Японія у 80-х роках ХХ століття

Реферат на тему:

«Японія у 80-х роках ХХ століття»

Держава в східній Азії, розташовано на 4 великих островах – Хоккайдо, Хонсю, Сикоку і Косю – і численних прилягаючих до них дрібних островах. Територія – 372,2 тис.кв.км. Населення – 122,2 млн (1987); понад 99% – японці. Столиця – Токіо (близько 12 млн. чіл., 1987). Офіційна мова японський. Основні релігії синтоїзм і буддизм.

Незавершена буржуазна революція 1867-68 р. відкрила нову капіталістичну еру в історії Японії. Проведення протягом декількох років ряду буржуазних реформ розчистило ґрунт для розвитку капіталізму. За конституцією 1889 року Японія проголошувалася монархією на чолі з імператором, але законодавча влада здійснювалася з цього часу імператором разом з парламентом. На рубежі XІХ і XX ст. Японія вступила в стадію монополістичного капіталізму, прискореними темпами йшов процес перетворення її в імперіалістичну державу. Посилена мілітаризація країни і збереження в різних сферах життя й у суспільних відносинах ряду феодальних пережитків додали японському імперіалізму військово-феодальний характер. У 1940 році Японія уклала військовий союз з гітлерівською Німеччиною і фашисткою Італією, спрямований проти СРСР, а також проти США й Англії, у 1941 р. вступила в другу світову війну.

Після розгрому в 1945 р. Японії, у країні були проведені деякі демократичні перетворення. Прийнята в 1947 р. конституція проголосила демократичні права і свободи, містила відмовлення від війни "як суверенного права нації", заборонила Японії мати збройні сили. У результаті проведення аграрної реформи велика частина поміщицьких земель була за викуп передана селянам.

Піддалися розділу найбільші монополії. Проте влада залишилася в руках представників буржуазії і верхівки, що взяли курс на зміцнення позицій монополістичного капіталу. У порушення конституції в країні були створені оснащені сучасною зброєю так називана "сили самооборони", що перетворилися пізніше в регулярну армію чисельністю 272 тис. чіл. (по офіційним даним на 1987). 60 - 70-і роки характеризувалися швидкими темпами економічного розвитку Японії, що дозволило їй стати другою економічною державою капіталістичного світу по обсязі валового національного продукту і промислового виробництва.

Японія - конституційна монархія. По конституції імператор є "символом держави і єдності народу". Законодавчу владу здійснює парламент (складається з палати представників - 512 депутатів і палати радників - 252 депутата, що мають термін повноважень 4 і 6 років відповідно). Виконавча влада належить кабінету міністрів, що формується прем'єр-міністром.

Японія – високорозвинена країна. Розташовуючи 2,5% населення землі і 0,3% площі, вона до дійсного часу по своєму економічному потенціалі міцно закріпилася на 2-м після США місці в капіталістичному світі. ВНП країни (біля 2,4 трлн. $ у 1987) перевищує 11% світового ВНП, по обсязі ВНП на душу населення Японія випередила США. На долю Японії приходиться близько 12% світового промислового виробництва. Країна займає перше місце по виробництву судів, автомобілів, тракторів, металообробного устаткування, побутової електронної техніки, роботів. У 1987 р. зроблено: стали - 98,5 млн т, автомобілів - 12,4 млн шт., електроенергії - 580,2 млрд квтч, промислових роботів - 12,6 тис шт., електронного й електронно-обчислювального устаткування - на 124,6 млрд $. Обсяг виробництва збільшився на 4% у порівнянні з 1986 р. Практично завершилася адаптація японської економіки до "дорогої ієни". В основному здійснений перехід до нової моделі економічного розвитку країни, що знімає акцент на експортну орієнтацію і, що ставить у главу кута задачу насамперед внутрішнього споживання.

У сільському господарстві переважає дрібне селянське землекористування. Обробляється 14,8% земельної площі. Основна сільськогосподарська продукція – рис (збір у 1987р.-14 млн т). Інші галузі - птахівництво, виробництво овочів і фруктів. Розвито рибальство. Улов риби в 1987 р. - 12,7 млн т (1-і місце в капіталістичному світі).

Залізниці - 28 тис км, автодороги - понад 1,1 млн км, у тому числі 42,8% із твердим покриттям, з них 3500 км - швидкісні. Тоннаж морського торгового флоту (1987 р.) - 38 млн бр.-рег. т.

Основні товари експорту: машини й устаткування, електроніка, метали і металовироби, хімічні продукти; імпорту: промислова сировина і напівфабрикати, паливо і продовольство. Частка США в товарообігу Японії в 1987 р. дорівнювала 30,4%.

Чисельність безробітних, за даними на кінець 1987 р., склала 1,56 млн чіл.

Відмітною рисою сучасного розміщення продуктивних сил Японії є наявність у ньому яскраво виражених територіальних диспропорцій, значно більш гострих, чим в інших основних капіталістичних країнах.

Так, у США в 1981 р. 51,3% усієї відвантаженої продукції обробної промисловості було створено на 18,9% їхньої території, у той час як у Японії 53,0% усієї відвантаженої продукції обробної промисловості було створено на 9,1% її території. Територіальна концентрація продуктивних сил Японії вражає навіть у порівнянні з основними країнами Західної Європи, що мають порівнянні з нею розміри. Про це свідчать дані, що нижче приводяться, про територіальну концентрацію виробництва національного доходу в Японії й в основних країнах Західної Європи в 1978 р.

Вступивши в послу військовий період зі зруйнованою і дезорганізованою економікою, переживши затяжне і тривале відновлення, Японія в 50 - 60-х роках продемонструвала швидкий ріст, по своїх темпах випереджальний розвиток інших великих капіталістичних країн. Темпи росту в Японії складали в період 1960-1973 р. 10,1% у рік у порівнянні з 3,9% - у США, 4,5% - у ФРН, 3,1% - у Великобританії, 5,6% - у Франції, 5,0% - в Італії в той же період. Подібна перевага в темпах на протяг ряду років породило першу хвилю публікацій про японське "економічний чуді", що пришелись на кінець 60 - початок 70-х років. У цих роботах аналізувалися причини, що існують темпи зіставлялися, екстраполювалися, і на цій основі давалися приголомшуючі прогнози перетворення Японії у світового лідера.

2. Феномен японської економіки.

Хоча розмови про "японське чудо" у загальному майже припинилися, феномен японської економіки продовжує викликати підвищений інтерес. Справді , чому країна з величезною зовнішньоекономічною залежністю, практично позбавлена природних ресурсів, незважаючи на всі безладдя і катаклізми останніх двох десятиліть, продовжує неухильно зміцнювати свої економічні (а разом з ними і політичні) позиції на світовій арені? Зберігаючи роль світового лідера по многим найважливіших напрямках науково-технічного прогресу, Японія при цьому демонструє надзвичайно високий ступінь адаптації до постійно мінливих умов розвитку економіки. Ці зміни відбуваються не просто на базі технологічних інновацій, але в безупинному і дуже складній взаємодії техніки, технології й економічних і соціально-політичних факторів.

2.1. Промислова політика післявоєнної Японії.

Пріоритети промислової політики в післявоєнній Японії послідовно і цілеспрямовано зміщалися від переважного розвитку трудомістких галузей (легка промисловість), потім материалоемких (металургія, нафтохімія, автомобільна промисловість, суднобудування) до наукомістких галузей і виробництв (електроніка, біотехнологія, нові матеріали). Розуміння неминучості цих процесів прийшло далеко не відразу, а зміна пріоритетів протікала аж ніяк не безболісно. Адже мова йшла про галузі з дуже високим світовим рейтингом (чорна металургія, автопромисловість), фактично створених після війни, що мають досить сучасні засоби праці і порівняно молодий виробничий апарат. Варто визначити якісно нову роль і нове місце цих галузей у структурі обновлюваної економіки. Для чорної металургії, здатної щорічно виплавляти більш 150 млн. т стали, з числом зайнятих близько 450 тис. чоловік ця задача представляла значні труднощі.У той же час різко зросли темпи "сервизации" економіки, відбувався випереджальний розвиток сфери послуг. За 1970 - 1985р. частка галузей матеріального виробництва у ВВП скоротилася з 51,7 до 41,4% і, за прогнозом Керування економічного планування, до 2000р. може знизитися до 36%. Інше будуть складати інформаційні, управлінські, фінансові послуги, охорона здоров'я, утворення, торгівля і послепродажное обслуговування, сфера дозвілля, соціальне страхування. Іншими словами, у нове тисячоріччя країна вступить з валовим продуктом, майже на двох третин состоящим з товарів, що не мають ні маси, ні лінійних розмірів, не володіють ні смаком, ні запахом.

2.2. Економіка Японії початку 70-х років. Ідеї переходу до іншого типу економічного росту.

Незважаючи на успіхи японської економіки на початку 70-х років, правлячі кола країни усвідомлювали, що екстенсивні фактори розвитку промисловості близькі до вичерпання і неминучий перехід до іншого типу економічного росту. В опублікованому в травні 1971р. спеціальній доповіді "Які повинні бути головні напрямки структурної і зовнішньоторговельної політики в 70-х роках?" уперше був обґрунтований курс на створення нової, так називаної интеллектуалоемкой структури виробництва, орієнтованої на прискорений ріст наукомістких галузей, галузей складної зборки, інформаційної індустрії. Перехід до нового типу розвитку передбачався досить плавним, якби не "нафтовий шок" 1973 - 1974р. Захиталася в першу чергу одна з основ японської економіки - налагоджена система ресурсообеспечения, що складалася протягом усього післявоєнного періоду. Тому формування нової моделі виявилося дуже хворобливим, особливо для енерго- і материалоемких індустріальних галузей.

У чорній металургії перші ознаки відносного неблагополуччя були в значній мірі несподіваними. До цього часу галузь міцно займав місце визнаного світового лідера і по темпах нарощування виробництва, і по його технологічному рівні. Прогнози міністерства зовнішньої торгівлі і промисловості оцінювали перспективи чорної металургії дуже оптимістично. Наприклад, передбачалося, що в 1975р. буде зроблено 160 млн. т стали, у 1980р. - 215 млн. т, а в 1985р. - навіть 300 млн. т. Однак криза основних металлоемких галузей - суднобудування, автопромисловості, будівництва - привів до різкого спаду металлопотребления в країні, викликав стійку стагнацію попиту на сталевий прокат і скорочення його виробництва. Инерционность галузевого розвитку загострила ситуацію, тому що деякі компанії продовжували нарощувати потужності основних переділів майже до кінця 70-х років, реалізуючи великі інвестиційні програми, закладені ще в попередній період. У результаті в розпал структурної кризи завантаження потужностей у японській чорній металургії упала до небачено низького рівня - 62%.

2.3. Економічні кризи середини 70-х років і початку 80-х років.

Енергетична криза 1973 р. і світові економічні кризи, що пішли за ним, середини 70-х і початку 80-х років дуже серйозно відбилися на економічному росту Японії, продемонстрували високий ступінь залежності японської економіки від зовнішніх ринків і світової господарської кон'юнктури. Останні десятиліття відзначене різким зниженням темпів росту, що досягли дуже помірних значень, не порівнянних з рекордними цифрами 50-х - початку 70-х років.

2.4. Зовнішні фактори, що впливали на зниження темпів економічного росту.

Поглибленню кризи сприяли і зовнішньоекономічні фактори. Протягом тривалого періоду основою високої конкурентноздатності японського металу було сполучення дешевої робочої сили і високої продуктивності праці. До початку 80-х років ці переваги фактично були втрачені. Динамічно зростаюча Корея, Тайвань, Індія, Китай зуміли забезпечити виробництво більш дешевої металлопродукции і потіснили лідера не тільки на міжнародних ринках, але і на внутрішньому ринку Японії. Крім того, реальні можливості різкого скорочення виробничих витрат за рахунок технічної модернізації були досить обмежені і вимагали величезних капітальних витрат, тому що рівень багатьох переділів японської металургії на той час був один із самих передових у світі. Наприклад, тут уже наприкінці 70-х років цілком ліквідували мартенівський процес, а питома вага безупинного лиття перевищив 90%.

В зовнішній торгівлі з розвитими країнами розширилася практика використання нетарифних бар'єрів і демпінгових процедур, що також сприяло скороченню японської присутності на міжнародних ринках металлопродукции. Особливу гостроту придбали відносини зі США, чий великий ринок протягом тривалого періоду був винятково привабливим для японських компаній. На торгівлю з Японією до початку 80-х років приходилося біля третини загальної суми зовнішньоторговельного дефіциту США, що сприяло росту в країні антияпонських настроїв, підігріва активно профспілками. У 1985р. адміністрація США ужила заходів для зміцнення позицій своїх експортерів на зовнішніх ринках за допомогою контрольованого зниження курсу долара. Це привело до важких наслідків для ведучих галузей Японії, насамперед чорної металургії. Різко підвищилися витрати виробництва, упала прибутковість, загострилися труднощі зі збутом. Японський експорт сталевого прокату в США за 1976 - 1987р. упав майже з 6 млн. т до 1 млн. т у рік.

У цілому за 1976 - 1994р. загальний обсяг японського експорту металлопродукции скоротився більш ніж у 1,5 рази.

Відповідна реакція японського бізнесу на зміну умов уключала наступні принципові моменти.

По-перше - перехід від цінової конкуренції на світових ринках до нецінових методів конкурентної боротьби на основі високої якості, гарного обслуговування, надання кредиту і розстрочки платежів, надійності постачань. Це, може бути, не захистило цілком японських експортерів металу, але допомогло бороти за збереження визначеної частки американського і європейського ринків як своєрідний плацдарм потенційного розширення металлопоставок.

По-друге - прискорення автоматизації виробництва з метою зниження витрат в умовах загострення конкуренції, насамперед з азіатськими "тиграми". Автоматизація і комп'ютеризація дозволяють звести до мінімуму жива праця як фактор вартості, що забезпечує підвищення конкурентноздатності. Порівняно високий технологічний рівень виробництва (велика частка безупинних установок, висока концентрація і комбінування, уніфікація багатьох видів металлопродукции) забезпечили гарні передумови для широкого використання автоматичних систем контролю і керування. Ці процеси розвиваються в рамках загальносвітової тенденції перетворення інформації в найважливіший "суспільний ресурс", використання якого формує якісно новий рівень розвитку виробництва. У Японії сутність автоматизації усвідомлена більш глибоко, а темпи її розвитку в 80-і роки були набагато вище, ніж у США і європейських країнах з їх сильними профспілками і високим рівнем безробіття. У металургії Японії вже до середини 80-х років діяло біля тисячі великих систем комплексної автоматизації різного рівня - від окремих агрегатів і цехів до єдиних АСУ на рівні корпорації.

По-третє - високі темпи інтернаціоналізації японських корпорацій, що в цілому збігається з загальним вектором розвитку світового господарства. Японські металургійні компанії виносять виробництво в країни з дешевою робочою силою, наприклад, у країни Південно-Східної Азії, перетворюючи їх у свого роду "виробничу базу", або безпосередньо в ті країни, яким вони продають продукцію. Свого роду феноменом стало, наприклад, упровадження японських корпорацій у чорну металургію США, де частка японського капіталу, за деякими оцінками, перевищує 25%.

Хоча ці процеси контролювалися державою на основі відповідних законів і програм, далеко не завжди вдавалося уникнути хворобливих наслідків для так званих депресивних галузей, до розряду яких була віднесена і чорна металургія, що неухильно втрачала рентабельність унаслідок росту цін на сировинні й енергетичні ресурси. До початку 80-х років "зайві" виробничі потужності в чорній металургії Японії оцінювалися в 30 - 35 млн. т стали. На думку ряду японських економістів, хронічне недовантаження і часткове знищення (скрапирование) основного капіталу у великих галузях, створених протягом двох попередніх десятиліть, є неминучою ціною прискореної перебудови.

Динаміка цього процесу багато в чому визначається специфічними особливостями монополістичної структури японського господарства. Тут панує кілька могутніх багатогалузевих фінансово-промислових груп, навколо яких групується маса залежних середніх і дрібних компаній. Зокрема , що ведуть сталеплавильні концерни звичайно являють собою головну компанію, що підкоряє групу менш великих, але рентабельних підприємств, перетворюючи їх у свої виробничі цехи. Практично усі великі корпорації - це багатогалузеві виробничо-збутові комплекси. Компанії-сателіти можуть вести власну комерційну діяльність, але під твердим фінансовим контролем головної організації. Крім того, ці компанії, що звичайно працюють на порівняно невеликих замовників (наприклад, будівельні фірми) і випускаючі продукцію, що по тим чи іншим причинам невигідна для головної компанії (дрібний сорт, арматура), дуже чуттєві до скорочення попиту і фактично приймають на себе основний удар кризи - на них у першу чергу списуються збитки всього угруповання. У той же час ведучі сталеплавильні корпорації країни мають солідний запас міцності і відрізняються гарною здатністю до виживання як члени могутніх ФПГ, тісно зв'язані з банківським капіталом.

Найбільшу складність представляло скорочення зайнятих у галузі, з огляду на японські традиції, зокрема систему довічного наймання. За 1970 - 1980р. у металургії було скорочено близько 30% працівників. "Двошарова" структура японської промисловості дозволила знизити гостроту проблеми за рахунок перекладу частини звільняються на дочірні підприємства тієї ж компанії (хоча і з втратою в оплаті праці) і тим самим уникнути соціального вибуху. Завдяки цьому чорній металургії в умовах падіння попиту і скорочення виробництва удалося за зазначений період істотно скоротити трудові витрати і навіть у 1,9 рази підвищити среднеотраслевой показник продуктивності праці.

Зміна економічної ситуації зажадалася відповідного коректування інвестиційної політики металургійних корпорацій. Уперше за післявоєнний період у Японії почалося скорочення виробничих потужностей окремих переділів, і, що найбільше важливо, зросла частка капзатрат на модернізацію і реконструкцію. Скорочення потужностей здійснювалося по державних п'ятилітніх програмах у рамках "Закону про надзвичайні заходи стабілізації структурно депресивних галузей" (1978р.). За 1980 - 1990р. частка витрат на модернізацію в загальних галузевих інвестиціях зросла з 36% до майже 70%.

Загострення протиріч відтворювального процесу, каталізатором яких став "нафтовий шок", стимулювало зусилля по форсуванню науково-технічного прогресу. З усієї маси науково-технічних досягнень японська економіка затребувала насамперед ті, котрі забезпечили модернізацію існуючих технологій, удосконалення характеристик продукції, зниження витрат.

Подібні темпи передвіщаються японськими фахівцями і на перспективу. Директор Японського центра економічних досліджень вважає, що темпи розвитку будуть зберігатися в межах 5%.

Однак усе пізнається в порівнянні - на загальному тлі дуже млявого економічного розвитку інших капіталістичних країн навіть відносно скромні цифри японського росту, що спостерігалися в 80-і роки виглядають дуже переконливо.

2.5. Економічний ріст Японії після 80-х років.

Статистичні дані свідчать про те, що незважаючи на значне погіршення кон'юнктури у світовому капіталістичному господарстві, японська економіка в 80-і роки розвивалася більш високими темпами, чим економіка країн Західної Європи і США. Японія по колишньому лідирує в темпах росту; її валовий національний продукт перевершив ВНП Англії і Франції, разом узятих; у 1984 р. він склав 1233,5 млрд. $. Величезних масштабів досягла зовнішня торгівля Японії: експорт у 1984 р. склав більш 146 млн. $, імпорт - більш 126 млрд. $. Японські товари всі прочнее займають ведучі позиції на світовому ринку, витісняючи традиційних лидерів – американські і західноєвропейські вироби і найчастіше викликаючи майже панічну реакцію конкурентів.

Економічні потрясіння 70-х років поставили Японію перед необхідністю нового етапу радикальних структурних перетворень, послужили могутнім стимулом до широкого освоєння материало- і трудосберегающих методів виробництва.

Пристосування до умов відтворення, що змінилися, відбувається насамперед у формі перебудови економічних процесів, суть якої може бути визначена як перехід до нової моделі росту. У його основі лежить переорієнтація з переважно екстенсивних на переважно интенсив ние форми використання головних факторів економічного розвитку - основного капіталу, робочої сили, сировинних і паливно-енергетичних ресурсів, науково-технічного прогресу.

Контури нової моделі намітилися уже в другій половині 70-х років. Це – зниження темпів росту ВНП, згладжування ходу економічного циклу внаслідок сервизации економіки, зростання ролі науково-технічного прогресу як фактора господарського розвитку, стабілізація галузевих пропорцій за умови інтенсивності зрушень на рівні подотраслей і окремих виробництв, підвищення значення зовнішньоекономічних зв'язків, що будуються за принципом горизонтального поділу праці.

У 80-і роки необхідність прискорення переходу на нову модель економічного розвитку стала ще більш актуальної. Насамперед із всієї очевидність позначилися межі імітаційної стратегії економічного розвитку, який Японія випливала з часів незавершеної буржуазної революції (1867-1868).

3. Економіка Японії сьогодні.

У будь-якій економічній системі довгострокова динаміка економічного росту зв'язана насамперед з освоєнням нововведень. Тривалий час, особливо в післявоєнні роки, науково-технічна політика Японії базувалася на за имствовании науково-технічних досягнень з-за кордону (у формі покупці ліцензій, створення змішаних компаній, участі в багатонаціональних дослідницьких проектах).

Запозичаючи й удосконалюючи закордонну передову технологію, Японія не тільки досягла світового технічного рівня в більшості галузей економіки, але і зуміла створити могутні заділи на міжнародному ранці технологій майбутнього. У прик ладних дослідженнях і розробках, а також у керуванні інноваційною діяльністю Японія забезпечила собі визначені переваги перед Заходом, але усе ще відстає за рівнем розвитку Фундаментальної науки.

На нинішній стадії економічного розвитку Японія нерозумно, та й неможливо продовжувати віддавати пріоритет тільки прикладним дослідженням і розробкам. По-перше, зменшується потік ліцензій на фундаментальні дослідження, на базі яких можуть бать зроблені удосконалення. Західні компанії усе менш схильні продавати такі ліцензії Японії. По-друге, ігнорування фундаментальних досліджень позбавило японські компанії можливості еффективного обміну. По-третє, однобічна політика стимулювання прикладних досліджень принизила статус зайнятих фундаментальними дослідженнями, зменшила їхньої можливості в дослідницьких підрозділах корпорацій.

Ці і ряд інших реальностей японського "технологічного клімату" породили почуття кризи, що одержало широке поширення серед учених і технічних фахівців у 70-і роки. У ці ж роки різко загострилися торгово-економічні протиріччя Японії зі США і західно-європейськими країнами. Перед нею встала задача пошуку методів використання власних технічних можливостей для забезпечення своєї економічної безпеки.

Варто також підкреслити, що в процесі "погоні за Заходом" Японія, випливаючи імітаційної стратегії економічного розвитку , мала можливість враховувати досвід інших країн і вчасно і досить ефективно брати під контроль небажано виниклі явища.

Великі економічні держави - Англія, Німеччина, США – послідовно вирвалися вперед, будучи новаторами в області науково-технічного прогресу. Тільки Японії удалося наздогнати і перевершити ведучі капіталістичні країни, запозичаючи їхнього досягнення.

З 1979 року в рамках адміністративно фінансової реформи Японія проводила політику обмеження державних витрат з метою ліквідації бюджетного дефіциту. У результаті темпи росту внутрішнього попиту скоротилися, а відносний динамізм розвитку багато в чому визначався зовнішньою експансією. Розширення інвестицій у машини й устаткування також у значній мірі з'явилося наслідком збільшенням експорту.

Високий експортний попит у великому ступені стимулювався циклічним економічним підйомом у США. Крім того, "нафтовий шок" 1979 року породив у США породив попит на малолітражні економічні автомобілі, що амери канская промисловість у той час не могла робити.

Це стало "козирною картою" для японських експортерів. Одночасно з 1981 роком, адміністрація Рейгана початку піднімати курс долара і проводити політику високих процентних ставок з метою залучення іноземних капіталів. Вартість долара підвищилася з 1985 по 1985 р. на 75%. Чисто теоретично абстрагуючи від комплексу інших факторів, щоб зберегти колишні конкурентні позиції на внутрішньому ринку, американські фірми повинни знизити витрати чи виробництва ціни на продукцію, що випускається, також на 75%. Однак зробити це в настільки короткий термін неможливо, тому американські компанії виявилися перед обличчям найсильнішого конкурентного тиску з боку іноземних фірм. Останні одержали перевага в ціні на американському ринку, результатом чого стало різке збільшення їхнього експорту в США.

Почався безпрецедентний японський бум. Якщо ще 1979 і 1980 р. сальдо торгового балансу Японії бали негативним, то в 1981 р. воно стало позитивним, і з тих пір актив стрімко зростав. За 1981-1986 р. вартість японського експорту в США збільшилося більш ніж удвічі - з 38,6 млрд. до 80,5 млрд. $. По обсязі товарів, що поставляються на американський ринок, Японія практично зрівнялася з Канадою, що традиційно є торговим партнером США. На торгівлю з Японією приходиться приблизно третина загальної суми американського зовнішньоторговельного дефіциту, що склав 1986 р. 152.6 млрд, $. Тому що давно ведуться в США дебати про руйнівний характер іноземної конкуренції для американської економіки, що підігріваються ростом дефіциту торгового балансу, придбали в останні роки яскраво виражене антияпонське фарбування.

Актив Японії по поточних рахунках платіжного балансу (торговий баланс плюс сальдо експорту-імпорту послуг) збільшився за 1981-1986 р. з 5,9 млрд. до 93,8 млрд. $. У першій половині 80-х років від 1/4 до 3/4 реального приросту ВНП країни забезпечувалося на основі зовнішнього попиту.

У середині 80-х років відношення позитивного сальдо балансу поточних рахунків до ВНП Японії впритул наблизилося до 4%-ний оцінці, перевищивши по цьому показнику післявоєнний рекорд США (3,7% у 1947 р.). Тим часом власний досвід Японії 70-х років свідчить, що навіть наближення до 2%-ному рубежу загострює торгово-економічні протиріччя.

1986 рік став помітною віхою в економічній історії Японії, що поклала кінець експорториентированной моделі росту: експорт досяг критичної крапки, за якої погроза введення проти Японії протекціоністських санкцій стала як ніколи реальної.

Ще восени 1985 р. американська адміністрація стала починати спеціальні зусилля для зміцнення позицій своїх експортерів на зовнішніх ринках. У вересні в Нью-Йорку відбулася нарада "групи п'яти" (міністрів фінансів США, Англії, Франції, ФРН і Японії), по яких було вирішено понизити курс долара стосовно валют інших розвитих капіталістичних країн. США розраховували, що в результаті цього конкурентноздатність галузей японської економіки, що орієнтуються на експорт, знизиться, Японія буде змушена переорієнтуватися на стимулювання внутрішнього попиту і ширше відкриє свій ринок розвитим капіталістичним країнам.

Нова валютна стратегія Вашингтона, здійснювана по формулі "слабкий долар – сильна Америка", ударила насамперед по інтересах Японії. Власне кажучи, США поставили Японію перед альтернативою: або вона має ефективні заходи по активації внутрішніх джерел росту економіки і збільшить імпорт американської продукції, або відбудеться глибоке зниження курсу долара, що завдасть серйозного удару по конкурентноздатності японських товарів, сповільнить темпи росту ВНП.

Розвиток подій з осені 1985 р. показало, що це не був просто черговий словесний демарш розгніваного конкурента. Після Нью-Йоркської зустрічі курс ієни різко виріс із приблизно 240 ієн до майже 140 ієн за долар на початку 1986 р. Несподівана глибина падіння долара мала важкі наслідки для японської економіки.

У 1986 р. відбулося прискорення спаду, що почався ще в середині 1985 р. За підсумками 1986 р. приріст ВНП склав 2,4% (найнижчий з 1974 р.), а обсяг промислового виробництва вперше за останні 11 років абсолютно скоротився на 0,4%.

Галузевий вплив підвищення курсу ієни проявилося по різному, що зв'язано з вертикальним типом участі Японії в міжнародному поділі праці (імпорт переважно сировини і матеріалів і експорт готових виробів).

Падіння експортного виторгу в иеновом вираженні в галузях машинобудівного комплексу не було компенсовано відповідним зниженням цін на імпортовану сировину, паливо і напівфабрикати. Справа в тім, що якщо експортна квота японської економіки в цілому складає 17%, те в промисловості - близько 35%, а в ударній експортній ланці, машинобудуванні, ще вище. Наприклад, Японія вивозить 89% відеомагнітофонів, 88% копіювальних машин, 87% годин, 86% касових апаратів, 79% мікрохвильових печей, 77% - електронних калькуляторів. У цілому на продукцию машинобудування приходиться коло 80% японського експорту. При такій високій експортній квоті японське машинобудування чуйне реагує на зміни валютних курсів. У експорторієнтованих галузях значно підвищилися витрати виробництва, знизився рівень прибутковості, загострилися труднощі збуту продукції. У результаті в цілому по обробній промисловості різко упали приватні інвестиції в машини й обору- дование (особливо в чорній і кольоровій металургії, суднобудуванні, загальному і транспортному машинобудуванні, текстильній промисловості). Серйозний спад ділової активності торкнувся і такі такі недавно процвітали галузі, як електротехнічна і напівпровідникова промисловість.

Високий курс ієни найбільшою мірою вдарив по економічних інтересах дрібних і середніх промислових фірм, що реалізують значну частину продукції, що випускається, на зовнішніх ринках (близько 60% таких фірм зафіксували збитки за підсумками комерційної діяльності за 1986 р.).

Уряду Японії довелося ввести надзвичайні плани допомоги дрібним і середнім підприємствам, що пережили період масових банкрутств. З огляду на, що на таких підприємствах зайнята гнітюча частина японських трудящих, це створило серйозні передумови для росту безробіття в країні. У 1986 р. рівень безробіття постійно підвищувався і до травня 1987 р. досяг рекордного за останні 30 років показника - 3,2%. Таким чином, був перевищений "кризовий рівень" для Японії (3%). Особливість останнього років складається також у тім, що ріст безробіття зв'язаний не тільки з кон'юнктурними факторами, але і з впливом сучасного етапу науково-технічного прогресу, що несе великий трудосберегающий потенціал. Тому безробіття торкнулося і великі підприємства, у тому числі й у високотехнологічних галузях. Побоювання, що спад може викликати подальший ріст безробіття, змусили японські профспілки погодитися лише на дуже помірне підвищення заробітної плати.

Разом з тим кон'юнктурний спад 1986 - початку 1987 р. практично не торкнувся галузі, що працюють на внутрішній ринок, особливо в непромисловій сфері (електроенергетика, страхування, фінанси, послуги і т.д.). Капіталовкладення тут продовжували стійко рости, зберігалася висока кон'юнктура. Завдяки зниженню процентних ставок і збільшенню державних інвестицій в економіку спостерігалося пожвавлення в житловому будівництві. Однак частка інвестицій у житло складає лише близько 5% ВНП, тому їхній мультиплікативний ефект невеликої. Підвищення курсу ієни, що саме по собі веде до зниження цін на імпортовані Японією товари, збіглося з падінням цін на нафту на світових ринках.

Це створило могутній дефляционний ефект, стримувало ріст споживчих цін, стимулювало особисте споживання.

4. Перехід на нову модель розвитку економіки Японії на прикладі чорної металургії.

У чорній металургії найважливіші напрямки технічного відновлення були зв'язані з ресурсозбереженням і націлені насамперед на підвищення ефективності використання паливно-енергетичних ресурсів. Значення і складність проблеми обумовлюються величезними масштабами витрати палива й енергії в металургійному виробництві, а також різноманітною структурою паливно-енергетичного балансу галузі внаслідок розмаїтості технологічних процесів і їх тісного циклічного взаємозв'язку. У Японії на частку чорної металургії, по оцінках, приходиться до 15% енергоспоживання всього господарства (у США, наприклад, всего 4,5%). За рахунок різних технологічних і організаційних заходів у Японії удалося за 1970 - 1990р. скоротити питомі енерговитрати на 1 т сталі більш ніж на третину.

Ресурсозбереження включало широкий спектр комплексних заходів - від окремих технічних удосконалень (наприклад, удмухування пиловугільного пилу в доменну чи піч використання вторинного тепла газів, що відходять,) до великих структурно-инвестици-онних маневрів галузевого масштабу (упровадження безупинного лиття, електродугової чи плавки внепечной обробки стали). Скорочення енергетичних витрат відбулося в першу чергу за рахунок більш дефіцитного рідкого палива, частка якого в галузевому енергобалансі скоротилася більш ніж удвічі. У доменному переділі Японія є визнаним лідером по темпах зниження питомої витрати коксу - найважливішого показника енергозбереження, з огляду на його високу вартість і дефіцитність внаслідок обмеженості запасів коксівного вугілля.

Найважливішим фактором енергоємності в сталеплавильному переділі є співвідношення електродугової плавки і киснево-конвертерного процесу і, отже, співвідношення основних видів сировини - скрапу і рідкого чавуна. У металургії Японії частка електродугової плавки за 1975 - 1990р. зросла більш ніж удвічі, що дозволило, по-перше, скоротити питомі енерговитрати на 1 т сталі і, по-друге, збільшити виплавку і розширити сортамент якісних сталей.

У прокатному переділі широко практикується застосування різних варіантів використання тепла непреривнолитих заготівель. У порівнянні зі звичайним способом (безупинне лиття - охолодження заготівель – нагрівши - прокатка) при використанні "гарячого посаду" (тобто з проміжним підігрівом заготівель перед прокаткою) питома витрата енергії знижується на 30%, а при використанні прямої прокатки (без підігріву) - майже на 80%. У Японії до початку 90-х років на заводах повного циклу питома вага прямої прокатки у виробництві гарячого прокату склав близько 15%, а прокатки з "гарячого посаду" - більш 60%. Завдяки широкому впровадженню безупинного лиття заготівель (близько 98% у даний час) витрата стали на 1 т прокату в Японії складає 1030 - 1040 кг, що приблизно на 25% менше, ніж у США і країнах Західної Європи.

Навіть у самі гострі моменти галузевої кризи металургійні компанії Японії зберігали високу зацікавленість у розвитку досліджень і розробок. Якщо на початку 80-х років шість ведучих корпорацій витрачали на ці мети близько 1,5% обороту, то в першій половині 90-х ці витрати зросли до 2,5 - 3%. Помітно збільшилася і чисельність персоналу дослідницьких підрозділів. При цьому в останні роки помітно зріс інтерес корпорацій до фундаментальних досліджень, для чого залучаються ведучі університети країни. Цьому сприяють різні міри державної підтримки, головним чином у виді пільгового оподатковування і кредитування НИОКР.

Як і в інших розвитих країнах, у Японії склалося чітке і досить гнучке розмежування функцій між адміністративним керуванням і дією ринкових механізмів. Віддаючи ринку ті сфери, де він виявляється в стані успішно розподіляти ресурси і регулювати виробництво, держава зосереджує свої зусилля на виконанні специфічних, властивих тільки йому функцій: виробництво суспільних послуг, підтримка важливих народно-господарських пропорцій, виділення і підтримка пріоритетних галузей, регулювання і баланс інтересів соціальних груп.

Значний поворот у промисловій політиці держави в 80-і роки в зв'язку з новою хвилею НТП був спрямований на посилення ринкових принципів з упором на ініціативи приватного сектора. Держава відходить від галузевих принципів керування промисловістю, мотивуючи це тим, що структурну перебудову здійснюють насамперед самі фірми, сфера діяльності яких не обмежується промисловим виробництвом у даній галузі. Хоча ставка робиться на зусилля приватних фірм, зацікавлених у підвищенні конкурентноздатності продукції, однак в умовах дестабілізації економіки держава зберігає за собою керування процесом спаду і процесом росту галузей. Так, починаючи з кінця 70-х років, уряд послідовний прийняло серію законів, спрямованих на регулювання перебудови депресивних галузей, у тому числі і чорній металургії.

Зокрема , передбачалися поетапна стабілізація галузі шляхом скорочення виробництва і потужностей, субсидування НИОКР в області ресурсозбереження, підтримка інвестування в нові сфери, визначені гарантії в наданні пільгових кредитів і зм'якшення соціальних протиріч.

Ці проблеми зважувалися за допомогою так званих депресивних картелів і картелів раціоналізації - тимчасових об'єднань фірм для проведення погодженої політики по ліквідації зайвих потужностей, перепрофілювання підприємств, створення дочірніх фірм, виробничої кооперації і т.д. Нова промислова політика істотно змінює характер ринкової конкуренції усередині країни, тому що підвищується зацікавленість компаній у кооперації й в об'єднанні проти зовнішніх конкурентів. При цьому зростає значення технологій міжгалузевого застосування, ринки формуються не тільки в рамках традиційних галузей, але також на їхніх стиках. Така диверсифікованість виробництва дозволяє компаніям більш гнучко реагувати на зміну суспільних потреб і кон'юнктуру ринку, розосередити ризик освоєння нової продукції, цілеспрямовано вести відновлення і перепрофілювання виробничого апарата.

Майже усі ведучі сталеплавильні корпорації Японії на рубежі 90-х років істотно скоротили виробництво традиційної металлопродукции й освоїли випуск нових продуктів: кольорових металів (зокрема , титанових і алюмінієвих сплавів), металокераміки, композитів, напівпровідників, електронних компонентів, хімічних матеріалів. Цілком зберегла металургійну спеціалізацію тільки "Ніссан стіл" - ведучий виробник листового прокату з коррозионностойких сталей, що мають досить стабільний і досить високий ринковий попит. Дуже привабливою сферою для металургійних корпорацій є будівництво. Так, "Ніппон стил" недавно реалізувала власний проект спорудження унікального 70-поверхового Китайського банку (Bank of Chіna) у Гонконгові і в даний час бере участь у будівництві Національного центра розваг і дозвілля в Токіо.

4.1.Перебудова зовнішньоекономічної сфери при переході на нову модель економічного росту.

Зміна моделі економічного росту привела до глибокої перебудови зовнішньоекономічної сфери, що протягом усього післявоєнного періоду відігравала величезну роль в економічному розвитку японського господарства. Головним фактором з'явилася зміна співвідношення між експортом товарів і експортом капіталу за рахунок швидкого росту останнього показника. Прикладом є відносини з новими індустріальними країнами Азії. Один за іншим передає Японія в ці країни "нижні поверхи" своєї промислової структури (головним чином сирьеемкие галузі), розвиваючи на своїй території усе більш і більш складні виробництва. З кожним роком ростуть постачання з цих країн у Японію різних товарів (текстиль, металлопродукция, хімдобрива, деякі види електротехніки і машинобудування), виробництво яких у Японії скорочується. Це веде, у свою чергу, до зниження ввозу сировини й енергоресурсів для випуску цих товарів. У той же час підсилилися інтеграційні контакти Японії з розвитими країнами, у першу чергу США. На долю американської економіки приходиться сьогодні близько 40% усіх закордонних капіталовкладень Японії. Це сприяє розвитку і поглибленню різних форм виробничої кооперації між фірмами. Підтвердженням є вже згаданий приклад з чорною металургією США, розвиток якої в даний час неможливо представити без японських інвестицій і японської технології.

Підштовхуються твердими реаліями ринкової економіки, японські металургійні компанії приступили до активної перебудови своєї виробничої структури і господарської практики. Поряд із твердими заходами для раціоналізації виробництва були здійснені великі інвестиції у НИОКР, на основі яких здійснюється модернізація виробничого апарата і розширення продуктової структури; різко збільшуються масштаби закордонного підприємництва при відносному скороченні експортних операцій. Ці процеси далеко не закінчені, чорної металургії має бути ще досить складний пошук свого місця в обновлюваній структурі японського господарства й у новій системі міжнародного поділу праці. При цьому чорна металургія Японії, очевидно, ще досить довго буде зберігати роль світового лідера (у всякому разі, у доступній для огляду перспективі реальних конкурентів, за винятком Китаю, не видно). Може бути, у нинішніх умовах для маленької острівної держави роль лідера в ресурсномісткому й екологічно небезпечному виробництві є аж ніяк не пріоритетної і навіть обтяжної. Напевно, можна було за прикладом ЄС узяти курс на більш різке скорочення галузевого виробництва. Однак керівництво країни, на наш погляд, прийняло дуже розумну промислову політику, спрямовану на поступову, ретельно продуману адаптацію галузевої структури до нових умов, що випливає з логіки і потреб структурної реорганізації всієї економіки країни, починаючи із системи утворення, взаємини держави і бізнесу і способу життя населення.

5. Негативні моменти "Японської моделі" розвитку економіки в аналізі колишнього радника Держдепартаменту США по питанням політики, старшого наукового співробітника Ради по міжнародним відносинам Роберт А. Маннинг.

Тим, хто не стежить за розвитком ситуації в Японії, заява японського прем'єр-міністра Рютаро Хасимото, зроблене минулого місяця , могло показатися вчинком, гідним лідера. У заяві говорилося про скорочення податків на 15 млрд. доларів з метою пожвавлення млявої японської економіки. "Не можна допустити поширення, що почалося в Японії кризи по усьому світі", - змело заявив прем'єр-міністр. На жаль, у Японії форма і зміст - речі найчастіше різні.

Суть проблеми полягає в побоюваннях, на яких натякнув Хасимото: азіатську кризу привів до самій нестабільній за останні 60 років ситуації у світовій економіці, а 70% економіки південно-східної Азії - це Японія. Незважаючи на всі спроби Міжнародного валютного фонду згасити пожежа в економіці серед країн південно-східної Азії, доти , поки фінансова система Японії не прийде в норму, поки не заробить внутрішня політика економічного росту, повного видужання економіки цих країн не відбудеться.

Те, що ми спостерігаємо зараз - це агония "японської моделі", що прекрасно працювала, коли Японія набирала силу, і яка цілком вичерпала себе до дійсного моменту. Судите самі: за шістьох років середній рівень економічного росту ледь складає 1%, йена продовжує знецінюватися, біржовий індекс Никкей стрімко падає і його значення такі, що ще декільком найбільшим банкам грозить руйнування. Ослаблення позицій Японії стає усе більш очевидним, і разом з цим усе більш явної стає погроза економічного спаду в усьому світі.

Спроби "згладити" враження, що японська економіка переживає кризу, початі на минулому тижні японським міністром економічного планування Шкіри Оми, що заявив, що стан японських банків нормальне і що спроби скасування державного регулювання успішні - це злегка нагадувало школу Альфреда Е. Ньюмана по виходу з кризових ситуацій, якщо не "Алісу в країні чудес". Більш ніж очевидно, що Хасимото сильно на словах, а всієї його спроби підкріпити свої слова справою поки зазнають ганебної поразки.

Гірка правда полягає в тім, що Японія, що має другу по величині економіку у світі (у 13 разів більшу, ніж у Кореї), коштує на позиціях повного заперечення, порушуючи тим самим правило №1 для людини, що, працюючи лопатою, сам очутився в ямі. Це правило говорить: перестань копати!

Інакше як пояснити рішення Токіо зробити потурання для деяких банків при введенні нових правил капіталізації, що наберуть сили вже наприкінці березня. І як пояснити наполегливість, з яким Токіо підтримує хибкі фінансові інститути, замість того, щоб домогтися конструктивного скасування командно-фінансово-корпоративної реорганізації шляхом розпродажу активів і узяття під варту злочинців, що було пророблено в Сполучених Штатах під час грошово-кредитної кризи 80-х рр.

Близько 300 млрд. доларів (занижена офіційна цифра в даний момент складає 235 млрд. і постійно росте) у прострочених позичках нікуди не дінуться. Новий план рекапитализации, розроблений Міністерством фінансів і враховуючий суму в 98 млрд. доларів, швидше за все не вирішить проблему, а тільки ускладнить її. А при індексі Никкей нижче 15000 банківські портфелі продовжать знецінюватися.

Це значить, що банки, щоб задовольнити свої потреби в капіталі, будуть змушені скоротити кредити, а це приведе до ослаблення економіки і до нездатності списати прострочені позички; у підсумку порочне коло замкнеться. Після шести років низького економічного росту, незважаючи на незліченні "програми реформ", стало очевидним, що в сформованій картині щось не так.

Як пояснити помітну політичну пасивність Японії? У самий розпал подій ведуча опозиційна партія Японії саморозпустилася, залишивши після себе групу дрібних партій, що намагаються створити єдиний фронт. Після того, як до влади в 1995 р. знову прийшла ліберально-демократична партія (у 1993 р. вона утратила владу вперше майже за сорок років), політична перебудова в Японії, що торкається й економіку, йде черепашачим ходом. Відкіля ж повинно виходити тиск, здатне подвигнуть правлячу ЛДП на уживання хворобливих заходів, необхідних для закладення основ нового економічного росту?

Так і хочеться провести аналогію з колишньою японською імператорською армією: деякі з її вищих офіцерських чинів не захотіли під час Другої світової війни побачити на фатальне приречення навіть після того, як плин повернувся проти Японії. Недавно було процитоване висловлення Еисуке Сакакибари, заступника міністра фінансів Японії і затятого захисника японської моделі капіталізму. Він сказав, що не допустив би руйнування ні однієї великої японської компанії. Сакакибаре належить багато робіт, у яких розписуються достоїнства Японії і недоліки західних індустріальних країн.

Тоді питання можна сформулювати так: чи вистачить в економічних магнатів Токіо, що, треба відзначити, у післявоєнний період підняли свою країну до позахмарних висот, такту і мудрості прийняти нові форми, що підуть за серйозною фінансовою реорганізацією? Чи дозволять вони найбільшим банкам розоритися, чи дозволять цілком скасувати зручну систему Кейрецу і чи дадуть волю ринковим силам?

Якщо індекс "Ніккей" опуститься нижче 13000, відповідь на це питання дадуть відцентрові сили в економіці Японії. Але поки це случиться Сполучені Штати, можливо, випробують різкий торговий дефіцит, тому що Японія може спробувати вирішити свої проблеми за рахунок експорту, і все це не говорячи вже про продовження азіатської кризи, про економічний спад у Японії і т.д..

Зрештою , немає іншої реальної альтернативи для Японії крім прийняття повістки, що складає усього з трьох пунктів: подальшого зниження податків з метою стимулювання внутрішнього попиту, усунення проблеми прострочених позичок і скасування державного регулювання в економіці. Якщо Японія хоче стати найбільшою державою в чи регіоні у світі (не говорячи вже про постійне місце в Раді безпеки ООН), вона повинна встати на міцні рейки і везти за собою потяг лідерства, будучи його локомотивом.

Якщо військова роль Токіо обкреслена статтею 9 мирної конституції Японії, то економічне і політичне життя не мають обмежень. Єдиним гальмом країни є повільність і заперечення.

6. Висновок

Багато чого в японській промисловій політиці визначається своєрідною національною специфікою і, очевидно, не може бути цілком відтворене в інших умовах. Однак значна частина того, що перевірено і підтверджене практикою цієї країни, може бути сприйняте в якості корисного і повчального досвіду.

При розгляді питання "Японської моделі" розвитку економіки яскраво видні позитивні моменти , але хотілося б і відзначити думки скептиків. З думкою п. Роберта А. Маннінга можна звичайно не погодитися, але суть кожної проблеми повинна бути освітлена з усіх боків.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Японія 1988. Щорічник.-М.:Наука

2. Японський парадокс: (Реальності і протиріччя ка-

питалистического керування)/Б.З.Мильнер,

И.С.Олейник, С.А.Рогинко.-М.:Думка,1985

3. Країни світу: Короткий политий.-екон. справоч-

никнув.-М.:Политиздат, 1989.

4. Японія. Регіональна структура економіки./Під

ред. В.Я.Виборнова.-М.:Наука, 1987.

Роберт А. Маннинг, За матеріалами серії статей "Важко бути богом". - 1998 рік.

За матеріалами газети "Метали Євразії" - 1998 рік