Стратегия предприятий тема 4 (реф)

Тема 4. “Оцінювання зовнішнього середовища підприємства” 1. Сутність середовища підприємства та його складові. Будь-яке підприємство постійно перебуває і функціонує в середовищі. Середовище ніколи не буває стабільним (постійним). Кожна дія усіх без винятку підприємств можлива тільки тоді, коли середовище надає можливість

її здійснення. Тому погане підприємство повинно не тільки знати середовище свого функціонування та природу його змін, але й вміти відповідно реагувати на ці зміни. Неадекватна реакція підприємства на зміни в середовищі, як правило, завжди приводить до фінансових втрат. Аналіз середовища є початковим етапом формування стратегії діяльності підприємства, тому що забезпечує відповідну базу для визначення місії і цілей його функціонування.

Середовище підприємства складається з трьох складових: макросередовища; мікросередовища; внутрішнього середовища. Макросередовище складається з елементів, які не мають прямих зв’язків з підприємством, але впливають на формування загальної атмосфери діяльності підприємств взагалі. Мікросередовище – це учасники ринку, які безпосередньо контактують з підприємством і впливають на нього. Внутрішнє середовище – це сукупність внутрішніх факторів, що визначають процеси

діяльності підприємства. Перелік та вплив факторів макро- та мікросередовища на підприємство зображено на рис Розглянемо більш детально складові середовища підприємства, їх взаємодію та вплив на підприємство. 2. Макросередовище підприємства. Макросередовище – це сукупність факторів, які формують довгострокову прибутковість підприємства і на які підприємство не має впливу взагалі або цей вплив незначний.

До таких факторів відносяться: технологічний фактор; соціальний фактор; природний фактор; політичний фактор; економічний фактор. Технологічний фактор – це група чинників, що пов’язані з розвитком техніки, обладнання, інструментів, процесів обробки та виготовлення продукції, матеріалів і технологій, а також know-how. Технологічний фактор, що впливає на функціонування підприємства завжди має тенденцію до змін. Такі зміни створюють для підприємств як додаткові можливості та переваги, так

і додаткові обмеження та перешкоди. Основними напрямками впливу технологічний змін на підприємство є попит на продукцію та попит на Макро середовище Рис Середовище підприємства технологічний процес для виробництва продукції. Поява на рику нового продукту (компакт диски) стимулює з одного боку розвиток технологій по використанню цього продукту в суміжних виробництвах та галузях (нова побутова техніка) (нові можливості звукозапису),

а з іншого боку технологічні новинки народжують загрози для підприємств, які займаються виробництвом традиційної продукції та традиційних технологій. Технологічний фактор також впливає на зміни в кількісному та якісному складі робочої сили. Так, наприклад, процес комп’ютеризації створив нові інформаційні технології, що призвело до зменшення управлінського персоналу, але підвищив кваліфікаційні вимоги до нього, а застосування автоматизації виробництва та впровадження нових технологій зменшили

потребу в висококваліфікованих робітниках. Соціальний фактор – це група чинників, які впливають на рівень і тривалість життя людей, а також формують їхню ціннісну орієнтацію. Високі темпи росту населення збільшують попит на товари та послуги та збільшують ринок праці. Відповідно, низькі темпи росту населення зменшують споживацький ринок та ринок праці. Таке явище в свою чергу стимулює підприємства приймати на роботу молодь та витрачати великі кошти на

навчання з метою збільшення своїх переваг при виникненні дефіциту робочої сили. Зменшення темпів приросту населення приводить до збільшення питомої ваги пенсіонерів, які впливають на споживчий попит в залежності від пенсійного забезпечення. Зміни в стилі життя покупців також приводять до змін на ринку. Здоровий спосіб життя формує підвищений попит на алкогольні та тютюнові вироби.

Природний фактор – це група чинників, пов’язаних з розміщенням, типографією місцевості, кліматом та природними ресурсами, а також ринками збуту. Поряд з цим, підприємства повинні також враховувати дію законів екогармонії об’єктивного світу для забезпечення довгострокового життєвого циклу в умовах нестабільності зовнішнього середовища. Техногенна концепція розвитку, в основу якої покладено необмежений розвиток вільного ринку, орієнтація на суто економічне зростання, розвиток науково-технічного прогресу при нещадній

експлуатації природних ресурсів, за своєю суттю не передбачає врахування зовнішніх довгострокових економічних наслідків. Така концепція не враховує екологічні та природоохоронні аспекти виробництва, а економіка розвивається за відсутності гармонії з природою. Через різке погіршення стану довкілля, світове співтовариство переходить до концепції “сталого розвитку”. В сьогоднішній літературі відомо близько 60 визначень сталого розвитку, та найбільш поширеним є визначення, дане

Всесвітньою Комісією ООН з навколишнього середовища і розвитку (Комісія Брутланд) в 1987 р. Згідно з цим визначенням “Сталий розвиток – це такий розвиток, який задовольняє потреби сьогодення, але не ставить під загрозу можливість майбутніх поколінь задовольняти свої власні потреби”. Гирусов Э.В. и др. «Экология и экономика природопользования». Учебн. для вузов М.: Закон и право: ЮНИТИ, 1998 455с.

Тому, при розробці стратегій підприємства необхідно також враховувати еколого-економічний підхід до економічного зростання. Політичний фактор – це група чинників, які впливають на політичні погляди та поділяють людей на окремі політичні групи і знаходять вираження в діяльності та прийнятті рішень місцевими органами влади, парламенту та уряду. Участь лідерів виробництва в політиці є чітким орієнтиром і вказує на важливість державної політики для підприємства

і навпаки. Дія політичного фактору на підприємства проявляється через: нормативні і правові документи центру; дії місцевої влади, кредити уряду і регіонів; обмеження з найму на роботу; прийняття нормативних актів. Що мають зворотну силу; угоди з тарифів і торгівлі з іншими країнами; ринкове чи командне регулювання економіки; діяльність лобі в державних

і законотворчих органах; недосконалість та часті зміни податкового законодавства. При цьому треба завжди пам’ятати, що більшість дій держави є обмежуючими, а не допоміжними чи підтримуючими. Економічний фактор – це група чинників, які впливають на ефективність діяльності та стійкість підприємства через обіг грошей, товарів, інформації та енергії. Економічний фактор посилює свій вплив на підприємства через свої динамічні зміни,

які можуть нести як позитивні, так і негативні зміни для діючих в цьому середовищі підприємств. До чинників, діючих в полі економічного фактору можна віднести : інфляцію; дефіцит державного бюджету; структура державних видатків; спад виробництва; рівень податкових ставок та зборів; лібералізація зовнішньоекономічних зв’язків; зростання мобільності населення; підвищення рівня освіти; досконалість законодавчої бази; антимонопольна політика; регулювання експорту та

інше. Аналіз всіх перерахованих факторів, усвідомлення напряму їх дії дають можливість підприємству вжити відповідних заходів для того, щоб скористатися дією позитивних факторів та нейтралізувати або по можливості знизити до мінімальних розмірів дію негативних факторів. 3. Мікросередовище підприємства. Мікросередовище підприємства складається з елементів які мають прямі зв’язки з підприємством та впливають на формування атмосфери діяльності підприємства.

Мікросередовище – це сукупність факторів, які формують прибутковість підприємства в умовах впливу на підприємство основних сил, генерованих постачальниками, споживачами, конкурентами, посередниками та контактними аудиторіями. Постачальники – це ціла група різних за своєю природою організацій та фізичних осіб, які приймають участь в процесі матеріально-технічного забезпечення виробничої та науково-технічної діяльності підприємства. Постачальники впливають на мікросередовище підприємства та його розвиток через

підвищення цін на сировину, матеріали, енергоносії, комплектуючі, та підвищення ставок за кредити. Адекватними діями на вплив постачальників є пошук нових форм співробітництва, зміна постачальників та пошук інших джерел фінансування. Споживачі – це окремі особи, домогосподарства які придбають товари для особистого споживання, а також підприємства всіх форм що купляють товари для виробничого використання. Сюди також можна віднести державні та суспільні організації, що використовують товари у відповідності

до сфери діяльності. Споживачі впливають на стан мікросередовища підприємства через зменшення, зростання та стабільності попиту. Конкуренти – це юридичні (фізичні) особи, що займаються виробництвом аналогічної продукції і працюють на тому ж ринку з тими ж споживачами. Конкуренти являються однією із самих впливових сил мікросередовища підприємства. Конкуренція – це боротьба між учасниками ринкової економіки, заінтересованими в досягненні певної мети

кожен для себе. Найчастіше метою конкуренції є отримання максимального прибутку за рахунок завоювання прихильності споживачів. А. Сміт довів, що конкуренція, зрівноважуючи норми прибутку, сприяє оптимальному розподілу праці. В науково-методичній літературі розрізняють досконалу конкуренцію (А.Сміт, 1776 р.), монополістичну конкуренцію (Дж. Робінсон, 1993 р.), олігополію (А.Курно, 1838 р.), монополію (П.

Сраффа, 1926 р.), конкурентні переваги (М.Портер, 1980 р, 1990р.), ринкова конкуренція (А. Юданов, 1996р.), та конкурентне середовище підприємства (Г. Азоєв, 1996р.). В загальному випадку конкуренція – це боротьба підприємців, коли їх самостійні дії обмежують можливості кожного з них впливати на загальні умови реалізації товарів на ринку і стимулюють виробництво товарів, яких потребує споживач.

Конкуренції притаманні наступні основні функції: регулююча, алокаційна, інноваційна, адаптаційна, розподільна та контролююча. Узагальнюючи все вище сказане, можна сказати, що розробляючи конкурентні стратегії підприємство повинно створювати конкурентні переваги, які забезпечують стабільність його діяльності. Посередники – це підприємства, які займаються наданням торгових послуг, підприємства по транспортуванню

та складуванню товарів, підприємства по наданню маркетингових послуг, кредитно-фінансові заклади та інші. Посередники впливають на мікросередовище підприємства через рівень цін на свої послуги по просуванню товару до споживача і тим самим формують попит на продукцію підприємства. Адекватними діями на вплив посередників може бути пошук та оцінка альтернативних шляхів просування товарів. Контактні аудиторії – це суб’єкти, що вступають в взаємодію з підприємством через

існування різного роду інтересів до його діяльності. До цієї групи впливу можна віднести: фінансові кола, що забезпечують підприємство капіталом; банки; інвестиційні компанії; брокерські фірми; інвестори; засоби масової інформації; державні заклади, що займаються наглядом та регулюванням виробничої діяльності; суспільні організації, групи суспільної думки; місцеві контактні аудиторії (релігійні організації, національні

общини та ін.). Фінансові кола впливають на мікросередовище підприємства через облікові ставки на капітал, розміри інвестицій та інше. Засоби масової інформації, суспільні організації та місцеві контактні аудиторі мають вплив на мікросередовище підприємства через формування попиту на його продукцію. Дії державних закладів можуть бути благоприємними, інертними та пригнічуючими до мікросередовища підприємства.

4. Внутрішнє середовище підприємства. Внутрішнє середовище підприємства – це сукупність факторів, що формують його довгострокову прибутковість і перебувають під безпосереднім контролем керівників та персоналу підприємства. До таких факторів відносяться ресурси, структура, менеджмент, персонал та культура, які використовує підприємство в своїх виробничій діяльності. До факторів ресурсного напрямку впливу на внутрішнє середовище підприємства відносяться: можливість

реагування на цикли попиту/пропозиції; тривалість та особливості виробничого циклу; рівень розвитку окремих виробничих систем (основного, допоміжного, обслуговуючого виробництва та їх співвідношення); можливість змін у технології та технічному оснащенні, рівень технології та технологічності продукції; рівень патентного захисту продукції та технології; якість виробництва, використання комп’ютерних технологій; рівень оновлення устаткування; виробничі потужності та

їхнє завантаження, можливості економії на масштабах виробництва; гнучкість виробничого потенціалу; забезпеченість виробництва сировиною, матеріалами, обладнанням, робочою силою, а також наявність варіантів переходу на нові сировину, матеріали та ін.; витрати на виробництво та можливість встановлення конкурентних цін; витрати на диверсифікацію, конверсію; ефективність виробництва; можливість пом’якшення впливу на інфляційні процеси; розміри власного капіталу; ліквідність; розміри заборгованостей; прибутковість;

рівень реінвестування; розміри кредитів та їх повернення; джерела фінансування та фінансова стабільність; обсяги на напрямки інвестицій; обсяги запасів; готівка; дослідницький потенціал (наявні розробки, винаходи, патенти, відкриття); наявність і рівень дослідницько-експериментальної бази. Фактори менеджменту: підприємницька орієнтація та політика ведення бізнесу; використання системи стратегічного управління; рівень розвитку аналітичних систем; комунікації та рівень автономності й розміщення виробничих

одиниць; технологія управління й специфіка інформаційних систем. Рівень гнучкості й мобільності; техніко-організаційний рівень виробництва. Фактори структури підприємства: організаційна структура підприємства; специфіка побудови апарату управління; неформальна система управління підприємством; система контролю діяльності підприємства та ін. Фактори персоналу: можливість залучення та ефективного використання висококваліфікованих кадрів;

структура і рівень кваліфікації персоналу; динаміка робочої сили; компетентність керівників та підлеглих; система заробітної плати та рівень доходів робітників, “участь у прибутках”; методи добору, атестації підготовки, просування, підвищення кваліфікації та перекваліфікації кадрів. Фактори культури: цінності й норми, що визначаються всіма; атмосфера та клімат у колективі; мотивація діяльності, системи матеріальної та нематеріальної винагороди; система комунікації; стиль керівництва.

Наведений, як приклад, перелік факторів, який можна використати для стратегічного аналізу не є остаточним. Кожне підприємство має розробляти свої методичні засади для аналізу власного внутрішнього середовища, які б відбивали його особливості. Головною метою аналізу внутрішнього середовища є визначення притаманних точок у функціонуванні та управлінні підприємством та встановлення пріоритетів у розв’язанні стратегічних проблем.