1. Основні поняття фонології. Функції фонем. Система голосних і приголосних фонем сучасної української мови. Розділ фонетики, який вивчає соціальну функцію звуків, називається фонологією. Основна одиниця фонології це звукотип, або фонема, найкоротша неподільна уявна частина мовленнєвого потоку, яка слугує для творення, упізнавання й розрізнення морфем, слів та речень Фонема - мінімальна одиниці звукової будови мови, функція якої полягає в розрізненні
і розпізнаванні значущих одиниць морфем і слів. До складу морфем і слів фонеми входять як мінімальні, неподільні компоненти, які служать для вираження відповідних значущих одиниць, але самі значення позбавлені. Поєднуючись за певними закономірностями, фонеми служать будівельним матеріалом для морфем і слів, виконуючи 1 формуючу функцію. Розрізнення морфем і слів можливе тільки через відмінності в
їх фонемному складі. Так, слова кіт, кит, кут сприймаються як слова різної семантики завдяки вживанню трьох різних фонем і , и , у . Цей приклад демонструє 2 смислорозрізнювальну функцію фонем. Призначення фонем полягає і в тому, що вони сприяють ототожненню одних і тих же фонем і слів. Фонеми, що входять до складу слова кіт, у подібній комбінації для всіх мовців позначають одне й те ж. Така функція називається 3 перцептивною .
Кожна фонема - абстрактне поняття, що існує у свідомості мовців, як узагальнення ряду значень. У живому мовленні фонема реалізується у вигляді конкретних звуків. к к к к Звуки мови, при утворенні яких звуконосний струмінь повітря вільно виходить назовні, не зустрічаючи ніяких перепон, називаються голосними. В українській мові 6 голосних фонем а, о, у, є, и, і. Залежно від положення язика голосні характеризуються за місцем артикуляції
і ступенем підняття язика. Місце артикуляції визначається залежно від того до якої частини верхнього піднебіння піднятий язик. За цією ознакою голосні української мови поділяються на голосні переднього і заднього ряду. Ступінь підняття залежить від того, наскільки спинка язика піднята до піднебіння. За цією ознакою голосні звуки української мови поділяються на голосні високого підняття високо-середнього підняття середнього підняття низького підняття. За участю губ в артикуляції голосні поділяються на огублені
лабіалізовані о , у , при вимові яких губи заокруглюються й витягуються вперед неогублені нелабіалізовані і , и , е , а . Схема творення голосних за місцем та способом творення РЯДИ ПІДНЕСЕННЯ передній середній задній високе І У високо-середнє И середнє Е О низьке А Голосні бувають наголошені й ненаголошені. Наголошений голосний вимовляється з більшою силою голосу й трохи довше, ніж ненаголошений.
Основною ознакою приголосних звуків є шуми, які виникають унаслідок проходження видихуваного повітря через різні перепони, утворювані органами мовлення. В українській мові є 32 приголосні фонеми, які кваліфікуються за такими ознаками а за участю голосу й шуму сонорні - тон переважає над шумом м, в, н, н , л, л , р, р , й ми винили рій шумні, які в свою чергу поділяються на дзвінкі - шум переважає над тоном б, д, д , дз, дз , з, з , дж, ж, г, r буде гоже
ґедзю у джазі глухі - складаються тільки з шуму п, ф, т, -т, ц, ц, с, с , ч, ш, к, х усе це кафе Птах і чаша б за місцем творення. На цій підставі виділяють 3 основні групи. Губні - утворюються зімкненням нижньої губи або з верхньою губою, або з верхніми зубами язикові - творяться торканням передньої, середньої або задньої частини язика до піднебіння і відповідно до цього поділяються на передньо середньо задньоязикові.
Фарингальний глотковий звук виникає в результаті зближення задньої стінки глотки коренем язика Губні Язикові Глоткові Губно-губні Губно-зубні передньоязикові Середньо язикові задньоязикові зубні піднебінно -зубні б, п, м, в ф д, д, т, т, з, з, с, с, ц, ц, дз, дз, л, л, н, н ж, ч, ш, дж, р, р й ґ , к, х г в за способом творення Зімкнені Щілинні Дрижачі зімкнені чисті зімкнені щілинні зімкнено-носові щілинні бокові щілинні серединні
б, п, д, д,т, т, ґ, к дз, дзч, дж, ц, ц н, н, м л, л ф, в, с, с, й, з, з, ж, ш, г х р, р г за наявністю відсутністю палаталізації Палаталізація приголосних звуків відбувається внаслідок додаткового підняття спинки язика до твердого піднебіння. Оскільки це підняття різне, приголосні мають неоднаковий ступінь палаталізації і відповідно виділяють мякі д,т,л,н,й , помякшені з,с,дз,р,ц , напівпомякшені б,п,в,м,ф,г,ґ, к, х, ж, ч, ш, дж . Окремі групи приголосних виділяють на підставі
інших ознак, як наприклад, за акустичними враженнями приголосні поділяються на свистячі с, с, з, з, дз, дз, ц, ц шиплячі ж,ч,ш,дж губні б,п, в, м 2. Загальна характеристика модифікацій фонем. Акомодація голосних і приголосних. Явища редукції та гармонійної асиміляції. Асиміляція приголосних звуків, їх види й напрямки. Дисиміляція приголосних звуків в українській мові.
Спрощення і подовження як фонетичні явища. Фонетичні зміни, що виникають внаслідок модифікацій Комбінаторні зумовлені взаємодією голосних і приголосних звуків у мовному потоці. Вони можуть відбуватися в одному слові і на межі двох різних слів, коли кінцева артикуляція попереднього звука накладається на початкову наступного. Таке явище називається коартикуляцією. з питань спеита.н . Позиційні зміни залежать від наголосу степ - степи , від положення звуків на початку чи в кінці слова
або складу, від характеру складу закритий відкритий . Акомодація лат. accomodatio - пристосування - це процес взаємодії звуків різних категорій голосних і приголосних . За напрямом акомодація буває прогресивна і регресивна Визначають такі основні прояви акомодації голосних Задньоязикові приголосні відтягують початок або кінець артикуляції голосних переднього ряду назад гедзь,
кігті У позиції між губними пригол. нелабіалізовані голосні на початку артикуляції набувають незначного лабіального відтінку мив, бивні Носові приголосні часто назалізують голосні на початковій фазі їх творення ніс, море Тверді передньоязикові приголосні надають голосним переднього ряду більш задньої артикуляції, а голосним заднього - більш передньої дав, червень Під впливом мяких приголосних голосні а, о, у в початковій або кінцевій фазі артикуляції мають
і-подібний сегмент л іамка , баіт коо . Акомодація приголосних до сусідніх голосних виявляється не так яскраво 1. п б ф в м ш ч дж г к х г, з являється перед і п,іна , г,ілка 2.перед наступним о , у відбувається лабіалізація приголосних коут , боур .а . Голосні у наголошеній і ненаголошеній позиції вимовляються порізному. Усі голосні в ненаголошеній позиції у зв язку з ослабленням артикуляційної напруженості й скороченням
тривалості, зазнають якісних і кількісних змін. Редукція лат.reductio - скорочення - це видозміна звуків, що є наслідком меншої напруженості і тривалості артикуляції. На вимові голосних, особливо ненаголошених, позначається тверде чи мяке консонантне оточення. Редукція буває Кількісна - під якою розуміють зменшення тривалості й артикуляційної напруженості при збереженні характерного тембру. В усіх позиціях ненаголошені голосні коротші за наголошені.
Якісна полягає у тому, що ненаголошений, втративши напруженість, утворюється при нейтральному або близькому до нейтрального положенні мовних органів, унаслідок чого змінюються якісні характеристики голосних. Кількісна та якісна редукції виявляються одночасно. Крім того, якісна є безпосереднім наслідком для кількісної. При цьому передні голосні просуваються вниз, низькі - вгору.
На слух зміни ненаголошених а,у,і непомітні. Це перший ступінь редукції голосних. Другий ступінь стосується е, и, о , які в ненаголошеній позиції вимовляється як ие , еи , оу . Третій ступінь або повна редукція наступає тоді, коли при швидкому темпі мовлення голосні практично випадають водовоз, водогін . Для української вимови характерна редукція І і ІІ ступенів, причому І проявляється слабо. Асиміляція лат уподібнення виникає між звуками одного
й того ж виду голосних з голосними, приголосних з приголосними . Асиміляція голосних називається гармонійною. Особливістю українського ненаголошеного вокалізму є дистантна гармонійна асиміляція. Це регресивна асиміляція голосних у суміжних складах, яка полягає у тому, що попередній голосний певною мірою уподібнюється до наступного. У результаті вокальної гармонії попередній голосний перед високим теж підвищується, перед наступним
низьким - понижується перед лабіалізованим більш чи менш лабіалізується. Більш послідовно гармонійної асиміляції зазнають ненаголошені перед наголошеними. Гармонійної асиміляції зазнають усі голосні, але на слух сприймаються лише ті зміни, що загрожують змішуванню фонем е - и , и - е , о - у . Гармонійна асиміляція тісно переплітається з редукцією голосних, накладаючись на неї, посилюючи або послаблюючи її.
Так, ненаголошений е перед складами з е, о , які теж є голосними середнього підняття. Ненаголошений о перед складом з і стає більш закритим ф тофб,і перед складом з у - наближається до нього кооужоух . У цих випадках асиміляція голосних посилює редукцію, тому ці зміни сприймаються на слух. Якщо е виступає перед складом з е, а, о , то асиміляція діє в протилежному напрямку від редукції,
і два процеси, врівноважуючись, призводять до того, що ступінь наближеності еи буде меншим. Гармонійна асиміляція - явище складне і залежить від багатьох факторів темпу мовлення, місця ненаголошеного голосного у слові, діалектного впливу. При асиміляції приголосних сусідні звуки стають або абсолютно однаковими, або подібними за якимись окремими ознаками. Розрізняють асиміляцію повну - приголосні зливаються в один довгий звук рообеиц .а у р,
іц і часткову - змінюється якість приголосного сц,ідити За напрямом асиміляція буває прогресивна в,іст ц , с т ц іна та регресивна. Випадків прогресивної асиміляції приголосних небагато. Її можна проілюструвати таким явищем, як виникнення призвука ц у приголосного т під впливом попереднього свистячого с ра.д іс т ц г іс т ц с т ц іл . Прогресивна асиміляція відбулась у словах бджола дрм. бъчела
- бчола - бджола сільський дрм. сельскый суддя - суд jа - суд д а . Найпоширенішою в українській мові є асиміляція регресивна, яка буває кількох видів І. За участю голосу дзвінкістю глухістю а глухі перед дзвінкими вимовляються як дзвінкі моолоо.д ба , фоудбоол . Заміна глухого дзвінким відбувається послідовно в усіх словах. Іноді асиміляція з норми вимови стає нормою правопису.
Це стосується префікса з перед дзвінкими събити - збити съгода - згода. Це написання закріпилося і в позиції перед сонорними та глухими с, ч, ц, ш , хоча в позиції перед с, ч, ц, ш приголосний з навіть не вимовляється ссипати - зсипати шчистити - зчистити. Глухий змінюється на відповідний дзвінкий і на межі двох слів. Частіше це стосується розмовного стилю бік болить б,
іг боолит , к,ідб,іжит . б Дзвінкі приголосні виявляють помітну незалежність при вимові, зберігаючи свою дзвінкість у більшості позицій голубка, казка Асиміляція за глухістю відбувається 1.На межі префікса з роз без прийменника та кореня перед к, п, т, ф, х схати , роосказати 2. У середині слова г переходить у х перед глухими н іхт і , леихкиi , воохкиi . ІІ.Асиміляція за місцем
і способом творення виявляється у взаємному уподібненні свистячих з, с , шиплячих ж, ш роожо увати , приен іш и Шиплячі теж можуть уподібнюватися свистячим не тривожся нетриевооз с .а , учишся ўчиес .а На межі повнозначних слів шиплячі зберігають вимову, а уподібнюються в усному мовленні при швидкому темпі мовлення товариш сина, обстеж завулок, зауваж собі . Відбуваються різні асимілятивні зміни між свистячими
і шиплячими та африкатами дж, дз, ч, ц на ручці на роу.ц, і , не морочся не моороо.ц с .а , ніжці н із ц і . Зміни зазнає т у дієсловах з часткою -ся тут випадок взаємної асиміляції не спиц .а . Деякі приголосні змінилися перед сцуфіксами -ськ, -ств, -ин. Ці зміни закріпились на рівні вимови чес киi воороониез киi доонеч еина .
Дисиміляція - лат. dissimilatio - розподібнення - це явище, протилежне асиміляції. Його суть полягає у тому, що два однакових або близьких за природою звуки при контактуванні втрачають ті фонетичні ознаки, які були для них спільними. Дисиміляція буває а контактна - розподібнення суміжних звуків б дистантна - розподібнення віддалених звуків в прогресивна , регресивна У живому мовленні явища дисиміляції реалізуються дуже пасивно.
Як правило, приклади дисиміляції вже зафіксовані орфографією. красниi крашчиi кращий, дорожчий, вищий ручник - рушник - чн - шн сон ачник - сон ашник - чн - шн срібро - срібло , вел бл уд - вербл уд Мірошник, торішній, рушниця, сердешний але сердешна хвороба , къто - кто - хто Спрощення в групах приголосних При відмінюванні та словотворенні іноді виникає невластивий для української мови збіг кількох приголосних, що
є важким для вимови. У таких групах часто відбувається спрощення, яке у більшості випадків засвідчується орфографічно. У сучасній українській мові найчастіше спрощуються такі групи приголосних 1 ждн, здн жн, зн тиждень - тижня, проїзд - проїзний 2 стн, стл сн, сл честь- чесний, щастя - щасливий 3 скн , зкн сн, зн тиск - тиснути, бризки -бризнути. У деяких групах приголосних спрощення відбулося ще у мові часів Київської Русі 1. стц сц мъстце місце 2. лнц нц рос. солнце укр. сонце 3. рдц рц рос. сердце укр. серце 4.
сткл скл стькло скло 5. рнч нч гьрньчарь гончар. Отже, спрощення в групах приголосних одночасно стосується двох мовних рівнів фонетичного і орфографічного. Проте у деяких словах спрощення відбувається лише у звуковому комплексі, а на письмі не передається напр шістсот - ш і с о т . Зазначений фонетичний процес не відбувається у словах іншомовного походження типу контрастний, компостний, але на рівні вимови один приголосний звук може
випадати, зокрема це стосується звука т у прикметниках, утворених за допомогою суфікса -ськ- туристський - т у р и с киj студентський - с т у д e н с киj . В окремих українських за походженням словах спрощення не відбувається за винятком випускний пропускний, допускний тощо шістнадцять, рискнути, кістлявий, пестливий, скнара, тоскно, вискнути від виск , хвастливий. Подовження приголосних звуків Функціонування поруч двох приголосних однієї якості в мовознавстві позначають
термінами подовження або подвоєння. Правомірним вдається вживання терміну подвоєння стосовно морфологічного збігу двох однакових приголосних, терміна подовження - на позначення фонетичного явища, що став наслідком історичної прогресивної асиміляції приголосних. Морфологічне подвоєння приголосних закріпилось орфографічно практикою і простежується 1 при збігові однакових приголосних на межі різних морфем слов беззубий, розрісся, щоденний, 2 у наголошених прикметникових і прислівникових суфіксах -анн -янн -енн инн- невпинно, страшенний 3
в іменниках, що утворилися від прикметників на -цьк ий за допомогою суфікса -ин- Донецький - Донеччина, Вінницький - Вінниччина, але виняток - Галицький Галичина 4 у словах, які пишуться за традицією Ганна, овва, бовваніти, лляний. Фонетичне подовження приголосних є результатом змін історичного характеру і зазнали його лише приголосні д,т,л,н,з,с,цж,ч,ш у позиції
між двома голосними. У сучасній українській мові подовжені приголосні зустрічаються у таких граматичних формах 1 у деяких іменниках першої відміни Ілля, рілля стаття, суддя 2 у багатьох іменниках середнього роду другої відміни весілля, насіння, багаття, узлісся 3 в орудному відмінку іменників третьої відміни піччю, сіллю, міддю 4 в окремих прислівниках типу навмання, спросоння, попідтинню, попідвіконню. 3. Явище омонімії в сучасній українській мові.
Синоніми і їх класифікація у сцчасному мовознавстві. Структура синонімічного ряду. Антоніми і явище антонімії у системі художніх тропів. У мові є слова з одним значенням, але частіше слова мають два і більше значень. Слова з одним значенням називають однозначними, або моносемічними, а слова з двома і більше значеннями - багатозначними, або полісемічними.
Багатозначність або полісемія це функціонування слова в кількох різних значеннях, обов язково пов язаних між собою певними відношеннями, лініями семантичного розвитку. Напр. слово блиск має такі значення 1. Яскраве сяяння, світіння. 2. перен. Багатство, розкіш. 3. Складова частина назв деяких мінералів. Пряме значення слова завжди зберігається з основним номінативним, а переносні виникають як результат
його переосмислення і використання для позначення інших предметів, явищ і ознак позамовної дійсності. Омоніми - це слова, які мають однаковий звуковий склад, але відмінні, цілком самостійні значення. Наприклад ключ1 знаряддя для замикання і відмикання замка1 і ключ2 джерело . З-поміж омонімів виділяють лексичні, омоформи, омографи, омофони. Лексичні омоніми бувають повні й неповні. Повні омоніми мають абсолютний збіг форм при
їх змінюванні ключ1 і ключ2 . Неповні омоніми збігаються не в усіх формах. Так, омоніми образ1 ікона й образ2 обличчя, художній засіб, тип мають розбіжність у формах родового відмінка однини образа й образу . Крім власне омонімів існують суміжні з омонімією явища. Різновидами неповних лексичних омонімів є омофони, омоформи й омографи. Омоформами називаються слова, які мають однаковий звуковий склад тільки
в певній граматичній формі і, як правило, належать до різних лексико-граматичних класів віз ім віз дієсл. поле ім поле дієсл Омоформи - слова, в яких збігаються тільки окремі форми. Наприклад, мати іменник і мати дієслово . Омографи - це орфографічний тип омонімів, які утворюють слова, однакові за написанням, але різні за звучанням, тобто слова, які пишуться однаково, а вимовляються по-різному атлас - атлас, замок - замок. Омофони збігаються за вимовою в усіх чи окремих граматичних
формах, проте мають різне значення і відмінне графічне оформлення. Напр. Роман чоловіче ім я роман літературний термін . Омофони - слова, які вимовляються однаково, але різняться написанням. Напр клинок і кленок Зовні омонімія подібна до багатозначності полісемії . Омоніми потрібно відрізняти від багатозначних слів.
У випадку багатозначності одне слово має декілька пов язаних між собою значень, у випадку омонімії маємо декілька різних слів, значення яких між собою не пов язані вони не мають спільних елементів смислу сем і асоціативних зв язків. Основним критерієм розмежування полісемії і омонімії є те, що кожне переносне значення полісемантичного слова обов язково так чи інакше пов язане з його первинним значенням, бо розвинулося внаслідок подібності понять.
Допомагає розмежувати омонімію й полісемію підставляння антонімів та творення похідних слів. Напр гучний у словосполученнях гучний голос, гучна вечірка, гучна мова скрізь можна замінити на тихий. Отже, це багатозначне слово. Різні слова омоніми по-різному творять похідні. Напр. клас - суспільна група класовий і клас - навчальна кімната класний . Але ці критерії не можна визнати вичерпними, тому основним мірилом розрізнення багатозначності й омонімії
є зміст слова, співвіднесеність його з дійсністю, наявність внутрішнього семантичного зв язку. Синонімами називаються слова, які відрізняються одне від одного звуковим складом, але означають назву одного поняття з різними відтінками в його значенні або з різним стилістичним забарвленням. Синоніми об єднуються в синонімічні ряди, де слова пов язані між собою синонімічними зв язками і являють на просту сукупність синонімів, а певним чином організовану лексичну групу компонентів, пов
язаних смисловою залежністю. Синонімічний ряд утворюють слова гарний - хороший, красивий, красний, чепурний, вродливий, гожий, пригожий, милолиций, миловидний, прегарний, прекрасний, чудовий, чарівний, розкішний, файний. У мовознавстві існує декілька підходів до вивчення синонімії. Одні дослідники акцентують на тотожності або подібності значень, інші - на їх повній чи частковій взаємозамінності в тексті, треті - на
їх оцінно-стилістичній характеристиці. Синоніми поділяються на абсолютні, або повні мовознавство - лінгвістика, коцюба - кочерга , і часткові вивіз - експорт, друг - товариш . Відповідно до виконуваних функцій синоніми поділяються на ідеографічні, або семантичні гарний - чудовий - чарівний , стилістичні говорити - глаголати - патякати і змішані, або семантико-стилістичні йти - плестися розм. йти повільно, стомлено .
За різними принципами класифікації синоніми поділяють на такі різновиди а абсолютні повні - неповні останніх у мові найбільше б семантичні - стилістичні - семантико-стилістичні в однокореневі - різнокореневі г загальномовні - контекстуальні. Синоніми абсолютні повні , повністю рівнозначні й загалом тотожні вживанням, тобто стильовою сферою функціонування, емоційно-експресивною характеристикою, частотністю, сполучуваністю та ін. Антоніми - це пара слів із протилежним значенням.
Антонімія розцінюється як найбільш повне протиставлення слів. Антонімічними можуть бути визнані слова, що протиставляються за загальною і суттєвою для їх значення семантичною ознакою, причому перебувають на крайніх точках відповідної лексико-семантичної парадигми. 3а своєю структурою антоніми неоднорідні. Вони бувають різнокореневі та однокореневі. Наприклад ніжний - грубий, зустріч- розлука.
Такі антоніми називаються власне лексичними. Другий розряд антонімів - однокореневі правда - неправда, воля - неволя, безпека - небезпека. Такі антоніми називаються лексико-граматичним Одним із компонентів антонімічної пари може бути фразеологічний зворот уночі - серед білого дня, працювати - байдики бити. Багатозначні слова можуть мати не один антонім, а кілька. Напр. свіжий хліб - черствий хліб, свіжий огірок - солоний огірок, свіжий букет - зів ялий букет, свіжий
вигляд- утомлений вигляд. Антонімія лежить в основі таких художньо-зображальних прийомів, як антитеза, епітет-оксиморон. іронічне зіставлення. Антитеза - стилістична фігура, побудована на підкресленому протиставлені протилежних явищ, понять, думок, почуттів. Напр. Важко в навчанні - легко в бою. Епітет-оксиморон є мовною фігурою, в якій поєднуються два протилежні поняття, що в сукупності дають нове гірке щастя,
радісні сльози. Прийом антонімічної іронії полягає в тому, що слово сприймається не в прямому, а в протилежному розумінні, тобто стає самоантонімом. Пожалів вовк кобилу - залишив хвіст та грішу. 4. Лексика сучасної української мови з погляду її походження. Активна й пасивна лексика, застарілі слова й неологізми, спеціальна лексика та їхнє функціонально-стилістичне забарвлення. Лексика української мови складалася
і розвивалася впродовж багатьох віків. У лексиці знаходять відображення зміни, що відбуваються в житті нашого суспільства, багата і славна історія українського народу, величезні досягнення в економіці і культурному житті сучасної України. Лексика від грецького lexis - слово - це сукупність слів, уживаних у будь-якій мові. Паралельно з терміном лексика вживається також рівнозначний термін словниковий склад . Розділ мовознавства, що вивчає лексику, називається лексикологією.
Лексикологія вивчає лексику сучасної мови в цілому, як систему, а також основні типи лексичних значень слів, їхні структурно-семантичні розряди, групує слова за їхнім походженням і за стилістичним вживанням. За походженням лексика української мови не однорідна. Окремі слова і цілі групи слів в українській мові виникли в різні епохи і з різних джерел. Отже, з погляду походження лексика сучасної української мови поділяється на кілька
груп. 1. Спільнослов янська лексика. Це найдавніший шар словникового складу української мови, успадкований через давньоруську з мови праслов янської, що існувала до V-VI ст. н.е а потім, розпадаючись, стала тим джерелом, а основі якого виникли і розвивалися всі інші слов янські мови. До спільнослов янського лексичного фонду відносяться слова, поширені в усіх або в більшості слов янських мов.
Мати, син, дочка, батько, сестра, баба, жінка, орати, сіяти, кувати, шити, меч, граблі, вовк, коза, бик, кінь, свиня, ніс, зуб, око, борода, воля, гнів, гріх та інші. 2.Східнослов янська лексика - та частина українського словникового запасу, яку наша мова успадкувала разом із спільнослов янською лексикою з мови давньоруської - спільного джерела сучасних української, російської та білоруської мов. Східнослов янська лексика, точніше, слова цієї групи виникли лише в
діалектах східнослов янської давньоруської мови в епоху її окремішнього існування й розвитку і поширені переважно в сучасних східнослов янських мовах білка, кішка, селезень, собака, коровай, пряник, коржик, гречка, осока, урожай, полова, мельник, селянин та інші. 3. До власне української лексики належать слова, які виникли на українському мовному грунті, тобто в період становлення і подальшого розвитку мови української народності приблизно з
XIV ст. багаття, бавитись, будинок, вареник, гай, карбованець, кисень, паляниця, освіта, мрія, літак Досить значну за обсягом, стилістичними функціями і за семантичними ознаками лексичну групу становлять старослов янізми, тобто слова, засвоєні із спорідненої старослов янської мови, яка з ІХ ст. виконувала роль єдиної міжнародної літературної мови слов янства. Лексичними запозиченнями з інших слов янських мов у українській вважаються такі з польської - брама,
бавитись, барвінок, вдячність, досконало, жупан, склеп, полька, панство , з чеської - влада, наглість, табір та ін. Найдавнішими запозиченнями слід вважати слова з грецької та латинської мов. Слова грецької мови ботаніка, геологія, математика, психологія, азот, хлор, атмосфера, граматика, драма, діалог, демократія тощо. Латинські слова інфекція, ангіна, вена, делегат, арматура, мотор Інтенсивне проникнення слів з німецької мови відбувалося у
XVII-XVIII ст. орден, солдат, швабра, паштет, фарш, футляр, шахта, вексель, бухгалтер Французькі запозичення входять в українську мову головним чином через російську мову з другої половини XVIII ст. і особливо в ХІХ ст. політика, кур єр, балет, режисер, роль, романс, абажур, магазин, пальто, люстра Запозичення з англійської мови припадають на середину ХІХ і початок ХХ ст. док, шхуна, мічман, футбол, хокей, старт, фініш, трамвай, кекс, ром, пунш.
З голландської мови матрос, гавань, шлюпка, каюта З італійської адажіо, бас, віолончель, опера З тюркських мов кайдани, тютюн, бугай, базар, чабан тощо. За частотою вживання розрізняють активну і пасивну лексику. До активної частини лексики належать слова, які називають предмети, явища, поняття, що є найбільш суттєвими для сучасного суспільства. Вони утворюють основне ядро лексичної системи, наділене
відносною стійкістю, і забезпечують виконання найважливішої мовної функції - комунікативної. До пасивної лексики сучасної української мови належать слова, які рідко вживаються носіями мови з різних причин реалії, названі цими словами, рідкісні або вийшли з ужитку, тільки починають запроваджуватись вони є словами спеціального вжитку, територіальне чи соціальне зумовленими. До пасивної частини лексикону мови належать неологізми, застаріла
і спеціальна лексика. З-поміж застарілої лексики виділяють історизми і архаїзми. Історизми - це слова, вживані для позначення предметів, явищ і понять, які вийшли з ужитку, припинили своє існування у зв язку з соціально-побутовими і суспільно-політичними змінами. Напр. алтин, купець, гусари, шолом. Архаїзми називають предмети, будь-які реалії, які зберігаються в сучасному житті, але в процесі розвитку
мови втратили свої первісні номінації, напр. піїт - поет, рибар - рибалка, зигзиця - зозуля, чадо - дитина. Якщо для історизмів в основному властива номінативна функція, то архаїзми використовуються насамперед як категорія виразно стилістична. Неологізми - нові слова, словосполучення, фразеологізми, що з являються у мові. Виникнення неологізмів спричиняється потребою давати назви новим реаліям, які постають унаслідок безперервного розвитку економіки, науки, культури, в результаті поширення й поглиблення зв язків з
іншими народами та державами. Неологізми бувають лексичні - новими виступають і зміст, і звукова оболонка напр брокер, дискета , і семантичні - стара звукова оболонка наповнюється новим змістом напр кулак, петля . Усі слова сучасної української мови щодо їх стосунків з різними функціональними стилями поділяються на дві великі групи. До першої належать ті, які вживаються в усіх стилях стилістично нейтральні , до
другої - слова, використовувані лише в окремих стилях чи в одному з них стилістично забарвлені Стилістичну класифікацію лексики можна представити такою таблицею Лексика стилістично-нейтральна Стилістично-забарвлена високого стилю низького стилю поетична народнопоетична наукова професійна публіцистична Офіційно-ділова розмовно-побутова просторічна діалектна вульгарна лайлива жаргонна арготизми Лексика обмеженого вживання не має загального поширення
і функціонує у вузькому колі носіїв мови, пов язаних між собою територіальною, професійною чи соціальною близькістю. Ця лексика підпорядкована загальнонародній і визначається як спеціальна. До неї залучають терміни . номінативні одиниці, використовувані для точного, максимально однозначного визначення понять, які становлять специфіку різних галузей науки і техніки, професійні слова, вживані групами осіб на позначення предметів
і понять, які безпосередньо пов язані з їх професійною діяльністю або родом занять, діалектну лексику, вживану на певній території і відсутню у літературній мові, лексику окремих соціальних груп а саме жаргонізми, арготизми, просторіччя, вульгаризми Діалектизми - це слова, поширення яких обмежується територією певного наріччя діалекту . глива груша , коросліп пролісок , товар худоба , Терміни - це слова або усталені словосполучення, що чітко й однозначно позначають наукові чи
інші спеціальні поняття. Як правило, терміни - це слова іншомовного походження вектор, генератор, політологія Професіоналізми - це слова та словосполучення, властиві мовленню певної професійної групи людей назви знарядь праці, трудових процесів, специфічні професійні вислови тощо . Наприклад дупло у зубі , удар у друкарстві , підвал, шапка у газеті .
Жаргон - сукупність особливостей словника розмовного мовлення людей, повязаних певною спільністю інтересів. Насамперед це спільність професійна, а також тривале перебування разом навчання, військо , однакові захоплення спортом, мистецтвом, колекціонуванням тощо . Багато жаргонізмів виникає в молодіжних колективах, зокрема в студентських та учнівських. Наприклад пара - двійка , шпори - шпаргалки , хвіст - академічна заборгованість тощо.
Більшість жаргонізмів становлять слова загальнонародної мови, вживані в специфічному значенні. Арго - це умовна говірка певної соціальної групи з набором слів, незрозумілих для невтаємничених у справи цієї групи. Наприклад кимарити - спати , пописати - порізати , батузник - мотузка тощо. Просторічні слова - слова, що використовуються у повсякденній мові людей добряк, базіка, гульвіса, панькатися, комизитися, приндитися, забрьоханий, підтоптаний, лупатий
Вульгаризми - слова та звороти, що використонуються в просторіччі, але є недопустимими для літературної мови. Для таких слів характерним є сильне емоційне забарвлення пика, морда, дурило, хамло 5. Фразеологія сучасної української мови. Стійкі сполуки в лексичній системі мови. Класифікація фразеологізмів. Наука, яка вивчає стійкі сполучення двох
і більше слів, що утворюють семантичну цілісність і відтворюються у процесі мовлення як готові словесні формули, називається фразеологією. Фразеологічною одиницею називається лексико-граматична єдність двох і більше нарізно оформлених компонентів, граматично організованих за моделлю словосполучення чи речення, яка, маючи цілісне значення, відтворюється у мові за традицією, автоматично. ФО виступає як явище соціальне зумовлене, апробоване спільною свідомістю носіїв мови.
Найістотніші риси фразеологізмів - відтворюваність, цілісність значення і надслівність. Критерії дослівної неперекладності, незмінності складу, еквівалентності слову, метафоричності, емоційно-експресивного забарвлення притаманні не всім ФО і не завжди допомагають розрізняти фразеологічні і нефразеологічні одиниці мови. Наукова систематизація різнорідного фразеологічного матеріалу здійснюється
на підставі різних критеріїв у мовознавстві відомі спроби класифікації стійких сполук у функціональному аспекті, генетична класифікація, стилістична, класифікація за сферами вживання та інші. Широкого вжитку набула семантична класифікація В.В. Виноградова, в основу якої покладено різний ступінь злитості компонентів ФО, співвіднесеність семантики усього вислову з семантикою його окремих складників.
За цією класифікацією розрізняють фразеологічні зрощення, єдності, сполучення. Фразеологічні зрошення - семантичне неподільні фразеологічні одиниці, у яких цілісне значення не вмотивоване, тобто не випливає із значень їх компонентів. Напр. правити теревені,терпець урвався, дати березової каші. Фразеологічні єдності теж семантично неподільні ФО, але цілісне значення
їх умотивоване значенням компонентів пекти раків, п яте колесо до воза. Фразеологічні сполучення - це фразеологізми, утворені поєднанням компонентів, один з яких характеризується вільним, а другий зв язаним значенням жаль бере, зводити фундамент. Зберігши ари ос нон ні класи ФО, М.М. Шанський виділив фразеологічні вирази, до яких належать такі стійкі у своєму складі і вживанні фразеологічні звороти, які
є не тільки семантичне неподільними, але й складаються із слів, що мають вільне значення. Головна ознака фразеологічних вира зі п - відтворюваність у процесі мовлення як сталих мовних одиниць. До фразеологічних виразів належать 1. Прислів я - виражене структурою речення народне висловлення повчального змісту, яке формулює певну життєву закономірність або правило, що є широким узагальненням багатовікових спостережень народу, його суспільного
досвіду. Напр. Хочеш їсти калачі не сиди на печі 2. Приказки - стійкі народні вислови, які відзначаються лаконічною будовою і використанням засобів емоційної виразності, але не формулюють певної закономірності або правила. Напр. ганятися за двома зайцями, кров з молоком. 3. Крилаті вислови - сталі словесні формули, що являють собою часто повторювані в писемному й усному мовленні
влучні вислови видатних людей - письменників, філософів, учених, державних і політичних діячів. Напр. Без надії сподіваюсь Леся Українка . Дамоклів меч вислів античності . 4 Порівняння - це стійкі вислови, у яких зіставляються два об єкти. Один об єкт при цьому пояснюється через щось подібне до нього, що є доступнішим для сприйняття білий як стіна, міцний мов дуб.
5. Мовні кліше називають ще складними термінами. Це словесні групи, нерозкладні за структурою і цілісні за значенням. їх поява зумовлена розвитком різних галузей науки, техніки, мистецтва атомна електростанція, хімічна реакція. Для фразеологізмів характерні явища варіативності та індивідуально-авторських перетворень. Фразеологічні варіанти - це співіснуючі в мовній системі утверджені традицією ФО, які мають те саме значення, але різняться між собою компонентами лексичного складу, пор
спати міцним сном - спати камінним сном. 6. Диференційні ознаки морфем. Особливості реалізації морфем в аломорфах і варіантах. Класифікація морфів. Поняття нульової морфеми. Морфеміка -1 сукупність морфем мови, 2 розділ граматики, який вивчає поділ слова на морфеми. Морфеміка аналізує морфемний склад слова, описує закони конструювання морфів, визначає правила поєднання
морфем, їх класифікацію тощо. Під морфемною будовою слова розуміється сукупність значущих частин, які виокремлюються у слові. Морфема - мінімальна, неподільна, двостороння, значуща частина мови, що має план змісту і план вираження. Термін в українській мові вперше вжив Є. Тимченко. Морфеми мають здатність відтворюватися і повторюватися у мові син-ій, син-яв-а, син-і-ти.
За характером виявлення морфеми бувають матеріально виражені і нульові. Морфеми поділяються на регулярні з чітко окресленим змістом і нерегулярні. Морфеми - значущі частини слова. Їх значущість виявляється у зіставленні ряду споріднених слів або граматичних форм пят - пят-ак, доля - не-доля, слов-о - слов-ом. Морфеми співвідносяться з фонемами, оскільки складаються з однієї, двох або кілько фонем за-ход-и-ти
. Зі словами, оскільки входять у слово хліб, роз-вантаж-ува-ти . Проте морфеми відрізняються від слова а вони не членуються, б не називають поняття, в не утворюють речення, г мають більш узагальнене значення, д морфеми мають бінарний характер. Морф - конкретний представник морфеми, один із її різновидів нес-ти, нос-и-ти, нош-а. У цих словах маємо морфи кореневі нес нос нош Можуть бути суфіксальні стіл-ець
і стіл-ц-я, префіксальні з зі зо Розрізняють аломорфи - морфи, які виступають в конкретній граматичній позиції перед -н- друж-н-ій , перед -і друзі . В одну морфему обєднуються два типів морфів - аломорфи і варіанти морфем. Аломорфи мають свої особливості 1 тотожне значення, 2 формальні відмінності, 3 відмінності зумовлені граматичною позицією у слові до чи після певного класу одиниць , 4 не замінюються в одній і тій самій позиції.
Наприклад, префіксальними аломорфами є з зі із, -с- зі спільним значенням рух з поверхні в словах збігти, зіскочити, сплигнути. В словах українець - українця аломорфи -ець -ц я . Варіанти морфем - це 1 тотожні за своїм значенням, 2 однакова граматична позиція, 3 різне фонетичне оформлення, 4 здатність взаємозамінюватися чи змінюватися. За двома останніми ознаками відрізняються від аломорфів
флективні варіанти грош-има, гріш-ми , суфіксальні здоров-іш-ий, здоров-ш-ий , кореневі масл-о - мас-н-ий . Морфеми мають багатоаспектний характер. Їх класифікація відбувається на основі чотирьох важливих ознак а за значенням б за позицією в структурі слова в за функцією г за способом вираження. За значенням морфеми поділяються на кореневі і афіксальні. За характером значень морфеми можуть виражати предметне, дериваційне
і релетивне значення. Носієм предметного значення є корінь. Носіями дериваційного значення є префікси і суфікси без-дум- й -а . Релятивне від лат. relatio - відношення виступає закінчення, рідше суфікс слон-ен-я - суфікс -ен- має дериваційне і релятивне значення утворюю назву малої істоти та іменник середнього роду . В. Горпинич поділяє морфеми за значеннями на семантичні корінь ,
лексико-граматичні суфікси, префікси, конфікси і граматичні закінчення . Конфікс - це поєднання префікса і суфікса чи префікса і постфікса, як рамкової конструкції для утворення слів о- -ок одвірок під- -ок підліток , по- ому по-новому . Афіксоїд - морфема, подібна до афікса і до кореня. Розрізняють префіксоїди бі мікро міні полі мало багато загально пів напів мікроавтобус, загальновживаний
і суфіксоїди -віз, -роб, -мір, -різ, -дром - водовіз, молоковіз, землемір, космодром, ракетодром . У складі простого слова має місце позиція для чотирьох типів морфем префікса, суфікса, кореня, флексії. Ще розрізняють інтерфікс, постфікс, конфікс. Префікс - препозитивна морфема, знаходиться перед коренем перед-день , перед іншим префіксом по-написувати . Система префіксів поповнюється за рахунок перейнятих з
інших мов а анти інтер де ультра- та інші і за похідних зне недо- знеболити . Суфікси знаходяться після кореня брат-н-ій і після суфікса не-залеж-н-ість . Закінчення - словозмінний афікс, що виражає граматичне та релятивне значення. Термін флексія належить Ф. Фон Шлегелю, а термін закінчення Я. Головацькому. Інтерфікс - морфоподібний компонент, який зєднує дві основи чи суфікс
і корінь. В українській мові їх налічують біля 30 -о -е -и -ан -ів -ин- купе- й -н-ий, тр- и -чі, бур- е -вій, птах о ферма, ялт- ин -ськ-ий, америк- ан -ськ-ий . Конфікс -двокомпонентна афіксальна морфема з-далек-а . За функцією морфеми поділяються на основні обовязкові і службові факультативні . До обовязкових належить корінь слова - носій лексичного значення.
Функція кореня - виражати найзагальніше значення і бути базою для творення інших слів. Факультативні морфеми - це афікси, службові морфеми, які виражають граматичне або словотвірне значення. За функцією афіксальні морфеми поділяються на словотворчі, формотворчі і словозмінні. До словозмінних належать афікси ,які утворюють словоформи однієї лексеми флексії і деякі суфікси серц-е - серц-я флексії утворюють форми
Н.в. і Р.в. одн мат-ер-і - суфікс -ер- разом із флексією -і утворює форму Р.в. одн. До словотворчих належать афікси, за допомогою яких утворюються слова з різними значеннями. Словотворчу функцію виконують суфікси Тернопіль - тернопіл-ець, тернопіль-ськ-ий префікси давній - пра-давній , конфікси плече - перед-пліч-ч-я , постфікси мучити-ся . До формотворчих відносять афікси, які утворюють форми ступенів порівняння прикметників, дієприкметників,
дієприслівників, форми на -но, -то, суфікси дієслів минулого часу -в -л суфікси видових форм дієслова -ну -ува За способом вираження афікси поділяються на матеріально виражені і нульові або, по-іншому, на субстанціальні повнозначні і нульові неповнозначні . Субстанціальні повнозначні - такі, які мають план вираження буквами, звуками прірв-а, прірв-ою. Флексії -а, -ою матеріально виражені, позитивні.
Нульові - такі морфи, план змісту у яких не виражений звуками буквами флексії степ , знань , зелен , батьків , писав , сядь суфікси хід, синь, тризубий. За активністю вживання афіксальні морфеми поділяються на регулярні -ач , нерегулярні -амт пошт-амт , за участю в творені слів на продуктивні під -ник, -н-ий і т.д і непродуктивні -івн-а королівна . Також вживаються терміни активні афікси
і неактивні. Окремі афіксальні морфеми є унікальні і їх називають уніфіксами поп-ад-я . 7. Основа слова в словозміні, формотворенні, словотворенні. Членовані нечленовані граматичні основи, неперервані перервані граматичні основи. Основи з вільним і звязаним коренем. Залежно від того, яку функцію виконує основа відносно свого протичлена, чому вона протиставляється, розрізняють основи граматичні
і лексичні. Граматична основа ГО слугує опорою для закінчень, є наче стрижнем, на який нанизується набір флексій - частин слова, що виражають граматичні значення. ГО - одиниця морфологічного, а не морфемного рівня. Корінь, префікс, суфікс ієрархічно підпорядковуються основі і тільки в ній і через неї у своїй сукупності протиставляються закінченню.
ГО за функцією поділяються на основи словозміни словозмінні і основи формотворення формотворчі . Основа словозміни традиційно вона визначається як частина слова без його закінчення протиставляється парадигмі закінчень, які вказують на граматичний синтаксичний зв язок між словоформами в реченні. Див. Цвіт-уть гвоздик-и в ліс-і - свіжовмиван-і, червон-і МРильський . Такі ГО називають ще парадигмоутворюючими, а за функцією -реляційними,
оскільки вони слугують стрижнем для нанизування закінчень, що виражають відношення словоформ у реченні. Невідмінювані слова ГО словозміни не мають. Основа формотворення - це частина слова словоформи , яка протиставляється формотворчому афіксу разом із закінченням, якщо слово відмінюване . напр. побіл-ен-ий, чист-іш-ий, говор-ячи. При таких ГО протичлен суфікс, суфікс разом з закінченням вказує не на синтаксичні зв язки словоформ, а на лексико-граматичне значення слова словоформи .
Тому їх називають ірреляційними. До ГО формотворення відносяться основи ступенів порівняння прикметників, прислівників основи часових, видових, станових форм дієслова, основи дієприкметників, дієприслівників та ін. У межах дієслова виділяються ще два типи ГО - основу теперішнього часу за формою 3 ос. множини читаj-уть і основу інфінітива, або минулого часу чита-ти, чита-л-а . Перша з них може бути як словозмінною читаj-у, читаj-еш , так
і формотворчою, читаj-уч-ий, читаj-учи , а друга-формотворчою чита-н-ий прочита-вши і словотворчою, лексичною чита-льн-ий . Граматичні основи словозміни і формотворення можуть співпадати, тобто спостерігається омонімія їхнього формального вираження, пор. ГО словозміни ГО формотворення весел-ий, -ого, -ому весел-іш-ий ступінь порівняння читаj-у читаj-уч-ий дієприкметник читаj-учи дієприслівник
Лексична основа ЛО протиставляється словотвірній частині слова форманту , тобто слугує базою для утворення нової лексеми. Це основа з точки зору словотвірної парадигми, тому її ще називають словотвірною основою, базовою, напр. вода - вод н-ий, береза -берез ов-ий. У складі слова може вживатися не одна, а дві і більше твірних основ плод-о-овоч-ев-ий, плод-о-овоч-е-різ-к-а. Ознаки граматичної основи 1. ГО - двобічна одиниця мови
є значущою частиною слова, тобто має певне значення і форму вираження. 2. Значення ГО звичайно лексико-граматичне. У ній уміщується лексемне, індивідуальне значення певного слова, спільне для всіх його словоформ вод-а, -и, -і, -у, -ою рідина . Крім лексемного лексичного значення, ГО може вміщувати і граматичне значення, напр. пис-а-л-и, де -а- темат. голосний указує на клас, дієвідміну
дієслова, суфікс -л- -на минулий час. 3. Як і корінь, ГО є ядерною частиною слова. 4. ГО об єднує словоформи в лексему, корінь об єднує слова в гніздо. 5. В одній і тій же словоформі можуть вичленовуватися основа словозміни і основа формотворення чита-л-и де читал осн. словозміни, чита ф о . До того ж може бути не одна основа формотворення, а декілька, напр. переписувала переписувал основа
словозміни, переписува ф о, перепис ф о . 6. Лексичне значення ГО є незмінним у тому випадку, коли мова йде про основу словозміни дерев-о, -а, -у і т.д нес-у -еш, -є і т.д. В основі формотворення лексичне лексемне значення змінюється, хоча не такою мірою як при словотворенні, пор. чита-л-а дія минулого часу , читаj-уч-ий ознака за дією , читаj-учи спосіб виконання дії і т.д. Форма вираження ГО може варіюватися.
Спостерігається як фонологічне лягти - ляжу - ліг - лежачи , так і морфемне варіювання мати - мат-ер-і, неб-о неб-ес-а, киян-ин - киян-и . Нечленовані основи вміщують лише корінь чи тотожні кореню. їх називають ще кореневими основами, напр. вод-а, степ, нес-у. Корінь у таких словах непоширений, вільний. Членовані основи - це ті, які, крім кореня, вміщують також
афікси. Корінь у таких основах може бути як вільним, так і зв язаним, але обов язково поширеним мороз-енк-о, під-гір-ок, по-би-т-ий, за-мок. У членованих основах виявляється різний ступінь стягненості, злит-ності морфем. Відповідно ГО поділяються на вільні і зв язані. Оскільки визначальним у цьому є тип кореня, то Г.П. Циганенко слушно радить називати
їх основи з вільним коренем і основи зі зв язаним коренем. У лінійному ряді значущих частин слова ГО словозміни передує закінченню і йде як суцільна, неперервана під-вод-н-ий, лист-в-а. У тих випадках, коли закінчення позиційно розташовується всередині слова, перед постфіксом, і відриває цей постфікс від основної частини основи, вона виявляється перерваною вч-ить-ся, вмиваї-
у-сь, ком-у-небудь. 8. Характеристика словотвірного типу за його складовими чинниками. Протиставлення словотвірного типу словотвірному гніздую Словотвірна категорія. Словотвірний тип - це група слів однієї частини мови, яка побудована за єдиною схемою і об єднується такими рисами 1 спільністю частиномовної приналежності твірних слів 2 спільністю афіксальних частин форманта 3 спільністю словотвірного значення.
Слова гітарист, флейтист, бандурист становлять словотвірний тип, бо всі вони 1 утворилися від однієї і тієї ж частини мови - іменника їх твірні слова є іменниками гітара, флейта, бандура , 2 мають спільний формант -ист із значенням особи 3 мають спільне словотвірне значення особа за назвою музичного інструменту . Словотвірний тип протиставляється словотвірному гнізду гніздо -сукупність слів
із спільним коренем і різними афіксами словотвірний тип - сукупність слів із спільним афіксом, але різними коренями. І Сукупність словотвірних типів у їх взаємодії становлять словотвірну систему мови. 9. Морфологічний спосіб словотворення, його різновиди. Традиційна класифікація налічує чотири способи словотворення морфологічний, морфолого-синтаксичний,
лексико-семантичний і лексико-синтаксичний. Вона була започаткована в працях В.М. Троїцького, який докладно описав морфологічний, синтаксичний і семантичний способи. В.В. Виноградов доповнив морфологічний спосіб безафіксним та словоскладанням, ввівши до наукового і практичного обігу ще і морфолого-синтаксичний спосіб. М.М. Шанський обґрунтував наявність абревіації, долучивши останню до морфологічного способу.
Морфологічний спосіб словотворення охоплює багато підвидів. Суфіксальний спосіб творення нових слів полягає в тому, що до твірної основи приєднується суфікс. Цей різновид є домінантним у слов янських мовах. Він застосовується при утворенні всіх повнозначних слів, крім займенників, наприклад шахт-ар, ден-н-ип, п ят-ер-о, біл-і-ти, швидк-о. Суфіксальний спосіб може супроводжуватись різними морфонологічними змінами 1 усіченням
твірної основи пеленати - пелюшка усічення сегмента -є мати 2 нарощенням звуків на твірний суфікс чи загалом на основу театр - театральний нарощення елемента -аль на суфікс -н- 3 накладанням морфем Донецьк - доне-цьк-ий 4 спрощенням групи приголосних злість - злісний 5 чергуванням звуків твірної основи рука -ручний к ч , перекрутити - перекручення т ч , заговорити - заговір о і 6 ствердінням чи пом якшенням фонем купець - купецтво ц -ц , село-сільський л -л
і ін. Утвердження поняття нульового суфікса в сучасній спеціальній літературі дало змогу визнати як спосіб словотворення нульову суфіксацію - утворення похідних слів за допомогою нульових суфіксів з нульовим закінченням його називають ще безафіксним способом . Сутність цього способу в тому, що твірне слово усікається і до усіченої частини додається нульовий суфікс з нульовим закінченням.
При цьому може відбуватися зміна наголосу і чергування кінцевих приголосних, наприклад наривати - нарив, гнилий - гниль, молодий - молодь, відсікати -відсіч. Оскільки термін безафіксний безсуфіксний як назва способу словотворення не вказує на носія словотвірного значення, то вживання терміна нульова суфіксація є доцільним у даній ситуації. Способом нульової суфіксації утворюються іменники переважно від дієслів та прикметників.
Префіксальний спосіб - це утворення нових слів шляхом приєднання префікса до твірної бази. Префіксальним способом утворюються іменники тінь - сутінь, горб - пагорб , прикметники швидкісний надшвидкісний, стійкий - нестійкий , дієслова шукати - ошукати, стати - дістати , прислівники ритмічно - аритмічно, довго - задовго . Специфічні ознаки префіксації 1 твірною базою при префіксації слугує слово 2 префікс не змінює частини мови, до якої приєднується 3 у похідному слові відсутні морфонологічні зміни.
Префіксально-суфіксальний спосіб полягає в одночасному приєднанні до твірної основи префікса і суфікса, наприклад гора -узгїр я уз-гір-j-а , стіна - простінок про-стін-ок . Цим способом утворюються іменники, прикметники, дієслова і прислівники. Твірною базою для іменників слугують іменники цвіт - суцвіття, путь -розпуття, мир - перемир я.
Твірною базою для прикметників можуть слугувати дієслова й іменники бачити - обачливий, звук - співзвучний. Твірною базою для дієслів постають іменники і прикметники рука-приручити, крило - окрилити, твердий -утвердити. Прикметники, рідше займенники слугують твірною базою для прислівників добрий - по-доброму наш - по-нашому. Постфіксальний спосіб - утворення нових слів за допомогою пост-фіксальних морфем.
Постфікс як словотворчий засіб приєднується до слова, розташовуючись після флексії чи інфінітивного суфікса ставити -ставити-ся, прийняти - прийняти-ся, де - де-сь, який -який-небудь. Постфікси виконують мутаційну функцію, але, на відміну від суфіксів, не змінюють частиномовну приналежність похідного слова. Цей спосіб широко використовується в дієслівному словотворенні, рідше- при утворенні займенників і прислівників. Флективний спосіб. Флексія
є типовим показником словоформи. Але окремі флексії здатні утворювати похідні слова з новим значенням, тобто виконувати, окрім словозмінної, словотворчу функцію. У таких випадках говорять про синкретизм функцій флексії. Наприклад Ярослав - Ярослав-а, черговий - чергов а, золото - золот-ий, без вуха - безвух-ий. Своєрідність цього способу полягає в тому, що словотворчим засобом слугує не
ізольована морфема, а система флексій, які утворюють парадигму слова. Словотвірна функція притаманна таким флексіям 1 іменниковій флексії -а із семантико-граматичним значенням особи жіночої статі кум - кума, онук - онука 2 іменниковим флексіям -є, -о з топонімним значенням Смолін прізвище - Смоліне селище , Менделєєв прізвище -
Мен-делєєво місто 3 іменниковій флексії -а з семантико-граматичним значенням абстрактного та конкретного іменника принада, зрада, заблуда, зануда, споруда 4 прикметниковим флексіям -ий, -а, -є із семантико-граматичним значенням відносності золото - золотий, п ять - п ятий, вовк -вовчий. Похідні слова у словотвірних парах сухий - суша, тихий - тиша, відмовити - відмова нема підстав відносити до безафіксних безсуфіксних утворень, як це спостерігається у деяких розвідках, оскільки вони постали
не шляхом нульової суфіксації та флексації, а за допомогою матеріально вираженої синкретичної флексії -а. Префіксально-суфіксально-постфіксальний спосіб властивий дієсловам. Цим способом утворюються дієслова від іменників сміх -о-сміх-а-ти-ся, табір - о-табор-и-ти-ся від прикметників щедрий-роз-щедр-и-ти-ся, смілий - на-сміл-и-ти-ся від дієслів стукати-пере-стук-ува-ти-ся. Префіксальнопостфіксальний спосіб творення використовується для утворення дієслів
і полягає в одночасному приєднанні до твірної основи префікса і постфікса, наприклад парубкувати- до-парубкува-ти-ся, слухати - в-слухати-ся, воювати - на-воювати-ся. Твірною базою слугують дієслова недоконаного виду. Суфіксально-постфіксапиьний спосіб притаманний лише дієсловам. Полягає в одночасному приєднанні до твірної основи суфікса
і постфікса. Твірною базою слугують іменники і прикметники, рідше прислівники, наприклад пиха - тіш-а-ти-ся, кучерявий - кучеряв-и-ти-ся, видно - видн-і-ти-ся. Складання осново- і словоскладання - різновид морфологічного словотворення, при якому нове слово постає шляхом об єднання в одне словесне ціле двох і більше основ чи слів. Поєднанням кількох слів в єдину лексичну одиницю утворюються складені слова,
або юкстапозити хата-читальня, кабінет-аудито-рія, гуси-лебеді. Цей різновид складання називається словоскладанням. Багато складених слів характеризується роздільнооформленістю структурних компонентів при зміні граматичної форми складеного слова міняється закінчення кожного компонента складання. І все ж складені слова - це цілісні лексичні одиниці, що характеризуються наявністю одного основного
наголосу, закріпленим місцезнаходженням компонентів, смисловою єдністю. У межах словоскладання можна виділити такі групи слів 1 редуплікацію тихо-тихо, думав-думав, ледве-ледве 2 синонімічні єдності друг-приятель, стежки-доріжки, путь-до-рога 3 парні зближення сумарної семантики батько-мати рідні , внуки-правнуки нащадки , хліб-сіль пригощання, гостинність 4 прикладкові словосполучення місто-герой, машина-амфібія, дівчина-смуглянка 5 словесно-цифрові сполучення
Норд-5 холодильник , Харків-2 електробритва . Числовий компонент в утвореннях цього типу невідмінюваний. Складні слова, або композити утворюються шляхом поєднання кількох основ у цілісну лексичну одиницю, наприклад правобережний, лісостеп, довгокрилий. Цей різновид складання називається осно-воскладанням. Основним словотворчим засобом при основоскладанні виступає декілька кореневих морфем. Допоміжним - сполучні голосні інтерфікси снігопад, мореплавець.
Подекуди складні слова можуть утворюватися і без інтерфіксів. Це буває, як правило, тоді, коли перший компонент- невідмінюване слово і закінчується голосним фотомодель, кінорежисер, фотовиставка. Основоскладання може супроводжуватись таким морфонологічним явищем, як усічення воду возити - водовоз, кригу ламати - криголам. За характером словотворчих засобів розрізняють основоскладання чисте, складно-
суфіксальне, складно-флексійне. При чистому складанні опорним компонентом виступає самостійне слово, яке поєднується з основою залежного компонента вод-о-схови-ще, птах-о- ферма, ліс-о-сплав. Складно-суфіксальний спосіб словоскладання виявляється в тому, що процес злучення основ у похідному слові супроводжується суфіксацією мед варити - мед-о-вар-н- я, стара віра - стар-о-вір-ств-о. Різновидом складно-суфіксального є складно-нульовий спосіб.
Складно-нульовим називається такий спосіб, при якому основоскладання завершується нульовою суфіксацією місяцехід, лісоруб, сталевар. Складно-флексійним називається такий спосіб, при якому похідні слова утворюються основоскладанням, що завершується флексацією флексія в даному випадку є синкретичним морфом, оскільки виступає одночасно словотворчим і словозміним засобом книги носити - книг-о-нош-а, дві ноги - дв-о- ног-ий, світле волосся - світл-о-
волос-ий. Абревіація. В одне словесне ціле можуть об єднуватися не тільки повні слова чи їх основи, які є за своєю природою морфними одиницями, а й частини основ, окремі звуки чи букви. У такому випадку виникають складноскорочені слова, або абревіатури лат. аЬгеуіо - скорочую . Абревіація властива іменникам. Виняток становлять поодинокі прикметники агітмасовий, культмасовий .
Традиційно розрізняють три типи абревіатур а часткові виникли внаслідок поєднання асемантичних частин слова або частин основи і повноцінного слова медсанбат, мех-мат, заготконтора, сільрада, запчастини б ініціальні поєднання в абревіатурах початкових звуків чи букв , звідси маємо ініціально-звукові ЗАГС, НЕП, МХАТ, ВАК та ініціально-буквені ВНЗ, ХТЗ, ДНК, ФБР в комбіновані, або мішані - поєднання частин слова з
ініціальними звуками чи літерами, наприклад ДонНУ, міськвно, облвно, облзу. Серед комбінованих своєрідну підгрупу складають ініціаль-но-цифрові ТУ-134, ЯК-40, ГАЗ-51. 10. Особливості лексико-семантичного, лексико-синтаксичного та морфолого-синтаксичного способів словотворення. Лексико-семантичний спосіб - це спосіб, при якому звукова оболонка твірного похідного слова залишається незмінною, але похідне слово набуває нового значення.
Існує три різновиди семантичного словотворення 1 розщеплення багатозначного слова на омоніми корінь підземна частина рослини , корінь математичний знак , корінь лінгвістичний термін - корінь слова лисичка пестливе до лисиця , лисичка хитра людина , лисичка вид гриба 2 концентрація значень фразеологічного звороту в одному опорному слові і пропуск залежних від нього слів температура -підвищена температура опади - атмосферні опади пісок - цукровий пісок 3 умовна номінація за уже
існуючою назвою тобто існуючому в мові слову дається значенні ніяк не пов язане з основним Україна держава - Україна готель Одеса місто - Одеса теплохід береза дерево - Береза село . При лексико-семантичному способі словотворення не виникає нових фонетичних одиниць. Створюються нові слова щодо змісту, лексичного значення. Тому семантичний словотвір інколи зводять до розширення первісного значення слова, до збагачення семантичної
структури вже наявних у мові лексем. Цей погляд неприйнятний, оскільки підміняє поняття словотворення поняттям полісемії розширення або збагачення семантики слова- це розвиток полісемії, а семантичне словотворення - це розпад полісемії . Як відомо, слово - це єдність форми і змісту, єдність значення і звучання. Порушення цієї єдності викликає створення нової дериватеми, з новим лексичним
і граматичним значенням. Семантичне словотворення спричиняється позамовними факторами розвитком науки, техніки, культури і зумовлюється законом економії мовних засобів. Лексико-синтаксичний спосіб словотворення. Лексико-синтаксичним способом називають утворення нових слів шляхом об єднання злиття, зрощення в одному слові двох чи більше лексичних одиниць включаючи й службові слова в процесі їх уживання в мові новь город -
Новгород, перекоти поле - перекотиполе, не пий пиво - Непиппиво, три сьта - триста. При лексико-синтаксичному словотворенні словосполучення застигає в своїй формі, кам яніє і зливається в одне слово без словотворчих засобів. Новоутворене слово характеризується цільнооформленістю. За характером словотвірної бази зрощення прилягає до основоск-ладання.
Але зрощення від основоскладання відрізняється тим, що при основоскладанні компоненти словосполучення зазнають структурно-граматичних змін і поєднуються між собою за допомогою інтерфіксів, тоді як при лексико-синтаксичному словотворенні компоненти словосполучення повністю зберігають свою структуру та граматичну форму, пор. лісоруб, землемір і не туди хата - Нетудихата, пані будь ласка - Панібудьласка.
Допоміжних словотворчих засобів інтерфіксів, суфіксів тут не буває. Лексико синтаксичним способом утворюються іменники горицвіт, Славгород, пройдисвіт , прикметники вічноюний, дикоростучий, малознайомий, сильнодіючий , прислівники запанібрата, утридорога, натщесерце, запівдарма, сьогодні , числівники шістсот, п ятдесят, чотириста . Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення - це процес трансформації слів одних частин мови в
інші без зміни їх зовнішньої форми, але зі зміною значення та граматичних особливостей. Перехід різних частин мови в іменники називається субстантивацією Майбутнє ввижалося вже не безхмарним Прибув уповноважений. Перехід різних частин мови у прикметники називається ад єктивацією знаючий лікар, відкрите обличчя, пертий у змаганні, своя людина.
Перехід частин мови у займенники називається прономіналізацією працювати цілий день, діти залишилися одні, один чоловік розповідав,На відміну від субстантивації й ад єктивації, прономіналізація характеризується тим, що прономіналізовані слова зберігають усі граматичні ознаки своєї частини мови, у тому числі й відмінювання. Перехід різних частин мови у прислівники називається адвербіалізацією зробити зозла, співати хором,
працювати сидячи, впасти додолу. Спостерігається перехід повнозначних самостійних слів у службові іменників, прислівників-у прийменники препозитивація приїдемо наприкінці осені, здобули ціною крові іменників і іменникових словосполучень, дієслів, займенників -у вигуки інтер єктивація слава Шевченкові! Бувай, дівчино. Отакої! Не знає куди йти. Перехід різних частин мови повнозначних
і службових до класу сполучників називається кон юнкціоналізацією Раз прийшов, то сідай. Ледве відчинились двері, як у хату понесло свіжістю ранку. Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться. Трансформація певних класів слів у частки називається партикуляцією Дівчина почала одягатися куди вишуканіше. Прямо і не знаю, що вам сказати. І що воно за дитина.
Його й в окропі не піймаєш. 11.Касифікація частин мови.Новітній підхід до класифікації частин мови в україністиці. Частини мови як класи слів виразно відображають, складну взаємодію лексики і граматики. Незважаючи на тривалу історію вивчення частин мови на матеріалі різних мов, проблема частин мови не може вважатися розв язаною й на сьогодні ні щодо
їх складу, ні щодо принципів класифікації. Принципові розбіжності щодо частин мови виявляються у критеріях їх класифікації. У межах класифікації за одним критерієм гомогенної класифікації і класифікації за декількома різними критеріями гетерогенної класифікації також спостерігаються внутрішні відмінності. Так, прибічники гомогенної класифікації визнають єдиним критерієм розподілу слів з а частинами мови або лексичний, або морфологічний, або синтаксичний
критерій. Послідовним представником лексичної класифікації частий мови виступав Ш.Баллі. Необхідність запровадження тільки морфологічного критерію тепер обстоює, зокрема, А.М.Мухін. На думку О П.Суника, загальнограматичні значення частин мови становлять єдину ознаку, за якою слова об єднуються у ці класи. Гетерогенна класифікація в різних модифікаціях знайшла своє відображення у працях
Л.Б.Щерби, В. В.Виноградова, В.М.Жирмунського, В.Г.Адмоні, В.І.Кодухова, І.К.Кучеренка таін. При гетерогенній класифікації частин мови спостерігаються як кількісні, так і якісні її різновиди. Зокрема, В.В.Виноградов вважав, що поділ слів за частинами мови зумовлений п ятьма факторами 1 відмінностями тих синтаксичних функцій, які виконують різні категорії слів
У зв язному мовленні, у структурі речення 2 відмінностями морфологічної будови слів і форм слів 3 відмінностями речових лексичних значень слів 4 відмінностями у способі відображення дійсності 5 відмінностями у природі тих, співвідносних і супідрядних граматичних категоріий, які пов язані з тією чи іншою частиною мови. Наводячи такі ознаки частин мови, В.В.Виноградов підкреслював, що відмінності у граматичній структурі частин мови викликані відмінностями
їх синтаксичних функцій. В.М.Жирмунський, поділяючи в основному погляди школи В.В.Виноградова, розглядає частини мови як лексико граматичні категорії розряди слів, у дефініції яких необхідно враховувати як значення слова, його лексико семантичний зміст, так і його граматичну форму-морфологічну та синтаксичну. Проте вчений висловлює істотне зауваження, що складний взаємозв язок лексико семантичного
і граматичного аспектів тієї або іншої категорії в різних випадках буває неоднаковим і домінувати можуть якісь з її ознак. Недвозначно про пріоритет семантичного критерію щодо морфологічного висловився Л.В.Щерба А втім, навряд чи ми тому вважаємо стол,медведь іменниками, що вони відмінюються швидше ми тому їх відмінюємо що вони іменники . Вихідним і провідним при визначенні поняпя частина мови та граматичній класифікації слів
І.К.Кучеренко вважає реальне значення слова, підкреслюючи, що специфікою реального значення слова в кінцевому підсумку визначаються і граатичні його атрибути. Не всі прибічники гетерогенної класифікації частин мови схильні надавати перевагу одному з критеріїв. Так, В.Г.Адмоні слушно вказує, що одночасне застосування декількох критеріїв випливає із самої сутності мовних явищ, але вважає неправомірним виходити з домінуючого становища одного з критеріїв.
Останнім часом на роль єдиної сутності, яка характеризує всі частини мови, висувають їх ономасіологічну властивість - здатність бути номінативними знаками, знаками назвами. Головним принципом поділу всіх слів на розряди стає тоді ономасіолопчний принцип, покликаний відображати в частинах мови розчленування людиною навколишньої дійсності відповідно до природи речей. Хоч описові основних принципів розподілу слів за частинами мови
і питанням недосконалості традиційної класифікації присвячувалося і продовжує присвячуватися багато уваги, проте і досі проблема виділення частин мови у мовах різної будови є однією з найбільш дискусійних проблем загального мовознавства В.О.Сєбренников, міркуючи про переваги гетерогенної класифікації у її триаспектному варіанті, при якому враховується значення слова, його функція у складі речення та морфологічні
особливості , зауважує Необхідно визначити, який із цих аспектів є найважливіший . Застосування якого небудь одного критерію, безперечно, не забезпечує послідовної класифікації частин мови, оскільки саме частини мови, на думку В.І.Кодухова, є пунктом перетину і взаємодії морфологічного, синтаксичного і лексичного ярусів мови. Тільки комплексний критерій - семантичний, синтаксич ний
і морфологічний - дає можливість здійснити всебічну класифікацію слів. Проте сукупність трьох зазначених критеріїв поширюється на ядро частин мови. периферія ж характеризується неповним одним або двома набором критеріїв. До того ж слід зазначити, що оскільки частини мови є семантико граматичними класами, то граматична спеціалізація слів відіграє тут показову роль При гетерогенній класифікації частин мови як найбільш перс-пективний щодо охоплення об
єктивних мовних показників треба зважати на ієрархію критеріїв, підпорядкованість їх одному визначальному критерієві. Таким виступає звичайно семантичний критерій, що вказує на глибинні семантичні чинники, на яких формуються синтаксичні і морфологічні ознаки слів Семантичний критерій кваліфікується по різному У сферу його застосування входить, зокрема, прямий зв язок слів.
Певного класу з позамовною дійсністю Даний зв язок стосується лише ядра центру лексико-граматичного класу, не будучії застосовним щодо периферійних його компонентів, оскільки периферійні елементи класу співвідносяться не безпосередньо з предметним значенням слів, а з їх узагальненим значенням. Узагальнене значення, яке витворилося на грунті предметного, лексико денотативного значення ядра лексико граматичного класу і яке поширюється також на новосформовані елементи з
іншим предметним значенням, але в тотожній синтаксичній позиції, функціонує в ролі категоріального значення частини мови. Категоріальне значення, охоплюючи ядро лексико-граматичного класу і його периферію деривати , характеризує синтаксичні потенції слова. Отже, видається доцільним семантичний критерій розглядати у трьох вимірах а у площині найменуванню позначення певних об єктів навколишньої дійсності, б у плані лексичного значення слова, в в аспекті
категоріального значення частини мови Найбільш тісно пов язаними в семантиці слова виявляються перші два виміри, що вказують на спрямованість окремих частин мови до відповідних об єктів навколишнього світу та своєрідність відображення останніх у мові Ступінь узагальнення в лексико денотативному значенні слова і його категоріальному значенні є різним На найнижчому рівні абстракції перебуває
індивідуальне лексичне значення слова, на найвищому- категоріальне значення частини мови Усі слова виражаючи відповідне лексичне значення, у мові граматично спеціалізуються Основу такої спеціалізації, очевидно, створюй семантика слова, адже вона коригує вживання слова у певних граматичних функціях. Вирішальну роль щодо граматичної спеціалізації слів відіграють їх синтаксичні параметри Завдяки рухливості синтаксичних функцій частин мови виникають синтаксичні деривати
частин мови, тобто словоформи з вторинною функцією. Отже, синтаксичний критерій у структурі мови можна розглядати як другий після семантичного критерію його, як і семантичний, варто кваліфікувати з різних боків Часто під синтаксичною функцією розуміють конкретну формально синтаксичну позицію в реченні або словосполученні, тобто поверхневу синтаксичну функцію, яка визначається на базі відповідних синтаксичних зв язків.
Повнішу кваліфікацію слова дає розуміння синтаксичного критерію у двоярусній інтерпретації, застосування якого передбачає виділення компонентів, що визначаються на основі синтаксичних зв язків, та компонентів, які характеризуються семантико-синтаксичними ознаками,окреслюва ними з урахуванням синтаксичних зв язків. Перші компоненти складають поверхневу структуру синтаксичних конструкцій, другіїх глибинну структуру. Пов язана з позамовною дійсністю значеннєва база глибинної структури свідчить, про
те, що семантико-синтаксичннй аспект синтаксичного критерію якоюсь мірою споріднює його з лексико-семантичним аспектом семантичного критерію. Проте істотна відмінність семантизованого синтаксичного критерію полягає в тому, що він грунтується на семантнко-синтаксичних відношеннях між компонентами, тоді як семантичний критерій у його лексичному вияві не враховує цих відношень. Семантико-синтаксичні ознаки, будучи спрямованими на семантичні відношення між компонентами та категоріальне
значення частин мови, становлять пункт перетину і взаємодії лексики і граматики. На синтаксичну спеціалізацію нерідко вказує морфологічний критерій, який поширюється на формальні ознаки частин мови- сукупність граматичних категорій і парадигм. Застосування цього критерію контролюється синтаксичнімярусом мови, його формально-граматичною та семантико-граматичною структурою. Отже, ієрархія критеріїв набуває такого вигляду роль базового критерію
виконує семантичний критерій, що зумовлює граматичну спеціалізацію слова в реченні або словосполученні синтаксичний критерій, у свою чергу, є базовим для морфологічного критерію. Поряд із загальновизнаними семантичним, синтаксичним і морфологічним критеріями варто назвати ще два критерії логічний і словотвірний, які можіть бути досить показовими при виділенні частин мови у спірних випадках.
Логічний критерій спрямований на визначення співвідносності неспіввідносності граматичного компонента з поняттям, а відзначений ще Г.Паулем словотвірний критерій як допоміжний, оскільки він стосується тільки похідних слів знаходить своє відображення у специфічних для окремих частин мови словотворчих афіксах. 12. Іменник як частина мови. Семантико-граматичні групи іменника. Граматична категорія роду іменника. Засоби вираження категорії роду.
Іменником називається частина мови, яка має значення предметності і відповідає на питання хто? що У зміст поняття предметності входить сукупність різних лексичних значень, які сприймаються як назви предмета. Наприклад книга, дзеркало, будинок назви конкретних предметів лисиця, чоловік, цуценя назви істот хуртовина, град, ожеледь назви явищ природи прагнення, вічність, аналіз, матерія, веселощі, боротьба назви абстрактних понять, узагальнених ознак або дій тощо.
Розряди іменників за значенням Іменники, що відповідають на питання хто обєднуються в семантичну групу назв істот. Сюди належать назви людей, назви тварин, птахів, назви міфологічних істот лісовик, відьма, русалка назви померлих мрець, покійник, небіжчик назви карт, шахових фігур валет, пішак та ін. Решта іменників відповідає на питання що? і становить групу назв неістот земля, острів, будинок.
До цієї групи належать також іменники, що позначають сукупності людей, тварин тощо юрба, натовп, загін, армія зграя, табун, рій. Серед іменників виділяють назви загальні і власні. Узагальнене найменування ряду однорідних, однотипних предметів, істот, явищ є назвою загальною корабель, підлога, письменник . Власні назви - це найменування одиничних предметів,
істот чи явищ, виділених із однотипного ряду, або найменування чогось чи когось , що чи хто є єдиним, неповторним. Наприклад Олена, Іван, Суми, Україна, Стожари, Європа, Всесвіт журнал тощо. Власні назви завжди пишуться з великої літери. Іменники поділяються й на інші семантико-граматичні групи, що залежить від особливостей їх лексичного значення. В основі такого поділу, як правило, лежить протиставлення за якоюсь ознакою
назви конкретні - абстрактні, одиничні - збірні, предметні - речовинні та ін Іменники - назви предметів, явищ навколишньої дійсності, що пізнаються органами чуття людини, називаються конкретними сніг, книга, гребінь, квітка, Сиваш. Абстрактні іменники не мають конкретного лексичного значення, а називають поняття, явища, властивості, які не можна сприйняти органами чуття читання, простота, сум, виховання.
Характерною ознакою абстрактних іменників є суфікси -ість, -ств о , -зтв о , -цтв о , -анн я , -изм, -ізм, -їзм прикрість, убозтво, навчання, класицизм, героїзм. Абстрактні іменники вживаються переважно у формі однини. Збірні іменники є назвами сукупності однакових чи подібних предметів, що сприймаються як
єдине ціле братство, козацтво, гарбузиння, гайвороння, зілля, бадилля. Збірні іменники не мають форми множини. Іменники зі значенням речовинності називають однорідну речовину тісто, молоко, залізо, кисень, папір, камінь, цемент. Речовинні іменники можуть мати форму тільки однини азот, горох, бузина, срібло чи множини дріжджі, гроші . Граматичні ознаки іменника Іменник має ряд граматичних ознак, які вирізняють його з-поміж
інших частин мови. Значення предметності виражається морфологічними категоріями роду, числа, відмінка. Рід чоловічий, жіночий чи середній притаманний кожному іменникові в однині орел, хмара, небо. В українській мові є іменники спільного роду, фактичний рід яких можна встановити тільки за змістом висловлювання в контексті. Ці іменники, позначаючи осіб обох статей, можуть бути виражені формою граматичного чоловічого роду
професор, інженер, лікар, посол, лауреат або формою граматичного жіночого роду сирота, бідолаха, сіромаха, нахаба, забіяка .Рід незмінюваних іменників це переважно запозичені слова визначається в основному за їхнім лексичним значенням. Наприклад, іменники - назви людей - мають рід відповідно до статі позначуваної особи портьє, аташе, денді мадам, міледі, фрау назви тварин, птахів належать до чоловічого роду нанду, поні, гну, шимпанзе, фламінго . Родова віднесеність незмінюваних власних назв залежить від граматичного
роду означуваної ними загальної назви співвідношення роду - виду озеро Онтаріо, ріка Міссісіпі. Число - морфологічна категорія, яка виявляється у протиставленні значень однини і множини. Більшість іменників, змінюючись за числами, мають форми однини і множини дерево - дерева, думка - думки, воїн - воїни. Проте існують іменники, які вживаються тільки в однині чи множині.
До першої групи належать збірні іменники людство, кіннота, малеча частина іменників із речовинним значенням масло, кисень, золото назви абстрактних понять молодість, сум, радість, гордість більшість власних назв Київ, Дніпро, Петро, Охріменко. Форма множини, утворена від прізвищ, позначає сукупність людей, повязаних родинними стосунками Король - Королі родина Королів . Тільки форму множини мають
іменники роковини, оглядини, розкопки, шори, криси капелюха , дріжджі, зарості, злигодні, сіни, двері, ножиці, гроші, солодощі, пахощі, радощі, гордощі Лубни, Прилуки, Суми, Черкаси, Чернівці та ін. Відмінок - одна з найважливіших морфологічних категорій іменника. Зміна іменника за відмінками дає можливість йому поєднуватися в реченні з іншими словами. Сучасна українська мова має сім відмінків називний, родовий, давальний, знахідний, орудний,
місцевий, кличний. Серед них виділяють відмінки прямі, у формі яких іменник у реченні не залежить від інших слів, і непрямі, які виражають синтаксичну залежність іменника. До прямих належать називний і кличний відмінки, решта відмінків є непрямими. У реченні іменник може виконувати різні синтаксичні функції. Найчастіше це роль головного члена речення - підмета або додатка
Гарна птиця пером, а чоловік розумом. Іменник може бути іменною частиною складеного присудка Художник - це світогляд і талант. Інколи може виконувати функції неузгодженого означення Настурцій ніч і ніч конвалій. або обставини Пливуть над степом хмари сині. Може виступати прикладкою Чорногуз-лелека прилетів здалека.
13. Категорія відмінка іменників, семантичні функції відмінків. Категорія числа, засоби вираження категорії числа. Серед категорій відмінка, роду і числа іменника провідна роль належить категорії відмінка, особливе місце якого вмотивоване кількома причинами. Відмінок охоплює усю систему номінацій, тому кожна його словоформа є носієм якогось значення, а отже, наділена відповідною функцією.
Повна семантична навантаженість відмінка відрізняє його від категорії роду, де семантика форм слів простежується тільки у назвах осіб, і категорії числа, де числове розрізнення стосується тільки рахованих предметів, пор. стіна - стіни і молоко. Лексико-граматичну основу категорії становлять первинні іменники - назви предметів речей та похідні іменники - найменування осіб, які одночасно є центром категорії іменника. Вони об єднуються в один ряд на основі спільної для цих
імен ознаки - семи конкретної предметності. Виділення цієї риси в семантиці імен диктується потребою виділити первинні значення відмінків, які утворюють ядро категорії відмінка і базуються на конкретній предметності реальних об єктів. Сюди належать значення суб єкта, об єкта, адресата, інструменталя та локатива, напр. Дзвенять пташки в садах рясних
Кожне з цих значень є семантико-синтаксичною ознакою реального речення у формально-граматичній поверхневій структурі ці ознаки передані формою відмінка та присудком, що семантично співвідноситься з предикатом. Зв язок з предикатом виділяє відмінок з-поміж інших категорій іменника, відмінкова форма не існує сама по собі, а зумовлюється дієсловом-предикатом. Із свого боку тільки відмінкові властива обов язкова
і постійна участь у побудові речення, він є елементом, який не може бути поданий іншим компонентом морфологічної .категорії. Відмінок як виразник одного з типів конкретної предметності суб єкт, об єкт, адресат та ін. впливає на семантико-синтаксичну структуру речення, чого не здійснюють категорії роду та числа. Категорія відмінка становить систему морфологічних форм слів, які поділяються на сім компонентів, або відмінкових грамем називного, родового, давального, знахідного, орудного, місцевого
і кличного, кожна з яких має свої морфологічні засоби вираження. Залежно від лексичного наповнення відмінкової, форми, характеру зв язку з предикатом, явищами семантичної перехідності у значеннях відмінків тощо кожен відмінок виконує особливу роль в ієрархічно організованому ряду. Серед відмінків виділяється центр, або ядро, напівпериферія і периферія. Кваліфікація відмінка як центрального, напівпериферійного та периферійного відбувається
за його первинними семантико- і формально-граматичними функціями. Центральними відмінками є називний і знахідний, оскільки з ними найбільше пов язані семантико-синтаксичні функції суб єкта та об єкта, які співвідносяться у структурі речення з функціями підмета та сильнокерованого придієслівного другорядного члена. Давальний відмінок є напівпериферійним, його семантико-синтаксична функція адресата дії корелює з функцією напівсильнокерованого
придієслівного другорядного члена речення. На периферії відмінкової системи перебуває орудний- Він у функції інструменталя займає периферійне щодо опорного дієслівного предиката місце і виконує роль придієслівного слабкокерованого другорядного члена речення. Місцевий відмінок найчастіше вживаний у реченні як детермінантна обставина, а родовий відмінок має похідний характер і виступає засобом конденсації висловлювання, супроводжуючи трансформацію речення
у словосполучення. Провідною семантико-синтаксичною ознакою називного відмінка є функція суб єкта, на рівні формально-граматичної структури такою ознакою є роль головного члена речення - підмета. Крім функції підмета називний відмінок виконує роль головного члена односкладних номінативних речень, конденсуючи в собі усю суб єктно-предикатну структуру, напр. Високі скирти. Серпень.
Спека. Усе так звично Називний відмінок є центральним і тоді, коли виступає у позиції присудка в складі предикативної форми, у даному випадку іменного складеного присудка, напр. Коли в людини є народ, тоді вона уже людина Л. Костенко . і т.д. Граматична категорія числа відтворює кількісні співвідношення предметів і явищ навколишньої дійсності і належить до категорій
із семантичною домінантою. Числові поняття ця іменна категорія виражає лексемами. Система граматичних значень становить парадигму з двочленним протиставленням числових показників, напр. учень - учні, студент - студенти, ріка - ріки, зошит - зошити. Більшість із них позначає або один предмет, або число предметів більше, ніж один, напр. стіл - столи, сад - сади, плакат - плакати. Множина представляє предмет розчленованим на однакові цілісні частини,
виражені лексемами з грамемою однини. Однак не всі іменники виражають граматичними формами реальне протиставлення одного предмета множинності цих предметів. Останнє простежується в семантико-граматичних класах назв маси-речовини, якості та дії, напр. сталь, паливо, глибінь, сміливість, щедрість молотьба, страхування, відгук. Семантично категорія числа формується на класах лексем, які називають раховані предмети
і в яких елементи значення виражають протиставлення за принципом розчленованості - нерозчленованості. Назви рахованих предметів наділені вмотивованим, семантико-граматичним, числом, яке передає кількісну характеристику реально існуючих речей, предметів, явищ. Форми однини і множини таких класів слів, крім семантичної, виконують граматичну функцію узгодження в числі. За межами іменників семантико-граматичного числа перебувають назви якості, дії та назви маси-
речовини. У цих іменників число із семантичного погляду формальне, пусте, не виражає обєктивних властивостей предметів і характеризує словоформи лише граматично, через узгодження слів у реченні. Названим класам лексем властиве формально-граматичне число, виражене, як правило, одниною. В іменниках, які позначають масу-речовину, відсутнє формальне протиставлення членів числової парадигми, оскільки вони називають об єкти позамовної дійсності, тобто підлягають не рахунку, а виміру.
їх кількісна ознака може бути передана числівником, напр. одна тонна вугілля, три літри молока, півкілограма меду, вісім метрів ситцю. Проте в окремих випадках у мові трапляються паралельні назви маси-речовини, виражені формами множини, що містять додатковий відтінок значення різновид, сорт, вид тощо, напр. ним димом пахли кліті борошна Словоформи категорії числа не однотипні як за формою, так і за змістом. У незначній частині іменників число передане засобами словотвору, напр. громадянин - громадяни,
подолянин - подоляни, киянин - кияни. Серед назв семантико-граматичного числа виділяється невелика за обсягом група іменників, які називають означену кількість предметів, це так звані кількісні іменники одиниця, пара, десяток, сотня, мільйон, мільярд тощо. Окремий клас морфологічних одиниць утворюють збірні іменники, у яких сема нерозчленованої сукупності об
єктів позамовної дійсності передається лексемою у формі однини, напр. козацтво, селянство, біднота, братва, терник і т. д. Форму однини мають іменники, які називають родові поняття і виражають значення узагальненого числа, напр. щоденна робота орача, сівача, комбайнера має сприяти одержанню високих і сталих урожаїв зернових культур журн Іменники із зовнішніми ознаками множини, які називають пустими формами двері, сани, санчата, ворота,
штани , реальне протиставлення числових величин відтворюють стільки в контексті, напр. Взяла княгиня ножиці і вмить Сама своє волосся відтяла В. Терен Аналогічна ситуація відбувається в іменниках іншомовного походження з морфологічно невираженими одниною та множиною, напр. Двадцять шість малих народів живуть на Далекій Півночі - саамі, ханти, мансі, ненці, евенки з газ 14.
Прикметник як частина мови. Семантико-граматичні групи прикметників. Відмінювання прикметників Прикметником називається частина мови, що виражає ознаку предмета і відповідає на питання який? яка? яке? чий? чия? чиє? Наприклад сміливий, зелене, сестрин, батькова. Прикметники виражають а ознаки кольору білий б розміру широкий в віку юний г смаку солоний д запаху запашний е матеріалу металевий
є якості твердий ж приналежності тещин з зовнішні прикмети гарний и внутрішні властивості милосердний і ознаки за відношенням до місця сільський, обласний ї простору близький й часу вечірній тощо. Прикметник змінюється за родами, числами і відмінками, і ці його форми залежать від форм іменника, з яким прикметник узгоджується струнк-ий юнак-0 - струнк-ого юнак-а. Рід, число, відмінок і група відмінювання прикметника
є його морфологічними ознаками. У реченні прикметник виконує синтаксичну роль 1 узгодженого означення Тоненький струмок диму поволі піднявся над сторожкою, понад віттям дерев та й послався над ними прозорою хмаркою. 2 іменної частини складеного присудка Тиша стояла якась неспокійна. Розряди прикметників. За характером ознаки, яку вони виражають, морфологічними і словотворчими особливостями, прикметники поділяються на 1 якісні 2 відносні 3 присвійні.
Якісними називаються прикметники, які виражають такі ознаки предмета, що можуть виявлятися більшою або меншою мірою кмітливий юнак - кмітливіший - найкмітливіший. Відносними називаються прикметники, що виражають ознаку предмета за його відношенням до інших предметів, дій, обставин осінній день, перелітні птахи. Присвійними називаються прикметники, які вказують на належність предмета кому-небудь
і відповідають на питання чий? чия? чиє? Наприклад мамина казка, батьків сміх. Вживаючись у переносному значенні, відносні та присвійні прикметники можуть переходити в розряд якісних. Наприклад золотий ланцюжок відносний - золота душа якісний зміїна отрута присвійний - зміїний характер якісний . Прикметник може мати повні та короткі або стягнені та нестягнені форми - зелений - зелен. Оскільки якісні прикметники виражають ознаки, що можуть виявлятися більшою чи меншою мірою, вони мають
ступені порівняння вищий і найвищий. Особливості відмінювання прикметників За кінцевим приголосним основи прикметники поділяються на прикметники 1 твердої та 2 м якої груп. До твердої групи належать прикметники, основа яких закінчується на твердий приголосний. Наприклад добрий, милий, чистий. Сюди ж належать всі присвійні прикметники батьків, мамин, а також короткі форми прикметників зелен, годен, рад, жив.
До м якої групи належать прикметники, основа яких закінчується на м який приголосний та j осінній, справжній, безкраїй. Тверда група Відмінок Однина Множина чоловічий жіночий середній Н. гарн-ий гарн-а гарн-е гарн-і Р. гарн-ого гарн-ої гарн-ого гарн-их Д. гарн-ому гарн-ій гарн-ому гарн-им З гарн-ого, ий гарн-у гарн-е гарн-і,их О гарн-им гарн-ою гарн-им гарн-ими М. гарн-ому
ім гарн-ій гарн-ому ім гарн-их М яка група Відмінювання прикметників з основою на м який приголосний Відмінок Однина Множина чоловічий жіночий середній Н. осінн-ій осінн-я осінн-є осінн-і Р. осіннь-ого осіннь-ої осіннь-ого осінн-іх Д. осіннь-ому осінн-ій осіннь-ому осінн-ім З осінн-ій ого осінн-ю осінн-є осінн-і,іх О осінн-ім осіннь-ою осінн-
ім осінн-іми М. осіннь-ому ім осінн-ій осіннь-ому ім осінн-іх Відмінювання прикметників з основою на j Відмінок Однина Множина чоловічий жіночий середній Н. безкра-їй безкра-я безкра-є безкра-ї Р. безкрай-ого безкрай-ої безкрай-ого безкра-їх Д. безкрай-ому безкра-їй безкрай-ому безкра-їм З безкра-
їй ого безкра-ю безкра-є безкра-ї,їх О безкра-їм безкрай-ою безкра-їм безкра-їми М. безкрай-ому їм безкра-їй безкрай-ому їм безкра-їх За особливим зразком відмінюються складні прикметники, другою частиною яких є -лиций Відмінок Однина Множина чоловічий жіночий середній Н. білолиц-ий білолиц-я білолиц-е білолиц-і Р. білолиць-ого білолиць-ої білолиць-ого білолиц-их
Д. білолиць-ому білолиц-ій білолиць-ому білолиц-им З білолиц-ий ого білолиц-ю білолиц-е білолиц-і их О білолиць-ому білолиць-ою білолиц-им білолиц-ими М. білолиць-ому їм білолиц-ій білолиць-ому ім білолиц-их 15. Числівник в системі частин мови. Розряди числівників за значенням, особливості відмінювання числівників. Числівниками називаються слова, що вказують на кількість предметів або
їх порядок при лічбі і відповідають на питання скільки? котрий? Відповідно за значенням числівники поділяються на кількісні і порядкові. Кількісні числівники називають кількість предметів і відповідають на питання скільки? До них належать власне кількісні два, п ять, десять, сто дробові дві третіх, дев ять десятих збірні семеро, двадцятеро неозначено-кількісні кілька, декілька, кількасот,
безліч, багато, мало .Кількісні числівники змінюються за відмінками, але не мають роду і числа, крім числівників один одна, одно, одне , одні два, дві обидва, обидві півтора, півтори. Порядкові числівники називають порядок предметів при лічбі і відповідають на питання котрий? перший, п ятий, п ятнадцятий, сотий і т. д. Порядкові числівники змінюються за родами, числами
і відмінками як прикметники. В реченні вони виконують роль означень Перший подарунок- тонкий серпанок. За будовою числівники поділяються на прості, складні і складені. Простими є числівники, що мають один корінь. Це назви чисел першого десятка один - десять числівники сорок, сто, тисяча збірні числівники двоє -десятеро неозначено-кількісні багато, кілька, декілька мільйон, мільярд.
Складними називаються числівники, які в одному слові об єднують два корені. Це назви чисел другого десятка одинадцять - дев ятнадцять назви десятків двадцять - дев яносто, крім сорок і назви сотень двісті -дев ятсот збірні одинадцятеро -двадцятеро дробові півтора, півтораста неозначено-кількісні кількадесят, кільканадцять, кількасот . Складеними називаються числівники, що складаються з двох
і більше простих чи складних числівників сто двадцять п ять. Відмінювання числівників Система відмінювання числівників має кілька типів. Перший тип - це відмінювання числівника один за родами, числами, відмінками як займенника той. Тут бажано зазначити наявність паралельних форм одно одне , на одному однім , однієї одної , однією одною . Другий тип відмінювання становлять числівники два, три, чотири, багато, кілька, а також усі
збірні, треба памятати, що в орудному відмінку вживається форма трьома, але чотирма, багатьма і багатьома. Третій тип -це відмінювання числівників пять- двадцять, тридцять - вісімдесят, кільканадцять, кількадесят. Тут є кілька прикмет 1. В усіх відмінках, крім називного, допускаються паралельні форми Н. пять п ятдесят Р. пяти, п ятьох п ятдесяти, п ятдесятьох Д. п яти, п ятьом п ятдесяти, п ятдесятьом З. п ять, п ятьох п ятдесят, п ятдесятьох
О. п ятьма, п ятьома п ятдесятьма, п ятдесятьома М. на п яти, на п ятьох на п ятдесяти, на п ятдесятьох 2. У назвах десятків в українській мові змінюється лише друга частина п ятдесятьох, шістдесятьох, сімдесятьох, вісімдесятьох на відміну від російської мови, де змінюються обидві частини пятидесяти, шестидесяти, семидесяти, восьмидесяти . 3. У числівниках шість, сім, вісім при відмінюванні відбувається чергування голосного і з є, о шести, семи,восьми. 4. У числівниках п ятдесят, п ятсот в українській мові не зберігається
м який знак, що є у слові п ять. Тим більше не може його бути після першої частини у числівниках шістдесят, сімдесят, вісімдесят, шістсот, сімсот, вісімсот, дев ятсот. 5 У числівниках одинадцять, чотирнадцять наголошується середня частина, а не перша, як у російській мові. Четвертий тип - це відмінювання числівників сорок, дев яносто, сто, які в усіх непрямих відмінках мають закінчення -а. П ятий тип відмінювання становлять складні числівники, що
є назвами сотень двісті -дев ятсот. У них відмінюються обидві частини слова п ятистам, семистам, дев ятистам. В орудному відмінку можливі паралельні форми п ятьмастами і п ятьомастами, шістьмастами і шістьомастами, сьомастами і сімомастами, вісьмастами і вісьмомастами, дев ятьмастами і дев ятьомастами. Шостий тип відмінювання становлять числівники нуль, тисяча, мільйон, мільярд.
Вони відмінюються як іменники. У складених кількісних числівниках змінюються всі складові частини, у порядкових -тільки останнє слово Н. сто двадцять п ять сто двадцять п ятий Р. ста двадцяти п яти сто двадцять п ятого і т. д. У дробових числівниках перша частина змінюється як кількісний числівник, а друга - як порядковий. 16. Займенник в системі частин мови. Розряди займенників за значенням.
Займенниками називаються слова, які вказують на предмети, ознаки, кількість, але не називають їх. Займенники набувають свого конкретного лексичного значення тільки у тексті, коли ми співвідносимо їх з певними іменниками, прикметниками, числівниками. Співвідносячись з ними, займенники пов язують мовлення в єдиний ланцюжок тексту, наприклад У нього очі наче волошки в житі.
Використовуючи займенники, можна уникнути повторення одних і тих же слів. При цьому слід стежити за тим, щоб займенник узгоджувався з тим іменником чи прикметником, замість якого вживається. Розряди займенників За лексичним значенням і морфологічними ознаками займенники поділяються на дев ять розрядів 1. Особові займенники вказують на осіб,
інші істоти, предмети, явища, поняття я, ти, він, вона, воно, ми, ви, вони. 2. Зворотний займенник себе вказує на того, хто виконує дію. 3. Присвійні займенники вказують на належність предмета першій особі мій, твій, наш, ваш, їхній, свій. 4. Вказівні займенники вказують на предмет цей, сей, той , ознаку такий , кількість стільки . 5. Означальні займенники вказують на узагальнену ознаку всякий, весь, кожний,
інший, сам, самий. 6. Питальні займенники містять у собі запитання про особу хто предмет що ознаку який? чий кількість скільки Це питання до іменних частин мови. 7.Відносні займенники виконують роль сполучних слів для приєднання підрядних речень до головних, вказують на відношення підрядних речень до головних. Це ті ж питальні, але без питання Слава тим, хто прагне волі. 8.Неозначені займенники вказують на неозначені особи, предмети, якості,
кількості, утворюються від питальних додаванням часток -будь, -небудь, казна хтозна аби де -сь будь-хто, що-небудь, казна-скіль-ки, хтозна-чий, дехто, щось, абиякий. З частками будь небудь казна хтозна- займенники пишуться через дефіс, а з частками аби де -сь -разом. 9. Заперечні займенники утворюються від питальних за допомогою частки ні і пишуться з нею разом ніхто, ніщо, ніякий, нічий.
Заміняючи іменники, прикметники, числівники, займенники виконують у реченні ту ж синтаксичну роль, що й замінені ними слова Не вір мені додаток , бо я підмет брехать не вмію. Я принесу тобі додаток свою означення надію. 17. Дієслово як частина мови. Граматичні особливості дієслівних форм. Граматичні категорії виду й часу дієслова. Парадигма дієслів теперішнього, минулого й майбутнбого часів.
Дієслово - частина мови, яка називає дію або стан предмета і відповідає на питання що робить предмет? що з ним робиться? У систему дієслова входять такі п ять основних форм дієслівних утворень 1 неозначена форма інфінітив працювати, написати, розвиднятися 2 способові форми у дійсному, умовному й наказовому способах працюю, напишуть, розвиднилося, працював би, написали б, працюй, напишіть 3 дієприкметник працюючий,
написаний, забутий 4 безособова форма на -но, -то написано, зроблено, забуто 5 дієприслівник працюючи, написавши, зробивши. Кожна з форм дієслова відповідає на певні питання, буває змінною або незмінною і виступає тим чи іншим членом речення. Форма дієслова На яке питання відповідає Як змінюється Яким членом речення виступає Неозначена інфінітив незмінювана форма дієслова, яка, називаючи дію або стан, не вказує на час, особу,
рід, число що робити? що зробити? незмінна форма будь-яким Жити -Вітчизні служити Бажання вчитись все зростало. Способова що роблю? що робив? що буду робити? що робив би? що роби? тощо за способами, часами, особами або родами, числами присудком Дієприкметник - це змінна дієслівна форма, яка називає ознаку предмета за дією Дієприкметник разом із залежними від нього словами називається дієприкметниковим зворотом
Оповитий рожевим туманом, далекий острів немов зрушив з місця який? за відмінками, родами й числами означенням, іменним присудком Безособова форма на -но, -то вказують на уже виконану невідомою чи неназваною особою дію що зроблено? незмінна форма присудком у безособовому реченні Дієприслівник це незмінювана дієслівна форма, яка, пояснюючи головне дієслово, називає додаткову дію що роблячи? що зробивши? незмінна форма обставиною
Специфічною граматичною ознакою дієслова є ознака виду - недоконаного чи доконаного. Дієсловами недоконаного виду називаються дієслова, які означають незавершену, необмежену в тривалості дію в минулому, теперішньому або майбутньому часах. Вони відповідають на питання що робити? що робив? що робить? що робитиме? що буде робити? співати, жартував, грає, ітиме, буде виконувати. Дієсловами доконаного виду називаються дієслова, які означають
дію, що завершилася в минулому або неодмінно відбудеться в майбутньому. Вони відповідають на питання що зробити? що зробив? що зробить? переконати, підійшов, покаже. Дієслова дійсного способу можуть вживатися в минулому, теперішньому і майбутньому часі. Дієслова минулого часу означають дію, яка колись відбувалася або відбулася, дієслова теперішнього часу - дію, яка відбувається постійно або в момент мовлення, а дієслова майбутнього часу
- дію, яка відбуватиметься в майбутньому. Час - це граматична ознака дієслова, що визначається за відношенням дії до моменту мовлення. Усі словоформи теперішнього часу творяться від основи теперішнього часу за допомогою закінчень І та ІІ дієвідміни. Належність дієслова до І або ІІ дієвідміни визначається за закінченнями 3-ої особи множини форма вони . Дієслова І дієвідміни у 3-ій особі множини мають закінчення -уть -ють ,
ІІ дієвідміни - -ать -ять . Наприклад І д вони умі-ють, дару-ють, хворі-ють, багаті-ють ІІ д вони вч-ать, жен-ять-ся, мовч-ать, прос-ять. У теперішньому часі дієслова змінюються за особами і числами. У теперішньому часі дієслова мають значення тільки недоконаного виду. Після основи на голосний звук і на апостроф вживається набір закінчень як у дієслові раді-ю, сто-ю, б-ю. Зверніть увагу, що закінчення 2, 3 особи однини,
1, 2 особи множини у І дієвідміні починаються на е є, у ІІ дієвідміні - на и ї. Щоб правильно дієвідмінювати дієслова у теперішньому часі а треба поставити інфінітив у форму 3-ї особи множини вони і визначити за закінченням, до якої дієвідміни належить дієслово. Напр. їзди-ти вони їзд-ять - ІІ д в. ли-ти вони лл-ють - І д в. вчи-ти-ся вони вч-ать-ся - ІІ д в. одяга-ти-ся вони одяга-ють-ся -
І д в. б необхідно встановити, на який звук - приголосний чи голосний - закінчується основа теперішнього часу, чи є апостроф перед закінченням. Напр. буду-ють, го-ять, зітха-ють на голосний сад-ять, ріж-уть, тремт-ять на приголосний в-ють, п-ють, б-ють на апостроф . в до основи теперішнього часу необхідно приєднати закінчення відповідної дієвідміни. Напр. будувати буду-ють - це дієслово І дієвідміни -ють , основа закінчується на голосний у , значить його необхідно дієвідмінювати
із закінченнями -ю -єш -є -ємо -єте -ють. садити сад-ять - це дієслово ІІ дієвідміни -ять , основа закінчується на приголосний д , значить його треба дієвідмінювати із закінченнями -у, -иш, -ить, -имо, -ите, -ять. У такий спосіб дієвідмінюються практично всі дієслова теперішнього часу. По-особливому дієвідмінюються дієслова дати, їсти і бути. Українські дієслова в майбутньому часі мають три форми просту доконаного виду що зроблю?
забороню вилікують, куплять, поговорять просту недоконаного виду що робитиму? боронитиму, лікуватимуть, куплятимуть, говоритиме складну недоконаного виду що буду робити? буду боронити , будуть лікувати, будуть купляти, буде говорити. Форми простого доконаного виду а творяться від основ доконаного виду 3-ї ос. множини вони за допомогою закінчень І-ї ІІ-ї дієвідміни за тим самим принципом, що й форми теперішнього часу. Напр. що зробити здивувати - вони здиву-ють І д в побілити - вони побіл-ять
ІІ д в Для дієвідмінювання у майбутньому простому доконаного виду використовуються закінчення 1-ї і 2-ї дієвідміни. Таким чином, дієвідмінювання у майбутньому простому доконаного виду відрізняється від теперішнього часу лише за видом основи. Дієслова з -повісти у 3-ій особі множини не вживаються. Словоформи творяться на основі інших коренів розповісти - вони розкажуть, відповісти - вони дадуть відповідь, доповісти - вони зроблять доповідь або прозвітують
і под. Форми простого майбутнього недоконаного виду б творяться від інфінітива додаванням особових закінчень давнього дієслова йняти й-му й-меш й-ме й-мемо й-мете й-муть знати-му, любити-меш, говорити-мемо а закінчення додаються не до основи, а до повного інфінітива, тобто після фіналі - ти. Отже, всі словоформи простого майбутнього недоконаного виду закінчуються на -ти-му -ти-меш -ти-ме -ти-мемо -ти-мете -ти-муть раді-ти му, співа-ти мемо,
і т.д. б давнє дієслово йняти належало до І дієвідміни, отже, у майбутньому простому недоконаного виду закінчення подібні до І дієвідміни. Форми складеного майбутнього недоконаного виду творяться сполученням інфінітива із словоформами майбутнього часу дієслова бути буду співати, будемо ремонтувати. 18. Прислівник як частина мови. Семантико-синтаксичні групи прислівників. Прислівником називається незмінна самостійна частина мови, яка характеризує дію, стан чи ознаку предмета.
За значенням і роллю в реченні прислівники поділяються на два розряди означальні та обставинні. Означальні прислівники поділяються на якісно-означальні, кількісно-означальні і способу дії. До якісно-означальних належать прислівники на -о, -е, що походять від прикметників і вказують на якість ознаки, дії, відповідають на питання як? гарно, погано, добре . До кількісно-означальних належать прислівники, що характеризують дію, стан чи ознаку з боку кількості
і міри вияву. Вони відповідають на питання скільки? як багато? якою мірою? мало працює, багато думає, надзвичайно уважний. Прислівники способу дії показують, яким способом відбувається дія чи виявляється ознака, відповідають на питання як? яким способом? працювати гуртом, читати вголос. Обставинні прислівники називають різні обставини дії і поділяються на групи Прислівники місця вказують на місце або напрямок дії, відповідають на питання
де? куди? звідки? тут, зверху, навколо, вправо, сюди. Прислівники часу означають час дії, відповідають на питання коли? доки? відколи? з якого часу? по який час? сьогодні, завтра, зараз, учора, вранці, давно, завжди, здавна. Прислівники причини називають причину дії, відповідають на питання чому? через що? з якої причини? спересердя, зозла, згарячу. Прислівники мети вказують на мету дії, відповідають на питання з якою метою?
для чого? навмисне, назло, наперекір. У реченні прислівники виконують роль обставин Харитя мимохідь зривала дорогою квіточки За походженням первинних прислівників небагато тут, там, тоді, сюди, туди, завжди, де, коли, скрізь, знов. Більшість прислівників походить від слів інших повнозначних частин мови. Від прикметників утворилися прислівники з суфіксами -о, -е. Вони зберігають правопис прикметників і ступені порівняння якщо утворені від якісних прикметників чисто,
гаряче, близько - чистіше, гарячіше, ближче найчистіше, найгарячіше, найближче. Від іменників, прикметників, числівників, займенників, прислівників утворилися нові прислівники шляхом злиття прийменників зі словами цих частин мови. 19. Аналітичні синтаксичні морфеми в сучасній українській мові. Проблема статусу вигуку в мовознавстві. Звуконаслідувальні слова.
Службові слова, неповнозначні слова - вільні морфеми, що інтонаційно об єднуються зі словом, словосполученням чи реченням і виражають різні стосунки між повнозначними словами й реченнями, об єднуючи їх або надаючи їм різних значеннєвих відтінків. До службових слів належать прийменники, сполучники й частки.
Прийменником називається службова частина мови, яка уточнює граматичні значення іменників і виражає зв язки між словами в реченні. За походженням прийменники поділяються на прості первинні і похідні вторинні . До простих належать прийменники в, на, до, від, у, при, з, за, над, через. Похідними називаються ті прийменники, що утворюються від
інших частин мови від іменників край, круг, кінець, протягом, наприклад Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села від прислівників вздовж, посеред, вслід, всупереч, близько, мимо, поруч, позад, наприклад Хто не жив посеред бурі, той ціни не знає силі. За будовою прийменники бувають прості в, до, без, під, коло, край , складні з-за, з-поміж, попід, довкола, поруч, поряд і складені відповідно до, залежно від, у зв язку з, незважаючи на .
Сполучником називається службова частина мови, що поєднує члени речення і частини складного речення. За будовою сполучники поділяються на прості, складні і складені. Простих первісних, непохідних сполучників небагато і, а, та, бо, чи. Складні сполучники утворилися внаслідок злиття двох слів, що були займенниками, прислівниками, частками щоб що б , якщо як що , ніби ні би , якби як би .
Складеними сполучниками називаються сполучення кількох слів, у яких повнозначні слова займенники, прислівники, частки уже втратили своє лексичне значення і виконують функцію сполучників тому що, через те що, для того щоб, незважаючи на те що. За значенням і синтаксичною роллю сполучники поділяються на сурядні і підрядні. Сполучники сурядності поєднують синтаксично рівноправні члени речення або частини складного речення. Поєднуватись сурядними сполучниками можуть однорідні члени речення, частини складносурядних
речень і однорідні підрядні частини у складнопідрядних реченнях. Сполучники сурядності поділяються на єднальні і, й, та в значенні і, також, і і, ні ні, як жак, не тільки, ай , протиставні а, але, та в значенні але, зате, проте, однак, все ж , розділові або, чи, або або, чи чи, то то, не то не то , чи то , а також пояснювальний, або уточнюючий сполучник тобто. Сполучники підрядності виражають підпорядкування, залежність однієї частини
в реченні від іншої і, отже, сполучають підрядну частину з головною. До підрядних належать сполучники що, щоб, як, якби, якщо, мов, немов, наче, неначе, неначебто, ніби, нібито, хоч, хай, бо, тому що, через те що, для того щоб, дарма що, незважаючи на те що, тимчасом як тощо. Часткою називається службова частина мови, яка надає окремим словам або й цілим реченням певного смислового чи емоційного відтінку. За значенням і вживанням частки поділяються на кілька груп 1.
Частки, що надають смислових відтінків вказівні ось, он, от, оце означальні якраз, саме, справді, точно обмежувально-видільні лише, тільки, хоч, хоча б, навіть, уже, таки підсилювальні і, й, та у ролі часток , навіть, аж, таки, ой у ролі часток , ще, гей. 2. Частки, що вказують на модальні відтінки відношення до дійсності стверджувальні так, еге ж, атож, аякже, авжеж заперечні ні, не, ані спонукальні хай, нехай, ну, давай, бодай питальні невже, хіба, чи,
що за власне-модальні виражають сумнів, припущення, невпевненість навряд чи, ба, ну, чи не, 3. Формотворчі частки хай, нехай, най як що би б . Частки хай, нехай допомагають утворювати форми наказового способу Хай буде ми Частки най як що- використовуються для утворення форм найвищого ступеня прикметників і прислівників якнайкращий. За допомогою часток би б утворюються форми умовного способу ходив би, ходила
б. 4. До словотворчих належать частки будь -небудь, казна хтозна аби де -сь, не ні -би, б, же, ж. Частки не, ні також можуть бути словотворчими нелюб, ненависть, нікчема, нісенітниця, ніхто, ніщо. Вигуком називається особлива частина мови, яка виражає почуття, емоції, волевиявлення мовця, не називаючи їх. Від повнозначних частин мови вигук відрізняється тим, що нічого не називає, а від службових - тим, що не виконує службових функцій, не пов язує інші слова
і сам з ними граматично не зв язаний. Слова, що об єднуються цією частиною мови, поділяються на два розряди вигуки і звуконаслідування. В українському мовознавстві досить спірною залишається проблема статусу вигуку. У традиційній класифікації частин мови його зараховують до морфологічних одиниць, але виводять із системи повнозначних і службових частин мови. Він визначається як окремий
і особливий розряд слів, що не мають номінативної функції й служать для безпосереднього вираження різних емоцій і волевиявлень. Такий погляд є досить поширеним. У питанні витлумачення самого статусу вигуків у сучасному мовознавстві сформувалося три основних підходи. Перший, услід за традиційним, тлумачить вигуки як слова за такими ознаками фонетична оформленість, непроникність, однонаголошеність, відтворюваність,
ізольованість. При цьому зазначається, що, на противагу повнозначним словам, вони, хоч і перебувають у системі лексичних засобів мови, але не мають лексичного значення, тому що позбавлені його основи - понятійно-предметної, понятійно-процесуальної чи понятійно-ознакової співвіднесеності. Визначаючи також негативні граматичні і словотвірні показники вигуків, представники цього підходу все-таки виділяють їх в окремий лексико-граматичний клас слів, вважаючи, що він характеризується виразною
специфічністю семантики, граматичних ознак і стилістичних функцій. Представники другого підходу, поділяючи традиційну точку зору на вигуки як лексико-граматичний клас слів, що стоїть поза повнозначними частинами мови і службовими словами, вважають їх еквівалентами синтаксично не членованих речень. Вигукам відводиться важлива комунікативна функція, суть якої полягає в тому, що вони беруть участь у
створенні таких оцінно-модальних планів висловлення, як позитивна або негативна реакція мовця на певну ситуацію або категорично вираженого спонукання. Третій підхід кваліфікує вигуки як реченнєві дейктичні одиниці, що відображають емоційну реакцію мовця, на позамовну ситуацію. Вони виражають його емоційно-чуттєвий, психічний стан, йога реакцію на зовнішні і внутрішні подразники тощо. Вигуки функціонують як мовні знаки вираження
індивідуального ставлення мовця до ситуації, зумовленого почуттям і волею. Це узагальнено-усвідомлені мовні знаки для вираження почуттів І волевиявлень людей, їхнього суб єктивного ставлення до об єктивного світу. За походженням вигуки поділяються на первинні а! о! ой! ей! ех! іх! ух! і похідні матінко! господи! гляди! спасибі! алло
І первинні, і похідні вигуки за значенням поділяються на 1. Емоційні - виражають емоції, почуття, настрій, переживання, здивування, реакції мовців на факти і явища дійсності ах! ох! ух! ой боже! матінко моя! тощо. 2. Спонукальні - виражають наказ чи спонукання до дії, або її припинення гей! геть! цить! 3. Мовний етикет -такі слова
і словосполучення виражають привітання, побажання, прощання, прохання, подяку, сподівання добридень! добривечір! здрастуйте! будьте здорові! до побачення! прощайте! 4. Звертання до тварин, звірів, птахів гей! но! соб! цабе! гиля! брись! 5. Звуконаслідування виражають акустичні уявлення мовців про навколишнє середовище, про звуки і шуми різних явищ природи, звукові сигнали тварин, птахів тощо брязь! дзінь! стук! тік-так! дрр! га-
га-га! ку-ку! тьох! Вигуки і звуконаслідування синтаксично не пов язані з іншими словами у реченні. Вони самі є окремим реченням еквівалентом речення або вставним компонентом у реченні і обов язково відокремлюються розділовими знаками комами, знаком оклику на письмі і відповідно інтонацією в живому мовленні. 21. Граматична основа простого речення. Особливості реалізації підмета. Різновиди присудка в сучасній українській мові.
Традиційне й сучасне вчення про другорядні члени речення. Предикативною парою головних членів речення, які формують двоскладне утворення в українській мові, назвав Мельничук підмет і присудок. Позиція підмета у структурі речення визначається як головна, а по відношенню до присудка відомі різні підходи встановлення його статусу 1.незалежний член Мєщанінов, Блумфільд , 2.Вершинний елемент речення
і домінуючий над присудком Шахматов, Пєшковський, Смирницький 3. підпорядкований семантико-граматичній сутності присудка елемент Потебня, Адмоні . Підмету як формально-синтаксичному. компоненту граматичної основи двоскладного речення властиві ядерність, взаємозалежний звязок з присудком, визначуваність присудком з боку синтаксичного часу, способу, особи. Підмет означає предмет, якому з боку присудка приписується предикативна ознака. Підмет є завжди означуваним і виступає у двоскладному реченні носієм ознаки, яку
утворює присудок чи володіє нею. За будовою підмет. буває простим і складеним. Діапазон вираження простого підмета надзвичайно широкий. Минає ніч. Все буває у серці людському . Все в ім я людини ось наша найвища мета. У соціативному підметі слова, що його утворюють, не становлять семантичної єдності. їх обєднання стає семантично нерозкладним тільки з позиції підмета.
Ознака, приписувана підметові, однаковою мірою характеризує обидва компоненти підмета. Присудок дієслівний чи іменний виражається словом у множині, тобто формально обєднує семантику словосполучення в одне ціле як носія предикативної ознаки Ми з сином під час канікул поїдемо в Київ. Основною умовою віднесення сполучень слів типу юрба дівчат, потрібним буть, тридцять пенсіонерів до одного компонента - підмета- є структурна обовязковість залежної словоформи в словосполученні, а
також концентрація на ній предметного значення підмета. Підмети, витворені за моделлю Числ. ім в граматичному плані являють собою сполучення власне-кількісних простих, складних чи складених числівників з ім. у Н. або Р.в. До хору записалася сотня чоловік. Присудок як граматична категорія речення виступає організаційним, композиційним і смисловим центром речення і виражає два значення 1.конкр. лексичне дію субєкта, його
ознаку, стан, родове поняття тощо , 2.грам віднесеність предмета, що конкретизується, до дійсності. Лексичне і граматичне значення можуть поєднуватися в одній лексемі або поширюватись в інших лексемах Вода синіє Вода стає синьою. Граматичне значення присудка включає віднесеність ознаки до субєкта, значення часу, комплекс модальних значень. РІЗНОВИДИ ПРИСУДКА. Можливі два принципи класифікації 1. за структурою простий, складений, складний
подвійний 2. за реалізацією структурної схеми дієслівні та іменні . Простий дієслівний присудок ПДП передбачає поєднання основного і граматичного знач. в одному компоненті. Засобом реалізації простого дієслівного присудка виступає відмінювана дієслівна форма Мою ходу ніхто не спинить. Особливої уваги потребує ускладнення ПДП, яке відбувається внаслідок приєднання різноманітних синтаксичних
елементів часток, повторів та ін. Різновидами простого присудка виступають дієслівний, інфінітивний, нульовий, вигуковий. Їх виділення і диференціація ґрунтується на морфологічному вираженні та їх формальній репрезентації. Особливої уваги потребує нульовий присудок, показником якого завжди виступає в реченні обставина місця, виражена відповідним прислівником або іменниково-прийменниковою. конструкцією
На стрісі мох і кущик жита. Праворуч комора деревяна, рублена. Речення з нульовим присудком виступають варіантними виявами речень з ненульовим присудком Діти біля лісу. Складений присудок- сполучення повнозначного слова з дієсловом - звязкою. Залежно від морфологічного вираження повнозначної частини мови розрізняють 1. дієслівний складений присудок.2. іменний складений присудок. При розгляді дієслівного складеного присудка особливо важливим
є достатнє розуміння ролі звязкового елемента, функцію якого можуть виконувати фазисні дієслова починати, продовжувати, закінчувати, припиняти , модальні дієслова хотіти, намірятися . каузативні спонукати, зобовязати - позначають спонукання до дії ,предикативні прикметники повинен, здатний, схильний . Обєднуючим елементом всіх груп виступає їх інформативна недостатність, яка й зумовлює перспективно-наростаючий розвиток аналітизму у побудові чл. речення.
Складений іменний присудок. Треба розрізняти 1.власне-присудкові форми спеціалізовані для вираження присудковості - це форми Н О З.в без прийменника і З.в. з прийменником за Р.в. Весна стояла суха й вітряна. Вибухи снарядів здаються йому салютами волі і життя. 2.невласне-присудкові форми неспеціалізованою формою м.б. будь-який другорядний член речення
із дієсловом - звязкою бути, яке приписує підметові ознаки, що мають конкретний характер Того року трави і пшениці стояли, як Дунай. Найчастіше невласне-присудковими бувають форми Р З М.в їх позиційна значущість визначувана семантичною достатністю недост. дієслів-зв язок, які бувають 1.носіями певних відтінків лексичного значення і граматичними маркерами стати-ставати, виявитися-виявлятися ,2. носіями тільки грам. знач 4. повнозначні дієслівні лексеми
із значенням руху чи стану йти, приїхати І стали ми, мов шмат із сталі, в борні незмірено тяжкій. Одним із складних випадків розмежування функційної специфіки іменниково-прийменникової конструкції М.в. є визначення її приналежності до грам. основи або до складу друг. чл. реч. Форма М.в. виступає іменною частиною тоді, коли виражає внутрішній стан людини
Він у напрузі. 2. внутрішній зміст предмета Та головне, звичайно, не в харчах, а в духовній поживі, що її так прагне моя душа. 3. рід діяльності Батько в саперах. 4. ознаки зовнішнього стану, якісні характеристики, наявності у предмета тієї чи іншої риси небо в зорях. Брат у мандрах Мандрує. У наук. літературі зустрічаються різні назви присудків, які складаються більше ніж з двох слів, що являють собою семантико-граматичні
єдності складені присудки ускладненого типу Гвоздєв , трьохчленні присудки Кононенко , багатоелементні присудки. Федосєєв , змішані трьочленні присудки. Валгина . В останній. час ці присудки розглядаються як регулярні реалізації позиції присудка з притаманною для них складною системою враження різних відтінків присудкової семантики. У трьохчленному присудку другий елемент, який нагадує дієслово - звязку хотів стати ревізором , структурно
і семантично зумовлений, що пояснюється інформативною недостатністю першого і другого елементів. У СУМ вирізняються 3 типи таких присудків 1 допоміжне дієслово дієслово - звязка предикативний член хотів стати ревізором, 2 допоміжне дієслово перший інфінітив другий інфінітив мусив перестати читати, 3 дієслово - звязка предикативний член допоміжний інфінітив був змушений повернутися. 22. Проблема односкладного речення у сучасному мовознавстві.
Неповні речення. Типи неповних речень. Основу поділу речень на двоскладні й односкладні заклав ще О.О.Шахматов. У свій час М.І.Греч, виходячи з логіко-граматичного підходу, вважав, що неповні речення утворюються в результаті пропуску головних членів речення - підмета, присудка або зв язки. При цьому речення з нульовою дієслівною зв язкою теперішнього часу він та його послідовники вважали неповними не тому, що враховували парадигму речення, а тому, що представники логіко-граматичного напряму
ототожнювали структуру речення із структурою судження, в якому зв язка є обов язковою складовою частиною. Односкладні речення поділяються залежно від того, як виражається їх головний член. Цей головний член не є підметом або присудком, бо не приймає другого члена системи як означаючого або означаючого на рівні підмета або присудка, тобто він виступає єдиним виразником предикативності. Розрізняються два класи структурних схем односкладних речень 1 односкладні
дієслівні речення та 2 односкладні іменні речення. У дієслівних односкладних реченнях стверджується наявність дії, не співвіднесеної з суб єктом. Односкладними називаються речення, у яких є тільки один головний член і для повноти змісту вони не потребують поповнення другим головним членом. Односкладні речення поділяються на іменні підметові та дієслівні присудкові .
До дієслівних відносяться означено-особові, неозначено-особові, узагальнено-особові, інфінітивні та безособові. 1.Означено-особовими називаються речення, у яких головний член означає дію, що стосується певної особи, котра прямо не називається, але її можна визначити за формою дієслова Іду садом на край кутка, до провалля, і вже здалеку бачу маленьку білу постать на обніжку.
2.Неозначено-особовими називаються речення, у яких дійова особа мислиться неозначено. Головний член речення виражається в них дієсловами у формах третьої особи множини теперішнього та майбутнього часів і формою множини минулого часу. Ті, що виконують дію, не називаються з кількох причин або дія стосується багатьох і перелік зайвий чи неможливий, або особи невідомі, або свідомо уникають називання Весною в селі встають рано. 3.Узагальнено-особовими називаються речення, головний член яких називає
дію, що стосується узагальненої особи, тобто одночасно всіх і кожного зокрема Любиш кататися, люби і санчата возити. 4.Безособовими називаються речення, головний член яких називає дію чи стан безвідносно до активної участі особи. Дія мислиться без участі діяча, поза його волею, передаються явища природи, фізичний чи психічний стан людини Стало видно далекі села, ріденькі переліски.
Головний член безособових речень може виражатись безособовим дієсловом Розвиднялося Омелянові поталанило особовим дієсловом у безособовому значенні Надворі мете неозначеною формою дієслова з допоміжними словами Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину дієслівними формами на -но, -то На галявині вже збудовано хату, засаджено городець прислівниками
Надворі холодно. В хаті тепло присудковим словом немає Немає здоров я. Немає грошей Без труда нема плода нар. творчість . 5. Інфінітивними називаються такі односкладні речення, головний член яких виражений самостійним у смисловому відношенні інфінітивом неозначеною формою дієслова Матір ні купити, ні заслужити. Серед іменних підметових речень виділяють називні.
Називним називають речення, головний член якого виражений іменником і називає предмети та явища безвідносно до дії, що могла б їх стосуватися. Називні речення бувають непоширеними одне слово і поширеними за рахунок означень, іноді обставин. Осінь. Похмурий час. Перший мороз. Неповними називаються речення, в яких один чи кілька членів пропущені
Брехня стоїть на одній нозі, а правда на двох нар. творчість . Неповні речення поділяються на власне неповні та еліптичні. Розрізняють кілька типів власне неповних речень ситуативні, контекстуальні, обірвані та парцельовані. Ситуативними є такі неповні речення, у яких відсутній член речення підказується ситуацією. Такі речення часто зустрічаються в живому мовленні або у художньому тексті, який відображає ситуацію
живого мовлення Хто б подумав Гриня - і в академію кинула одна з конторниць. Контекстуальними називаються речення, пропущені члени яких підказуються контекстом. Вони називалися у попередньому реченні і уже немає потреби їх повторювати Що сили дає твоїй пісні поет Любов до своєї Вітчизни. Обірвані - це такі неповні речення, які не членуються на члени речення
і в кінці яких ставляться Наприклад, А там А там Парцельовані. З-поміж них виділяють 1 парцельовані сурядні частини Настала тривожна весна. І тривожно стало на серці. 2 парцельовані однорідні члени речення Я старий чоловік. Бідний чоловік. 3 парцельовані другорядні члени речення Іноді його за груди хапав тягучий давній кашель. Від куріння.
4 Власне парцельовані конструкції - парцельовані підмети, присудки. Еліптичними від грецького - опущення називаються такі речення, у яких відсутність члена речення є їхньою синтаксичною ознакою і на вираження думки не впливає. У таких реченнях частіше відсутнім є присудок У всякого своя доля і свій шлях широкий. Неповні речення не вважаються порушенням синтаксичних норм української мови,
їх слід розглядати як стилістичне явище. Вони надають можливість уникати непотрібних повторів і роблять текст виразнішим, динамічним. 24. Складносурядне речення. Смислові відношення між частинами складносурядного речення. Безсполучникове складне речення формально-граматичні типи й смислові відношення між предикативними частинами. Складносурядним називається таке складне речення, частини якого пов язані між собою сполучниками
сурядності. Характерною ознакою складносурядних речень є те, що предикативні одиниці поєднуються в них сполучниками сурядності, які завжди ставляться тільки між предикативними одиницями і не належать жодній з них, а всьому реченню в цілому. Важливу роль в організації складносурядних речень відіграє така синтаксична ознака, як структурна відкритість та закритість. Складносурядні речення відкритої структури мають вільний порядок предикативних одиниць,
які однотипно побудовані й мають значення одночасності. Частини цих речень мають відповідність видо-часових форм дієслів-присудків. До даного розряду складносурядних речень належать речення з відношеннями єднальними та розділовими. Напр. Лютували шаблі, і коні бігали без вершників, а з неба палило сонце, а ґелґання бійців нагадувало ярмарок. У реченнях закритої структури предикативні одиниці мають сталий,
незмінний порядок, це завжди дві взаємозумовлені частини, пов язані між собою граматичною будовою і семантикою. До цього розряду складносурядних речень належать речення з протиставно-зіставними і приєднувальними відношеннями. Напр. Старе поволі забувається, а нового не варто порушувати У складносурядних реченнях найчастіше виражаються відношення єднальні, протиставні й розділові. Окрім того, складносурядні речення можуть виражати зіставні, приєднувальні,
пояснювальні відношення з різними додатковими відтінками значень. Речення з єднальними сполучниками. Засобами вираження єднальних відношень є інтонація та єднальні сполучники і й , та, а в значенні і , які можуть бути одиничними й повторюваними, та й з приєднувальним відтінком значення , повторювані сполучники ні.мі, ані ані. У межах
єднальних відношень виділяються такі різновиди 1. Власне єднальні відношення, в яких виражаються а одночасність двох або кількох дій, явищ, подій. Нове століття вже на видноколі, і час новітню створює красу б послідовність дій або станів сполучники і, а, а там а потім . Раптом у двір швидко ввійшов якийсь дядько, і вони з Семеном поспішно, таємниче почали про щось говорити 2.
Причиново-наслідкові відношення сполучники і, а тому виражаються порядком речень, який не можна змінити, та інтонацією. Напр. Сонце зайшло, і надворі почало вже темніти. 3. Перелічувальні відношення виражаються інтонацією та повторюваними сполучниками і і, ні ніі, які оформляють перелік кількох тверджень. Напр. Ані птиця не порхала, ані вітер не віяв. Речення з протиставними сполучниками
Складносурядні речення з протиставними сполучниками а, але, проте, та - в значенні але, зате, однак виражають відношення протиставлення або зіставлення, іноді з різними додатковими відтінками невідповідності, обмеження та ін З цієї причини порядок слів у другій частині зумовлений характером її протиставлення першій частині. Характерна ознака таких речень - вони можуть бути лише двочленними,
тобто складатися тільки з двох предикативних одиниць. Напр. Усе іде, але не все минає над берегами вічної ріки Речення з розділовими сполучниками У складносурядних реченнях із розділовими відношеннями предикативні частини поєднуються розділовими сполучниками або, чи, а чи, чи чи, то то, чи то чи то, не то не то. Складносурядні речення з розділовими сполучниками передають
значення несумісності, взаємовиключення, чергування. Напр. Чи то було мені, чи снилося мені - Синіли груші, груші чи смереки Речення з градаційними сполучниками У складносурядних реченнях можуть передаватися особливі відношення градації, тобто підсилення, чи, навпаки, послаблення значення другого компонента речення в порівнянні з першим. Такі значення характерні для сполучників не лише а й, не тільки а й, не стільки скільки, не
те щоб але, хоча й але. Ці сполучники завжди складені, перша частина розміщується перед першою частиною складносурядного речення, друга - перед другою. Напр. Не тільки злива лила в ту ніч, а й блискавки шмагали потріскані від спеки поля. Речення з приєднувальними сполучниками Предикативні частини складносурядних речень із приєднувальними відношеннями нерівноправні. Друга, приєднувана, частина речення являє собою додаткове
повідомлення, доповнює ту думку, яка висловлена в попередній предикативній частині. Приєднувальне значення передається за допомогою сполучників та й, ще й, також, причому, притому, при цьому. Напр. Розпитали, порадились, та й за старостами пішов Марко. Приєднувальне значення може передаватися й сурядними сполучниками а, але, і. Напр. Книжок немає зовсім -це вже лихо, а друге й більше - дощова весна
Складне речення, частини якого поєднані між собою лише за допомогою інтонації - без сполучників і сполучних слів, називається складним безсполучниковим. У складному безсполучниковому реченні немає головного й залежного речень, і все-таки між його частинами можуть бути різні смислові зв язки. Залежно від цього складні безсполучникові речення поділяють на речення з відносно рівноправними, незалежними
одна від одної частинами На білу гречку впали роси, веселі бджоли одгули, замовкло поле стоголосе в обіймах золотої мли М. Рильський між такими частинами існує зв язок, близький до сурядного вони, як і складносурядні речення, можуть мати спільний член При світлі волі всі краї хороші, всі води гідні відбивати небо, усі гаї подібні до Едему! Леся Українка речення з відносно залежними частинами, одна з яких пояснює, доповнює
іншу Будеш сіяти з сумом - вродить печаль М. Стельмах між такими частинами існує зв язок, близький до підрядного їх, щоправда не завжди, можна перетворювати на складнопідрядні речення Якщо будеш сіяти з сумом, то вродить печаль. Складні безсполучникові речення з відносно рівноправними частинами можуть виражати а одночасність подій Місяць на небі, зіроньки сяють, тихо по морю човен пливе
Нар. творчість такі речення становлять незамкнений ряд, предикативні частини в них можна переставляти місцями б послідовність подій Все море зараз спузирило, водою мов в ключі забило, Еней тут крикнув як на пуп І. Котляревський . Пригріло сонечко, обсохла земля, потягло ора ча в поле М. Коцюбинський такі речення так само становлять незамкнений ряд, але предикативні частини в них не можна переставляти місцями в рівнозначність подій у поетичному мовленні
Літа орел, літа сизий попід небесами, гуля Максим, гуля батько степами, лісами Т. Шевченко . Не зозуля в лузі затужила, не пташина в тузі голосила, то сестричка лист писала, на сторону посилала Ю. Федькович такі ре чення, як правило, мають однотипну, паралельну побудову і становлять замкнений ряд. Складні безсполучникові речення з відносно залежними частинами об єднують по дві предикативні частини і, таким чином, становлять замкнений ряд.
Вони найчастіше виражають а причиново-наслідкові відношення Не кидай іскру в солому, і сама згорить, і село спалить Нар. творчість . Забудеш рідний край - тобі твій корінь всохне П. Тичина . Людство не усвідомить себе як єдине ціле - не буде йому добра О. Гончар б умовно-часові відношення Минали дні - брат не повертався.
Прийде осінь - у засіках буде хліб золотий З тв. О. Десняка . Зрубав дерево - посади два Нар. творчість . Трапиться слово зрадливе - геть його, сину, гони! Б. Олійник в з ясувально-доповнювальні відношення Наука - не - пиво в рот не наллєш Нар. творчість . Всім же ясно, навіть дітям земля велика
О. Довженко . Коло примерклого багаття точиться некваплива бесіда - кожне докидає до її повільного вогню по слову, по двоє Є. Гуцало г зіставно-протиставні відношення Не русалонька блукає - то дівчина ходить Т.Шевченко . Ми вийшли з льоху - чи вернемось у льох? З тюрми ж ми вийшли -й знову у тюрму і. Драч . Сполохані орли злітають у небо, сполохані жаби стрибають у болото
Є. Дудар . Нерідко, особливо в описах, безсполучниковим зв язком об єднуються кілька предикативних частин, між якими можуть існувати різні відношення. Наприклад, у реченні Вони пристали до старої-престарої - хтозна-яких часів - греблі тільки дві чи три палі чорніли у воді, в глибині, певно, тут колись був міст, сама гребля осунулася, поросла бур янами, травою - ледве вгадувалася Ю. Мушкетик таких частин п ять друга, третя й четверта
частини уточнюють образ, названий у першій стара-престара гребля , остання - висновок, узагальнення з повідомлення, що міститься в четвертій частині. Складні безсполучникові речення емоційніші, інтонаційно багатші, ніж складносурядні й складнопідрядні. Тому вони частіше вживаються в розмовному та художньому стилях, ніж у науковому й діловому. У складних безсполучникових реченнях важливу роль відіграє
інтонація - саме завдяки їй передаються різні відтінки зв язку між окремими частинами складного речення. На письмі інтонація відображається за допомогою розділових знаків коми, крапки з комою, двокрапки, тире. 25. Логіко-граматична й структурно-семантична класифікація складнопідрядних речень. Логіко-граматична класифікація складнопідрядних речень сформульована в середині 19 ст. Вихідний принцип - функціональне ототожнення складнопідрядного речення з простим реченням підрядної
частини з членом речення. Загалом виділяють СПР з підрядними підметовими частинами СПР з підрядними присудковими частинами СПР з підрядними додатковими частинами СПР з підрядними означальними частинами СПР з підрядними обставинними частинами місця, часу, способу дії, міри і ступеня, причини, мети, умови, допусту СПР з підрядними супровідними частинами. СПР з підрядними підметовими - це такі утворення, в яких підрядна
частина або конкретизує зміст підмета головної частини або компенсує його відсутність. Залежно від функції підрядної частини СПР з підрядними підметовими поділяються на два основних підтипи. Конкретизувальні - підрядна частина конкретизує зміст підмета головної частини, вираженого займенником той, все, всякий, кожний, а підрядна частина приєднується за допомогою хто, що, який. Хто сподівається на щедрі й теплі дні, той не знає, яка в твоїх очах погибель спить на дні .
Рідше зустрічаються підметові частини при особових займенниках він, вона, ми Вона, що носила в серці велике горе, бачила своїх синів, говорила про них . Компенсувальні - підрядна частина компенсує відсутність підмета в головній. Випадки 1. При виразно-особовому дієслові-предикаті. Хто грає так, ненавидить не може 2. При іменному складеному присудку головної частини
Щасливий, хто сни має милі 3. При присудку вираженому дієсловом із постфіксом -сь -ся Мені здається, що пейзажі в нас на Україні якоїсь приголомшливої краси 4. При присудку середнього роду минулого часу. Їй і в голову не приходило, що найбільше Тимко мучиться через їхню, засуджену всім селом любов 5. Де присудок виражається
СКС Тож безперечно, що кожному тут своя доля диктує напрямок руху СПР з підрядними частинами присудковими - це такі утворення, в яких підрядна частина або конкретизує зміст іменного складеного присудка головної частини або компенсує його відсутність. На цій підставі розмежовуються два різновиди СПР з підрядними присудковими. Конкретизувальні - Підрядна частина конкретизує зміст складеного
іменного присудка, вираженого займенниками той, такий Чоловік цей був такий високий, що в хаті відразу зробилося тісно та темно . Компенсувальні - Компенсує опущений іменний компонент присудка Весна-як того бажали всі СПР з підрядними додатковими - це такі утворення, в якій підрядна частина виступає у функції об єктного визначника при дієслові, прикметнику, віддієслівному
іменнику, прислівнику або ж конкретизує додаток головної частини, виражений займенником відповідають на питання додатків Синтаксична сполучуваність таких частин обмежена певними семантичними групами дієслів-предикатів. 1.Лексеми із значенням повідомлення або передачі інформації наголошувати, розповідати і т.д. 2.На позначення психічного стану і процесів розумової діяльності обмірковувати, заучувати
і т.д. 3.На позначення процесів сприйняття дивитись, бачити, оглядати, спостерігати і т.д. 4.Із значенням воле вияву щодо певного адресата запрошувати, наказувати, радити і т.д. Підрядні частини приєднуються за допомогою таких сполучників що, щоб, ніби, наче та сполучних слів хто, що, який, котрий, де, куди, звідки і т.д. Треба знати, який шлях обрати і вкласти в працю всю душу .
СПР з підрядними означальними - це такі конструкції, в яких підрядна частина підпорядковується певному слову або словосполученню головної частини, виступаючи його атрибутивною характеристикою відповідають на питання означення . Підрядна частина залежить від слова або словосполучення у головній частині. Підрядні означальні бувають 2 різновидів відносного підпорядкування за допомогою сполучних слів та сполучникового підпорядкування за допомогою сполучників
Наприклад В кімнаті, куди він зайшов, пахло молоком. СПР з підрядними обставинними - це такі конструкції, в яких підрядна частина виконує функцію обставини. Розрізняють СПР з підрядними обставинними місця - це такі конструкції, в яких підрядна частина виступає показником просторової характеристики дії або стану головної частини з погляду місця або напрямку, в якому відбувається їх перебіг. Формальними показниками зв язку головної частини з підрядною частиною
місця виступають відносні слова прислівникового типу де, куди, звідки. Де не повернеться - всюди за ним золоте гілля росте СПР з підрядними частинами часу - це такі конструкції, в яких підрядна частина вказує на час перебігу дії або тривання стану головної частини. До головної частини підрядні частини часу приєднуються за допомогою різноманітних сполучників і сполучних слів відколи, доки, поки, коли, ледве, скоро, як, як тільки, тільки
що та ін. СПР з підрядними умовними - це такі конструкції, в яких підрядна частина є виразником реальної чи ірреальної умови, за якої відбувається чи могла б відбуватися дія, позначувана головною частиною. Підрядні частини умови приєднуються підрядними сполучниками якщо, якщо б, коли, коли б, як, якже, аби, раз. СПР з підрядними мети - це такі конструкції, в яких підрядна частина вказує на цілеспрямованість, призначення відображеної в ньому дії або стану.
Показниками синтаксичних відношень підрядності у СПР з підрядними обставинними мети є підрядні сполучники щоб, щоби, аби а також підсилені частками щоб тільки, аби тільки , можливі також певні вирази типу для задля того, щоб за тим з тим , щоб з тією метою, щоб в ім я того, щоб СПР з підрядними допустовими - це такі речення, в яких підрядна частина виражає думку, протилежну тому, чого можна було б сподіватися або очікувати, виходячи зі змісту головної частини.
Підрядні допустові частини відповідають на питання незважаючи на що? і поєднуються з головною за допомогою сполучників і сполучних слів хоч, хоча, хай, нехай, як не, скільки не, дарма що, незважаючи на те, що СПР з підрядними причиновими - це такі конструкції, в яких підрядна частина вказує на причину дії головної частини і відповідає на питання чому? з якої причини?
Підрядні причини поєднуються з головною за допомогою сполучників бо, бо ж, тому що, тим що, що, в що, через те що СПР з підрядними наслідковими - це такі речення, в яких підрядна частина вказує на наслідок дії або стану головної і поєднується з нею нерозчленованим сполучником так що. Підрядні частини наслідку не відповідають ні на які питання і відносяться до всього змісту головної частини Світлиця з матового скла, з одкритою стелею, так що
видно багато неба і зовсім не видно землі. СПР з підрядними способу дії - це такі речення, в яких підрядна частина вказує на ступінь або спосіб дії або ознаки в головній частині і відповідає на питання як? яким способом? в якій мірі? на скільки? пор. Умій жити так, щоб у тебе і другом була єдність духу, ідеалів СПР з підрядними супровідними - це такі конструкції, в яких підрядна частина містить у собі
додаткове повідомлення з приводу висловленого в головній частині. До такої частини не можна поставити питання. Найчастіше використовується сполучне слово що і воно завжди співвідноситься зі змістом усієї головної частини. Наприклад Весною довго не було дощів, що всіх турбувало. СТРУКТУРНО-СЕМАНТИЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ СПР ґрунтується на широкому тлумаченні форми складнопідрядного речення.
При диференціації підрядних частин враховуються 1 характер співвідношення між головною і підрядною частинами 2 до чого відноситься підрядна частина 3 за допомогою яких формально-граматичних засобів приєднується підрядна частина. В опрацюванні ССК СПР значну роль відіграли праці М.С. Поспєлова, ОС. Мельничука, В.А. Бєлошапкової, І.Р. Вихованця,
І.Г. Чередниченка, Н.Ю. Шведової, М В Всеволодової та ін. Складнопідрядні речення в сучасній українській мові можуть бути охарактеризовані 1 за типами зв язку, 2 за призначенням підрядної частини щодо головної, 3 за комунікативною перспективою, в якій розгортається висловлюваний в них зміст. нерозчленованого типу визначальною ознакою виступає віднесеність підрядної частини до одного слова або словосполучення
головної частини . розчленованого типу прислівні це такі речення, в яких підрядна частина співвідноситься з опорним словом у головній частині. займенниково-співвідносні конститутивною ознакою є наявність співвідносних слів у структурі головної частини детермінантні такі конструкції, в яких основну семантику несе на собі сполучник відносно-поширювальні супровідні виступають такі конструкції, в яких підрядна частина приєднується до головної вміщуючим словом 1. зясувально-обєктні
Я все думав, що знову розквітнуть волошки у моїй душі 2. зясувально-локативні Ми підем, де трави похилі 3. присубстантивно-атрибутивні Знову нас оточує чарівна краса, яка владно заполонює очі і серце 4. прикомпаративно-обєктні Тепер життя настало страшніше, ніж було до цього. 1. Симетричні а адєктивні такий який б адвербіально-локативні там де в адвербіально-темпоральні тоді
коли, доки доти г субстанційні Жалюгідний той, хто забуває духовні скарби свого народу 2. Асиметричні у ГП - так, такий у ПЧ - ніж, наче, що, щоб 3. Псевдосиметричні у ГЧ семантично спустошене слово те Я вірю в те, що вернеться тепло 1 зумовленості. Детермінантними членованими зумовленими називаються такі речення, в яких перебіг дії головної частини зумовлюється певними обставинами підрядної частини,
що постають як реальні або як ірреальні. З-поміж цих речень виділяються 1 причинові Материнське поле не оглянути, Бо воно - на цілий світ! Панас Мирний 2 умови Якщо прийде Василь вчасно, підемо сьогодні в кіно 3 мети Щоб тих щасливих днів не загубити, потрібно працювати цілий рік 4 допустові хоч як, дарма що Ким би ти не став - математиком, чи інженером, а чи філологом - умій шанувати працю простої людини 5
наслідку так що Вчасно закрито вологу й проведено підживлення посівів, так що має бути гарний урожай 2 темпоральності Гни дерево, поки молоде, учи дітей, поки малі 3 порівняння Слово скаже - що соловей заспіває Нар тв 4 відповідності із сполучниками в міру того, як, чим тим Чим краще підготуєш ґрунт до сівби, тим більшого урожаю сподівайся 5 місця
Заморозки настали в тому році зовсім рано, чого ніхто не сподівався. 30. Напрями сучасних соціолінгвістичних досліджень. Соціолінгвістична стратифікація Проблема соціальної диференціації стратифікації мови має давню традицію витоками якої є теза Бодуена де Куртене про вертикальне і горизонтальне членування мови. Перше є соціальним, друге - територіальним.
Одиницею соціальної диференціації мови є форма існування мови Форма існування мови - це зрозумілий усім носіям мови різновид її функціонування, що передбачає системну організацію і комунікативно-прагматичну орієнтацію, відповідні до потреб певної сфери спілкування чи застосування. Головними формами існування мови є - літературна мова стандарт - народно-розмовна мова - койне - територіальні
діалекти Не залучено піджини і креольські мови, бо це суміш 3-4 мов, які складають іншу. Випали також просторіччя, жаргон, арго, соціальні діалекти. Літературна мова стандарт - це головна загальнонародна кодифікована, регламентована, культурно оброблена форма існування мови, що забезпечує певні сфери спілкування народу і здебільшого отримує широку стилістичну диференціацію
Вона форма протиставлена діалектам, розмовній мові, просторіччю і вважається найвищою формою існування мови. Має усну і писемну репрезентацію. Ознакою літературної мови є 1 свідоме культивування норми. Норма - це сукупність загальноприйнятих правил реалізації мовної системи, що виникли в процесі суспільної комунікації 2 наддіалектність.
Народно-розмовна мова - це загальноприйнята форма існування мови, яка не є внормованою і застосовується в повсякденному житті народу. Народно-розмовна форма ґрунтується на узусі звичаї , тобто на загальноприйнятому вживанні слів і речень у мовленні. Народно-розмовна мова має додаткову підсистему, яка називається просторіччям. Просторіччя - це сукупність засобів усного, розмовного мовлення, які не мають системного характеру,
не є внормованими, характеризуються грубуватістю через неосвіченість носіїв. Діалект - форма мовного існування, використовується як засіб повсякденного побутового спілкування на певній обмеженій території, при чому характеризується відносною єдністю різних мовних рівнів, неповнотою суспільних функцій і типовими відбитками культурних традицій Сукупність діалектів утворює наріччя, межі діалектів фіксуються
на географічній карті ізоглосами. Койне - інтердіалект - це міждіалектна переважно побутова форма існування мови, створена на базі одного із групи близьких їй діалектів, яка служить торгівельним, військовим, культурним, судовим потребам змішаного складу населення певного регіону. Крім форм існування мови в соціолінгвістиці розглядають додаткові особливі лексичні підсистеми соціальної диференціації мови або соціолекти, типами яких
є - інтержаргон - жаргони - сленг - арго Термін соціолект уведений в обіг соціолінгвістики лише з метою уникнути багатозначності термінів жаргон, арго, сленг. Соціолект не є формою існування мови, це лише динамічна, лексична система мовлення. Жаргон - різновид соціолекту, додаткова лексико-фразеологічна система мови, яка містить паралельні, найчастіше експресивно-оцінні, стилістично знижені означення загальновідомих понять.
Жаргон належить певній соціальній субкультурі. Для жаргону характерна розвинена система фразеологічних і словотворчих засобів. Жаргон зрозумілий майже всім мовцям є надбанням відкритих соціальних груп і не функціонує утаємничено. Сленг - це різновид соціолекту, додаткова лексико-фразеологічна система, має емоційно-експресивне забарвлення, належить певній соціальній субкультурі, має атрибути молодіжний студентський .
Арго - це різновид соціолекту, лексикон відносно-замкнених професійних або соціальних сезонні робітники або декласованих злодії, жебраки і т.д. груп, призначений для конспіративних потреб, відокремлення групи від суспільства, а також для збереження таємниць ремесла, роду занять. Перші свідчення про арго відносять до 13 ст. Це була мова жебраків у Німеччині у 18 ст зафіксовано слова з арго російських офеней.
Особливе місце в соціальній диференціації відведено формами міксації мов. Це піджини і креоли. Піджин - редукована допоміжна мова, що сформувалася в результаті змішування мов на різномовній території, виконує обмежені функції і не є рідною для носіїв. Піджин є базою для створення креольських мов, коли вони стають засобом спілкування місцевого населення. Креольська мова - це мова певного етносу, сформована в результаті етнічного процесу
інтеграції на базі піджину, що перетворюється на повноцінну, хоча і вторинну мову. Цей термін походить від португальського слова, що позначало африканський невільник, народжений в Америці. Креолізація мов відбувалася у змішаних родинах, на плантаціях, серед невільників.
| ! |
Как писать рефераты Практические рекомендации по написанию студенческих рефератов. |
| ! | План реферата Краткий список разделов, отражающий структура и порядок работы над будующим рефератом. |
| ! | Введение реферата Вводная часть работы, в которой отражается цель и обозначается список задач. |
| ! | Заключение реферата В заключении подводятся итоги, описывается была ли достигнута поставленная цель, каковы результаты. |
| ! | Оформление рефератов Методические рекомендации по грамотному оформлению работы по ГОСТ. |
| → | Виды рефератов Какими бывают рефераты по своему назначению и структуре. |