Слива домашня і смоковниця звичайна

Реферат

з біології на тему:

І СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА

СЛИВА ДОМАШНЯ

слива звичайна, Prunus domestica — дерево родини розових, заввиш­ки 6—12 м. Гілки неколючі, голі, з гладенькою корою. Листки чергові, черешкові, еліптичні або оберненояйцевидні, темно-зелені, товсті, зісподу опушені, зарубчасто-пилчасті. Квітки правиль­ні, двостатеві, 5-пелюсткові, одиничні або в пучках по 2—5, пелюстка білі або зеленувато-білі. Плоди — м'ясисті кістянки овальної, округлої чи яйцевид­ної форми, з чітко виявленою поздовжньою черевцевою боро­зенкою, різного (від зеленого й жовтого до червоного і си­нювато-чорного з восковим на­льотом) забарвлення, кісточки сплюснуті, з гострими кінцями. Цвіте у квітні—травні.

Поширення. Батьківщина сливи домашньої — Мала Азія, Кавказ і Північний Іран. На Україні її вирощують в усіх плодових зонах, але найпоширеніша вона у Вінницькій, Хмельницькій, Хар­ківській, Донецькій, Закарпат­ській та Чернівецькій областях.

Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують плоди і кору рослини. Плоди вико­ристовують свіжими або пере­робляють на чорнослив (сушені плоди), маринади, компоти, ва­рення, повидло, мармелад, дже­ми, цукати тощо. Для пере­робки на чорнослив збирають плоди, які повністю достигли. Спочатку їх бланшують (витри­мують 1—-2 хвилини в окропі), а потім сушать, розстеливши на сонці. Найстигліші й найсоковитіші плоди бланшують ок­ремо у 0,5—1,0 %-ному розчині питної соди протягом 20—30 секунд, щоб уникнути розтріс­кування. Штучно сушать плоди при температурі 50—55°, дово­дячи її в кінці сушіння до 75— 85°. Сушених плодів виходить 22 %. Зберігають їх у мішках з нещільної тканини. Кору рос­лини використовують свіжою.

Хімічний склад. Свіжі сливи містять 6—17% цукрів, до 1,6% органічних кислот (яблучна, ли­монна, щавлева, янтарна, хін­на), дифенілізатин, пектинові ре­човини, флавоноли (кверцетин, ізокверцитрин), антоціани й лей-коантоціани, каротин (0,1—2,7 мг %), вітамін Е (0,63 мг %), аскорбінову кислоту, вітаміни групи В та сполуки калію (214 мг%), заліза, йоду, міді й цинку. Ядро кісточок містить до 42 % жирної олії, що за своїми властивостями не посту­пається перед олією з мигдалю (див. статтю Мигдаль звичай­ний).

Фармакологічні властивості і ви­користання. Свіжі й сушені сли­ви, виготовлені з них компоти і сік з м'якушем виявляють ніжну послаблюючу дію й ре­комендуються при запорах і ато­нії кишечника, особливо у дітей і в людей похилого віку, і для очищення кишечника при за­пальних його станах. При ожи­рінні й цукровому діабеті вжи­вати сливи в зазначених ви­падках слід після спеціальної обробки, яка дає змогу позба­вити їх цукру і кислот. Сливи позитивно впливають на печін­ку при неінфекційних гепати­тах, поліпшують стан хворих на атеросклероз (сприяють ви­веденню з організму холестерину) і гіпертонію, прискорю­ють видалення з організму над­лишків води і кухонної солі. Як і інші плоди, що містять пектини, сливи сприяють ви­веденню з організму радіоак­тивних речовин. М'якуш слив іде на виготовлення комбіно­ваного препарату кафіолу, який застосовують як послаблюючий засіб. Свіжу кору використовують у гомеопатії.

СМОКОВНИЦЯ ЗВИЧАЙНА,

інжир, фігове дерево, (Ficus carica) — одно- або дводомна листопадна субтропічна, з молочним соком рослина родини шовковицевих. В дикому стані смоковниця являє собою куги, або невисоке деревце, в культурі — велике дерево (до 15 м заввишки) з товстими, слабо розгалуженими гілками. Листки великі, чергові, довгочерешкові, серцевидні, 3—5-лопатеві за фор­мою (залежно від сорту листки можуть бути й іншої форми). Квітки маленькі, непоказні, розмі­щені всередині м'ясистого порож­нистого суцвіття-сиконія з вузь­ким отвором зверху. Розрізняють З типи квіток: чоловічі (тичин­кові), жіночі короткостовпчикові, так звані галові, і жіночі довго-стовпчикові, що дають плоди. Довгостовпчикові квітки форму­ються в суцвіттях, які в процесі розвитку перетворюються на ве­ликі соковиті супліддя-фіги. Чо­ловічі й галові квітки формують­ся в суцвіттях, що мають менші розміри й завжди залишаються твердими (в них утворюється пи­лок і розвиваються оси бластофаги, дорослі жіночі особини яких запилюють довгостовпчикові квітки). У диких рослин смоковниці обидва типи суцвіть містяться на одному й тому са­мому дереві, у більшості куль­турних — на різних деревах. Іс­нує багато сортів, у яких су­пліддя розвивається без запилен­ня — партеногенетично. Плоди — горішки, що містяться всередині м'ясистого супліддя — фіги. Цвіте у квітні — травні. Плоди достига­ють у липні — серпні.

Поширення. В дикому стані смо­ковниця росте в Середземномор'ї, Малій та Південній Азії (в СНД зустрічається на Кавказі і в Се­редній Азії). В Криму смоковницю культивують як плодову рослину. Заготівля і зберігання. З ліку­вальною метою використовують супліддя, які збирають у період повної стиглості і вживають свіжими або сушать, і листя смоковниці (Роїіа Рісі сагісае). Листя збирають без черешків у червні — липні й су­шать у затінку, розстилаючи тонким шаром. Сухого листя ви­ходить 20 % .

Хімічний склад. Сушені супліддя смоковниці містять 50—70 % цук­рів, 5 % пектину, 4—6 % білків, жири (1,3%), органічні кислоти (до 1 % ), антоціанові глікозиди, слиз, вітаміни Вр В2, В6, С, РР, пантотенову й фолієву кислоти, каротин, протеолітичний фермент фіцин та мінеральні речовини (калій, кальцій, магній, фосфор, залізо). У листках рослини є фу­рокумарини псорален і бергаптен, дубильні й смолисті речовини, органічні кислоти, рутин (0,1 %), аскорбінова кислота (до 300 мг % ) та ефірна олія.

Фармакологічні властивості і ви­користання. Супліддя смоковниці виявляють легку послаблюючу дію й використовуються при хронічних запорах. Як дезинфі­куючий і пом'якшувальний засіб супліддя застосовують при брон­хіті, сильному кашлі й пневмо­нії, зовнішньо, у вигляді по­лоскань,— при ангіні й фарин­гіті. Як дієтичний продукт смо­ковницю рекомендують при тромбоемболічних захворюваннях і за­хворюваннях серцево-судинної системи, при анемії, для поліп­шення травлення, ослабленим хво­робою людям та в геріатричній практиці. Вживання смоковниці протипоказане хворим на цукро­вий діабет, при гострих запаль­них захворюваннях шлунково-кишкового тракту, при сечокис­лому діатезі. Молочний сік росли­ни використовують у народній медицині від бородавок, в умо­вах експерименту він затримує ріст саркоми, згубно діє на гель­мінтів. З листя смоковниці виго­товляють препарат псоберан, який призначають при вітиліго і гніздовій плішивості. У народній медицині настій листя дають усередину при кашлі, бронхіальній астмі, ентеритах і ентероколітах, при хворобах нирок.