Етнічний та расовий склад структура населення

Найчисленніші народи і мовні сім'ї

За різними даними, на Землі проживає від 4 до 5 тис. різних народів чисельністю від декількох десятків до сотень мільйонів людей. Національні критерії лежать в основі поділу світу на одно - та багатонаціональні держави.

Однонаціональними є майже 100 країн світу, де більш як 90% населення - однієї національності (Франція, Італія, Данія, Норвегія, Чехія тощо). Винятком є КНР, де китайці становлять 91% всього населення, проте чисельність інших народів (чжуанів, уйгурів, монголів тощо) сягає 100 млн. осіб.

Етноси вирізняють на основі спорідненості історичних, культурних, господарських особливостей. Народ (етнос) - історично складена на визначеній території стійка сукупність людей, які мають загальні, відносно стабільні особливості культури та психіки.

При характеристиці народу враховуються такі його показники, як спільність господарства й культури (мови, релігії, звичаїв). Народ відрізняється від племені тим, що плем'я утворене з родів на основі шлюбних і родинних зв'язків. Народи об'єднуються на основі консолідації - рівноправного об'єднання народів, інтеграції - злиття, асиміляції - поглинання одного народу іншим. На основі політико-господарського об'єднання формуються нації. Нація може включати в себе народності, що різняться культурними особливостями (німецька нація включає баварців, саксонів та ін.; до українців належать бойки, лемки, гуцули).

Одним із критеріїв народу є мова (їх приблизно 4-5 тис.). За спорідненістю мови народи об'єднуються в мовні групи, а ті, в свою чергу, - у мовні сім'ї.

У світі налічується понад 20 мовних сімей. Найбільша з них - індоєвропейська, нею розмовляють понад 150 народів (45% населення світу, в Європі - 94,5%). Вона поділяється на мовні групи - слов'янську, балтійську, германську, кельтську, романську, грецьку, албанську, іранську, індоарійську, вірменську. Сіно-тібецька мовна сім'я - друга за чисельністю; включає найпоширенішу мову світу - китайську, (1,1 млрд. чол.). Інші мовні сім'ї: афразійська, північнокавказька, уральська; алтайська, ескімосько-алеутська; австралійська, нігеро-кордофанська, папуаська, тощо.

Є мови, що не належать ні до жодної сім'ї (наприклад, корейська, японська). За чисельністю осіб, що володіють однією мовою, найпоширеніші китайська (1,1 млрд. чол.), англійська (500 млн.), хінді, іспанська, російська, бенгальська, португальська, німецька та французька мови.

Расовий поділ

Расовий поділ населення світу відбувається переважно за зовнішніми ознаками. Сучасний вид людей охоплює чотири раси: європеоїдну (євразійську), монголоїдну (азіатсько-американську), негроїдну (африканську), і австралоїдну (океанійську). Раси формуються під впливом природного середовища, а зовнішні відмінності передаються у спадок наступним поколінням і закріплюються у генотипі людини.

Усі раси є рівноцінними за фізичними, психологічними та інтелектуальними можливостями. Більш як третина населення світу належить до змішаних рас.

Структура населення відображає співвідношення різних угруповань людства. Наприклад, співвідношення чоловіків і жінок (статева структура), дітей, дорослих і осіб похилого віку (вікова структура), службовців, робітників, науковців, безробітних (структура зайнятості).

У світовій статевій структурі жінок на 34 млн. менше, ніж чоловіків. Це пояснюється двома основними причинами: по-перше, за генетичними законами на 100 народжених дівчат припадає до 105 народжених хлопчиків; по - друге, у більшості азіатських, центральноамериканських та північно-африканських країн низьке соціально-економічне становище жінок.

У розвинених і постсоціалістичних країнах Європи жінок більше ніж чоловіків (52/48%). Головна причина - рівноправне положення жінки в суспільстві та приблизно на 5-8 років більша тривалість життя. Взагалі ж світове переважання чоловічої статі над жіночою досягається завдяки двом країнам - КНР та Індії.

У віковій структурі населення поділяється на три вікові групи: 0-14 років, 15-59 років, понад 60 років. Вікова структура залежить від демографічних процесів конкретної території та від рівня соціально-економічного розвитку. Найменше дітей - у ФРН і Люксембурзі (17%), найбільше - у Ботсвані та Кенії (по 50%); найменше осіб похилого віку - Малі (3%), найбільше - у Швеції (22%), Франції, Великобританії (15-20%).

Середня тривалість життя в світі становить 65 років (у розвинених країнах - 75, найменш розвинених - 52 роки); мінімальна - 40 років (Сьєрра-Леоне), максимальна - 80 років - (Японія). У середньому жінки живуть 67 років, чоловіки - 63 роки.

Вікова структура, %

Трудовими ресурсами називають продуктивну частину населення, що досягла працездатного віку (в середньому від 15 до 65 років). Люди, реально зайняті у виробництві або нематеріальній сфері, складають групу економічно активного населення (за рекомендацією ООН сюди ж включають безробітних, які зареєстровані на біржі праці та шукають роботу).

У розвинених країнах частка економічно активного населення становить 50-70%, у країнах третього світу - менше 50%. Трудові ресурси характеризуються різною кількістю (надлишок або дефіцит робочої сили) та якістю - рівнем освіти, кваліфікацією, мобільністю, станом здоров'я, віковим і статевим складом.

За структурою зайнятості працююче економічно активне населення в кожній країні розподілене своєрідно, але певну закономірність можна виявити і тут. Із зростанням рівня економічного розвитку зменшується кількість зайнятих у сільському господарстві та збільшується частка працюючих у нематеріальному виробництві.

У світі є дві основні форми розселення - міська та сільська. Поки що єдиного визначення поняття "місто" немає. У більшості країн містом вважають населений пункт із кількістю мешканців понад 10-15 тис. Поступово, з розвитком цивілізації, частка міського населення зростала і нині сягає 48-49% (на початок ХХ ст. - 13%).

Процес підвищення ролі міст і поширення міського способу життя отримав назву урбанізація (від латинського urbs - місто). Якщо міське населення країни рівномірно розміщується в багатьох середніх і великих містах, урбанізація називається рівномірною (Великобританія, ФРН, Франція, Україна). Крапкова урбанізація спостерігається в країнах, де більшість населення проживає у найбільших містах (Бразилія, Австралія). Якщо більша частина населення мешкає в столиці (що є характерним для слаборозвинених країн), то такий вид урбанізації називається столичним, або урбанізацією домінуючих міст (Мехіко, Ель-Кувейт).

У 1997 р. в світі налічувалося понад 2500 великих міст (з них до 300 - міста-мільйонери). Найбільші міста світу (понад 10 млн. жителів): Мехіко, Нью-Йорк, Буенос-Айрес, Сан-Паулу, Делі, Бомбей, Сеул, Шанхай, Калькутта, Токіо, Лондон.

Із розвитком міст виникають агломерації - великі соціально-економічні комплекси, які охоплюють центральне місто (або кілька територіально близьких міст) та навколишні населені пункти (міста-супутники). Для розвинених країн типовим є переїзд населення з міста у приміську зону зі збереженням міського способу життя (субурбанізація) та перенесення міського способу життя у сільську місцевість (рурбанізація). Якщо сусідні агломерації продовжують рости за рахунок субурбанізації, з їх злиттям виникає найбільша форма розселення - мегалополіс.

Найвищий рівень урбанізації в Північній Америці та Європі (понад 70%), найнижчий - у країнах Африки та Азії (30-35%). Країни з найбільшою часткою міського населення: Бельгія - 97%, Нідерланди, Великобританія, Ізраїль, Венесуела - понад 90%; найменшу частку міського населення мають Чад (6%), Ефіопія, Непал, Афганістан та деякі інші. За кількістю міського населення у світі провідні позиції займають Китай, та Індія, хоча рівень урбанізації в них - менше 25%.

У розвинених країнах процес урбанізації практично зупинився (темпи - 1,2% на рік), а в країнах, що розвиваються, він зростає (до 15% на рік). Надмірна урбанізація є одним з аспектів демографічної проблеми людства.

З нею пов'язані:
· надмірна концентрація промисловості й автотранспорту, що погіршує екологічний стан території;
· трущобна урбанізація в країнах, що розвиваються, - веде до безробіття, антисанітарії, криміналу;
· зміна і знищення природних ландшафтів через надмірну антропогенну забудову.

Використана література:

Доценко Ю.М., Мішогло Г.О. "Економічна і соціальна географія світу", Київ-2000.