Научные теории (Укр.)

Методологя побудови науково теор ВСТУП Одню з якостей, що вдрзня наукове знання вд ненаукового, його системнсть. Це означа, що той емпричний матерал яким волод наука, вдповдним образом органзований, зведений в певн класи групи. Наукове знання ма надто складну структуру, воно складаться з безлч самих рзномантних елементв. На мкроскопчному рвн науки можна видлити, наприклад, так елементи, як поняття, судження, умовиводи,що добре вдрзняються одне вд одного за рядом формальних якостей.

Однак вони не висловлюють специфку наукового знання, оскльки в таких формах здйснються як наукове, так донаукове пзнання. По цй причин я не буду розглядати поняття, судження, умовиводи. Для системи наукових знань характерно використання бльш великих блокв, якими - гпотеза, теоря, модель. Ц форми наукового знання навть з чисто зовншньо формально сторони вдрзняються вд зазначених вище, саме вони характерн для сучасно науки. Крм того, будуть розглянут так форми наукового знання, що вдрзняються,

скажемо вд суджень не формально як, наприклад, теоря або модель, а тльки функцонально. До хнього числа вдноситься проблема, дея, принцип, закон, припущення т. д. З формально сторони це просто звичайн судження. Однак по свом функцям в рус наукового пзнання в органзац знання означен його форми стотно рзняться. Тому акцент буде зроблений на аналз хньо рол в процес пзнання, хн вдношення одне до одного до бльш складних форм наукового знання.

1.ПРОБЛЕМА ПИТАННЯ Наукове дослдження завжди явля собою ланцюг слдуючих одна за одною проблем. Проблемний змст науки входить в загальний змст як складова. Однак область проблем область вже завершеного знання настльки тсно взамоповязан, що механчно вдмежувати х одне вд одно неможливо. Проблема звернута не тльки в майбутн, але у минуле. З одного боку, в нй констатуться недостатнсть досягнутого до певного моменту рвня знання, неможливсть

пояснити на основ цього знання нов явища дйсност. З ншого боку, проблема несе в соб частку знання, наявност якого вона зобовязана свом порушенням. Таким чином, проблема - це форма розвитку знання, форма переходу вд старого знання до нового. Вона виника разом з виникненням революцйно ситуац старе знання вже не задовольня нас, а нове ще не сформувалося повнстю. Дуже часто проблему звязують навть ототожнюють з питанням, пдкреслюючи, що проблема - це ВАЖЛИВЕ, СКЛАДНЕ питання. Очевидно це не зовсм врно.

Можна сказати, що всяка проблема звязана з питанням, але не всяке питання проблемою. Проблема знаходить в питанн сво концентроване вираження , вузловим пунктом будь-яко проблеми центральне питання. Складна проблема може розпадатися на ряд приватних проблем вдповдно висловлюватися в вдповдних приватних питаннях. Однак головною рисою проблеми те, що для ршення, для вдповд на питання, що виражають, необхдно вийти за рамки старого знання. Що ж стосуться питання взагал, те нердко для вдповд на нього

цлком достатньо старого знання. Таке питання при всй його важливост складност для науки не проблемою. Як народжуться розвиваться проблема Який механзм порушення Очевидно початковим пунктом виникнення проблеми виникнення проблемно ситуац в науц, тобто протирччя мж знанням людей про потреби в якихось практичних або теоретичних дях незнанням шляхв, способв здйснення цих дй. Кнцевою основою проблемно ситуац практика.

Виявляться недостатнсть нашого знання про обкт, даючи негативн результати, практика призводить до виникнення нових проблем. При цьому не можна забувати, що наука волод вдносною самостйнстю, внутршньою логкою свого розвитку, своми внутршнми протирччями, що теж створюють проблемн ситуац, зумовлен практикою не безпосередньо, а лише в результат внутршнх причин, що виникли в наслдок ц практики. Так складаться справа в багатьох областях науки в математиц, теоретичнй фзиц т. д.

Багатограннсть пзнання свту кожного явища в цлому дуже часто ставить бльше нових проблем, нж виршу старих, зявляються пдпроблеми. В звязку з цим проблема явля собою галузеву систему, що може бути зображена за допомогою деревоподбно структури. Поява нових проблем, висування нових аспектв колишньо проблеми закономрно реалзацю одн з основних вимог далектичо логки - всебчнсть дослдження обкту. Слд розрзняти не тльки проблему питання, але також проблему проблемний задум.

В задум на вказуються шляхи ршення проблеми, вона тльки ставиться. Розвинена ж проблема мстить в соб вказвку на шлях виршення. На рвн задуму, як правило, залишаються в науц передчасн проблеми тобто так для яких ще не визрли шляхи ршення, як теоретичного, так практичного характеру. В той же час розвиток проблеми одночасно ршенням.

Хоча порушення проблеми ршення - процеси яксно рзн, але рзкий кордон мж ними провести не можна. Порушення проблеми одночасно початком виршення, чим бльше просунувся дослдник на шляху порушення проблеми, тим бльше вн просунувся на шляху виршення. Неповнота знання про обкт дослдження може породити виникнення фктивних проблем наприклад вчний двигун. 2.ДЕЯ, ЗАКОН де, особливо нов фундаментальн, грають в науц виняткову роль. Добре вдомо, що широк горизонти вдкриваються перед наукою в випадках виникненя неочкуваних

дей. Термн дея був введений вперше, швидше всього, давньогрецькими флософами. Спочатку поняття носило чисто онтологчний змст Демокрт, Платон. Вдхд вд чисто онтологчного розумння дей звязаний з Аристотелем, що поклав початок розумння дей як форм мислення. Подлилися флософи нового часу з питання про де емпризму рацоналзму.

Емпризм, абсолютузуючи досвд гноруючи специфку мислення, вважа дею результат будь-якого акту пзнання, ототожню дею з поданням Д. Локк. Рацоналзм, навпаки, вдриваючи мислення вд досвду, неспроможний пояснити обктивнсть дей примушений постулувати х природженсть Р. Декарт навть звертатися до допомоги бога. Далектико-матералстична гносеологя не вдкида повнстю вс попередн тлумачення дей, а дола х однобчнсть, вбира зберга х позитивний змст.

Основн постулати дей 1дея - це форма мислення, досвдчене походження дей. 2дея - це специфчна форма мислення, головна функця яко поляга в систематизац, синтез знань . Кант. 3дея - це вища форма вираження обктивно стини, звязок з практикою втленням в дйснсть В. Гегель. В формальнй логц сну точка зору згдно з якою, дея висловлються за допомогою поняття не ма формально логчних вдмнностей вд нього. Якщо будь-яка дея поняттям, то не будь-яке поняття дею.

Поняття ста дею тльки тод, коли воно викону функцю остова деяко системи знань. Вдмннсть мж поняттям дею вдносна, так як можна провести тльки в межах певно системи знання. Одне теж поняття в рзномантних системах знання може грати рзномантну роль. Лише тод, коли на його основ вдбуваться синтез знання, формування системи знання, лише тод поняття виступа як дея. Такою функця поняття електро-магнтного поля в класичнй електродинамц т. п.

Для сучасно науки найбльш типовою формою знання теоря. В склад теор дея виступа як вхдна думка, центральне положення, що обдну в теорю поняття судження ,що входять в цлсну систему. В цьому функцональна вдмннсть вд поняття. Що ж стосуться вдмнност де вд поняття, що входять в теорю, то суть його в наступному в де вдбиваться фундаментальна закономрнсть, що лежить в основ теор, в той час як в нших поняттях вдображен т або нш

стотн сторони аспекти ц закономрност. де, що висловлюють надто загальн фундаментальн закономрност, можуть не тльки слугувати остовом теор, але звязувати ряд теорй в галузь науки, окрему область знання. так де, що лежать в основ вс науки, в фундамент пзнання взагал. Крм того, дея може снувати до створення теор - як передумова побудови. дея не тльки основа теор, але кордон рзним деям вдповдають рзн теор. Але, як вдомо, ц ж якост притаманн науковому принципу.

Це говорить про те, що поняття де принципу однаков. Певно, що всякий принцип висловлю фундаментальну закономрнсть, в звязку з чим надзвичайно загальн важлив закони нердко називають принципами наприклад закон збереження енерг матер. В той же час, зрозумло, в ранг принципу не зводяться нехай важлив, але маюч локальний характер закони ,що складовими теор. Не слд, очевидно жорстко звязувати дею принцип, оскльки далеко не завжди науков

принципи виступають як абстрактн вирази дей. Нердко в якост дей розглядаються принципи, одн т ж важлив науков затвердження називаються то принципами, то деями наприклад, говорять як про далектичий принцип розвитку, так про далектичу дею розвитку. З формально-логчно сторони принцип не можна вдрзнити вд де закону, вн теж явля собою судження. Але якщо функцю де систематизаця знання при формуванн науково теор, то подбним образом принцип гра цлком певну роль, але вже по вдношенню до емпричного, досвдченого знання.

Принцип в науц виступа як безпосередн узагальнення досвду, фактв. Отже принцип, будучи узагальненням фактв, може в той самий час використовуватися при побудов теор як основна мислення, тобто грати роль де. Якщо ж в склад теор вн використовуться як звичайне знання, то дею теор його назвати не можна. Все викладене показу, що будь-який принцип будь-яка дея являють собою закони науки, оскльки в них висловлюються стотн необхдн вдбивання дйсност.

В той самий час закон не завжди виступа як принцип або дея. Якщо, скажмо, в процес розгортання будь-яко теор отримано деяке дуже важливе твердження, то воно не виступа ан як принцип, ан як дея, а розглядаться саме в якост закону. Зрозумло, це зовсм не значить, що в подальшому такий закон не може бути узагальнений в результат розповсюдження на нш простор област дйсност, перетворений в фундаментальний принцип.

Однак це не виключа також необхднсть вдмежування законв, принципв дей в систем всього наявного знання. 3.ТЕОРЯ Пд теорю розумють систему знань, що опису поясню сукупнсть явищ деяко област дйсност зводить вдкрит в цй област закони до диного обднуючого початку. Побудова теор спираться, на результати, отриман на емпричному рвн дослдження. В теор ц результати упорядковуються, приводяться в струнку систему, обднану загальною дею, уточнюються

на основ абстракцй, деалзацй, принципв, що вводяться в теорю. До знов створювано теор ставиться ряд важливих вимог 1.Наукова теоря повинна бути адекватна обкту ,що описуться, що дозволя в певних межах замнити експериментальн дослдження теоретичними дослдами. 2.Теоря повинна вдповдати вимоз повноти опису деяко област дйсност, тобто все багатство дослдних даних в цй област повинно бути описане в термнах вхдного базиса теор, за допомогою основних принципв, понять,

абстракц, деалзац, аксом т. д. 3.Повинн бути пояснен взамозвязки мж рзномантними компонентами в рамках само теор, повинн снувати звязки мж рзномантними положеннями теор, що забезпечують перехд вд одних тверджень до нших. 4.Повинна виконуватися вимога внутршньо непротирчност теор вдповднсть дослдним даним. В протилежному випадку теоря повинна бути вдосконалена або навть вдкинута. Теор, що задовольняють викладеним вимогам можуть розрзнятися за рядом якостей, основними з яких еврстичнсть,

коструктивнсть простота. Еврстичнсть теор вдбива передвщуван пояснююч можливост. Вона вагомим аргументом на користь стинност теор. Причому, особливе значення в цьому план ма математичний апарат теор, що дозволя не тльки робити точн кльксн пророцтва, але вдкривати нов явища, що вже траплялися в фзиц неодноразово. Конструктивнсть теор поляга в простй переврюваност, що вчиняться за певним правилам основних положень,

принципв, законв. Простота теор досягаться шляхом введення узагальнених законв, скорочення ущльнення нформац за допомогою визначення скорочень. Слд мати на уваз, що можна оцнювати теорю не тльки з точки зору статично, але динамчно простоти перевага вддаться тй теор, що може бути уточнена розповсюджена на бльш простору безлч фактв шляхом незначних уточнень переробок, тобто бльш простою в свой динамц, рус. В принцип в результат цих скорочень ущльнень одержуться дуже проста теоря, але дуже непоказова

прикладом можуть слугувати довдники минулих рокв т, що випускаються зараз. Для сприйняття тако теор ,що упакована потрбн фахвц, а це в бльшост випадкв неможливо. Наукова теоря розвиваться пд впливом рзномантних стимулв, що можуть бути зовншнми внутршнми. Зовншн стимули являють собою виявлен в склад теор невиршен задач, протирччя т. п. Як т, так нш призводять до розвитку теор в 3х основних формах 1.нтенсифкацйна форма розвитку, коли

вдбуваться поглиблення наших знань без змни област застосування теор. 2.Екстенсифкацйна форма розвитку, коли вдбуваться розширення област застосування теор без стотно змни змсту. В такому випадку здйснються екстраполяця теор на явища, що знов вдкриваються або вже вдом . Прикладом цього може слугувати розповсюдження теор на область оптичних явищ. 3.Екстенсифкацйно - нтесифкацйна комбнована форма розвитку.

Такою формою розвитку наприклад, процес диференцац наукових теорй. В розвитку теор можуть бути видлен два вдносно самостйних етапи еволюцйний, коли теоря зберга свою яксну визначенсть, революцйний, коли здйснються ломка основних вхдних початкв, компонентв, математичного апарату методолог. По сут таким стрибком в розвитку теор створення ново теор. Здйснються воно тод, коли можливост старо теор вичерпан.

В процес розвитку теор як на першому, так на другому етап надто стотну роль гра узагальнення. снують рзномантн засоби узагальнення теорй. Найважлившими з них 1.Узагальнення, основане на застосуванн абстракц ототожнення, коли теоря, розвинена для област явищ А екстраполються в область Б, що може бути ототожнена з областю А. 2.Узагальнення шляхом обднання деклькох теорй в одну в результат виявлення загальних фундаментальних

закономрностей, що ма силу в розглядуваних кожною теорю областях. Так, Максвелл узагальнив в динй теор електро-магнтного поля вчення про електрику магнтизм. 3.Узагальнення шляхом усунення з складу базису теор т або ншо аксом. Так, наприклад створена абсолютна геометря Больа, по вдношенню до яко геометр Лобачевского Евклда виступають як приватн випадки. 4.Узагальнення з граничним переходом, коли вводяться

нов характеристичн параметри по вдношенню до предметв колишньо област, виявляються нов властивост вдношення обктв в межах колишньо област. Таким шляхом були створен релятивстська квантова механка як узагальнення механки класично. Узагальнення дозволя не тльки розкрити внутршн взамозвязки мж законами, але також пояснити багато фактв, виявити кордони придатност теор, ущльнити укладену в теорях нформацю пдвищити х еврстичнсть. 4.ГПОТЕЗА ПРИПУЩЕННЯ. МАТЕМАТИЧНА ГПОТЕЗА

Теоря як система наукового знання виника не вдразу. Найважлившу роль в становленн гра гпотеза, що формою переходу вд фактв до законв. сну дв точки зору на суттвсть гпотези. Згдно однй з них термном гпотеза називаться особливого роду наукова теоря П. В. Копнн. Тут припущення гра ту роль, яку в теор гра дея. Але сну нший погляд, згдно якого гпотеза ототожнються з припущенням.

Однак недоцльно вважати припущення гпотезою, оскльки снують так припущення, що не можна назвати гпотетичними. Прикладом може слугувати вдоме в математиц методичне припущення при доказ вд противного, деалзуюче припущення в фзиц про снування деякого обкту абсолютний нуль, коли з самого початку також припущення про неможливсть його реального снування. Таким чином зважаючи на безлч припущень доцльно розглядати х як особливу форму мислення, що ма цлком визначене вдношення до гпотези.

Специфчною особливстю гпотетичного припущення реальнсть його мислення. Саме тому припущення сприя вдкриттю нових фактв хньо селекц, виходячи з певно позиц. Припущення змушу активно, цлеспрямовано дослджувати рзномантн явища для того, щоб виявити дан, пдтверджуюч або спростовуюч його. Науковий пошук, якщо м керу гпотетичне припущення переста бути аморфним, набува внутршньо структури тому ста бльш результативним. Пдкреслюючи бльшу важливсть гпотетичного припущення,

слду вдмтити, що воно стотно вдрзняться вд здогадки. Припущення в гпотез вироста з розмаття фактичного матералу, в той час як здогадка створються без достатньо пдстави. Наприклад подання Левкппа Демокрта про те, що вс тла складаються з атомв, не бльш нж здогадка. В свому розвитку гпотеза проходить три стад 1.Накопичування фактичного матералу висловлювання на його основ припущення. 2.Формування гпотези, тобто виведення слдств з зробленого припущення, розгортання

на його основ цло теор - припущення. 3.Переврка отриманих висновкв на практиц уточнення гпотези на основ результатв тако переврки. Якщо при переврц отриманих слдств виявляться, що вони вдповдають дйсност, то гпотеза перетворються в наукову теорю. Причому таке перетворення явля собою процес, змстом якого як всебчний розвиток заглиблення гпотези, так все бльш грунтовна практична переврка. В звичайнй гпотез робиться припущення про фзичн властивост обкту, а псля цього вже даться його математична

теоря. При використанн методу математично гпотези послдовнсть дй прямо протилежна спочатку конструються математичний опис обкту, а псля цього знаходиться фзичне тлумачення отриманих результатв. Чисто формальн, математичн д висуваються в авангард наукового пошуку. Як було пдкреслене вище, прямий звязок математично гпотези з досвдом надто слабкий. Однак це зовсм не значить, що практика не керу дослдником в цьому випадку - нехай хоча б побчно.

Математичн гпотези повинн вдповдати 1.Принципу вдповднст, тобто при переход до умов колишньо теор нов рвняння повинн переходити в колишн. 2.Дотриманню законв збереження. 3.Вдсутност порушення закону причинност. 4.Рвняння повинн бути нварантн по вдношенню до системи перетворень, що вважаються обовязковими для всяко фзично теор. 5.Рвняння повинн бути прост струнк. 5.МОДЕЛЬ Як вдомо, в процес пзнання модель виступа передусм в якост джерела нформац про оригнал слугу

засобом фксац. Ця фксаця особливо яскраво висловлена у знакових моделях, що являють собою специфчну форму знання, тсно звязану з такими його формами, як теоря, гпотеза, затон т. д. В людськй дяльност будь-яка знакова система, що фксу знання про деякий обкт, завжди використовуться як його нформацйний знаменник, тобто термн модель виявляться застосовуться не тльки до опису оригналу на деякй прийнятй штучнй мов, але до його природно - мовного опису.

Тому не випадково термн модель вживаться найчастше як синонм понять гпотеза, теоря т. д. Поряд з цим, загальновизнаним вживання термну модель для позначки опису обкту на мов спецальних символв. Отже, в тлумаченн модел як форми знання можна видлити дв точки зору 1.Модель розглядаться, як надто широка гносеологчна категоря для позначки будь-яких знакових систем. 2.В клас моделей включаються лише описи обктв на мов спецсимволв.

Друга точка зору представляться бльш прийнятно, оскльки при цьому не тльки видляються в особливу групу справд снуюч знаков системи, але вдаться уникнути надзвичайно складно непотрбно модернзац термнолог. Модель гра стотну роль в систематизац знання виявля тому надто тсний звязок з рзними його формами. В вдношенн до проблеми модель виступа а як засб ршення проблем, виниклих в процес дослдження оригналу б як джерело нових проблем в як джерело проблем засб хнього ршення водночас. люстрацю до будь-якого

з означених пунктв може слугувати така знакова модель, як таблиця Менделева. Розширення област проблем веде до розширення розмаття моделей. В склад теор дея може здйснювати свою функцю як в обхд моделей, так при хнй допомоз, що дозволя говорити про особлив модельн теор. В таких теорях модель виступа, як ядро теор процес дослдження модел, явля собою процес розгортання теор. Модель органчно вроста в тло теор можна сказати, що в такому випадку

без модел нема теор. Тсна днсть модел теор, а особливо математизаця теорй, да деяку пдставу для х ототожнення. Однак, по-перше, снують модел органчно не звязан з теорю таблиц, графка та нше по-друге, хоча найчастше теоря з формально сторони явля собою систему здебльшого математичних символв, не дивлячись на це в порвнянн з моделлю вона виступа, як значно бльш складна система. Сучасний узагальнений пдхд до моделювання дозволя розглядати висловлен в символчнй форм закони як модел

вдповдних явищ. Нердко модель виступа як складне утворення, включаюче ряд законв. Це показу, що модель як форма знання тсно звязана з законом, принципом, математичною гпотезою в деякому сенс спвпада з ними. 6.ЗАКЛЮЧЕННЯ Ранше я описала будвлю основн вимоги до системи наукового знання. Але хотлося б ще раз згадати, що всяка теоря в процес свого розвитку прагне стати внутршньо завершеною, непротирчною, систематизованою. Процес систематизац знань це не пасивний акт вдбивання системно природи

предмету, що вивчаться. Систематизаця - активний творчий процес, в ход якого досягаться бльш глибоке вдбивання дйсност, здйснюються науков вдкриття. Законам в ход ц систематизац належить центральне мсце в органзац знань. Органзацю знань надання м тако форми, в якй вони можуть функцонувати в суспльств - збергатися закрплюватися, передаватися вд одн особи до ншо, використовуватися в практичнй дяльност. Жодно задано функц знання не може виконати з належною повнотою, якщо воно не систематизоване.

В залежност вд задач, що ставиться перед теорю, змнються характер систематизац. Один характер систематизац вимагаться в навчальнй лтератур, нший в науковй третй в випадку практично дяльност. В усх означених випадках в основ систематизац знань лежить вдбивання сутност дйсност. Наукова систематизаця знань можлива лише в основ законв, що вдкриваються наукою. Без знання законв систематизаця носить випадковий, довльний характер.

Знання при цьому звязуються лише зовншнм образом. В пдсумку одержуться викривлене вдбивання дйсност. Закони ж науки, розкриваючи сутнсть обкту ,що вдбиваться, допомагають вдрзняти стотне вд несуттвого, головне вд другорядного, розташовувати емпричний матерал в строго умотивованому порядоку, де одне явище з необхднстю виплива з ншого. В результат одержуться систематизована теоря предмету, вираження його

сутност. Закони тим центром тяжння, навколо якого концентруться емпричний матерал. вс факти, якими волод та або нша наука, неминучо проходять через це чистилище. Саме в контекст законв емпричний матерал набува певного сенсу. Закон зводить нескнченне розмаття матералу до дино основи, знма його в соб. В результат збереження в науц багатьох частковостей, деталей ста зайвим.

Вносячи органзуючий початок в т знання, що характеризують поведнку предметв, закон виявля основу ц поведнки. Але мислення при цьому нчого не привносить в знання. Воно лише видля ту основу, що розсяна в мас емпричних даних, тобто сутнсть, або закон. Органзаця знань в строго умотивовану систему, як я щойно вдзначила, спираться на вдбивання сутност дйсност. Звдси з природною необхднстю слду висновок про те, що структура теор визначаться структурою

обкту ,що вдображаться. Тому, по-перше, структура теор не може бути навязана обкту ззовн. По-друге, звязки елементв структури теор повинн вдповдати тим звязкам, що снують в обкт. Це означа, що структура теор повинна встановити сво елементи в тому ж порядку, в якому вони розмщен в обкт, тобто архтектонка теор повинна вдповдати архтектонц обкту ,що вдображаться. те, що в обкт стотним визначальним, повинно бути стотним визначальним в структур теор.

Але теоря не зводиться до вдтворення всх елементв обкт , що пояснються. Структура теор не повторю структуру обкту ,що вдбиваться в усх його деталях. Отже, структура теор не мертва копя структури обкту. Це вдбивання його сутност, в якй акумулюються найбльш характерн стотн ознаки предмету. Таким чином збг структур теор предмету, що вдбиваться здйснються в загальних рисах, в цлому.