Політичні вбивства як крок у прірву

 
        Наближаються президентські вибори. Аналіз виборчої кампанії до Верховної Ради 1998 р. дає підстави чекати ще більш запеклої боротьби, — адже мова йде вже про важелі виконавчої влади. Ми звикли до того, що під час виборів відкриваються чергові “валізи з компроматом” на політичних конкурентів. 
        Але наступні президентські вибори вже сьогодні внесли принципово новий нюанс у політичну дійсність. Вперше в Україні відомий політик, лідер партії та фракції у Верховній Раді заявив, що 1) він має достовірні (!) відомості про реальні плани його фізичного знищення, та 2) це вже вплинуло на його поточну діяльність. До того ж, це заявив П.Лазаренко1 — людина, на яку реально було вчинено замах, в період її перебування на одній з найвищих посад у державі. 
        Таким чином, якщо раніше політичне вбивство сприймалося на рівні масової свідомості радше як виняток і переважно в контексті “кримінальних розборок” чи професійної діяльності (наприклад, С.Щербаня, В.Дерев’янка, В.Гетьмана), то після заяви П.Лазаренка ці явища стали вже політичними реаліями в масовій свідомості населення України. (Як відомо, у лютому 1999 р. Верховна Рада України дала згоду на зняття депутатського імунітету з П.Лазаренка, і він негайно попросив політичного притулку в США, побоюючись за свою безпеку. — Ред.) 
        Вкрай небезпечно, що в Україні в масову свідомість не в останню чергу завдяки детективам2 та телефільмам-бойовикам (переважно російського виробництва) активно впроваджується думка про те, що вбивство політичного конкурента не тільки необхідність (саме так!), але навіть “норма політичного життя” — без цього, мовляв, “не обійтися”, адже “всі політики це роблять”! 
        Тому цей аспект політичної активності мусить бути проаналізований передусім у плані політичних наслідків, що виникнуть при застосуванні в Україні таких, з дозволу сказати, “політичних технологій”. 

        Методика проведення аналізу

        Нами раніше було показано3, що людей можна розділити на дві категорії — відповідно до їх ролі в реалізації управління на даному рівні ієрархії в соціальній системі. До першої належать люди, що спроможні або самі доповнити недостатню інформацію (тобто — синтезувати, відтворити недостатню її частину), або ж самі створити нову, взагалі раніше невідому, інформацію. Такі люди визначені нами як координатори. Саме вони створюють ієрархічні піраміди для реалізації оптимального управління соціальними структурами, — бо оптимальність управління якраз і визначається саме тим, наскільки успішно управлінець спроможний виробляти адекватне рішення при недостатній інформації. 
        До другої категорії належать люди, що здатні лише передавати отриману ними інформацію далі (і добре ще, коли це робиться без її викривлення!). 
        Таким чином, піраміда управління, що сформована з відповідних координаторів — це необхідна складова політичної стабільності та розвитку держави (саме в цьому сенсі координаторів можна назвати елітою). 

        Наслідки практики політичних вбивств для держави

        Отже, кожна політична партія є ієрархічною структурою — пірамідою, на вершині якої знаходиться кілька лідерів-координаторів. Саме ці координатори і є мішенню для політичних вбивств. Взагалі, завдання, що вирішується шляхом політичного вбивства, можна сформулювати так: знищення відповідної піраміди управління. 
        Адже коли знищується верхівка піраміди управління, то різко знижується рівень задач, які ця структура може вирішувати (фактично, залишається здатність вирішувати задачі, що належать вже до соціальних структур більш низького рівня ієрархії). Якщо політична партія повинна закладати фундамент для майбутньої піраміди управління державою, то її лідери — “головні координатори” — повинні бути спроможні вирішувати задачі на рівні всієї країни, зокрема й ті, що виникають між різними (наприклад, — “партійними”) пірамідами управління, шляхом зведення їх інтересів в єдине ціле. Бо платформа для об’єднання існує завжди: вона полягає в організації оптимального управління державою. 
        Слід підкреслити, що шлях до об’єднання двох “ворогуючих” пірамід управління, який полягає у спільному вирішенні задачі по розробці та впровадженню оптимального методу управління, сьогодні широко використовується в міжнародній практиці (при цьому, однак, справжня суть цього методу залишається неусвідомленою його авторами та виконавцями). Одним із перших прикладів його використання була Кемп-Девідська угода між Ізраїлем та Єгиптом, де було запропоновано принципово нове для обох сторін рішення, що влаштувало абсолютно всіх! Одночасно ж був сформульований і новий алгоритм вирішення конфліктів для конфліктології. Ми не будемо зупинятися на цьому — це питання детально описано в літературі5. 
 
        На “верхніх рівнях” політичних пірамід управління є не так вже багато справжніх лідерів, — і якщо їх усунути з політичної арени, то не буде кому пропонувати нові ідеї чи способи вирішення “міжпірамідальних” конфліктів шляхом об’єднання зусиль конфліктуючих пірамід для вирішення спільних задач. Конфлікти будуть посилюватися. Оскільки шлях політичного терору буде вже “вторований”, — то на часі стане перехід до бойових дій: спочатку буде посилюватися охорона, воєнізовані формування партій, а потім — все вирішить якась випадкова бійка “Мишка з Іванком” в якомусь шинку (бійка, в якій вперше “заговорить” зброя з обох сторін)... А за те треба помститися!... І запалала громадянська війна... 
        А що таке громадянська війна? Це знову — знищення координаторів... Тобто — тотальне винищення всіх тих людей, які спроможні створити нові піраміди управління... Дійсно: “бойовий загін” завжди утворюється навколо того, хто може згуртувати людей, запропонувати нові, об’єднуючі цих людей ідеї, а також — організувати перемогу свого загону. А це вже — координатор! 
        Тому в результаті громадянської війни рівень оптимальності в організації управління державою може лише впасти. З цієї причини шлях громадянської війни — шлях до втрати управління державою, і в такої держави, як свідчить історичний досвід, майбутнього немає: найчастіше після громадянської війни країна стає на шлях встановлення тоталітарного режиму... 

        Як запобігти політичним вбивствам?

        Розглянемо ті аспекти політичної діяльності, які спроможні запобігти політичним вбивствам. 
        Перш за все — повинна існувати свого роду “корпоративність” всіх політиків — навіть непримиримих політичних конкурентів — відносно недопущення фізичного знищення кожного члена цієї “політичної корпорації”. 
        А коли все ж таки непоправне сталося — всім разом, незалежно від політичних поглядів, знайти та передати до суду як виконавців, так і замовників (бо ж кожна партія має свої окремі аналітичні структури, має своїх окремих інформаторів в різних колах українського 
        суспільства). 
        Це має бути не тільки “корпоративний страх” (бо ж від вбивці сховатися неможливо), коли спрацьовує думка: “Сьогодні він, а завтра я”. Справа значно складніша. Сьогодні Україна є стабільною державою, а завтра — в ній може запалати полум’я війни. Громадянської (а в країнах “ядерного клубу” — така війна може бути і ядерною!). 
        Велику роль тут відіграє також виховання масової свідомості, — цей аспект проблеми в Україні (а також в Росії), мабуть, найбільш занедбаний. У той час як в країнах розвинутої демократії навпаки, навіть художня література спрямована на показ того, що політичне вбивство — це одна з найбільших загроз для демократії (наприклад, відомий детективний роман “День Шакала”, а також однойменний кінофільм), де показано об’єднання активних політичних конкурентів із різних країн для протидії політичному вбивству. 
        Зазначимо, що створення активної системи протидії політичним вбивствам дозволить Україні увійти в контакт з цього питання із відповідними структурами інших країн, — а це значно підвищить рівень безпеки політичних лідерів також і в цих країнах.