Стратегії виходу на зовнішній ринок

“Міжнародний маркетинг” Зміст 1. Теоретичне питання 9. Міжнародний маркетинг як наслідок інтернаціоналізації маркетингової діяльності 2. Теоретичне питання 41. Порівняльна характеристика стратегій виходу на зовнішній ринок 3. Задача 4. Список використаної літератури 1. Теоретичне питання 9. Міжнародний маркетинг як наслідок інтернаціоналізації маркетингової діяльності

Інтернаціоналізація світового господарства та нові пріоритети маркетингу Інтернаціоналізація світового господарства зумовила нові детермінанти економічного розвитку, динамізацію конкурентного середовища, певне ускладнення соціально-культурного середовища, що, у свою чергу, сформувало нові світові пріоритети маркетингу (рис. 1). – «Топ» менеджмент, керований ринком. Домінуючою концепцією як внутрішнього, так і міжнародного маркетингу стає ринкова, а не збутова чи

виробнича орієнтація. Зусилля менеджменту концентруються не на збуті вже виробленої продукції, а на вивченні і створенні попиту. – Глобалізація міжнародної маркетингової діяльності. Існує зростаюча взаємозалежність серед країн Тріади, економічне, соціально-культурне та політико-правове середовище яких стає більш однорідним. З’являються наднаціональні сегменти, які посилюють ринкові можливості фірми. Рис. 1. Інтернаціоналізація світового господарства та нові пріоритети маркетингу –

Відповідальний маркетинг. Загострення в останні десятиріччя глобальних проблем людства (забруднення довкілля, проблематичні наслідки використання нових технологій, використання Світового океану, проблема озброєння тощо) зумовлює демонстративну стурбованість фірм загальнолюдськими проблемами, а не тільки досягненнями ринкового успіху. – Орієнтація на конкуренцію. Ключовим чинником успіху як на нових, так

і на зрілих товарних ринках є готовність та здатність фірм спрогнозувати дії конкурентів на внутрішньому і на зовнішньому ринках та випередити їх. Така готовність передбачає наявність у персоналі фірми спеціалістів-аналітиків, а здатність — наявність системи моніторингу за конкурентами. – Розробка прогностичних систем. Традиційні методи передбачення обсягів продажу в турбулентному середовищі не завжди ефективні. Тому основою маркетингових дій фірм стає маркетинговий план, здатний враховувати

організаційну гнучкість та непередбачені обставини. – Адаптований (персоніфікований) маркетинг. Світовий ринок характеризується як «ринок споживача», а останній бажає отримати персоніфіковане рішення своїх проблем. Це зумовлює посилення уваги фірм до процесу сегментації, особливо за персоніфікованими критеріями сегментації (стиль життя, рівень прихильності до торгової марки, соціальний статус, персональні демографічні характеристики

тощо). – Реструктуризація портфеля товарів. Посилення та динамізація конкурентного середовища на світових товарних ринках обумовлюють необхідність диверсифікації компаніями своїх товарних портфелів у бік створення наукоємних, оригінальних, унікальних товарів (послуг), товарів ринкової новини. Засобами вирішення проблем, що виникають у зв’язку з появою нових пріоритетів, є посилення стратегічних підходів до формування маркетингового комплексу.

Інтернаціоналізація — це явище в маркетингу, що виникає унаслідок взаємозалежності ринків як результат глобалізації. "Ринки вже не сприймаються як окремі одиниці, але усе більш як єдиний ринок". Міжнародний маркетинг при цьому направляє розвиток підприємства за наступною схемою: попереднє вивчення ринків країн, що можуть становити інтерес, вибір найбільш сприятливого чи регіону країни; визначення способу присутності підприємства

на цьому ринку: визначення комерційної пропозиції в розрізі товарів, послуг і цін, пристосованих як до сприятливих, так і до несприятливих варіантів ринку, визначення комерційної політики, політики збуту комунікацій і підбор торгового персоналу. виходить у своїй глобальній політиці з принципу "мислити глобально і локально", підкреслюючи цим необхідність розробки товарної політики і на локальному, і на глобальному рівнях.

Така розробка включає чотири етапи: аналіз локальних потреб у даній країні. глобалізація концепції товару, розробленого локально, адаптація товару до кожного конкретного середовища, реалізація обраної стратегії за допомогою адаптованого операційного маркетингу. Що стосується керування маркетингом, те найбільш важливим наслідком глобалізації є необхідність визначати географічний цільовий ринок у рамках країн

і розробляти активні й оборонні стратегічні варіанти, приймаючи в розрахунок нову взаємозалежність ринків. Мислити глобально, але виходячи з локальної реальності. Компанії переглядають свої стратегічні позиції для того, щоб реагувати на зміни економічної, конкурентної і соціально культурного середовища, а також інтернаціоналізацію світового господарства. Можна виділити сімох нових пріоритетів міжнародного маркетингу:

Реструктурування портфеля товарів. Щоб відповісти на виклик нових конкурентів, західноєвропейським компаніям треба диверсифицировать свій товарний портфель сторону забезпечення більшої доданої вартості, ґрунтуючись або на технологічному розвитку, або на організаційних ноу-хау, Адаптований маркетинг. У суспільстві достатку розбірливі споживачі рас зчитують знайти персоніфіковані рішення своїх проблем, і фірма повинна задовольнити цим чеканням за допомогою сегментації, заснованої

на безпосередній реакції й інтерактивній комунікації. Орієнтація на конкуренцію. Ключовим фактором успіху для зрілих і стагнирующих ринків є здатність спрогнозувати дії конкурентів і перехитрити суперників. Така здатність припускає наявність системи спостереження за конкурентами. Розробка прогностичних систем. Традиційні методи прогнозу продажів у турбулентному середовищі малоефективні,

і фірмі варто розробити системи, засновані на організаційній гнучкості і плануванні з урахуванням непередбачених обставин. Глобальний маркетинг. Існує зростаюча взаємозалежність серед країн, індустріальна і культурна “тканина” яким стає більш однорідною. З'являються наднаціональні сегменти, що представляють собою ринкові можливості для фірми.

Відповідальний маркетинг. У суспільстві з'являються нові потреби, що обумовлюють необхідність в екологічно чистих продуктах Фірми починають демонструвати заклопотаність як індивідуальним, так і колективним добробутом суспільства, а не просто задоволенням короткострокових потреб. Генеральний менеджмент керований ривком. Успішна реалізація концепції маркетингу усередині фірми вимагає межфункциональной координації і корпоративної культури, що стимулює сприйняття концепції маркетингу.

Плануючи вихід на зовнішні ринки, діяч міжнародного маркетингу повинний вивчити економіку кожної цікавлячої його країни. Привабливість країни як експортний ринок визначається двома характеристиками. Перша з них — структура господарства. Господарська структура країни визначає її потреби в товарах і послугах, рівні доходів і зайнятості і т.п. Існують чотири типи господарських структур.

Другий економічний показник — характер розподілу доходів у країні. На розподілі доходів позначаються не тільки особливості господарської структури країни, але й особливості її політичної системи По характері розподілу доходів діяч міжнародного маркетингу поділяє країни на п'ять видів: 1) країни з дуже низьким рівнем сімейних доходів, 2) країни з переважно низьким рівнем сімейних доходів;

3) країни з дуже низьким і дуже високим рівнями сімейних доходів. 4) країни з низьким, середнім і високим рівнями сімейних доходів, 5) країни з переважно середнім рівнем сімейних доходів. 2. Теоретичне питання 41. Порівняльна характеристика стратегій виходу на зовнішній ринок Порівняльна характеристика основних способів виходу на зовнішні ринки 1.

Експорт є найпростішим способом виходу на зовнішній ринок. За інтенсивністю і обсягами розрізняють нерегулярний і регулярний експорт. Нерегулярний експорт — це пасивний рівень зовнішньо-економічних відносин, коли підприємство час від часу експортує свої надлишки і продає товари місцевим оптовикам, що представляють закордонних покупців. Про регулярний експорт можна говорити тоді, коли підприємство має за мету розширити

свої зовнішньоторговельні операції на конкретному ринку. Застосовуючи стратегію експорту, підприємство виготовляє свої товари у власній країні, пропонуючи їх на експорт у модифікованому або в немодифікованому вигляді. Переваги цього способу: — потребує мінімальних змін у товарному асортименті підприємства, його структурі; — потребує мінімальних інвестиційних витрат та поточних грошових зобов´язань; — забезпечує

мінімальний ризик при вході на ринок та легкість виходу. Експорт буває двох різновидів: непрямий і прямий. За непрямого експорту підприємство користується послугами посередників, а за прямого проводить експортні операції самостійно. Підприємства, що тільки починають свою експортну діяльність, частіше використовують непрямий експорт. Вони віддають перевагу цьому варіанту з двох причин.

По-перше, такий експорт потребує меншого обсягу капіталовкладень, оскільки підприємству не доводиться створювати за кордоном власний торговий апарат або налагоджувати мережу контактів. По-друге, за непрямого експорту підприємство менше ризикує. Оптовою реалізацією товару займаються посередники, які застосовують у цій діяльності свої специфічні професійні знання, уміння і послуги, і тому продавець, як правило, робить менше помилок.

Використання посередників при експорті має не тільки переваги, а й недоліки: — ізольованість виробника від ринку, відсутність інформації про реакцію споживача на товар; — залежність експортера від посередника; — недостатня увага посередника до роботи з товаром експортера; — відсутність у посередника в силу різних причин прагнення просувати товар експортера на всі доступні сегменти цільового ринку. Непрямий експорт, або делегування повноважень без

інвестування, має різно-манітні форми. 1. Передача повноважень з експорту передбачає використання системи збуту, що знаходиться в одній або декількох країнах і належить іншому підприємству. Таку систему збуту експортер використовує тоді, коли його потенціал слабкий, щоб діяти самостійно на зовнішньому ринку. 2. Експортна франшиза — такий спосіб організації справи, за якого франчайзі купує у відомої компанії

право на продаж її товарів під її товарним знаком. 3. Комерційні посередники активно беруть участь в експортних операціях. їх розрізняють за двома ознаками: винагороді (торгова націнка або комісійні) і сталості зв´язків з експортером. Основні види посередників, що працюють у сфері міжнародної торгівлі, такі: — міжнародний маклер шукає і налагоджує контакти, не одержуючи повноважень продавця

і покупця, працює за комісійні (куртаж) з обох сторін угоди; — агент із закупівлі виконує доручення покупця знайти за кордоном товар визначеної якості і за визначеною ціною, з конкретним терміном постачання; — агент з продажу виконує доручення експортера вивчити ринок, продати і поставити товар, виписати рахунок на умовах одержання комісійних у відсотках від ціни. Може бути гарантом покупця за додаткову плату; комісійний агент представляє експортера — постачальника

товару за кордоном, працює на основі контракту; агент з міжнародної торгівлі купує і продає від свого власного імені; — концесіонер — посередник міжнародної торгівлі, у якого тісний зв´язок з експортером, працює на умовах контракту і виконує три основні функції: торгову, технічну, фінансову; — імпортер-дистриб´ютор укладає контракт з експортером,

інколи працює на умовах виключності. Основа взаємовідносин із експортером — традиція. Сам виписує рахунки й інформує про покупців. Прямий експорт передбачає прямий продаж через власний торговий персонал. Він застосовується у випадку, коли легко визначити споживачів або вони самі знаходять продавця. Організація прямого експорту може здійснюватися за допомогою: — експортного відділу, що вирішує всі

питання з просування товару на зовнішній ринок; — торгового представника, який відряджений за кордон і працює тільки на своє підприємство. Він добре знає товар і просуває його на ринок; — представництва — команди, яка постійно працює за кордоном, головним завданням якої є стимулювання збуту, укладання угод, контроль за їх виконанням. 2. Спільна підприємницька діяльність.

Ця стратегія виходу підприємства на зовнішній ринок ґрунтується на поєднанні його зусиль із ресурсами комерційних підприємств країни-партнера з метою створення виробничих і маркетингових потужностей. На відміну від експорту при спільній підприємницькій діяльності (СПД) формується партнерство, у результаті якого за рубежем створюються певні потужності. Законодавство ряду країн передбачає, що присутність на

їхньому ринку іноземної компанії можлива лише при укладанні контракту з місцевими фірмами про виробництво товарів у цих країнах. Навіть промислово розвинені країни іноді чинять тиск на експортерів, щоб вони створювали спільні виробництва за рубежем. Міжнародний маркетинг виділяє чотири види СПД: 1) ліцензування; 2) виробництво за контрактом; 3) управління за контрактом;

4) підприємства спільного володіння. Ліцензування є одним із найпростіших шляхів виходу на зовнішній ринок. Ліцензіар укладає на закордонному ринку угоду з ліцензіатом, передаючи права на використання виробничого процесу, товарного знаку, патенту, торгового секрету в обмін на гонорар або ліцензійний платіж. Ліцензіар одержує вихід на ринок з мінімальним ризиком, а ліцензіату не доводиться починати з нуля,

тому що він відразу набуває виробничого досвіду, добре відомий товар або ім´я. Використання ліцензування при СПД має економічні, стратегічні і політичні мотиви. Економічні мотиви полягають у тому, що ліцензіар знижує ризик створення виробництва за рубежем з огляду на невеликий обсяг продажу, небезпеку удосконалення товару конкурентом, обмеженість ресурсів тощо. Великі підприємства з диверсифікованим виробництвом, переглядаючи асортимент, зосереджують

зусилля на сильних сторонах своєї діяльності, що дають високий прибуток. Продаючи ліцензії, вони відмовляються від продукції і технології, що не становлять інтерес сьогодні. У цьому полягає стратегічний мотив ліцензійної угоди. Політичні і правові мотиви лежать в основі ліцензійної угоди тоді, коли є обмеження на придбання іноземцями власності в країні-реципієнті або відсутній захист

іноземної власності. Для зазначеного способу є характерним: — наявність патентно-ліцензійного продукту або ноу-хау; — використання для проникнення на новий ринок; — обмежені інвестиційні витрати та поточні зобов´язання. Однак ліцензування має й недоліки — підприємство має менший контроль над ліцензіатом, ніж над своєю філією. До того ж, у випадку великого успіху ліцензіата, прибутки підуть саме йому, а не ліцензіару.

У результаті, виходячи на зовнішній ринок таким способом, підприємство може саме створити собі конкурента. Передаючи права на об´єкт ліцензійної угоди, підприємство втрачає контроль над своїми активами. Тому в ліцензійному контракті необхідно передбачити такі моменти: — умови його припинення, якщо сторони не виконують своїх зобов´язань; — методи перевірки якості товару, послуг; — зобов´язання щодо витрат на створення системи збуту; — географічні межі застосування активів; — умови використання

новаторських технологій, заснованих на знаннях, переданих за ліцензійною угодою; — конфіденційність інформації, що міститься в ліцензійній угоді. Іншим різновидом стратегії СПД є виробництво за контрактом, тобто укладання контракту з місцевими виробниками на випуск товару. Причини, що зумовлюють використання такого способу: — дефіцит власних потужностей; — наявність перешкод для експорту у відповідну країну; — високі транспортні витрати; — економія на факторах виробництва.

Загальна схема виробництва за контрактом на практиці має різні модифікації. Значного поширення набуло виробництво комплектуючих. До різновидів виробництва за контрактом відносять переробку давальницької сировини — толінгові операції. Технологічна схема їх виконання полягає у постачанні вітчизняних матеріалів, напівфабрикатів і компонентів за кордон, де вони обробляються, монтуються, а потім реімпортуют-ся як готова продукція.

Цей спосіб виходу на зовнішній ринок також має недоліки. Застосовуючи його, підприємство менше контролює процес виробництва, що може мати наслідком втрату частини потенційних прибутків. Однак підрядне виробництво дає підприємству можливість розгорнути свою діяльність на зовнішньому ринку швидше, зі меншим ризиком і з перспективою вступу в партнерство з місцевим виробником або купівлі його підприємства. Ще одним способом виходу на зовнішній ринок, що відносять до стратегії

СПД, є управління за контрактом. За такого способу підприємство надає закордонному партнеру "ноу-хау" у сфері управління, а той забезпечує необхідний капітал. Інакше кажучи, підприємство експортує не товар, а скоріше управлінські послуги. Частіше за все це відбувається у формі консультацій для іноземних компаній. Такий спосіб використовувало підприємство "

Хілтон", організовуючи роботу готелів у різних країнах світу. З погляду країни-реципієнта контракт на управління усуває потребу в прямих інвестиціях як засобі, обов´язковому для одержання управлінської допомоги. Підприємству, що надає такі послуги, контракти допомагають уникнути ризику втратити капітал, коли прибуток від інвестицій не високий, а капітальні витрати непомірно великі.

Управління за контрактом широко застосовується у країнах, що розвиваються, які мають капітал і виконавчий персонал, але не мають "ноу-хау" і кваліфікованих працівників. Пропозиції щодо кооперації за участю закордонного капіталу в цих країнах нерідко відхиляються через острах допустити іноземне засилля. Угода ж на здійснення комплексу робіт в галузі менеджменту обмежена в часі,

і в остаточному підсумку закордонні фахівці будуть замінені місцевими. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок характеризується мінімальним ризиком і одержанням прибутку із самого початку діяльності. Недолік його полягає в тому, що для виходу на зовнішній ринок підприємству необхідно мати достатній штат кваліфікованих управлінців, котрих можна використовувати з більшою вигодою для себе.

До цього способу також недоцільно вдаватись у тому випадку, коли самостійне здійснення всього бізнесу принесе підприємству, що виходить на зовнішній ринок, набагато більші прибутки. Крім того, управління за контрактом на якийсь час позбавляє підприємство можливості розгорнути власний бізнес у цій закордонній країні. Ще одним способом проникнення на зовнішній ринок є створення підприємства спільного володіння. Таке підприємство

є результатом об´єднання зусиль закордонних і місцевих інвесторів з метою створення місцевого комерційного підприємства, яким вони володіють і управляють спільно. Існують різні шляхи заснування такого підприємства, наприклад закордонний інвестор може купити частку в місцевому підприємстві, або місцеве підприємство може купити собі частку у вже існуючому місцевому підприємстві закордонної компанії, або обидві сторони можуть спільними зусиллями

створити нове підприємство. Основні риси цього способу: — він є обов´язковим при виході на окремі ринки; — потребує інвестиційних витрат; — супроводжується політичними ризиками; — має високу ймовірність конфліктів з партнерами; — передбачає складну процедуру виходу з ринку. Підприємство спільного володіння може виявитися необхідним або бажаним з економічних або політичних

міркувань. Зокрема, виходячи на зовнішній ринок, підприємство має дефіцит фінансових, матеріальних або управлінських ресурсів для здійснення проекту самотужки. Інша можлива причина — іноземний уряд тільки в такий спосіб допускає на ринок своєї країни товари іноземних виробників. Цей спосіб, як і інші, не позбавлений недоліків. Партнери, що походять з різних країн, можуть розійтися в думках з питань, пов´язаних

із капіталовкладеннями, маркетингом та іншими аспектами діяльності. Наприклад, багато американських фірм, вивозячи капітал у ті або інші країни, прагнуть використовувати зароблені кошти для повторного інвестування на розширення виробництва, а місцеві підприємства цих країн нерідко надають перевагу вилученню цих надходжень з обороту. Американські підприємства велику роль відводять маркетингу, а місцеві

інвестори найчастіше покладаються винятково на організацію збуту. Крім того, створення підприємств спільного володіння може ускладнити для транснаціональної компанії втілення в життя конкретних заходів у сфері виробництва і маркетингу у світовому масштабі. 3. Стратегія прямого інвестування. Велика кількість підприємств, що ведуть зовнішню торгівлю, з часом засновують за кордоном

власні виробничі філії для виготовлення товарів, споживаних на іноземному ринку. Цей спосіб виходу на зовнішній ринок передбачає інвестування капіталу в створення за кордоном власних складальних або виробничих підрозділів, забезпечуючи найбільш повне залучення підприємства до ЗЕД. У міру накопичення компанією досвіду експортної роботи і за досить великого обсягу такого зовнішнього ринку виробничі підприємства за кордоном дозволяють очікувати

на значні вигоди. Основні риси цього способу: — максимальні інвестиційні витрати та поточні грошові зобов´язання; — максимальна відповідальність за результати діяльності; — максимальний контроль за діяльністю; — складна процедура виходу з ринку. Створення закордонної виробничої філії є формою прямих інвестицій в економіку іноземної держави. Фірма може керуватися такими мотивами: — вертикальна

інтеграція, коли необхідний контроль над різними етапами проходження товару від стадії сировини до його розподілу. Товари і маркетинг досить складні і вимагають об´єднання ресурсів декількох країн; — міждержавна раціоналізація виробництва, коли є істотні розходження у вартості робочої сили, капіталу, сировини; — виготовлення комплектуючих частин у країні-експортері, а складання здійснюється в іншій країні, де дешевша робоча сила; — теорія життєвого циклу товару, коли він перебуває на різних

стадіях життєвого циклу у різних країнах; — державне стимулювання інвестицій, коли надаються певні пільги для іноземних інвесторів, що і мотивує їх до відкриття своїх філій або самостійних підприємств; — політичні мотиви, коли інвестиції в економіку певної країни пов´язані з її політичними рішеннями щодо інших країн. Одна з переваг такої стратегії полягає в тому, що підприємство

може заощадити кошти за рахунок більш дешевшої робочої сили або сировини, за рахунок пільг, наданих іноземними урядами закордонним інвесторам, за рахунок скорочення транспортних витрат тощо. Створюючи робочі місця в країні-партнері, підприємство забезпечує собі тим самим сприятливіший клімат у цій країні. Застосовуючи стратегію прямого інвестування, підприємство налагоджує глибші відносини з державними органами, клієнтами, постачальниками і дистриб´юторами країни, на ринок якої воно

виходить. Це дає можливість краще пристосовувати свої товари до місцевого маркетингового середовища. І, нарешті, важлива характеристика прямого інвестування полягає в тому, що здійснюючи його, підприємство зберігає повний контроль над своїми капіталовкладеннями і, отже, може розробляти такі установки у сфері виробництва і маркетингу, які будуть відповідати її довгостроковим завданням у міжнародному масштабі.

Однак це і найбільш ризикована форма організації ЗЕД — всі ризики інвестування підприємство бере на себе. Адже має місце певний контроль з боку уряду іноземної держави, особливо в питаннях вивезення прибутку, орендної плати тощо. Потенційно можливі націоналізація інвестиції, військові перевороти, жорсткі урядові обмеження тощо. Порівняльна характеристика стратегій виходу на зовнішній ринок

Кожна із розглянутих вище стратегій виходу фірми на зовнішній ринок має свої недоліки та безумовні переваги, які треба розглядати в контексті, насамперед, особливостей товару. Водночас доцільно зіставити стратегії за такими критеріями: контроль ринку (близькість до споживача, можливість швидко реагувати на зміни потреб, контролювати тенденції попиту та пропонування); гнучкість (можливість швидко та адекватно адаптувати діяльність до елементів бізнес-середовища, що змінюються);

ресурсні вимоги (необхідність мати певну кількість фінансових, матеріальних та трудових ресурсів для організації та розвитку діяльності); ризик (загроза виникнення непередбачених втрат очікуваного прибутку, доходу або майна, коштів у зв’язку з випадковими змінами умов економічної діяльності або інших обставин); причетність до міжнародного маркетингу (необхідність та ступінь використання концепції міжнародного маркетингу в організації діяльності фірми) (табл.

1). Таблиця 1. Порівняльна характеристика стратегій виходу на зовнішній ринок С т р а т е г і ї Критерій Експорт Спільне підприємство Пряме володіння Контроль ринку Н С В Гнучкість С В Н Ресурсні вимоги Н С В Ризик Н С В Причетність до міжнародного маркетингу Н С В Н — низька (низькі, низький) С — середня (середні, середній)

В — висока (високі, високий) 3. Задача варіант 9 На основі наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції на товарному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізації та ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольного показника). Методичні рекомендації щодо розв’язання задачі Існує кілька методів оцінки ступеню інтенсивності конкуренції на зарубіжному ринку: чотирьохдольний показник (ЧДП),

індекс Лернера, індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ), індекс Розенблюта, показник ентропії, коефіцієнт варіації тощо. Найбільш поширеними є ЧДП та ІХХ. Чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio) – (ЧДП) являє собою загальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається. (1)

де ОРi - загальний обсяг реалізації продукції заданого асортименту, тис. грош.од.; ОР1; ОР2 ; ОР3; ОР4 – обсяг реалізації продукції заданого асортименту, відповідно першим, другим, третім та четвертим виробником за розміром реалізації, тис. грош.од. З 1968 по 1984 рр. цей показник використовувався Департаментом юстиції США для оцінки ступеня концентрації товарних ринків.

У випадку, коли ЧДП перевищував 0,75 (75%), вводилися обмеження для злиття підприємств, оскільки даний ринок розглядався як об’єкт монопольної практики. Сьогодні коефіцієнти концентрації розраховуються і відслідковуються національною статистикою Франції та США для 4, 8, 20, 50 та 100 ведучих підприємств ринку, в Німеччині, Англії, Канаді – для 3, 6 і 10. З середини 1980-х

CR4 став використовуватися в країнах Східної Європи. Серед показників, що використовуються для оцінки рівня монополізації ринку, найпоширенішим є індекс Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) - сума квадратів ринкової частки фірм, що діють на ринку: , (2) де хі - частка ринку і-ї фірми, виражена у відсотках; n - загальна кількість фірм на ринку. Індекс може набирати значення від 0 (повна децентралізація виробництва) до 10 000 (абсолютна монополія).

Емпірично визначено, що при значенні індексу: 0 – 1000 – ринок є немонополізований (нормальний для конкуренції – конкурентний) ринок; 1000-1800 – перехідний від конкурентного до монополізованого; ≥ 1800 (1800 – 10000)– монополізований (неконкурентний) ринок. Окрім розглянутих показників, що характеризують рівень монополізації ринку, для оцінки інтенсивності конкуренції приймаються до уваги так звані умови безпечності конкуренції.

Розрізняють умови безпечності конкуренції: • теоретичні, рекомендовані науковцями з маркетингу; • затверджені законодавчо. Теоретичними умовами безпечності конкуренції є такі: • на ринку діють 10 і більше підприємств; • одне підприємство займає не більше 31% ринку; • два – не більше 44%; • три – не більше 54 %; • чотири – не більше 63%. Затверджені законодавчо умови безпечності конкуренції розглянемо на прикладі

України. Згідно зі статтею 12 Закону України «Про захист економічної конкуренції», монопольним вважається такий стан, коли на ринку один суб’єкт господарювання займає більше 35%,не більше трьох суб’єктів господарювання займають частку ринку, яка перевищує 50%, або не більше п’яти суб’єктів займають частку ринку, що перевищує 70%. Умова задачі На основі наведених у таблиці 1 даних оцінити рівень інтенсивності конкуренції на товарному ринку за допомогою показників, що характеризують рівень монополізації

та ступінь концентрації ринку (індекс Харфіндела-Хіршмана та чотирьохдольного показника). Таблиця 1. Рейтинг виробників Назва підприємства Обсяг реалізації продукції, тис. одиниць продукції ВАТ "Імперія" 1416,1 Концерн "Надія" 296,1 ЗАТ "Зеніт" 231,6 ЗАТ "Візар" 186 ЗАТ "Дніпро" 170,8 ВАТ "Октава"

121,5 ВАТ "Меридіан" 94,9 Концерн "Вітал" 106,3 ЗАТ "Весторіс" 83,5 ВАТ "Тікаб" 64,5 ВАТ" Іберус" 60,7 Концерн "Терра" 56,9 ВАТ "Корал" 53,1 ЗАТ "Троянда" 115,4 ЗАТ "Спектр" 124,9 ЗАТ "

Інфут" 110,1 Концерн "Глобус" 109 ЗАТ "Вікос" 182,2 ТОВ "Кенді" 79,7 Концерн "Інком" 72,1 ВАТ "Сігма" 60,7 Розв’язок Для оцінення ступеня інтенсивності конкуренції на даному товарному ринку застосуємо два найбільш поширені методи оцінки рівня монополізації ринку: індекс ринкової концентрації

Харфіндела-Хіршмана (ІХХ) та чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio) як це і оговорено умовою задачі. Розрахунок показника «індекс Харфіндела-Хіршмана» передбачає обчислення ринкових часток всіх виробників (у %), квадратів цих ринкових часток та знаходження сумарних значень останніх по всім виробникам. Означені розрахунки будемо виконувати та подавати у табличній формі (таблиця 2).

Таблиця 2. Розрахунок показника «індекс Харфіндела-Хіршмана» Назва підприємства Обсяги реалізації, млн. одиниць продукції Частка ринку, % Квадрат частки ринку ВАТ "Імперія" 1416,10 37,30 1391,59 Концерн "Надія" 296,10 7,80 60,84 ЗАТ "Зеніт" 231,60 6,10 37,22 ЗАТ "Візар"

186,00 4,90 24,01 ЗАТ "Дніпро" 170,80 4,50 20,24 ВАТ "Октава" 121,50 3,20 10,24 ВАТ "Меридіан" 94,90 2,50 6,25 Концерн "Вітал" 106,30 2,80 7,84 ЗАТ "Весторіс" 83,50 2,20 4,84 ВАТ "Тікаб" 64,50 1,70 2,89 ВАТ" Іберус"

60,70 1,60 2,56 Концерн "Терра" 56,90 1,50 2,25 ВАТ "Корал" 53,10 1,40 1,96 ЗАТ "Троянда" 115,40 3,04 9,24 ЗАТ "Спектр" 124,90 3,29 10,83 ЗАТ "Інфут" 110,10 2,90 8,41 Концерн "Глобус" 109,00 2,87 8,24 ЗАТ "Вікос"

182,20 4,80 23,04 ТОВ "Кенді" 79,70 2,10 4,41 Концерн "Інком" 72,10 1,90 3,61 Концерн "Інком" 60,70 1,60 2,56 Разом: 3796,10 100,00 1643,06 Значення показника «ІХХ» - - 1643,06 Розраховані значення індексу Харфіндела-Хіршмана для виробників даного товарного ринку свідчать про те, що цей ринок

є перехідним від конкурентного до монополізованого (розрахункове значення показника ІХХ знаходиться в інтервалі від 1000 до 1800), тобто нормальним для конкуренції. Окрім того, цей ринок не повністю задовольняє умовам безпеки конкуренції як на теоретичному, так і на законодавчому рівнях. Таблиця 3. Становище суб’єктів господарювання відносно норм теоретичних Показники За теоретичними умовами безпечності конкуренції

Фактично на ринку Кількість підприємств на ринку 10,00 21,00 Питома вага одного підприємства на ринку, % 31,00 37,30 Питома вага двох підприємств на ринку, % 44,00 45,10 Питома вага трьох підприємств на ринку, % 54,00 51,21 Питома вага чотирьох підприємств на ринку, % 63,00 56,10

Так, згідно з теоретичними умовами безпеки конкуренції ситуація на даному товарному ринку була така: • Кількість виробників дорівнювала 21 (що в 2,1 рази більше за 10 ); • Ринкова частка лідера ринку (ВАТ «Імперія») становила 37,30 % (більше 31 %, необхідного для дотримання умови конкурентного ринку); • Частка ринку двох провідних виробників (ВАТ «Імперія» і концерну «Надія») дорівнювала 45,10 % (більше 44 %); •

Три провідні виробники (ВАТ «Імперія», концерну «Надія» і ЗАТ «Зеніт») займали частку ринку у розмірі 51,21 % (менше 54 %); • Частка ринку чотирьох найбільших виробників(ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар») дорівнювала 56,10 % (менше 63 %). Так само і за законодавчо затвердженими умовами безпеки конкуренції даний товарний ринок

є не абсолютно безпечним, про це свідчать дані табл.4. Таблиця 4. Становище суб’єктів господарювання відносно норм українського законодавства Показники За законодавчими умовами безпечності конкуренції Фактично на ринку Питома вага одного підприємства на ринку, % 35,00 37,30 Питома вага трьох підприємств на ринку, % 50,00 51,21

Питома вага пяти підприємств на ринку, % 70,00 60,60 Попередні висновки цілком підтверджує розрахунок ще одного показника, що характеризує інтенсивність конкуренції на ринку. Розрахуємо чотирьохдольний показник (CR – Concentration Ratio), що являє собою загальну частку чотирьох перших підприємств ринку, що реалізують максимальні обсяги продукції в загальному обсязі реалізації продукції на ринку, що розглядається:

Чотирма першими підприємствами ринку є ВАТ «Імперія», концерну «Надія», ЗАТ «Зеніт» і ЗАТ «Візар». Їхня загальна ринкова частка складає: 37,30 + 7,80 + 6,10 + 4,90 = 56,10 % Розрахункові значення чотирьохдольного показника – значно менші за (0,75) 75 %, свідчать, що даний товарний ринок далекий від монопольного стану (не є об’єктом монопольної практики) і ніяких обмежень щодо злиття підприємств не може бути.

Висновок: виконані розрахунки промовисто свідчать про те, що розглянутий товарний ринок є ринком перехідним від конкурентного до монопольного і входження на нього є відносно простим. Цей стан ринку може дати реальну можливість завоювання більшої ринкової частки практично всім операторам, що працюють на даному товарному ринку. 4. Список використаної літератури 1) Міжнародний маркетинг:

Метод. вказівки до вивчення дисц. та викон. контрольної роботи для студ. спец. 6.050100 «Маркетинг», 7.050206 та 8.050206 «Менеджмент ЗЕД» і спеціалізації «Менеджмент митної системи» напрямів 0501 «Економіка і підприємництво», 0502 «Менеджмент» всіх форм навчання / Уклад.: О.Ф. Крайнюченко, Т.Г. Бєлова, О.В. Безпалько,

Н.П. Скригун. – К.: НУХТ, 2008. – 45 с.