Мігель де Сервантес Сааведра

Реферат на тему: Мігель де Сервантес Сааведра 1547-1616 Іспанський письменник, Мігель де Сервантес Сааведра, народився в Алькала-де-Знарес (провінція Мадрид). Його батько, Родриго де Сервантес, був скромним хірургом. Численна родина постійно жила в бідності, що не залишала майбутнього письменника протягом усієї його сумного життя.

Дуже мало відомо про його дитинство, крім того, що він був хрещений 9 жовтня 1547 року. Наступне документальне свідчення про нього, приблизно через двадцять років, називає його автором сонета, зверненого до королеви Ізабеллі Валуа, третій дружині Пилипа II. Незабаром після цього, під час навчання в міській колегії Мадрида, він згадується в зв'язку з декількома віршами на смерть королеви (3 жовтня 1568 року).

Учився Сервантес, ймовірно, уривками і до ученого ступеня справа не дійшла. Не знайшовши засобів до існування в Іспанії, він відправився до Італії і у 1570 році поступив на службу до кардинала Дж.Аквавіви. У 1571 році числився солдатом морської експедиції, що іспанський король, папа і сеньйори Венеції готували проти турків.

Сервантес хоробро боровся при Лепанто (7 жовтня 1571 року). Одна з отриманих ран скалічила йому руку. Він відправився на Сицилію лікуватися і залишився в південній Італії до 1575 року. Коли вирішив повернутися в Іспанію, сподіваючись у нагороду за службу одержати посада капітана армії, 26 вересня 1575 року корабель, на якому він плив, був захоплений турецькими піратами.

Сервантес був відвезений в Алжир, де пробув до 19 вересня 1580 року. Зрештою на гроші, зібрані родиною Сервантеса, його викупили монахи-тринитарії. Він розраховував на гідну винагороду, після повернення додому, однак його надії не виправдалися. У 1584 році 37-літній Сервантес женився в Эскивіас (провінція Толедо) на 19-літній Каталине де Паласиос. Але сімейне життя, як

і усе в Сервантеса, йшло уривками. Багато років він провів в далині від дружини. Ізабель де Сааведра, його єдина дитина, народилася від позашлюбного зв'язку. У 1585 році Сервантес став комісаром по закупівлі пшениці, ячменю і маслинової олії в Андалузії для "Непереможної Армади" Пилипа II. Ця нічим не чудова робота була до того ж невдячна

і небезпечна. Два рази Сервантесові довелося реквізувати пшеницю, що належала духівництву. І хоча він виконував наказ короля, його відлучили від церкви. У довершення нещасть він потрапив під суд, а потім у в'язницю, оскільки в його звітах виявили порушення. Ще одне розчарування принесло безуспішне клопотання про посаду в американських колоніях Іспанії в 1590 році. Передбачається, що під час одного з тюремних ув'язнень (1592, 1597 чи 1602 роках)

Сервантес почав свою безсмертну творчість. Утім, у 1602 році судді і суди перестали переслідувати його з приводу передбачуваної заборгованості перед короною. В 1604 році, він переїхав у Вальядолід, де в той час перебував король. З 1608 року він постійно жив у Мадриді і цілком присвятив себе написанню і публікації книг. В останні роки життя він мав засоби до

існування головним чином завдяки пенсіям від графа Лемоса й архієпископа Толедо. Умер Сервантес у Мадриді 23 квітня 1616 році. Приведені факти дають лише фрагментарне і приблизне представлення про життя Сервантеса, але зрештою , найбільшими подіями в ній стали твори, що принесли йому безсмерття. Через шістнадцять років після публікації шкільних віршів з'явилася перша частина

Галатеї (Lа primera parte de la Galatea, 1585), пасторальний роман у дусі Діани Х.Монтемайора (1559). Його зміст складають мінливості любові ідеалізованих пастухів і пастушок. У Галатеї проза чергується з поезією; тут немає ні головних персонажів, ні єдності дії. Епізоди з'єднуються самим нехитрим образом: пастухи зустрічаються один з одним і розповідають про своїх радостях і суми. Дія розвертається на тлі умовних картин природи - це незмінні

ліси, джерела, чисті струмки і вічна весна, що дозволяє жити на лоні природи. Тут гуманизуєтся ідея божественної благодаті, що освячує душі обраних. Любов уподібнюється божеству, якому поклоняється закоханий і яке зміцнює його віру і волю до життя. Віра, народжувана людськими бажаннями, прирівнювалася в такий спосіб до релігійних вірувань, що, імовірно, пояснює постійні нападки католицьких моралістів на пасторальний

роман, що розцвів і згас у другій половині 16 віку. Галатея незаслужено забута, тому що вже в цьому першому значному здобутку намітилося характерне для автора Дон Кіхота представлення про життя і світ. Сервантес неодноразово обіцяв випустити другу частину, однак продовження так і не з'явилося. У 1605 році була опублікована перша частина хитромудрого ідальго Дон Кіхота з Ламанчі (El ingenioso hidalgo

Don Quixote de la Mancha). У 1615 році, за рік до смерті, з'явилася друга частина. У 1613 році вийшли Повчальні новели (Las novelas exemplares). У 1614 році була надрукована Подорож на Парнас (Viaje del Parnaso). У 1615 році - Вісьмох комедій і вісім інтермедій (Ocho comedias y ocho entremeses nuevos). Мандрівки Персилеса і Сигизмунди (Los trabajos de

Persiles y Segismunda) були опубліковані посмертно в 1617 році. Сервантес згадує також назви декількох творів, що до нас не дійшли друга частина Галатеї, Тижня в саду (Las semanas del jardn), Обман очей (El engao los ojos) і інші. Повчальні новели поєднують дванадцять розповідей, а повчальність, винесена в заголовок (інакше - їх "зразковий" характер), зв'язана з "мораллю", укладеної в кожній новелі.

Чотири з них - Великодушний шанувальник (El Amante liberal), Сеньйора Корнелія (La Seora Cornelia), Дві дівиці (Las dos donzellas) і Англійська іспанка (La Espaola inglesa) - поєднує загальна тема, традиційна ще для візантійського роману: пари закоханих, розділені сумними і примхливими обставинами, зрештою воз'єднуються і знаходять довгоочікуване щастя. Героїні майже всі

ідеально прекрасні і високоморальні. Вони і їхні кохані здатні на найбільші жертви і вся душа тягнеться до морального й аристократичного ідеалу, що висвітлює їхнє життя. Іншу групу "повчальних" новел утворюють Сила крові (La fuerza de la sangre), Високошляхетна посудниця (La ilustre fregona), Циганочка (La Gitanilla) і Ревнивий естремадурець (El celoso estremeo).

Перші три пропонують історії любові і пригод із щасливою розв'язкою, четверта ж закінчується трагічно. У Ринконете і Кортадильо (Rinconete y Cortadillo), Облудному шлюбі (El casamiento engaoso), Ліценціаті Видриера (El licenciado vidriera) і Бесіді двох році була надрукована Подорож на Парнас (Viaje del Parnaso). У 1615 році -

Вісьмох комедій і вісім інтермедій (Ocho comedias y ocho entremeses nuevos). Мандрівки Персилеса і Сигизмунди (Los trabajos de Persiles y Segismunda) були опубліковані посмертно в 1617 році. Сервантес згадує також назви декількох творів, що до нас не дійшли друга частина Галатеї, Тижня в саду (Las semanas del jardn), Обман очей (El engao los ojos)

і інші. Повчальні новели поєднують дванадцять розповідей, а повчальність, винесена в заголовок (інакше - їх "зразковий" характер), зв'язана з "мораллю", укладеної в кожній новелі. Чотири з них - Великодушний шанувальник (El Amante liberal), Сеньйора Корнелія (La Seora Cornelia), Дві дівиці (Las dos donzellas) і Англійська іспанка (La Espaola inglesa) - поєднує загальна тема, традиційна ще для візантійського

роману: пари закоханих, розділені сумними і примхливими обставинами, зрештою воз'єднуються і знаходять довгоочікуване щастя. Героїні майже всі ідеально прекрасні і високоморальні. Вони і їхні кохані здатні на найбільші жертви і вся душа тягнеться до морального й аристократичного ідеалу, що висвітлює їхнє життя. Іншу групу "повчальних" новел утворюють

Сила крові (La fuerza de la sangre), Високошляхетна посудниця (La ilustre fregona), Циганочка (La Gitanilla) і Ревнивий естремадурець (El celoso estremeo). Перші три пропонують історії любові і пригод із щасливою розв'язкою, четверта ж закінчується трагічно. У Ринконете і Кортадильо (Rinconete y Cortadillo), Облудному шлюбі (El casamiento engaoso), Ліценціаті

Видриера (El licenciado vidriera) і Бесіді двох