Органи дихання Бронхи Легені

З АНАТОМІЇ ПО ТЕМІ:

“ОРГАНИ ДИХАННЯ. БРОНХИ. ЛЕГЕНІ.”

ТЕМА: Дихальна система. Легені, топографія, будова. Плевра. Середостіння.

В нормально функціонуючих легеневих альвеолах в спеціальні клітини, які називаються альвеолярними макрофагами.

Вони захищають легеневу тканину від органічного і мінерального телу, яка міститься у дихаючому повітрі, знешкоджують мікроби і віруси і нейтралізують шкідливі речовини , які виділяються вірусами і мікробами.

Ці клітини переходять в легеневі альвеоли із крові. Тривалість їх життя визначається кількістю пилу і бактерій, які є у вдихаючому повітрі : чим більше забруднене повітря, тим швидше гинуть макрофаги. Від здатності цих клітин до фагоцитозу залежить рівень опірності організму до інфекції, крім того макрофаги очищають легеневу тканину від її власних загиблих клітин.

Відомо, що макрофаги швидко пізнають пошкодження клітини і направляються до них, щоб знищити.

На альвеолярні макрофаги має негативний вплив тютюновий дим. Він пригнічує їх рух, гальмує фагоцитоз.

Знання таких даних допоможе студентам у вивченні клінічної картини захворювань дихальної системи.

Токсичність тютюнового диму виражається також в прямому пошкодженні структури макрофагів зміни властивостей їх секреції, яка не перестає захищати легеневу тканину від шкідливих дій, але й сама починає сприяти розвитку процесів в легенях.

Цим пояснюється виникнення елефіземи і пневмосклерозу у курильників.

ЛЕГЕНІ (pulmones), ЛЕГЕНЯ (pulmo pneumon)

Головним органом дихальної системи є легені.

Це парні об’ємисті органи, займають більшу частину грудної порожнини і постійно змінюють форму і розміри в загальності від фази дихання.

По формі це неправильні конуси, верхівкою напрямлені до надключичної ямки, а ввігнутою основою – до купола діафрагми.

Верхівка – звужена частина легені виходить через верхню апертуру грудної клітки в області шиї і виступає вище ключиці на 2-3 см.

На легені розрізняють три поверхні: 1) Зовнішня опукла – реберна прилягає до ребер і між реберних м’язів ;

2) Дещо зігнута – медіальна поверхня, поділяється на дві частини:

а) хребетна – ззаду межує з хребетним стовпом;

б) медіастінальна - спереду межує з органами середостіння.

3) Нижня ввігнута – діафрагмальна відповідає опуклості діафрагми.

Поверхні легень розділені краями: передній і нижній.

З внутрішньої сторони (на медіальній поверхні) в нижній легені є заглибина – ворота легень – це місце входження бронхіально-судинного пучка. Через ворота легень проходять такі анатомічні утворення: головний бронх, легенева артерія, дві легеневі вени, нерви, бронхіальні артерії і вени, лімфатичні судини. Всі ці утворення з’єднанні сполучною тканиною в загальний пучок, що називається коренем легень.

Границі легень: В медичній практиці прийнято визначати проекцію границь легень і плеври на поверхню грудної клітки шляхом вистукування. Нижня границя правої легені пересікає по середньо ключичній лінії VI ребро, по передній перед паховій лінії – ребро, по середній під паховій – VIІІ ребро, по задній під паховій лінії – Х ребро, по хребетній лінії закінчується на рівні шийки ХІ ребра, де переходить в задню границю.

Нижня границя лівої легені розміщена дещо нижче.

Будова легень. Глибокими щілинами ліва легеня ділиться на дві, а права – на три долі. Розрізняють косу і горизонтальну щілини. Права легеня складається з верхньої, середньої і нижньої долі, ліва легеня – з верхньої і нижньої. Долі легені поділяються на бронхолегеневі сегменти, в правій легені їх – 11, а в лівій – 10 сегментів. Сегменти легень складаються з легеневих дольок – це невеликі ділянки легеневої паренхіми, розділені сполучнотканинними перегородками, що містять вени і сітку лімфатичних капілярів. В верхівку кожної дольки входить один дрібний бронх (дольковий). Його діаметр – 1 мм.

Кожний дольковий бронх розгалужується всередині дольки на 12-18 тонких кінцевих бронхіол, в діаметрі 0,3-0,5 мм, які не містять хряща і залози.

Кінцеві бронхіоли, дихотомічно розгалужуючись дають початок дихальним бронхіолам, які відрізняються тим, що на їх стінках з’являються вже легеневі міхурці або альвеоли. Від кожної дихальної бронхіоли відходять альвеолярні ходи, що закінчуються сліпими альвеолярними мішечками. Стінки альвеолярних ходів і мішечків складаються з альвеол, в яких епітелій стає одношаровим, плоским (дихальний епітелій) і вони заповнені повітрям. Стінку кожної альвеоли обплітає густа сітка кровоносних капілярів. В стінці є теж еластичні волокна, завдяки чого можливе зменшення і збільшення об’єму при диханні.

Епітеліальні клітини легеневих міхурців виділяють біологічно активні речовини, які тонкою плівкою вистилають їхню внутрішню поверхню. Ця плівка підтримує постійний об’єм пухирців, не дає їм злипатися. Крім того, речовини плівки знешкоджують мікроорганізми, які проникають з повітря у легені. Відпрацьована плівка виводиться через повітроносні шляхи у вигляді харкотиння або перетравлюються “легеневими фагоцитами”.

При запаленні легень, туберкульозі та інших легеневих інфекційних захворюваннях плівка може ушкоджуватись. Тоді легеневі пухирці злипаються і не можуть брати участь в газообміні. У курців пухирці втрачають свою еластичність і здатність очищатися, плівка твердне від отрути, що в цигарках. Свіже повітря, інтенсивне дихання під час фізичної праці й заняття спортом сприяють обновленню плівки.

Дихальні бронхіоли, альвеолярні ходи і альвеолярні мішечки з альвеолами складають єдине альвеолярне дерево або дихальну паренхіму легень. Вони утворюють функціонально-анатомічну одиницю її, що називається ацінус, яка здійснює основну функцію легень – газообмін між кров’ю, яка протікає в капілярах легень і повітрям, яке заповнює легеневі альвеоли.

Отже, із сукупності ацінусів утворюються дольки з дольок-сегменти із сегментів – долі, а із долей ціла легеня.

Фізіологічна роль легень не обмежується газообміном;

Являються депо крові, в легенях руйнуються тромбоцити;

Секреторно-видільна функція, участь в обміні речовин (водному, ліпідному, сольовому з регуляцією хлорного балансу), що має значення в підтриманні кислотно-лужної рівноваги в організмі. Легені володіють потужно розвинутою системою клітин, які мають фагоцитарну властивість, беруть участь в теплорегуляції.

Кровообіг в легенях має свої особливості. В зв’язку з функцією газообміну легені одержують не тільки артеріальну, але й венозну кров. Легені мають дві системи кровоносних судин. Перша система служить для здійснення легенями спеціальної дихальної функції – функції газообміну. Вона представлена легеневими артеріями і венами і їх розгалуження. Ці судини складають мале або легеневе коло кровообігу. Особливістю цього кола є те, що по легеневих артеріях тече венозна кров, а по легеневих венах – артеріальна кров в ліве передсердя.

Друга система служить для забезпечення загальних обмінних процесів в самих легенях. Вона представлена бронхіальними артеріями і венами, які входять до складу великого кола кровообігу (артерії забезпечують паренхіму – тканину легень – киснем і поживними речовинами, а по бронхіальних венах з легень витікають продукти обміну.).

Ззовні легені покриті плеврою. Плевра, pleura, – це тонка, гладка, волога, багата еластичними волокнами серозна оболонка, що оточує кожну легеню. Розрізняють вісцеральну плевру, що щільно зрослася з тканиною легень і паріетальну, що вистеляє зсередини стінки грудної порожнини. В області кореня вісцеральна плевра переходить в паріетальну. Зверху паріетальна плевра утворює купол діафрагми. Навколо кожної легені утворюється герметично замкнута плевральна порожнина, яка містить невелику кількість серозної рідини, яка полегшує дихальні рухи легень.

Герметична плевральна порожнина, між легенями й пристінковою плеврою зволожена і в ній немає повітря і тиск в ній від’ємний. Тому легені завжди щільно притиснуті до стінки грудної порожнини і їхній об’єм завжди змінюється зі зміною об’єму грудної порожнини.

В місцях переходу одної частини паріенатльної плеври в іншу утворюються щілиноподібні простори – плевральні синуси.

Травма грудної клітки з пошкодженням пристінкової плеври може сприяти поступанню повітря в плевральну порожнину – пневмоторакс.

Запалення плеври називається плевритом.

Середостіння (mediastinum)

– це комплекс органів, які заповнюють простір між двома вісцеральними плевральними мішками. Воно обмежене спереду грудиною і частково хрящами ребер, ззаду – грудний відділ хребетного стовпа, по боках – вісцеральні плевральні мішки, знизу – сухожильний центр діафрагми, зверху – через верхню апертуру грудної клітки спілкується з областю шиї.

Умовно проведена через корені легень фронтальну площину середостіння ділиться на переднє і заднє. В передньому середостінні прийнято виділяти нижній і верхній відділи.

В нижній відділ переднього середостіння входить перікард з розміщеним в ньому серцем і великі кровоносні судини, головні бронхи, легеневі артерії і вени, лімфатичні вузли; грудна частина низхідної аорти, непарна і напівпар на вена, середній і нижній відділи стравохода, грудна лімфатична протока, симпатичні стовбури, блукаючі нерви входять в заднє середостіння.

В верхньому відділі переднього середостіння розміщуються вилочкова залоза (тімус), права і ліва плечоголовні вени, верхня частина верхньої порожнистої вени, друга аорти і її гілки, трахея, верхня частина стравоходу, грудна лімфатична протока, частина правого і лівого симпатичних стовбурів, блукаючі і діафрагмальні нерви.