Логіка криміналістичної версії

Логіка криміналістичної версії

План

Реферат на тему: 1

1. Логічна суть гіпотези та криміналістичної версії 3

2. Основні етапи побудови та перевірки криміналістичної версії 9

3. Задачі 15

Список використаної літератури 23

Гіпотезою називається спосіб мислення, котрий полягає в побудові припущення про те, що таке досліджуване явище, та в доведенні цього припущення.

Термін «гіпотеза» уживається з подвійним значенням. Під гіпотезою розуміють і саме припущення, котре пояснює спостережуване явище, і спосіб мислення в цілому, який включає висування припущення, його розвиток і доведення. Гіпотеза є метод пізнання предметів і явищ навколишнього світу.

Гіпотеза створюється для того, щоб дати пояснення ще не поясненим явищам, фактам, подіям. Пізнання будь-якого явища в дійсності, як відомо, розпочинають із збирання і нагромадження окремих фактів, що відносяться до цього явища. Фактів, наявних на початку пізнання явища, завжди недостатньо, щоб повністю й відразу пояснити це явище, дати достовірний висновок про те, що воно таке, які причини його виникнення, закони розвитку тощо. Тому пізнання явищ і подій зовнішнього світу відбувається у формі гіпотези: не очікуючи, доки накопичуються факти для кінцевого, достовірного висновку про характер і причину досліджуваного явища, роблять на початку здогадане пояснення спостережуваного явища, а потім цей здогад розвивають і доводять. Гіпотеза — це форма розвитку наших знань. Мислення людини не знає інших способів логічного опрацювання емпіричного матеріалу і проникнення в сутність речей, окрім гіпотези. Побудова гіпотез у науці дає змогу переходити від окремих фактів, що стосуються явищ, до пізнання закону розвитку цього явища. Ф. Енгельс, даючи оцінку ролі гіпотези в пізнанні, зазначав: «Формою розвитку природознавства, оскільки воно мислить, є гіпотеза. Спостереження відкриває який-небудь новий факт, що робить неможливим старий спосіб пояснення фактів, належних до тієї самої групи. З цього моменту виникає потреба в нових способах пояснення, яка спирається спершу тільки на обмежену кількість фактів і спостережень. Подальший дослідний матеріал приводить до очищення цих гіпотез, усуває одні з них, виправляє другі, поки, нарешті, не буде встановлений у чистому вигляді закон. Коли б ми захотіли чекати, покі матеріал буде готовий у чистому вигляді для закону, те. це означало б припинити доти мисляче дослідження, і вже через одне це ми ніколи не дістали б закону».

Побудова гіпотез — необхідний шлях до створення наукової теорії. Всяка наукова теорія висловлюється спочатку як гіпотеза. Науково доведена і підтверджена на практиці гіпотеза стає науковою теорією.

Логічна структура гіпотези складна. Гіпотеза не зводиться до якогось одного судження чи умовиводу. Вона — система суджень, понять і умовиводів. Якесь одне окремо взяте судження або умовивід ще не складає гіпотези. Гіпотеза може складатися одночасно із різних видів умовиводів: індукції, аналогії і дедукції. Наприклад, судження-припущення може бути висловлене за аналогією чи індукцією, а потім розвинуте й доведене у формі дедукції. Але припущення в гіпотезі може бути висунуте не тільки у формі індукції чи аналогії, воно висловлюється часто дедуктивне, а доводиться потім у формі індукції або дедукції тощо.

Гіпотеза — процес розвитку думки. Процес мислення в гіпотезі має певні стадії. Розрізняють дві такі стадії побудови і доведення гіпотези: 1) висування гіпотези і 2) доведення гіпотези. Дехто виділяє в гіпотезі не дві, а три, чотири чи п'ять стадій: 1) вивчення обставин досліджуваного явища (збирання фактів), 2) формування гіпотези, 3) виведення із гіпотези наслідків (розвиток гіпотези), 4) перевірка цих наслідків на практиці і 5) висновок про істинність або хибність висунутої гіпотези.

Висування гіпотези. Гіпотеза будується не на голому місці. Щоб її висунути необхідно мати певну сукупність фактів, що відносяться до спостережуваного явища, котрі б обґрунтовували імовірність якогось припущення, пояснювали імовірність невідомого. Тому побудова гіпотези завжди пов'язана зі збиранням фактів, які мають відношення до того явища, котре ми пояснюємо. На підставі зібраних фактів висловлюється припущення про те, що таке досліджуване явище, тобто формулюється гіпотеза. Припущення в гіпотезі в логічному відношенні є судження (або система суджень), його висловлюють унаслідок логічного опрацювання зібраних фактів.

Факти, на підставі яких висувається гіпотеза, можуть бути логічно осмислені у формі аналогії, індукції чи дедукції. В одних випадках гіпотезу висувають за аналогією, в інших — вони є висновком індуктивного чи дедуктивного умовиводу.

Висування припущення, тобто формулювання гіпотези, становить основний зміст гіпотези.

Припущення — головний елемент будь-якої гіпотези. Припущення є відповіддю на поставлене запитання про сутність, причину, зв'язки спостережуваного явища. Припущення містить те знання, до якого доходять унаслідок узагальнення фактів. Припущення — та серцевина гіпотези, навколо якої відбувається вся пізнавальна і практична діяльність. Припущення в гіпотезі — це, з одного боку, підсумок попереднього пізнання, те головне, до чого доходять унаслідок спостереження і узагальнення фактів; з другого боку— це відправний пункт подальшого вивчення явища, визначення напрямку, яким має відбуватися все дослідження. Гіпотеза дає змогу не тільки пояснити наявні факти, а й виявити нові факти, на котрі не була б звернута увага, коли не була б висунута ця гіпотеза.

Доведення гіпотези. Висунута гіпотеза має бути доведеною. Доказ гіпотези здійснюється так. Припускаючи висунуту гіпотезу істинною, із неї дедуктивним методом виводять ряд наслідків (фактів), котрі мають існувати, якщо існує гадана причина, а потім ці наслідки перевіряють на практиці. Якщо наслідки відповідають дійсності, підтверджуються практикою, то це свідчить про те, що ця гіпотеза є правильною. Якщо ж наслідки, логічно виведені з гіпотези, не відповідають дійсності, нашим дослідом не підтверджені, то це означає, що висунута гіпотеза хибна.

Логічний процес виведення наслідків із висунутого припущення і обгрунтування істинності або хибності гіпотези відбувається досить часто у формі умовно-категоричного силогізму. Із гаданої причини А виводять наслідок В. Логічно це виражається в такому судженні: «Якщо є А, то є В». Потім наслідок В перевіряють на практиці, чи дійсно він існує. Якщо наслідок В насправді не існує й існувати не може, то за правилами умовно-категоричного силогізму від відсутності наслідку доходять висновку про те, що й гадана причина А також не існує, тобто до імовірного висновку про хибність висунутої гіпотези.

Перевірка гіпотези відбувається завжди шляхом підтвердження наслідків, виведених із цієї гіпотези. Критеріем істинності гіпотези є практика. Гіпотеза народжується практикою, і тільки практика розв'язує питання про те, істинна гіпотеза чи хибна. Гіпотеза стає достовірною теорією, коли наслідки, виведені з неї, підтверджуються практикою. Перевірка гіпотези на практиці, перетворення гіпотези в достовірну теорію е процес складний і довготривалий. Тому доведення істинності гіпотези не можна зводити до якоїсь одноактної логічної дії.

Перевіряючи гіпотезу використовують різні логічні форми. Досить часто перевірка гіпотези відбувається за схемою умовно-категоричного силогізму. Особливо широко умовно-категоричний силогізм використовується тоді, коли мають справу з умовно-виділяючими судженнями. У таких випадках наявність у дійсності всього лише одного наслідку, виведеного з гіпотези, достатня для визнання цієї гіпотези істинною. Але умовно-категоричний силогізм не є єдиним логічним засобом перевірки гіпотези. Окрім умовно-категоричних умовиводів використовуються також категоричний силогізм, розподільні умовиводи та інші логічні форми.

Гіпотези в судовому дослідженні іменуються версіями. Але термін версія — це не специфічно юридичний термін, ним користуються і в інших областях пізнання.

Версією в судовому дослідженні називається одне з можливих припущень, які пояснюють злочинну подію в цілому або окрему його обставину.

Логічна структура версії така ж, як і логічна структура гіпотези. У цьому плані версія від гіпотези не відрізняється, вона є лише її різновидом. Але версія певним чином відрізняється від наукової гіпотези. Ця різниця проявляється при розгляді предмета чи ступеня обгрунтування. Предметом наукової гіпотези е закони розвитку природи і суспільства. Гіпотези створюються для пояснення значних явищ і подій, обґрунтовуються тривалими спостереженнями, міцними науковими положеннями і законами.

Висування гіпотези само собою у багатьох випадках є великим науковим досягненням, що просуває вперед усе наше пізнання.

Предметом версій є окремі одиничні явища і факти, часом зовсім незначні. Будуючи версію, не мають на меті відкрити ту чи іншу закономірність. Версія має дещо менше пізнавальне завдання — пояснити якусь окрему, неповторну одиничну подію, або одиничний факт. Обґрунтовуються версії порівняно обмеженим колом спостережень.

Наукові гіпотези можуть існувати і розроблятися тривалий час, роками і навіть десятиліттями. Версії висуваються і перевіряються протягом порівняно короткого відрізку часу.

Наукових гіпотез, що пояснюють якесь явище, може бути висунуто кілька або всього одну. Версія в судовому дослідженні одна існувати не може. У кожній кримінальній справі з кожної окремої обставини має бути висунуто кілька версій; тут не можна обмежитися висуванням та доведенням якоїсь однієї, що уявляється найімовірнішою версією.

Версія в судовому дослідженні відрізняється від наукової гіпотези також тим, що, висуваючи і доводячи версії, керуються не тільки логічними законами, а й законами юридичними. Факти, на підставі яких будуються версії та факти, за допомогою котрих доводиться істинність якоїсь однієї та хибність інших версій, мають бути виявлені, зібрані і закріплені із дотриманням кримінально-процесуальних законів.

Процес побудови версії розпочинається із виявленням і закріплення фактів, що відносяться до злочинної події та особи, котра її вчинила. Щоб висунути версію з кримінальної справи, необхідно мати певний мінімум фактів, пов'язаних зі злочином. Факти, на підставі котрих особа, яка проводить розслідування, висуває версії, здобуває різним шляхом, а саме, оглядаючи місце події, допитуючи свідків, потерпілих, обвинувачуваних та за допомогою інших дій.

Окрім фактичних даних, як підстави версій у справі використовуються також наукові положення правової науки і, в першу чергу, положення криміналістики, кримінального права, кримінального процесу та інших наук узагальнені висновки і рекомендації судової практики власний досвід тощо.

Унаслідок логічного опрацювання фактичного матеріалу, зібраного у справі, висувається ряд версій, котрі пояснюють подію злочину і окремі його обставини.

Версії, пояснюючи злочинну подію в цілому, називають загальними версіями. Загальна версія має давати відповідь на запитання про те, що вчинено, який злочин мав місце насправді і хто його скоїв. Версії, висунуті для пояснення окремих обставин злочинної події, називають частковими версіями.

Версії висуваються як на початку розслідування, так і в будь-який інший момент судового розслідування.

Висуваючи (висловлюючи) версії, використовують різні логічні засоби. Версія може бути висунута за аналогією, індуктивно або дедуктивно.

Досить часто версія є висновком індуктивного умовиводу, до того ж для логічного опрацювання фактичних даних і формулювання версії застосовуються різноманітні види індукції. Особливо широко користуються індукцією за допомогою простого перелічення. Так, коли в ході розслідування справи встановлюють зв'язок фактів злочинної події з однією й тією ж особою, що повторяється, то за допомогою індукції, застосовуючи просте перелічення, висувають версію про причетність цієї особи до скоєного злочину.

У вигляді схеми це можна записати так.

Встановлений у справі факт А пов'язаний з особою К.

Встановлений у справі другий факт В пов'язаний також з особою К.

Встановлений у справі третій факт С пов'язаний теж з особою К.

Оскільки перелічені факти (А, В, С) е ознаками злочинної події, то роблять висновок про те, що і злочинна подія в цілому пов'язана з особою К.

Висунута версія має бути перевірена. Перевірка й доведення правильності (істинності) версії е найважливішою і відповідальною стадією в побудові й обґрунтуванні версії.

Перевірка версії складається з таких моментів: 1. Дедуктивного виведення наслідків із висунутої версії; 2. Співставленні цих наслідків із дійсністю, перевірки їх на практиці; 3. Логічного доведення істинності або хибності (спростування версії).

Перевірку версії розпочинають із виведення наслідків із певної версії. Висунувши версію, із неї виводять наслідки, котрі мають існувати в дійсності, якщо існувала гадана причина (або явище). Логічно ця мислима операція відбувається у формі дедуктивного умовиводу. У більшому засновку такого умовиводу перелічуються ознаки, викликані певною причиною. У меншому засновку йдеться про те, що в цьому випадку допущена ця причина. Робиться висновок про те, що в цьому випадку мають бути ознаки, названі в більшому засновку.

У вигляді схеми такий умовивід можна записати так:

Більший засновок:

Причина N окрім наслідків АБС викликає також і наслідки ДЕІК і т. д.

Менший засновок:

У цьому випадку припускається причина N.

----------------------------------------------------------------------------

Висновок: Отже, у цьому випадку, окрім виявлених наслідків, АБС мають бути й факти ДЕІК і т. д.

Питання про те, які наслідки (факти) мають бути логічно виведені із гаданої причини (висунутою версії), є важливе й складне. Розв'язується воно в кожному випадку конкретно, виходячи із загальних положень науки про цю категорію злочину, судової практики та власного досвіду. Чим більший цей досвід і чим ліпше юрист знає теорію і судову практику, тим повнішим буде коло фактів (наслідків), виведених ним із висунутої версії.

У цілому логічну схему висування версії і виведення із неї наслідків можна записати так:

1 Висування версії (припущення):

У цьому випадку виявлені факти АБС.

Факти АБС є ознаками злочину N.

Отже, в цьому випадку, очевидно, має місце злочин.

2 Висування наслідків із висловленого припущення:

Злочин N, окрім ознак АБС, містить і такі ознаки (факти), як

ДЕІК.

У цьому випадку допускається злочин N.

----------------------------------------------------------------------------

Отже, у цьому випадку окрім ознак (фактів) АБС мають мати місце і факти ДЕІК.

Виведені із версії наслідки (факти) необхідно виявити і зібрати. Ці факти надалі стають аргументами, за допомогою котрих доводиться істинність чи хибність версії. Основними способами виявлення і збирання фактів є такі: огляд місця події, опитування свідків, потерпілих і обвинувачуваних, обшук, вилучення, слідчий та експертний експеримент тощо.

Співставлення виведених із версії наслідків із установленими фактами дійсності дає змогу або спростувати версію, або довести її істинність.

Спростовуючи версію, слід мати на увазі, що наслідки (факти) логічно виведені із версії, можуть бути знищені злочинцем чи іншою особою, можуть зникнути з якоїсь причини і, отже, не бути виявлені взагалі і т. д. Тому лише відсутність наслідків не завжди достатня для визнання версії хибної і виключення її зі справи. Щоб визнати версію спростованою, необхідно встановити ще й такі факти, котрі суперечать цій версії, несумісні з нею. Звичайно, це так і відбувається, під час розслідування справи висувається не одна, а кілька версій водночас і всі вони проводяться паралельно.

У судовому дослідженні доведення істинності (правильності) загальної версії відбувається і прямо, і непрямо водночас. Версія може бути визнана істинною тільки тоді, коли вона підтверджена фактичними даними справи і коли доведена хибність усіх останніх версій у справі.

Пряме доведення версії відбувається шляхом виведення із версії наслідків і перевірки їх у дійсності.

Для того щоб переконатися в правильності висунутої версії, необхідно перш за все перевірити наслідки, виведені з цієї версії. Якщо факти, виведені з версії, насправді існують, підтверджуються практичною перевіркою, то робиться висновок про правильність і само версії.

Від наявності (істинності) наслідків робиться перехід до існування (істинності) гаданої причини (версії).

Висновок у таких умовиводах е правильним тому, що більшим засновком у них беруться одиничні умовні судження. У судовому пізнанні із гаданої причини (версії) виводять не будь-які наслідки взагалі, а такі, котрі в своїй індивідуальній сукупності неповторні.

Виявлення таких наслідків насправді е достатньою підставою для достовірного висновку про причину (версію), з котрої вони логічно виведені.

Непряме доведення версії проводиться шляхом спростування всіх висунутих версій, окрім однієї, котра і визнається правильною.

У логічному відношенні непряме доведення версії відбувається за формою заперечно-ствердного модусу розподільно-категоричного силогізму. Здійснюється воно так. У розслідуваній справі висувається кілька версій: А, В, С. Із кожної версії виводяться наслідки і перевіряються на практиці. Якщо під час розслідування встановлена хибність версій В і С, то за правилами розподільно-категоричного силогізму правомірним є висновком про істинність версії А.

У судовій практиці у кожній справі висувається не одна, а кілька версій. Всі вони перевіряються паралельно. Пряме доведення версії доповнюється неодмінно непрямим її доведенням: щоб визнати якусь версію правильною, необхідно не тільки встановити факти, що її підтверджують, а й виключити (спростувати) всі останні версії. Доводячи ж якусь версію побічно, спростовуючи всі останні версії, необхідно водночас установити і позитивні факти, які безпосередньо підтверджували її правильність.

1.Визначте тип відношення між поняттями і зобразіть його за допомогою колових схем: прокурор, співробітник органів юстиції, суддя.

Відповідь:

Поняття “прокурор” і “суддя” є підпорядкованими до поняття “співробітник органів юстиції”, а між собою вони є несумісніми.

2.Дати аналіз дефініції (визначити, чи правильна вона, коли ні - то яке правило порушено): "Державна зрада - діяння, вчинене громадянином України на шкоду суверенітету і державній безпеці України: перехід на бік ворога у воєнний час або шпигунство".

Відповідь:

Дана дефініція розкриває сутність поняття – “Державна зрада” і відмежує його від інших понять.

Суб’єктом в цьому судженні є поняття “Державна зрада”, предикатом – “діяння, вчинене громадянином України на шкоду суверенітету і державній безпеці України: перехід на бік ворога у воєнний час або шпигунство”.

Зв’язка виражена тире.

Таким чином, ця дефініція є правильною.

3. Дати аналіз поділу (визначити, чи є він правильним, коли ні - то яке: правило порушено): "Умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні, демонстративні та умовиводи за аналогією".

Відповідь:

Відомо, що при здійсненні поділу треба керуватися відповідними правилами.

1. Поділ понять повинен здійснюватися за однією основою.

2. Поділ повинен бути співмірним, тобто сума обсягів членів поділу має дорівнювати обсягові поділюваного поняття.

3. Члени поділу повинні виключати один одного, тобто не мати спільних елементів.

4. Поділ повинен бути безперервним (поступовим), тобто члени поділу мають бути поняттями одного порядку загальності.

В даному випадку порушено 2 правило, так як умовиводи поділяються на дедуктивні, індуктивні, та умовиводи за аналогією, тобто судження є не співмірним.

Таким чином, даний поділ є неправильним.

4. Проаналізувати судження (визначити його вид і структуру): "Серед слухачів нашої групи є такі, що не мають жодного стягнення". Записати судження, несумісні з даним.

Відповідь:

Суб’єктом цього судження є вираз “слухачі нашої групи”, предикатом – вираз “не мають жодного стягнення”, зв’язка – “є такі, що”. Це просте атрибутивне судження.

Це категорічне судження ствердне за якістю, часткове за кількістю: Деякі S є Р, тобто частковоствердне судження (І).

Судження, несумісне з даним, буде загальнозаперечним (Е):

Жоден студент нашої групи не має жодного стягнення.

5. Формалізувати судження: "Відбитки пальців на вікні та дверях можуть належати К. чи С."

Відповідь:

Це судження виду “слабкої (нестрогої) диз’юнкції”, так як воно буде хибним лише в тому разі, коли відбитки пальців на вікні та дверях не будуть належати ні К., ні С. В інших випадках це судження буде істинним (АvВ).

6. Встановити дотримання основних законів правильного мислення у міркуванні: "Всі слухачі факультету № 1 Національної академії внутрішніх справ України - працівники органів внутрішніх справ. Ю. - слухач факультету № 1 академії. Отже, Ю. - працівник органів внутрішніх справ".

Відповідь:

Перше речення є загальностверджувальним: воно визначає ознаку слухачів факультету № 1 Національної академії внутрішніх справ України. В ньому суб’єкт є розподіленим. Так як Ю. входить до числа слухачів факультету № 1 Національної академії внутрішніх справ України, то він теж працівник органів внутрішніх справ.

Тому це міркування є правильним.

7. За допомогою таблиць істинності визначити, чи є логічним законом така формула: А V В = В V А.

Відповідь:

Побудуємо таблицю істинності:

Таким чином, ця формула є логічним законом.

8. Наведіть приклад недемонстративного умовиводу.

Відповідь:

В немонстративних умовиводах висновок іде від знання окремих, одиничних предметів до знання всіх предметів класу, до знання класу в цілому.

Прикладом недемонстративного умовиводу може бути наступний:

Приклад індукції:

Шпигунство здійснюється навмисно.

Диверсія здійснюється навмисно.

Шкідництво здійснюється навмисно.

Шпигунство, диверсія, шкідництво — особливо небезпечні державні злочини.

Отже, всі особливо небезпечні державні злочини здійснюються навмисно.

9. По слідству є такі дані:

(1) якщо до злочину причетний А, то його співучасником міг бути В або С (або вони обидва);

(2) версія про участь підозрюваного С та справедливість свідчень В несумісні (хоча можуть виявитися одночасно хибними);

(3) якщо В - злочинець, то свідок Е дав, правдиві свідчення;

(4) доведено правдивість свідчень В та хибність свідчень Е.

Чи брав А участь у вчиненні злочину? Розв'язок подайте у формалізованому вигляді.

Відповідь:

Формалізуємо умови завдання:

1) А ---> ВvС

2) С В

3) В ---> Е

4) В

При цьому у 1) та 3) тезах під В мається на увазі винність В, а у 2) та 4) тезах під В розуміється правдивість свідчень В.

З 3) і 4) маємо:

В ---> Е

-----------

Тобто В не є злочинцем.

З 2) і 4) маємо:

С В

В

-----

Тобто С – не є злочинцем.

З 1) маємо:

А ---> ВvС

----------

Тобто А не є злочинцем.

10. Побудуйте апагогічне доведення тези Т, спираючись на аргументи:

1)В ---> ; 2)СvТ; 3)А --->В; 4)ТvА.

Відповідь:

Апагогічне доведення — непряме доведення, в якому з антитези виводять наслідки, що явно суперечать дійсності або відомим істинним і достовірним положенням.

Припустимо невірність тези Т, тобто .

Тоді з 4) аргументу маємо:

ТvА

--------

А

Тобто А – істинне.

З 3) аргументу маємо:

А --->В

А

---------

В

Тобто В – істинне.

З 2) аргументу маємо:

СvТ

-------

С

Тобто С – істинне.

Тоді з 1) аргументу маємо:

В --->

В

С

-------------

Тут ми отримали протиріччя: якщо В – істинне і 1) аргумент – істинний, то С – хибне.

Якщо С – істинне і 1) аргумент – істинний, то В – хибне.

Тобто одночасно істинними В і С бути не можуть, а це, у свою чергу, протирічить висновкам з аргументів 2), 3) і 4).

Значить, наше припущення про невірність тези Т є невірним і теза Т є істинною.

Жеребкін В.Є. Логіка. – Харків-Київ, 1999.

Кириллов В.Й., Старченко А.А. Логика. М., 1995.

Конверський А.Є. Логіка. К., 1998.

Солодухин С.А. Логика для юристов. М., 1998.

Тофтул М.Г. Логіка. – К., 1999.

Хоменко І.В. Логіка-юристам. К., 1997.