Творчість і життя Лесі Українки. "Ні, я жива, я буду вічно жити"

Творчість і життя Лесі Українки. „Ні, я жива, я буду вічно жити”. ” Наша Леся Кожним словом, кожним променем думки, кожним болем живе в душі нашого народу людина, що ім’я їй – Леся Українка. З не такої вже й далекої минувшини, проте вже мовби крізь серпанок легендарності, проступає до нас образ поетеси, образ ніжний і чистий. Майже ніколи – веселий, частіше – в задумі чи смутку.

Долинув звідти в крихких уламках навіть живий голос її, випадково збережений у пробному запис фонографа. В поезіях Лесі нерідко бринить крицевість, однак було б спрощенням уявляти собі й поетесу кутою з суцільної криці, такою, що не знала вагань, сумнівів, хвилин душевного сум’яття чи найтяжчого відчаю сама поезія Лесі Українки говорить, скільки глибоких драм розтерзувало

її тонку і вразливу душу, відомо, яким нещадним було до неї життя, „де щастя і горе так божевільно сплелись ” При всій витонченості й ранливості натури зусиллям волі, мислі й доброти піднялася вона над своїм болем, зуміла почути інших і, перейнявшись гірким становищем свого народу, дійшла такої внутрішньої узгоди з ним. Кожен смуток її, і жаль, і сарказм, сама інтонація міцного

Лесиного рядка, відтво¬рюючи особисте, водночас набували й народного звучання. Як особисту трагедію, переживала поетеса уярмлення свого народу, безправність його культури. Душа поетеси, лагідна з природи, закипала гнівом на кожен вияв утисків, ко¬лоніальної сваволі, поетеса майже фізично задихалася в атмосфері царського деспотиз¬му, в середовищі, отруєнім бацилами рабства. Прометей — улюблений герой Лесі Українки. Протягом усього творчого життя оспівує вона людину-борця,

звитяжця, людину нездолан¬ну, яка в ім'я високої мети здатна жертву¬вати собою. Для Лесі й сам поет уявляється насамперед в образі безстрашного, кров¬но зв'язаного з народом подвижника, лю¬дини обов'язку, лицаря свободи й справед¬ливості. Самій поетесі притаманні були якраз такі якості. Кажуть, скромна була, сором'язлива, не дуже й примітна серед людського загалу, але яку непоступливість виявляла, коли йшлося про долю, честь

і престиж народу, його культури, про святе й заповітне! Всі, кому дорога була наша література, із захватом стежили, як сходить поетична зоря Лесі Українки. Поява юної поетеси для де¬кого була майже загадковою: не проходила вишколу ні в яких гімназіях — і раптом така висока освіченість, ерудованість; постійні змагання з підступною недугою — і водночас; оцей внутрішньо незламний, на якихось тяжких вогнях гартований дух.

Леся була щедро обдарована від природи. Крім виняткових здібностей поетичних та всіма знаного в ній таланту до вивчення мов, почувала вона вільно себе і в стихії музики. Леся ще була зовсім юною, а, крім того, роками з любов'ю збирала українські народні пісні, виявивши смак і сумлінність етнографа Фантазія, ця сестра поезії, вже з дитячих літ заваблювала Лесю в таємничий світ народних легенд і казок, в зачакловані хащі волинських лісів та в ніч¬ну тишу

повитих місячним маревом озер, де багата уява вигладжувала русалок та перелесників, мавок та потерчат, весь отой химер¬ний Олімп народної міфології, що його потім з такою красою відтворить поетеса у своїй „Лісовій пісні”. У еллінів, великих поетів античності, пре¬красні створіння народжувалися з моря, з піни морської. Про нашу ж поетесу можна сказати, що вона разом зі своєю поезією народжена була морем народного життя. Де б не була вона: в Болгарії, Єгипті, під небом

Італії чи в привітній Грузії, кожним виблиском думки пов'язувалося з Україною, з народом, який виплекав її і яко¬му вона хотіла бути корисною в його духовному поступі, в боротьбі за соціальні й на¬ціональні права. Любов патріотки давала їй дар ясно¬видства, провісництва, вона була серед тих, хто передчував неминучу соціальну бурю, своєю чутливою душею поетеса вгадувала наближення революції.

Поки що ж Леся Українка світила «досвітні огні» своєї поезії серед безмежної самодер¬жавної ночі. Яку ж треба було мати відвару духу, щоб і серед тої, здавалось би, вічної суспільної заледенілості гукнути в пітьму: «Вставай, хто жи¬вий, в кого думка повстала » Леся не боялась таких червоних необачних слів»! Зі всівір щирістю й гіркотою визначала вона становище свого покоління: Орлині крила маємо за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі.

З творчістю Лесі Українки в нашу літера¬туру входили цілі світи, не знані чи мало-знані раніше, відкривались нові тематичні обшири, однак цінні для нас не лише її сміливі мандрівки в різні часи, до різних народів, важливіше те, що, беручи навіть відомі мандрівні сюжети та відстояні у віках міфологічної місткості характери, вона трак¬тувала їх щоразу по-своєму, надавала їм нової глибини, оригінальної філософської на повненості, поетичної свіжості.

Поряд із Шевченком, Франком, Панасом Мирним, Коцюбинським та іншими нашими славними класиками Леся Українка наполегливо розвивала й зміцнювала нашу сучасну літературну мову, вдосконалювала художню стилістику. Леся розуміла свою відповідальність, тому постійно дбала за стильове, лексичне й синоні¬мічне збагачення рідної мови, і це теж додає їй заслуги в нашій культурі, в нашому красному письменстві.

Потрібен був час, щоб в усій справжності відкрилась нащадкам величава постать Лесі Українки, її подвижницька праця. Творчість поетеси давно уже вийшла з укра¬їнських берегів. Її лірика, поеми, п'єси, пе¬рекладені на десятки мов народів бувшого Радянсько¬го Союзу, мовби здобувають собі друге цвітіння, слово Лесі Українки йде до наших друзів у різні країни й на всі конти¬ненти.

Нема сумніву, що майбутні віки ще і повнішим, всесвітнім визнанням увінчають геніальну дочку українського народу.