Лікарські рослини та їх застосування арніка гірська беладонна звичайна омеля біла

(Арніка гірська,

беладоння звичайна,

омеля біла)

Арніка гірська — Arnka montana L.

Родина айстрові (складноцвіті) —Asteraceae (Compositae). Багаторічна трав'яниста рослина заввишки до 60 см, з корот­ким циліндричним кореневищем, від якого відходять численні тонкі придаткові корені. Стебло пряме або малогілчасте у верхній частині, опушене короткими волосками. При корені стебла є 4—6 супротивних корот-кочерешкових яйцевидних цілокраїх лист­ків, зібраних у розетку.

Листки на стеблі супротивні, сидя­чі, напівстеблообгортні, обернено-яййе-видні, цілокраї. Суцвіття — пряме або похилий квітковий кошик, який охоплює яечно-жовті крайові язичкові і оранжево-жовті трубчасті квітки. Крайові квітки з тризубчастим, а трубчасті — з п'яти­зубчастим відгином. Плід — сім'янка з чубком.

Цвіте у червні-липні.

Росте на схилах гір, у чагарниках, на лісистих луках.

Райони поширення — Карпати, Чер­нівецька область (Вижницький район), Закарпаття (Березнянський, Рахівський райони); дуже рідко зустрічається у Бі­лорусії, Латвії, Литві.

Для виготовлення ліків використовують кошики цілком, квіт­ки з квітколожем і обгорткою.

Збирають кошики під час цвітіння (зрізуючи їх біля самої основи) погожими, ясними днями, після того, як спаде роса, і не­гайно сушать.

Сушать кошики швидко, уникаючи сонячних променів. Найкра­ще сушити у печі або в сушарках при температурі 55—60° С (при цьому гинуть усі комахи і личинки). Запах арніки гірської слабко-ароматний, на смак вона гостро-гіркувата.

Квітки арніки гірської містять барвник арніцин, жир (до 40%), віск, смолу, жовтий пігмент, фумарову, яблучну і молочну кисло­ти, білок, камедь, дубильні речовини, мінеральні солі, невелику кількість ефірної олії (0,04—0,4%) та інші речовини.

Застосовують: 1) при забитих місцях, порізах, саднах, дрібних пораненнях і кровотечах — тампони, змочені водною настойкою або відваром 2 чайних ложок квіток арніки гірської в 1 склянці води або ж готовою (аптечного) настойкою 2 чайних ложок арніки, роз­веденою в 1 склянці охололого окропу, прикладають до ураженої ділянки; 2) як засіб, що заспокоює нервову систему і серце,— відвар і столової ложки арніки в 1 склянці води п'ють по і столо­вій ложці 3—4 рази на день; 3) як жовчогінний засіб.

Беладонна лікарська {красаака) — Atropa belladonna L,

Багаторічна трав'яниста рослина з товстим багатоголовим ко­реневищем. Стебло пряме, заввишки 60—200 см, товсте, соковите, зелене або фіолетове, вгорі вилоподібне розгалужене, залотисто-пухнасте. Листки великі, чергові, яйцевидні, загострені, темно-зелені, верхні ростуть попарно, не закриваючи один одного, один з них більший, другий менший, усе листя вкрите дрібними залозками. Квітки поодинокі, великі, пониклі, буро-фіолетово-червонуваті. Плід — куляста блискуча, чорна, схожа на вишню, соковита дуже отруйна кисло-солодка ягода.

Цвіте у червні-серпні, плодоносить у липні—вересні.

Росте в гірських лісах, на галявинах, біля рік.

Райони поширення — Крим, Кавказ, західні обла­сті України (Буковина), Молдавія, Краснодарський край, Закавказзя.

Широко культивується в цих райо­нах, а також на Україні (Полтавська область). Для виготовлення ліків використовують листки, іно­ді корені беладонни. Заготовляють листя на початку і під час цвітіння вручну, обриваючи великі нижні листки до 1/2—1/3 стеб­ла. Під кінець цвітіння зби­рають листки вдруге. Зі­бране листя до сушіння обе­рігають від сонячних про­менів, зігрівання, сирості. Сушать їх якомога швидше. Корені культурної красавки заготовляють на другий рік (після висадження) восени, миють у холодній воді і рі­жуть на кусочки завдовжки 10—20 см, товсті корені роз­різують вподовж. Під час збирання не можна торкати­ся очей, а закінчивши роботу, треба добре вимити руки.

Сушать листя беладонни в закритих темних приміщеннях, що помірно опалюються, на вільному повітрі і горищах під залізним дахом. Насипають його тонким шаром, не ламаючи. В усіх випадках треба добре провітрювати приміщення і захищати листя від сонячного проміння. Усі частини рослини дуже отруйні.

Зберігають сировину в закритому, темному приміщенні, з доб­рою вентиляцією, дотримуючи правил поводження з отруйними рос­линами.

Красавка містить дуже отруйні алкалоїди — атропін, гіосціамін і скополамін, які використовують як протиспазматичний і болезаспо­кійливий засіб, а також для лікування виразки шлунка і дванадця­типалої кишки, ниркових і печінкових колік, спазмів кишок, для розширення зіниць очей.

Препаратами беладонни лікують тільки під наглядом лікаря. З коренів беладонни створено препарат корбелу, який викори­стовують для лікування хвороби Паркінсона (тремтячого паралічу). Екстракт беладонни входить до складу комплексних препаратів — бесалолу, белоїду, протигеморойних свічок, а листки — до складу сумішей (астматолів № З і 4).

Омела біла, або звичайна — Viscum album L.

Зелений, кулясто-галузистий, у діаметрі до ЗО—120 см напів-паразитуючий кущик. Стебла дерев'янисті, вилчасто або супро-тивно розгалужені. Листки зелені, довгасто-овальні, товсті, шкіря­сті, на верхівці тупуваті. Квітки дрібні, жовтувато-зелені, сидять по 5—6 у розвилинах стебел. Плід — куляста біла соковита ягода, з 1—і насінинами і клейким слизистим м'якушем.

Цвіте у берєзні-квітні. Ягоди достигають наприкінці травня.

Росте омела на гілках різних листяних дерев: тополі, білої вер­би, яблуні, груші, липи, берези, акації, клена та ін., рідше хвойких (сосни).

Райони поширення — вся територія України.

Збирають листя і кінці гілок завтовшки з олівець, переважно на тополі після цвітіння. Ягоди збирають пізно восени і взимку.

Омелу білу сушать у приміщенні, яке добре провітрюється. За­пах у неї неприємний, ніби згірклий. На смак вона спочатку солод­кувато-слизиста, потім бридка, гіркувата.

Зовнішньо омелу застосовують для прискорення вистигання нари­вів і як знеболювальний засіб.

За експериментальними дани­ми В. І. Сили (1948), витяжка з омели білої знижує артеріальний тиск і поліпшує роботу серця.

Застосовують при гіпертонічній хворобі (на ранній стадії): настій 1 ложки омели на 1 склянці води п'ють по 1 столовій ложці 2—З рази на день; відвар 1 столової ложки суміші трави омели, квіток глоду, сухоцвіту болотяного і трави собачої кропиви (по 1 столовій ложці), заварених в 1 склянці окропу, п'ють по 1/2 склянки 4 рази на день; настій 1 столової лож­ки суміші подрібненої трави омели і трави польового хвоща (по 1 столовій ложці), квіток глоду, трави очитка їдкого, трави грици­ків, кори крушини і квіток арніки (по 1 чайній ложці) на 1 склянці води п'ють по '/4 склянки 3—4 рази на день.