Контроль за використанням і погашенням кредиту

При оформленні позики банк приділяє значну увагу попередньому контролю за діяльністю потенційного позичальника, визначенню його кредитоспроможності та прогнозуванню кредитного ризику.

У наступному банк здійснює контроль за виконанням вимог кредитного договору, цільовим та ефективним використанням кредиту, своєчасним і повним його погашенням. При цьому банк протягом усього періоду користування кредитом підтримує ділові контакти з позичальником, зобовязаний проводити перевірку стану збереження заставленого майна. Періодично аналізується фінансовий стан позичальника. За потребою проводяться перевірки на місці фінансово-розрахункових документів, бухгалтерських і статистичних матеріалів, використання позичальником власних коштів та інших питань, зазначених у кредитному договорі. У разі виявлення фактів використання кредиту не за цільовим призначенням банк має право достроково розірвати кредитні відносини, що є підставою для стягнення позики в межах зобовязань позичальника за кредитним договором.

Проблемні кредити. Проблемні кредити є результатом платіжної кризи позичальника, хоча може існувати клас позичальників-неплатників, які можуть, але не бажають погасити кредит.

Тривала і клопітка робота банку з проблемними кредитами складається із трьох фаз: аналізу документів; невідкладних заходів; неплатоспроможності.

I. Фаза аналізу, тобто розробка так званих “лікувальних заходів” банку (заходів, спрямованих на те, щоб сприяти відновленню кредитоспроможності клієнта). На підставі вивчення потенційних можливостей позичальника складається проект майбутнього розвитку цієї компанії.

Американські комерційні банки приділяють велику увагу прогнозуванню проблемних кредитів на етапах аналізу кредитної заяви та реалізації кредитної угоди. Банківська практика визначила 25 сигнальних моментів (“red flags”), які допомагають виявити потенційні проблемні кредити. Можна виявити такі основні “сигнали”: з історії позичальника; стан керівництва і методів управління фірмою-позичальника; виробничо-господарської діяльності позичальника; організації кредитування та сфери використання кредитів та сигнали, що фіксують відхилення від встановлених норм та нормативів.

Ці сигнали насторожують банк і допомагають запобіганню або виявити появу прострочених кредитів. Якщо банк ідентифікував сумнівні кредити, то якими повинні бути його наступні кроки? Банк вживає програму дій, спрямовану на погашення кредитів. У більшості випадків позичальник ще не втратив здатність відповідати за своїми зобовязаннями. У цій ситуацій банк розглядає питання про зміну умов кредитного договору. Нові умови стосуються графіка погашення кредиту, організації взаємних та узгоджених дій банку і позичальника, які ставлять на меті ліквідацію проблемних кредитів. У випадках, коли позичальник вичерпав усі можливості для погашення позики і укладання нової кредитної угоди є неефективним, банк змушений передавати справу до суду.

З метою визначення плану подальших дій збирається інформація щодо фінансів та менеджменту. Особливо цікавою є інформація про групи вироблюваних продуктів, дочірні фірми та результати їх діяльності у різноманітних географічних регіонах. Детальна інформація про витрати допоможе визначити, які з них фіксовані, а які  змінні, а також, які з цих витрат можуть бути скорочені. Інформація про фінансові звіти дозволить визначити життєздатність компанії та виявити можливості, які за достатньої підстави можна вважати основою майбутньої успішної діяльності. Проте у короткотерміновому плані ключем до виживання фірми є її здатність зберігати і нарощувати вільні грошові кошти.

Щоб зясувати, яким чином компанія витрачає свої кошти, банк-кредитор повинен стежити за операціями на розрахунковому рахунку корпорації. Моніторинг рахунку може показати зміни в умовах постачання компанії (наприклад, застосування постачальниками компанії передплати). Необхідно звернути особливу увагу на персональний рахунок власника фірми (якщо фірма належить одному власнику), оскільки “плутанина” у використанні коштів на виробничі цілі та особисті потреби цілком може спричинити фінансовий крах цієї фірми.

Як визначити, чи життєздатний основний бізнес компанії? Безнадійні ситуації характеризуються погіршенням основного бізнесу внаслідок жорсткої цінової конкуренції, при цьому спостерігається дуже швидкий спад ринкового попиту, а фіксовані витрати ростуть.

Вибір плану дій залежить також від компетенції керівника компанії. Необхідно зясувати, чи здатне керівництво компанії до управління фірмою у кризовій ситуації? Наскільки організовано співпрацює керівна команда?

II. Фаза невідкладних заходів, яка являє собою розробку розумної стратегії обігу фінансових коштів та виходу із платіжної кризи.

У процесі роботи з проблемними позиками банк виробляє стратегію можливої реакції на труднощі позичальника. Вона може мати вигляд реабілітації чи ліквідації стосунків банку з фірмою.

Фаза невідкладних заходів починається тоді, коли вирішальним для компанії стає збереження коштів. Для досягнення цього фірма повинна сконцентруватися на вдосконаленні механізму отримання прибутків та його моніторингу, заходів контролю за витратами.

Розробка розумної стратегії повинна містити питання заміни керівництва, покращення контролю, удосконалення маркетингу та змін у ціновій політиці; реорганізацію заборгованості чи пошуку нових джерел фінансування, надання компанії відстрочки по виплаті відсотків.

На першому етапі банк і позичальник співпрацюють як справжні партнери. Вони укладають додаткову (модифіковану) угоду, за якою позичальнику надається відстрочка у погашенні кредиту на період коректування своєї господарської діяльності з метою одержання коштів для повернення боргу. За домовленістю банк може виконувати різну роль. Іноді банк обмежує активність позичальника, наприклад, стосовно придбання нового обладнання чи розширення виробника. Рестрикціям з боку банку можуть підлягати і витрати фірми на виплату грошових винагород працівникам. В інших випадках банк безпосередньо бере участь в управлінні фірмою. Це може відбуватися або у вигляді делегування співробітника банкку в раду директорів компанії з наданням йому контрольних функцій, або у вигляді рекомендації здійснити кадрові зміни у керівництві. Фірма йде на подібні санкції, маючи надію на покращення свого фінансового становища. Крім того у модифікованій угоді може ставитися питання про додаткове забезпечення кредиту, якщо банк вважає, що існуюче забезпечення недостатньо захищає його інтереси.

Стосовно позичальника, який не виконує своїх зобовязань за кредитною угодою, а також при виявленні невірогідних звітів чи занедбаності бухгалтерського обліку, якщо не загрожує своєчасному і повному погашенню позичкової заборгованості, банк може припинити подальше надання коштів і достроково погасити раніше видані позики. Кредитні угоди можуть передбачати, що у випадку невиконання зобовязань кредитор вимагатиме миттєвого повернення боргу. Це називається “акселерацією”.

III. Фаза неплатоспроможності, протягом якої вирішуються питання, повязані із збанкрутінням чи реорганізацією неплатоспроможного клієнта.

Проти позичальника, який своєчасно не виконав своїх зобовязань перед банком за кредитною угодою (погашення позики, виплата відсотків, комісійних і пені), у їх частині, не забезпеченій заставою, у встановленому законом порядку може бути збуджена справа про банкрутство. Про оголошення клієнта неплатоспроможним банк повідомляє основних кредиторів, державні органи управління, засновників фірм-позичальника, а також у пресі та інших засобах масової інформації.

Внаслідок розгляду справи про банкрутство в арбітражному суді може бути прийняте рішення про:

 санацію боржника шляхом його реорганізації чи приватизації;

 переведення боргу або заміну боржника;

 визнання боржника банкрутом і стягнення заборгованості з його майна.

Банк припиняє нарахування пені та відсотків з усіх видів заборгованості банкрута.

За рахунок коштів, отриманих від продажу майна позичальника-банкрута, позачергово задовільняються вимоги банку-кредитора, забезпечені заставою.