльності підприємство може зіткнутися з досить неординарними ситуаціями на ринку. Відповідно до кожної ситуації воно повинно застосовувати різні стратегію і тактику поведінки. Так, прагнення до виживання підприємства в жорсткому ринковому середовищі змушує його йти на цінові поступки доти, доки ціна покриває витрати.
Якщо пріоритетом розвитку підприємства є досягнення високих поточних фінансових показників, воно встановлює ціну на товар, здатну забезпечити максимальне надходження поточного прибутку і готівки, а також максимально відшкодувати витрати. Завоювання лідерства за показниками частки ринку змушує підприємства, які є ринковими претендентами, йти на максимально можливе зниження цін.
Попит, як правило, визначає максимальну ціну, яку підприємстві може запросити за свій товар. Мінімальна ціна товару визначається витратами на його виробництво. Ціна на товар повинна повністю покривати всі витрати на його виробництво і збут, включаючи справедливу норму прибутку за докладені зусилля і ризик. На встановлення цін впливають також ціни конкурентів та їх ринкова реакція. Знаннями про ціни і товари конкурентів підприємство може скористатися при розробці власної політики ціноутворення.
Основним методом ціноутворення на підприємстві є модель «середні витрати плюс прибуток», відповідно до якої здійснюється нарахування визначених націнок на повну собівартість товару. Схематично ця модель може бути представлена формулою (19):
Ц = С + П + ПДВ + АЗ + Пп+Тн+М, грн, (19)
де Ц — ціна одиниці продукції;
С — повна собівартість одиниці продукції;
ПДВ — податок на додану вартість;
АЗ — акцизний збір (якщо товар підакцизний);
Пп — вартість послуг посередників (якщо вони залучаються підприємством для товаропросування на ринку);
Тн — інші торговельні надбавки до ціни (на реалізацію продукції в мережі роздрібної торгівлі, в магазинах тощо);
М — мито (якщо продукція експортується).
У ринковій економіці важливо визначити величину планового прибутку. Як правило, цю величину обчислюють на основі встановленої на кожному підприємстві для кожної одиниці товару норми прибутковості (рентабельності).
Іншим досить поширеним методом ціноутворення є розрахунок ціни на основі аналізу беззбитковості і забезпечення цільового прибутку. Цей метод ціноутворення грунтується на графіку беззбитковості.
На підставі обчисленої «калькуляції собівартості, конкретної одиниці продукції розраховується її беззбитковий обсяг виробництва (QБ), при якому, підприємство ще і не отримує гарантованого прибутку, але вже й не несе збитків. Він визначається за формулою(20):
, у натуральних одиницях.(20)
де Суп — сума умовно-постійних витрат на весь обсяг продукції, грн;
Сзмод — сума умовно-змінних витрат, що припадає на одиницю виробленої продукції, грн на одиницю продукції.
Отже, знаючи точку беззбитковості для виробництва конкретного виду продукції, можна обчислити граничну ціну для покриття всієї суми виробничих витрат за формулою (21):
, грн за виріб. (21)
Ефективний обсяг виробництва продукції (ОЕФ) забезпечує підприємство прибутком. Він розраховується виходячи із суми планового прибутку (Ппл), що його одержує підприємство при заданому рівні рентабельності, тобто за формулою (22):
, у натуральних одиницях(22)
Винайдення ефективного обсягу виробництва продукції дає можливість визначити ціну, яка б забезпечила підприємству відшкодування всіх витрат та надходження певного прибутку. Така ціна обчислюється за формулою (23):
, грн за виріб(23)
Такий метод ціноутворення вимагає від підприємства розгляду різних варіантів встановлення цін, впливу на обсяги збуту продукції, необхідні для подолання точки беззбитковості й одержання планового прибутку.
Крім визначених аналітичних підходів існує значний перелік вербальних методів ціноутворення. Встановлення ціни може здійснюватися на основі цінності товару. У цьому випадку основним фактором ціноутворення є сприйняття товару покупцем, а не витрати товаровиробника. Для формування у свідомості споживачів позитивного представлення про цінність товару використовують маркетингові нецінові прийоми впливу. Ціна в цьому випадку відтворює ціннісну значимість товару.
При ціноутворенні за рівнем поточних цін підприємство керується цінами конкурентів і менше уваги звертає на показники власних витрат. Ціна в такому разі може бути встановлена на рівні, вищому чи нижчому за рівень цін основних конкурентів.
Перед встановленням остаточної ціни підприємство повинно розглянути ряд додаткових факторів, зокрема:
— психологію ціносприйняття (престижність товару, вираження цін непарним числом тощо);
— політику цін (ціновий образ підприємства, надання знижок з ціни, реакцію на цінову політику конкурентів;
— вплив ціни на інших учасників ринкової діяльності (оптових і роздрібних торговців, торговельного персоналу, конкурентів, постачальників, державних службовців).
Слід зауважити, що під впливом науково-технічного прогресу з'являються нові технології, упровадження яких позначається на розробці нових видів продукції. У зв'язку з цим виникає проблема встановлення цін на нові види продукції.
Принципово нові продукти — вперше освоєні на підприємстві товари, що не мають аналогів серед існуючих видів продукції. Вони призначені для задоволення нових потреб споживачів.
На нові продукти ціна встановлюється, виходячи з її верхньої і нижньої межі.
Верхня межа ціни (ЦВЕРХ) встановлюється з тих міркувань, що споживачу придбання нового товару вигідніше, ніж придбання аналога, що випускається на ринку, за формулою (24):
, грн.
де ЦАН — ціна найближчого аналога нового товару;
ЕСП — споживчий ефект.
Нижня межа ціни (Цнижн) визначається інтересами виробника і обчислюється за базисом ціни, тобто включає сукупні виробничі витрати на виготовлення продукції, плановий прибуток за встановленим рівнем рентабельності та податок на додану вартість, її можна розрахувати за формулою (25):
Цнижн = С+ ЕВИР = С + П + ПДВ, грн,
де ЕВИР — ефект від виготовлення продукції (ефект виробника).
Обчисливши верхню і нижню межі, товаровиробник може встановити будь-яку з них. Також він може встановити ринкову ціну на новий товар як середньозважену величину суми вказаних рівнів. Крім того, ціна виготовленої нової продукції може визначатися з урахуванням коефіцієнта розподілу ефекту від нової продукції () за формулою (26):
Ц нижн = , грн
Однак, на практиці вкрай важко встановити і тим паче розподілити ефект від споживання нової продукції. Очевидним є також те, що якщо у виробника немає прибуткового інтересу у виробництві нової продукції, він її виготовляти не буде.
9. Вибір стратегії ціноутворення на підприємстві
Існує безліч підходів до проблеми ціноутворення. Підприємство встановлює вихідну ціну, а потім коригує її зважаючи на вплив різних факторів. Завдяки впливу цих факторів будують різні стратегії ціноутворення на вітчизняних підприємствах, зокрема в напрямках:
— встановлення цін на нові товари;
— ціноутворення в межах товарної номенклатури;
— встановлення цін за географічною ознакою;
— установлення цін зі знижками і заліками;
— установлення цін для стимулювання збуту;
— установлення дискримінаційних цін.
Встановлення цін на нові товари Класичний підхід до вибору стратегії ціноутворення на нові товари наведений на рис. 1.
Ціна
Рис. 1. Стратегії ціноутворення на нові товари Якщо товар захищений патентом, можна використовувати наступні стратегії ціноутворення:
1. Стратегія «зняття вершків» передбачає встановлення високою первісної ціни з метою одержання максимального доходу з усіх сегментів ринку, готових заплатити високу ціну. Це забезпечує підприємству невеликий обсяг продажів при більшому доході з кожного продажу. Отже, на нову продукцію встановлюються найвищі ціни, які тільки можна встановити на визначеному сегменті ринку. Після того як початкова хвиля збуту уповільнюється, підприємство знижує ціну, щоб залучити наступний сегмент ринку, який влаштовує нова ціна. Діючи подібним чином, підприємство «знімає» максимально можливі фінансові «вершки» із самих різних сегментів ринку.
Використання стратегії «зняття вершків» доцільне, коли:
— сформовано високий рівень попиту з боку досить значного числа покупців;
продолжение
--PAGE_BREAK-- — витрати дрібносерійного виробництва не настільки високі, щоб звести нанівець фінансові вигоди підприємства;
— на ринку спостерігається низький ступінь конкуренції (через монопольне положення виробника);
— висока ціна підтримує репутацію високої якості товару.
2. Стратегія глибокого проникнення на ринок передбачає встановлення порівняно низької ціни на товар з метою залучення якомога більшої кількості покупців і завоювання більшої частки ринку збуту. За рахунок зростання частки ринку скорочуються витрати виробництва, і по мірі їх скорочення поступово зменшуються ціни.
Встановленню низької ціни сприяють такі умови:
— розширення ринку і зростання обсягів виробництва;
— скорочення сукупних витрат, а також витрат з розподілу товарів;
— жорстка конкуренція.
Ціноутворення в межах товарної номенклатури
Підхід до ціноутворення змінюється, якщо товар є частиною товарної номенклатури. У цьому випадку підприємство розробляє систему цін, яка може забезпечити одержання максимального прибутку за всією номенклатурою. До цієї системи відносяться такі стратегії:
— стратегія встановлення цін на обов'язкові комплектуючі включає встанелення цін на товари, використовувані разом з основним виробом (наприклад, леза для бритви);
— стратегія встановлення цін на побічні продукти виробництва передбачає встановлення цін на побічні продукти виробництва з метою підвищення загальної конкурентоспроможності основних товарів;
— стратегія встановлення цін на набори товарів припускає об'єднання делькох товарів у набір і продаж його за нижчою ціною.
Встановлення цін за географічною ознакою
Геофафічний підхід до ціноутворення передбачає ухвалення рішення про вс новлення підприємством різних цін для споживачів, які знаходяться у різних частин країни (виходячи з транспортних витрат). В межах підходу виділяють такі стратегії:
1. Встановлення цін за місцем походження товару передбачає, що товар передається перевізнику на умовах франко-вагон, після чого всі права і відповідальність за нього переходять до замовника, який повністю оплачує всі транспортно-страхові витрати. Перевагою цієї стратегії є розподілена оплата транспортних витрат.
2. Встановлення єдиної ціни з включенням в неї витрат з доставки є повною протилежністю попередньому методу, оскільки підприємство встановлює єдину ціну, включенням однієї і тієї ж суми транспортних витрат незалежно від місцезнаходже ня покупця. Перевагою цієї стратегії є відносна простота її застосування і можливість для підприємства рекламувати єдину ціну в загальнонаціональному масштабі.
3. Встановлення зональних цін є дещо усередненим варіантом описаних вище стратегій. Підприємство при встановленні цін виділяє зони обслуговування. Всі замовники, які знаходяться в межах окремої зони, платять однакову ціну. Поза зоною ціни на товари зростають.
4. Встановлення цін відносно до базового пункту дає можливість товаровиробнику обрати певне місто за базове і компенсувати транспортні витрати в сумі, яка дорівнює вартості доставки з вказаного пункту, незалежно від того, звідки в дійсності відбулося відвантаження. Перевагою цієї стратегії є те, що одночасно з підвищенням ціни для замовників, які знаходяться неподалік від базового пункту, для віддалення від нього замовників ця ціна знижується.
5. Встановлення цін з прийняттям на себе витрат з доставки передбачає, що підприємство частково чи повністю приймає на себе фактичні витрати з доставки товару для розширення обсягів продажу і зменшення витрат. Ця стратегія використовується для проникнення на нові ринки, а також для утримання панівного положення на ринках з підвищеною конкуренцією.
Встановлення цін зі знижками і заліками
Підприємства зменшують вихідні ціни для винагороди споживачів за дострокову оплату рахунків, закупівлю більшого обсягу товарів чи несезонні закупівлі.
В межах цієї стратегії використовуються такі знижки:
1. Знижки за платіж готівкою передбачають зменшення ціни для покупців, які оперативно сплачують рахунки.
2. Знижки за кількість закуповуваного товару передбачають зменшення, ціни для покупців, які замовляють великі партії товару. Однак, знижки за кількість не повинні перевищувати суми економії витрат продавця, отримуваної внаслідок скорочення витрат, пов'язаних з продажем, підтримкою запасів і транспортуванням товару.
3. Функціональні знижки товаровиробники пропонують службам товароруху, які виконують визначені функції з продажу товарів, їх збереження тощо.
4. Сезонні знижки передбачають зменшення ціни для споживачів, які здійснюють несезонні покупки товарів. Сезонні знижки дають можливість продавцю підтримувати стабільний рівень виробництва протягом усього року.
5. Здійснення заліків. Під заліком розуміють інші види знижок з прейскурантних цін. Зокрема, товарообмінний залік — це зменшення ціни нового товару за умови повернення старого. Заліки на стимулювання збуту — виплати чи знижки з ціни для винагороди дилерів за участь у програмах реклами і підтримки збуту.
Встановлення цін для стимулювання збуту передбачає встановлення зменшених цін на цільові товари, які приносять постійний прибуток, заради залучення більшої кількості покупців. При цьому товаровиробник розраховує на те, що споживачі придбають й інщі товари зі звичайними націнками. Окрім того, ця стратегія стимулює встановлення цін для особливих випадків (зимові, весняні, передсвяткові розпродажі) тощо.
Встановлення дискримінаційних цін передбачає внесення коригувань до встановлених раніше підприємством цін з урахуванням різниці мок споживачами, товарами, місцевістю тощо. При застосуванні цього методу підприємство продає товар за різними цінами без урахування різниці у витратах, пов'язаних з його виробництвом. Встановлення дискримінаційних цін відбувається в різних формах: з урахуванням різних груп покупців, їх місцезнаходження, пори року та часу покупки.
ВПРАВИ ДЛЯ РОЗПІЗНАННЯ ТЕРМІНІВ Розпізнайте, яку економічну категорію характеризують наведені нижче визначення. Обґрунтуйте свою відповідь.
Зашифрованими економічними категоріями є:
— адміністративні витрати;
— виробнича собівартість продукції (робіт, послуг);
— витрати за статтями калькуляції;
— витрати звітного періоду;
— втрати від участі в капіталі;
— елементи витрат;
— мета обліку собівартості;
— мета планування собівартості;
— непрямі витрати;
— об'єкт витрат;
— одноразові витрати;
— поточні витрати;
— провідник (носій) витрат;
— прямі витрати;
— собівартість виробленої продукції;
— собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг);
— структура собівартості;
— фінансові витрати.
1.
Зменшення активів (або збільшення зобов'язань), які призводять до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови можливості їх достовірної оцінки
?
2.
Сукупність економічно однорідних витрат
?
3.
Продукція (роботи, послуги або вид діяльності підприємства), які потребують визначення пов'язаних з їх виробництвом (виконанням) витрат
?
4.
Виражені в грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво і збут продукції
?
5.
Будь-який процес (технологічна операція, угода), що призводить до появи певного виду витрат підприємства і розглядається як укрупнено (для всього підприємства), так і деталізовано (в межах конкретного підрозділу під підприємства)
?
6.
Витрати на окремі види виробів, а також витрати на основне і допоміжне виробництво
?
7.
Витрати, пов'язані з виробництвом окремих видів продукції (на сировину, основні матеріали, покупні напівфабрикати і комплектуючі тощо), які можуть бути безпосередньо включені до їх собівартості
?
8.
Витрати, пов'язані з виробництвом кількох видів продукції (витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загальновиробничі, загальногосподарські витрати), що включаються до собівартості за допомогою спеціальних методів
?
9.
Витрати, абсолютна величина яких зростає із збільшенням обсягу випуску продукції і зменшується з його зниженням
?
10.
Витрати, абсолютна величина яких із збільшенням (зменшенням) випуску продукції істотно не змінюється
?
11.
Витрати, періодичність яких менша, ніж місяць
?
12.
Періодично здійснювані витрати (з періодичністю більшою місяця), спрямовані на забезпечення процесу виробництва протягом тривалого часу
?
13.
Економічно обгрунтоване визначення величини витрат, необхідних у плановому періоді для виробництва і збуту кожного виду та всієї промислової продукції підприємства
?
14.
Своєчасне, повне і достовірне визначення фактичних витрат, пов'язаних з виробництвом і збутом продукції, обчисленнях фактичної собівартості окремих видів та всієї продукції, а також контроль за використанням матеріальних, трудових і грошових ресурсів
?
15.
Сума виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновироб-ничих витрат та наднормативних виробничих витрат
?
16.
Загальногосподарські витрати, спрямовані на обслуговування та управління підприємством
?
17.
Сума прямих матеріальних витрат, прямих витрат на оплату праці, інших прямих витрат, а також змінних загальновиробничих та постійних розподілених загальновиробничих витрат
?
18.
Витрати на проценти (за користування отриманими кредитами, за випущеними облігаціями, за фінансовою орендою тощо) та інші витрати підприємства, пов'язаними з залученням позикового капіталу
?
19.
Збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі
?
20.
Збитки від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства, які обліковуються методом участі в капіталі
?
21.
Співвідношення окремих елементів витрат, які виражені у відсотках до загальної суми витрат на виробництво і реалізацію продукції
?
ТЕСТОВІ ВПРАВИ Дайте відповідь на наступні тестові запитання:
1. До собівартості продукції відносять:
а) поточні витрати на виробництво;
б) капітальні витрати;
в) витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції;
г) витрати на сировину, матеріали і заробітну плату працівників.
2. Для чого потрібна класифікація витрат на виробництво за економічними елементами?
а) для розрахунку собівартості одиниці конкретного виду продукції;
б) для складання кошторису витрат на виробництво;
в) для розрахунку витрат на матеріали;
г) для встановлення ціни виробу.
3. Класифікація витрат за калькуляційними статтями витрат необхідна для:
а) визначення ціни виробу;
б) розрахунку прямих та непрямих витрат;
в) розрахунку собівартості одиниці конкретного виду продукції;
г) складання кошторису витрат на виробництво.
4. До змінних витрат відносять:
а) матеріальні витрати;
б) витрати на реалізацію продукції;
в) амортизаційні відрахування
5. Які фактори не впливають на зниження собівартості продукті"?
а) зміна розміщення виробництва;
б) зміна складу та якості природної сировини;
в) підвищення технічного рівня виробництва;
г) покращання структури продукції, що виробляється на підприємстві.
6. За способом перенесення вартості на виготовлену продукцію витрати класифікують на:
а) витрати за економічними елементами та витрати за статтями калькуляції;
б) прямі витрати і непрямі витрати;
в) умовно-змінні витрати і умовно-постійні витрати;
г) поточні витрати і одноразові витрати
д) витрати виробництва, витрати цеху, витрати дільниці і витрати служби.
7. Які з наведених нижче тверджень розкривають зміст ролі витрат при здійсненні економічних розрахунків?
а) витрати утворюють нижню межу встановлюваної на виготовлену продукцію (товари, роботи, послуги) ціни;
б) облік складових витрат дає змогу виділити найбільш значимі елементи і після здійснення техніко-економнного аналізу впливати на їх зменшення;
в) аналіз витрат дає можливість товаровиробнику порівнювати власні витрати із середньогалузевими, а також з витратами конкуруючих підприємств;
г) величина витрат визначає рівень рентабельності (прибутковості) виготовлення продукції (товарів, робіт, послуг);
д) групування витрат за калькуляційними елементами і обчислення собівартості виробленої (реалізованої) продукції (товарів, робіт, послуг) є якісною характеристикою та узагальнюючим показником ефективності досліджуваного виробництва;
е) всі перелічені ознаки розкривають роль витрат при здійсненні економічних розрахунків.
8. Які елементи не включають до виробничої собівартості продукції відповідно до П(С)БО 16 «Витрати»?
а) прямі матеріальні витрати;
б) прямі витрати на оплату праці;
в) інші прямі витрати;
г) змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати;
д) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати.
9. Які витрати з наведених нижче не відносять до прямих матеріальних витрат?
а) вартість сировини та основних матеріалів;
б) вартість купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
в) вартість допоміжних матеріалів;
г) втрати від браку;
д) плата за оренду земельних і майнових паїв.
10. Які елементи не включаються до собівартості реалізованої продукції?
а) виробнича собівартість продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду;
б) витрати на збут продукції;
в) нерозподілені постійні загальновиробничі витрати;
г) наднормативні виробничі витрати.
11 Які з перелічених нижче елементів витратне відносяться до змінних загальновиробничих витрат?
а) витрати на обслуговування й управління виробництвом (цехами, дільницями), що змінюються прямо (або майже прямо), пропорційно до зміни обсягу діяльності;
б) витрати на обслуговування й управління виробництвом, що залишаються незмінними (або майже незмінними) при зміні обсягу діяльності.
12. До складу елемента «Матеріальні витрати» не включається…
а) вартість сировини й основних матеріалів;
б) вартість купованих напівфабрикатів та комплектуючих виробів;
в) вартість палива й енергії;
г) вартість будівельних матеріалів;
д) вартість запасних частин;
е) зворотні відходи;
є) вартість тари й тарних матеріалів;
ж) вартість допоміжних та інших матеріалів.
13. Який метод визначення точної собівартості одиниці виробу за допомогою розподілу величини накладних витрат, що припадають на кожну одиницю продукції, представляє собою двохстадійний процес, в якому на першій стадії накладні витрати співвідносяться з визначеними базовими показниками (часом роботи технологічного устаткування, кількістю операцій контролю якості тощо), а на другій стадії вони визначаються за кожним видом виробничої діяльності відповідно до носіїв витрат?
а) метод обліку прямих витрат праці;
б) АВС-метод;
в) модель оцінки нормативів цехових накладних витрат на кожен вид продукції;
г) всі відповіді правильні;
14. З яких етапів складається процедура АВС-методу?
а) аналіз бізнес-процесу виробництва продукції;
б) визначення операційних центрів;
в) відстеження витрат за операційними центрами;
г) вибір провідників (носіїв) витрат;
д) процедура АВС-методу включає всі визначені етапи.
15. При якому методі калькуляції собівартості змінні витрати відносяться на вироблену продукцію, а постійні витрати відносяться на реалізовану продукцію?
а) метод поглинених витрат;
б) метод прямих витрат.
16. Особливості якого методу калькуляції собівартості полягають в тому, що він ґрунтується на розподілі усіх складових витрат собівартості за видами продукції, передбачає розрахунок повної собівартості продукції, будується на розподілі витрат на прямі і непрямі, дає можливість оцінити запаси готової продукції на складі за повною собівартістю?
а) метод поглинених витрат;
б) метод прямих витрат.
17. Який з наведених нижче показників не відноситься до критеріїв оцінки витратності виробництва?
а) витрати на 1 грн реалізованої продукції;
продолжение
--PAGE_BREAK--б) собівартість одиниці діродукції;
в) частка умовно-постійних витрат в собівартості продукції;
г) рентабельність продукції;
е) заргплатоємність продукції;
є) енергоємність продукції;
ж) витрати на 1 грн товарної продукції.
18. Який показник характеризує суму витрат на оплату енергоресурсів в обсязі всієї виготовленої підприємством продукції?
а) витрати на 1 грн реалізованої продукції;
б) собівартість одиниці продукції;
в) матеріалоємність продукції;
г) енергоємність продукції.
19. Який показник розраховуються шляхом ділення собівартості реалізованої продукції на її обсяг у вартісному вираженні?
а) витрати на 1 грн реалізованої продукції;
б) витрати на 1 грн товарної продукції;
в) витрати на 1 грн валової продукції.
20. Про яку функцію ціни йдеться, якщо вона полягає у вираженні в єдиній грошовій формі різних за своєю натуральною формою товарів (послуг)?
а) вимірювально-інформаційна функція;
б) розподільна функція;
в) стимулююча функція;
г) регулююча функція.
21. Як класифікують ціни за способом фіксації?
а) тверді, періодично тверді, рухливі та плаваючі ціни;
б) оптові та роздрібні;
в) тривалі і змінювані;
г) загальнодержавні, місцеві і світові;
д) довідкові ціни, біржові котирування, ціни аукціонів, ціни фактичних угод, ціни пропозицій окремих фірм та розрахункові ціни.
22. Яка стратегія ціноутворення передбачає встановлення порівняно низької ціни на товар з метою залучення якомога більшої кількості покупців і завоювання більшої частки ринку збуту, завдяки чому скорочуються виробничі витрати, і по мірі їх скорочення поступово зменшуються ціни?
а) стратегія «зняття вершків»;
б) стратегія встановлення цін у межах товарного асортименту;
в) стратегія глибокого проникнення на ринок;
г) стратегія встановлення цін на побічні продукти виробництва;
д) стратегія встановлення цін зі знижками.
23. Яка з наведених нижче стратегій встановлення цін за географічною ознакою відповідає визначенню: «підприємство встановлює єдину ціну з включенням однієї і тієї ж суми транспортних витрат незалежно від місцезнаходження покупця.
Перевагою цієї стратегії є відносна простота її застосування і можливість для підприємства рекламувати єдину ціну в загальнонаціональному масштабі»?
а) встановлення цін за місцем походження товару;
б) встановлення єдиної ціни з включенням витрат з доставки;
в) встановлення зональних цін;
г) встановлення цін відносно до базового пункту;
д) встановлення цін із прийняттям на себе витрат з доставки.
24. Про який вид знижок з ціни йдеться, якщо знижки передбачають зменшення ціни для покупців, що замовляють великі партії товару?
а) знижки за платіж готівкою;
б) знижки за кількість закуповуваного товару;
в) функціональні знижки;
г) сезонні знижки.
ЗАДАЧІ ДЛЯ САМОСТІЙНОГО РОЗВ'ЯЗАННЯ 1. Однією з позицій товарного асортименту підприємства шинної галузі промисловості є шини 175/70 Р-13 БЛ-85, які призначені для автомобіля марки «Жигулі» моделі 06. Така продукція користується стабільним попитом через насиченість вітчизняного автомобільного ринка даним товаром. Для виробництва 1000 таких автопокришок необхідна безліч матеріалів, численний перелік яких наводиться тут разом з нормами їх витрат та закупівельними цінами.
1.1. Основні матеріли:
каучук марок НК-1С — 804,6 кг за ціною 5 грн / кг, СКІ-3 — 1042,1 кг (5,4 грн / кг), СКМС-ЗОАРК — 1376,0 кг (4,42 гри / кг), СКС-ЗОАРК-15БР — 0,7 кг (3,8 грн / кг); найрит марки А — 0,5 кг (7 грн / кг); бутилкаучук БК-1675 -15,7 кг (5,6 грн / кг); хлорбутил — 0,5 кг (6,2 грн / кг); СКД 2ГР ЗК — 298,6 кг (4,9 грн / кг); каучук латексу СКД-1 — 7,9 кг (5 грн / кг); каучук латексу ВП-107 — 3,4 кг (8 грн / кг); регенерат — 0,4 кг (1,68 грн / кг); білила цинкові — 166,7 кг (5,2 грн / кг); технічний вуглець марок П-234 (ПМ-100) — 2,2 кг (1,48 грн / кг), П-245 — 1181,9 кг (1,68 грн / кг), П-514 (ПМ-50) — 873,3 кг (1,36 грн / кг); корд анідний -1323,4 м2 (4,70 грн / м2); металевий корд — 561,2 м2 (6,2 грн / м2); бязь — 6,3 м2 (3,03 грн / м2); капронова тканина -1,2 м2 (4,76 грн / м2); проволока — 286 кг (3,5 грн / кг).
1.2. Допоміжні матеріали:
ангідрид фталевий — 10,5 кг (2,58 гри / кг); нафтонат — 5,8 (42 грн / кг); сантогард — 4,3 кг (24 грн / кг); кислота бензойна — 3,8 кг (4,6 грн / кг); віск — 26 кг (2,96 грн / кг); діафен — 50,9 кг (20 грн / кг); резорцин — 1,2 кг (19 грн / кг); ацетонаніл — 26,1 кг (7,2 грн / кг); гексол — 5,3 кг (13,2 грн / кг); сульфенамід М — 25,2 кг (14,2 грн / кг); сульфенамід Ц -14,2 кг (11,4 грн / кг); амберол — 0,8 кг (27,6 грн / кг); дггіодиморсролин — 11,8 кг (13,2 грн / кг); октофор Н — 4,4 кг (8 грн / кг); октофор Н 103 — 0,3 кг (13 грн / кг); сірка мелена — 14,1 кг (0,44 грн / кг); сірка полімерна — 113,6 кг (8,4 грн / кг); каніфоль — 73,2 кг (3,6 грн / кг); масло ПН-6 — 115,8 кг (0,6 грн / кг); масло мінеральне — 1,3 кг (7,4 грн / кг); мазут — 2,5 кг (0,32 грн / кг); кислота олеїнова — 3,8 кг (2,6 грн / кг); парафін технічний — 0,1 кг (3,8 грн / кг); ренацит — 0,8 кг (35 грн / кг); смола природна — 90,9 кг (2 грн / кг); стеарин технічний — 63,6 кг (5 грн / кг), бітум — 14,7 кг (1 грн / кг), рубракс — 2,3 (1 грн / кг), смола епоксидна — 9,1 кг (17 грн / кг), метафениленбюмалеїн — 0,1 кг (0,86 грн / кг), модифікатор РУ — 10,5 кг (19,6 грн / кг), модифікатор АРУ -1,7 кг (15,2 грн / кг), поліетилен — 10,4 кг (0,1 грн / кг), пігмент жовтий — 0,1 кг (2,1 грн / кг), фарба штемпельна жовта — 0,2 кг (12,44 грн / кг), каолін — 213,1 кг (0,1 грн / кг), крейда — 23 кг (2 грн / кг), слюда — 24 кг (5 грн / кг), тальк — 24,3 кг (0,8 грн / кг), бензин — 91,2 кг (1 грн / кг), їдкий натр — 0,2 кг (0,06 грн / кг), клей декстриновий — 0,4 кг (0,18 грн/ кг), масло МС — 3,3 кг ((12 грн / кфемульсія — 4,4 кг (0,22 грн / кг), мило — 10,3 кг (1,9 грн / кг), скипидар — 0,6 кг (3,8 грн / кг), формалін — 1,6 кг (0,54 грн/кг), етигацетат 0,1 кг (3 грн/кг), концентрат апатиту – 5,3 кг (грн/кг).
1.3. Енергія на технологічні цілі-49360 кВт-годин за ціною 0,156 грн / кВт-годину.
Відповідно до матеріальних та енергетичних потреб необхідно визначити матеріальні та енергетичні витрати в розрахунку на 1 автопокришку та на 1000 автомобільних покришок, а також обчислити собівартість однієї автопокришки марки 175/70 К-13 БЛ-85, якщо частка описаних вище матеріальних витрат в ній складає 68%.
2. Підприємство фармацевтичної галузі промисловості випускає медичний препарат «Аспаркам», призначений для лікування ішемічної хвороби серця і гіпокаліємії, викликаної застосуванням салуретичних засобів. Цей препарат користується підвищеним попитом серед людей, що мають хвороби серця. Його також застосовують при порушеннях ритму, пов'язаних з інтоксикацією препаратами наперстянки, при пароксизмах мерехтіння передсердь, а також нещодавно виниклих хворобах шлункової екстрасистології. Для виготовлення 438000 ампул розчину «Аспаркаму» необхідні такі основні матеріали та сировина:
До основних сировинних ресурсів відносяться:
— аспарагінова кислота – 1805 кг за ціною45 грн/кг;
— спеціально підготовлена вода для ін'єкцій — 21193 кг за ціною 0,5 грн / кг;
— окис магнію — 141 кг за ціною 34 грн /кг;
— гідроокис калію — 432 кг за ціною 31 грн / кг;
— сорбіт — 1226 кг за ціною 17 грн / кг;
— вугілля активоване — 744 кг за ціною 9 грн / кг;
— ампули скляні ємністю 5 мл — 5002152 шт. за ціною 0,003 грн / шт.;
— коробки 438000 шт. за ціною 0,15 грн / шт.;
— листи-вкладиші (надруковані інструкції) — 438000 шт. за ціною 0,02 грн / шт.;
— ніж для відкриття ампул — 438000 шт. за ціною 0,03 грн /шт.
В процесі виготовлення препарату використовується також численний перелік допоміжних матеріалів, таких як:
— ацетон в кількості 876 кг за ціною 2,35 грн / кг;
— бельтинг бавовняно-паперових фільтрів — 8760 м за ціною 1,7 грн / м;
— папір пергаментний -10950 кг за ціною 1,9 грн / кг;
- перекис водню — 8760 кг за ціною 2,55 грн / кг;
— гідрохінон -14892 кг за ціною 1,05 грн / кг;
— марля медична — 4380 м за ціною 1,6 грн / м;
— шпагат-1971 Окгза ціною 1,25 грн/кг;
— пакувальні медичні ящики -10950 шт. за ціною 2,2 грн /шт.
Для виготовлення препарату необхідна також електроенергія в обсязі 240900 кВт-годин за ціною 0,15 грн / кВт-година, природний газ — 254040 м3 за ціною 0,2 грн / м3, стисле повітря — 11826 м3 за ціною 0,05 грн / м3, вода технічна — 118260 м3 за ціною 0,03 грн / м.
Використовуючи вказані показники, необхідно обчислити сукупні матеріальні витрати для виготовлення однієї ампули та 438000 ампул розчину «Аспаркаму», а також визначити собівартість однієї ампули «Аспаркаму», якщо частка вказаних вище матеріальних витрат в ній становить 75%.
3. Виробнича собівартість товарної продукції на плановий рік по підприємству має скласти 16000 тис грн. Позавиробничі витрати в цілому по підприємству перед бачаються в сумі 900 тис грн. Виробнича собівартість одиниці виробу 8 тис грн.
На основі планових показників підприємства визначте суму позавиробничих витрат, які включаються в собівартість одиниці виробу.
4. На виробництво виробу в плановому році передбачені такі витрати (грн): сировина і матеріали — 426,5; основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуванням на соціальні заходи 23,8; загальновиробничі витрати — 11,1; позавиробничі витрати — 2% до виробничої собівартості.
Визначте виробничу та повну собівартість виробу на плановий рік.
5. Для визначення загальновиробничих витрат підприємство має такі дані:
5.1. Витрати на виробництво по підприємству на плановий рік (тис грн):
— основна заробітна плата виробничих робітників 940
— витрати на утримання та експлуатацію устаткування 1750
— загальновиробничі витрати 640
5.2. Витрати на виріб А (тис грн):
— основна заробітна плата виробничих робітників 31
— витрати на утримання та експлуатацію устаткування 53
Визначте загальновиробничі витрати, які слід включити в собівартість виробу А.
6. Виробнича собівартість товарної продукції на плановий рік по підприємству складає 32000 тис грн. Позавиробничі витрати передбачаються в сумі 5120 тис грн. На виробництво цільового виробу планують такі витрати (грн): сировина і матеріали — 320; основна і додаткова заробітна плата виробничих робітників з відрахуваннями на соціальні заходи — 42; витрати на утримання та експлуатацію устаткування — 55; загальновиробничі витрати — 60.
На основі наведених даних виробництва на плановий рік необхідно визначити виробничу та повну собівартість цільового виробу.
7. Загальновиробничі витрати по машинобудівному підприємству на рік склали 2032 тис грн, витрати на утримання та експлуатацію устаткування — 4318 тис грн, основна заробітна плата виробничих робітників — 2626 тис грн; основна заробітна плата виробничих робітників в собівартості машини — 90 грн, витрати на утримання та експлуатацію устаткування в собівартості машини — 65 грн.
Визначте суму загальновиробничих витрат у собівартості машини.
8. З 1 тонни сировини виходить 600 кг продукції А і 200 кг продукції Б при загальних витратах 2610 грн. Основною у виробництві є продукція А, супутньою — продукція Б, яку списують за оптово-відпускною ціною, оскільки вона відповідає вимогам стандарту (ДСТУ). Оптово-відпускна ціна 1 тонни продукції Б складає 1650 грн.
Необхідно визначити собівартість 1 тонни основної продукції А.
9. На основі наведених в таблиці даних про випуск продукції підприємством необхідно оцінити можливість скорочення витрат в плановому періоді порівняно з базовим періодом за всіма можливими напрямками:
Види матеріалів
Обсяг випуску продукції
Витрати матеріалів на одиницю продукції
Ціна одиниці матеріалів
в базовому періоді
в плановому періоді
в базовому періоді
в плановому періоді
А
120
1,5
1,4
28
26
Б
250
1,2
1,1
30
29
В
200
1,8
1,6
40
35
10. Для визначення рівня витрат на 1 грн товарної продукції в плановому році підприємство використовує такі дані:
Вироби
Кількість виробів за планом (шт)
Повна вартість одиниці продукції за планом на рік (грн)
Оптова ціна за одиницю продукції (грн)
А
8000
410
510
Б
7000
490
605
В
1600
620
800
Повна собівартість інших виробів — 548 тис грн, вартість їх в оптових цінах підприємства — 635 тис грн.
Необхідно визначити рівень витрат на 1 грн товарної продукції.
11. Товарна продукція підприємства в плановому році складає 505 тис грн, її повна собівартість 445 тис грн. Витрати на 1 грн товарної продукції за звітний рік очікуються в розмірі 89,88 коп.
Визначте рівень витрат на 1 грн товарної продукції підприємства в плановому році та їх зниження (в %) у порівнянні зі звітним роком.
12. Визначте фактичний і плановий рівень витрат на 1 грн товарної продукції, а також процент їх зміни, якщо план випуску продукції А склав 1200 тонн на рік, а продукції Б — 1500 тонн на рік при собівартості продукції А 15 тис грн за тонну, а продукції Б — 8 тис грн за тонну. В звітному році випуск продукції збільшиться на 20%, а її собівартість зменшиться на 6%. Оптова ціна продукції А — 18 тис грн за тонну, а продукції Б — 10,3 тис грн за тонну.
13. Визначте зменшення собівартості збірного залізобетону за кошторисом витрат і за його елементами на плановий рік, якщо відомо, що на підприємстві з виготовлення залізобетону в базовому році собівартість продукції за кошторисом витрат склала 90 млн грн. На наступний рік установлено зниження собівартості залізобетону за кошторисом витрат на 5%.
Заплановане зниження витрат розподіляється за елементами таким чином, у відсотках: витрати на сировину та матеріали — 16%; витрати на заробітну плату з відрахуваннями на соціальні потреби — 12%, витрати на утримання та експлуатацію машин і устаткування — 10%, накладні витрати -18%.
14. У І кварталі поточного року питомі змінні витрати на виріб склали 95 грн, ціна одиниці продукції 125 грн, загальні постійні витрати 1000 тис грн. У II кварталі ціни на сировину зросли на 10%, що призвело до зростання змінних витрат також на 10%.
Визначте, як зміна ціни на сировину вплине на беззбитковий обсяг виробництва продукції.
15. Ціна на одиницю виготовлюваного підприємством виробу у І кварталі поточного року була 20,2 грн, у II кварталі ціна зросла на 7%. Постійні витрати складають 2000 тис грн. Питомі змінні витрати дорівнюють 60,8 грн.
Визначте, як зміна ціни вплине на зміну беззбиткового обсягу випуску продукції.
16. Для визначення виробничої і повної собівартості виробу підприємство має такі дані: витрати на виробництво цільового виробу А: основна сировина і матеріали — 102 грн, паливо і енергія на технологічні цілі — 27 грн, основна заробітна плата виробничих робітників — 45 грн, додаткова заробітна плата виробничих робітників — 22 грн, відрахування на соціальні потреби — 26 грн, витрати на утримання та експлуатацію устаткування — 38 грн. Витрати на виробництво продукції по підприємству в поточному році склали (тис грн): основна заробітна плата виробничих робітників — 970, витрати на утримання та експлуатацію устаткування — 610, загальновиробничі витрати — 660, загальногосподарські витрати — 740, позавиробничі витрати — 310, виробнича собівартість товарної продукції -1484р. Визначує виробничу та повну собівартість виробу А на плановий рік.
17. Обчисліть оптову ціну, ціну реалізації та роздрібну ціну виробу А, якщо прибуток від реалізації виробу складає 5 грн, собівартість реалізованої продукції – 30 грн, ставка податку на додану вартість відповідно до норм чинного законодавства 20%, акцизний збір складає 25%, а торговельнаШцінка — 45%.
18. Сформуйте роздрібну ціну виробу, якщо прибуток від реалізації виробу запланований на рівні 15 грн, собівартість реалізованої продукції 50 грн, ставка податку на додану вартість відповідно до норм чинного законодавства 20%, торговельна на цінка — 15%.
19. Підприємство реалізує в плановому році 450 тис виробів. Повна собівартість одного виробу 15 грн, роздрібна ціна — 17,5 грн. Підприємство надає знижки торговельним організаціям у розмірі 2,5% роздрібної ціни і сплачує ПДВ в розмірі 20% (за винятком торговельної знижки).
Визначте прибуток від реалізації продукції промислового підприємства в плановому році.
продолжение
--PAGE_BREAK--