Підприємство і підприємництво

Р Е Ф Е Р А Т

з дисципліни

“Основи економічної теорії”

на тему:

І ПІДПРИЄМСТВО

ВСТУП

Вихідною ланкою економіки є підприєм­ства (фірми). Саме вони вирішують пробле­му створення сотень і тисяч видів товарів і послуг для задоволення потреб членів сус­пільства. Ефективна діяльність підпри­ємств визначальною мірою залежить від знань, організаторських здібностей та ініціативи підприємців.

Умовами діяльності підприємств і під­приємців є наявність таких чинників, як інтелектуальний, речовий (фізичний) і при­родний капітал. Результат підприємниць­кої діяльності виявляється у створенні но­вих благ і якостей.

1. СУТНІСТЬ ПІДПРИЄМНИЦТВА УМОВИ

ЙОГО ІСНУВАННЯ

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обо­в'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридич­них, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст Р. Кантільйон на початку XVII ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл.

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені Гйого психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує І свою власну вигоду. При цьому він часто дійовіше служить інтере-I сам суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо.

Ураховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато, і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непротореним шля­хом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Прагнення проявити себе як осо­бистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результа­ти праці, зробити їх надбанням суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, є рушієм його поступу.

Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а підприємництво — локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у госпо­дарську діяльність, а не на власні потреби.

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є суб'єкт, що має свою ферму або майстерню, де ви-I робляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи можна його назвати підприємцем, бізнесме­ном? Якщо так, тоді і великий власник, багатство якого зростає вивисокими темпами, і дрібний товаровиробник, прибутки якого невели­кі,

Рис. 1. Найхарактерніші риси підприємця

а то й на межі банкрутства, — підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певною спра­вою, одержуючи від неї певний доход, є господарюючими суб’єктами. Це поняття більш широке і об'ємніше, ніж «підприємець».

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед гос­подарюючих суб'єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації (рис. 1).

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбі­нування ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результа­тами своєї діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (рис. 2).

Рис. 2. Якості підприємця

Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинан­ня, що так характерно для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним, коли перетво­рюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення вироб­ничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності ігро­вого дому, важко чекати добрих результатів.

Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед Україною, визначальною умовою вихо­ду її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови еко­номічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банк­рутство.

Отже, підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і реалі­зації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з од­ного боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання чинників виробництва, на­магання реалізувати творчі потенції людини.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається че­рез його основні функції: творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком.

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудо­вих, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів ви­робництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розви­вається у певному соціально-економічному та історичному середо­вищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (рис. 3).

Рис. 3. Передумови підприємництва

Економічні норсіумови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багатосуб'єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприєм­ницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішен­ня про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарсь­ких контрагентів. Тому шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є роздержавлення і приватизація влас­ності, демонополізація господарств.

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це ' можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І Вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, '. експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності, у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи ) організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, 1 проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва грунтуються на законо­давстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права І повну свободу, не допускати втру­чання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом.

Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізова­них зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Однак перелічених передумов замало. Важливе значення має пси­хологічний чинник. Сутність його полягає в позитивній суспільній думці щодо підприємництва. Якщо цього не буде, розвиток підприєм­ництва стримуватиметься. Тут у нашій країні є багато проблем, оскіль­ки життя кількох поколінь відбувалося в умовах, які утверджували негативне ставлення до підприємництва. Мислення консервативне і змінити його в одну мить не вдасться.

В Україні прийняті і діють ряд нормативних актів, які заклали фун­дамент для формування підприємництва. Важливе місце серед них на­лежить Закону України «Про підприємництво». Згідно з цим Законом підприємництво в Україні здійснюється за такими принципами:

• вільний вибір діяльності на добровільних засадах до здійснен­ня підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян;

• самостійне формування програми діяльності та вибір поста­чальників і споживачів вироблюваної продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

• вільне наймання працівників;

• залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

• вільне розпорядження прибутком, що залишається після вне­сення платежів, встановлених законодавством;

• самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зов? нішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

Підприємницька діяльність здійснюється від імені та під майнову відповідальність певними суб'єктами.

Суб'єктами підприємництва (підприємцями) можуть бути: громадяни України, інших держав, не обмежені законом у пра­воздатності, юридичні особи всіх форм власності.

Громадяни або фізичні особи (окремі індивідуми) виступають у цій якості як: а) організатори індивідуального виробництва, на якому застосовуються засоби виробництва, що належать йому, і використо­вується власна праця; б) організатори виробництва, де застосовуються капітал і наймана праця.

Юридичні особи (товариства, акціонери, кооперативи, спільні підприємства, різні асоціації, об'єднання тощо) як суб'єкти підприєм­ницької діяльності порівняно з індивідуальним підприємництвом займаються діяльністю більших масштабів з обов'язковим залучен­ням найманої робочої сили.

Особливо слід сказати про державу та її відповідні органи (адміністративно-господарські одиниці, органи уряду, в тому числі міністерства, комітети) щодо підприємницької діяльності. За загаль­ними правилами ринкової економіки держава не може бути суб'єк­том ринкових відносин, а отже, і підприємцем. Ці функції вона як власник делегує корпораціям, асоціаціям, кооперативам, спільним, індивідуальним та іншим підприємствам. Зумовлено це тим, що дер-Іжава є організатором загальних правил підприємництва і має контролювати виконання їх.

Відповідно до Закону України «Про підприємництво» в нашій країні не дозволяється займатися підприємницькою діяльністю таким категоріям громадян: військовослужбовцям, службовим осо­бам органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, державного арбітражу, державного нотаріату, а також органам дер­жавної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Забороняється займатися підприємництвом також певним категоріям громадян, зокрема тим, хто має непогаше­ну судимість за крадіжки, хабарництво, інші корисливі злочини тощо.

Такі обмеження для заняття підприємництвом існують в усьому світі і зумовлені необхідністю:

по-перше, забезпечити однакові можливості для всіх фізичних та юридичних осіб у свободі підприємництва (можливість придбати економічні ресурси, організувати процес виробництва за власним вибором, реалізувати товар на ринку) і свободу вибору (можливість використовувати капітал у будь-якій сфері, бути суверенним у спо­живанні);

по-друге, позбавити винагороди осіб, що працюють у владних структурах і причетні до розробки законодавства, нормативних актів, державних замовлень, міждержавних угод і можуть створювати пільгові умови для якогось з суб'єктів, одержуючи за це певні вигоди, а отже, захистити суспільство від зловживань, корупції;

по-третє, позбавити нечесних, недобросовісних та кримінальних осіб права займатися господарською діяльністю.

Чинником підприємницької діяльності є і капітал, який створює необхідні передумови для того, щоб стати реальним суб'єктом підприємництва. А оскільки капіталом володіють далеко не всі, то і підприємцями у суспільстві всі бути не можуть.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (вироб­ництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовува­тися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише дер­жавні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація ко­рисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медич­на, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу — ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (рис. 4) можна виділити такі основні види підприємництва:

Рис. 4. Види підприємництва за формами власності та організації

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — грунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної осо­би і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у кори­стування, що дає йому право бути власником результатів праці, до­бі ходів та розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — грунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об'єднанням майна різних власників.

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адмі­ністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпо­рація.

В умовах формування підприємницьких структур, особли­во в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке ви­значення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потре­бує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-еконо­мічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

В Україні з метою забезпечення свободи розвитку підприємниц­тва, встановлення правових гарантій його функціонування вироблені права, обов'язки і відповідальність суб'єктів підприємницької діяль­ності.

Права підприємця:

• створювати для здійснення підприємницької діяльності будь-які види підприємництва;

• купувати повністю або частково майно та набувати майнових прав;

• самостійно формувати господарську діяльність, обирати поста чальників, встановлювати ціни і тарифи, вільно розпоряджатися при­бутком;

• укладати з громадянами трудові договори на використовування їхньої праці (контракти, угоди);

• самостійно встановлювати форми, систему і розміри оплати праці та інші види доходів осіб, що працюють на основі найму;

• отримувати будь-який не обмежений за розмірами особистий доход;

• брати участь у зовнішньоекономічних відносинах, здійснювати валютні операції, користуватися державною системою соціального забезпечення та соціального страхування.

Обов'язки підприємця:

• укладати трудові договори (контракти, угоди) з громадянами, яких вони беруть на роботу за наймом;

• здійснювати оплату праці особам, що працюють за наймом на рівні, що не нижчий за мінімальні розміри, встановлені законодав­ством, забезпечити відповідні умови та охорону праці, а також інші соціальні гарантії;

• дотримуватись прав, щоб реалізувати законні інтереси спожи­вачів;

• забезпечувати високу якість і надійність вироблених товарів (наданих послуг);

• отримувати ліцензію на діяльність у сферах, які підлягають лі­цензуванню відповідно до чинного законодавства.

Відповідальність підприємця полягає в тому, що він персональ­но відповідає: за зобов'язаннями, пов'язаними з цією діяльністю, усім своїм майном, за винятком того майна, на яке згідно з законодавством України не може бути поширене стягнення; за охорону навколишньо­го середовища, додержання заходів щодо техніки безпеки, охорони праці, виробничої гігієни і санітарії, за завдані шкоду і збитки.

Суб'єкт підприємницької діяльності може бути визнаний судом або арбітражем банкрутом, якщо майна, яке йому належить, не вис­тачає для покриття заборгованості та немає можливості для фінан­сового оздоровлення підприємства.

Найманому працівнику, який втратив працездатність, підприємець зобов'язаний відшкодувати витрати у випадках і порядку, передба­чених законодавством.

Як бачимо, підприємництво спрямоване на ефективне ведення господарства, сприяє розвитку особистості людини, її здібностей і потреб, передбачає персональну економічну і адміністративну відпо­відальність підприємця. У підприємницькій діяльності повною мірою використовуються комерційний талант людини, її честолюбство. Особливе місце у цивілізованому підприємництві у партнерських відносинах належить чесності та порядності, дотриманню слова, збе­реженню комерційної таємниці. Етика підприємця — невід'ємна складова його особистості.

Важливою умовою формування та розвитку підприємництва в Україні є гарантії та всебічна підтримка з боку держави. Вона зако­нодавче забезпечує гарантії для всіх підприємців незалежно від об­раних ними форм підприємницької діяльності та власності, однакові права та можливості щодо доступу до матеріально-технічних, фінан­сових, трудових, інформаційних, природних та інших ресурсів, сво­боду конкуренції між підприємцями, захищає споживачів від виявів несумлінної конкуренції та монополізму в будь-якій сфері підприєм­ницької діяльності.

Держава має гарантувати не тільки правове забезпечення, а й еко­номічну, матеріально-технічну та організаційну підтримку.

Економічна підтримка передбачає:

• запровадження надійної фінансово-кредитної бази підтримки підприємництва завдяки створенню мережі спеціалізованих комерцій­них банків і страхових компаній для надання індивідуальних позик;

• відкриття доступу до іноземних кредитів;

• формування розгалуженої мережі суспільних і приватних не­прибуткових фондів розвитку підприємництва, які б надавали гарантії за кредитами;

• запровадження державного страхування комерційного ризику підприємств на випадок фінансових та інших витрат, що зумовлені діями органів державної влади;

• встановлення пільгового оподаткування прибутків підприємців, що здійснюють інноваційні проекти, модернізацію і відкриття но­вих виробництв та інших напрямів, що мають визначальне значення для розвитку економіки країни, вирішення соціальних проблем.

Матеріально-технічна підтримка охоплює:

• передавання або продаж на пільгових умовах підприємниць­ким структурам з державного сектора різноманітного устаткування виробничого призначення відповідно до процесу роздержавлення і приватизації;

• комерціалізацію сфери торгівлі та громадського харчування;

• корпоратизацію великих і середніх підприємств різних галузей економіки;

• передавання в оренду недовантажених потужностей підпри­ємств;

• продаж на конкурсній основі об'єктів незавершеного будівниц­тва, нежилих приміщень та невстановленого обладнання державної власності підприємцям за умови, якщо це відповідає інтересам роз­витку економіки;

• створення технопарків і баз прокату обладнання для прискоре­ного розвитку інноваційної діяльності.

Організаційна підтримка має сприяти:

• налагодженню процедури регулювання підприємництва з боку державних інституцій виробленням раціональних форм обов'язко­вої звітності та порядку реєстрації нових суб'єктів підприємництва;

• доступності до документів, що регулюють створення, порядок реєстрації та функціонування суб'єктів підприємництва;

• підготовці підприємницьких кадрів, інформованості їх з цих питань, що потребує відкриття спеціальних навчальних закладів; пе­репідготовці викладачів, організації інформаційних центрів, прове­денню наукових досліджень з питань підприємництва у державних наукових та навчальних закладах.

Отже, закони України створюють умови для розвитку вільної підприємницької діяльності, яка охоплює різні сторони економічно­го життя і виявляється як економічна категорія, метод господарю­вання, тип економічного мислення.

Волинські Реферати

Всі права збережено

Referats@360.com.ua

www.referaty.com.ua