Міжнародні організації з захисту прав людини

Зміст

Історична довідка

Поняття та Класифікація

Права людини та міжнародне право

Право міжнародних угод є головною часткою сучасного міжнародного права. Окрім угод існує велика кількість інших документів (декларації, резолюції, акти...), що не мають обовязкової сили. Але ці документи мають значний моральний вплив та є політичним руководством для держав при проведенні ними політики. Цінність цих документів у їх признанні та прийнятті значною кількістю держав, тож навіть не маючи обовязкової сили, вони можуть розглядатись як документи, що декларують загально прийняти принципи в межах міжнародного суспільства. Найкращім прикладом є Загальна декларація прав людини, що не є обовязковою з формальної точки зору. В той же час Декларація є основою багатьох інших документів, що мають обовязкову силу. “Загальна декларація в якості загального стандарту прогресу для усіх народів та всіх націй ... не тільки виділяє політичну думку нашого часу, але й впливає на мислення законодавців усього світу”. (Даг Хаммаршельд, другий Генеральний секретар ООН 1953-1961 рр.)

Міжнародні організації з прав людини та їх діяльність

Організація об’єднаних націй (www.un.org)

Генеральна асамблея

Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР)

Комісія з прав людини

Підкомісія по заохоченню та захисту прав людини

Верховний комісар ООН з прав людини

Договірні установи

Комітет з прав людини

Комітет з економічних, соціальних та культурних прав

Комітет проти катувань

Комітет по ліквідації расової дискримінації

Комітет з прав дитини

Комітет по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок

Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

Міжнародний суд

Міжнародний кримінальний суд

Міжнародна організація праці

Організація Обєднаних Націй з питань освіти, науки та культури

Спостерігач за правами людини (Human rights watch)

Організація не представлених націй та народів (Unrepresented Nations and peoples Organization)

Міжнародний союз з прав людини

Лікарі за права людини

Комітет адвокатів з прав людини

Висновки

Література

Всеобщий отказ от насилия требует убежденности всего общества. Это вопросы не правительственного, а государственного уровня; это вопросы не только официальных органов, а общества в целом, включая гражданское население, военнослужащих и религиозные органы. Мобилизация, которая крайне необходима для обеспечения перехода от культуры войны к культуре мира, требует участия каждого человека. Для изменений в мире необходимо участие всех.

Фредерико Майор,

генеральный директор ЮНЕСКО

Історична довідка

Як в давньогрецькій філософії, так і в світових релігіях можна знайти принципи, які є основою ідеї прав людини. Але лише в XVIII ст. сформувалася концепція прав людини в сучасному її розумінні: природа наділила людину певними невід'ємними правами, які не повинні порушуватися державою; дотримання прав людини є необхідною передумовою належного людського існування.

Серед перших історичних документів, що кодифікували права людини, слід відзначити англійські Велику хартію вільностей 1215 року та "Білль про права" 1689 року. Ці документи гарантували права, які могли опинитися під загрозою за певних умов (наприклад, загроза свободі віросповідання), але не містили всеохоплюючої концепції прав та свобод особистості. В той час свободи розглядалися як права, які особи або групи мали згідно з власним соціальним статусом.

Згодом концепція свобод індивіда відокремилася від концепції його соціального статусу та стала розглядатись як право, властиве усім людським істотам. Значну роль в цьому процесі грали іспанські теологи та правоведи Франсіско де Вітторіа (1486-1546) та Варфоломея де лас Касаса (1474-1566), які розробили доктрину про необхідність визнання прав населення земель, що колонізувалися Іспанією. Інший видатний іспанський юрист, Васкес де Мончоа, обґрунтував теорію природних прав (ius naturalism).

Згодом значну увагу привернули ідеї Гуго Гроция, Самюеля фон Пуфендорфа та Джона Локка, що розробили всеохоплюючу концепцію природного права. Жан-Жак Руссо висунув концепцію, згідно з якою монарх отримує владу в результаті "громадської угоди" з власними підданими. Шарль Монтеск’є розробив концепцію розподілу влади. Термін "права людини" (droits de l'homme) вперше з'явився у французькій Декларації прав людини та громадянина 1789 року.

Ці теорії були основою для дій населення британських колоній в Північній Америці. Американська декларація незалежності, прийнята 4 липня 1776 року, основувалася на тому, що всі люди рівні і містила посилання на такі невід'ємні права, як право на життя, свободі та прагнення щастя. Ці ж ідеї відображені у "Біллі про права", прийнятому штатом Вірджинія в тому ж році. Згодом положення Декларації незалежності були прийняті іншими штатами, а також включені в “Білль про права”, що доповнив в 1791 році конституцію США 1787 року. Міжнародна теорія прав людини також отримала розвиток в французькій Декларації прав людини та громадянина 1789 року. Обидві декларації - американська та французька - задумувалися як систематичний перелік універсальних прав людини.

Таким чином, класичні права XVIII-XIX сторіч відносилися до свободи індивіда. Але вже в той час отримала розвиток ідея, що громадяни мають право чекати від власної держави поліпшення умов існування. В деяких європейських конституціях ХІХ ст. містилися не тільки положення про класичні права людини, але й статті, що покладали на державу відповідальність у сфері зайнятості, соціального забезпечення, охорони здоров'я та освіти. Соціальні права було гарантовано в конституціях Мексики 1917 року, Німеччини 1919 року.

В ХІХ ст. Європа стала свідком конфліктів, пов'язаних із захистом прав меншостей. Ці конфлікти призвели до ряду "гуманітарних інтервенцій" та вироблення міжнародних гарантій в цій області. Наприклад, Берлінська угода 1878 року зумовлювала міжнародне визнання Балканських держав, що звільнилися від Османської імперії дотриманням прав релігійних меншостей в цих державах.

Необхідність вироблення міжнародних стандартів в галузі прав людини була вперше усвідомлена наприкінці ХІХ ст. В цей час промислово розвинені країни почали приймати закони з питань праці, при цьому рівень оплати праці зріс, і, як наслідок, вартість найманої праці. У зв’язку з цим промислово розвинені країни опинилися у програшному становищі по відношенню до країн, які не мали трудового законодавства. В результаті консультацій з`явилися перші конвенції, в яких держави брали обов’язки одна перед другою у відношенні власних громадян. Бернська конвенція 1906 року про заборону нічної праці жінок стала першою міжнародною угодою в галузі соціальних прав. Значна кількість конвенцій в галузі праці була розроблена Міжнародною організацією праці, створеною в 1919 році. Таким чином, соціальні права знайшли своє відображення у міжнародному праві значно раніше від класичних прав.

Злочини проти людяності, скоєні під час Другої світової війни, показали хибність традиційної точки зору, що спілкування держав із власними громадянами є власною справою держав. Підписання Уставу ООН 26 червня 1945 року зробило права людини невід’ємною частиною міжнародного права. Згідно з Уставом, держави  члени ООН зобов’язалися проводити разом заходи, орієнтовані на захист прав людини в усьому світі. 10 грудня 1948 року Генеральна Асамблея прийняла та проголосила Загальну декларацію прав людини “як завдання, до виконання якого повинні прагнути усі народи та держави”. Прийняття Загальної декларації прав людини було поштовхом до подальшої розробки міжнародних стандартів у галузі прав людини та створення механізмів міжнародного контролю. За останні п’ятдесят років лише під егідою ООН було укладено більше 60 угод по правам людини. На європейському континенті значну роль у заохоченні та захисті прав людини має Рада Європа та Організація по безпеці та співробітництву в Європі.

Поняття та Класифікація

Права людини в цілому можуть бути визначені як права, що людина отримує при народженні та без яких не може існувати як людська істота. Права людини відмінні від інших прав у двох аспектах. По-перше, кожна людина наділена правами людини від народження. Права людини не можна надати або придбати. Вони рівною мірою стосуються різних людей. По-друге, зобовязання по дотриманню прав людини покладено на державу та її органи, а не на інших індивідів. Інакше кажучи, держава зобовязана не тільки утримуватись від порушень прав людини, а й захищати одних індивідів від замахів інших.

Ідея прав людини виникла з необхідності захищати індивіда від зловживань державною владою. Тому перша ідея прав людини фокусувалася на обовязках держави утримуватись від певних дій. Іншим джерелом ідеї прав людини є уявлення про те, що необхідно людській істоті для гідного існування. В цьому відношенні права людини є для держави орієнтиром у прийнятті мір, направлених на всебічний розвиток особистості.

Термін “права людини” відноситься до досить широкого спектру прав: від права на життя до права вільно приймати участь в культурному житті суспільства. На міжнародному рівні розрізняють громадянські та політичні права, з одного боку, та економічні, соціальні та культурні права, з іншого.

Термін “громадянські права” застосовується по відношенню до прав, зазначених у 1-18 статтях Загальної декларації прав людини.

До політичних відносять права, зазначені в 19-21 статтях Загальної декларації прав людини: свобода виразу думок, свобода мирних зібрань та асоціацій, право обирати та бути обраним.

Економічні та соціальні права визначені в статтях 22-26 Декларації. Культурні права (статті 27,28): право на участь в культурному житті суспільства, право на захист моральних та матеріальних інтересів, що є результатом наукових, літературних або художніх праць.

Однією з можливих класифікацій прав людини є поділ на “класичні” та “соціальні” права. Класичні права включають громадянські та політичні права, мета яких  обмеження влади держави по відношенню до індивіда. Під “соціальними” розуміють економічні, соціальні та культурні права, що вимагають від держави забезпечення індивіду належного існування.

Розподіл між класичними та соціальними правами не є абсолютним. Наприклад, класичне право на справедливий суд вимагає від держави не тільки невтручання в діяльність судових установ, але й створення умов для їх нормального функціонування.

Незважаючи на те, що метою прав людини є захист кожного окремого індивіда, деякі з них можуть здійснюватись індивідами лише спільно: свобода мирних зібрань, право створювати профсоюзи та вступати до них, тощо.

Права людини та міжнародне право

З давніх часів народи та держави встановлюють відносини. З часом виробилися стабільні форми цих відносин, їх зараз називають “міжнародним правом”.

Міжнародне право регулює велике коло питань, що включають до свого складу безпеку, дипломатичні відносини, торгівлю, культуру і, звісно, права людини. Існує велика різниця між системою міжнародного права та правовим системами окремих держав. В міжнародному праві немає єдиної законодавчої влади, а також інституту, що має, як виконавча влада в окремій державі, монополію на використання сили. Тож міжнародне право, в тому числі й міжнародне право в галузі прав людини, може зявитись лише за згодою держав, що є його субєктами, та значною мірою залежить від згоди окремих держав дотримуватись його.

Приєднуючись до угоди по правам людини, держава бере на себе зобовязання виконувати зазначені в ньому зобовязання та забезпечувати відповідність своїх національних законів положенням договору. Таким чином, приєднання до угоди у галузі прав людини передбачає підзвітність держави перед світовою спільнотою, перед іншими державами, що також ратифікували цю угоду, перед власними громадянами та іншими особами, що проживають на його території.

Право міжнародних угод є головною часткою сучасного міжнародного права. Окрім угод існує велика кількість інших документів (декларації, резолюції, акти...), що не мають обовязкової сили. Але ці документи мають значний моральний вплив та є політичним руководством для держав при проведенні ними політики. Цінність цих документів у їх признанні та прийнятті значною кількістю держав, тож навіть не маючи обовязкової сили, вони можуть розглядатись як документи, що декларують загально прийняти принципи в межах міжнародного суспільства. Найкращім прикладом є Загальна декларація прав людини, що не є обовязковою з формальної точки зору. В той же час Декларація є основою багатьох інших документів, що мають обовязкову силу. “Загальна декларація в якості загального стандарту прогресу для усіх народів та всіх націй ... не тільки виділяє політичну думку нашого часу, але й впливає на мислення законодавців усього світу”. (Даг Хаммаршельд, другий Генеральний секретар ООН 1953-1961 рр.) Міжнародні організації з прав людини та їх діяльність Організація об’єднаних націй (www.un.org)

Право на развитие является показателем уважения всех других прав человека. Наша цель заключается в том, чтобы создать условия, при которых все люди могут максимально раскрыть свои потенциальные возможности и содействовать развитию общества в целом.

Кофи Аннан, Генеральный секретарь ООН

ООН  це універсальна міжурядова міжнародна організація, що допомагає державам усього світу знаходити шляхи врегулювання конфліктів та розв’язувати з якими повсякчас зустрічаються люди. Основою діяльності ООН є Устав  міжнародний договір, згідно з яким держави-члени зобовязуються також й приймати міри для захисту прав людини в усьому світі.

Генеральна асамблея

Генеральна асамблея, яку іноді називають найближчим аналогом загальносвітового парламенту, є головним радним органом ООН. В ній представлені усі держави-члени, кожне з яких має один голос. Асамблея має право обговорювати на своїх засіданнях усі питання в межах уставу ООН. Вона також виробляє рекомендації у цілях “сприяння здійсненню прав людини та головних свобод для усіх без різниці раси, мови, релігії”. Починаючи з 1948 року Генеральна асамблея прийняла значну кількість декларацій та конвенцій з питань прав людини. Питання з прав людини обговорюються у Третьому комітеті Генеральної асамблеї. Прийняті Комітетом проекти резолюцій та рішень виносяться на розгляд пленарного засідання Генеральної Асамблеї та приймаються простою більшістю голосів.

Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР)

Економічна та Соціальна Рада складається з 54 держав, третина яких щорічно перевибирається Генеральною Асамблеєю. Згідно з Уставом ООН, ЕКОСОР “має повноваження давати рекомендації в цілях заохочення поваги та дотримання прав людини та основних свобод для усіх”, а також “створює комісії в економічній та соціальній галузях для заохочення прав людини”. Рада може готувати для розгляду Генеральною Асамблеєю проекти конвенцій та організовувати міжнародні конференції з питань прав людини. Багато стандартів та механізмів у галузі прав людини було прийнято (затверджено) резолюціями та рішеннями ЕКОСОРу.

Комісія з прав людини

Комісія з прав людини є головним органом ООН з прав людини та може займатися різними питаннями, що торкаються цих прав. Комісія почала свою роботу у 1947 році.

Комісія складається з 53 держав, третина яких щорічно переобирається ЕКОСОРом. Сесії проходять щорічно. Комісія готує дослідження по правам людини, рекомендації та проекти міжнародних документів; виконує спеціальні доручення ЕКОСОРу, в тому числі й розглядає заяви, що торкаються порушення прав людини та займається розглядом повідомлень відносно цих порушень; здійснює тісне співробітництво з усіма іншими органами ООН, до компетенції яких входять питання прав людини. Крім того Комісія грає головну роль в процесі контролю за дотриманням прав людини в усьому світі. Саме в межах комісії окремі держави або недержавні установи мають змогу піднімати будь-які питання, що торкаються прав людини.

Підкомісія по заохоченню та захисту прав людини

В 1947 році на своїй першій сесії Комісія ООН з прав людини заснувала Підкомісію по запобіганню дискримінації та захисту меншостей з метою: “а) проводити дослідження, особливо на основі Загальної декларації прав людини, та давати Комісії рекомендації по правам людини про зупинення дискримінації будь-якого роду у відношенні прав людини та головних свобод та захисту расових, національних, релігійних та мовних меншостей; та б) виконувати будь-які інші функції, які можуть бути покладені на неї ЕКОСОРом”. З 27 липня 1999 року Підкомісія має назву  підкомісія по заохоченню та захисту прав людини.

До складу підкомісії входить 26 експертів у галузі прав людини, що обираються Комісією з прав людини на 4 роки. Члени підкомісії виступають у власній якості, а не як представники держав.

Підкомісія займається широким колом питань прав людини та є тим органом, який ініціює дискусію з приводу нових проблем у галузі прав людини та привертає увагу комісії з прав людини до загострення ситуації з правами людини в окремих країнах. Підкомісія заснувала чотири робочих групи, які збираються перед щорічною сесією: Робочу групу по повідомленням, що розглядає повідомлення, які торкаються порушення прав людини, та доводить до відома Підкомісії ті повідомлення, які вочевидь є свідоцтвами систематичних та підтверджених грубих порушень прав людини; Робочу групу з питань рабства, включаючи експлуатацію дитячої праці тощо; Робочу групу з питань корінного населення; Робочу групу з питань меншостей. Підкомісія також може створювати сесійні робочі групи для розгляду окремих питань порядку денного.

По деяким питань підкомісія приймає власні рішення та резолюції, по інших вона розробляє проекти резолюцій та рішення для розгляду Комісією з прав людини та ЕКОСОРом.

Адреса:

Sub-Commission on the Promotion and Protection of Human Rights

United Nations Office at Geneva

Palais des Nations, 8-14 avenue de la Paix,

1211 Geneva 10, Switzerland

Верховний комісар ООН з прав людини

20 грудня 1993 року Генеральна асамблея ООН заснувала пост верховного комісара ООН з прав людини, який є головною посадовою особою, відповідальною за координацію усієї діяльності у галузі прав людини в межах ООН. Головною задачею верховного комісара є сприяння повному здійсненню усіх прав людини шляхом проведення до життя відповідних рішень, прийнятих керуючими органами ООН.

Управління Верховного комісара ООН з прав людини складається приблизно з 200 працівників і складається з 3 відділів: 1) відділ досліджень та права на розвиток, який проводить дослідницьку та аналітичну роботу з різних питань прав людини та розробляє стратегію здійснення права на розвиток; 2) відділ служб підтримки, якій здійснює допомогу Комісії з прав людини, Підкомісії по заохоченню та захисту прав людини; 3) відділ програмної діяльності, який займається програмами технічної допомоги у галузі прав людини окремим країнам, забезпечує роботу спеціальних доповідачів та робочих груп по розслідуванню порушень прав людини на місцях, сприяє здійсненню освітніх програм.

Адреса:

Ms. Mary Robinson

United nations High Commissioner for Human Rights

Palais des nations, 8-14 avenue de la Paix,

1211 Geneva 10, Switzerland

www.unhchr.ch

e-mail: Secrt.hchr@unog.ch

Pacta sunt servanda. Згідно з цим принципом міжнародного права особливе значення мають питання ефективного контролю за виконанням державами своїх зобовязань у галузі прав людини. В наш час в межах ООН діє ряд механізмів для здійснення цього контролю. Зазвичай розрізняють договірні органи, що створюються відповідно з міжнародними умовами, та установчі процедури, які базуються на резолюціях або рішеннях міжнародних організацій або органів (що в свою чергу діють на основі власних статутів  міжнародних угод). Функції договірних органів полягають головним чином у розгляді доповідей держав та особистих скарг. Що ж до установчих процедур, то зазвичай їх завданням є реагування на масові порушення прав людини або порушення тих прав, яким надається особливе значення.

Договірні установи

Договірні органи створені згідно з міжнародними договорами з прав людини для контролю за виконанням державами зобовязань в межах цих угод. Члени договірних органів діють у власній якості, а не як представники власних країн.

Договірні органи контролюють дотримання лише тих прав, які визнані в угоді, що їх затверджує, та мають лише ті повноваження, які визначені в угоді. Жоден договірний орган не може приймати для розгляду будь-які повідомлення, якщо вони не стосуються держави, яка, хоча й є учасником відповідної угоди, не визнає компетенції цього органу розглядати такі повідомлення. Організаційно-технічну сторону роботи договірних органів забезпечує Управління верховного комісару ООН з прав людини.

Комітет з прав людини

Комітет з прав людини був утворений в 1977 році згідно з статтею 28 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права. Він складається з 18 членів  громадян держав  учасників Пакту, що наділені високими моральними якостями та визнаною компетенцією у галузі прав людини. Члени комітету обираються на нараді держав  учасників пакту таємним голосуванням строком на 4 роки та працюють у власній якості, а не як представники своїх країн.

Періодичні доповіді

Усі держави, що ратифікували Міжнародний пакт про громадянські та політичні права або приєдналися до нього, зобовязані надавати Комітетові доповіді про прийняті ними міри по приведенню до життя прав, закріплених у Пакті, та про прогрес, досягнений ними у використанні цих прав.

Доповідь відповідної держави вивчається спеціальною робочою групою Комітету, яка складається не більше ніж з 5 його членів. Потім Комітет у повному складі вивчає доповідь протягом двох днів. Після цього проводиться відкрите засідання за участю представників держави, де у якості спостерігачів може бути присутніми недержавні організації та преса.

Досвід показав, що розгляд доповідей держав на відкритих засіданнях є задовільним способом спостереження за реалізацією прав людини. Після розгляду кожної доповіді комітет приймає так звані “заключні зауваження”  вони є думкою комітету про стан справ з виконанням Пакту у відповідній державі. У зауваженнях відображуються обєктивні фактори та труднощі, що ускладнюють здійснення Пакту, позитивні аспекти, головні проблеми, що визивають занепокоєння Комітету, та рекомендації щодо мір, які можуть забезпечити більш ефективне використання положень Пакту у межах національного законодавства та практики.

Хоча зауваження Комітету не мають обовязкової сили з юридичної точки зору, ігнорування їх державами свідчило б про недобросовісне виконання зобовязань по Пакту.

Скарги приватних осіб

Комітет має повноваження розглядати повідомлення від окремих осіб, які стверджують, що вони є жертвами порушення тією або іншою державою  учасником Пакту будь-якого з прав, зазначених у Пакті.

Комітет не є судовою установою та його рішення є не “постановами”, а “міркуваннями”. Разом з тим, міркування Комітету висловлюються мовою судових постанов, та накопичений досвід свідчить про те, що держави уважно ставляться до них. В ряді випадків мали місце звільнення вязнів та компенсація жертвам порушення прав людини. В 1977-1999 роках комітет отримав 873 скарги з більш ніж 60 держав  учасників факультативного протоколу. В 253 випадках Комітет констатував порушення прав людини.

Скарги однієї держави на іншу

Будь-яка держава  учасник Пакту може подати до комітету повідомлення з приводу того, що інша держава-учасник не виконує власних зобовязань по Пакту. Але це можна робити лише в тих випадках, коли обидві сторони визнали компетенцію Комітету отримувати та розглядати такі повідомлення. До нашого часу не було подано жодної скарги такого роду.

Адреса:

Secretary, Human Rights Committee

United nations Office in Geneva

8-14 avenue de la Paix

1211 Geneva 10, Switzerland

Комітет з економічних, соціальних та культурних прав

Комітет засновано по рішенню ЕКОСОРу у 1985 році.

Періодичні доповіді

Головною функцією комітету є спостереження за виконанням державами учасниками положень Пакту про економічні, соціальні та культурні права. Згідно з статтями 16 та 17 Пакту, держави-учасники зобовязані подавати до комітету періодичні доповіді з описом законодавчих, судових та інших заходів, здійснених ними для захисту закріплених у Пакті прав. Крім того, держави зобовязані надавати інформацію, що б свідчила про те, в якій мірі вони здійснюють відповідні права та в яких галузях вони зустрічаються з труднощами.

Після аналізу доповіді Комітет приймає “заключні зауваження”. Хоча з юридичної точки зору вони не мають обовязкової сили, вони відображують думку єдиного експертного органу, здатного виносити такі постанови. Відомі випадки, коли причиною зміни законодавства та правовикористовувальної практики окремих держав були, хоча б частково, заключні зауваження Комітету.

В другій половині першого дня кожної сесії комітет проводить засідання, на якому міжнародні та національні недержавні організації можуть висловити свої думки з приводу виконання або невиконання державами-учасниками положень пакту. В багатьох випадках НДО сприяють істотній активізації засобів масової інформації у звязку з прийняттям заключних зауважень, що стосуються відповідної держави.

Адреса:

Secretary, Committee on Economic, Social and Cultural Rights

United nations Office in Geneva

8-14 avenue de la Paix

1211 Geneva 10, Switzerland

e-mail: atikhonov.hchr@unog.ch

Комітет проти катувань

Заснований у 1987 році згідно з статтею 17 Конвенції проти катувань та інших жорстких та принижуючих гідність видів поводження та покарання. Складається з 10 експертів, що наділені високими моральними якостями та компетентністю в галузі прав людини. Строк їх повноважень складає 4 роки та може бути продовжений.

Кожна держава  учасник конвенції надає комітету доповіді про прийняті нею міри по виконанню власних взятих згідно з Конвенцією зобовязань.

Згідно з статтею 20 Конвенції, Комітет вповноважений отримувати інформацію та проводити розслідування, що торкаються заяв про систематичне використання катувань у державах-учасниках. Комітет може призначити одного або декількох своїх членів для проведення конфіденційного розслідування в тому випадку, якщо він вважатиме це доцільним у звязку з отриманою інформацією. Але це можливо лише за умов визнання державою відповідних положень конвенції.

По закінченні робіт, повязаних з розслідуванням, та після консультації з державою-учасником Комітет може прийняти рішення про включення короткого звіту про результати розслідування до своєї щорічної доповіді. Лише в цьому випадку діяльність комітету обнародується, в інших випадках уся діяльність та документи, повязані з розслідування, є конфіденційними. Будь-яка особа, що стверджує, що вона є жертвою порушення концепції тією або іншою державою-учасником, що признала Конвенцію, може подавати повідомлення до Комітету проти катувань.

Адреса:

Secretary, Committee against Torture

United nations Office in Geneva

8-14 avenue de la Paix

1211 Geneva 10, Switzerland
Комітет по ліквідації расової дискримінації

Комітет по ліквідації расової дискримінації було створено в 1970 році згідно з статтею 8 Міжнародної конвенції про ліквідацію усіх форм расової дискримінації для контролю та розгляду мір, які приймаються державами з метою виконання зобовязань у межах концепції. Члени комітету не отримують вказівок ззовні. Вони не можуть бути звільнені від виконання власних обовязків або замінені без власної згоди. Держави учасники зобовязані подавати доповіді про міри, прийняті для реалізації положень Конвенції. Держави-учасники конвенції та окремі особи мають змогу подавати скарги про наявність порушення положень конвенції з боку держав-учасників Конвенції.

Адреса:

Secretary, Committee for the Elimination of Racial Discrimination

United nations Office in Geneva

8-14 avenue de la Paix

1211 Geneva 10, Switzerland
Комітет з прав дитини

Комітет з прав дитини було створено в 1991 році у відповідності із статтею 43 Конвенції про права дитини, він складається з 10 експертів, що мають відповідні повноваження.

Згідно з статтею 44 Конвенції, держави-учасники зобовязуються надавати комітету доповіді про прийняті ними міри по закріпленню визначених в Конвенції прав та про прогрес, досягнений у виконанні цих прав. На основі вивчення доповідей Комітет може виносити пропозиції та рекомендації загального характеру, які пре проводжуються зацікавленій державі та повідомляються Генеральній Асамблеї разом з зауваженнями держав, за умов їх наявності.

Адреса:

Secretary, Committee on the Rights of the Child

United nations Office in Geneva

8-14 avenue de la Paix

1211 Geneva 10, Switzerland

Комітет по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок

Комітет по ліквідації дискримінації по відношенню до жінок створено згідно з статтею 17 Конвенції про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок. З часу створення у 1982 році, за єдиним виключенням, Комітет повністю складається з жінок, що представляють широкий спектр різноманітних професій (юристи, викладачі, дипломати, експерти з тендерних питань).

На засіданнях комітету проводиться розгляд доповідей держав-учасників про міри прийняті для виконання положень Конвенції. На основі отриманої інформації комітет може виносити пропозиції та рекомендації загального характеру. Але в наш час вони є досить обмеженими, як по обсягу охоплення так і по практичним наслідкам. Важливу інформацію комітету надають також недержавні установи.

Room DC2-1220, P.O. Box 20,

United Nations, New York, N.Y. 10017,

United States of America.

Управління Верховного комісару ООН у справах біженців

УВКБ ООН було створено 1 січня 1951 року згідно з резолюцією Генеральної асамблеї 428(V) від 14 грудня 1950 року, строком на три роки. З того часу мандат УВКБ періодично подовжується. В наш час УВКБ надає допомогу більш ніж 22 мільйонам біженців в усьому світі.

Згідно з статтею 1 Уставу УВКБ, головною задачею Верховного комісару є надання міжнародного захисту біженцям та пошуку вирішення проблеми біженців шляхом сприяння урядам для полегшення добровільної репатріації біженців або їх асиміляції у нових країнах. Функції Верховного комісару визначені як “зовсім аполітичні” та “гуманітарні та соціальні” по своєму характеру  а) сприяння заключенню та ратифікації міжнародних конвенцій про захист біженців, контроль їх виконання та внесення поправок; б) сприяння проведенню заходів по полегшенню положення біженців та скороченню числа біженців, що потребують захисту; в) сприяння зусиллям, спрямованим на заохочення добровільної репатріації біженців або їх асиміляції в нових країнах; г) полегшення допуску біженців на територію різних держав; д) сприяння переводу майна біженців; е) отримання від урядів інформації відносно числа біженців на їх території та розташування, а також відповідних законів та постанов; є) підтримання тісного контакту з урядами та неурядовими установами; ж) налагодження контактів з іншими організаціями, що займаються питаннями біженців; з) сприяння координації дії різних організацій.

Верховний комісар в своїй діяльності керується політичними вказівками Генеральної асамблеї та ЕКОСОРу.

Адреса:

Mr. Ruud Lubbers,

United Nations High Commissioner for refugees

94 Rue Montbrillant, Geneva, Switzerland.

www.unhcr.ch

e-mail: webmaster@unhcr.ch

Міжнародний суд

Міжнародний суд є головним судовим органом ООН, що займається врегулюванням правових суперечок між державами-членами та ООН з її установами. Він складається з 15 суддів, що обираються Генеральною Асамблеєю та Радою Безпеки. Лише держави можуть бути сторонами у справах, що розглядаються Судом. Якщо якась країна не бажає приймати участі у судовій справі, вона не зобовязана робити цього (якщо цього не вимагають положення спеціальної угоди). Але якщо ж країна погоджується на це, вона зобовязана підкоритися рішенню Суду. Суд не може розглядати індивідуальні скарги, що стосуються порушення прав людини. В той же час, в деяких консультативних висновках Суд торкнувся таких питань, як геноцид, апартеїд, недоторканність спеціальних доповідачів.

Міжнародний кримінальний суд

Статут Міжнародного кримінального суду було прийнято на Конференції уповноважених представників держав, що відбувалася у Римі з 15 червня по 17 липня 1998 року. Прийняття Римського статуту відображує рішучість міжнародної співдружності покласти край безкарності осіб, що чинять серйозні злочини. Суд має юрисдикцію щодо злочинів геноциду, злочинів проти людяності, військових злочинів та злочинів агресії, доповнюючи національні органи кримінальної юрисдикції у випадку, коли держава не бажає або не здатна реалізувати кримінальне переслідування відповідним чином. Суд складатиметься з 18 суддів. Статут суду стане діюдим після того, як 60 держав ратифікують його. На 24 серпня 2000 року 114 країн підписали Статут та 21 ратифікувала його.

Міжнародна організація праці

МОП створена в 1919 році. Угода про встановлення звязку між МОТ та ООН була затверджена 14 грудня 1946 року, та організація стала першою спеціалізованою організацією, повязаною з ООН. Ціль МОП  забезпечення в світі соціальної справедливості для працівників, а також сприяння та захист прав людини та головних свобод, необхідних для досягнення цієї цілі. МОП є унікальною організацією в тому сенсі, що при розробці її політики представники працівників та підприємців мають рівну кількість голосів.

МОП розробляє міжнародні стандарти (в формі конвенцій та рекомендацій) в таких галузях, як свобода асоціацій, заробітна плата, довжина робочого дня та умови праці, винагорода за працю, охорона праці, соціальне страхування, робоча інспекція, тощо. З часу заснування МОП було прийнято більше 300 конвенцій та рекомендацій.

В межах МОП діє три головних механізми контролю за дотриманням стандартів, визначених у конвенціях:

процедура подання доповідейi;

процедура розгляду скарг та повідомленьii;

процедура розслідувань та дослідівiii.

Адреса:

Mr. Juan Somavia, Director-General

International Labour organization

1, Route des Morillons,

CH-1211 Geneva 22, Switzerland

Організація Обєднаних Націй з питань освіти, науки та культури

Устав ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО) було прийнято у листопаді 1945 року, він вступив у силу 4 листопада 1946 року. Згідно з Уставом, ціль ЮНЕСКО  “сприяння закріпленню миру та безпеки, посилюючи співробітництво між народами шляхом освіти, науки та культури заради забезпечення загальної поваги до справедливості, законності, прав людини та головних свобод, визнаних Уставом ООН, для усіх народів, без розрізнення раси, полу, мови та релігії”.

В межах ЮНЕСКО діє декілька механізмів контролю за дотриманням стандартів в галузі прав людини, особливо у відношенні до свободи слова, права на освіту та права на вільну участь в культурному житті суспільства.

З ціллю сприяння здійсненню Рекомендації, виконавча рада ЮНЕСКО заснувала Комісію по конвенціям та рекомендаціям, що має повноваження розглядати скарги про порушення прав людини у галузі освіти, науки, культури, інформації. Скарги можуть бути подані від імені жертв порушень, а також груп та недержавних організацій, що мають інформацію про такі порушення. Як правило, Комісія намагається привести сторони до дружнього розвязання питання. Комісія розрізняє “випадки” та “питання”. Термін “випадки” стосується індивідуальних випадків, тоді як термін “питання” означає ситуації масових та систематичних порушень прав людини. Виконавча рада та Генеральна конференція розглядають “питання” про порушення прав людини на своїх відкритих засіданнях.

Адреса:

Mr. Koichiro Matsuura, Director-General

United Nations national, scientific and Cultural Organization

7 Place de Fontenoy, 75352 paris 07-SP, France.

www.unesco.org

e-mail: info@unesco.org

Спостерігач за правами людини (Human rights watch)

СПЗ займається захистом прав людини в усьому світі.

СПЗ було засновано у 1978 році як Гельсінську групу для спостереження за дотриманням Радянським Союзом прав людини. У 80-х роках було створено організацію American Watch, яка спостерігала за тим, щоб ворогуючі сторони в Центральноамериканських країнах дотримувалися прав людини. Згодом організація зростала, доки в 1988 році усі відділи не були обєднані, та було сформовано СПЗ.

Зараз організація складається з більше ніж 150 знавців своєї справи, що працюють по всьому світу. Серед них є юристи, журналісти, академіки, експерти з різних галузей знань. СПЗ плідно співпрацює з іншими організаціями для досягнення спільної мети.

СПЗ  найбільша в світі організація, що захищає права людини та базується у США. Організація вивчає стан дотримання прав людини в усьому світі. Отримана інформація передається у засоби масової інформації. Проводяться зустрічі з представниками урядів для ініціювання змін в політиці та проведення заходів для покращення ситуації щодо наявності порушень прав людини. За умов надзвичайної ситуації СПЗ проводить компанію, спрямовану на зменшення військової та економічної підтримки держави, що грубо порушує права людини.

Результати діяльності

Організацією було ініційовано прийняття закону про заборону використання дітей-солдат. Зараз в світі налічується близько 300000 дітей-солдат. Цим законом встановлюється мінімальний вік для участі у військових діях (18 років);

СПЗ разом з декількома організаціями-партнерами отримала у 1997 році Нобелівську премію миру за проведення кампанії по забороні використання протипіхотних мін;

інформація, зібрана СПЗ у Косово, зіграла велику роль під час суду над Слободаном Мілошевичєм у 1999 році;

організація отримала свідоцтва про наявність порушень прав людини у Руанді, де під час геноциду у 1994 році було вбито більше ніж півмільйона людей;

СПЗ грав активну роль під час висунення судового позову до чилійського диктатора Августо Піночета з метою підтвердження принципу, що навіть колишній голова держави повинен нести відповідальність за волаючі порушення прав людини;

СПЗ був ініціатором утворення Міжнародного кримінального суду, в цій сфері проводиться подальше співпрацювання з урядами різних країн;

СПЗ виявилося єдиною міжнародною організацією, що працювала в розірваній на частини Сьєра Леоне; було зібрано багато матеріалу, що свідчить про скоєння тяжких злочинів проти цивільних, та допоміг громадськості збагнути трагічність конфлікту;

...

Адреса:

Human Rights Watch

350 Fifth Avenue,

34th Floor

New York, NY 10118-3299 USA

www.hrw.org

Організація не представлених націй та народів (Unrepresented Nations and peoples Organization)

ОНПНН  міжнародний форум, що займається справами меншостей, народів, що проживають на окупованих територіях, націй, які прагнуть відновлення втрачених держав. Метою роботи організації є захист головних прав людини та економічних прав.

ОНПНН утворена націями та народами, не представленими в таких міжнародних організаціях як ООН.

Заснована у 1991 році, організація складається з 50 членів, що представляють більше ніж 100 млн осіб.

ОНПНН не представляє нації, вона допомагає та дає їм можливість представляти себе більш ефективно. Організація проводить тренінги у галузях дипломатії, міжнародного права та права людини, демократії та управлінні конфліктами, захисту оточуючого середовища.

www.unpo.org

Міжнародний союз з прав людини

МСПЛ  міжнародна неприбуткова організація, метою діяльності якої є заохочення та захист прав людини.

Метою діяльності організації є визначення галузей, які вимагають покращень в галузі цивільних та політичних прав, економічних, соціальних та культурних прав згідно з Конвенцією про прав людини, наголошуючи на не насильстві та захисті життя. Організація співпрацює з іншими міжнародними організаціями з метою привернення уваги суспільства до порушень прав людини, допомоги бідним, поліпшенню умов охорони здоровя, покращення економічних та соціальних умов, захисту людського життя.

Засоби для досягнення цієї мети:

Підтримання тісного звязку з організаціями та особами, що працюють з метою миру та захисту прав людини в світі.

Створення міжнародної бази даних про організації та осіб, що беруть участь в процесі захисту прав людини.

Поширення інформації про права людини, розуміння та освіти, шляхом проведення конференцій, симпозіумів з тем співпраці, прав жінок, дітей, проти рабства та експлуатації, соціальної та економічної несправедливості...

Лікарі за права людини

Ця організація поєднує працівників галузі охорони здоровя та інших осіб для захисту прав людини. Члени організації вірять, що дотримання прав людини є необхідною передумовою здоровя та добробуту усіх представників суспільства.

“Ми вивчаємо та розкриваємо факти порушення прав людини за допомогою медицинських та наукових методів.

Ми допомагаємо, надаючи докази проти порушників прав людини, в тому числі й лікарів, які теж повинні відповідати за власні дії.

Ми проводимо навчання лікарів, медичних сестер, інших представників галузі охорони здоровя з метою залучення їх до участі у захисті прав людини та поширення відомостей про права людини.iv”

Адреса:

Physicians for Human Rights

100 Boylston Street Suite 702

Boston, MA 02116 USA

e-mail: phrusa@phrusa.org

Комітет адвокатів з прав людини

З 1978 року організація працює для поширення відомостей про права людини та їх захисту. Її праця неупереджена. Комітет контролює дотримання прав людини, закріплених Декларацією про права людини, урядами держав.

Програма діяльності комітету фокусується на створенні організацій та структур, що гарантуватимуть дотримання прав людини. Закріплення діяльності механізму прав людини на місцевому рівні також є метою діяльності організації.

Комітет також допомагає особам, що потребують притулку, біженцям, намагається змінити досить обмежені права біженців в США та усьому світі.

Адреса:

Lawyers Committee for Human Rights

333 Seventh Avenue, 13th Floor

New York, NY 10001

e-mail: lchrbin@lchr.org

Висновки

Издавна признается, что одним из важных элементов защиты прав человека является расширение осведомленности населения в отношении своих прав и способов защиты.

Бутрос-Бутрос Гали, шестой Генеральный секретарь ООН, 1992-1996

В наш час вже досить багато зроблено для розвитку галузі прав людини: велика кількість документів закріплює права людини, існує значна кількість міжнародних організацій, що займаються захистом прав людини та поширенням інформації про них в світі. Діяльність організацій, що захищають права людини досить різноманітна, але саме завдяки цьому світова спільнота має змогу бачити природу конфліктів, що відбуваються в різних частинах світу, розуміти їх суть; отримувати інформацію про грубі порушення прав людини та відповідно реагувати на неї скоординованими діями міжнародних організацій.

На мою думку, найближчим часом не зможуть біти вирішені усі питання про порушення прав людини, навіть в найближчому майбутньому це не можливо, а далі не варто заглядати. Найважливішим зараз є подальше поширення інформації про права людини, про необхідність їх дотримання кожною окремою людиною та відповідальність за порушення. Лише зусилля усієї світової спільноти може призвести до вирішення проблем порушення прав людини. А щодо кожної людини, починати звісно ж потрібно з себе.

Література

www.un.org (ООН)

www.hrw.org (Інформація про діяльність організації)

www.cenunst.unibel.by (Краткий путеводитель по системе защиты прав человека в рамках ООН)

www.unesco.org (ЮНЕСКО)

www.unpo.org (ОНПНН)

Інша допоміжна інформація отримана за допомогою www.altavista.com та www.yahoo.com.

i Доповіді можуть бути: щорічними або регулярними (про реалізацію ратифікованих конвенцій) та доповідями по конвенціям, які ще не ратифіковані. Щорічно МОП отримує більше 3000 доповідей, що розглядаються: незалежним Комітетом експертів по використанню конвенцій та рекомендацій та Комітетом по використанню конвенцій та рекомендацій, який складається з представників урядів, працівників та підприємців.

ii Скарги з приводу порушення права на свободу обєднання розглядаються (залежно від виду) або Комісією по розслідуванню у галузі свободи обєднання або Комітетом по свободі обєднання, інші скарги розглядаються Адміністративною радою.

iii МОП також використовує метод спеціальних розслідувань та досліджень. Наприклад, в 1950 році дві комісії незалежних експертів провели розслідування нових систем примусової праці, які виникли в окремих регіонах світу. Але подібні процедури не практикуються часто.

iv Із звіту про діяльність організації “Лікарі за права людини”.

20