Православна церква в Україні

ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА

В УКРАЇНІ

План.

1. Вселенське православ’я.

2. Початки християнства на Українських землях.

3. Українська Автокефальна Православна Церква.

4. Сучасний стан Українського православ’я.

1. Вселенське православ’я.

Православна Церква не має єдиного адміністративного центру. В кожній країні архієреї підчиняються предстоятелю церкви, який являється вищою інстанцією в управлінні церквою. Глобальні питання вирішують на Синоді.

Перевагу честі надають Вселенському Константинопольському Патріарху. На даний час патріархом являється Варфоломій І. Всі православні церкви перебувають у молитовному єднанні, а їх предстоятелем на Великому вході під час Літургії за всіх інших предстоятелів згідно порядку в динтаху. За Вселенським Патріархом збережено древній звичай надавати автономію та автокефалію іншим церквам.

Східний напрям у християнстві поділяється на дві великі групи: Східні Православні Церкви та Стародавні Східні Православні Церкви. Ці групи мають єдину канонічну практику та подібну обрядовість. До давніх православних церков відносяться: Коптська Церква, Ефіопська, Сирійська, Вірменська та інші.

До Помісних Автокефальних Церков відносяться такі: Константинопольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Російська, Грузинська, Сербська, Румунська, Болгарська, Кіпрська, Елладська, Албанська, Польська, Церква в Чехії і Словаччині та Православна Церква в Америці. /За динт. Рос. Ц-ви/.

Із інших 15-ти церков самостійність визнається лише 13-х, а автокефальний статус ще двох церков – в Америці та Церкви в Чехії і Словаччині – визнається не всіма.

Існує два динтахи – Російський вище приведений та Константинопольський згідно якого шосте місце належить Сербській Церкві, сьоме місце Румунській, восьме Болгарській, дев’яте Грузинській і т.д. (крім двох останніх).

До автономних Церков відносяться Синайська Православна Церква, Фінляндська, Японська, Китайська, Естонська, УПЦ МП та інші.

До Церков невизначеного статусу відносяться: Македонська, УАПЦ та 4 УПЦ КП.

Місце в динтаху визначається згідно древності церкви, статусу держави, кількості парафій, віруючих, часу надання автокефалії та інше.

На час Вселенського Церковного Розколу на Сході існувало шість автокефальних церков: Константипольська, Олександрійська, Антіохійська, Єрусалимська, Кіпрська і Грузинська. Для вирішення певних питань в Церкві збирається Помісний собор.

Очолюються східні автокефальні церкви найчастіше патріархами або католиками з титулом „Святіший”, рідше Митрополитами та архієпископами з титулом „Блаженніший”.

У випадку обрання нового глави тобто предстоятеля Помісної Церкви повинні про це сповіщати Константинопольського Патріарха, а представник її повинен бути присутній на інтронізації нового Предстоятеля Церкви. Православна Церква визнає сім Вселенських соборів та догмати прийняті на них. У православ’ї існує три ступені посвячення: диякон, священик і єпископ. Парафії об’єднані у деканати у єпархію або Митрополію, єпархії і Митрополії у Патріархію. Монастир очолює ігумен.

2. Початки християнства на Українських землях.

„Повість минулих літ” сповіщає, що один із апостолів – Андрій Первозваний дійшов на Київські гори, поблагословив їх і сказав, що тут засяє велике місто і буде збудовано багато Церков. Вважають що на тому місці де споруджений Андріївський Собор стояв апостол Андрій, а нижче нього споруджено пам’ятник Андрію Первозваному.

При археологічних розкопках поблизу Чернівців було знайдено формочку для відливання настільних хрестиків, датовану IV століттям. Існує версія, що хрещеним був князь Кий. Вперше офіційний акт запровадження християнства в Київській державі відбулося за князя Аскольда, який хрестився в 860році. Тоді у списку Константинопольського Патріархату з’явилася Руська єпархія під 61 номером.

У 882 році ситуація змінилася внаслідок державного перевороту, коли владу в Києві захопив Олег, який був проти християнства, але церковна організація збереглась, а після його смерті (912 р.) зміцніла.

Про християнство у Київській Русі засвідчують арабські джерела 912-913р. А також Русько-візантійська угода 944 року між князем Ігорем і греками, засвідчує про християнське віросповідання частини учасників руського посольства та існування у Києві християнської Церкви святого Іллі. Потім княгиня Ольга прийняла християнство у Константинополі в 957 році.

До виведення християнства на Русі спонукала потреба розвитку економічних, політичних та культурних зв’язків з сусідніми християнськими державами.

У 986 році візантійський імператор Василій ІІ, який опинився в скрутному становищі після поразки в Болгарії звернувся до Володимира за допомогою. Володимир відмовив, але зажадав руки грецької царівни Анни, сестри імператора. Василій ІІ йому відмовив.

Коли влітку 987 року проти Василія ІІ виступив його воєвода Варда Фока, який проголосив себе імператором Візантії, а Володимир взяв Херсонес (Корсунь) тоді Василій ІІ змушений був погодитись на шлюб Володимира з Анною, але при умові, якщо він прийме християнство. Військо Володимира перемогло заколотників у Візантії, а влітку 988 року він був охрещений в Церкві св. Якова в Херсонесі й одружився з Анною.

Згідно літопису хрещення відбулося на річці Почайні притоці Дніпра. На тих місцях де стояли ідоли були збудовані церкви. Володимир запросив з Візантії священиків, які хрестили інші міста і села Русі. Спочатку священики були греки і болгари, а пізніше почали формуватися з місцевих людей. Церковний клір не підлягав світському судові, їх судив єпископ. Митрополитів спочатку поставляв Константинопіль, а затверджував імператор Візантії. Київська Митрополія входила у склад Константинопольського Патріархату. Після смерті митрополита-грека в 1051 році князь Ярослав Мудрий без згоди імператора і Константинопольського Патріарха призначив митрополитом Іларіона, після нього Клима Смолятича, але пізніше Константинополь присилав до Києва своїх Митрополитів.

Протягом певного часу язичницький обряд мав вплив на християнство. Хрещення Русі дало поштовх розвиткові економіки, освіти, духовності й культури. Зріс міжнародний авторитет Русі. 989-996 роки у Києві будівництво Ц-ви Пресвятої Богородиці (Десятинної); 990-992 р. – заснування митрополії в Києві; 1017 рік початок будівництва Софіївського Собору у Києві.

3. Українська Автокефальна Православна Церква.

Після поділу Церков 1054 року руські священнослужителі залишилися у візантійському підпорядкуванні. До 1036 року резиденцію Київського Митрополита був Переяслав, а пізніше Київ.

1240 рік – масове знищення православних Церков, монастирів у Києві ордами Батия. В 1299 році відбулося перенесення Київської Митрополії у Володимир-над-Клязьмою, а у 1325 році у Москву.

У 1303 році старанням князя Юрія Львовича (внука Данила Галицького) було засновано Галицьку Митрополію. В 1448 році у Москві без згоди Константинополя обрано і висвячено на Митрополита Іону, а 1458 році на Київську кафедру висвячено Григорія Болгарина – Константинопільським Патріархом Григорієм, але залежність від нього була лише номінальною. Григорій почав носити титул „ Митрополит Київський і всієї Русі”.

1596 р. митрополит Михайло Рогоза з частиною приймають унію, але Львівський єпископ Гедеон Балабан та Перемишльський Михайло Копистецький не визнають унії.

Після смерті Гедеона Балабана в 1607 році та Михайла Копистянського в 1609 році, залишився лише один єпископ Львівський Остаф. Проте ієрархія була відновлена Єрусалимським патріархом Феофаном в 1620 році. Він висвятив на митрополита Київського і Галицького Йова Борецького, на архієпископа Полоцького Мелетія Смотрицького та ще 4-ох єпископів. Перша незалежність коли Ярослав Мудрий в 1051 році ініціював обрання на Київську кафедру Митрополита Іларіона, без згоди Константинополя. Друга спроба проголосити автокефалію Київської митрополії відбулася за князя Ізяслава Мстиславича в 1147 році, коли обрали Климента Смолятича. Після відновлення ієрархії 1620 року православна церква набирає національних рис, особливо за Петра Могили.

В 1654 році Переяславська рада, вхід земель до складу Росії, Москва теж не думала і про церкву і в 1686 році незаконним шляхом було підпорядковано Київську Митрополію Москві. Потім рух за автокефалію виник аж у 1917 році. Відбулись спроби канонічним шляхом відновити ієрархію, переговори з Константинопільським Патріархом і інше, але все було безуспішно і 14 жовтня 1921 року було скликано перший Всеукраїнський Православний Собор УАПЦ у Києві, посилаючись на практику Апостольської, Олександрійської Римської Церкви висвячено ієрархів для Української Церкви. Митрополита Василія Линківського та інших Собор визнав акт 1686 року про підпорядкування Укр. Церкви Московському Патріарху недійсним і аморальним.

У 1926 році розпочались арешти єпископів і священиків. На вимогу ДПУ на другому Всеукраїнському Православному Церковному соборі у жовтні 1927 року було усунено з керівного поста митроп. Василія Линківського. За наказом ДПУ 28-29 січня 1930 року було скликано ліквідаційний собор УАПЦ. За словами митроп. В. Линківського, „ голосом цього собору говорив не Христос, не Церква, а ДПУ”. ( Власовський І. Нарис іст. Укр. Пр. Ц-ви. – Т. IV. – ч.1. – с.2) до 1937 року Сталінська система ліквідувала церкву, знищила майже весь єпископат, в тому числі розстріляно 27 листопада 1937 року мироп. В. Линківського.

Відродження УАПЦ почалося під час Другої Світової війни. У грудні 1941 року українську церкву очолив архієп. Полікарп. У лютому 1942 року почалось висвячення єпископів УАПЦ, в цей період висвячено і Мстислава Скрипника. У вересні 1942 року німецька влада заборонила висвяту єпископату, до цього часу УАПЦ мала вже 14 єпископів.

У 1943 році починається пригнічення УАПЦ, розстріляно мимтроп. Полікарпа і інших. З відступом німців (1943-1944) вся ієрархія УАПЦ в складі виїхала на Захід. Залишився тільки Митроп. Харківський Феофіл Булдовський, який невдовзі помер.

Так трагічно закінчилось відродження УАПЦ.

4. Сучасний стан Українського Православ’я.

У лютому 1989 року у Києві було створено Комітет по відродженню УАПЦ. 19 серпня 1989 року у Львівському соборі Петра і Павла протоієрей Володимир Ярема проголосив свою парафію автокефальною. 16 жовтня 1985 року єпископ Іоан Боднарчук виходить з підпорядкування Російської Ц-ви, очоливши УАПЦ. До УАПЦ почали переходити парафії РПЦ на Львівщині, Івано-Франківщині, Тернопільщині та Волині. До кінця 1989 року УАПЦ мала понад 100 парафій. 31 березня 1990 року почалась перша висвята на єпископів для УАПЦ. У травні 1990 року Рада у справах релігії при Раді Міністрів УРСР прийняла рішення про реєстрацію парафій УАПЦ, а в червні 1990 року було зареєстровано її статут.

5-6 червня у Києві відбувся Всеукраїнський Православний Собор, де було затверджено УАПЦ і обрано Патріархом Київським і всієї України митроп. Мстислава.

Архієп. Іоану дано титул митроп. Львівського і Галицького.

24 серпня1991 року Верховна Рада УРСР проголосила незалежність України.

1-3 листопада 1991 року було зібрано з ініціативи Блаженнійшого Митроп. Філарета Помісний Собор УПЦ, який проголосив автокефалію, почавши переговори про об’єднання двох Українських Церков.

27 травня 1992 року у Харкові відбувся собор РПЦ де усунено з посади предстоятеля УПЦ – Філарета і обрано на цю посаду керуючого справами московської Патріархії Митроп. Володимира Сабодана.

25-26 червня 1992 року у Києві у резиденції Митроп. Філарета відбувся Всеукраїнський Православний Собор, що об’єднав УАПЦ та частину УПЦ в єдину Помісну Православну Церкву. Цей собор в історії носить назву об’єднавчий. Об’єднана церква почала називатись УАПЦ КП, статут якої був зареєстрований 10 липня 1992 року, державними органами.

УПЦ яка була у складі РПЦ отримала назву УПЦ МП, на чолі з митроп. Володимиром.

11 червня 1993 року відійшов у вічність Патріарх Київський і всієї України Мстислав Скрипник. Помісний Собор УПЦ КП – 20 жовтня 1993 року обрав Патріархом Київським і всієї Руси-України Архієп. Володимира Романюка, уродженця с. Хімчин Косовського р-н.

Після смерті Мстислава від УПЦ КП відокремились Петро (Петрусь) архієп. Львівський прот. Володимир Ярема та інші. Вони вирішили обрати Патріарха і висвятили о. Володимира на єпископа у чернечому пост ризі Димитрій. 6 вересня 1993 року архієп. Петро і єп. Димитрій скликали Собор і обрали єп. Димитрія Патріархом Київським і прийняли назву УАПЦ. Реєстрація УАПЦ відбулась у березні 1995 року.

14 липня 1995 року помер Патріарх Володимир Романюк, а 20-21 жовтня 1995 року у Володимирському Соборі відбувся Помісний Собор УПЦ КП, який обрав патріаршого місцеблюстителя митр. Філарета Денисенка. Патріархом Київським і всієї Руси-України інтронізація якого відбулася 22 жовтня 1995 року у Володимирському Соборі.

Після смерті Димитрія Яреми (25.02.2000) 14-15 вересня 2000 року в Києві відбувся помісний Собор УАПЦ, де з благословення Вселенського Патріарха Варфоломія був митрп. Костянтин (УПЦ в США), на якому було вирішено (не без участі Костянтина) не обирати Патріарха з метою об’єднання з УПЦ КП і вибрано предстоятелем УАПЦ митрп. Тернопільського і Подільського Мефодія, а керуючим справами Патріархії УАПЦ залишився архієп. Харківський і Полтавський Ігор Ісіченко.

Після Собору 26 архієреїв УПЦ КП та 7 архієреїв УАПЦ підписали лист до Вселенського Патріарха, в якому сказано, що всі архієреї прагнуть єдності з умовою, щоб він надав визнання автокефалії.

На даний час УПЦ МП очолює Блаженні ший Митроп. Київський і всієї України Володимир Слободан, який підпорядковується Патріарху Московському і всієї Руси Олексію ІІ. На даний час на Україні Церква налічує 9047 громад, які об’єднані у 36 єпархій, 122 монастирі, 15 духовних навчальних закладів, 24 братства (на 2202 – 9640/92 релігійних організацій).

УПЦ КП очолює „Святіший Патріарх Київський і всієї Руси-Ураїни Філарет Денисенко”. Церква становить 2878 релігійних громад, 30 єпархій на Україні, екзархію в Греції яку очолює митроп. Корсунський Тимофій Кута льянос, парафії в США, Німецький деканат УПЦ КП та в Росії. Таким чином Церква має понад 3000 парафій та 33 єпископи, 22 монастирі, 16 духовних закладів, серед яких Львівська та Київська ДА, філософсько-теологічний факультет при Державному Чернівецькому університеті ім.. Юрія Федьковича, семінарії та училища. 18 періодичних видань.

УАПЦ після смерті Димитрія Яреми вирішила обрати предстоятелем Церкви Митроп. Тернопільського і Подільського Мефодія Кудряшова. Церква на даний час має 1015 парафій, 2 монастирі, 6 духовних навчальних закладів.

На даний час УАПЦ та УПЦ КП вважаються церквами невизначеного статусу тому, що вони проголосили свою автокефалію, але її не визнав ні Константинопольський Вселенський Патріарх Варфоломій І ні Російська Православна Церква. Але згідно 34-го апостольського правила: „кожен народ має право на свою Церкву” ми Україна, як Держава, нація, згідно канонів Церкви маємо право на незалежну Церкву.

УПЦ МП на даний час вважається автономною. В січні 1990 році Український екзарх на соборі РПЦ був перетворений на УПЦ та надано автономія. Ця автономія підтверджена і Вселенським Патріархом 27-28 жовтня 2001 року у Цюріху.