Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В.Гете та О.С.Пушкiна

Трансформацiя образу Фауста у творчостi Й.В.Гете та О.С.Пушкiна Творчий дух Фауста лине до нас iз загадкових i химерних вiкiв Середньовiччя i Вiдродження, коли людина пройнялася вiрою у свою всемогутнiсть, озбровшись силами тамничо науки алхiмi, шукала флософський камiнь, за допомогою якого збиралася перетворити будь-який метал на золото, шукала елiксир життя, щоб повернути собi молодсть.

У цей час зявляються перекази про магiв i чорнокнижникiв, якi продавали душу дияволу, щоб той допомiг осягнути тамницю буття. Одна з найпопулярнiших легенд Середньовiччя - легенда про доктора Фауста, яка виникла навколо сторично особистостi, що вразила уяву народу. Фауст - особа iсторична, про що свiдчать численн спогади його сучасникв. Вiн жив на межi 15 i 16 столiть, мав iмя Йоган-Георгiю згiдно з католицьким i лютеранським звичам,

прзвище Фауст. Вчен по рiзному пояснюють походження його прзвища. Одн стверджують, що воно походить вiд нiмецького Faust, що в перекладi означа кулак. iншi вбачають в ньому псевдонiм, утворений вiд латинського Faustus - щасливий. Цей псевдонiм пiдкреслював успiшний характер дiяльностi вченого, мага, астролога, вщуна. Сам Фауст називав себе i лiкарем i хiромантом. Отже, точки зору лютерансько церкви вiн прагнув недозволених

знань, а значить заслуговував засудження, був грiшником, бо з точки зору людини того часу цi знання можна здобути тiльки в союзi з дияволом. Письмов джерела повiдомляють також, що Фауст був професором, читав лекц в рiзних унiверситетах, мав учнв - послдовникв. Ще за життя вченого про нього ходили рiзнi розповiдi про його вчинки, в яких вбачали щось незвичайне, фантастичне. Загинув Фауст внаслдок несподвано катастрофи, яка вразила сучасникiв.

Передбачають, що це був вибух у лаборатор вченого. Iсторичний Фауст помер близько 1540 року. Ця остання подiя в життi вченого надала подальшого iмпульсу розвитку легенди. Фауст ста популярним улюбленим гером народно легенди. Його образ в легендi несе на собi вiдбиток часу. Вiн людина, яка заради знання готова знатися i з нечистою силою, i тому вкiнцi легенди диявол забира Фауста до пекла.

Водночас вiн типовий представник епохи Вiдродження, смiливий i безстрашний шукач тамних знань i заборонених шляхiв отримання цих знань. Як вiдомо, найбiльш яскравi, глибокi, художньо довершенi образи створенi фольклором, наприклад Геракл, Прометей, Микула Селяникович, Василиса Прекрасна, Петрушка, до них належить i Фауст. Всi цi геро гармонiйно поднували думку i почуття.

Головна суть фаустiвського сюжету - жага безмежного знання, допитливiсть, свобода духу - приваблювала багатьох письменникiв наступних епохи зумовила свтову популярнiсть образу Фауста. Нижче в роботi ми намагатимемося зясувати питання, як легенда про Фауста трансформувалася в творчостi Й.В.Гете i О.С.Пушкiна, видатного нiмецького просвiтника i класика росйсько лiтератури.

Вiдомо, що на О.С.Пушкiна трагедiя Фауст справила неабияке враження, i поет у 1825 роцi пише вiрш Сцена iз Фауста. Один росiйський мандрiвник познайомив з ним Й.В.Гете, i той послав Пушкiну О.С. в подарунок сво перо, яким писав Фауста. Гете з його тонким сприйманням старовини, вiдчув красу та значимiсть цього сюжету ще в юностi. Письменник вiддав основнiй книзi 62 роки свого життя.

Безперечно, Гете знав не тiльки легенду про Фауста, а й лiтературнi обробки. Використав вiн також i легенду про Симона-мага. Гете знайшов простий спосiб, як поднати цi два сюжети Мефiстофель омолоджу вченого i перетворю його на юнака. Такий задум, за словами нiмецького письменника Томаса Манна, мг народитися тiльки з юнацького ритму кровi поета.

Гетевський Фауст мало чим схожий зi своми праобразами. Вн надiлений рисами людини не Середньовiччя, а епохи Вiдродження. Мабуть, тому вся культура ново доби була визначена Шпенглером, як фаустiвська. Твiр складаться з Посвяти, Театрального вступу, Прологу та двох частин. В Пролозi на небi показуться зустрiч

Господа та його архангелiв iз Мефiстофелем, яка набува символiчного значення. Основний предмет розмови - це людина. Хто вона така Яке ii мiсце в свiтi У пролозi Господь утверджу силу людсько особистостi, ii здатнiсть до розвитку, пошуку смислу життя, хоча погоджуться, що вона не досконала. Саме такою людиною Бог уявля Фауста. Але Господь також не визна

Мефiстофеля як уособлення зла, i це пiдтверджують його слова Таким, как ты, я никогда не враг. Из духов отрицания ты всех мене Бывал мне в тягость, плут и весельчак. Из лени человек впадает в спячку. Ступай, расшевели его застой, Вертися пред ним, томи и беспокой И раздражай его своей горячкой. Цими словами Господь дав волю

Фаустовi у виборi мiж ним i дияволом, знаючи, що сильна, мисляча людина завжди сумнiваться, але сама доходить до бажаних висновкiв. Зустрiч з Мефiстофелем такiй людинi лише допоможе вибратися зi свох протирiч. Мефiстофель навпаки говорить про мiзернiсть людську, яка не дозволя людству наблизитися до вершин духу. Що людина на землi - божествене створiння, яке прагне iстини, чи тварина iз тварин Це головна проблема прологу, що визнача iдейний змiст трагед

Фауст. На вiдмiну вiд трагед легенда не ма такого прологу. Образ Фауста у поемi уособлю все людство, але попри цьому вiн не iдеальною особистiстю. Фауст не задоволений знаннями. якими вiн володi i прагне бiльшого. Саме в такi хвилини вiн звертаться до Бiблii i почина ii перекладати, але не погоджуться з першими ж словами. Вiдчай героя настiльки великий, що вiн вирiшу покiнчити життя самогубством.

Мефiстофель знаходить Фауста в його кабiнетi, де той уже багато разiв бться над розкриттям тамниць свiту, i уклада з ним угоду. Вiн задовольнить будь - якi бажання i забаганки вченого, нi в чому не буде перешкоджати. Але в ту мить, коли Фауст вiдчу цiлком задоволеним життям i щасливим, вiн мусить померти, а душа його належатиме Мефiстофелю. I це буде плата за земне блаженство. Цей епiзод поеми ма також розбiжностi з легендою, оскiльки в легендi

Мефiстофель i Фауст укладають угоду тiльки на 24 роки згiдно з нею Мефiстофель, залишаючись незримим, повинен зявлятися до Фауста на його бажання i виконувати всi його розпорядження, Фауст же зрiкаться Бога i вiдда душу сатанi. Згодом Мефiстофель поверта нашому герою молодiсть i в результатi вiн закохуться в молоду вродливу дiвчину

Гретхен ця сюжетна лiнiя - любов Фауста i Маргарити нововведенням Й.В.Гете. Мефiстофель вважа, що саме в цьому Фауст знайде ту прекрасну мить, але помиляться. Спочатку за волею Мефiстофеля помира мати Гретхен, а потiм i брат Валентин. Молода дiвчина кара себе за цi смертi i потрапля до вязницi. Попри всi благання Фауста втекти з ним Маргарита не погоджуться, бо вважа себе винною i помира у вязницi.

Але навiть пiсля всiх ii грiхiв душа Маргарити потрапля до раю. Фауст тяжко пережив смерть Гретхен,але не припинив пошукiв iстини. Отже в першiй частинi свого твору Гете в основному провiв свого героя через тi випробування, якi вiдомi з легенди. У другiй частинi твору Фауст служить при дворi iмператора i нада йому рiзнi послуги за допомогою всесильного Мефiстофеля.Вiд шлюбу з давньогрецькою красунею леною

Прекрасною нього народжуться син Евфорiон, який згодом гине.Фауст намагаться виростити людину в колбi - Гомункулуса, але той теж гине. Життя Фауста пiдходить до кiнця, йому 100 рокiв. Вiн мрi про свiтлi та щасливi мiста, якi, за його бажанням мусять зявитися для людей. Свою мрiю вiн хоче здiйснити на островi, який подарував йому iмператор, i який був майже не придатний для життя. Фауст поспiша з роботами.

Нарештi герой вiдчува мить найвищого життвого задоволення Вот мысль, которой весь я предан, Итог всего, что ум скопил. Лишь тот, кем бой за жизнь изведан, Жизнь и свободу заслужил. Так именно, вседневно, ежегодно, Трудясь, борась, опасностью шутя, Пускай живут муж, старец и дитя. Народ свободный на земле свободной

Увидеть я б хотел такие дни. Тогда бы мог воскликнуть яМгновенье О,как прекрасно ты, повремени Воплощены следы моих борений, И не сотрутся никогда они. И, это торжество предвосхищая, Я высший миг сейчас переживаю. Бiльше Фаустовi нiчого бажати. Вiн помира, але його душа потрапля в рай, i зустрчаться з душею

Маргарити. Вона вже постила йому i любить його, як i ранiше. Фауст багато страждав, постiйно сумнiвався i шукав, знаходив i втрачав, часто вiдчував невдоволення. Тiльки серед природи, вiдчуваючи ii частиною себе, вiн сприйма свiт, як гармонiю. Життя принесло йому короткi моменти щастя i довгi роки страждання i вiдчаю, але все це було не даремно. Вже наприкiнцi свого життя Фауст це зрозумiв. Отже, в другiй частинi

Гете вiдiйшов вiд легенди, логiчно розвиваючи храктер людини, яка бачила сво покликання в активному пошуку iстини i смислу буття. Основний мотив у вiршi Пушкiна - нудьга, вiдчай. Фауст не знаходить собi мiсця тому, що всi його бажання давно збулися. Вiн не хоче бiльше нiчого, Фауст не зна жодного бажання, виконання якого могло б його захопити i примусити забути нудьгу життя. Вiн нудьгу, бо завжди у владi роздумiв.

Пушкiнський Фауст стражда хворобою свтово скорботи. Автор не знаходить по вiдношенню до свого героя спiвчуття, скорiше засуджу його i трохи знущаться над ним. Це можна помiтити в останнiх реплiках Фауста i Мефiстофеля Фауст Что там белеет Говори. Мефистофель Корабль испанский трехмачтовый, Пристать в Голландию готовый

На нем мерзавцев сотни три, Две обезьяны, бочки злата, Да груз богатый шоколата, Да модная болезнь она Недавно вам подарена. Фауст Все утопить. Мефистофель Сейчас. Пушкiн не протиставля гетевському тлумаченню Фауста свого тлумачення. Вiн доповню Гете, опису ще один трагiчний етап на шляху Фауста. Звiдси i назва вiрша Сцена iз Фауста. Пушкiнський

Фауст - це людина, яка пiзнала всi муки розчарування i весь жах спустошення. Для Гете i для Пушкiна Фауст був iх сучасником. Муки героя для Гете i Пушкiна були проблемами iх часу. Але якщо основним для вс епохи Гете було прагнення до оновлення свiту, то основним для Пушкiна був вiдчай, зневiра. Оптимiстична кiнцiвка трагед

Фауст зумовлена просвiтницькою вiрою в розум i моральнi якостi людини, особистостi, яка свiдомо вiдмовилась вiд традицiй i постiйно шука нове, прагне досконалостi. Пушкiнський Фауст - син i жертва свого часу, коли людина почала сумнiватися в можливостi перетворення свiту на розумних началах, а розчарування i невдоволення собою породжували свiтову тугу i печаль. Фауст - вiчний образ, не випадково став надбанням свтово культури, бо в кожний iсторичний перiод втiлював

характернi риси того часу, в якому жив i творив його автор середньовiчний народ вропи, просвiтник Й.В.Гете, романтик i реалiст О.С.Пушкiн. Список використаноi лiтератури 1. А.С.Пушкин Избранные сочинения - Москва, Художественная литература, 1990 г. 654 ст. 2. Замок Монсальват Легенды средневековья - Москва, Энигма, 1994 г. 352 ст. 3. И.В. Гете Фауст -

Москва, Художественная литература, 1978 г. 512 ст. 4. Аникст Фауст Гете И.В. Гете Фауст ст. 5-26.