Сучасна італійська дитяча література

«Сучасна італійська дитяча література» ПЛАН Вступ 1. Муссоліні 2. Антоніо Грамши 3. Італо Кальвіні 4. Джанні Родарі 5. Марчелло Арджиллі 6. Ріпі Реджані 7. Джованні Піреллі Важкі часи настали для італійської культури і літератури при фашизмі. У період «чорного двадцятиліття» диктатури

Муссоліні (1922–1943) випускалася величезна кількість книжкової продукції, покликаної вселяти дітям фашистські ідеали. Уже самі назви цих видань говорять багато про що: «Маленький фашистський світок», «Муссоліні для дітей», «Дуче очима дитини»… Критичні і демократичні тенденції нещадно виганялися. «Соціальне життя дітей, об'єктивне історичне оповідання, правдиві біографії вчених і художників усіх країн, пригодницька повість з гуманістичним

або соціальним напрямком, зображення життя інших народів – усе це майже пішло з дитячої літератури, тому що ризикувало прийти в зіткнення з загальною тенденцією фашистської культури», – говорилося в доповіді професора Валери на конгресі, присвяченому дитячій літературі і національній культурі, що відбулись в Італії у 1961 році. У той же час католицькі кола посилено публікували дитячі книжки сентиментально-релігійного змісту про

благодійних ченців, доброчесних багатіїв і смиренних бідняків. «Книги славнозвісні і нудні, писанина без мистецтва і без поезії» – так відзивався про цю друковану продукцію Антоніо Луіджи у своїй книзі «Історія літератури для дітей» (1966). Справжній дух класичної традиції дитячої літератури, італійської народної казковості живе в ці роки в тих казках, що написав для своїх дітей творець

і вождь Італійської компартії Антоніо Грамши (1891–1937). Кинутий у в'язницю і помер після одинадцяти років болісного ув'язнення, Антонио Грамши створив у фашистській катівні ряд чудових теоретичних робіт, присвячених проблемам марксистської філософії, питанням економіки і культури. У «Листах з в'язниці» він звертається до рідних і близьких із закликом до стійкості і боротьби. У листах, адресованих своїм маленьким синам,

Грамши розповідає складені їм самим казки. Вони повні любові до природи і тварин, казковість переплітається в них з алегорією. Італійський революціонер хоче вселити своїм дітям віру в сили людини, здатного перетворювати світ. Всенародний рух Опору фашизмові, що розгорнувся в Італії в 1943–1945 роках, приніс справжнє відновлення для всієї національної культури.

Антифашизм став прапором післявоєнної передової літератури, що звернулася до гострих соціальних тем, до реалістичного зображення життя. Уроки Опору, продовжуюча боротьба народу за демократичні права дали новий напрямок італійській дитячій літературі. Післявоєнний період її розвитку приніс великі художні досягнення в області дитячої поезії, прози, казки. Для сучасної дитячої літератури в Італії характерна чітка усвідомленість

її цілей, її місця в боротьбі за прогресивну народну культуру. Проблема дитячого читання постійно знаходиться в центрі уваги Комуністичної партії Італії, багатьох демократичних культурних організацій. У сучасній прогресивній літературі для дітей в Італії велике місце займають казкові сюжети. Це багато в чому обумовлене дохідливістю жанру казки, у яку легко внести елемент алегорії

і сатири, сполучити цікавість з виховними цілями. Крім того, сучасні італійські письменники прагнуть прищепити підростаючому поколінню любов до народної традиції, що у часи фашизму була віддана забуттю. Відродження інтересу до народної казки знайшло прекрасне практичне втілення в збірці «Італійські казки» (1956) прогресивного письменника Італо Кальвіно. Протягом декількох років молодий прозаїк займався підбором

і обробкою казок, що існують у фольклорі Італії на різних діалектах і в різноманітних варіантах. Підсумком цієї праці з'явилися збори двохсот найбільш оригінальних і розповсюджених казок. У передмові до книги Кальвіно підкреслював, що казка відбиває реальний життєвий досвід, накопичений у народній селянській свідомості за багато століть, «У казці вся – правда»,– писав Кальвіно. У збірнику Кальвіно є чимало казок, до яких не

існує паралелі у світовому фольклорі. Це, як правило, чисто локальні історії, зв'язані з побутом і вдачами окремих італійських провінцій. Така, наприклад, казка «Борода графа»: хоробрий солдат Мазино піймав на гарячому хитрого графа, що, розпустивши слухи про страшну відьму, крав в селян корів. У казці «Флорентинець» висміюється пристрасть жителів

Флоренції до хвастощів; у казці «Солдат-неаполітанець» уродженець Неаполя, усупереч дурній славі, що закріпилася за цим містом, виявляється хоробрішим і розумнішим своїх товаришів з інших провінцій. Характерне для італійської літератури глузливе відношення до клерикалізму зближає деякі казки з новелою. Така, наприклад, новела «Ніч у раї», де розповідається, як у загробному світі святий

Петро грає на контрабасі, і т.д. Вихід збірника Кальвіно виявився видатним внеском у справу збереження італійської фольклорної традиції. Критика називає Кальвіно «італійським Гріммом» або «італійським Афанасьєвим». Талановиті книги для дітей, перейняті духом сучасності й у той же час зберігаючі живий зв'язок з народною традицією, створював письменник Джанні Родарі, що зіграв велику роль у розвитку не тільки

італійської, але і світової дитячої літератури. Його вірші, казки, повісті користуються заслуженою популярністю дитячого читача в Італії і завоювали визнання у всьому світі. Джанні Родарі, у минулому - шкільний учитель, активний учасник Опору, прийшов у дитячу літературу через газету «Книга», в редакції якої він працював в післявоєнні роки в центральному органі Італійської комуністичної партії, він створив там «Куточок для малят».

У цій рубриці стали з'являтися веселі, що легко запам'ятовуються вірші про життя дітей та їхні мрії. От що розповідає про початок свого поетичного шляху сам Родарі: «Уже кілька років пройшло після того, як я перестав викладати, але взявшись за перо, я уявив собі, що на мене спрямовані очі моїх учнів, що вони чекають від мене казки або веселі історії. Так я почав писати для малят». Улюблені образи

італійських казок та традиційні мотиви дитячої поезії наповнялися сучасністю у віршах Родарі. Форма багатьох його віршів почерпнута з італійського дитячого фольклору. Це так звані «філастроке» – колискові, що складаються в живому вільному розмірі. Перша книжка Родарі так і називалася – «Книга філастроке» (1950). За нею пішли: «Потяг віршів» (1952), «Вірші про небо

і землю» (1961) і інші. Героями віршів Родарі стали діти, що живуть у хатинах і підвалах. Це служаночка, на яку кричить господарка, син рибалки, босоногий маленький листоноша і чистильник чобіт. Жваво й образно розповідає поет про радість праці, глузує з багатих ледарів («Чим пахнуть ремесла», «Якого кольору ремесла», «Лудильщик» і ін.). Задерикуватий гумор змінюється скорботними нотами, коли у світ світлих уявлень дитини вторгаються

картини несправедливості, страждання, насильства («Хлопчик з Модени», «Слово «плакати», «Чіччо»). У передмові, написаній Родарі для першого збірника його віршів, італійський письменник розповідав, як створювалися його «філастроке». «Один раз у редакцію прийшов лист від однієї жінки. «Я живу в темному і сирому підвалі, – писала вона. – У цьому підвалі росте мій хлопчик, його кличуть

Чіччо. Напиши віршик і для нього». Отак з'явився на світ вірш «Чіччо»: Чиччо в подвале живет, у помойки, Спит на скрипучей, расшатанной койке. Стол хромоногий да табурет, Больше в подвале мебели нет Есть на земле и сады и поляны, Тысячи брызг рассыпают фонтаны. В темном подвале по стенке всегда Медленной струйкой стекает вода

Велике місце у віршах Родарі займають «дорослі» теми: боротьба проти війни, дружба народів, прагнення до соціальної справедливості. Але всі ці теми і персонажі, породжені суспільною боротьбою, вбрані в художні форми, доступні сприйняттю дитини. Родарі має свіжий і гострий погляд на світ. Показуючи дитині прості, звичні явища, він відкриває в них глибину, незвичайність, зв'язує природу і людину, одушевлює світ предметів, явищ.

Використовуючи несподівану поетичну асоціацію, Родарі розкриває значне в повсякденній події, у «маленькій людині». Прикладом може служити чотирьохрядковий вірш «Точильник»: На педаль нажимая ногою, Он вращал колесо ремешком. Колесо он носил за спиною, А ходил по дорогам пешком. Уміння поетизувати Родарі оригінально розкрив в своїй «Книжці помилок» (1964).

Письменник висміяв найбільш розповсюджені орфографічні і синтаксичні помилки, що зустрічаються в школярів. І от у коротеньких «філастроке» ожили знаки питання, пересварилися коми і тире, застрибали подвоєні голосні і приголосні, змінюючи зміст слів. Блискучі переклади віршів Родарі на російську мову зроблені

С.Я. Маршаком, що зумів зберегти національний колорит «філастроке» – передати своєрідний гумор автора. Завдяки цим перекладам поезія Родарі завоювала успіх у багатомільйонного дитячого читача. Наприкінці 1950 року на сторінках журналу «Піоньєре», редактором якого був тоді Родарі, з'явилася його повість-казка «Пригоди Чиполіно», що незабаром вийшла окремим виданням. Ця повість-казка є одним з найбільших удач письменника. «Пригоди

Чиполіно» найтіснішим образом зв'язані з традицією «Пригод Пінокіо». Як і в казці Коллоді, реальна дійсність переплітається в книжці Родарі з живою і дотепною фантазією, але соціальна спрямованість виражена набагато сильніше. Герой казки хлопчик-цибулинка («чипола» італ.– цибуля) мандрує по рідній країні, Лимонному королівству, заступається за друзів-бідняків, бореться з гнобителями – злісним кавалером

Помідором і жорстоким принцом Лимоном, дурить іноземного сищика містера Моркоу. Цей казковий світ, «де всі люди змахують на які-небудь овочі», досить походить на Італію. Наприкінці оповідання Чиполіно і його друзі скидають принца Лимона і встановлюють «вільну республіку», де всі діти ходять у школу. Книга Родарі написана у вільній і невимушеній манері, вона пронизана задеркуватими веселощами.

Гумор Родарі також родинний «Пригодам Пінокіо». Так, цілком у дусі глузливих парадоксів Коллоді кавалер Помідорів нагло заявляє підлабузникові Зеленому Горошкові: «Якщо ти адвокат – стало бути, я правий». Успіх Чиполіно спонукав Родарі написати ще кілька казок: «Подорож Блакитної стріли» (1952), «Джельсоміно в країні брехунів» (1959), «Казки по телефоні» (1961), «Торт

у небі» (1966) і інші. Усе це – веселі казки, у яких завжди звучить правда життя сучасної Італії, у забавний сюжет вплітаються і глузування, що бичують, і високі моральні і громадянські поняття. У «Подорожі Блакитної стріли» розповідається про долі багатьох бідних дітей Італії, батьки яких не в змозі «замовити» різдвяні подарунки для своїх дітлахів.

У країні брехунів, куди потрапляє хлопчик Джельсоміно, закон про загальну брехню виходить від володаря, що був піратом, Джакомона, який любить вимовляти «громові мови з балконів». Вже одна ця деталь безпомилково вказує на те, що Родарі натякає на Муссоліні з його брехливою демагогією, що вивертала навиворіт моральні поняття і суспільні явища. Метафора «називати чорне білим» стає в повісті

Родарі основою казкового переосмислення дійсності. А голосний голос самого Джельсоміно, що руйнує стіни в'язниць, – це голос народної правди. Цікаво, що в цій казці Родарі є явний переклик з «Трьома товстунами» Ю. Олеши. Особливо поетичними є «Казки по телефону», у яких звучать фольклорні мотиви, дотепно спровоковані на сучасну дійсність. Ходячі висловлювання, прислів'я

і приказки матеріалізуються в реальному образі. Так, приказка «будинок з морозива, як у Болоньї» породжує казочку про веселе народне свято, коли жителі прикрашають вибудований на площі пломбірно-цукатний .палац. Розсіяний хлопчик втрачає не тільки книжки і зошити, але і пальці, вуха, а добрі сусіди підбирають і приносять мамі. Глузливі казочки застерігають дітей від неробства

і чванства, обжерливості і брутальності. Родарі повною мірою виявив тут свій дарунок поетизувати світ. Так, казка «Синій світлофор» розповідає про те, як застопорився вуличний рух через незрозумілі сині вогні на перехресті. А світлофор просто хотів дати людям сигнал, що «шлях у небо вільний». Легка, витончена фантазія письменника надихає світ, учить бачити в ньому світлі і високі початки. Твори Родарі вороже зустрічалися

італійською консервативною критикою, яку лякала демократична та соціальна спрямованість його віршів і прози. Проте книги Родарі проклали собі шлях до сердець італійських дітей; багато з них відзначені літературними преміями, передаються по радіо і телебаченню. Його казки включаються в шкільні книги для читання. Джанні Родарі – лауреат Міжнародної премії ім. X.

К- Андерсена, що відзначає світове визнання творчості письменника. У 1973 році вийшла нова книга Родарі з незвичною назвою: «Граматика фантазії. Введення в мистецтво придумування історій». Ця книга написана в легкій і витонченій формі есе про фантазію, уяву, його «механіку» і роль у творчій діяльності дитини. Родарі в цьому дослідженні підводить підсумки свого письменницького

і педагогічного досвіду, багато в чому спираючи на радянську педагогічну думку. Автора цікавить проблема розвитку творчого початку в дітей. Він учить дорослих грати з дітьми – фантазувати, придумувати, складати. «Граматика фантазії»– не трактат, а введення в захоплюючу гру, основа якої – серйозна наукова теорія, перевірена педагогічною практикою. Книга перейнята любов'ю до дітей, у вільній і невимушеній формі вона прилучає

їх до поезії слова, «Я хотів і тут залишитися казкарем, що розповідає про своє ремесло», – говорив Родарі в інтерв'ю з приводу своєї «цікавої граматики». Ряд розділів книги присвячений аналізові структури казки і різних способів її побудови. У книзі живуть образи і приклади з народного життя, герої італійських народних казок, нею прикрашають промовки

і байки, які самі собою виникають з асоціацій, із гри слів і співзвучностей. М'який гумор сполучається в ній з живою манерою викладу. «Граматика фантазії» Родарі переведена на багато мов. Ідея, що лежить в основі «Граматики», проста: вона зводиться до того, що уява не є привілегією деяких, а те, що нею наділені усі. «Граматика фантазії» стала посібником для італійських педагогів і студентів, що займаються дитячою психологією

і методикою викладання. В останні роки в Італії висунулася ціла плеяда молодих дитячих письменників і письменниць. Їхні книги відзначені справжнім розумінням дитячої психології. Твори Марчелло Арджиллі, Рене Реджані, Джованні Піреллі усе більш успішно конкурують з «жовтими» поліцейськими романами американського походження і сентиментальними книгами, що фабрикуються католицькими видавництвами. У 1954 році журнал «Піоньере» опублікував повість – казку

Марчелло Арджиллі (1926) і Габріели Парки (1926) «Пригоди Гвоздика», що продовжує традицію Коллоді. Професор Пилукка майструє собі залізного синочка Кьодино («кьодино» італ.— гвоздик), який є неслухняним і легковажним, але має добре, прихилисте серце, як і дерев'яний Буратіно. Ворогом Пилукки і Кьодино є жадібний багатій

Чиччетті, який командує цілою армією поліцейських, але зазнає поразки від залізного хлопчика, що вмовляє танки і пушки не бути знаряддями для війни. Марчелло Арджиллі – автор дитячих повістей: «Піонери Валлескури» і «Ватага із Сан-Лоренцо». У цих книжках письменник звертається до реального життя італійських дітей, що живуть у болотистій місцевості дельти ріки

По у бідному римському кварталі. «Піонери Валлескури» – історія організації піонерського загону в селі. Піонерам приходиться бороти з забобонами і протидією церкви і багатіїв. Поступово вони завойовують довіру інших хлопців, загін росте. Справжній моральний іспит для загону настає в дні повені, що знищила селище. Мужність, взаємна підтримка, турбота про старих і дітей – це шляхетне поводження юних піонерів покоряє

серця їхніх супротивників. Справжньою трагічною правдою дихає в книзі опис страшного нещастя, що дуже часто осягає Італію. У «Ватазі із Сан-Лоренцо» Арджиллі обирає трохи банальний сюжет: група хлопців допомагає сліпому хлопчикові врятуватися від убогості, знайти собі місце в житті. Однак письменник уникає зайвої сентиментальності, показуючи, як добра справа хлопців допомагає їм самим об'єднатися, задуматися над життям. Однією з останніх дитячих книг

Марчелло Арджиллі є повість «Десять міст», написана прозаїчним текстом з веселими віршами. Марчелло Арджиллі веде своїх читачів у десять вигаданих напівфантастичних міст із виразними назвами, що відразу говорять самі за себе: серед них — прекрасні міста Поетонія, Олімпійськ, Рафаелія, Архітекторія; також є на цих сторінках Поліцейськ, Солдафонія, Хазяїнопіль,

Машноградос. Перші міста уособлюють кращі людські властивості і спонукання (захоплення поезією й образотворчими мистецтвами в Поетонії, Архітекторії, спортом в Олімпійську). А опис життя в містах іншого плану застерігає проти тих каліцтв і перекручувань людської натури, людського суспільства, що породжуються буржуазною цивілізацією, самим капіталістичним ладом.

У місті Поліцейське стеження за громадянами досягла такого розмаху, що поліцейський агент Гаетано, він же Ікс-3, підозрює в грабежі. самого себе. Справа закінчується тим, що Гаетано сам себе заарештовує й укладає у в'язницю. Але, мабуть, найстрашнішим є місто Хазяїнопіль, де навіть у повітря є хазяїн: зроби вдих – одержуй рахунок. У цьому місті

є хазяї навіть у людських душ – тих, хто покорився з підлеглим, напіврабським положенням, не хоче боротися за волю і своє достоїнство, а плекає мрію самому стати хазяйчиком. Герой Вальдо, так і постарів з цією жалюгідною нездійсненою мрією. Але є в місті й інші людях, що нехтують власництво, у кого в душі горить світло, а в очах «миготить щось, що нагадує птаха у високому польоті». І нарешті,

Машиноградос, де механізовано усе – не тільки робота і побут, але і сама людина. Письменник застерігає проти наївної віри в нелюдську машину, що ніколи не зможе замінити людської душі, з її поривами, стремліннями, пристрастями, любов'ю до поезії і мистецтва. Прагнення «показати справжню Італію», без прикрас, із усіма важкими моральними і соціальними проблемами, що постають перед молодим поколінням, характерно

для творчості письменниці Ріпі Реджані (1929). Її книги присвячені італійському Півдневі, економічна і культурна відсталість якого робить положення дітей особливо трагічним. У своїх повістях «П'ятеро хлопців і один собака», «Потяг Сонця», «Завтра, післязавтра », Реджані ставить задачу перебороти забобони й упередження, що існують у жителів континентальної Італії у відношенні сицілійців. «Потяг

Сонця» розповідає про долю цілої родини, що переїхала із Сицилії в Турін. Важко селянам – жителям півдня пристосуватися до міського життя, важко подружитися з «жителями півночі», але життя показує, що сицілійська дівчинка з честю виходить із серйозних іспитів, вона знаходить вірних друзів серед нових знайомих. Найбільш вдалою є повість Реджані – «Завтра, післязавтра ».

Письменниця розповідає, з якою неймовірною працею молодий вчитель Антоніо організовує початкову школу в глухому і бідному гірському селищі в Південній Італії. Він голодує і мерзне, займатися з дітьми приходиться в колишньому свинячому хліві. Немає ні зошитів, ні навчальних посібників. Але Антоніо вірить, що для хлопців, яких він навчає грамоті, настане інше «завтра», і для цього майбутнього варто пробивати дорогу.

У статті до цієї книги, Реджані підкреслює, що герої її узяті з життя. Для таких, як Антоніо, пише вона свої книги, призиваючи боротися із соціальною несправедливістю. Варто сказати про своєрідну повість-казку письменника Джованні Піреллі (1918) «Джованніно і Пульчероза». Один раз весела блоха Пульчероза забралася у вухо хлопчика

Джованнино і порадила йому відправитися в шлях-дорогу, «щоб подивитися, як рухається світ». Італійська приказка «блоха в юшці» означає нав'язливу думку, занепокоєння. Залишивши село, Джованніно бродить по країні, терпить голод і позбавлення і, нарешті, попадає в «братерство бездомних батраків», що поєднуються, щоб протистояти нестаткові і розпачеві. У передмові своєї казки Піреллі писав: «В

Італії ще багато несправедливості, егоїзму, і Джованніно шукає шляхи до такого життя, де законом для усіх буде солідарність». Джанні Родарі в одній зі статей, присвячених проблемам розвитку італійської дитячої літератури, так визначив мету і задачу, що постали перед дитячими письменниками Італії: «У новій історичній обстановці виникла нова дитяча література, натхненна демократичними ідеалами. Мовою казки і реальних образів, прикладами

Опору і засобами наукової фантастики, використовуючи всі сучасні засоби поширення культури, ми повинні виховати в дітях відкритий і прямий погляд на світ і на людські долі, виховати їх у демократичному дусі». Талановиті сучасні письменники Італії віддають багато сил виконанню цієї задачі, і італійські книги для дітей займають значне місце в панорамі світової дитячої літератури наших днів.