Зміст
Вступ
Розділ1. Теоретико-методологічніоснови
1.1Суть акціонерногокапіталу таформи йоговияву
1.2Дивіденд тавиди дивідендноїполітики
Розділ2. Становленняакціонерноготовариства
2.1Проблеми становленняакціонерноготовариства
2.2Виплати дивідендіві відсутністьбудь-яких правовихгарантій наїх отриманняв міноритарних(дрібних) акціонерів
Висновок
Списоквикористаноїлітератури
Вступ
Актуальністьтемиполягаєв тому, щорозвитокринкових відносин, корінний переглядпоглядів напроблеми власностіобумовиливідродженняі правове закріпленнярізних формвласності вУкраїні. Розгортанняширокомасштабногопроцесу приватизаціїдержавних ікомунальнихпідприємствз наступнимперетвореннямв акціонернітовариствапов'язано знеухильнимзбільшеннямкількостіостанніх, посиленнямїхнього впливуна формуванняринку ціннихпаперів в Україні.
Предметомдослідженняє організаційно-методичніаспектиобліково-аналітичногопроцесу вакціонерномутовариствіта фінансоваоцінка дивідендноїполітики підприємств.
Об’єктдослідженняє обліковийпроцес на акціонернихпідприємствахвідкритогой закритоготипів, організаціяфінансівпідприємницькихструктур.
Метоюкурсовоїроботи є поглибленнятеоретичнихзнань з курсу«Політичнаекономія», асаме вивченняпитань, якіторкаютьсякатегорійакціонерноготоваристваі дивідендів
Методидослідження.Теоретичнимита методологічнимизасадами дослідженняє наукові працівітчизнянихі закордоннихвчених в галузіполітичноїекономії
Розділ1. Теоретико-методологічніоснови
1.1Суть акціонерногокапіталу, таформи йоговияву
Власністьакціонернихструктур формуєтьсяза рахунокзлиття капіталівїх засновників, а також випускута продажуцінних паперів.З точки зоруречового змісту(об’єктів) акціонернікомпанії представленіу засобах виробництва(машинах, устаткуванні, будівлях таін.), науково-досліднихорганізаціях, ліцензіях, патентах тощо.З точки зорусуспільноїформи (відносинвласності) вонихарактеризуютьсявідносинамиміж засновниками, найманимипрацівниками, власникамиакцій, державою, фінансово-кредитнимиінституціямиз приводупривласненнячастини додатковогопродукту уформі засновницькогоприбутку, дивіденду, сплати податківдержаві тощо.
Уструктуріакціонерногокапіталу (власності)виокремлюютьвласний тазапозиченийкапітал. Першийскладаєтьсяз коштів, отриманихвід випускуі реалізаціїцінних паперівта резервногокапіталу, щоутворюєтьсяв результатівідрахуваньвід прибуткута їх інвестуванняу виробництво.Власний капіталтакож можезбільшуватисьвід подальшихвипусків акцій.Запозиченийкапітал утворюєтьсяза рахунокбанківськогокредиту такоштів, отриманихвід випускуоблігацій.
Акціонернітовариства, акумулюючивеликі капіталишляхом випускуі продажу акцій, у той же час незобов’язаніповертати їхчерез відповіднийтермін, як призвичайнійбанківськійпозичці. Можливістьтакої формицентралізаціїкапіталу булапідготовленавсім попереднімходом розвиткукапіталізму.Тенденція нормиприбутку дозниження, щомала місце, таінші факторисприяли утвореннюгрошових капіталів, які не знаходилиприбутковоговикористаннячерез те, що цікапітали булинедостатнімидля організаціїкрупних, конкурентоспроможнихпідприємств.Власники цихкапіталів булизмушені віддаватиїх в позичкупід звичайнийпроцент. Щобневеликі грошовікапітали моглизнайти використанняв сфері виробництва,їх потрібнобуло об’єднати.Таку централізаціюкапіталів ібуло досягнутов формі акціонерногокапіталу.
Фіктивнийкапітал та йоговідмінностівід реального.
Уринковій економіцііснує і такзваний фіктивнийкапітал. Такийкапітал представленийу цінних паперах(акціях, облігаціях)і дає правойого власникамотримуватидохід у виглядідивідендіві процентів.Він здійснюєсамостійнийрух на ринкуцінних паперів, де вони продаютьсята купуються.Свою назвуфіктивнийкапітал діставтому, що вінстворює ілюзію, нібито всіцінні папериє дійсним (реальним)капіталом іприносятьдохід, не будучибезпосередньопов’язанимиз відтворенням.
Протецінні паперисамі по собіне створюютьвартості (цінності).Водночас, яквідомо, вонидають правона привласненнячастки прибутку.Кількісно сумакапіталу, вкладеногов цінні паперив капіталістичнихкраїнах, у кількаразів перевищуєсуму капіталу, вкладеногобезпосередньов сферу виробництва, торгівлі табанківськоїсправи.
Фіктивнийкапітал не євідособленоючасткою промисловоговиробництваі не виконуєспецифічнихфункцій у процесіруху реальногокапіталу тасамозростанняостаннього.Більше того, рух цих капіталівможе здійснюватисяу протилежнихнапрямах.
Отже, відбуваєтьсясвоєріднароздвоєністькапіталу. Зодного боку,існує реальнийкапітал, з іншого— його відображенняв цінних паперах.Реальний капіталфункціонуєв процесівиробництва, а цінні паперипочинають своєособливе «життя», самостійнийрух на фондовійбіржі як фіктивнийкапітал.
Одназ особливостейреальногокапіталу полягаєв тому, що післяздійсненнякругообігувін повертаєтьсядо свого власника.Власник жеакцій, як зазначалосяраніше, не маєправа на поверненнясвого грошовогокапіталу. Щобйого отримати, він повиненпродати акціїна ринку ціннихпаперів. Прицьому він можеодержати більшеабо менше, ніжвклав в акції, але в будь-якомувипадку поверненийгрошовий капіталне є часткоюреально функціонуючогокапіталу. Реальнийкапітал можеще не завершитисвого кругообігу; в той же часвласник акцій, продавши їх, вже повернесвій грошовийкапітал.
Тутслід розумітище й таке: фіктивнийкапітал виникаєна основі реального(дійсного) капіталу, оскільки завідсутностіостаннього, який «породжує»прибуток, неміг би виникнутиі розвиватисяфіктивнийкапітал, щопретендує наотриманнявідповідноїчастки прибутку, але сам її нестворює.
Фіктивнийкапітал є товар, що обертаєтьсяна ринку і маєціну. Він, якзазначалось, рухається позакругообігомдійсного капіталу, вкладеногоу виробництво.Важливо підкреслити, що фіктивнийкапітал не єчимось випадковимдля капіталізму.Він закономірнорозвиваєтьсяна основі позичковогокапіталу. Всіцінні папери— це титул надохід, тобтоза своєю економічноюсутністю єдокументами, які віддзеркалюютьрух позичковогокапіталу.
Алекапітал, відданийв позичку, вбільшостівипадківвикористовуєтьсяфункціонуючимкапіталістомі відтворюєтьсяв процесі кругообігупромисловогокапіталу, апотім повертаєтьсядо власниказ процентом.Фіктивний жекапітал безпосередньоговідношеннядо руху промисловогокапіталу немає. Після первинноговипуску акцій, коли капіталдорівнює їхвартості, іпочав рух якреальний, цінніпапери потрапляютьна ринок (фондовубіржу) і стаютьоб’єктомкупівлі-продажубезвідноснодо реальногоходу відтворення.Одна й та самаакція може бутипродана і купленадесятки разів.Ця особливістьфіктивногокапіталу типовадля всіх йогоформ: векселів, заставнихзобов’язань, акцій, облігаційта інших ціннихпаперів, яківиникають узв’язку з угодами(операціями)позички.
Взагаліфіктивнийкапітал кількісноперевищуєпозичковий,і їх рух незбігається.При цьому розмірпозичковогокапіталу впливаєна дохід, якийвін приносить.Фіктивнийкапітал самзалежить віддоходу.
Моделіакціонерноївласності
Звідповіднимступенем умовностів економічнійлітературівиокремлюютьдві існуючінині базовімоделі акціонерноївласності.
Перша— це так званаанглосаксонськамодель, де 20—30% акцій іммобільні, надовго залишаютьсяв руках небагатьохвласників іформують контрольніпакети. У тойже час 70—80 % акційрухливі, легкопереходятьіз рук в рукияк об’єкт торгівлі«в роздріб»на фондовомуринку.
Другумодель називаютьконтинентальною.У цьому випадкуу постійнихакціонерівзосереджено70—80 % акцій, а 20—30% їх надходятьна ринок ірозглядаютьсяінвесторамияк об’єкт тимчасовоговкладеннякоштів.
Принциповавідмінністьміж цими двомамоделями розподілуакцій полягаєу тій ролі, якувідіграє їхринок. Першамодель допускає, що із акцій, які обертаютьсяна біржі, можнасформуватинові контрольніпакети. Біржавиступає тутяк ринок контролю, який ставитьчастку кожноговідкритогоакціонерноготовариствау безпосереднюзалежністьвід властивихцьому ринкукритеріївефективності, вищим з якихє курс акцій.
Другамодель передбачаєменшу рухливістьакцій від одноговласника доіншого, а томуй меншу імовірністьвтрати контрольногопакета акцій.
Враховуючиті тенденції, що характернідля акціонуванняв Україні, можнапередбачититаке: воно приведедо формуваннядругої, континентальноїмоделі власностіна акції.
Акціонернаформа забезпечуєвласникам акційв одних випадкахвищий фактичнийдохід, ніж звичайнийпроцент, в інших— надію на нього.Це робить вкладеннягрошових капіталівв акції привабливішимипорівняно зізвичайноюпозичкою.
Прибуткиакціонерноготовариствата їх розподіл
Акціонерніпідприємствахарактеризуютьсярядом перевагпорівняно зіндивідуальнимикапіталістичнимипідприємствами.Акціонернаформа відкриваєможливостівищої концентраціївиробництваі тим самимдозволяє реалізуватипереваги крупногобізнесу. Тобтостворенняакціонерноготовариствапризводитьдо формуванняособливого, так званогозасновницькогоприбутку. Данийприбуток утворюєтьсяяк різниця міжсумою, одержаноювід реалізаціїцінних паперівпо біржовомукурсу, і вартістюреальногокапіталу, вкладеногоу товариство.Цей вид прибуткувиникає в усіхвипадках, колизасновуєтьсянове акціонернетовариствоабо відбуваєтьсяперетворенняіндивідуальнихкапіталістичнихпідприємствна акціонерні.
Засновницькийприбуток — однаіз форм прибутку, який у своїйоснові є капіталізованимпідприємницькимдоходом.
Власникиакцій, як правило, не претендуютьна одержаннясередньогоприбутку, азадовольняютьсядивідендом, величина якого(коли співвіднестидивіденд недо номінальноївартості акцій, а до її ринковогокурсу) наближенадо звичайногопозичковогопроцента. Купівляакції розглядаєтьсяяк використаннякапіталу яккапіталу —власності.
Такимчином, якщоакціонернепідприємствозабезпечуєвсім власникамакцій дивіденд, що дорівнюєпроценту, вономоже продовжуватифункціонувати.У період гостроїконкурентноїборотьби, зумовленоїпроблемамизбуту товарів(послуг), АТ можутьзнизити цінина акції і продаватисвою продукціюна рівні витратвиробництваплюс процент.Зрозуміло, доходи акціонернихпідприємствза цих умовсуттєво скорочуютьсяі, більш того, може взагалізупинитисявиплата дивідендів.Але акціонернийкапітал продовжуєфункціонувати.
Слідвідзначитиі той факт, щоакціонери невідповідаютьусім особистиммайном за діяльністьтовариства.Вони несутьлише обмеженувідповідальністьу розмірі внесеногопаю, тобто суми, виплаченоїза акції. Колитаке товариствозазнає краху, то його власнийі резервнийкапіталивикористовуютьсядля задоволенняпретензійкредиторіві лише залишок, якщо такий є, сплачуєтьсяакціонерами.Власник акціїне має прававимагати відакціонерноготоваристваповерненнявартості акційза їх номіналом.У той же часвін може продатиакцію на ринкуцінних паперів— фондовійбіржі.
Розподілодержаногоприбутку здійснюєтьсяза рішеннямправлінняакціонерноготовариства.При цьому часткаприбуткувикористовуєтьсядля розширеннямасштабіввиробництваі поповненнярезервногокапіталу, щеодна часткайого спрямовуєтьсяна виплатузарплати іпремій (тантьєм)управлінськомуперсоналуакціонернихтовариств, також певначастка виплачуєтьсядержаві у виглядіподатків іпроцента кредиторам.Після всіх цихвідрахуваньприбуток, якийзалишився, розподіляєтьсяміж акціонерамипропорційнокількостіакцій, належнихїм. Ця залишковачастка прибуткуй утворює дивіденд.
Величинадивіденду неє раз і назавждиданою і постійною.Вона можезбільшуватисьабо зменшуватисьзалежно відзагальної сумиприбутку, отриманогоакціонернимпідприємством,і від розміруприбутку, якийрозподіляєтьсяміж акціонерами.У реальнійпрактиці загальнасума прибуткуможе зростати, у той же час яксума прибутку, що розподіляєтьсяміж акціонерами, залишатисьбез змін абонавіть зменшуватись.Це залежитьвід обраноїстратегії таперспективрозвитку акціонерноготовариства.В окремі періодизагальна сумаприбутку можезалишатисьпопередньою, а обсяг прибутку, що розподіляється, підвищитисьза рахунокнагромадженогораніше резервногокапіталу. Рішенняпро те, яка часткаприбутку будерозподіленаміж власникамиакцій, а якавикористанадля інших цілей, приймаєтьсяправліннямтовариства.Вирішальнароль тут належитьвласникамконтрольногопакета акцій.
1.2Дивіденд тавиди дивідендноїполітики
Дивіденд(dividend) частину відзагальної сумичистого прибуткупідприємства, щорічно розподіляєтьсяміж його власникамиу відповідностіз належнимиїм часткамиу капіталіпідприємства.
Дивідендпо простихакціях варіюєтьсяв залежностівід розміруприбутку акціонерноготовариства, за привілейованимиакціями дивідендвиплачуєтьсяв розмірі, заздалегідьвстановленогофіксованоговідсотка доїх номінальноївартості. Дивідендможе виплачуватисяяк грошима, такі майном таіншими ціннимипаперами.
Кажучипростими словами, дивіденд — цеплатіж, якийздійснюєтьсяюридичноюособою на користьйого власниківу зв'язку зрозподіломприбуткупідприємства.Термін та порядоквиплати дивідендів, а також визначенняпорядку покриттязбитків належитьдо виключноїкомпетенціїзагальнихзборів засновниківкомпанії, тобторішення провиплату дивідендіві про терміниїх виплати можебути прийнятотільки власниками.Нарахуваннята виплатадивідендів, як правило, проводитьсяраз на рік запідсумкамикалендарногороку.
Загальнізбори можеприйняти рішеннявикористовуватичастину прибуткуу формі грошовихкоштів на виплатудивідендів, а іншу частину- на розширеннята оновленнявиробництва, фінансовіінвестиції, придбаннянерухомості, створення тапоповненняфондів товариства, соціальніпрограми і т.п.Чинним законодавствомне встановленозобов'язанняакціонерноготоваристващорічно нараховуватидивіденди.Рішенням загальнихзборів акціонеріввесь прибутокможе бути спрямованана розвитоквиробництваданого товариства, без виплатидивідендів.Крім того, чиннимзаконодавствомне передбаченочіткої формивиплати дивідендів, тобто акціонериможуть отримуватидивіденди неу грошовійформі, а, наприклад, продукцією.
Відносиниу сфері виплатидивідендіврегулюютьсяГосподарськимі ЦивільнимкодексамиУкраїни, ЗаконамиУкраїни «Прогосподарськітовариства»,«Про цінніпапери та фондовийринок». Поняття«дивіденд»визначеночинним законодавствому Законі України«Про оподаткуванняприбуткупідприємств».
Видидивідендноїполітики Звернемонашу увагу надивіденднуполітику компанії.В даному контекстівідразу постаєпитання: а чипотрібно фірмівизначатинаперед тадотримуватисявизначеноїдивідендноїполітики взагалі? Відповідьоднозначна— так. Справав тому, що акціонери(власники) фірмидемонструютьрізноманітніочікуваннястосовно майбутніхдивідендів.Правління, котре безпосередньоформує дивіденднерішення, приймаєна себе фактичноризик невдоволеннячастини акціонерівіснуючою дивідендноюполітикою.Проте відомо, що «друзі приходятьта відходять, а ворогівзбільшується».Отже, компаніябез попередньовизначеноїдивідендноїполітики нагромаджуєантипатіюневдоволенихакціонерів, у той час, якчітка дивіденднаполітика (нехайнавіть політикаповної невиплатидивідендів)зберігає числоакціонерівкомпанії. Цевигідно правлінню, яке, як відомо, теж обираєтьсяакціонерами.
Доситьвідомим інструментомдивідендноїполітики, доякого вдаютьсяпідприємстваєвропейськихкраїн та США,є подрібненняакцій та викупакціонернимтовариствомакцій власноїемісії. Механізмподрібненняакцій у рамкахдивідендноїполітикизастосовуєтьсяза високогоринкового курсуакцій та високогорівня капіталізації.За рішеннямзагальнихзборів акціонерівAT може бутипроведенеподрібненняакцій (спліт): кожна з випущенихтовариствомакцій замінюєтьсяна кілька акційменшого номіналу.Величина статутногокапіталу прицьому не змінюється.Однак, як і увипадку зізбільшеннямстатутногокапіталу, досягаєтьсязменшенняринкової ціниакції. Провівшиподрібненняакцій, наприкладу співвідношенні1: 3, емітент можевикупити увласника певнукількість акційта анулюватиїх, досягши прицьому зменшеннязагальноїномінальноївартості акцій, які є в обігу, з одночаснимзростаннямїх ринковоїціни. Грошовікомпенсаціїза викуп акційможна трактуватияк дивідендніплатежі, що дотого ж не підлягатимутьоподаткуванню.
Резервдивідендів.Підприємстваздебільшогопрагнуть забезпечитистабільнийрівень дивіденднихвиплат, що позитивновпливає настабілізаціюкурсу їх корпоративнихправ. З цієюметою в рокиз високим обсягомчистого прибуткуостанній повністюне розподіляється, а спрямовуєтьсяна формуваннярезервів, ут.ч. прихованих.У роки з недостатнімрівнем прибутковостіпідприємствоможе спрямовуватина виплатудивідендівчастину ранішесформованихрезервів. Зазначенірезерви такожвикористовуютьсядля забезпеченнядивіденднихвиплат запривілейованимиакціями.
Враховуючифактори впливуна дивіденднуполітику ітеоретичніконцепції уцій галузі, впрактицівикористовуютьсятакі основніпідходи (методи)нарахуваннята виплатидивідендів:
• залишковийметод і стратегіяприпиненнядивіденднихвиплат;
• методстабільнихдивідендів;
• методгнучкої дивідендноїполітики;
• методстійкого приростудивідендів;
• методстабільноїта бонусноїчастини.
Загальнийогляд методівнарахуваннядивідендів,їх перевагита недолікинаведено утабл. 1.
--PAGE_BREAK--
Таблиця 1
Методи нарахування дивідендів
Методи
Переваги
Недоліки
1. Залишковий метод, припинення дивідендних виплат
• забезпечення високих темпів росту підприємства
• платоспроможність
• фінансова незалежність
• нестабільність дивідендів
• відтік дрібних інвесторів
2. Метод стабільних дивідендів
• збільшення довіри до підприємства
• стабілізація котировок акцій
• слабкий зв'язок з фінансовими результатами
• мінімізація самофінансування
3. Метод гнучкої дивідендної політики
• зв'язок з фінансовими результатами
• нестабільність розмірів дивідендів
4. Метод стійкого приросту дивідендів
• забезпечення зростання ринкового курсу акцій
• привабливість для інвесторів при додатковій емісії
• відсутність гнучкості
• постійне зростання фінансової напруги
5. Метод стабільної та бонусної частин
• регулярність виплати мінімальної частини
• залежність від фінансових результатів
• нестабільність розмірів дивідендів
Залишковий метод. Метод ґрунтується на теоретичних висновках М. Міллера та Ф. Модільяні, згідно з яким за джерела фінансування підприємства насамперед слід використовувати його прибуток. На дивіденди повинна спрямовуватися частина чистого прибутку, що залишилася у підприємства після здійснення всіх необхідних реінвестицій. До переваг методу належать забезпечення високих темпів розвитку підприємства. Головним недоліком є нестабільність дивідендів та відтік у інвесторів, орієнтованих на споживання, зокрема дрібних інвесторів. У рамках цього методу використовують і так звану стратегію припинення дивідендних виплат. При цьому широко застосовується не грошова форма виплати дивідендів (Gratisaktien).
Метод стабільних дивідендів. Зміст методу зводиться до того, що ставка дивідендів та їх абсолютна сума на одну акцію тривалий час залишаються незмінними або коливаються в незначних, заздалегідь визначених межах. Сума дивідендів при цьому не прив'язується до фактичних фінансових результатів за звітний період. Доцільність такого підходу обґрунтовується тим, що стабільні дивіденди відповідають інтересам стратегічних інвесторів, які вкладають кошти в корпоративні права підприємства на тривалий період, і навпаки, обмежують арбітражні можливості біржових спекулянтів, оскільки курс корпоративних прав за такої дивідендної політики матиме тенденцію до стабілізації або навіть поступового зростання. Для уникнення порушення фінансової рівноваги за використання цього методу підприємство повинне створювати резерв виплати дивідендів, який слід поповнювати у роки з високою прибутковістю і використовувати, коли фінансові результати є недостатніми.
Метод гнучкої дивідендної політики. На противагу до попереднього цей метод ґрунтується на принципі залежності розміру дивідендів від фінансових результатів у періоді, за який виплачуються дивіденди. Метод побудований на тезі про те, що на відміну від облігацій, корпоративні права є ризикованими вкладеннями і тому винагородою за ризик повинен бути відповідний дохід, який коливається залежно від рівня прибутковості підприємства. Використання цього методу не означає, що величина дивідендів буде дзеркальним відображенням фінансових результатів суб'єкта господарювання. Обсяг сплачуваних дивідендів можна регулювати також шляхом зміни співвідношення розподіленого та нерозподіленого прибутку. В цілому метод є ефективним для підприємств зі стабільними доходами. Метод стійкого приросту дивідендів. Метод ґрунтується на моделі виплати дивідендів М. Гордона і передбачає стабільне їх зростання, як правило, в твердо встановленому проценті приросту до розміру дивідендів у попередні роки. Аналогічно до методу стабільних дивідендів за цього методу обсяг дивідендів не залежить від прибутків підприємства у відповідному періоді. До переваг методу можна віднести відносне зростання ринкової вартості корпоративних прав, а отже, сприятливі можливості залучення коштів при додатковій емісії. Недоліком такої політики є відсутність гнучкості. Якщо використання методу не підкріплене відповідними фінансовими результатами та достатніми резервами, то це може призвести до порушення фінансової рівноваги та втрати підприємством ліквідності.
Метод стабільної та бонусної частин. Використовуючи цей метод, підприємство регулярно виплачує стабільні невисокі дивіденди плюс додаткові бонуси за наявності високих прибутків чи у разі святкування знаменних подій, ювілейних дат тощо. Така політика є ефективнішою, ніж у разі виплати стабільно високих дивідендів та їх зниження за незадовільних фінансових результатів.
Ефективність дивідендної політики оцінити надзвичайно складно. Очевидно, ефективною буде така політики, за якої забезпечується мінімізація принципал-агент-конфлікту між окремими власниками, власниками, кредиторами та менеджментом підприємства. Зрозуміло, що уникнути таких конфліктів можна за максимізації доходів власників (Shareholder Value) за відсутності обмежень з боку кредиторів. Як уже зазначалося, ці доходи можуть бути у формі підвищення курсової вартості та (або) дивідендів. Висновки щодо ефективності дивідендної політики можна зробити на основі аналізу показників прибутковості корпоративних прав, від значення яких залежать обидві складові доходів власників. До таких показників можна віднести:
1. Чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію: розраховується діленням суми чистого прибутку, який належить власникам простих акцій, на кількість простих акцій.
2. Дивіденди на одну просту акцію: розраховується діленням суми оголошених дивідендів на кількість простих акцій, за якими сплачуються дивіденди.
3.Коефіцієнт цінності акцій: розраховується діленням ринкової ціни однієї акції на дивіденд на одну просту акцію.
4. Рентабельність акції — виражений у процентах показник, який є обернено пропорційним до коефіцієнта цінності акцій.
5. Коефіцієнт дивідендних виплат: відношення маси дивіденду до суми чистого прибутку.6. Відношення ринкового курсу до чистого прибутку на одну акцію {price earnings ratio, PER): характеризує взаємозв'язок між чистим прибутком підприємства та курсом його акцій і показує, скільки річних прибутків на одну акцію потрібно, щоб окупилися кошти, вкладені в акцію.
7. Відношення ринкового курсу акцій до показника Cash-flow на одну акцію: характеризує взаємозв'язки між ринковим курсом і чистим грошовим потоком підприємства.
В інформації про фінансово-господарську діяльність AT, що публікується емітентом у друкованих виданнях, наводяться окремі показники, які характеризують ефективність дивідендної політики, зокрема:
• частка чистого прибутку, спрямована на виплату дивідендів на привілейовані акції (тис. грн);
• чистий прибуток, що припадає на одну просту акцію (грн);
• дивіденди, нараховані на одну просту акцію (грн).
За певних обставин ефективною буде така дивідендна політика, за якої забезпечується зростання ринкової ціни корпоративних прав. У традиційному розумінні рішення власників щодо дивідендів чи реінвестування прибутку залежить від очікуваної рентабельності власного капіталу підприємства (Рв) та від ставки зовнішніх доходів (р) за альтернативних вкладень відповідного обсягу капіталу на ринку. Якщо на ринку є можливість вкласти капітал з вищою нормою дохідності, ніж у підприємство-емітент (за однакового рівня ризику), то доцільно приймати рішення щодо виплати дивідендів. Якщо ж навпаки, то найраціональнішою буде тезаврація прибутку. Отже, доти, доки Рв > р, з погляду прибутковості власникам доцільно реінвестувати весь чистий прибуток. У такому разі ринковий курс акцій зростатиме. Згідно з класичним підходом алгоритм розрахунку ринкового курсу корпоративних прав має такий вигляд:
де КА — ринковий курс корпоративних прав (акцій); П — чистий прибуток на одну акцію; Д — дивіденди на одну акцію.
Оцінюючи ефективність дивідендної політики, необхідно враховувати, що класична формула (курс акцій прямо пропорційний дивіденду й обернено пропорційний процентній ставці за альтернативними вкладеннями) застосовується на практиці далеко не в усіх випадках.
Отже, залежно від власних стратегічних цілей, акціонерна корпорація може застосовувати наступні види дивідендної політики.
1. Політика «нульового» дивіденду
Політика «нульового» дивіденду полягає в невиплаті дивідендів взагалі. Це означає, що компанія свідомо попереджає акціонерів про «нульову» дивідендну політику, а акціонери підтверджують свою згоду (чи незгоду) з даною політикою, голосуючи за це фактами купівлі (чи продажу) акцій компанії. Керівництво такої корпорації фактично будує свою дивідендну концепцію на припущеннях Міллера-Модільяні. Як зазначалося вище, прикладом такої дивідендної політики може служити корпорація «Microsoft», яка взагалі не виплачує дивідендів. Така політика виправдана у випадку корпорації «Microsoft», оскільки ринкова ціна акцій даної компанії понад 10 разів перевищує балансову ціну, тобто ту кількість власного капіталу, яка еквівалентна одній акції. За такого співвідношення, менеджмент компанії фактично вирішує чи скерувати, наприклад, грошовий потік чистого прибутку на дивіденди, чи поповнити ним власний капітал компанії за рахунок нерозподіленого прибутку. Кожний скерований таким чином долар чистого прибутку означає: у першому випадку збагачення акціонерів рівно на $1.00, а у другому випадку — утворення з одного долара бази потенційного зростання курсу акцій на $10.00 і більше. Зрозуміло, який варіант у цьому випадку обирає менеджмент. Зазначимо, що це можливо лише в тому випадку, коли акціонери пов'язують свої очікування з значним зростанням акцій компанії, довіряють її менеджменту, або якщо їхнього сукупного корпоративного впливу недостатньо для того, щоб змінити цю політику.
2. Політика «100%» дивіденду
Ця політика відносно рідко трапляється у практиці діяльності підприємств. Її сутність полягає у виділенні 100 відсотків нерозподіленого прибутку на виплату дивідендів. Таким чином, да на політика фактично — антипод «нульової» дивідендної політики. Виділення 100 відсотків чистого прибутку на виплату дивідендів фактично означає, що в розпорядження компанії не надходить нерозподілений прибуток, отриманий у даному обліковому періоді. Таким чином, за даної облікової політики не відбувається збільшення власного капіталу компанії, а отже, і не закладається фінансова база для наступного зростання курсу акцій. Така політика може бути виправдана виключно для підприємств, які обмежені у зростанні специфікою своєї діяльності. Наприклад, підприємства, що займаються видобутком корисних копалин. У будь-якому випадку, даний тип політики не можна відносити до особливо раціонального.
3. Політика фіксованого дивіденду
Цей вид дивідендної політики досить часто застосовується в практиці акціонерних корпорацій. Вона полягає у виділенні однієї і тієї самої абсолютної величини дивідендів із розрахунку на одну акцію. Оскільки чистий прибуток корпорації має тенденцію становити різну величину в різних облікових періодах, то для збереження фіксованої абсолютної величини дивіденду на одну акцію виділяють адекватну та завжди різну частину на виплату дивідендів. Коли немає чистого прибутку компанії в даному обліковому періоді, на виплату дивідендів можуть скерувати навіть резервний фонд компанії. Політика фіксованого дивіденду ординарно характерна для привілейованих акцій, проте декотрі корпорації можуть застосовувати її і до звичайних акцій. Позитивний аспект такого застосування — наближення звичайних акцій за своїми характеристиками ризику до привілейованих акцій при ординарній наявності в них, як і в усіх інших звичайних акцій, права на участь в управлінні компанією. Оскільки за даними акціями виплачуються фіксовані дивіденди, то для таких цінних паперів відносно легко побудувати модель їх оцінки, базуючись на дисконтних грошових потоках.
4. Політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами
Такий тип дивідендної політики дуже подібний до попередньо наведеного. Проте політика фіксованого дивіденду з преміальними виплатами передбачає на додаток до фіксованої (гарантованої) частини дивідендів ще і додаткові преміальні виплати в ті періоди, коли керівництво компанією вирішить їх виплатити. Преміальні кошти виплачуються тоді, коли компанія досягає особливо позитивних фінансових результатів. Такі преміальні виплати, як правило, — позитивний чинник для курсу цінних паперів корпорації, оскільки відповідно до деяких теорій поведінки інвесторів на фондовому ринку останні чекають позитивних змін у дивідендній політиці.
5. Політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку
Політику виділення на дивіденди фіксованого відсотка з чистого прибутку традиційно вважають найпоширенішою. Метод вирахування суми дивідендів, що належать виплаті з розрахунку на одну акцію за цієї дивідендної політики, відносять до класичних, оскільки його наводять у більшості підручників із корпоративного управління та фінансів. Сутність даної дивідендної політики визначається саме методом обчислення дивідендів із розрахунку на одну акцію. Для такого обчислення, початкове вирішують, яку частку (відсоток) чистого прибутку може бути виділено на виплату дивідендів. Потім знаходять абсолютне значення даної частки чистого прибутку. Це і буде сума виділена на виплату дивідендів за акціями. Для того, щоб знайти суму дивідендів, яка припадає на одну акцію, потрібно суму, виділену на виплату дивідендів за акціями, поділити на кількість звичайних акцій, що перебувають в обігу.
До позитивних моментів даної дивідендної політики варто віднести її простоту та зрозумілість у застосуванні. Ще однією перевагою можна вважати прозорість механізму нарахування. Акціонери корпорації, яка використовує цю дивідендну політику, розуміють що величина їхніх персональних дивідендних доходів залежить не від мінливих (та часом волюнтаритських) рішень менеджменту компанії, а від об'єктивних фінансових характеристик корпорації, перш за все величини отриманого в даному обліковому періоді чистого прибутку Зважаючи на те, що чистий прибуток корпорації переважно має тенденцію до зростання в часі, акціонери часто очікують і зростання дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію.
Один із важливих моментів даної дивідендної політики, який визначає його специфіку, — наявність сезонних аномалій у прибутках корпорацій залежно від специфіки їхньої операційної діяльності. Це пов'язано, перш за все, із сезонністю їхнього продажу. Чистий прибуток та сума, призначена для дивідендних виплат, виступають тісно пов'язаними величинами з продажами компанії, тобто вони переважно коливаються відповідно до сезонності продажу. Як результат, сезонні аномалії продажу відображаються в сезонних аномаліях дивідендів, коли здійснюється політика виділення на дивіденди фіксованого відсотка з прибутку.
6. Прогресивна дивідендна політика
Прогресивна дивідендна політика — одна з найпопулярніших серед акціонерів. Перш за все тому, що вона передбачає поступове постійне збільшення дивідендних виплат із розрахунку на одну акцію. Дуже часто це поступове збільшення дивідендів проявляється постійним темпом приросту дивідендних виплат. Практика країн із розвинутими ринковими економічними системами показує, що більшість акціонерних корпорацій здійснюють поквартальну виплату дивідендів. Із причин, наведених вище, квартальні дивідендні виплати відображають сезонні аномалії продажу корпорації. Отже, для запровадження прогресивної дивідендної політики, треба забезпечувати приріст стосовно дивідендних виплат аналогічного кварталу попереднього року. Отже, якщо акціонерна корпорація дотримується прогресивної дивідендної політики, то, перш за все, в процесі визначення величини поточних дивідендних виплат варто:
встановити величину дивідендних виплат на одну акцію в аналогічному кварталі минулого року;
прийняти рішення стосовно темпу приросту поточних дивідендних виплат порівняно з аналогічним кварталом минулого року;
на основі встановленого темпу приросту, визначити поточні дивідендні виплати на одну акцію;
визначити, яка сума грошей потрібна для забезпечення даних поточних дивідендних виплат, для цього треба поточні дивідендні виплати на одну акцію перемножити на кількість звичайних акцій в обігу;
визначити, який відсоток чистого прибутку становить сума потрібна для забезпечення поточних дивідендних виплат;
вирішити остаточно, чи може акціонерна корпорація виділити цю частину прибутку на дивідендні виплати.
Якщо дана частина чистого прибутку може бути виділена на дивідендні виплати, то переходять до реалізації дивідендної політики, а якщо ні, то зменшують темп приросту поточних дивідендних виплат та повторюють наведену вище послідовність дій, або навіть відмовляються від прогресивної дивідендної політики.
7. Регресивна дивідендна політика
Регресивна дивідендна політика — фактично це антипод прогресивної дивідендної політики, оскільки передбачає стале та поступове зменшення дивідендних виплат, що еквівалентно їх приросту з від'ємним темпом. Це найменше популярний вид дивідендної політики серед акціонерів. Застосування даної політики часто приводить до того, що акціонери вирішують продати акції даної корпорації. Якщо прогресивна дивідендна політика часто приводить до зростання курсу акцій, то регресивна — до падіння. Тим не менше акціонерні товариства часто бувають змушені застосовувати дану дивідендну політику в силу об'єктивних обставин. Зростання конкуренції часто приводить до зменшення величини чистого прибутку. На початку ринкових перетворень в Україні деякі вітчизняні акціонерні товариства отримували значні прибутки викликані низьким рівнем конкуренції та неефективністю вітчизняного ринку. В ті часи вони встановлювали невиправдано великі дивідендні виплати за своїми акціями. З часом рівень конкуренції суттєво вплинув на прибутки таких компаній, проте задавши значний темп високих дивідендних виплат, тепер ці акціонерні товариства змушені запровадити непопулярну регресивну дивідендну політику.
8. Політика негрошових виплат
Деколи, за браком потрібних фінансових ресурсів акціонерні корпорації вдаються до політики негрошових дивідендних виплат. У цьому випадку замість прямих грошових дивідендних виплат використовують, як правило, найближчі грошові замінники. Заслуговує на увагу політика виплати дивідендів випуском нових цінних паперів, наприклад, акцій чи облігацій. Оскільки найцінніші папери володіють цілим спектром специфічних фінансових характеристик, то політика негрошових витрат може далеко виходити за рамки даного дослідження та звестися до пояснення характеристик цінних паперів взагалі.
9. Політика нагромаджених кумулятивних дивідендів
Деколи, не бажаючи застосовувати політику негрошових виплат та не маючи достатніх фінансових ресурсів для грошових дивідендних виплат, корпорація вирішує застосувати політику нагромаджених грошових дивідендів. У цьому випадку дивіденди оголошуються, проте виплата їх відкладається до кращих часів.
Практика та теорія реалізації дивідендної політики знають багато прикладів реалізації дивідендних виплат до зазначених вище політик, чи навіть відповідно до певних специфічних обставин, у яких перебуває дана корпорація. Науковці роблять спроби розкласифікувати теоретичні засади, відповідно до яких здійснюється на практиці та чи інша дивідендна політика. Так, відповідно до класифікації наведеної І.О. Бланком, теорії, котрі пробують пояснити, як «правильно» застосовувати дивідендну політику, висовують гіпотези стосовно поведінки інвесторів залежно від дивідендної політики. Це перш за все теорії: про незалежність дивідендів, про надання переваги дивідендам, про мінімізацію дивідендів, сигнальна теорія дивідендів (теорія сигналізування), теорія відповідності дивідендної політики складу акціонерів (теорія клієнтури).
Як бачимо, серед теорій, згаданих вище, часте суперечливих, жодна не може остаточно та вичерпно пояснити, як «правильно» застосовувати різні види дивідендної політики. На думку автора, абсолютну відповідь можна знайти у сфері практичного застосування дивідендної політики українськими корпораціями.
продолжение
--PAGE_BREAK--
Розділ 2. Становлення акціонерного товариства
2.1 Проблеми становлення акціонерного товариства
Тенденції розвитку акціонерних товариств
Ефективне функціонування акціонерних товариств визначається такими обставинами, що одні обумовлені самою сутністю акціонерного товариства, інші — умінням вести його виробничу, комерційну і господарську діяльність.
Перша група обставин: ступінь правової захищеності прав акціонерів від некоректних дій управляючих, наявність реальної можливості контролю господарської діяльності та управління з боку акціонерів. Так, зміни Статуту, розмірів статутного капіталу, вибори керуючих органів, затвердження річних результатів діяльності, реорганізація і ліквідація товариства — це компетенція зборів акціонерів. Дані чинники створюють умови для проведення ефективної інвестиційної політики за рахунок широкого залучення коштів внутрішніх і зовнішніх акціонерів.
Друга група обставин — скорочення витрат виробництва, підвищення якості виробів, що випускаються, оптимальна маркетингова політика — це впливає на ефективність діяльності будь-якої виробничої чи комерційної структури.
В процесі створення, а потім і функціонування акціонерне товариство зацікавлене в високому рейтингу як внутрішньому, так і зовні держави, що обумовлено необхідністю розширення кола акціонерів, отримання кредитів і підтримки високої вартості акцій на фондовому ринку. Саме для цього складається бізнес-план.
Важливим аспектом функціонування акціонерного товариства є дивідендні політика корпорації. До економічних відносин на виплату дивідендів відносяться фінансові обмеження, що пов'язані з потребою в розвитку, технічному переоснащенні та реконструкції фірми, тому як виплати дивідендів готівкою знижують обсяги прибутку, які можуть бути спрямовані на ці цілі. Корпораціям, які серйозно займаються розвитком, потрібні значні кошти, вони не можуть постійно виходити на ринок для залучення коштів за рахунок емісії цінних паперів. Тому самий ефективний шлях — контролювати виплату дивідендів, щоб мінімізувати фінансування за рахунок зовнішніх джерел.
Позаекономічні обмеження з виплати дивідендів полягають в першу чергу в законодавчих та договірних обмеженнях. Джерело виплати дивідендів — прибуток і не дозволяються грошові виплати дивідендів за рахунок акціонерного капіталу. Дивіденди у вигляді акцій виплачуються в тому випадку, якщо необхідно задовольнити акціонерів і одночасно забезпечити можливість для інвестицій. Виплата дивідендів акціями чи виплата готівкою впливають на баланс корпорації, змінюється не розмір власного капіталу, а його структура.
Проблеми оптимізації структури фінансових ресурсів акціонерних товариств
Для здійснення статутної діяльності акціонерні товариства формують активи, від користування якими очікується економічна вигода в майбутньому. Майбутня економічна вигода, що пов'язується з використанням активу, являє собою потенціал, що увійде прямо чи опосередковано у потік грошових коштів чи їх еквівалентів. Активи підприємства відображаються у балансі, причому тільки в лівій його частині, тобто це основні й оборотні засоби, і є реальним капіталом, що використовується для забезпечення статутної діяльності. Пасив, власне, відображає джерела фінансування цього капіталу, тобто що і кому підприємство заборгувало наданий момент за той реальний капітал, яким воно розпоряджається. Усі ці зобов'язання забезпечуються корпоративними цінними паперами (акціями та облігаціями), кредиторською заборгованістю (в тому числі забезпечену векселями), зобов'язаннями перед банками (у вигляді підписаних кредитних договорів), зобов'язаннями за розрахунками з бюджетом (у вигляді відповідних податкових декларацій), зобов'язаннями за розрахунками з оплати праці (у вигляді підписаних трудових договорів) тощо.
У зв'язку із множинністю джерел фінансового забезпечення акціонерні товариства стикаються з необхідністю аналізу всієї їхньої системи, перш ніж буде прийнято рішення щодо доцільності одного з них чи їхньої комбінації при фінансуванні інвестиційного проекту.
Величина фінансових ресурсів кількісно характеризує фінансові можливості будь-якої підприємницької структури незалежно від сфери діяльності, галузевої спрямованості чи організаційно-правового статусу. Можливості фінансового забезпечення розвитку статутної діяльності акціонерного товариства визначаються об'ємом коштів, які воно здатне генерувати чи залучити із зовнішніх джерел. Грошові ресурси, залучені під прогнозований раніше процес розвитку, концентруючись у відповідні фонди зі встановленим порядком створення і використання, перетворюються на фінансові ресурси. Згодом фінансові ресурси через купівлю основних і оборотних засобів перетворюються на капітал.
Щоб виявити сукупність грошових ресурсів, які акціонерне товариство змогло залучити на певну дату (зокрема на кінець року) і дослідити їх структуру, необхідно розглянути пасив балансу. Підсумок пасиву дасть нам загальну суму фінансових ресурсів, а його статті відобразять нам їхній склад. Пасив відображає сформовані в минулому фінансові ресурси, які матеріалізовані в активі. З цією метою проаналізуємо консолідований баланс вітчизняних акціонерних товариств за період 2000-2003 років.
Оскільки ряд вітчизняних акціонерних товариств мають пільги з надання до Держкомстату річної фінансової звітності, то не видається можливим дослідити структуру фінансових ресурсів усіх товариств. Крім того, з аналізу виключено групу малих підприємств, структура фінансового забезпечення яких значно відрізняється від групи основних акціонерних товариств. З урахуванням зазначених обмежень, нами було проведено аналіз балансів основної групи акціонерних товариств, кількість яких за період 2006-2009 рр. становила від 7463 до 15038. Результати проведеного дослідження наведено в табл. 1.
Як видно з табл. 1, основна позитивна тенденція полягає у зростанні питомої ваги статутного капіталу і зменшенні величини непокритого збитку. Особливого значення ця тенденція отримує в світлі нового Цивільного кодексу, серед принципових нововведень якого є стаття (п. З ст. 155), яка містить вимоги щодо приведення у відповідність величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Відтепер значний вплив на можливість існування товариства мають результати його фінансово-господарської діяльності. Акціонерне товариство повинно після закінчення фінансового року порівнювати вартість чистих активів із розміром статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів виявиться меншою від розміру статутного капіталу, товариство зобов'язане зменшити останній. У випадку, коли вартість чистих активів стає меншою від мінімального розміру статутного капіталу, встановленого законом, товариство підлягає ліквідації.
Така ситуація може виникати у випадках, коли акціонерне товариство має значні розміри вилученого, неоплаченого капіталів та непокритого збитку при незначній величині додатково вкладеного, іншого додаткового та резервного капітанів. Здійснити зменшення статутного капіталу (р. 300 ф. №1 «Баланс») потрібно до величини власного капіталу (р. 380 ф. №1 «Баланс»). З урахуванням вимог п. 3 ст. 155 Цивільного кодексу та п. 18 «Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного фонду акціонерного товариства», у редакції рішення ДКЦПФР від 16.10.2000 р., у результаті такого зменшення статутний капітал, а отже, і чисті активи, не повинні бути меншими за мінімальний розмір статутного капіталу, встановлений законом.
Таблиця 1. Структура фінансових ресурсів акціонерних товариств, %
Статті пасиву
Роки
2006
2007
2008
2009
Власний капітал
46,91
48,06
49,25
46,46
Статутний капітал
18,22
20,14
20.43
21,09
Додатковий вкладений капітал
3,88
3,08
2,61
2,19
Інший додатковий капітал
33,44
30,54
31,99
23,96
Резервний капітал
1,00
0,96
1,04
1,16
Нерозподілений прибуток (Непокритий збиток)
-9,12
-6,11
-6,65
-1,53
Неоплачений капітал
0,42
0,46)
0,12
0,34
Вилучений капітал
0,09
0,09)
0,09
0,07
II. Забезпечення наступних виплат і платежів
1,26
1,47
1,58
1,85
III. Довгострокові зобов'язання
6,03
5,72
5,59
7,38
Довгострокові кредити банків
2,18
1.81
1,75
3,04
Інші довгострокові фінансові зобов'язання
1,31
1,35
1,33
1,54
Відстрочені податкові зобов'язання
0,27
0,20
0,22
0,32
Інші довгострокові зобов'язання
2,27
2,36
2,28
2,48
IV. Поточні зобов'язання
45,57
44,45
43,24
44,05
Короткострокові кредити банків
2,06
2,65
3,05
4,21
Поточна заборгованість за довгостроковими зобов'язаннями
0,40
0,54
0,55
0.85
Кредиторська заборгованість
43,11
41,25
39,64
38.99
V. Доходи майбутніх періодів
0,22
0,30
0,34
0,27
Разом
100,00
100,00
100,00
100,00
Кількість підприємств, шт.
15038,00
13100,00
7463,00
10714,00
У разі, якщо чисті активи (власний капітал) будуть меншими від статутного капіталу і при цьому меншими, ніж 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи зі ставки, що діє на момент створення акціонерного товариства, зменшувати статутний капітал буде неможливо й товариство доведеться ліквідувати. Причому законом передбачена саме ліквідація, а не реорганізація в іншу організаційно-правову форму. Для акціонерних товариств у такій ситуації Цивільним кодексом виключена можливість збільшення статутного капіталу (внесення учасниками додаткових вкладів), як це передбачено для товариств з обмеженою відповідальністю.
Таким чином, в даному випадку метою державного регулювання фінансів акціонерних товариств є законодавче забезпечення вимоги, згідно з якою відбувається закріплення гарантійного характеру статутного капіталу, що повинен визначати мінімальний розмір майна, який гарантує інтереси кредиторів. На акціонерні товариства тепер дивитимуться крізь призму величини його статутного капіталу, а ситуація, коли товариство з мільйонним розміром статутного капіталу не має чистих активів, стає неможливою.
Низькою залишається питома вага довгострокових зобов'язань у структурі боргового капіталу вітчизняних акціонерних товариств, частка якого за період 2006-2009 рр. становила від 5,59 до 7,38%. Попри збільшення основних показників роботи національної банківської системи в цілому, її потенціал не спроможний задовольнити потреби зростаючої економіки. Хоча банки в змозі підтримувати поточну роботу підприємств, вони не спроможні забезпечити попит на довгострокові інвестиції з боку реальної економіки. Незважаючи на те, що активи банків істотно перевищують активи усіх інших професійних інвесторів, їхніх ресурсів не вистачає для фінансування зростання української економіки. Саме для фінансування довгострокових інвестиційних проектів акціонерні товариства останнім часом розпочали активну діяльність на борговому сегменті фінансового ринку, використовуючи з цією метою такий фінансовий інструмент, як корпоративні облігації.
У структурі поточних зобов'язань позитивним є зростання частки банківських кредитів, за рахунок яких відбувається заміщення кредиторської заборгованості в структурі фінансових ресурсів. Проте слід зазначити, що частка кредиторської заборгованості залишається досить значною. Такий стан справ може пояснюватись тим фактом, що залучення зовнішнього фінансування в непрозорих умовах корпоративних відносин різко підвищує ризик недружнього поглинання — через скупку акцій, кредиторську заборгованість і банкрутство. Тому утворення штучної кредиторської заборгованості з концентрацією вимог у афілійованих осіб використовується як превентивний захід для уникнення недружнього поглинання.
Таким чином, враховуючи те, що на сучасному етапі довгострокові позики і кредити вітчизняними банками практично не надаються, обрана модель фінансування активів акціонерних товариств являє собою співвідношення власного і позикового (короткострокового) капіталу. Іншими словами, оптимізація структури фінансових ресурсів відбувається виходячи з цих позицій. Подальше розміщення акцій українських акціонерних товариств на західних фондових ринках (як і на вітчизняному) допоможе Україні створити власне незалежне інвестиційне поле. Особливо актуальним цей процес є сьогодні, коли інтерес західних інвесторів до нашої країни зростає і купівля українських акцій розглядається як позитивна та перспективна. За сьогоднішніх умов об'єктивні фактори функціонування ринку, такі як капіталізація, відкритість, ліквідність, відходять на другий план, а головне місце посідає належність акцій емітенту з України.
Емісія акцій — відносно дешеве джерело фінансових ресурсів, які не обтяжені борговими зобов'язаннями, що безпосередньо впливає на збільшення величини статутного капіталу і чистих активів акціонерного товариства. Згідно п. 1 ст. 155 Цивільного кодексу України, закріплюється гарантійний характер статутного капіталу, величина якого визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів. Реальна величина майна, на яку можуть розраховувати кредитори в якості забезпечення за зобов'язаннями товариства, визначається саме величиною чистих активів. Таким чином, збільшення величини власного капіталу підвищить кредитоспроможність вітчизняних акціонерних товариств, що дозволить у подальшому оптимізувати їх структуру капіталу шляхом випуску довгострокових облігацій і залучення довгострокових банківських кредитів.
Проте за сучасних умов перешкодою у здійсненні ефективної політики управління структурою фінансового забезпечення є низька ліквідність цінних паперів, а саме цей фактор дозволяє акціонерним товариствам швидко реагувати на зміну умов фінансового ринку, змінюючи структуру капіталу через операції купівлі-продажу власних цінних паперів на первинному та вторинному ринках. Тому без становлення ефективно організованих сегментів ринку акцій і корпоративних облігацій передчасно говорити про ефективність управління структурою капіталу вітчизняних акціонерних товариств.
Роль фінансових посередників в організації інвестиційної діяльності акціонерних товариств
На сьогодні в Україні небагато фінансових посередників, хоча, за прогнозами, їх кількість і роль в економіці мають зрости. Фахівці обґрунтовують це тим, що процес формування ринкових відносин в Україні нетривалий, а також тим, що обсяги заощаджень у державі, а звідси і попит на фінансових посередників, також невеликий.
Статистика свідчить, що з усіх підприємств акціонерної форми, які зареєстровано в Україні, 20,5 % концентруються саме у фінансовій сфері. За обсягами виробництва частка акціонерного сектору у цій сфері становить 25,9 % після промисловості (56,1%) та будівництва (29,4 %). Савенко Ю. Акционерный сектор отечественной экономики // Экономика Украины.-2005. №1. — с. 44
Вивчаючи роль фінансових посередників в інвестиційному процесі, слід наголосити на двох аспектах: 1) фінансові посередники можуть діяти в особі акціонерного товариства на ринку інвестицій; 2) акціонерні товариства, які діють у різних галузях народного господарства, можуть користуватися послугами фінансових посередників для здійснення ефективної інвестиційної діяльності.
Фінансові посередники — це сукупність фінансових установ (банки, страхові компанії, кредитні спілки, пенсійні фонди тощо). Ці установи акумулюють кошти фізичних та юридичних осіб, у тому числі і шляхом випуску цінних паперів, а потім на комерційних засадах надають ці кошти позичальникам
Головна роль фінансових посередників полягає у тому, щоб ефективно розміщати капітал індивідуальних інвесторів, а це, у свою чергу, сприяє економічному розвиткові.
Спеціалізовані джерела детальніше характеризують функції фінансових посередників Нил Б. «Корпоративные финансы и инвестирование.» — 4-е изд./ пер. с англ. — СПб Питер.2006.-784 с.: ил. — (Серия «Академия финансов»).-с.63-64:
1. Перерозподіл капіталу: акумуляція невеликих грошових заощаджень великої кількості людей у більші грошові фонди з метою надання кредиту компаніям. Тут важливу роль відіграють банки.
2. Зниження ризику: невеликі вкладення індивідуальних інвесторів у більш диверсифікований портфель цінних паперів (наприклад, у трастові фонди).
3. Перетворення ліквідності: посередництво у спільній діяльності тих, хто бажає здійснити короткотермінові вкладення, і довготривалих позичальників (наприклад, житлово-будівельних кооперативів і банків).
4. Зниження видатків: мінімізація вартості угод через надання зручних і відносно недорогих послуг із зведення дрібних вкладників і великих позичальників.
Фінансові консультації: надання рекомендацій та інших послуг як вкладникам, так і позичальникам.
Фінансові посередники можуть виконувати спеціалізовані функції, притаманні лише їм. Наприклад, банки, у тому числі й акціонерні, крім усіх вищезазначених, виконують функції, пов'язані з організацією розрахунків платіжного обороту. Саме ця функція зумовлює вибір об'єкта інвестування, диверсифікацію активів, моніторинг і контроль за інвестиційними ризиками. Ці особливості випливають з нормативно-правових актів щодо банківських структур. Насамперед із Міжнародних стандартів банківського регулювання (нормативів Базельського комітету), які встановлюють обмеження на вкладення банків, інвестицій у цінні папери (не вище ніж 50 % власного капіталу), висувають вимоги щодо короткострокової та довгострокової ліквідності та платоспроможності. А також перелічені особливості діяльності банків ґрунтуються на досвіді співпраці з конкретним позичальником, на стані відносин з ним та кредитній історії. Щодо другої групи фінансових посередників, пенсійних фондів та страхових компаній (ідеться передусім про недержавні), то, крім загальних функцій, вони також виконують специфічну — соціальну функцію, яка забезпечує цільові виплати, насамперед пенсійні. Таку функцію ці фінансові посередники виконують за істотної допомоги держави шляхом встановлення для них податкових пільг, які і стимулюють залучення фінансових ресурсів. Третя група фінансових посередників — інвестиційні фонди — характеризується такою специфічною функцією, як надання послуг інформаційного характеру та формування портфеля колективних інвестицій шляхом акумулювання дрібних інвестиційних капіталів. Відбір об'єктів інвестування, моніторинг та контроль за інвестиційними ризиками відбувається на підставі аналізу інформації, яка надходить з фондового ринку та ЗМІ. Ця інформація стосується емітентів цінних паперів, вартості фінансових активів тощо. Інвестиційні фонди, на відміну від банків, не вступаючи у безпосередні відносини з емітентами, можуть надати таку інформацію в об'єктивнішому вигляді. У свою чергу, банки, які купують цінні папери у емітентів, іноді оцінюють їх вартість із власної суб'єктивної точки зору.
Перелічені організаційно-правові форми фінансових посередників (див. рис групуються за такими ознаками:
1) установи, що приймають внески у депозити (банки);
2) установи, що займаються договірними заощадженнями (пенсійні фонди, страхові компанії);
3) інші інвестиційні фонди (пайові трастові фонди інвестиційні трастові фонди тощо).
Перелік фінансових посередників був би неповним без брокерів, торгівців цінними паперами — дилерів. За даними на 2004 рік, в Україні діяло 904 торгівці цінними паперами. Євтушевський В.А. Корпоративне управління: Підручник. — К.: Знання. 2006 — с.241 Також до фінансових посередників, що виконують додаткові функції, належать фондові і валютні біржі, депозитарії цінних паперів, реєстратори цінних паперів, розрахунково-клірингові центри, інформаційно-консультаційні центри.
Таким чином, фінансові посередники можуть бути представлені у вигляді банківських установ і небанківських. Небанківськими фінансовими посередниками чи інституційними інвесторами відповідно вважають решту фінансових посередників, а саме: довірчі товариства, кредитні спілки, недержавні пенсійні фонди, страхові компанії, інститути спільного інвестування. Фахівці зауважують, що формування інституційних інвесторів в Україні є важливим для розвитку ринку цінних паперів і економіки в цілому, адже інститути спільного інвестування, а також пенсійні фонди здатні акумулювати значні кошти і стати потужним джерелом інвестиційних ресурсів в економіку нашої держави. Корпоративне управління в Україні в сучасних умовах: Монографія з додатками / Б. Лессер, І. Бондарчук, З. Борисенко та ін.; За заг. Ред. І. Розпутенка та Б. Лессера. — К.: Вид-во «К.І.С.», 2004 — с. 35
Щодо акціонерних товариств, які діють в інших галузях і звертаються по допомогу до фінансових посередників при інвестуванні, то причинами цього співробітництва можуть бути такі:
1. Фінансові посередники мають значно виший рівень професійного інвестиційного менеджменту.
2. Саме фінансові посередники спеціалізуються на управлінні інвестиціями.
3. На ринку інвестицій застосовуються достатньо складні фінансові інструменти, про які недосвідчене акціонерне товариство може не знати.
4. Для венчурних акціонерних компаній використання послуг фінансових посередників може призвести до зниження інвестиційного ризику.
Із вищевикладеного випливає, що представниками акціонерного сектору можуть бути акціонерні банки, страхові компанії, інвестиційні фонди та інші акціонерні товариства як закритого, так і відкритого типу, які за специфікою своєї діяльності однозначно є суб'єктами ринку фінансових послуг. Акціонерні товариства можуть бути і споживачем, і виробником цих послуг одночасно. Тому активний розвиток і функціонування ринку фінансових послуг в Україні, зростання ролі фінансового посередництва є важливими передумовами успішної діяльності акціонерних товариств. Фінансове посередництво в інвестиційній діяльності набуває останнім часом великого значення. Тому акціонерне товариство, приймаючи управлінські рішення щодо інвестування, має враховувати і цей аспект.
продолжение
--PAGE_BREAK--
2.2Питання виплат, нарахуваннята оподаткуваннясум дивідендів
Цеодна з найактуальнішихв останні рокитема. Оскількице стосуєтьсямільйоніввкладників, то питання прокорпоративніправа — гостреі заполітизоване.Недавно і Президентвисловив думкупро те, що громадяниУкраїни, якіхочуть вкластикуди-небудьсвої гроші, можуть їх вкладатитільки в нерухомістьабо відкриватидепозитнірахунки в банках.Щодо інвестуванняв економікукраїни, то черезплутанину звиплатою дивідендіввкладати вільнікошти в акціїлюди побоюються.
Віраукраїнськихгромадян уцінні папери, сертифікати, обіцяні корпоративніправа дійснодавно похитнулась.Маючи на рукахакції, мільйонинаших співгромадянтак і не побачилидивідендів.Загальні збориакціонерів, просто кажучи, відмовляютьсяприймати рішенняпро їх виплату.Суди ніяк неможуть визначитисяз цими питаннями, вважаючи такірішення внутрішньоюсправою акціонерноготовариства, втручання вдії якого єнеприпустимим.Таким чином, балом правитьтой, хто володієконтрольнимпакетом акцій...
Цікаво, що ст.37 законупро господарськітовариствапередбачає, що в статутіпідприємстваповинен бутивказаний терміні порядок виплатидивідендіводин раз у рікза підсумкамикалендарногороку.
Органиреєстрації, які прискіпливоаналізуютькожну буквустатуту, чомусьзалишають позаувагою недотриманнявимог цієїстатті. У текстистатутів включаютьі всілякі «пастки»з метою ухиляннявід виплатидивідендів.Наприклад, пишуть, що питанняпро дивідендирозглядаєтьсяна загальнихзборах акціонерівпісля розглядуна засіданнінаглядовоїради товаристваабо на підставірекомендаційнаглядовоїради. А наглядоварада або несхвалює виплатудивідендів, або не рекомендуєтаку виплату, або взагаліне розглядаєце питання. Назагальнихзборах надтоцікавим міноритаріямвідразу популярнопояснюють, щооскільки питанняще не розглянутонаглядовоюрадою, то й розглядйого загальнимизборами будепорушеннямстатуту, якийусіма схвалений.А то простовкажуть, щорішення приймаютьсябільшістюголосів, а томувідмова у виплатідивідендівє законною. Прицьому додадуть, що грошенята-товсе одно підутьна розвитокпідприємства, тобто на користьусім.
Атим часомпідприємствозамовляє путівкина Мальдівиабо ставитьконсалтинговійфірмі запитання:«Як заробитимільйон?» І завідповідь наце складнепитання цейсамий мільйонвиплачує.
Аджене всі міноритаріїзнають, що таке«відкат». Які не знають, хто відпочиватимена Мальдівах, де проведутьще одні загальнізбори, але вжебез міноритаріїв,і за участюіноземногоакціонера, якийволодіє контрольнимпакетом. Абозамовлять наріздвяну ялинкуіграшок накілька мільйонівгривень де-небудьу Бразилії… Убалансі всеце скромновкажуть якадміністративнівитрати. Балансдля ознайомленняміноритаріямдадуть, а отрозшифруваннятаких «адміністративнихвитрат» непокажуть, посилаючисьна те, що в законіце не передбачено.
Цікавій реальні приклади.Транснаціональнакомпанія «С.»— фірма соліднай поважана. Алез дивідендамиїй не щастить.Купила вонаконтрольнийпакет акційЗАТ «К.» й почалауспішно працюватина українськомуринку. Іншимзасновником, якому належить20% акцій статутногофонду, є КСП«З.», яке перебуваєна стадіїбанкрутства.Якби «З.» виплачувалисядивіденди, топро банкрутствоне було б і мови.Проте компанія«С.» категоричнопроти виплатидивідендів.У рішенні записано:«Не розподілятиприбуток товаристваміж акціонерами, виплату дивідендівне здійснювати...»І так триває8 років.
Ухиляєтьсякомпанія і відунесення зміндо статуту, вякому маютьбути вказаністроки й порядоквиплати дивідендів.У балансіпідприємствавідображеніякісь адміністративнівитрати майжена півторадесятка мільйонівгривень, протебідний міноритарій«З.» ніяк неможе дізнатися, на що витраченіці мільйони, оскільки йомупояснюють, щотаке ознайомленняне передбаченезаконом.
Дискусіїпро захистдрібних акціонерівзводяться дотого, що юридичнихшляхів до стягненнядивідендівнемає і до змінизаконодавстване передбачається.А може, винніадвокати, якіне ставлятьсуду такихвимог? АдвокатиКСП «З.» наважилисязвернутисяв суд. І… зазналипоразки в судахпершої та другоїінстанції. Спірбуло продовженоу Вищому господарськомусуді. Аналізситуації, проведенийвищим судом, заслуговуєна увагу, оскількидає мільйонамлюдей надіюна отриманнядивідендів.Отже, суд указав:
«Відповіднодо ст.8 Конституціїнорми Конституціїє нормами прямоїдії. Згідно зіст.13 Конституціївласністьзобов’язує.За приписамичч.2, 3 ст.13 Цивільногокодексу приздійсненнісвоїх правособа зобов’язанаутримуватисявід дій, якімогли б порушитиправа іншихосіб, не допускаютьсяй дії особи, скоювані зметою завданняшкоди іншійособі, а такожзловживанняправом в іншихформах.
Згідноз приписомст.37 закону «Прогосподарськітовариства»статут акціонерноготоваристваповинен включатидані… про строкий порядок виплатичастини прибутку(дивідендів)один раз у рікза підсумкамикалендарногороку. Відповіднодо п.2 ч.2 ст.116 Цивільногокодексу учасникигосподарськоготовариствамають правов порядку, передбаченомустатутнимидокументамитоваристваі законом, братиучасть у розподіліприбутку товариствай одержуватиїї частину(дивіденди).
Згідноз ч.3 ст.158 ЦК акціонернетовариствоне має праваоголошуватиі виплачуватидивіденди доповної сплатистатутногокапіталу, призменшеннічистих активівакціонерноготовариствадо розміруменшого зарозмір статутногокапіталу ірезервногофонду, та в іншихвипадках, встановленихзаконом.
Відповіднодо вказівокп.3 ст.159 ЦК до винятковоїкомпетенціїзагальнихзборів акціонерівналежать затвердженнярічної фінансовоїзвітності, розподіл прибуткуі визначеннярозміру збитківтовариства.
Системнийаналіз наведенихнорм правадозволяє дійтивисновку, щоправо акціонерівна отриманнячастини прибуткупідприємства(дивідендів)кореспондуєтьсяз обов’язкомакціонерноготовариствавиплачуватиїї відповіднодо строків ів порядку, визначеномув статуті юридичноїособи, і таківиплати в будь-якомувипадку маютьздійснюватисяодин раз у рікза підсумкамикалендарногороку і відповіднодо рішеннязагальнихзборів пророзподіл прибутку.
Оскількизгідно з ч.3 ст.158ЦК передбаченообмеження правана отриманнядивідендівлише в окремихвипадках, тобудь-які іншіобмеження наотриманнядивідендіввиходять зарамки правовогорегулювання.Неприйняттяакціонерамирішення прочастину прибутку, який повиненвиплачуватисяакціонерамяк дивіденди, може бути розціненесудом як порушеннянорм матеріальногоправа акціонерами, які мають більшістьголосів і впливаютьна рішеннязагальнихзборів, що можетлумачитисяяк дії, які єзловживаннямправом і в розумінніст.13 ЦК виходитьза рамки цивільнихправ.
Відмовляючив задоволенніпозову, судине дали оцінкидоводам позивачапро те, що мажоритарнийакціонер —акціонернетовариство«С.» — незаконновідмовляє йомуу внесенні зміндо статуту ЗАТ«К.» про встановленнятермінів іпорядку виплатидивідендів, про незаконністьвідмови загальнихзборів провнесення допорядку денногозборів питаньпро розподілприбутку івиплату дивідендівза 1998—2003 роки, просистематичнувідмову у виплатідивідендівприбутковимпідприємством, про необхідністьотриманняпозивачемдивідендіву зв’язку зоголошеннямйого банкротом.За таких обставинсудові актиу справі підлягаютьскасуваннюз направленнямсправи на новийрозгляд у судіпершої інстанції».
Отже, зроблено дужеважливий крокна довгомушляху до отриманнядивідендів.І все ще попереду.Але дорогу цюполегшує блискучийаналіз правовоїситуації, проведенийсуддями Вищогогосподарськогосуду. Гарнийпочаток — половинасправи. Виступаючина семінаріперед адвокатами, професор ЗориславаРомовськанеодноразовозвертала увагуна те, що вонинедостатньовикористовують«Загальнучастину» Цивільногокодексу і принципверховенстваправа, а такожоснови розумності, сумлінностіта справедливості.Справа продивіденди томуприклад.
Такимчином, можнавимагати виплатидивідендів, указуючи назловживанняправом відповідача.При цьому слідтакож пам’ятати, що невиплатадивідендівможе тлумачитисяяк порушеннянорм цивільногоправа. Відповіднодо ст.22 ЦК це даєправо на стягненнязбитків, зокремай моральноїшкоди.
Однимиз доходів, виплачуванихфізичним особам,є доходи, одержуванівід участі вуправліннімайном організації- дивіденди поакціях, щовипускаютьсяакціонернимитовариствами.
Нарахуваннята виплатадивідендівздійснюєтьсяв порядку, визначеномуЗаконом від26 грудня 1995 №208-ФЗ «Про акціонернітовариства»(в редакціїзмін і доповнень)(далі за текстом- Закон проакціонернітовариства).
Піддивідендомрозумієтьсячастина чистогоприбуткупідприємства, що розподіляєтьсяміж акціонерамиі що припадаєна одну простуабо привілейовануакцію. Прибуток, що спрямовуєтьсяна виплатудивідендів, розподіляєтьсяміж акціонерамипропорційночислу й увазіналежних їмакцій.
Зметою оподаткування, під дивідендомвідповіднодо статті 43 НКРФ розумієтьсябудь-який дохід, отриманийакціонером(учасником) відорганізаціїпри розподіліприбутку, щозалишаєтьсяпісля оподаткування(у тому числіу вигляді відсотківза привілейованимиакціями), за щоналежить акціонеру(учаснику) акцій(часткам) пропорційночасткам акціонерів(учасників) устатутному(складеному)капіталі цієїорганізації.
Невизнаютьсядивідендами:
виплати при ліквідації організації акціонеру (учаснику) цієї організації в грошовій або натуральній формі, що не перевищують внеску цього акціонера (учасника) до статутного (складеного) капітал організації;
виплати акціонерам (учасникам) організації у вигляді передачі акцій цієї ж організації у власність;
виплати некомерційної організації на здійснення її основної статутної діяльності (не пов'язаної з підприємницькою діяльністю), вироблені господарськими товариствами, статутний капітал яких складається повністю з вкладів цієї некомерційної організації.
Визначенняправ акціонерівна отриманнядивідендів
Правона отриманнядивідендівбезпосередньопов'язане зправом на володінняакціями акціонерноготовариства.
Акція- цінний папір, що підтверджуєвнесок фізичноїособи до статутногокапіталу товаристваі дає право наодержаннячастки прибуткуу вигляді дивідендів.У зв'язку з цимстатутнийкапітал акціонерноготоваристваповністю складаєтьсяз вартостірозміщенихсеред акціонерівакцій (точніше- номінальноївартості акцій).
Відповіднодо пункту 2 статті25 Закону проакціонернітовариствасуспільствомає право розміщуватизвичайні акції, а також одинабо кількатипів привілейованихакцій. При цьомуномінальнавартість розміщенихпривілейованихакцій не повиннаперевищувати25 відсотківвід статутногокапіталу товариства.
Всіакції суспільстває іменними, тобто закріплюютьсяза їх власниками.При цьому вряді випадківмова може вестисяпро дрібнихакціях, які тежможуть розглядатисяпри нарахуваннідивідендів.
Освітадрібних акційможе проводитисяпри здійсненніпереважногоправа акціонерівна придбанняакцій, що продаютьсяакціонеромзакритогосуспільства, при здійсненніпереважногоправа на придбаннядодатковихакцій, а такожпри консолідаціїакцій. Переліквипадків, прияких утворюютьсядробові акції,є вичерпним, що підтвердженов інформаційномулисті Федеральноїкомісії з ринкуцінних паперіввід 26 листопада2001 №ІК-09/7948 «Про освітучастини акцій(дрібних акцій)».
Дробоваакція надаєакціонеру — їївласнику права, які надаютьсяакцією відповідноїкатегорії(типу), в обсязі, відповідномучастини цілоїакції, яку вонастановить.
Дробовимакції звертаютьсянарівні з цілимиакціями. У разі, якщо одна особанабуває двіі більше дробовіакції однієїкатегорії(типу), ці акціїутворюють однуцілу і (або) дробовуакцію, що дорівнюєсумі цих дрібнихакцій.
Звичайніакції відповіднодо статті 31 Законупро акціонернітовариствадають правоїх власникамбрати участьу загальнихзборах акціонерівз правом голосуз усіх питаньйого компетенції, право отриманнядивідендів, розмір якогоколиваєтьсяв залежностівід фінансовогостановищатовариства, а також у разіліквідаціїтовариства- право на отриманнячастини йогомайна.
Привілейованаакція у відповідностізі статтею 32Закону проакціонернітовариствадає право їївласнику наотриманняфіксованогодивіденду, розмір якоговстановлюєтьсяу твердій суміабо у відсоткахвід номінальноївартості акцій, а також на оплатузалишковоївартості акціїпри ліквідаціїтовариства.
Власникипривілейованихакцій не маютьправа голосуна загальнихзборах товариства, якщо інше невстановленеЗаконом проакціонернітовариства.Зокрема, вонимають правобрати участьу загальнихзборах акціонерівз правом голосупри вирішенніпитань прореорганізаціюта ліквідаціютовариства.Інші права наотримання праваголосу визначенітакож пунктами4 і 5 статті 32 Законупро акціонернітовариства.
Розмірдивіденду попривілейованихакціях, а такожвартість, виплачуванапри ліквідаціїтовариства(ліквідаційнавартість) запривілейованимиакціями кожноготипу, визначаютьсястатутом акціонерноготовариства.
Розмірдивіденду іліквідаційнавартість попривілейованихакціях вважаютьсявизначенимитакож у разі, якщо статутомтовариствавстановленопорядок їхвизначення.Власникипривілейованихакцій, по якихне визначенийрозмір дивіденду, мають правона отриманнядивідендівнарівні з власникамизвичайнихакцій.
Якщостатутом товариствапередбаченіпривілейованіакції двох ібільше типів, по кожному зяких визначенорозмір дивіденду, статутом товаристваповинна бутитакож встановленачерговістьвиплати дивідендівпо кожному зних, а якщо статутомтовариствапередбаченіпривілейованіакції двох ібільше типів, по кожному зяких визначеналіквідаційнавартість, — черговістьвиплати ліквідаційноївартості покожному з них.
Статутомтоваристваможе бутивстановлено, що невиплаченийабо не повністювиплаченийдивіденд попривілейованихакціях певноготипу, розмірякого визначенийстатутом, накопичуєтьсяі виплачуєтьсяне пізнішестроку, визначеногостатутом (кумулятивніпривілейованіакції). Якщостатутом товаристватакий строкне встановлений, привілейованіакції кумулятивнимине є.
Нарахуванняі виплата дивідендів
Відповіднодо статті 42 Законупро акціонернітовариствасуспільствовправі зарезультатамипершого кварталу, півріччя, дев'ятимісяців фінансовогороку і (або) зарезультатамифінансовогороку прийматирішення (оголошувати)про виплатудивідендівпо розміщенихакцій, якщоінше не встановленосамим Закономпро акціонернітовариства.
Рішенняпро виплату(оголошенні)дивідендівза результатамипершого кварталу, півріччя тадев'яти місяцівможе бути прийнятопротягом трьохмісяців післязакінченнявідповідногоперіоду.
Рішенняпро виплату(оголошенні)дивідендів, у тому числірішення пророзмір дивідендуі формі йоговиплати поакціях кожноїкатегорії(типу), приймаютьсязагальнимизборами акціонерів.Розмір дивідендівне може бутибільше рекомендованогорадою директорів(спостережноюрадою) товариства.
Терміні порядок виплатидивідендіввизначаютьсястатутом товаристваабо рішеннямзагальнихзборів акціонерівпро виплатудивідендів.У разі, якщостатутом товаристватермін виплатидивідендівне визначено, термін їх виплатине повиненперевищувати60 днів з дняприйняттярішення провиплату дивідендів.
Списокосіб, які маютьправо отриманнядивідендів, складаєтьсяна дату складаннясписку осіб, які мають правобрати участьу загальнихзборах акціонерів, на якому приймаєтьсярішення провиплату відповіднихдивідендів.Для складаннясписку осіб, які мають правоотриманнядивідендів, номінальнийутримувач акційпредставляєдані про осіб, в інтересахяких він володієакціями.
Обмеженнявипадків виплатидивідендіввстановленістаттею 43 Законупро акціонернітовариства.Зокрема, акціонернетовариствоне має праваприймати рішення(оголошувати)про виплатудивідендівза акціями унаступнихвипадках:
до повної оплати всього статутного капіталу товариства;
до викупу всіх акцій, які повинні бути викуплені відповідно в акціонерів відповідно до статті 76 Закону про акціонерні товариства;
якщо на день прийняття такого рішення суспільство відповідає ознаками неспроможності (банкрутства) відповідно до законодавства Російської Федерації про неспроможність (банкрутство) або якщо зазначені ознаки з'являться у суспільства в результаті виплати дивідендів;
якщо на день прийняття такого рішення вартість чистих активів товариства менше його статутного капіталу, і резервного фонду, і перевищення над номінальною вартістю визначеної статутом ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій або стане менше їх розміру в результаті прийняття такого рішення;
в інших випадках, передбачених федеральними законами.
Відзначимо, що порядокрозрахункучистих активіввизначенийнаказом від29 січня 2003 №10н, 03-6/пз «ПрозатвердженняПорядку оцінкивартості чистихактивів акціонернихтовариств».
Такожтовариствоне має праваприймати рішення(оголошувати)про виплатудивідендів(у тому числідивідендівза результатамипершого кварталу, півріччя, дев'ятимісяців фінансовогороку) по звичайнихакціях і привілейованихакціях, розмірдивідендівпо яких не визначено, якщо не прийняторішення провиплату у повномурозмірі дивідендів(у тому числінакопиченихдивідендівза привілейованимиакціями кумулятивним)за всіма типамипривілейованихакцій, розмірдивідендівза яким визначеностатутом товариства.Суспільствоне має правоприймати рішення(оголошувати)про виплатудивідендівза привілейованимиакціями певноготипу, за якимирозмір дивідендувизначенийстатутом товариства, якщо не прийняторішення проповну виплатудивідендів(у тому числіпро повну виплатувсіх накопиченихдивідендівза привілейованимиакціями кумулятивним)по всіх типамипривілейованихакцій, що надаютьперевагу вчерговостіотриманнядивідендівперед привілейованимиакціями цьоготипу.
Оголошенідивіденди вобов'язковомупорядку підлягаютьвиплаті з акційкожної категорії(типу). Разом зцим, акціонернетовариствоне має прававиплачуватиоголошенідивіденди заакціями у наступнихвипадках:
якщо на день виплати суспільство відповідає ознаками неспроможності (банкрутства) відповідно до законодавства України про неспроможність (банкрутство) або якщо зазначені ознаки з'являться у суспільства в результаті виплати дивідендів;
якщо на день виплати вартість чистих активів товариства менше суми його статутного капіталу, резервного фонду та перевищення над номінальною вартістю визначеної статутом товариства ліквідаційної вартості розміщених привілейованих акцій або стане менше зазначеної суми в результаті виплати дивідендів;
в інших випадках, передбачених федеральними законами.
Заприпиненнятаких обставин, товариствозобов'язанепровести виплатуоголошенихдивідендіву встановленомупорядку.
Якправило, рішенняпро виплатудивідендівприймаєтьсяза підсумкамироботи організаціїза рік.
Основнимпоказником, що характеризуєрівень одержуванихдивідендів,є його ставка.Ставка дивідендувизначаєтьсяза формулою:
продолжение
--PAGE_BREAK--
Ст.Д = Прибуток /Уст.Капіталx 100%,
деСт. Д — ставкадивіденду;
Прибуток- прибуток, щоспрямовуєтьсяна виплатудивідендів;
Уст.Капітал- розмір статутногокапіталу товариства.
Приклад1
Припустимо, на виплатудивідендівза підсумками2003 року направляєтьсясума в 2200 тис.грн.
Статутнийкапітал товаристваскладає 1000 тис… грн., Номінальнавартість акцій- 20 грн., Числоакцій — 50 тис. шт.
Ставкадивіденду наодну акціюскладе 220% ((2200 тис.грн./ 1000 тис. грн.) Х 100%), а на одну акціюприпадає 44 руб.((2200 тис… грн. / 50 тис.шт.)
Відображенняоперацій знарахуванняі виплати дивідендіву бухгалтерськомуобліку
Відповіднодо пункту 2 статті42 Закону проакціонернітовариствадивідендипідлягаютьвиплаті з чистогоприбутку товариства, що залишиласяпісля оподаткування.
Прицьому дивідендиза привілейованимиакціями певнихтипів можутьвиплачуватисяза рахунокспеціальнопризначенихдля цього фондівтовариства.
Виплатадивідендіввідповіднодо пункту 1 статті42 Закону проакціонернітовариствапроводитьсягрошовимикоштами, а якщоінше передбаченостатутом товариства, то й іншим майном.
Убухгалтерськомуобліку нарахуванняі виплата дивідендівоформляютьсянаступнимизаписами:
дебетрахунку 84 «Нерозподіленийприбуток (непокритийзбиток)» кредитрахунку 75 «Розрахункиз засновниками», субрахунок«Розрахункипо виплатідоходів» — нарахованідивіденди накористь акціонерів, які не є штатнимипрацівникамиорганізації;
дебетрахунка 84 кредитрахунка 70 «Розрахункиз персоналомз оплати праці»- нарахованідивіденди накористь акціонерів, які є штатнимипрацівникамиорганізації;
дебетрахунків 75, субрахунок«Розрахункиз засновниками»70 кредит рахунка68 «Розрахункипо податкахі зборам», субрахунок«Розрахункиз податку надоходи фізичнихосіб» — з нарахованихсум дивідендіввиробленіутриманняподатку надоходи фізичнихосіб;
дебетрахунку 75, субрахунок«Розрахункиз засновниками»кредит рахунку51 «Розрахунковірахунки» — нарахованісуми дивідендівза вирахуваннямсуми утриманогоподатку надоходи фізичнихосіб, переведеніна користьакціонерів, які не є штатнимипрацівникамиорганізації;
дебетрахунків 75, субрахунок«Розрахункиз засновниками»70 кредит рахунка50 «Каса» — виплатадивідендівз каси організації.
Якщодивідендивиплачуютьсямайном, у бухгалтерськомуобліку організаціїповинні бутивідображенітакі записи:
дебетрахунків 75, субрахунок«Розрахункиз засновниками»70 кредит рахунків90 «Продажі», субрахунок«Виручка»; 91«Інші доходиі витрати», субрахунок«Інші доходи»- вартість майна, переданогов погашеннязаборгованостіз виплати нарахованих(оголошених)дивідендів(рахунок 90 — участині готовоїпродукції ітоварів; рахунок91 — в частиніоб'єктів основнихзасобів, матеріально-виробничихзапасів), включаючиПДВ;
дебетрахунків 90, субрахунок«Податок надодану вартість»;91, субрахунок«Інші витрати»кредит рахунку68, субрахунок«Розрахункиз ПДВ» — ПДВ звартості майна, виданого врахунок погашеннязаборгованостіз виплати дивідендів;
дебетрахунку 90, субрахунок«Собівартістьпродажів»кредит рахунків43 «Готова продукція»,41 «Товари», 20«Основневиробництво»,26 «Обслуговуючівиробництваі господарства»- собівартістьпродукції(товарів, робіт, послуг), виданиху рахунок виплатидивідендів;
дебетрахунку 91, субрахунок«Інші витрати»кредит рахунків01 «Основні засоби»,10 «Матеріали»- вартість активів, виданих у рахуноквиплати дивідендів.
Необхідновідзначити, що в реєстріакціонерівтоваристваповинні бутизазначені всівідомості проакціонерів, які дозволяютьвиробляти їмперерахування(сплату) нарахованихдивідендів(готівкою зкаси або нарахунок у банкуабо особовийрахунок в ощадномубанку і т.д., повніреквізити).
Приліквідаціїакціонерноготовариствавиплата нарахованих, але не виплаченихдивідендівза привілейованимиакціями відповіднодо статті 23 Законупро акціонернітовариствапроводитьсяв другу чергу, після виплатпо акціях, якіповинні бутивикупленіакціонернимтовариствомна вимогу акціонеріввідповіднодо статті 75 Законупро акціонернітовариства.
Прицьому виплатадивідендівздійснюєтьсяодночасно зоплатою ліквідаційноївартості попривілейованихакціях.
Якщонаявного усуспільствамайна недостатньодля виплатинарахованих, але не виплаченихдивідендіві визначеноїстатутом товаристваліквідаційноївартості всімакціонерам- власникампривілейованихакцій одноготипу, то майнорозподіляєтьсяміж акціонерами- власникамицього типупривілейованихакцій пропорційнокількостіналежних їмакцій цьоготипу.
Питанняоподаткуваннясум дивідендів
Главою23 частини другоївстановленінаступні особливостіі принципиоподаткуваннявиплачуванихфізичним особамсум дивідендів:
обкладанняза ставкою 6відсотків безнадання стандартнихі професійнихподатковихвідрахувань
визначеннясуми податкуорганізацією- платникомдивідендівокремо по кожномуодержувачустосовно кожнійвиплаті доходівза ставкою врозмірі 6 відсотківу порядку.
Якщодивідендивиплачуютьсяфізичній особі, яка не є податковимрезидентомУкраїни, оподаткуванняздійснюєтьсяза ставкою 30відсотків.
Загальнасума податкуз суми дивідендіввизначаєтьсяяк різниця міжсумою дивідендів, що підлягаютьрозподілу міжакціонерами(учасниками)як фізичними, так і юридичнимиособами, зменшеноїна суми дивідендів, що підлягаютьвиплаті накористь іноземноїорганізаціїй (або) фізичноїособи, яка неє резидентомУкраїни, і сумоюдивідендів, отриманих самоюорганізацієюза поточнийзвітний (податковий)період.
Порядокоподаткуваннявиплачуванихфізичним особамдивідендівроз'яснено влисті МНС Українивід 4 вересня2003 №СА-6-04/942 @ «Про оподаткуваннядивідендів».
Якщоджерелом доходуу виглядівиплачуванихдивідендівє українськаорганізація, то вона визнаєтьсяподатковимагентом і визначаєсуму податкуокремо по кожномуплатнику податківстосовно кожнійвиплаті зазначенихдоходів завстановленимиставками, впорядку, передбаченомустаттею 275.
Порядокоподаткуваннявиплачуванихфізичним особамдивідендівзалежить відтого, чи є в самійорганізаціїдоходи відпайової участів інших організаціяхчи ні, а такожчи є у фізичноїособи — одержувачадоходів статусподатковогопрезидентаУкраїни чи ні.
Приклад2
Організаціяотримала протягомзвітного рокудивіденди відпайової участів діяльностіінших організацій.
Статутнийкапітал компаніїорганізаціїскладаєтьсяз 1000 акцій, з якихросійськоїорганізаціїналежить 700 акцій,іноземнійорганізації- 50 акцій, фізичнійособі — резиденту- 200 акцій, фізичнійособі — нерезиденту- 50 акцій.
Загальнимизборами акціонерівприйнято рішеннявиплатитидивіденди врозмірі 1 грн.на 1 акцію. Крімтого, організацієюотримані відсторонньоїкомпанії дивідендивід пайовоїучасті в розмірі100 грн. Загальнасума дивідендів, що підлягаютьрозподілуподатковимагентом середакціонерів, склала 1000 грн.(1 руб. Х 1000 акцій).
Сумадивідендів, що підлягаєрозподілу середакціонерами, які не є податковимирезидентамиУкраїни в наступномупорядку:
іноземнійорганізації- 50 грн. (1 грн. Х 50акцій);
фізичнійособі — нерезиденту- 50 грн. (1 грн. х 50акцій).
Прицьому сумаподатку, щоутримуєтьсяорганізацієюза ставкою 30%складе 15 грн.(50 грн. Х 30%).
Сумадивідендів, що підлягаєрозподілу середакціонерів, які є податковимирезидентамиУкраїни, становить900 грн. (1 грн. Х (700 +200)).
Сумадивідендів, що підлягаютьоподаткуваннюза ставкою 6%, складе 800грн.(1000 грн. — 100 грн. — 50 грн.- 50 грн., Тобто замінусом доходів, отриманих відпайової участів діяльностісторонньоїорганізації(100 грн.), А такождивідендів, виплаченихіноземноїорганізаціїі фізичнійособі — нерезиденту(за 50 грн.)).
Сумаоподатковуваногодоходу на 1 акціюскладе 0,8889 грн.(800 грн. / (1000 шт. — 50 шт.- 50 шт.)).
Сумаподатку надоходи фізичнихосіб за ставкою6%, підлягаєутриманню здоходів у виглядідивідендів, отриманихфізичною особою- резидентом, складе 11 грн.(0,8889 грн. Х 200 шт. Х6%).
Загальнасума дивідендів, що підлягаєвиплаті фізичнійособі – резиденту- 200 грн. у томучислі оподатковуванаподатком надоходи фізичнихосіб — 178 грн. (+0,8889грн. Х 200 шт.). Сумаподатку складе11 грн.
Приклад3
Організаціяне отримувалапротягом звітногороку дивідендивід пайовоїучасті в діяльностіінших організацій.
Статутнийкапітал організаціїскладаєтьсяз 1000 акцій, з якихросійськоїорганізаціїналежить 700 акцій,іноземнійорганізації- 50 акцій, фізичнійособі — резиденту- 200 акцій, фізичнійособі — нерезиденту- 50 акцій.
Загальнимизборами акціонерівприйнято рішеннявиплатитидивіденди врозмірі 1 рубльна 1 акцію. Загальнасума дивідендів, що підлягаютьрозподілуорганізацієюсеред акціонерів, склала 1000 грн.(1 грн. Х 1000 акцій).
Сумадивідендів, що підлягаєрозподілу середакціонерів, які не є податковимирезидентамиРосійськоїФедераціїсклала 100 грн., В тому числі:
іноземнійорганізації- 50 грн. (1 грн. Х 50акцій);
фізичнійособі — нерезиденту- 50 грн. (1 грн. х 50акцій).
Сумаподатку, щоутримуєтьсяорганізацієюз нарахованихна користьфізичної особи- нерезидента, складе 15 грн.(50 грн. Х 30%). До виплати- 35 грн. (50 грн. — 15 грн.).
Сумадивідендів, що підлягаєрозподілу середакціонерів, які є податковимирезидентамиРосійськоїФедераціїсклала 900 грн.(1 грн. Х (700 +200)).
Сумадивідендів, що підлягаютьоподаткуваннюза ставкою 6%, складе 900 грн.(1000 грн. — 50 грн. — 50 грн.).тобто тількиза мінусом сумдивідендів, нарахованихіноземноїорганізаціїі фізичнійособі – нерезидентуУкраїни.
Сумаоподатковуваногодоходу на 1 акціюскладе 1 грн.(900 грн. / (1000 шт. — 50 шт.- 50 шт.)).
Сумаподатку надоходи фізичнихосіб за ставкою6%, підлягаєутриманню здоходів у виглядідивідендів, отриманихфізичною особою- резидентомРосійськоїФедерації, складе 12 грн.(1 грн. Х 200 шт. Х 6%). Довиплати належитьсума дивідендіву розмірі 188 грн.(200 грн. — 12 грн.).
Щостосуєтьсяєдиного соціальногоподатку, тосума нарахованихна користьфізичних осібдивідендівне включаєтьсядо об'єктуоподаткуванняпо даному податкувнаслідокчинності пункту3 статті 236 НК РФ, згідно з якимєдиним соціальнимподатком необкладаютьсявиплати, якіне відносятьсядо витрат, щозменшуютьподаткову базупо податку наприбуток. Відповіднож до статті 43НК РФ дивідендиможуть бутивиплаченітільки з коштівприбутку, щозалишиласяпісля оподаткування.
Відповідноне враховуютьсядивіденди такожі при обчисленністраховихвнесків наобов'язковепенсійне страхування, тому що відповіднодо пункту 2 статті10 Федеральногозакону від 15грудня 2001 №167-ФЗ «Про обов'язковепенсійне страхуванняв РосійськійФедерації»об'єктом обкладеннястраховимивнесками ібазою для нихнарахуванняє відповіднооб'єкт оподаткуванняі податковабаза по єдиномусоціальномуподатку.
Невраховуютьсядивіденди такожі при нарахуванністраховихвнесків наобов'язковесоціальнестрахуваннявід нещаснихвипадків навиробництвіта професійнихзахворювань(див. пункт 18Переліку виплат, на які не нараховуютьсястрахові внескидо Фонду соціальногострахування, затвердженогопостановоюУряду від 7 липня1999 року №765).
Висновки
Вивченняакціонернихкапіталівпідприємствата їх дивідентівостаннім часомдуже збільшиласьу зв’язку зширокомасштабнимпроцесом приватизаціїдержавних ікомунальнихпідприємствз наступнимперетвореннямїх в акціонерні.
Такимчином, сучаснарозвинутаекономікабудується наґрунті різноманітностіформ організаціївиробництва.Можливостіцієї різноманітностізумовленіпостійнимрозвиткомподілу праці, спеціалізації, кооперації, концентрації, централізації, комбінування, диверсифікаціївиробництва, які забезпечуютьрізні комбінаціїїх сполучення, що в поєднанніз сучасноюнауково-технічноюреволюцієюстворюєорганізаційно-економічніпідвалиниіснуванняіндивідуальногопідприємства, дрібних підприємств, кооперативних, середніх івеликих підприємств(фабрика, завод), акціонерних(корпоративних)підприємств, компаній, концернівта інших формгосподарськихоб'єднань такомбінацій.
Акціонернетовариствоє підприємствомз найбільшскладноюуправлінськоюструктурою, що обумовленотак званоюакціонерноювласністю, тобто тим, щоакціонернетовариствоє об'єктом ісуб'єктом праваколективноївласностіакціонерів, права на часткиякої, за загальнимправилом, єтрансфертними, можуть вільнопередаватисяними іншимособам.
Упершому розділібуло дослідженосуть акціонерногокапіталу впідприємстві, та форми йоговияву, а такождивіденд тавиди дивідендноїполітики.
Другийрозділ присвяченийаналізу проблемстановленняакціонерноготовариствата проблемивиплатам дивідендіві відсутністьбудь-яких правовихгарантій наїх отриманняв міноритарних(дрібних) акціонерів.
Проаналізувавшивсі факти, доцільносказати, щосьогодні задопомогоювільного застосуваннякорпоративногоуправлінняв АТ можна розв’язатибагато, в томучислі й фінансових, проблем. І лишепісля розв’язанняцих завданьукраїнськіпідприємствастанутьконкурентоспроможнимиі зможуть вийтина світовийфондовий ітоварний ринки, що, у свою чергу, значно підвищитьрівень економічногорозвитку країни.
Списоквикористаноїлітератури
Довгань Л.П. Фінанси акціонерних товариств в умовах трансформації економіки Київ: науково-дослідницький фінансовий інститут при НФУ, 2001. – 253с.
Кравченко Ю.Рынок ценных бумаг в вопросах и ответах / Учебное пособие. – К.: Ника-Центр, Эльга, 2003, — 528с.
Мельник В.А. Ринок цінних паперів. Довідник керівника під-ва. Спеціальний випуск. – К.: А.Л.Д., ВІРА-Р, 1998. – 560с.
Вавулин П. О необходимости раскрытия информации на фондовом рынке открытого акционерного общества // Финансы и кредит. – 2005. — №30. – С.33-37.
Герасименко Р.А., Блажан І.Р. Особливості формування фінансових ресурсів акціонерного підприємництва // Фінанси України. – 2006. — №6. – С.82-89.
Домбругова А. Права власників простих та провілейованих акцій // Юридичний вісник України. – 2005. — №40. – С.14.
Дубогриз Є., Музиченко О. Невеликий куш // Контракти. – 2006. — №29. – С.32-34.
Еременко А. Фондовое похолодание // Бизнес. – 2006. — №40. – С.50-51.
Казаков В.А. Модели формирования портфеля акций в современной теории инвестиций // Финансы и кредит. – 2006. — №5. – С.17-20.
Ковальська К.В. Фінансова стійкість акціонерного товариства як умова його економічного розвитку // Фінанси України. – 2004. — №2. – С.101-104.
Ли Ченг Ф., Финнерти Джозефф И. Финансы корпораций: теория, методы и практика / Пер. С анг. – М.: ИНФА-М. – 2003. – С.27
Лупенко Ю. Акціонерний сектор вітчизняної економіки // Економіка України. – 2005. — №1. – С.42-46.
Лупенко Ю.О. Потенціал акціонерного сектору агропромислового комплексу // Економіка України. – 2005. — №1. – С.21-25.
Пасічник Т.О. Концентрація акціонерного капіталу в Українській промисловості // Фінанси України. – 2004. — №3. – С.128-134.
Румпяк М.Я. Фінанси акціонерних товариств // Фінанси України. – 2004. — №5. – С.105-111.
Румпяк М.Я. Фінансові методи регулювання діяльності акціонерних товариств // Фінанси України. – 2005. – №9. – С.56-64.
Сизоненко В. Про що свідчить українська модель корпоративного підприємництва? // Банківська справа. – 2002. — №3. – С.29
Тараш Л.И. Єкономический аспект управления государственной акционерной собственностью // Актуальні проблеми економіки. – 2003. — №11. – С.26-33.
Угринчук І. Інформація про акціонерні товариства стане доступною для кожного // Рівне вечірнє. – 2006. — №53. – с.20-23.
Шапран Н. Фундаментальний аналіз акцій в Україні: оцінка впливу мікроекономічних факторів на формування ринкової вартості акцій // Економіст. – 2005. — №11. – С.53-57
Білуха М.Т. Теорія бухгалтерського обліку: Підручник. – К., 2000. – 692 с.
Господарський кодекс України від 16.01.2003 № 436-ІV.
Павлова Л.Н. Финансовый менеджмент. Управление денежным оборотом предприятия: Учебн.для вузов.- М.: Банки и биржи, ЮНИТИ,1999.-С.16.
Терещенко О.О. Фінансова діяльність суб’єктів господарювання: Навч. Посібник. – К.: КНЕУ, 2003. – 554 с.
Фінанси підприємств: Підручник / Кер. Авт. кол. і наук. ред. проф. А. М. Поддєрьогін. – 4-те вид., перероб. та доп. – К.: КНЕУ, 2002. – 571 с.
Фінансовий менеджмент підприємства: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / В.В. Краснова, Б.О. Жнякін. — Донецьк: Альфа-прес, 2005. — 207 с.
Фінансовий менеджмент: Курс лекцій / М.М. Єрмошенко, С.А. Єрохін, О.А. Стороженко, І.О. Плужников, К.С. Горячева; Нац. акад. упр. — К.: НАУ, 2004. — 506 с.
Фінансовий менеджмент: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / З.В. Герасимчук, І.М. Вахович; Луц. держ. техн. ун-т. — Луцьк: Надстир'я, 2004. — 515 с.