Барбарис звичайний беладонна звичайна

Барбарис звичайний — Berberis vulgaris L.

Народні назви: кислянка, барбарис сибірський, кислий терен.

Родина барбарисові — Berberidaceac.

Розгалужений кущ заввишки 2,5 м, з трироздільними колюч­ками. Листки розташовані по черзі, довгасті, обернено-яйцевидні, тупі, з гостропилчастими краями, зверху темно-зелені, знизу світ­ліші, з короткими черешками. Квітки світло-жовті, дрібні, запашні, зібрані у пониклі китиці. Ягоди довгасті, червоні, їстівні, соковиті, кислі, з 2—3 видовженими насінинами (мал. 15).

Цвіте у травні-червні. Ягоди достигають у вересні-жовтні. Росте на піщаних пагорбах, у лісі; широко культивується в садах.

Районі! поширення — Європейська частина СРСР, особливо Крим, Кавказ.

З лікувальною метою використовують листя барбарису, а також ягоди і коріння.

Заготовляють листя барбарису звичайного після цвітіння (з се­редини травня до середини червня), а ягоди — у вересні-жовтні. Збирають у рукавицях, частково зрізуючи гілки (садовими ножи­цями) з достиглим, цілком розвиненим листям, яке потім обривають з гілок.

Сушать листя на вільному повітрі або у приміщенні, що добре провітрюється, розсти­лаючії тонким шаром та періо­дично перевертаючи. На смак . листя барбарису кислувате, має слабкий своєрідний запах. Збе­рігають його у сухому примі­щенні в коробках.

У листках, корі, гілках і корінні різних видів барбарису є алкалоїд берберин, аскорбінова кислота, вітамін К, ятрорицин та ін. У квітках, крім того, виявлено інший ал­калоїд — оксіакаитин — та ефір­ну олію, а в плодах — цукор, яблучну і лимонну кислоти, аскорбінову кислоту і віта­мін К.

Барбарис як лікувальний засіб використовували ще в давнину в Індії та Єгипті. Піз­ніше, у період середньовіччя, застосовували його настій для ліку­вання різних захворювань, особливо шлунково-кишкових. У XVIII ст. барбарисом зцілювали цингу і жовтяницю. Дослідженнями, вико­наними останнім часом у ВИДІ лікарських рослин; доведено, що настій з коренів барбарису виявляє кровоспинну і судинозвужувальну дію.

У медичній практиці барбарис використовують як матковий кровоспинний засіб у післяпологовий період. Крім того, його пре­парати призначають при захворюваннях жовчних шляхів і печінки як жовчогінні.

Плоди барбарису багаті на аскорбінову кислоту і вітамін К, його сік за вмістом може замінити лимонний сік.

Застосовують: 1) при захворюваннях печінки, каменях жовч­них шляхів, порушенні діяльності кишок — відвар 1 чайної ложки подрібнених коренів або кори в 1 склянці окропу п'ють по 1 сто­ловій ложці 3—4 рази на день; 2) при кровотечах з матки за при­значенням лікаря п'ють настойку листків барбарису, що є в апте­ках, по 20—ЗО крапель 3 рази на день.

В аптеках продається також готовий препарат холелітин, ефек­тивний при жовчнокам'яній хворобі.

Валеріана лікарська — ValenanaofficinalisL.

Народні назви: маун аптечний, одолян, козлик, котяча трава, бісове ребро.

Родина валеріанові — Valerianaccae.

Багаторічна трав'яниста рослина з коротким товстим корене­вищем, густо вкритим численними бурувато-жовтнми коренями. Стеб­ло пряме, циліндричне, борознисте, всередині порожнє (дудчасте), заввишки 0,7—1,5 м, вгорі розгалужене. Листки непарнопірчасті, розсічені, супротивні, при корені — черешкові, верхні — сидячі. Квіт­ки дрібні, блідо-рожеві або блідо-фіолетові, пахучі, зібрані півзон­тиками на верхівках стебел і бічних гілок. Плід — дрібна довгасто-яйцевидна сім'янка.

Цвіте у червні-липні.

Росте на будь-яких грантах у різних районах, але переважно у вологих місцях, на лісових галявинах, у чагарниках, понад річка­ми, на болотяних луках, в ярах, на схилах гір і в горах, на суб­альпійських луках.

Райони поширення — всюди на території СРСР, крім Крайньої Півночі і районів пустелі Середньої Азії.

Основні райони збирання і заготівлі — Україна (Полісся.. Лісо­степ, Карпати), Молдавія, Кавказ, Воронезька і Ростовська об­ласті, Краснодарський край. Культивують її у багатьох областях СРСР.

Для виготовлення ліків використовують кореневища разом з коренями.

Запах валеріани гострий, своєрідний, ароматний. Смак пряний, гірко-солодкий.

Збирають кореневища разом з коренями восени (у вересні-жовтні), після цвітіння рослини, коли стебла побуріли і засохли, а підземна частина — товсті м'ясисті корені — містить найбільше лі­кувальних речовин.

На Кавказі валеріана відцвітає дуже рано і тому збирати її починають у липні.

Викопані кореневища разом з коренями старанно очищають від землі, мигать у воді (у кошиках), підв'ялюють 1—2 дні на повітрі, а потім сушать у затінку, в теплому приміщенні, на горищі, на печі або у сушарках при температурі 35° С (не вищій ніж 40° С). Свіже кореневище біле, майже без запаху, під час сушіння темніє, набу­ває темно-бурого забарвлення та характерного запаху.

Кореневище валеріани містить ефірну валеріанову олію (1—3%), дубильні речовини, смоли і алкалоїди (валсрнн і хатинін), крохмаль, цукор, кислоти (яблучну, мурашину, оцтову і валеріанову). Ефірна олія валеріани складається з борнеолу та валеріанової кислоти і діє па організм заспокійливо, зніжуючи збудливість центральної нервової системи.

Препарати валеріани часто призначають у поєднанні з бромом та іншими заспокійливими засобами. Експериментальне встановлено посилення гальмівних процесів у головному мозку при введенні з організм настоїв валеріани.

Застосовують: 1) як заспокійливе при безсонні і неврозах сер­цево-судинної системи — п'ють восьмигодинний настій 1 десертної ложки розтертого валеріанового кореня на 1 склянці теплої води по 2 столові ложки 3 рази на день (в аптеках продають готову спиртову настойку валеріани з конвалією і ефірну настойку вале­ріани, які треба пити по 20—ЗО крапель тричі на день); 2) при спазмах гладком'язовнх органів, частому головному болю п'ють З рази на день теплий «лікарський чай», приготовлений з суміші сухих подрібнених лікарських рослин: 6 столових ложок деревію звичайного кип'ятять 10 хв в 1 л води, в цей гарячий відвар додають 1 столову ложку гіркого полину, 2 столові ложки листків холодной м'яти, 1 столову ложку дрібно посіченого кореня валеріани і все кип'ятять 1/2 год; 3) іаблетки-драже з екстракту кореневищ валеріани приймають по 1—2 шт. З—4 рази на день Препарати валеріани не спричинюють ніяких ускладнень.

Беладонна звичайна — Atropabella­donnaL.

Народні назви: вовчі ягоди, сопне зілля, сонник.

Родина пасльонові — Solanaccae.

Багаторічна трав'яниста рослина з товстим багатоголовим ко­реневищем. Стебло пряме, заввишки 00—200 см, товсте, соковите, зелене або фіолетове, вгорі вилоподібне розгалужене, залозисто-пухнасте. Листки великі, чергові, яйцевидні, загострені, темно-зелені, верхні ростуть попарно, не закриваючи один одного, один з них більший, другий меншин, усе листя вкрите дрібними залозками. Квітки поодинокі, великі, пониклі, буро-фіолетово-червонуваті. Плід—куляста блискуча, чорна, схожа па вишию, соковита дуже отруйна кисло-солодка ягода.

Цвіте у червні-серпні, плодоносить у липні—вересні.

Росте в гірських лісах, на галявинах, біля рік.

Райони поширення — Крим, Кавказ, західні обла­сті України (Буковина), Молдавія, Краснодарський край, Закавказзя. Широко культивується п цих райо­нах, а також на Україні (Полтавська область).

Для виготовлення ліків використовують листки, іно­ді корені беладоіши.

Заготовляють листя на початку і під час цвітіння вручну, обриваючи великі нижні листки до '/2—'/з стеб­ла. Під кінець цвітіння зби­рають листки вдруге. Зі­бране листя до сушіння обе­рігають від сонячних про­менів, зігрівання, сирості. Сушать їх якомога швидше. Корені культурної красавки заготовляють на другий рік (після висадження) восени, миють у холодній воді і рі­жуть на кусочки завдовжки 10—20 см, товсті корені роз­різують вподовж. Під час збирання не можна торкати­ся очей, а закінчивши роботу, треба добре вимити руки.

Сушать листя беладонни в закритих темних приміщеннях, що помірно опалюються, на вільному повітрі і горищах під залізним дахом. Насипають його тонким шаром, не ламаючи. В усіх випадках треба добре провітрювати приміщення і захищати листя від соняч­ного проміння. Усі частини рослини дуже отруйні.

Зберігають сировину в закритому, темному приміщенні, з доб­рою вентиляцією, дотримуючи правил поводження з отруйними рос­линами.

Красавка містить дуже отруйні алкалоїди — атропін, гіосціамін і скополамін, які використовують як протиспазматичний і болезаспо­кійливий засіб, а також для лікування виразки шлунка і дванадця­типалої кишки, ниркових і печінкових колік, спазмів кишок, для розширення зіниць очей.