1.Основні види економічних ресурсів. Альтернативна вартість
Как и в других разделах экономической теории, в микроэкономике анализируются ресурсы:труд, капитал, природные ресурсы (земля) и предпринимательские способности. Труд — это целенаправленная деятельность человека, способная видоизменять природное вещество для придания ему необходимой для потребления формы. Под капиталом в микроэкономике понимают все средства производства, созданные человеком в предыдущих производственных процессах. К природным ресурсам относятся те группы предметов труда, что ранее не поддавались обработке или силы природы, которые используются в производственном процессе. Зачастую их называют обобщающим словом “земля”. Предпринимательские способности — это особые способности отдельных людей сознательно идти на риск, мобилизацию ресурсов, их организацию в производственном процессе и творческое использование ради получения дохода.
Особое значение для соображения мотивов поведения экономических субъектов и построения соответствующих моделей имеет учет таких свойств ресурсов:
— ограниченность. Как правило, микроэкономика имеет дело не с абсолютной, а с относительной ограниченностью ресурсов. Это не означает, что того или иного ресурса вообще нет, а то что отсутствующая возможность его получения на предыдущих условиях. Увеличение же привлечения этого ресурса в производство обойдется фирме дороже. Хотя в отдельных случаях микроэкономика специально исследует ситуации, которые возникают в результате абсолютной ограниченности ресурсов;
— взаимозаменяемость (субституциональность). Это означает, что в определенной мере одни виды ресурсов могут быть замещенные другими. Скажем, канаву можно вырыть с помощью экскаватора при незначительном количестве труда или лопатами вручную, но в последнем случае необходимо значительно большее количество труда. Зачастую в микроэкономике рассматривается замещение двух видов ресурсов: капитала и труда;
— взаимодополняемость (комплементарность).Эффективное использование каждого ресурса возможное лишь при определенном соотношении с другими. Хотя ресурсы и способны к взаимозаменяемости, но такая способность ограничена: полностью заменить труд капиталом или наоборот практично невозможно.
В условиях рыночной экономики в основе ценообразования лежит теория альтернативной стоимости,объединяющая рассмотренные теории в единую теорию стоимости. Суть ее такова: прежде чем приобрести товар, покупатель стоит перед необходимостью принятия альтернативного решения, какой товар выбрать из множества предлагаемых на рынке. Купив один из них, он отказывается от других. Стоимость купленного товара представляет собой альтернативную стоимость. Покупатель оценивает товар с точки зрения своих интересов и возможностей.
В то же время альтернативная стоимость влияет на предложение данного товара, так как товаропроизводитель ради организации его производства и получения прибыли отказался от других благ.
Таким образом, альтернативная стоимость формируется на рынке в конкурентной борьбе в зависимости от спроса и в то же время влияет на производство и, следовательно, на предложение.
2.Предмет і задача мікроекономіки. Мікроекономіка в структурі економічних наук
Микроэкономика — это раздел экономической теории, изучающий деятельность отдельных экономических субъектов. Ими могут выступать отдельные потребители, рабочие, вкладчики капитала, фирмы и тому подобное. С одной стороны, она объясняет, как и почему принимаются решения отдельными хозяйствующими субъектами, а с другой — изучает взаимодействие субъектов в процессе образования больших структур — отраслевых рынков.
Развитие микроэкономического анализа можно представить через выделение этапов его эволюции:
1 этап (1845 — 1890 гг.). В его рамках закладываются основы микроэкономики, формируются основные методологические принципы исследования. Известнейшими представителями этого этапа являются:
а) Г. Госсен, который впервые использовал психологический фактор анализа экономического поведения субъектов и сформулировал законы насыщения потребностей человека;
б) австрийская школа (К. Менгер, Ф. Визер, О. Бем-Баверк), представители которой обогатили экономическую науку открытием принципа предельной полезности и предложили количественный (кардиналистский) подход к ее определению;
в) Дж. Б. Кларк, представитель американской школы, который поставил вопроса о необходимости определения предельной полезности не только относительно предметов потребления, но и факторов производства, тем самым модифицировал теорию предельной полезности в теорию предельной производительности факторов производства;
ІІ этап (1890-1933 гг.). На этом этапе микроэкономика выделяется в отдельную область экономических исследований на основе систематизации и обобщения идей поздней классики, австрийской и американской школ. После выхода в мир работы А. Маршалла “Принципы экономики” (в оригинале “PrincipalsofEconomics”, 1890 г.) наука получила свое первое название -“Economics”. Представителями второго этапа можно считать:
а) А. Маршалла, который предложил компромиссный вариант определения рыночной цены — предельной полезностью и затратами производства; сформулировал законы спроса и предложения; значительную часть своих исследований посвятил изучению мотивов поведения отдельных хозяйствующих субъектов;
б) математическую школу (В. С. Джеванс, Ф. Еджворт, Л. Вальрас, В. Парето). Эта школа впервые широко использовала аппарат математики как инструмент экономических исследований и осуществила попытку описания рынка конкурентных товаров как замкнутой системы жестких количественных взаимозависимостей. Она предложила качественный (ординалистский) подход к определению предельной полезности и обосновала теорию общего экономического равновесия;
ІІІ этап (1933 г. — по настоящее время). Микроэкономика развивается на собственной основе и пополняется такими открытиями, как: эффект дохода и замещения (Е. Слуцкий, Д. Хикс, П. Самуэльсон); теория несовершенной конкуренции (Дж. Робинсон); теория монополистической конкуренции (Э.Чемберлин); теория игр (Дж. Нэш, О. Моргенлитерн, Дж. фон Нейман).
3.Закон попиту, його чинники і обґрунтування базовими положеннями теорії поведінки споживача
Стан ринкової економіки, рівень її розвитку вирішуються через механізм попиту і пропозиції.
Для наявності цього механізму повинні існувати: виробник, який є продавцем і споживач, який є покупцем.
Покупець і визначає обсяг попиту.
Попит на певний товар характеризує зміну в поведінці споживача, у відповідь на зміну цінових і нецінових факторів.
Попит – це бажання і можливість покупця купувати економічні блага. Основні форми вияву попиту – обсяг попиту – це кількість товарів, яку покупець бажає купити при певній ціні на товар, при певних цінах на інші товари і певному доходу.
Зв’язок між ціною товару (Р) і обсягом споживання (Qd) визначають закон попиту.
ЗАКОН ПОПИТУ: об’єм попиту залежить від ціни по зворотній спадній функції.
Особливості кривої: При її побудові не розглядається вплив інших факторів крім ціни. І для кожної конкретної кривої нецінові фактори являються постійними.
Якщо один і той же товар в різних регіонах споживається по-різному, ізображається різними кривими, то ринковий попит на цей товар визначається як сума індивідуальних попитів.
Qp= Q1 + Q2
Криву попиту можна описати ф-єю (рівнянням) попиту
Qd= x — yP
Ф-я попиту – це рівняння, яке визначає величину попиту, в залежності від ціни.
Qd= f(P)
Крім ціни існують нецінові фактори:
— доход споживача
— ціни і доступність на споріднені товари (субститути)
— ціни і доступність на доповнюючи товари(комплементи)
— смаки споживачів.
Якщо врахувати вплив всіх цих факторів на обсяг споживання, то функція попиту є Qd= f(ф1, ф2,…, фn).
Якщо при зменшенні ціни з Р1 до Р2 обсяг попиту зростає з Q1 до Q2, то говоремо про зміну величини обсягу попиту.
Зміна величини попиту обумовлена переміщенням по кривій, переміщення вниз відповідає зменшенню ціни і збільшення об’єму, переміщення вгору – навпаки.
При цьому сам попит не змінюється, а змінюється об’єм спожитого товару, при різних цінах.
Зміна попиту в цілому обумовлює сдвиг всієї кривої попиту. Здвиг кривої в положення Д2 може бути викликано збільшенням доходу споживача, чим ближче розташована крива до початку системи координат, тим меншому доходу споживання вона відповідає.
4.Закон пропозиції, його чинники і обґрунтування з позиції теорії фірми
Пропозиція – це бажання і можливість продавців поставляти на ринок товар, при певних факторах впливу на цей процес.
Форма проявлення пропозиції – об’єм пропозиції(Qs) – це кількість товару, яку продає продавець, при певній ціні, за певний час.
Зв’язок між ціною продажу і кількістю проданого це є з-н пропозиції.
З-Н ПРОПОЗИЦІЇ: між ціною і об’ємом пропозиції існує пряма залежність.
Причини залежності:
- підприємства виробники при підвищені ціни на товар прикладають максимум зусиль для збільшення виробництва, що приводить до збільшення ринкових об’ємів запропонованого товару;
- при подальшому збільшені ціни інші підприємства, що випускають цей же продукт також збільшують об’єм виробництва, при цьому є можливість переходу підприємств з інших галузей в прибуткову галузь, що приводить до подальшого збільшення пропозиції.
Закон пропозиції виражається кривою пропозиції, яка показує співвідношення між ціною на товар та об’ємом пропозиції товаровиробника. Це ж співвідношення вказує шкала пропозиції, за якою можна побудувати криву.
Ринкова крива пропозиції – це сума індивідуальних кривих, яка складається з сукупності обсягів товарів, які виробляються і пропонуються на ринок для продажу кількома товаровиробниками.
Рин Qs= Qs1 + Qs2
Якщо крива пропозиції представляє собою лінійну зростаючу ф-ю, то її можна виразити р-ям прямої, яка наз. функцією пропозиції:
Qs= a+ bP
Якщо врахувати лише фактор впливу – ціновий, то
Qs= f(P)
Якщо брати всі фактори впливу
Qs= f(Ф1, Ф2,…, Фn)
Зміна обсягу пропозиції і зміна пропозиції взагалі різні явища.
Пропозиція товару визначається всією кривою. Здвиг кривої пропозиції вправо означає збільшення пропозицій, вліво – зменшення.
S2
Рух по кривій пропозиції виражає реакцію продавця на зміну ціни товару, при незмінних умовах виробництва і представляє собою зміну обсягу пропозиції(Qs)
S
5.Позитивна і нормативна економічна теорія
Позитивна економічна теорія — доктрина позитивізму в економічній теорії, згідно з якою аналіз окремих економічних явищ або процесів та національної економічної системи загалом не має набувати характеру оціночних суджень, отже, дається без оцінок ученого з погляду справедливості або несправедливості (тобто з погляду різних, типів інтересів), без рекомендацій, як здійснювати економічну політику тощо. При цьому констатуються загальновідомі факти у такій, наприклад, формі: збільшення витрат виробництва зумовлює зростання цін на товари і послуги.
Оціночні судження, на думку представників позитивізму, може давати лише нормативна економічна теорія.
Позитивізм як філософія економічної науки значною мірою притаманний сучасній «економікс». Це виявляється, по-перше, у переважанні функціонального підходу замість причинно-наслідкового, по-друге, у домінуванні кількісних характеристик економічних явищ і процесів замість якісних (свідченням цього є надмірна перевантаженість графіками, елементарними формулами, математичними моделями тощо), по-третє, у гіперболізації концепції граничної корисності. Крім того, позитивна економічна теорія служить інтересам пануючого класу.
7. Ринкова рівновага, ціна споживача, ціна виробника
Товары производственного назначения могут реализовываться непосредственно потребителям (по оптовой цене производителя) и через посредников (по цене оптовой торговли).
По оптовым ценам производителяпредприятие продает свою продукцию другим предприятиям, а также предприятиям оптовой торговли (снабженческо-сбытовым организациям). Эти цены используются на предприятиях при планировании, учете и анализе товарной и реализованной продукции, прибыли и других стоимостных показателей деятельности предприятия, а также в расчетах экономической эффективности производства, инвестиционных проектов его технического переоборудования, целесообразности получения кредитов и пр.
Цены оптовой торговли включают в себя оптовую цену производителя, а также затраты и прибыль снабженческо-сбытовой организации, осуществляющей оптовую продажу товаров. К затратам таких организаций относятся погрузка, разгрузка, складирование, хранение, подсортировка, доводка продукции до требований потребителей (нарезка резьбы, раскрой, заточка и т. п.), амортизация основных средств, расходы на отопление, освещение, энергетические затраты на технологические нужды и др.
К оптовым относятся цены, по которым осуществляется закупка сельскохозяйственной продукции у сельхозпредприятий. Они называются закупочными. Особенностью этих цен является дифференциация их уровня по природно-климатическим зонам, а в отдельных случаях — и внутризональная дифференциация.
Разновидностью оптовых цен в рыночной экономике являются цены форвардных сделок, используемые при операциях на бирже. Они наряду с соотношением спроса и предложения к моменту поставки товара учитывают также процент за кредит, затраты на финансирование биржевой операции, расходы по страхованию и хранению товара, комиссионные брокерам. При нормальной конъюнктуре цены форвардных сделок обычно выше цены за наличный товар.
Розничные цены включают в себя оптовые цены, затраты и прибыль торговых организаций. Если товар поступает в торговые организации непосредственно от производителя, то розничная цена состоит из оптовой цены производителя и торговой наценки. Если канал движения товара от производителя к конечному потребителю проходит через снабженческо-сбытовые организации, то она складывается из цены
оптовой торговли и розничной торговой наценки. По розничным ценам организации розничной торговли и продавцы на свободном рынке реализуют товары конечному потребителю — населению. Особой разновидностью розничных цен являются цены комиссионной и аукционной торговли.
В условиях прозрачности границ розничные цены нуждаются в координации со стороны отдельных государств с целью защиты локальных товарных рынков от необоснованного товародвижения.
6.Виробнича функція. Крива однакового продукту (ізокванта), лінія тотожних витрат (ізокоста)
Виробнича ф-я показує співвідношення між будь-якої комбінації факторів виробництва і максимально можливим обсягом випуску продукції. Кожна виробнича ф-я використовується для визначення оптимальної якості використання ресурсів, при заданому об’ємі вир-ва.
Так як основними факторами виробництва явл. праця і капітал, то виробнича ф-я є: Q= f(L,K)
Вираженням виробничої ф-ї є криві ізокванти. Будуються ізокванти по даним виробничих сіток.
Кожен результат вироб сітки представляє собою максимально можливий об”єм випуску продукції, при співвідношенні факторів вир-ва L,K. По результатам будується ізокванта.
Ізокванта – це крива, кожна точка якої показує співвідношення виробничих факторів, використовуючи які можна одержати один і той же об”єм вир-ва.
Властивості ізокванти:
- має спадний характер
- вигнута форма
- чим далі ізокванта розташована від початку системи координат, тим більшому об”єму вир-ва вона відповідає.
Сис-ма координат з деякою кількістю ізоквант наз сімейство ізоквант, яке показує можливість випуску підприємством різних об”ємів вир-ва і використання ресурсів для цього.
Ізокоста – це лінія, яка хар-є співвідношення витрат підприємства на ресурси, які необхідні на вир-во однакового Q.
На вир-во Qосновні групи ресурсів – це KiL, які мають свої ринкові ціни. В цьому випадку загальні витрати визнаються як сума добутків кількості ресурсів на їх ціну: ТС = K*Pk+ L*Pl
З рівняння видно, що під-во може використовувати різну кількість ресурсів, залишаючись при цьому на одному рівні бюджетних затрат ТС, і збільшувати кількість використання одного ресурсу за рахунок зниження іншого. Ці співвідношення і виражаються на ізокості. Ізокоста – лінія однакових затрат.
Кут нахилу ізокости виражається у відношенні приростів К і L:
TgL= ^K/^L (^ — дельта)
Властивості ізокости:
- чим дальше ізокоста розташована від початку координат, тим більшій кількості використання ресурсів вона відповідає, а значить і > значенню ТС
- кожна точка ізокости відповідає однаковим ТС(ТС- сукупні витрати)