--PAGE_BREAK--
де Р – питома вага і-го виду продукції у структурі товарної продукції;
і – порядковий номер і-го виду продукції в ранжируваному ряду, побудованому за спадаючою ознакою.
Підприємство є багатогалузевим рівнем спеціалізації, якщо коефіцієнт спеціалізації не перевищує 0,2, з слабким рівнем спеціалізації – 0,21–0,3, з середнім 0,31–0,4, вище середнього 0,41–0,5, з високим 0,51–0,6 і поглибленим – вище 0,6 [7].
Згідно даних таблиці 1.3, розрахований показник склав 0,35
(Кз = 100: 287,07 = 0,348), що характеризують ТОВ агрофірму «ім. Гагаріна» як господарство з середнім рівнем спеціалізації.
Підвищення рівня спеціалізації господарства є позитивною тенденцією його розвитку, бо значно збільшує продуктивність праці, веде до економії часу працівників і дає ще певні переваги у виробництві певного виду продукції. Усі дані показують, що ТОВ агрофірма «ім. Гагаріна» спеціалізується більшою мірою на продукції тваринництва, зокрема на виробництві молока і м'яса.
Значне місце у товарній продукції займає також вирощування соняшнику, що за своєю дольовою часткою у загальній вартості становить 14,1%, і вирощування зернових та зернобобових в розмірі 4,8%.
Отже, господарство планомірно та стабільно розвивається і має всі умови для подальшого нарощування об'ємів виробництва і продовження ведення науково-дослідної роботи.
Проблема підвищення ефективності агропромислового виробництва визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства.
Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з одного гектара земельної площі, від однієї голови худоби при найменших затратах праці і коштів на виробництво одиниці продукції.
Сільське господарство має великий економічний потенціал, насамперед значний обсяг діючих виробничих фондів. Тому поліпшення використання їх є одним з найважливіших завдань, розв'язання якого сприятиме підвищенню ефективності сільськогосподарського виробництва.
Підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва сприяє зростанню доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці і поліпшення культурно – побутових умов працівників галузі. Тому підвищення ефективності сільського господарства є вирішальною передумовою прискореного розвитку агропромислового комплексу і подальшого зростання результативності економіки країни [1].
Економічна ефективність виробництва продукції тваринництва в ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна» (табл. 1.4).
Аналізуючи дану таблицю слід зазначити, що поголів'я великої рогатої худоби у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зменшилось на 169 голів або 12,3%, при цьому валове виробництво приросту живої маси ВРХ, скоротилось на 177 ц або на 12,4%. Щодо витрат кормів в розрахунку на 1 ц приросту живої маси, то вони скоротились на 0,7 ц к. од. або на 4,5%, а витрат кормів в розрахунку на 1 голову скоротились на 0,7 ц к. од. або 4,4%. Повна собівартість у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зросла на 1060,4 тис. грн. або на 32,1%. Підприємство в 2010 році по ВРХ отримало збиток в розмірі 3221,3 тис. грн. З розрахованої таблиці ми також бачимо що рівень збитковості ВРХ становить 73,8%.
З цієї ж розрахованої таблиці слід зазначити, що поголів'я корів у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зросло на 150 голів або 25%, при цьому валове виробництво молока, скоротилось на 2679 ц або на 7,5%.
Таблиця 1.4. Економічна ефективність виробництва продукції тваринництва
Повна собівартість у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зросла на 1145 тис. грн. або на 23,6%. Підприємство в 2010 році по виробництву молока отримало прибуток в розмірі 3761,7 тис. грн. що в 2 рази більше ніж в 2009 році. Рівень рентабельності виробництва молока становить 62,7%.
З таблиці 1.4 ми також бачимо що поголів'я свиней у 2010 році в порівнянні з 2009 роком зменшилось на 9 голів або 13%, при цьому валове виробництво приросту живої маси свиней, скоротилось на 4 ц або на 11,1%. Щодо витрат кормів в розрахунку на 1 ц приросту живої маси, то вони зросли на 0,8 ц к. од. або на 3,7%, а витрат кормів в розрахунку на 1 голову зросли на 0,8 ц к. од. або 7,1%. Повна собівартість у 2010 році в порівнянні з 2009 роком скоротилась на 18,1 тис. грн. або на 35,3%. Підприємство в 2010 році по свиням отримало збиток в розмірі 25,5 тис. грн. З розрахованої таблиці ми також бачимо що рівень збитковості ВРХ становить 76,8%.
Також розглянемо економічну ефективність виробництва основних видів продукції рослинництва в таблиці 1.5.
Таблиця 1.5. Економічна ефективність виробництва продукції рослинництва
Розрахувавши таблицю економічної ефективності можна зробити висновок, що посівні площі зернових у 2010 році в порівнянні з 2008 роком скоротились на 668 га або на 35,4%. Урожайність скоротилась на 22,2 ц/га або на 51,5%. Відповідно валовий збір скоротився на 55916 ц або на 68,7%. Виробнича собівартість 1 ц зернових у 2010 році збільшилась на 52,09 грн або в 1,5 рази. Рівень товарності у 2010 році в порівнянні з 2008 роком збільшився на 5,1%. Повна собівартість 1 ц збільшилась на 12,08 грн або на 114,3%. Виробництво зернових принесло господарству прибуток у 2010 році в розмірі 103,9 тис. грн. У 2010 році підприємство рентабельно виробляло зернові культури і рівень рентабельності склав 18%, що на 20,6% менше в порівнянні з 2008 роком.
З таблиці ми також бачимо що посівні площі кукурудзи на зерно у 2010 році в порівнянні з 2008 роком зросла на 547 га або в 2,8 рази. Урожайність скоротилась на 19,6 ц/га або на 46,3%. При збільшені площі посіву кукурудзи на зерно валовий збір зріс на 8550 ц або на 102,8%. Виробнича собівартість 1 ц кукурудзи на зерно у 2010 році збільшилась на 19,78 грн. або на 30,8%. Рівень товарності у 2010 році в порівнянні з 2008 роком зменшився на 5,2%. Повна собівартість 1 ц збільшилась на 12,7 грн. або на 99,5%. Виробництво кукурудзи на зерно принесло господарству прибуток у 2010 році в розмірі 98,4 тис. грн. У 2010 році підприємство рентабельно виробляло кукурудзи на зерно і рівень рентабельності склав 22,9%.
Щодо виробництва соняшнику, то тут слід зазначити, що у 2010 році в порівнянні з 2008 роком посівні площі під цією культурою збільшились на 416 га або на 58%. Урожайність зросла на 4,8 ц/га або на 45,3%. При збільшені площі посіву соняшнику валовий збір зріс на 9876 ц або на 131,4%. Виробнича собівартість 1 ц зернових у 2010 році збільшилась на 22,97 грн. або на 20,5%. Рівень товарності у 2010 році в порівнянні з 2008 роком скоротився на 8,1%. Повна собівартість 1 ц збільшилась на 5,66 грн. або на 18,6%. Виробництво соняшнику принесло господарству прибуток у 2010 році в розмірі 1396,6 тис. грн. У 2010 році підприємство рентабельно виробляло соняшник і рівень рентабельності склав 223%, що на 34% більше в порівнянні з 2008 роком.
В умовах товарного виробництва і ринкових відносин індивідуальні витрати сільськогосподарських підприємств формують собівартість продукції.
Собівартість продукції – це витрати сільськогосподарського підприємства на виробництво і реалізацію продукції, виражені в грошовій формі. Собівартість продукції як економічна категорія є частиною вартості товару.
Собівартість продукції є госпрозрахунковою категорією, включає тільки ті витрати, які фактично несуть сільськогосподарські підприємства. Вона визначає рівень витрат на виробництво одиниці сільськогосподарської продукції і дає змогу об'єктивно оцінювати ефективність виробництва в конкретних умовах господарювання.
У сільськогосподарському виробництві розрізняють собівартість виробничу і повну, індивідуальну і галузеву (середню), планову і фактичну.
Виробнича собівартість включає витрати сільськогосподарських підприємств на виробництво продукції, а повна собівартість – витрати на виробництво і реалізацію продукції. Виробнича собівартість обчислюється по всій продукції, виробленій у господарстві, а повна – тільки по реалізованій продукції.
Собівартість як економічний показник використовується для визначення прибутку господарства від реалізації продукції, обчислення рентабельності її виробництва, встановлення закупівельних цін, обґрунтування раціонального розміщення і спеціалізації сільського господарства, аналізу госпрозрахункових відносин і вивчення господарської діяльності.
Собівартість є одним з найважливіших показників, який характеризує виробничу і господарську діяльність сільськогосподарських підприємств. У ньому узагальнено відображуються рівень ведення господарства, використання його виробничих ресурсів та інші фактори. Зниження собівартості продукції свідчить про підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва і має велике народногосподарське значення. Це основний шлях зміцнення економіки і важлива передумова підвищення матеріального добробуту працівників сільського
господарства [6].
Собівартість продукції значно залежить від обсягу затрат живої праці на її виробництво та рівня оплати. У собівартості сільськогосподарської продукції оплата праці враховується в розмірі фактичних витрат, які включають оплату працівників господарства, безпосередньо зайнятих у технологічному процесі, виплати їм з фонду матеріального заохочення [6].
Розрахуємо виробничу собівартість 1 ц основних видів продукції (таблиця 1.6).
Таблиця 1.6. Виробнича собівартість 1 ц основних видів продукції
З розрахованої таблиці можна зробити висновок, що виробнича собівартість на вирощування в період від 2006 року по 20109 рік зросла по всіх видах продукції.
Так витрати на вирощування зернових і зернобобових за досліджуваний період зросла майже в 3 рази на 65,23 грн., з них кукурудза на зерно зросла майже в 2 рази на 57,44 грн., витрати на вирощування ячменю зросли майже в 3 рази на 64,9 грн. и скоротились в порівнянні з 2009 на 19,63 грн. або на 18,4%, витрати на вирощування гороху зросли на 102,98 грн. або в 4,7 рази. Виробнича собівартість на вирощування соняшнику зросла на 69,64 грн. або на 106,9%. На виробництво силосу витрати в 2010 році зросли на 4,55 грн. ніж були в 2006 році., але скоротилися порівняно з 2009 роком на 10,8 грн. або на 50,1%.
Виробнича собівартість в галузі тваринництва в 2010 році порівняно з 2006 роком зросла. Так на виробництво молока в 2010 році уходить на 94,55 грн. або на 146,6% більше ніж в 2006 році. Виробнича собівартість ВРХ зросла на 1587,1 грн. або у 2,7 рази, на вирощування свиней собівартість зросла на 1107,25 грн. або на 54,7%. Виробнича собівартість виробництва меду зросла на 10,77 грн. або на 32,9%.
Важливою економічною категорією, яка властива діяльності підприємств на принципах господарського розрахунку є рентабельність. Вона означає доходність, прибутковість підприємства. У процесі госпрозрахункової діяльності господарства мають відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток Тому рентабельність – показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток.
У результаті господарської діяльності підприємства одержують чистий доход, що є частиною вартості продукції після вирахуванні витрат на її виробництво. Чистий доход, створений у сільському господарстві, поділяється на централізований доход держави і доход підприємства. Маса створеного в сільському господарстві чистого доходу, що реалізується підприємством і набуває форми прибутку, визначає його госпрозрахункову рентабельність.
Прибуток господарств – це реалізована частина їхнього чистого доходу. Тому маса прибутку сільськогосподарських підприємств не повністю відображує їх вклад у створення чистого доходу суспільства. У сільському господарстві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, рівня собівартості і фактичних цін реалізації.
Характеризуючи рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей і господарств у цілому, недостатньо визначити величину прибутку. Необхідно зіставити її з виробничими витратами за допомогою таких показників, як рівень рентабельності і норма прибутку.
Рівень рентабельності визначається з відношення прибутку до повної собівартості реалізованої продукції і виражається у відсотках. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.
Рівень рентабельності визначається в цілому по господарству – це сукупний рівень рентабельності. Дані річного звіту господарства дають змогу визначити також рівень рентабельності виробництва певного виду продукції, окремої культури або галузі.
Розрахуємо економічну ефективність реалізації основних видів продукції в 2010 році (таблиця 1.7).
Таблиця 1.7. Економічна ефективність реалізації основних видів продукції в 2010 році
Дані таблиці показують, що економічна ефективність реалізації продукції рослинництва у 2010 році має позитивний характер. Так в цій галузі найбільший рівень рентабельності мають такі види продукції, як: соняшник, кукурудза на зерно, пшениця, де він становить 222,99%, 22,92% і 3,68% відповідно. Щодо галузі тваринництві, то в 2010 році господарство отримало лише по виробництву молока рентабельність 62,73%, а вирощування ВРХ має збитковість 73,86%, вирощування свиней 76,81% збитковості, і утримання бджолосімей має 68,18% збитковості.
Загалом рентабельність по господарству в цьому році склала 20,48%, що є вкрай позитивним показником діяльності підприємства.
У процесі виробництва вирішальна роль належить живої праці, яка в міру розвитку продуктивних сил приводить у рух дедалі більшу масу уречевленої праці (машин, обладнання, пального, насіння, кормів).
Трудові ресурси – це населення у працездатному віці (чоловіки – від 16 до 60 років, жінки – від 16 до 55 років), особи пенсійного віку та підлітки до 16 років, які за станом фізичного та психологічного здоров'я можуть брати участь у процесі виробництва. Але основною робочою силою на підприємстві є чоловіки та жінки працездатного віку, які становлять близько 90% річних затрат праці у виробництві. Підлітки та особи пенсійного віку відіграють допоміжну роль і є додатковою робочою силою [].
Продуктивність праці – це здатність конкретної праці створювати певну кількість продукції за одиницю робочого часу. Продуктивність праці підвищується, якщо збільшується виробництво продукції на одиницю робочого часу або зменшується затрати праці на одиницю вироблюваних продуктів [6].
Рівень і темпи підвищення продуктивності праці є важливим показником ефективності виробництва, джерелом зростання реальних доходів і добробуту населення. Підвищення продуктивності праці в сільському господарстві створює необхідні умови для забезпечення ефективного функціонування агропромислового комплексу [6].
Вартісними показника визначають виробництво валової продукції на 1 середньорічного працівника. Вартісні показники використовують у тих випадках, коли потрібно визначити продуктивність праці при виробництві різноманітної продукції. Чим більше виробляється продукції з розрахунку на одного працівника і на одиницю робочого часу (або чим менше витрачається робочого часу на виробництво одиниці продукції), тим вища продуктивність праці [8]. Вартісні показники продуктивності праці розраховуються тільки в кінці року, коли є остаточні дані про обсяг валової продукції та про затрати праці на її виробництво [7].
Розглянемо рівень забезпеченості трудових ресурсів у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна» (таблиця. 1.8).
Таблиця. 1.8. Забезпеченості трудових ресурсів у ТОВ агрофірмі «ім. Гагаріна»
За даними таблиці 1.8 можна зробити такі висновки. Чисельність працівників зайнятих у сільському господарстві у 2010 р. зросла на 8 чол., або на 5,6% у порівнянні з 2009 роком. В свою чергу у рослинництві чисельність робітників в досліджуваний період змінювалась, але в 2010 році порівняно з 2009 роком чисельність у рослинництві зросло на 1 особу, а в тваринництві на 7 осіб.
Аналізуючи таблицю можна зробити висновок, що продуктивність праці в цілому по підприємству скоротилась. Адже валова продукція в порівнянних цінах одержана в розрахунку на 1 середньорічного працівника скоротилась на 35,9%. Значне скорочення аналізованого показника відбулося у галузі рослинництва і тваринництва. Адже одержана валова продукція в порівнянних цінах в розрахунку на 1 середньорічного працівника в рослинництві скоротилась на 66,9%, а в тваринництві на 14,4%.
Господарству варто прикласти всіх зусиль для подальшого підвищення ефективності використання трудових ресурсів зайнятих на виробництві продукції.
Прискорення темпів зростання продуктивності праці є однією з найголовніших умов підвищення ефективності сільськогосподарського виробництва. Продуктивність праці формується під впливом багатьох факторів: природних умов, рівня кваліфікації працівників, розвитку науки і її технологічного застосування, розмірів і ефективності засобів виробництва, раціональності розміщення сільськогосподарських галузей, спеціалізації і організації виробничого процесу.
В сільському господарстві можна підвищити продуктивність праці таким шляхами, як зростання врожайності сільськогосподарських культур і продуктивності тварин; впровадження комплексної механізації і амортизації виробництва; широке використання інтенсивних та індустріальних технологій виробництва в рослинництві і тваринництві; раціональне розміщення сільського господарства; економічно обґрунтовані спеціалізація і концентрація виробництва на базі міжгосподарської кооперації та агропромислової інтеграції; застосування прогресивних форм організації і оплати праці; зміцнення трудової і технологічної дисципліни [6].
продолжение
--PAGE_BREAK--2. Ринкова діяльність підприємства. Маркетингові дослідження
Маркетингове середовище впливає на діяльність підприємства, оскільки зміни, що відбуваються в цьому середовищі, не можна відзначити чи передбачити. Маркетингове середовище включає в себе мікро середовище самого підприємства.
До мікросередовища будь-якого підприємства належать постачальники, посередники та конкуренти.
Постачальники – це ділові фірми чи окремі особи, які забезпечують підприємство і його конкурентів матеріальними ресурсами, потрібними для виробництва конкретних товарів та надання послуг.
Маркетингові посередники – це фірми, що допомагають підприємству у просування, збуту та поширенні його товарів серед клієнтури. Вони забезпечують зручність місця, часу та процедури придбання товару замовником із з меншими витратами, ніж це могло зробити само підприємство.
Клієнтура – безпосередня споживачі товарів, оптові та роздрібні торговці, державні установи і зарубіжні споживачі. Підприємство може виступити на п'яти типах клієнтурних ринків: споживачів, виробників, проміжних продавців, державних установ, міжнародних. Конкуренти, яких можна поділити на: бажання – конкурентів, товарно – видових та марки – конкуренти.
Контактні аудиторії – це будь-яка група, що являє реальний або потенціальний інтерес до підприємства чи впливає на його спроможність досягти накреслених цілей. Кожне підприємство повинне рахуватися з тим, в якій аудиторії воно діє: сприятливій, шуканій [].
Посередників у даного підприємства немає, воно своїми силами просуває, збуває та поширює свій товар серед клієнтури.
Клієнтура – безпосередні споживачі товарів, оптові та роздрібні торгівці, державні установи і зарубіжні споживачі.
Споживачі продукції ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» є МК «Бал молоко» – що придбаває у підприємства все молоко, «Харківський м'ясо комбінат» – м'ясо, продукцію рослинництва підприємство збуває на умовах тендеру, також продукція безпосередньо отримується робітниками цього господарства в рахунок оплати праці; пайщиками, що отримують сільськогосподарські товари за майнові та земельні паї.
До основних конкурентів ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» можна віднести: СВК «Україна», ВАТ «Червоний велетень», ДП «Роздольне», ДГ «Борки», ФГ Строгого О.Ф., ФГ Лаврик Ю.П., ТОВ, ФГ «Ревік», ФГ «Альянс», ЗАТ «Зміївська овочева фабрика», ТОВ «Агродар», ТОВ «Агрофірма Діброва», ФГ «Ілаєва», ПП «Рустам-К».
Велика кількість конкурентів пояснюється ти, що господарство займається виробництвом різноманітної продукції.
Контактна аудиторія – це будь-яка група, що проявляє реальний або потенціальний інтерес до підприємства на його спроможність досягти накреслених цілей. Контактною аудиторією даного підприємства є банки Зміївське відділення «Райфайзен банк Аваль».
Кінцевою метою діяльності будь-якого підприємства є отримання прибутку. Для досягнення даної мети важливим є не лише виробляти продукції, а і вигідно її реалізовувати. Від ринків збуту залежать обсяг продажу, середній рівень цін, виручка від реалізації продукції, сума отриманого прибутку та ін. Основними шляхами реалізації сільськогосподарської продукції є реалізація державі в рахунок виконання контрактів й замовлень, споживчій кооперації, на колгоспному ринку, товарних біржах, через бартерні операції, в рахунок оплати праці своїм працівникам, на громадське харчування, тощо.
Підприємство в 2010 році отримало найбільшу вигоду від реалізації таких видів продукції, як: соняшник – 2022.68 тис. грн., кукурудза на зерно – 527,74 тис. грн., і молока – 9758,59 тис. грн.
Маркетингові дослідження – це науковий аналіз усіх факторів, що впливають на маркетинг товарів і послуг, одним з основних елементів якого є дослідження ринків збуту. Через це у сучасній концепції маркетингу вивченню ринку приділяється особлива увага.
Мета комплексного дослідження ринку – оцінка існуючої ситуації (кон'юнктури), розробка прогнозу його розвитку, а також вироблення стратегії і тактики виступу підприємства на ринках. Програма такого вивчення залежить від особливостей товару (товарів), характеру діяльності підприємства, масштабів виробництва товарів та ряду інших факторів.
Сучасний маркетинг вимагає створення доброго товару, призначення за нього привабливої ціни та забезпечення його доступності для споживачів. Крім того, фірма повинна здійснювати комунікацію, в змісті котрої не повинно бути нічого випадкового. Для більшості фірм питання не в тому, займатись комунікацією чи ні, а о тому, скільки і як саме витрачати кошти у цій сфері. Комплекс маркетингових комунікацій, який ще називають комплексом стимулювання, складається із чотирьох основних засобів впливу: реклама, стимулювання збуту, пропаганда, особистий продаж.
Маркетингова служба має здійснювати економічну фінансову, планову, техніко-виробничу, збутову і дослідницьку діяльність. Кожна фірма створює відділ маркетингу з таким розрахунком, щоб пін найкращим чином сприяв досягненню її маркетингових цілей.
Таким чином, маркетинг – це дуже велика сфера діяльності, яка включає аналіз, планування, впровадження і контроль за здійсненням маркетингових програм.
Крім того, у відділі служби маркетингу можуть бути спеціалісти з планування нових товарів, організації руху товарів, вивчення та організації громадської думки, матеріально-технічного постачання, організації роздрібної діяльності, реклами і збуту тощо [9].
3. План маркетингу
У сучасних умовах у центрі менеджменту перебуває орієнтування всього підприємства на ринок збуту.
Тому маркетинг своїми дослідженнями та звітами констатує, чого потребує споживач від кожного виробу, яку за це він хоче дати ціну, і де та як виникає потреба. Маркетинг зумовлює планування виробу, планування виробництва та складування (складські запаси), а також продаж, збут і сервіс виробу.
Перш ніж планувати виробництво, слід за допомогою спеціальних методів дослідження визначити, на які товари є попит; забезпечити виробництво необхідними ресурсами для задоволення цього попиту; найкращим чином запропонувати товар, своєчасно довівши його до споживача; отримати максимально можливий прибуток. Таким чином, маркетинг – це комплексна система управління ринком (підприємствами), основними елементами якої є: товар, ціна, місцезнаходження товару, стимулювання попиту.
У процесі дослідження кожен із цих елементів аналізують і щодо кожного з них розробляють відповідну стратегію і тактику.
Звідси випливає формулювання маркетингового планування як управлінського процесу та підтримування відповідності між маркетинговими цілями підприємства та його потенційними маркетинговими можливостями і ресурсами. Основна мета маркетингового планування – побудувати діяльність підприємства таким чином, щоб органічно і найефективніше поєднати виробництво, задоволення потреб споживачів, прибуток та розвиток підприємства [].
Одним із найпоширенішим методів, оцінюючих в комплексі стан підприємств є SWOT-аналіз.
SWOT-аналіз – це аналіз зовнішнього та внутрішнього середовища організації; він не містить остаточної інформації для прийняття управлінських рішень, але дає змогу впорядкувати процес обмірковування всієї наявної інформації з використанням власних думок та оцінок. Для будь-якого керівника або управлінського працівника, зорієнтованого на поточну роботу, це корисна справа, яка вимагає від будь-кого, хто застосовує SWOT-аналіз, замислитися на перспективу.
Узагальнюючим елементом SWOT – аналізу, на якому базується формування маркетингової стратегії фірми є матриця сильних та слабких сторін, можливостей та загроз.
Сильними сторонами вважається внутрішні чи ресурси, які можуть забезпечити підприємству конкурентну перевагу (низькі витрати, лідерство на ринку, сучасна технологія, наявність фінансових ресурсів).
Слабкими сторонами є види діяльності, які підприємства здійснюють не дуже ефективно, або ресурси, що не раціонально використовуються (відсутність стратегічних напрямків діяльності, негативна конкурентна позиція, застаріле обладнання).
Можливості: альтернативні варіанти використання підприємствами ресурсів для досягнення стратегічних цілей (можливість виходу на нові ринки, підвищення різноманітності у виробництві взаємопов'язаних продуктів).
Загрози – це будь-які процеси або явища, що перешкоджають підприємству в досягненні поставленої мети (можливість появи нових конкурентів, зростання продажу продукта замінника, уповільнення темпів росту ринків, зростаючий конкурентний тиск, занепад ділового циклу, зміна потреб та смаків покупців, несприятливі демографічні зміни).
Для того, щоб проаналізувати всі фактори, що впливають на наше дослідне господарство ми складемо SWOT-аналіз (рисунок 3.1).
продолжение
--PAGE_BREAK--
Рис. 3.1 Схема SWOT-аналізу
На основі проведеного аналізу можна зробити висновок, що ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» на ринку зерна займає не останнє місце, але під натиском конкурентів підприємство намагається утримати продукцію на закріпленому сегменті ринку.
Господарству потрібно звернути увагу на недоліки, вирішити їх і поповнити перелік переваг господарства.
В процесі аналізу ринкових можливостей підприємства необхідно мати на увазі, що підприємство може вважати, що ринкові можливості обмежені. Але це – лише невміння бачити майбутнє тієї справи, якою воно займається та виявити свої сильні сторони.
Отже, необхідність маркетингових досліджень цілком очевидна. Вона виходить з того, що керівництво будь-якої компанії, фірми при прийнятті маркетингових рішень повинно вибирати найбільш ефективні з них, поєднуючи максимально можливо рівні ефективності і ризику. Попередньо одержуючи необхідну інформацію, можна уникати потенційно дорогих помилок до того, як витрати стануть значними, можна вчасно відреагувати на зусилля конкурентів, зняти на ринку безперспективний у даній ситуації товар з виробництва й ін.
Таким чином, маркетингові дослідження – це систематичне збирання та аналіз даних, пов'язаних з наявною ситуацією щодо маркетингової діяльності підприємства чи організації.
Роль маркетингових досліджень полягає в оцінці потреб, запитів і попиту споживачів, яка допомагає створенню програми їх задоволення, ідентифікації та визначенню як проблем, так і можливостей фірми здійснити та оцінити свою маркетингову діяльність.
Мета маркетингових досліджень – виявити можливості фірми посісти конкурентні позиції на конкретному ринку, знизити міру невизначеності і ризику, збільшити ймовірність успіху маркетингової діяльності.
Основні завдання маркетингових досліджень:
Ø розрахувати величину попиту та пропонування;
Ø встановити умови досягнення оптимального співвідношення між попитом та пропонуванням;
Ø дослідити поведінку споживачів;
Ø оцінити діяльність фірми та її конкурентів;
Ø визначити конкурентні позиції конкурентоспроможної продукції та фірми в цілому;
Ø зорієнтувати виробництво на випуск товарів, збут яких забезпечений наявними на ринку умовами і дає можливість фірмі отримати запланований прибуток;
Ø розробити та здійснити програму маркетингу [9].
4. Фінансовий план
За ринкової економіки для вирішення виробничих та комерційних завдань, які потребують вкладання коштів, необхідною є розробка внутрішньогосподарського документа – бізнес-плану.
Бізнес-план має:
Ø давати конкретні уявлення про те, як функціонуватиме підприємство, яке місце воно займатиме на ринку;
Ø містити всі виробничі характеристики майбутнього підприємства, детально описувати схему його функціонування;
Ø розкривати принципи та методи керівництва підприємством;
Ø обов'язково містити програму управління фінансами, без якої неможливо розпочати справу та забезпечити ефективність її виконання;
Ø показати перспективи розвитку підприємства інвесторам та кредиторам.
За умов економічної кризи перехідного періоду бізнес-план підприємства має передусім вирішувати завдання поліпшення його фінансового стану. У цьому зв'язку розгляд саме фінансового аспекту бізнес-плану є найактуальнішим.
Фінансовий план – це найважливіший елемент бізнес-плану, який складається як для обґрунтування конкретних інвестиційних проектів, так і для управління поточною та стратегічною фінансовою діяльністю.
Фінансове планування – це один з елементів діяльності, пов'язаної з управлінням фінансами, складова частина всього народногосподарського планування. Об'єктом фінансового планування виступають фінансові ресурси, що утворюються в процесі розподілу і перерозподілу валового національного продукту, найважливішими серед них є прибуток, амортизаційні відрахування, податки, обов'язкові збори в цільові
фонди та ін.
Фінансовий план – це план формування, розподілу і використання фінансових ресурсів.
У цій формі бізнес-плану планується зведений результат від реалізації, використання робіт і послуг на сторону, а також визначається результат підприємницької діяльності підприємства з урахуванням інших доходів і збитків [].
Проведемо розрахунок грошових надходжень і результатів від реалізації продукції у ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» за 2010 рік в таблиці 4.1.
Таблиця 4.1. Розрахунок грошових надходжень і результатів від реалізації продукції, тис. грн.
З розрахованої таблиці ми можемо зробити висновок, що підприємство отримало прибуток по всіх видах продукції рослинництва и по виробництву молока, але по вирощуванню ВРХ, свиней и виробництво меду підприємство отримало збиток. В загальному результаті у 2010 році господарство отримало позитивний результат в розмірі 2431,6 тис. грн., а рівень рентабельності в цьому році становив 20,5%.
Після завершення розрахунків слід визначити обсяги щомісячної реалізації продукції (робіт, послуг) за окремими видами і каналами, а також обсяги надходження грошових коштів у господарство. При виконанні цих розрахунків потрібно звернути особливу увагу на прогноз цін з урахуванням їх сезонних коливань під впливом попиту і пропозиції та інших умов ринкової діяльності.
Тому розрахуємо циклограму надходження грошових коштів (таблиця 4.2), циклограму реалізації продукції (таблиця 4.3) і програму цін по каналах реалізації та видах продукції (таблиця 4.4).
Зробивши розрахунок грошових надходжень ми можемо сказати, що господарство реалізувавши в 2010 році певну кількість продукції отримало виручку в розмірі 42134,00 тис. грн. З розрахованих таблиць ми можемо сказати, що найбільшу кількість продукції підприємство реалізує в під кінець року, тому саме найбільша кількість надходження грошових коштів від реалізації продукції теж у кінці звітного року.
Подальший розрахунок прибутку, валового і чистого доходу має проходити в такій послідовності. Розрахувавши кінцевий результат від реалізації продукції і врахувавши її собівартість, ми отримали прибуток до якого додають суму податку на додану вартість, що залишається в господарстві, і визначають таким чином прибуток від господарської діяльності. У відповідному рядку відображають грошові надходження за рахунок державного регулювання цін.
Розрахунок акцизного збору також виконуються згідно з чинним законодавством.
Загальний фінансовий результат розраховують з урахуванням фінансових витрат, витрат на капіталовкладення, доходів від володіння корпоративними правами та інших позареалізаційних доходів
і витраті [11].
Проведемо розрахунок прибутку, валового і чистого доходу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» за 2009 рік в таблиці 4.5
Таблиця 4.5. Розрахунок прибутку, валового і чистого доходу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна», тис грн.
Зробивши розрахунок таблиці можна сказати, що господарство в 2009 році, врахувавши всі витрати, підприємство отримало прибуток в розмірі 467 тис. грн.
Валовий дохід розраховують в такому порядку.
По-перше потрібно визначити валову продукцію за собівартістю, що включає всі витрати на виробництво продукції, робіт і послуг планового року, а також враховує приріст або зменшення незавершеного виробництва і витрати майбутніх періодів порівняно з попереднім роком.
Витрати на виробництво продукції рослинництва розраховують на підставі даних форми «Виробництво і собівартість продукції рослинництва». Після визначення собівартості валової продукції на підставі допоміжних розрахунків загальну собівартість валової продукції збільшують на суму витрат з її реалізації, які відшкодовують підприємству заготівельні та інші підприємства.
Розраховують прибуток як перевищення суми виручки від реалізації продукції її собівартості. В збиткових підприємствах розраховують збиток як перевищення собівартістю реалізованої продукції виручки від її реалізації.
Таблиця 4.6. Розрахунок валового і чистого доходу ТОВ агрофірми
«ім. Гагаріна», тис грн.
Відображують прибуток господарств, що виконують функції міжгосподарських підприємств, передані господарствам-учасникам. Для визначення валового доходу з суми реалізації виробленої підприємством валової продукції виключають матеріально-грошові витрати на її виробництво. Отже, валовий дохід визначається різницею між сумою валової продукції і сумою матеріально-грошових витрат [11].
Зробимо розрахунок валового і чистого доходу ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» в таблиці 4.6.
Розрахувавши таблицю 4.6 ми бачимо, що чистий дохід підприємства склав 286 тис. грн., в якому були враховані витрати на оплату праці і витрати на соціальні заходи.
продолжение
--PAGE_BREAK--5. Інвестиційна діяльність
У ринковій економіці вирішальною умовою розвитку і конкурентоздатності будь-яких суб'єктів господарювання є ефективне вкладення капіталу в ту чи іншу господарську діяльність, в окремі об'єкти чи напрями діяльності. Для досягнення обраної підприємством економічної стратегії розвитку формується інвестиційна програма за конкретними напрямами інвестиційної діяльності (вкладення капіталу), кожен з яких потребує розробки відповідного документа.
Інвестиції торкаються самих глибинних основ господарської діяльності, визначаючи процес економічного росту в цілому. У сучасній ситуації інвестиції виступають найважливішим засобом забезпечення умов виходу України зі стану хронічної економічної кризи, здійснення структурних зрушень у народному господарстві, упровадження сучасних досягнень технічного прогресу, підвищення якісних показників господарської діяльності на мікро- і макрорівнях. Активізації інвестиційного процесу є одним з найбільш діючих механізмів подальших соціально-економічних перетворень.
В умовах ринкової економіки можливостей для інвестування досить багато. Разом з тим будь-яке підприємство має обмежені вільні фінансові ресурси, доступні для інвестування.
Капітальні вкладення – це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. За допомогою капітальних вкладень здійснюється як просте, так і розширене відтворення основних засобів.
Капітальні вкладення забезпечуються коштами з різних джерел, основним з який є національний доход, створюваний у сфері матеріального виробництва. Поряд з національним доходом джерелом засобів для капітальних вкладень є фонд відшкодування спожитих засобів праці. Джерелом коштів виступають також кредити іноземних банків і фірм. Кошти з цих джерел направляються на капітальні вкладення по декількох розподільних каналах. Тому в практиці забезпечення капітальних вкладень коштами з'являються різні по характері джерела коштів. До них варто віднести: власні фінансові ресурси інвесторів (прибуток, амортизаційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб); позикові фінансові кошти інвесторів (облігаційні позики, банківські і бюджетні кредити); притягнуті фінансові засоби інвесторів (кошти, отримані від реалізації акцій, пайові й інші внески громадян і юридичних осіб); бюджетні інвестиційні асигнування; кошти позабюджетних фондів, безкоштовні внески, пожертвування організацій, підприємств і громадян.
Склад коштів, що направляються на капітальні вкладення, залежить від того, хто є інвестором і яку формою власності він представляє. Так, інвесторами державних капітальних вкладень є органи влади і керівництво країною, областями й іншими адміністративно-територіальними утвореннями, а також державні підприємства й організації. У першому випадку капітальні вкладення здійснюються за рахунок коштів відповідних бюджетів, позабюджетних фондів і позикових засобів. Державні підприємства й організації, а також ті, котрі засновані на колективній формі власності, забезпечують капітальні вкладення власними, притягнутими і позиковими коштами [].
Капітальні вкладення підприємства – це витрати на: будівельно-монтажні роботи при зведенні будинків і споруджень; придбання, монтаж і налагодження машин і устаткування; проектно-пошукові роботи; витрати по відводу земельних ділянок і переселенню в зв'язку з будівництвом і ін. Для обліку, аналізу й інших цілей капітальні вкладення на підприємстві класифікуються по цілому ряді ознак.
Власні кошти підприємств і організацій утворяться відповідно до вимог комерційного розрахунку і складаються з прибутку, амортизаційних відрахувань і інших засобів. В останні роки зростає питома вага власних коштів у загальному обсязі фінансування капітальних вкладень.
Важливим джерелом фінансування капітальних вкладень стає прибуток від основної діяльності, що являє собою частину чистого доходу, що залишається в розпорядженні підприємства й організації. Використання прибутку для цієї мети створює залежність капітального будівництва на діючих підприємствах від їхньої основної діяльності, оскільки своєчасне і повне фінансування таких вкладень обумовлено виконанням плану прибутку.
На підприємстві основними джерелами фінансування є: прибуток, який залишається в розпорядженні підприємства; амортизаційні відрахування; кошти, отримані від випуску і продажу акцій; кредити комерційних банків; джерела вищестоящих організацій; кошти іноземних інвесторів і ін. Але головними джерелами фінансування капітальних вкладень на підприємстві є прибуток, що направляється підприємством на нагромадження, і амортизаційні відрахування.
Чим вища за величиною частка витрат на створення чи оновлення активної частини основних фондів підприємств, то більшою є віддача капітальних вкладень. Це зумовлює необхідність ретельного економічного обґрунтування частки капітальних витрат на придбання виробничо-технологічного устаткування для кожного проекту (варіанта) інвестування діючого або споруджуваного підприємства[12].
Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в різноманітних формах, в тому числі наданням фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих галузей виробництв. Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб’єктів, а також захист інвестицій незалежно від форм власності. Бюджетні інвестиційні асигнування здійснюються державою частково або повністю для реалізації важливих капіталомістких проектів у розвиток сільського господарства.
У підрозділі «Бюджетні асигнування» зазначаються асигнування із державного і місцевих бюджетів за певними напрямами. Ці асигнування узгоджуються з державним бюджетом на відповідний рік [11].
Проаналізуємо залучення коштів та державну підтримку підприємства ТОВ агрофірму «ім. Гагаріна» в таблиці 5.1.
Таблиця 5.1. Залучення коштів та державна підтримка підприємства
Як ми бачимо з таблиці 5.1 в підприємство на протязі з 2005 року по 2009 рік залучає кошти банку у вигляді кредиту, окрім 2008 року. Кожного разу ця сама зростає. Також з цим підприємство отримує від держави підтримку у вигляді дотацій на продукцію. Так підприємство отримало дотацій в 2009 році порівняно з 2008 роком менше на 906,3 тис. грн.
6. Організація економічної діагностики підприємства
Розгалужена система аналітичної роботи в народному господарстві, промисловості та окремих підприємствах потребує відповідної організації, тобто упорядкування, налагодження координації та погодження її здійснення з метою попередження дублювання, внесення єдності в роботу окремих посадових осіб чи аналітичних органів. Під організацією аналітичної роботи розуміють систему заходів з метою вивчення господарської діяльності. Загальні методичні принципи організації аналітичної роботи включають:
Ø організаційні форми;
Ø планування аналітичної роботи;
Ø етапи економічного аналізу;
Ø узагальнення та форми реалізації результатів аналізу.
Аналітична робота – складова частина творчої діяльності. Вона призначена для оцінки інформації і підготовки прийняття рішень. Складає основний зміст повсякденної роботи кожного керівника і працівника.
Аналітична робота, як процес пізнання об'єктивної реальності, здійснюється за законами діалектики, формальної логіки, із застосуванням загальнонаукових методів дослідження.
Зміст аналітичної роботи – приведення розрізнених зведень у логічно обґрунтовану систему залежностей (просторово-тимчасових, причинно-наслідкових і інших), що дозволяють дати правильну оцінку як усієї сукупності фактів, так і кожному з них окремо.
Спираючись на систему методологічних принципів, аналітик визначає:
Ø об'єкт і предмет дослідження;
Ø послідовність їхнього розв'язання;
Ø застосовувані методи.
Можна умовно виділити два характерних рівні аналітичного дослідження:
а) емпіричний;
б) теоретичний.
Емпіричний рівень аналізу пов'язаний з отриманням і первинною обробкою вихідного фактичного матеріалу.
Емпіричний етап складається з 2-х стадій роботи: перша стадія – це процес добування, одержання і фіксації фактів; друга стадія – це первинна обробка й оцінка фактів у їхньому взаємозв'язку. У ході цього етапу дослідник здійснює:
Ø критичну оцінку і перевірку кожного факту, очищаючи його від випадкових і несуттєвих деталей;
Ø добір із усіх фактів типових, найбільш повторюваних і таких, що виражають основні тенденції розвитку;
Ø розкриває найбільш очевидні зв'язки між відібраними фактами, тобто на емпіричному рівні досліджує закономірності, що характеризують досліджувані явища.
Теоретичний рівень дослідження пов'язаний із глибоким аналізом фактів, проникненням у сутність досліджуваних явищ, з пізнанням і формулюванням у якісній і кількісній формі законів, тобто з поясненням явищ [].
В практиці організації аналітичної роботи розрізняють централізовану та децентралізовану форми. При централізованій формі організації вся робота з аналізу господарської діяльності концентрується у спеціальному структурному підрозділі в системі управління виробництвом відповідної назви. Децентралізована форма організації передбачає, що аналізом господарської діяльності займаються всі структурні підрозділи з питань, які входять до їх компетенції, виходячи з розмежування прав та обов'язків між ними, передбачених відповідними нормативними документами – внутрішніми чи галузевими.
Незалежно від організаційних форм методичне та методологічне керівництво, як правило, здійснюється головними економістами. Необхідно розглянути переваги та недоліки цих організаційних форм та можливу сферу їх застосування.
Аналітична робота на підприємстві починається з планування. Розрізняють план аналітичної роботи та план (програму) конкретного аналізу.
План аналітичної роботи складається на рік з розбивкою по кварталах: вказуються розділи господарської діяльності та об'єкти, які включені в план періодичного контролю, терміни проведення, відповідальні виконавці, технічні засоби й джерела інформації, які необхідні для аналізу.
В плані конкретного аналізу, який складається відповідно до плану аналітичної роботи, розділи та об'єкти аналізу деталізуються по конкретних виконавцях, визначаються мета й завдання, розробляються необхідні методики розрахунку впливу конкретних факторів, досліджується їх взаємозв'язок, розробляються таблиці схеми, графіки, зведення, узагальнення резервів та результаті аналізу. До аналітичної роботи залучаються працівники технічних технологічних та інших служб, які працюють під керівництвом аналітиків.
Основні етапи інформаційно-аналітичної роботи.
Етап 1. Загальне знайомство з проблемою. Ознайомлення з проблемою в цілому, а також із суміжними питаннями, вивчення яких може виявитися корисним; складання загального плану роботи з вказівкою терміну виконання, виконавців і основних джерел, що приблизно можуть бути використані.
Щоб успішно справитись з завданням, дуже важливо спочатку, при загальному знайомстві з проблемою і складанні плану, діяти зі знанням справи, обдумано і розважливо.
Етап 2. Визначення використовуваних термінів і понять. Необхідно визначити і пояснити той або інший термін або поняття так, щоб це було ясно самим аналітикам, тим, хто контролює роботу аналітиків, і тим, хто користується аналітичною інформацією.
Етап 3. Збір фактів.
Етап 4. Тлумачення фактів. Так коротко можна назвати процес вивчення й обробки фактів. Цей етап включає оцінку, класифікацію, аналіз і з'ясування фактів.
Етап 5. Побудова гіпотези. Робочі гіпотези, висунуті на цьому етапі, звичайно пов'язані з якими-небудь конкретними питаннями, відповідаючи на які можна перевірити самі гіпотези. Багато хто вважає побудову гіпотези найважливішим моментом будь-якого дослідження як в області природних або суспільних наук, так і в області інформаційно-аналітичної роботи. В міру вивчення даного етапу ми відкриваємо все нові корисні сторони робочої гіпотези.
Етап 6. Висновки. На цьому етапі виробляються дослідження, необхідні для доказу або спростування робочих гіпотез і формулюються остаточні висновки, що є основою майже будь-якого інформаційного документа.
Етап 7. Виклад. Складання документа, що завершує роботу. Укладач інформаційного документа повинен не тільки ясно уявляти собі те, про що він пише, але і уміти виразити свої думки в ясній формі [].
З метою проведення діагностики підприємства користуються наступними основними джерелами вихідних даних:
Ø статут підприємства;
Ø штатний розпис;
Ø дані про виробничу структуру;
Ø дані про організаційну структуру управління;
Ø всі види планів підприємства і його підрозділів (стратегічні, середньострокові, оперативні – квартальні, місячні, декадні, тижневі, добові);
Ø всі види звітності підприємства і його підрозділів (оперативна, статистична, податкова тощо);
Ø діючі інвестиційні та інші проекти;
Ø фіксовані накази і розпорядження керівників підприємства, рішення його органів;
Ø нормативні документи, закони, підзаконні акти та інші документи, що регламентують діяльність даного підприємства (положення про підприємство і підрозділи, правила внутрішнього розпорядку, посадові інструкції, правила, процедури, норми і нормативи, схема документообороту, карти, діаграми та інші документи);
Ø схеми інформаційних потоків;
Ø первинні бухгалтерські документи і регістри;
Ø матеріали ревізій, перевірок;
Ø матеріали власних спостережень (опитування, анкетування, фотографування тощо).
Оскільки внутрішнє середовище є системою, його аналіз теж проводять системно. Адже система – не просто сума її елементів, а ціле, що має інші якості, ніж складові елементи. Отже, якщо елементи аналізувати окремо, можна прийти до неправильних висновків.
Звідси способи системного аналізу наступні:
Цільовий аналіз – системний аналіз з точки зору цілей підприємства за допомогою побудованого «дерева цілей».
Функціональний аналіз – системний аналіз з точки зору виконуваних робіт, заходів, функцій за допомогою «дерева робіт (функцій)».
Функціонально-цільовий аналіз – системний аналіз одночасно як завдань (цілей), так і заходів (функцій) щодо їх виконання (досягнення) за допомогою побудованого змішаного графіка.
В цілому для діагностики і аналізу внутрішнього середовища підприємства застосовують всі відомі методи економічних досліджень: статистично-економічний, розрахунково-конструктивний, абстрактно-логічний, економіко-математичний, балансовий. А також ряд прийомів: статистичне спостереження, групування, порівняння, розрахунку середніх, відносних величин та індексів, виділення головної ланки, зважування, аналогії, евристичний, графічний, використання нормативів, індукції і дедукції, аналізу і синтезу, сходження від абстрактного до конкретного, системно-структурний прийом, прийоми формалізації, моделювання, програмування, прогнозування тощо.
Крім того, застосовують специфічні методи і методологічні концепції функціонального аналізу: концепцію життєвого циклу товару, криву досвіду, модель «продукт-ринок», концепцію сегментації ринку, економії на масштабах, цінову модель капітальних активів, операційного та фінансового важелів і т.д. [].
Результатом аналізу внутрішнього середовища має стати усвідомлення стратегічних проблем і слабких сторін підприємства. При цьому слід мати на увазі, що дані поняття не тотожні.
Слабкі сторони підприємства означають невідповідність його внутрішнього середовища конкурентному середовищу. Тобто слабкість підприємства визначається в порівнянні з конкурентами.
Стратегічні проблеми підприємства означають невідповідність між його цілями і дійсним станом справ в усіх сферах, включаючи і слабкі сторони. Тобто поняття «стратегічні проблеми» значно ширше ніж «слабкі сторони».
Отже, комплексний аналіз внутрішнього середовища підприємства передбачає, поряд з виявленням слабких сторін, діагностику стратегічних проблем в цілому, встановлення їх причин і можливостей розв'язання.
Розв'язання стратегічних проблем і забезпечення таким чином стратегічних цілей та конкурентних переваг лімітується наявністю стратегічних ресурсів підприємства. Тобто їх діагностика займає центральне місце у вивченні внутрішнього середовища.
Стратегічні ресурси – це засоби, що становлять продуктивні сили і виробничі відносини на підприємстві (трудовий потенціал, предмети праці, засоби праці, природні ресурси, земля, рівень НТП, відносини власності, розподілу і споживання тощо), які лімітують параметри стратегічного плану, зокрема, його цілі.
До стратегічних ресурсів, отже, відносять: кадрові, фінансові, технічні, технологічні, організаційні, управлінські, інформаційні та засоби виробництва (фізичні активи) і виробничі відносини.
Стратегічні ресурси поділяють на матеріальні і нематеріальні. Матеріальні – це фізичні та фінансові активи, що відображаються в активі балансу підприємства (основні засоби, запаси, грошові кошти тощо). Всі інші – нематеріальні ресурси, які, по-суті, є якісною характеристикою стратегічного ресурсного потенціалу: техніко-технологічний рівень виробництва, кадровий потенціал, інноваційний та організаційно-інформаційний потенціал, навіть такі поняття як ноу-хау, торгова марка, імідж тощо.
Використовуючи найрізноманітніші методи економічних досліджень, глибоко аналізують згадані стратегічні ресурси на предмет їх відповідності стратегічним цілям і стратегії, що пропонується [13].
продолжение
--PAGE_BREAK--
7. Діагностика конкурентного становища підприємства
У ринковій економіці будь-яке підприємство функціонує в певному конкурентному середовищі, а тому бере участь у конкурентній боротьбі. Роль конкурентного середовища у загальному розвитку ринкової економіки і його вплив на соціальні умови вимагають здійснення відповідного спостереження. З цією метою проводяться статистичні дослідження, які дають можливість оцінити конкурентне середовище, охарактеризувати його структуру та динаміку, оцінити зміни з метою побудови прогнозів його подальшого розвитку.
Конкурентоспроможність окремого товару (послуги) визначається як його перевага у порівнянні з яким-небудь іншим товаром (аналогічним за призначенням чи його замінником) при вирішенні потенційним покупцем його проблем. Тобто це ступінь відповідності товару на певний момент вимогам цільових груп споживачів або обраного ринку за найважливішими характеристиками: технічними, економічними, екологічними тощо.
Параметри конкурентоспроможності – це найчастіше кількісні характеристики властивостей товару, які враховують галузеві особливості оцінки його конкурентоспроможності. Розрізняють окремі групи параметрів конкурентоспроможності: технічні, економічні, нормативні.
Технічні параметри є характеристикою технічних і фізичних властивостей товару, що визначають особливості галузі та способи його використання, а також функції, які виконує товар у процесі його використання. Технічні параметри поділяються на параметри призначення, ергономічні та естетичні параметри.
Параметри призначення характеризують області використання продукції та функції, котрі вона покликана виконувати. За ними можна судити про корисний ефект, що досягається за допомогою використання даної продукції в конкретних умовах споживання.
Параметри призначення можна розділити на:
– класифікаційні параметри, що характеризують належність продукції до певного класу і використовуються для оцінки лише на етапі вибору області застосування продукції та товарів-конкурентів; вони слугують базою для подальшого аналізу і в подальших розрахунках участі не приймають (наприклад, пасажироємність, швидкість обертання);
– параметри технічної ефективності, що характеризують прогресивність технічних рішень і використовуються при розробці та виготовленні продукції (продуктивність станка, точність та швидкість роботи вимірювальних приладів);
– конструктивні параметри, що характеризують основні проектно-конструкторські рішення (склад виробу, його структура, розміри, вага).
Ергономічні параметри змальовують продукцію з точки зору її відповідності властивостям людського організму при виконанні трудових операцій або споживанні (гігієнічні, антропометричні, фізіологічні властивості людини, що проявляються у виробничих та життєвих процесах).
Естетичні параметри характеризують інформаційну виразність (раціональність форми, цілісність композиції, досконалість виробничого виконання продукції та стабільність товарного вигляду).
Економічні параметри визначають рівень витрат на виробництво та ціни споживання через витрати на купівлю, обслуговування, споживання, утилізацію товару.
Нормативні параметри визначають відповідність товару встановленим нормам, стандартам і вимогам, що обумовлені законодавством та іншими нормативними документами [13].
Потенціал підприємства – це складна, динамічна система, що характеризується чотирма основними рисами: 1) потенціал підприємства визначається його реальними можливостями в тій чи іншій сфері економічної діяльності; 2) можливості будь якого підприємства в більшій ступені залежить від наявності ресурсів і резервів не залучених у виробництво; 3) потенціал підприємства визначається не тільки і не стільки наявними можливостями, а ще й навичками різних категорій персоналу; 4) рівень і результати реалізації потенціалу підприємства визначається формою підприємства і адекватною до неї організаційною структурою підприємства.
Потенціал підприємства полягає в інтегральному відображені поточних і майбутніх можливостей економічної системи трансформувати вхідні ресурси за допомогою притаманних її персоналу підприємницьких здібностей в економічні блага і таким чином задовольняти корпоративні і суспільні інтереси.
Потенціал підприємства можна поділити за функціональними напрямками його формування і використання. У цьому випадку виділяють потенціал маркетинговий, виробничий, фінансовий, організаційний, трудовий, науково-технічний.
Маркетинговий потенціал підприємства – здатність маркетингової системи підприємства забезпечити постійну конкурентоспроможність підприємству на ринку.
Виробничий потенціал підприємства – здатність виробничої системи забезпечити випуск продукції в обсязі, що відповідає потенціалу підприємства.
Фінансовий потенціал – здатність фінансової служби забезпечити основні ланки ланцюга «збут-виробництво-закупівля».
Організаційний потенціал підприємства – здатність менеджменту створити ефективну систему взаємодії між усіма елементами потенціалу.
Трудовий потенціал – це сукупність здібностей і можливостей персоналу підприємства забезпечувати досягнення стратегічних цілей діяльності.
Науково-технічний потенціал характеризується можливістю підприємства випускати нову продукцію, впроваджувати досягнення науки і техніки, застосовувати прогресивну технологію [15].
На кожному аграрному підприємстві з урахуванням його конкретних умов (типів ґрунтів, їх механічного складу, конфігурації земельних ділянок, кута їх нахилу, спеціалізації виробництва тощо) необхідно розробити і впровадити систему агрономічних, зооветеринарних, технічних і організаційно-економічних заходів, що забезпечують ефективне використання земельних ресурсів. Важливе місце займають заходи, спрямовані на підвищення потенційних можливостей підприємства щодо збільшення виробництва сільськогосподарської продукції з кожного гектара угідь. Такі можливості значно залежать від рівня інтенсивності використання земельних ресурсів [14].
Проаналізуємо ефективність використання земельних угідь ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна» в таблиці 7.1.
Таблиця 7.1. Ефективність використання земельних угідь ТОВ агрофірми «ім. Гагаріна»
продолжение
--PAGE_BREAK--