Типологія антигероя в чарівних казках слов’ян

Типологія антигероя в чарівних казках слов’ян Зміст Вступ…. Частина I. Міжнародний характер і типологічна подібність чарівних казок слов'ян… Частина II. Типологія антигероя в чарівних казках слов'ян…………. 1. Образ змія…. 2. Баби – Яги…. 3. Кощея Безсмертного… Частина III. Система міфологічних культів у контексті трактування типології антигероя…

Висновки… Бібліографія… 24 Вступ Такий різновид казок як чарівні, вчені часом називають “власне казками”, підкреслюючи, що саме в них змальовані всі ті незвичайні пригоди й фантастичні істоти, яких ми звикли називати казковими. У світі чарівних казок живуть герої, для яких немає нічого неможливого, вони долають перешкоди й потрапляють до найнеймовірніших ситуацій.

Незвичайні не лише герої казки, але і їхні помічники та вороги. Останні різко протиставлені за своїми якостями. Добро і зло перебувають на різних полюсах і зло завжди уособлюється в антигероях, які являються носіями темного світу. Як епічне оповідання казка характеризується специфічними жанровими особливостями. Насамперед у живому фольклорному процесі вона сформувалась як твір усний, має своєрідний стиль

і сюжет. Мета курсової роботи: полягає у розкритті основних типів антигероїв в чарівних казках слов'ян. Розкриття мети даної теми можна досягти шляхом вирішення наступних завдань: 1. Розглянути питання міжнародного характеру і типологічної подібності чарівних казок слов'ян. 2. Проаналізувати основні типи антигероїв в чарівних казках слов'ян. 3. Розглянути питання впливу її міфологічних елементів на характеристику антигероїв в чарівних казках

слов'ян. Актуальність теми: - образ антигероя є, був і буде присутнім і надзвичайно актуальним в усіх казках народів світу. Адже добру завжди протиставляється зло, правді – неправда, прекрасному – потворне, справедливості – несправедливість тощо. Особливо яскраво цей образ проявляється в чарівних казках слов'ян, а саме в образі Баби – Яги, Кощея Безсмертного та Змія Багатоголового.

Цими а також іншими персонажами в казках відбито національну своєрідність кожного народу, середовища їх існування, природні умови, а особливо історію, яку він проніс крізь віки. Об'єкт дослідження – чарівні казки слов'ян. Предмет дослідження – тип антигероя в чарівних казках слов'ян. Практичне значення – вивчення теми наштовхує на розуміння правильності розкриття образів – антигероїв, а саме застосування специфічних прийомів, найдоцільнішими з яких можуть бути метод порівняльного аналізу,

країнознавства, а також міжнаціонального підходу. Для вивчення типології антигероя в чарівних казках слов'ян принципове значення мають ґрунтовні дослідження В. Я. Проппа “Исторические корни волшебной сказки”, М. В. Новікова “Образи восточно – словянской волшебной сказки”, Є. М. Мелетинского “Герой волшебной сказки”. В їх теоритичних працях розглядається чимало важливих

завдань, пов'язаних із чарівною казкою слов'ян. Вивчення типології антигероя розглядається в контексті дослідження інших проблем казкознавства – історичного розвитку, форми, композиції казок та ін. Значна увага в дослідженні теми приділена роботам відомих казкознавців Анікіна В. П Дунаєвської Л. Ф Кравцова М. І Померанцової Є. В які містять цінні спостереження індивідуальної творчої манери.

Частина I. Міжнародний характер і типологічна подібність чарівних казок слов'ян. Казки багатьох народів мають багато спільного: вони подібні за змістом, герої й сюжети в них схожі, хоч і казка кожного народу має властиве тільки їй національне забарвлення. Цю особливість народної творчості помітили вчені – фольклористи, а тому виникло кілька теорій, в яких пояснювалися причини схожості багатьох сюжетів. Одна з таких теорій – міграційна.

Вона ґрунтується на переконанні, що казки, отже й герої “мандрують” по світу, від одного народу до іншого. “Упродовж багатьох віків блукало з країни в країну по всьому світу чимало різних оповідей, які внаслідок цього заведено в науці називати “перехожими” або “мандрівними”. Вони у своєму “мандруванні” так перехрещувалися, переплутувалися і перероблялися, зникаючи часто на батьківщині і живучи в повному розквіті на чужині, що важко буває

іноді навіть вказати місце початкового їх виникнення і той шлях, який вони пройшли” писав Г. О. Булашев у своїй праці “Український народ та його вірування” [3,64]. Слов'янські казки доволі різноманітні за типом і багаті за сюжетом. Вони, з одного боку, мають у своєму складі міжнародні сюжети, такі, які є в казках багатьох народів, а з іншої – сюжети, властиві тільки слов'янським казкам, або казкам певного

слов'янського народу. Як зазначає Кравцов М. І “наявність в казках міжнародних сюжетів (а також і типів персонажів) пояснюється тим, що у творчості різних народів діють загальні закони: вона розвивається схожими шляхами відповідно ступеням її суспільного розвитку. На схожих ступенях розвитку виникають і схожі сюжети як відбиття схожих умов життя” [9;109]. Схожі сюжети і типи персонажів в казках слов'янських народів пояснюються

і тим, що ці народи отримали ще з давнини загальну культурну, в тому числі фольклорну спадщину. Важливою особливістю є те, що казки, казкові сюжети і типи героїв частіше переходять до сусіднього народу (наприклад, тип антигероя – багатоголовий Змій або Баба – Яга). Певна річ, що типи героїв або сюжети, переходячи до іншого народу, але зберігаючи міжнародну основу, в той же час приймають національно – своєрідну форму

і особливе забарвлення у трактуванні. Відомий фольклорист В. М. Жирмунський у своїй роботі “До питання про міжнародні казкові сюжети”, пише, що “казки частіше ніж твори інших жанрів, переходять від народу до народу, адже вони мають (прозову) форму і в них відсутні конкретні історичні деталі й географічні особливості” [8;461]. Схожість слов'янських казок полягає в їх структурі, сюжеті, персонажах

і їх чудодійних помічниках. У своєму історичному розвитку слов'янські казки пройшли складний шлях. В найдавніших сюжетах зображується боротьба героя з чудовиськом і велетнем, з багатоголовим Змієм; перевтілення людини в тварину і, навпаки, перевтілення тварини в людину. В більш пізніх казках з'являються нові сюжети, нові персонажі, але в казках всіх часів зберігається народна оцінка подій

і дій героїв, а також народна мораль: перемагати завжди буде добрий, чесний, сміливий герой і засуджуватись злий, жадібний. Отже, казковий матеріал свідчить про те, що дуже міцні зв'язки єднають людей, які живуть на землі. Тут усе нерозривне: і їх правічна спорідненість, і схожість матеріальної та культурної історії. Всі народи однаково уявляють істину і неправду, справедливість

і облуду, злочин і кару, геройство і боягузтво. Упевнитися в цьому можна на прикладі аналізу типологічних образів антигероя слов'янських чарівних казок. Частина II. Типологія антигероя в чарівних казках слов'ян. Головною темою народної казки є становлення людини як особистості, її боротьба проти сил, що заважають її гармонійному розвитку, за створення таких умов суспільного життя,

в яких вона могла б найповніше виявити свої здібності, почувати себе вільною і щасливою. Цю тему втілюють персонажі, що об'єднуються в певну систему, тісно пов'язану з сюжетом твору. “Відбір сюжетів та їх комбінування у казці суттєво впливає не лише на її форму, але й на зміст, на розвиток образів – персонажів казки”. [12;25] За словами відомого дослідника Н. В. Новікова, казковий образ – це тип, що втілює певні

ідейно – естетичні завдання казкаря, і від цих завдань, які здійснюються в межах казкової традиції, від майстерності оповідача залежить сюжетна архітектоніка казки. Російський казкознавець В. Я. Пропп визначив у казці семиперсонажну систему, виділивши в ній злотворця, дарувальника, помічника, царівну, отруйника, героя, псевдогероя [14;12]. Поряд з головними образами вчений визначив значну кількість персонажів для зв'язку дії – скаржників,

зрадників, наклепників тощо. Дослідниця Л. Дунаєвська подає трикатегорійну систему казкових персонажів, поділяючи їх на злотворців, добротворців та знедолених. [7;19] Отже, моральні устої життя – добро і зло – в чарівних казках різко відокремлені одне від одного. Світла сторона героя знаходиться у постійній боротьбі з темним світом ворожих сил, потворних і жахливих, таємних і незрозумілих, але зрештою які людина перемагає.

Категорія антигероя в чарівних казках слов'ян охоплює образи усіх противників головного героя, основні риси яких сконденсовані в тій чи іншій мірі в персонажах Змія, Баби – Яги, Кощея Безсмертного. Розділ II. 1. Образ Змія. Одна з найскладніших і найнерозгаданіших фігур у світовому фольклорі. Як відзначає дослідник В. Пропп “мотив змієборства виник

із мотиву пожирання, пов'язаного з первісним обрядом ініціації і з розвитком суспільства та його культури еволюціонував до персонажів соціально – побутового рівня”. [14;197] В “Історичних коренях чарівної казки” В. Пропп виділив такі типи змія: “Змій – викрадач; Змій, який збирає данину; Змій – охоронник кордонів;

Змій – поглинач”. [14;195] В українських казках поширений образ Змія – противника. Найхарактернішою ознакою образу змія в казках є та, що у нього з пащі пашить полум'я, а коли біжить – усе кругом гуде. Змій, який доганяє дочку з хлопцем, “так біжить! А ті чують – земля реве і гаряча”. [17;173] Красуня – полонянка, тікаючи від змія, каже: “Ой, сестричко, земля дуднить – це

за нами змій летить. У мене праве вушко палає – він уже нас здоганяє”. (“Царівна Оленка й красуня – полонянка” Бойко, с. 103). Тип змія – викрадача, змія, що вимагає данини, змія – спокусника з'являється у сюжетах про добування нареченої. Конфлікт героя з таким змієм – це також своєрідний вияв змієборства. В українських народних казках, де діє зображений зміст, відображений ритуал посвячення в чоловіки,

тобто трансформована частина обряду ініціації. Цей тип змія часто близький до людської зовнішності. Отже, в українських чарівних казках на відміну від казок слов'ян образ змія не багатоголовий. Характерною рисою українських чарівних казок є й те, що змій там часто змальовується в умовах селянського побуту й дії його уподібнюються діям звичайного селянина. Нерідко йому притаманні людські риси: “Перекинувся він котиком, побіг прибігає туди, дивиться – три

зміївни хустки гаптують, а стара змія на печі лежить”. [18;268] “Та й змій так і лежить, тільки вуси покручує”. [18;420] “ А змій той проклятий да перекинувся парубком, таким хорошим, що й надивитися не можна” [18;143]. Часто зустрічається у казкових оповідях здатність змія змінювати свою зовнішність. У казці “Про царевича Івана і царівну Марусю” [18;154] змій перетворюється в горобця. Дивною пташкою, якої ще не зустрічав стрілець, декілька

разів стає змій і в казці “Про стрільця” [18;180] Перетворюється в золоту яблуньку, криницю, постіль, вогонь і дружини змій, щоб знищити богатирів, котрі вбили їхніх чоловіків. [18;261] В. Пропп пов'язував різні форми перетворення персонажів чарівної казки із втечею героїв та переслідуванням противника. [14;197] Вчений вважає, що такі перетворення ґрунтуються на зображенні повернення персонажів

із царства мертвих у царство живих. [14;327] Змій знаходиться в основному на своїй “законній” території – на кордоні між царством мертвих і царством живих. Він не починає бою з героєм без його згоди, більше того, пропонує йому перший удар, а пізніше – перепочинок. “Слухай, ти – говорить змій – у тебе батько був?” - “Був” - “Воли в нього були?” - “Були” - “Орав він?” - “Орав” “А давав відпочивати?” - “Ну, давай і ми відпочинемо” (“Іван – мужній син”

Бойко, с.204). Герой – богатир, навпаки, вимагає бою: “Не з тим добрий молодець зайшов, щоб миритися, а за тим, щоб битися!” Таким чином, у поведінці змія – персонажа українських чарівних казок поєднуються риси фантастичні, пов'язані з міфологічними уявленнями людей про потойбічне життя, обрядово – ініціальні і реалістичні, які відображають старий селянський побут. Змій – персонаж типовий для фольклору східнослов'янських народів.

Характерними ознаками казкового змія в російських чарівних казках є його багатоголовість (одно дво три шести дев'яти дванадцятоголовий змій.) і гігантський зріст. Багатоголове страховисько, змій – вогненно – крилата істота. Коли він летить, над землею піднімається велика буря: “ Гримить грім, земля трясеться, дрімучий ліс додолу схиляється – летить трьохголовий змій” [2;487].

Летить лютий змій на зустріч герою, вогнем палить, смертю погрожує. “Я твоє царство вогнем спалю, попелом розвію,” - погрожує змій. Це достатньо певний опис реального вихору, сліпучого виблискування блискавок, гуркоту грозових розкотів, гри сил первісної природи. Буря перевертає ліс, все живе тремтить і чекає, коли стихне, натішиться своєю грою могутня гроза. Російська чарівна казка поєднує образ змія із водою.

Піднімається змій з води - “море збовталось, море сколихнулося – лізе чудо – юдо” [2;217]. Зв'язок з водою не дивує: грозу супроводжують дощі, розливаються ріки, знищують все живе. Російська казка нерідко пов'язує місце проживання змія з горами: про нього говорять: “Змій Горинич”. Це звичайна назва казкового героя. “Горинич”, неначе означає того, хто “живе в горах”: “Ідуть рік, ідуть два, проїхали три царства – побачили гори високі, між гір степ піщаний, то земля змія лютого”.

Пов'язуючи змія з горами і називаючи його “Гориничем”, народ спочатку мав на увазі не гори в прямому розумінні цього слова. “Горинич” означає того, хто “живе на верху”, зовсім не обов'язково на горах. Якщо змій в російських казках – вогонь, то не важко зрозуміти, чому казковий змій наділений великою кількістю голів: це багаточисленні вогняні язики. На місці зрублених виростає велика кількість інших. Герой тільки тоді перемагає вогонь, коли гасить всі вогняні язики одразу.

Пізні казкові уявлення, що далеко пішли від своєї основи про змія – чудовиська, зберегли зв'язок з першопочатковим явищем природи. В російських казках змій постійно виступає в ролі поглинача. Коли він зустрічається з героєм, він прямо заявляє йому: “Прощайся тепер з білим світом да полізай скоріше сам в мою глотку – тобі ж буде легше!” [2;135]. Змій погрожує з'їсти героя з кістками. Цей спосіб дій казкового змія достатньо зрозумілий: вогонь спалить,

не залишить і кісток. В ролі викрадача жінок змій фігурує в багатьох російських казках: “Три царства: золоте, срібне і мідне” (Андреев), Кощеєва смерть в яйці”, “брат спасає від змія сестру і братів”. Свою жертву змій або раптово схоплює і відносить до себе, або хитрістю заманює у своє лігвище. Як зазначає Новіков М. В. “головна роль Змія – викрадача дублюється Кощеєм, особливо в тих казках, де він гине від коня” [14;182].

Багатоголовий змій є також одним із характерних антагоністів героя болгарської чарівної казки. Загальна картина цієї боротьби така сама, як і в російській казці, хоча в останній описана з більшим розмахом і насичена багатьма гострими драматичними сценами і ситуаціями. Поряд зі змієм можуть бути поставлені такі ворожі істоти, як лама, поні, Червен-ветер, Педа–човек – локет брада,

Аракін, Квосе, деер, “диявол Жуглан” (одноокий циклоп). Деякі з них виконують функції змія, а також Баби – Яги і Кощея Безсмертного російських казок. Ламя – багатоголове літаюче чудовисько із зміїним тілом. Іноді до імені доповнюють епітети: “лама” (погана), жахлива або “галема” (величезна). Ламя надзвичайно ненажерлива (з'їдає овець, волів

і навіть людей) і до того ж хитра і підступна. Подібно змію російських казок, ламя може позбавити цілу державу води і при цьому вимагати собі на з'їдання по дівчині. Халі – зовнішністю і діями близька до лами і змія (дракона). Як і лама, поні – змієподібне, жахливе чудовисько, воно – володар грізних сил природи, спроможнє керувати плодами і впливати на врожай винограду і зернових .

У казці поні більшою мірою ворожа герою і людям. Вона поглинає сонце, і , щоб повернути його, герою доводиться вступати з нею в боротьбу. Залишаючись ворожою людям, поні тим не менше може вірно служити герою, знаходитися в повному його розпорядженні, охороняти і захищати його. Червен–ветер – образ подібний змію або Кощею Безсмертному російських казок. Він також викрадач красивих жінок й

істота невразлива, оскільки серце його сховано далеко в морі. Педа–човек – локет брада – за прозвиськом і зовнішністю йому відповідає “Сам поготок – борода з локіток” - популярний персонаж російських, українських і білоруських казок. Як в болгарській, так і в східнослов'янській казковій традиції, цей маленький, злий і підступний персонаж володіє величезною силою. У східнослов'янських казках сам з ногіток – підземний

житель і перевертень, він діє головним чином в рамках сюжету “Три царства: мідне, срібне і золоте”; в болгарських казках Педа – човек – крилатий карлик і, як і лама або кощей Безсмертний і змій російських казок, викрадач жінок. Аралін (“Черен Аралін”) в казці виконує різноманітні ролі, в тому числі багатоголового чудовиська, у котрого герой відсікає усі тридцять голів [13;152].

Розділ II.2. Образ Баби – Яги До числа інших образів, що виникли на життєвому ґрунті, можна віднести образ жінки, чарівниці і чаклунки. Мало яка чарівна казка обходиться без розповіді про злу, стару бабу – Бабу – Ягу. Баба – Яга – образ дуже суперечливий. М. В. Новіков визначив такі типи: 1) Баба – Яга – поборниця;

2) Баба – Яга – мстивиця; 3) Баба – Яга – володарка дивовижних предметів; 4) Баба – Яга – зла чаклунка; 5) Баба – Яга підступна доброзичливиця; 6) Баба – Яга – викрадачка дітей [12;159]. Баба – Яга живе в дрімучому лісі у дивовижній хатинці на курячих лапках. По чудовому закляттю: “Хатинко, хатинко, повернись до мене передом, а до лісу задом!” - хатинка повертається

до героя, і він входить в це дивне помешкання. Баба – Яга зустрічає героя незмінним традиційним буркотанням і фирканням. “Фу–фу–фу сказала Баба – Яга Щось людським духом запахло. Раніше людського духу ані чутки не чувано, зроду не бачено; нині людський дух сам на ложку сідає, сам ріт котиться” [Афанасьєв]. Герой зайшов так далеко, куди мало хто заходить.

Баба – Яга – типовий представник потойбічного світу (нога у неї “кістяна”, тобто мертва). “Вона або лежить, або літає, тобто зовні проявляє себе як мертвяк” [14;57]. Баба – Яга сліпа, вона не бачить героя, чує його по запаху (запах живого, що відрізняється від запаху мертвих). Цей персонаж потрібен у чарівних казках для того, щоб подарувати герою чарівний засіб. У більшості російських казок Баба – Яга бере на себе роль дарувальниці. “Напоїла – нагодувала

Баба – Яга Івана – царевича, ще й в лазні випарила. Розповів він їй, куди іде і за чим. Подарувала Яга Івану коня золотогривого і шаблю золоту. І полетів царевич на коні в тридев'яте царство”. [Афанасьєв] За казковими предметами, які дарує Яга, і за порадами, як поводитись герою, приховується опис давньої обрядової магії, за допомогою якої людина хотіла бути сильною

і могутньою. Роль Баби – Яги – дарувальниці відповідає тому, що у цьому фантастичному образі бачити помічника всім, хто попав у світ смерті і погибелі. В інших казках Баба – Яга наділена рисами людожерки - викрадачки дітей (“Гусі – лебеді”, “Терешечка”), рисами злої і підступної поборниці, нещадної до своїх жертв. Пізніше до цього образу пристали риси середньовічних відьом. “Кожен з казкових персонажів не концентрує

в собі стільки людських вад, зазначає М. В. Новіков, скільки у Баби – Яги Вона – втілення брехні, заздрості, хитрості, скупості, жорстокості, віроломства і підступності” [12;176]. Всі ці й інші якості Баби – Яги особливо проявляються в тих казках, де вона в ролі антигероя. А може бути і амбівалентний персонаж. Образ Баби –

Яги типовий і для українських чарівних казок. “В українській казці, як зазначає М. Чумарна, Баба – Яга під впливом російської “костяної ноги” дещо змінилася, але первісно – це ота сама Смерть, яка живе в лісі, в хатці на курячій ніжці, і стереже таємниці на межі світів, бо ліс у казці – це пограниччя, тут героєві доводиться вступати в боротьбу з потойбічними силами” [18;38]. На відміну від російських казок “в українських казках

Баба – Яга не пожирає людей і не розвішує їхні черепи на кілках. В українських казках Яга переважно допомагає героєві, дає йому добрі поради” [18;38]. Поклоніння перед віщою Бабою – Ягою і її шанування, з одного боку, і одночасно страх, що викликає її всемогутність з іншого, викликало те подвійне ставлення до неї, яке знайшло відображення у чарівних казках слов'ян.

В українських чарівних казках зустрічаються образи злотворців – жінок, серед яких найяскравішим, синтетичним, таким, що ввібрав типові риси образів – злотворців, є образ мачухи. Мачуха зображується лише у своєму домі, у типових селянських обставинах. Про це свідчить її висловлювання: “Твоя, діду, дочка ледаща: нічого робити не хоче, за цілий день і пальцем не вдарила, а їсти, то бач, як їсть, як добрий косар ” (“Дідова дочка

і бабина дочка” Чубинський, с.63). Вимагаючи, щоб дід відвів свою дочку з дому, вона мотивує це так: “Підуть обидві на досвітки, то моя дочка пряде, а твоя з хлопцями грається і голе веретено приносить додому” (там само). Залізноноса баба, збираючись стати мачухою дітям бідняка, так собі уявляє роль у його сім'ї: “Я їх буду в маслі – молоці купати, а палицею по хребту мастити” (“Залізноноса баба” - Королович с.95). Найчастіше мачуха намагається знищити героя обманом, за допомогою

чарування, і тут очевидна її подібність з образом Баби – Яги. Розділ II.3. Образ Кощея Безсмертного Третій ворог героя і героїні в чарівних казках слов'ян – Кощій Безсмертний. В українських народних казках у порівнянні з російськими і білоруськими цей образ зустрічається досить рідко.

В. Пропп пов'язував існування Кощея з “лісовим домом”, вказуючи на спільність ролі Змія і Кощея у казках, які розповідали про шлюб царівни і викрадання її цими чудовиськами. Він вважав, що функція Кощея в оповіді – передати молоду в руки “нареченого людського роду”. А наречений повинен був “відвоювати” її у Кощея. В більшості українських казок

Кощей (Костей, Костий) символізував колись божество смерті, що підтверджується багатьма казковими матеріалами. Ім'я Костей, Костій Бездушний, Кощей утворено за принципом першоступеневої символіки, на основі головної ознаки: якщо ця істота – з одних кісток, без тіла, а тому й без душі. Оскільки Костій – істота без тіла, а своїми діями уподібнюється людині, то душа його повинна знаходитись в іншому місці, і це місце – яйце, сховане в качці, або в морі під степом.

Щоб перемогти Костія, потрібно дістати і розбити яйце – іншої смерті для нього немає. Вірніше і найповніше образ Кощея Безсмертного передає російська казка “Марья Моревна”. Ця казка відбила архаїчні риси злої фігури Кощея, постійно ворожої всім героям казки. Казковий Кощей – уособлення всіх підлих соціальних рис.

В народному уявленні він представлений бридким дідом, насильником, потворним і підступним вбивцею, скнарою і користолюбцем. Це бездушний, жорстокий згубник. У нього нічого нема від людини. Казка дуже виразно показує, що Кощей – озброєний загарбник, багатства якого неосяжні. Це з ним Марья Моревна має вести постійну боротьбу.

Всі казки за участю Кощея Безсмертного, на думку М. В. Новікова, можна розділити на три групи: 1) на сюжет “Смерть Кощея в яйці”; 2) “Смерть Кощея від чарівного коня” і 3) казки не пов'язані між собою певною тематикою, де Кощей завжди виступає дублером будь – якого іншого негативного персонажа.” [12;193].

Домінуюче місце в основній тематичній низці належить групі “Смерть Кощея в яйці”. Вона ж і визначає характерний тип казки про Кощея Безсмертного. Для того, щоб потрапити до Кощея, казка із всіх шляхів звичайно вибирає найдовший і найскладніший. Герою доводиться переборювати багаточисленні перепони, звертатися по допомогу до різного роду помічників

– дарувальникам і порадникам, багатократно вступати в боротьбу з сильним і підступним суперником, гинути і знову воскресати для здійснення багатородного подвигу – звільнення з неволі коханої людини. Житлом Кощея, куди потрапляє герой, може бути його царство, місто, палац, великий будинок, хатинка. Залежно від того, який заможний стан займає Кощей у казці, знаходиться і його соціальна характеристика.

Велику увагу чарівна казка приділяє Кощею як незвичайній істоті. Він володіє дивовижним чуттям нюху, і, як би не старались його дочка або невільниця приховати свого коханого, він щоразу по запаху виявляє присутність чужої людини. В російських казках є епізоди, де героїня попереджає чоловіка або нареченого про те, що прилетить Кощей і з'їсть його. Однак, крім такого залякування, у казках немає нічого такого, що вказувало б на

людожерство Кощея. На відміну таких антигероїв, як Баба – Яга і Змій, Кощей не потребує і не вживає людського м'яса. Зарубаних супротивників він кидає у вогняну ріку, залишає лежати на полі та інше. Хоч сюжет казки про Кощея Безсмертного носить міжнародний характер, а її окремі мотиви походять з глибокої давнини, сам персонаж зустрічається переважно лише у казках східнослов'янських

народів, у казках південних і західних слов'ян він відсутній. Отже, всі антигерої чарівної казки слов'ян образи фантастичні або напівфантастичні – чарівники наділені якимись надприродними властивостями. Усі риси таких персонажів сконденсовані більшою мірою в образах багатоголового Змія, Баби – Яги і Кощея Безсмертного. Частина III. Система міфологічних культів у контексті трактування типології антигероя.

Вирішальною та обов'язковою ознакою чарівної казки є незвичайність описування, надприродність, таємничість, чудесність подій, динамічність їх розгортання. Як явище, що виникло на ґрунті прадавньої міфологічно – релігійної системи, чарівна казка увібрала в себе значну кількість культово-обрядових рис, без врахування яких втрачається можливість трактування типології головних героїв. Культові елементи у структурі чарівних казок вказують на

їх витоки з праслов'янської міфології. Тотемні вірування в композиції чарівної казки виявились зокрема у її зв'язку з культами дерев, тварин, птахів тощо. Вони становлять основу побудови дії або простежуються на рівні мотивів, образів. Так, в українській казці “Дерево до неба” сюжетна лінія розгортається навколо незвичайного дерева, що гіллям сягає неба, пов'язуючи земний та небесний світ.

Воно росте в царському саду поміж прекрасних квітів, але жодна людина ніколи не бачила його верхівки. Змій з небесного царства, яке знаходиться у гіллі дерева, викрадає царівну, і цар посилає своїх слуг та добровольців визволити принцесу. Але ніхто з них не може влізти до гілля, і лише головному героєві через особливі вміння та поради тварини вдається дістатися змієвого царства, перемогти змія

і звільнити царівну. З міфом про світове дерево перегукуються мотиви й інших казок. Як у “Казці про Кощія Безсмертного, Івана – царевича, та Булата – молодця”: “На морі, на окіяні, на острові Діяні є дуб, а під дубом сундук, а в тім сундуку заєць, а у зайці качка, а у качці яйце, а у яйці смерть”. Тотемні погляди в чарівних казках відлунюються в образах незвичайних птахів, тварин, риб, комах.

У казці “Дерево до неба” лише кінь, схований у Змія, має над ним владу, тому Змій мучить цього коня. Героєві достатньо раз нагодувати коня полум'ям та жаром, щоб до нього вернулась його магічна сила, і він переміг Змія. Відображення культу тварин у народних казках доповнюється багатьма негативними образами представників світу природи, що чинять людині зло. У творі “Про сім братів – гайворонів та їх сестру” вбита братами коза виявляється дочкою

Баби – Яги, яка шукає помсти за її смерть; у “Казці про Кощея Безсмертного” Кощей володіє стадами худоби, які пасуться на його полях. Але найвищого вияву негативна сила сягає в образі Змія. Про зв'язок цього персонажа з давнім культом говорить його магічна природа: як і чарівний кінь, він причетний до всіх стихій: живе в землі, біля гори або на ній, пов'язаний з водою,

із повітрям (має крила і може літати), із вогняною стихією (живе біля вогняної ріки, дихає полум'ям, з ніздрів дим іде). Його подоба – поєднання частин тіл різних тварин – різноманітних природних середовищ: хвіст (як у плазунів), кігті та крила (від птахів), покритий лускою (як риби, ящірки) тощо. Частим елементом є його багатоголовість, а відтак – здатність пожирати, живучість, оскільки голова – тілесне уособлення душі. Безумовно, Змій наділений магічною владою, тому простій людині перемогти

його не під силу: тут потрібні надприродні вміння, знання чарів, незвичайні помічники тощо. Змій завжди виступає противником головного героя казки, обов'язковим елементом якої повинен бути їх смертельний двобій. Часто у чарівних казках роль змія виконує Кощей. Головна прикмета цього образу – володіння магією; щоб його здолати – необхідно вбити, що зробити нелегко. Героєві в цьому інколи допомагає дочка Змія чи полонянка, яка володіє чарами.

Вказані здатності Кощея дають підставу припускати, що цей образ може бути уособленням жерців, які мали верховну владу, володіли сакральними знаннями і вороже ставились до чужинців. Звідси – атрибути смерті, адже жерці були причетні до жертвоприношень, використовували у ритуалах людські кістки, черепи тощо. Давні вірування стали основою виникнення та поширення мотиву існування душі поза межами тіла. Часто у казці для того, щоб вбити антигероя, необхідно знайти предмет,

у якому схована його душа (життя чи безсмертя). Життя Кощея чи Змія найчастіше сховане у яйці (трьох яйцях) або на кінці голки, що в ньому знаходиться. Із поступовим їх знищенням Змій втрачає свою силу. Інколи перед очима смерті Кощей або Змій пропонує викуп за предмет, в якому криється його життя. У цих мотивах простежується чіткий зв'язок із фетишизмом, оскільки предмети як втілення душі розглядаються

як надзвичайно важливі та дорогі. Тому вони знаходяться у потаємних місцях, надійно сховані. Отже, чарівна казка – це метафорична формула, в якій закодувались давні знання. Суть казки, характеристику її героїв можна розкрити тільки виходячи з її міфологічних витоків. Будучи надзвичайно живучою, чарівна казка, яка на слов'янських землях зародилась задовго до християнської епохи, донесла до наших днів відлуння прадавніх вірувань, уявлень

і традицій наших предків. Висновки Носіями темного світу ворожих сил, жахливих, таємних і незрозумілих є у казці слов’ян антигерой, основні характерні риси якого сконцентровані більшою мірою в образах Баби – Яги, Змія багатоголового і Кощея Безсмертного. Найвищого вияву негативна сила сягає в образі Змія. Цей персонаж причетний до всіх стихій: живе в землі, біля гори або на ній (Змій–Горинич), пов’язаний

з водою (Змій морський), із повітрям (має крила і може літати), із вогняною стихією (живе біля вогняної ріки, дихає полум’ям, з ніздрів дим іде). Його подоба – поєднання частин тіл різних тварин – різноманітних природних середовищ. Частим елементом є його багатоголовість, а відтак живучість, оскільки голова – тілесне уособлення душі. Отже, Змій як антигерой, типовий для чарівної казки слов’ян.

Але поряд зі схожими рисами цього персонажу, він має і деякі особливості. Якщо в російських, болгарських чарівних казках цей персонаж завжди істота багатоголова, то в українських казках він змальовується найчастіше в умовах селянського побуту й дії його уподібнюються діям звичайного селянина, що дає підставу вважати цей образ не багатоголовим. Серед міфологічних істот – антигероїв чарівної казки слов’ян можна назвати

і Бабу – Ягу. Преклоніння перед віщою старою бабою і одночасно страх, який викликає її всемогутність, викликано подвійне відношення до неї, котре знайшло відбиття у казках. Казкознавцями визначено декілька типів Баби – Яги: поборниці, мстивиці, володарки, злої чаклунки, підступної доброзичливиці і викрадачки дітей. Баба – Яга – типовий представник потойбічного світу (“Костяна” нога, тобто мертва),

вона сліпа (не бачить героя, а чує його по запаху). У більшості чарівних казок цей образ бере на себе роль дарувальниці. Казкові предмети, які дарує Баба – Яга герою, символізують давню обрядову магію, за допомогою яких людина ставала сильною і могутньою. В тих чарівних казках, де Баба – Яга наділена рисами злої і підступної поборниці, нещадної до своїх жертв, проглядаються мотиви

людожерства. Кощей Безсмертний – найбільш розповсюджене прізвисько одного з найпопулярніших персонажів чарівної казки слов’ян, хоча в українських казках він зустрічається значно менше, ніж в інших. Огидний Кощей представляється в казках насамперед насильником, викрадачем жінок, яких він обертає в своїх рабинь. Це жадібний скнара, володар неосяжних скарбів. Кощей – чаклун, що має величезну силу і чарівні предмети, він називається “безсмертним”

і смерть його оточена таємницею, але герой дізнається про цю таємницю і вбиває ворога. Отже, чарівна казка зберегла і донесла до наших днів риси давно зниклих уявлень і форм соціального життя. Насамперед у чарівних казках ми знаходимо уявлення народу про добро і зло, про правду, про справедливість, про красу, що визначає мораль чарівної казки. Добро у казці завжди перемагає зло. Народна фантазія не поскупилась на створення жахливих чудовиськ,

злих насильників, боротьба з якими - пафос дії позитивних героїв. Кощей Безсмертний, Баба – Яга, багатоголовий Змій – антигерої в образах яких втілені уявлення народу про зло і насилля. Чим сильніші ці чудовиська, тим похмуріший їх вигляд, чим більше видумки в створенні цих образів, тим світліше контрастує з ними образ позитивного героя. Казки кожного народу сповнені національної своєрідності, в них відбите життя того середовища,

в якому вони існували, місцеві природні умови, історія того народу, яку він створив і проніс через століття. Інакше і не може бути, адже казки кожного народу насамперед конкретно відображають дійсність, на підґрунті якої вони виникли або існували. Бібліографія 1. Аникин В. П. Русская народная сказка М.: Угледнез, 1959 256 с. 2. Афанасьев А. Н. Русские народые сказки и легенды:

В ч – г Т М 1957 – 600 с. 3.Булащев Г. О. Український народ у своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях К.: Довіра, 1992 – 414 с. 4.Ващук Ф. Т. Про художні особливості української народної казки // Народна творчість та етнографія 1966 №1 с. 78 – 80. 5.Ведерникова Н. М. Русская народная сказка М.: Наука, 1975 – 133 с.

6.Дивна сопілка / Упорядник В. Бойко К 1972 – 320 с. 7.Дунаєвська Л. Ф Українська народна казка К.: Вища школа, 1997 – 127 с. 8.Жирмунський В. М. К вопросу о международных сказочных сюжетах // Русская волшебная сказка М.: Высшая школа с. 461 – 468. 9.Кравцов Н. И. Словянский фольклор М.: Издательство Московского уневерситета 1976 – 163 с.

10.Киченко О. Фольклор як художня система ( проблеми теорії ) Дрогобич, 2002 216 с. 11.Мелетинський Е. М Герой волшебной сказки М 1958 316 с. 12.Новиков Н. В. Образы русской и болгарской волшебнофантастической сказки // Русский фольклор, Рим XI. Исторические связи в словянском фольклоре М: Наука, 1968 с. 140 – 159. 13.Новиков Н. В. Образы восточнословянской волшебной сказки

Л.: Наука, 1974 254 с. 14.Пропп В. Я. Исторические корни волшебной сказки Л.; 1986 365 с. 15.Пропп В. Я. Морфология сказки М.: Наука, 1969 166 с. 16.Три золоті слова: Закарпатські казки Василя Короновича/ Упорядкована П. В. Лінтура – Ужгород, 1968 297 с. 17.Українські народні казки / Упорядкована

Т. Сухобрус К 1953 400 с. 18.Чумарна М. Мандрівка в українську казку Львів: Каменер, 1994 78 с. 19.Юззенко В. А. Фантастичні казки в системі жанрів фольклору// слов’янське літературознавство і фольклористика. Вип./ 10 К.: Наукова думка, 1975 с. 76 - 82