Функції перевірки і оцінювання знань умінь і навичок

Курсова робота

Тема: Функції перевірки і оцінювання знань, умінь і навичок

„Оцінка – це найгостріший інструмент, використання якого потребує величезного вміння і культури”

В.Сухомлинський

Питання перевірки і оцінювання знань, вмінь та навичок є об’єктивно найскладнішими педагогічними проблемами.

Перевірка знань, оцінки і оціночні судження (відмітки) – це тема, яку вчителі готові обговорювати без кінця.

Процес навчання спрямований на вирішення навчально-виховних завдань, кожна з яких характеризується дидактичною завершеністю. Обов’язковим компонентом цього процесу є перевірка його результативності (контроль знань, умінь і навичок).

Головна мета перевірки результативності навчання – це забезпечення ефективності шляхом приведення до системи знань, умінь, навичок учнів, самостійного застосування здобутих знань на практиці, стимулювання навчальної діяльності учнів, формування у них прагнення до самоосвіти.

Перевірка – це виявлення рівня знань, умінь і навичок; оцінка – це вимірювання рівня знань, умінь і навичок; результати перевірки і оцінювання фіксуються (облік) у журналах, відомостях, щоденниках учнів.

Перевірка знань, умінь і навичок учнів, їх оцінювання і облік разом складають контроль знань, умінь і навичок.

Види перевірки і оцінки знань

В практиці навчання найбільш поширеними є текучий, підсумковий, тематичний і попередній перевірки.

Поточна перевірка знань проводиться на кожному уроці. Вона є необхідним компонентом навчального процесу при поясненні, закріпленні і повторенні матеріалу. Текуча перевірка позволяє виявити знання, вміння, навички, які вже є в учня, і на їх основі вчитель дальше будує навчальний процес. Текуча перевірка знань проводиться у формі опитування ( в спеціально відведений час), перевірки домашнього завдання (під час виконання самостійної перевірочної роботи). Деколи її здійснюють у формі питань і завдань в ході пояснення, повторення або закріплення. Буває, що вчитель перевірку веде у формі спостережень за пізнавальною активністю учнів, за бажанням працювати на уроці, за працездатністю, за проявом самостійності в розумових діях. Перевірка може бути вибірковою (перевірка якості виконання вправ або іншої навчальної роботи) у окремих учнів.

Тематична (періодична) перевірка полягає в забезпечення контролю за засвоєнням всієї теми. Цей вид перевірки має дуже велике значення для систематизації матеріалу.

Вчитель задає такі питання або пропонує такі завдання, які за короткий проміжок часу дають можливість учневі побачити основний зміст теми, основні її ідеї. В цьому суть тематичної перевірки.

Така перевірка привчає логічно думати, визначати головні, суттєві зв’язки в навчальному матеріалі, запам’ятати основне. Учень дістає можливість уявити головні положення навчальної дисципліни.

При тематичному опитуванні перед початком вивчення чергової теми усі учні мають бути ознайомленні з тривалістю вивчення теми (кількість занять); кількістю і тематикою обов’язкових робіт і термінами їх проведення; питаннями, що виносяться на атестацію (якщо атестація проводиться в усно-письмовій формі) або орієнтованими задачами чи вправами; терміном і формою проведення тематичної атестації; умовами оцінювання.

Перед учнями, які не засвоїли матеріалу теми, чи отримали бали на початковому рівні, ставиться вимога обов’язкового доопрацювання, надається необхідна допомога і визначається термін повторної атестації. Учень має право на переатестацію також для підвищення атестаційного балу.

Підсумкова перевірка і оцінка знань проводиться за кожний семестр і за навчальний рік. Її значення в тому, щоб жати правильну об’єктивну оцінку досягнутим успіхам учня, рівню його розвитку. Враховуються всі аспекти навчальної діяльності. Підсумкова оцінка відображає результати роботи школяра, але вона не являє собою середнє арифметичне всіх оцінок, які учень одержав за цей період. Головним в підсумковій оцінці знань є те, щоб перевірити логіку засвоєння матеріалу; учень повинен бачити систему у змісті навчального предмета, розуміти взаємозв’язок ідей, понять, фактів.

Підсумкова оцінка за семестр виставляється за результатами тематичного оцінювання, а за рік – на основі семестрових оцінок. Змістом перевірки рівня навчальних досягнень учня має бути не тільки виявлення суми засвоєння знань, умінь і навичок, а й сформованості й компетентності, тобто загальної здатності, що базується на знаннях, досвіді, цінностях, здібностях, набутих завдяки навчанню.

Основними групами компетенцій, яких потребує сучасне життя, є:

- соціальні, пов’язані з готовністю брати на себе відповідальність, бути активним у прийнятті рішень, у суспільному житті, у врегулюванні конфліктів ненасильницьким шляхом, у функціонуванні і розвитку демократичних інститутів суспільства;

- полікультурні – стосуються розуміння несхожості людей, взаємоповаги до їхньої мови, релігії, культури;

- комунікативні – передають опанування важливими у роботі і суспільному житті усним і писемним спілкуванням, оволодіння кількома мовами;

- інформаційні, зумовлені зростанням ролі інформації у сучасному суспільстві, умінням здобувати, критично осмислювати і використовувати різноманітну інформацію;

- саморозвитку та самоосвіти, пов’язані з потребою і готовністю постійно навчатись як у професійному відношенні, так і в особистому та суспільному житті;

- компетенції, що реалізуються у прагненні і здатності до раціональної продуктивності творчої діяльності.

З метою діагностування перед вивченням нової теми або на початку уроку, семестру, для з’ясування загального рівня підготовки учнів з предмета, щоб намітити організацію навчально-пізнавальної діяльності учнів проводять попередній контроль.

Оцінка результатів навчально-пізнавальної діяльності учнів.

Об’єктом оцінювання навчальних досягнень учнів є знання та навички. Досвід творчої діяльності учнів, досвід емоційно-ціннісного ставлення до навколишньої діяльності.

Успіхи навчально-пізнавальної діяльності учнів характеризуються кількісними та якісними показниками. Що виражаються й фіксуються в оцінці успішності.

Під оцінкою успішності учнів розуміють систему певних показників. Які відображають їх об’єктивні знання, уміння і навички.

Оцінювання знань – визначення і вираження в умовних одиницях (балах), а також в оціночних судженнях (відмітках) учителя знань, умінь та навичок учнів відповідно до вимог програм.

З метою забезпечення об’єктивного оцінювання рівня навчальних досягнень учнів вводиться 12-бальна шкала, побудована за принципом урахування особистих досягнень учнів. Виділяється 4 рівні навчальних досягнень учнів, які характеризуються такими показниками:

І рівень – початковий. Відповідь учня елементарна, фрагментарна, зумовлюється початковими уявленнями про предмет вивчення;

ІІ рівень – середній. Відповідь учня побудована за зразком, він володіє елементарними вміннями навчальної діяльності;

ІІІ рівень – достатній. Відповідь учня логічна і повна, правильна і обґрунтована, але їй бракує власних суджень. Учень здатний здійснювати основні види навчальної діяльності;

IV рівень – високий. Знання учня є глибокими, міцними, узагальненими і системними; знання учень вміє застосовувати творчо. Його навчальна діяльність має дослідницький характер, учень вміє відстояти особисту позицію.

Зазначеним рівням відповідають критерії оцінювання навчальних досягнень учнів за 12-бальною шкалою.

Форми та методи перевірки і оцінки знань, вмінь, навичок учнів

Учитель використовує слідуючи форми оцінки:

- багаточисельні „малі форми оцінки” в ході занять, які знаходять своє вираження в міміці, жестах, модуляції голосу, звертанні до учня, в коротких одобрюючих, відхиляючих, виправляючих, критичних зауваженнях вчителя;

- короткі зауваження, в яких вчитель виказує в усній формі (або письмовій) свої судження з приводу успішності даного учня. Зауваження можуть бути зроблені в домашніх роботах, письмових завданнях, творах, на малюнках або в шкільному щоденнику учня;

- оцінки, з допомогою яких по 12-бальній шкалі оцінюється досягнення учнів.

Сюди додають оціночні висловлювання вчителя, коли він відвідує батьків, в індивідуальних бесідах з учнями, в записках батькам або листах для них, а також всі ті форми, які передбачаються внутрішнім розпорядком школи для заохочення і покарання

В своєму розпорядженні вчитель має такі методи перевірки та оцінки знань, вмінь і навичок учнів як:

- письмовий контроль за один або декілька уроків, включаючи і коротку письмову роботу на 10-15 хв.

- усне опитування (індивідуальне і фронтальне);

- цілеспрямоване спостереження окремих учнів, їх роботи на уроці, із чого виводиться так звана оцінка за урок;

- методи контролю, які витікають із специфіки окремих предметів, наприклад: виробничої практики, уроків фізкультури, лабораторних робіт з природничих дисциплін, на уроках малювання і співів.

- тестування (усне, письмове, фізичне).

У старших класах практикуються заліки (за попередньо розробленим планом), а підсумковою формою перевірки у випускних класах є державна атестація. Слід зауважити, що згідно з Переліком захворювань окремі учні за станом здоров'я можуть бути звільнені від цієї форми перевірки знань, вмінь і навичок.

Всі форми і методи перевірки і оцінок можна комбінувати в різних варіаціях так, що ніяких затруднень з дотриманням вимог старанного підходу до оцінки не виникає.

Перевірка знань дає вчителю інформацію про хід пізнавальної діяльності учнів, про те, як іде засвоєння, які корективи потрібно внести (зовнішній обернений зв’язок). При контролі одержують інформацію і самі учні (внутрішній обернений зв’язок). Без одержання інформації про хід засвоєння, без оберненого зв’язку не може бути керованого навчального процесу.

Оцінка знань є величезним стимулом учня. Відомо, що глибина і міцність знань учнів являється гірше (особливо 5-9 кл.). Регулярний контроль виховує у дітей звичку до систематичної праці в школі і дома, стимулює систематичну підготовку учня до уроку.

Оцінка при певних умовах може перетворитись у внутрішній мотив навчання. Це дуже важливо. Але боротьба за оцінки, якщо вона ста головною метою навчання, має і негативну сторону – розділяє клас.

Найбільш суттєвими педагогічними вимогами до перевірки знань, умінь і навичок у школярів є те, що

перевірка і контроль знань – це перевірка знань для даного учня, яка передбачає х оцінку тільки по результатах його особистої навчальної діяльності. Максимально враховуються індивідуальні особливості учня;

перевірка і оцінка навичок повинна бути об’єктивна, вимоглива, без помітних викривлень істинної картини знань; вмінь учнів. Навіть при доброзичливім до них ставленні більшість учнів хвилюються і показують результати, нижчі ніж можуть і це важко врахувати під час оцінювання. Недопустимим є виставлення оцінки по принципу: слабому учневі рука не піднімається ставити високі оцінки, а відміннику – низькі.

перевірка і оцінювання повинні бути систематичними, регулярними на протязі всього часу навчання школяра у навчальному році;

не можна ставити оцінку, яка виступає покаранням за незадовільну поведінку на уроці, несумлінне ставлення до навчання.

Не можна виставляти погану оцінку учневі. Який відстоює свою точку зору, навіть якщо вона невірна. Не можна виставляти низьку оцінку учневі, якщо він працював, але не зумів виконати завдання вчителя, бо це підриває віру в успіх і різко знижує цікавість до предмету. Оцінка не може служити засобом покарання.

І. Оцінки і оціночні судження (відмітки) є невід’ємним складова частина навчального процесу.

1. Без оцінки кожний процес засвоєння неможливий.

Величезний досвід багатьох поколінь вчителів і основні положення дидактичних говорять про те, що якщо хочеш привити солідні знання і вміння, то на знаннях необхідно здійснювати їх перевірку і оцінку. Основні закономірності дидактичних функцій говорять про те, що будь який відносно самостійний етап засвоєння навчального матеріалу включає дотримання слідуючи моментів педагогічного управління. Стимулювання учня до активної роботи педагогічного управління: стимулювання учня до активної роботи, робота над новим матеріалом або вправного, їх застосування, повторення, систематизація, перевірка і оцінка.

Всі ці елементи зовсім не обов’язково застосовувати на кожному уроці. Вони можуть включати певний об’єм матеріалу, взаємно переплітатись змінювати взаємозв’язок (перш за все це відноситься до застосування, вправ і систематизації), послідовність, але без їх використання не можна чекати добрих результатів навчання. Це в першу чергу буде мати негативний вплив на слабких учнів. Не раз ставиться такий експеримент: в двох однакових по успішності групах школярів заняття ведуться однаково. Але в одній з них здійснюється систематичний контроль і оцінка знань, а в другій – ні. І ось результат: в першій групі успішність значно вища. Потім роблять навпаки. І той же результат: тепер успішність краще в другій половині.

2. Оцінки необхідні тому, що вони стимулюють не тільки успішність, але й інші якості дітей.

Бажання одержати добрі оцінки неправильно розглядати як кар’єризм. Вчитель повинен засобом оцінки привити учням здорове честолюбство і здатність критично підходити до досягнутого. Засобом оцінки учитель виховує школярів, впливає на їх відношення до навчання, працездатність і вимогливість до себе. Він розвиває, якщо робити це правильно, їх увагу, наполегливість і старанність, дозволяє дійсно оцінити свою успішність і успішність інших, виховує в належній мірі їх самооцінку, самосвідомість і скромність, формує мотивацію школярів. Будь-яка оцінка, яку учень рахує справедливою, неважно позитивна вона чи негативна, стає стимулом його діяльності і поведінки в майбутньому.

3. Оцінки вчителя мають великий вплив на взаємовідносини вчителя і учня.

Якість результатів навчання виховання залежать не тільки від введення нового матеріалу і організації його засвоєння, але і від соціальних відношень між вчителем і учнями:

Значимість взаємовідносин між учителем і учнями на заняттях росте. Вчителі, які найбільш успішно працюють, явно відрізняються в даний час від інших притягуючою силою своєї особистості, у них складаються кращі взаємовідносини з учнями.

Серед деяких ознак, що характеризують роботу вчителів, які досягли найбільших успіхів у справі навчання і виховання, були слідуючи дві послідовно перевірялось і оцінювалось; уміло використовувались оцінки і відмітки з метою розвитку особистості учнів.

Сьогодні учні середніх і старших класів ждуть від хорошого учителя перш за все, щоб він розумів їх і їх проблеми і, разом з тим, був строгий, міг за себе постояти, був послідовним і справедливим.

4. Контроль і оцінка служать справі підготовки до життя.

Суспільні судження і оцінки, моральні стимули сприймаються все більш серйозно. Кожний із нас знає по своїй роботі, що оцінки можуть вдохновляти або бути перешкодою в залежності від того, чи сприймаються вони як справедливі, чи ні я як до них відносяться. Від учнів вимагається крайньо висока увага і зібраність, працездатність і активність, прикладання всіх фізичних і душевних сил. Із-за невпевненості (чи зможуть вони справитись з усіма цими вимогами) виникає напруженість. Коли виникає почуття, що маєш якісь упущення в навчанні, то появляються муки совісті, в результаті яких народжуються добрі наміри. Оцінки стимулюють успішність. Правда, є справедливим і те, що (перш за все в учнів, яким навчання дається нелегко) можуть появлятись стреси і страх. Але це залежить не від перевірки або оцінки „самих по собі” і не від методів, які використовуються. Не існує таких методів, які би самі по собі були добрі або погані. Ефективність залежить від того, як і в яких умовах вони застосовуються. Якщо перевірки і оцінки використовуються правильно, то вони спонукають учнів проявити себе на ділі, що по крайній мірі по двох причинах дуже важливо з педагогічної точки зору:

властивості особистості виникають і закріплюються під час такої діяльності і в таких умовах, коли на них падає найбільше навантаження. Крім знань, що контролюються, і можливостей, сюди відносяться також готовність і здатність повністю викластись і досягнути найвищих результатів тоді, коли від тебе вимагається максимум зусиль. Котра молода людина не хоче цього, не старається і не захоплюється, наприклад, чемпіонами Олімпійських ігр?!

в житті треба постійно стикатись з подібними ситуаціями, особливо на роботі. Тому перевірки, оцінки, відмітки, екзамени готують також до життя і праці.

ІІ. Оцінки, оціночні судження (відмітки) є тільки одним із багатьох інших педагогічних засобів.

Говорячи про оцінки, не слід ніколи упускати із виду їх зв’язок з уроками в цілому. Якщо є бажання підвищити ефективність уроків, то це також питання якості перевірки і оцінки знань, але не тільки він один і не в першу чергу. В полі зору повинні постійно залишатись слідуючи три моменти:

оцінки і відмітки можуть суттєво сприяти справі підвищення успішності, але не здійснюють „чудес”. Якщо є недоліки при визначенні мети і змісту уроку, його дидактично-методичної організації, то навіть найбільш досконала методика оцінки знань не допоможе підвищити успішність учнів;

оцінки і відмітки – важливий засіб виховання. Але якщо взаємовідносини між вчителем і учнями не на належному рівні, якщо вчитель не користується авторитетом в учнів, учні сумніваються в його справедливості і в класнім колективі домінують „угрупування”, то оцінки і відмітки втрачають своє виховне значення;

оцінки і відмітки – важливий метод стимулювання активності учнів, але не єдиний і далеко не в кожному випадку найбільш підходящий. Якщо особиста і суспільна значимість мети навчання неясна, якщо там, де мова йде про цікаві проблеми, розвитку зацікавленості в пізнанні, художньому переживанні, моральній оцінці, говориться про виставлення оцінки, то це може привести до зниження активності, результату, який протилежний педагогічному задумові.

ІІІ. Оцінки і відмітки використовуються правильно в тому випадку, якщо вони не тормозять, а сприяють розвитку всіх учнів.

Основний принцип будь-яких педагогічних дій – сприяння розвиткові учнів. Це також відноситься до оцінок і відміток і являє собою критерії контролю правильності тієї чи іншої оцінки. Оцінка повинна бути об’єктивною. Але прямувати до об’єктивності „будь-якою ціною” зводить оцінку знань до сухого порівняння того, що вимагається, до того, що досягнуто, тобто перетворює педагогічну справу в процес, в ході якого не враховується вплив на учня.

Хто виросте і з школярів, яких переслідує постійна невдача?

Фактом є і те, що нема єдиного мірила встановлення знань учнів. Просте відтворення знань і використання навичків можна прослідити з більшою об’єктивністю, ніж ступінь вираження творчих здібностей. тому оцінка знань буде тільки в тому випадку педагогічно правильною, якщо вона стимулює, а не тормошить дальший розвиток учнів. Тому принцип об’єктивності повинен бути пов’язаний із сприянням розвитку особистості кожного учня. Об’єктивність оцінки знань повинна бути не абсолютною, вона повинна бути пов’язана з врахуванням об’єктивних і суб’єктивних умов навчання учнів і підчинятись принципові необхідності сприяти розвиткові школярів.

Об’єктивне, строге, ділове порівняння досягненого рівня знань учнями з вимогами програми – це необхідна складова частина роботи вчитися. Але оцінка успішності в наш час потребує враховувати реальний рівень розвитку учнів, передбачити ймовірні наслідки оцінки. Від учителя це вимагає перш за все правильної конкретизації для конкретного учня (класу) мети і вимог навчальної програми. Якщо мета занадто відділена, в вимоги занадто високі, то це тормозить розвиток учня, бо учень починає байдужіти. Занижені вимоги теж тормозять розвиток, бо вони недостатньо активізують учнів. Вести заняття і оцінювати знання так, щоб розвиток всіх учнів не сповільнювався, а стимулювався, - це значить для вчителя перш за все турбуватись про те, щоб успішність все більш відповідала меті навчальної програми, постійно і об’єктивно порівнювалась з її вимогами, а при оцінці знань дії вчителя носили педагогічний, а не просто „механічний” характер. Тобто учні незмінно повинні підводитись до того, що вони ще не все знають і вміють, але кожний із них може, проявивши силу волі, впертість і сумлінність, поступово впоратись з вимогами до них, що зростають.

ІV. Рішення, про виставлення тієї чи іншої оцінки має завжди конкретний характер.

Кожний окремий випадок виставлення оцінки визначається великою кількістю обставин. Тому під час оцінювання неможливе одне, загальне для всіх, рішення, яке б враховувало всі деталі. В кінечному рахунку оцінку виставляє вчитель. Він і несе відповідальність за неї перед учнем і суспільством.

Творчий момент в педагогічній діяльності вчителя якраз і полягає в тому, що виставляючи в конкретних, але таких, що постійно змінюються, умовах оцінки, він повинен сприяти максимальному розвиткові своїх учнів. Рішення про виставлення тієї чи іншої оцінки конкретному учневі завжди є конкретним і вчитель повинен вміти передбачити наслідки свого оцінювання. Треба пам’ятати, що коли мова заходить про перевірку і оцінку знань, спочатку вирішили, що ти хочеш перевірити і оцінити і що цим досягнути.

Висновки

Перевірка знань, умінь і навичок учнів та їх оцінювання виконують такі функції:

а) освітню (навчальну), суть якої втому, що вона є корисною для всього класу. Слухаючи змістовну відповідь товариша або спостерігаючи за виконанням вправ, учні звіряють з ними свої знання, ставлять запитання, доповнюють, відмічають недоліки, що сприяє повторенню та систематизації знань всіх учнів. Освітнє значення для учнів має й те, що вони слухають доповнення вчителем неповних відповідей учнів. Освітня функція чітко виявляється також у тому, що учень, який відповідає перед класом, повторює вивчений матеріал, виконує практичні завдання, закріплюючи знання, вміння і навички, краще усвідомлює навчальний матеріал;

б) виховну, яка виходить з того, що очікування перевірки спонукає учня регулярно готувати уроки. Крім того, перевірка і оцінювання знань допомагають учневі самому оцінити свої знання і здібності: одні позбуваються зайвої самовпевненості та самозаспокоєння, другі починають відчувати впевненість у власних силах. Все це сприяє формуванню позитивного ставлення учнів до навчання;

в) розвиваючу – в процесі навчання в учнів розвивається логічне мислення, зокрема вміння аналізу і синтезу, порівняння і узагальнення, абстрагування і конкретизації, класифікації та систематизації, мислитель на діяльність, мовлення, пам'ять, увага, уява;

г) діагностичну – у процесі перевірки і оцінки виявляють успіхи та недоліки в знаннях, уміннях, навичках чунів, встановлюють причини і шляхи їх усунення, визначають заходи, спрямовані не поліпшення успішності;

д) стимулюючу – схвалення успіхів учня сприяє розвитку в нього спонукальних мотивів до навчання;

е) оцінювальну – об’єктивна оцінка знань, умінь і навичок учнів сприяє кращому навчанню;

є) управлінську – на основі перевірки та оцінювання визначається стан успішності учнів, що дає змогу запобігти неуспішності або подолати її. В цьому випадку вчитель коригує і свою власну діяльність – змінює методику викладання, вдосконалює навчальну діяльність учнів.