--PAGE_BREAK--3. Загальна характеристика машинобудівного комплексу
Машинобудівний комплекс України охоплює понад 20 спеціалізованих галузей, тобто практично всі галузі машинобудування (крім годинникової). Він є основою важкої індустрії й відіграє вирішальну роль у створенні матеріально-технічної бази господарства. В сучасних умовах машинобудуванню належить винятково важлива роль у прискоренні науково-технічного прогресу. Випускаючи знаряддя праці для різних галузей господарства, машинобудування забезпечує комплексну механізацію та автоматизацію виробництва.
На машинобудівний комплекс припадає близько 40% усього промислово-виробничого потенціалу індустріального виробництва України. До комплексу входять 11448 підприємств частка продукції комплексу в загальному обсязі продукції промисловості в 2005 р. становила 12,7% [7, с.105]. Це трудомістка галузь, яка водночас є і металомісткою.
Частка імпортних компонентів у продукції машинобудування становить 41%, таким чином, одне з головних завдань комплексу — зменшення залежності від інших країн через розвиток власного виробництва багатьох необхідних компонентів для всіх видів продукції (додаток 1).
Галузева структура й асортимент продукції машинобудування залежать від особливостей розміщення його виробництва (рис.1).
Особливо великий вплив на розміщення окремих галузей і підгалузей машинобудування мають технологічні процеси, форми організації виробництва. Проте машинобудування належить насамперед до галузей “вільного розміщення", оскільки на нього менше, ніж на інші галузі, впливають природні умови й ресурси. Розміщення підприємств машинобудування визначається передусім економічними чинниками, найголовнішими серед яких є трудові ресурси та споживач, оскільки низка галузей машинобудування є високотрудомісткими, що потребує високого рівня кваліфікації зайнятих. До таких галузей належать електротехнічна, електронна й підшипникова, виробництво енергетичного устаткування тощо.
Рис.1 Машинобудування України [2, с.240].
Обмеження створення нових промислових підприємств (крім об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням населення) у великих містах свідчить, що в ньому дедалі більшу роль починають відігравати соціальні чинники [2, с.242].
Залежно від цільового призначення випущеної продукції всі галузі машинобудування поділяють на такі основні групи: енергетичне, транспортне, сільськогосподарське, будівельно-дорожнє, виробництво технологічного устаткування для різних галузей промисловості та ін. Кожна група об'єднує декілька галузей, подібних за використанням сировини і технологією виробництва.
Окремі галузі машинобудування металомісткі. У машинобудуванні витрати сировини на 1 т готової продукції становлять у середньому 1,3-1,5 т; а затрати на транспортування будь-якої машини набагато вищі, ніж затрати на транспортування металу, що використовується для її виробництва. Через це металомістке машинобудування, як правило, тяжіє до джерел сировини. Оскільки більшість машин і технологічного обладнання має великі габарити, їх виробництво розмішують у районах споживання, що сприяє зменшенню витрат на транспортування. Найефективнішим є розміщення машинобудівних підприємств поблизу джерел сировини та споживача. Вартість машин і обладнання при цьому істотно зменшується за рахунок скорочення транспортних витрат на перевезення сировини й готових виробів. Серед економічних чинників дуже важливими є спеціалізація й кооперація [1, с.110].
Спеціалізація визначається профілем машинобудівних підприємств і характером продукції (масова, дрібно — і великосерійна, індивідуальна). Найпоширенішою в галузі є
предметна спеціалізація(випуск кінцевих продуктів);
технологічна(спеціалізація на випуску напівфабрикатів — литва, заготовок);
подетальна (випуск деталей, вузлів, агрегатів для комплектування машин та устаткування).
Поглиблення спеціалізації дає змогу знизити собівартість продукції, що, в свою чергу, робить економічно вигідним нарощування масового й великосерійного виробництва. Собівартість виготовленої продукції на глибокоспеціалізованих підприємствах і радіус її перевезення до районів споживання перебувають в обернено пропорційній залежності. Тому заводи подетальної спеціалізації територіально значно віддалені від заводів з предметною спеціалізацією. Останні обслуговують потреби не одного, а здебільшого кількох економічних районів або всієї України [1, с.111].
Спеціалізація зумовлює розширення кооперації виробництва. Машинобудівні підприємства кооперуються з іншими галузями промисловості — хімічною, текстильною, лісовою, які постачають напівфабрикати й вироби, потрібні у виробництві машин та устаткування. Кооперація виробництва сприяє розширенню територіальної спеціалізації районів країни на випуску кінцевих видів продукції. При цьому райони спеціалізуються на виробництві не тільки масової, а й дрібносерійної, навіть індивідуальної продукції [2, с.241].
Характерною особливістю територіальної організації машинобудування є формування локальних машинобудівних комплексів на основі кооперування виробництва. На території України сформувалися машинобудівні вузли і райони. Серед найбільших вузлів виділяються такі: Харківський, Київський, Дніпропетровський, Запорізький, Одеський, Львівський, Луганський, Краматорський та ряд інших. Машинобудівні райони охоплюють значні за площею території. Їх виділяють в межах декількох адміністративних областей, що мають територіальну спільність і характеризуються комплексністю розвитку машинобудування. Виділяються такі машинобудівні райони: Північно-Східний (Харківський), до якого входять Харківська, Полтавська, Сумська області; Придніпровський (Дніпропетровська, Запорізька області); Центральний (Київська, Чернігівська, Житомирська, Черкаська області); Західний (Львівська, Івано-Франківська, Волинська, Рівненська, Закарпатська області), Подільський (Вінницька, Хмельницька, Тернопільська, Чернівецька області); Південний (Одеська. Миколаївська, Херсонська області та Автономна республіка Крим) [1, с.116].
Розглядаючи машинобудівний комплекс як складне міжгалузеве утворення, необхідно дотримуватися класифікації всіх галузей за особливостями їх розміщення і ступенем розчленування технологічного процесу. Виділяють такі групи об'єднаних галузей:
важке машинобудування;
загальне машинобудування;
середнє машинобудування;
виробництво точних машин, механізмів, приладів і інструментів;
виробництво металічних виробів і заготовок;
ремонт машин і устаткування.
Важке машинобудування розглядатиметься в наступному розділі.
Загальне машинобудування представлене підприємствами, що займаються складанням металевих конструкцій та виготовленням великих за розмірами заготовок. До нього відносяться такі важливі галузі: транспортне машинобудування (без автомобілебудування), виробництво технологічного устаткування для промисловості (крім легкої і харчової) і будівництва, сільськогосподарське машинобудування (без тракторобудування).
Одна з провідних галузей — локомотивобудування (Луганський тепловозобудівний завод, Харківський завод транспортного машинобудування). У тісному зв'язку з локомотивобудуванням розвивається вагонобудування Маріуполі (металеві вагони-цистерни), Кременчуці (Крюківський завод великовантажних піввагонів), Дніпродзержинську (вагони для перевезення руди і вугілля), Стаханові (промислові вагони). Найбільшими центрами морського суднобудування в Україні є Миколаїв, Херсон, Керч — важливі порти Причорноморського району. Центром річкового суднобудування є Київ. Судноремонтна промисловість розвинена в Одесі, Іллічівську, Севастополі, Маріуполі, а також в Ізмаїлі, Кілії, Вилковому (на Дунаї) [1, с.111].
Середнє машинобудування охоплює галузі з високим рівнем розвитку спеціалізації і кооперування виробництва. На розміщення підприємств цієї групи вирішальний вплив має фактор наявності кваліфікованих трудових ресурсів. До найважливіших галузей середнього машинобудування відносяться: автомобілебудування, тракторобудування, верстатобудування.
Автомобільна промисловість — автозаводи у м. Кременчуку (випуск великовантажних автомобілів), Запоріжжі (завод малолітражних легкових автомобілів), Львові (автобусний завод та «Автонавантажувач»), Луцьку (легкові автомобілі з підвищеною прохідністю), Луганську, Одесі, Сімферополі (автоскладання), Чернігові, Херсоні, Краснодоні (автозапчастини). У Києві зосереджено виробництво мотоциклів, у Львові — мопедів, Харкові — велосипедів. Тракторобудування (Харківський тракторний завод), крім Харкова, ряд великих підприємств по виробництву деталей і запасних частин для тракторів розміщено у Чугуєві, Кременчуці, Києві, Білій Церкві, Луганську, Вінниці, Одесі. Верстатобудування розміщується переважно в центрах розвиненого машинобудування з науково-дослідними і дослідно-конструкторськими центрами (Краматорський важкого машинобудування, Харківський агрегатних верстатів, Київський верстатів-автоматів, Львівський фрезерних верстатів, Одеський верстатобудівний) [1, с.113].
Виробництво точних машин, механізмів, приладів і інструментів зосереджене в районах високої технічної культури, кваліфікованої робочої сили і достатньої забезпеченості трудовими ресурсами. В цій групі машинобудування розвинене складальне виробництво на основі кооперування різних підприємств.
До найважливіших виробництв належать: випуск телевізорів (Львів, Київ, Харків, Сімферополь); приладів та інструментів (Київ, Харків, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Львів). Електротехнічна промисловість — найпотужніші підприємства зосереджені в Харкові (заводи «Електроважмаш», електротехнічний, «Електромашина»), Запоріжжі (трансформаторний завод), а також заводи у Києві, Полтаві, Львові [1, с.116].
продолжение
--PAGE_BREAK--4. Характеристика важкого машинобудування як галузі машинобудівного комплексу України
Зараз детальніше розглянемо таку галузь машинобудівного комплексу як важке машинобудування. Важке машинобудування охоплює виробництво металургійного, гірничого і підйомно-транспортного устаткування, енергетичних блоків (парових котлів, атомних реакторів, турбін і генераторів), а також інших металомістких і великогабаритних виробів. Підприємства важкого машинобудування мають повний виробничий цикл, який охоплює заготовку, механічну обробку і складання готових виробів. Потреба великої кількості металу, складність транспортування готової продукції зумовлюють розміщення цих підприємств поруч з металургійними центрами, хоча інколи вони розташовуються і в регіонах споживання.
Більшість підгалузей важкого машинобудування розвинені в трьох економічних районах: Донецькому, Придніпровському та Північно-Східному. Необхідно відмітити, що 85% усієї продукції важкого машинобудування України випускається у Донецькому, Придніпровському та Північно-Східному регіонах. Причому понад 60% її виробництва припадає на Донбас.
Гірничо-шахтне машинобудування. На виробництві вугледобувної й гірничошахтної техніки спеціалізуються акціонерні такі товариства (АТ) Донецького економічного району: Дружківський, Горлівсь-кий, Ясинуватський машинобудівні заводи; «Донецькгірмаш» (м. Донецьк); завод гірничого машинобудування (м. Луганськ); завод гідрообладнання (м. Стаханов); підприємство «Вибухоза-хисні матеріали» (м. Докучаївськ); енергомеханічний завод (м. Харцизьк); Рутченківський завод «Гармаш» (м. Донецьк); Донецький завод гірничорятувальної апаратури; ВО «Луганськвуглеремонт» (м. Антрацит); машинобудівні заводи міст: Свердло-вська, Красного Луча й Артемівська. Машини для підземної виробки випускає ЗАТ «Машзавод ім. Пархоменка» (м. Луганськ), бурові машини — завод бурового обладнання (м. Брянка) [2, с.391].
Машинобудівний комплекс за вартістю валової продукції, за часткою промислово-виробничих фондів і за чисельністю робітників посідає важливе місце в структурі економіки Придніпровського району
Найголовніші підприємства гірничо-шахтного машинобудування у районі представлені Криворізьким і Дніпропетровським заводами гірничо-шахтного обладнання. За останні роки завод «КриворіжНДІрудмаш» впровадив у серійне виробництво 12 нових виробів. За оцінками спеціалістів, реалізація програми перебудови галузі дасть 81,2% виробництва потрібного обладнання. Частка імпортозамінної продукції у загальному обсязі виробництва становитиме 46%. Експортне значення галузі зменшується.
Найбільші підприємства підйомно-транспортного машинобудування розташовані в Одесі, Львові, Харкові (завод підйомно-транспортного машинобудування, що виробляє мостові електрокрани, будівельні баштові крани), Нікополі, Прилуках і Дніпропетровську, середні — в Словенську, Золотоноші Черкаської області та Ківерцях Волинської. Найбільш спеціалізованим підприємством підйомно-транспортного машинобудування України, яке випускає різні типи автонавантажувачів, є львівський завод «Автонавантажувач»
Серед підприємств важкого машинобудування найбільший в Україні ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод», який випускає ковальсько-пресове, металургійне устаткування, слябінги, прокатні листові стани неперервної дії, спеціальні великі важкі металорізальні верстати для металургійної промисловості. Реконструйований Старо-Краматорський завод виробляє переважно устаткування для металургійної промисловості.
Великими виробниками металургійного устаткування є Дебальцевський машинобудівний завод, який виготовляє устаткування для доменних і сталеплавильних печей, запасні частини для коксохімічного устаткування, завод прокатних валків у м. Лутугіне Луганської області та Стахановський ливарно-механічний завод, що виробляє доменне й сталеплавильне устаткування, в тому числі для механізації й автоматизації металургійних цехів.
Устаткування для металургійної промисловості випускає також Маріупольський завод важкого машинобудування. Виробниками металургійного устаткування, металоконструкцій, установок для неперервного розливу сталі, прокатних станів для прокату труб, апаратів та устаткування для доменних печей, електромагнітних листоукладачів, чавуно — і шлаковозів, потужних роторних вагоноперекидачів стали міста Придніпров'я — Дніпропетровськ, Кривий Ріг і Марганець.
Частка продукції металургійного машинобудування становить чверть загального обсягу машинобудівної продукції Донецького економічного району.
Найбільшими як у районі, так і в Україні є такі машинобудівні підприємства:
1. ВАТ «Азов» у Маріуполі (колишній концерн «Азовмаш»). Займається проектуванням та виробництвом продукції для металургії та коксохімії, нафтохімічної і гірничо-будівної промисловості, енергетики, будівництва, транспорту; виробляє доменне та сталеплавильне обладнання; гірничо-транспортні комплекси для відкритих родовищ; підйомно-транспортну техніку; усі види залізничних цистерн, контейнери-цистерни; продукцію заготівельно-металургійного виробництва, товари народного споживання. Експортує продукцію більш як у 15 країн Європи, Азії, Африки, Америки.
2. ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод» (НКМЗ). Виробляє прокатне, металургійне, ковальсько-пресове, гірничо-рудне, гідротехнічне, підйомно-транспортне і спеціалізоване обладнання для різних галузей важкої індустрії. НКМЗ експортує продукцію в 49 країн світу, в т. ч. в Німеччину, Японію, Францію, Італію, Канаду, США, Бразилію та ін [5, с.25].
Енергетичне машинобудуванняв Україні було і в минулому розвинене на належному рівні і мало експортне значення. Нині потреба в продукції цієї галузі зростає у зв'язку з реконструкцією енергетичного комплексу країни. Деякі електростанції в Україні експлуатуються від 25 до 40 років. Реконструкції потребують 8 великих, 25 середніх ГЕС і одна ГАЕС та багато ТЕС [2, с.245]. Перспективним є зростання малої гідроенергетики, для якої також потрібне нове обладнання. Все це вимагає значного розвитку енергетичного машинобудування.
Вже діє програма зі створення парогазових установок, у тому числі з газифікацією твердого палива. Відповідно до програми випущено 20% обладнання для першої в Україні парогазової установки ПГУ-345, призначеної для Слов'янської ДРЕС.
Замість вибулих після закриття Чорнобильської АЕС потужностей Україна завершує будівництво двох енергоблоків на Рівненській та Хмельницькій АЕС.
В одному з розділів Національної енергетичної програми (НЕП) передбачений подальший розвиток енергетичного машинобудування в Україні. Головним розробником призначений Харківський «Турбоатом». Створений ще в 1934 р. за планом ГОЕЛРО і належить до відомих фірм світу. Експортує свою продукцію в 40 країн і випускає всі види енергетичного обладнання для ТЕС, АЕС і ГЕС. За час існування тут було виготовлено 164 турбіни різної потужності для 24 АЕС, у тому числі 40 для 7 АЕС за межами колишнього СРСР, 18 турбін для 4 АЕС України. Для ТЕС випущено понад 400 турбін. Нині завод освоює виробництво нових турбін та обладнання для АЕС [2, с.246].
На існуючих потужностях в Україні можна випускати парові, газові, гідравлічні турбіни, підігрівачі низького тиску, котельно-допоміжне обладнання, електрогенератори, трансформатори, електрофільтри, технічні засоби автоматизованих систем управління технологічними лініями та ін.
На «Турбоатомі» освоєно виробництво турбін для цукрової промисловості, підігрівачів води в мережі, тягодувних машин, мікро — і міні-ГЕС, підігрівачів низького тиску, парогазових установок ПГУ-345. Миколаївське ВО «Зоря», яке спеціалізується на випуску суднових двигунів, випускає парогазові установки потужністю 25 тис. кВт, ТЕК (м. Монастирище Черкаської області) — парові котли потужністю 2,5-4 т пари за годину.
Машинобудування й металообробка відіграють провідну роль у структурі промислового комплексу Північно-Східного економічного району; на цю галузь припадає майже 35% валової продукції. Тут склався найпотужніший спеціалізований галузевий район машинобудування України.
Галузі машинобудування в економічному районі представлені такими підгалузями: енергетичне та електротехнічне машинобудування, яке зосереджене в Харкові, де випускають парові турбіни для теплових і атомних електростанцій та гідротурбіни великої потужності, потужні турбогенератори, електродвигуни й електроустаткування для тепловозів, прокатних станів, шахтових підйомних машин, крокових екскаваторів, устаткування для автоматичного управління виробничими процесами в металургійній, вугільній та інших галузях господарства [2, с.456].
У програмі задіяні також Харківський «Електроважмаш» (виробництво генераторів), Харківський «Моноліт» (АСУ ТП), Сумський завод “Насосенергомаш", «Запоріжтрансформатор», Краматорський «Енергомашспецсталь», Полтавський завод турбінних лопаток, Багліївський завод енергетичного обладнання (котельне обладнання).
Трансформатори в Україні випускають Запорізький та Миколаївський заводи, трансформаторні підстанції — Хмельницький, високовольтну апаратуру — Рівненський та Коломийський заводи.
Енергетичне устаткування в Донецькому економічному районі випускають: гідравлічні турбіни й машини, парові та газові турбіни й двигуни — ЗАТ «Машинобудівний завод» (м. Краматорськ); електричні кабелі — АТВТ «Донбаскабель» (м. Донецьк); устаткування для енергетики — Зуївський електромеханічний завод, «Енергомашспецсталь» (м. Краматорськ), «Армліт» (м. Харцизьк), Слов'янський завод високовольтних ізоляторів [2, с.391].
продолжение
--PAGE_BREAK--5. Проблеми розвитку важкого машинобудування та шляхи їх вирішення
У цілому розвиток і розміщення важкого машинобудування України супроводжується сукупністю загальних проблем його територіальної організації.
Україна щороку видобувала близько 100 млн т залізної руди, 160-170 млн т вугілля, 6-8 млн т марганцевої руди. Нині обсяги видобутку значно зменшились, але проблема забезпечення видобутку сировини новим обладнанням залишається. Тепер від 30 до 90% виробничих фондів підприємств застаріло, запасними частинами підприємства забезпечуються лише на 30%; з усієї номенклатури необхідної гірничо-шахтної продукції лише 37,4% виробляється в Україні.
Для поліпшення ситуації в країні розроблено програму створення гірничо-шахтного обладнання для вугільної промисловості. Необхідно також налагодити випуск деяких видів обладнання, виробництво яких залишилось у Росії. Частину продукції треба імпортувати: великовантажні автомобілі, бульдозери, машини для відкритих гірничих робіт, навантажувальні машини безперервної дії, компресори та ін [4, с.11].
В Україні немає власного виробництва великих котлів (воно залишилося в Росії); потрібно створювати нові потужності з виробництва енергетичних котлів, арматури, лопаток парових турбін, трубопроводів, підігрівачів високого тиску та ін. Для вітчизняних ТЕС потрібні не газомазутні (випускає Росія), а пиловугільні котли, оскільки є потреба в переозброєнні 100 подібних блоків — 80% потужностей ТЕС.
Базою для створення в Україні власного котлобудування стане Харківське центральне конструкторське бюро, яке впродовж 40 років займається розробкою таких котлів. Бюро підтримує зв'язки з відповідними фірмами світу — німецькою «Лургі», англійською «Бритишкол», із США; вивчає досвід американської фірми «Бабкок енд Вілкокс» та ін. Тут розроблено технічний проект нового котла з циркулюючим киплячим кисневим шаром. При його використанні викиди оксидів сірки зменшаться в 10, оксидів азоту — в 5 разів. Використання цих котлів вирішить не лише проблему технологічного переозброєння, а й проблему екологічного забруднення території. Новим обладнанням передбачається переоснастити Луганську ДРЕС, Харківську ДРЕС-2, Придніпровську ДРЕС, Старобешівську, Слов'янську, Миронівську станції (36 котлів на 18 блоках) [2, с.247].
Надалі Україна має сприятливі передумови для розвитку цієї галузі виробництва. Це обумовлено наявністю металургійної бази, значними промислово-виробничими фондами, великою кількістю трудових ресурсів, потужною науково-дослідницькою базою.
6. Регіональна політика уряду щодо важкого машинобудування в кожному економічному регіоні
Регіональна економічна політика — це сукупність організаційних, правових та економічних заходів, здійснюваних державою у сфері регіонального розвитку відповідно до її поточних і стратегічних цілей. Ці заходи спрямовуються на: стимулювання ефективного розвитку і розміщення продуктивних сил окремих регіонів; раціональне використання природного, виробничого і трудового потенціалу; створення нормальних (здорових) умов життєдіяльності населення; забезпечення економічної безпеки та вдосконалення територіальної організації суспільства.
Регіональна економічна політика є складовою державної регіональної політики, яка охоплює економічний, соціальний, демографічний, екологічний, поселенський і науково-технічний аспекти [2, с.637].
Проблемами важкого машинобудування Донбасу, які потребують першочергового розв'язання, є такі:
технічна реконструкція перспективних підприємств машинобудування;
ефективне використання відходів виробництва та вторинних ресурсів;
широке впровадження у виробництво безвідходних та маловідходних технологій, переведення підприємств на оборотне водоспоживання;
істотне поліпшення екологічної ситуації в регіоні шляхом пе-репрофілювання підприємств, впровадження екологічно безпечних технологій;
інноваційна діяльність із запровадженням наукомістких технологій та науково-технічних розробок з високим експортним потенціалом [2, с 411].
Найважливішими екологічними проблемами регіону є: запиленість та загазованість гірничо-промислової зони, проблема відведення та нейтралізації бактеріально забруднених шахтних вод.
Для вирішення цих проблем у Донецькій області розроблено «Концепцію охорони навколишнього середовища і заходи для її виконання». Одним із основних шляхів вирішення екологічних проблем є структурна перебудова машинобудування із впровадженням екологічно безпечних ресурсозберігаючих технологій [6, с.102].
Відповідно до угоди між Україною, Всесвітнім банком і Агентством міжнародного розвитку США реалізуються програми здійснення екологічного моніторингу та управління промисловими відходами. Вже запроваджено нові технології, які дали змогу знизити забруднення стічних вод нафтопродуктами (ЗАТ «Новокраматорський машинобудівний завод») та важкими металами (Сніжнянський машинобудівний завод). Реалізовано розробки з утилізації промислових відходів у ВАТ "Єнакіївський металургійний завод". Запровадження цих технологічних процесів на Харцизькому трубному і Торезькому електротехнічному заводах дало змогу розширити використання відходів без їх складування. Створено Екологічний фонд, запроваджується екологічне страхування [2, с.413].
Основними напрямами подальшого розвитку економіки регіону загалом визначено:
спеціалізацію на видобутку вугілля, виплавлюванні металів, нафтопереробці, виробництві хімічної продукції та складної машинобудівної техніки як для внутрішнього споживання, так і на експорт;
використання найновіших технологій;
створення безпечного навколишнього середовища, вирішення комплексу екологічних проблем регіону [6, с.103].
Отже, основним напрямом діяльності обласних держадміністрацій Донбасу є створення регіональної економіки з високою ефективністю, конкурентоспроможністю продукції, високими доходами, низьким рівнем безробіття та високою якістю життя, характерною для країн з високорозвиненою ринковою економікою. Реалізація визначених завдань сприятиме становленню господарського механізму регіону.
Дальший розвиток продуктивних сил Придніпров'я значною мірою залежить від вирішення проблем великих промислових вузлів — Дніпропетровсько-Дніпродзержинського, Запорізького, Криворізького, тобто проблем, які визначають характер розміщення виробництва всього району. Ці промислові вузли потребують докорінної реконструкції, технічного переобладнання підприємств чорної металургії (видобуток залізної і марганцевої руд, виплавка металу на заводах з повним циклом) з метою підвищення ефективності виробництва та охорони навколишнього середовища. Щодо цього особливо значною стає проблема охорони водних ресурсів Дніпра від забруднення відходами промислових підприємств та комунального господарства. Розв'язання її можна досягти впровадженням безвідходних технологій у чорній металургії, хімічній та гірничо-добувній промисловості.
Найважливішою проблемою району є трансформація гірничо-металургійного комплексу з урахуванням світових тенденцій, кон'юнктури світового ринку та нарощування експортного потенціалу. Цей комплекс є одним з небагатьох у країні, що дає значну частку валютних надходжень до бюджету. Для його структурної перебудови потрібні: державна підтримка, докорінна модернізація, проведення робіт з маркетингу, розширення та збереження ринків збуту, здійснення скоординованої експортно-торгової політики та економічної оцінки цих ринків. Проблема розвитку гірничо-металургійного комплексу має кілька складових, яким властиві певні особливості.
У гірничо-рудній промисловості потрібно:
розконсервувати закриті гірничо-добувні підприємства;
реконструювати і технічно переоснастити діючі шахти і кар'єри; а розв'язати проблему шахтних вод (стосовно підтоплення шахт та очищення цих вод);
оптимізувати структуру добувних підприємств на основі комплексної розробки родовищ з поєднанням відкритих і підземних способів видобутку [6, с.104].
Електроенергетика району поступово розвивається навіть у кризових умовах. Але теплоенергетику треба перевести на безвідходні технології, використання низькоякісного палива, зменшення в паливному балансі електростанцій природного газу, забезпечення використання зворотних вод тощо.
Поглибиться спеціалізація району на виробництві експортно орієнтованої продукції комплексу металургії і обробки металів, машинобудування і обладнання.
Для Придніпров’я передбачено такі основні напрямки розвитку економіки:
формування нової інноваційної стратегії;
посилення державної політики ресурсозбереження, комплексне використання ресурсів;
використання найновіших технологій;
орієнтація на експортні галузі;
поліпшення екологічної ситуації.
Розвиток і розміщення продуктивних сил Північно-Східного району вимагає розв'язання таких проблем:
забезпечення комплексного і збалансованого соціально-економічного розвитку району через раціональне використання природних, географічних, демографічних особливостей областей, їх економічного та науково-технічного потенціалу;
структурна перебудова й перепрофілювання господарського комплексу економічного району як традиційно промислового, перенасиченого галузями важкої індустрії, підприємствами ВПК;
сприяння розвитку конкурентоспроможних галузей та виробництв, впровадження ефективних енерго — та ресурсозберігаючих технологій;
нормалізація процесу фондовідтворення, поновлення машинобудівного комплексу.
Для Північно-Східного регіону характерні такі напрямки розвитку економіки:
перебудова господарського комплексу економічного району;
підтримка розвитку експортних галузей;
технічне переоснащення, заміна застарілого обладнання;
комплексне використання ресурсів, екологізація виробництва [2, с.474].
продолжение
--PAGE_BREAK--