Соціальна дія права

План

Право як соціальне явище. Соціальні функції права.

Механізм соціальної дії права.

1.

Право як соціальне явище. Соціальні функції права.

Соціальна природа права полягає як у тому, що воно існує у суспільстві, так і у тому, що право діє у суспільстві. Право, яке не реалізується, не діє, не є правом. Більше того, право не може існувати поза суспільством. Воно виникає як найоптимальніший засіб організації, орієнтації та соціального контролю для забезпечення нормального функціонування суспільства і його розвитку.

Розглядаючи право як соціальне явище слід розкрити соціальну зумовленість права, а також ряд соціальних функцій, які воно виконує.

Соціальну зумовленість права можна охарактеризувати у двох напрямках:

1. Походження правових норм. Правові норми виникають на основі існуючих суспільних відносин, насамперед соціальних. Вони відбивають їх у певній формі, перевтіленій згідно з волею законодавця, з урахуванням тенденцій суспільного розвитку, потреб та завдань суспільства та держави. Наскільки правильно правові норми відображають потреби життя, чи відповідають вони реальному стану речей, чи сприяють подальшому розвитку фактичних відносин, чи закріплюють вони потрібні відносини — ці питання являють собою питання соціальної обумовленості правових норм і породжених правовідносин.

2. Процес правотворення. Ті відносини, які виникають в процесі вироблення правових норм, включаючи не тільки відносини у відповідних державних установах, але й різноманітні неформальні відносини, зокрема громадську думку з питань права.

На процес правотворення впливають такі фактори: економічний (наявність економічних ресурсів для реалізації правових норм, потреби та можливості розвитку економіки країни), політико-правовий (норма права дуже часто є результатом компромісу між різними верствами населення), ідеолого-психологічний фактор (особливості ідеології та психології суб’єктів — учасників процесу створення правових актів), соціокультурний (культурний і освітній рівень населення).

Розглядаючи питання про соціальні функції права слід чітко розмежувати функції держави і функції права. До недавнього часу підкреслювалось положення про те, що „право є ніщо без апарату, здатного примушувати до дотримання норм права”, а отже співвідношення права та держави завжди трактували на користь останньої. Проте характеристика права лише як форми державної діяльності применшує його соціальну цінність і принижує його роль у житті суспільства. Право з його специфічними властивостями впливу на поведінку людей прямо й безпосередньо впливає на різні сфери людської діяльності, сприяє досягненню соціально-корисних цілей, що можуть бути отримані внаслідок саме нормативно-правового регулювання. До цього слід додати, що право мусить виконувати роль організуючого фактора стосовно не лише громадян, але й самої держави, її органів і посадових осіб. Це випливає з провідного принципу правової держави: взаємовідповідальності держави і громадянина. Усе це дає підставу стверджувати, що право, маючи тісний зв’язок з державою, становить собою соціальну цінність і виконує в суспільстві самостійні функції.

Соціальні функції права — це основні напрямки його впливу на суспільство, як цілісну систему, суспільні інститути, соціальну поведінку суб’єктів права і суспільні відносини, які між ними виникають.

Функції права поділяються на загальносоціальні та спеціальносоціальні. Загальносоціальні функції — це напрямки взаємодії права та інших соціальних явищ.

До загальносоціальних функцій належать:

гуманістична, суть якої полягає у створенні та забезпеченні правових механізмів здійснення та захисту прав і свобод людини. Виконуючи цю функцію право визнає людину, її права і свободи найвищою соціальною цінністю, ставить її на приорітетне перше місце в системі соціальних цінностей, а відповідно функціонування суспільства вцілому, діяльність органів державної влади, суспільних інститутів має бути в першу чергу спрямоване на забезпечення реальних можливостей людини, необхідних для її нормального існування і розвитку.

інтегративна — право має служити інструментом інтеграції елементів політичної системи, і в цілому суспільної системи, зміцненню взаємозв’язків між ними, бути юридичної основою для діяльності всіх суб’єктів. Ця функція проявляється в тому, що право встановлює єдині правила гри для всіх членів суспільства, а отже робить можливим їх мирне і взаємовигідне співіснування та взаєморозвиток. Право — це свого роду клей, який забезпечує цілісність суспільства як динамічного організму.

організаторська — право виконує роль організатора суспільного життя, тобто організовує хаотичний розвиток суспільних відносин та інститутів в єдину суспільну систему, кожен елемент якої виконує свої соціальні функції.

управлінська — формування та спрямування соціальнобажаних суспільних відносин у потрібному для суспільства і держави напрямку або припинення небажаних, загрозливих для існування і розвитку суспільства в цілому та його членів.

інформаційна (комунікативна), суть якої полягає у повідомленні учасників суспільного життя про позицію держави з приводу потрібної, дозволеної чи забороненої поведінки. Відомо, що соціальна життєдіяльність індивідів органічно пов’язана з одержанням, сприйняттям, засвоєнням (переробкою), збереженням і використанням соціальної інформації. Правова інформація є одним з видів соціальної інформації, що має наказовий характер. У такий спосіб громадян інформують про засоби і способи досягнення бажаних результатів у своїй діяльності — особистій чи суспільній, про наслідки порушення правових розпоряджень.

орієнтаційна — тісно пов’язана з інформаційною, вказує на припустимі, соціальноприйнятні, безконфліктні шляхи, засоби задоволення потреб та інтересів суб'єктів правових відносин;

оцінювальна — право встановлює особливу шкалу цінностей і приоритетів у суспільстві, на першому і найвищому рівні якої знаходиться, як вже зазначалось, людина. Дає відповідь на питання: що є добре (правомірне), а що зле (неправомірне) і чому.

ідеологічна (виховна) — полягає у формуванні певних поглядів на форми і методи реалізації та захисту суб'єктами своїх прав та виконання своїх обов'язків.

пізнавальна (гносеологічна) — полягає у тому, що право виступає показником рівня розвитку суспільства, характеризує головні його параметри. Ознайомившись з правом можна зробити висновки про суспільство в цілому.

Спеціальносоціальні, або спеціальноюридичні функції — це напрями власне правового впливу на суспільні відносини.

Головними серед них є:

регулятивна, суть якої полягає у регламентуванні суспільних відносин за допомогою правових норм;

охоронна, яка полягає у захисті суспільно бажаних відносин, припиненні порушень і посягань на ці відносини та створенні механізмів відновлення і захисту деформованих суспільних відносин.

2. Механізм соціальної дії права.

Механізм соціальної дії права — це механізм взаємодії правових та інших соціальних факторів.

Структура механізму дії права:

управлінські соціальні системи (механізм державного і соціального управління, норми права);

соціальні фактори (соціально-економічні, політико-ідеологічні, соціально-демографічні, ситуаційні);

ретранслюючі системи (інформаційні, нормативно-ціннісні, соціально-психологічні);

регульовані соціальні системи (особистість, група, колектив, суспільство),

правомірна і соціально активна поведінка.

Зазначимо, що взаємодія вказаних елементів, точніше фактичних блоків, аж ніяк не є гарантією того, що юридичні розпорядження на всіх рівнях будуть переведені в правомірну й соціально активну поведінку. Сумнівно, що механізм дії права можна обмежити лише таким варіантом функціонування. Тому слід детально розглянути форми правового впливу та стадії соціальної дії права.

Але передусім слід наголосити ще раз, на соціальній зумовленості права, на тому, що будь-які форми правового впливу реалізуються у конкретних суспільних ситуаціях. Соціальні умови, в яких діє конкретна норма права, можуть сприяти, а деколи і прямо визначати, правомірну або неправомірну поведінку людини (наприклад, злодій не зміг вчинити крадіжку через охоронну сигналізацію, або особа скоїла ДТП через погані погодні умови і незадовільний стан доріг).

Є такі форми правового впливу як правове регулювання, психологічний, етичний та інформаційний вплив правової норми. Правове регулювання буде розглянуто згодом в окремій темі. Тоді як на інших — зупинимось детальніше.

Психологічний вплив правової норми. Соціологія права вбачає в суб’єктах права конкретні особистості, які володіють відповідним психологічним статусом.

Вступ особистості в правове спілкування передбачає поєднання її інтересів з інтересами інших людей, а також формування ставлення особистості до діючих юридичних норм. Це ставлення не зводиться до простого пристосування до них як до ординарного акту, а є складним відношенням дії та впливу існуючих норм, їхнього сприйняття, відторгнення, ігнорування, порушення тощо.

Результатом психологічного впливу права стає формування образу права, тобто „узагальненої, емоційно забарвленої форми відображення правової дійсності у вигляді комплексу уявлень про закони, методи їхнього втілення в життя і про правозастосовчі органи тощо.” Образ права — це своєрідний зліпок конкретизованої правосвідомості.

На формування психологічної установки особистості щодо права значно впливає соціальна група, а також суспільство в цілому, знову ж таки соціальні умови, в яких живе особа. Слід враховувати, що дія групи і суспільства означає не просто дзеркальне відображення і сприйняття особистістю правових позицій соціальної групи чи суспільства. Це опосередковується власним соціально-правовим досвідом особистості, а також тими матеріальними умовами, в яких вона живе, і ресурсами, якими володіє.

Відповідно суспільна поведінка суб’єкта може бути правомірною і неправомірною. Залежно від психологічного ставлення суб'єкта до права, а також сформованих психологічних установок, правомірна поведінка, може бути:

активною (соціально-усвідомленою) правомірною поведінкою, яка базується на усвідомленні, внутрішньому переконанні суб'єкта в необхідності дотримуватися, або не порушувати у своїй поведінці приписів чинного законодавства. Така поведінка, як стверджують науковці, можлива в прогресивних правових системах, тобто в системах, де видані державою юридичні норми максимально відповідають об’єктивним соціально-економічним потребам. Тому ці норми можуть самореалізуватися (втілитися без наказу держави) у суб’єктивному праві.

пасивною (звичаєвою) правомірною поведінкою, яка базується на звичці дотримуватися вимог законодавства у своїй поведінці, незалежно від усвідомлення необхідності такої поведінки, така поведінка базується на морально-етичних засадах і підтримується ними.

конформістською поведінкою, яка базується на наслідуванні суб'єктом поведінки інших суб'єктів правовідносин, їхньої поведінки в аналогічних відносинах, вона обумовлена і базується на бажанні не відрізнятися від оточуючих. Така поведінка можлива, якщо в психологічному статусі особистості переважає апатія стосовно правових норм. З формально-юридичного погляду це нормально, оскільки при цьому не відбувається порушення норми права, проте з соціологічної точки зору це не нормальна поведінка, оскільки свідчить про соціальну пасивність суб’єкта, тобто виключність його з соціальних відносин.

маргінальною, яка базується на загрозі покарання за неправомірну поведінку, суб'єкт дотримується норм права, не бажаючи застосування до нього санкцій за відмову від неї. Така поведінка має місце, у випадку зіткнення психологічної установки особи з вимогами юридичних норм. Це так зване маргінальне протистояння. Така поведінка за певних умов може легко перейти в неправомірну поведінку.

Неправомірна поведінка виникає у випадку накладення негативної психологічної установки щодо права і негативної діяльності, тобто правопорушення.

Етична форма соціальної дії права. Якщо правова норма має свою об’єктивну матеріальну підставу, якщо вона справді відображає соціальну волю, а об’єктивні правові потреби суспільства адекватно відбиваються в правових нормах, то можна припустити, що правові норми так само відображають міру соціальної справедливості. А якщо соціальна норма справедлива, вона відповідає рівню соціального розвитку та етичним вимогам соціуму в цілому. Моральний потенціал норми, її справедливість створює передумову успішної соціальної реалізації правової норми.

Інформаційна форма соціальної дії права. Зокрема її раціональний аспект — це інформація про зміст права, правила поведінки, що містяться в нормах об’єктивного права, про характер суб’єктивних прав, у яких ці норми опосередковуються, про специфіку правовідносин і правових зв’язків. Особа може реалізувати правову норму, тільки коли до її відома доведений зміст цієї норми.

Більше того, від повноти інформаційних даних про соціальний розвиток права значною мірою залежить подальший розвиток правової системи. Іншими словами, від повноти соціальної інформації залежить динаміка правової сфери. Від того, якою мірою суспільству буде відомо про ефективність соціальної дії права залежатимуть і відповідні акції суспільства, організовані з метою коригування функціонування правової системи.

Крім того, оскільки право живе, воно не може не сигналізувати про свою дію. При цьому існують два види інформаційних сигналів у праві. Перший, це — сигнал раціонального характеру, тобто про зміст правових норм. Другий, це сигнали про об’єктивність правових норм, тобто про їх відповідність об’єктивним потребам суспільства.

Крім того, центральним елементом механізму соціальної дії права є особа як об’єкт правового впливу і як суб’єкт правовідносин. Саме на особу спрямовані вищезазначені форми впливу правових норм.

Отже, правомірність чи неправомірність поведінки особи залежить від соціальних умов, в яких вона живе і реалізовує правові норми, і ефективності психологічного, етичного та інформаційного впливу правової норми.