Валютний курс

Вступ На сьогоднішній день ми живемо в досить не простих відносинах між суспільствами. Держави, їх уряди та суб’єкти економічної діяльності постійно взаємодіють між собою. З розвитком міжнародних відносин та поширенні глобалізації, державні економіки все більше інтегруються в світову економічну систему.
Як відомо, ринки економічних відносин обслуговуються грошима – специфічним товаром, що має властивість обмінюватись на будь-який інший товар, тобто є загальним еквівалентом [2, ст. 10]. Але виявляється, що в різних країнах, різних національностях даний еквівалент різний. Саме тому економісти вводять в науку таке поняття, як валюта – будь-які грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано з зовнішньоекономічними відносинами [2, ст. 252]. Отже, даний реферат розкриє всю інформацію, яку необхідно знати про поняття валюти в структурованому вигляді, а також в даній роботі я зроблю дослідження валютного курсу української гривні за останні роки. Впевнена, що таке дослідження виявиться цікавим, адже наша економіка та дії уряду самі по собі вже цікаві. 1. Поняття про валюту 1.1 Валюта Валюта (англ. currency – грошовий обіг, валюта) – грошові кошти, формування та використання яких прямо чи опосередковано пов’язано із зовнішньоекономічними відносинами. За емітентською належністю вирізняють такі валюти як: · грошова одиниця країни або національна валюта (американський долар, японська єна, українська гривня та ін.) та її певний тип (золота, кредитно-паперова, срібна); · іноземна валюта, тобто грошові знаки іноземних країн, а також кредитні і платіжні засоби, які виражені в іноземних грошових одиницях і використовуються у міжнародних грошових розрахунках; · Міжнародна або колективна (в тому числі регіональна) грошова розрахункова одиниця і платіжний засіб (СПЗ[1], євро). На нижчий стадії розвитку капіталізму як валюту використовували золото і срібло. Тепер роль валюти виконують кредитно-паперові гроші. Сучасна валюта поділяється на: · вільно конвертовану (яку вільно можуть обмінювати на валюту будь-якої країни як фізичні, так і юридичні особи), якою можуть розраховуватися за експортно-імпортні операції, депонувати в національних банках та інше) · частково конвертовану (обмін якої частково обмежується для певних категорій фізичних і юридичних осіб і для окремих видів операцій). Часткова конвертованість означає допущення лише зовнішньої конвертованості і тільки в поточних, а інколи лише в зовнішньоторгівельних операціях (зовнішня конвертованість та внутрішня). Розрізняють також неконвертовану валюту, що означає заборону держави на проведення будь яких операцій щодо обміну національної валюти на іноземну або дозвіл це робити за погодженням уповноважених валютних органів. Валютні відносини – це сукупність економічних відносин, які виникають у процесі взаємного обміну результатами діяльності національних господарств і обслуговуються валютою. Успішний розвиток валютних відносин можливий за умови функціонування ринку, на якому можна вільно продавати та купувати валюту. 1.2 Валютний ринок Валютний ринок – це економічні відносини, що виникають у процесі купівлі-продажу іноземних валют за курсом національної валюти, який складається на основі співвідношення попиту і пропозиції на ці валюти. За економічним змістом валютний ринок являє собою частину грошового ринку, на якому врівноважується попит і пропозиція на валюту як специфічний товар. За призначенням і організаційною формою валютний ринок – це сукупність спеціальних установ і механізмів, які у взаємодії забезпечують вільний продаж і купівлю національної та іноземної валюти за співвідношенням попиту і пропозиції. Валютний ринок має атрибути звичайного ринку: об’єкти і суб’єкти, та функціонування ринкового механізму з його елементами: попиту, пропозиції і ціни. Він характеризується особливою інфраструктурою та комунікаціями. Об’єктом валютного ринку служать валютні цінності, зокрема іноземні, коли суб’єкти цього ринку купують чи продають їх за національну валюту, та національні, коли суб’єкти ринку купують чи продають ці валютні цінності за іноземну валюту. Оскільки на ринку одночасно відбувається продаж іноземної та національної валюти, то вони існують, як об’єкти валютного ринку. Суб’єктами валютного ринку можуть виступати фізичні і юридичні особи, посередники – банки, брокерські контори, валютні біржі, які «зводять» продавців і покупців валюти та забезпечують організацію купівлі-продажу валюти. Основна мета діяльності всіх суб’єктів валютного ринку є отримання прибутку від своїх операцій. За характером виконуваних операцій і ступенем ризику валютний ринок включає такі суб’єкти: а) господарські суб’єкти, які купують і продають валюту, необхідну для забезпечення своєї комерційної діяльності. В основному це експортери й імпортери; б) інвестори, які вкладають капітал у валютні цінності з метою отримання відсоткового доходу; в) спекулянти, які постійно купують і продають валюту задля отримання доходу від різниці в їх курсі. Професійними спекулянтами виступають валютні дилери. Ними можуть бути і фізичні, і юридичні особи; г) хеджери, які здійснюють операції на валютному ринку від несприятливої зміни валютного курсу; д) посередницькі банки, брокерські контори, біржі тощо. Провідне місце серед посередників валютного ринку займають банки. Вони ведуть рахунки в національній та іноземній валютах, мають розвинуту систему комунікацій і їм досить зручно виконувати доручення клієнтів з купівлі-продажу валюти. Вони постійно торгують валютою в середині країни та за її межами. Особливості попиту і пропозиції на валютному ринку зумовлені тим, що об’єктом та інструментом купівлі-продажу тут виступають грошові кошти різної національної належності. Тому попит на іноземну валюту одночасно є пропозицією національної валюти, а пропозиція іноземної валюти є одночасно попитом на національну валюту. Ціною на валютному ринку виступає валютний курс. Він являє собою вартісне співвідношення двох валют, або «ціну» грошової одиниці однієї країни, вираженої в грошових одиницях іншої країни або в міжнародних платіжних засобах.


2. Валютний курс 2.1 Поняття, функції та чинники валютного курсу Валютний курс – мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Функції валютного курсу □ Забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів. □ Використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах. □ Використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків. □ Перерозподіл національного продукту між країнами.
Чинники, що впливають на валютний курс [3] Довгострокові чинники Середньострокові чинники Короткострокові чинники
Місце і роль країни в світовій торгівлі Стан платіжного балансу за поточними операціями Банківські інтервенції на валютних ринках Довгострокові темпи зростання ВНД Сальдо балансу руху довгострокових коштів Урядові інтервенції на валютних ринках Рівень продуктивності праці Відсоткові ставки по депозитах Психологічні Темпи зростання внутрішніх цін Стан державних фінансів Чинники впливу на ВК Структурного характеру Кон’юнктурні фактори Показники економічного зростання Обсяги грошової маси в обігу Рівень інфляції Рівень облікової ставки Стан і структура платіжного балансу країни Стан дефіциту бюджету країни Платоспроможність країни та довіра до національної валюти на зовнішніх та внутрішньому ринку Обсяги внутрішніх та зовнішніх позик Спекулятивні валютні операції Інфляційні та девальваційні очікування населення Зміни уряду Кон’юнктура світових ринків товарів Розвиненість фінансового ринку 2.2 Режими валютних курсів Режими вільного плавання (40 країн, МВФ, 2001 р.) Вільне плавання Кероване плавання Проміжні режими (98 країн, МВФ, 2001 р.) Валютний коридор Повзуча прив’язка Прив’язка до кошика валют Керована прив’язка Режими фіксованих валютних курсів (48 країн, МВФ, 2001 р.) Валютне бюро Доларизація (євроізація) Монетарний союз Фіксований валютний курс – це офіційно встановлене Центральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношення цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного балансу тощо. Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні. Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної грошової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного показника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпортних цін тощо. Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є пошук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнтована вартість національної грошової одиниці. Як правило, курси національних валют перебувають у жорсткій відповідності до долара США. Деякі країни прикріп свої національні валюти до євро, деякі до валют сусідніх держав (Бутан – до індійської рупії, Лесото – до ранда ПАР) або до декількох валют (кошика валют), наприклад до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби). Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Другої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів. Вільно плаваючий курс – це співвідношення між національною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке складається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни. Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із розвиненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економічна і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетарної та фіскальної політики. Водночас за вільного «плавання» валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валютний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіжного балансу. Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному ринку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуваним і таким, що стимулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резерви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим «регульованого плаваючого» курсу, зокрема визначений «валютний коридор». Валютний коридор – можливе мінімальне та максимальне відхилення офіційного курсу національної грошової одиниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валютний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України. Така система дає змогу уникати різких коливань курсу національної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. При цьому важливо, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як національних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.
2.3 Види валютних курсів Номінальний валютний курс встановлюється на основі валютних паритетів в залежності від режиму валютного курсу країни Реальний валютний курс – це номінальний валютний курс, помножений на співвідношення внутрішніх цін до цін країни, до валюти якої котується національна валюта.
Теорія ПКС (Г. Кассель, 1929 р.) Базується на концепції єдиної ціни, згідно з якою за умов відсутності тарифів, державного регулювання та вільного ринку обмінний курс відображає різницю темпів інфляції 2-х країн (динамічна концепція ПКС) або зміни темпів приросту грошової маси (абсолютна (монетаристська) концепція ПКС) Купівельна спроможність (сила валюти) – виражається як сума товарів та послуг, які можна придбати за певну грошову одиницю і визначається у порівнянні з базовим періодом. Паритет купівельної спроможності – співвідношення купівельних спроможностей двох чи більше валют відносно певного набору (кошика) товарів і послуг. ПКС відображає довгострокову цінову та курсову динаміку: n Індекс Біг-Мак n Індекс i-Pod n Ціна золота n Паритет купівельного стандарту в рамках Програми міжнародних порівнянь та програми європейських порівнянь (враховується ряд товарів, розраховується для країн ОЕСР) Інші теорії ВК n Теорія процентного паритету (відображення номінальним курсом різниці процентних ставок в країні) n Теорія платіжного балансу (рівновага валютного курсу забезпечує рівновагу ПБ) n Теорія ринків ЦП (валюта виступає засобом купівлі акцій та облігацій) n Теорія фіксованих валютних курсів n Теорія плаваючих валютних курсів ВК за терміновістю: Спот курс – курс обміну протягом не більше 2 робочих днів з моменту досягнення угоди про курс – це курс на ринку на певну дату (tod, tom, spot) Форвардний курс – узгоджений курс, обмін за цим курсом здійснюється в майбутньому, понад 3 дня після узгодження (курс аутрайт)

3. Український валютний курс 3.1 Трохи про грошову одиницю України На сьогоднішній день Україна є незалежною з 1991 року державою, з усіма ознаками її незалежності та власною грошовою одиницею – гривнею. За всю історію існування нашого народу, грошові одиниці часто змінювались. З прийняттям незалежності, спершу в якості державної грошової одиниці в Україні використовувались українські карбованці, але після грошової реформи 1996 року їх місце зайняла гривня. «Валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.» [1, P2, ст. 3] 25 серпня 1996 року в засобах масової інформації було оголошено Указ Президента України Леоніда Кучми «Про грошову реформу в Україні». Безпосередньо виконання грошової реформи було покладене на Національний банк України, який тоді очолював Віктор Ющенко. Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в нашій державі проводилася 2–16 вересня 1996 року. У перший же день реформи за встановленим курсом було перераховано у гривні ціни, тарифи, оклади заробітної плати, стипендії, пенсії, кошти на рахунках підприємств, установ та організацій, а також вклади громадян. Карбованцеві вклади населення було перераховано у гривні за курсом 100000 карбованців за одну гривню без будь-яких обмежень і конфіскацій із вільним їх використанням у гривнях. Протягом 15 днів – від 2 до 16 вересня 1996 року – в готівковому обігу одночасно вільно використовувалися як гривні, так і карбованці з поступовим вилученням останніх. Після 16 вересня 1996 року приймання карбованців в усі види платежів було припинено і єдиним законним засобом платежу на території України з цього моменту стала гривня. З початку реформи всі видачі готівки з кас банків (у тому числі для виплати заробітної плати, пенсій та інших доходів), безготівкові розрахунки здійснювались тільки у новій національній валюті. Час для цього було обрано не цілком вдалий. Грошова реформа не була підкріплена іншими заходами у сфері податкової, бюджетної політики тощо, про що свідчило, зокрема, зосередження майже половини усієї грошової маси в наступні роки в сфері тіньової економіки, значне переважання купівлі населенням іноземної валюти над її продажем. Курс гривні майже два роки утримувався завдяки жорсткій монетарній політиці, тобто штучному заниженню грошової маси щодо валового внутрішнього продукту, що посилювало грошовий голод на гривню, бартеризацію торгівлі, кризу неплатежів та ін. Внаслідок цього курс долара в 1996 р. знизився на 24% (вплив гривні був незначний, оскільки її було впроваджено на прикінці того ж року), в 1997 – на 9%. У 1997 дещо зріс рівень монетаризації економіки. Разом з істотним зростанням дефіциту державного боргу та виплат відсотків по ньому, неефективним використанням бюджетних коштів, зменшенням валютних резервів НБУ, погіршенням фінансового становища підприємств тощо в 1998 це призвело до поступової девальвації гривні, яка становила 84%. Водночас при запровадженні режиму конвертованості гривні не було дотримано основних вимог конвертованості[7]. 3.2 Валютний курс України Якщо проілюструвати офіційний курс гривні, наприклад, до долара, починаючи з 1996 року, побачимо наступну картину[4]: «Для валютних операцій використовуються валютні (обмінні) курси іноземних валют, виражені у валюті України, курси валютних цінностей в іноземних валютах, а також у розрахункових (клірингових) одиницях. Зазначені курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.» [1, Р. 2, ст. 8] Більш детальні курси гривні до іноземних валют можна знайти в додатках реферату. З вище наведеного графіка видно, що з роками незалежності гривня по відношенню до долара стає все дешевшою, а вартість долара, виражена у гривнях, збільшується і збільшується. Лише за 2009 рік вартість 100 доларів США збільшилась на 29,44 грн. А з 1996 року 100 доларів подорожчали на 616,49 грн або майже у 4 рази. Звичайно, на базі лише статистичних даних неможливо робити будь-які точні висновки, адже велику роль відіграють причини такого падіння гривні на різні умови ситуацій у різний період часу. Протягом історії своєї незалежності Україна використовувала кілька режимів валютного курсу – від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. Згідно з Декретом, прийнятим Кабінетом Міністрів у грудні 1992 р., було визначено ринковий (плаваючий) режим валютного курсу українського карбованця. На практиці така система означала фактичне введення режиму конвертованості валюти без попереднього забезпечення відповідних економічних умов: конкурентоспроможної структури економіки, гнучкої системи цін, розвинутої банківської інфраструктури та ін. Результатом такого підходу стала хронічна нерівновага на валютному ринку (дефіцит пропозиції), доларизація внутрішнього обороту та бартеризація зовнішньоторговельного обороту.
У 1993 р. уряд наполіг на прийнятті НБУ адміністративно фіксованого курсу карбованця, який призвів до зниження ефективності експорту, збільшення частки бартерних операцій, зменшення надходжень іноземної валюти на внутрішній ринок, зростання зовнішнього боргу, «втечі» капіталів за кордон.
З часом все більше уваги стали приділяти ринковим методам стабілізації валютного курсу, і фіксований валютний курс було замінено на так званий регульований (плаваючий). З 1994 р. було запроваджено ринковий механізм визначення курсу на основі попиту і пропозиції. У наступні роки динаміка курсу гривні визначалася коливанням попиту і пропозиції на валютному ринку, що зумовлювало поступове падіння курсу гривні. Протягом 1996-го та першої половини 1997 р. НБУ підтримував плаваючий (ринковий) курс на відносно стабільному рівні в межах установленого валютного коридору. Наприкінці 1997 р. змінилася міжнародна кон’юнктура, почався відплив короткострокових капіталів із нових ринків, до яких належить і Україна. Нерезиденти України стали активно продавати ОВДП[2]. Це значно зменшило пропозицію і водночас збільшило попит на валюту. Так, якщо протягом 1997 р. приплив портфельних інвестицій (в ОВДП, облігації місцевих позик та деякі ін.) становив понад 30% від загальної пропозиції іноземної валюти на внутрішньому ринку України, то починаючи з кінця 1997 р. та впродовж 1998 р. на цей обсяг – еквівалентний припливу коштів у попередні роки плюс нараховані проценти – зріс сукупний попит. Крім того, у 1998 р. від’ємне сальдо зовнішньої торгівлі товарами та послугами становило 1207 млн дол., на 25% зросло фінансування зовнішнього державного боргу, а сукупна пропозиція зменшилась приблизно на 40%. Ситуацію дещо виправили кредити МВФ, Світового банку та ряд міждержавних позик уряду. Для утримання стабільності курсу гривні НБУ був змушений використати власні резерви, накопичені раніше, неодноразово переглядалися межі валютного коридору з 1,7–1,9 грн / дол. до кінця 1997 р. до 3,3–3,6 грн / дол. протягом 1999 р. З листопада 1999 р. НБУ відмовився від валютного коридору та проголосив про перехід до гнучкого валютного курсу при збереженні деяких адміністративних обмежень ринку, що визначалося умовами, які склалися на ринку після фінансової кризи 1998 р. З огляду на них з 19 березня 1999 р. в Україні було здійснено лібералізацію валютного ринку, а саме: відновлено операції на міжбанківському ринку, скасовано обмеження на граничні відхилення від офіційного курсу, введено нові правила встановлення офіційного валютного курсу та ін. НБУ установлює офіційний валютний курс за двома групами валют: перша група – це переважно вільно конвертовані валюти. Ці валюти застосовуються у міжнародних розрахунках, котируються на міжнародних ринках або щоденно використовуються у розрахунках між центральними банками країн СНД. За цими валютами курс установлюється щоденно. Друга група – це валюти, за якими торговельні операції та неторговельні розрахунки відбуваються рідше. За цими валютами курс установлюється раз на місяць. Офіційний валютний курс гривні до іноземних валют використовується у розрахункових операціях; для аналізу зовнішньоекономічної діяльності; бухгалтерського обліку операцій. З 1994 р. в Україні офіційний валютний курс до долара США встановлювався за результатами торгів на Українській міжбанківській валютній біржі. З 19 березня 1999 р. НБУ встановлює офіційний обмінний курс гривні відносно долара США як середньозважений між курсами за операціями уповноважених комерційних банків на міжбанківському валютному ринку. У межах своєї загальної відповідальності за забезпечення стабільності національної валюти НБУ впливає на формування офіційного обмінного курсу шляхом купівлі-продажу іноземної валюти на валютному ринку. Установлюючи офіційний курс інших світових вільно конвертованих валют до гривні, НБУ використовує котирування Франкфуртської біржі – однієї з найпотужніших у Європі – за курсами цих валют до німецької марки. При встановленні офіційного курсу валют країн СНД та Балтії до гривні НБУ використовує інформацію, яку він отримує від центральних банків країн СНД (курс їхніх національних валют до долара). При встановленні офіційного курсу валют другої групи НБУ використовує котирування, що публікує газета «Financial Times». Лібералізація валютного ринку призвела до того, що гривня втратила 21% своєї вартості. Однак девальвація офіційного курсу й була, власне, визнанням фактичного рівня вартості гривні. Офіційно встановлений валютний курс повинен кореспондувати з його реальним значенням. Невідповідність може призвеcти до подальшого накопичення диспропорцій в економіці та позбавить монетарну політику адекватного показника стану грошово-кредитної сфери. У цьому зв’язку курсовий режим як такий не є визначальним чинником динаміки курсу. Ним є ефективність та адекватність економічної і валютної політики [2, ст. 279 – 281]. В умовах кризи, як видно з вищенаведеного графіка, долар різко подорожчав по відношенню до гривні. І не треба забувати, що на графіку наведені дані офіційного курсу долара до гривні. Та радую те, що порівняно з жовтнем в листопаді долар стабілізувався і на 18 грудня становив 797.00 грн за 100 доларів США, що є ще меншим, ніж у листопаді. Отже, це свідчить про стабілізацію національної валюти, що є досить позитивним явищем. «Микола Івченко (керівник ІАЦ Forex Club) про курс національної валюти по відношенню до долара до кінця 2009 року: «Близько 8 грн., плюс-мінус 20, 25 коп., якийсь рівноважний курс це 8,15–8,20». Головними причинами можливого знецінення гривні залишаються купівля великих обсягів валюти на міжбанківському ринку «Нафтогазом України», майбутні погашення корпоративних валютних кредитів українськими банками, а також зобов’язання Національного банку виділити 9,6 млрд. грн. на підготовку до Євро-2012.» [6] Висновки З розвитком міжнародних відносин, валютний ринок, як сегмент грошового ринку, відіграє все більшу роль та проводить все більший вплив на національні економіки кожної країни. А валютний курс національної грошової одиниці до іноземних (саме валютних) виражає місце даної країни в світі, її стабільність та могутність. Валютний курс – мінова вартість національних грошей однієї країни, виражена в грошових одиницях інших країн. Валютний курс сьогодні виконує досить важливі функції, одними з яких є: забезпечення взаємного обміну валютами при торгівлі товарами, послугами, при русі капіталів і кредитів між країнами, використовується для порівняння цін світових та національних ринків, а також вартісних показників різних країн, виражених в національних чи іноземних валютах, використовується для періодичної переоцінки рахунків в іноземній валюті компаній та банків, а також виражає перерозподіл національного продукту між країнами. Як будь-яка ціна, валютний курс відхиляється від вартісної основи – паритету купівельної спроможності валют – під впливом попиту та пропозиції валюти. Співвідношення такого попиту та пропозиції залежить від багатьох чинників, які відображають зв’язок валютного курсу з іншими економічними категоріями – вартістю, ціною, грошима, процентом, платіжним балансом та ін. Розрізняють кон’юнктурні та структурні (довгострокові) чинники, які впливають на валютний курс. Кон’юнктурні чинники пов’язані з коливаннями ділової активності, політичної та військово-політичної обстановки, з чутками (іноді ажіотажними), здогадками та прогнозами. Поряд з кон’юнктурними чинниками, вплив яких важко передбачити, на попит та пропозицію валюти, тобто на динаміку її курсу, впливають і відносно довгострокові тенденції, які визначають стан тієї чи іншої національної грошової одиниці у валютній ієрархії. Серед цих чинників можна назвати такі: зростання національного доходу, темпи інфляції, стан платіжного балансу, різниця процентних ставок у різних країнах, діяльність валютних ринків та спекулятивні валютні операції, ступінь використання певної валюти на євроринку і в міжнародних розрахунках, ступінь довіри до валюти на національному та світовому ринках, валютна політика, та ступінь розвитку фондового ринку.
Що стосується України, то за часи її незалежності валютний ринок нашої держави залишається ще молодим, який постійно розвивається, а валютний курс встиг пройти тернистий шлях від плаваючого до фіксованого з подальшим переходом до керованого плаваючого курсу. З роками незалежності гривня по відношенню до долара стає все дешевшою, а вартість долара, виражена у гривнях, збільшується і збільшується. Лише за 2009 рік вартість 100 доларів США збільшилась на 29,44 грн. А з 1996 року 100 доларів подорожчали на 616,49 грн або майже у 4 рази.
Великого удару національній валюті завдала світова економічна криза, але останні місяці як офіційний, так і міжбанківський та готівковий валютні курси стабілізувались і, навіть, гривня укріпилась. Отже, будемо чекати подальшого «видужування» національної економіки, підняття її та укріплення гривні на світовому ринку. Використана література 1. ДЕКРЕТ КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ УКРАЇНИ Про систему валютного регулювання і валютного контролю 2. Гроші та кредит: Підручник. – 3-тє вид., перероб. і доп. / М. І. Савлук, А.М. Мороз, М.Ф. Пуховкіна та ін.; За заг. ред. М. І. Савлука. – К.: кнеу, 2002. – 598 с. 3. Міжнародна економіка: конспект лекцій – КНЕУ, 2007 рік 4. Національний банк України – офіційний веб сайт – http://www.bank.gov.ua/ 5. Банк Національні інвестиції – http://www.jsbni.kiev.ua 6. Новини телеканалу «24» від 16.10.2009 – http://www.24tv.com.ua/economics/2009–10–16/31635.htm [1] Спеціальні права запозичення. СПЗ призначені для регулювання сальдо платіжних балансів, поновлення офіційних резервів, розрахунків з МВФ і вимірювання вартості національних валют. [2] ОВДП - це безпроцентні коротко- та середньострокові бездокументні державні цінні папери з різними термінами погашення: 28, 63, 91, 182, 273 дні і 12, 18, 24, 36 місяців, або на певну дату. Номінал облігації 100 гривень. Продаж облігацій здійснюється з дисконтом, а погашення - за номінальною вартістю[5].