Система музичної освіти вчителів Галичиниі міжвоєнну добу

СИСТЕМА МУЗИЧНОЇ ОСВІТИ ВЧИТЕЛІВ ГАЛИЧИНИ У МІЖВОЄННУ ДОБУ

Головну увагу в музичному вихованні народу треба звертати не на музично-технічні вправи, а на те, щоб вихованці навчилися правильно й повно сприймати музику, її слухати, нею годуватися.

Г.Ріттер.

Державна національна програма "Освіта" ("Україна XXI століття") наголошує на тому, що педагогічні працівники мають стати основною рушійною силою відродження та створення якісно нової національної освіти. А успадкування духовних надбань українського народу є однією з головних цілей національного виховання - складової частини системи освіти.

В умовах нинішньої сучасної української школи особливої уваги набувають педагогічні ідеї В.О.Сухомлинського, який у розвитку здібностей учнів першочергову роль відводив учителю, який зазначав, що переоцінити роль особистості вчителя, його духовного обличчя в пробудженні і розвитку творчих здібностей, нахилів, талантів учня надзвичайно важко [1.105].

Важливим джерелом для розбудови системи освіти є теоретичні надбання та досвід представників минулого, тому їхнє вивчення в сучасних умовах стало надзвичайно актуальним. Так складається, що кожному періоду відповідають властиві тільки йому основні ідеї, морально-етичні, культурні цінності, які впливають на організацію життя як окремої людини, так і цілих народів.

Дослідник історії національної педагогіки Степан Бабишин, аналізуючи Галицько-волинський літопис, в якому містяться важливі відомості з філософії, літератури, астрономії, географії, етики, всесвітньої історії, музики вважає, що в XXII-XXIII ст. в Галицькій Русі працювала вища школа, в якій готували кадри князівської адміністрації та вищого духівництва.

Як відомо, середньовічні університети поділялися на дві ступені -підготовчу (артистичну), де студіювали "сім вільних мистецтв", і вищий ступінь, де вивчали богослов'я, право та медицину. Саме на період феодальної роздрібленості припадають більш достеменні дані про вивчення в руських школах тривіуму і квадривіуму. Зауважимо, що до останнього входила в той час у ролі обов'язкового предмету і музика. Тому майже у всіх древньоруських творах, у котрих зачіпалась проблема музичної естетики, проходить думка про те, що спів, музика неможливі без книжкового знання, як і на Заході, музика шанувалась як одне із семи вільних мистецтв [2,173].

Як відомо, музика — це мистецтво, яке використовуючи тони, будує з них музичні твори, які дають звуковий вислів почуттям людської душі. Її потрібно сприймати як живе образне мистецтво, народжене життям і нерозривно пов'язане з ним. Слово "музика" походить від грецького "музіке" - мистецтво Муз, тобто богинь, що займалися гарним мистецтвом, яких у древній Греції було дев'ять. Музика значила у греків умілість — штука Муз, та головно двох із них: тої, що співала, і тої, що вміла складати вірші [3,155].

За висловлюванням С.Людкевича, музика має вплив на виховання й утворення характеру, про що знали вже давні філософи Конфуцій, Платон і Арістотель, які оцінювали музику майже виключно з етичного становища. Особливо ж помітна є теорія великого грецького ідеаліста Платона про етичний та моральний вплив музики у виховання молоді і суспільності. "Як гімнастика скріплює тіло, так музика розвиває душу" [4,265].

Розвиток вселюдної школи на протязі XIX століття відбувається рівнобіжне з піднесенням учительського стану під соціальним і науковим оглядом. Із зростанням числа шкіл та учнів у Галичині було відкрито нові учительські семінарії, що привело до значного покращення якісного складу народних учителів та розвитку шкільництва в Галичині, про що свідчать такі цифри.

В 1896 навчальному році школу відвідувала 561041 дитина і в приватних школах навчалося 25965 дітей... Їх навчали 6847 вчителів, з яких 4745 мали учительські дипломи, 1004 атестати зрілості і лише 1098 не мали учительської кваліфікації [5,78].

В Європі на протязі XIX століття створюються 2-, 3-, і 4-літні семінарії, в яких наука опирається на відомостях здобутих в елементарній школі, в тому числі у Німеччині 5- і 6-літні, в Саксонії, 7-літні семінарії. Під займанщиною російською і австрійською були семінарії 3- і 4-літні. В Галичині застала Польща 4-літні семінарії, які в 1924 році перемінено на 5 літні [6,8].

??????????????????????????????????????????????????????????????????????

Аналізуючи навчальні програми державних та приватних семінарій Галичини на початку XX століття, спостерігаємо, що поруч з основними предметами спів та музика мали відповідне місце, хоча в школах та гімназіях цей предмет вважався як "надобов'язковий". Якщо навчальними планами в 1871 р. в жіночих семінаріях частка наук (рисунок, музика і співи, гра на скрипці, фізичні вправи, гімнастика, ручні роботи, господарство) становила 17,2%, то в 1909 р. - уже 25,8, а у 1919-1937 рр. – в середньому 24,8%. Приблизно така ж картина спостерігалася в чоловічих семінаріях[7,40].

Щоправда, бракувало спеціальних підручників, не завжди вони відповідали вимогам часу, недостатньо було створених вітчизняними авторами. В державних вчительських семінаріях на 1925/26 н.р. був затверджений список шкільних підручників. Оскільки навчання в цих закладах проводилися тільки на польській мові, то відповідно і література була тільки на державній мові. Предмет співу впроваджувався з першого по п'ятий роки навчання, а з другого року — гра на скрипці. Основними підручниками зі співу були: "Читка з нот голосом" Ф.Пясека, " Сольфеджіо з піснями на два голоси" С.Казури, "Перші завдання музики в теорії і практиці" Т.Чернявського, "Хорові вправи на 1, 2 чи 3 голоси" В.Шепки, "Польський шкільний співаник" П.Машинського та ін.

В 1927 році був виданий підручник М.Моравецького для вчителів "Зразкові лекції співу для першої і другої кляси вселюдних шкіл". Як стверджує автор, цю працю він присвятив для полегшення роботи вчителя, а також з метою допомоги зрозуміти музику найменшому школярику. У ньому Моравецький опрацював матеріал для навчання, приписаний міністерськими програмами, згідно яких діти повинні уміти говорити і вимовляти текст пісні, тактувати у 2- і 3-дольному розмірі, уміти розрізняти поодинокі ступені гами, заспівати гаму С-dur вгору і вниз, називати ноти і вміти їх записати на нотному стані, сольмізувати знані пісні з нот, співати пісні та використовувати динамічні відтінки ріаnо, forte. Всього у підручнику було розроблено ЗО лекцій для вчителів.

Значну допомогу вчителям надавали методичні курси, які організовували під час канікул. Так, педагогічно-наукова комісія товариства ВПУВ влітку 1926 р. в учительській "Оселі" с.Ворохти організувала методичні курси навчання співу, керівником яких був відомий педагог Іван Ющишин [8,31].

Крім освіти в семінаріях була прийнята інша форма кваліфікування до учительського звання. Гімназійні абітурієнти складали додаткові іспити в семінарії і безпосередньо після того одержували посади в народних школах. Існували також кількатижневі методичні курси, які могли проходити учні після закінчення 6-го року навчання в гімназії. Звичайно, такий вид освіти не відповідав вимогам щодо підготовки кваліфікованого вчителя.

Ще одним способом освіти учительства в Галичині в міжвоєнний період були одно- і дворічні державні курси. Річні курси мали чисто фаховий характер, які включали науку про Польщу, психологію, логіку, педагогіку, історію виховання, шкільне законодавство, суспільну і шкільну гігієну, загальну дидактику, рисунки, ручні роботи, спів, "руханки" і методику предметів шкільної програми.

Важливою формою підвищення кваліфікації були Вищі учительські курси. Вони працювали у Львові, Кракові, Варшаві та інших містах. Термін навчання тривав 2 роки. Кураторія Львівського шкільного округу повідомляла, що в 1929-30 н.р. на Вищих курсах учителів будуть працювати групи з гуманітарних, географічно-природничих, фізико-математичних наук, ручних робіт, руханок (тільки для чоловіків), співів і фізичного виховання [9,20].

Таким чином, у міжвоєнну добу в Галичині існувала певна система музичної освіти вчителів та їх кваліфікаційної підготовки. Програми державних і приватних установ в основному збігалися. Процес відбору слухачів був індивідуальний - з урахуванням типу школи, в якій працював кандидат. Звичайно, з боку польської влади ішов процес ополячення та окатоличення українського народу, проте наперекір всім утискам українська освіта, культура не зазнала повного занепаду. Велику роль на ниві культурно-освітнього відродження та пробудження у людей національної свідомості відігравала творча інтелігенція.

1. Сухомлинський В. О воспитании.- Москва.- 1973.- с.105

2. Кондратюк Б. Музична культура Галицько-волинської держави.// Перевал.- Івано-Франківськ.- 1999.- 192 с.

3. Вергановський М. Музика.// Життя і наука.- 1927.- с.36.

4. Людкевичі С. Про музичне виховання.// Дослідження, статті, рецензії, виступи.- Львів.- 2000.- т.2.- 815с.

5. Ступарик Б. Шкільництво Галичини (1772-1939).- Івано-Франківськ.-1994.- 143 с.

6. Про образуваннє учительства в Польщі.// Учительське слово.- Львів.-1925.-С.8-10.

7. Барна М. Розвиток педагогічної освіти в Галичині (1772-1939 рр.).-Київ.- 1998.

8. Методичний курс навчання співу.// Учительське слово.- 1926.- №6.-с.31-32.

9. Державний архів Івано-Франківської обл.- Ф.273, оп.1, ар.20.