Научная картина мира (Укр.)

НАУКОВА КАРТИНА СВТУ ТА ЗАКОНОМРНОСТ ЗМНИ Вступ Прблема визначення поняття наукова картина свту взамовдношення з наукою складна в даний час обговорються як флософами, так представниками природничих наук. Разом з тим сторя природничих наук говорить про снування на протяз довгих перодв часу певно стйко дейно атмосфери з загальних понять про властивост дйсност, пд впливом яких розвиваться наука даного часу. Цю атмосферу прийнято називати науковою картиною свту.

Вона визнача меж розумних з точки зору дано епохи гпотез, а тому стимулю постановку одних наукових проблем , навпаки, не сприя навть перешкоджа появ нших. Тим самим наукова картина свту зада визначений напрямок для розвитку теор направляючи зусилля на дослдження в цьому напрямку, спостережень для розвитку х технчно бази. 1. Про науку наукову картину свту Науку звичайно визначають як особливу сферу духовно, саме, нтелектуально

дяльност людини людства, цллю яко вироблення достоврного знання про оточуючу нас дйснсть. Разом з тим, наукою називають сам результат ц дяльност систему бльш чи менш достоврних знань про дану область дйсност в вигляд сукупност кльксних законв, загальних дей-принципв, закнчених теорй, а також нових робочих гпотез до останнх, як до частин науки що зазнають найбльших змн, вдносяться слова менш достоврних1. З ншо сторони, для науки характерне поступове накопичення ядра бльш стйких знань, куда

входять назван закони, принципи головним чином, кльксна, математична сторона фзичних теорй. Справа в тому, що навть спроможнсть т чи ншо теор передбачати нов явища а це основний контроль цнност теор не виключа того, що дана теоря правильно вдобража тльки кльксну сторону явищ в межах певно теор. Разом з тим вона може давати помилкове пояснення природи явищ. Такими були, наприклад, теоря Птолемея в астроном теор теплоти, електрики, магнетизму, побудован на

деях особливих невагомих рдин теплороду т.д. в фзиц. Взагал по мр загального розвитку науки виявляються все бльш чтко меж справедливост або степнь точност самих кльксних законв. Але все ж описане ядро знань, хоча випробову з плином часу певн змни, склада базис науки. З розвитком знань базисн, або фундаментальн закони, принципи, теор досить рдко змнюються революцйним шляхом, шляхом повного вдкидання одних введення нових як це сталося при переход вд арстотелвсько

до сучасно фзики. Так теор закономрност на протяз довгих промжкв часу збагачуються в узгодженн з принципом вдповдност. Останн означа, що побудован нов бльш загальн теор введен бльш загальн закони зводяться до уже вдомих при переход до розгляду явищ в бльш обмеженй област простору, швидкостей т.д. або на бльш низькому рвн точност. Наприклад, загальна спецальна теоря вдносност до класичних теорй гравтац механки. Розкриваться стинна суть постулатв, як нод виявляються тльки зеркально перевернутим вдображенням дйсност.

Базис науки в свою чергу служить основою, на якй виника та сну бльш змнна складова науки галузь конкретних робочих гпотез, що вимагають переврки. Сюда вдноситься яксна, пояснююча причини частина фзичних теорй. Переврка х проводиться по мр розвитку технки експерименту, приймачв нформац, методв х обробки, логчного та математичного апарату науки. Тод гпотеза або переходить в ранг строгих кльксних теорй в деякй мр поповню собою базис, або вдкидаться як помилкова або вичерпавша сво можливост наближеного наприклад,

на основ аналог з чимось уже вдомим описання дйсност. Але одночасно з розвитком науки, як процесу накопичення контролюмих знань, на основ, з найбльш загальних гпотез виника дейна надбудова формуться гпотетична дина система представлень модель загально побудови дйсност, точнше конкретного аспекту фзичного, бологчного, астрономчного. Крм знань про закономрност, характерн для даного аспекту дйсност, така модель включа поняття про правила

поведнки пзнаючого розуму про логку та критерй здорового глузду для дано модел. Така цлсна система дей понять склада наукову картину свту2. Наукова картина свту виника як результат пдсвдомо екстраполяц бльш достоврного, проте обмеженого знання на всю дйснсть, на область де повна переврка дей принципово недосяжна. В створенн науково картини свту проявляться властивсть людського розуму завжди розповсюджувати знання

далеко за меж досвду, необхдного для життя, за меж х практичного використання, з будь якого малого набору фактв дорисовувати весь видимий навколишнй свт. Робиться це тим бльш вльнше, чим менше опорних фактв менш строгий контроль, про що говорить поява мфв казок космологчного та космогончного змсту в усх народв перед тим, як у них появилася точна наука. На вдмнну вд науки, точнше вд деяких наукових гпотез, наукова картина свту не може перетворитися в строгу теорю, так як це була б теоря ус дйсност, усх можливих,

наприклад, бологчних чи астрономчних явищ. Але дйснсть невичерпна процес пзнання безмежний4. Наукова картина свту не може перейти в ранг строгих теорй тому, що вона результатом дуже далеких екстраполяцй вдомого на так безмежн обми невдомого, в яких можуть снувати поки що недоступн нам закони форми само матер. Але хоча наперед ясно для усх, хто задумуться над цим, що наукова картина свту тльки тимчасова модель дйсност, без побудови та без сприйняття як достатньо надйного на значному промжку часу вдображення

дйсност людський розум не мг би просуватися дальше в пзнанн свту. Адже побудова картини, модел свту це, по сут, постулювання на основ накопиченого досвду унверсальност законв природи, як вдкриваються в кнц кнцв загально впорядкованост обктивного свту, без чого неможлива няка теоря про нього, крм як про повний хаос, недоступний пзнанню. 2. Мсце науково картини свту в процес наукового пзнання

Наукова творчсть створення науково картини свту рзн, хоча взамозвязан елементи одного нескнченого процесу осмислення пзнання обктивно дйсност, в якому можна видлити три основн елементи. По-перше, це змст процесу накопичення нформац шляхом спостереження вдкриття явищ обробка нформац з допомогою технчних засобв наприклад, класифкаця нарешт, це процес осмислення нформац шляхом висунення робочих гпотез про звязок явищ мж собою та про хню природу переврка гпотез шляхом постановки контрольного

експерименту або нових спостережень з метою побкдови ново кльксно теор дано сукупност явищ. Другим елементом наукового пзнання можна назвати засоби умови його здйснення засоби одержання обробки нформац , як уже говорилося, певну дейну атмосферу, яка нби визнача точку зору на одержану сукупнсть спостережених фактв наукову картину свту. Третм елементом процесу наукового пзнання його результати конкретн кльксн чи яксн закони, принципи певне прийняте тлумачення знову вдкритих явищ наприклад, як

свдоцтва снування нових обктв вдкриття пульсарв по особливих перодичних радосигналах це, накнець, теоря явищ обктв. Конкретн результати науки складають зростаюче ядро, базис. На його основ формуються прикладн науки, як використовують досягнення науки в технц та повсякденному житт. В свою чергу ядро оточене менш стйкою атмосферою робочих гпотез про окрем групи явищ. Разом з тим, екстраполяця за меж доступного в дану епоху можливого досвду нових одержаних знань доповню

уточню снуючу картину свту, або, наприклад, показу неспроможнсть, тод зароджуються нов де для закладки ново науково картини свту. Таким чином, картина свту являться умовою, результатом розвитку науки, направля наукове дослдження змнються сама по принципу зворотнього звязку. сторична роль кожно науково картини свту створювати деякий ескз, або гпотетичний каркас дйсност, який наклада певн обмеження на характер можливих нових гпотез для пояснення тих чи нших нових явищ.

Подбно силовому полю, картина свту немов би направля рух думки, органзову в осмисленн дйсност. А так як кожна стинна картина свту сама опираться на попередн досягнення науки, являючись гранично широкою гпотезою екстраполяцю знань, то, органзовуючи дослдження в певному напрямку, вона сприя здйсненню цлеспрямовано переврки само себе переврки степен стинност прийнято модел дйсност. В процес переврки одн детал картини свту пдтверджуються переходять в ранг достоврних знань, друг, навпаки,

протирчать дйсност вдкидаються. Але, напевне, в науковй картин свту сво незмнне ядро, що збергаться при замн одн картини ншою. Наукова картина свту по визначенню принципово вдрзняться вд науки наукове знання завжди фрагментарне, хоча в межах кожного фрагменту опису частини дйсност воно може бути достоврним хоча б на довгий перод часу. Наукова картина свту навпаки, завжди цлсна, загальноохоплююча. Уже тому вона завжди гпотетична, так як не ставить обмежень для справедливост складових дей.

А якщо б поставила, то перетворилася б в достоврне, але фрагментарне, обмежене знання в науку1. Саме цлснсть, те, що вона склада завершену систему, прирка кожну наукову картину свту, точнше, картину свту кожно епохи на повну змну, загибель без остатку, без ядра. Така ж, вдмтимо, доля яксних фзичних теорй, як являючись також закнченими локальними, частковими системами, рано чи пзно уступають мсце ншим, бльш вдповдаючим досвду, але також тимчасовим системам.

Навпаки, ядро науки явля собою суму вдомостей про природу не звязаних в одну жорстку систему, тому збергаться, хоча б в ньому залишився диний принцип природи, що витримав випробування часом. Зрозумло, розвиток науки виробив ряд дей, достатньо стйких, як в якост найбльш загальних принципв природи входять в кожну слдуюючу, навть радикально змнену картину свту. Такими де причинно-наслдкових звязкв, детермнзму, принципу збереження енерг т.д.

Але вони тльки будвельний матерал подбно цеглинкам, як можуть бути використан по рзному, не створюючи окремо без певного внутршньго звязку няко картини. Бльш того саме на рвн картини свту як принципового гпотетичного осмислення дйсност, в умовах бльш вльного польоту думки, можуть виникнути глибок нов де, прояв яких неможливий в ортодоксальнй науц, обмеженй рамками доступного досвду загальноприйнито поки що науково картини свту.

Виникнення нестандартних проте достатньо наукових дей концепцй може говорити про появу перших паросткв нових уявлень про свт, ново картини свту. Але потрбно памятати, що для подбного вдриву вд традицй потрбен достатнй запас пального нових фактв знань про сучасний стан дано галуз науки. Так, саме в рамках сучасно космологчно картини свту зароджуються крамольн сумнви в справедливост, здавалось би, споконвчних незаперечних принципв, як закон збереження енерг чи принцип росту ентроп, при переход

до надгалактичних масштабв всесвту. хоча сторичний досвд фзики показу, що подбн сумнви часто являлися неспроможнми, бльша свобода обговорення можливост такого прушення традицйних принципв, гострота спорв на достатньо високому рвн науково компетентност несподвано народжували стину вдкривали незвдан пласти нових властивостей дйсност. Картина свту, з одного боку, гра роль форми, в вдповдност з якою будуються науков нтерпретац нового досвду та спостережень, поки нов факти не перелиються через кра, вимагаючи

створення ново форми. З ншо сторони, картина свту розкрива нод зовсм несподвано навть для архтекторв нов далек горизонти, куди направляться творча думка найбльш проникливих дослдникв де м нод вдаться заглянути в далеке майбутн вловити риси дйсност, достоврнсть яких встановлються через столття наприклад, такими були дивовижн передбачення Бруно, Ламберта, Лапласа3. Наукова картина свту в кожну епоху показу ступнь наближення сучасно науки до вдображення дйсност.

З накопиченням знань, пдвищенням точност спостережень та вимрювань можуть бути одержан пдтвердження правильност тих чи нших деталей ц модел дйсност. Тод вони, ставши точними знаннями, переходять з науково картини свту з дейно надбудови в галузь науки, поповнюючи запас достоврних наукових знань. Так, бувша спочатку, по сут моделлю Всесвту, конкретна система свту Коперника не принцип гелоцентризму, не дея рухомост

Земл, чи вдкидання невагомост нших тл, що було генальною догадкою про стинн риси свту, з часом уточнена бльш обгрунтована, перейшла в свой головнй, планетарнй частин в розряд достоврних обктивних знань точну теорю будови сонячно системи. Проте нш детал абсолютне значення принципу гелоцентризму, сфера нерухомих зрок були вдкинут уже Дж. Бруно, який, по сут, почав створення ново астрономчно картини свту. Разом з тим, розширюючись за рахунок деталей картини свту, ядро достоврних знань росте, але зовсм не

зменшу загального обму картини свту, так як у не нема зовншньо меж. Моделювання навколишньо дйсност розширються в глубину в шир безмежно, а в фонд науки в не йде завжди обмежена частина. Проте залишаючись без свох визначальних елементв, картина свту уже не може снувати як цлсна система в такому неповноцнному вигляд. Тому Бруно, вдкинувши центральне положення Сонця по вдношенню до всього

Всесвту такою була суть початкового гелоцентризму Коперника, зруйнував картину свту Коперника, вперше накидавши по сут ескз ньютонвського безмежного Всесвту. Крм того, вдмтимо ще одну додаткову роль картини свту. Кожна модель, якщо вона не якоюсь довльною видумкою, а являться екстраполяцю спостережень, експериментв, в тй чи ншй степен обавязково вдобража яксь риси дйсност.

Проте при цьому вона може бути зеркально перевернутим вдображенням як система Птолемея або може вдображати снуючу кльксну аналогю мж процесами рзно природи дея теплороду та нших особливих рдин, що використовувалась для опису теплових та електромагнтних процесв у фзиц. Тому псля виявлення того, що модель була перевернутою, псля вдкриття стинно природи явищ така модель часто з успхом продовжу використовуватись для спрощення описання явищ наприклад, описання видимого руху

сонця в наш дн проводиться в геоцентричних координатах. Але рзниця в тому, що ця модель використовуться тепер тльки як зручний метод, з повним усвдомленням умовност. Науки в сучасному природознавств подляють на фундаментальн, чи унверсальн, предметн, спецалзован. До перших вдноситься тльки фзика, так як вона опису матерю в найбльш простй, елементарнй форм. Ус решта науки вивчають бльш високоорганзован уже тому ндивдуалзован форми матер.

Звдси слду, що унверсальною науковою картиною свту можна називати тльки фзичну2. Разом з тим, снування нших аспектв дйсност дозволя говорити про вдповдну часткову, чи локальну картину свту хмчну, бологчну, астрономчну, навть бльш вузьку астрофзичну, космологчну По сут, фзична картина свту в цьому розумнн локальна опису свй перерз, аспект дйсност. Проте вона унверсальна, оскльки закони фзики лежать в основ усх нших.

3. Структура та змни картини свту. Науков революц На основ довго стор вивчення Всесвту можна побачити, що в кожнй картин свту видляються три складових елемени 1 уявлення про матеральну першооснову про природу спостережуваних обктв 2 уявлення про механзм спостережуваних обктв, накше, про механзм здйснення процесв, явищ, в яких приймають участь спостережуван обкти 3 уявлення про структуру, масштаби, способи снування стацонарнсть, змннсть, розвиток цлого.

Перший елемент ндивдуальний для кожно картини свту. Для сучасно астрономчно це характерн форми матер в Космос в вигляд згусткв гарячо плазми з сильно стиснутим ядром та власним ядерним джерелом енерг зрок рзних типв аж до нейтронних навть баронних що складаються з ще бльш важких, нестйких часток гпертонв3, а також в вигляд неймоврно розрдженого, що не ма власних джерел енерг газово-пилового середовища в мжзоряному

та мжгалактичному простор. В астрономчну картину свту мцно ввйшов образ чорно дрки коллапсувавшо зрки з масою вд 5,5 до 109 мас Сонця. Крм того в якост матерального обкту в астрономчнй картин свту фгурують пронизуюч космчний простр потоки високоенергетичних часток космчн промен та фонове релктове випромнювання з температурою бля 3 К. В останн роки все бльше мсце в цй картин свту почина займати тамнича прихована маса, що опосередковано проявляться, проте поки що не вдома науц можливо вагоме нейтрино.

Другий елемент астрономчно картини свту це влом в фзиц сили, що переважають в космос перш за все, гравтаця та ядерн сили в сучаснй картин свту все бльшу роль вдгра врахування електромагнтних сил. Третй елемент найбльш ндивдуальний в астрономчнй картин свту не потребу пояснення це загальний вигляд мислимого всесвту в усй багатогранност його частин. Змна картини свту може полягати в змн чи доповненн перших двох елементв.

Але бльш радикальними змни третього елемента, коли змнються уявлення про загальну схему, структуру, масштаби, стан Всесвту. Бльше того, змна третього елемента може зачепити головний стержень будь яко картини свту фзичний фундамент елементи фзично картини свту. В цьому випадку вдбуваться загальна, що вдображаться на усх областях науки в цьому смисл унверсальна революця в природознавств. Так, в свй час змна картини свту, почата

Коперником з повного перевороту астрономчно схеми Птолемея, в самй основ змнила уявлення про склад та властивост небесних тл, а також про причину х руху. Це заставило фзикв, перш за все Галлея, зовсм вдмовитися вд снувавшо загальноприйнито тод арстотелвсько картини свту. В даний час в картин гарячого всесвту космологи знову пдкопуються пд фундамент сучасно фзики в усякому раз космологя уже ставить проблему суттвого поглиблення основ фзично картини свту.

Проте революцйна змна картини свту може носити мсцевий, частковий характер, якщо мова йде про змну локально картини свту, наприклад астрономчно. Адже будь яка картина свту в усх свох елементах принципово абстрактною побудовою, що дозволя й бути загальноохоплюючою. Останн вимушу на повну змну, коли накопичен знання створять основу для виникнення ново тако ж всеохватно екстраполяц, яка не може бути узагальненням ншо тако ж всеохватно гпотези екстраполяц попереднього стану

знань. 4. Закономрност змни науково картини свту А тепер, розглянувши взамовдношення науки науково картини свту, бльш детально зупинимось на закономрностях змни картини свту. Можна поставити так запитання. 1. Чи закономрна змна картини свту, чи вона неминучою чи надя з накопиченням достоврних знань створити вчну правильну картину свту 2. Чи снують стйк закони змни науково картини свту та формування ново 3.

Якою практична цннсть вивчення розвитку науково картини свту чи так уже справедлявий афоризм, що сторя вчить тльки тому, що у не нхто, нколи нчому не вчився 4.1. Неминучсть змни картини свту Як уже говорилося, претензя на всеосяжнсть прирка кожну наукову картину свту на змну та замну новою. З накопиченням вдомостей про свт пояснююча картина рано чи пзно приходить в розбжнсть з спостереженнями. оскльки процес пзнання безмежний, створення вчно картини свту неможливе.

Наукова картина свту служить допомжним риштуванням, вдливочною формою для максимального розвитку можливих наслдкв основних положень сут розглядамих обктв та процесв в оточуючому Всесвт що ранше було названо першим другим елементами картини свту. На еволюцйному етап розвитку наукового пзнання сам ц елементи доповнюються новими даними, не змнюючись по сут не вдкидаючи уже снуючих понять вдносно змсту цих елементв.

Наслдки ж х формуються в вигляд конкретних гранично широких гпотез, моделей того чи ншого аспектв дйсност, створюючих третй елемент картини свту наприклад, рзн варанти геоцентрично картини свту. Тут картина свту обднутья власне з наукою з теоретичною частиною. Третй елемент картини свту це повязан в систему немов би заголовки теорй, як в подальшому або вдкидаються, або перетворюються в пдтверджен досвдом довготривал теор.

Разом з тим, н одна наукова картина свту не зника безслдно. найбльш удачн модел третй елемент, як уже говорилося, продовжують нердко використовуватись, але уже тльки як умовн удобн способи для описання певних явищ. Так було з моделями теплороду та нших невагомих рдин, образи яких, але уже як чисто допомжн, математичн та фзичн модел живуть в сучасних аспектах фзики в магнтогдродинамц, в образах потоку енерг т. д2. 4.2. Про закономрност змни науково картини свту

Питання про закономрност самого процесу змни науково картини свту формування ново картини свту представляться найбльш суттвим в проблем загальних закономрностей розвитку науковогопзнання. В даний час практично загальнопризнано, що розвиток знань де не тльки спокйним, еволюцйним шляхом поступового кльксного накопичення знань, що вкладаються в рамки загальноприйнятих в дану епоху понять, але пережива бурн пероди ревз основ висунення нових нетрадицйних пояснень, несумсних з попереднми. якщо ц нов де

перемагають, то кажуть, що вдбулася наукова революця. Але в вдношенн того, що ж при цих потрясннях змнються революцйним шляхом, в чому змст то чи ншо науково революц, сну велика путаниця. Нердко окрем вражаюч под ввд нових типв нструментв, вдкриття окремих дивних явищ, обктв закономрностей називають науковою революцю. Але це помилка тут не вдбуваться примусового перевороту, ломки чого небудь.

Приймаються нов нструменти, нхто не стараться закрити обгрунтоване спостереження вдкриття нового явища чи закону. Навть зовсм нова модель Коперник не виклика опору до того часу, поки не виясниться, що вона вимага вдмови вд якихось привичних фундаментальних принципв. Тльки ставша явною вимога змни фундаментальних дей виклика спочатку сильний опр. тльки в результат тако змни створються нова дейна основа, що визнача подальший рух наукового пзнання його темпи, навть

його найближч цл, як, в свою чергу, направляють експеримент спостереження та стимулюють розвиток х технчно бази В. Гершель, В. Парсонс, Е. Хаббл. Тльки це можна назвати науковою революцю. Таким чином, поняття науково революц як примусового, викликаючого опр перевороту в област фундаментальних дей, уже по визначенню може вдноситися лише до дейно надбудови над наукою як системою достоврних експериментальних та теоретичних знань. 4.3. Умови та етапи змни науково картини свту

Кризова передреволюцйна ситуаця в науц виника або з вдкриттям нових явищ, як не можна пояснити в рамках традицйно картини свту, або з появою внутршнх протирчь в традицйних теорях, як не можна пояснити в рамках ц теор фотометричний та гравтацйний парадокси, теплова смерть Всесвту, парадокс незмнност швидкост свтла в дослд Майкельсона, ультрафолетова катастрофа Проте нетрадицйна дея, висунена для пояснення одного зольованого

незрозумлого явища, навть якщо вона буде правильною, не викличе науково революц, так як про зольоване явище, враховуючи його багатостороннсть, завжди можна висловити рзн де, знайти його схожсть з рзними уже вдомими явищами. Тому де про окрем загадков явища наприклад, про Тунгусський метеорит непереконлив, так де звичайно не мають шансв оволодти масами, та перетворитись в загальноприйнят. Бльш переконливою дея може стати, якщо вона поясню цлу сукупнсть явищ, реально звязаних

мж собою, але або не пояснених до цього часу, або пояснених незадовльно. Дякуючи винахдливост людського розуму завжди вдаться створити спочатку в рамках традицйно картини свту нову конструкцю з старих дей для пояснення будь яких загадкових явищ. Так було з системою Птолемея, з схемою пояснення болдв аеролтв у Штульца 3. Так було з пояснюючою моделлю Лоренца-Фцджеральда представленням про реальне стиснення рухомих

тл за рахунок внутршнх електромагнтних сил. Пуанкаре, в свою чергу, доповнив це постулатом неможливост виявлення абсолютно системи вдлку ефру ввв для пояснення тако ситуац сво постулати вдносност усе ще в рамках традицйних механчних та електродинамчних понять. Проте в цих побудовах уже формувалися детал ново картини свту. Цьому процесу пдготовки та здйснення ломки старо картини свту характерний чткий розподл його головних

учасникв. Той, хто ухитряться немов би розвязати протирччя, що накопичились на даний час, з допомогою абстрактно конструкц в рамках традицйних понять це за звичай один чи клька дослдникв, може бути названий захисником традицй. Вн не допуска думки про чреватсть сво пояснювально конструкц новими вибуховими деями той же Лоренц, Пуанкаре, рвно як Птолемей з свою генальною дею екванта. Слдуючим виступа генератор ново фундаментально де який завжди одноосбно робить цей виршальний крок,

рзко вдриваючись вд свох сучасникв. Оскльки вн не тратить сил на встановлення причинно-наслдкових звязкв мж явищами в число яких входить нове, саме загадкове не являться автором пояснюючо схеми, йому легше критично пдйти до не побачити в цй уже готовй схем певну стотню неполадку вд невдповдност з спостереженнями до логчно невдповдност. Останн пдштовху його на пошуки та вказу шлях принципово нового ршення, тод як невдповднсть з спостереженнями ще не пдказу способу розвязання протирччя.

Генераторами революцйних дей були Коперник, Хладн, Ейнштейн. Висуваючи нову фундаментальну дею, дослдник, як правило, сам ще не усвдомлю повнстю глибини ц де, сили, оскльки ще диха повтрям традицйно дейно атмосфери. Революцйна суть ново де звичайно розкриваться багатьма авторами дей-наслдкв, як розвиваючись посилюють революцйний процес ломки старо картини свту. Такими були революцйн де

Бруно, Кеплера, Декарта, Канта, Фрдмана, Галлея Завершальний крок синтез промжних результатв вдкриттв, роздумв, висновкв робить знову ж таки, звичайно, один великий теоретик. Вн форму каркас ново науково картини свту , на вдмну вд генератора, може бути названим якщо логчно розвивати термнологю синтезатором, чи нтегратором Арстотель, Ньютон, Ейнштейн. Нарешт, не всяка революцйна дея, врнше, не в усякий час, спроможна викликати революцю,

здйснивши примусову змну загальноприйнято картини свту. Це може мати мсце тльки в умовах, коли створена уже дина наука як система з достоврних фактв та звязуючих х теорй, та дейна надбудова авторитетна для переважно бльшост система поглядв, накше, наукова картина свту. Ось чому наукова революця була неможлива в давньогрецькй доарстотелвськй натурфлософ. Суть науково революц завжди змна протилежних взамовиключаючих дей.

Така змна може мати характер явного, зеркального перевороту, коли основна дея та звязана з нею модель свту замнювалась на протилежну, що не зводилась до попередньо по свой сут та змсту. Менш наглядним переворотом може здатися унверсальна фзична революця Ейнштейна. Часто розумють як узагальнення ньютонвсько фзично теор. Насправд революцю було не узагальнення ньютонвсько теор яка сама взагал не вдкидалась для сво област,

а повне вдкидання ньютонвсько картини свту. Повнстю була вдкинута вцьому смисл перевернута картина абсолютних незалежних категорй простр, час, маса, сила тяжння. Простр його геометря виявився залежним вд маси звязано з ним матер маса матерального тла, як течя часу в данй матеральнй систем, вд швидкост руху системи в якй проводиться вимрювання. Революц Коперника та Хланд можна назвати ункальними по наглядност перевороту при всй вдмнност х масштабв3.

Адже важко уявити повторне настльки зеркальне вдображення дйсност. Напевне, так революц завершують собою деякий початковий етап еволюцйно-революцйного шляху розвитку прогресу наукового пзнання в цлому, коли приходилось замняти картину свту, що склалась на початку зародження експериментального знання пд впливом ще бльш раннх свтоглядних флософських уявлень. Революця Ейнштейна почала собою новий, бльш складний етап розвитку картини свту в епоху зрло науки

змну одн достоврно науково картини свту другою локально ще бльш досконалою, що вдобража бльш глибок властивост дйсност. На вдмну вд використання комбнац старих дей в нових умовах, що може викликати революцйний переворот, дея Ейнштейна це подальше узагальнення окремих глибоких здогадв, окремих принципв минулого давньо де вдносност руху, принципу вдносност Галлея, перших здогадок про звязок матер простору Арстотель, Рман. Це генальне узагальнення всього вковчного досвду людства, його роздумв над глибинними

властивостями Всесвту. Таким же шляхом, напевне, йшов Кеплер, зумвший, як ми бачили, звльнитись вд загально одержимост округленстю. Замсть ототожнення досконалост небесних рухв з х круговим характером, вн вдродив узагальнив давн догадки пфагорйцв, як вловили вищу, числову гармоню тим самим кльксну закономрнсть Всесвту в правильних кльксних вдношеннях величин в природ, дякуючи чому таке устройство порвнювалось

ними з музикою, де гармоня визначаться подбними спввдношеннями висоти звукв музика сфер 4. По сут, пфагорйц першими проголосили антропний принцип Всесвту, котрий, таким чином, не був вдкритим вперше, а тльки вдроджений в наш дн суть якого в тому, що будова Всесвту сприятлива менно для снування людини принцип гармонй людини та свту. Мж ншим можна вдмтити, що картина свту, закладена

Ейнштейном, займа особливе мсце в стор розвитку знань ще й тому, що це завершення початого Арстотелем першого витка спрал на шляху до пзнання космологчно суттвих рис Всесвту. Особистсть Ейнштейна як вченого ункальна ще й в тому вдношенн, що вн виступив як генератор фундаментально революцйно де, як нтегратор та конструктор ново фзично картини свту, обднавши в соб таким чином Коперника, Ньютона. На вдмну вд змни наукових теорй, при змн науково картини свту, принцип вдповдност

уже не виконуться в прямому його смисл. Нагадамо, що його суть в вимоз, щоб нова теоря, бльш широка, включала в себе стару як частковий чи граничний випадок. Н геоцентризм, н твердження про стацонарнсть Всесвту в цлому не могли бути частковим випадком бльш загально, вдповдно, гелоцентрично модел Коперника, чи концепц нестацонарного Всесвту Фрдмана. Уявлення про плоский нескнченний абсолютний простр ньютонвсько картини свту, про можливсть

пустоти такого простору не могло бути частковим випадком криволнйного, нерозривно звязаного з матерю простору, з його залежними, вдносними параметрами в фзичнй картин свту Ейнштейна. Нова картина свту не може бути зведена до старо, так як обидв, будучи взамновиключаючими претендують на описання вс дйсност. На вдмну вд науково теор, наукова картина свту завжди безмежна, оскльки вона гранично широкою екстраполяцю теор. Але все ж вдповднсть в якомусь смисл повинна мати мсце

в цьому випадку при революцйному переход вд одн картини свту до ншо наприклад вд геоцентрично до гелоцентрично. Адже навть сам груб спостереження, поверхневий, але достатньо довгий досвд завжди приводять до встановлення якихось врних причинно-наслдкових звязкв мж подями, тльки неправильно пояснених. Зводимсть бльш зрло науково картини свту до бльш примтивно але також науц в тому смисл, що вона узагальненням досвду, узагальнень виражаться в тому, що можна назвати принципом нерозрзнимост, недостатност розрзняючо

здатност свтогляду якщо допустити аналогю з розрзняючою здатнстю телескопа3. Вона визначаться не тльки станом технчно бази спостережень дослджень природи, але ще залежить вд загального запасу нформац про оточуючий свт, вд накопиченого досвду логчного аналзу ц нформац, широти кругозору, визначаться загальним свтоглядом. Так, до пори до часу засоби спостереження не дозволяли безпосередньо зробити правильний вибр мж геоцентричним гелоцентричним поясненням руху свтил.

Вибр робився на основ грубого досвду, безпосереднх вдчуттв нерухомост Земл, наприклад, а також на основ пд впливом загальних свтоглядних уявлень, вироблених на раннх донаукових етапах формування науково картини. Разом з тим навть в т далек часи появлялись перш генально правильн здогади гелоцентричне чи подбне пфагорйське пояснення руху свтил, що включало дею рухомост само земл, що було унверсальним розширенням, екстраполяцю одного з перших принципв вдносност руху.

Це говорить про дивну спроможнсть людського розуму помчати дйсний звязок речей в результат логчного аналзу навть слабкого потоку нформац, видляти головне в ньому. 5. Про здоровий консерватизм Революцйний характер змни науково картини свту говорить не тльки про консерватизм прибчникв снуючо картини свту, але про мцнсть , що частково виправдову захисникв, робить х консерватизм здоровим, адже в ньому проявляться обгрунтовансть кожно науково картини свту усм попереднм запасом знань.

Нова фундаментальна революцйна дея повинна витримати суровий екзамен критики з сторони, щоб одержати право на життя, а тим бльше на роль нового кервного принципу, який претенду на те, щоб змнити собою попередн устален уявлення. З розвитком ростом ядра достоврних наукових знань про снування все бльш рзностороннх обктв, явищ, закономрностей, про звязки мж явищами що оформлються в пдтверджен досвдом практикою кльксн теор все бльш мцною ста наукова дейна атмосфера, що формуться на цй основ, з гранично широких екстраполяцй

цих теорй, накше наукова картина свту. Щоб пднятися на ще бльш високий щабель розумння тих чи нших явищ, а до того усвдомити помилковсть снуючо картини свту перебороти тяжння усталених уявлень, потрбна все бльша друга космчна швидксть , як наслдок, все бльш ефективне пальне, головними компонентами якого в даному випадку служать вдкриття нових незвичайних фактв, явищ, закономрностей та все бльш глибокий аналз переврка уже снуючих теорй, аж до ревз х основ. Звдси можна зробити висновок, що з розвитком науки революцйн

потрясння в тй дейнй атмосфер, яка нею ж виробляться ж живить. В науковй картин свту вони хоча залишаються неминучими, проте стають все бльш важко здйсненними, так як означають прорив у все бльш глибини розумння навколишньо дйсност. Що стосуться останнього питання чи можна потрбно вчитися в стор, то вдповдь на нього да сама сторя розвитку знань. Згадамо, шо Коперник прямо опирався на де давньогрецьких негеоцентриств пфагорйцв, а,

можливо, гелоцентриств Арстарха Самосського. Могутнй стимул до пошукв числових закономрностей, що лежать в основ науково картини свту, одержав вд пфагорйцв Кеплер. Галлей йшов до вершин сво ново механки, створюючи науку про рух в мисленних спорах з Арстотелем. Бруно ввбрав в себе мудрсть не тльки античних натурфлософв, а й флософськ роздуми схдних мудрецв свох бльш близьких попередникв епохи Вдродження

Миколая Кузанського. А багато ранше вропейських гелоцентриств в Х столтт великого вченого Середньо Аз Брун надихнули на сво нетрадицйн в епоху гелоцентризму висловлювання про можливу будову планетно системи з рухомою Землею де великого ндйського флософа Брахмагупти про рухомсть Земл, про тяжння, про змни Всесвту в цлому На плеч ггантв свох багаточисленних попередникв опирався

Ньютон, який, крм створення строго математично фзики, багато роздумував над всесвтнми екстраполяцями законв над проблемами картини свту. Не таким прямолнйним явним був звязок дей Ейнштейна з сторичним досвдом людства. На перший погляд на чисто нтутивному рвн виникла його генальна по простот та смливост дея для розвязання усх протирчь, що накопилися до кнця ХХ початку ХХ столття, взагал вдказатися вд розумння як абсолютних сутностей простору, часу, маси, системи

вдлку. В дйсност в цьому кроц знайшов сво граничне узагальнення весь сторичний досвд осмислення навколишнього свту древнй принцип вдносност руху принцип вдносност Галлея, доповнений Пуанкаре, перш здогадки Арстотеля про глибокий звязок мж властивостями простору матер, проблем, яку знову вдродив в ХХ ст. Г.Рман, що поставив в свой узагальненй геометр питання про причину метричних властивостей простору. В свтл цих фактв розкриваться ще бльш глибокий змст науково революц

Ейнштейна вн не тльки розгромив ньютонанську картину свту, але й розкрив стинний змст звязку матер простору звязку, який вперше знайшов вдображення в генальних здогадках Арстотеля. навть, здавалось би, зовсм не мавший в минулому сторичних коренв революцйний ривок Фрдмана до картини нестацонарного в цлому Всесвту мг так швидко перетворитися з чисто математичного ршення в майже основний елемент ново фзико-космологчно картини свту тльки в обстановц сторично де наскрзь

еволюцйного в свох частинах Космосу. Висновки Таким чином, наукова картина свту це наслдок сторичного досвду пзнання дйсност. Вона направля дослдження та нтерпретацю х результатв на протяз довгих перодв часу. По сут, вона заставля дослдника не стльки свдомо вчитися у стор, скльки пдневльно рухатися в русл певних дей, постулатв, загальних уявлень, накше в русл здорового глузду, з точки зору дано сторично епохи. Таким чином вдомий афоризм про те, що нхто не вчиться у стор, швищше вдобража людську самовпевненсть,

нж дйсний стан речей. Разом з тим, не можна не згадати, що свдомий нтерес до стинно стор дей збагачувало великих мудрецв минулого та допомагало м знайти правильний шлях в кризових ситуацях в науц.