Транснаціональні банки 2

Назва реферату: Транснаціональні банки
Розділ: Банківська справа

Транснаціональні банки

ЗМІСТ

Вступ ……………………………………………………………………….…..... 3

Розділ 1. Сутність транснаціонального банку

1.1. Основні види діяльності транснаціональних банків……………………….9

1.2. Організаційна структура ТНБ в умовах глобалізації……………………...19

Розділ 2. Аналіз зовнішніх факторів як основна частина маркетингові дослідження ТНБ

2.1. Особливості регулювання банківської діяльності в різних країнах…..….28

2.2. Оцінка і стратегія політичного ризику в діяльності ТНБ……………...….37

Висновки і пропозиції........................................................................................40

Список літератури……......................................................................................42

Вступ

Посилення транснаціональних банків і підвищення їхньої ролі в процесі консолідації банківського і промислового капіталу є одним з найбільш помітних моментів у світовій економіці останнім часом. Транснаціональний капітал, представлений насамперед транснаціональними компаніями і транснаціональними банками, у силу об'єктивних закономірностей свого розвитку прагне до подальшого розширення економічної влади. Транснаціональний капітал у своєму русі і розвитку орієнтується винятково на власну вигоду і досить вільно переливається з країни в країну, то приводячи до найжорстокіших криз, перетворюючи у форму спекулятивного капіталу, то стаючи творчою силою у світі, сприяючи розвитку НТП.

Коли інтереси транснаціонального капіталу збігаються з інтересами певних національних держав, транснаціональні банки забезпечують їм значні і навіть вирішальні конкурентні переваги на світовому ринку. Країни з розвинутою ринковою економікою активно підтримують власні транснаціональні компанії і банки, що у свою чергу створює умови для надходження податкових коштів від широкої міжнародної діяльності, а також розширення економічного, а потім і політичного впливу, допомагають установити контроль над економікою деяких закордонних країн.

Саме тому представляється настільки актуальним вивчення діяльності транснаціональних банків, цих міжнародних банківських утворень, що, з одного боку, є результатом розвитку і концентрації банківського капіталу, розширення механізму його функціонування на міжнародному рівні, носієм самих передових банківських і інформаційних технологій, а з іншого боку - самі транснаціональні банки (далі ТНБ) мають визначальний вплив на розвиток світової економіки і перебудову міжнародних економічних відносин.

Крім того, актуальність теми підтверджується тим, що саме ТНБ істотно прискорюють процеси глобалізації, формують глобальні стратегії, відмітними рисами яких є наступні вимоги до поводження на світових ринках: загальнопланетарне бачення ринків і конкуренції, гарне знання конкурентів на світових ринках, контроль за своїми операціями в загальносвітовому масштабі, здатність до гнучких і швидких зрушень у напрямках діяльності у випадку погрози змін умов конкуренції і витиснення з ринку, розміщення капіталів з найбільшою рентабельністю, координація своєї диверсифікованої діяльності за допомогою гнучких інформаційних технологій, що створює для ТНБ інтегровану мережу внутрібанківського обліку, об'єднання усіх своїх численних філій, дочірніх компаній і відділень у єдину міжнародну мережу з загальним керуванням, угоди з іншими транснаціональними банками і компаніями. Характерними рисами глобальних стратегій ТНБ є об'єднання капіталів, злиття, взаємні придбання активів, створення глобальних маркетингових конкурентних стратегій і систем глобальних кореспондентських відносин і рахунків. У результаті формуються такі великі інтегровані фінансові системи, у порівнянні з який національні території і держави починають виступати як другорядні підлеглі системи.

Таким чином, саме під цим кутом зору сучасної різноманітної діяльності ТНБ представляється дуже актуальним. Ці напрямки визначають місце ТНБ у розвитку процесу глобалізації, показують як транснаціоналізація переростає свої рамки, переходячи на якісно новий рівень. Актуальність теми також зв'язана з тим, що глобальні процеси і діяльність ТНБ у тому числі, несуть не тільки новації економіки, але і політики, соціальних відносин, культури, західного створення. Поки ще немає одночасного розвитку і привнесення цих елементів у приймаючі держави, але їхнє поширення безумовне буде активізуватися. У зв'язку з цим підвищується актуальність вивчення діяльності ТНБ для Росії, тому що, незважаючи на багато економічних і політичних проблем, російська економіка залишається об'єктом інтересів закордонних компаній і банків. Тому вищесказане свідчить про високий ступінь актуальності теми.

Крім того, велике значення має вивчення закордонного досвіду діяльності ТНБ, що необхідний для удосконалювання функціонування Українського банківського сектора. Предметом дослідження в даній роботі виступають основні напрямки і тенденції діяльності транснаціональних банків. Серед них можна виділити наступні:

створення і здійснення конкурентних стратегій ТНБ

удосконалювання їхньої транснаціональної структури, концентрація діяльності в перспективних сферах

процеси інформатизації, транснаціоналізації і глобалізації діяльності

інформаційні технологи, що дозволяють створити для ТНБ єдиний інформаційний простір, перетворивши їх в інформаційні центри, що володіють даними про економічний стан світового господарства, про світовий ринок у цілому.

Крім того, предметом дослідження є аналіз маркетингових аспектів діяльності ТНБ, що включає:

комплексний глобальний аналіз ринків і попиту

дослідження економічних і соціальних процесів

дослідження маркетингового мікросередовища і макросередовища

аналіз банків, споживачів банківських продуктів, організації системи їхнього збуту

Предметом аналізу є самі ТНБ, їхні відносини з державними органами різних країн, законодавчі акти, що регулюють діяльність міжнародних банків. У зв'язку з цим увага зосереджується на тенденціях розвитку системи кореспондентських рахунків, оформлення яких неможливо без відповідної політики державного регулювання і нагляду за діяльністю ТНБ.

Слід зазначити, що до предмета дослідження в даній роботі відносяться й основні види кредитування транснаціональними банками галузей промисловості різних країн. Так, автор, досліджуючи різні види позичок, що представляються ТНБ закордонним промисловим компаніям, відносить до предмета дослідження такі сучасні форми кредитування промисловості, як проектне кредитування, лізинг, факторинг. Далі до предмета дослідження автор відносить і роль ТНБ у формуванні фінансово-промислових груп.

Метою даної курсової роботи є аналіз ролі транснаціональних банків у світових процесах, їх ролі на ринку позичкових капіталів, визначення сучасних напрямків їхньої діяльності, виділення найбільш пріоритетних сфер. Однією з головних цілей роботи є проведення ідеї щодо того, що ТНБ у сучасних умовах є носієм комплексу елементів, що виявляють тенденцію в глобалізації світової економіки. До цілей роботи можна віднести доказ того, що транснаціональний банк є складною структурою, що відбиває багатопланові і багаторівневі процеси, що відбуваються у світі, рівень конкурентної боротьби, ступінь зв'язку банківського і промислового капіталу.

Метою роботи також є комплексний аналіз стратеги транснаціональних банків, їхніх міжнародних зв'язків, організованих структур, маркетингових концепцій.

Розуміння світової економіки як сфери гострої конкурентної боротьби дозволяє затверджувати, що українські банки і компанії можуть ввійти в неї не тільки за допомогою створення могутніх вітчизняних фінансових груп, здатних на рівних конкурувати на світових ринках. Тому метою роботи було вивчення багатого досвіду ТНБ, що необхідний українським банкам як у їхній власній діяльності на світових ринках, так і для того, щоб мати представлення про тих ТНБ, що починають спроби діяти на українському фінансовому ринку.

Методологічною і теоретичною основою даної курсової роботи послужили положення, висунуті закордонними і вітчизняними фахівцями в області діяльності транснаціональних банків. Загальні напрямки функціонування ТНБ розглядаються в роботах таких закордонних учених, як Р. Айзенвейтс, И. Ансофф, Д. Айтман, Дж. Бенстон, М. Ден, Р. Келлер, И. Лаферман, С. Майерс, М. Пебро, П. Роуз, Дж. Сміт, Д. Севедж, Л. Уолл, Р. Хілі, М. Хітт, М. Хол і ін.

Також можна вказати монографії і статті таких російських учених про механізм діяльності банків, транснаціональних банках, як А. Андросов, О. Богданов, В. Кисельов, Л. Красавина, О. Кузнєцов, В. Круглов, О. Лаврушин, А. Мовсеян, А. Молчанов, Г. Панова, В. Севрук, И. Спицин, В. Усоскин, Э. Уткін.

Особливо варто виділити роботи В. Железової, присвячені ТНБ, що надали велику допомогу при написанні цієї роботи - «Американські банки вдома і закордоном», «Міжнародні банки США».

Далі слід зазначити роботи А. Бикова, В. Кузнєцова, А. Мовсеяна, присвячені проблемам глобалізації, що надали велику допомогу при формуванні концепції курсової роботи.

Таким чином, у цій роботі ми спробували виявити наступні особливості транснаціональних банків:

виявлено, що особливості функціонування ТНБ на сучасному етапі зв'язані з процесом глобалізації; ТНБ, з одного боку, є результатом розвитку глобальних процесів, з іншого боку, саме ТНБ привносять у глобалізацію нові стратегії, забезпечують знання виробничих і фінансових ринків і рівня конкуренції, контролюють операції у світовому масштабі, вміють швидко і гнучко маніпулювати ресурсами, поєднуючи свої дочірні компанії, філії і відділення в єдину інтегровану мережу.

виявлені найбільш важливі напрямки розвитку конкурентних стратегій і маркетингу ТНБ, обґрунтовані їхні теоретичні основи й особливості, спрямовані на підвищення стійкості ТНБ, його ліквідності й ефективності, показано, що маркетингові стратеги ТНБ мають глобальний характер.

на основі аналізу здійснення державою нагляду і регулювання діяльності ТНБ робляться висновки про нові підходи державної політики до ТНБ, що створюють сприятливі умови для підвищення політичної ролі держави, у якому був створений ТНБ, у міжнародних відносинах

обґрунтоване положення про активну участь ТНБ у фінансово-промислових групах, що дає підставу використовувати багатий досвід функціонування великих банків при формуванні ФПГ України і здійсненні процесу виходу Українського капіталу на світовий ринок. Це, у свою чергу, може сприяти прискоренню входження України у світове господарство.

Вивчені матеріали даної курсової роботи дають повне уявлення про транснаціональні банки, що займають своє місце у світовому господарстві, що допоможе перенеси досвід закордонних ТНБ на розвиток транснаціональних банків в Україні.

Розділ 1. Сутність транснаціональних банків.

1.1.Основні види діяльності транснаціональних банків.

Транснаціональні об'єднання існують не тільки в промисловості, але й у банківській справі. Своєрідним аналогом промислової ТНК стали гігантські фінансові імперії – Транснаціональні банки (ТНБ). Вони являють собою різновид ТНК, що діють у банківській сфері. ТНБ поширили свої філії по усьому світі, проводять небачені раніше по масштабах операції понад національними границями, ставлять під свій контроль валютний і фінансовий зв'язок між державами й економічні процеси усередині окремих країн.[1] Потрібно відзначити величезні розміри активів, якими розташовують ТНБ.

Ріст масштабів міжнародного ринку капіталів, розгортання банківських операцій підштовхнули великі банки до прискореного створення закордонної мережі філій, дочірніх організацій, підсилили їхній зв'язок з банківським капіталом інших країн. Розширенню експансії банків закордон активно сприяла державна економічна політика. Без могутньої державної підтримки банківські компанії не могли досягти такого рівня концентрації капіталу, що дозволяє створювати мережу підрозділів у закордонних країнах, на світових ринках, вести великомасштабні міжнародні операції.

Процес концентрації банківської моці перетворив транснаціональні банки в універсальні банківські комплекси. Усередині них поступово стираються грані між комерційними, інвестиційними банками, страховими й іншими установами фінансової сфери.

Транснаціональні банки мобілізують величезні кошти в різних валютах, надають кредити на будь-який термін, здійснюють на міжнародному рівні операції з цінними паперами, застосовують самі різноманітні форми фінансування виробництва і зовнішньої торгівлі, розвивають небачені раніше по масштабах довірчі операції. Промислові монополії одержують від ТНБ комерційну інформацію, рекомендації і консультації з приводу організації виробництва, структури керування, огляди про перспективи розвитку ринків тих чи інших товарів і т.д.

Досить велику інформацію про діяльність ТНБ можна витягти навіть із широко розповсюджуваного рекламного варіанта звіту банку, що офіційно адресований численним власникам акцій банку. Насамперед необхідно відзначити міжнародний розмах і значне розширення діапазону операцій у порівнянні навіть з дуже великим, але національно орієнтованим банком. Будь-який банк спирається у своїй діяльності на депозитну базу, тобто внески клієнтів. Транснаціональні банки в цьому відношенні своєрідні як по складу вкладників, так і по географії операцій.

Головний принцип і ціль діяльності транснаціональних банків - мобілізувати будь-які кошти там, де це найбільше зручно і дешево, і перекидати їх туди, де їхнє використання обіцяє найбільшу вигоду. Не дивно, що значна частина депозитів найбільших банків, наприклад, у США представлена капіталами неамериканського походження. Також, наприклад, у Японії 11 американських транснаціональних банків зосередили у своїх філіях більш 2/3 усіх депозитів іноземних банків.

В умовах, коли світова валютна система нестабільна коли різко знецінюється те одна, те інша валюта, найбільші банки змушені стежити за рівновагою своїх ресурсів. Для цього ресурси банку перекидаються з одного підрозділу в інший й одночасно переводяться з однієї валюти в іншу. Таке маневрування дозволяє ТНБ не тільки уберегти від знецінювання частину внесків, але і робити вигідні їм валютні спекуляції.

Прийняття внесків - операція, характерна для банків будь-якого рангу. Для транснаціональних банків ця операція надбала особливості, зв'язані з міжнародним розмахом їхньої діяльності. Мобілізація капіталів, їхнє перекидання з країни в країну з метою одержання максимального прибутку, висока гнучкість у керуванні ресурсами - усе це відмітні риси операцій ТНБ від операцій національних банків. Потрібно відзначити, що ТНБ охоплюють усі види заощаджень, починаючи від урядових і кінчаючи дрібними вкладниками.

Другий основний вид діяльності ТНБ - кредитні операції. Зараз найбільші банківські об'єднання надають до 40% всіх іноземних кредитів промисловим компаніям у світі. Число позичальників банку з посиленням міжнародного характеру їхньої діяльності росте в не меншому ступені, чим число вкладників. Серед позичальників і транснаціональні корпорації, і національні фірма, і інші банки, і уряду багатьох країн. Є серед них і приватні особи. Це в більшості випадків - найбільші промисловці і банкіри, якою без ризику можна надавати позички і кредити. Наприклад, головними одержувачами кредитів банків США є міжнародні промислові компанії. За транснаціональними гігантами випливають уряду - позичальники. Також у даний час уряд України планує в майбутньому фінансування житлового будівництва за рахунок кредитів найбільших транснаціональних банків. Ще одна група позичальників ТНБ - іноземні банки.

Кредити надаються практично на будь-який термін і в будь-якій валюті. Раніше, наприклад, банки США видавали міжнародні кредити, головним чином по зовнішньоторговельних операціях. Тепер транснаціональні банки кредитують різноманітні операції своїх клієнтів. Банки видають кредити на будівництво, покупку устаткування і т.п. Часто боргові зобов'язання іноземних позичальників перетворюються в акції, і тоді транснаціональні банки стають прямими співвласниками заводів, фабрик, компаній у багатьох країнах.

Для проведення кредитних угод головним критерієм у виборі країни є наявність сприятливого економічного і політичного клімату. Інакше кажучи, у країні повинні бути воля дій для іноземного капіталу, визначений рівень розвитку. Дуже важливо і те, чи маються гарантії, що не буде націоналізована власність іноземних монополій, не відбудуться зміни в суспільному пристрої. Таким чином, аналіз законодавчої бази, особливостей регулювання банківської діяльності в даній країні, облік особливостей оподатковування, оцінка політичного ризику для даної країни виходять на перше місце в маркетингових дослідженнях для ТНБ.

Транснаціональні банки реалізують таку можливість для ринкової економіки функцію, як вільний перелив капіталу між галузями різних країн.

Випливаючи із загальної економічної ситуації в різних країнах, банки кредитують найбільш перспективні галузі економіки.

По-перше, у процесі формування кредитного портфеля транснаціональний банк може виділити як пріоритетний напрямок діяльності споживче кредитування, кредитування реального чи сектора позички кредитно-фінансовим установам.

По-друге, ТНБ проводить різну кредитну політику вже в рамках кредитування промислових підприємств: кредити промисловим підприємствам з рівномірним кругообігом капіталу, кредитування промислових підприємств із сезонним характером виробництва, позички с/г підприємствам і фермерським господарствам.

Довгострокові позички

Об'єктами банківського довгострокового кредитування можуть бути капітальні вкладення підприємств на витрати по будівництву, придбанню техніки, устаткування, транспортних засобів, будинків і споруд, науково-технічної продукції, інтелектуальних цінностей і інших об'єктів власності. Такі позички вигідні великим і середнім підприємствам. Це і є зовнішнє фінансування капітальних вкладень. Джерелом засобів для погашення кредиту звичайно є нерозподілений прибуток, одержання якого реально лише за умови стабільної, високорентабельної діяльності.

Довгострокові банківські позички представляються для фінансування капітальних витрат по створенню основних фондів. Зокрема, це будівництво чи придбання будинків і споруд для ведення господарства, придбання техніки, устаткування, транспортних засобів, робочої і продуктивної худоби.

Американські транснаціональні банки серед ділових позичок (позичок промисловим підприємствам) під нерухомість виділяють позички під заставну і будівельні позички. Перші застосовуються для фінансування чи покупки будівництва заводів, придбання землі. Вони розраховані на тривалий термін (від 10 до 30 років). Погашення виробляється щомісячними внесками по заздалегідь установленій шкалі. Будівельні позички видаються на період будівельного циклу (до 2-х років). Серед довгострокових позичок, використовуваних у США, можна виділити позички на фінансування великих проектів.

Англійські ТНБ як довгострокову позичку використовують кредит по позичковому рахунку. У даному випадку клієнту відкривається спеціальний позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту. Терміни цих кредитів залежать від термінів економічного життя устаткування, що здобувається, чи від розрахункового часу проекту. Погашення кредиту відбувається виплатами, рівними місячними внесками, що зараховуються в кредит позичкового рахунка.

Французькі ТНБ видають середньо -і довгострокові кредити для фінансування покупок нерухомості, устаткування і машин, засобів транспорту. Це фінансування здійснюється в трьох формах: класичні банківські позички на термін, лізингові угоди, позички участі(спільні кредити приватних банків і державних установ дрібному бізнесу).

Короткострокові позички

Близько 40% [2] кредитів промисловим компаніям у США -крак5осрочные позички, надані на поповнення оборотного капіталу. Частина цих кредитів носить сезонний характер і швидко погашається. Інша частина використовується підприємствами для покриття капітальних витрат, як правило, з наступною конверсією цих позичок у довгострокові позики шляхом розміщення на ринку чи облігацій акцій. Короткостроковим кредитом широко користаються компанії в харчовій, легкій промисловості, роздрібній торгівлі із сезонним режимом виробництва. Цей вид кредиту менш залежить від рис, зв'язаних з низькою кредитоспроможністю чи зміною ринкових процентних ставок. Біля половини всіх короткострокових позичок діловим підприємствам не мають забезпечення. У США до короткострокових кредитів підприємствам відносяться кредитні лінії, позички на надзвичайні нестатки, перманентні позички на поповнення оборотного капіталу.

Французькі транснаціональні банки надають діловим підприємствам наступні види короткострокових кредитів: касові кредити (короткостроковий овердрафт, продовжений овердрафт, сезонний кредит), кредити на фінансування боргових зобов'язань, кредити під товари, гарантійні кредити.

Потреба в короткостроковому кредиті, терміни і суми його погашення протягом року визначаються на підставі кошторису витрат і доходів, складеного на рік.

Таким чином, можна сказати, що конкретні форми кредитування підприємств, умови надання цих позичок залежать від технологічному освоєнні галузі, у якій функціонує компанія, від загальної економічної ситуації в країні. З огляду на ці фактори, транснаціональні банки будують свою кредитну політику, націлену з одного боку, на максимальне задоволення потреб клієнта в кредитних ресурсах, а з іншого боку, на одержання стабільного доходу.

Наступний вид великого банківського бізнесу - розрахункові операції. І тут головні клієнти банків - міжнародні промислові корпорації. Особливість розрахункових операцій ТНБ полягає в тому, що вони ведуться одночасно в декількох валютах. Раніш банки виступали на валютних ринках тільки лише як посередники, купуючи і продаючи валюту з доручення великих клієнтів, те тепер вони обслуговують усю складну систему розрахунків між країнами.

У світі склалося історично, що депозитними, кредитними, розрахунковими операціями займалися комерційні банки. Настільки популярні і високоприбуткові угоди з цінними паперами були прерогативою спеціальних інвестиційних фірм і банків. Але з укрупненням і розвитком могутності великих комерційних банків вони стали перетворюватися в установи універсального характеру. Також потрібно відзначити, що інтернаціоналізація діяльності банків значно прискорила перетворення великих банків у транснаціональні банки і розвиток у найбільших транснаціональних банках нетрадиційних видів операцій.

Наприклад, якщо промислова корпорація, що є клієнтом банку, має потребу в додатковому капіталі, то можуть залучатися не тільки кредитні ресурси, але і кошти за рахунок емісії і продажу облігацій. Існує міжнародний ринок облігацій, через який залучаються кошти окремих країн. Звичайно, ТНБ не могли залишити без уваги дану сторону діяльності промислових монополій. Вони виконують операції по випуску, продажу облігацій і гарантують ці операції. Але багато з даних операцій заборонені банківським законодавством. Наприклад, комерційні банки США за законом Гласса-Стігола не можуть брати участь у біржовому бізнесі.[3] Але ТНБ, звичайно, мають у своїй мережі спеціальні підрозділи, що у праві займатися покупкою і продажем акцій на закордонних біржах. З цим зв'язані перспективні напрямки в діяльності транснаціональних банків.

Також потрібно відзначити, що в діяльності ТНБ з'явилися й інші види операцій, не характерні раніше для банківської діяльності. У їхньому числі участь в угодах по оренді устаткування, чи лізинг. Прикладом є досить відомі спеціалізовані лізингові підрозділи «Бенкамеріка корпорейшн» у Японії і Мексиці. У даних операціях банк або виступає прямим співвласником лізингових компаній, або кредитує подібні операції.

Досить розвинута участь транснаціональних банків в операціях із землею і з іншою нерухомістю як у національному, так і міжнародному масштабі. Починаючи з другої половини 70-х років швидко розвиваються так називані «гонорарні» операції, тобто нові види діяльності, не зв'язані з прийомом депозитів і видачею кредитів. За визначений гонорар банки надають консультаційні послуги по фінансових питаннях, виступають посередниками при покупці цінних паперів, землі, окремих підприємств і цілих компаній у міжнародному масштабі.

При здійсненні міжнародних операцій (як і вітчизняних) головним джерелом прибутку ТНБ усе-таки залишається надання кредитів.[4] Принципи міжнародного і вітчизняного кредиту багато в чому однакові. Але ще раз потрібно відзначити, що клієнти транснаціональних банків дуже відрізняються один від одного. Клієнтами транснаціональних банків можуть бути:

імпортери й експортери, яким необхідно профінансувати свою міжнародну торгівлю

кореспондентські банки, котрі потребують коштів для фінансування торгових чи інвестиційних операцій своїх клієнтів

великі міжнародні фірми, що мають потребу у фондах для закордонних інвестицій, контролю над процентним і валютно-курсовим ризиком

іноземні уряди, котрі потребують грошей для фінансування дефіциту платіжного балансу чи для виконання програм розвитку

Потрібно відзначити, що при дослідженнях потенційних і діючих клієнтів, транснаціональний банк особливу увагу приділяє саме цим групам.

Транснаціональний банк при цьому здійснює міжнародну кредитну діяльність у декількох формах:

надає фонди безпосередньо позичальнику

поміщає фонди на депозит у кореспондентський банк

укладає контракти з клієнтом про надання фондів протягом деякого майбутнього періоду

дає зобов'язання повернути кошти іншому кредитору (третій стороні), якщо клієнт не зможе цього зробити.

Транснаціональний банк у деякому розумінні досяг універсалізації даного виду діяльності.

При здійсненні міжнародної діяльності транснаціональні банки, крім валютного кредитування, пропонують багато інших некредитних фінансових міжнародних послуг і інструментів, широке поширення яких виникло в результаті досить твердої конкуренції з боку нефінансових інститутів. Міжнародні комерційні банківські послуги дуже схожі на послуги, що надаються на вітчизняних ринках. Разом з тим, існують значні відмінності міжнародних комерційних банківських послуг. Останні можуть бути підрозділені мінімум на сім агрегованих категорій, у тому числі:

прийняття депозитів на оншорних ринках за кордоном і на оффшорних (євровалютних) ринках

здійснення міжнародних диілінговых операцій з іноземною валютою, міжбанківськими депозитами, дорогоцінними металами

послуги по фінансуванню міжнародної торгівлі і грошовому менеджменту

міжнародні інвестиційні банківські послуги у формі андеррайтингу і торгівлі міжнародними емісіями капітальних, боргових і похідних цінних паперів

трастові послуги для інституціональних клієнтів і для багатих фізичних осіб, а також роздрібний міжнародний бенкінг у різній формі, наприклад, туристських чеків чи кредитних карток

У цілому розмаїтість і складність різних типів міжнародних фінансових послуг вражає. Так, гігантські приватні державні «фінансові супермаркети» продають практично повний ряд міжнародних банківських продуктів по самій широкій шкалі.

Таким чином, діяльність ТНБ досягла дійсно величезних масштабів. Необхідно відзначити наступні основні риси діяльності транснаціональних банків:

міжнародний характер банківських операцій, що у першу чергу досягається за рахунок могутніх філіальних мереж по усьому світу та освоєння нових інформаційних технологій, що дозволяють робити операції в міжнародному масштабі.

універсалізація діяльності ТНБ. Транснаціональний банк перетворюється в так називаний «супермаркет» фінансових послуг, у якому клієнт може одержати практично будь-яку фінансову послугу, що існує у світі на даний момент. Освоєння нових видів фінансових послуг можливих ринків відбувається насамперед у результаті твердої конкуренції з боку небанківських інститутів, тобто різних інвестиційних фірм, фінансово-консультаційних, різних пенсійних фондів і т.п.

високий ступінь захищеності практично всіх операцій ТНБ, надання високих гарантій на чинені угоди, іншими словами, гарний ступінь захисту від можливих ризиків у даній області. Це насамперед досягається за рахунок політики високонадійних клієнтів, з якими відбуваються угоди і яким ТНБ роблять послуги, а також за рахунок політики вибору «надійної» країни в процесі розміщення філій і проведення операцій на закордонних ринках. І в даному випадку дуже важливим стає оцінка ризиків, зв'язана з політичною та економічною ситуацією в тій країні, де транснаціональний банк збирається проводити які-небудь операції чи розміщати свою філію.

Саме в цих трьох напрямках і розробляються маркетингові програми ТНБ. Маркетингові дослідження, основні стратегії ТНБ спрямовані насамперед на розвиток цих трьох напрямків, їхнє удосконалення і поглиблення.

1.2. Організаційна структура транснаціонального банку в умовах глобалізації.

Транснаціоналізація господарської діяльності стала найважливішою рисою розвитку світової економіки в що іде XX столітті. У сучасних умовах вона розглядається в загальному контексті глобалізації, що представляє собою поступово наростаючий в історичному масштабі процес взаємодії різних культур і цивілізацій, що виникли в більш-менш стійких територіальних границях. Вихід капіталу за межі національних держав, внутрішньо властивій його природі, відповідає основним стратегічним установкам суб'єктів ринку, до спонукальних мотивів яких при здійсненні прямих закордонних інвестицій можна віднести наступне:

Прагнення до технологічного лідерства, що є в сучасному світі гарантом конкурентної переваги на ринках.

Оптимізація розмірів корпорації й економія на масштабі організації, уже не здійсненна у вузьких рамках національних ринків.

Доступ до іноземних природних, фінансових, людських ресурсів для надійного забезпечення власного виробництва товарів і послуг.

Боротьба за нові ринки, подолання зовнішньоекономічних бар'єрів.

Зниження собівартості і збільшення конкурентноздатності своєї продукції за рахунок розосередження виробництва і раціоналізації окремих операцій відтворювального процесу.

Уведення єдиної системи керування підприємствами корпорації, організація внутрішнього корпоративного ринку.

Установлення міцного контролю за ринками іноземних держав не тільки через філії материнських компаній, але і за допомогою союзу з політичними верхами, через які вони можуть впливати на приймаючі держави.

Реалізація у всіляких сполученнях і пропорціях цих базових стратегічних елементів породила різноманітні стратегії й організаційні структури діючих транснаціональних корпорацій і транснаціональних банків.

Організаційна структура ТНБ і його відділень тісно зв'язана зі стратегічним напрямком діяльності банку в цілому, з його глобальними задачами. Стратегія багато в чому визначає як структуру самого банку, так і структуру всіх служб у банку. Потрібно відзначити, що якщо змінюється стратегія банку, то й змінюється його організаційна структура.

По типу орієнтації організації структура може будуватися по наступним принципах:

По функціональному принципу: даний тип більш розповсюджений серед національних банків, хоча і зустрічається в ТНБ. Для нього характерно глобальне керування, що здійснюється фахівцями, що керують відділами.

По географічному принципу: даний вид припускає зосередження діяльності банку на визначених регіонах. Його метою є географічне розширення діяльності банку. Саме цьому принципу приділяють увагу транснаціональні банки.

По товарному чи ринковому принципу: у даному випадку банки орієнтуються на визначені банківські продукти чи галузі. Даний тип у даний час стає більш розповсюдженим і для національних, і для транснаціональних банків.

Потрібно відзначити, що найефективніша структура містить в собі всі три напрямки. Транснаціональні банки в більшості випадків поєднують географічний і товарно-ринковий принципи, і тим самим забезпечують собі більш ефективну роботу, чим національні банки.

Організаційна структура транснаціонального банку і структура його служби досить складна. Виходячи на новий закордонний ринок, ТНБ повинен спочатку вирішити, у якій організаційно-інституціональній формі він це здійснить. Дане рішення дуже важливе для подальшої діяльності ТНБ, і воно приймається у відповідності зі стратегією транснаціонального банку і по суті, і по функціональних можливостях, можна назвати наступні:

утворення неопераційного підрозділу за кордоном (представницького офісу чи просто представництва) для здійснення в основному управлінських і маркетингових функцій для головного банку. Дані функції носять в основному інформаційний, контактний, рекламний і іміджевий характер.

Утворення міжнародного департаменту (валютного чи зовнішньоекономічного керування) у вітчизняному офісі штаб-квартири ТНБ, встановлення кореспондентських відносин із ряду спеціально відібраних банків за кордоном і проведення міжнародних операцій через кореспондентські міжбанківські канали.

Утворення операційного відділення за рубежем у тієї чи інший доступній для ТНБ організаційній формі (закордонної філії, агентства, дочірнього чи спільного банку) для здійснення повної чи обмеженої діяльності на території перебування і для міжнародних операцій.

Необхідно дати більш докладну оцінку кожній організованій структурі підрозділу ТНБ.

Звичайно транснаціональний банк засновує закордонний представницький офіс у столиці чи ведучому фінансовому центрі закордонної держави, якщо він бажає бути присутнім там, але не має достатнього обсягу очікуваних операцій чи мало інформації про фінансовий ринок даної країни, щоб виправдати витрати, що вимагаються для утворення і функціонування філії. Представником такого банку звичайно призначається досвідчений працівник з головного офісу ТНБ, штат представницького офісу ТНБ звичайно малий. Представники не можуть здійснювати яких-небудь банківських операцій, таких, як прийняття депозитів, надання кредитів, але вони направляють відповідні пропозиції і заявки місцевих фірм і фінансових установ головному офісу банку йди його філіям в інших країнах.

Найчастіше відкриття представницького офісу передує створенню філії. Представництво виконує корисну функцію збору фінансово-економічної інформації про країну базування, а саме про податки, особливості регулювання банківської діяльності в цій країні, про ринкові умови. У деяких країнах ( типу Мексики і Колумбії) відкриття нових філій іноземних банків заборонено. Отже, багато великих банків присутні в таких країнах, використовуючи представництва.

Потрібно відзначити, що в Україні ТНБ в основному відкривають свої відділення у виді представництва, тому що український ринок досить хитливий і ризикований, тому транснаціональному банку насамперед необхідний ретельний аналіз структури і тенденцій розвитку українського фінансового ринку.

ТНБ може почати свої операції в іншій країні, утворивши у вітчизняному офісі міжнародний департамент. Внутрішня побудова такого відділу керування пристосовується до обслуговування визначених потреб як клієнтів (наприклад, по фінансуванню зовнішньої торгівлі), так і самого банку (наприклад, по валютним ділиінговим угодам). Такий відділ чи департамент може бути малим і універсальним або великим та вузькоспеціалізованим.

Особливе місце в даному виді організації займає використання потужностей великих закордонних банків – кореспондентів, що надає можливість збільшити обсяг грошових переказів при порівняно малих витратах часу і капіталу.

Міжнародний департамент банку, активного в закордонному бізнесі, є банком у мініатюрі. Так, з одного боку, міжнародний департамент виконує такі ж операції з іноземною валютою, що здійснюються вітчизняним банком у вітчизняній валюті. З іншого боку, міжнародний департамент здійснює ряд операцій, з якими вітчизняні відділення банку можуть не мати справи.

Серед таких угод можна назвати наступні:

відкриття і виконання комерційних (товарних) акредитивів для обслуговування зовнішньоторговельних операцій клієнтів

торгівля іноземною валютою

покупка і продаж іноземних банкнот

створення банківських акцептів і торгівля ними

кредитування позичальників в інших країнах, а також деякі інші міжнародні банківські операції

Особливе місце серед організаційних структур ТНБ займають закордонні філії банку. В даний час великі транснаціональні банки (наприклад, базовані в США) маю філії майже в кожному іноземному грошовому ринку і практично обов'язково в міжнародних фінансових центрах. Багато банків, маючи лише кілька закордонних філій, розташовують їх у найбільш важливих ділових центрах (таких, як Лондон чи Нью-Йорк) чи в офшорних територіях (типу Багамських островів і Кіпру), де закони дозволяють заснувати філії для здійснення спеціальних операцій з відносно малими витратами грошей і часу. Багато філій пропонують повний набір банківських послуг для національних і міжнародних компаній, для фізичних осіб. Однак ряд країн забороняє надавати іноземним банкам деякі послуги, такі, як прийом місцевих депозитів. Так само деякі країни дозволяють іноземним банкам засновувати незалежні дочірні банки, забороняючи відкривати філії. Безвідносно до їхньої форми, для того, щоб відкрити філію чи дочірній банк в іншій країні, банк практично будь-якої держави повинний одержати дозвіл від приймаючого уряду, а також дозвіл центрального банку своєї країни. Тому особливу роль у керуванні транснаціональних банків грає аналіз особливостей регулювання банківської діяльності в тій країні, де банк збирається відкрити свій підрозділ.

Якщо незабаром ми заговорили про офшорні банки, то необхідно помітити, що дані закордонні філії ТНБ створюються не для загальної банківської діяльності, а для спеціальної мети – служити своєрідною оболонкою для проведення міжнародних євровалютних операцій. Дані операції найчастіше здійснюються в головному офісі банку чи у великій закордонній філії. Дані філії, як правило, мають невеликий персонал, а в деяких випадках керуються номінально лише уповноваженим місцевим чи банкіром адвокатом. Такі офшорні філії іноді називають шелл-філіями, тобто філіями типу «поштової скриньки». Вони розташовуються в країнах зі сприятливим податковим кліматом, що дає можливість банку одержувати економію на податкових платежах.

Існують також і оффшорно-оншорні банки. Дані банківські підрозділи здійснюють операції оффшорного типу з території країни базування головного офісу. Існують дві форми організації: ЕДЖ банки і міжнародні банківські одиниці.

ЕДЖ корпорації були дозволені в 1919 році Виправленням до Федерального резервного акту США, що дозволила національним банкам створювати дочірні підрозділи в США спеціально для того, щоб здійснювати міжнародні операції. Подібним до корпорацій дозволялося також засновувати вітчизняні офіси поза усього «домашнього» штату для здійснення міжнародних операцій. Таким чином, ЕДЖ корпорація могла здійснювати угоди і з закордонними, і з вітчизняними клієнтами по фінансуванню міжнародних операцій. ЕЖД корпорації могли створюватися для іноземних банківських чи інвестиційних цілей. Деякі банки мали по однієї ЕЖД корпорації для кожної цілі. Причому банківські ЕЖД корпорації складали переважну кількість таких одиниць і охоплювали більш 90% від їхніх загальних активів.[5]

Більшість ЕЖД корпорацій розташовано в штаті Нью-Йорк, хоча багато батьківських банків знаходяться в інших штатах. Використовуючи такі корпорації, на нашу думку, банк може пропонувати міжнародним клієнтам і кореспондентським банкам послуги офісу в Нью-Йорку додатково до послуг, доступним у його «домашньому» штаті, тобто комбінацію послуг, що не дозволена при звичайному філіальному бенкингу в цій країні. ЕЖД одержали широке поширення в Чикаго, Майамі, Сан-Франциско і Лос- Анжелесі.

За законом ЕЖД корпорація повинна мати мінімальний власний капітал у 2 млн. доларів, крім того, національний банк не може інвестувати більш 10 % свого капіталу в ЕЖД корпорацію.[6] Дані вимоги говорять про те, що подібні корпорації можуть створюватися лише великими транснаціональними банками з активами, що перевищують 200-300 млн. доларів.

ЕЖД корпорації можуть мати як нечисленний персонал, так і великий, що нараховує більш 500 службовців. ЕДЖ банк організується як повноцінний банк, що надає всі послуги великого іноземного департаменту. Також ЕЖД банк може організувати філії в інших штатах.

З 1981 року банкам США дозволено підтримувати спеціальні рахунки у вітчизняних офісах для здійснення євро-доларових операцій, що одержали назву міжнародних банківських одиниць (далі МБО). МБО має риси закордонної шелл-філії, фізично розташованої в США, вона може приймати євро-доларові депозити від нерезидентів, але підлягаючі регулюванню Федеральної резервної системи, а також надавати євро-доларові кредити. МБО можуть бути створені будь-яким американським банком, ЕЖД корпорацією, американською філією чи агентством іноземного банку. Різні штати звільняють МБО від податку штату, щоб залучити їх на свою територію.[7] Але МБО підлягають і ряду обмежень. Вони можуть здійснювати операції лише з іноземними резидентами, іншими МБО чи з одиницями, заснованими самими МБО. Кредити, надані іноземним банківським клієнтам, можуть бути використані лише поза США. Метою цих обмежень є ізолювання ринку США, для операцій в яких застосовуються резервні вимоги й інші регулятори. Депозити, розташовані в МБО корпораціями, мають мінімальний термін у 2 дні, тоді як банки в іноземних державах можуть приймати одноденні депозити. Мінімальний рівень депозиту законодавчо визначений у 100 000 доларів. Крім того, МБО не може емітувати такі інструменти, як депозитні сертифікати.

Транснаціональний банк, що створив одну чи декілька МБО, знижує свої витрати шляхом розподілу їх на всі операції банку в цілому (тобто використовує ефект економії на масштабах). Так, той самий працівник може протягом дня здійснювати міжнародні операції для МБО і виконувати вітчизняні операції для батьківського банку. Але все-таки багато іноземних клієнтів воліють здійснювати угоди в оффшорних банківських центрах.

Крім філій за кордоном великі банки можуть створювати підрозділи іншого типу дочірні банки чи спільні банки. Закордонний дочірній банк являє собою іноземну компанію, у якій вітчизняний батьківський банк володіє контрольним пакетом акцій чи має інший контроль. Спільний банк - це іноземна компанія, у якій батьківський вітчизняний банк не володіє контрольним пакетом акцій. Транснаціональні банки створюють дочірні банки насамперед для поліпшення своєї міжнародної конкурентної позиції, мінімізації іноземних податкових зобов'язань, а також використовують можливості, що представляє дана організаційна форма. Більшість же великих банків воліють оперувати через власні філії. Але дочірні банки можуть бути використані в тих країнах, де заборонені іноземні філії. Дочірні банки одночасно обслуговують місцевих клієнтів і працюють в інтересах батьківського банку, виконуючи, зокрема, операції, заборонені для головного офісу в батьківській країні.

Спільний банк засновується декількома різними банками, що поділяють власність і в деяких випадках керування банком. Така форма дозволяє банкам з різних країн мати операційну одиницю в країні, у якій не дозволені філії, що належать нерезидентам, чи в який обмежена діяльність іноземних банків. Кожен акціонер інвестує визначену частку капіталу в спільний банк і одержує відповідне представництво в Раді директорів. Спільний банк функціонує як незалежний банк, одержуючи загальні директиви, нормативи, ліміти від акціонерів через Раду директорів. Більшість спільних банків є власністю ведучих міжнародних банків, однак, у спільних банках беруть участь і малі банки, що бажають бути присутнім на окремих іноземних ринках. Тенденція злиттів і поглинень у світовому господарстві не могла пройти і повз транснаціональних банків.

Кожна з приведених вище організаційних форм має свої переваги і недоліки. Транснаціональний банк повинен прагнути раціоналізувати свою міжнародну фінансову мережу, що складається з того чи іншого набору раніше перерахованих організаційних підрозділів, з метою ефективного виконання заявок корпоративних, урядових , банківських чи індивідуальних клієнтів, а також для ефективного здійснення валютно-фінансових операцій за свій власний рахунок.

Отже, транснаціональний банк. Який має намір розширити свою міжнародну діяльність, має можливість вибору організаційно-інституціональної форми, кожна з який має свої визначені переваги і витрати. Так, організація міжнародного департаменту (чи валютного керування) у головному офісі банку і встановлення кореспондентських відносин із закордонними банками є першим логічним кроком. Установа закордонних філій, дочірніх і спільних банків буде виправданим лише у випадку, якщо існує достатнє поле діяльності, здатне принести прибуток для покриття дуже істотних витрат.

Останнім часом розвивається тенденція, що полягає в тому, що транснаціональні банки стають усе більш складними організаціями. Одночасно з ростом ТНБ звичайно розширюють перелік пропонованих послуг, операцій, представляють усе більш складні схеми кредитування. Паралельно з цим процесом з'являються нові підрозділи, що допомагають керівництву банку більш ефективно розподіляти і контролювати ресурси.

Розділ 2. Аналіз зовнішніх факторів як основна частина маркетингових досліджень транснаціональних банків.

2.1. Основні напрямки конкурентної стратегії транснаціональних банків.

При визначенні банком своєї ділової стратегії звичайно використовуються вже розроблені світовою економічною наукою і практикою підходи.

Найбільш загальними стратегічними альтернативами для ділової сфери є ріст і скорочення. Оскільки більшість банківських галузей в Україні розвиваються в даний час достатньо швидко, основна маса російських банків дотримує стратегії росту, для якої характерно насамперед систематичне підвищення рівня короткострокових і довгострокових цілей над рівнем показників попередніх періодів. Саме тому вивчення стратегій транснаціональних банків становить великий інтерес. Існують різні варіанти стратегії росту. Найбільш відомим і застосовної для банківської справи є матриця «ринок-товари-ринки» американського економіста І. Ансоффа.[8]

МАТРИЦЯ І . АНСОФФА

Матриця Ансоффа припускає використання чотирьох альтернативних стратегій для збільшення збуту:

Проникнення на ринок

Розвиток ринку

Розробка товару

Диверсифікованість

Стратегія проникнення на ринок припускає, що банк проникає на вже сформований ринок і пропонує на ньому той же самий продукт (послугу), що і конкуренти. Така стратегія краща, якщо цільовий ринок росте чи ще не насичений. Вона широко поширена в Україні, по-перше, у зв'язку з процесом утворення нових банків і їхнього укрупнення, що проникають на вже зайняті ринки, а, по-друге, у зв'язку з поступовим освоєнням існуючими банками видів операцій, що для них є новими, але вже маються на ринку(наприклад, застосування пластикових карт).

Можливі три варіанти даної стратегії проникнення на ринок:

Збільшення існуючих масштабів використання продукту

Переманювання клієнтів у конкурентів

Залучення нових клієнтів

Стратегія розвитку ринку означає, що транснаціональний банк прагне розширити ринок збуту послуг, що робляться, але не за рахунок проникнення на вже існуючі ринки, а за рахунок створення нових ринків чи ринкових сегментів. У застосуванні цієї стратегії можна виділити наступні елементи:

1. виявлення нових областей застосування банківських продуктів

2. просування існуючих продуктів у нові сегменти

3. географічна експансія

Насамперед, ця стратегія використовується в тих випадках, коли для добре відомого продукту (послуги) виявляються нові області застосування і неї починають здобувати нові групи споживачів. У вітчизняній банківській справі такий процес особливо бурхливо протікав в другій половині 80-х років, коли в ході комерціалізації банки почали пропонувати населенню послуги, що колись надавалися тільки підприємствам. Так роблять західні банки, вводячи й активно рекламуючи нові напрямки споживчого кредиту - кредит на придбання житла, автомобіля, туристичної путівки. Тим самим банк впливає на попит і залучає нових клієнтів. Що ж стосується просування продуктів у нові сегменти, то така стратегія застосовується у випадку, коли знову введений продукт був успішно прийнятий на спочатку намічених цільових ринках. Так, послуги, орієнтовані спочатку тільки на заможних споживачів (наприклад, пластикові картки), банки поступово починають пропонувати і цільовим групам з більш низьким рівнем доходів. Щодо проникнення фінансового інституту на нові географічні ринки можна відзначити, що в минулому географічна експансія здійснювалася засобами відкриття нових філій, представництв, дочірніх компаній. В даний час по цілому ряду традиційних послуг існує можливість проникати на нові ринки шляхом установки банківських автоматів і налагодження зв'язків за допомогою сучасної техніки телекомунікацій.

Говорячи про стратегії транснаціональних банків. Можна виділити три види банківських інновацій:[9]

1. адаптивна інновація

2. функціональна інновація

3. фундаментальна інновація

Адаптивна інновація - це найменш складний вид інновації, він припускає мінімальні зміни в продукті чи послузі і не вимагає ніяких змін у поводженні споживачів. У той же час така інновація є і найпростішою з погляду копіювання конкурентами. Прикладом може бути формування взаємозалежних пакетів із уже знайомих споживачам банківських послуг.

Функціональна інновація припускає збереження функції продукту, але характер реалізації функції змінюється. Покупці одержують можливість задовольнити свої потреби новим і кращим способом. Тим самим, цей тип інновації вимагає визначених змін у звичках покупців.

Фундаментальна інновація - це найбільш складний тип інновації, у якому реалізується нова концепція чи ідея, у результаті чого виникають нові функціональні якості. Упроваджуваний продукт є абсолютно новим і задовольняє потребу, що раніш не помічалася чи не задовольнялася в достатній мері. Для Росії це – пропозиція індивідуальних сейфів і інші нові послуги.

До числа класичних концепцій портфельного аналізу відноситься матриця Бостонскої консультативної групи. Ця модель поділяє всі товари, що продаються фірмою на ринку, на чотири типи:

1. «зірка»

2. «дійна корова»

3. «важка дитина»

4. «собака»

Типи продуктів визначаються в залежності від темпів росту галузі і щодо частки банку, тобто його частки в порівнянні з ведучими конкурентами на цьому ринку. Як критерії віднесення товару до тієї чи іншої групи використовуються темпи росту галузі і відносна частка фірми на ринку. Під темпами росту галузі мається на увазі щорічний ріст збуту всіх аналогічних компаній на даному ринку.

«Зірка» характеризується лідируючим положенням (висока частка) у галузі, що розвивається, (швидкий ріст). Її типова стратегія - інтенсифікація маркетингових зусиль для підтримки і збільшення частки ринку. «Зірка» дає більше прибутку, але вимагає великих обсягів ресурсів для фінансування триваючого росту. У міру того, як розвиток галузі сповільнюється, «зірка» перетворюється в «дійну корову».

«Дійна корова» займає лідируюче положення (висока частка) у відносно зрілій галузі. Її стратегія – використання прибутку для підтримки частки на ринку і допомога зростаючим підрозділам (стратегія консолідації). Такий товар звичайно має своїх споживачів і конкурентам складно їх переманити.

«Важка дитина» займає незначну частку на галузевому ринку, що розвивається. У випадку наявності в асортименті такого товару банку необхідно зробити вибір з альтернативних стратегій розширення інвестицій і інтенсифікація маркетингових зусиль чи скорочення інвестицій і відхід з ринку. Підтримка «важкої дитини» з боку споживача незначна, конкурентні переваги неясні, переважне положення на ринку займають товари конкурентів.

«Собака» - це товар з обмеженим обсягом збуту (низька частка) у зрілій чи малоперспективній галузі. Стратегія відношення до цього товару може бути тільки одна – відхід з ринку. Незважаючи на досить тривалу присутність на ринку, цьому товару не удалося залучити до себе необхідну кількість споживачів і він відстає від конкурентів по збуту, іміджу і рівню витрат. Для такого товару характерні надмірні витрати і незначні можливості росту.

Оскільки асортимент транснаціонального банку досить великий, можна виявити, які з послуг можуть виконувати функцію «дійної корови», а які з «важких дітей» мають перспективу стати «зірками».

В основі портфельного підходу лежить положення про те, що будь-який банківський продукт із моменту свого виникнення проходить ряд стадій розвитку, що одержали в сукупності назву життєвого циклу продукту. В основному виділяють наступні стадії розвитку продукту:

1. вступна стадія

2. стадія росту

3. стадія зрілості

4. стадія упадку

Вступна стадія життєвого циклу продукту характеризується низькими обсягами реалізації і, найчастіше, негативними фінансовими результатами. У зв'язку з цим багато фінансових інститутів воліють не бути першими, а впроваджувати продукти, що вже зарекомендували себе на ринку. Але що ж стосується транснаціональних банків, то тут ситуація зворотна. Транснаціональні банки практично завжди є розповсюджувачами абсолютно нових продуктів і технологій. Це насамперед пояснюється тим, що великі банки можуть узяти на себе ризик по реалізації абсолютно нового продукту, тому що насамперед мають у своєму розпорядженні великі ресурси для покриття даного ризику. По проходженню вступної стадії продукт виявляється на стадії росту. На цій стадії підсилюється інтенсивність конкуренції, тому що інші інститути фінансового ринку прагнуть поповнити свій асортимент продуктом, що має успіх у споживачів. На цій стадії може відбутися зниження ціни на продукти чи послуги, на котрі споконвічно була встановлена висока ціна. Після закінчення стадії росту продукт вступає в стадію зрілості. Найбільш характерна риса цієї стадії – уповільнення росту продажів і підвищення прибутку. Конкуренція починає спадати, потрібне внесення змін у сам продукт і в ринкову політику. Ціни можуть бути трохи знижені, а увага переключається на абсолютно нові продукти, що починають з'являтися на фінансовому ринку. Зате в міру зниження прибутку можуть бути початі міри, спрямовані на зниження витрат. У США, наприклад, на багатьох ринках вступили в стадію зрілості ощадні рахунки і чекові рахунки. Для того, щоб підтримати «на плаву» цей продукт, багато американських банків уводять нові схеми плати за ведення рахунків і намагаються знизити свої витрати, уводячи «необхідний мінімум операції по рахунку». Продукти в стадії упадку характеризуються різким зменшенням обсягу продажів і постійним зниженням прибутку. Задача банку в цьому випадку – використання потенціалу, що залишився, і видалення продукту з асортименту.

Таким чином, цінність концепції життєвого циклу продукту для розробки конкурентної стратегії транснаціонального банку полягає в переконанні банківських менеджерів у необхідності розробки нових продуктів на зміну що іде, що допомагає забезпечувати стабільний обсяг збуту і рівень прибутку.

Що стосується транснаціональних банків, то їхня стратегія розвитку характеризується насамперед освоєнням нових географічних ринків, впровадженням у нові сфери фінансового ринку, зайняті не фінансовими інститутами, розширенням асортименту пропонованих послуг і універсалізацією банківської діяльності.

Як приклад конкретної стратегічної діяльності транснаціональних банків можна привести стратегії диверсифікованості діяльності «Сіті Банку»

«Сіті Банк» виник у 1812 році як маленький комерційний банк у Нью-Йорку. Його здатність визначати перспективні тенденції й уловити нові віяння на ринках фінансових послуг допомогло цьому банку перетворитися в один із самих найбільших транснаціональних банків світу. У 60-70-і роки Сіті Банк проводив стратегічну перебудову своєї діяльності по двох основних напрямках. Дана перебудова вплинула на весь ринок фінансових послуг у США. По – перше, була створена банківська холдингова компанія, що дозволило значно розширити як спектр пропонованих послуг, так і географічну сферу діяльності банку.

Величезний вплив на успіх діяльності Сіті Банку зробив правильний вибір організаційної структури банку. Структура банку у формі холдингової компанії дозволяла, не вступаючи в конфлікт з американським банківським законодавством, перебороти географічну обмеженість ринку США, але проводити придбання дочірніх підприємств і фірм по усьому світу, а також створювати принципово нові структури. На початку 90-х років уже планувалося створити мережу, що надавала споживачам весь спектр фінансових послуг у 60-70-ти країнах світу і це здійснилося!

На початку 70-х років Сіті банк докорінно переглянув свою стратегію і зробив перехід від американського комерційного банку з відділеннями в США і за кордоном, до підприємства транснаціонального масштабу в сфері фінансових послуг, що у даний час охоплює увесь світ і використовує США лише як свою базу. У 80-і роки сильно підсилилася конкуренція на ринку фінансових послуг з боку не фінансових інститутів (пенсійних фондів, інвестиційних компаній і страхових фірм). Саме до цього часу Сіті Банк ще більш розширив спектр фінансових послуг, визначивши свою ділову філософію як рішення усіх фінансових проблем для усіх видів споживачів, тобто перетворився у своєрідний «супермаркет» фінансових послуг.

Стратегія Сіті Банку, що перетворився в могутню банківську групу, ґрунтується на опорі, що складається з трьох дочірніх банків світового класу. Саме Інвестиційний Банк дозволив Сіті Банку стати ведучим посередником і учасником у світових потоках переміщення капіталу з обсягом угод більш ніж у 6 млрд. доларів. Інституційний Банк був одним з ведучих світових банків в обслуговуванні фінансових нестатків уряду і великих корпорацій. Індивідуальний Банк обслуговував приватних споживачів по усьому світу. Таким чином, Сіті Банк зумів охопити три ведучих напрямки в банківській діяльності і розвити їх до міжнародного рівня.

На початку 80-х років Сіті Банк додав до спектру фінансових послуг, охоплюваних трьома міжнародними банками, що входили в його структуру, інформаційний і страховий бізнес.

Стратегія розвитку банківської групи логічно визначило входження банку в страховий бізнес. У 1985 році на страховий бізнес приходилося 40% вартості усіх фінансових послуг у світі, крім того, відсутність усередині корпорації страхового підприємства не дозволяло створити всеохоплюючої системи фінансових послуг для усіх видів споживачів, тобто універсифікувати діяльність. Законодавство США забороняло американським банкам займатися страховим бізнесом усередині країни. Тому керівництво почало спробу займатися страхуванням за рубежем, що і привело Сіті Банк у транснаціональний банк. У 1986 році Сіті банк одержав дозвіл від Федеральної Резервної системи на створення страхового бізнесу у Великобританії, оскільки це не суперечило законодавству Великобританії. Сіті Банк почав проникнення на англійський страховий ринок за три роки до придбання страхової фірми. У результаті аналізу в цілому ринку фінансових послуг для населення у Великобританії фахівці Сіті Банку зробили висновок, що фінансові послуги поділяються на п'ять категорій : надання поточних рахунків населенню, заощадження, фінансування будівництва чи покупки житла, позики і страхування.

Даний досвід транснаціонального банку доводить, що впровадження банку в нову для себе область бізнесу вимагає ретельного пророблення питання на високому рівні, аналізу і пророблення всіх можливих альтернатив рішення проблем, цілеспрямованого пошуку конкретних варіантів здійснення ідеї і їхніх вивчень.

2.2. Оцінка і стратегія політичного ризику в діяльності транснаціонального банку.

Як відзначалося вище, для проведення будь-яких операцій транснаціональним банком головним критерієм у виборі країни є наявність сприятливого економічного і політичного клімату. Таким чином, оцінка політичного ризику для даної країни займає важливе місце в маркетингових дослідженнях для ТНБ.

Під оцінкою політичного ризику транснаціональні банки розуміють оцінку наступних факторів:

політична нестабільність, що асоціюється раптовими змінами в політичному режимі країни, включаючи війну й інші політичні потрясіння.

нестабільність економічної політики країни, насамперед у таких областях, як валютний режим

нестабільність обмінного курсу, що веде до уразливості банку від його коливань і зниженню рівня прибутковості

інші елементи інвестиційного клімату

Високий рівень політичного ризику характерний для країн, що розвиваються. Для країн Заходу характерний менший рівень політичного ризику, тому що тут діють не тільки принцип національного режиму і система державних гарантій прав і інтересів іноземних інвесторів, але і взагалі малоймовірні сильні політичні потрясіння.

Для транснаціонального банку найбільш важливі в дослідженнях ті ризики, що зв'язані з платіжним потенціалом країни і тому їм необхідний аналіз макроекономічних показників. Тут можна використовувати і метод Делфі (набір прийомів, за допомогою яких група фахівців прогнозує розвиток подій, вивчаючи склад і питому вагу факторів, що визначають майбутнє країни.), чи можна використовувати публікації консультативних фірм. Наприклад, фірма «Фрост енд Саллівен» публікує звіти і так називані листи по більш ніж 80 станам. Звіти являють собою політичні полуторорічні і п'ятирічні прогнози за даними країнам, а листи несуть ту ж інформацію, але в стиснутому виді. Ця фірма використовує метод експертної оцінки.

Наступна відома компанія в даній галузі «Бізнес Інтернешнл» випускає широкий набір аналітичних матеріалів приблизно по 70 країнам, у т.ч. прогнози по країнах на 5 років, що базуються на 56 показниках (факторах) ризику. У це число факторів входять такі як: політична стабільність, імовірність експропріації, обмеження власності, стан платіжного балансу, зовнішній борг країни. Одночасно оцінюються відношення до іноземних інвестицій, рівень і прибутковість іноземних інвестицій, правова система країни, ступінь її бюрократизації, відкритість культури, рівень оподатковування компанії, наявність робочої сили та ін.

Фірма «Інтернешнл ріпортс» (International Reports, Inc) кожні півроку підготовляє прогнози по 47 країнам на рік уперед за назвою «Міжнародний довідник по країнному ризику». У цьому довіднику ризики розбиваються на три групи: політичні (13 показників), фінансові (15) і економічні. Максимальна сума балів, що можлива в благополучній країні - 100. Таким чином, використання даного довідника ТНБ дає досить повне уявлення про країну на основі базових мікро і макроекономічних показників.

Німецька фірма BERI поділяється на три служби. Перша орієнтується на наданні інформації міжнародним інвесторам, друга - забезпечує тричі в рік міжнародних кредиторів річними і п'ятилітніми прогнозами по 50 країнам і складається з трьох індексів: здатності виплачувати позики, складеного індексу, що характеризує бажання оплачувати позики, складного індексу, що відбиває соціально-політичні й економічні умови в країні. Третя служба тричі в рік випускає прогнози по 30 країнам, що охоплюють їхню політику, економіку, фінансово-кредитну систему.

Для транснаціонального банку можливі наступні способи зниження політичного ризику:

відхід від ризику - банк утримується від ризикованих країн і проектів

зменшення ризику - страхування ризику силами самого банку, наприклад, через резервні фонди

диверсифікованість ризику - розосередження портфеля закордонних активів банку

запобігання збитків і контроль за ними

переклад ризику - використання неакціонерних форм власності (франчайзінг, наприклад)

Транснаціональні банки мають можливість використовувати державні служби й організації для страхування від політичного ризику. У США це Експортно-Імпортний Банк.

Таким чином, можна зробити висновок, що в даний час легше одержати достовірну інформацію про ризикованість діяльності в будь-якій країні світу. Транснаціональні банки приділяють особливе значення оцінці ризиків у країні перебування, оскільки вони займаються високонадійними операціями і при виборі країни строго враховують політичну й економічну стабільність. Наприклад, у Росії представництва і філії транснаціональних банків у більшості випадків брали участь в угодах із ГКО, що до серпня 1998 року вважалися неризикованими. Але ці угоди виявилися невдалими, що ще раз підтвердило нестабільність клімату в Росії і підсилило необхідність більш ретельних маркетингових розробок транснаціональних банків.

Висновки і пропозиції

Транснаціональні банки займають істотне місце в сучасних міжнародних економічних відносинах Будучи породженням і проявом процесу інтернаціоналізації, транснаціональні банки вплинули на розвиток процесу глобалізації. Цей порівняно новий науковий термін вже одержав широке поширення, хоча ще не має чіткого визначення.

Процес глобалізації має загальний характер і знаходить висвітлення в багатьох науках, у першу чергу в економічній науці, причому фінансова глобалізація і відповідно діяльність ТНБ мають пріоритетне значення.

Діяльність ТНБ впливає на світові процеси, обумовлюючи зростаючу взаємозалежність транснаціональних управлінських структур і держав. Тому представляється необхідним вивчення сучасних напрямків діяльності ТНБ у нових умовах, що існують у світовому господарстві.

Міжнародні банківські компанії зіштовхуються в даний час з великими труднощами в справі мобілізації і розміщення капіталів. Ефективність мобілізації засобів транснаціональними банками визначається наступними факторами:

фінансові ринки швидко розростаються в інститути глобального масштабу і багато хто з них (наприклад, ринки депозитів у євровалютах, ринки іноземних валют, державних цінних паперів) стають такими ринками, що зв'язують Європу, Північну Америку і Східні країни в єдину фінансову мережу, що функціонує безупинно. Не відстають і ринки акцій, а також ф'ючерсні ринки з розгалуженими по усьому світі операціями в прагненні задовольнити як можна більше число компаній і розширити фінансовий інструментарій;

застарілі методи кредитування трансформуються в нові фінансові інструменти і способи мобілізації капіталу. З найбільш важливих тенденцій можна назвати позички під цінні папери і найбільші взаємні фонди останнім часом ТНБ усі частіше стикаються з труднощами в залученні недорогих депозитів, тому вони займаються пошуком фондів, заохочуючи в такий спосіб усілякі фінансові інновації, утягуючи ТНБ у конкурентну боротьбу за фінансові ресурси не тільки один з одним, але і з тисячами інших фінансових інститутів. У багатьох країнах були усунуті бар'єри між дилерами по операціях з цінними паперами і транснаціональними банками, чому сприяло деяке зниження державного регулювання в багатьох країнах. Подібні зміни традиційно сформованих ролей не дозволяють ясно бачити реальні розходження між різними типами фінансових організацій У той час як великі банки були першими, хто інтернаціоналізував свої операції, а дилери тільки випливали за ними, перехоплюючи багатьох клієнтів.

Тому зараз багато транснаціональних банків зв'язують своє майбутнє зі здатністю створити надійні основи на всіх ринках світу і пропонувати досить повний асортимент фінансових послуг, концентруючи свою увагу в першу чергу на операціях з цінними паперами, плануванні інвестицій, кредитуванні промисловості, лізингу, факторингу і т.п., удосконалюванні функціонування кореспондентських мереж, маркетингу, створенні конкурентних стратегій. Це все має особливе значення в справі мобілізації капіталів транснаціональними банками, у розширенні ресурсної бази й у створенні нових можливостей для розміщення фінансових засобів.

Список літератури

Астапович А.З., Белянова Е.У, Мягков Е.Г. Міжнародний досвід реструктуризації банківської системи. М., 1998

Банки і банківські операції. Під ред. Жукова Е.Ф. М., 2000

Богданова О.М. Комерційні банки Росії. М., 1999

Єрпылева Н.Ю. Міжнародне банківське право. М., 1999

Жуків Е.Ф. Гроші. Кредит. Банки. М., 1999

Котлер Ф. Маркетинг, менеджмент. Пер. с англ. М., 1999

Кураков В.М. Банки в сучасних економічних системах. Чебоксари. 1998

Круглов В.В. Основи міжнародних валютно-фінансових і кредитних відносин. М., 1998

Москвин В.А. Підприємство і комерційний банк. М, 1998

Панова Г.С. Кредитна політика комерційного банку. М., 1999

Петров В. Стратегічні альянси: теорія і закордонний досвід. М. 1999

Сироткин В.Б. Забезпечення надійності інвестування в реальний сектор економіки. М. 1998

Стоянова Е. Фінансовий менеджмент. М. 1999

Усоскин В.А. Сучасний комерційних банк. М. 1999

Уткін Э.А. Банківський маркетинг. М. 1998

Актуальні проблеми глобалізації. «Світова економіка і міжнародні відносини»., 1999, № 9

Алексєєв А. Загальний нагляд: проблеми і перспективи. «Законність». 1998 № 2.

Дементьєв В. Фінансово-промислові групи в російській економіці. «Російський економічний журнал». 1998.№ 5,6, 1999 № 2

Кузнєцов В. Що таке глобалізація? «Світова економіка і міжнародні відносини», 1998 № 2,3

Мовсеян А.Г, Огнівцев С.Б. Транснаціональний капітал і національні держави. «Світова економіка і міжнародні відносини». 1998 № 6

Сажин Д. Новий американський супергігант. «Світова економіка і міжнародні відношення». 1998, № 6

Саркисянц А.Г. Злиття і банкрутства банків. Світовий досвід. «Світова економіка і міжнародні відносини», 1998, № 10

[1] Bankers Almanah: World ranking/RBI/1999

[2] Матук Ж. Фінансові системи Франції та інших країн. М. 1999, с.185

[3] Rose P.S. Commercial Bank Management.NY. 1999. Pp 73, 361

[4] Круглов В.В. Основи міжнародних фінансових и кредитних відношень. 1999 с 264

[5] Круглов В.В. Основи міжнародних валютно-фінансових та кредитних відношень. М., 1999, с.263, 264

[6] Там же

[7] Rose P.S. Commercial Bank management/ NY/1999,p.574

[8] Ansoff I. The new corporative strategy. NY. 1998

[9] Doyle. P. Marketing. Management and Strategy. NY. 1999