Подолання конфліктності - соціально-психологічний тренінг для педагогів

Реферат з психології

«Подолання конфліктності - соціально-психологічний тренінг для педагогів»

Коли зустрічаються дві людини, на зустрічі присутні шестеро: кожен із двох, яким він бачить себе; яким його бачать інші; які вони є по суті, насправді.

Вільям Джеймс

Останнім часом гостро постала проблема зростання кон­фліктності серед педагогів та учнів загальноосвітніх шкіл, спри­чинена умовами нашого сьогодення і специфічними проблемами педагогічного середовища.

Суб'єктивними умовами підвищеної конфліктності педагога є його індивідуально-психологічні особливості, психологічний клімат у сім'ї, взаємини з навколишніми, індивідуальний стиль поведінки тощо. Па­діння загальної культури спілкування вчителів впливає не тільки на їхні взаємини з учнями, а й на мікроклімат у педагогічному колективі, виникають непорозуміння з рідними й напруження у стосунках. Якщо суперечності загострюються, виникає відкритий конфлікт.

Професійні конфлікти з'являються, коли не збігаються думки або вчинки членів колективу під час вирішення проблеми ділового характеру. Вирішуючи такі конфлікти, важливо не виходити за рам­ки ділових аргументів і стосунків.

Утім, більшість конфліктів у колективах — особисті й виника­ють унаслідок суб'єктивних причин, а саме:

• недостатньої обізнаності про особливості вчителя, чию поведінку оцінюють;

• неправильного розуміння його намірів;

• неправильного уявлення про його думки;

• помилкової Інтерпретації мотивів поведінки;

• помилкового оцінювання ставлення одного вчителя до іншого.

Щоб гідно вийти самому з конфліктної ситуації, педагог має во­лодіти рефлексією, здатністю адекватно оцінювати й бачити себе збоку. Саме неадекватне самооцінювання (завищене або заниже­не) нерідко стає причиною неправильних стосунків між колегами. Якщо в людини завищене самооцінювання, вона зневажливо і зверх­ньо ставиться до інших, не бачить своїх вад, виправдовує свої по­милки об'єктивними причинами.

Людина із заниженим самооцінюванням — тривожна, невпев­нена в собі, нерідко намагається його підвищити, применшуючи досягнення інших людей.

У такої людини може сформуватися негативне сприйняття інших і водночас вона авторитарна стосовно них, немилосердна.

Адекватне самооцінювання надає людині впевненості в собі, вона радіє успіхам інших, не пасує перед труднощами, спокійно ставиться до критики, бо сама в міру самокритична.

Педагог, який вірить в успіх справи, як правило, його досягає. Це допомагає і під час спілкування: учитель передає свої очікуван­ня іншим, чим дістає змогу одержати віддачу.

З огляду на актуальність проблеми подолання конфліктності серед педагогів пропонуємо тренінгові заняття, які допоможуть вирішити гострі індивідуальні проблеми.

Основними методами соціально-психологічного тренінгу (СПТ) із подолання конфліктності є групова дискусія та рольова гра в різ­номанітних модифікаціях і поєднаннях. Це активний метод групової психологічної допомоги, якого так бракує педагогові: учитель насам­перед має вивчити, зрозуміти себе самого, навчитися розв'язувати свої конфлікти і вирішувати проблеми, а вже потім допомагати учню.

Соціально-психологічний тренінг суттєво полегшує процес ово­лодіння знаннями та навичками ефективної соціальної поведінки, сприяє оптимізації комунікативних можливостей людини, форму­ванню необхідних її якостей у взаємодії з іншими людьми, а у взає­минах — застосуванню цих умінь у конкретних ситуаціях соціуму.

В основі програми тренінгу лежить принцип поетапності роз­витку учасників групи в розумінні кожним себе та інших людей.

Мета всіх занять СПТ — навчити учасників тренінгу розкривати своє сприймання, дії, що можна назвати сприйманням самого себе, розвива­ти комунікативні навички, почуття, активне слухання, опис поведінки.

Соціально-психологічний тренінг має на меті підвищити ком­петентність педагогів у спілкуванні через упровадження інтерак­тивних методів у традиційну систему навчання.

СПТ складається із занять, спрямованих на розвиток адекват­ного самооцінювання, формування рефлексії, емпатії, педагогічної толерантності, на вміння спілкуватися, конструктивно виражати свої думки й почуття, підтримувати з людьми добрі стосунки, розв'язувати конфлікти й допомагати іншим/

Кожне занять складається з 3-х частин:

• теоретичного матеріалу, який подається у формі міні-лекції;

• практичних вправ, виконавши, які учасники можуть оволодіти необхідними інтерперсональними вміннями і практично викорис­тати набуті теоретичні знання;

• обговорення цих вправ, змісту заняття.

1. Зниження емоційного напруження.

2. Розвиток здатності розуміти емоційний стан іншої людини й уміння адекватно висловлювати свій.

3. Формування навичок позитивного впливу на інших.

4. Ігрова корекція поведінки: усунення надмірного напруження і тривожності; викорінювання бар'єрів, що заважають продуктив­ним конструктивним діям. Регуляція соціальних відносин.

I. Розминка.

Мета: розминка учасників, їхнє емоційне входження у тренін­гові заняття.

II. Велика гра (основна частина).

Психологічні вправи, етюди, пантоміма, рольові та рухливі ігри, криголами.

III. Розслаблення (розрядка).

Мета: вихід із психологічної атмосфери, яка виникла під час основної частини заняття.

Знайомство: психологічна розминка.

Мета: знайомство з колом інтересів учасників групи. Привітан­ня членів групи, ознайомлення з правилами роботи у групі:

• не перебивати один одного;

• не оцінювати і не засуджувати жодні висловлювання як погані чи хороші;

• не давати порад, коли цього не просять учасники;

• намагатися дотримуватися теми обговорення;

• брати участь в обговоренні проблеми за бажанням;

• дотримуватися конфіденційності щодо того, що може статися на семінарі;

• враховувати час обговорення;

• критикувати не людину, а конкретний учинок.

Це допоможе дещо змінити уявлення про себе і зламати певні стереотипи спілкування.

Дає можливість не лише познайомитись, а й сприяє розвитку пам'яті.

Усі учасники стають в одне спільне коло. По черзі, починаючи з одного з тренерів, кожному учасникові потрібно назвати себе й ска­зати щось позитивне про себе. Фразу можна запропонувати розпо­чати словами: «Мене звати... Моя краща подруга (друг) про мене сказала (в) б (би), що я...» Для того щоб учасники групи швидше перезнайомилися та були готові для подальшої роботи в атмосфері довіри й симпатії, пропонуємо наступні вправи.

Учасники ходять по кімнаті й за командою ведучого при зустрічі вітаються:

а) долонями;

б) коліньми;

в) чолом;

г) боком.

Після виконання учасники сідають на місце.

Ознайомити учасників СПТ з тим, що особисті уявлення, цінності, потреби й емоції кожного є невід'ємною частиною кон­флікту, в якому ми беремо участь; як відомо, люди зі здоровим по­чуттям цінності можуть уникати розширення конфліктів, вони менш упереджені щодо інших людей, більш здатні замислитися над тим, які інтереси лежать в основі поведінки опонента І які цілі він ста­вить перед собою.

Самоконцепція — це наші думки й переконання стосовно себе. Це те, що ми думаємо про себе, хто ми є.

Деякі з цих переконань — об'єктивні факти, а деякі, що форму­ють самоконцепцію, є думками. Думки відіграють дуже важливу роль для формування самоконцепції.

Сила фактів і думок — досить велика, позаяк вони форму­ють нашу тотожність. Кожна ідея важливіста. Деякі факти й переконання є дуже важливими для нас. Вони визначають, ким ми є тепер, що ми робимо і ким ми станемо. Вони формують своєрідний екран сприйняття, крізь який ми бачимо світ. Вони надають форми речам, із якими ми зустрічаємось, і визначають нашу реакцію на них, оскільки ці думки й факти визначають нас, якими ми себе бачимо. Коли ми отримуємо інформацію, ми трактуємо її через призму наших переконань. Якщо ж інформа­ція не відповідає нашим переконанням, ми намагаємося про­ігнорувати або відкинути її.

Аспекти нашої самоконцепції з часом змінюються як у пози­тивну, так і в негативну сторони.

Самоконцепція є важливим чинником для успішного вирішен­ня певного питання: люди із сильною, здоровою самоконцепцією охочіше йдуть на ризик. Здорова Самоконцепція характеризує і соціальну пристосованість.

Ставлення людини до себе, її самооцінювання та сформованість її самоконцепції можна визначити за допомогою психотехнічних вправ.

Для роботи учасникам пропонується виконати вправи, які ознайомлюють учасників з певними інтерактивними техніками і сприяють підвищенню їхнього самооцінювання.

Мета: усвідомлення важливості прийняття свого «Я» з усіма перевагами та недоліками.

За допомогою інтерактивного методу «мозкової атаки» (запи­сувати кожну ідею чи пропозицію, яка спала на думку, не розмір­ковуючи); 10 разів відповісти на запитання «Хто я?», використову­ючи характеристики, риси, інтереси й почуття для опису себе, по­чинаючи кожне речення із займенника («Я...»). Потім зробити роз­поділ відповідей на «+» і «-». Замінити негативні прикметники на більш позитивні, але таким чином, щоб речення не втратило правдивості.

Наприклад: «Я наївний» — «Я відвертий у контактах із людьми».

Ця вправа виконується в парі. Уявіть себе кореспондентом газе­ти, який має завдання написати статтю саме про вашого партнера. Ви можете ставити різні запитання (щодо 10 відповідей із вправи «Хто я?»). Щоб якомога краще репрезентувати свого партнера іншим учасникам групи після закінчення інтерв'ю, Ваш партнер має зробити те саме.

Мета: самосприйняття.

Під тиху музику намалювати символічний автопортрет, тобто піктограму. Дати незвичайний заголовок малюнку. Виконані порт­рети вивішуються тренером на дошці. Учасники аналізують бачення кожного малюнка, відчуття, настрій, емоції, які він викликає, вка­зують, кому він належить. Обговорення заняття.

ЗАНЯТТЯ 2. «ТИ»

МШІ-ЛЕКЦІЯ «УСІ ЛЮДИ РІЗНІ,

І КОЖНА ЛЮДИНА УНІКАЛЬНА»

Запропонувати учасникам навчитися розпізнавати процеси, які часто заважають усвідомленню унікальної неповторності кожної людини. До таких понять належать: стереотип, упереджене став­лення, дискримінація.

Стереотип — усталене слово або словосполучення, яке відображає впевненість у тому, що група людей характеризується певними подібни­ми якостями і члени групи не мають індивідуальних відмінностей.

Упереджене ставлення — думка, часто несприятлива, про предмети або людей, яка складається ще до того, як були розглянуті всі аспекти. На відміну од стереотипу, упереджене ставлення відо­бражає вже повніше ставлення до певних предметів або людей і представлене, як правило, у вигляді складного речення.

Дискримінація — неоднакова взаємодія з людьми за ознакою їхнього віку, релігії, походження, національності, фізичних вад, статі, соціальної стратифікації, раси тощо. На відміну од стереотипу й упередженого ставлення до предметів або людей, дискримінація обов'язково пов'язана з конкретними діями.

Мета: показати учасникам групи, що кожна людина — індиві­дуальність.

Вправа «Асоціації» сприяє також швидкому знайомству учас­ників та підвищенню відчуття їхньої власної цінності. Усі члени Т-групи сидять колом. Кожний по черзі, починаючи зліва від ведучо­го, сідає на стілець у центрі й повертається обличчям до кожного й одержує асоціацію, яка виникає у даний момент. Це може бути асоціація із квіткою, спорудою, природним явищем, літературним героєм тощо. Але заборонено оцінювати людину: товстий, худий, злий тощо. Наприклад: жінка — голуба хвиля, Дюймовочка, загад­ка, холодний вітерець, лисичка; чоловік — молодий дуб, пан ота­ман, грозова хмара, трактор, директор...

Після того відбувається обговорення, під час якого учасники починають розуміти, що сприймання чи виникнення асоціації відбу­вається у зв'язку з проблемами, соціальним досвідом тієї людини, у якої вони виникають. Учасники тренінгу розповідають про свої переживання. Усе це сприяє пізнанню та об'єктивному оцінюван­ню свого «Я».

Ця вправа допомагає виявити, наскільки толерантною є група. Не слід оцінювати чи засуджувати погляди інших, варто підкрес­лювати, що кожен може мати свої погляди, з якими можна пого­джуватися чи ні. Засуджувати можна лише дискримінаційні чи на­сильницькі дії. Утім, часто невизнання цих відмінностей призво­дить до конфліктів. Більшість «конфліктів позицій» не мають рішень, які б влаштували обидві сторони. Тож важливіше шукати спільні інтереси чи потреби учасників.

Запросити учасників стати посередині кімнати. У центрі прохо­дить уявна дорога. Тренер називає певні твердження. Ті учасники, які погоджуються з цими висловами, мають перейти на праву сто­рону «дороги», а ті, хто не погоджується — на ліву. При цьому слід, щоб учасники звернули увагу на те, хто з ними по один бік дороги.

— У мене в дитинстві було прізвисько.

— Я маю старшу сестру.

— Важливо під час спілкування завжди уникати сварок і кон­фліктів.

— Я не бачив жодної серії «Району Мелроуз».

— Дуже легко спілкуватися з людиною, в якої високе самооцінювання.

— Я люблю морозиво.

— У конфлікті завжди можна визначити «сторону, яка має ра­цію» і «сторону, яка не має рації».

— Я не люблю відпочивати на морі.

— Мене дратують люди, які нав'язують свої погляди.

— Я люблю читати детективи.

— Мені з власного досвіду знайомий внутрішній конфлікт, зумовлений, з одного боку, бажанням добре поїсти, а з іншого боку — бажанням мати стрункий стан.

— Я хочу одержати задоволення від цього тренінгу. Провести обговорення тверджень у формі дискусій.

Тренер пропонує учасникам знайти собі пару через виявлення першої літери власного імені: Лідія — Любов — Леонід. У сфор­мованих групах, парах виконати вправу «Ситуації».

Мета: позитивне сприйняття себе і світу; визначити, як ми поводимося, вступаючи в контакт з іншими. Ситуації:

1. Ви не змогли відповісти на запитання Вашого учня (студен­та) з предмета, який викладаєте.

2. Ви забули зробити своїй подрузі те, що обіцяли.

3. Ви невдало провели заняття (лекцію).

В учительській, у присутності інших педагогів тобі робить заува­ження колега, указуючи на помилки, допущені на уроці.

У парі вибирають одну ситуацію: один учасник виголошує ідеї (+, -), другий — записує (бажано більше +).

Кожна група зачитує свою ситуацію і називає тільки плюси з обраної ситуації.

Обговорення вправи.

Вправа на відвертість та довіру. Станьте у тісне коло. Бажаю­чий стає у центр кола, замружує очі й дозволяє групі похитати себе, тримаючи за плечі й верхню частину тулуба. Це може бути рух за годинниковою стрілкою або навпаки чи хитання з одного боку в інший. Стопи ніг того, хто стоїть у центрі, не повинні відрива­тись од підлоги. Цю процедуру проробляють усі.

Обговорення:

— Як ти почувався, коли був у центрі кола?

— Про що думав, коли був членом групи і гойдав інших? Якого набув досвіду?

— Чи є відмінності в поведінці групи залежно від тогo, хто є в центрі кола?

— Який висновок можна зробити про групу та її членів? Щоб у тебе розвивалися добрі стосунки, лише тоді вона буде мати можливість пізнати тебе. Але ти ризикуєш, бо тебе можуть відштовхнути, поглузувати. Щоб стати відвертим, ти маєш вірити: відповідь іншої особи не ображає тебе, вона не нехтуватиме тобою і не використає твої слабкі сторони. Те саме можна сказати і про іншу людину, яка довіряється тобі, довіра зростатиме, якщо ти не використовуватимеш її слабкі сторони, висміюватимеш й від­штовхуватимеш її.

Якщо хтось відкриється тобі, а ти залишаєшся замкнутим, при­хованим, то він не довірятиме тобі. Якщо ти у відповідь на відвертість почнеш насміхатися й засуджувати, тоді інший утра­тить довіру до тебе. Щирий вираз обличчя, приязна усмішка, доб­розичливість у голосі, дружня поведінка допоможуть здобути до­віру інших, яким ти хочеш довіритися.

Обговорення заняття.