Реферат на тему:
„Інтеграція України до ЄС”
Європейський вибір України — невід'ємна складова її подальшого розвитку. Беззаперечний пріоритет України у цьому зв'язку — набуття асоційованого, а згодом і повного членства в ЄC, що нещодавно знайшло підтвердження у Посланні Президента України до Верховної Ради України — Стратегії економічного та соціального розвитку України на 2000-2004 роки, а також у проекті Програми діяльності Кабінету Міністрів України «Реформи заради добробуту», де, зокрема, інтеграцію України до Європейського Союзу визначено однією з стратегічних цілей урядової політики, а адаптацію законодавства України до законодавства ЄС — одним з важливих інструментів створення в Україні цивілізованої правової системи.
Для реалізації цих завдань Міністерство юстиції України, яке разом з Міністерством закордонних справ та Міністерством економіки розглядається як основний рушій інтеграційного процесу, має докладати максимальних зусиль у тих напрямках, що належать до його компетенції.
Передусім, це стосується питань правового забезпечення інтеграції. Одним із найважливіших завдань Мін'юсту відповідно до Положення про Міністерство юстиції України є проведення правової експертизи проектів нормативно-правових актів, що розроблені центральними органами виконавчої влади, а також законів України, що передані на підпис Президенту України (далі — проекти), на відповідність їх Угоді про партнерство та співробітництво між Україною та Європейським співтовариством, що є частиною чинного законодавства України відповідно до частини першої статті 9 Конституції України. Такий правовий контроль є невід'ємною умовою повної імплементації УПС.
По-друге, відповідно до Розпорядження Президента України від 27.06.99 № 151 «Про перелік центральних органів виконавчої влади, відповідальних за здійснення завдань, визначених Стратегією інтеграції України до ЄС», Міністерство юстиції України забезпечує координацію здійснення завдань з адаптації законодавства України до законодавства ЄС. Також Мін'юст забезпечує планування та контроль робіт з адаптації законодавства в системі центральних органів виконавчої влади.
До компетенції Мін'юсту віднесено також деякі питання співробітництва між Україною та ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ.
Імплементація Угоди про партнерство і співробітництво (УПС) між Україною та ЄС від 14 червня 1994 року
Основною проблемою України у сфері співробітництва з Європейським Союзом залишаються торгівельні претензії з боку Європейської Комісії. З огляду на це уваги заслуговують випадки прийняття нормативно-правових актів України, що не відповідають повною мірою вимогам УПС. Причина цього — перш за все — не узгоджені з УПС положення, які спрямовані на захист національного товаровиробника. На нашу думку, саме вони є головним фактором, що ускладнює успішне розв'язання завдань з адаптації до законодавства ЄС. Іноді вони використовуються в разі крайньої необхідності, але іноді — з метою захисту корпоративних інтересів підприємств або відомчих інтересів. Не зважаючи на те, що УПС дає Україні достатні можливості для вирішення складних питань захисту внутрішнього ринку та національного товаровиробника в порядку, передбаченому цією Угодою, були випадки, коли приймалися рішення, які викликали торгівельні суперечки між Україною та Європейським Союзом, не маючи в кінцевому рахунку позитивного економічного ефекту.
Більшість з цих актів уже на стадії розробки містила положення, що суперечили вимогам УПС, проте вони пройшли всі стадії експертизи в процесі погодження та візування, у тому числі й у Міністерстві юстиції України, і були затверджені відповідними компетентними органами державної виконавчої влади України. Тому одним з найважливіших завдань Мін'юсту стало створення такої системи контролю, за якої проходження проектів нормативно-правових актів, що не відповідають вимогам УПС, має стати неможливим.
Для вирішення цієї проблеми Мін'юст працює у двох напрямках, а саме:
запровадження ефективного механізму контролю за відповідністю УПС проектів нормативно-правових актів, що розробляються центральними органами виконавчої влади;
підвищення рівня кваліфікації та спеціальних знань, зокрема щодо імплементації УПС, представників центральних органів виконавчої влади України, що відповідають за підготовку нормативно-правових актів.
Співробітництво в галузі юстиції та внутрішніх справ
Для України ЄС є взірцем зони свободи, безпеки та справедливості, створення якої проголошено як одна з головних цілей Амстердамської угоди. Не випадково одним із важливих аспектів європейської інтеграції України є співробітництво з ЄС у галузі юстиції та внутрішніх справ, що підтвердила і Спільна Стратегія ЄС щодо України, схвалена на Гельсінському самміті Європейської Ради в грудні 1999 року, яка визначає розвиток співробітництва в цій сфері юстиції як один з напрямків побудови демократичного суспільства, заснованого на верховенстві права.
Питання, що належать до сфери юстиції та внутрішніх справ, є настільки важливими, складними та актуальними, що давно вийшли за межі національних суверенітетів. Їх вирішення можливе лише в тісній співпраці між усіма європейськими країнами. Зокрема це такі проблеми, як боротьба з нелегальною міграцією, «відмиванням» коштів, здобутих злочинним шляхом, торгівлею людьми та наркобізнесом, а також митне співробітництво та правова допомога в кримінальних справах.
У розбудові демократичної, соціальної, правової держави найважливішу роль покликана відігравати судова влада. Це можливо лише за умови здійснення судово-правової реформи в Україні. Мета цієї реформи — утвердження судової влади як головного гаранта прав і свобод людини і громадянина шляхом відновлення її верховенства в правозахисній діяльності та поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, які виникають на території України.
Нова Конституція України піднесла роль суду на той рівень, на якому він має бути в правовій державі. З її прийняттям створено всі передумови для розбудови незалежної судової влади, яка покликана захищати права і свободи людини і громадянина.
У цьому зв'язку важливим є залучення України до діалогу в рамках ЄС з питання приєднання до міжнародних конвенцій та інших правових інструментів, що регламентують сферу юстиції та внутрішніх справ ЄС, у т.ч. у рамках фінансованих за програмою GROTIUS заходів, відкриття центру підготовки суддів в рамках існуючого проекту ТACIS, поширення на Україну дії проекту UNDCP-PHARE з питань удосконалення законодавчої бази для Балканських країн.
Лише за умови комплексного застосування зазначених заходів, тісної співпраці з відповідними органами країн Євросоюзу стане можливим досягнення найголовнішої мети України — побудови правової держави з неухильним дотриманням законності та правопорядку в ній.
Україна багато уваги приділяє питанню розвитку двостороннього співробітництва між судовими та правоохоронними органами європейських країн. Двосторонні договори про правову допомогу в кримінальних справах укладені з більшістю європейських країн, зокрема з Угорською Народною Республікою, Фінляндською Республікою, Республікою Кіпр, Республікою Польща, Литовською Республікою, Естонською Республікою, Латвійською Республікою.
У відносинах з багатьма європейськими державами діють конвенції Ради Європи з питань кримінального судочинства, а саме:
Конвенція про передачу засуджених осіб (1983 р.);
Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.);
Європейська конвенція про нагляд за умовно засудженими або умовно звільненими особами (1964 р.);
Європейська конвенція про видачу правопорушників (1957 р.) та Додатковий протокол та Другий додатковий протокол до неї;
Європейська конвенція про взаємну допомогу у кримінальних справах (1959 р.) і Додатковий протокол до неї.
Останнім часом у зв'язку з надзвичайно складним економічним становищем багатьох азіатських та африканських країн, що потерпають від бідності, голоду, безробіття, боротьби владних кланів, проблема нелегального переправлення осіб через державний кордон України стає дедалі більш актуальною. Нелегальна міграція поступово структурується, ставиться під жорсткий контроль національних та міжнародних злочинних угрупувань, трансформується у кримінальний бізнес — контрабанду «живого товару», який за своєю прибутковістю посідає третє місце після контрабанди наркотиків та торгівлі краденими автомобілями. Залежно від довжини маршруту та складу сім'ї нелегальні мігранти сплачують організаторам від 2-3 до 20 тис. доларів США.
Важливо підкреслити, що питома вага нелегальних мігрантів, затриманих прикордонниками на східному кордоні України, постійно зростає, що свідчить про поступове налагодження тут адекватного прикордонного контролю.
Наслідки нелегальної міграції для держави досить серйозні. Значна частина нелегальних мігрантів прибувають із країн, де активно діють міжнародна наркомафія та терористичні організації. Це дає змогу припускати можливість використання каналів переправлення людей для транзиту наркотиків, зброї, виведення бойовиків, створення опорних баз терористів тощо. Країни-постачальники мігрантів є місцями розповсюдження таких загалом не типових для України небезпечних інфекційних захворювань, як малярія, лептоспіроз, дизентерія, інші.
Стратегія протидії нелегальній міграції визначена Указами Президента України від 17.09.96 № 837 «Про комплексну цільову програму боротьби зі злочинністю на 1996-2000 роки» та від 09.02.99 № 4 «Питання імміграційного контролю», деталізована Програмою боротьби з нелегальною міграцією на 1999-2000 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.02.99 р. № 273.
Для України в цій сфері пріоритетними заходами, спрямованими на докорінне поліпшення ситуації, є:
закінчення робіт з організаційно-правового оформлення східних кордонів України, яке суттєво ускладнюється залишенням Російською стороною поза увагою ініціативи щодо підписання двосторонньої Угоди про приймання-передання осіб, які незаконно перетнули спільний державний кордон;
фінансування процедури депортації нелегальних мігрантів у разі їх відмови самостійно залишити територію України через відсутність коштів, яке неможливе виключно за рахунок державного бюджету України;
створення пунктів збору та утримання нелегальних мігрантів до вирішення питання щодо депортації іноземця-порушника;
становлення системи державних органів, які здійснюють управління і контроль за міграційною ситуацією, на основі міжнародного досвіду організації і діяльності спеціалізованих підрозділів імміграційного контролю в системі поліцейських відомств іноземних держав.
Важливість питання поширення принципів Шенгенських Угод на взаємовідносини у сфері «візової політики» між країнами-кандидатами на вступ до ЄС та Україною важко переоцінити. Запровадження країнами-кандидатами з Центральної та Східної Європи візового режиму перетину кордону може відрізати Україну від Східної Європи та значно ускладнити процес європейської інтеграції України. Протягом 1998-99 рр. зазначене питання неодноразово ініціювалося для розгляду Європейській Комісії через Підкомітет № 4 та МЗС України. Проте з боку ЄС зустрічних кроків ми не побачили.
Необхідним є продовження діалогу на експертному рівні з «візової проблематики», про що йшла мова на засіданні Ради з партнерства та співробітництва між Україною та ЄС. У цей період особливої важливості для України набуває участь у консультаціях з експертами ЄС з метою опрацювання шляхів запобігання негативних наслідкам уведення візового режиму для громадян України країнами-кандидатами на вступ до ЄС.
Діяння, спрямовані на легалізацію («відмивання») доходів, отриманих злочинним шляхом, є реальною загрозою економічній безпеці держави і привертають дедалі більшу увагу як Президента, так і Уряду України.
Чинне законодавство України, яке регулює фінансові, податкові, інші господарські відносини шляхом установлення досить жорсткого порядку функціонування фінансових інститутів, уже тим самим протидіє використанню фінансових систем з незаконною метою. Крім того, у Міністерстві юстиції України розроблено і внесено до Кабінету Міністрів України проект Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (»відмиванню") доходів, отриманих шляхом вчинення злочину", при розробці якого було вивчено та використано зарубіжний досвід правового запобігання «відмиванню» доходів, отриманих злочинним шляхом.
Велике значення для стримання цього явища має розвиток міжнародного співробітництва між судовими та правоохоронними органами всіх європейських країн. Україна є стороною Конвенції про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом (1990 р.) і Угод між Урядом України та Урядом Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії про арешт і конфіскацію доходів та знарядь, пов'язаних зі злочинною діяльністю, за винятком незаконного обігу наркотиків, а також про надання взаємодопомоги в боротьбі з незаконним обігом наркотиків.
Ратифікувавши Європейську Конвенцію про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом, а також інші конвенції у сфері боротьби зі злочинністю, Україна взяла на себе зобов'язання привести національне законодавство у відповідність до міжнародно-правових договорів, що є однією з умов членства України в Раді Європи та важливим чинником європейської інтеграції.
Стосовно підвищення рівня міжнародного співробітництва, нагальними питаннями сьогодення для України є:
створення єдиного інформаційного поля боротьби з корупцією та легалізацією незаконно здобутих коштів;
вивчення практики застосування законодавчих, правозастосовчих, громадських засобів впливу на стан корупції та досвіду боротьби з корупцією в різних країнах;
аналіз перспектив розвитку міжнародного та національного законодавства у сфері боротьби з корупцією, у тому числі з корупцією, до якої причетні міжнародні чинники;
удосконалення обміну інформацією між спеціалізованими органами боротьби з корупцією та судовими органами європейських країн;
широкомасштабне залучення засобів масової інформації для підтримки міжнародної політики країн, спрямованої на знищення корупції в усіх аспектах цього явища.